Істомін Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 11:42, 17 травня 2018, створена Ата (обговорення | внесок) (шаблон, вікіфікатор)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Істомін Володимир Іванович
Istominvi.jpeg
Народився грудень 1809
Пензенська губернія, Російська імперія
Помер 7 (19) березня 1855 (45 років)
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Поховання Володимирський собор
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Морський кадетський корпус
Учасник Грецька революція
Військове звання контр-адмірал[d]
Рід Істоміни[d]
Брати, сестри  • Костянтин Істомін[d] і Павло Істомін[d]
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня

Володимир Іванович Істомін (1809, Пензенська губернія, село Липівка — 7 (19) березня 1855, Севастополь) — контр-адмірал російського імператорського флоту, герой оборони Севастополя.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1809 році, походив з дворянського роду Псковської губернії, дитинство провів в Естляндській губернії.

В 1823 року поступив в Морський кадетський корпус, в 1827 був випущений в званні гардемарин.

Після закінчення Морського корпусу отримав призначення на лінійний корабель «Азов», на якому у складі ескадри віце-адмірала Гейдена, здійснив похід з Кронштадта в Портсмут, а потім до берегів Греції, де брав участь в Наваринській битві 8 жовтня 1827 року, за відміну був нагороджений Знаком Відмінності Військового ордена Святого Георгія і проведений в мічмани.

В 18271832 роках В. І. Істомін проходив службу на тому ж кораблі здійснюючи плавання в Середземному морі, удосконалюючи свою морську освіту в серйозній військовій обстановці крейсерування в Архіпелазі, участю в блокаді Дарданелл і висадці на Босфор. В 1830 році був представлений до ордену Святої Анни 3-го ступеня.

В 1832 у Істомін був переведений на Балтійський флот на фрегат «Марія».

З 1835 року проходив службу на Чорному морі на різних кораблях: люгері «Глибокий», яхті «Жвава» (рус. «Резвая»), лінійних кораблях «Пам'ять Євстафія» та «Варшава».

В 1837 році був проведений в лейтенанти і призначений командиром пароплава «Північна Зірка», на якому в тому ж році здійснили плавання по портах Чорного моря імператор Микола I з імператрицею. Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня та діамантовим перснем.

В 1843 році В. І. Істомін був представлений до ордену Святого Станіслава 2-го ступеня.

З 1845 по 1850 роки знаходився в розпорядженні намісника на Кавказі князя Воронцова, беручи діяльну участь у спільних операціях армії і флоту, спрямованих на підкорення Кавказу. В 1846 році був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня, а в 1847 за дії проти горян проведений в капітани 2 рангу.

В 1849 році В. І. Істомін був проведений в капітани 1 рангу, а з 1850 року призначений командиром лінійного корабля «Париж». В 1852 році — представлений до ордена Святого Володимира 3-го ступеня.

У подіях Кримської війни[ред. | ред. код]

18 листопада 1853 року В. І. Істомін, командуючи кораблем «Париж», відзначився в Синопській битві; за що адмірал Нахімов віддав наказ підняти на своєму адміральському кораблі сигнал «подяки», але все фали були перебиті, так що виконати наказ не було можливості. За цей бій Істомін був проведений в контр-адмірали. У донесенні імператорові адмірал П. С. Нахімов особливо відзначав дії лінійного корабля «Париж» в Синопській битві.

В 1854 році, коли почалася облога Севастополя, В. І. Істомін був призначений командиром 4-й оборонної дистанції Малахова кургану, а потім обіймав посаду начальника штабу при віце-адміралі В. А. Корнілова. 20 листопада 1854 року Істомін був нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня. Після смерті Корнілова не залишав своїх позицій і жив на Камчатському редуті, в землянці.

7 березня 1855 року В. І. Істоміну ядром відірвало голову, коли він виходив зі своєї землянки. Похований в севастопольському соборі Святого Володимира, в одному склепі з адміралами М. П. Лазарєвим, В. А. Корніловим, П. С. Нахімовим.

В. І. Істомін мав чотирьох братів, і всі вони служили у флоті; Костянтин та Павло дослужилися до адміральських чинів.

Пам'ять[ред. | ред. код]


Джерела та література[ред. | ред. код]

  • П. Г. Усенко. Істомін Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 547. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Морской энциклопедический словарь / Дмитриев В. В. — Санкт-Петербург: Судостроение, 1993. — Т. 1. — С. 498. — 503 с. — ISBN 5-7355-0281-6
  • Доценко В. Д. Морской биографический словарь / Касатонов И. В.. — Санкт-Петербург: LOGOS, 1995. — С. 185. — 495 с. — ISBN 5-87288-095-2
  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 11.
  • Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.
  • Тарле Е. В. Крымская война. Т. 1—2.
  • Акт о глумлении англо-французских захватчиков над могилами русских адмиралов М. П. Лазарева, В. А. Корнилова, П. С. Нахимова, В. И. Истомина 1858 год. 23 апреля (11 апреля ст.ст.)
  • Журнал военных действий в Крыму, сентябрь-декабрь 1854 года / сост. А. В. Ефимов. — Симферополь: АнтиквА, 2010. — 192 с.: ил, карты, портр. — (Архив Крымской войны 1853—1856). 500 экз.