Інформація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інформа́ція — абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Cпроби формального визначення поняття перераховані нижче — їх багато, і вони різні в різних областях людської діяльності. На інтуїтивному рівні інформація означає зміст того, про що отримувач довідався.

На початку XXI століття, інформація займає дедалі значніше місце в житті людини як члена суспільства. Засоби масової інформації поширюють її, інформаційні технології займаються її обробкою. Висувається ідея інформаційного суспільства, до якого можливо прямує людство. Основою такого суспільства було б виробництво й споживання не товарів і послуг, а інформації.

Сам термін «інформація» байдужий до істинності вмісту. Інформація може бути правдивою, хибною, або відвертою брехнею. Від даних інформація відрізняється доступністю отримувачу. Наприклад, нерозшифрований рукопис Войнича, можливо, містить якийсь зміст, а отже потенційно може стати інформацією, але до розшифрування він — лише набір символів і картинок, дані, над якими можуть працювати дешифрувальники.

Інформація може бути товаром, тобто купуватися й продаватися як будь-який інший товар. Розвідувальні служби займаються збором інформації про потенційного або реального супротивника.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «інформація» походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень[джерело?]:

  • роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;
  • представлення, поняття;
  • ознайомлення, просвіта.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «form» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»)[джерело?].

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 році[джерело?]. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст[джерело?]. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст[джерело?].

З середини XX століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але досі у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним[джерело?]. Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні[джерело?].

Виникнення та становлення поняття[ред.ред. код]

Поняття інформації відносно нове. Старогрецькі мислителі багато розміірковували про форму і про знання, але не про форму існування знання та про його передачу[джерело?]. Аналогічно, емпірики Нового часу вважали, що ми отримуємо відомості про світ через відчуття, але ще не намагалися знайти кількісну характеристику для цих відомостей[джерело?]. Термін «інформація» міцно увійшов у науку, й, відповідно, в мас-медіа після створення Клодом Шенноном математичної теорії інформації[джерело?]. Шеннон розглядав канали зв'язку й передачу повідомлень у них[джерело?]. У каналах зв'язку може існувати шум, тому вихідний сигнал не зовсім ідентичний вхідному.[джерело?] Абстрагувавшись від семантичного вмісту повідомлення, тобто від того, що це повідомлення означає, Шеннон зосередився на ймовірності того, що сигнал на виході збігатиметься з сигналом на вході[джерело?]. Обидва сигнали представляються як послідовність символів із певного алфавіту[джерело?]. Такий підхід дозволив дати кількісну характеристику якості передачі сигналу, яку стали називати кількістю інформації[джерело?].

Математична теорія інформації разом із теорією керування, основоположником якої був Норберт Вінер, утворили нову галузь науки, що отримала назву кібернетики[джерело?]. (Зненацька) стало зрозуміло, що людина оточена інформацією, вона отримує її від органів чуття, аналізує, виділяє у ній зміст і застовосовує при вироблені рішень та діяльності[джерело?]. Незабаром стало відомо, наприклад, що спадкова інформація кодована в клітинах організмів у вигляді послідовності нуклеотидів ДНК, що середній роман містить приблизно півмегабайта інформації, а середній фільм «важить» два гіги[джерело?].

Зацікавились аналізом поняття «інформація» і філософи[джерело?]. Тоді як кібернетика є загалом математичною теорією, семіотика, зокрема її розділ семантика, зосереджена на розумінні отриманої інформації, на змісті сигналу чи повідомлення[джерело?]. Згодом термін кібернетика дещо втратив популярність, поступившись терміну інформатика, яка включає вивчення й застосування комп'ютерної обробки інформації[джерело?].

Радянські філософи спочатку зустріли появу нової галузі науки вороже, й на початку 1950-х був короткий період коли її ганили в пресі як буржуазну лженауку[джерело?], але згодом стало зрозуміло. що наука й людство розвиватимуться саме в цьому напрямку, що існують власні дослідження, і що, загалом, нічого ідеалістичного чи буржуазного в ній немає[джерело?]. Тож поняття «інформація» можна вписати в рамки ленінської теорії свідомості як відображення, й підкреслити, що вона є одним з атрибутів матерії, який відзеркалює її структуру[1].

Визначення[ред.ред. код]

Складність однозначного визначення поняття інформація пов'язана з тим, що цей термін використовується в багатьох областях людської діяльності? тобто є багатогранним[джерело?]. Спеціалістів із теорії зв'язку цікавить насамперед передача інформації від джерела до отримувача без спотворень, філософа — розуміння змісту, фахівця з комп'ютерної науки — процеси запису, зчитування, зберігання й обробки, диктора на радіо — доведення повідомлення до відома широкого кола слухачів, а пліткарку — розповідь сусідкам про те, що пані з третього поверха гуляє зі своїм начальником тощо. У залежності від галузі використання термін «інформація» одержав велике число різних визначень, зокрема:

  • кібертеничні
  • фізико-філософські

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення поняття «інформація». Але практично всі погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій — атрибутивної та функціональної[джерело?]. Атрибутивна концепція інформації наголошує на тому, що інформація є атрибутом (невід'ємною властивістю) об'єктів[джерело?]. Функціонально-кібернетична концепція вважає, що головним у інформації є та функція, яку вона виконує[джерело?]. Особливо цікавою є функція, яку відіграє інформація, закладена, наприклад, у ДНК в розвитку біологічних організмів та інших систем, в яких можлива самоорганізація[джерело?].

Семіотика[ред.ред. код]

Докладніше: Семіотика та Семантика

Сeміотика вивчає передачу інформації за допомогою знаків та сигналів[джерело?]. Предметом її розділу семантики є значення, зміст інформації, розуміння того, що передається за допомогою знаків[джерело?]. Американський семіотик Майкл Бакленд запропонував класифікацію інформації в залежності від застосування: «інформація як процес», «інформація як знання» та «інформація як річ»[3].

Пол Бейнон-Дейвіс[4][5] пояснює багатогранну концепцію інформації через знаково-сигнальну систему. Самі знаки можна розглядати на чотирьох взаємопов'язаних рівнях: прагматики, семантики, синтаксису та емпірики. Ці чотири рівні служать містками між соціальним світом з одного боку й фізичним чи технічним з іншого.

Прагматика стосується мети повідомлення. Вона будує місток між знаком та констектом, у якому використовується цей знак. Вона фокусує увагу на намірі особи, що передає інформацію і підкреслює її поведінку при спілкувані. Іншими словами це зв'язок між мовою та дією. Сематинка стосується значення, переданого повідомленням, тобто його змісту. Семантика вивчає значення знаків, тобто встановлює асоціацію між знаками й діями. Її можна розглядати як науку про місток між символами та тими поняттями, які вони виражають. Синтаксис зосереджений на усталених формах передачі повідомлення. Його поле дослідження — форми, логіка та граматика знакової системи. Тут мова йде тільки про форми, а не про зміст знаків та символів.

Зазвичай передача повідомлення відбувається в умовах певної соціальної ситуації. Ця ситуація задає контекст передачі наміру (прагматика) та форму повідомлення. Намір в комунікативній ситуації виражається повідомленнями, що включають набори взамозв'язаних знаків мови, зрозумілих для всіх сторін спілкування. Взаємне розуміння означає знання мови на рівні встановлених форм (синтаксису) та встановленого значення цих форм (семантики). Та зі сторін, що є джерелом повідомлення, кодує його в знаках мови й передає цей код через канали зв'язку (емпірика). Обраний канал зв'язку має характерні для себе властивості, що визначають результат спілкування, наприклад швидкість передачі сигналів або відстань, на якій таке спілкування можливе.

Властивості інформації[ред.ред. код]

Цінність інформації визначається корисністю та здатністю її забезпечити суб'єкта необхідними умовами для досягнення ним поставленої мети.

Достовірність — здатність інформації об'єктивно відображати процеси та явища, що відбуваються в навколишньому світі. Як правило достовірною вважається насамперед інформація, яка несе у собі безпомилкові та істинні дані. Під безпомилковістю слід розуміти дані які не мають, прихованих або випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, неумисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі. Тоді як під істинними слід розуміти дані зміст яких неможливо оскаржити або заперечити.

Актуальність — здатність інформації відповідати вимогам сьогодення (поточного часу або певного часового періоду).

Часові властивості[ред.ред. код]

Часові властивості визначають здатність даних передавати динаміку зміни ситуації (динамічність). При цьому можна розглядати або час запізнення появи в даних відповідних ознак об'єктів, або розходження реальних ознак об'єкта і тих же ознак, що передаються даними. Відповідно можна виділити:

  • Актуальність — властивість даних, що характеризує поточну ситуацію;
  • Оперативність — властивість даних, яка полягає в тому, що час їхнього збору та переробки відповідає динаміці зміни ситуації;
  • Ідентичність — властивість даних відповідати стану об'єкта.

Властивість недоступності[ред.ред. код]

При розгляді захищеності даних можна виділити технічні аспекти захисту даних від несанкціонованого доступу та соціально-психологічні аспекти класифікації даних за мірою їхньої конфіденційності та секретності (властивість конфіденційності)[6].

Інші властивості інформації[ред.ред. код]

Суспільна природа — джерелом інформації є пізнавальна діяльність людей, суспільства.

Мовна природа — інформація виражається за допомогою мови — знакової системи будь-якої природи, яка служить засобом спілкування, мислення, висловлювання думки. Мова може бути природною, що використовується у повсякденному житті та служить формою висловлення думок і засобом спілкування між людьми, а також штучною, створеною людьми з певною метою (наприклад, мова математичної символіки, інформаційно-пошукова, алгоритмічна та ін. мови).

Невідривність від мови носія

Дискретність — одиницями інформації як засобами висловлювання є слова, речення, уривки тексту, а у плані змісту — поняття, висловлювання, описання фактів, гіпотези, теорії, закони тощо.

Незалежність від творців

Старіння — головною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої попередня інформація виявляється невірною, перестає адекватно передавати явища та закономірності матеріального світу, людського спілкування та мислення.

Розсіювання — існування у багатьох джерелах.

Види інформації[ред.ред. код]

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

За способом сприйняття[ред.ред. код]

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

  • Візуальна — сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.
  • Аудіальна — сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.
  • Тактильна — сприймається тактильними рецепторами.
  • Нюхова — сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.
  • Смакова — сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

За формою подання[ред.ред. код]

За формою подання інформація поділяється на такі види:

  • Текстова — що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови;
  • Числова — у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії;
  • Графічна — у вигляді зображень, подій, предметів, графіків;
  • Звукова — усна або у вигляді запису передачі лексем мови аудіальним шляхом.

За призначенням[ред.ред. код]

  • Масова — містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму
  • Спеціальна — містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація
  • Особиста — набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Поширення інформації[ред.ред. код]

Поширення інформації — це доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Під поширенням інформації розуміють:

Повідомлення інформації лише особі, якої вона стосується, не є її поширенням. Також не є поширенням інформації викладення відомостей у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу особою, на думку якої порушено її право.

Поширення інформації може відбуватися у двох формах — фактичного твердження чи оціночного судження. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири)[7][8][9].

Інформаційні потреби[ред.ред. код]

Інформаційні потреби є одним з різновидів нематеріальних потреб людини. Виникає через брак інформації для здійснення людської діяльності і є характерною особливістю, притаманій людині, що відрізняє її від решти живих організмів, які хоч і відчувають потребу в інформації, але виключно для задоволення відносно простих вітальних потреб. Інформаційні потреби людини значно складніші. Процес задоволення інформаційних потреб має ту принципову відмінність порівняно з іншими, що при цьому об'єкт споживання — інформація, не тільки не знищується, а, навпаки, на її основі формуються нові інформаційні масиви, призначені для споживання.[10]

Право на інформацію[ред.ред. код]

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Основу правового регулювання права на інформацію в Україні складає Конституція України. Конституційні гарантії права на інформацію закріплені у статтях 32, 34, 40 та 50.

Це право, як і більшість прав людини, не є абсолютним, тобто у деяких випадках його реалізація може бути обмежена. Перелік цих випадків наводиться у статтях 34 Конституції України.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ... сучасне вчення про семантику інформації можна розглядати як конкретизацію ленінської тези про властивість відображення, притаманну всій матерії. Філософський словник /За ред. В.І.Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
  2. zakon.rada.gov.ua Закон України «Про інформацію»
  3. Buckland, Michael K. (June 1991). Information as thing. Journal of the American Society for Information Science 42 (5): 351–360. doi:10.1002/(SICI)1097-4571(199106)42:5<351::AID-ASI5>3.0.CO;2-3. 
  4. Beynon-Davies, P. (2002). Information Systems: an introduction to informatics in Organisations. Basingstoke, UK: Palgrave. ISBN 0-333-96390-3. 
  5. Beynon-Davies, P. (2009). Business Information Systems. Basingstoke: Palgrave. ISBN 978-0-230-20368-6. 
  6. Пономаренко В. С., Журавльова І. В., Туманов В. В. Основи захисту інформації. Навчальний посібник. — Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. — 176 с.
  7. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Верховний Суд; Постанова від 27.02.2009 № 1
  8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Сердюка Валерія Анатолійовича про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей): Конституційний Суд; Рішення від 10.04.2003 № 8-рп/2003
  9. Про інформацію: Верховна Рада України; Закон від 02.10.1992 № 2657-XII
  10. Коновал Людмила Володимирівна. Інформаційна потреба: сутність та дефініції // Доповідь на міжнародній науковій конференції «Місце і роль бібліотек у формуванні національного інформаційного простору»

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Великий тлумачний словник сучасної української мови
  • Телекомунікаційні системи передавання інформації. Методи кодування: навч. посіб. [для студентів напрямів «Телекомунікації», «Інформ. мережі зв'язку»] / Р. А. Бурачок, М. М. Климаш, Б. В. Коваль ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 476 с. : іл. — Режим доступу: . — Бібліогр.: с. 461—463 (52 назви). — ISBN 978-617-607-843-2
  • Камша В. П., Камша Л. С., Камша Ю. В. Про кібернетику другого етапу НТР // Складні системи і процеси. 2010. № 1 (17). С. 25-41.
  • Комунікативні стратегії: навч. посіб. / О. Ю. Бобало ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 344 с. : іл. — (Серія «Інформація. Комунікація. Документація» ; вип. 7). — Бібліогр.: с. 335—341 (91 назва). — ISBN 978-617-607-858-6
  • Теорія інформації та кодування / В. С. Василенко, О. Я. Матов; НАН України, Ін-т пробл. реєстрації інформації. — Київ : ІПРІ НАН України, 2014. — 439 c.
  • Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики). — К.: «Освіта України», 2010
  • Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації. Львів: Афіша, 2008. 292 с.
  • Партыко З. В. Современная парадигма науки об информации — информологии // Научно-техническая информация. Сер. 2. 2009. N 11. С. 1-9.

Література[ред.ред. код]

  • В. Бебик. Інформація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.300 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]