Редагування Історія НАН України

[[Файл:National Academy of Sciences of Ukraine.png|праворуч|200px]]
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 01.JPG|thumb|right|200px|Приміщення Президії НАН України на [[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирській вулиці]], 54 у Києві]]
'''Історія [[Національна академія наук України|Національної академії наук України]]''' (раніше, '''Українська академія наук''', '''Всеукраїнська академія наук''', '''Академія наук УРСР'''), головної наукової організації УРСР і незалежної України починається з листопада 1918 року, коли указом Гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] було утворено Українську академію наук. Академія наук розпочала діяльність як автономна самоврядна організація, але за період існування УРСР поступово втрачала ознаки самостійного адміністрування та була повністю підпорядкована радянському уряду. Після 1991 року основні принципи управління Академією наук України залишилися практично незмінними з радянських часів. 

Та все ж, за майже століття свого існування, Академія наук і її науковці демонстрували якісні наукові роботи, багато з яких мали світове значення і визнання. Основна тенденція на збільшення представництва технічних і природничих наук і зменшення впливу гуманітарних дисциплін призвела до значного прогресу в матеріалознавчих та технічних науках, але зумовила відставання у історично-соціальній сфері.

== Назви ==
Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У [[1918]]–[[1921]]&nbsp;рр. вона іменувалася Українська академія наук у Києві (УАН), з [[1921]] по [[1936]]&nbsp;р.&nbsp;— Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у [[1936]]–[[1991]]&nbsp;рр.&nbsp;— Академія наук Української РСР, з [[1991]] по [[1993]]&nbsp;р.&nbsp;— Академія наук України, а з [[1994]]&nbsp;р.&nbsp;— Національна академія наук України<ref name="ЕІУ">''[[Шпак Анатолій Петрович|А.П. Шпак]], [[Юркова Оксана Віталіївна|О.В. Юркова]]''. [http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalna_akademiia Національна академія наук України] // {{ЕІУ|7|}}</ref>.

{| class=wikitable
|-
! colspan=2 | Назви Академії
|-
| '''Українська академія наук у Києві''' || [[1918]]–[[1921]]
|-
| '''Всеукраїнська академія наук''' || [[1921]]–[[1936]]
|-
| '''Академія наук УРСР''' || [[1936]]–[[1991]]
|-
| '''Академія наук України''' || [[1991]]–[[1993]]
|-
| '''Національна академія наук України''' || від [[1994]]
|-
|}


== Заснування академії ==
{{clear}}

{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | Президенти НАН України
|-
| [[Вернадський Володимир Іванович]] || [[1918]]–[[1919]]
|-
| [[Левицький Орест Іванович]] || [[1919]]–[[1921]]
|-
| [[Василенко Микола Прокопович]] || [[1921]]–[[1922]]
|-
| [[Левицький Орест Іванович]] || [[1922]]
|-
| [[Липський Володимир Іполитович]] || [[1922]]–[[1928]]
|-
| [[Заболотний Данило Кирилович]] || [[1928]]–[[1929]]
|-
| [[Богомолець Олександр Олександрович]] || [[1930]]–[[1946]]
|-
| [[Палладін Олександр Володимирович]] || [[1946]]–[[1962]]
|-
| [[Патон Борис Євгенович]] ||з [[1962]]
|-
|}
[[Файл:Vladimir I. Vernadski (timbre soviétique).jpg|thumb|left|200px|[[Володимир Вернадський]]&nbsp;— перший президент УАН]]
[[File:Mykola-Wassylenko.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Микола Василенко, один із фундаторів Академії]]
=== Початки української науки ===
Межею, від якої почалась фундація академічної української науки, стала академізація Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Послідовно відштовхуючись від моделі літературно-видавничої спілки, культурно-політичного клубу політичної української еліти та просвітницької організації, усіляко сприяючи, на противагу «москвофілам», підтримці українського національного руху,— НТШ діяло у напрямку створення національної академії у межах Австро-Угорщини за прикладом Південнослов'янської академії наук та мистецтв у Хорватії (1867) та Краківської (1871) і Чешської (1889) академій наук, що постали із аналогічних національних наукових товариств.
Конституціонування НТШ як Української Академії наук було пов'язане із боротьбою за національний університет у Львові.<br />
Від 1892 року почали виходити друком [[Записки Наукового товариства імені Шевченка]] українською мовою. Були утворені три секції: історико-філософська, філологічна, математико-природничо-медична. Почалась організація наукової бібліотеки та музею товариства. За рахунок прибутків від видавничої діяльності та пожертв діяльність товариства надбала стійкий матеріальний фундамент. НТШ домоглося урядових субсидій і лише заперечення австрійської влади завадили йому отримати статус самостійної Академії 1898 року.

В цей же час йшла боротьба за визнання за українською мовою права на існування як мови освіти та науки. 18 лютого 1905 года на засіданні Загальних зборів Петербурзької АН була схвалена доповідь Шахматова з вимогою до російської влади від імені Академії наук надати українському народові право «говорити публічно і друкуватися рідною мовою».

Революція 1905—1907 років дозволила українським науковим колам активізувати свою діяльність. М. Грушевський від 1905 року почав переносити центр своєї організаційно-наукової діяльності до Києва. В організації українознавчих кафедр його підтримують у цей час: М. Сумцов — у Харкові, його брат Андрій — в Одесі, М. Василенко — у Києві. 1907 року за ініціативи В. Антоновича та Лучицького, членів-кореспондентів Петербурзької АН, та українських діячів «Київської старовини» створюється Українське наукове товариство, головою якого обирається М. Грушевський. В той же час, зусиллями Шахматова і Корша, Петербурзька академія,— поруч із Львовом, Києвом, Харковом,— стає одним із провідних українознавчих центрів.

У травні 1912 року питання створення Української академії наук на теренах Російської імперії було внесене до «Української платформи» провідних українських політиків напередодні виборів до IV Державної Думи. 

Від початку Першої світової війни були вжиті репресивні заходи проти українського руху в Російській імперії: заборонені українські організації в українських губерніях, під час окупації ЛЬвова та Східної Галичини (1915) згорнута діяльність НТШ та інших культурних та просвітницьких організацій <ref>Дмитриев А. Н. (Москва). Украинский язык и проект национальной науки: вехи академической легитимации (конец 1880-х – начало 1920-х гг.).— Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск 5. / Укл. А. М. Авраменко.- Краснодар–Київ: ЕДВІ, 2011.— С. 246–276</ref>.

=== Організація Академії ===
Безпосередніми інституційними попередниками УАН були [[Наукове товариство ім. Шевченка у Львові|Наукове товариство імені Шевченка]] у [[Львів|Львові]] та Українське наукове товариство в [[Київ|Києві]], які з різних причин не переросли в національну академію<ref name="ЕІУ"/>. 

Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату Павла Скоропадського<ref name="Ukrainoznav">[http://litopys.org.ua/encycl/euii260.htm Українська Академія Наук] // [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9.</ref>.

З травня 1918 справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мисткцтва [[Рада Міністрів Української Держави|Ради Міністрів Української Держави]] [[Василенко Микола Прокопович|Микола Василенко]], за ініціативи якого була організована очолювана академіком Російської АН [[Вернадський Володимир Іванович|Володимиром Вернадським]] Комісія по виробленню законопроекту про заснування УАН у Києві<ref name="Ukrainoznav"/>, а при ній — Національної бібліотеки, Національного музею та інших наукових установ. Упродовж липня—вересня 1918 комісія, ґрунтуючись на запропонованій Володимиром Вернадським моделі УАН як академії універсального характеру, розробила законопроект про заснування УАН, проект статуту і штатів академії, кошторис. На їх підставі гетьман [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]] 14 листопада 1918 підписав «[[Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві]]»<ref name="Ukrainoznav"/>, а також затвердив Статут УАН, штати УАН та її установ і наказ по міністерству народної освіти та мистецтва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН<ref name="ЕІУ"/>. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року<ref>Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.</ref>.

Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря{{джерело}}. Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ); її структурними одиницями стали постійні комісії й інститути. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сади]], Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня<ref name="ЕІУ"/> та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали зв'язок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста{{джерело}}.

Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли на однакових умовах бути громадяни України та українські вчені [[Галичина|Галичини]], [[Буковина|Буковини]] й Угорської України (див. [[Закарпатська Україна]])<ref name="ЕІУ"/>. Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН<ref name="Ukrainoznav"/>.

[[Файл:Agat Krymsky.jpg|thumb|left|150px|[[Агатангел Кримський]], вчений секретар Академії наук (1918–1928).]]

Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки<ref name="Uateka">[https://uateka.com/uk/article/science/1141 Національна академія наук України]</ref>.
Першими академіками були призначені ([[14 листопада]] [[1918]]&nbsp;р.): по першому відділу: [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]] (спеціальність — історія України), [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] (арабо-іранська філологія), [[Петров Микола Іванович|Микола Петров]] (українське письменство) [[Смаль-Стоцький Степан|Степан Смаль-Стоцький]] (українська мова); по 2-му відділу — [[Вернадський Володимир Іванович|Володимир Вернадський]] (мінералогія), [[Тимошенко Степан Прокопович|Степан Тимошенко]] (прикладна механіка), [[Кащенко Микола Феофанович|Микола Кащенко]] (акліматизація), [[Тутковський Павло Аполлонович|Павло Тутковський]] (геологія);  по 3-му відділу — [[Туган-Барановський Михайло Іванович|Михайло Туган-Барановський]] (теоретична економія), [[Тарановський Федір Васильович|Федір Тарановський]] (порівняльна історія права), [[Косинський Володимир Андрійович|Володимир Косинський]] (сільське господарство), [[Левицький Орест Іванович|Орест Левицький]] (звичаєве право на Україні)<ref name="Ukrainoznav"/><ref name="Uateka"/><ref name="ЕІУ"/>.

На президента Академії Гетьман запросив [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], але він відмовився<ref name="Uateka"/>.

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії<ref name="DIU">[http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%90%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA Довідник з історії України]</ref>.

Наприкінці листопада 1918 УАН почала офіційну діяльність, відбулося кілька засідань Спільних зібрань і засідань відділів організаційного характеру. На першому Спільному зібранні УАН 27 листопада 1918 головою (президентом) академії було обрано Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського<ref name="ЕІУ"/>.

Згодом президентами Академії обиралися М.&nbsp;П.&nbsp;Василенко (1921–1922), О.&nbsp;І.&nbsp;Левицький (1922), В.&nbsp;І.&nbsp;Липський (1922–1928), Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний (1928–1929), [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександр Богомолець]] (1930–1946), [[Палладін Олександр Володимирович|Олександр Палладін]] (1946–1962), [[Патон Борис Євгенович|Борис Патон]] (з 1962 року)<ref name="Uateka"/>.

Того ж дня на засіданнях 2-го та 3-го відділів було обрано головами відповідно М.Кащенка та М.Туган-Барановського; 8 грудня 1918 головою
1-го відділу обрано Д.Багалія. Усі ці призначення були затверджені  гетьманом П.Скоропадським. Першими установами УАН, заснованими в грудні 1918, стали комісії: для складання історично-географічного словника української землі (голова — Д.Багалій), для складання історичного словника української мови (директор — [[Тимченко Євген Костянтинович|Євген Тимченко]]), для складання словника живої української мови  (директор — А.Кримський), для видання пам'яток новітнього  українського письменства (голова — [[Єфремов Сергій Олександрович|Сергій Єфремов]]), Археографічна комісія для видання пам'яток мови, письменства та історії (керівничий — [[Данилевич Василь Юхимович|Василь Данилевич]]), Акліматизаційний сад (директор — М.Кащенко), Інститут технічної механіки (директор — С.Тимошенко), Геодезичний інститут, Інститут економічної кон'юнктури та народного господарства України (директор — М.Туган-Барановський). У січні 1919 було утворено  Демографічний інститут, а також Постійні комісії по виучуванню: звичаєвого права (директор — О.Левицький), соціального питання (директор — М.Туган-Барановський), народного господарства (директор — В.Косинський)<ref name="ЕІУ"/>.

Працюючи 1918—20 в умовах політичної нестабільності й економічної розрухи, керівництво УАН домагалося її визнання кожною новою владою, принципово наголошуючи на позаполітичному характері цього головного наукового центру. Попри матеріальні труднощі, голод, арешти та від'їзд деяких її членів на еміграцію УАН не лише вижила як інституція, а й розвивала структуру і напрями досліджень, почала готувати до публікації наукові праці<ref name="ЕІУ"/>.

[[Директорія Української Народної Республіки|Директорія УНР]] 3 січня 1919 законодавчо ухвалила зміни до Статуту УАН, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць українською та іноземними мовами (обсяг видань іноземними мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу українською мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти українською мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність УНР. Верховна влада також залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН<ref name="ЕІУ"/>.

== УАН і ВУАН у 1919–1928 ==

=== Більшовики й УАН ===
Захопивши [[Київ]], більшовики [[11 лютого]] [[1919]]&nbsp;р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН<ref name="Ukrainoznav"/>. наказом народного комісара освіти УСРР [[Затонський Володимир Петрович|Володимира Затонського]] 11 лютого 1919 у власність УАН було передано приміщення-садибу [[пансіон графині Левашової|пансіону графині Левашової]] у Києві (тепер приміщення Президії НАН України, вул. Володимирська, 54)<ref name="DIU"/>. 12 лютого 1919 відбулося надзвичайне Спільне зібрання УАН, під час якого А.Кримський передав наказ В.Затонського негайно приступити до роботи. У радянській історіографії від кінця 1920-х років, цю дату називали початком її існування, а більшовиків&nbsp;— засновниками УАН, всупереч даті 14 листопада 1918, коли її справді було започатковано<ref name="Ukrainoznav"/><ref name="ЕІУ"/>. 

Окупація Києва військами [[Добровольча армія|Добровольчої армії]] генерал-лейтенанта [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]] у вересні—грудні 1919 року супроводжувалась офіційним, але не фактичним припиненням діяльності УАН. Особисте втручання В.Вернадського та інших членів УАН, які у ставці генерал-лейтенанта А.Денікіна в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ) доводили значення академії для вирішення загальнолюдських і державних потреб, дало можливість уникнути її руйнації<ref name="ЕІУ"/>.

Із встановленням радянської влади в Києві в грудні 1919 УАН було повернуто статус державної установи, відновились регулярні засідання Спільного зібрання, правління та відділів УАН. Через відсутність В.Вернадського, якому не пощастило вернутися до Києва з Ростова-на-Дону, 19 грудня 1919 заступником голови-президента (до нових виборів президента УАН) було обрано О.Левицького, який до липня 1921 фактично виконував обов’язки президента академії<ref name="ЕІУ"/>.

Значної матеріальної скрути зазнала УАН 1920, коли фактично 1-шу половину року вона не фінансувалася зовсім. Значно гальмувала роботу й відсутність відповідних приміщень. Невизначеності додавало й перепідпорядкування УАН відділові вищої освіти народного комісаріату освіти УСРР, а також перенесення столиці УСРР до [[Харків|Харкова]], що  загострювало відносини між академією та владою, проте давало можливість УАН самостійно вирішувати свої внутрішні проблеми<ref name="ЕІУ"/>.

1919—20 були обрані ще 22 дійсних члени УАН, серед них М.Андрусов (палеонтологія), [[Біляшівський Микола Федотович|М.Біляшівський]] (археологія України), М.Василенко (правознавство), [[Воблий Костянтин Григорович|К.Воблий]] (економіка торгівлі та промисловості), [[Граве Дмитро Олександрович|Д.Граве]] (математика), О.Ейхенвальд (фізика), С.Єфремов (літературознавство), [[Кістяківський Богдан Олександрович|Б.Кістяківський]] (соціологія), [[Липський Володимир Іполитович|В.Липський]] (ботаніка), [[Мищенко Федір Герасимович|Ф.Мищенко]] (історія культурно-ідейних течій в Україні 16—18 ст.), Р.Орженцький (статистика), О.Орлов (астрономія), [[Перетц Володимир Миколайович|В.Перетц]] (історія української мови), [[Птуха Михайло Васильович|М.Птуха]] (статистика), Г.Пфейффер (математика), [[Сумцов Микола Федорович|М.Сумцов]] (українська народна словесність), [[Харлампович Костянтин Васильович|К.Харлампович]] (історія української церкви). Хоча 1920 в УАН налічувався 31 академік, проте не всі проживали в Києві і мали змогу брати участь в її роботі. Рішенням Спільного зібрання більшість їх було переведено в позаштатні. Безпосередня організаційна робота лягала на плечі 16-ти академіків. До роботи в УАН залучалися штатні й нештатні співробітники, які здебільшого працювали без оплати<ref name="ЕІУ"/>.

У цей час відбулося структурне оформлення УАН. При Історично-філологічному відділі (голова — Д.Багалій, із лютого 1920 обов'язки голови виконував А.Кримський, він же з червня 1920 заступив С.Єфремова на посаді секретаря відділу) працювали комісії для складання словника живої української мови; історичного словника української мови; історично-географічного словника української землі; для видання пам'яток новітнього письменства; творів класиків української літератури; єврейська історично-археографічна; правописно-термінологічна; археографічна; фольклорно-етнографічна та Кабінет мистецтв. При Фізично-математичному відділі (голова — М.Кащенко, секретар — В.Липський) діяли Геологічний комітет; комісії по вивченню природних багатств України; вищої математики; прикладної математики; для вивчення фауни; нижчих рослин; Інститут технічної механіки; Геометричний інститут; Хімічна лабораторія та Лабораторія для випробувань будівельних матеріалів; Фізично-географічний інститут; Ботанічний та Акліматизаційний сади, Зоологічний музей. У складі Соціально-економічного відділу (1919 замість померлого М.Туган-Барановського його очолював Ф.Тарановський, із травня 1920 — О.Левицький, секретар — М.Птуха) діяли комісії для виучування звичаєвого права; західноруського і українського права; соціального питання; Демографічний інститут; Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства, Комісія для дослідів над бюджетом України. При Спільному зібранні працювала Всенародна бібліотека, комісії для складання біографічного й енциклопедичного словників, Археологічний комітет<ref name="ЕІУ"/>.

За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного [[1921]] року президентом УАН [[Василенко Микола Прокопович|Миколи Василенка]] влада не затвердила, а [[1923]] року його заарештовано і [[1924]]-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано)<ref name="Ukrainoznav"/>.

Незважаючи на труднощі, уже з 1919 в УАН розгорталися наук. дослідження в 42-х галузях наук, було видано низку монографічних праць та статей, засновані перші серійні друковані видання УАН, зокрема «Труди Інституту технічної механіки», «Труди Акліматизаційного саду», «[[Записки історично-філологічного відділу ВУАН]]»<ref name="ЕІУ"/>.

=== Становлення ВУАН у 1921—1928 ===
На початку 1920-х років УАН відчувала всю важкість відбудовного періоду: відсутність фінансування і належних приміщень, нестачу наукових кадрів, постійне скорочення штатів. До економічних труднощів додавалися політичні ускладнення: радянська влада виявляла недовіру до «буржуазної інтелігенції», зокрема, до членів УАН, заснованої за гетьманату. Непоодинокими були випадки переслідування й арештів співробітників академії, проводилися так звані чистки академічних кіл під наглядом [[Більшовики|більшовиків]]. Найбільш гучною сфальсифікованою справою цього часу став судовий політичний процес щодо «Київського обласного центру дій» над викладачами київських вузів та співробітниками ВУАН (див. [[Справа «Київського обласного центру дії»]])<ref name="ЕІУ"/>.

З 1921 року відбулося перше скорочення наукових співробітників ВУАН. При цьому створювалися науково-громадські організації задля економії на науковій роботі{{джерело}}. 

У контексті загальної перебудови системи освіти в Україні 1921 радянська влада провела реорганізацію УАН, метою якої було обмеження певної незалежності академії від держави та встановлення жорсткого контролю за діяльністю вчених. Цьому мало сприяти зосередження наукової роботи в УАН, до якої мали влитися всі наукові товариства України. 1 червня 1921 було оголошено про об'єднання Українського наукового товариства в Києві та УАН, а 14 червня 1921, попри незгоду частини академіків, РНК УСРР був затверджений новий академічний статут; академія дістала назву Всеукраїнської. Хоча академія була оголошена вищою науковою установою УСРР, її права істотно обмежили: тепер вона безпосередньо була підпорядкована наркоматові освіти УСРР, представники уряду були присутні в Раді (Спільному зібранні) ВУАН, а наркомат освіти УСРР діставав право затверджувати академіків та президію ВУАН<ref name="ЕІУ"/>. У склад ВУАН тепер входили інститути, музеї, комітети, наукові товариства, що керувалися власними статутами, а для комісій, секцій, семінарів створювались положення. Таким чином, до 1929 року ВУАН являла собою суміш державних наукових установ і громадських наукових організацій. Лише постановою Президії ВУАН від 7 січня 1930 року всі наукові товариства було виключено з Академії{{джерело}}. Наприкінці 1924 внаслідок чергової реорганізації управлінських відомств ВУАН перейшла у відання Укрголовнауки (Гол. науково-методичного управління наук. установами при наркоматі освіти УСРР)<ref name="ЕІУ"/>.

Декретом від [[14 червня]] [[1921]]&nbsp;р. [[Рада Народних Комісарів УСРР]]<ref name="Ukrainoznav"/> схвалила «Положення про Всеукраїнську Академію наук», згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти<ref name="DIU"/>. Академію було перейменовано з УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для українських земель під [[Польща|Польщею]], [[Румунія|Румунією]] й [[Чехословаччина|Чехословаччиною]]<ref name="Ukrainoznav"/> та декларувала намір об'єднати в рамках однієї організації наукову інтелігенцію всіх українських земель<ref name="DIU"/>. Того ж року до УАН приєднано [[Київська Археографічна Комісія|Київську Археографічну Комісію]] й [[Українське Наукове Товариство]] у Києві, які припинили самостійне існування. Від [[1920]]&nbsp;року до початку 1930-х років окремо діяло при І відділі [[Історичне Товариство Нестора Літописця]]. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована [[1918]] року під назвою [[Національна Бібліотека Української Держави]], тепер&nbsp;— [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського]]); [[1922]] року ВУАН було передано друкарню [[Києво-Печерська Лавра|Києво-Печерської Лаври]]<ref name="Ukrainoznav"/>. Відносини ВУАН з керівництвом були напруженими, оскільки вчені не бажали коритися диктату. Зв'язки із західноукраїнськими вченими швидко зійшли нанівець, тому що [[СРСР]] відгородився від оточуючого світу [[залізна завіса|«залізною завісою»]]<ref name="DIU"/>.

Оскільки у квітні 1921 В.Вернадський повідомив про відмову від посади президента академії, у липні на Спільному зібранні головою було обрано М.Василенка, а його заступником — О.Левицького. Після прийняття нового статуту згідно із вказівкою наркомату освіти УСРР було проведено нові вибори Президії
ВУАН. 17 жовтня 1921 на посаду президента знову обрано М.Василенка, товаришем (заст.) президента — В.Липського, заступником товариша президента — С.Єфремова, неодмінним секретарем — А.Кримського. Оскільки наркомат освіти УСРР не затвердив М.Василенка на посаді, відбулися нові вибори. 27 березня 1922 президентом ВУАН було обрано О.Левицького, а після його смерті — В.Липського (12 червня 1922), товаришем президента став С.Єфремов<ref name="ЕІУ"/>.

З переходом до [[НЕП]]у бюджет ВУАН у твердій валюті було обмежено і число співробітників значно скоротили: на [[1922]]&nbsp;р.&nbsp;— до 149 осіб, [[1923]]&nbsp;р.&nbsp;— до 118. Але ВУАН мала значне число нештатних співробітників, які працювали здебільшого безкоштовно ([[1921]]&nbsp;— понад 1 000)<ref name="Ukrainoznav"/>. Протягом 1919—1930 років було обрано 103 академіки ВУАН. У 1924—1925 роках Академія вперше провела вибори іноземних членів, але їх не затвердив нарком освіти<ref name="DIU"/>.

Масштабне скорочення було оформлене пропозицією Комісії ВУАН 2 січня 1922: скоротити склад науковців з 1001 до 606 осіб. У 1922 році було закрито установи, де не було керівників через еміграцію чи інші причини. Найбільші скорочення прийшлися на ІІ і ІІІ відділи. Щоб не втратити наукові напрямки, було створено посади «співробітників для спеціальних наукових доручень», на які призначалися видатні вчені, що могли самостійно розробляти цілий науковий напрямок замість групи звільнених науковців або закритої наукової установи. Зокрема, Ф. Шмідт самостійно досліджував Софію Київську замість Софійської комісії. У галузі електрофізіології таким співробітником був Правдич-Немінський. Ці посади було відмінено Постановою Президії ВУАН від 27 січня 1930 року{{джерело}}.

Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком [[українізація|українізації]] і поверненням [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]] з [[еміграція|еміграції]] ([[1924]]). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію<ref name="Ukrainoznav"/>.

У середині 1920-х років тиск влади на ВУАН посилився: невдоволення викликали її «нерадянський» характер та напрями наукової діяльності. Академії було запропоновано розробити новий статут, що мав за допомогою структурних змін сприяти «послідовній революційній перебудові наукової праці», а також ставилося завдання введення до складу членів і співробітників академії комуністів. Ідеї поділу ВУАН на 2 відділи замість трьох, вибори членів відкритим голосуванням замість таємного та обов'язкового одержання дозволу на друкування праць були різко негативно зустрінуті у ВУАН, що всіляко намагалася їм протидіяти. Ситуацію ускладнювали особисті чвари між найвпливовішими академіками — А.Кримським і С.Єфремовим — з одного боку, та Михайлом Грушевським — із другого, що підігрівалися представниками влади, які прагнули за будь-яку ціну ослабити керівництво академії<ref name="ЕІУ"/>.

Оскільки план реорганізації академії статутним шляхом не вдався (фактично ВУАН у своєму внутрішньому житті керувалася статутом 1918), влада перейшла до директивного, відвертого втручання в її внутрішнє життя. 31 грудня 1927 політбюро ЦК КП(б)У ухвалило усунути С.Єфремова та А.Кримського від керівництва академією, обрати на пост президента [[Заболотний Данило Кирилович|Данила Заболотного]], переглянути склад обраних академіків для вилучення «всіх явно ворожих елементів». Спільне зібрання ВУАН з 1 січня 1928 позбавлялося права виступати в ролі законної інстанції ВУАН, а основним керівним органом ставала Рада ВУАН у складі затверджених наркоматом освіти УСРР дійсних членів та представників наркомату освіти. Впродовж січня—лютого 1928 у ВУАН працювала ревізійна комісія, у висновках якої зазначалося, що академія «від самого початку залишалась притулком української буржуазно-націоналістичної інтелігенції та кадетсько-монархістських та проросійських кіл, що об'єднались під гаслом протидії радянській владі»<ref name="ЕІУ"/>.

Для налагодження роботи наркомат освіти УСРР ухвалив переглянути всю мережу установ ВУАН, звертаючи особливу увагу на розвиток індустріально-технічних та сільськогосподарських наук, а також провести перевибори керівництва ВУАН й затвердити список дійсних членів
ВУАН, обраних із 1918 до 1927<ref name="ЕІУ"/>.

У ці роки вибори дійсних членів ВУАН відбувалися щорічно. 1921—27 академіками були обрані 44 особи, зокрема, [[Бузескул Владислав Петрович|Владислав Бузескул]] (історія античності), [[Вотчал Євген Пилипович|Євген Вотчал]] (ботаніка), [[Гіляров Олексій Микитович|Олексій Гіляров]] (філософія), [[Гнатюк Володимир Михайлович|Володимир Гнатюк]] (українська народна словесність), М.Грушевський (історія українського народу), Д.Заболотний (мікробіологія), [[Іконников Володимир Степанович|Володимир Іконников]] (російська література), [[Карпінський Олександр Петрович|Олександр Карпінський]] (геологія), [[Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович|Овксентій Корчак-Чепурківський]] (санітарія, епідеміологія), [[Крилов Микола Митрофанович|Микола Крилов]] (математика), [[Лобода Андрій Митрофанович|Андрій Лобода]] (етнографія), [[Мельников-Разведенков Микола Федорович|Микола Мельников-Разведенков]] (патологоанатомія), [[Писаржевський Лев Володимирович|Лев Писаржевський]] (хімія), [[Рудницький Степан Львович|Степан Рудницький]] (географія), [[Симінський Костянтин Костянтинович|Костянтин Симінський]] (будівельна механіка), [[Студинський Кирило Йосипович|Кирило Студинський]](літературознавство), [[Шмальгаузен Іван Іванович|Іван Шмальгаузен]] (еволюційна морфологія), [[Шміт Федір Іванович|Федір Шміт]] (історія українського мистецтва), [[Яновський Феофіл Гаврилович|Феофіл Яновський]] (медицина), [[Яснопольський Леонід Миколайович|Леонід Яснопольський]] (економіка). Першою жінкою — дійсним членом ВУАН стала 1921 року [[Павлова Марія Василівна|Марія Павлова]] (палеозоологія). 1924 року обрані перші іноземні члени ВУАН: норвежець [[Олаф Брок]] (лінгвістика), француз [[Антуан Мейє]] (мовознавство), чех [[Їржі Полівка]] (фольклор), 1926 — швед [[Карл Стьормер]] (прикладна математика і астрономія). 1925 вперше відбулися вибори 11-ти членів-кореспондентів, серед них — [[Косач Олена Антонівна|Олена Косач]] (Олена Пчілка; літературознавство), М.Крилов (ботаніка), [[Максименко Федір Пилипович|Федір Максименко]] (історія права), [[Новицький Яків Павлович|Яків Новицький]] (етнографія), [[Семковський Семен Юлійович|Семен Семковський]](філософія), [[Холодний Микола Григорович|Микола Холодний]] (ботаніка)<ref name="ЕІУ"/>.

9 березня 1928 наркомат освіти УСРР затвердив список дійсних членів та членів-кореспондентів ВУАН. Затвердження кандидатур іноземних членів і вчених, які працювали поза межами УСРР, зокрема в РСФРР ([[Грабар Володимир Еммануїлович|Володимира Грабаря]], [[Кістяківський Володимир Олександрович|Володимира Кістяківського]], М.Павлової, [[Козлов Петро Кузьмич|Петра Козлова]], [[Солнцев Сергій Іванович|Сергія Солнцева]]), та тих, які виїхали за межі СРСР
([[Ейхенвальд Олександр Олександрович|Олександра Ейхенвальда]], [[Косинський Володимир Андрійович|Володимира Косинського]], [[Тарановський Федір Васильович|Федора Тарановського]], [[Тимошенко Степан Прокопович|Степана Тимошенка]]), було відкладено під різними формальними приводами. Затвердження [[Харлампович Костянтин Васильович|Костянтина Харламповича]] та [[Міщенко Федір Іванович|Федора Міщенка]] було визнано неможливим як неприйнятних із «політичного і ідеологічного боку» осіб та «за недостатньої їх кваліфікації»<ref name="ЕІУ"/>.

3 травня 1928 відбулися вибори Президії та Ради ВУАН. Уперше вибори були прилюдними, разом із членами академії в голосуванні брали участь партійні та державні діячі В.Затонський, О.Камишан, [[Левитський Леонід Макарович|Леонід Левитський]], [[Мазуренко Юрій Петрович|Юрій Мазуренко]], Ю.Озерський, [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]]. Президентом ВУАН було обрано Д.Заболотного, віце-президентом К.Воблого, неодмінним секретарем — А.Кримського. Проте наркомат освіти УСРР не затвердив обрання А.Кримського, замість нього «тимчасово» на цю посаду було призначено О.Корчака-Чепурківського (працював до 1939). Через деякий час було призначено (а не обрано) до Президії
ВУАН О.Фоміна та К.Симінського<ref name="ЕІУ"/>.

У результаті замість Спільного зібрання, в якому брали участь лише дійсні члени ВУАН, її керівним органом стала президія у складі президента, віце-президента, неодмінного секретаря та двох членів, а також Рада ВУАН, в якій брали участь усі дійсні члени ВУАН і представники наркомату освіти УСРР з вирішальним голосом, та члени-кореспонденти, керівники академічних установ й представники молодших наук. співробітників — із дорадчим голосом. Збиралася рада раз на місяць. На її першому засіданні 5—6 липня 1928 було оголошено про включення ВУАН до виконання п'ятирічного плану країни. Позитивним підсумком упровадження планування у
ВУАН треба вважати обґрунтування великих комплексних державних програм, до розв'язання яких долучилась академія, зокрема проблеми Великого Дніпра, Великого Донбасу та інших, які потребували участі багатьох академічних установ<ref name="ЕІУ"/>.

Намагаючись підкорити ВУАН, держава водночас дбала про її розширення. Із 1923 поступово почав збільшуватися бюджет
ВУАН, розширюватися площа її приміщень, значні суми асигнувалися на устаткування академічних лабораторій. Із 1925 стала зростати зарплата науковців, яка, втім, як і бюджет, залишалася недостатньою<ref name="ЕІУ"/>.

У 1920-х роках структура ВУАН зазнавала постійних змін і ставала багаторівневою. Уже на кінець 1921 у складі 3-х відділів діяли комісії, інститути, кабінети, музеї,
товариства; Спільному зібранню були підпорядковані Всенародна бібліотека, 3 комісії та 2 музеї, центральний архів давніх актів, картинна галерея. Кілька установ через обмежене фінансування були закриті (приміром, Комісія енциклопедичного словника), деякі переведено на кошторис науково-дослідних кафедр, що створювалися при вузах. Разом із тим 1921—23 були організовані Музей антропології та етнографії, комісії для дослідів над громадськими течіями в Україні, по вивченню центральної нервової системи, геофізична й археологічна, [[Інститут української наукової мови]], до складу ВУАН введено Дніпровську біологічну станцію. На кінець 1923 в академії налічувалося вже 35 наукових установ, при ВУАН діяли 5 наукових товариств. Із 1924 кількість наукових інституцій різко зростала. 1924—28 було створено кабінет арабо-іранської філології, візантологічну, діалектологічну, культурно-історичну, соціологічну комісії, комісії історичної пісенності, порайонного дослідження України (старого Києва і  Правобережжя, Лівобережжя, Полудневої України, історії Запоріжжя, Західної України), заходо- та американознавства, новітньої історії України, старої історії України, для виучування фінансових і банкових справ, для виучування радянського права, Полтавську гравіметричну обсерваторію, Інститут фізичної хімії в [[Дніпропетровськ]]у, Академічне видавництво (із 1964 — видавництво «Наукова думка») та низку інших<ref name="ЕІУ"/>.

Провідним відділом академії від 1918 був історично-філологічний, що зумовлювалося ідеологічними, матеріальними та персональними причинами. Наукова робота велась у різних напрямах:  українська філологія, етнографія і фольклор, археологія, історична географія, історія письменства, історія України, археографія, педагогіка, історія та культура неслов'янських народів. Було створено солідну джерельну базу для подальшого розвитку українознавства, розроблено українську орфографію й створено  низку загальних та спеціальних словників. Плідно й активно працювали установи, очолювані академіками   Д.Багалієм, С.Єфремовим, А.Кримським, А.Лободою, В.Перетцем та іншими вченими. Особливого розмаху набула діяльність історичних установ ВУАН під головуванням академіка М.Грушевського<ref name="ЕІУ"/>.

Незважаючи на нестачу обладнання, реактивів та виробничих площ діяльність установ фізично-математичного відділу також позначилася значними науковими здобутками. 1922 О.Динник уперше застосував методи теорії пружності для розв'язання задач міцності в гірничій промисловості, розроблено краплинний метод якісного хімічного аналізу (І.Тананаєв), Д.Заболотний створив учення про природні вогнища чуми. 1923 М.Поляков запропонував гетерогенно-гомогенний механізм каталізу, 1922—26 Г.Пфейффер побудував теорію інтегрування диференційних рівнянь із частинними похідними першого порядку з однією невідомою функцією, 1924 під керівництвом О.Фоміна вперше створено карту ботаніко-географічного районування України, [[Філатов Володимир Петрович|Володимир Філатов]] розробив метод трансплантації рогівки ока, 1925 винайдений профілактичний препарат проти дифтерії у вигляді суміші токсину з антитоксином (С.Коршун), 1926 [[Бернштейн Сергій Натанович|Сергій Бернштейн]] запропонував першу аксіоматичну теорію ймовірностей, Б.Горбунов розробив методи розрахунку металевих конструкцій мостів, 1927 побудовано аеродинамічну трубу ([[Проскура Георгій Федорович|Георгій Проскура]]), 1928 видано перший комплексний географічний атлас України<ref name="ЕІУ"/>.

Установи соціально-економічного відділу зосереджувалися на дослідженні економічних та юридичних проблем. Найстабільніше працював Демографічний інститут під керівництвом академіка М.Птухи, співробітниками якого вперше в науці за допомогою наукових методів конструювання сумарних таблиць смертності було встановлено особливості сільської і міської смертності в Україні. В територіальному, історичному та в аспекті співвідношення між нормами звичаєвого права і закону досліджувалося [[звичаєве право]] ([[Кристер Арнольд Едмундович|Арнольд Кристер]], О.Малиновський). Велика робота велась у напрямі публікації юридичних пам'яток литовсько-руського та українського права ([[Каманін Іван Михайлович|Іван Каманін]], М.Василенко), опрацювання проблем радянського права. Почалася систематична розробка проблем марксистської соціології, дослідження соціологічних доктрин, нових соціологічних течій (С.Семковський)<ref name="ЕІУ"/>.

У 1920-х роках розпочато видання численних академічних періодичних та серійних видань, зокрема «[[Записки соціально–економічного відділу ВУАН|Записок соціально-економічного відділу ВУАН]]», [[Збірник історично-філологічного відділу|збірників Історично-філологічного відділу ВУАН]], «Трудів фізично-математичного відділу», «Зоологічного журналу України», «Наукового збірника Історичної секції», «Праць Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права», «Українського ботанічного журналу», «Українського хімічного журналу», «Українського біохімічного журналу», «Українського археографічного збірника», «[[Етнографічний вісник|Етнографічного вісника]]», «Історично-географічного збірника», журналів «Музика», «[[Народна творчість та етнографія]]», «Радянське право», «[[Первісне громадянство та його пережитки на Україні]]», «Журналу бібліотекознавства та бібліографії», «[[За сто літ]]» й інших. 1924 відновлено видання часопису «[[Україна - укр. часопис  у франції (1949-1953)|Україна]]». 1928 розпочато видання загальноакадемічного журналу «Вісті Всеукраїнської академії наук» (із 1937 — «Вісник Академії наук УРСР», із 1994 — «[[Вісник Національної академії наук України]]»)<ref name="ЕІУ"/>.

При ВУАН діяли наукові товариства у [[Харків|Харкові]], [[Одеса|Одесі]], [[Полтава|Полтаві]], [[Дніпропетровськ]]у, [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Лубни|Лубнах]], [[Ніжин]]і, [[Миколаїв|Миколаєві]], [[Шепетівка|Шепетівці]]; поза Україною&nbsp;— в [[Санкт-Петербург|Ленінграді]]. В [[Одеса|Одесі]] діяла [[Одеська комісія краєзнавства|Комісія краєзнавства при ВУАН]], а у [[Вінниця|Вінниці]]&nbsp;— Кабінет Виучування Поділля ВУАН<ref name="Ukrainoznav"/>.

В [[1928]] році президентом ВУАН був обраний видатний [[бактеріологія|бактеріолог]] і [[епідеміологія|епідеміолог]] академік
[[Заболотний Данило|Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний]]. У цьому ж році складено перший п'ятирічний план наук. роботи ВУАН, пов'язаний з п'ятирічним планом розвитку народ. господарства республіки{{джерело}}. На [[1928]]&nbsp;р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців<ref name="Ukrainoznav"/>.

=== Структура ВУАН у 1920-х роках ===
Персонал ВУАН зріс у [[1924]]&nbsp;р. до 160 осіб<ref name="Ukrainoznav"/>.

{{clear}}

{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | ''Динаміка публікацій ВУАН<ref name="Ukrainoznav"/>:''
|-
| [[1923]] || 32
|-
| [[1925]] || 52
|-
| [[1926]] || 75
|-
| [[1928]] || 90
|-
| [[1929]]|| 136
|-
| [[1930]] || 116
|-
|}

У 1920 роках у ВУАН існували три відділи&nbsp;— історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний<ref name="Ukrainoznav"/>. 

У першому з них плідно працювали [[Інститут української наукової мови]], [[Етнографічна комісія при ВУАН|Етнографічна]] та Археографічна комісії. З [[1921]] організовано Археологічний інститут<ref name="DIU"/>. 

У фізико-математичному працювала найбільша кількість академічних кафедр&nbsp;— 30. На світовому рівні проводилися дослідження на кафедрах прикладної математики ([[Пфейфер Георгій Васильович|Георгій Пфейффер]]), математичної фізики ([[Крилов Микола Митрофанович|М.Крилов]]), експериментальної зоології ([[Шмальгаузен Іван Іванович|Іван Шмальгаузен]]) та інші<ref name="DIU"/>. Також працювали кафедри біології сільськогосподарських рослин, фізичної фізіології і хімічної фізіології pослин{{джерело}}.

У соціально-економічному відділі особливо плідно працювала перша у світі науково-дослідна установа з проблем [[демографія|демографії]]&nbsp;— Демографічний інститут під керівництвом [[Птуха Михайло Васильович|Михайла Птухи]]. У 1920 почали виходити «Записки відділів Академії»<ref name="DIU"/>.

ВУАН поділялася на 3 відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії. Ці наукові центри створювалися навколо одного з академіків ВУАН і сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного наукового напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали напрям власних досліджень. Сама Академія не мала жорсткої ієрархічної структури. Окремо існувала [[науково-дослідна кафедра марксизму-ленінізму при ВУАН]]{{джерело}}.

==== Історико-Філологічний Відділ (І) ====
На [[1927]]–[[1928]] роки Перший відділ мав такі кафедри<ref name="Ukrainoznav"/>: 
* історико-філологічна - керівник [[Кримський Агатангел|Агатангел Кримський]]), 
* історії української мови - керівник[[Тимченко Євген|Євген Тимченко]]), 
* української усної словесності - керівник А.Лобода, 
* історії новітнього українського письменства [[Єфремов Сергій|Сергій Єфремов]], 
* давнього українського письменства - керівник [[Перетц Володимир|Володимир Перетц]], 
* давньої історії українського народу - керівник[[Багалій Дмитро|Дмитро Багалій]]), 
* новітньої історії українського народу - керівник [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]
* історії географії (О.Грушевський), 
* візантології (Ф.Мищенко), 
* історії укр. мистецтва (О.Новицький). 

Крім того, [[1928]] року І Відділ мав 39 комісій, інститутів, комітетів і музеїв. При І Відділі були такі наук. товариства: [[Історичне Товариство Нестора Літописця]], [[Історико-Літературне Товариство]], [[Товариство дослідів української історії, письменства і мови в Ленінграді]] та інші<ref name="Ukrainoznav"/>. 

Серед серійних видань І Відділу були: «[[Записки Історико-Філологічного Відділу]]» (І-XXVII; [[1919]]–[[1930]]); наук. журнал «[[Україна (журнал)|Україна]]» за ред. М.Грушевського ([[1924]]–[[1930]]); «Науковий Збірник» Історичної Секції як продовження «Записок» Українського Наукового Товариства в Києві, за ред. М.Грушевського (XIX–XXXII; [[1924]]–[[1929]]); науковий щорічник «Первісне громадянство», кн. І-IV ([[1926]]–[[1930]]) за ред. [[Грушевська Катерина Михайлівна|К.Грушевської]]; «[[Етнографічний Вісник]]» за ред. А.Лободи і В.Петрова (1-8; [[1925]]–[[1929]]), збірник «[[За сто літ]]» за ред. М.Грушевського (І-VI; [[1927]]–[[1930]]). Загалом у [[1923]]–[[1931]]&nbsp;рр. з'явилися 111 нумерованих збірників<ref name="Ukrainoznav"/>.

[[Файл:Myhaylo Hrushevskiy.jpg|thumb|right|200px|Михайло Грушевський очолював історичні установи ВУАН в 1924–1931 рр.]]

Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: «Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті» (І; [[1928]]), «Нарис укр. історіографії» (І-II; [[1923]]–[[1928]]), «Укр. мандрований філософ [[Сковорода Григорій Савович|Г.Сковорода]]» ([[1926]]) та ін. Д.Багалія; «З примітивної культури» ([[1924]]) й «Укр. народні думи» ([[1927]]) К.Грушевської; М.Грушевський продовжував публікувати дальші томи «Історії України-Руси» й «Історії укр. літератури»; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А.Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: «Історія Персії та її письменства» ([[1934]]), «Історія Туреччини» (І-II; [[1924]]–[[1927]]), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д.Багалія ([[1927]]) і М.Грушевського ([[1928]]–[[1929]]). Історико-Філологічний Відділ перевидав [[Словарь української мови|«Словник української мови»]] [[Борис Грінченко|Б.Грінченка]] ([[1927]]–[[1928]], до літери Н), почав видавати «Рос.-укр. словник» за гол. ред. А.Кримського ([[1927]]–[[1928]], доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники<ref name="Ukrainoznav"/>.

==== Фізико-математичний відділ (II) ====
Другий відділ включав технічні і медичні кафедри, [[Інститут технічної механіки]], [[Комісія по вивченню природних багатств України|Комісію по вивченню природних багатств України]]{{джерело}}. Зокрема до його складу входили кафедри<ref name="Ukrainoznav"/>: 
* геології (Павло Тутковський), 
* прикладної математики ([[Граве Дмитро Олександрович|Дмитро Ґраве]]), 
* прикладної фізики ([[Срезневський Борис Ізмаїлович|Борис Срезневський]]), 
* математичної фізики ([[Крилов Микола Митрофанович|Микола Крилов]]), 
* чистої математики ([[Пфейффер Георгій Васильович|Георгій Пфейффер]]), 
* біології с.-г. рослин ([[Вотчал Євген|Євген Вотчал]]), ботаніки ([[Липський Володимир|Володимир Липський]]),
* експериментальної зоології (Іван Шмальгаузен), 
* хімії ([[Плотников Володимир Олександрович|Володимир Плотников]]), хімічної технології ([[Шапошников Володимир Георгійович|Володимир Шапошников]]), 
* народного здоров'я ([[Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович|Овксентій Корчак-Чепурківський]]), 
* клінічної медицини ([[Яновський Феофіл Гаврилович|Феофіл Яновський]]). 

До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема [[Геологічне Товариство]], [[Ботанічне Товариство]], Інститут Технічної Механіки, [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сад]], [[Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України|Мікробіологічний інститут]] та інші. II Відділ видавав: «[[Записки Фізико-Математичного Відділу]]» (томи І-IV; [[1928]]–[[1929]]), «[[Зоологічний Журнал]]», «[[Український Ботанічний Журнал]]», «[[Геологічні Вісті]]»<ref name="Ukrainoznav"/>.

==== Соціально-економічний відділ (III) ====
Третій відділ мав кафедри<ref name="Ukrainoznav"/>: 
* історії західно-руського й українського права (Микола Василенко), 
* статистики ([[Птуха Михайло|Михайло Птуха]]), 
* економіки торгівлі й промисловості ([[Воблий Костянтин Григорович|Костянтин Воблий]]), 
* історії філософії права ([[Гіляров Олексій Микитович|Олексій Гіляров]]), 
* звичаєвого права України ([[Малиновський Оникій Олексійович|Оникій Малиновський]]), 
* фінансової науки ([[Яснопольський Леонід Миколайович|Леонід Яснопольський]]), 
* міжнародного права ([[Грабар Володимир Еммануїлович|Володимир Грабар]]), 
* цивільного права ([[Дністрянський Станіслав Северинович|Станіслав Дністрянський]]), 
* історії народного господарства (В.Левитський), 
* політичної економії ([[Солнцев Сергій Іванович|Сергій Солнцев]]). 

Серед установ III Відділу були: [[Демографічний Інститут]] ([[Птуха Михайло|Михайло Птуха]]), Товариство Економістів ([[Воблий Костянтин Григорович|Костянтин Воблий]]), [[Правниче товариство при ВУАН|Товариство Правників]] (Оникій Малиновський) та ряд комісій: [[Комісія для виучування історії західно-руського і українського права]] (Микола Василенко), яка досліджувала «Руську Правду», [[Статут Великого князівства Литовського|Литовсько-Руський Статут]], право й державний лад [[Гетьманщина|Гетьманщини]] та [[Запорожжя]], Малоросійську Колеґію тощо і видавала «Праці Комісії»; [[Комісія українського народного господарства]] під керівництвом академіка Воблого; [[Комісія вивчення звичаєвого права]]; [[Комісія соціально-економічної історії України]]. У [[1923]]–[[1927]] роках публікувалися «Записки Соціально-Економічного Відділу» (томи І-VI)<ref name="Ukrainoznav"/>.

=== Організаційна перебудова Академії та становлення фундаментальних наук (1929—1939) ===
Майже до кінця [[1920]] років [[ВУАН]] зберігала певну автономію. Проте з [[1929]] через зміну процедури виборів і посилення репресій влада повністю взяла під контроль діяльність [[ВУАН]]<ref name="DIU"/>. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму.
На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом&nbsp;— Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків)<ref name="Ukrainoznav"/>. Вибори проводилися 29 червня 1929 на розширеному засіданні Ради ВУАН за участю представників наркомату освіти УСРР й наукових співробітників<ref name="EIU"/>. Кількість вакансій було істотно розширено (до 34), щоб поряд з ученими, які мали об'єктивні підстави для обрання, проштовхнути партвисуванців<ref name="DIU"/>. Єдиний раз за всю історію академії вибори відбувалися відкритим голосуванням, результати вирішувалися більшістю голосів, а не двома третинами від загальної кількості. Було обрано 33 академіки, які були затверджені наркоматом освіти УСРР, більшість із них — по
2-му відділу ([[Богомолець Олександр Олександрович|Ооександр Богомолець]] (біолого-медичні науки), [[Вавилов Микола Іванович|Микола Вавилов]] (сільськогосподарські науки), [[Гольдман Олександр Генріхович|Олександр Гольдман]] (фізико-математичні науки), [[Кравчук Михайло Пилипович|Михайло Кравчук ]](фізико-математичні науки), [[Оппоков Євген Володимирович|Євген Оппоков]] (геологія, гідрологія, географія), [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]] (технічні науки), [[Холодний Микола Григорович|Микола Холодний]] (сільськогосподарські науки) та ін.). По 1-му відділу були обрані [[Возняк Михайло Степанович|Михайло Возняк]], [[Колесса Філарет Михайлович|Філарет Колесса]], [[Тичина Павло Григорович|Павло Тичина]], [[Янка Купала]] (І.Луцевич), [[Щурат Василь Григорович|Василь Щурат]] (усі — мова й література), [[Ігнатовський Всеволод Макарович|Всеволод Ігнатовський]], [[Слабченко Михайло Єлисейович|Михайло Слабченко]], [[Яворницький Дмитро Іванович|Дмитро Яворницький]].<ref name="EIU"/>. В умовах газетної і профспілкової істерії, яка піднялася навколо виборчої кампанії<ref name="DIU"/>, силоміць накинено як дійсних членів трьох народних комісарів: [[Скрипник Микола Олексійович|Миколу Скрипника]], [[Затонський Володимир|Володимира Затонського]] й [[Шліхтер Олександр|Олександра Шліхтера]] (останній став головою III Відділу), а також низку партійних кандидатів ([[Семковський Семен Юлійович|Семена Семковського]], [[Яворський Матвій|Матвія Яворського]], [[Юринець Володимир Олександрович|Володимира Юринця]])<ref name="Ukrainoznav"/>, голову Держплану [[СРСР]] [[Кржижановський Гліб Максиміліанович|Гліба Кржижановського]]<ref name="DIU"/>.  Це стало початком «партизації» ВУАН, в якій нові академіки-комуністи мали посісти керівні посади. У квітні 1930 у ВУАН був створений партосередок<ref name="EIU"/>.

На перевиборах президії були підтверджені повноваження обраного у травні 1928 на вимогу влади президента [[Заболотний Данило Кирилович|Данила Заболотного]]<ref name="DIU"/>. У 1928 усунено від обов'язків незмінного секретаря ВУАН Агатангела Кримського й призначено Овксентія Корчака-Чепурківського<ref name="Ukrainoznav"/>.

Влітку 1929 заарештовані два члени Академії ([[Єфремов Сергій|Сергій Єфремов]] і [[Слабченко Михайло Єлисейович| Михайло Слабченко]]) і 24 співробітники ВУАН, яких було звинувачено у приналежності до неіснуючої контрреволюційної організації [[Процес СВУ|«Спілка визволення України»]] і згодом засуджено до тривалих термінів ув'язнення<ref name="DIU"/>.

У листопаді 1929 на сесії
ВУАН відбулися позачергові перевибори президії. 1-й відділ очолив Д.Багалій, секретарем став М.Яворський. На чолі 2-го відділу став П.Тутковський, секретарем — М.Кравчук. Головою 3-го відділу обрано О.Шліхтера, секретарем — В.Юринця, тобто із цього часу ВУАН керували комуністи та особи, що дотримувалися пропартійної або нейтральної позиції. Усіх наукових співробітників почали обирати до ВУАН за конкурсом. Також були ухвалені рішення про необхідність розробки нового статуту ВУАН як вищої науково-дослідної установи в системі наркомату освіти УСРР та про ліквідацію товариств у складі ВУАН<ref name="EIU"/>.

Взятий державою курс на форсовану [[Індустріалізація УРСР 1920—1930-х років|індустріалізацію]] вимагав посиленого розвитку технічних наук. У липні 1930 на сесії Ради ВУАН було ухвалено постанову про об'єднання дрібних кафедр і комісій у цикли, що входили до двох (а не трьох) відділів: перейменованого з фізично-математичного природничо-технічного відділу (цикли: математичний; індустріально-технічний; фізично-хімічний; географічно-геологічний; біоботанічний; біозоологічний; медичний) та соціально-економічного, створеного на основі об'єднання історично-філологічного та соціально-економічного відділів (цикли: економічний; філософсько-соціологічний; історичний; літератури, мови і мистецтва). До 1-го відділу ввійшли Інститут будівельної механіки, 45 кафедр, 13 комісій, 23 кабінети, до 2-го — Інститути мовознавства, демографії, реконструкції сільського господарства, 23 кафедри, 39 комісій, 12 кабінетів. При Президії ВУАН працювали 4 комісії. У зв'язку з реорганізацією у складі  природничо-технічного відділу були створені нові кафедри — транспортної механіки, гірничої механіки, інженерних споруд, технічної аеро- та гідродинаміки, теорії пружності; натомість установи колишнього
1-го (а тепер — 2-го) відділу були значно скорочені. Найбільше постраждали інституції, що перебували під керівництвом М.Грушевського, А.Кримського та С.Єфремова: були ліквідовані кілька історичних, мовознавчих і літературознавчих комісій, інші перепідпорядковані<ref name="EIU"/>.

В 1930 році, у зв'язку із смертю Д.Заболотного<ref name="EIU"/>, президентом ВУАН обрано [[патофізіолог]]а [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександра Богомольця]]<ref name="Ukrainoznav"/>.
Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію<ref name="DIU"/>. У липні 1930&nbsp;р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соціально-економічного відділу (а першим став Природничо-технічний відділ). У 1931 [[ВУАН]] налічувала 164 науково-дослідні установи, в яких працювало лише 242 наукових співробітники, з них 79 [[академік]]ів<ref name="Ukrainoznav"/>. Чимало кафедр мало 1-2 штатних працівників, практично не існувало лабораторно-експериментальної бази досліджень, бракувало коштів для експедиційних і натурних робіт. Після січневої сесії [[ВУАН]] у [[1934]] основною структурною одиницею став науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил<ref name="DIU"/>.

З 1930&nbsp;р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом [[Процес Спілки визволення України|Спілки Визволення України]] (СВУ){{джерело}}.
В процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 років ув'язнення [[Єфремов Сергій|Сергія Єфремова]]; разом із ним засуджено членів ВУАН ([[Гермайзе Йосип|Йосип Гермайзе]], [[Ніковський Андрій|Андрій Ніковський]], [[Ганцов Всеволод Михайлович|Всеволод Ганцов]], [[Голоскевич Григорій|Григорій Голоскевич]], [[Слабченко Михайло Єлисейович|Михайло Слабченко]]), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду<ref name="Ukrainoznav"/>.

На початку 1930-х років припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у галузі гуманітарних наук, а видані раніше були здебільшого засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х років. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до [[Москва|Москви]]. У 1930–1931 роках проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з так званою «критикою й самокритикою» членів Академії<ref name="Ukrainoznav"/>. 

1931 року було ліквідовано Медичну секцію ВУАН, а багатьох її членів надалі репресовано.<ref>http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/48931/06-Duplenko.pdf?sequence=1</ref>

У листопаді 1931 для полегшення керування роботою ВУАН склад президії було збільшено до 7-ми осіб. Крім президента О.Богомольця, до неї увійшли віце-президенти О.Шліхтер та К.Симінський, члени — Д.Багалій, О.Гольдман, [[Палладін Олександр Володимирович|Олександр Палладін]] й неодмінний секретар О.Корчак-Чепурківський. Наприкінці 1931 складено перший тематичний план наук. діяльності установ ВУАН на 1932 рік<ref name="EIU"/>.

Організаційна перебудова ВУАН відбувалася на тлі низки сфальсифікованих політичних процесів, найгучнішими серед них були [[Процес Спілки визволення України|процеси «Спілки визволення України»]] та [[Справа «Український національний центр»|справа «Українського національного центру»]]. Зокрема, із 45-ти осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за, начебто, контрреволюційну діяльність у справі «СВУ», було 24 співробітники ВУАН, зокрема академіки С.Єфремов і М.Слабченко. Усі вони були засуджені до різних термінів ув'язнення (від 2-х до 10-ти років) та заслання. У керівництві так званою терористичною організацією «УНЦ» у березні 1931 були звинувачені академіки М.Грушевський, який після кількаденного арешту був відправлений у «почесне заслання» до [[Москва|Москви]], та його антагоніст у науці академік М.Яворський, засуджений до 6-ти років позбавлення волі<ref name="EIU"/>.

1930 у ВУАН почалися широкомасштабні «чистки», під час яких співробітники мали публічно каятись у своїх «гріхах», та «диспути», що мали не науковий, а погромницький характер. Чимало науковців не тільки втратили роботу в академії, а й були заарештовані та закінчили своє життя у таборах. Посилена боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» призвела до ліквідації на поч. 1930-х років практично всіх українознавчих установ академії, періодичні й серійні видання гуманітарного профілю припинили існування<ref name="EIU"/>.

Свого максимуму досягли репресії проти ВУАН за керівництва в УРСР [[Постишев Павло Петрович|Павла Постишева]] (1933–1934). 1933 року був ув'язнений ґрунтознавець [[Соколовський Олексій Никанорович|Олексій Соколовський]], а Микола Скрипник наклав на себе руки; 1934 року заслали до [[Саратов]]а [[Перетц Володимир Миколайович|Володимира Перетца]], де він і помер; на засланні померли за невідомих обставин [[Шміт Федір Іванович|Федір Шміт]], [[Рудницький Степан Львович|Степан Рудницький]], кілька років перебував на засланні [[Птуха Михайло Васильович|Михайло Птуха]]. Тоді ж позбавлено звання академіків усіх чотирьох учених із [[Галичина|Галичини]], обраних дійсними членами ВУАН 1929 року: [[Возняк Михайло Степанович|Михайла Возняка]], [[Колесса Філарет Михайлович|Філарета Колессу]], [[Студинський Кирило Йосипович|Кирила Студинського]], [[Щурат Василь Григорович|Василя Щурата]] (їх відновлено в званні академіків після захоплення Галичини 1939 року)<ref name="Ukrainoznav"/>.

Репресії тривали аж до початку [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. [[1936]] року був ув'язнений [[Затонський Володимир Петрович|Володимир Затонський]], вислані на заслання математик [[Кравчук Михайло Пилипович|Михайло Кравчук]], гідролог [[Оппоков Євген Володимирович|Євген Оппоков]], геолог [[Світальський Микола Гнатович|Микола Світальський]]. За невідомих обставин загинули під час примусової евакуації 1941 року Агатангел Кримський і Кирило Студинський. За підрахунками [[Полонська-Василенко Наталія|Наталії Полонської-Василенко]], у 1930-х роках репресовано понад 250 наукових співробітників ВУАН (у тому числі 22 академіки). Найбільше число репресованих було серед вчених гуманітарних дисциплін: 49 істориків, 15 археологів, 12 мистецтвознавців, 18 етнографів, 5 сходознавців, 53 літературознавців і філологів, 5 педагогів, 29 правників, 29 економістів; серед інших фахівців: 9 математиків, фізиків і хіміків, 14 зоологів і ботаніків, 19 геологів, 10 медиків, 7 інших<ref name="Ukrainoznav"/>.

== ВУАН і АН УРСР 1934-1941 ==

[[1934]] року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціацією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УСРР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки<ref name="Ukrainoznav"/>. Був значно поповнений склад академії новообраними дійсними членами і член-кореспондентами. У лютому [[1936]] ВУАН перейменували в АН УСРР. РНК УСРР затвердила новий статут АН УСРР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи&nbsp;— її наукові інститути{{джерело}}. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Математично-Природничий і Технічний. Того ж року ліквідовано Всеукр. Асоціацію Марксо-Ленінських Інститутів, а її інститути передано до АН<ref name="Ukrainoznav"/>. Тоді ж із наркомосвіти передали у підпорядкування президії ВУАН інститути [[Інститут фізики НАН України|фізики]], ботаніки, [[Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України|мікробіології та епідеміології]], біохімії, геології, водного господарства, а також створено нові інститути: електрозварювання, гірничої механіки, хімічної технології, клінічної фізіології; раду з вивчення продуктивних сил УСРР, геофізичну обсерваторію. У [[1935]] ВУАН передано Дніпропетровський інститут фізичної хімії<ref name="DIU"/>.

[[1938]] року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол<ref name="Ukrainoznav"/>.

На [[1939]]&nbsp;р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з інститутами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору)<ref name="Ukrainoznav"/>.

Захопивши [[Волинь]] і [[Галичина|Галичину]] в [[1939]] році, радянська влада ліквідувала [[Наукове Товариство ім. Шевченка]] і передала його майно АН УРСР<ref name="Ukrainoznav"/>.

До її складу увійшли інститути історії України, економіки, української літератури і українського фольклору. У 1920-30-х роках в АН УСРР/УРСР розвивалися всесвітньовідомі наукові школи Д.Граве (алгебра), М.Крилова (математична фізика), [[Писаржевський Лев|Л.Писаржевського]] (хімія), [[Динник Олександр Миколайович|О.Динника]] (механіка і теорія пружності), О.Богомольця (експериментальна патологія), Є.Патона (електрозварювання), М.Федорова (гірнича механіка), М.Холодного і О.Фоміна (ботаніка), І.Шмальгаузена (зоологія) та ін. У [[1938]] до АН УРСР увійшов [[Харківський фізико-технічний інститут]], який займав провідні позиції в розробці ряду напрямів [[ядерна фізика|ядерної фізики]]. Вперше в СРСР тут провели ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. В Інституті фізичної хімії 1934 одержано [[важка вода|важку воду]] (О.Бродський)<ref name="DIU"/>.

На поч. 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові<ref name="DIU"/>.

== Війна та окупація ==
{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | Кількість наукових <br/>співробітників<br/> Академії
|-
| Рік || Кількість (чол.)
|-
|-
| [[1922]] || 149
|-
| [[1923]] || 118
|-
| [[1924]] || 160
|-
| [[1928]] || 190
|-
| [[1931]] || 242
|-
| [[1941]] || 3092
|-
| [[1959]] || 11790
|-
| [[1977]] || близько 12500
|-
| [[1986]] || 15340
|-
| [[2000]] || близько 12800
|-
| [[2005]] || 16424
|-
| [[2007]] || 19024
|-
|}

Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] інститути були евакуйовані в [[1941]] році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до [[Уфа|Уфи]], Інститут електрозварювання&nbsp;— до [[Нижній Тагіл|Нижнього Тагіла]], інші установи&nbsp;— до [[Єкатеринбург|Свердловська]], [[Челябінськ]]а, [[Златоуст]]а та інших міст [[СРСР]]. Зусилля академії були прямовані на подання допомоги фронту і тилу{{джерело}}. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо<ref name="DIU"/>. Під керівництвом [[Патон Євген Оскарович|Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона]] були розроблені і впроваджені в практику високоефективні методи зварювання металів під шаром флюсу. Під час війни широко впроваджувалась в лік. практику [[антиретикулярна цитотоксична сиворотка|антиретикулярна цитотоксична сироватка]] акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця. Академік О.&nbsp;В.&nbsp;Палладін і його учні запропонували високоефективний кровоспинний препарат [[вікасол]]. За роботу в роки [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] і цінні наукові досягнення багато вчених АН УРСР були удостоєні високих урядових нагород. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно президентові АН УРСР акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольцю і акад. АН УРСР Є.&nbsp;О.&nbsp;Патону. З осені [[1943]] року перебувала у [[Москва|Москві]]. Кількість наукових співробітників скоротилася утричі, але ядро кваліфікованих спеціалістів було збережене{{джерело}}.

Під час німецької окупації у Києві у [[1941]]&nbsp;р. зусиллями ректора [[Київський університет|Київського університету]] та члена Київської міської управи [[Штепа Костянтин Теодосійович|К.&nbsp;Т.&nbsp;Штеппи]] було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В.&nbsp;О.&nbsp;Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано внаслідок того, що німці розподілили всіх вчених на 4 категорії&nbsp;— від «найважливіших» до «неповноцінних» та «шкідливих»{{Fact}}.

Німецькі окупанти заподіяли величезних збитків установам АН УРСР. Було знищено або вивезено цінностей АН УРСР на суму 150&nbsp;млн крб., в тому числі бл. 1&nbsp;млн книг і цілий ряд унікальних музейних експонатів{{Fact}}; вивезено рідкісні слов'янські Євангелія 14 ст.{{Fact}}, унікальні колекції комах та ін. тварин{{Fact}}, гербарії{{Fact}}, лабораторне устаткування{{Fact}} тощо. Уряд УРСР, ЦК КП України подали АН УРСР велику матеріальну допомогу і створили всі необхідні умови для якнайшвидшого відбудування зруйнованих приміщень і придбання найновішого обладнання{{джерело}}.

В березні [[1944]] почалась реевакуація АН УРСР інститутів до Києва. 1945 в системі АН УРСР було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (згодом реорганізовано в лабораторію гідравлічних машин), машинознавства і проблем с.-г. механіки, металофізики. Розпочала роботу [[Комісія Академії наук УРСР з історії Вітчизняної війни в Україні|Комісія з історії Великої Вітчизняної війни в Україні]]{{джерело}}.

== Другий радянський період ==

3 [[1944]] почала відновлюватися робота академічних інститутів безпосередньо в Україні.
Після смерті академіка Олександра Богомольця в [[1946]] президентом АН УРСР було обрано видатного вченого-біохіміка академіка [[Палладін Олександр Володимирович|О.&nbsp;В.&nbsp;Палладіна]]<ref name="DIU"/>.

В післявоєнні роки АН УРСР поповнилась рядом нових інститутів: [[Інститут філософії НАН України|філософії]] (1947), використання газу (1950), металокераміки і спецсплавів (1955), [[Інститут радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України|радіофізики та електроніки]] (1956), [[Інститут металофізики НАН України|металофізики]] (1955), обчислювальним центром (1957), інститутом полімерів і мономерів (1958) та інших. Ряд інститутів було реорганізовано. На кінець 1958 в АН УРСР налічувалося 60 наукових установ, розміщених у [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Львів|Львові]], [[Сімферополь|Сімферополі]], [[Сталіно]]му, [[Дніпропетровськ]]у, [[Полтава|Полтаві]] та в інших містах України{{джерело}}.

Наприкінці [[1945]] в системі АН УРСР було створено самостійний відділ [[Сільське господарство|сільськогосподарських]] наук, на базі установ якого організовано [[УААН|Українську академію сільськогосподарських наук]]{{джерело}}.

У післявоєнні роки АН УРСР швидко розбудовувалася. До [[1960]] були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44)<ref name="DIU"/>. 

У [[1954]] засновано Кримський філіал АН УРСР. У [[1956]] році створено [[Донецький науковий центр АН УРСР]], а згодом і інші центри: [[Західний науковий центр НАН України і МОН України|Західний]], Харківський, Південний та Дніпропетровський. Найбільших успіхів у післявоєнний період досягнуто в галузі фізико-математичних і хімічних наук. У [[1951]] під керівництвом [[Лебедєв Сергій Олексійович|С.&nbsp;Лебедєва]] побудовано [[МЕСМ|першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину]]. У [[1956]] році створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки (очолив [[Глушков Віктор Михайлович|В.&nbsp;Глушков]]), яка через рік перетворилася на [[Обчислювальний центр АН УРСР]]. В [[Інститут фізики НАН України|Інституті фізики]], очолюваному [[Лейпунський Олександр Ілліч|О.&nbsp;Лейпунським]], розроблялися перспективні наукові напрями, на основі яких виникли Інститути металофізики, напівпровідників, теоретичної фізики, ядерних досліджень. Великий внесок у створення ракетно-ядерної техніки зробили [[Харківський фізико-технічний інститут]], а також створений на базі частини його відділів [[Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б. І. Вєркіна НАН України|Інститут низьких температур]] та [[Інститут механіки НАН України|Інститут механіки]]. На світовий рівень вийшли розробки електрозварювальників ([[Патон Борис Євгенович|Б.&nbsp;Патон]]), ливарників (А.&nbsp;Горшков), металофізиків (Г.&nbsp;Курдюмов). Розвиток біологічних наук було істотно загальмовано некомпетентним втручанням влади, зокрема, її боротьбою проти генетиків. Не менш руйнівний вплив компартійні структури здійснювали на інститути гуманітарного профілю<ref name="DIU"/>.

В [[1959]] в установах академії працювало 11&nbsp;790 співробітників, у тому числі 2226 наукових працівників, серед них 87 академіків, 121 член-кореспондент. В складі АН УРСР було п'ять відділів:

* Відділ суспільних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України|філософії]], економіки, історії, археології (з відділом у Сімферополі), [[Інститут мовознавства імені О. О. Потебні|мовознавства ім. О.&nbsp;О.&nbsp;Потебні]], [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]], мистецтвознавства, фольклору та етнографії, суспільних наук (у Львові), [[Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України|сектор держави та права]], а також Державний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, літературно-меморіальний будинок-музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка (с.&nbsp;Шевченкове Черкаської області), музей-заповідник «Могила Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка» (Канів), [[Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України|Український державний музей етнографії та художнього промислу]] (Львів), Державна публічна бібліотека, Львівська бібліотека.

* Відділ фізико-математичних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут математики НАН України|математики]], [[Інститут фізики НАН України|фізики]], радіофізики й електроніки, фізико-технічний (у Харкові), металофізики, [[Головна астрономічна обсерваторія НАНУ]], обчислювальний центр, [[Полтавська гравіметрична обсерваторія]].

* Відділ хімічних та геологічних наук з інститутами: [[Інститут загальної та неорганічної хімії імені В. I. Вернадського НАН України|загальної та неорганічної хімії]] (з [[Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України|відділом в Одесі]]), органічної хімії, фізичної хімії ім. Л.&nbsp;В.&nbsp;Писаржевського, полімерів і мономерів, [[Інститут геологічних наук НАН України|геологічних наук]], геології корисних копалин (у Львові), мінеральних ресурсів (у Сімферополі), а також сейсмічний сектор (у [[Львів|Львові]]) і комітет по метеоритах.

* Відділ біологічних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України]], [[Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України|зоології]], [[Інститут гідробіології НАН України|гідробіології]] з Одеською біологічною станцією; біохімії, фізіології ім. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця, мікробіології, [[Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України|ботанічний сад]], [[Державний природознавчий музей]] (у Львові), Карадагська біологічна станція. Відділ мав експериментальні бази: «Феофанія», «Теремки», Старосільська біологічна станція; дендропарки: [[Олександрія (дендропарк)|«Олександрія»]], [[Софіївка (дендропарк)|«Софіївка»]], [[Державний дендрологічний парк «Тростянець» НАН України|«Тростянець»]], «Устинівка» і заповідники: «Чорноморський», «Стрілецький степ», «Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», «Кам'яні могили». При відділі працювали Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів, [[Українське ботанічне товариство]], Українське республіканське наукове товариство паразитологів, Українське ентомологічне товариство, [[Українське товариство охорони природи|Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств (УкрТОП)]], а також Комісія по охороні природи.

* Відділ технічних наук з інститутами: гідрології і гідротехніки, будівельної механіки, [[Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України|електрозварювання]], машинознавства і автоматики (у Львові), гірничої справи ім. М.&nbsp;М.&nbsp;Федорова (у Сталіно) з відділами у Харкові, Києві та [[Дніпропетровськ]]у; чорної металургії (у Дніпропетровську), електротехніки, теплоенергетики, використання газу в комунальному господарстві і промисловості, ливарного виробництва, металокераміки і спеціальних сплавів. До складу відділу входили лабораторія гідравлічних машин (у Харкові) і відділ історії техніки.

З лютого [[1962]] року АН УРСР очолив фахівець з [[електрозварювання]] [[Патон Борис Євгенович|Борис Патон]]. У [[1963]] році АН УРСР реорганізовано за зразком [[АН СРСР]], тобто поділено на три великі секції: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук<ref name="Ukrainoznav"/>. Постановою [[ЦК КПРС]] і [[Рада міністрів СРСР|Ради міністрів СРСР]] від [[11 квітня]] [[1963]] року АН УРСР (як і всі інші академії національних республік) була підпорядкована [[АН СРСР]], тобто стала філією російської академії під назвою всесоюзної{{джерело}}. У ці десятиліття найбільш прискореними темпами розвивалися технічні інститути. З 1970 років в АН УРСР почали створюватися науково-технічні комплекси, які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. У [[1962]] Обчислювальний центр було перетворено на [[Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України|Інститут кібернетики]]. Незабаром він завоював провідне становище в СРСР в галузі створення автоматизованих систем управління виробництвом. У Фізико-технічному інституті споруджено найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів. У матеріалознавчих інститутах успішно розроблялися технологічні процеси, які давали можливість по-новому спрямувати розвиток цілих галузей економіки. Вагомі наукові результати одержано в інститутах хімії та хімічної технології, [[біохімія|біохімії]], фізіології і теоретичної медицини, загальної біології<ref name="DIU"/>.

У 1970-х роках більшість наукових праць АН УРСР друкувалася [[російська мова|російською мовою]], а з 36 галузевих журналів лише 16 виходили українською, а решта російською (13) або були двомовними (5), і процес [[Русифікація|русифікації]] невпинно тривав далі. Тогочасні радянські історики фальшували минуле УАН, не згадували про «диспути», «чистки», ув'язнення і ліквідацію багатьох її членів і співпрацівників та про щораз більшу русифікацію всіх установ УАН. У списках членів АН не згадували визначних учених і заслужених її діячів: С.&nbsp;Єфремова, М.&nbsp;Василенка, С.&nbsp;Рудницького, С.&nbsp;Смаль-Стоцького, Ф.&nbsp;Мищенка, К.&nbsp;Харламповича, М.&nbsp;Слабченка та інших<ref name="Ukrainoznav"/>.

На [[1977]] рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи, у тому числі 58 науково-дослідних інститутів. Разом у системі АН УССР працювало 12&nbsp;500 співпрацівників. [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського|Центральна наукова бібліотека АН УССР]] на 1979 нараховувала понад 10&nbsp;млн друкованих одиниць, з цього числа багато в «спецфондах» (ідейно «шкідливих», переважно «націоналістичних»), приступних лише за спеціальним дозволом.

=== Спецфонд ===

== Доба Незалежності ==
Після досягнення незалежності НАН України постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку{{джерело}}. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за кордоном<ref name="DIU"/>.

Академія нині налічує 168 наукових інститутів та установ, де працює понад 43 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів<ref name="Uateka"/>.

== Значення і досягнення ==
Якщо до початку 1930-х років ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (головним чином українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів науково-дослідних установ АН УРСР (класична філологія, [[орієнталістика]], порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, [[психологія]] тощо). Про це свідчили і числові показники: на 118 дійсних членів АН УРСР в [[1970]] році було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працювали ([[Микола Бажан]], [[Олександр Корнійчук]]), або партійні ідеологи ([[Скаба Андрій Данилович|А.&nbsp;Скаба]], [[Шамота Микола Захарович|М.&nbsp;Шамота]]). Натомість на перше місце висунулися фізико-математичні, технічні і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку [[машинобудування]], [[металургія|металургії]], енергетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення сільсько-господарського виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УРСР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: алгебраїчна школа [[Граве Дмитро Олександрович|Д.&nbsp;Ґраве]], школа [[Крилов Микола Митрофанович|М.&nbsp;Крилова]] і школа нелінійної механіки, школа [[Динник Олександр Миколайович|О.&nbsp;Динника]] з теорії пружности, хімічна школа [[Писаржевський Лев Володимирович|Л.&nbsp;Писаржевського]], школа [[Глушков Віктор Михайлович|В.&nbsp;Глушкова]] в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології ([[Богомолець Олександр Олександрович|О.&nbsp;Богомолець]]), фізики ([[Синельников Кирило Дмитрович|К.&nbsp;Синельников]]), ботаніки ([[Холодний Микола Григорович|М.&nbsp;Холодний]]), медицини ([[Стражеско Микола Дмитрович|М.&nbsp;Стражеско]], [[Філатов Володимир Петрович|В.&nbsp;Філатов]]) та інших наук. У деяких галузях АН УРСР вийшла на перше місце в СРСР (порошкова металургія, електрозварювання; хіміки АН УРСР перші в СРСР одержали [[Важка вода|«важку воду»]], ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СРСР електронну обчислювальну машину тощо). Але брак нормальних контактів з науковим світом поза СРСР і радянським блоком робила АН УРСР провінційною науковою установою, а утилітарне наставлення на розвиток технічних наук з занедбанням гуманітарних надавала їй суто радянського характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет національної наукової установи. Про національну безликість АН УРСР, фактично поставленої на службу російській науці, особливо яскраво свідчила дедалі більша русифікація її видань<ref name="Ukrainoznav"/>.

У 1980 роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986&nbsp;— 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. У складі АН УРСР налічувалося 143 академіки і 203 члени-кореспонденти, 1394 доктори наук, 8141 кандидат наук. Вони працювали в 78 наукових установах і 72 підприємствах дослідно-конструкторської і виробничої бази. Вчені багатьох академічних інститутів зробили істотний внесок у подолання тяжких наслідків [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської катастрофи]]. Зусилля їх координувалися комісією президії АН УРСР під головуванням академіків В.&nbsp;Трефілова, [[Скок Володимир Іванович|Володимира Скока]], [[Бар'яхтар Віктор Григорович|Віктора Бар'яхтара]]<ref name="DIU"/>.

<nowiki>----</nowiki>

НАН України стала одним з визначних наукових центрів, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами<ref name="Uateka"/>. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О.&nbsp;І.&nbsp;Лейпунського в галузі фізики ядра. Праці М.&nbsp;М.&nbsp;Крилова і М.&nbsp;М.&nbsp;Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики&nbsp;— нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М.&nbsp;О.&nbsp;Лаврентьєва з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчислювальної машини, створеної в АН СРСР. В обчислювальному центрі академії створено спеціалізовану машину «Київ» і ряд інших обчислювальних машин.

Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. В [[Інститут фізичної хімії НАНУ|Інституті фізичної хімії ім. Л.&nbsp;В.&nbsp;Писаржевського]] вперше в СРСР здійснені дослідження із застосування важкого ізотопу азоту для вивчення механізму хімічних процесів. [[1934]] в цьому інституті вперше в СРСР було одержано [[важка вода|важку воду]], що стало початком розвитку науки про стабільні [[ізотоп]]и в Радянському Союзі. Видатні відкриття належать вченим АН УРСР в галузі органічної хімії, зокрема органічного синтезу (ненасичених [[спирт]]ів, ціанінових [[барвник]]ів тощо). В [[Інститут органічної хімії НАН України|Інституті органічної хімії АН УРСР]] синтезовано високоефективний [[антибіотик]] [[саназин]], який широко використовується медициною СРСР для лікування [[туберкульоз]]у очей, кісткового туберкульозу та ін. захворювань.

У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів. Створено ефективні й економічні технологічні схеми одержання з руд [[Титан (хімічний елемент)|титану]], цирконію та інших рідкісних металів. На основі розроблених АН УРСР даних на території республіки було виявлено нові родовища корисних копалин ([[вугілля]], залізних руд, рідкісних металів, нафти тощо). Українські геологи внесли значний вклад у справу розширення меж видобутку корисних копалин [[Донбас|Донецького басейну]].

Зусиллями вчених АН УРСР розв'язано ряд важливих проблем автоматизації виробничих процесів, розроблено методи розрахунку машин на міцність, створено нові досконалі машини і механізми. Загальнонародне визнання здобула наукова діяльність Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона, який зробив великий вклад у рад. мостобудування та автоматичне електрозварювання. В [[Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР|Інституті електрозварювання ім. Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона АН УРСР]] розроблено теорію зварювання та апаратуру для автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом для потреб [[машинобудування]], [[суднобудування]], апаратобудування і багатьох ін. галузей промисловості. Розроблені колективом інституту і удостоєні в [[1958]] Ленінської премії метод і апаратура електрошлакового зварювання металу великої товщини широко впроваджені на багатьох заводах важкого машинобудування. Дослідження проблем [[порошкова металургія|порошкової металургії]] дозволило створити ряд [[металокераміка|металокерамічних]] виробів, які знайшли застосування в радіотехнічній промисловості і будівництві енергетичних систем. [[Інститут чорної металургії АН УРСР]] успішно досліджує питання інтенсифікації металург. процесів, розробляє нові й удосконалює існуючі процеси, а Інститут гірничої справи у творчій співдружності з працівниками виробництва створив гірничий комбайн для розробки слабких порід марганцеворудних і буровугільних родовищ, а також оригінальний прилад&nbsp;— метан-газоаналізатор безперервної дії Успішно впроваджуються в практику гідробудівництва розроблені науковими працівниками Інституту гідрології і гідротехніки нові методи будівництва гребель з кам'яного накиду.

Мікробіолог і епідеміолог Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний, засновник Міжнародного товариства мікробіологів, здійснив класичні дослідження в галузі профілактики і лікування ряду гостроінфекційних захворювань. Він вперше розробив ефективні методи протичумної вакцинації. Дослідження акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця в галузі переливання крові, фізіологічної системи сполучних тканин, його антиретикулярна цитотоксична сироватка широко використовуються в лікувальній практиці. Збагатили світову науку дослідження і багатьох інших працівників академії. Широко відомі фітогормональна теорія тропізмів та інші наслідки досліджень М Г. Холодного; праці О.&nbsp;В.&nbsp;Палладіна з біохімії головного мозку, м'язової діяльності та вітаміну К3 і вікасолу; дослідження [[Любименко Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Любименка]] з фізіології хлорофілу і фотосинтезу; праці А. О Сапєгіна з генетики; М.&nbsp;Д.&nbsp;Стражеска з патології кровообігу; праці В.&nbsp;П.&nbsp;Філатова по пересаджуванню трупної рогівки, що зробили переворот у боротьбі з сліпотою. Розроблене В.&nbsp;П.&nbsp;Філатовим вчення про біогенні стимулятори сприяло новому піднесенню багатьох галузей біологічної і медичної науки в усьому світі. [[Інститут ботаніки АН УРСР]] видав капітальну працю «Флора УРСР», подібне видання «Фауна України» здійснює Інститут зоології АН УРСР.

Великими тиражами видано в Україні монографічні наукові праці з питань історії українського народу, розвитку народ. господарства УРСР та ін. питань економіки, з проблем українського літературознавства, фольклору та мистецтвознавства. Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.

== Див. також ==
* [[Наука в Україні]]
* [[«За радянську академію»]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* [http://litopys.org.ua/encycl/euii260.htm Українська Академія Наук] // [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9.
* ''[[Шпак Анатолій Петрович|А.П. Шпак]], [[Юркова Оксана Віталіївна|О.В. Юркова]]''. [http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalna_akademiia Національна академія наук України] // {{ЕІУ|7|}}
* ''І. М. Дзюба''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=43408 АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Національна] // {{ЕСУ}}

== Література ==
{{стовпці|2}}
* Кусий Л. [[Спецфонд Львівської філії бібліотеки АН УРСР]]: початки організації (1940–1941)
* [https://www.academia.edu/22414878/%D0%AE%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%9E._%D0%94%D1%96%D1%8F%D1%87%D1%96_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96_%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8_%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%96_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%B2_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D1%83_1921_1928_._%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%A3_2_%D1%82._%D0%A2._2_%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF._%D1%80%D0%B5%D0%B4._%D0%A1.%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%9A._%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_2015._%D0%A1.5_56 Юркова О. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921–1928). Колективна монографія: У 2 т. ‒ Т. 2 / Відп. ред. С.Кульчицький. ‒ К.: Інститут історії України НАН України, 2015. ‒ С.5‒56.]
* ''Кревецький І.'' Українська Академія Наук у Києві // Літературно-науковий вісник, V—VIII&nbsp;— Л., 1922
* ''Артемський А.'' Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН).&nbsp;— К., 1931
* ''Палладін О.'' Академія Наук УРСР (1919—1944).&nbsp;— К., 1944
* ''Ветухів М.'' Основні етапи розвитку АН УРСР // Літ.-наук. збірник УВАН, І.&nbsp;— [[Нью-Йорк]], 1962
* ''Марченко В.'' Планирование научной работы в СССР. На опыте Украинской Академии Наук.&nbsp;— [[Мюнхен]], 1953
* ''Полонська-Василенко Н.'' Українська Академія Наук. Нарис історії. І-II.&nbsp;— Мюнхен, 1955—1958
* ''Полонська-Василенко Н.'' Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.
* Історія АН УРСР. І-II.&nbsp;— К., 1967
* ''[[Терлецький Валентин Михайлович|Терлецький В.]]'' АН УРСР 1919—1969. Короткий історичний нарис.&nbsp;— К., 1969
* The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences, XI, No. 1-2.&nbsp;— Нью-Йорк, 1969
* ''Nemoshkalenko V., Novikov М., Pelykh V.'' Academy of Sciences of the Ukrainian SSR.&nbsp;— K., 1970
* ''Vernadsky V.'' The First Year of the Ukrainian Academy of Sciences (1918—1919).&nbsp;— Нью-Йорк, 1970
* ''Кумпаненко В.'' О глубоком кризисе в применении украинского языка в публикации научных исследований и научных работ АН УССР в 1969 г. // Укр. Вісник, вип. III.&nbsp;— Балтімор-Вінніпеґ, 1971
* АН УРСР сьогодні.&nbsp;— К., 1977
* История Академии Наук Украинской ССР.&nbsp;— К., 1979 (за ред. Б.Патона).
* Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957;
* ''Палладін О.&nbsp;В.'' Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (1919—1944).&nbsp;— К., 1944;
* ''Семененко М.&nbsp;П.'' Досягнення науки в Україні за роки Радянської влади. «Вісник АН УРСР», 1958, №&nbsp;1.

</div>
== Посилання ==
* [http://www.info-library.com.ua/libs/stattya/5651-likvidatsija-naukovo-doslidnih-ustanov-vuan-z-doslidzhennja-natsionalnih-menshin-ukrayini-ii-pol-1920-1930-h-rr.html ЛІКВІДАЦІЯ науково-дослідних установ ВУАН з дослідження національних меншин України (II ПОЛ. 1920 1930-х рр.)]{{ref-ru}}

[[Категорія:Історія України]]
[[Категорія:Національна академія наук України]]