Інфекційний мононуклеоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інфекційний мононуклеоз
Характерні для хвороби зміни — поява атипових мононуклеарів (великі клітини з синьо-фіолетовим ядром) у крові хворого
Характерні для хвороби зміни — поява атипових мононуклеарів (великі клітини з синьо-фіолетовим ядром) у крові хворого
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B27
DiseasesDB 4387
MedlinePlus 000591
eMedicine

emerg/319 med/1499


ped/705
MeSH D007244
Інфекційний мононуклеоз у Вікісховищі?


Інфекці́йний мононуклео́з — захворювання з групи герпесвірусних інфекцій, яке найчастіше спричинює герпесвірус людини 4-го типу — вірусом Епштейна — Барр, рідше — цитомегаловірус. Хвороба характеризується слабкою інтоксикацією, помірною гарячкою, генералізованою лімфаденопатією, тонзилітом, збільшенням печінки і селезінки (гепатоспленомегалія), характерними змінами гемограми.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Першим серед усіх форм ВЕБ-інфекції описав інфекційний мононуклеоз під назвою «ідіопатичне запалення лімфатичних залоз» у 1887 р. засновник російської педіатричної школи Н. Ф. Філатов. У 1889 р. німецький педіатр Е. Пфейффер описав спалах подібної інфекції, названої тоді «гарячкою Пфейффера». У 1920 р. американські лікарі Т. Спрант та Ф. Еванс дали назву хворобі «інфекційний мононуклеоз». У 1923 р. американський гематолог Х. Дауні й лікар С. Макінлей виявили характерні гематологічні зміни при цій хворобі. У 1932 році американські лікарі Д. Пауль та В. Буннелль встановили появу при інфекційному мононуклеозі в крові людей гетерофільні антитіла (зокрема, до еритроцитів барана), що довгий час використовувалось у лабораторній діагностиці хвороби. Надалі стало зрозумілим, що клінічні прояви інфекційного мононуклеозу можуть спричиняти й цитомегаловірус. Тому на даний момент для верифікації причини інфекційного мононуклеозу потрібно використовувати сучасні методи діагностики.

Актуальність[ред. | ред. код]

За останні 10 років інфікованість населення в світі вірусом Епштейна — Барр збільшилася в декілька разів і коливається від 90 до 100 % в деяких регіонах. Епідеміологічними дослідженнями доведено, що до досягнення повноліття близько 90 % людей інфікуються цим вірусом. Часта його маніфестація у перебігу ВІЛ-інфекції робить його високоактуальним у групі ВІЛ-асоційованих інфекцій. ВЕБ-інфекція є найпоширенішою герпесвірусною інфекцією в Україні. Велика частка у цій захворюваності припадає на інфекційний мононуклеоз. Значною мірою зросла й захворюваність на цитомегаловірусну інфекцію.

Етіологія[ред. | ред. код]

Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]

Джерелом інфекції є хворі, виділення йде через носоглотковий слиз, слину. Ті, хто переніс хворобу, є резервуаром, тому що виділення вірусів зберігається іноді протягом 18 місяців від початку хвороби.

Передача вірусів йде повітряно-крапельним механізмом. Через відсутність кашлю та нежиттю їхнє виділення йде не інтенсивно, на невелику відстань від хворого, тому для зараження потрібний тривалий контакт. Так французькі лікарі назвали ВЕБ-інфекційний мононуклеоз «хворобою женихів та поцілунків», тому що більшість маніфестних уражень при інфекційному мононуклеозі припадає на осіб чоловічої статі. Діти нерідко заражаються через іграшки, забруднені слиною хворої дитини або вірусоносія. У поширенні інфекції має значення спільне користування хворими та здоровими людьми одним посудом, білизною.

Перше інфікування залежить від соціальних умов. У країнах, які розвиваються, або в соціально несприятливих родинах інфікування дітей відбувається здебільшого до 3 років. У розвинутих країнах інфікування може відбуватися й пізніше — максимум зараження припадає на вік 15-18 років. Окрім поодиноких (спорадичних) випадків, можливі спалахи, що охоплюють іноді великі колективи. Спостерігають чітку сезонність захворювань, які зростають у осінньо-зимовий період та навесні.

Патогенез[ред. | ред. код]

Вірус Епштейна — Барр проникає у епітеліальні клітини, В-лімфоїдну тканину ротоглотки (мигдалики, фолікули глотки), а потім йде його поширення по всій лімфатичній системі організму. Під час первинного інфікування у процес залучається близько 20 % циркулюючих В-лімфоцитів. Первинна ВЕБ-інфекція частіше розвивається в дитячому чи молодому віці. Клінічні прояви інфекційного мононуклеозу розвиваються при потраплянні великої кількості вірусу чи/та ослабленні імунної системи пацієнта. Цитотоксична відповідь натуральних кіллерів та CD8 цитотоксичних Т-лімфоцитів призводить до загибелі інфікованих В-лімфоцитів, що супроводжується збільшенням атипових лімфоцитів (мононуклеарів). На цьому етапі у великій кількості з'являються гетерофільні антитіла, що не відбувається в разі іншої причини інфекційного мононуклеозу. У ґенезі гострих проявів певне значення має приєднання вторинної бактеріальної флори, особливо в ротоглотці. На 1-му тижні хвороби з'являються антитіла до структурних білків вірусу Епштейна — Барр, що вкупі з клітинними реакціями призводить до звільнення від вірусу. Подібним є патогенез цього ураження при дії цитомегаловіруса, хоча йому притаманні інші патогенетичні зрушення.

Діагностичні критерії[ред. | ред. код]

Клінічні[ред. | ред. код]

Параклінічні дослідження[ред. | ред. код]

  • Загальний аналіз крові (лейкоцитоз, лімфоцитоз, дуже характерним вважають збільшення кількості атипових мононуклеарів, яких невиправдано іноді називають віроцитами).
  • Серологічні реакції крові — виявлення в ІФА IgM до вірусу Епштейна-Барр, цитомегаловірусу;
  • Виявлення ДНК цих вірусів методом ПЛР в крові, слині, лімфатичній тканині.
  • Виявлення гетерофільних антитіл у сироватці крові в реакції Пауль-Буннеля тощо на сьогодні практично не використовують.

Диференційний діагноз[ред. | ред. код]

Проводять із дифтерією ротоглотки, гострим лімфатичним лейкозом, гландулярною формою туляремії, при появі жовтяниці при інфекційному мононуклеозі — із вірусними гепатитами.

Лікування[ред. | ред. код]

Основні заходи[ред. | ред. код]

При тяжких формах[ред. | ред. код]

При приєднанні вторинної бактеріальної флори — антибактеріальні препарати[ред. | ред. код]

Протипоказані ампіцилін, амоксицилін та комбіновані препарати, що їх містять, через виникнення висипу.

Ускладнення[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 308—312
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т. 1; 2-е вид., перероб. і доп — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9. / С. 171—188
  • МОЗ України Наказ «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей».


Посилання[ред. | ред. код]