Перегляд вихідного коду сторінки Історія України

{{Українці}}
'''Історія України'''&nbsp;— процес формування держави [[Україна|України]]. Появі державності передував тривалий процес [[Етногенез українців|етногенезу українців]], після виникнення якої сформувалась [[українська нація]].

== Історичні назви українських територій ==
{{Українська історія}}
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території [[Україна|України]]&nbsp;— [[Руська земля]]. У Х—XIII&nbsp;ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному&nbsp;— на окреслення ядра політичної спільноти&nbsp;— Середнього [[Подніпров'я]], і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались [[Київ|Києву]], а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинська держава]], увійшовши до складу [[Річ Посполита|Корони Польської]] як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV&nbsp;ст. Руським воєводством.<ref>Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 10.</ref>

[[Константинопольська православна церква|Константинопольський патріархат]] задля розпізнання нового&nbsp;— московського і старого&nbsp;— київського святительських церковних осередків у першій половині XIV&nbsp;ст. вперше почав вживати поняття ''Micra Rosia'' ([[Малоросія|Мала Росія]])‚ на відміну від ''Megale Rosia'' ([[Росія|Велика Росія]]). У церковно-адміністративному значенні поняття ''Мала Росія'' вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV&nbsp;ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору [[Польща|Польщі]] і [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]], а з кінця XVII&nbsp;— початку XVIII&nbsp;ст. став ототожнюватися з територією [[Гетьманщина|Козацької держави]], аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).<ref name="page11">Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 11.</ref>

На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як ''Moscovia''. Натомість терени колишніх [[Чернігівське князівство|Чернігівського]], [[Київське князівство|Київського]] і [[Галицько-волинське князівство|Галицько-Волинського]] князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як ''Russia'' чи ''Ruthenia'' (з XVI&nbsp;ст.&nbsp;— також Roxolania).<ref name="page11"/>

Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI&nbsp;ст., а особливо після укладення [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569 в Україні|1569]]&nbsp;р. нарівні зі словом ''Русь'' починають дедалі активніше вживати поняття ''Україна''. Характерно, що, як колись у княжі часи&nbsp;— [[Руська земля]], слово [[Україна]] вживали в двох значеннях: конкретно-географічному&nbsp;— на означення [[Подніпров'я]], і розширеному&nbsp;— як синонім усього українського простору.<ref name="page11"/>

Остаточно і юридично назва [[Україна]] закріпилася на початку XX століття за часів [[УНР]].<ref>Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 12.</ref>

== Доісторичний період ==
{{Main|Доісторична Україна}}

=== Кам'яна доба ===
{{Main|Палеоліт в Україні}}
{{Main|Пізній палеоліт України}}

[[Файл:Carte Neandertaliens.jpg|thumb|upright=1.2|Місця знайдених викопних решток неандертальців ([[Рісс|Дніпровське заледеніння)]]]]
Перші [[Археоантропи|люди]] на території сучасної України з'явилися в епоху раннього [[палеоліт в Україні|палеоліту]], так звану [[Ашельська культура|ашельську добу]], понад 900—800 тисяч років тому<ref>Найстаріша археологічна стоянка в Україні міститься поблизу села [[Королево]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]]. (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 8—9).</ref>. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому.<ref>Знаряддя праці цих людей, у яких археологи вбачають [[пітекантроп]]ів, виявлено у Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, Донбасі та Криму. Проте викопних решток пітекантропів не знайдено. (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 9).</ref> У середньому палеоліті, у так звану [[Мустьєрська культура|мустьєрську добу]], що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали [[неандертальці]]<ref>Дослідники виявили понад 300 стоянок і поховань цих людей, переважно у гірських районах Закарпаття, Прикарпаття, Криму, Надпоріжжя (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 9).</ref>. [[Антропогенез]] проходив в умовах періодичних [[Заледеніння (доісторичне)|зледенінь]]: гюнцького, міндельського, ріського і [[Вюрм|вюрмського]]<ref>За максимальної активності льодовика у ріський період його кордон криги проходив лінією місто [[Дніпро (місто)|Дніпро]]&nbsp;— [[Львів]] (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 9).</ref>, які формували природні зони України: [[тундра|тундру]], [[лісостеп]] і [[степ]].<ref name="nanu10">''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 10.</ref>

Люди сучасного типу&nbsp;— [[Homo sapiens]], або кроманьйонці, сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тисяч років тому. На теренах України мешкали представники [[європеоїдна раса|європеоїдної раси]], які витіснили неандертальців.<ref name="nanu10"/> Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством [[Полювання|мисливців]]-[[збиральництво|збирачів]]. Археологи знайшли близько 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи.<ref name="nanu10"/> Серед них особливо виділяють природний останець [[Кам'яна Могила]], який став культовим центром кроманьйонців степової зони<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 14.</ref>.

Понад 10 тисяч років тому відбувся перехід від палеоліту до [[мезоліт в Україні|мезоліту]], який збігся з таненням [[плейстоцен|льодовика]] та початком нової геологічної доби&nbsp;— [[голоцен]]у. Загальне потепління сприяло збільшенню кількості населення<ref>В Україні виявлено понад 300 мезолітичних місцезнаходжень, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони (''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 15).</ref>. Проте криза привласнюваного мезолітичного господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: [[землеробство|рільництва]] і [[скотарство|скотарства]]. Це сприяло винаходу [[кераміка|кераміки]]. Настала нова доба [[неоліт в Україні|неоліту]], яка тривала протягом 6—4 тисячоліть до н.&nbsp;е. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився [[чорнозем|гумусний покрив землі]]. Неолітичні культури України формувалися під впливом досягнень осередків [[Близький Схід|Близького Сходу]], які імпортувалися переважно через [[Балканський півострів]] і Подунав'я<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 17.</ref>.

=== Початок доби металів ===

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н.&nbsp;е. в Україні тривала доба [[енеоліт]]у, що позначилась впровадженням [[мідь|мідних]] знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.

Центральною [[археологічна культура|археологічною культурою]] на території України енеолітичного періоду була лісостепова [[Трипільська культура]] (4000—2100 до н.&nbsp;е.). Її носії будували [[протоміста]] з триповерховими будівлями, мали гончарські печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 22.</ref>. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою [[Ямна культура|Ямної культури]] (2800—2300 до н.&nbsp;е.) [[бронзова доба|бронзової доби]], у носіях якої вчені вбачають [[арії]]в, [[індоєвропейці]]в<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 31.</ref>. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає [[Катакомбна культура]] (2300—1300 до н.&nbsp;е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською [[Культура шнурової кераміки|Культурою шнуркової кераміки]] (2300—1700 до н.&nbsp;е.), що займала територію Північно-Західної України<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 33—36.</ref>. Після XVII століття до н.&nbsp;е. Катакомбну культуру заступила [[Зрубна культура]] (1700—1300 до н.&nbsp;е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а Культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила [[Тшинецька культура]] (1700—1200 до н.&nbsp;е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів<ref>''Етнічна історія давньої України''.&nbsp;— Київ: Інститут археології НАНУ, 2000.&nbsp;— C. 38—40.</ref>.

На XII—X століття до н.&nbsp;е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході&nbsp;— прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу&nbsp;— північноіранські племена.

== Давня історія ==

=== Перші кочовики [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]] ===
{{Main|Кочовики Великого Степу}}
Близько 1500 років до н.&nbsp;е. на території України з'явилися [[кочовики|кочові племена]]. Одним з них були [[кіммерійці]] (IX—VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.), про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки [[Гомер]] в [[одіссея|«Одіссеї»]], а й такі відомі античні автори, як [[Геродот]], [[Каллімах (поет)|Каллімах]], [[Страбон]]. [[Ассирія|Ассирійські]] клинописні джерела згадують про цей народ під назвою «гамірра». Кіммерійці займали значну територію між [[Дністер|Дністром]] і [[Дон]]ом, а також [[Кримський півострів]] де вони мали укріплені городища. Саме кіммерійці збудували близько 1250 року до н.&nbsp;е. [[Місто людей Кіммерійських|перше відоме місто-порт на території України]]. Їхнім головним заняттям були військові походи. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів.

[[Скіфи]], іраномовний народ з [[Центральна Азія|Центральної Азії]], у VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У [[Кримський півострів|Криму]] Скіфи мирно [[Асиміляція (соціологія)|асимілювалися]] з [[Таври (плем'я)|таврами]], які жили тут з I тис. до н.&nbsp;е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н.&nbsp;е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою [[«царство Атея»]]. Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]]

Скіфів підбили групи кочівників, яких називали [[Сармати]], у III&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися [[скотарство]]м й [[торгівля|торгівлею]]. Досить довго [[сармати]] воювали з [[Стародавній Рим|Римом]].

=== Давньогрецькі колонії ===
{{Main|Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я}}

Приблизно в VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. [[греки]] почали закладати перші колонії на [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]]. Серед міст, що їх заснували греки, були: [[Тіра]] (в гирлі [[Дністер|Дністра]]), [[Ольвія]] (на [[Південний Буг|Південному Бузі]]), [[Херсонес]] (біля сучасного [[Севастополь|Севастополя]]), [[Пантікапей]] (біля сучасної [[Керч]]і), [[Феодосія]]. Ці держави були [[демократія|демократичними]] або [[аристократія|аристократичними]] за устроєм. У цих містах панували рабовласницькі відносини. Головним джерелом постачання рабів був військовий [[полон]], народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Права у [[поліс]]і мали лише повнолітні чоловіки-греки, уродженці міста. Колонія складалася власне з [[поліс]]а та сільськогосподарських округів. Міста оснащено водогоном та водостоком, були поширені ремесла й торгівля. Міста карбували власні монети.

[[Боспорська держава]] (V&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.&nbsp;— IV&nbsp;ст. н.&nbsp;е.) займала територію сучасного [[Керченський півострів|Керченського]] та [[Таманський півострів|Таманського півострова]]. До складу царства увійшли такі міста, як [[Феодосія]], [[Фанагорія]], а [[столиця|столицею]] був [[Пантікапей]]. Спершу це був союз полісів, які мали певну автономію, та згодом це об'єднання перетворилося на [[абсолютна монархія|абсолютну монархію]]. Економіка цього царства була побудована на [[Сільське господарство|сільському господарстві]] та [[торгівля|торгівлі]] з [[Афіни|Афінами]], куди вивозили до 5&nbsp;млн. [[пуд]]ів зерна. У I&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. відбулося об'єднання під владою понтійського царя [[Мітрідат VI Евпатор|Мітрідата VI]] більшості [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]], але він зазнав поразки від [[Римляни в Україні|римлян]].

Нащадки давніх греків мешкали у [[Крим]]у аж до кінця 18 ст., коли за наказом Катерини II їх було насильно переселено у [[Приазов'я]]

=== Готські часи ===
{{Main|Черняхівська культура}}
Після розколу [[Римська імперія|Римської імперії]] на [[Західна Римська імперія|Західну]] та [[Східна Римська імперія|Східну]] настав [[Візантія|візантійський]] період в історії [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]]. У середині III&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. на цю територію вдерлися племена [[готи|готів]]. Вони витіснили [[Сармати|сарматів]] та підкорили населення [[Кримський півострів|Криму]]. Це призвело до заснування [[Оюм|Готського королівства]] (Гетика) зі столицею «[[Данпарстад]]» (городище біля с. Башмачка в нинішній [[Дніпропетровська область|Дніпропетровській області]]). Деякі вчені<ref>Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 21.</ref> вважають, що [[готи]] також були причетні до формування [[черняхівська культура|черняхівської культури]] (кінець II&nbsp;— середина V&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е.)&nbsp;— одного з найцікавіших явищ у дописемній історії на землях України. Нині відомо близько 5 тис. черняхівських старожитностей, переважно поселень, а їх географія ототожнюється із значною частиною сучасної території України. Зокрема, зафіксовано, що саме в цей час на території України уперше стали використовувати [[гончарний круг]] та залізні лемеші, запровадили [[склоробне виробництво]], всебічно розвинули [[металургія|металургію]] та різноманітні залізообробні ремесла.<ref>Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 22.</ref> Цю державу знищили у 375&nbsp;р. н.&nbsp;е. кочове азійське плем'я [[гуни|гунів]], що невдовзі створили між Доном і [[Карпати|Карпатами]] могутню державу, на чолі якої став [[Аттіла]] (помер 453). Після кількох поразок від [[римляни|римлян]] і союзників вона втрачає силу і розпадається.

== В Середні віки ==

=== Кочові держави ===
Після [[Велике переселення народів|великого переселення народів]] в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномо'ї]] почався довгий період нестабільності. Після держави гунів був створений аварський каганат, потім держава булгарів, хозарський каганат. Через їх територію переселялись угри, печеніги. В часи Київської Русі існували держави печенігів і половців.

=== Східні слов'яни у давнину ===
{{Main|Стародавні слов'яни}}
[[Файл:Slavic peoples 6th century historical map.jpg|міні|200пкс|Прабатьківщина слов'ян]]
[[Файл:East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg|200px|міні|[[слов'яни|Східнослов'янські]] [[плем'я|племена]] (700—850)]]
[[Прабатьківщина слов'ян]] не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про [[слов'яни|слов'ян]] трапляються у римських авторів I—II&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. [[Пліній Старший|Плінія Старшого]], [[Тацит]]а, [[Птолемей|Птолемея]], де слов'яни виступають як [[венеди]] або [[венети]]. Етнонім ''[[слов'яни]]'' вперше використовують візантійські автори. [[Йордан (історик)|Йордан]] сповіщає, що у VI&nbsp;ст. вже були три гілки слов'ян: [[венеди]] (басейн [[Вісла|Вісли]]), [[анти]] ([[Наддніпрянщина]]) і булгари{{Fact}}, або склавини ([[Подунав'я]]). Більшість вчених вбачає у процесі розселення антів та булгари початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського.

Між V—VII&nbsp;ст. на території склавинів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни&nbsp;— на Київщині й Канівщині, деревляни&nbsp;— на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі&nbsp;— на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці&nbsp;— у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби&nbsp;— у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати&nbsp;— у карпатському регіоні, сіверяни&nbsp;— на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани і булгари, залежні від заснованого у VII&nbsp;ст. булгарскими народами [[Хозарський каганат|Хозарського каганату]]<ref>Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст., сторінка 23.</ref>.

Другою половиною IX&nbsp;ст. датують дані арабських джерел про формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії&nbsp;— [[Київська Русь]], Славії&nbsp;— північні слов'янські землі з центром у Ладозі та [[Тьмутаракань|Артанії]]&nbsp;— на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були [[болгари|болгарська]] та [[Угорці|угорська]], які вже припадають на часи існування нашої першої держави&nbsp;— [[Київська Русь]].

Економічною основою східнослов'янських племен є родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської громади як об'єднання індивідуальних господарств. Слов'яни провадили осілий спосіб життя, що вимагало орне [[землеробство|хліборобство]]&nbsp;— основа господарства. Вирощували [[пшениця|пшеницю]], [[жито]], [[просо]], [[ячмінь]] та [[ріпа|ріпу]]. Зерно мололи на [[зернотертка]]х, а потім&nbsp;— на жорнах. Поширене було й тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. В релігійному світогляді формується культ природи на чолі з [[Перун]]ом.

=== Київська Русь ===
{{Main|Київська Русь}}

==== Утворення та становлення Великого князівства ====
[[Файл:Київська Русь 912.png|міні|200пкс|Становлення Русі ([[862]]—[[912]])]]
Перша нині відома достовірна згадка про [[руси|русів]] датується [[839]] роком у франкській хроніці «[[Бертинські аннали]]». З [[9 століття|ІХ століття]] скандинавські мореплавці почали освоювати новий [[торговий шлях]] на [[південь]], який дістав назву «[[шлях з варяг у греки]]». Він починався від озера [[Ільмень]], а далі проходив де малими річками, де волоком і [[Дніпро]]м до [[Чорне море|Чорного моря]]. [[Київ]] відігравав велику роль завдяки своєму положенню на місці злиття двох найбільших артерій [[Русь|Русі]]&nbsp;— Дніпра та [[Прип'ять|Прип'яті]], це дозволяло контролювати увесь дніпровський шлях та сприяло [[торгівля|торгівлі]]. Тому біля [[Київ|Києва]] починає формуватися певний союз племен.

[[Візантія]] дізнається про нове потужне об'єднання після походу двох [[русь]]ких [[цар]]ів [[Аскольд]]а та [[Дір]]а на [[Константинополь]] у [[860]] році. Візантійські пам'ятки виразно зафіксували навернення до [[християнство|християнства]] варяга [[Аскольд]]а та його дружини у 60-х роках ІХ ст. Вже [[862]] року жителі [[Новгород]]у запросили [[нормани|нормана]] [[Рюрик]]а до себе [[князь|князем]]. Після його смерті в нього залишився малолітній син [[Ігор Рюрикович|Ігор]], а влада перейшла до його родича [[Олег Віщий|Олега]]&nbsp;— який став [[регент]]ом. Приїхавши до [[Київ|Києва]] у 882 році, він обманом убив місцевих володарів Аскольда й Діра та заволодів престолом.
[[Файл:Nicholas Roerich, Guests from Overseas.jpg|left|200px|thumb|Заморські гості. Картина [[Реріх Микола Костянтинович|Миколи Реріха]]]]

[[Київ]] стає столицею держави, яка об'єднує придніпровські землі та [[Новгород]]. Олег значно зміцнив державу та провів кілька вдалих походів 907-го року до [[Візантія|Візантії]], за результатами якого остання виплатила величезну контрибуцію та дало право безмитної [[торгівля|торгівлі]]. Коли [[Ігор]] виріс, обійняв княжий престол у [[912]] році та продовжив політику зміцнення Русі, приєднавши [[уличі]]в та [[тіверці]]в. Уклав угоду з Візантією [[944]] року (менш вигідну ніж Олег). Ігоря вбили [[древляни]] під час збору дані у 945 році. [[Ольга (княгиня)|Ольга]], вдова Ігоря, жорстоко помстилася за смерть чоловіка. Вона провела податкову реформу, яка впорядкувала збір данини та здійснила кілька важливих дипломатичних місій. За її правління побудовано багато замків й укріплень. Вона прийняла [[християнство]].

Київське князівство Ольга передала ([[964]]) [[Святослав Ігоревич|Святославу]] (сину Ігоря), який був дуже войовничим та провів майже все життя у походах. Він підкорив [[в'ятичі]]в і розгромив [[Хозарський каганат]], державне утворення [[хозари|хозарів]] на сході. Вів дуже успішні війни з [[болгари|болгарами]], куди навіть хотів перенести [[столиця|столицю]], та [[Візантія|Візантією]]. Але в [[971]]&nbsp;р. Святослав потрапив в облогу у фортеці [[Доростол]]. Йому довелося повернути завойовані землі та повернутися до [[Київ|Києва]]. Дорогою його вбили [[печеніги]] біля [[дніпровські пороги|дніпровських порогів]].

==== Хрещення і Розквіт Русі ====
{{main|Історія православ'я}}

За роки правління [[Володимир Великий|Володимира Великого]] (978—[[1015 в Україні|1015]]) [[Русь]] значно збільшується за рахунок приєднання [[Червона Русь|Червоної Русі]], [[Закарпаття]] й [[Херсонес Таврійський|Корсуня]]. Тобто [[Київська Русь]] стає найбільшою державою [[Європа|Європи]] з населенням понад 5&nbsp;млн людей та територією 800 тис. км². Володимир провів реформу [[Місцеве самоврядування|місцевого самоврядування]], ліквідувавши племінні автономії та ставлячи своїх намісників. Значне місце займає князівська [[Дружина (військо)|дружина]]. [[988]] року Володимир оголосив прийняття [[християнство|християнства]] з [[Візантія|Візантії]]. На відміну від спроб Ольги та [[Аскольд]]а, це торкнулося широких верств населення. Хрещення стало вирішальним кроком протягом всієї історії українських земель. Саме за вказівкою Володимира створено систему захисних споруд, відомих у народі як «[[змієві вали]]», що простягалися на 1000&nbsp;км. Володимир впровадив і «[[Статут про церковні суди і десятини]]».

Попри ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави, після смерті Володимира Великого [[1015]] року [[Русь]] вступає у період [[міжусобні війни|міжусобної боротьби]]. Перемогу у протистоянні з братами здобув [[Ярослав Мудрий]] ([[1019]]–[[1054]]). Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди [[Київська Русь|Київській Русі]]. Збудував у [[Київ|Києві]] [[Київський Софійський собор|Собор святої Софії]], що стоїть там донині. [[1037]]–[[1039]]&nbsp;рр. створено перший літописний звід. Побудовано перші книжкові майстерні та засновано [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерську лавру]]&nbsp;— спроба створити у [[Київ|Києві]] (на той час кількість населення міста сягає 50 тисяч) [[митрополія|митрополію]]. Спорядив першу на Русі збірку законів&nbsp;— «[[Руська правда]]». [[Ярослав Мудрий]] зміцнив зв'язки з Європою завдяки тому, що одружив своїх дочок з європейськими монархами.

=== Роздробленність та [[Ординська навала]] ===
[[Файл:Київська Русь-Україна.png|міні|200пкс|Князівства Київської Русі на території сучасної України ([[1220]]–[[1240]])]]
Смерть [[Ярослав Мудрий|Ярослава]] у 1054 році принесла новий період [[міжусобні війни|міжусобиці]]. Набула постійного характеру практика з'їздів через необхідність розробки законодавства, результатом яких став у 1072&nbsp;р. документ&nbsp;— «[[Правда Ярославичів]]». На з'їзді князів у місті Любечі (1097) було прийняте рішення, що кожен з братів має володіти своєю «[[Волость|волостю]]». На деякий час цей процес був призупинений [[Володимир Мономах|Володимиром Мономахом]] який з 1113 був запрошений киянами на престол. За його правління було побудовано перший міст через [[Дніпро]]. Розробив додаток до «[[Руська правда|Руської Правди]]»&nbsp;— «[[Устав (закон)|Устав]]». Умілими військовими та дипломатичними діями контролював дві третини держави [[Ярослав Мудрий|Ярослава]].

Зі смертю сина [[Володимир Мономах|Мономаха]] Мстислава 1132 року [[Русь]] остаточно втрачає свою єдність. До середини XII&nbsp;ст. на території [[Русь|Русі]] сформувалося близько 15 більших [[князівство|князівств]], кожне з яких жило по суті самостійним [[політика|політичним]] життям, лише номінально визнаючи старшинство великого київського князя. Починається активний процес боротьби за владу. За підрахунками [[Степан Тамашевський|Степана Томашевського]], у [[Київ|Києві]] між 1146 та 1246&nbsp;рр. правителі мінялись 47 разів; повертаючись по кілька разів на престол, тут правили 24 князі, причому 35 княжінь тривало менше року кожне.

Усе це значно послабило могутню державу, що існувала за часів [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]]. Тому під час битви з новим для [[Русь|Русі]] ворогом [[татаро-монголи|татаро-монголами]] на річці [[Калка|Калці]] (1223) руські князі, які не мали єдиного командування, зазнали поразки. Після [[Батиєва навала|Батиєвої навали]] 1237—1241&nbsp;рр. і погрому [[Київська Русь|Київської Русі]] опиняється під важкою залежністю від [[Золота Орда|Золотої Орди]]. Князі з повноправних володарів перетворилися на данників [[Хан (титул)|хана]]. Це було поворотним моментом в історії українських земель, які по суті втратили незалежність.

=== Галицько-Волинське князівство ===
{{Main|Галицько-Волинське князівство}}
[[Галицьке князівство]] відокремилося від [[Київ|Києва]] у 1097 році. Найбільшої могутності досягло за [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] (1153—1187). За нього князівство доходило до [[Дунай|Дунаю]] та [[Чорне море|Чорного моря]], а також вело успішні війни з угорцями й поляками. Галицьке й [[Волинське князівство|Волинське]] князівства існували окремо, але 1199 року [[Роман Мстиславович]] об'єднав їх, утворивши [[Галицько-Волинське князівство]]. Йому також присягали київські князі на вірність. На той час [[Роман Мстиславович|Роман]] створив могутню державу ставши по суті «однодержавцем» [[Русь|Русі]]. Після його загибелі 1205 року держава на деякий час розпалася, але [[Данило Галицький]] (син [[Роман Мстиславович|Романа]]) зумів відновити єдність. А вже 1253 року він прийняв корону від [[папа римський|папи римського]] і стає першим королем на українських землях.

=== Литовсько-руська доба ===

==== Перехід українських земель до складу ВКЛ ====
До складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] тривалий час входили українські і білоруські землі, та й пануванню на цих теренах Золотої Орди було покладено край значною мірою зусиллями Великого князівства. Починаючи з XIII століття, у боротьбі з [[Тевтонський Орден|Німецьким орденом]] та [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинським князівством]] формується [[Литва|Литовська держава]].
[[Файл:GDL_Map,_15cent.png|міні|left|250px|[[Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське]] ([[XV ст]]).]]
В 1321 році литовський князь Гедимін в битві на річці Ірпінь розбиває об'єднану армію руських князів, після чого завойовує Київ, Переяслав, Білгород та інші ослаблені монгольською навалою міста, які змушені визнати його верховну владу. Тим не менш, до 1362 (битва на Синіх Водах) зберігається виплата данини Золотій Орді.

1323 року помирають останні законні спадкоємці роду Романовичів&nbsp;— Андрій та Лев Юрійовичі. Це призводить до того що «[[галицька спадщина]]» переходить за вибором тамтешніх бояр у руки [[Болеслав Тройденович|Болеслава Тройденовича]].

1340&nbsp;р. Болеслава було отруєно, а на княжий стіл запрошено [[Любарт Ґедимінович|Любарта Ґедиміновича]], хрещеного під іменем Дмитрій. Реально влада Любарта-Дмитрія обмежувалася [[Волинь|Волинню]], а столиця містилася в [[Луцьк]]у. У 1344—1345&nbsp;рр. після нищівного походу [[Польща|польського]] короля [[Казимир III|Казимира III]] [[Галичина]] поступово переходить під владу Польщі. [[Польське королівство]] остаточно захопило [[Галичина|Галицьку]] і [[Холм]]ську землі у 1387 році.

У цей час ослаблені боротьбою з [[монголо-татари|монголами]] та внутрішніми негараздами [[Русь]]кі землі потрапили у поле зору династії [[Гедиміновичі]]в. За князя [[Ольгерд]]а 1362 року до ВКЛ приєднується [[Київське князівство]]. Поступово [[Чорна Русь]], [[Біла Русь]] [[Чернігівське князівство|Чернігівського]] та [[Сіверське князівство|Сіверського князівства]] перейшли під владу литовської династії [[Гедиміновичі]]в; утворилася Литовсько-Руська держава. Це було дуже дивне об'єднання, у якому руське (українське та білоруське) населення та землі становили абсолютну більшість (80&nbsp;%), тому влада Литви не була репресивною, і по суті це була Руська держава з [[Староукраїнська мова|місцевим варіантом давньоруської мови]] як державною мовою і православ'ям як панівною релігією.

[[Буковина]] з 1359 року відходить до [[Молдовське князівство|Молдовського князівства]] під назвою [[Шипинська земля|Шипинської землі]], а [[Закарпаття]] у другій половині XIII&nbsp;ст.&nbsp;— до складу [[Угорщина|Угорщини]]. Таким чином землі сучасної [[Україна|України]] у XIII—XIV&nbsp;ст. увійшли до складу сусідніх держав.

За князів [[Ольґерд]]а та [[Кейстут]]а почалося масове входження українських земель: [[Волинь]], у 1357—1358&nbsp;рр.&nbsp;— Чернігово-Сіверщина, 1363 року&nbsp;— [[Поділля]]; у 1362&nbsp;— 1363 років&nbsp;— [[Київщина]]; [[Брацлавщина]] та Переяславщина.

Із 1398 року держава називалась '''Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське'''. Давня руська культура, закони ([[Руська правда]]) та звичаї були панівними в князівстві. [[Українська шляхта|Українська]] та білоруська шляхта підтримувала князів [[Кейстут]]а, [[Вітовт]]а, [[Свидригайло|Свидригайла]] у їх боротьбі за об'єднання всіх українських та білоруських земель в єдину державу.

В умовах боротьби з хрестоносцями, [[Велике князівство Московське|Московським князівством]] та через внутрішні конфлікти Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385).

Проти зближення з Польщею виступало багато православних князів, тому у державі протягом ста років відбулось три громадянські війни: [[Громадянська війна в ВКЛ (1381–1384)]], [[Литовсько-руська громадянська війна (1389–1392)]] та [[Польсько-литовсько-руська громадянська війна (1432–1437)]]. Під час останньої у межах ВКЛ протягом трьох років фактично існувала держава&nbsp;— [[Велике князівство Руське (1432–1435)|Велике князівство Руське]].

У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу.

=== Кримське ханство ===
Золота орда за своєю суттю була кочовою державою і тому дуже нестабільною. В 1449 році від неї відокремилось Кримське ханство на чолі з [[Хаджі I Ґерай|Хаджі I Ґераєм]]. До його складу увійшли південь та схід сучасної України. З 1475 року ханство стає васалом Османської імперії. Основою економіки держави в цей час стають набіги на сусідні Річ Посполиту та Московське царство. Метою таких походів був здобуток [[Ясир|ясиру]]&nbsp;— людей на продаж, які здебільшого поставлялися на ринки Османської імперії, частина поставлялася на кримські невільницькі ринки. Головним невільничим ринком Криму була Кафа, сьогоднішня Феодосія.[[Файл:Rzeczpospolita2nar.png|thumb|right|250px|Річ Посполита в межах [[1619]]&nbsp;р.
{{legend|hotpink|Королівство Польське}}
{{legend|lightpink|[[Герцогство Пруссія|Пруссія]], польський [[васал]]}}
{{legend|plum|Велике князівство Литовське}}
{{legend|lightgrey|[[Курляндія]], литовський [[васал]]}}
{{legend|darkgrey|[[Лівонія]]}}]]
{{Main|Україна у складі Речі Посполитої}}

== Нові часи ==

{{main|Нова історія}}

=== Об'єднання Литви й Польщі в Річ Посполиту ===

У 1370&nbsp;р. помирає останній польський король з династії [[П'ясти|П'ястів]]&nbsp;— [[Казимир III|Казимир III Великий]]. Престол успадкувала його онука [[Ядвіґа]]. Це призвело до довгих дебатів стосовно чоловіка для королеви [[Польща|Польщі]]. Остаточно було прийнято рішення запросити партнера в боротьбі з [[тевтонський орден|німецьким Орденом]]&nbsp;— тодішнього великого князя литовського [[Ягайло Ольгердович|Яґайла Ольґердовича]], який і сам, у зв'язку з загостренням зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, був не проти такого об'єднання. Тому 1385 року була підписана [[Кревська унія]], за якою [[Яґайло]] одружувався з [[Ядвіга|Ядвіґою]] і обіймав польський престол. За це він підпорядковував землі [[Велике князівство Литовське|Литви]] й [[Русь|Русі]] польському трону i привертав свій народ до святої [[католицтво|Католицької Римської церкви]]. Також об'єднувались збройні сили та казна. Через це посилились польські і католицькі впливи у Великому князівстві Литовському, поступово усувалася від влади православна руська знать.

1456 року ліквідовано [[Волинське князівство]], 1470&nbsp;— [[Київське князівство|Київське]]. Внаслідок [[Люблінська унія|Люблінської унії]] (пов'язана з поразками Литви у [[Лівонська війна|Лівонській війні]]) 1569 [[Волинь]], [[Підляшшя]], [[Поділля]], [[Брацлавщина]] та [[Київщина]] перейшли під владу [[Польща|Польщі]] та створювалася єдина польсько-литовська держава&nbsp;— [[Річ Посполита]], що в перекладі дослівно означає "спільна справа". Протягом XVI століття приймаються три [[Литовські статути]], які були створені на основі давньоруських норм права, кодифікованих Ярославом Мудрим та наступними київськими правителями. 1582 року відбувається досить важлива подія&nbsp;— папа [[Григорій XIII]] наказав виправити [[юліанський календар]]. За новим ([[григоріанський календар|григоріанським]]) календарем додавалося 10 днів, через що виник розкол, коли католики перейшли на новий календар, а православні залишилися з юліанським. Це створило дуже високу напругу в суспільстві.

1596 року була підписана [[Берестейська унія]], за якої утворювалася нова [[греко-католицька церква]]&nbsp;— з православними обрядами, але визнавалися догмати [[Католицька церква|католицької церкви]], а головою визнавався [[папа римський]]. Це викликало перехід у католицтво частини руської знаті, що у свою чергу призвело до дуже сильного загострення ситуації в країні. Національне відродження на українських землях викликало появу [[Братства|братського]] руху та [[козацтво|козацтва]]. Почався розвиток літератури [[староукраїнська мова|староукраїнською мовою]].

=== [[Українське козацтво]] ===

==== Утворення українського козацтва ====
[[Файл:GeopolitikUkraine15st.png|міні|праворуч|Українські землі в XV&nbsp;ст.]]
Райони у нижчій течії [[Дніпро|Дніпра]] у другій половині XV&nbsp;ст. представляли собою буйний, незаселений осілою людністю степ, який отримав назву [[Дике Поле]]. Своєрідними «дверима» в Поле з боку густо заселеного Середнього Подніпров'я були пороги&nbsp;— переривчасте гранітне пасмо, що перетинало течію Дніпра, тягнучись на багато кілометрів між теперішніми [[Дніпро (місто)|Дніпром]] i [[Запоріжжя]]м. За порогами починався [[Дніпровський Низ]]. Річище тут було засіяне безліччю островів, a сам [[Дніпро]] розділявся на рукави, утворюючи чисельні озера, затоки й протоки. Цю місцевість називали [[Великий луг|Великим Лугом]]. У цей час почали формуватися групи втікачів з території [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], які прибули сюди з різних причин. Основними були бідність, закріпачення, релігійний й національний гніт, напади [[кримські татари|татар]], чи кримінальні переслідування.

Ці люди називали себе козаками й займалися в основному ратною справою. Склад цих угруповань був дуже строкатий, і окрім українців (жителів руської частини Польщі), які становили безумовну більшість, тут було багато татар, московитів, поляків, угорців і німців. У 1492&nbsp;р. вперше згадуються козаки-християни (кияни та черкасці), які в гирлі [[Дніпро|Дніпра]] розбійницьки напали на османський корабель. Аж до останньої чверті XVI&nbsp;ст. козацтво&nbsp;— це заняття i спосіб життя, a не соціальний статус. Життя в степу вимагало тяжкої праці не тільки у воєнний, але й у мирний час. «Козакування» полягало й у землеробстві, рибальстві, тваринництві й полюванні. Час від часу вони супроводжували східні каравани.

==== Крим і становлення козацтва ====
[[Файл:Dmytro Vyshnevetsky (Baida).png|праворуч|150пкс|link=Дмитро Вишневецький|Дмитро Вишневецький, засновник Хортицької Січі]]
1449 року [[Чингізиди|Чингізид]] (нащадок [[Чингісхан|Чингісхана]]) [[Хаджі Герай|Хаджі Герей]] за допомогою [[Литва|Литви]] проголосив створення [[кримський ханат|Кримського ханату]]. Ця держава вела своє коріння від численних [[кочівники|кочових народів]], що жили на теренах [[Кримський півострів|Криму]] та південної України протягом багатьох століть. До їх складу входили нащадки хазарів, половців, печенігів, татаро-монголів, а також татар та ногайців. Також на південному узбережжі існували венеціанські, а згодом генуезькі колонії. Але 1475 року кримське ханство перетворюється на васала [[Османська імперія|Османської імперії]]. Османське військо знищило присутність генуезців у Криму.

Татари не мали регулярного війська, але хан міг у будь-який момент скликати до 100 тисяч вершників. Ця армія нерідко навідувалася й на українські землі задля [[ясир]]у. У походи йшли частіше зимою, коли річки замерзали, і пересування армії було швидшим. Це відігравало велику роль, тому що набіги дуже рідко переростали на довгі кампанії. Головним завданням цих акцій був грабіж та взяття [[ясир]]у для продажу на невільничих ринках.

Задля запобігання таким набігам та для самозахисту на території нижнього Подніпров'я почало формуватися саме українське козацтво. Перша документальна згадка про Запорізьку Січ відноситься до «Всесвітньої хроніки» Мартина Бєльского. Січ, як військово-політичне формування, мало досить складну структуру.

Одним з лідерів, які об'єднали розрізнені ватаги воїнів українських степів, був [[Дмитро Вишневецький]] (Байда). Його [[Хортицький замок|замок]] на острові [[Мала Хортиця]] став місцем першої загальновідомої [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]]. Він зумів організувати це строкате товариство у міцну й грізну силу, яка стала на противагу татарському домінуванню у [[дике поле|дикому полі]]. Під його керівництвом було проведено ряд походів на [[Кримський півострів|Крим]], османську фортецю [[Азов (місто)|Азов]] та Молдову. За свої діяння став популярним героєм усної народної творчості.

Після смерті Байди Вишневецького, якого стратили турки у 1562 році, дії козаків у степу продовжували шкодити Польським міжнародним відносинам, у тому сенсі, що порушували мир між турками і татарами з Річчю Посполитою. Першим хто запропонував ідею створення реєстрового козацтва був Сигізмунд І. А 1572 року Сигізмундом ІІ Августом було створено перший [[козацький реєстр]] (почот) з 300 козаків під проводом Яна Бодовського. Але цей загін не зумів суттєво змінити існуючу ситуацію. Тож наступною визначною епохою в історії козацтва стає правління короля [[Стефан Баторій|Стефана Баторія]] (1576—1586). У вересні 1578&nbsp;р. королівський уповноважений Янчі Бегер укладає у Львові угоду з козацькими представниками, відому під назвою «постанов з низовиками». За відповідну платню на службу приймалося 500 козаків; їхнім вищим командиром призначався черкаський староста, a [[гетьман]]ом&nbsp;— [[Ян Оришовський]]. Пізніше набір було збільшено і 1590&nbsp;р. на офіційній службі значилася тисяча козаків. Але козаки продовжували свої походи на Крим і османські фортеці, інколи вони проводили навіть морські походи на [[Чайка (човен)|чайках]].

==== Події до 1648 року ====
[[Файл:Polen in den Grenzen vor 1660.jpg|thumb|300px|Україна на німецькій мапі ([[1892]]) [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] у [[1660]]&nbsp;р.]]
Подібні козацькі кампанії призвели до того, що 1589 року [[татари]] здійснили один з найбільших набігів на Україну. [[Султан]] [[Мурад III]] погрожував привести 200 тисяч вершників, якщо поляки не покінчать з козаками. Через це весняний [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] 1590&nbsp;р. прийняв ухвалу ''«Порядок щодо низовиків та України»'', що мусила служити гарантією взятих перед султаном зобов'язань ''«вивести українних людей з Низу всіх»''. Але цій ухвалі не судилося справдитися. Натомість, спалахує конфлікт між козаками [[Криштоф Косинський|Криштофом Косинським]] та [[Януш Острозький|Янушем Острозьким]] через землі Білоцерківського староства. Цей конфлікт переріс на першу невелику війну козаків з феодалами Речі Посполитої, який, між іншим, закінчився поразкою козаків, але продемонстрував усім, що з козацтвом відтепер потрібно рахуватись.

У зв'язку з початком [[австро-турецької війни 1593-1606 рр.]] певна ставка робилася і на козаків. Під проводом [[Северин Наливайко|Северина Наливайка]] козацькі загони воювали в [[Молдова|Молдові]] й [[Угорщина|Угорщині]]. Повернувшись з цих боїв, військо майже не мало ресурсів для існування, тому козаки пустились грабувати міста і села по Волині та Білорусі. Сил воювати з загартованим у походах військом у магнатів та шляхти не було, тож вже 1596 року вперше було вирішено пустити в дію регулярну армію, під проводом одного з найкращих воєначальників Речі Посполитої того часу, польного гетьмана [[Станіслав Жулейській|Станіслава Жулкевського]]. Поразкою наливайківців завершилася перша справжня війна Речі Посполитої з козаками.

Перший же після розгрому повстання сейм 1597&nbsp;р. оголосив козаків військовими злочинцями i ворогами держави. Нездійснимість цієї ухвали, як і багатьох пізніших схожого змісту, витікала з тієї цілком очевидної причини, що козаччина вже переросла межі урядового контролю, просякнувши все українське життя. До того ж впродовж перших десятиліть XVII&nbsp;ст. Річ Посполита була втягнута у три війни&nbsp;— зі Швецією, Московським царством i Османською імперією, a козаки складали боєздатне i, що головніше, дешеве військо, що фактично знову й знову поновлювало легальне становище [[Запоріжжя]].

Козаки почали виконувати функції найманого війська, коли великі загони реєстровиків під проводом [[Самійло Кішка|Самійла Кішки]] успішно воювали під час польсько-шведської війни в [[Лівонія|Лівонії]] у 1601—1602&nbsp;р., a невдовзі широким полем козацької активності стали події так званої Московської смути i наступної за нею інтервенції Речі Посполитої до Московської держави.

Велику роль відіграли козаки і в [[Хотинська війна|Хотинській війні]] 1621 року під проводом [[Петро Сагайдачний|Петра Сагайдачного]], коли завадили османській армії, що становила 300 тис. воїнів, рушити на Річ Посполиту. Під протекцією Війська Запорозького за Сагайдачного був здійснений i такий вагомий суспільний акт, як відновлення православної церковної ієрархії. Відомий цей гетьман і своїми морськими походами.

Суперечки між козаками і поляками точилися й далі. У 1635 році була споруджена фортеця [[Кодацька фортеця|Кодак]] з метою не допустити селян на [[Січ]]. Але це не покращило відносин. Українські землі того часу були свідком цілого ряду сутичок, повстань і війн.

=== Українська Козацька Держава ===

==== Хмельниччина ====
{{Main|Хмельниччина}}
{{Див. також|Українська національна революція 17 сторіччя}}
[[Файл:BChmielnicki.jpg|thumb|200px|Богдан Хмельницький]]
Ситуація у Речі Посполитій докорінно змінюється з появою [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Ця людина змогла організувати небачений до того спротив польській владі. Взявши ініціативу в свої руки, він на початку лютого 1648 року розбиває залогу коронного війська, що знаходилася на Запорізькій Січі з 1638 року, і повертає реєстрове козацтво на свою сторону. Тоді ж козацьким колом його було обрано гетьманом [[Військо Запорозьке|Війська Запорізького]]. Одразу ж почались інтенсивні перемовини з татарами про взаємну військову допомогу. Всі ці події стали початком процесу, який увійшов в історію під назвою [[Хмельниччина]].

Дочекавшись допомоги з [[Кримське ханство|Криму]], Хмельницький рушив на коронне військо. Перша [[Битва під Жовтими Водами|битва]] відбулася на річці [[Жовті Води]] ([[29 квітня]]), де зійшлося військо козаків та татар [[Тугай-Бей|Тугая]] з військом коронного гетьмана [[Микола Потоцький|Миколи Потоцького]], яке очолював його син [[Стефан Потоцький (ніжинський староста)|Стефан Потоцький]]. Після перемоги козаки рушили на ставку обох гетьманів коронного й польного ([[Мартин Калиновський]]) біля [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]]. Тут яскраво проявив себе «права рука» Хмельницького&nbsp;— [[Максим Кривоніс]]. [[25 травня]] поляки були розбиті вщент. Це викликало великий резонанс не тільки в самій Польщі, але й за кордоном.

Напередодні [[Корсунська битва|корсуньського]] зіткнення помер король [[Владислав IV Ваза|Владислав IV]]. Тож вже в червні з ініціативи канцлера Єжи Ослоньського починаються переговори уряду з повстанцями. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів у суперечках за храми. Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили.

За даними деяких істориків, похід супроводжувався знищенням єврейського населення, ці події були названі [[Гзерот-тах|газерот-тах]]. Армії зустрілися біля села [[Пилява (Старосинявський район)|Пілявці]], й козаки значно переважали сили поляків та ще мали татарську кінноту на додачу. 23 вересня розпочався вирішальний бій. Він закінчився приголомшливою поразкою Речі Посполитої, Хмельницький отримав у свої руки багато гармат, пороху й коней. Ця перемога відкривала повстанцям дорогу на захід.

Армія рушила на [[Львів]], взяла з нього контрибуцію, і [[26 липня]] Хмельницький видав універсал про захист міста. Тим часом по всій території Галичини, [[Покуття]], Волині селяни почали нищити маєтки шляхти. Основні ж сили рушили на [[Замостя (Польща)|Замостя]], що відкривало шлях на Варшаву. Через цю загрозу [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] призначає воєначальником князя [[Ярема Вишневецький|Ярему Вишневецького]]. Ця досить цікава постать стала ключовою у боротьбі з Хмельницьким. Впродовж лютого 1649 року, коли тривала облога міста, чисельність війська козаків значно скоротилось, почалась епідемія дизентерії, голод. У Польщі ж 17 листопада новим королем став [[Ян II Казимир|Ян ІІ Казимир]], і частина старшини висловилася за відновлення переговорів з урядом. Відтак до [[Варшава|Варшави]] рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру:
* амністія повстанцям;
* 12-тисячний реєстр;
* відновлення козацького самоврядування;
* право вільного виходу в море;
* усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська;
* надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з старостів, розташованих там само.
[[Файл:Location of Cossack Hetmanate.png|міні|300пкс|Приблизні межі території [[Гетьманщина|Гетьманщини]].]]
Після попередніх переговорів Богдан Хмельницький зняв облогу й рушив до [[Київ|Києва]]. Він увійшов до міста 2 січня 1649 року як національний герой через [[Золоті ворота (Київ)|Золоті ворота]]. Переговори були поновлені у лютому 1649 року, де Богдан значно змінює свою позицію з «козацького автономізму» в рамках [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. З традиційної козацької території [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщини]] об'єкт зацікавлень переміщається на ''всю [[Русь]] по [[Львів]], [[Холм]] і [[Галич]]'', а суб'єктом її стає вже не [[Військо Запорозьке]], а ''народ увесь руський'', що його належить ''вибити з лядської неволі''.

Коротке перемир'я було важко дотримувати обом сторонам, тож вже 20 липня козаки розпочали облогу [[Збараж]]а, де укрилося коронне військо, яке значно поступалося чисельністю війську Хмельницького, який у свою чергу разом з [[Іслям III Ґерай|Іслам Гіреєм]] напав на військо короля, що йшло на допомогу захисникам [[Збараж]]а біля містечка [[Зборів|Зборова]]. Цей напад був повною несподіванкою для короля і коштував йому поразки. Ян Каземір був у скрутному положенні, тож було прийнято рішення розпочати переговори з [[Хан (титул)|ханом]]. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його ''Козацькими пунктами''. Облога Збаража була знята, і війська короля рушили у напрямку Львова, війська Хмельницького до Києва, а татари до Криму (при цьому вони нещадно брали ясир).

Але цим протистояння не скінчилося, і вже 28 червня 1651 року дві велетенські армії [[Битва під Берестечком|зійшлися]] знов біля міста [[Берестечко|Берестечка]]. Цього разу сили були майже рівні, але через зрадницькі дії татар та сильного тиску з боку поляків військо відступило до річки [[Пляшівка (річка)|Пиляшівка]]. Роль наказного гетьмана взяв на себе [[Іван Богун]], через те що Хмельницького силоміць з собою забрав хан [[Іслям III Ґерай|Іслам-Гірей]]. Під час виходу з оточення сталося непорозуміння між селянською й козацькою частиною війська, що призвело до катастрофи. Було знищено майже 8&nbsp;тис. чоловік, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка.

Дивовижно, але вже 17 липня, після того як Богдан вирвався з ханського полону, він швидко зумів знову організувати військо й закріпитися у [[Біла Церква|Білій Церкві]]. Натомість виснажена походом і спротивом населення з'єднана польсько-литовська армія більше не могла продовжувати боротьбу. Тому була підписана «''Білоцерківська угода''» за якою козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис., а юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством (Брацлавське й Чернігівське знову поверталися в підпорядкування коронної адміністрації).

Цей документ не був підписаний сеймом, тому що вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом [[вето]]. Це призводить до поновлення війни вже у квітні 1652 року, коли відбулася битва біля гори Батіг, де був здобутий реванш за програш під Берестечком. Зіткнення тривали й наступного 1653&nbsp;року. Але вже 11 (1 за старим стилем) жовтня дипломатія Богдана Хмельницького проявила себе у всій красі&nbsp;— [[Земський собор]] Московської держави ухвалив прийняти [[Військо Запорозьке]] ''з городами їх і землями під государя високу руку''.

==== Переяславська рада ====
Перемовини про союз козаків з [[Московське Царство|Московським Царством]] почалися ще у березні 1652&nbsp;року. Вже в червні 1653 року [[Земський собор]] схвалив прийняття [[Козацька держава|Козацької держави]] під [[цар]]ську протекцію. 2 липня [[Олексій Михайлович]] відсилає грамоту [[Богдан Хмельницький|Богдану Хмельницькому]] про рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з [[Василь Васильович Бутурлін|Василем Васильовичем Бутурліним]]. 8 січня у [[Переяслав]]і була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на вірність цареві, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654&nbsp;року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено «[[Березневі статті|Березневими статтями]]». Тепер більшість вчених схиляється до думки, що це було приєднання або протекторат.

=== Руїна (1657—1687) ===
{{main|Руїна}}
[[Файл:Rzeczpospolita Trojga Narodów w roku 1658.jpg|міні|250пкс|[[Велике князівство Руське (1658—1659)|Руське князівство]] (позначене коричневим) у складі Речі Посполитої.]]
[[Файл:007 Ukrainian Cossack Hetmanate and Russian Empire 1751.jpg|міні|250пкс|Московська доба, Гетьманщина]]
[[Файл:Ukraine_ethnic_1897.png|thumb|300px|Національний склад українських земель, що входили до складу Російської імперії, 1897&nbsp;р.]]

Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій ([[Руїна]]), які призвели до [[Розподіли України|поділу України]] по [[Дніпро|Дніпру]] між [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] та [[Московська держава|Московською державою]] без погодження з українською владою ([[Андрусівське перемир'я]] 1667 року, [[Вічний мир 1686 року]]). Автономна [[Козацька держава]] ([[Гетьманщина]]) тимчасово збереглася лише в частині [[Лівобережна Україна|Лівобережної України]] під владою [[Москва|Москви]].

Саме до цих часів можна віднести оформлення української нації, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе «руськими», але після об'єднання виявилося, що населення «Великої» та «Малої» Русі має дуже великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. І відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із своєю історією, культурою, мовою, традиціями. В подальшому імперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, традицій та мови з метою влити його у склад титульної (російської) нації. «Малороси», «білоруси» і «великороси» вважались етнічними групами одного народу (росіян).

=== Гетьманство Івана Мазепи ===
{{Див. також|Північна війна в Україні}}
У 1687&nbsp;р. у наслідку [[Коломацький переворот|Коломацького перевороту]] [[Іван Самойлович|Самойловича]] було усунено, новим гетьманом було обрано [[Іван Мазепа|Івана Мазепу]].
Мазепа намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Він зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя [[Петро І|Петра I]], проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у [[Велика Північна війна|Північній війні]] зі Швецією.

Але, прагнучи відновлення автономії Гетьманщини, у 1708 року Мазепа переходить на бік шведів, вступаючи до союзу з королем [[Карл XII|Карлом XII]]. Спільний військовий виступ Карла та Мазепи зазнає поразки під час [[Полтавська битва|Полтавської битви]] (1709). Іван Мазепа та Карл XII вимушені шукати притулок в [[Бендери|Бендерах]], на території [[Османська імперія|Османської імперії]].

Як помста за підтримку шведів, російська влада здійснює військові акції на території України&nbsp;— [[Батуринська трагедія|знищення гетьманської столиці Батурина]] (1708), [[Каральна експедиція російських військ в Україну (1709)|каральна експедиція в Україну]] (1709), [[Знищення Запорозької Січі (1709)|знищення Запорозької Січі]] (1709).

=== Територія сучасної України у складі Російської імперії (1709—1917) ===

{{See also|Глухівський період в історії України}}

У 1711&nbsp;р. обраний новим гетьманом [[Пилип Орлик]] намагався відновити гетьманську владу на території Правобережної України. Діючи у союзі з шведським королем [[Карл XII|Карлом XII]], [[Османська імперія|Османською імперією]] та [[Кримське ханство|Кримським ханством]], він здійснив [[Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну (1711)|похід у Правобережну Україну]], який закінчився невдало для гетьмана.

Через підтримку Орлика правобережним козацтвом російська влада в 1711—1712&nbsp;рр. провела [[Згін населення з Правобережної України в Лівобережну (1711-1712)|примусове переселення (згін) населення з Правобережної України в Лівобережну]], силоміць переселивши від 100 до 200 тис. осіб. Усі [[Полковий устрій Війська Запорозького#Полки Правобережжя 1669–1712|правобережні полки]] було ліквідовано, більшість осель зруйновано.

==== Обмеження автономії козацтва ====
Після переходу [[Мазепа Іван|Івана Мазепи]] на бік шведів та походу Орлика, [[Петро I Романов|Петро І]] розпочав обмеження автономії [[Гетьманщина|Гетьманщини]].
У 1722 р було створено [[Малоросійська колегія|Малоросійську колегію]], що значно обмежувала діяльність гетьмана.

Остаточно козацькі автономії ([[Гетьманщина|Гетьманщину]], [[Слобідська Україна|Слобідську Україну]], [[Запорозька Січ|Запорозьку Січ]]) ліквідувала імператриця [[Катерина II]] в 1760-80-х.
* В 1764—1765 було [[Ліквідація автономії Гетьманщини|ліквідовано інститут гетьманства та автономний устрій]] Лівобережної України
* В 1763—1765 було [[Скасування козацького устрою в Слобідській Україні|скасовано полковий устрій на Слобожанщині]]
* В 1775 році остаточно [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|ліквідовано Запорізьку Січ]]
Останнім гетьманом України в складі Російської імперії був граф [[Розумовський Кирило Григорович|Кирило Григорович Розумовський]].

[[Катерина II]] в таємній інструкції генерал-прокуророві сенату князеві В'яземському дала такі установки: ''«Малая Россия, Лифляндия, Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушать ония отрешением всех вдруг весьма непристойно б было… Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть как волки в лесу»''.

==== Територіальні зміни ====
[[Файл:1764 Ukraine.png|міні|праворуч|300пкс|Землі України у 1764—1765&nbsp;рр. Утворення Новоросійської губернії]]
Внаслідок [[російсько-турецькі війни|російсько-турецьких воєн]] 1768-91&nbsp;рр. [[Росія]] завоювала [[Північне Причорномор'я]] і [[Кримський півострів|Крим]].

У результаті [[Поділи Речі Посполитої|поділів]] [[Польща|Польщі]] (1772-95) [[Галичина]] перейшла під владу австрійських [[Габсбурги|Габсбургів]], а [[Правобережна Україна]]&nbsp;— Росії.

До кінця XVIII&nbsp;— початку XIX століття, Україна була в основному аграрним краєм.

==== Культурні обмеження ====
У 1862 році царський уряд заборонив українські недільні школи, яких було в Росії понад 100. Циркуляром міністра внутрішніх справ Російської імперії [[Валуєв Петро Олександрович|Петра Валуєва]] від 18 липня 1863 року істотна частина публікацій українською мовою була заборонена.

У 1876 році цар [[Олександр II (російський імператор)|Олександр II]] видав [[Емський указ]], яким обмежувалося використання української мови в Росії, заборонялося видання книг українською мовою, театральні постановки і&nbsp;т.&nbsp;д. Проте вже через 8 років, в 1884 році в Харкові було видано 4-х томне зібрання творів драматурга Кропивницького. Указ втратив силу в 1905 році у зв'язку із революцією.

==== Національне відродження ====
{{main|Український національний рух}}
[[Файл:Книга буття українського народу.jpg|thumb|right|200px|[[Книга буття українського народу]]. Видання 1921 року.]]
З кінця XVIII&nbsp;ст. зароджується [[український національний рух]], спершу культурний, а з 1840-х ([[Кирило-Мефодіївське братство]]) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]]; внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в [[Галичина|Галичину]]. З кінця XIX століття виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. [[Лютнева революція]] 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні.

=== Українські землі у складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини ===
В результаті воєнних дій [[Росія|Росії]] та [[Австрія|Австрії]] проти Османської імперії у 1774 році Буковину захопили австрійські війська. У складі [[Австро-Угорщина|Австрійської імперії]] (з 1867&nbsp;р.&nbsp;— [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]) вона перебувала до 1918&nbsp;року. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786—1849&nbsp;рр. Буковина була у складі [[Галичина|Галичини]], а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.
[[Файл:Bucovina.JPG|міні|250пкс|ліворуч|Буковина у складі [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]], мапа [[1901]]&nbsp;р.]]
Під час [[Революції 1848|революційних подій 1848—1849 рр]]. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював [[Лук'ян Кобилиця]], обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848&nbsp;р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869&nbsp;р. товариства «[[Руська Бесіда]]» у Чернівцях. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890&nbsp;року. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі&nbsp;— [[Смаль-Стоцький Степан Йосипович|Степан Смаль-Стоцький]], [[Попович Омелян|Омелян Попович]], Є.&nbsp;Лігуляк, [[Василько Микола Миколайович|Микола Василько]].

«Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії)» було утворене [[1772]] року як нова адміністративна одиниця [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]]<ref>Галіція і Лодомерія&nbsp;— латинські назви українських етнічних земель Галичини і Волині, на які претендували [[угорці]]. З 13 по 18 століття угорські правителі коронувалися «королями [[Галичина|Галичини]] та [[Лодомерія|Лодомерії»]]. У пізньому середньовіччі австрійські Габсбурги зайняли угорський трон і успадкували територіальні претензії своїх попередників. Для реалізації цих претензій і було створене нове «королівство». Австрійці контролювали лише Галичину і Західну Волинь. Центр «Лодомерії»&nbsp;— [[Володимир-Волинський]]&nbsp;— залишався за Росією.</ref>. Воно постало в результаті [[анексія|анексії]] австрійцями [[Галичина|Галичини]] після [[Поділи Речі Посполитої|першого поділу Речі Посполитої]]. [[1775]] року до королівства була приєднана [[Буковина]], відвойована у [[Османська імперія|Османської Порти]].

[[1795]] року, завдяки [[Поділи Речі Посполитої|ліквідації Речі Посполитої]], Австрія приєднала до себе [[Краків]], [[Холмщина|Холмщину]], Південне [[Підляшшя]] та значну частину східних етнічно польських територій. [[1809]] року вони всі, за винятком Кракова і Люблінської землі, увійшли до складу королівства Галичини та Володимирії під назвою земель [[Нова Галичина|Нової Галичини]]<ref>Це приєднання змінило в подальшому географічний зміст поняття «[[Галичина]]». Українські етнічні землі, тобто історичну Галичину, стали називати Східною Галичиною, а малопольські території&nbsp;— Західною Галичиною.</ref><ref>З [[1809]] року Люблінська земля і Західна Волинь відійшли до [[Варшавське герцогство|Варшавського герцогства]], яке згодом поглинула Росія.</ref>. [[1815]] року воно поповнилось Тернопільським краєм, яким поступилася [[Російська імперія]]. [[1846]] року королівство поповнилось вільним містом Краків, але [[1849]] року позбулося Буковини, що була виділена у окрему адміністративну одиницю<ref>Краків увійшов до складу королівства як [[Велике Князівство Краківське]]. Окрім нього до Галичини приєднали князівства [[Князівство Освенцим|Освенциму]] та [[Князівство Затор|Затору]].</ref>.

== Новітня історія ==

{{main|Новітня історія}}

=== Українська державність у 1917—1922 роках ===
{{main|Українська революція 1917-1921|Радянсько-українська війна}}

==== Центральна Рада. УНР ====
[[Файл:Hrushevskyi Mykhailo XX.jpg|міні|upright|Михайло Грушевський ]]
{{Докладніше1|[[Українська Народна Республіка]]}}
Після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції]], 4 ([[17 березня]]) [[1917]] року в [[Київ|Києві]], з ініціативи Товариства українських поступовців за участю політичних партій, кооператорів, громадських і культурних організацій була створена [[Українська Центральна Рада|Центральна рада]]. Її головою заочно був обраний [[професор]] [[Михайло Грушевський]], якого тимчасово заміняв В.&nbsp;Науменко. Значну частину членів Ради становили есери і меншовики<ref>Василь Голованов. «Нестор Махно» (біографія). М: Молода гвардія, 2008 (ЖЗЛ). ISBN 978-5-235-03141-8.</ref>. Центральна Рада почала переговори з [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовим урядом]] Росії щодо умов входження України в демократичну Російську Республіку на правах автономії. Однак ці переговори були перервані [[Жовтневий переворот|Жовтневим переворотом]] у [[Петроград]]і, в результаті якого владу в [[Росія|Росії]] взяли більшовики. Наприкінці жовтня&nbsp;— на початку листопада 1917 року більшовики [[Донбас]]у взяли владу в [[Луганськ]]у, [[Макіївка|Макіївці]], [[Горлівка|Горлівці]], [[Краматорськ]]у.

Центральна Рада 7 (20) листопада [[1917]] року проголосила [[Українська Народна Республіка|Українську Народну Республіку]]. Для поширення свого впливу на південні губернії і Дон, що знаходилися під контролем отамана [[Каледін Олексій Максимович|Каледіна]], уряд більшовиків створює Південний революційний фронт під командуванням [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|А.&nbsp;І.&nbsp;Антонова-Овсієнка]]. У першій половині грудня 1917 року загони Антонова-Овсієнка зайняли район [[Харків|Харкова]]. 24-25 грудня 1917 Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну Республікою Рад і обрав Радянський уряд України. У грудні 1917&nbsp;— січні 1918 в Україні розгорнулася збройна боротьба за встановлення Радянської влади. В результаті бойових дій війська Центральної ради потерпіли поразку і більшовики взяли владу в Катеринославі, Полтаві, Кременчуці, Єлизаветграді, Миколаєві, Херсоні та інших містах. Рада народних комісарів РРФСР оголосила Центральній Раді ультиматум з вимогою силою зупинити російських козаків і офіцерів, які йшли через Україну на Дон. У разі виконання вимог ультиматуму Україна була б втягненою у [[Громадянська війна в Росії|громадянську війну в Росії]]. У відповідь на ультиматум Центральна Рада [[25 січня]] [[1918]] року своїм IV Універсалом оголосила про вихід зі складу Росії і '''про державну незалежність України.''' [[29 січня]] [[1918]] року проти Центральної Ради почалося [[Січневе повстання 1918|повстання]] в Києві.

[[8 лютого]] [[1918]] червоними військами під командуванням лівого есера [[Муравйов Михайло Артемович|М.&nbsp;А.&nbsp;Муравйова]] був узятий Київ. У Києві бандами Муравйова була здійснена жахлива різанина. Потім Муравйов узяв з міста велику контрибуцію і рушив далі&nbsp;— на Одесу. У лютому Радянська влада утвердилася по всій Україні. Однак наприкінці лютого&nbsp;— у квітні 1918 Україна була визволена німецькими військами відповідно до Брестської вимоги в обмін на продовольство і Радянська влада припинила існування в Україні до листопада&nbsp;— грудня 1918.

==== Українська Держава. Директорія УНР ====
[[Файл:Europe map 1919.jpg|thumb|300px|Україна на мапі Європи 1919]]
В обстановці початку військової інтервенції Німеччини Центральна Рада послала свою делегацію на переговори до Брест-Литовська. [[9 лютого]] [[1918]] делегація УНР підписала з Німеччиною [[Берестейський мир|мирний договір]]. Німці ввели свої війська в Україну.

[[29 квітня]] [[1918]] року внаслідок [[державний переворот|державного перевороту]] на зміну соціалістам Центральної Ради до влади прийшов '''[[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]'''&nbsp;— колишній [[генерал-лейтенант]] царської армії. На «з'їзді хліборобів» Скоропадський був обраний [[гетьман]]ом України. Було прийнято нову назву країни&nbsp;— '''[[Українська Держава]]'''. Вона існувала у квітні&nbsp;— грудні [[1918]] року під протекторатом Німеччини. Але за цей короткий проміжок часу було введено свою стабільну валюту&nbsp;— гривню, засновано Академію наук та Катеринославський університет.

Після закінчення [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і [[Листопадова революція|Листопадової революції]] у Німеччині, що невдовзі по цьому була, уряд Скоропадського без підтримки німців був повалений антигетьманським повстанням під командуванням''' [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]]'''. [[14 грудня]] [[1918]] року була відновлена Українська Народна Республіка на чолі з '''[[Директорія Української Народної Республіки|Директорією]]'''. Першим Директорію очолив '''[[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]]''', який вже очолював уряд УНР в 1917—1918 роках. Але на початку [[1919]] року він та інші соціалісти були виведені зі складу Директорії і її фактично очолив головнокомандувач військ УНР, Головний Отаман Симон Петлюра. На ділі була встановлена [[військова диктатура]] Петлюри. Армії УНР боролися в [[1918]]—[[1920]] роках з [[Біла армія|білими]], [[Більшовики|червоними]] та [[Махновський рух|махновськими]] силами.

==== Громадянська війна. УРСР ====
[[10 березня]] [[1919]] року, в розпал [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни]], більшовиками була проголошена самостійна '''[[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська Соціалістична Радянська Республіка]]''' (УСРР; у подальшому&nbsp;— '''УРСР''') зі столицею в Харкові, що знаходилася у військовому союзі з [[РРФСР]]. До складу УРСР були включені губернії [[Новоросія|Новоросії]], західна частина колишньої [[Область Війська Донського|Області Війська Донського]]. [[Таврійська губернія]] відійшла до РРФСР.

Під час військових дій території південних губерній неодноразово переходили з рук в руки. Катеринославська губернія і Приазов'я деякий час перебували під контролем Селянської повстанської армії [[Махно Нестор Іванович|Нестора Махна]], деякий час під контролем [[Збройні Сили Півдня Росії|Армії Денікіна]].

Навесні [[1919]] року північні губернії стали ареною боїв громадянської війни. У результаті наступу військ [[Збройні Сили Півдня Росії|ЗСПР]] були зайняті [[Донбас]], [[Катеринослав]], [[Харків]] та [[Одеса]]. [[31 серпня]] ними було взято Київ, уряд Петлюри перемістився до [[Вінниця|Вінниці]], а потім&nbsp;— до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]]. Сільська місцевість Приазов'я та і Катеринославської губернії перебувала під владою загонів Нестора Махна. До осені [[1919]] наступ білих втратив силу і східна частина України знову потрапила під владу більшовиків. До грудня 1919 на більшій частині території України була встановлена влада УРСР.

==== ЗУНР. Акт Злуки. Українсько-польська війна ====
[[Файл:West ukraine.png|right|thumb|Західноукраїнська Народна Республіка]]
В результаті розпаду [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] в [[1918]] році на території [[Галичина|Галичини]] була створена '''[[Західноукраїнська Народна Республіка]]''' (ЗУНР), яка [[22 січня]] [[1919]] проголосила Акт об'єднання з УНР&nbsp;— '''[[Акт Злуки]]'''. Польща, яка в 1918 повернула собі незалежність, втрачену наприкінці XVIII століття, прагнула при цьому повернути собі українські землі, що колись їй належали. Це стало причиною [[Українсько-польська війна 1918—1919|українсько-польської війни]].

На початок червня 1919 майже вся ЗУНР була окупована [[Польща|Польщею]], [[Румунія|Румунією]] і [[Чехословаччина|Чехословаччиною]]. [[Українська Галицька армія]] (УГА) контролювала лише правий берег річки [[Збруч]], на східному кордоні між ЗУНР і УНР. [[7 червня]] 1919 УГА почала [[Чортківська офензива|Чортківську офензиву]], в результаті чого війська ЗУНР просунулися до [[24 червня]] впритул до [[Львів|Львова]] і [[Івано-Франківськ|Станіслава]] і зайняли [[Тернопіль]]. Проте [[28 червня]] почався польський наступ і до [[16 липня]] УГА була витіснена на свої позиції від [[7 червня]]. Почалася поспішна евакуація УГА на лівий берег Збруча, і таким чином [[18 липня]] 1919 УГА повністю втратила контроль над територією ЗУНР. Частина військ УГА опинилася у Чехословаччині, де стала відома під назвою «української бригади», однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 000 бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки.

[[21 квітня]] [[1920]] року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці [[Збруч]]. Але фактично на той момент Петлюра вже не являв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому УНР остаточно припинила своє існування.

==== Радянсько-польська війна ====
{{main|Польсько-російська війна 1920}}
[[25 квітня]] [[1920]] року польські та українські війська [[Київська операція війська польського (1920)|атакували позиції Червоної Армії по всій протяжності українського кордону]] і до [[28 квітня]] зайняли лінію Чорнобиль&nbsp;— Козятин&nbsp;— Вінниця&nbsp;— румунський кордон. [[7 травня]] вони зайняли Київ.

Але вже в травні 1920 року радянські війська перейшли в контрнаступ. [[12 червня]] вони захопили Київ, а вже в липні почали операції в Західній Україні.

Проте жодна зі сторін в ході війни не досягла поставлених цілей: Білорусь і Україну було поділено між Польщею і радянськими республіками, які в [[1922]] році увійшли до [[СРСР|Радянського Союзу]]. За [[Ризький мир 1921|Ризьким мирним договором 1921 року]] [[Західна Україна]] увійшла до складу [[Польща|Польщі]]. [[Буковина]] відійшла до [[Румунія|Румунії]], [[Закарпаття]]&nbsp;— до [[Чехословаччина|Чехословаччини]].

=== У складі Радянського Союзу ===

==== УРСР у 1922—1941 роках ====
{{Catmore1|[[Українська Радянська Соціалістична Республіка]]}}
[[Файл:Адміністративні зміни сучасної території України 1921–1994.gif|thumb|320px|Адміністративні зміни сучасної території України 1921—1994]]
[[Файл:Ukraine-growth.png|thumb|270пкс|Територіальний розвиток України]]
За даними перепису 1920 року населення Радянської України становило 25,5&nbsp;млн осіб. З них сільських жителів 20,9&nbsp;млн, а міських 4,6&nbsp;млн.<ref name="btsau">[http://www.btsau.edu.ua/rus/menu2/rabpr/plans/econom/istoria.htm Лекція 1. Соціально-економічний розвиток України.]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

30 грудня 1922 року, підписавши Союзний договір, Українська РСР спільно з [[РРФСР]], [[Білоруська РСР|Білоруською РСР]] та [[Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Закавказькою РФСР]] увійшла до складу [[СРСР]]&nbsp;— тоталітарної держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: 1924 року [[Таганрог]] був переданий до складу [[РРФСР]], поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. З 1929 здійснено прискорену [[індустріалізація|індустріалізацію]], що вартувала багатьох тисяч життів, [[колективізація|примусову колективізацію]] селянства, масові [[сталінські репресії|репресії]], [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомор 1932—1933]], страта багатьох представників національної [[інтелігенція|інтелігенції]]. Ці дії забрали життя близько 7-10&nbsp;млн українських життів, тобто близько 25-30&nbsp;% населення Східної України (докладніше див. [[Демографічні втрати України в першій половині XX століття]]).

Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися не лише на західноукраїнських землях, але й на теренах центральної та південно-східної України. Відомим є, наприклад, [[Холодноярська республіка|повстанський рух у Холодному Ярі]], який замовчувався радянською пропагандою.

==== Землі Західної України у 1921—1939 роках ====
{{main|Українські землі у складі Польщі 1919–1938}}
За переписом [[1931]] року на території Західної Україні проживало 8,9&nbsp;млн осіб, у тому числі 5,6&nbsp;млн українців і 2,2&nbsp;млн поляків<ref name="btsau"/>.

У цей час на землях [[Західна Україна|Західної України]], що увійшли до складу Польщі, здійснювалася політика полонізації, посилювався національний гніт. Відповіддю на нього став підйом націоналістичного руху.

З приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту [[1926]] року [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]] тут установився авторитарний режим, відомий як [[Санація (в історії Польщі)|«санація»]]. Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. По відношенню до національних меншин проводилася політика «культурного придушення», яка восени 1930 переросла в масові репресії проти українського населення [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]] («[[Пацифікація]]»). Підрозділи польської поліції та армії були введені в більш ніж 800 сіл, було заарештовано понад 2 тисячі осіб, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 [[Ліга Націй]] засудила дії польського уряду щодо українського населення.

У [[1938]]–[[1939]] автономна [[Карпатська Україна]] в складі [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]] була в результаті [[Мюнхенська угода 1938 року|Мюнхенської змови]] і розділу Чехословаччини окупована [[Угорщина|Угорщиною]].

==== Україна у роки Другої Світової війни (1939—1945) ====
{{Див. також|Радянська анексія західноукраїнських земель}}
{{Див. також|Німецько-радянська війна}}
Внаслідок Секретного додаткового протоколу про розмежування сфер інтересів до [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом]] та наступного [[вторгнення СРСР до Польщі]], 1939 року до УРСР приєднана [[Західна Україна]], а 1940&nbsp;— [[Північна Буковина]] і українська частина [[Бессарабія|Бесарабії]].

Одразу після окупації цих територій [[СРСР]] тут розпочалися [[політичні репресії]].

15 березня 1939 року українці зі зброєю в руках стали на захист свободи, коли угорські війська почали наступ на Карпатську Україну.
 
1 вересня 1939 німецька авіація почала бомбардувати [[Львів]], який тоді був у складі Польщі. Тоді в польській армї було більш ніж 120 тис. українців

У роки [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] вся територія України була окупована німецькими військами (а південний захід країни&nbsp;— також і румунськими). На українських землях виникли такі [[наці|нацистські]] утворення, як [[Генеральна губернія]] та [[Райхскомісаріат Україна]] (з поділом на шість генеральних округ: [[генеральна округа Волинь-Поділля|Волинь-Поділля]], [[генеральна округа Житомир|Житомир]], [[генеральна округа Київ|Київ]], [[генеральна округа Дніпропетровськ|Дніпропетровськ]], [[генеральна округа Миколаїв|Миколаїв]] і [[генеральна округа Таврія|Таврія]]), було частково створено [[генеральна округа Чернігів|генеральну округу Чернігів]] і [[генеральна округа Харків|Харків]], а також планувалася [[генеральна округа Сталіно|генеральна округа Юзівка]]. На окупованій [[Королівство Румунія|Румунією]] частині південно-західної України виникли губернаторства [[Трансністрія]] та частково [[губернаторство Буковина|Буковина]] і [[губернаторство Бессарабія|Бессарабія]].

На початку війни українські націоналісти співпрацювали з [[Німеччина|Німеччиною]], сподіваючись на її допомогу у відновленні самостійності. Німецький терор в окупованій 1941 року Україні розвіяв ці сподівання. У результаті прихильники незалежності, зокрема [[Бандера Степан Андрійович|Степан Бандера]], були ув'язнені в концтаборах. [[Українці]] воювали з [[нацизм]]ом у [[Червона армія|Червоній армії]] та [[Український визвольний рух 1920—1950 років|Визвольному Русі]]. У роки війни на території Україні широкий розвиток отримав партизанський рух. Партизанські загони формувалися як з ініціативи радянських активістів, так і силами націоналістичних організацій. Утворена 1942 року [[УПА]] вела боротьбу і проти [[Німеччина|Німеччини]], і проти СРСР (до початку 50-х років).

Німецька окупація в Україні відрізнялася особливою жорстокістю. Вал війни прокотився з краю в край Україною двічі&nbsp;— спочатку із заходу на схід, потім зі сходу на захід. За підрахунками [[Інститут історії України НАН України|інституту історії України НАН України]], в лавах [[Червона армія|Червоної армії]] загинуло 3,5-4&nbsp;млн. [[українці]]в, у партизанських формуваннях&nbsp;— від 40 до 60 тис., у загонах [[ОУН]] та УПА&nbsp;— понад 100 тис. Прямі людські втрати [[Україна|України]], за оцінками цього інституту, становлять 8-10&nbsp;млн, демографічні&nbsp;— 10-13&nbsp;млн осіб<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272/ УП: Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас»]</ref>.

На території України німці спалили разом із мешканцями 250 сіл. У 230 концтаборах і гетто, а також в інших місцях масового знищення від рук нацистів загинуло 5,5&nbsp;млн людей. Близько 2,5&nbsp;млн полягло на фронтах. З 2,8&nbsp;млн людей, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, близько 2,4&nbsp;млн осіб були з України. Втрати українського народу у війні становлять 40-44&nbsp;% від загальних втрат СРСР<ref>[http://usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=2558&Itemid=60 Ігор Вітик. «Українці у Другій світовій»]</ref>. На території України було зруйновано близько 700 міст і селищ та 28 тисяч сіл. Понад 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою. Економіці було завдано великої шкоди.

У [[1944 в Українській РСР|1944]] році територія України була звільнена від німецької окупації.

==== Україна у 1945—1991 роках ====
{{докладніше|Українська Радянська Соціалістична Республіка}}
{{докладніше|Операція «Захід»}}

1945 року до [[УРСР]] приєднано [[Закарпаття]], 1954 року [[Кримський півострів|Крим]].

У 1945—1953&nbsp;рр. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні було заарештовано 43 379 чоловік віком до 25 років, із них 36 340 чоловік&nbsp;— у західних областях України. В 1946—1949&nbsp;рр. було відправлено в заслання близько 500 тис. західних українців.

В умовах часткової лібералізації радянського режиму з кінця 50-х розпочався [[дисидентський рух]], який було жорстоко придушено у 60-70-х роках. На західних теренах продовжувала існувати у підпіллі заборонена греко-католицька церква. Усередині 1980-х років українська нація знаходилась на порозі повної асиміляції. Але економічні труднощі неефективної та напівмілітаристської економіки соціалізму спонукали керівництво СРСР почати так звану «[[перебудова|перебудову]]». 1990 року відбулися перші демократичні вибори до [[Верховна Рада УРСР|Верховної Ради УРСР]].

=== Незалежна Україна ===
24 серпня 1991 [[Верховна Рада УРСР]] [[Проголошення незалежності України|проголосила незалежність України]], підтверджену [[Всеукраїнський референдум 1991|всенародним референдумом]] 1 грудня 1991. Сформувалася демократична політична система, закріплена [[Конституція України|Конституцією 1996 року]]. Непослідовні реформи з 1990 призвели до глибокої економічної кризи, яка ускладнює політичну ситуацію. Україна робить кроки на шляху інтеграції в [[Європейський Союз]]. Основні напрямки зовнішньої політики України були:
* Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992&nbsp;р.&nbsp;— Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995&nbsp;р.&nbsp;— членом Ради Європи. 2000&nbsp;р.&nbsp;— Україна&nbsp;— непостійний член Ради Безпеки ООН, 2004&nbsp;р.&nbsp;— угоди про [[Єдиний економічний простір]] (ЄЕП).
* Ядерне роззброєння: 1994&nbsp;— приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996&nbsp;р.&nbsp;— ядерні боєголовки вивезено з території України.
* Співпраця з Європейським Союзом (ЄС).
* Налагодження відносин з державами СНД: 1997&nbsp;р.&nbsp;— Великий договір між Росією та Україною.

==== 1990-ті ====
Перехід від командно-адміністративної економіки до [[Ринкова економіка|ринкових відносин]] спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові [[Вибори Президента України 1994|вибори Президента]] і [[Парламентські вибори в Україні 1994|Верховної Ради]]. 27 березня 1994&nbsp;р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримали [[КПУ]]&nbsp;— 96, [[Народний Рух України]]&nbsp;— 20, [[Селянська партія України|СелПУ]]&nbsp;— 18 і [[Соціалістична партія України|СПУ]]&nbsp;— 14, що засвідчило домінування лівих сил. [[Голова Верховної Ради України|Головою Верховної Ради]] було обрано [[Олександр Мороз|Олександра Мороза]]. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В.&nbsp;Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні&nbsp;— липні 1994&nbsp;року. У другому турі виборів перемогу здобув [[Кучма Леонід Данилович|Леонід Кучма]].
[[Файл:RIAN archive 52076 Leonid Kravchuk, Stanislav Shushkevich and Boris Yeltsin.jpg|thumb|270пкс|[[Леонід Кравчук]] (ліворуч), [[Станіслав Шушкевич]] (центр) та [[Борис Єльцин]] (2 праворуч) після підписання угоди про створення [[СНД]] у Біловезькій пущі]]
Вільні вибори 1994&nbsp;р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. У період правління [[Кучма Леонід Данилович|Л.&nbsp;Кучми]] проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991—1994&nbsp;рр. скоротився більш як наполовину (56&nbsp;%), [[Карбованець#Купони 1992-1996|карбованець]] страждав від [[гіперінфляція|гіперінфляції]].

28 червня 1996&nbsp;р. утверджено [[Конституція України|Конституцію України]], яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоров'я та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконавчої та судової влад. У вересні того ж року [[Національний банк України|Національним банком]], який очолював [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктор Ющенко]], введено національну грошову одиницю [[Гривня|гривню]]. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.

У березні 1998 року [[Парламентські вибори в Україні 1998|парламентські вибори]] проведено за новою системою&nbsp;— мішаною (пропорційно-мажоритарною). З 450 депутатів 225 було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225&nbsp;— за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали [[КПУ]] (24,65&nbsp;%), [[Народний рух України]] (9,4&nbsp;%; 32), виборчий блок [[Соціалістична партія України|СПУ]] та [[СелПУ]] «За правду, за народ, за Україну!» (8,6&nbsp;%), [[Партія зелених України]] (5,4&nbsp;%), Народно-демократична партія (5&nbsp;%; 17), [[Всеукраїнське об'єднання «Громада»]] (майже 4,7&nbsp;%; 16), [[Прогресивна соціалістична партія України]] (4&nbsp;%).

Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999&nbsp;р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. До другого туру потрапили чинний президент [[Леонід Кучма]] та лідер комуністів [[Петро Симоненко]]. За Кучму проголосувало 56&nbsp;% виборців, за Симоненка&nbsp;— 38&nbsp;%.

Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999&nbsp;р. Прем'єр-міністром України призначено [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]], тодішнього голову [[Національний банк України|Національного банку України]], що мав репутацію реформатора. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 року її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також певні позафракційні депутати. Більшість підтримувала дії уряду Ющенка. Головою Ради став [[Іван Плющ]].

==== 2000-ні ====
16 квітня 2000 року відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80&nbsp;% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Навесні 2001 року Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста [[Георгій Гонгадзе|Георгія Гонгадзе]]. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Записи майора Служби безпеки України [[Мельниченко Микола Іванович|М.&nbsp;Мельниченка]], зроблені ним у кабінеті Президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Вони стали причиною резонансного «[[Касетний скандал|касетного скандалу]]», який значно знизив довіру народу до влади. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «[[Україна без Кучми]]!», які 9 березня 2001 року навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, а [[Ляхович Микола Петрович|18 учасників акції]] були засуджені від 2 до 5 років ув'язнення.

Та попри те, авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном. Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000—2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002&nbsp;р. 2001&nbsp;р. відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001&nbsp;р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» і провладний блок «[[За єдину Україну]]».

Вибори у березні 2002&nbsp;р. відбувалися за [[Змішана виборча система|змішаною виборчою системою]]. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали: блок Віктора Ющенка «Наша Україна» (23,55&nbsp;%), [[Комуністична партія України]] (20,01&nbsp;%), Блок «[[За єдину Україну!]]» (11,79&nbsp;%), [[Блок Юлії Тимошенко]] (7,25&nbsp;%), [[Соціалістична партія України]] (6,87&nbsp;%), [[Соціал-демократична партія України (об'єднана)]] 6,27&nbsp;%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.

На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів, до «Нашої України»&nbsp;— 118 депутатів, КПУ&nbsp;— 64, СДПУ (о)&nbsp;— 31, БЮТ&nbsp;— 23, СПУ&nbsp;— 22; 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції.

==== Помаранчева революція ====
{{Докладніше|Помаранчева революція}}
[[Вибори Президента України 2004]]&nbsp;р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став тодішній Прем'єр-міністр України [[Віктор Янукович]]. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» [[Віктор Ющенко|Віктора Ющенка]], колишнього Прем'єр-міністра у 2000—2001&nbsp;рр., прихильника реформ.

У результаті голосування 31 жовтня 2004&nbsp;р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26&nbsp;% голосів), Віктор Янукович (39,11&nbsp;%), [[Олександр Мороз]] (5,82&nbsp;%), [[Петро Симоненко]] (4,97&nbsp;%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів&nbsp;— 21 листопада 2004&nbsp;р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали [[Олександр Мороз]] та [[Анатолій Кінах]]. Віктора Януковича підтримала [[Наталія Вітренко]].

Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу Януковича разюче відрізнялися від даних [[екзит-пол]]ів, які засвідчували перемогу В.&nbsp;Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва&nbsp;— [[Майдан Незалежності|майдані Незалежності]]. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 року й дістала назву «[[Помаранчева революція]]».

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року [[Верховний Суд України]] визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004&nbsp;р.

Під час Помаранчевої революції Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів&nbsp;— бл. 12 тисяч осіб. Переголосування [[26 грудня]] [[2004]]&nbsp;р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99&nbsp;% виборців за Віктора Януковича&nbsp;— 44,21&nbsp;%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.

==== 2010-ті ====
17 січня 2010 року відбувся перший тур [[Вибори Президента України 2010|президентських виборів]] в [[Україна|Україні]], у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу з відривом у три відсотки над тодішнім [[Прем'єр-міністр України|Прем'єр-міністром України]] [[Юлія Тимошенко|Юлією Тимошенко]] здобув [[опозиція|опозиційний]] лідер [[Віктор Янукович]]. Це перший в історії України випадок, коли [[Президент України|президента]] було обрано менш як 50&nbsp;% голосів виборців.

11 березня було сформовано новий уряд на чолі з [[Микола Азаров|Миколою Азаровим]].

21 квітня [[Віктор Янукович]] підписав [[Угода Януковича — Медведєва|угоду]] із [[президент]]ом [[Російська Федерація|Російської Федерації]] [[Дмитро Медведєв|Дмитром Медведєвим]] про продовження терміну перебування [[Чорноморський флот Російської Федерації|Чорноморського флоту Російської Федерації]] у [[Севастополь|Севастополі]] до 2042&nbsp;року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували [[Верховна Рада України]] і [[Державна дума Російської Федерації]].

16 листопада 2010 року почалася [[Акція протесту проти Податкового кодексу]], в багатьох містах проводяться масові мітинги і протести, на [[Майдан Незалежності|Майдані Незалежності]] в Києві стало наметове містечко. На головній площі столиці зібралося до 20 тисяч мітингувальників.<ref>[http://www.newsru.ua/ukraine/25nov2010/protest.html На Майдані Незалежності відбувається акція протесту проти Податкового кодексу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131211023015/http://www.newsru.ua/ukraine/25nov2010/protest.html |date=11 грудень 2013 }}.</ref>

==== Революція гідності ====
{{main|Революція гідності}}
21 листопада 2013 року, за кілька днів до саміту у [[Вільнюс]]і, [[Кабінет Міністрів України]] вирішив призупинити процес підготування до укладання [[Угода про асоціацію між Україною та ЄС|угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом]].<ref>[http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=246864953&cat_id=244276429 Уряд прийняв розпорядження про призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію з ЄС]. Урядовий портал. 21.11.2013</ref><ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2013/11/21/7002657/ Азаров відмовився від угоди про асоціацію з ЄС]. [[Українська правда]]. 21.11.2013</ref> Це спричинило [[Євромайдан|масові акції протесту]] в [[Україна|Україні]], результатом яких стало усунення Януковича від влади.

==== Анексія Криму ====
Росія заявила, що призначення Турчинова виконувачем обов'язків Президента було неконституційним<ref>[http://glavnoe.ua/news/n167469 Росія не визнає новий уряд (рос)]</ref> і ввела війська у [[АР Крим]]<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/28/7016706/?attempt=1 В. о. президента України: Росія хоче анексувати Крим]</ref>. Після проведення [[Референдум про статус Криму 2014|псевдореферендуму]], Росія анексувала Крим і Севастополь. Майже весь світ визнає дії Росії стосовно України незаконними.

==== Війна на сході України ====
{{main|Війна на сході України}}
{{main|Російсько-українська війна 2014}}
[[Файл:East Ukraine conflict dynamics.gif|thumb|Хід звільнення території від терористів з 1 липня]]

Навесні 2014 проросійські озброєні сили захопили органи влади та відділення міліції в Донецькій та Луганській областях, де створено відповідно «[[Донецька народна республіка|Донецьку народну республіку]]» та «[[Луганська народна республіка|Луганську народну республіку]]».

13 квітня у Донецькій області розпочато [[антитерористична операція|антитерористичну операцію]] (АТО) з метою зупинити терористів і сепаратистів. На боці України воювали силовики, Національна гвардія та добровольці, на боці сепаратистів&nbsp;— збройні сили Росії, добровольці з Росії та інших країн. Ситуацію ускладнювало те, що Україна не контролювала значну частину державного кордону з Росією, тому терористи регулярно отримували підкріплення з-за кордону.

[[ЄС]], [[США]], [[Японія]], [[Канада]], [[Австралія]] та деякі інші країни почали вводити санкції проти російських політиків і олігархів, які причетні до ескалації конфлікту. [[Збиття Боїнга 777 біля Донецька]] 17 липня ще більше загострило ситуацію. Водночас українські збройні сили поступово відновлювали контроль над Донеччиною та Луганщиною, аж доки після Дня незалежності України російські війська вже відкрито не почали переходити кордон та окупувати українську територію. Так, 25-28 серпня російські війська зайняли [[Новоазовськ]]&nbsp;— порт на Азовському морі, який розташований за 44&nbsp;км від [[Маріуполь|Маріуполя]].

Значні втрати українських сил унаслідок [[Іловайський котел|оточення під Іловайськом]], загроза захоплення [[Маріуполь|Маріуполя]] та прориву російських сил до Запорізької області й [[Крим]]у змусили керівництво України шукати шляхи до мирного врегулювання конфлікту. У Мінську розпочала роботу переговорна група за участю представників України, ОБСЄ, Росії, «ДНР» і «ЛНР»<ref name=osce>[http://www.osce.org/ru/home/123258 Протокол о результатах консультаций Трехсторонней контактной группы, Минск, 5 сентября 2014 г.] // Издатель: Organization for Security and Co-operation in Europe. Дата: 5 сентября 2014</ref>. 5 вересня підписано [[Мінське перемир'я]]&nbsp;— угоду про тимчасове припинення вогню<ref name=tymc>[http://espreso.tv/article/2014/09/05/protokol_pro_peremyrya_ne_daye_nadiyi_na_myr Протокол про перемир'я не дає надії на мир]</ref><ref name="lesc">{{Cite web |url=http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5409fe790ca26/ |title=Деякі подробиці домовленостей щодо перемир’я на сході України |last=[[Сергій Лещенко]] |date=5 вересня 2014 |website=Українська правда - Блоги |accessdate=2018-05-31}}</ref>. Однією з умов припинення вогню з боку сепаратистів і Росії був Закон про «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», який Верховна Рада України ухвалила 16 вересня, в один день із ратифікацією [[Угода про асоціацію між Україною та ЄС|Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом]].

==== Економічна криза ====
{{main|Економічна криза в Україні з 2013}}
Ще до втечі Януковича та анексії Криму розпочалося швидке падіння курсу національної валюти. [[Гривня]] девальвувала від 8 грн/дол на початку 2014 року до 25 грн/дол 2016 року)<ref>[http://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchPeriodForm&time_step=daily&currency=169&periodStartTime=01.01.2014&periodEndTime=13.06.2016&outer=diagram&execute=Виконати Національний банк України: офіційний курс валют, період з 01.01.2014 по 13.06.2016]</ref>. За підсумками 2014 року реальний ВВП упав на 6,0&nbsp;%, [[інфляція]] (індекс споживчих цін) за підсумком 2014 року становила 24,9&nbsp;%, а за 2015 рік&nbsp;— аж 43,3&nbsp;%<ref>[http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2008/ct/cn_rik/icsR/iscR_u/isc_tp_gr_u_.htm Індекси споживчих цін на товари та послуги у 2001—2015&nbsp;рр.] (ukrstat.gov.ua)</ref>.

== Див. також ==
{{Вікіцитати1}}
{{commons|category:History of Ukraine}}
{{div col|colwidth=18em}}
* [[Хронологія історії України]]
* [[Історичний атлас України]]
* [[Історичні мапи України (список)|Історичні мапи України]]
* [[Російсько-українська війна (1658-1659)]]
* [[Хронологія історії України — 1 (Доісторична, антична доба і середньовіччя)|Історія України, хронологічна таблиця]]
* [[Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст.]]
* [[Список історико-культурних заповідників України]]
* [[Битви в історії України]]
* [[Список українських істориків]]
* [[Свідоцтва античних авторів про терени України]]
* [[Свідчення арабських середньовічних географів та істориків про землі Східної Європи]]
* [[Велика Україна (історія)]]
* [[Політична історія України]]
* [[Українські землі в складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII у першій половині XIX ст.]]
* [[Повстанський рух в Україні в 1917-1920х роках]]
* [[Українська повстанська армія]]
* [[Список історичних термінів|Список історичних термінів по Історії України]]
* [[Розвиток гірництва в Україні]]
* [[Разбор шляхти]]
* [[Столиці України]]
* [[Вплив України та українців на російську літературу від середини XVII до початку XX століття]]
{{div col end}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела та література ==
* ''К.&nbsp;П.&nbsp;Бунятян''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Davnya_istoriya Давня історія] // {{ЕІУ|2|277}}
* ''І.&nbsp;Б.&nbsp;Усенко''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12826 Історія держави і права України] // {{ЕСУ}}
* [http://www.history.org.ua/ Інститут історії України НАН України]
* [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський М. С.]]&nbsp;''[http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm Історія України-Руси]'': В 11 т., 12 кн. / Редкол.: [[Сохань Павло Степанович|П.&nbsp;С.&nbsp;Сохань]] (голова) та ін.&nbsp;— [[Київ]]: [[Наукова думка]], 1991—1998.&nbsp;— ([[Пам'ятки історичної думки України]]).&nbsp;— ISBN 5-12-002468-8.
* [http://www.history.vn.ua Історія України та всесвітня історія]
* [http://history.franko.lviv.ua/ Історія України]
* [http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/novyj_dovidnyk_z_istorii_ukrainy/index_d.html Новий довідник історії України]
* В.&nbsp;Я.&nbsp;Білоцерківський [http://www.history-ua.info/ Історія України]
* [http://www.ukrhistory.narod.ru/ Українська історична бібліотека]
* [http://exlibris.org.ua/ '''exlibris'''&nbsp;— українська електронна бібліотека]
* [http://www.haidamaka.org.ua/index.php Гайдамака. Інформаційно-освітній ресурс]
* [http://litopys.org.ua/ Ізборник. Першоджерела та наукові праці з історії України.]
* [http://www.brama.com/ukraine/history/ukr.html Леонід Соневицький. Історія України. Синхроністичні-Хронологічні Таблиці.]
* [http://hatanm.org.ua/forum/index.php?topic=2219.0 «Звичайна схема» української історії]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}.
* [http://narodna.pravda.com.ua/ukr/nation/4aa4070bc7a48/ Ланcелот Лoутон. «Українське питання»]
* [http://tyzhden.ua/Politics/23924 Криза неспроможності: неготовність контреліт і короткозорість істеблішменту. 13 червня, 2011 Український Тиждень]
* [http://tyzhden.ua/Politics/28999 Затримка на старті. 13 червня, 2011 Український Тиждень]
* [http://tyzhden.ua/Politics/25554 Початки олігархізації. 13 червня, 2011 Український Тиждень]
* [https://web.archive.org/web/20151114025945/http://www.ex.ua/78139222 Документальний серіал «Собор на крові». Фільми: 1-10. Україна, 2006 рік.] Фільм розповідає про боротьбу за соборність і незалежність України в період з 1919 по 1949 роки.

=== Література ===
* ''Бойко О. Д.'' Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.&nbsp;— К.: Видавничий центр «Академія», 2002.
* ''Борисенко В. Й.'' Курс української історії: з найдавніших часів до XX століття. Навчальний посібник.&nbsp;— К., 1996.
* ''Британ В. Т., [[Висоцький Олександр Юрійович|Висоцький О. Ю.]]'' Історія України з давнини до початку XXI століття.&nbsp;— Дніпро: НМетАУ, 2007.&nbsp;— 170 с.
* ''Грицак Я. Й.'' Нарис історії України: формування модерної української нації XIX&nbsp;— XX&nbsp;ст.&nbsp;— К., 1996.
* Довідник з історії України / М. Котляр, С. Кульчицький.&nbsp;— К. : Україна, 1996.&nbsp;— 463 с.&nbsp;— ISBN 966-524-000-5
* Довідник з історії України: в 3-х т. / Інститут історичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка ; ред. І.&nbsp;З.&nbsp;Підкова, Р.&nbsp;М.&nbsp;Шуст&nbsp;— К. : Генеза, 1993—1999. ([http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm онлайн-версія])
* Довідник з історії України: навч. посіб. для вступників до вищ. навч. закл. / І.&nbsp;А.&nbsp;Прохорова.&nbsp;— К. : Гнозіс, 2008 .
: Ч. 1 : Давня та середньовічна історія України (до 1569&nbsp;р.). Нова історія України. Українські землі у другій половині XVI&nbsp;— першій половині XVIII&nbsp;ст. Нова історія України. Українські землі у другій половині XVIII&nbsp;— на початок ХХ ст. Теми програми з історії України 1-20 (включно).&nbsp;— [Б. м.]: [б.в.], 2008.&nbsp;— 230 с.&nbsp;— Бібліогр.: с. 227.&nbsp;— ISBN 978-966-8840-63-0
* Довідник з історії України / О.&nbsp;М.&nbsp;Уривалкін.&nbsp;— Київ: КНТ, 2009.&nbsp;— 1008 с.&nbsp;— ISBN 978-966-8379-54-3.&nbsp;— ISBN 978-966-373-515-3
* Енциклопедія історії України&nbsp;/ Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: В-во «Наукова думка», 2003—2013.<ref>{{Cite web |url=http://shron.chtyvo.org.ua/Smolii_Valerii/Entsyklopediia_istorii_Ukrainy_ta_suchasna_ukrainska__entsyklopedystyka.pdf |title=Архівована копія |accessdate=22 листопад 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160423025758/http://shron.chtyvo.org.ua/Smolii_Valerii/Entsyklopediia_istorii_Ukrainy_ta_suchasna_ukrainska__entsyklopedystyka.pdf |archivedate=23 квітень 2016 |deadurl=yes }}</ref> ([http://www.history.org.ua/?encyclop PDF-файли])
* ''Іванченко Р.'' Історія без міфів. Бесіди з історії Української державності.&nbsp;— К., 1996.
* Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923—1939 роки) / Т.&nbsp;Мартин ; пер. з англ. [[Вакуленко Сергій Валентинович|С.&nbsp;Вакуленко]]; наук. ред.: В.&nbsp;Кравченко, Г.&nbsp;Єфіменко ; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Схід. ін-т українознавства ім. Ковальських, Ін-т Критики.&nbsp;— Київ: Критика, 2013.&nbsp;— 640 с. : 1 арк. карта.&nbsp;— Тит. арк. парал. англ.&nbsp;— Бібліогр.: с. 603—625.&nbsp;— ISBN 978-966-8978-57-9
* Ілюстрована енциклопедія історії України. В 3 т. / Авт. тексту Олександр Кучерук.&nbsp;— К. : Спалах.
: Т. 1: Від найдавнішого часу до кінця 18 ст. / Авт. тексту: О. Кучерук ; Іл. та худож. оформл. Л. Голембовська, С. Голембовська .&nbsp;— Вид. перероб., доп .&nbsp;— Київ: Спалах, 2004.&nbsp;— 215 с. : іл.&nbsp;— ISBN 966-512-226-6 &nbsp;(DjVu-файл [http://chtyvo.org.ua/authors/Kucheruk_Oleksandr/Iliustrovana_entsyklopediia_istorii_Ukrainy_v_trokh_tomakh_Tom_1/ Т. 1.])
* Історія русів / Укр. пер. І. Драча; іл.. О. Штанка.&nbsp;— К.: Веселка, 2001.&nbsp;— 366 с.: іл.
* Історія України. Джерельний літопис / за ред. В.&nbsp;І.&nbsp;Червінського, М.&nbsp;І.&nbsp;Обушного ; [упоряд.: В.&nbsp;І.&nbsp;Червінський, Л.&nbsp;В.&nbsp;Шимчак, М.&nbsp;І.&nbsp;Обушний та ін.].&nbsp;— 2-ге вид., виправл. й доповн.&nbsp;— К. : КВІЦ, 2012.&nbsp;— 832 с. : іл.&nbsp;— ISBN 978-966-2003-87-1
* Історія України. Комплексний довідник + профільний рівень / [уклад.: Воропаєва В. В. та ін.].&nbsp;— Вид. 5-те, допов. та перероб.&nbsp;— Харків: Весна: Співак В. Л., 2014.&nbsp;— 703 с. : іл.&nbsp;— (Крок до ВНЗ).&nbsp;— 3000 пр.&nbsp;— ISBN 978-966-2342-25-3
* Історія України&nbsp;— очима молоді : ''До 170-річчя з дня народження Івана Пулюя (1845—1918), фізика, електротехніка, винахідника, громадського діяча''&nbsp;: зб. пр. за мат. Круглого Столу [дискусія: «Проблеми та перспективи розвитку науки і техніки в Україні: історичний аспект»], 5 листопада 2015&nbsp;р., Київ, Україна [Електронний ресурс] / укладач: С.&nbsp;М.&nbsp;Ховрич ; редколегія: С.&nbsp;П.&nbsp;Гожій, О.&nbsp;І.&nbsp;Гуржій, В.&nbsp;Я.&nbsp;Жуйков, С.&nbsp;М.&nbsp;Ховрич (відп. ред.) [та ін.].&nbsp;— К.: НТУУ «КПІ», 2015.&nbsp;— 150 с.&nbsp;— Режим доступу: <nowiki>http://academyssu.com.ua/news/kruglyy-stil-istoriya-ukrayiny-ochyma-molodi</nowiki>
* Історія України очима письменників: [збірка] / [упорядкув. та вступ. ст. О.&nbsp;В.&nbsp;Красовицького].&nbsp;— Х. : Фоліо, 2013.&nbsp;— 509 с.
* Історія України-Русі / Микола Аркас ; [упоряд., передм. Коваль Р. М.].&nbsp;— Репр. вид. 1912&nbsp;р.&nbsp;— Київ: Холодний Яр ; Кам'янець-Подільський: Медобори, 2013.&nbsp;— 424, [14] с. : іл.&nbsp;— (Бібліотека Історичного клубу «Холодний Яр») (Серія «Видатні українці» ; кн. 2).&nbsp;— 3000 пр.&nbsp;— ISBN 978-966-2401-00-4
* Історія України-Руси: репринтне видання: в 11 томах, 12 книгах / М. С. Грушевський. Редколегія: П. С. Сохань (голова) та ін. — Київ: “Наукова думка”, 1991-1998. — Серія “Пам’ятки історичної думки України”. — ISBN 5-12-002468-8 ([http://archeos.org.ua/?page_id=1522 PDF-файли])
* Історія України: словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів / М.&nbsp;В.&nbsp;Яцюк, Л.&nbsp;М.&nbsp;Жванко, О.&nbsp;Л.&nbsp;Рябченко, Г.&nbsp;Г.&nbsp;Фесенко; за ред. М.&nbsp;В.&nbsp;Яцюка; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва.&nbsp;— Х.: ХНАМГ, 2010.&nbsp;— 247 с. ([http://www.ahmerov.com/book_1244.html Текст онлайн])
* Історія України 1939—2009 років: Конспект-довідник / Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Брецко.&nbsp;— Тернопіль: Мандрівець, 2010.&nbsp;— 328 c.
* Історія українського народу / С. Семенюк.&nbsp;— Л. : Апріорі, 2010.&nbsp;— 608 c. + карта.
* ''Коцур А.'' Українська державність: історія та сучасність.&nbsp;— Чернівці, 2000.
* ''Король В. Ю.'' Історія України: Навчальний посібник.&nbsp;— К.: Видавничий центр «Академія», 2008.
* ''[[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І. П.]]'' Історія України.&nbsp;— Львів, 1992.
* ''Лапичак Д''. Історія України в датах. — Л.: Ін-т народознавства НАН України, 1995. — 440 с. — Бібліогр.: с. 431–436.
* ''Литвин В. М., Мордвінцев В. М., Слюсаренко А. Г.'' Історія України. Навчальний посібник.&nbsp;— К., 2002.
* Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін.&nbsp;— К. : Либідь, 1997. ([http://www.history.vn.ua/book/dict/ онлайн-версія])
* ''Малик Я., Вол Б., Чуприна В.'' Історія української державності.&nbsp;— Львів, 1995.
* ''Мицик Ю. А., Бажан О. Г.'' Історія України: навч. посіб.&nbsp;— К.: ТОВ "Видавництво «КЛІО», 2015.&nbsp;— 677 с.&nbsp;— ISBN 978-617-7023-23-3.
* ''Нагаєвський І.'' Історія української держави XX століття.&nbsp;— К., 1994.
* Нарис історії України / А. Жуковський, О. Субтельний.&nbsp;— Львів: [б. в.], 1992.&nbsp;— 230 с.&nbsp;— ISBN 5-7707-1368-2
* Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України: Навч. посіб. для уч. гуманіт. гімназій і ліцеїв та студ. іст. ф-тів ВНЗ / Н. Яковенко.&nbsp;— 3-тє вид., перероб. та розширене.&nbsp;— К. : Критика, 2006.&nbsp;— 584 c. : ілюстр.
* Німці, французи і англійці про Україну та український народ у XVII—XIX століттях: [монографія] / П.&nbsp;П.&nbsp;Брицький, П.&nbsp;О.&nbsp;Бочан ; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича.&nbsp;— Чернівці: Технодрук, 2011.&nbsp;— 308 с. : іл.&nbsp;— Бібліогр.: с. 279—306.&nbsp;— ISBN 978-966-8658-82-2
* Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. ХВ.&nbsp;І.&nbsp;Танцюри.&nbsp;— К., 2001.
* Політична історія XX століття: Навчальний посібник. / В.&nbsp;Ф.&nbsp;Салабай, Л.&nbsp;О.&nbsp;Панчук, Я.&nbsp;А.&nbsp;Титаренко та ін.&nbsp;— К., 2001.
* Стародавня історія України / Леонід Залізняк. — К. : Темпора, 2012. — 541 с. : іл., портр. ; 25 см. — Бібліогр.: с. 525—541 (373 назви). — 1 000 пр. — ISBN 978-617-569-083-3
* Термінологічний і хронологічний довідник з історії України / П.&nbsp;А.&nbsp;Михальчук.&nbsp;— 4-те вид.&nbsp;— Т. : Підручники і посібники, 2009.&nbsp;— 192 с.&nbsp;— (Довідники з історії України).&nbsp;— ISBN 978-966-07-0860-0
* Україна. Історія / О. Субтельний ; пер. з англ. Ю. Шевчук ; вступ. ст. С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчицький.&nbsp;— К. : Либідь, 1991.&nbsp;— 512 с. : іл.&nbsp;— ISBN 5-325-00090-X ([http://history.org.ua/LiberUA/5-325-00090-Х/5-325-00090-Х.pdf PDF-файл]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }})

== Посилання ==
*{{УМЕ12|частина=Пропащий час|сторінки=1517}}
* [http://iio.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=167%3As-si-&catid=33%3As-si-&Itemid=145&lang=uk Інтернет ресурси з історії України]
* {{cite web |url=https://www.istpravda.com.ua/columns/2018/01/29/151966/ |title=Не будьмо манкуртами! Шукаймо справжню історію |author=[[Клімкін Павло Анатолійович|Павло Клімкін]] |date=2018-01-29 |website=https://www.istpravda.com.ua/ |publisher=[[Історична правда]] |accessdate=5 лютого 2018}}
* {{cite web |url=http://language-policy.info/2018/03/v-ukrajini-z-yavytsya-ukrajinomovnyj-zhurnal-pro-istoriyu/ |title=В Україні з’явиться україномовний журнал про історію |author= |date=2018-03-02 |website=http://language-policy.info/ |publisher=[[Портал мовної політики]] |accessdate=2 березня 2018}}

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Історія України}}
{{Navboxes
| list =
{{Хронологія історії України}}
{{Україна в темах}}
{{Історія країн Європи}}}}
{{ВП-портали|Історія|Україна}}

[[Категорія:Історія України| ]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]