Іллінська церква (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комплекс споруд Іллінської церкви
Київ - Почайнинська вул., 2 P1060279.JPG
Іллінська церква
50°27′59″ пн. ш. 30°31′27″ сх. д. / 50.4665722° пн. ш. 30.5242583° сх. д. / 50.4665722; 30.5242583Координати: 50°27′59″ пн. ш. 30°31′27″ сх. д. / 50.4665722° пн. ш. 30.5242583° сх. д. / 50.4665722; 30.5242583
Тип споруди церква і православний храм
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Відбудовано 1692 рік
Будівельна система цегла
Стиль українське бароко
Єпархія Київська митрополія
Епонім Ілля
Іллінська церква (Київ). Карта розташування: Київ
Іллінська церква (Київ)
Іллінська церква (Київ) (Київ)
CMNS: Іллінська церква у Вікісховищі

Іллінська церква (Свято-Іллінська церква) — одна з найцікавіших в історичному плані храмових будівель Подолу, в якій правилася служба Божа протягом 1000 років, розташована на розі вулиць Набережно-Хрещатицької та Почайнинської і є важливим архітектурним акцентом у забудові Подолу та композиційною домінантою набережної Дніпра.

Ансамбль Іллінської церкви входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про церкву сягає 945 року преподобним Нестором Літописцем у «Повісті временних літ». До середини X століття Іллінська церква була вельми відомою. Із оповіді випливає, що до середини Х ст. Іллінська церква була доволі відомою. Звели церкву пророка Ілії, за переказом, київські князі Аскольд і Дір. Під час одного з візантійських походів вони побачили Божественне диво, яке їх вразило і одразу після повернення вони прийняли хрещення і збудували цей храм. Є версія, що хрещення киян в 988 році відбувалося поблизу Іллінської церкви. Першопочатковий вигляд церкви невідомий, бо жодних описів чи картин не було збережено. Існує версія, що на початку вона була дерев'яна. Після навали монголів він занепав. Та в 1692 році спорудили кам'яний храм на пожертви міщанина Петра Гудими. У першій половині ХVІІІ століття збудували двощаблеву дзвіницю і встановили храмову браму у стилі українського бароко, виконані видатним українським зодчим І.Г. Григоровичем-Барським. В 1755 році полковий єсаул Павло Гудима провів реконструкцію храму, під час якої добудували Іоанно-Предтеченський приділ. У ХІХ столітті стан церкви був не з найкращих. До відання храму належали лише 16 дворів, а кількість парафіян складала 130-140 осіб. Капітальний ремонт храмового комплексу відбувся 1904 року під час якого також були написані нові ікони. 1909 року останнє оновлення перед більшовицькою революцією, 43 образи написано на стінах та образ Покрови Пресвятої Богородиці над головним входом до церкви (донині). У 30-ті роки ХХ століття церкву святого Іллі зачинили і передали київському елеватору, а з приміщення зробили склад для зерна. Після Другої світової війни богослужіння поновилися в храмі, які здійснюються і понині. В 1991 році після здобуття незалежності України настоятелем церкви став протоієрея Віталій Косовський, який дав новий поштовх розвитку храму, під час якого разюче змінився інтер'єр та оздоблення церкви. У храмі розміщено багато старовинних ікон. Також у ній працює недільна школа для дітей та дорослих. Свято-Іллінська церква особливе місце паломництва киян.[1]

Архітектура[ред. | ред. код]

Архітектурний ансамбль церкви складають:

  • Іллінська церква (1692 р.)
  • Дзвіниця (початок XVIII ст.)
  • Мала бурса (XVIII ст.)
  • Брама й огорожа (1755р.)
  • Проскурня (друга половина XVIII ст.)

За композицією Іллінська церква належить до типу українських тризрубних храмів. Церква тридільна, однобанева.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1918 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[2].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Свято-Іллінська церква. orthodox-church.kiev.ua. Процитовано 2020-09-15. 
  2. Церква Св. Іллі (Іллінська) на Подолі у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України

Джерела[ред. | ред. код]