Перегляд вихідного коду сторінки Історія НАН України

[[Файл:National Academy of Sciences of Ukraine.png|праворуч|200px]]
[[Файл:Владимирская 54 Киев 2010 01.JPG|thumb|right|200px|Приміщення Президії НАН України на [[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирській вулиці]], 54 у Києві]]
'''Історія [[Національна академія наук України|Національної академії наук України]]''' (раніше, '''Українська академія наук''', '''Всеукраїнська академія наук''', '''Академія наук УРСР'''), головної наукової організації УРСР і незалежної України починається з листопада 1918 року, коли указом Гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] було утворено Українську академію наук. Академія наук розпочала діяльність як автономна самоврядна організація, але за період існування УРСР поступово втрачала ознаки самостійного адміністрування та була повністю підпорядкована радянському уряду. Після 1991 року основні принципи управління Академією наук України залишилися практично незмінними з радянських часів. 

Та все ж, за майже століття свого існування, Академія наук і її науковці демонстрували якісні наукові роботи, багато з яких мали світове значення і визнання. Основна тенденція на збільшення представництва технічних і природничих наук і зменшення впливу гуманітарних дисциплін призвела до значного прогресу в матеріалознавчих та технічних науках, але зумовила відставання у історично-соціальній сфері.

== Назви ==
Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У [[1918]]–[[1921]]&nbsp;рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з [[1921]] по [[1936]]&nbsp;р.&nbsp;— Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у [[1936]]–[[1991]]&nbsp;рр.&nbsp;— Академія наук Української РСР, з [[1991]] по [[1993]]&nbsp;р.&nbsp;— Академія наук України, а з [[1994]]&nbsp;р.&nbsp;— Національна академія наук України.

{| class=wikitable
|-
! colspan=2 | Назви Академії
|-
| '''Українська академія наук''' || [[1918]]–[[1921]]
|-
| '''Всеукраїнська академія наук''' || [[1921]]–[[1936]]
|-
| '''Академія наук УРСР''' || [[1936]]–[[1991]]
|-
| '''Академія наук України''' || [[1991]]–[[1993]]
|-
| '''Національна академія наук України''' || від [[1994]]
|-
|}


== Заснування академії ==
{{clear}}

{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | Президенти НАН України
|-
| [[Вернадський Володимир Іванович]] || [[1918]]–[[1919]]
|-
| [[Левицький Орест Іванович]] || [[1919]]–[[1921]]
|-
| [[Василенко Микола Прокопович]] || [[1921]]–[[1922]]
|-
| [[Левицький Орест Іванович]] || [[1922]]
|-
| [[Липський Володимир Іполитович]] || [[1922]]–[[1928]]
|-
| [[Заболотний Данило Кирилович]] || [[1928]]–[[1929]]
|-
| [[Богомолець Олександр Олександрович]] || [[1930]]–[[1946]]
|-
| [[Палладін Олександр Володимирович]] || [[1946]]–[[1962]]
|-
| [[Патон Борис Євгенович]] ||з [[1962]]
|-
|}
[[Файл:Vladimir I. Vernadski (timbre soviétique).jpg|thumb|left|200px|[[Володимир Вернадський]]&nbsp;— перший президент УАН]]
[[File:Mykola-Wassylenko.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Микола Василенко, один із фундаторів Академії]]
=== Початки української науки ===
Межею, від якої почалась фундація академічної української науки, стала академізація Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Послідовно відштовхуючись від моделі літературно-видавничої спілки, культурно-політичного клубу політичної української еліти та просвітницької організації, усіляко сприяючи, на противагу «москвофілам», підтримці українського національного руху,— НТШ діяло у напрямку створення національної академії у межах Австро-Угорщини за прикладом Південнослов'янської академії наук та мистецтв у Хорватії (1867) та Краківської (1871) і Чешської (1889) академій наук, що постали із аналогічних національних наукових товариств.
Конституціонування НТШ як Української Академії наук було пов'язане із боротьбою за національний університет у Львові.<br />
Від 1892 року почали виходити друком [[Записки Наукового товариства імені Шевченка]] українською мовою. Були утворені три секції: історико-філософська, філологічна, математико-природничо-медична. Почалась організація наукової бібліотеки та музею товариства. За рахунок прибутків від видавничої діяльності та пожертв діяльність товариства надбала стійкий матеріальний фундамент. НТШ домоглося урядових субсидій і лише заперечення австрійської влади завадили йому отримати статус самостійної Академії 1898 року.

В цей же час йшла боротьба за визнання за українською мовою права на існування як мови освіти та науки. 18 лютого 1905 года на засіданні Загальних зборів Петербурзької АН була схвалена доповідь Шахматова з вимогою до російської влади від імені Академії наук надати українському народові право «говорити публічно і друкуватися рідною мовою».

Революція 1905—1907 років дозволила українським науковим колам активізувати свою діяльність. М. Грушевський від 1905 року почав переносити центр своєї організаційно-наукової діяльності до Києва. В організації українознавчих кафедр його підтримують у цей час: М. Сумцов — у Харкові, його брат Андрій — в Одесі, М. Василенко — у Києві. 1907 року за ініціативи В. Антоновича та Лучицького, членів-кореспондентів Петербурзької АН, та українських діячів «Київської старовини» створюється Українське наукове товариство, головою якого обирається М. Грушевський. В той же час, зусиллями Шахматова і Корша, Петербурзька академія,— поруч із Львовом, Києвом, Харковом,— стає одним із провідних українознавчих центрів.

У травні 1912 року питання створення Української академії наук на теренах Російської імперії було внесене до «Української платформи» провідних українських політиків напередодні виборів до IV Державної Думи. 

Від початку Першої світової війни були вжиті репресивні заходи проти українського руху в Російській імперії: заборонені українські організації в українських губерніях, під час окупації ЛЬвова та Східної Галичини (1915) згорнута діяльність НТШ та інших культурних та просвітницьких організацій <ref>Дмитриев А. Н. (Москва). Украинский язык и проект национальной науки: вехи академической легитимации (конец 1880-х – начало 1920-х гг.).— Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск 5. / Укл. А. М. Авраменко.- Краснодар–Київ: ЕДВІ, 2011.— С. 246–276</ref>.

=== Організація Академії ===
Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату П. Скоропадського: на пропозицію міністра освіти та мистецтва [[Василенко Микола|М. Василенка]] створили спеціальну комісію, яка від [[9 липня]] до [[17 вересня]] [[1918]]&nbsp;р. виробила [[Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві|законопроект про заснування УАН]], затверджений [[гетьман]]ом [[Скоропадський Павло|П.Скоропадським]] [[14 листопада]] [[1918]]&nbsp;р. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року<ref>Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.</ref>.

Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сади]], Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали зв’язок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста.

Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені [[Західна Україна|Західної України]] (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.

[[Файл:Agat Krymsky.jpg|thumb|left|150px|[[Агатангел Кримський]], вчений секретар Академії наук (1918–1928).]]

Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки.
Першими академіками були призначені ([[14 листопада]] [[1918]]&nbsp;р.) історики [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]] та [[Левицький Орест|О.Левицький]], економісти [[Туган-Барановський Михайло Іванович|Михайло Туган-Барановський]] та В.Косинський, сходознавці [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] та [[Петров Микола|Микола Петров]], лінгвіст [[Смаль-Стоцький Степан|Степан Смаль-Стоцький]], геологи [[Вернадський Володимир Іванович|Володимир Вернадський]] та [[Тутковський Павло Аполлонович|Павло Тутковський]], біолог [[Кащенко Микола Феофанович|Микола Кащенко]], механік [[Тимошенко Степан|Степан Тимошенко]], правознавець [[Тарановський Федір|Федір Тарановський]].

На президента Академії Гетьман запросив [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], але він відмовився.
Установче спільне зібрання 27 листопада 1918 обрало президентом УАН професора Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем&nbsp;— Агатангела Кримського.

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії.
У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів&nbsp;— історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М.&nbsp;П.&nbsp;Василенко (1921–1922), О.&nbsp;І.&nbsp;Левицький (1922), В.&nbsp;І.&nbsp;Липський (1922–1928), Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний (1928–1929), [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександр Богомолець]] (1930–1946), [[Палладін Олександр Володимирович|Олександр Палладін]] (1946–1962), [[Патон Борис Євгенович|Борис Патон]] (з 1962 року).

== УАН і ВУАН у 1919–1923 ==
=== Більшовики й УАН ===
Захопивши [[Київ]], більшовики [[11 лютого]] [[1919]]&nbsp;р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків&nbsp;— засновниками УАН. Після короткотермінового перебування Києва під денікінцями, по поверненні більшовиків, у грудні [[1919]]&nbsp;р. [[Вернадський Володимир Іванович|В.Вернадський]] подав у відставку, і президентом УАН став О.Левицький ([[1919]]–[[1921]]). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного [[1921]] року президентом УАН [[Василенко Микола Прокопович|Миколи Василенка]] влада не затвердила, а [[1923]] року його заарештовано і [[1924]]-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано). УАН одержала у користування садибу [[пансіон графині Левашової|пансіону графині Левашової]] у Києві (тепер приміщення Президії НАН України).

==== Нова структура ВУАН ====
З 1921 року відбулося перше скорочення наукових співробітників ВУАН. При цьому створювалися науково-громадські організації задля економії на науковій роботі. 1 червня 1921 року до ВУАН було приєднано Українське наукове товариство. Деякі секції УНТ було переформовано в окремі підрозділи ВУАН. 14 червня 1921 року було введене положення «Про Всеукраїнську Академію наук», де визначалася нова структура і статут ВУАН. У склад ВУАН тепер входили інститути, музеї, комітети, наукові товариства, що керувалися власними статутами, а для комісій, секцій, семінарів створювались положення. Таким чином, до 1929 року ВУАН являла собою суміш державних наукових установ і громадських наукових організацій. Лише постановою Президії ВУАН від 7 січня 1930 року всі наукові товариства було виключено з Академії.

Декретом від [[14 червня]] [[1921]]&nbsp;р. [[Рада Народних Комісарів УСРР]] схвалила «Положення про Всеукраїнську Академію наук», згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. Академію було перейменовано з УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для українських земель під [[Польща|Польщею]], [[Румунія|Румунією]] й [[Чехословаччина|Чехословаччиною]] та декларувала намір об'єднати в рамках однієї організації наукову інтелігенцію всіх українських земель. Того ж року до УАН приєднано [[Київська Археографічна Комісія|Київську Археографічну Комісію]] й [[Українське Наукове Товариство]] у Києві, які припинили самостійне існування. Від [[1920]]&nbsp;року до початку 1930-х років окремо діяло при І відділі [[Історичне Товариство Нестора Літописця]]. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована [[1918]] року під назвою [[Національна Бібліотека Української Держави]], тепер&nbsp;— [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського]]); [[1922]] року ВУАН було передано друкарню [[Києво-Печерська Лавра|Києво-Печерської Лаври]]. Відносини ВУАН з керівництвом були напруженими, оскільки вчені не бажали коритися диктату. Зв'язки із західноукраїнськими вченими швидко зійшли нанівець, тому що [[СРСР]] відгородився від оточуючого світу [[залізна завіса|«залізною завісою»]].

Після історика Ореста Левицького президентом став ботанік [[Липський Володимир Іполітович|Володимир Липський]] ([[1922]]–[[1928]]). З переходом до [[НЕП]]у бюджет ВУАН у твердій валюті було обмежено і число співробітників значно скоротили: на [[1922]]&nbsp;р.&nbsp;— до 149 осіб, [[1923]]&nbsp;р.&nbsp;— до 118. Але ВУАН мала значне число нештатних співробітників, які працювали здебільшого безкоштовно ([[1921]]&nbsp;— понад 1 000). Протягом 1919—1930 років було обрано 103 академіки ВУАН. У 1924—1925 роках Академія вперше провела вибори іноземних членів, але їх не затвердив нарком освіти.

У 1920 роках у ВУАН існували три відділи&nbsp;— історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. 

У першому з них плідно працювали [[Інститут української наукової мови]], [[Етнографічна комісія при ВУАН|Етнографічна]] та Археографічна комісії. З [[1921]] організовано Археологічний інститут. 

У фізико-математичному працювала найбільша кількість академічних кафедр&nbsp;— 30. На світовому рівні проводилися дослідження на кафедрах прикладної математики ([[Пфейфер Георгій Васильович|Георгій Пфейффер]]), математичної фізики ([[Крилов Микола Митрофанович|М.Крилов]]), експериментальної зоології ([[Шмальгаузен Іван Іванович|Іван Шмальгаузен]]) та інші. Також працювали кафедри біології сільськогосподарських рослин, фізичної фізіології і хімічної фізіології pослин.

У соціально-економічному відділі особливо плідно працювала перша у світі науково-дослідна установа з проблем [[демографія|демографії]]&nbsp;— Демографічний інститут під керівництвом [[Птуха Михайло Васильович|Михайла Птухи]]. У 1920 почали виходити «Записки відділів Академії».

Масштабне скорочення було оформлене пропозицією Комісії ВУАН 2 січня 1922: скоротити склад науковців з 1001 до 606 осіб. У 1922 році було закрито установи, де не було керівників через еміграцію чи інші причини. Найбільші скорочення прийшлися на ІІ і ІІІ відділи. Щоб не втратити наукові напрямки, було створено посади «співробітників для спеціальних наукових доручень», на які призначалися видатні вчені, що могли самостійно розробляти цілий науковий напрямок замість групи звільнених науковців або закритої наукової установи. Зокрема, Ф. Шмідт самостійно досліджував Софію Київську замість Софійської комісії. У галузі електрофізіології таким співробітником був Правдич-Немінський. Ці посади було відмінено Постановою Президії ВУАН від 27 січня 1930 року.

== Розвиток ВУАН у 1924–1930 роках ==

Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком [[українізація|українізації]] і поверненням [[Грушевський Михайло Сергійович|М.Грушевського]] з [[еміграція|еміграції]] ([[1924]]). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію.

Майже до кінця [[1920]] років [[ВУАН]] зберігала певну автономію. Проте з [[1929]] через зміну процедури виборів і посилення репресій{{Fact}} влада повністю взяла під контроль діяльність [[ВУАН]]. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму{{Fact}}.
На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом&nbsp;— Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків). Вибори [[1929]] проводилися на розширеному засіданні нового Органу-Ради [[ВУАН]], до складу якої входили представники наркомосвіти. Кількість вакансій було істотно розширено (до 34), щоб поряд з ученими, які мали об'єктивні підстави для обрання, проштовхнути партвисуванців. Процедура голосування по кандидатурах проходила відкрито. В умовах газетної і профспілкової істерії{{Fact}}, яка піднялася навколо виборчої кампанії, силоміць накинено як дійсних членів трьох народних комісарів: [[Скрипник Микола Олексійович|Миколу Скрипника]], [[Затонський Володимир|Володимира Затонського]] й [[Шліхтер Олександр|Олександра Шліхтера]] (останній став головою III Відділу), а також низку партійних кандидатів ([[Семковський Семен Юлійович|Семена Семковського]], [[Яворський Матвій|Матвія Яворського]], [[Юринець Володимир Олександрович|Володимира Юринця]]), голову Держплану [[СРСР]] [[Кржижановський Гліб Максиміліанович|Гліба Кржижановського]]. На перевиборах президії були підтверджені повноваження обраного у травні [[1928]] на вимогу влади президента [[Заболотний Данило Кирилович|Данила Заболотного]]. У [[1928]] усунено від обов'язків незмінного секретаря ВУАН Агатангела Кримського й призначено Овксентія Корчака-Чепурківського.

Влітку [[1929]] заарештовані два члени Академії ([[Єфремов Сергій|Сергій Єфремов]] і [[Слабченко Михайло Єлисейович| Михайло Слабченко]]) і 24 співробітники ВУАН, яких було звинувачено у приналежності до неіснуючої контрреволюційної організації [[Процес СВУ|«Спілка визволення України»]] і згодом засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

При ВУАН діяли наукові товариства у [[Харків|Харкові]], [[Одеса|Одесі]], [[Полтава|Полтаві]], [[Дніпропетровськ]]у, [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Лубни|Лубнах]], [[Ніжин]]і, [[Миколаїв|Миколаєві]], [[Шепетівка|Шепетівці]]; поза Україною&nbsp;— в [[Санкт-Петербург|Ленінграді]]. В [[Одеса|Одесі]] діяла [[Одеська комісія краєзнавства|Комісія краєзнавства при ВУАН]], а у [[Вінниця|Вінниці]]&nbsp;— Кабінет Виучування Поділля ВУАН.

В [[1928]] році президентом ВУАН був обраний видатний [[бактеріологія|бактеріолог]] і [[епідеміологія|епідеміолог]] академік
[[Заболотний Данило|Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний]]. У цьому ж році складено перший п'ятирічний план наук. роботи ВУАН, пов'язаний з п'ятирічним планом розвитку народ. господарства республіки. На [[1928]]&nbsp;р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців.

Персонал ВУАН зріс у [[1924]]&nbsp;р. до 160 осіб.

{{clear}}

{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | ''Динаміка публікацій ВУАН:''
|-
| [[1923]] || 32
|-
| [[1925]] || 52
|-
| [[1926]] || 75
|-
| [[1928]] || 90
|-
| [[1929]]|| 136
|-
| [[1930]] || 116
|-
|}{{Fact}}

ВУАН поділялася на 3 відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії. Ці наукові центри створювалися навколо одного з академіків ВУАН і сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного наукового напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали напрям власних досліджень. Сама Академія не мала жорсткої ієрархічної структури. Окремо існувала [[науково-дослідна кафедра марксизму-ленінізму при ВУАН]].

=== Історико-Філологічний Відділ (І) ===
На [[1927]]–[[1928]] роки Перший відділ мав такі кафедри: 
* історико-філологічна - керівник [[Кримський Агатангел|Агатангел Кримський]]), 
* історії української мови - керівник[[Тимченко Євген|Євген Тимченко]]), 
* української усної словесності - керівник А.Лобода, 
* історії новітнього українського письменства [[Єфремов Сергій|Сергій Єфремов]], 
* давнього українського письменства - керівник [[Перетц Володимир|Володимир Перетц]], 
* давньої історії українського народу - керівник[[Багалій Дмитро|Дмитро Багалій]]), 
* новітньої історії українського народу - керівник [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]
* історії географії (О.Грушевський), 
* візантології (Ф.Мищенко), 
* історії укр. мистецтва (О.Новицький). 

Крім того, [[1928]] року І Відділ мав 39 комісій, інститутів, комітетів і музеїв. При І Відділі були такі наук. товариства: [[Історичне Товариство Нестора Літописця]], [[Історико-Літературне Товариство]], [[Товариство дослідів української історії, письменства і мови в Ленінграді]] та інші. 

Серед серійних видань І Відділу були: «[[Записки Історико-Філологічного Відділу]]» (І-XXVII; [[1919]]–[[1930]]); наук. журнал «[[Україна (журнал)|Україна]]» за ред. М.Грушевського ([[1924]]–[[1930]]); «Науковий Збірник» Історичної Секції як продовження «Записок» Українського Наукового Товариства в Києві, за ред. М.Грушевського (XIX–XXXII; [[1924]]–[[1929]]); науковий щорічник «Первісне громадянство», кн. І-IV ([[1926]]–[[1930]]) за ред. [[Грушевська Катерина Михайлівна|К.Грушевської]]; «[[Етнографічний Вісник]]» за ред. А.Лободи і В.Петрова (1-8; [[1925]]–[[1929]]), збірник «[[За сто літ]]» за ред. М.Грушевського (І-VI; [[1927]]–[[1930]]). Загалом у [[1923]]–[[1931]]&nbsp;рр. з'явилися 111 нумерованих збірників.

[[Файл:Myhaylo Hrushevskiy.jpg|thumb|right|200px|Михайло Грушевський очолював історичні установи ВУАН в 1924–1931 рр.]]

Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: «Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті» (І; [[1928]]), «Нарис укр. історіографії» (І-II; [[1923]]–[[1928]]), «Укр. мандрований філософ [[Сковорода Григорій Савович|Г.Сковорода]]» ([[1926]]) та ін. Д.Багалія; «З примітивної культури» ([[1924]]) й «Укр. народні думи» ([[1927]]) К.Грушевської; М.Грушевський продовжував публікувати дальші томи «Історії України-Руси» й «Історії укр. літератури»; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А.Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: «Історія Персії та її письменства» ([[1934]]), «Історія Туреччини» (І-II; [[1924]]–[[1927]]), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д.Багалія ([[1927]]) і М.Грушевського ([[1928]]–[[1929]]). Історико-Філологічний Відділ перевидав [[Словарь української мови|«Словник української мови»]] [[Борис Грінченко|Б.Грінченка]] ([[1927]]–[[1928]], до літери Н), почав видавати «Рос.-укр. словник» за гол. ред. А.Кримського ([[1927]]–[[1928]], доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники.

=== Фізико-математичний відділ (II) ===
Другий відділ включав технічні і медичні кафедри, [[Інститут технічної механіки]], [[Комісія по вивченню природних багатств України|Комісію по вивченню природних багатств України]]. Зокрема до його складу входили кафедри: 
* геології (Павло Тутковський), 
* прикладної математики ([[Граве Дмитро Олександрович|Дмитро Ґраве]]), 
* прикладної фізики ([[Срезневський Борис Ізмаїлович|Борис Срезневський]]), 
* математичної фізики ([[Крилов Микола Митрофанович|Микола Крилов]]), 
* чистої математики ([[Пфейффер Георгій Васильович|Георгій Пфейффер]]), 
* біології с.-г. рослин ([[Вотчал Євген|Євген Вотчал]]), ботаніки ([[Липський Володимир|Володимир Липський]]),
* експериментальної зоології (Іван Шмальгаузен), 
* хімії ([[Плотников Володимир Олександрович|Володимир Плотников]]), хімічної технології ([[Шапошников Володимир Георгійович|Володимир Шапошников]]), 
* народного здоров'я ([[Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович|Овксентій Корчак-Чепурківський]]), 
* клінічної медицини ([[Яновський Феофіл Гаврилович|Феофіл Яновський]]). 

До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема [[Геологічне Товариство]], [[Ботанічне Товариство]], Інститут Технічної Механіки, [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сад]], [[Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України|Мікробіологічний інститут]] та інші. II Відділ видавав: «[[Записки Фізико-Математичного Відділу]]» (томи І-IV; [[1928]]–[[1929]]), «[[Зоологічний Журнал]]», «[[Український Ботанічний Журнал]]», «[[Геологічні Вісті]]».

=== Соціально-економічний відділ (III) ===
Третій відділ мав кафедри: 
* історії західно-руського й українського права (Микола Василенко), 
* статистики ([[Птуха Михайло|Михайло Птуха]]), 
* економіки торгівлі й промисловості ([[Воблий Костянтин Григорович|Костянтин Воблий]]), 
* історії філософії права ([[Гіляров Олексій Микитович|Олексій Гіляров]]), 
* звичаєвого права України ([[Малиновський Оникій Олексійович|Оникій Малиновський]]), 
* фінансової науки ([[Яснопольський Леонід Миколайович|Леонід Яснопольський]]), 
* міжнародного права ([[Грабар Володимир Еммануїлович|Володимир Грабар]]), 
* цивільного права ([[Дністрянський Станіслав Северинович|Станіслав Дністрянський]]), 
* історії народного господарства (В.Левитський), 
* політичної економії ([[Солнцев Сергій Іванович|Сергій Солнцев]]). 

Серед установ III Відділу були: [[Демографічний Інститут]] ([[Птуха Михайло|Михайло Птуха]]), Товариство Економістів ([[Воблий Костянтин Григорович|Костянтин Воблий]]), Товариство Правників (Оникій Малиновський) та ряд комісій: [[Комісія для виучування історії західно-руського і українського права]] (Микола Василенко), яка досліджувала «Руську Правду», [[Статут Великого князівства Литовського|Литовсько-Руський Статут]], право й державний лад [[Гетьманщина|Гетьманщини]] та [[Запорожжя]], Малоросійську Колеґію тощо і видавала «Праці Комісії»; [[Комісія українського народного господарства]] під керівництвом академіка Воблого; [[Комісія вивчення звичаєвого права]]; [[Комісія соціально-економічної історії України]]. У [[1923]]–[[1927]]роках публікувалися «Записки Соціально-Економічного Відділу» (томи І-VI).

== ВУАН у 1930—1934 роках ==
В [[1930]] році президентом ВУАН обрано [[патофізіолог]]а [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександра Богомольця]].
Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію. У липні [[1930]]&nbsp;р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соціально-економічного відділу (а першим став Природничо-технічний відділ). У [[1931]] [[ВУАН]] налічувала 164 науково-дослідні установи, в яких працювало лише 242 наукових співробітники, з них 79 [[академік]]ів. Чимало кафедр мало 1-2 штатних працівників, практично не існувало лабораторно-експериментальної бази досліджень, бракувало коштів для експедиційних і натурних робіт. Після січневої сесії [[ВУАН]] у [[1934]] основною структурною одиницею став науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил.

З [[1930]]&nbsp;р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом [[Процес Спілки визволення України|Спілки Визволення України]] (СВУ).
В процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 років ув'язнення [[Єфремов Сергій|Сергія Єфремова]]; разом із ним засуджено членів ВУАН ([[Гермайзе Йосип|Йосип Гермайзе]], [[Ніковський Андрій|Андрій Ніковський]], [[Ганцов Всеволод Михайлович|Всеволод Ганцов]], [[Голоскевич Григорій|Григорій Голоскевич]], [[Слабченко Михайло Єлисейович|Михайло Слабченко]]), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду.

На початку 1930-х років припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у галузі гуманітарних наук, а видані раніше були здебільшого засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х років. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до [[Москва|Москви]]. У [[1930]]–[[1931]] роках проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з так званою «критикою й самокритикою» членів Академії. 

[[1931]] року було ліквідовано Медичну секцію ВУАН, а багатьох її членів надалі репресовано.<ref>http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/48931/06-Duplenko.pdf?sequence=1</ref>

Свого максимуму досягли репресії проти ВУАН за керівництва в УРСР [[Постишев Павло|Павла Постишева]] ([[1933]]–[[1934]]). [[1933]] року був ув'язнений ґрунтознавець [[Соколовський Олексій Никанорович|Олексій Соколовський]], а Микола Скрипник наклав на себе руки; [[1934]] року заслали до [[Саратов]]а [[Перетц Володимир|Володимира Перетца]], де він і помер; на засланні померли за невідомих обставин [[Шміт Федір|Федір Шміт]], [[Рудницький Степан|Степан Рудницький]], кілька років перебував на засланні [[Птуха Михайло|Михайло Птуха]], Тоді ж позбавлено звання академіків усіх чотирьох учених із [[Галичина|Галичини]], обраних дійсними членами ВУАН [[1929]] року: [[Возняк Михайло|Михайла Возняка]], [[Колесса Філарет|Філарета Колессу]], [[Студинський Кирило|Кирила Студинського]], [[Щурат Василь|Василя Щурата]] (їх відновлено в званні академіків після захоплення Галичини [[1939]] року).

Репресії тривали аж до початку [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. [[1936]] року був ув'язнений [[Затонський Володимир|В.Затонський]], вислані на заслання математик [[Кравчук Михайло Пилипович|Михайло Кравчук]], гідролог [[Оппоков Євген Володимирович|Євген Оппоков]], геолог [[Світальський Микола Гнатович|Микола Світальський]]. За невідомих обставин загинули під час примусової евакуації 1941 року Агатангел Кримський і Кирило Студинський. За підрахунками [[Полонська-Василенко Наталія|Наталії Полонської-Василенко]], у 1930-х роках репресовано понад 250 наукових співробітників ВУАН (у тому числі 22 академіки). Найбільше число репресованих було серед вчених гуманітарних дисциплін: 49 істориків, 15 археологів, 12 мистецтвознавців, 18 етнографів, 5 сходознавців, 53 літературознавців і філологів, 5 педагогів, 29 правників, 29 економістів; серед інших фахівців: 9 математиків, фізиків і хіміків, 14 зоологів і ботаніків, 19 геологів, 10 медиків, 7 інших.

== ВУАН і АН УРСР 1934-1941 ==

[[1934]] року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціацією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УСРР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки. Був значно поповнений склад академії новообраними дійсними членами і член-кореспондентами. У лютому [[1936]] ВУАН перейменували в АН УСРР. РНК УСРР затвердила новий статут АН УСРР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи&nbsp;— її наукові інститути. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Математично-Природничий і Технічний. Того ж року ліквідовано Всеукр. Асоціацію Марксо-Ленінських Інститутів, а її інститути передано до АН. Тоді ж із наркомосвіти передали у підпорядкування президії ВУАН інститути [[Інститут фізики НАН України|фізики]], ботаніки, [[Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України|мікробіології та епідеміології]], біохімії, геології, водного господарства, а також створено нові інститути: електрозварювання, гірничої механіки, хімічної технології, клінічної фізіології; раду з вивчення продуктивних сил УСРР, геофізичну обсерваторію. У [[1935]] ВУАН передано Дніпропетровський інститут фізичної хімії.

[[1938]] року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол.

На [[1939]]&nbsp;р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з інститутами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору).

Захопивши [[Волинь]] і [[Галичина|Галичину]] в [[1939]] році, радянська влада ліквідувала [[Наукове Товариство ім. Шевченка]] і передала його майно АН УРСР.

До її складу увійшли інститути історії України, економіки, української літератури і українського фольклору. У 1920-30-х роках в АН УСРР/УРСР розвивалися всесвітньовідомі наукові школи Д.Граве (алгебра), М.Крилова (математична фізика), [[Писаржевський Лев|Л.Писаржевського]] (хімія), [[Динник Олександр Миколайович|О.Динника]] (механіка і теорія пружності), О.Богомольця (експериментальна патологія), Є.Патона (електрозварювання), М.Федорова (гірнича механіка), М.Холодного і О.Фоміна (ботаніка), І.Шмальгаузена (зоологія) та ін. У [[1938]] до АН УРСР увійшов [[Харківський фізико-технічний інститут]], який займав провідні позиції в розробці ряду напрямів [[ядерна фізика|ядерної фізики]]. Вперше в СРСР тут провели ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. В Інституті фізичної хімії 1934 одержано [[важка вода|важку воду]] (О.Бродський).

На поч. 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові.

== Війна та окупація ==
{| class=wikitable align=right
|-
! colspan=2 | Кількість наукових <br/>співробітників<br/> Академії
|-
| Рік || Кількість (чол.)
|-
|-
| [[1922]] || 149
|-
| [[1923]] || 118
|-
| [[1924]] || 160
|-
| [[1928]] || 190
|-
| [[1931]] || 242
|-
| [[1941]] || 3092
|-
| [[1959]] || 11790
|-
| [[1977]] || близько 12500
|-
| [[1986]] || 15340
|-
| [[2000]] || близько 12800
|-
| [[2005]] || 16424
|-
| [[2007]] || 19024
|-
|}

Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] інститути були евакуйовані в [[1941]] році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до [[Уфа|Уфи]], Інститут електрозварювання&nbsp;— до [[Нижній Тагіл|Нижнього Тагіла]], інші установи&nbsp;— до [[Єкатеринбург|Свердловська]], [[Челябінськ]]а, [[Златоуст]]а та інших міст [[СРСР]]. Зусилля академії були прямовані на подання допомоги фронту і тилу. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо. Під керівництвом [[Патон Євген Оскарович|Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона]] були розроблені і впроваджені в практику високоефективні методи зварювання металів під шаром флюсу. Під час війни широко впроваджувалась в лік. практику [[антиретикулярна цитотоксична сиворотка|антиретикулярна цитотоксична сироватка]] акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця. Академік О.&nbsp;В.&nbsp;Палладін і його учні запропонували високоефективний кровоспинний препарат [[вікасол]]. За роботу в роки [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] і цінні наукові досягнення багато вчених АН УРСР були удостоєні високих урядових нагород. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно президентові АН УРСР акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольцю і акад. АН УРСР Є.&nbsp;О.&nbsp;Патону. З осені [[1943]] року перебувала у [[Москва|Москві]]. Кількість наукових співробітників скоротилася утричі, але ядро кваліфікованих спеціалістів було збережене.

Під час німецької окупації у Києві у [[1941]]&nbsp;р. зусиллями ректора [[Київський університет|Київського університету]] та члена Київської міської управи [[Штепа Костянтин Теодосійович|К.&nbsp;Т.&nbsp;Штеппи]] було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В.&nbsp;О.&nbsp;Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано внаслідок того, що німці розподілили всіх вчених на 4 категорії&nbsp;— від «найважливіших» до «неповноцінних» та «шкідливих»{{Fact}}.

Німецькі окупанти заподіяли величезних збитків установам АН УРСР. Було знищено або вивезено цінностей АН УРСР на суму 150&nbsp;млн крб., в тому числі бл. 1&nbsp;млн книг і цілий ряд унікальних музейних експонатів{{Fact}}; вивезено рідкісні слов'янські Євангелія 14 ст.{{Fact}}, унікальні колекції комах та ін. тварин{{Fact}}, гербарії{{Fact}}, лабораторне устаткування{{Fact}} тощо. Уряд УРСР, ЦК КП України подали АН УРСР велику матеріальну допомогу і створили всі необхідні умови для якнайшвидшого відбудування зруйнованих приміщень і придбання найновішого обладнання.

В березні [[1944]] почалась реевакуація АН УРСР інститутів до Києва. 1945 в системі АН УРСР було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (згодом реорганізовано в лабораторію гідравлічних машин), машинознавства і проблем с.-г. механіки, металофізики. Розпочала роботу [[Комісія Академії наук УРСР з історії Вітчизняної війни в Україні|Комісія з історії Великої Вітчизняної війни в Україні]].

== Другий радянський період ==

3 [[1944]] почала відновлюватися робота академічних інститутів безпосередньо в Україні.
Після смерті академіка Олександра Богомольця в [[1946]] президентом АН УРСР було обрано видатного вченого-біохіміка академіка [[Палладін Олександр Володимирович|О.&nbsp;В.&nbsp;Палладіна]]. В післявоєнні роки АН УРСР поповнилась рядом нових інститутів: [[Інститут філософії НАН України|філософії]] (1947), використання газу (1950), металокераміки і спецсплавів (1955), [[Інститут радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України|радіофізики та електроніки]] (1956), [[Інститут металофізики НАН України|металофізики]] (1955), обчислювальним центром (1957), інститутом полімерів і мономерів (1958) та інших. Ряд інститутів було реорганізовано. На кінець 1958 в АН УРСР налічувалося 60 наукових установ, розміщених у [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Львів|Львові]], [[Сімферополь|Сімферополі]], [[Сталіно]]му, [[Дніпропетровськ]]у, [[Полтава|Полтаві]] та в інших містах України.

Наприкінці [[1945]] в системі АН УРСР було створено самостійний відділ [[Сільське господарство|сільськогосподарських]] наук, на базі установ якого організовано [[УААН|Українську академію сільськогосподарських наук]].

У післявоєнні роки АН УРСР швидко розбудовувалася. До [[1960]] були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44). 

У [[1954]] засновано Кримський філіал АН УРСР. У [[1956]] році створено [[Донецький науковий центр АН УРСР]], а згодом і інші центри: [[Західний науковий центр НАН України і МОН України|Західний]], Харківський, Південний та Дніпропетровський. Найбільших успіхів у післявоєнний період досягнуто в галузі фізико-математичних і хімічних наук. У [[1951]] під керівництвом [[Лебедєв Сергій Олексійович|С.&nbsp;Лебедєва]] побудовано [[МЕСМ|першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину]]. У [[1956]] році створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки (очолив [[Глушков Віктор Михайлович|В.&nbsp;Глушков]]), яка через рік перетворилася на [[Обчислювальний центр АН УРСР]]. В [[Інститут фізики НАН України|Інституті фізики]], очолюваному [[Лейпунський Олександр Ілліч|О.&nbsp;Лейпунським]], розроблялися перспективні наукові напрями, на основі яких виникли Інститути металофізики, напівпровідників, теоретичної фізики, ядерних досліджень. Великий внесок у створення ракетно-ядерної техніки зробили [[Харківський фізико-технічний інститут]], а також створений на базі частини його відділів [[Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б. І. Вєркіна НАН України|Інститут низьких температур]] та [[Інститут механіки НАН України|Інститут механіки]]. На світовий рівень вийшли розробки електрозварювальників ([[Патон Борис Євгенович|Б.&nbsp;Патон]]), ливарників (А.&nbsp;Горшков), металофізиків (Г.&nbsp;Курдюмов). Розвиток біологічних наук було істотно загальмовано некомпетентним втручанням влади, зокрема, її боротьбою проти генетиків. Не менш руйнівний вплив компартійні структури здійснювали на інститути гуманітарного профілю.

В [[1959]] в установах академії працювало 11&nbsp;790 співробітників, у тому числі 2226 наукових працівників, серед них 87 академіків, 121 член-кореспондент. В складі АН УРСР було п'ять відділів:

* Відділ суспільних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України|філософії]], економіки, історії, археології (з відділом у Сімферополі), [[Інститут мовознавства імені О. О. Потебні|мовознавства ім. О.&nbsp;О.&nbsp;Потебні]], [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]], мистецтвознавства, фольклору та етнографії, суспільних наук (у Львові), [[Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України|сектор держави та права]], а також Державний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, літературно-меморіальний будинок-музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка (с.&nbsp;Шевченкове Черкаської області), музей-заповідник «Могила Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка» (Канів), [[Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України|Український державний музей етнографії та художнього промислу]] (Львів), Державна публічна бібліотека, Львівська бібліотека.

* Відділ фізико-математичних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут математики НАН України|математики]], [[Інститут фізики НАН України|фізики]], радіофізики й електроніки, фізико-технічний (у Харкові), металофізики, [[Головна астрономічна обсерваторія НАНУ]], обчислювальний центр, [[Полтавська гравіметрична обсерваторія]].

* Відділ хімічних та геологічних наук з інститутами: [[Інститут загальної та неорганічної хімії імені В. I. Вернадського НАН України|загальної та неорганічної хімії]] (з [[Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України|відділом в Одесі]]), органічної хімії, фізичної хімії ім. Л.&nbsp;В.&nbsp;Писаржевського, полімерів і мономерів, [[Інститут геологічних наук НАН України|геологічних наук]], геології корисних копалин (у Львові), мінеральних ресурсів (у Сімферополі), а також сейсмічний сектор (у [[Львів|Львові]]) і комітет по метеоритах.

* Відділ біологічних наук, до складу якого входили інститути: [[Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України]], [[Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України|зоології]], [[Інститут гідробіології НАН України|гідробіології]] з Одеською біологічною станцією; біохімії, фізіології ім. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця, мікробіології, [[Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України|ботанічний сад]], [[Державний природознавчий музей]] (у Львові), Карадагська біологічна станція. Відділ мав експериментальні бази: «Феофанія», «Теремки», Старосільська біологічна станція; дендропарки: [[Олександрія (дендропарк)|«Олександрія»]], [[Софіївка (дендропарк)|«Софіївка»]], [[Державний дендрологічний парк «Тростянець» НАН України|«Тростянець»]], «Устинівка» і заповідники: «Чорноморський», «Стрілецький степ», «Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», «Кам'яні могили». При відділі працювали Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів, [[Українське ботанічне товариство]], Українське республіканське наукове товариство паразитологів, Українське ентомологічне товариство, [[Українське товариство охорони природи|Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств (УкрТОП)]], а також Комісія по охороні природи.

* Відділ технічних наук з інститутами: гідрології і гідротехніки, будівельної механіки, [[Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України|електрозварювання]], машинознавства і автоматики (у Львові), гірничої справи ім. М.&nbsp;М.&nbsp;Федорова (у Сталіно) з відділами у Харкові, Києві та [[Дніпропетровськ]]у; чорної металургії (у Дніпропетровську), електротехніки, теплоенергетики, використання газу в комунальному господарстві і промисловості, ливарного виробництва, металокераміки і спеціальних сплавів. До складу відділу входили лабораторія гідравлічних машин (у Харкові) і відділ історії техніки.

З лютого [[1962]] року АН УРСР очолив фахівець з [[електрозварювання]] [[Патон Борис Євгенович|Борис Патон]]. У [[1963]] році АН УРСР реорганізовано за зразком [[АН СРСР]], тобто поділено на три великі секції: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук. Постановою [[ЦК КПРС]] і [[Рада міністрів СРСР|Ради міністрів СРСР]] від [[11 квітня]] [[1963]] року АН УРСР (як і всі інші академії національних республік) була підпорядкована [[АН СРСР]], тобто стала філією російської академії під назвою всесоюзної. У ці десятиліття найбільш прискореними темпами розвивалися технічні інститути. З 1970 років в АН УРСР почали створюватися науково-технічні комплекси, які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. У [[1962]] Обчислювальний центр було перетворено на [[Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України|Інститут кібернетики]]. Незабаром він завоював провідне становище в СРСР в галузі створення автоматизованих систем управління виробництвом. У Фізико-технічному інституті споруджено найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів. У матеріалознавчих інститутах успішно розроблялися технологічні процеси, які давали можливість по-новому спрямувати розвиток цілих галузей економіки. Вагомі наукові результати одержано в інститутах хімії та хімічної технології, [[біохімія|біохімії]], фізіології і теоретичної медицини, загальної біології.

У 1970-х роках більшість наукових праць АН УРСР друкувалася [[російська мова|російською мовою]], а з 36 галузевих журналів лише 16 виходили українською, а решта російською (13) або були двомовними (5), і процес [[Русифікація|русифікації]] невпинно тривав далі. Тогочасні радянські історики фальшували минуле УАН, не згадували про «диспути», «чистки», ув'язнення і ліквідацію багатьох її членів і співпрацівників та про щораз більшу русифікацію всіх установ УАН. У списках членів АН не згадували визначних учених і заслужених її діячів: С.&nbsp;Єфремова, М.&nbsp;Василенка, С.&nbsp;Рудницького, С.&nbsp;Смаль-Стоцького, Ф.&nbsp;Мищенка, К.&nbsp;Харламповича, М.&nbsp;Слабченка та інших.

На [[1977]] рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи, у тому числі 58 науково-дослідних інститутів. Разом у системі АН УССР працювало 12&nbsp;500 співпрацівників. [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського|Центральна наукова бібліотека АН УССР]] на 1979 нараховувала понад 10&nbsp;млн друкованих одиниць, з цього числа багато в «спецфондах» (ідейно «шкідливих», переважно «націоналістичних»), приступних лише за спеціальним дозволом.

=== Спецфонд ===

== Доба Незалежності ==
Після досягнення незалежності НАН України постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за кордоном.

Академія нині налічує 168 наукових інститутів та установ, де працює понад 40 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів.

== Значення і досягнення ==
Якщо до початку 1930-х років ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (головним чином українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів науково-дослідних установ АН УРСР (класична філологія, [[орієнталістика]], порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, [[психологія]] тощо). Про це свідчили і числові показники: на 118 дійсних членів АН УРСР в [[1970]] році було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працювали ([[Микола Бажан]], [[Олександр Корнійчук]]), або партійні ідеологи ([[Скаба Андрій Данилович|А.&nbsp;Скаба]], [[Шамота Микола Захарович|М.&nbsp;Шамота]]). Натомість на перше місце висунулися фізико-математичні, технічні і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку [[машинобудування]], [[металургія|металургії]], енергетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення сільсько-господарського виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УРСР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: алгебраїчна школа [[Граве Дмитро Олександрович|Д.&nbsp;Ґраве]], школа [[Крилов Микола Митрофанович|М.&nbsp;Крилова]] і школа нелінійної механіки, школа [[Динник Олександр Миколайович|О.&nbsp;Динника]] з теорії пружности, хімічна школа [[Писаржевський Лев Володимирович|Л.&nbsp;Писаржевського]], школа [[Глушков Віктор Михайлович|В.&nbsp;Глушкова]] в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології ([[Богомолець Олександр Олександрович|О.&nbsp;Богомолець]]), фізики ([[Синельников Кирило Дмитрович|К.&nbsp;Синельников]]), ботаніки ([[Холодний Микола Григорович|М.&nbsp;Холодний]]), медицини ([[Стражеско Микола Дмитрович|М.&nbsp;Стражеско]], [[Філатов Володимир Петрович|В.&nbsp;Філатов]]) та інших наук. У деяких галузях АН УРСР вийшла на перше місце в СРСР (порошкова металургія, електрозварювання; хіміки АН УРСР перші в СРСР одержали [[Важка вода|«важку воду»]], ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СРСР електронну обчислювальну машину тощо). Але брак нормальних контактів з науковим світом поза СРСР і радянським блоком робила АН УРСР провінційною науковою установою, а утилітарне наставлення на розвиток технічних наук з занедбанням гуманітарних надавала їй суто радянського характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет національної наукової установи. Про національну безликість АН УРСР, фактично поставленої на службу російській науці, особливо яскраво свідчила дедалі більша русифікація її видань.

У 1980 роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986&nbsp;— 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. У складі АН УРСР налічувалося 143 академіки і 203 члени-кореспонденти, 1394 доктори наук, 8141 кандидат наук. Вони працювали в 78 наукових установах і 72 підприємствах дослідно-конструкторської і виробничої бази. Вчені багатьох академічних інститутів зробили істотний внесок у подолання тяжких наслідків [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської катастрофи]]. Зусилля їх координувалися комісією президії АН УРСР під головуванням академіків В.&nbsp;Трефілова, [[Скок Володимир Іванович|Володимира Скока]], [[Бар'яхтар Віктор Григорович|Віктора Бар'яхтара]].

<nowiki>----</nowiki>

НАН України стала одним з визначних наукових центрів, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О.&nbsp;І.&nbsp;Лейпунського в галузі фізики ядра. Праці М.&nbsp;М.&nbsp;Крилова і М.&nbsp;М.&nbsp;Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики&nbsp;— нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М.&nbsp;О.&nbsp;Лаврентьєва з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчислювальної машини, створеної в АН СРСР. В обчислювальному центрі академії створено спеціалізовану машину «Київ» і ряд інших обчислювальних машин.

Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. В [[Інститут фізичної хімії НАНУ|Інституті фізичної хімії ім. Л.&nbsp;В.&nbsp;Писаржевського]] вперше в СРСР здійснені дослідження із застосування важкого ізотопу азоту для вивчення механізму хімічних процесів. [[1934]] в цьому інституті вперше в СРСР було одержано [[важка вода|важку воду]], що стало початком розвитку науки про стабільні [[ізотоп]]и в Радянському Союзі. Видатні відкриття належать вченим АН УРСР в галузі органічної хімії, зокрема органічного синтезу (ненасичених [[спирт]]ів, ціанінових [[барвник]]ів тощо). В [[Інститут органічної хімії НАН України|Інституті органічної хімії АН УРСР]] синтезовано високоефективний [[антибіотик]] [[саназин]], який широко використовується медициною СРСР для лікування [[туберкульоз]]у очей, кісткового туберкульозу та ін. захворювань.

У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів. Створено ефективні й економічні технологічні схеми одержання з руд [[Титан (хімічний елемент)|титану]], цирконію та інших рідкісних металів. На основі розроблених АН УРСР даних на території республіки було виявлено нові родовища корисних копалин ([[вугілля]], залізних руд, рідкісних металів, нафти тощо). Українські геологи внесли значний вклад у справу розширення меж видобутку корисних копалин [[Донбас|Донецького басейну]].

Зусиллями вчених АН УРСР розв'язано ряд важливих проблем автоматизації виробничих процесів, розроблено методи розрахунку машин на міцність, створено нові досконалі машини і механізми. Загальнонародне визнання здобула наукова діяльність Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона, який зробив великий вклад у рад. мостобудування та автоматичне електрозварювання. В [[Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР|Інституті електрозварювання ім. Є.&nbsp;О.&nbsp;Патона АН УРСР]] розроблено теорію зварювання та апаратуру для автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом для потреб [[машинобудування]], [[суднобудування]], апаратобудування і багатьох ін. галузей промисловості. Розроблені колективом інституту і удостоєні в [[1958]] Ленінської премії метод і апаратура електрошлакового зварювання металу великої товщини широко впроваджені на багатьох заводах важкого машинобудування. Дослідження проблем [[порошкова металургія|порошкової металургії]] дозволило створити ряд [[металокераміка|металокерамічних]] виробів, які знайшли застосування в радіотехнічній промисловості і будівництві енергетичних систем. [[Інститут чорної металургії АН УРСР]] успішно досліджує питання інтенсифікації металург. процесів, розробляє нові й удосконалює існуючі процеси, а Інститут гірничої справи у творчій співдружності з працівниками виробництва створив гірничий комбайн для розробки слабких порід марганцеворудних і буровугільних родовищ, а також оригінальний прилад&nbsp;— метан-газоаналізатор безперервної дії Успішно впроваджуються в практику гідробудівництва розроблені науковими працівниками Інституту гідрології і гідротехніки нові методи будівництва гребель з кам'яного накиду.

Мікробіолог і епідеміолог Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний, засновник Міжнародного товариства мікробіологів, здійснив класичні дослідження в галузі профілактики і лікування ряду гостроінфекційних захворювань. Він вперше розробив ефективні методи протичумної вакцинації. Дослідження акад. О.&nbsp;О.&nbsp;Богомольця в галузі переливання крові, фізіологічної системи сполучних тканин, його антиретикулярна цитотоксична сироватка широко використовуються в лікувальній практиці. Збагатили світову науку дослідження і багатьох інших працівників академії. Широко відомі фітогормональна теорія тропізмів та інші наслідки досліджень М Г. Холодного; праці О.&nbsp;В.&nbsp;Палладіна з біохімії головного мозку, м'язової діяльності та вітаміну К3 і вікасолу; дослідження [[Любименко Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Любименка]] з фізіології хлорофілу і фотосинтезу; праці А. О Сапєгіна з генетики; М.&nbsp;Д.&nbsp;Стражеска з патології кровообігу; праці В.&nbsp;П.&nbsp;Філатова по пересаджуванню трупної рогівки, що зробили переворот у боротьбі з сліпотою. Розроблене В.&nbsp;П.&nbsp;Філатовим вчення про біогенні стимулятори сприяло новому піднесенню багатьох галузей біологічної і медичної науки в усьому світі. [[Інститут ботаніки АН УРСР]] видав капітальну працю «Флора УРСР», подібне видання «Фауна України» здійснює Інститут зоології АН УРСР.

Великими тиражами видано в Україні монографічні наукові праці з питань історії українського народу, розвитку народ. господарства УРСР та ін. питань економіки, з проблем українського літературознавства, фольклору та мистецтвознавства. Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.

== Див. також ==
* [[Наука в Україні]]
* [[«За радянську академію»]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''І. М. Дзюба''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=43408 АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Національна] // {{ЕСУ}}

== Література ==
{{стовпці|2}}
* Кусий Л. [[Спецфонд Львівської філії бібліотеки АН УРСР]]: початки організації (1940–1941)
* [https://www.academia.edu/22414878/%D0%AE%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%9E._%D0%94%D1%96%D1%8F%D1%87%D1%96_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96_%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8_%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%96_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%B2_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D1%83_1921_1928_._%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%A3_2_%D1%82._%D0%A2._2_%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF._%D1%80%D0%B5%D0%B4._%D0%A1.%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%9A._%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_2015._%D0%A1.5_56 Юркова О. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921–1928). Колективна монографія: У 2 т. ‒ Т. 2 / Відп. ред. С.Кульчицький. ‒ К.: Інститут історії України НАН України, 2015. ‒ С.5‒56.]
* [http://litopys.org.ua/encycl/euii260.htm Українська Академія Наук] // [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. 
* ''Кревецький І.'' Українська Академія Наук у Києві // Літературно-науковий вісник, V—VIII&nbsp;— Л., 1922
* ''Артемський А.'' Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН).&nbsp;— К., 1931
* ''Палладін О.'' Академія Наук УРСР (1919—1944).&nbsp;— К., 1944
* ''Ветухів М.'' Основні етапи розвитку АН УРСР // Літ.-наук. збірник УВАН, І.&nbsp;— [[Нью-Йорк]], 1962
* ''Марченко В.'' Планирование научной работы в СССР. На опыте Украинской Академии Наук.&nbsp;— [[Мюнхен]], 1953
* ''Полонська-Василенко Н.'' Українська Академія Наук. Нарис історії. І-II.&nbsp;— Мюнхен, 1955—1958
* ''Полонська-Василенко Н.'' Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.
* Історія АН УРСР. І-II.&nbsp;— К., 1967
* ''[[Терлецький Валентин Михайлович|Терлецький В.]]'' АН УРСР 1919—1969. Короткий історичний нарис.&nbsp;— К., 1969
* The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences, XI, No. 1-2.&nbsp;— Нью-Йорк, 1969
* ''Nemoshkalenko V., Novikov М., Pelykh V.'' Academy of Sciences of the Ukrainian SSR.&nbsp;— K., 1970
* ''Vernadsky V.'' The First Year of the Ukrainian Academy of Sciences (1918—1919).&nbsp;— Нью-Йорк, 1970
* ''Кумпаненко В.'' О глубоком кризисе в применении украинского языка в публикации научных исследований и научных работ АН УССР в 1969 г. // Укр. Вісник, вип. III.&nbsp;— Балтімор-Вінніпеґ, 1971
* АН УРСР сьогодні.&nbsp;— К., 1977
* История Академии Наук Украинской ССР.&nbsp;— К., 1979 (за ред. Б.Патона).
* Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957;
* ''Палладін О.&nbsp;В.'' Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (1919—1944).&nbsp;— К., 1944;
* ''Семененко М.&nbsp;П.'' Досягнення науки в Україні за роки Радянської влади. «Вісник АН УРСР», 1958, №&nbsp;1.

</div>
== Посилання ==
* [http://www.info-library.com.ua/libs/stattya/5651-likvidatsija-naukovo-doslidnih-ustanov-vuan-z-doslidzhennja-natsionalnih-menshin-ukrayini-ii-pol-1920-1930-h-rr.html ЛІКВІДАЦІЯ науково-дослідних установ ВУАН з дослідження національних меншин України (II ПОЛ. 1920 1930-х рр.)]{{ref-ru}}

[[Категорія:Історія України]]
[[Категорія:Національна академія наук України]]