Істомін Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Істомін Володимир Іванович
Istominvi.jpeg
Народився грудень 1809
Пензенська губернія, Російська імперія
Помер 7 (19) березня 1855 (45 років)
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Учасник Грецька революція
Військове звання контр-адмірал[d]
Брати, сестри  • Костянтин Істомін[d] і Павло Істомін[d]
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня орден Святої Анни 2 ступеня орден Святого Станіслава 2 ступеня орден Святої Анни 3 ступеня

Володимир Іванович Істомін (1809, Пензенська губернія, село Липівка — 7 (19) березня 1855, Севастополь) — контр-адмірал російського імператорського флоту, герой оборони Севастополя.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1809 році, походив з дворянського роду Псковської губернії, дитинство провів в Естляндській губернії.

В 1823 року поступив в Морський кадетський корпус, в 1827 був випущений в званні гардемарин.

Після закінчення Морського корпусу отримав призначення на лінійний корабель «Азов», на якому у складі ескадри віце-адмірала Гейдена, здійснив похід з Кронштадта в Портсмут, а потім до берегів Греції, де брав участь в Наваринській битві 8 жовтня 1827 року, за відміну був нагороджений Знаком Відмінності Військового ордена Святого Георгія і проведений в мічмани.

В 18271832 роках В. І. Істомін проходив службу на тому ж кораблі здійснюючи плавання в Середземному морі, удосконалюючи свою морську освіту в серйозній військовій обстановці крейсерування в Архіпелазі, участю в блокаді Дарданелл і висадці на Босфор. В 1830 році був представлений до ордену Святої Анни 3-го ступеня.

В 1832 у Істомін був переведений на Балтійський флот на фрегат «Марія».

З 1835 року проходив службу на Чорному морі на різних кораблях: люгері «Глибокий», яхті «Жвава» (рус. «Резвая»), лінійних кораблях «Пам'ять Євстафія» та «Варшава».

В 1837 році був проведений в лейтенанти і призначений командиром пароплава «Північна Зірка», на якому в тому ж році здійснили плавання по портах Чорного моря імператор Микола I з імператрицею. Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня та діамантовим перснем.

В 1843 році В. І. Істомін був представлений до ордену Святого Станіслава 2-го ступеня.

З 1845 по 1850 роки знаходився в розпорядженні намісника на Кавказі князя Воронцова, беручи діяльну участь у спільних операціях армії і флоту, спрямованих на підкорення Кавказу. В 1846 році був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня, а в 1847 за дії проти горян проведений в капітани 2 рангу.

В 1849 році В. І. Істомін був проведений в капітани 1 рангу, а з 1850 року призначений командиром лінійного корабля «Париж». В 1852 році — представлений до ордена Святого Володимира 3-го ступеня.

У подіях Кримської війни[ред. | ред. код]

18 листопада 1853 року В. І. Істомін, командуючи кораблем «Париж», відзначився в Синопській битві; за що адмірал Нахімов віддав наказ підняти на своєму адміральському кораблі сигнал «подяки», але все фали були перебиті, так що виконати наказ не було можливості. За цей бій Істомін був проведений в контр-адмірали. У донесенні імператорові адмірал П. С. Нахімов особливо відзначав дії лінійного корабля «Париж» в Синопській битві.

В 1854 році, коли почалася облога Севастополя, В. І. Істомін був призначений командиром 4-й оборонної дистанції Малахова кургану, а потім обіймав посаду начальника штабу при віце-адміралі В. А. Корнілова. 20 листопада 1854 року Істомін був нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня. Після смерті Корнілова не залишав своїх позицій і жив на Камчатському редуті, в землянці.

7 березня 1855 року В. І. Істоміну ядром відірвало голову, коли він виходив зі своєї землянки. Похований в севастопольському соборі Святого Володимира, в одному склепі з адміралами М. П. Лазарєвим, В. А. Корніловим, П. С. Нахімовим.

В. І. Істомін мав чотирьох братів, і всі вони служили у флоті; Костянтин та Павло дослужилися до адміральських чинів.

Пам'ять[ред. | ред. код]


Джерела та література[ред. | ред. код]

  • П. Г. Усенко. Істомін Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 547. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Морской энциклопедический словарь / Дмитриев В. В. — Санкт-Петербург: Судостроение, 1993. — Т. 1. — С. 498. — 503 с. — ISBN 5-7355-0281-6
  • Доценко В. Д. Морской биографический словарь / Касатонов И. В.. — Санкт-Петербург: LOGOS, 1995. — С. 185. — 495 с. — ISBN 5-87288-095-2
  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др.. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 11.
  • Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.
  • Тарле Е. В. Крымская война. Т. 1—2.
  • Акт о глумлении англо-французских захватчиков над могилами русских адмиралов М. П. Лазарева, В. А. Корнилова, П. С. Нахимова, В. И. Истомина 1858 год. 23 апреля (11 апреля ст.ст.)
  • Журнал военных действий в Крыму, сентябрь-декабрь 1854 года / сост. А. В. Ефимов. — Симферополь: АнтиквА, 2010. — 192 с.: ил, карты, портр. — (Архив Крымской войны 1853—1856). 500 экз.