Перегляд вихідного коду сторінки Історія України

{{Українська історія}}
'''Історія України'''&nbsp;— [[історія]] земель сучасної [[Україна|України]], [[Українці|українського народу]] та інших національностей, що проживають на території України, від доісторичних часів до сьогодення. Територію України [[Первісне суспільство|первісні люди]] почали заселяти з давніх-давен (перші сліди датуються більш ніж 1&nbsp;млн років), після чого вже її не полишали навіть в часи найбільшого просування льодовиків на південь {{Перехід|#Кам'яна доба}}. Територія країни належить до найперших [[Трипільська культура|вогнищ цивілізації]] та [[містобудування]], вона входить первісний ареал [[Кінь свійський|приручення коня]], [[Колесо|винаходу колеса]] та [[Історія металургії|освоєння перших металів]] людством {{Перехід|#Початок доби металів}}. Різні хвилі міграції [[індоєвропейці]]в до Європи та пізніші в зворотному напрямку склали підґрунтя різнобарвної картини її населення. 

Поділ території на великі природні [[Український лісостеп|лісову]] й [[Історія українського степу|степову]] смуги [[Географічний детермінізм|зумовив]] різні форми господарювання й заклав характер подальших історичних процесів, в яких степ український завжди залишався невід'ємною складовою загальноєвразійських історичних і етноміграційних процесів у [[Євразійський степ|Великому степу]] {{Перехід|#Скіфо-сарматська доба}}. [[Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я|Грецька колонізація]] морського узбережжя увібрала територію України до орбіти [[Античність|античної цивілізації]] як її північний фронтир {{Перехід|#Давньогрецькі колонії}}. [[Велике переселення народів]] першої половини першого тисячоліття н.&nbsp;е. {{Перехід|#Готські часи}} підживило процеси державотворення у [[Слов'яни|слов'янських племен]] {{Перехід|#Слов'яни у давнину}}, у яких на [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейській рівнині]] постала потужна середньовічна держава [[Київська Русь]] {{Перехід|#Київська Русь}}. Подальші процеси феодального дроблення відкинули окремі її частини на різні орбіти європейського {{Перехід|#Галицько-Волинське князівство}} та євразійського світів ([[Золота Орда]]) {{Перехід|#Роздробленість та ординська навала}}. 

Західні землі Руси спочатку зібрало [[Велике князівство Литовське]], яке, шукаючи союзників у боротьбі з [[Московське царство|Московським царством]] та [[Розселення німців на схід|балтійськими німцями]] тісно інтегрується із [[Польське королівство|Польським королівством]] {{Перехід|#Литовсько-руська доба}}. Утворюється потужна східноєвропейська держава ранньомодерного часу&nbsp;— [[Річ Посполита]] {{Перехід|#Річ Посполита}}. Соціально-політичні процеси в якому й нагальна потреба в захисті від [[кочовики|кочовиків]] на півдні призводять до появи [[Козаки|козацтва]] {{Перехід|#Козаччина}}. Яке саме невдовзі стане провідною силою в процесах його [[Хмельниччина|руйнації]], становленню нової української нації, розбудові самостійної держави&nbsp;— [[Гетьманщина|Гетьманщини]] {{Перехід|#Гетьманщина}}. Українська нація, затиснута між трьох світів, [[Іслам|мусульманського]] півдня, [[Католицизм|католицької]] твердині на заході й нового потужного [[Православ'я|православного]] центру на сході, намагається торувати власний шлях, що більш тяжіє до останнього {{Перехід|#Руїна}}. 

Завдяки культурному просвітництву хвилі мігрантів з Подніпров'я, що знайшли місце застосування власним талантам в Москві, остання поступово [[Вестернізація|європеїзується]] та трансформується в потужну євразійську силу&nbsp;— [[Російська імперія|Російську імперію]] {{Перехід|#Російська імперія}}. Ця сила за декілька століть повністю поглинає всі українські етнічні землі, [[Русифікація України|асимілює]] їхнє населення у [[Русский мир|власному]] цивілізаційному морі {{Перехід|#}}. 

Придушує всі спроби [[Українська революція|власної національної розбудови]] українців {{Перехід|#Українська революція}}, не дозволяє іншим державам відірвати їх до власних орбіт, поєднуючи силу та підступність, перманентно нав'язує власну волю нескореному народові {{Перехід|#Рух опору}}. Народові, що наприкінці [[XX століття]] [[Акт проголошення незалежності України|виборов]] для себе ще один шанс бути господарем на свої землі, володарем своєї волі та своєї долі {{Перехід|#Незалежність}}. Український народ [[Російсько-українська війна (з 2014)|продовжує боротьбу]] за власне місце у цім світі {{Перехід|#Російсько-українська війна}}.

== Історичні назви українських територій ==
{{main|Назва України}}
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території [[Україна|України]]&nbsp;— [[Руська земля]]. У X—XIII&nbsp;ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному&nbsp;— на окреслення ядра політичної спільноти&nbsp;— Середнього [[Подніпров'я]], і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались [[Київ|Києву]], а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинська держава]], увійшовши до складу [[Річ Посполита|Корони Польської]] як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV&nbsp;ст. Руським воєводством{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=10}}.

[[Константинопольська православна церква|Константинопольський патріархат]] задля розпізнання нового&nbsp;— московського і старого&nbsp;— київського святительських церковних осередків у першій половині XIV&nbsp;ст. вперше почав вживати поняття ''Micra Rosia'' ([[Малоросія|Мала Росія]])‚ на відміну від ''Megale Rosia'' ([[Росія|Велика Росія]]). У церковно-адміністративному значенні поняття ''Мала Росія'' вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV&nbsp;ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору [[Польща|Польщі]] та [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]], а з кінця XVII&nbsp;— початку XVIII&nbsp;ст. став ототожнюватися з територією [[Гетьманщина|Козацької держави]], аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна){{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=11}}.

На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як ''Moscovia''. Натомість терени колишніх [[Чернігівське князівство|Чернігівського]], [[Київське князівство|Київського]] і [[Галицько-волинське князівство|Галицько-Волинського]] князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як ''Russia'' чи ''Ruthenia'' (з XVI&nbsp;ст.&nbsp;— також Roxolania){{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=11}}.

Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI&nbsp;ст., а особливо після укладення [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569 в Україні|1569]]&nbsp;р. нарівні зі словом ''Русь'' починають дедалі активніше вживати поняття ''Україна'' (саме ця назва зустрічається також у деяких іноземних документах&nbsp;— наприклад, у списках студентів Сорбонни). Характерно, що, як колись у княжі часи&nbsp;— [[Руська земля]], слово [[Україна]] вживали у двох значеннях: конкретно-географічному&nbsp;— на означення [[Подніпров'я]], і розширеному&nbsp;— як синонім усього українського простору{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=11}}.

Остаточно і юридично назва [[Україна]] закріпилася на початку XX століття за часів [[УНР]]{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=12}}.

== Доісторичний період ==
{{Main|Доісторична Україна}}

=== Кам'яна доба ===
{{Main|Кам'яна доба на території сучасної України}}

'''[[Палеоліт України|Палеоліт]]''' (1,5&nbsp;млн&nbsp;— 11 тис. років тому). Перші [[Археоантропи|люди]] на території сучасної України з'явилися в епоху раннього [[палеоліт]]у, так звану ашельську добу, понад 900—800 тис. років тому{{sfn|Толочко П. П.|2000|сторінки=8-9}}. Найдавніша стоянка первісної людини на території України, [[Королево-1]] на [[Закарпаття|Закарпатті]], віком від 1&nbsp;млн років ([[гюнцьке зледеніння]])<ref name="Королево"/>. У верхніх шарах пізнього палеоліту сліди культури [[Ашельська культура|ашель]] і [[Мустьєрська культура|мустьє]]. Останнє палеолітичне поселення існувало тут на початку [[Вюрм|вюрмського зледеніння]]&nbsp;— близько 50 тис. років тому<ref name="Королево"/><ref name="Давня"/>. Заселення відбувалося із заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тис. років тому. Знаряддя праці цих людей, у яких археологи вбачають [[пітекантроп]]ів, виявлено окрім Закарпаття також на [[Наддністрянщина|Наддністрянщині]], [[Житомирська область|Житомирщині]], [[Донбас]]і та в [[Крим]]у. Проте викопних решток пітекантропів не знайдено{{sfn|Толочко П. П.|2000|сторінки=8-9}}. [[Антропогенез]] проходив в умовах періодичних [[Заледеніння (доісторичне)|зледенінь]]: гюнцького, [[міндель]]ського, [[ріс]]ького (максимальне, льодовик доходив до умовної лінії [[Дніпро (місто)|Дніпро]]&nbsp;— [[Львів]]) і вюрмського, які формували природні зони України: [[тундра|тундру]], [[лісостеп]] і [[степ]]{{sfn|Толочко П. П.|2000|сторінки=9-10}}.

У середньому палеоліті, у так звану мустьєрську добу, що тривала 100—35 тис. років тому, територію України займали [[Неандерталець|неандертальці]]. Дослідники виявили понад 300 стоянок і поховань цих людей, переважно у гірських районах Закарпаття, [[Прикарпаття]], [[Надпоріжжя]], ряд стоянок в печерах східної частини Кримських гір&nbsp;— [[Киїк-Коба]], [[Пролом I]], [[Буран-Кая|Буран-Кая III]], [[Вовчий Грот]]{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=9}}. На стоянці [[Молодове V|Молодове]] на Дністрі була знайдена лопатка мамонта з малюнками на ній<ref name="Молодове"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
0010 Ans Ukraine.png|border|Ранній та середній палеоліт України
Carte Neandertaliens.jpg|border|Місця знайдених викопних решток неандертальців у Європі
Пещера Киик-коба.JPG|border|Печера Киїк-Коба, неандертальська стоянка
012 Ukraine paleolit 2.jpg|border|Верхній палеоліт України
Макет Кирилловской стоянки, кон. XIX в.jpg|border|Макет Кирилівської стоянки
Coin of Ukraine Paleolit R.jpg|border|Мізинський браслет з мамутового ікла на монеті України
</gallery></small>

Люди сучасного типу, ''[[Людина розумна|Homo sapiens sapiens]]'', або [[кроманьйонці]], сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. На теренах України мешкали представники [[європеоїдна раса|європеоїдної раси]], які витіснили неандертальців{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=10}}. Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством [[Полювання|мисливців]]-[[збиральництво|збирачів]]<ref name="Давня"/>. Археологи знайшли близько 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=10}}. На сході країни визначною пам'яткою [[Пізній палеоліт України|пізнього палеоліту]] слугують перші [[петрогліф]]и [[Кам'яна Могила|Кам'яної Могили]] (останець часів [[Сарматське море|Сарматського моря]]), це місце було культовим центром кроманьйонців степової зони{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=14}}. Відомі стоянки часів пізнього палеоліту на території України: [[Мізинська стоянка|Мізин]] (на правому березі Десни), [[Межиріцька стоянка|Межиріч]] (Черкащина), [[Кирилівська стоянка|Кирилівська]] (у межах Києва). У цей час люди призвичаїлись використовувати природні джерела [[вогонь|вогню]], пізніше навчились видобувати його самостійно, виготовляти [[одяг]], облаштовувати штучні [[житло|житла]]. Форма господарювання була привласнювальною ([[збиральництво]], [[мисливство]]). Формуються найфундаментальніші основи сучасної суспільної організації, зароджуються перші [[вірування]], [[первісне мистецтво]].

'''[[Мезоліт України|Мезоліт]]''' (11-8 тис. років тому). Період збігся з таненням льодовика та початком нової геологічної доби&nbsp;— [[голоцен]]у. Загальне потепління сприяло збільшенню кількості населення. Апогей розвитку мисливського господарства. Зникнення льодовикової фауни внаслідок комплексу факторів (від кліматичних змін до прямого винищення людиною) призводить до остаточної кризи палеолітичних засобів мисливства. У цей період людина [[Одомашнення|одомашнила собаку]], винайшла [[лук]] і рибальське знаряддя. Замість колективного полювання на стадних тварин ця справа стає індивідуальною. Відбувається загальна індивідуалізація способу життя, побутове виокремлення родин від спільного роду. Одночасно відбувався поступовий перехід від кочового до осілого життя. Формувались перші територіальні громади. Середня очікувана тривалість життя збільшилась від 20-25 років до 35. У цей час на території сучасної України відбувається поширення [[Мікроліт (археологія)|мікролітів]]. В Україні виявлено понад 300 мезолітичних місцезнаходжень, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=15}}. Криза привласнюваного мезолітичного господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм господарювання.

'''[[Неоліт України|Неоліт]]''' (8-6 тис. років тому). Відбувається [[неолітична революція]] (термін запропоновано [[Гордон Чайлд|Гордоном Чайльдом]])&nbsp;— перехід від привласнювального господарства (полювання, збиральництво) до відтворюючого (тваринництво, землеробство)<ref name="Давня"/>. Населення переходить до осілого способу життя, винаходить [[кераміка|кераміку]] (що посіла важливе місце в поліпшенні засобів приготування й зберігання їжі), займається [[Землеробство|землеробством]] і [[Скотарство|скотарством]] (одомашнено більшість сучасних [[Свійські тварини|свійських тварин]]), що через нерівномірність географічних умов призводить до [[Територіальний поділ праці|територіального поділу праці]] й розвитку [[Торгівля|торгівлі]]. З'являється [[ремісництво]] (особливо плетіння, на основі якого в деяких груп населення виникло ткацтво) і прошарок людей-організаторів з яких викристалізовується з часом [[аристократія]]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився [[чорнозем|гумусний покрив землі]]. Неолітичні культури України формувалися під впливом досягнень осередків [[Близький Схід|Близького Сходу]], які імпортувалися переважно через [[Балканський півострів]] і Подунав'я{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=17}}. До цього часу відноситься [[буго-дністровська культура]].

=== Початок доби металів ===
'''[[Енеоліт України|Енеоліт]]''', або мідна доба (7-5 тис. років тому). Ця епоха позначилась впровадженням [[мідь|мідних]] знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Час великих землеробських культур на теренах України, перш за все [[Трипільська культура|трипільської]] (VI—III тисячоліття до н.&nbsp;е.)&nbsp;— культури величезних як на той час (10-15 тис. мешканців) концентричних [[Протомісто|протоміст]] з двоповерховими будівлями. Трипільці мали гончарні печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=22}}. Трипільці відомі власною оригінальними розписами на кераміці, дрібними статуетками людей і тварин, керамічними моделями будівель, саней, тронів та сокир і біноклеподібними келихами. Цю археологічну культуру було вперше відкрито [[Хвойка Вікентій В'ячеславович|Вікентієм Хвойкою]], пізніше ретельно досліджено археологами [[Пассек Тетяна Сергіївна|Тетяною Пассек]] та [[Відейко Михайло Юрійович|Михайлом Відейко]]. На сході України ці часи представлені [[Середньостогівська культура|середньостогівською культурою]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
0042 Ukraine Eneolit.png|border|Енеолітичні культури України
Stamps_of_Ukraine,_2015-37.jpg|border|Характерна трипільська біноклевидна посудина на поштовій марці України
Trypillian_house.jpg|border|Автентична модель трипільського житла
Talianki (Trypillian city).jpg|border|Реконструкція трипільського протоміста (Тальянки)
0057 Ukraine Bronze 4.png|border|Культури бронзової доби України
</gallery></small>

'''[[Бронзова доба на території сучасної України|Бронзова доба]]''' (III тисячоліття&nbsp;— XII століття до н.&nbsp;е.). Період поширення виробів з [[Бронза|бронзи]] (сплаву [[мідь|міді]] з [[олово]]м, або [[миш'як]]ом). [[Аридизація]] клімату пожвавлює розвиток засобів виробництва, змушує степові племена розвивати кочове скотарство, а лісостепові&nbsp;— орне землеробство. Розширюється асортимент культурних рослин, зароджується [[садівництво]]. Продуктивність праці пожвавлює посилення майнової нерівності. Занепад трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою [[Ямна культура|ямної культури]] (2800—2300 до н.&nbsp;е.), у носіях якої вчені вбачають [[арії]]в, [[індоєвропейці]]в{{sfn|Толочко П. П.|2000|с=31}}. Вони охоплювали територію від Криму до [[Полісся|Київського Полісся]]. На базі цієї культури на південному сході Україні постає [[катакомбна культура]] (2300—1300 до н.&nbsp;е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською [[Культура шнурової кераміки|культурою шнуркової кераміки]] (2300—1700 до н.&nbsp;е.), що займала територію північного заходу країни{{sfn|Толочко П. П.|2000|сторінки=33-36}}. Після XVII століття до н.&nbsp;е. катакомбну культуру заступила [[зрубна культура]] (1700—1300 до н.&nbsp;е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила [[тшинецька культура]] (1700—1200 до н.&nbsp;е.), яку пов'язують із [[Балто-слов'янська мовна спільність|праслов'янсько-балтською]] спільністю хліборобів{{sfn|Толочко П. П.|2000|сторінки=38-40}}.

На XII—X століття до н.&nbsp;е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами, північні ліси на заході займали [[праслов'яни]], а на сході&nbsp;— [[Фіно-угорські народи|прафіно-угри]]; у лісостепу мешкали [[Фракійці|фрако]]-[[Іллірійці|іллірійські]], а у степу&nbsp;— [[Іранські народи України в античний час|північноіранські племена]].

== Давня історія ==
{{Main|Залізна доба на території сучасної України}}

=== Скіфо-сарматська доба ===
{{Main|Кочовики Великого Степу}}
[[Кімерійці]]&nbsp;— перші відомі скотарські [[Іранські народи|іранські племена]] на теренах сучасної України, що прийшли близько [[XV століття до н. е.]] з [[Передня Азія|Передньої Азії]] через [[Кавказ]] і заселили [[Український степ|степову]] й [[Український лісостеп|лісостепову]] зони. Вони перші принесли з собою залізне знаряддя (залізні мечі, оздоблені бронзою руків'я) й започаткували нову добу&nbsp;— [[Залізна доба на території сучасної України|залізну]]. Поховання робили як й інші іранці в курганах. У [[Гомер]]а кіммерійці згадуються в ''[[Одіссея|«Одіссеї»]]'' під етнонімом ''«гіпемологи»'', тобто ті, що п'ють кобиляче молоко. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки Гомер, але й такі відомі античні автори, як [[Геродот]], [[Каллімах (поет)|Каллімах]], [[Страбон]]. [[Ассирія|Ассирійські]] клинописні джерела згадують цей народ під назвою ''«гамірра»''. Кімерійці займали значну територію між [[Дністер|Дністром]] і [[Дон]]ом, а також [[Крим|Кримський півострів]], де вони мали укріплені городища. Саме кіммерійці збудували близько [[1250 до н. е.|1250]] року до н.&nbsp;е. перше відоме [[Місто людей кімерійських|місто-порт]] на території України. Їхнім головним заняттям були військові походи. Вважається, що кімерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Їхня матеріальна культура дійшла до нас у вигляді прикрас із кісток, різноманітної зброї (луки, кинджали, мечі, молоти) з поховань зі стелами.

[[Скіфи]], інші іранські племена з [[Центральна Азія|Центральної Азії]], у [[VII століття до н. е.|VII столітті до н.&nbsp;е.]] витіснили кімерійців зі степу. Вони також були скотарями, кочовиками, полюбляли воювати. У Криму вони мирно [[Асиміляція (культурна)|асимілювалися]] з [[Таври|таврами]], які жили тут з I тис. до н.&nbsp;е. й займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Через тісні торговельні й культурні зв'язки з грецькими колоністами [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]] їхня культура, побут, міфологія та звичаї були добре описані (''[[Історія (Геродот)|«Скіфія»]]'' їхнього учасника, давньогрецького історика [[Геродот]]а) й дійшли до нас. У прикрасах характерною рисою тої доби є [[звіриний стиль]] ([[пектораль із Товстої Могили]]). У Північному Криму та нижній течії Дніпра відома велика кількість скіфських поховань-курганів ([[Товста могила]], [[Солоха (могила)|Солоха]]). Розрізняють скіфів-орачів на півночі ([[Чорноліська культура]]) та скіфів-скотарів на півдні. Серед південних скіфів вирізнялись, так звані «царські», які панували над іншими, збираючи з них данину. Царські скіфи поступово під впливом греків переходять до осілого способу життя ([[Неаполь Скіфський]]), утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою [[Атей (цар скіфів)|«царство Атея»]]. [[513 до н. е.|513 року до н.&nbsp;е.]] перський цар [[Дарій I Великий|Дарій]] робить невдалий військовий похід до Скіфії з метою підкорити її народи, але отримує від непокірних скіфів замість «води й землі» лише «птаха, жабу, мишу і п'ять стріл».

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
0900 Ukraine Iron1.png|border|Рання залізна доба України
Solokha barrow. V c. BC - panoramio.jpg|border|Розритий скіфський курган Солоха
MapU 5.jpg|border|Розселення скіфів в Україні
Scythian comb.jpg|border|Золотий скіфський гребінь
028 Conrad Cichorius, Die Reliefs der Traianssäule, Tafel XXVIII (Ausschnitt 01).jpg|border|Бій римлян з сарматами, [[колона Траяна]]
</gallery></small>

У II—III століттях скіфи поступово зі сходу витискуються іншими кочовими скотарськими іранськими племенами&nbsp;— [[Сармати|сарматами]] (савроматами). Ці народи добре відомі своєю войовничістю і міцною статурою. Вони, як і представники катакомбної культури до них та [[алани]] після, робили собі [[Штучна деформація черепа|штучну деформацію черепів]]. Важка сарматська кіннота була затребувана [[Римська армія|римською армією]] в різних куточках імперії. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки-[[амазонки]]. Археологічна культура сарматів значно бідніша за скіфську, для предметів ювелірного мистецтва (особливо [[Фібула|фібул]]) сарматів також характерний звіриний стиль, але його відрізняє велика кількість коштовного каміння ([[бірюза]] та [[Самоцвіти|червоні самоцвіти]]).

З [[IV століття]] після перенесення столиці Римської імперії до [[Константинополь|Костянтинополя]], а згодом й розділу держави на західну та східну частини, територія України починає інтенсивніше потрапляти під культурний вплив Візантії.

=== Давньогрецькі колонії ===
{{Main|Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я}}
У [[VIII століття до н. е.|VIII столітті до н.&nbsp;е.]] в [[Стародавня Греція|Греції]] відбувається [[демографічний вибух]]. Через брак родючих земель це спричинює масоване розселення і грецьку колонізацію [[Середземномор'я|Середземноморського світу]] (за словами давньоримського історика [[Плутарх]]а, греки на берегах Середземного моря розсілися ''«немов ті жаби на берегах ставу»''). Колонізація торкається й північних берегів [[Чорне море|Чорного моря]]. Ці процеси підсилюють незалежність окремих громад, дають альтернативу царській тиранії в полісах, отже пожвавлюють перехід до [[демократія|демократичних форм]] правління. [[VI століття до н. е.|VI століттям до н.&nbsp;е.]] датується вік появи першого грецького поселення на острові [[Березань (острів)|Березань]] в гирлі Дніпра ([[Борисфен (колонія)|Борисфеніда]]). З часом на півдні сучасної України з'являються інші міста-держави: [[Тіра]] і [[Ніконій]] (на [[Дністер|Дністрі]]), [[Ольвія]] (іонійська культура на [[Південний Буг|Південному Бузі]]), [[Херсонес Таврійський|Херсонес]] (дорійська культура біля сучасного [[Севастополь|Севастополя]]), [[Пантікапей]] (біля сучасної [[Керч]]і), [[Феодосія]], [[Танаїс (місто)|Танаїс]] (в гирлі [[Дон]]у). Економіка давньогрецьких полісів базувалась на високорозвиненому ремісництві, землеробстві (пшениця, виноград) та торгівлі з місцевими. До материнських полісів направляли хліб, вино, рибний соус [[гарун]], виміняне хутро, мед, худобу. У полісах була розвинена рабовласницька демократія&nbsp;— уся влада належала громадянам («[[демос]]у»), що зі зброєю в руках боронили власну громаду й радились на агорах, шляхом голосуваннях вирішували важливі питання. Окрім громадян поліси населяли безправні раби, інші греки, що не були громадянами, займались здебільшого торгівлею («[[метеки]]») та іноземці «[[ксени]]». Головним джерелом постачання рабів був військовий [[полон]], народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Колонії складалися власне з [[поліс]]а та сільськогосподарських округів. Міста було оснащено водогоном та водостоком, були поширені ремесла й торгівля, карбувались власні монети. Нащадки давніх греків мешкали в Криму аж до кінця XVIII століття, коли за наказом [[Катерина II|Катерини II]] їх було насильно переселено у [[Приазов'я]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
0700 Ukraine Antic.png|border|Античні міста України
AAA 1484.jpg|border|Руїна Ольвії
AAA 1391.jpg|border|Кераміка знайдена в Ольвії
Chersonesos columns.jpg|border|Руїна Херсонесу
<!--Архітектурно-археологічний комплекс «Стародавнє місто Пантікапей».JPG|border|Руїна Пантікапею-->
Карло Боссоли. Могила Митридата.jpg|border|Царський курган на картині Карло Боссолі, 1856 рік
</gallery></small>

У [[V століття до н. е.|V столітті до н.&nbsp;е.]] на берегах [[Керченська протока|Керченської протоки]], між [[Керченський півострів|Керченським]] та [[Таманський півострів|Таманським півостровами]] утворюється сильна централізована [[Боспорська держава]]. Спершу це був союз полісів ([[Феодосія]], [[Фанагорія]] та ін., столицею був [[Пантікапей]]), які мали певну автономію, та згодом це об'єднання перетворилося на [[абсолютна монархія|абсолютну монархію]]. Економіка цього царства була побудована на сільському господарстві та торгівлі з [[Афіни|Афінами]], куди вивозили до 5&nbsp;млн [[пуд]]ів зерна щорічно. З часом Боспор тривало протистоїть експансії [[Стародавній Рим|Риму]] на північний схід. Останній її правитель [[Мітрідат Євпатор|Мітрідат VI Євпатор]] у I столітті до н.&nbsp;е. зазнав остаточної поразки й вкоротив собі віку. Північне Причорномор'я [[Римляни в Україні|потрапляє під вплив]] Римської імперії, хоча офіційні кордони держави проходили Дунаєм-Дністром ([[Траянові вали]]) і Кавказькими горами, а в Криму римські гарнізони перебували лише в окремих полісах.

[[Давньогрецька культура]] принесла до Північного Причорномор'я [[Архітектура Стародавньої Греції|античну архітектуру]], [[Давньогрецьке мистецтво|мистецтво]], освіту, розвинену науку (особливо медицину), виноградарство та виноробство. Як наслідок грецької колонізації: розвиток демократичного устрою, технологій землеробства і ремесел, урбанізація, уведення в обіг [[Монета|монети]], південний вектор цивілізаційної орієнтації населення.

=== Готські часи ===
{{Main|Черняхівська культура}}
Після розколу [[Римська імперія|Римської імперії]] на [[Західна Римська імперія|Західну]] та [[Східна Римська імперія|Східну]] настав [[Візантія|візантійський]] період в історії [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]]. У середині III&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. з басейну [[Вісла|Вісли]] ([[вельбарська культура]]) на землі легендарного родючого [[Оюм]]у переселяються скандинавські племена [[готи|готів]]. Військова вправність та вождівська організація дозволила їм за часів [[Германаріх|Германариха]] підкорити величезні території в Східній Європі, місцеве землеробське населення лісової частини [[Подніпров'я]] (легендарна страта [[Анти|антського]] вождя [[Бож]]а) та витіснити його на північ, вигнати іранські племена [[Сармати|сарматів]] зі степу та завоювати [[Кримський півострів|Крим]]. Це призвело до заснування ними власного королівства (описаного в праці ''[[Гетика|«Гетика»]]'' римського історика [[Йордан (історик)|Йордана]]) зі столицею [[Данпарстад]] (ймовірно, городище біля села [[Башмачка]], [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської області]]). Деякі вчені вважають, що готи також були причетні до формування [[черняхівська культура|черняхівської археологічної культури]] (кінець II&nbsp;— середина V століття н.&nbsp;е.)&nbsp;— одного з найцікавіших явищ у дописемній історії на землях України{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|c=11}}. Нині відомо близько 5 тис. черняхівських старожитностей, переважно поселень, а їх географія ототожнюється із значною частиною сучасної території України. Зокрема, зафіксовано, що саме в цей час на території України уперше стали використовувати [[гончарний круг]] та залізні [[Лемеш|лемеші]], запровадили [[склоробне виробництво]], всебічно розвинули [[металургія|металургію]] та різноманітні залізообробні ремесла{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|c=22}}. Цю державу знищив [[375]]&nbsp;року н.&nbsp;е. союз кочових азійських племен [[гуни|гунів]], яких очолював [[Баламбер]]. Невдовзі гуни створили між [[Дон]]ом і [[Карпати|Карпатами]] могутню державу, на чолі якої став [[Аттіла]] (помер [[453]] року). Після кількох поразок від [[римляни|римлян]] і союзників вона втрачає силу і розпадається.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Паселішча каля в. Тайманава. Фібула з белага металу.jpg|border|Артефакт київської культури, II-III століття
0300 Ukraine Chernjahov.png|border|Черняхівська культура, III-IV століття
0375 Ukraine.png|border|Територія України в IV столітті 
0004_Ostgotische_Keramik_(eine_Gruppe_aus_Greutungen)_in_der_Raum_zwischen_Don_und_Dnjepr_2_bis_3_Jh.jpg|border|Остготська кераміка Лівобережної України
Gizur and the Huns.jpg|border|''«[[Гізур]] викликає гунів на бій»'', Пітер Арбо, 1886 рік
Anty bljashka.jpg|border|Артефакт пеньківської культури, VI-VII століття
</gallery></small>

Ці процеси дали змогу нащадкам племен [[київська культура|київської культури]], що сформувалась на основі [[Зарубинецька культура|пізньозарубинецької]] та була витіснена готами на північ, знову вийти на світову арену й поновити розселення праслов'ян ([[колочинська культура|колочинська]], [[Пеньківська культура|пеньківська культури]]) на південь в лісостеп і степ, перейти Карпати і [[Дунай]] і потрапити до [[Паннонія|Паннонії]] та Візантійської імперії. Скориставшись наслідками [[Юстиніанова чума|юстиніанової чуми]] [[VI століття]] слов'яни заселяють майже спустошені [[Балканський півострів|Балкани]] й стають головним етно-культурним рушієм цього регіону на наступні 1,5 тис. років.

{{see also|Свідчення античних авторів про терени України}}

== Середні віки ==

=== Кочові держави ===
Після [[Велике переселення народів|великого переселення народів]] в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]] почався довгий період нестабільності. Після держави кочовиків гунів був створений [[Аварський каганат]]. Після його розпаду східну частину України заселяли осілі племена [[алани|аланів]] (Подоння) і кочові [[булгари]], що мігрували Північним Причорномор'ям за Дунай до сучасної [[Болгарія|Болгарії]]. Торговельні шляхи степом ([[Великий шовковий шлях]] між [[Китай|Китаєм]] і Візантією) з [[VII століття]] контролював [[Хозарський каганат]], археологічно представлений [[Салтівська культура|салтово-маяцькою культурою]]{{sfn|Яковенко Н. М.|1997|с=23}}. Через територію країни зі сходу до [[Паннонія|Паннонії]] (сучасна [[Угорщина]]) пізніше переселялись [[Давньоугорські племена|угри]]&nbsp;— легендарні [[Леведія]] (між Дніпром і Доном), [[Етелькуза]] (між Дніпром і Дністром), [[Угорське урочище]] в Києві. В часи Київської Русі в степовій зоні існували держави [[Печеніги|печенігів]] і [[Половці|половців]] (кипчаки).

=== Слов'яни у давнину ===
{{Українці}}
{{Main|Праслов'яни}}
[[Прабатьківщина слов'ян]] не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про [[слов'яни|слов'ян]] трапляються у римських авторів I—II&nbsp;століття&nbsp;н.&nbsp;е. [[Пліній Старший|Плінія Старшого]], [[Тацит]]а, [[Клавдій Птолемей|Птолемея]], де слов'яни виступають як «[[венеди]]» або «венети». Етнонім ''[[Склавіни|«склавіни»]]'' вперше використовують візантійські автори. [[Йордан (історик)|Йордан]] сповіщає, що в VI&nbsp;столітті вже були три гілки слов'ян: венеди (на північ і схід від [[Вісла|Вісли]] й [[Карпати|Карпат]]), [[анти]] (між Дністром і Дніпром) і склавіни ([[Подунав'я|Нижнє Подунав'я]]). Більшість вчених вбачає у процесі розселення цих племен початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського. Пізніше слов'ян більш детально описав візантійський історик [[Прокопій Кесарійський]] у своїй трилогії ''[[Історія війн Юстиніана|«Історії війн»]]'' імператора [[Юстиніан I|Юстиніана]] (527—565). Це були часи, коли на спустошені [[Юстиніанова чума|юстиніановою чумою]] [[Балканський півострів|Балкани]] з півночі під тиском [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] переселялись і слов'янські племена.

Між V—VII&nbsp;століттями на території склавинів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Племінні союзи слов'ян на теренах сучасної України: [[Поляни (східні)|поляни]] (з центром в [[Київ|Києві]]), [[сіверяни]] ([[Чернігів]]), [[деревляни]] ([[Житомир]]), [[дуліби]] й [[бужани]]&nbsp;— у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, [[уличі]] (бузько-дністрове межиріччя), [[тиверці]] (дністрово-прутське межиріччя), [[білі хорвати]] або хорутани ([[Прикарпаття]]). На території [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]] також жили інші слов'янські племена: [[дреговичі]], [[радимичі]], [[в'ятичі]], [[кривичі]], [[ільменські словени]] ([[Великий Новгород|Новгород]]). Економічною основою східнослов'янських племен була родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської громади як об'єднання індивідуальних господарств. Слов'яни провадили осілий спосіб життя, що вимагало орне [[землеробство|хліборобство]]&nbsp;— основа господарства. Вирощували [[пшениця|пшеницю]], [[жито]], [[просо]], [[ячмінь]] та [[ріпа|ріпу]]. Зерно мололи на [[зернотертка]]х, а потім&nbsp;— на [[Жорно|жорнах]]. Поширене було й тваринництво, переважно розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. У релігійному світогляді формується культ природи на чолі з [[Перун]]ом.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Living of East Slavs by Ivanov.jpg|border|''«Прадавні слов'яни»'', Іванов С. В., 1909 рік
Slavic peoples 6th century historical map.jpg|border|Прабатьківщина і розселення слов'ян
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg|border|Східнослов'янські племена, 700—850 роки
O98 Idol von Sbrutsch mit Darstellung von Unterwelt, Erde und des Himmels, zirka 10. Jh. n. Chr..JPG|border|Збруцький ідол
Funeral of russian noble by Siemiradzki.jpg|border|''«Поховання шляхетного руса в Булгарі»'', Генріх Семирадський, 1833 рік
</gallery></small>

[[Вождівство]] було владним устроєм в слов'янських племенах. Вождь&nbsp;— виборна посада, заснована на особистих рисах і вчинках лідера. У [[IX століття|IX столітті]] виборні вожді поступово замінюються аристократією та успадкуванням посад. У боротьбі з узурпацією влади племінною верхівкою та з міжусобицями всередині самої аристократії альтернативою виступають запрошені зі сторони військові лідери. У другій половині IX століття [[Свідчення арабських середньовічних географів та істориків про землі Східної Європи|арабські джерела]] згадують про формування у Східній Європі (з проблематичною локалізацією) трьох політичних утворень народу [[Русь (етнонім)|русів]]: [[Куявія|Куяби]] (Київ?, [[Куявія (польська)|Повіслення]]?), [[Славія|Салавії]] ([[Ладога (Ленінградська область)|Ладога]]?) та [[Артанія|Арсанії]] ([[Скандинавія]]?, [[Тмуторокань]]?).

=== Київська Русь ===
{{Main|Київська Русь}}

==== Утворення та становлення ====
Перша достеменна згадка про [[руси|русів]] датується [[839]] роком у франкській хроніці ''«[[Бертинські аннали]]»''. З [[IX століття]] скандинавські мореплавці почали освоювати новий торговий шлях на південь, який дістав назву «[[шлях із варягів у греки]]». Він починався від озера [[Ільмень]], а далі проходив де малими річками, де [[волок]]ом і [[Дніпро]]м до [[Чорне море|Чорного моря]]. [[Київ]] відігравав велику роль завдяки своєму положенню на місці злиття трьох найбільших артерій Русі&nbsp;— Дніпра, [[Прип'ять|Прип'яті]] та [[Десна|Десни]], це дозволяло контролювати увесь дніпровський шлях та сприяло [[торгівля|торгівлі]]. Тому біля Києва починає формуватися певний союз племен. Інший сильний центр сформувався також у [[Новгород]]і&nbsp;— найбільшому торговому центрі на півночі Русі.

[[Візантійська імперія]] дізнається про нове потужне об'єднання після походу [[Аскольд]]а та [[Дір]]а на [[Константинополь]] [[860]] року. Візантійські пам'ятки виразно зафіксували навернення до [[християнство|християнства]] варяга Аскольда та його дружини. Вже [[862]] року жителі Новгорода запросили [[нормани|нормана]] [[Рюрик]]а до себе [[князь|князем]] ''«земля наша рясна, але ладу в ній нема»''. По його смерті залишився його малолітній син [[Ігор Рюрикович|Ігор]], а влада перейшла до [[Олег Віщий|Олега]]&nbsp;— який став над ним [[регент]]ом. Державні інституції займались восени [[полюддя|збиранням данини]] (кружляння, полюддя), зовнішньою торгівлею (імпорт зброї, предметів розкоші, вина; експорт хутра, меду, шкір, воску, рабів), військовою підтримкою купців та війнами. Значне місце в цей час займає князівська [[Дружина (військо)|дружина]]. [[882]] року Олег прийшов із дружиною до Києва, обманом вбив Аскольда, об'єднав північні та південні землі Русі та проголосив Київ столицею і ''«матір'ю міст руських»''. Олег значно зміцнив державу та провів кілька вдалих походів до Візантії [[907]] та [[911]] року, за результатами яких остання виплатила величезну контрибуцію та дала право безмитної торгівлі. Коли Ігор виріс, він обійняв княжий престол [[912]] року та продовжив політику зміцнення Русі, приєднавши [[уличі]]в та [[тиверці]]в. [[941]] і [[944]] року здійснив невдалі походи на Костянтинопіль, де його флот було розбито «[[Грецький вогонь|грецьким вогнем]]», й підписав менш вигідну угоду, ніж Олег. Ігоря вбили [[деревляни]] під час збору данини ([[полюддя]]) [[945]] року.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Київська Русь 912.png|border|Становлення Русі (862-912)
Ukraine Oldest sityes.PNG|border|Найдавніші міста України
Nicholas Roerich, Guests from Overseas.jpg|border|''«Гості з-за моря»'', Микола Реріх, 1901 рік
Volok by Roerich.jpg|border|''«Волокуть волоком»'', Микола Реріх, 1915 рік
Радзивіллівський літопис похід Олега на Царгород (907 рік).jpg|border|Похід Олега на Костянтинопіль, 907 рік
</gallery></small>

[[Ольга (княгиня)|Ольга]], вдова Ігоря, жорстоко помстилася за смерть чоловіка. Вона провела податкову реформу, яка впорядкувала збір данини й запровадила погости (місця її збору); заснувала дипломатичні відносини з [[Імператор Священної Римської імперії|німецьким імператором]], [[Папа Римський|Папою Римським]], Візантією та прийняла [[християнство]]. Київське князівство Ольга передала [[964]] року [[Святослав Ігорович|Святославу]] (сину Ігоря), який був войовничим язичником, провів майже все життя в походах&nbsp;— останній «справжній варяг» на княжому престолі. Він підкорив [[в'ятичі]]в, [[Яси|ясів]] і [[Касоги|касогів]] і розгромив [[Хозарський каганат]], державне утворення [[хозари|хозарів]] на сході; вів успішні війни з [[болгари|болгарами]] та Візантією, навіть хотів перенести столицю власної держави до [[Переяславець|Переяславця]]. Але [[971]] року потрапив в облогу у фортеці [[Доростол]], через що йому довелося повернути завойовані землі та повернутися до Києва. Дорогою, біля [[дніпровські пороги|дніпровських порогів]], його вбили [[печеніги]], що були у змові з імператором. Розділ Святославом Русі між трьома своїми синами ([[Ярополк Святославич|Ярополком]], [[Олег Святославич (князь древлянський)|Олегом]] та Володимиром) призвів до першої міжусобиці по його смерті, з якої переможцем вийшов Володимир.

==== Хрещення і розквіт ====
{{main|Хрещення Русі}}
За роки правління [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] ([[978]]—[[1015]]) [[Русь]] значно збільшується за рахунок приєднання [[Червона Русь|Червоної Русі]], [[Закарпаття]] й [[Херсонес Таврійський|Корсуня]]. Тобто [[Київська Русь]] стає найбільшою державою [[Європа|Європи]] з населенням понад 5&nbsp;млн людей та територією 800 тис. км². [[Економіка Київської Русі|Соціально-економічний устрій]] держави не відрізнявся від устрою інших тогочасних європейських держав. Основу його складало [[натуральне господарство]], [[Сільська община|громадське володіння землею]], [[підсічно-вогневе землеробство]], [[скотарство]]. Володимир провів реформу [[Місцеве самоврядування|місцевого самоврядування]], ліквідувавши племінні автономії та ставлячи своїх намісників. [[988]] року Володимир оголосив про прийняття [[Православна церква|християнства]] Візантії, [[Хрещення Русі|хрестив киян]] в [[Почайна|Почайні]], збудував перший кам'яний храм&nbsp;— [[Десятинна церква|Десятинну церкву]], впровадив і ''«[[Статут про церковні суди і десятини]]»''. На відміну від спроб Ольги та Аскольда, це торкнулося широких верств населення, стало вирішальним кроком подальшої історії українських земель. Провів адміністративну, монетарну та військову реформи: посадив у великих містах намісників і синів, карбував власні [[Златник|златники]] та [[Срібник|срібники]], роздавав прикордонні землі вірним васалам в обмін на організацію оборони. Саме за вказівкою Володимира створено систему захисних споруд, відомих у народі як «[[Змієві вали]]», що простягалися на 1000&nbsp;км.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Володимир Великий.jpg|border|Златник Володимир Великого
Змієві вали біля села Іванковичі.jpg|border|Змієві вали
Крещение Руси.jpg|border|''«Хрещення Русі»'', Васнецова В. М.
80-391-0151_Kyiv_St.Sophia's_Cathedral_RB_18_2.jpg|border|Софійський собор
Саркофаг Ярослава Мудрого.jpg|border|Саркофаг Ярослава Мудрого у Софійському соборі
</gallery></small>

Попри ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави, після смерті Володимира Русь вступає у період [[Усобиця Володимировичів|міжусобної боротьби]] [[1015]]-[[1019]] років. Перемогу у протистоянні з братами здобув [[Ярослав Мудрий]] ([[1019]]–[[1054]]), який до [[1036]] року правив Руссю спільно з братом [[Мстислав Великий|Мстиславом]]. Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди Київській Русі. й на тому місці збудував у Києві [[Софійський собор (Київ)|Собор святої Софії]], що стоїть донині. Впродовж [[1037]]–[[1039]]&nbsp;років було створено [[Літопис Никоновський|перший літописний звід]], побудовано перші книжкові майстерні. Було засновано [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерську лавру]], обрано [[Київська митрополія (988—1240)|київського митрополита]] [[Іларіон Київський|Іларіона]]. Проведено судову реформу&nbsp;— запроваджено першу на Русі збірку законів&nbsp;— ''«[[Руська правда]]»''. На півдні він приєднав землі [[Поросся]], на заході&nbsp;— ряд земель Польського королівства. Ярослав Мудрий широко застосовував шлюбну дипломатію, активно одружував дочок з європейськими правителями.

==== Роздрібненість та ординська навала ====
{{main|Монгольська навала на Русь}}
Смерть Ярослава Мудрого 1054 року принесла новий період [[міжусобні війни|міжусобиці]] між його синами ([[Ізяслав Ярославич|Ізяслав]], [[Святослав Ярославич|Святослав]] і [[Всеволод Ярославич|Всеволод]]). Набула постійного характеру практика з'їздів через необхідність розробки законодавства, результатом яких став [[1072]]&nbsp;року документ&nbsp;— «[[Правда Ярославичів]]». [[1097]] року Володимир Мономах скликав [[Любецький з'їзд 1097|з'їзд князів у Любечі]], на якому було запроваджено новий [[Вотчина|вотчинний]] принцип спадкування княжого престолу&nbsp;— закріплено [[Феодальна роздрібненість|феодальну роздрібненість]]. На деякий час цей процес був призупинений [[Володимир Мономах|Володимиром Мономахом]], який після [[Київське повстання (1113)|повстання]] [[1113]] року був запрошений киянами на престол. За його правління було побудовано перший міст через [[Дніпро]]. Він розробив додаток до «Руської Правди»&nbsp;— «[[Устав (закон)|Устав]]». Умілими військовими та дипломатичними діями контролював дві третини держави Ярослава, активно боронив місто від навал [[половці]]в.

Після смерті [[Мстислав Великий|Мстислава]], старшого сина Володимира Мономаха, [[1132]] року Русь остаточно втратила свою єдність. До середини XII&nbsp;століття на території єдиної держави сформувалося близько 15 великих удільних [[князівство|князівств]], кожне з яких жило по суті самостійним політичним життям, лише номінально визнаючи старшинство великого київського князя. На території сучасної України це були: [[Київське князівство|Київське]], [[Чернігівське князівство|Чернігівське]], [[Переяславське князівство|Переяславське]], [[Волинське князівство|Волинське]] і [[Галицьке князівство|Галицьке]]. У пізніших літописах саме цим періодом ([[1187]] рік) уперше датується топонім «Ѹкраина». Починається активний процес боротьби за владу. За підрахунками [[Томашівський Степан Теодорович|Степана Томашівського]], у Києві між 1146 та 1246&nbsp;роками правителі мінялись 47 разів; повертаючись по кілька разів на престол, тут правили 24 князі, причому 35 княжінь тривало менше року кожне.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Київська Русь-Україна.png|border|Південні князівства Русі, 1220-1240 роки
Sarcophagus_of_Volodymyr_Monomakh.jpg|border|Саркофаг Володимира Мономаха у Софійському соборі
Yaroslav Osmomysl tomb поховання Ярослава Осмомсила фото2017року.jpg|border|Ніша із похованням Ярослава Осмомисла в соборі Святого Юра
DiezAlbumsMountedArchers.jpg|border|Монголи в бою, мініатюра XIII століття
Golden_Gate_Kiev_2018_G1.jpg|border|Золота брама граду Ярослава часів монгольської навали (реконструкція)
</gallery></small>

Усе це значно послабило могутню державу, що існувала за часів Ярослава Мудрого. Тому під час битви з новим для Русі ворогом [[Монгольська імперія|татаро-монголами]] на річці [[Кальчик (річка)|Калці]] [[1223]] року руські князі, які не мали єдиного командування, зазнали катастрофічної поразки. Але смерть [[Чингісхан]]а відклала на деякий час монгольське просування на захід. [[1238]] року війська хана [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Батий|Бату-хана]] (Батия) спустошили північно-східну Русь. [[1240]] року вони вторглися на південь, захопили і вщент [[Облога Києва 1240|зруйнували Київ]]. Після [[Навала Батия|Батиєвої навали]] руські князівства опинилися під важкою залежністю від Золотої Орди. Князі з повноправних володарів перетворилися на данників [[Хан|хана]]. Це стало поворотним моментом в історії українських земель, які, по суті, втратили незалежність.

==== Галицько-Волинське князівство ====
{{Main|Галицько-Волинське князівство}}
[[Галицьке князівство]] відокремилося від Києва [[1097]] року, найбільшої могутності сягнуло за часів [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] ([[1153]]-[[1187]]), галицького князя, що створив могутню державу, розбудовував міста, воював із половцями. За нього князівство доходило до [[Дунай|Дунаю]] та Чорного моря, а також вело успішні війни з угорцями й поляками. Галицьке й [[Волинське князівство|Волинське]] князівства існували окремо, але [[1199]] року волинський князь [[Роман Мстиславич]] захопив [[Галич]] і створив єдине [[Галицько-Волинське князівство]]. [[1203]] року він захопив і Київ, який після [[Розорення Києва (1169)|спустошення 1169]] року [[Андрій Боголюбський|Андрієм Боголюбським]] не мав вже того значення. На той час князь Роман створив могутню державу, папа [[Іннокентій III]] пропонував йому стати королем Русі за перехід до католицтва, але той відмовився. По його смерті під час польського походу, впродовж [[1205]]-[[1238]] років у державі заправляла олігархічна боярська верхівка. [[1238]] року син Романа [[Данило Галицький]], повернувшись із угорського вигнання, захоплює Галич та стає повновладним правителем князівства. Після походів монголів до центральної Європи, він у [[Битва під Ярославом|битві під Ярославом]] [[1245]] року остаточно перемагає боярську опозицію. Отримавши ярлик від монголів на правління, відновлює фортеці, зводить мури [[Кременець|Кременця]] і [[Холм]]а, переносить свою столицю до останнього. Укріпившись, [[1252]] року він розпочинає війну з монголами. Шукаючи допомоги, [[1253]] року в [[Дорогичин]]і приймає королівську корону від папи [[Іннокентій IV|Інокентія IV]], який декларував хрестовий похід проти монголів, який так і не відбувся. Через що Данило не пустив до себе католицьких місіонерів й розірвав стосунки із папською курією. Данило Галицький брав участь у війні за австрійський престол, робив військові походи на Чехію і Польщу, Литву і землю [[Ятвяги|ятвягів]], але [[1258]] року скорився монгольській владі, поновив ярлик на князювання й зруйнував укріплення своїх міст.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
NevrevN_RGalickiyPrinimMIN.jpg|border|''«Роман Галицький зустрічає папських легатів»'', Микола Неврев, 1875 рік
Krzemieniec.jpg|border|''«Замкова гора Кременця»'', Наполеон Орда, 1862 рік
Митра перемиських єпископів.jpg|border|Єпископська митра, ймовірна корона Данила
Chełm - Wysoka Górka.jpg|border|Місце данилового града в Холмі, Польща
Прорис печатки короля Юрія маєстат.jpg|border|Печатка Юрія Львовича
</gallery></small>

Після смерті Данила [[1264]] року престол зайняв його син [[Лев Данилович]] ([[1264]]-[[1301]]). Він переніс столицю до новозбудованого [[Львів|Львова]], воював з угорцями (приєднав [[Мукачево]]) і поляками (захопив [[Люблін]]ську землю). По смерті Лева, престол зайняв його син [[Юрій Львович|Юрій I]] ([[1301]]-[[1308]]), який втратив Люблінську землю, переніс столицю до [[Володимир-Волинський|Володимира-Волинського]], титулував себе ''«королем Русі, князем Володимирії»'', увійшов до союзу із [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]] проти інших слов'янських князівств та заснував [[1303]] року православну [[Галицька митрополія (1302—1401)|Галицьку митрополію]]. [[1325]] року на престол було запрошено польського князя [[Болеслав Тройденович|Болеслава Тройденовича]], який відомий під іменем Юрій ІІ Болеслав, за його часів розпочалось активна полонізація українських земель. [[1340]] року, з отруєнням невдоволеними боярами Юрія ІІ, єдина Галицького-Волинська держава припинила своє існування.

=== Литовсько-руська доба ===
{{main|Королівство Польське|Велике князівство Литовське}}
У [[XIV століття|XIV столітті]] підіймається [[Молдавське князівство]], що розширює й закріплює північно-східні межі своїх володінь долиною Дністра, 1359 року [[Буковина]] стає його частиною як [[Шипинська земля]]. У цей саме час польська шляхта та литовські князі з роду [[Гедиміновичі|Гедиміновичей]] вдало скористались початком занепаду Золотої Орди в процесі збирання і переділу західноруських земель. Починаючи з XIII століття, у боротьбі з німецьким [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]] та галицько-волинськими князями формується литовська держава. До складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] тривалий час входили білоруські й українські землі, та й пануванню на цих теренах Золотої Орди було покладено край значною мірою зусиллями Великого князівства. [[1340]] року польський король [[Казимир III Великий|Казимир]] захопив Львів. Того ж року литовський князь [[Любарт|Любарт Гедимінович]] (хрещений під іменем Дмитра) зайняв Волинь. Пізніше Київські, Чернігівські та Подільські землі приєднав до своїх володінь литовський князь [[Ольгерд]], завдавши [[1321]] року на річці Ірпінь поразки руським князям, а [[1362]] року [[Битва на Синіх Водах|на Синіх Водах]] татарам. Литовські князі виступили заміною Рюриковичам у процесі об'єднання руських князівств. Вони діяли за принципом ''«нового не вводимо, старого не міняємо»'', активно переймали руську культуру: право («Руська правда»), [[Староукраїнська мова|мову]], православ'я, активно укладали шлюби із руською знаттю.

[[1370]] року помирає останній польський король з династії [[П'ясти|П'ястів]]&nbsp;— [[Казимир III Великий]]. Престол успадкувала його онука [[Ядвіга|Ядвіґа]], що призвело до довгих дебатів, в результаті яких було вирішено запросити великого князя литовського [[Владислав II Ягайло|Яґайла Ольґердовича]]. [[1385]] року була укладена [[Кревська унія]]&nbsp;— шлюбний договір, за яким Ягайло прийняв католицтво і став польським королем. Через 2 роки Галицька земля була передана під польську корону. Владу ж у «Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському» перебрав його двоюрідний брат [[Вітовт]], що відстоював незалежність князівства. Він проводив державницьку політику, централізував владу, замінив удільних князів на намісників, ліквідував Київське, Подільське, Новгород-Сіверське і Чернігівське князівства, розширив володіння правим берегом Дніпра до Чорного моря, де заклав систему укріплень ([[Каравул]], [[Білгород-Дністровський|Білгород]], [[Хаджибей]]). У цей час, [[1399]] року золотоординський темник [[Єдигей]], засновник [[Ногайська орда|Ногайської орди]] завдає йому нищівної поразки у [[Битва на Ворсклі|битві над Ворсклою]], а [[1408]] року встановлює кордон із Московським князівством по річці [[Угра|Угрі]]. [[1410]] року Вітовт очолив спільну польсько-литовсько-руську рать і розбив німецький Тевтонський орден у [[Ґрюнвальдська битва|Ґрюнвальдській битві]]. [[1413]] року уклав [[Городельська унія|Городельську унію]] з Ягайлом, що підтверджувала незалежність Великого князівства. [[1415]] року в Новгородку висвятив всупереч волі константинопольського патріарха київським і литовським митрополитом [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]]. Натомість сили кочовиків на південно-східному фронтирі його держави залишались при силі, [[1416]] року Єдигей спалив Київ, але не спромігся захопити його замок.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Lutsk castle tower.jpg|border|Замок Любарта у Луцьку
Jan Matejko, Bitwa pod Grunwaldem.jpg|border|''«Ґрюнвальдська битва»,'' Ян Матейко, 1878 рік
Witold Duke of Lithuania seal.PNG|border|Печатка Вітовта з гербами Литви, Жемайтії та Русі (хрест)
Grand Duchy of Lithuania Rus and Samogitia 1434.jpg|border|Велике князівство Литовське, 1434 рік
Autor_nieznany_(malarz_z_kręgu_Lukasa_Cranacha_Starszego),_Bitwa_pod_Orszą.jpg|border|Битва під Оршею, 1514 рік
</gallery></small>

По смерті Вітовта [[1430]] року княжий розгорнулась боротьба за великокняжий престол між [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайлом]], якого підтримали православні й промосковські бояри з князями, та [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмундом]], що дотримувався прозахідного вектора розвитку князівства, яка переросла в [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)|громадянську війну]], в якій остаточно перемогла партія Сигізмунда. Під час цієї смути протягом 3 років проіснувало [[Велике князівство Руське (1432—1435)|Велике князівство Руське]]. Західні українські землі увійшли до складу Польщі як [[Руське воєводство|Руське]] і [[Подільське воєводство|Подільське воєводства]], боярам надали ті самі права, що були у польської шляхти, містам місцеве самоврядування&nbsp;— [[магдебурзьке право]]. [[1452]] року були остаточно ліквідовано Волинське князівство, а [[1471]] року&nbsp;— Київське. [[1481]] року князі-«самостійники» спробували утворити змову, але її було придушено у зародку. Останнім виступом руських князів, нащадків Рюрика, було [[Повстання Глинського|повстання]] князів [[Глинські|Глинських]] [[1508]] року. Воно було придушено, князі з частиною земель ([[Стародубщина]], Чернігівщина, [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверщина]]) внаслідок [[Литовсько-московська війна (1500—1503)|московсько-литовської війни]] перейшли до Московщини. З початку XVI століття триває [[Литовсько-московські війни|московсько-литовський конфлікт]] за руські князівства. [[1514]] року війська [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]] у [[Битва під Оршею|битві під Оршею]] розбили армію [[Василій III|Василія III]] і зупинили на деякий час загарбання Москвою руських земель.

=== Причорномор'я. Створення Кримського ханства ===
{{main|Дике Поле|Кримське ханство|Газарія|Феодоро}}
Золота орда за своєю суттю була кочовою державою і тому дуже нестабільною. Морська торгівля з країнами [[Середземномор'я]] здійснювалась за допомогою колоній і флоту [[Генуезька республіка|Генуезької республіки]] ([[Джинестра (факторія)|Джинестра]], [[Балаклава|Чембало]], [[Феодосія|Кафа]], [[Судак (місто)|Солдая]], [[Тана (місто)|Тана]] та ін.), що з'явились на півночі Чорного моря після [[Падіння Константинополя (1204)|падіння Костянтинополя]] через [[хрестові походи]]&nbsp;— [[Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї|Газарія]]. У цей час греко-готське православне населення колишніх візантійських земель зорганізовується в царство [[Феодоро]] (або Готія) з центром на плато [[Мангуп]] в Криму. [[1449]] року за підтримки Литви та генуезців від влади Орди звільнилось [[Кримське ханство]] на чолі з [[Хаджі I Ґерай|Хаджі I Ґераєм]]. До її складу увійшли [[половці|кипчаки]], [[Хозари|хозари]], [[ногаї]] та інші народи. Територія ханства охоплювала південні межі сучасної території України (в Криму північну степову частину) та [[Кубань]]. Столиця була в [[Старий Крим|Солхаті]]. Проте вже [[1478]] року ханство потрапило під вплив від іншої сили&nbsp;— [[Османська імперія|Османської імперії]] тюрків-османів. Османи швидко прибирають в свої руки всю морську торгівлю через [[Чорноморські протоки]], генуезці покидають свої колонії, а кримські татари, лишившись значних прибутків, потрапляють в скрутне становище.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
1390 Italien colonies.png|border|Карта півдня України, 1390 рік
Судак1.JPG|border|Генуезька колонія Солдая
Mangup-IV-7-fortress-ruins.jpg|border|Руїни [[Мангуп-Кале]]
Старый Крым.jpg|border|Руїни Солхата
Carlo Bossoli Khanpalast von Bachcisaraj 1857.jpg|border|''«Ханський палац у Бахчисараї»,'' Карло Боссолі, 1857 рік
Yasyr 3.jpg|border|Збір ясиру на німецькій гравюрі
</gallery></small>

== Нова епоха ==
{{main|Модерна історія України}}
З [[XVI століття]] Європу наповнює золото й срібло з [[Відкриття Америки|відкритої Америки]], підживлюючи [[інфляція|інфляцію]], одночасно відбувається міграція робочої сили в зворотному напрямку та руйнація феодального [[Натуральне господарство|натурального господарства]], що спричинює стрімкий ріст цін на зерно. [[Магнати Польщі та Литви|Польські й литовські магнати]] вирішують задовольнити цей попит на ринку шляхом створення великих товарних сільськогосподарських підприємств&nbsp;— [[Фільварок|фільварків]]. Задля роботи на яких закріпачується вільне населення. Невдоволена й [[Пасіонарій|пасіонарна]] частина населення якого втікає на необжиті простори [[Дике Поле|Дикого Поля]] на південний схід. Князі з роду [[Острозькі|Острозьких]] та [[Вишневецькі|Вишневецьких]] на Волині очолюють цей стихійний процес, одночасно з реколонізацією лісостепових і [[Колонізація Степової України в XVI—XVIII століттях|колонізацією степових земель]], створюючи укріплені міста за течією Дніпра та на Лівому березі ([[Гадяч]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]], [[Лохвиця]], [[Лубни]], [[Пирятин]], [[Прилуки]], [[Ромни]], [[Чигирин]] та інші), надаючи переселенцям певні пільги й послаблення. Так вони ставали ще заможнішими й могутнішими.

=== Річ Посполита ===
{{main|Річ Посполита}}
[[Лівонська війна]] московського царя [[Іван Грозний|Івана Грозного]] за руську спадщину знов підштовхнула Велике князівство Литовське до союзу із Польським королівством, який був оформлений [[Люблінська унія|Люблінською унією]] [[1569]] року. Новоутворена держава, аристократична республіка [[Річ Посполита|Річ Посполита обох народів]] ({{lang-la|Res Publica Utriusque Nationis}}&nbsp;— «спільна справа двох народів») урівнювала в правах польську, литовську та руську шляхту, яка на спільному сеймі обирала собі короля. Утворювався спільний [[Сенат Речі Посполитої|сенат]], уводилась [[Злотий|єдина валюта]], скасувались внутрішні кордони та мита. Відбувається [[рецепція римського права|рецепція римського приватного права]], протягом XVI століття приймаються три [[Литовські статути]], які були створені на основі давньоруських норм права, кодифікованих Ярославом Мудрим та наступними київськими правителями. На українських землях, що переходили під польську корону, утворювались 6 адміністративно-територіальних одиниць: [[Белзьке воєводство|Белзьке]], [[Брацлавське воєводство|Брацлавське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]], [[Київське воєводство|Київське]], [[Подільське воєводство|Подільське]] і [[Руське воєводство|Руське воєводства]]. Литовська автономія залишалась в питаннях суду, війська, бюджету та адміністрування на землях сучасної Литви і Білорусі.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Irp1569.jpg|border|Карта Речі Посполитої, 1569 рік
Podział administracyjny I RP.png|border|Адміністративний поділ Речі Посполитої, 1619 рік
Unia Lubelska 1569 r..jpg|border|Люблінська унія
Belarus-Minsk-Maksim Bahdanovich Museum 3.jpg|border|Литовський статут 1588 року і слуцький пояс
</gallery></small>

==== Релігійні питання ====
Після публікації 31 жовтня [[1517]] року [[Мартін Лютер|Мартином Лютером]] своїх ''«[[95 тез]]»'' Європою прокотилась хвиля [[Реформація|Реформації]]. Православні ієрархи мало відрізнялись від розкритикованих католицьких, тому популярність [[протестантизм]]у сильно зростала на теренах України, разом із поширенням гуманістичної культури [[Відродження|епохи Відродження]]. У католицькій Польщі в цей час розгорнули свою діяльність контреформістський [[орден єзуїтів]] [[Ігнатій Лойола|Ігнатія Лойоли]]. Головною їхньою діяльністю було [[просвітництво]], вони засновували численні [[Колегіум|колегіуми]]&nbsp;— релігійні навчальні заклади. [[1573]] року була укладена [[Варшавська конфедерація (1573)|Варшавська конфедерація]], що визначила засади релігійної терпимості в державі. З боку православ'я просвітителем виступив князь [[Костянтин Василь Острозький]], який запросив з Москви друкаря [[Іван Федоров|Івана Федорова]] до Львова, щоб той [[1574]] року уперше видав православні книги руською мовою&nbsp;— ''[[Апостол (книга)|«Апостол»]]'' і ''[[Буквар (книга Федоровича)|«Буквар»]]''. Вже через 2 роки він за зразком єзуїтських колегіумів у [[Острог|Острозі]] засновує [[Острозька академія|слов'яно-греко-латинську школу]], першим ректором якої став [[Герасим Смотрицький]]. [[1586]] року [[Львівське братство|братство]] руських ремісників і купців Львова отримало автономію (ставропігію), [[1586]] року відкрило власну [[Львівська братська школа|школу]] й викупило [[Друкарня Ставропігійського інституту|друкарню Федорова]]. Релігійні питання спричинили бум [[Полемічна література|полемічної літератури]] (Герасим та [[Мелетій Смотрицький|Мелетій Смотрицькі]], [[Іван Вишенський]], [[Петро Скарґа]], [[Іпатій Потій]]). [[1582]] року папа римський [[Григорій XIII]] наказав виправити [[юліанський календар]]. За новим [[григоріанський календар|григоріанським]] пропускалось 10 днів, через що між католиками й православними виникла розбіжність у відмічанні релігійних свят й поглибило розкол. На шляху православного просвітництва з миру стали церковні ієрархи Іпатій Потій та [[Кирило Терлецький]], що очолили тих, хто заради особистої вигоди вирішив шукати союзу із католицькою церквою. [[1596]] року була підписана церковна [[Берестейська унія]], що утворила [[Українська греко-католицька церква|греко-католицьку церкву]] (католицькі догмати, православні обряди, влада [[папа римський|папи римського]]) й розколола Київську митрополію, православні в державі залишились поза законом. [[1599]] року Іпатій Потій став першим греко-католицьким митрополитом, відкрив семінарію в Бересті. Того ж року у [[Вільнюс|Вільно]] православна та протестантська шляхта уклали договір про спільну боротьбу. [[1613]] року предстоятелем греко-католиків став [[Йосиф Рутський]], який урівняв в статусі руські школи та єзуїтські колегіуми, реорганізував чернецтво, створив [[Василіяни|орден святого Василія]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Hipacy Pociej.png|border|Іпатій Потій
KOstrogski.jpg|border|Василь-Костянтин Острозький
NBUV Vernadskogo 2015 27.JPG|border|''«Апостол»'' — перша друкована українська книга
Near Caves.jpg|border|Києво-Печерський монастир
Petro Mohyla- big.jpg|border|Петро Могила
Stamp of Ukraine s32.jpg|border|Києво-Могилянська академія на поштовій марці України
</gallery></small>

[[1620]] року кошовий отаман [[Петро Конашевич-Сагайдачний]] [[Місія Феофана III в Україні|домігся того]], щоб єрусалимський патріарх [[Феофан III]], що повертався з Москви після висвяти московським патріархом [[Філарет (патріарх Московський)|Філарета]], висвятив митрополитом Київським, Галицьким та всія Руси [[Йов (Борецький)|Йова Борецького]]. По смерті Йова [[1631]] року митрополичу кафедру очолив [[Петро Могила]], що працював над зміцненням владної вертикалі всередині православної церкви, відновив діяльність щорічних церковних соборів, обмежив вплив шляхти, впорядкував діяльність монастирів, [[1632]] року заснував [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянську академію]].

==== Козаччина ====
{{main|Українське козацтво}}
Супроти татарських набігів на північній межі [[Дике Поле|Дикого Поля]] з селян, що рятувались від закріпачення на великих фільварках формуються козацькі ватаги. Своєрідними «дверима» в Поле з боку густо заселеного Середнього Подніпров'я були [[Пороги Дніпра|пороги Дніпра]], а за порогами починався Низ. Річище тут було засіяне безліччю островів, a Дніпро розділявся на рукави, утворюючи чисельні озера, затоки й протоки&nbsp;— [[Великий Луг]]. Слово «[[козак]]» [[Тюркські мови|тюркського]] походження й означає «вільну людину». «Козакування» полягало й у землеробстві, рибальстві, тваринництві й полюванні, час від часу вони супроводжували східні каравани. Перша писемна згадка про козаків датується [[1492]] роком, що напали на турецький корабель у [[Дніпровське гирло|Дніпровому гирлі]]. Зростання чисельності козацьких ватаг та їхні набіги на землі Кримського ханства створювали постійну напругу у відносинах між литовськими князями і ханом (пізніше [[Османська імперія|Османською імперією]]). [[1556]] року магнат [[Дмитро Байда Вишневецький]] заради боротьби з кочовиками засновує першу [[Запорозька Січ|козацьку січ]], дерев'яну укріплену залогу, за [[Пороги Дніпра|порогами Дніпра]] на острові [[Мала Хортиця]]. Перша документальна згадка про січ зустрічається у ''«[[Всесвітня хроніка|Всесвітній хроніці]]»'' [[Мартин Бельський|Мартина Бельського]]. [[1559]] року, перебуваючи на службі московського царя [[Іван Грозний|Івана Грозного]] воює [[Азов (місто)|Азов]] у пониззі Дону, а [[1570]] року запоріжці тут засновують [[Старочеркаська|Черкаський городок]], першу столицю [[Донські козаки|Дінського козацтва]]. Робив також походи на Молдову, був схоплений османами і страчений через підвішування на гаку 1562 року. За свої діяння став популярним героєм усної народної творчості.

[[Запорізькі козаки|Запорожці]] мали військово-демократичний устрій політичного життя, усі питання вирішували на [[Козацька рада|загальних радах]] шляхом одностайного прийняття, керівні органи були виборними&nbsp;— [[отаман]]и та [[козацька старшина]]. З часом внаслідок поступового майнового розшарування старшина все більше перебирала на себе владні важелі, відбувалось розшарування й віддалення від бідної частини&nbsp;— голоти, [[сірома|сіроми]]. Етнічний склад козаків був дуже строкатим, і окрім руських людей, що становили більшість, тут було багато татар, московитів, поляків, угорців і німців. Князь Василь-Костянтин Острозький з метою приборкання козацтва обрав інший шлях й першим почав їх винаймати за платню в якості прикордонників. Польський король [[Сигізмунд II Август]] [[1572]] року прийняв на державну службу 300 [[Реєстрові козаки|реєстрових козаків]] під проводом [[Ян Бадовський|Яна Бадовського]], а [[1578]] року інший король, [[Стефан Баторій]] розширив загін до 500 найманців із базою в [[Трахтемирів|Трахтемирові]]. Реєстровцям надали ряд привілеїв: самоуправління, власний виборний [[гетьман]] ([[Ян Оришовський]]), право володіти землею. Запорозькі ж козаки перебували на нелегальному становищі. Морські походи козаків на [[Чайка (човен)|чайках]] значно ускладнювали відносини Речі Посполитої із Османською імперією. Ці вояжі козаків призвели до того, що [[1589]] року [[татари]] здійснили один з найбільших набігів на Україну. Султан [[Мурад III]] погрожував привести 200 тис. вершників, якщо поляки не покінчать з козаками. Весняний [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] 1590 року прийняв ухвалу ''«Порядок щодо низовиків та України»'', що мусила служити гарантією взятих перед султаном зобов'язань ''«вивести українних людей з Низу всіх»''.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
GeopolitikUkraine15st.png|border|Українські землі в XV столітті
Археологічний комплекс "Острів Байда".jpg|border|Мала Хортиця
Dmytro Vyshnevetsky (Baida).png|border|Дмитро Байда Вишневецький
Kozak-bandyryst (18th century).jpg|border|Козак Мамай
Repin Cossacks.jpg|border|''«Запорожці пишуть листа турецькому султану»'', Ілля Рєпін, 1880 рік
</gallery></small>

Розширення магнатами власних земель призводило до збройних сутичок і цілих повстань. Так на Київщині впродовж [[1591]]-[[1593]] років вирувало [[Повстання Косинського|повстання]] під проводом гетьмана реєстровців, колишнього слуги Острозьких, [[Криштоф Косинський|Криштофа Косинського]] через землі Білоцерківського староства. Повстання було придушене загонами магнатів під проводом [[Северин Наливайко|Северина Наливайка]], який невдовзі сам [[Повстання Наливайка|підняв]] [[Кравчина|10 тис. козаків]] на боротьбу із шляхтою впродовж [[1594]]-[[1596]] років, через неспроможність уряду оплатити участь козаків військову участь в австро-турецькій війні в Молдові та Угорщині. Приборкати козацьку армію вдалося лише регулярними силами польного гетьмана [[Станіслав Жолкевський|Станіслава Жолкевського]]. Сейм оголосив козаків злочинцями i ворогами держави, але вже невдовзі змушений був звертатись по допомогу боєздатного й дешевого війська у війнах проти Швеції, Московського царства та з турками. Великі загони реєстровиків [[Самійло Кішка|Самійла Кішки]] успішно воювали під час польсько-шведської війни в [[Лівонія|Лівонії]] у 1601—1602 років, a невдовзі широким полем активності реєстрових, низових і донських козаків стали землі Московщини під час [[Смутні часи|Смути]].

Учасник московських походів кошовий отаман [[Петро Конашевич-Сагайдачний]], прославив себе у [[Морські походи запорозьких козаків|морських походах]] козацьких ватаг на човнах-«чайках», які грабували портові міста, звільняли бранців, а [[1616]] року через 7 століть повторили походи руських дружин і пограбували передмістя [[Стамбул]]у. Того ж року звільнили велику кількість [[Битва за Кафу (1616)|рабів в Кафі]]. [[1618]] року війська Сагайдачного допомогли [[Польсько-московська війна (1617—1618)|відбити]] в Москви Чернігівщину і Сіверщину. Така активність козаків на морі спричинила [[Хотинська війна|Хотинську війну]] 1620—1621 років між турками і поляками. Перемогти 300 тис. армію турків в [[Хотинська битва|Хотинській битві]] знов допомогли козаки Сагайдачного.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Nalivayko R.jpg|border|Монета України присвячена Северину Наливайку
Петро Конашевич-Сагайдачний.jpg|border|Петро Конашевич-Сагайдачний
Stamp-Ukrainian Peoples Republic-80 Hryven.jpg|border|Козацька чайка на поштовій марці УНР
Sloane 3584 f.78v Turkish galleys in battle, c.1636.PNG|border|Атака козацької флотилії на турецькі галери в Криму
<!--Хотинська битва 1621.jpg|border|Хотинська битва-->
Kodak getkant boplan.jpg|border|План Кодацької фортеці
</gallery></small>

У першій половині XVII століття земельні володіння польської шляхти з роду [[Потоцькі|Потоцьких]], [[Замойські|Замойських]], [[Калиновські гербу Калинова|Калиновських]], [[Конецпольські|Конецпольських]] та ін. сягають меж козацьких займищ у степу, що призводить до прямого збройного протистояння між великими землевласниками та вільними козаками, лави яких поповнили реєстровці, чисельність яких після війни зменшили з 40 до 3 тис. Невдоволення нерозглянутими [[Петиція|петиціями]] до короля переросло на Київщині в масове покозачення й [[Повстання Жмайла|повстання]] [[Марко Жмайло|Марка Жмайла]] [[1625]] року. У результаті якого [[Куруківський договір|Куруківськими угодами]] затвердили 6 козацьких полків реєстровців та налаштували їх проти запорожців. [[1630]] року відбулося [[Повстання Федоровича|повстання]] [[Тарас Федорович|Тараса Федоровича]] (Трясила). [[1635]] року французьким інженером [[Гійом Левассер де Боплан|Гійомом де Бопланом]] (автором першої [[Загальна карта України|карти України]]) за наказом сейму з метою не допустити селян на Січ перед першим дніпровським порогом було зведено фортецю [[Кодак (фортеця)|Кодак]]. Яку вже за кілька тижнів захопили й зруйнували повсталі запорожці [[Повстання Сулими|Івана Сулими]]. Впродовж [[1637]]-[[1638]] років відбулися [[Повстання Павлюка|повстання Павла Бута]] (Павлюк), [[Повстання Острянина|Дмитра Гуні та Якова Острянина]]. Після придушення повстань польський сейм утвердив ''«[[Ординація Війська Запорізького|Ординацію Війська Запорізького]]»'', що скасувала всі права і привілеї реєстровців, відновила фортецю Кодак й спричинила на 10 наступних років «золотий спокій».

=== Українська козацька держава ===
{{Main|Українська національна революція (1648—1676)}}
Українське селянство все сильніше відчувало гніт покріпачення магнатами, навіть на новоосвоєних землях пільгові роки закінчувались й розпочинались звичаєві утиски. Так само містяни в приватних містах були незадоволені відсутністю самоврядування. Дрібна шляхта не бачила рівних можливостей із магнатами. Православні чітко бачили різницю між власними правами і правами католиків. Усе це призвело до поступового уявлення населенням руських воєводств про свою окремість як народу по відношенню до народу польського королівства та населенню литовського князівства, що мало дещо відмінні права та умови життя. Проте як більшість руського політикуму вже [[Полонізація|ополячилась]] і покатоличилась, керівна роль у гартуванні політичних ідей і становленні українців як окремої нації відійшла до прошарку вільного й озброєного козацтва.

==== Хмельниччина ====
{{Main|Хмельниччина}}
Приводом до нового козацького повстання та закінчення «золотого спокою» став звичайний напад [[1647]] року чигиринським підстаростою [[Данило Чаплинський|Данилом Чаплинським]] на хутір [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] [[Суботів]], під час якого було вбито сина й захоплено в полон дружину. Хмельницький із синами втік на Січ, де вміло переманив на свій бік запорожців, які обрали його своїм ватажком, заручився підтримкою 40 тис. ногайської кінноти [[Тугай-бей|Тугай-бея]] у кримського хана [[Іслам Ґерай ІІІ|Іслам Ґірея ІІІ]], на початку лютого 1648 року розбив залогу коронного війська на Січі й розпочав повстання. [[1648]] року було здобуто ряд перемог над військами шляхти ([[Стефан Потоцький (ніжинський староста)|Стефана Потоцького]] і [[Мартин Калиновський|Мартина Калиновського]]) [[Битва під Жовтими Водами|під Жовтими Водами]], [[Корсунська битва|Корсунем]], [[Битва під Пилявцями|Пилявцями]]. У боях яскраво проявив себе «права рука» Хмельницького&nbsp;— [[Максим Кривоніс]]. Повстання підтримав простолюд, селяни і міщани нападали на маєтки, знищували шляхту, католицьких священників та [[Газерот-тах|євреїв]]. Війська повстанців дійшли до [[Замостя (Польща)|Замостя]], де Богдана чекала звістка про вибори сеймом нового короля та призначення воєначальником посполитого війська князя [[Ярема Вишневецький|Яреми Вишневецького]]. Маючи надію домовитись із новим королем, Богдан відвернув від Варшави й 2 січня [[1649]] року урочисто завітав до Києва як національний герой через Золоті ворота. Перебуваючи у Києві Богдан значно змінив свою позицію з «козацького автономізму» в рамках Речі Посполитої до звільнення ''«з лядської неволі… народ увесь руський… по Львів, Холм і Галич»''. Домовитись із новообраним королем [[Ян ІІ Казимир |Яном ІІ Казимиром]] не вдалося. Влітку [[1649]] року на допомогу 100 тис. повсталим українцям під [[Зборів|Зборовом]] із власним військом прийшов сам Іслам-Ґірей ІІІ. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його ''«Козацькими пунктами»''. Облога Збаража була знята, і війська короля рушили у напрямку Львова, війська Хмельницького до Києва, а татари до Криму, збираючи ясир. Результатом [[Зборівська битва (1649)|Зборівської битви]] стали [[Зборівський договір|Зборівські угоди]], за якими реєстр із 40 тис. Війська Запорізького отримував автономію [[Гетьманщина|Гетьманщини]] ([[Київське воєводство|Київське]], [[Чернігівське воєводство|Чернігівське]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавське воєводства]]), обіцянку скасування берестейської унії, амністії та вигнання євреїв, єзуїтів і польських військ, скасовувалося кріпосне право та фільваркова система. Незадоволеними залишався простолюд, що повинен був повернутись до своїх панів. Так Українська держава постає на світовій арені вже як суб'єкт.

Першим кроком на міжнародній арені Богдана як самостійної сили було намагання під час [[Молдавський похід (1650)|Молдовського походу]] [[1650]] року укласти «династичний шлюб» із молдовським господарем [[Василь Лупул|Василєм Лупулом]], оженити свого сина [[Тиміш Хмельницький|Тиміша]] на його донці [[Розанда Лупул|Розанді]] й отримати таким чином союзника у війні із Річчю Посполитою. 28 червня [[1651]] року відбулася наймасштабніша сутичка визвольної війни&nbsp;— [[битва під Берестечком]], де війську 80-140 тис. українців та татар протистояло 80-200 тис. польського війська. Через зраду татар, що полонили Хмельницького, та вправність польського війська козаки відступили. Роль наказного гетьмана взяв на себе [[Іван Богун]]. Через непорозуміння між селянською й козацькою частинами війська, було знищено 8&nbsp;тис. війська, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка. За результатами битви було підписано [[Білоцерківський договір|Білоцерківські угоди]], за якими шляхті повертали маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах, а Гетьманщина обмежувалася лише Київським. Удвічі зменшували козацький реєстр і забороняли самостійну зовнішньополітичну діяльність. Населення Правобережної України, занепокоєне появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] й [[Слобожанщина|Слобожанщину]]. Цей документ не був підписаний сеймом, бо вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом [[вето]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
General Depiction of the Empty Plains (in Common Parlance, the Ukraine) Together with its Neighboring Provinces WDL79.png|border|Карта України, 1648 рік
BChmielnicki.jpg|border|Богдан Хмельницький
Ислям_Герай.jpg|border|Іслям Ґірей ІІІ
Samokysh_Kryvonis.jpg|border|''«Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким»'', Микола Самокіш, 1934 рік
Пам'ятник_полеглим_козакам_та_селянам-повстанцям,_с.Пляшева,_Радивилівський_р-н.,_Рівненська_обл..JPG|border|Пам'ятник полеглим козакам і селянам під Берестечком
Location of Cossack Hetmanate.png|border|Приблизні межі території Гетьманщини
</gallery></small>

Вже наступного року Богдан Хмельницький зі свого боку порушує угоду, йде походом на Молдову, де одружує Тиміша на Розанді, фактично посвоячившись із литовським великим гетьманом [[Януш Радзивілл (гетьман)|Янушем Радзивіллом]], що одружився на сестрі Розанди, Олені. Хмельницький [[1653]] року перемагає польське військо [[Битва під Батогом|під Батогом]] і козацько-татарське військо бере в облогу короля Яна ІІ Казимира в [[Жванецька облога|Жванці]]. Під час якої Іслам Ґірей не дозволив отримати повну перемогу й розчарував Хмельницького як надійний союзник. У результаті було поновлено дію статей Зборівської угоди. 11 жовтня на прохання Богдана Хмельницького [[Земський собор]] Московської держави ухвалив прийняти [[Військо Запорозьке]] ''«з городами їх і землями під государя високу руку»''.

==== Союз із Москвою і Швецією ====
{{main|Переяславська рада|Шведський потоп}}
У 8 січня [[1654]] року на Лівому березі Дніпра у [[Переяслав]]і Хмельницький скликав [[Переяславська рада|раду]], на якій частина козаків присягла на вірність московському царю [[Олексій Михайлович (Романов)|Олексію Михайловичу]]. Не присягнули ряд полковників (Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський) разом із Іваном Богуном, а також духовенство. Делегація боярина [[Бутурлін Василь Васильович|Василя Бутурліна]] привезла рішення Земського собору та відкинула зустрічну вимогу козацтва на особисту царську присягу козакам. Рішення Переяславської ради було закріплено [[Березневі статті|Березневими статтями]], в яких прописувався 60 тис. козацький реєстр та виборність старшини, проголошувався московський протекторат, дозволялась самостійна зовнішня політика, окрім як з Польщею та османською Портою. Москва зобов'язалася піти війною на Річ Посполиту, а на кордонах Гетьманщини виставлялись московські залоги. Таким чином українське питання переросло із внутрішньої проблеми у міждержавну. Навесні [[1654]] року Москва захопила [[Смоленськ]] і просунулась до [[Березина (притока Дніпра)|Березини]], розпочалась тривала [[Московсько-польська війна (1654—1667)|московсько-польська війна]]. Наступного року [[шведський король]] [[Карл X Густав]], підбурюваний посполитою шляхтою, що була незадоволена зміцненням королівської влади, зненацька розпочав війну проти Речі Посполитої під час [[Штурмдорфський мир|Штурмдорфського перемир'я]]. Шведські війська окупували [[Великопольща|Великопольщу]], [[Ліфляндія (регіон)|Ліфляндію]], [[Курляндія|Курляндію]], восени [[Облога Кракова (1655)|обложили Краків]] і взяли штурмом Варшаву. Богдан Хмельницький спільно з російським допоміжним корпусом узяв в облогу Львів. Король Ян Казимир збіг до австрійської [[Сілезія|Сілезії]]. Цей період окупації шведами-лютеранами в польській історіографії прийнято називати «[[Шведський потоп|шведським потопом]]». Велику роль у народній партизанській боротьбі зі схизматиками («шарпаній війні») відіграв київський каштелян [[Стефан Чарнецький]], відомий [[Битва під Ставищами|жорстокими розправами]] як з повстанцями, так і з мирним українським населенням. Впродовж [[1656]] року королю вдалося визволити більшість земель і вже в жовтні в Немежі біля [[Вільнюс|Вільна]] було підписано московсько-польське [[Віленське перемир'я]], з обіцянкою Олексію Михайловичу стати польським королем після смерті Яна Казимира. На противагу цьому Хмельницький розгорнув дипломатичну діяльність, результатом якої стало затвердження в замку [[Раднат]] антипольської коаліції між [[Трансильванія|Семигородом]], [[Шведське королівство|Швецією]], [[Бранденбург (маркграфство)|Бранденбургом]] та Гетьманщиною (разом із [[Молдавське князівство|Молдовою]] і [[Волоське князівство|Волощиною]]) і планів першого поділу Речі Посполитої. Смерть Хмельницького 6 серпня [[1657]] року й австрійсько-польське зближення завадили цим планам.
<!--Monument in Honor of Unification of Ukraine and Russia&nbsp;— panoramio.jpg-->

==== Руїна ====
{{main|Руїна}}
Період після смерті Богдана Хмельницького від 1657 до 1687 року, що відзначився розпадом держави, міжусобицями, поділом території по Дніпру між [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] та [[Московська держава|Московською державою]] та іноземною інтервенцією, зветься в українській історіографії «[[Руїна|Руїною]]».

По смерті Богдана гетьманом було обрано його малолітнього сина [[Юрій Хмельницький|Юрія]], а генерального писаря [[Іван  Виговський|Івана Виговського]] його регентом. Виговський пішов на зближення з польською шляхтою, результатом чого було підписання 16 вересня [[1658]] року [[Гадяцький договір|Гадяцької угоди]], що декларувала перетворення Речі Посполитої на триєдину [[федерація|федерацію]] Польської корони, Великого Литовського та [[Велике князівство Руське (1658—1659)|Руського князівств]] зі спільним сеймом, військом і зовнішньою дипломатією та під керуванням виборного короля. Проте вона не була реалізована через опір з боку промосковської опозиції. У жовтні [[1658]] року московський уряд зірвав [[Віленське перемир'я]] і відновив воєнні дії, захопивши майже всю Білорусь і Литву, [[1659]] року московське військо було [[Російсько-українська війна (1658-1659)|нагло спрямоване]] на Україну, але 9 липня під Конотопом [[Конотопська битва|вщент розгромлене]] спільним військом Виговського і кримського хана [[Мехмед IV Ґерай|Мехмед Ґерая IV]]. Однак через дії козацької опозиції [[Яким Сомко|Якима Сомка]], Виговський змушений був зректися булави на користь Юрія. На новій Переяславській раді [[1659]] року під охороною московського війська князя Трубецького було поглиблено залежність Запорізького війська від Москви. [[1660]] року біля [[Ґданськ]]а було підписано [[Олівський мир]] між Польщею і Швецією. У цей час загони Стефана Чарнецького звільняють Білорусь і Литву, під [[Чуднів|Чудновом]] поляки оточують загони Шереметьєва та Юрія Хмельницького й змушують підписати [[Слободищенський трактат]]. Відбувається поділ козацької України на вірне московському царю Лівобережжя й прибічників Речі Посполитої на Правому березі Дніпра. Після невдалого походу на Лівий берег проти Якима Сомка, Юрій Хмельницький зрікся булави й постригся в ченці під іменем Гедеон.

[[1663]] року в [[Ніжин]]і відбулась [[Чорна рада 1663|Чорна рада]] на якій за підтримки [[Іван Сірко|Івана Сірка]] було обрано гетьманом Лівобережжя [[Іван Брюховецький|Івана Брюховецького]]. Він підписав [[Московські статті]] за якими розпочалось омосковщення Лівобережної України. Того ж року гетьманом Правобережжя обрано [[Павло Тетеря|Павла Тетерю]], який поступився [[1665]] року булавою на користь [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]]. 9 лютого [[1667]] року в [[Андрусово]]му, під [[Смоленськ]]ом, між поляками й московитами було укладено [[Андрусівський мир]], за умовами якого до Росії відходила Смоленська земля і Лівобережна Україна з Києвом; Запорозька Січ мала перебувати під спільним контролем обох держав. У відповідь на поділ України Дорошенко проводить ряд реформ, набирає наймане військо [[сердюк]]ів і перемагає Брюховецького. На [[Корсунська рада|раді в Корсуні]] він обирається гетьманом ''«обох берегів Дніпра»'' і разом із кримським ханом [[Мехмед IV Ґерай|Мехмед Ґераєм IV]] у вересні [[1668]] року оточує загони польського гетьмана [[Ян III Собеський|Яна Собеського]] під Підгайцями. Але козацько-татарський союз було порушено походом запорізького отамана Сірка на Крим. Собеський уклав [[Підгаєцька угода (1667)|мирні угоди]] із татарами і козаками. Наступного року поляки визнали Дорошенка виборним гетьманом. Його не задовольнили польські поступки й у березні [[1669]] року на [[Корсунська угода (1669)|козацькій раді]] біля Корсуня Військо Запорозьке проголосило свій перехід під протекторат Порти, всі етнічні українські землі проголошувались [[Український санджак|Українським санджаком]]. Того ж року гетьманом Лівобережної Гетьманщини обрали [[Дем'ян Многогрішний|Дем'яна Многогрішного]], який підписав [[Глухівські статті]] з Москвою. Пропольська партія на чолі із [[Микола Ханенко|Миколою Ханенком]] на Правому березі влітку того ж року прийняла на раді під Уманню клейноди від польського короля. Впродовж [[1671]]-[[1672]] років Собеський і Ханенко встановлюють свою владу на Поділлі, проте Дорошенко за допомогою турецької та татарської армії [[Мехмед IV|Мехмеда IV]] та [[Селім I Ґерай|Селім Ґерая]] бере в облогу Кам'янець і Львів. За результатами [[Бучацький трактат|Бучацького трактату]] [[1672]] року Поділля відходило Османській імперії, а Дорошенко перебирав владу на Правобережній Україні. Того ж року на Лівому березі гетьманом обрали [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]], який підписав нові [[Конотопські статті]], чим значно обмежив свою самостійність. [[1673]] року Собеський розбиває турок [[Хотинська битва (1673)|під Хотином]] і обирається новим королем Речі Посполитої під іменем Яна III. Невдачі у війні проти турецько-українського союзу змусили його підписати вже через три роки під Журавно [[Журавненський мирний договір|мир з османами]]. Петро Дорошенко ж зрікся булави, присягнув московському царю й служив на засланні [[в'ятка|в'ятським]] воєводою, гетьманом турецької частини України знов проголосили Юрія Хмельницького. Його війна 1677—1681 років із Москвою і Самойловичем розорила Правобережжя, 1679 року частину населення депортувала на Лівий берег і Слобожанщину&nbsp;— [[Великий згін]]. Війна закінчилась [[Бахчисарайський мир|Бахчисарайським миром]] й закріпленням Правого берега за Туреччиною. [[1683]] року польська армія за участі правобережних козаків на чолі з [[Семен Палій|Семеном Палієм]] прийшла на допомогу австрійській армії під час облоги Відня. Війська європейської коаліції в [[Віденська битва|генеральній битві]] 12 вересня вщент розгромили турецьку армію й зупинили османську експансію до Європи. 6 травня [[1686]] року в Москві було підписано [[Вічний мир (1686)|Вічний мир]], угоду за якою Смоленська земля, Лівобережна Україна з Києвом та Запоріжжя відходили до Російської держави, за що вона зобов'язувалась допомогти державам [[Священна ліга (1684)|Священної ліги]] у [[Велика турецька війна|війні з турками]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Polish Lithuanian Ruthenian Commonwealth 1658 historical map.jpg|border|Польсько-литовсько-руська держава за проєктом 1658 року
Truce of Andrusovo 1667.PNG|border|Поділ Речі Посполитої за Андрусівським миром
Jurij Chmelnitskij.jpg|border|Юрій Хмельницький
Iwan Wyhowski.PNG|border|Іван Виговський
Petro Doroshenko 19.jpg|border|Петро Дорошенко
<!--Ukr-Stamp-Kazaki-2006.jpg|border|Поштовий блок «Козацька Україна»: Іван Богун, Іван Ґонта, Іван Підкова, Іван Сірко-->
Kosakendenkmal mit Pferd.jpg|border|Пам'ятник козакам у Тюркеншанцпарку, Австрія
</gallery></small>

Саме до цих часів можна віднести оформлення української нації, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе «руськими», але після об'єднання виявилося, що населення «Великої» та «Малої Русі» має великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. Відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із власною історією, культурою, мовою, традиціями. Російський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити «[[малороси|малоросів]]» і «[[білоруси|білорусів]]» оригінальних рис, традицій і мови з метою асиміляції титульною нацією «[[великороси|великоросів]]».

Україна, як місце нескінчених воєн, стала джерелом міграційних потоків. Освічені православні обирали місцем застосування свої талантів Москву. Там вони за своїм звичаєм засновували школи в яких навчали грецької мови й латини, знайомили із найкращими здобутками європейської культури. Свого часу митрополит [[Петро Могила]] запропонував царю [[Михайло I Романов|Михайлу]] заснувати монастир і колегію в Москві, а його син, цар [[Олексій Михайлович]] вже сам просив про допомогу інтелектуальною елітою заради виправлення церковних книг{{sfn|Виппеп Р. Ф.|сторінки=191-195}}. [[Симеон Полоцький]] став вчителем його дітей, [[Федір Олексійович|Федора]] і [[Петро I|Петра]], а в Москві було створено першу [[Слов'яно-греко-латинська академія|Слов'яно-греко-латинську академію]]{{sfn|Виппеп Р. Ф.|сторінки=191-195}}. З часом українське просвітництво викликало церковну реформу патріарха [[Никон (патріарх Московський)|Никона]], що призвела до її [[Розкол російської церкви|розколу]] на [[Старообрядництво|старообрядників]] і новообрядників{{sfn|Виппеп Р. Ф.|сторінки=191-195}}. Визначний український культурно-просвітницький діяч того часу, [[Феофан Прокопович]] був палким прихильником царя Петра І. Він заклав теоретичні підвалини ідеї модернізації Росії на засадах [[Освічений абсолютизм|освіченого абсолютизму]] і підпорядкування православної церкви владі самодержця{{sfn|Виппеп Р. Ф.|сторінки=191-195}}. Під впливом техніків, інженерів та військовиків із Західної Європи та західноруських вчителів, вчених і православних монахів відстале Московське царство поступово змінювало віковий ординський вектор на європейський, ставало модернізованою [[Російська імперія|Російською імперією]]{{sfn|Виппеп Р. Ф.|сторінки=191-195}}.

==== Гетьманство Мазепи ====
{{main|Північна війна в Україні}}
[[1687]] року внаслідок [[Коломацький переворот|Коломацького перевороту]] [[Іван Самойлович|Самойловича]] було усунено, гетьманом Лівобережної України було обрано [[Іван Мазепа|Івана Мазепу]] й період Руїни офіційно завершився. Мазепа підписав [[Коломацькі статті]], що обмежували його владу і посилювали московську присутність. Свою політику Мазепа провадив в інтересах старшини, яка отримувала права, вольності та маєтності, а селяни натомість «[[панщина|панщину]]» (2 дні на тиждень) на користь старшини. Він тісно товаришував з російським царем [[Петро I|Петром І]], допоміг йому захопити турецьку фортецю [[Азовські походи (1695—1696)|Азов]] й отримати вихід до Чорного моря. [[1697]] року королем Речі Посполитої було обрано саксонського курфюрста [[Август II Фрідріх|Фрідріха Августа]] під ім'ям Август II. Вже наступного року на особистій зустрічі у [[Рава-Руська|Раві-Руській]] до війни зі Швецією залучив Петра I. У травні [[1699]] року на іншому фронті він у [[Сремські Карловці|Карловицях]] (сучасна [[Сербія]]) підписав із Туреччиною [[Карловицький конгрес|мирну угоду]], за якою Правобережна Україна повернулась під владу польської корони й знов заселюється, а у вересні в [[Преображенське (Москва)|Преображенському]] під Москвою [[Преображенський договір|утворюється]] антишведська [[Північна ліга]].

[[1700]] року розпочинається [[Велика Північна війна]]. У липні [[1701]] року шведський король [[Карл XII]] [[Битва на Західній Двині|розбив на Західній Двині]] саксонсько-московське військо і вдерся до Литви. На його бік перейшли найзаможніші магнати [[Сапєги]]. У травні [[1702]] року була захоплена Варшава й створено прошведську конфедерацію що детронізувала Августа II і обрала королем [[Станіслав Лещинський|Станіслава Лєщинського]]&nbsp;— у країні розпочалась громадянська війна. У 1702—1704 роках козаки під проводом [[Семен Палій|Семена Палія]] [[Повстання Палія|оволоділи Правобережжям]] і укріпили свої позиції. Пропольська партія запросила допомоги в Росії. [[1704]] року Іван Мазепа придушив повстання і приєднав ці землі до своїх володінь. Під час війни українців посилали на примусові роботи, зобов'язували утримувати розквартировані війська, не надаючи навзаєм військової допомоги згідно Коломацьких угод, що спричинило обурення серед козаків. [[1708]] року шведський король з військом почав рух на Гетьманщину, тому Мазепа вирішив укласти новий союз, вже зі Швецією, за умовами якого утворювалося Українське князівство. Гетьмана підтримало запорізьке козацтво. За це Петро I [[Каральна експедиція російських військ в Україну (1709)|наказав]] [[Батуринська трагедія|зруйнувати столицю Батурин]] і [[Знищення Запорозької Січі (1709)|Чортомлицьку Січ]], а на Мазепу накласти церковну [[Анафема на гетьмана Івана Мазепу|анафему]]. Вірні царю козаки обрали собі гетьманом [[Іван Скоропадський|Івана Скоропадського]], який підписав [[Решетилівські статті]]. У вирішальній [[Полтавська битва|битві під Полтавою]] [[1709]] року шведсько-козацьке військо програло московсько-малоросійському. Іван Мазепа разом із Карлом XII відступили в землі Османської імперії на Дністер до [[Бендери|Бендер]], а 23 тис. вояків шведської армії капітулювало [[Капітуляція під Переволочною|під Переволочною]].
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Azov.jpg|border|Взяття Азова
Marten's Poltava.jpg|border|Полтавська битва
Karl XII and Ivan Mazepa after The Poltava Battle by Gustaf Cederström.jpg|border|''«Іван Мазепа і Карл XII»'', Густав Цедерстрьом, 1880 рік
Baturyn-fortress-2010-08-08.jpg|border|Батурин
Philipp Orlik Constitution Original 1st Page.jpg|border|Конституція Пилипа Орлика
</gallery></small>

По смерті Мазепи [[1711]] року запорожці на чолі з [[Кость Гордієнко|Костем Гордієнком]] обрали собі нового гетьмана&nbsp;— [[Пилип Орлик|Пилипа Орлика]], який уклав з козацтвом першу українську конституцію ''«[[Конституція Пилипа Орлика|Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького]]»''. Згідно з якою відбувалось розділення влади на три самостійні гілки: виконавчу (Старшина на чолі з гетьманом), законодавчу (Генеральна Рада) та судову. Того ж року у союзі зі шведським королем, Османською імперією та Кримським ханством він здійснив невдалий [[Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну (1711)|похід на Правобережжя]]. Через що російська влада в 1711—1713 роках провела [[Згін населення з Правобережної України в Лівобережну (1711—1712)|новий згін]], силоміць переселивши до 200 тис. осіб з Правобережної на Лівобережну Україну, всі [[Полковий устрій Гетьманщини#Полки_Правобережжя_1669–1712|правобережні полки]] було ліквідовано, більшість осель зруйновано. Згідно з [[Прутський мир|Прутським миром]] та [[Адріанопольський договір (1713)|Адріанопольською угодою]] Московська держава відмовлялась від претензій на Правобережну Україну, визнавала турецьку юрисдикцію над Запоріжжям.

{{see also|Ханська Україна}}

=== Обмеження козацької автономії ===
{{main|Глухівський період в історії Гетьманщини|Ліквідація Запорозької Січі (1775)}}
На Гетьманщині після смерті Скоропадського [[1722]] року наказним гетьманом було обрано [[Павло Полуботок|Павла Полуботка]]. Якого невдовзі ув'язнили в Петербурзі, натомість створивши [[Малоросійська колегія|Малоросійську колегію]], виконавчий орган з 6 російських офіцерів. Але як тільки [[1727]] року постала нова загроза з боку Османської імперії, заради загравання із козацькими масами, колегію ліквідували й дозволили обрати гетьманом [[Данило Апостол|Данила Апостола]]. Він узгодив із царем [[Рішительні пункти]], згідно з якими Гетьманщині поверталася відносна автономія. По його смерті [[1734]] року імператриця [[Анна Іоанівна]] створила [[Правління гетьманського уряду]] (з 3 козацьких та 3 російських представників), що діяло до 1750 року. Голова Правління в 1740—1741 роках шотландець [[Джеймс Френсіс Едвард Кейт]] висвячував перших масонів серед представників української козацької старшини. [[1750]] року, коли імператриця [[Єлизавета Петрівна|Єлизавета]] заради брата свого фаворита [[Розумовський Олексій Григорович|Олексія Розумовського]] відновила гетьманську посаду, булаву отримав [[Кирило Розумовський]], один з перших українських масонів та останній її гетьман. Він повернув столицю до [[Батурин]]а, перетворив старшину на шляхетство, перетворив козацькі ради на Генеральне зібрання, провів судову й військову реформи. Відомий архітектор того часу, [[Іван Григорович-Барський]], звів [[Палац Розумовського (Батурин)|палац Розумовського]] в Батурині, [[Собор Різдва Богородиці (Козелець)|Собор Різдва Богородиці]] у Козельці&nbsp;— чудові приклади [[Українське бароко|українського бароко]]. Розумовський був [[меценат]]ом таких музичних класиків свого часу, як [[Максим Березовський]], [[Дмитро Бортнянський]], [[Артем Ведель]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
<!--Nash polubotok.jpg|border|Павло Полуботок-->
Kirill Razumovsky Tokke.jpg|border|Кирило Розумовський
Палац К.Розумовського 11.jpg|border|Палац Розумовського в Батурині
1764 Ukraine.png|border|Територія України, 1764 рік
Nova sich.jpg|border|Підпільненська Січ
Полк імені Чепіги.jpg|border|Кубанські козаки
</gallery></small>

Нова російська імператриця [[Катерина II]] вмовила Кирила повернутись до Петербурга й замість гетьманату створила [[1764]] року [[Друга Малоросійська колегія|Другу Малоросійську колегію]], було [[Скасування козацького устрою в Слобідській Україні|скасовано полковий устрій]] на Слобожанщині. Під час її діяльності відбулась уніфікація державної системи із загальноросійською, проведено [[Генеральний опис Малоросії]], уведено панщину та [[1783]] року остаточно [[Кріпацтво|закріпачено]] селян. Було створено [[Київське намісництво|Київське]], [[Чернігівське намісництво|Чернігівське]], [[Новгород-Сіверське намісництво|Новгород-Сіверське]] і [[Харківське намісництво|Харківське намісництва]]. Внаслідок [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-турецької війни]] 1768—1774 років було підписано [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кючук-Кайнарджійський договір]], Кримське ханство отримало незалежність від турків, але фактичну окупацію з боку Росії й примусове виселення християн ([[Вірмени в Україні|вірмен]], [[Приазовські греки|греків]]) у приазовські степи. Останню Запорізьку Січ ([[Підпільненська Січ|Підпільненську]]) було [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|зруйновано]] [[1775]] року. Частина козаків переселилася за [[Дунай]], де з дозволу турецького султана заснувала [[Задунайська Січ|Задунайську Січ]], частині було дозволено засвоювати [[Північний Кавказ]] і [[Кубанське козацьке військо|переселитися до Кубані]]. [[Катерина II]] в таємній інструкції генерал-прокуророві сенату князеві В'яземському дала такі установки: ''«Малая Россия, Лифляндия, Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушать ония отрешением всех вдруг весьма непристойно б было… Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть как волки в лесу»''.

==== Російська колонізація Причорномор'я ====
Російський князь [[Григорій Потьомкін]] розгорнув колонізацію українського степу втікачами з інших частин держави та переселенцями з [[Балкани|Балкан]] (на Запоріжжі засновано [[Нова Сербія|Новосербію]], на правобережжі Подінців'я&nbsp;— [[Слов'яносербія|Слов'яносербію]]). Потьомкіним було засновано міста, що в майбутньому стануть великими центрами півдня України: [[Катеринослав]] (як центр Запорізького краю), [[Миколаїв]] (як поселення корабелебудівників), [[Херсон]] (у гирлі головної водної артерії&nbsp;— Дніпра) та [[Севастополь]] (військово-морська база Чорноморського флоту). [[1783]] року, всупереч попередньому договору, було [[Приєднання Криму до Російської імперії|ліквідовано Кримське ханство]], останнім ханом якої був [[Шахін Ґерай]]&nbsp;— утворена [[Таврійська область]]. Унаслідок [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|російсько-турецької війни]] 1787—1791 років, в якій Росія штурмувала турецькі фортеці ([[Облога Очакова (1788)|Очаків]], [[Облога Хотина (1788)|Хотин]], [[Штурм Ізмаїла 1790|Ізмаїл]]) солдатами, що їх набрала переважно з українських селян та безпосередньо за допомоги козаків ([[Головатий Антін Андрійович|Антін Головатий]], [[Сидір Білий]], [[Захар Чепіга]]), до Росії було приєднано землі між річками Південний Буг та Дністер та закріплено права на Крим. [[1795]] року за державним наказом шотландський зброяр [[Карл Гаскойн]] закладає гарматний [[Луганський чавуноливарний завод|чавуноливарний завод]] на місці сучасного [[Луганськ]]а. Того ж року в [[Лисичанськ|Лисичому яру]] англійським інженером [[Томас Ропер|Томасом Ропером]] була збудована перша вугільна штольня&nbsp;— розпочалась промислова розробка [[Донецький вугільний басейн|Донецького кам'яновугільного басейну]]. [[Бухарестський мир]] поклав кінець [[Російсько-турецька війна (1806—1812)|російсько-турецькій війні]] 1806—1812 років в якій козаки брали участь з обох боків&nbsp;— задунайські та чорноморські. За його результатами [[Бессарабія]] з [[Буджак]]ом переходили до складу Російської імперії. Під час наступної [[Російсько-турецька війна (1828—1829)|російсько-турецької війни]] 1828—1829 років російські війська вдерлись до Задунайської Січі. Її кошовий отаман ([[Йосип Гладкий]]) перейшов на бік росіян, за що турецький султан наказав знищити Січ, так завершилась епоха вільного українського козацтва. Російський уряд з козаків Гладкого утворив [[Азовське козацьке військо]] в [[Бердянськ]]у (ліквідоване [[1864]] року).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Потёмкин и Шахин Гирей.jpg|border|Потьомкін приймає зречення Шахін Ґерая
Пам'ятна імперська медаль в честь анексії Крима і Кубані..jpg|border|Медаль на честь анексії Криму 1783 року
January Suchodolski - Ochakiv siege.jpg|border|Штурм Очакова 1788 року
Siege_of_Izmail_Fortress.jpg|border|Штурм Ізмаїла 1790 року
Cotes de la Mer Noire. Cosaques d'Azof abordant un corsaire Turc. (1847).jpg|border|Азовські козаки атакують турецьких піратів
</gallery></small>

==== Ліквідація Речі Посполитої ====
1699 року у Речі Посполитій остаточно перестали залицятись до козаків й [[Ліквідація козацтва на Правобережній Україні (1699)|ліквідували стан]] як поняття. Від утисків католицької шляхти більше нікому було боронити православне населення, тому невдовзі виник рух [[Опришки|опришків]], ватаг розбійників, що діяли в дусі [[Робін Гуд]]а. У 1730—1740 роках у Карпатах найвидатнішим ватажком опришків був [[Олекса Довбуш]]. Російська імператриця Катерина II випрохала в польського короля рівних прав для православних. Незгодна з цим польська шляхта і священнослужителі утворили [[Барська конфедерація|Барську конфедерацію]] на Поділлі й розпочали репресії щодо некатоликів. У відповідь на це [[1768]] року [[Максим Залізняк]] із повстанцями з [[Холодний Яр|Холодного Яру]] об'єднався із загоном козаків Умані під проводом [[Іван Ґонта|Івана Ґонти]], так спалахнуло наймасштабніше [[Гайдамаки|гайдамацьке]] повстання&nbsp;— [[Коліївщина]]. Повстання охопило все Правобережжя та перекинулося на Волинь, Поділля і Полісся, але було придушене російськими військами на прохання польського короля.

Реакція шляхти на спроби короля [[Станіслав-Август Понятовський|Станіслава Понятовського]] перетворити олігархічну республіку на прогресивну конституційну монархію та реформувати фактичну конфедерацію земель магнатів на централізовану державу призвела до остаточного послаблення держави й залучення сусідніх держав до вирішення польського питання. Наймогутнішими сусідами Речі Посполитої виявились німецькі абсолютистські монархії [[Габсбурги|Габсбургів]], [[Романови]]х і [[Гогенцоллерни|Гогенцоллернів]], що провели наприкінці XVIII століття [[Поділи Речі Посполитої|розподіл її земель]] та остаточну ліквідацію Республіки. [[1772]] року відбувся [[Перший поділ Речі Посполитої|перший поділ]]; [[1793]] року&nbsp;— [[Другий поділ Речі Посполитої|другий]], під час якого Російська імперія загарбала Правобережжя, Східну Волинь, Поділля і Брацлавщину; [[1795]] року відбулася [[Третій поділ Речі Посполитої|остаточна ліквідація]], до складу Російської імперії увійшла вся Волинь, була [[Разбор шляхти|значно скорочена польська шляхта]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Dovbush1700.jpeg|border|Олекса Довбуш
Maxim Zalizniak.jpg|border|Максим Залізняк
Буда.JPG|border|Дуб Залізняка в Холодному Яру
Rejtan Upadek Polski Matejko.jpg|border|''«Падіння Речі Посполитої»'', Ян Матейко, 1866 рік
Partitions of Poland.png|border|Поділи Речі Посполитої
</gallery></small>

Після приєднання Кримського ханства, трьох поділів Речі Посполитої та ряду російсько-турецьких війн більшість земель сучасної України опинилась у складі Російської імперії. На українських землях на початку XIX століття було утворено 3 [[Генерал-губернаторство (Російська імперія)|генерал-губернаторства]], що об'єднували 9 губерній: [[Малоросійське генерал-губернаторство|Малоросійське]] ([[Чернігівська губернія|Чернігівська]], [[Полтавська губернія|Полтавська]] і [[Харківська губернія|Харківська губернії]]), [[Київське генерал-губернаторство|Київське]] ([[Київська губернія|Київська]], [[Подільська губернія|Подільська]] і [[Волинська губернія|Волинська]]), [[Новоросійське генерал-губернаторство|Новоросійське]] ([[Катеринославська губернія|Катеринославська]], [[Херсонська губернія|Херсонська]] і [[Таврійська губернія|Таврійська]]).

=== Російська імперія ===
Перемога у [[Французько-російська війна (1812)|війні над Наполеоном]] надихнула членів масонських лож на діяльність з перетворення Росії на прогресивну демократичну державу з конституційним устроєм. Після Петербургу найширшим полем діяльності руху [[Декабристський рух в Україні|декабристів]] була Україна. Тут [[1821]] року в [[Тульчин]]і утворюється «[[Південне товариство]]», а у [[Новоград-Волинський|Новоград-Волинському]]&nbsp;— «[[Товариство об'єднаних слов'ян]]». 1817 року козаки [[Бузьке козацьке військо|Бузького війська]] [[Повстання бузьких козаків (1817)|виступили]] проти переведення їх на [[Військові поселення|військові поселення]], а [[1819]] року спалахнуло [[Чугуївське повстання]] військових селян проти нелюдських умов життя&nbsp;— [[аракчеєвщина|аракчеївщини]]. Під час невдалого [[Повстання декабристів|грудневого повстання декабристів]] [[1825]] року в Петербурзі [[повстання Чернігівського полку]] під проводом [[Муравйов-Апостол Сергій Іванович|Сергія Муравйова-Апостола]] тривало до січня 1826 року. На Поділлі впродовж 1813—1835 років вирувало [[гайдамаки|гайдамацьке повстання]] [[Устим Кармалюк|Устима Кармалюка]]. Впродовж 1830—1831 років під час [[Листопадове повстання у Правобережній Україні (1830—1831)|Листопадового повстання]] поляки намагались відродити Річ Посполиту.

Під час чергової турецько-російської війни [[Велика Британія]], [[Друга французька імперія|Франція]] та [[Сардинське королівство]] вступилися за [[Османська імперія|Османську імперію]] чий протекторат ([[Волощина|Волощину]]) захопила Росія і розпочали [[Кримська війна|Кримську війну]] 1853—1856 років. З метою знищення Севастопольської військово-морської бази [[1854]] року місцем об'єднаного пароплавного десанту було обрано Євпаторію в Криму. Розпочалась [[Оборона Севастополя (1854—1855)|тривала оборона]], якою керував адмірал [[Нахімов Павло Степанович|Павло Нахімов]], а серед героїв був матрос [[Кішка Петро Маркович|Петро Кішка]]. [[1855]] року селяни Київщини невірно трактували набір в ополчення як поновлення козацтва, розпочалась «[[Київська козаччина]]», народний рух селян, що записувалися у «козаки», організовували самоуправні громади і відмовлялися виконувати повинності. Здача Севастополя після поразки на [[Малахів курган|Малаховому кургані]], затоплення Чорноморського флоту викликали передчасну смерть Миколи I.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Будинок штабу Чернігівського полку 1817р. в м.Васильків 2.jpg|border|Штаб Чернігівського полку у Василькові
Karmelyuk.JPG|border|Устим Кармалюк
<!--Vernet - La prise de Malakoff.jpg|border|''«Здобуття Малахового кургану»'', Орас Верне, 1858 рік-->
SplitCrow in Crimea.jpg|border|''«Розсічена російська ворона в Криму»'', плакат 1855 року
50 летие Александра II.jpg|border|Колаж основних подій за царювання Олександра II
1900 Укр адм поділ.png|border|Адміністративний поділ українських земель, 1900 рік
</gallery></small>

Новий імператор [[Олександр II (російський імператор)|Олександр II]] взявся реформувати країну за західним зразком. Впродовж 1861—1865 років він провів [[Реформи Олександра II|ряд реформ]]: [[Селянська реформа 1861|земельну]] (селяни переставали бути власністю, отримували земельний наділ за викуп і громадянські права), [[Судова реформа в Російській імперії (1864)|судову]] (з'явилися прокурори, адвокати, присяжні та відкриті засідання), [[Військова реформа Олександра II|військова]] (заміна 25-річного рекрутства на 6-річну військову повинність), [[Земська реформа|самоврядування]] (села об'єднувались у волості, утворювались виборні земські та міські управи). Але на Правобережжі земства не уводились до [[1911]] року через побоювання польської самоорганізації. [[Індустріальна революція]] спричинила швидке зростання промислових підприємств, які потребували працівників, до міст масово переїздять селяни в пошуках кращої долі. Росте широке майнове розшарування. Виокремлюється [[буржуазія]], прошарок нових бізнесменів і підприємців, на противагу яким постають наймані працівники&nbsp;— [[пролетаріат]]. Виокремлюється прошарок інтелектуалів, працівників розумової діяльності&nbsp;— [[інтелігенція]]. На селі майнове розшарування виділяє заможних власників і безземельних наймитів. [[1865]] року прокладають [[Одеська залізниця|першу залізницю]] між містами Одеса і Балта довжиною 200&nbsp;км, заради доправлення хліба в порт на експорт. Наприкінці XIX століття загальна довжина залізничних колій дорівнює 8,5 тис. км. На Поділлі та Правобережжі відбувається бум вирощування [[Цукровий буряк |цукрового буряка]], на Лівобережжі&nbsp;— [[Тютюн (сировина)|тютюну]]. У 1870-х роках британський підприємець [[Джон Юз]] збудував найбільший в імперії [[Донецький металургійний завод|металургійний завод]] на місці сучасного [[Донецьк]]а. Розвиток металургії спонукає промисловому освоєнню покладів кам'яного вугілля [[Донецький вугільний басейн|Донецького басейну]] та залізної руди [[Криворізький залізорудний басейн|Криворізького]]. Паралельно з індустріалізацією, відбувалась і масована [[урбанізація]]. Міста змінюють свій вигляд: вулиці вкривають [[бруківка|бруківкою]], з'являється [[Зовнішнє освітлення|освітлення]], [[телеграф|електричний зв'язок]] (1854 рік), [[Кінний трамвай|кінні]] та [[Київський трамвай|електричні трамваї]] (1892 рік, [[Піроцький Федір Аполлонович|Федір Піроцький]]), централізована [[каналізація]] (1894 рік, [[Адам Струве]]).

==== Національне відродження ====
{{main|Українське національне відродження|Українські політичні організації в Російській імперії}}
Завдяки розширенню кола освічених людей та їхньому просвітництву стверджуються ідеї [[права людини|прав людини]]; окремих націй замість населення з підданством ([[націоналізм]]); народу як джерела влади напротивагу одноосібній волі правителя ([[демократія]]). Українське національне відродження пройшло довгий шлях становлення. На першому етапі, починаючи з другої половини XVIII століття, це було фольклорно-етнографічне дослідження представниками еліти окремішності української нації, вивчення її мови, історії, культури й традицій. Яке переросло в культурне просвітництво другої половини XIX століття, поширення здобутих знань серед широких народних мас, формування національного мистецтва, літератури, науки. На початку XX століття ці процеси переростають в політичний етап з формуванням конкретних завдань щодо забезпечення прав українців у всіх сферах культурного, політичного та економічного життя. Наприкінці XVIII століття в Україні за європейським зразком формуються перші масонські ложі. Початком відродження національної літератури вважається видання [[1798]] року членом полтавської масонської ложі «[[Любов до істини]]» [[Котляревський Іван Петрович|Іваном Котляревським]] [[бурлеск]]ної «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїда]]», переспіву класичного [[Енеїда|античного твору]]. Навколо заснованого [[1805]] року [[Каразін Василь Назарович|Василем Каразіним]] у Харкові [[Харківський університет|першого університету]] гуртується національна інтелігенція: видаються фольклорні збірки, перші граматики, перші українські письменники [[Петро Гулак-Артемовський]] та [[Григорій Квітка-Основ'яненко]], математик [[Остроградський Михайло Васильович|Михайло Остроградський]]. У 1820-х роках з'являється ''[[Історія Русів|«Історія Русів»]]'' [[Григорій (Кониський)|Григорія Кониського]], в якій обґрунтовується спадкоємність Руси до України, а не північно-східних князівств, з яких постала Москва й Росія. [[1834]] року відкривається [[Київський університет|університет]] у Києві. [[1839]] року царська влада ліквідувала греко-католицьку церкву. [[1840]] року в Петербурзі друкується «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]» [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]]. Впродовж 1845—1847 років в Києві підпільно діяло [[Кирило-Мефодіївське братство]], програмним документом якого була ''«[[Книга буття українського народу]]»'' [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]]. Братчики прагнули утворити конфедерацію вільних слов'янських республік і скасувати кріпацтво. У березні 1847 року діяльність братства була викрита, члени заарештовані, Тарас Шевченко відправлений на солдатську службу до Казахстану.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Stamp of Ukraine s74.jpg|border|Поштові марки України, присвячені Котляревському
Stamp of Ukraine s75.jpg|border|і Шевченкові
Kharkov University old.jpg|border|Харківський університет
<!--Історія Русів.jpg|border|''«Історія Русів»''-->
Книга буття українського народу.jpg|border|''«Книга буття українського народу»'', видання 1921 року
Політехнічний інститут Київ 1911.jpg|border|Київський політехнічний інститут
Трупа Кропивницького 1890-х років.jpg|border|«Театр корифеїв» Кропивницького
</gallery></small>

Після амністії учасники Кирило-Мефодіївського братства організували [[1859]] року в Петербурзі українське культурно-просвітницьку громаду, [[1861]] року розпочали видання журналу ''«[[Основа (журнал)|Основа]]»''. У цей час на Правобережній Україні деякі представники польської інтелігенції зародили рух «[[хлопомани|хлопоманів]]», що взялися «ходити в народ», під проводом професора [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимира Антоновича]] організували в Києві [[Стара громада|українську громаду]], а пізніше в Одесі, Харкові та багатьох інших містах. Після [[Польське повстання 1863—1864|повстання поляків]] 1863—1864 років діяльність таких громад заборонили. [[1862]] року царський уряд заборонив понад 100 українських недільних шкіл, а [[1863]] року міністр внутрішніх справ [[Валуєв Петро Олександрович|Петро Валуєв]] видав [[Валуєвський циркуляр|таємний циркуляр]] із заборони використання української мови поза побутом. [[1866]] року відкривається [[Одеський університет|університет]] в Одесі (з яким пов'язана діяльність нобелівського лауреата [[Мечников Ілля Ілліч|Іллі Мечникова]] та його учня [[Заболотний Данило Кирилович|Данили Заболотного]]), політехнічні інститути в [[Київський політехнічний інститут|Києві]], [[Харківський політехнічний інститут|Харкові]] та [[Дніпровська політехніка|Катеринославі]]. У цей час працювали українські історики Микола Костомаров, [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимир Антонович]], [[Яворницький Дмитро Іванович|Дмитро Яворницький]], [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] (''«[[Історія України-Руси]]»''). В [[Українська література|літературі]] відзначаються [[Марко Вовчок]], [[Іван Нечуй-Левицький]], [[Панас Мирний]]. Впродовж 1873—1876 років у Києві [[Південно-західний відділ Російського географічного товариства|Південно-західний відділ]] імператорського [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]] видав 7 томів наукових ''«[[Записки Південно-західного відділу|Записок]]»'', випускав журнал ''«[[Киевский телеграф]]»''. Його діячами були [[Павло Чубинський]] і [[Михайло Драгоманов]]. Поширення друкованих засобів інформації активізує [[Українські політичні організації в Російській імперії|політичне життя]]. Вигартовуються ліберальні, консервативні, національні та соціалістичні течії політичної думки. Багато літератури завозиться з Галичини. [[1876]] року Олександр II видав [[Емський указ]], яким обмежувалося використання української мови в Росії, заборонялося видання книг українською мовою, завезення з-за кордону, театральні постановки і&nbsp;т.&nbsp;д. Внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився до [[Галичина|Галичини]].

Михайло Драгоманов емігрував до Швейцарії, де поширював ідеї «громадівського соціалізму» та створення загальноєвропейської конфедерації народів із Україною, як складовою частиною. Впродовж 1880-х років члени київської громади намагались продовжувати просвітницьку діяльність, але тільки російською мовою на сторінках часопису ''«[[Кіевская старина]]»''. На противагу поміркованій течії, радикальні націонал-патріоти, прихильники національної автономії, утворили [[1891]] року [[Братство тарасівців]], одним з членів якого був [[Борис Грінченко]]. [[1882]] року в Єлисаветграді почала працювати перша професійна трупа акторів під керівництвом [[Марко Кропивницький|Марка Кропивницького]]&nbsp;— «[[театр корифеїв]]» ([[Марія Заньковецька]], [[Микола Садовський]] та [[Панас Саксаганський]]). У музичному мистецтві працювали [[Семен Гулак-Артемовський]], [[Микола Лисенко]], [[Соломія Крушельницька]]. Українські представники нової течії модернізму проявили себе в архітектурі ([[Владислав Городецький]]), поезії ([[Михайль Семенко]]), письменстві ([[Ольга Кобилянська]], [[Іван Франко]], [[Леся Українка]], [[Михайло Коцюбинський]]), малярстві ([[Олександр Мурашко]], [[Іван Труш]], [[Казимир Малевич]]). Українські магнати і меценати, [[Алчевські]], [[Терещенки (рід)|Терещенки]] та [[Ханенки]] зробили великий внесок у збиранні та примноженні мистецької спадщини, доброчинстві.

=== Австрійська імперія ===
У результаті [[Поділи Речі Посполитої|поділів Речі Посполитої]] землі [[Червона Русь|Червоної Русі]] відійшли [[Австрійська імперія|Австрійській імперії]]. [[1772]] року була утворена нова адміністративна одиниця [[Королівство Галичини та Володимирії]] (Лодомерії){{efn|Галіція і Лодомерія&nbsp;— латинські назви українських етнічних земель Галичини і Волині, на які претендували [[угорці]]. З XIII по XVIII століття угорські правителі коронувалися «королями Галичини та Лодомерії». У пізньому середньовіччі австрійські Габсбурги зайняли угорський трон і успадкували територіальні претензії своїх попередників. Для реалізації цих претензій і було створене нове «королівство». Австрійці контролювали лише Галичину і Західну Волинь. Центр «Лодомерії»&nbsp;— [[Володимир-Волинський]]&nbsp;— залишався за Росією.}}. [[Марія-Терезія]] та її син [[Йосиф II]] відразу провели ряд реформ місцевого [[самоврядування]], управлінням відтепер займалися німецькі чиновники, а не місцеві шляхтичі, у містах запроваджувались виборні міські ради та призначались [[магістрат]]и, обирався представницький орган краю&nbsp;— сейм. Греко-католиків урівняли в правах з римо-католиками, відновили діяльність [[Львівський університет|Львівського університету]], дозволили навчання в школах рідною мовою та знищили особисту залежність селян&nbsp;— [[кріпацтво]], але зберегли [[панщина|панщину]]. Після спільних воєнних дій Росії та Австрії проти Османської імперії [[1774]] року [[Буковина]] відійшла Відню. Протягом 1786—1849 років вона перебувала в складі [[Галичина|Галичини]], а [[1862]] року її було перетворено на окремий коронний край імперії. [[1781]] року цісар Йосиф II видав указ, яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в [[Буковинська єпархія|одну єпархію]] та підпорядковано єпископові [[Доситей (Херескул)|Досифеєві Херескулу]], 12 грудня єпископську катедру було перенесено до [[Чернівці]]в. Під час [[Наполеонівські війни|Наполеонівських війн]], [[1809]] року було утворено королівство [[Королівство Галичина і Лодомерія|Галичини та Лодомерії]]{{efn|Це змінило в подальшому географічний зміст поняття «[[Галичина]]». Українські етнічні землі, тобто історичну Галичину, стали називати Східною Галичиною, а малопольські території&nbsp;— Західною Галичиною.}}, а Люблінська земля і Західна Волинь відійшли до [[Варшавське герцогство|Варшавського герцогства]], яке [[1815]] року поглинула Росія, поступившись Тернопільським краєм. [[1846]] року до Галіції приєднали князівства [[Велике князівство Краківське|Краківське]] та [[Князівство Освенциму і Затору|Освенциму і Затору]].

Більшість населення українських етнічних земель становили [[русини]] (ендоетнонім українців). Проте в Галичині значну частку становили також [[поляки]] (особливо у [[Західна Галичина|Західній]]) й [[євреї]], на Буковині&nbsp;— [[румуни]], а на Закарпатті&nbsp;— [[угорці]]. Держслужбовцями й управлінцями повсюдно були [[німці]]. Суспільство ділилося на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Українці складали переважно селянство, великі міста були населені неукраїнцями, й єдиним «[[Соціальний ліфт|соціальним ліфтом]]» для них була можливість отримати духовний сан. Греко-католицькі священники завдяки реформам отримали можливість здобувати вищу духовну освіту у семінаріях Європи на рівні з католиками. Тому саме вони стали на чолі просвітницького національного руху, так званими «[[Будителі|будителями]]». Видатним діячем цього руху був [[Олександр Духнович]], що видав 1847 року перший буквар русинською мовою ''«Книжица читалная для начинающих»''. [[1816]] року в [[Перемишль|Перемишлі]] виникло [[Культурно-освітнє товариство греко-католицьких священників|товариство галицьких греко-католицьких священників]]. Його член [[Іван Могильницький]] першим почав проголошувати проповіді українською. [[1833]] року студенти Львівського університету, [[Маркіян Шашкевич]], [[Іван Вагилевич]] та [[Яків Головацький]] заснували літературний гурток «[[Руська трійця]]». Який [[1836]] року видав альманах народної та власної творчості ''«[[Русалка Дністровая]]»'', майже увесь тираж якої вилучили. Принизливий соціальний та майновий стан провокував численні бунти. Так [[1831]] року [[Закарпаття]]м прокотилися холерні бунти; у [[1843]]—[[1844]] роках на Буковині [[Лук'ян Кобилиця]], так званий «гуцульський король», підбурив селян до самозахоплення пасовищ.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
CarteNouvelledesRoyaumesdeGalizieetLodomerie large.jpg|border|Королівство Галичини та Володимирії
Bucovina.JPG|border|Буковина у складі Австро-Угорщини 
Sxtfd.jpg|border|Лук'ян Кобилиця
Русалка_Дністровая.djvu|border|''«Русалка Дністровая»''
Oleksandr Dukhnovych.jpg|border|Олександр Духнович
Перша_дружина_Руського_народного_театру,_1864_рік.jpg|border|Театр Української Бесіди
</gallery></small>

Поширення ліберально-демократичних ідей у першій половині XIX століття підживлював національне відродження, у німецьких імперіях&nbsp;— національне відродження слов'ян та [[Панславізм|панслов'янський рух]]. [[1848]] рік вибухнув серією національно-визвольних рухів у Європі&nbsp;— «[[Весна народів]]». Було скликано перший парламент&nbsp;— [[Рейхстаг]], одним з депутатів якого став і Лук'ян Кобилиця. Громадяни отримали права на свободу слова, друку та зборів. Для селян скасували панщину, їм викупали земельні наділи, вони отримували громадянські права. 1848 року у [[Прага|Празі]] було скликано [[Слов'янський Конгрес у Празі 1848|Слов'янський з'їзд]]. Український національний рух очолила [[Головна Руська Рада]] на чолі зі священником [[Григорій (Яхимович)|Григорієм Яхимовичем]], якою було розпочато випуск першої україномовної газети&nbsp;— ''«[[Зоря Галицка]]»''. ГРР скликала Собор руських учених у Львові, що утворив [[Галицько-Руська матиця|Галицько-Руську матицю]]. Руський рух протистояв польській національній ідеї, а тому знайшов підтримку в німецької адміністрації. Того ж року придушено повстання поляків у Львові, а повстання угорців восени 1849 року за допомоги військ російського імператора [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]]. Завдяки іноземному капіталові в середині XIX століття в районі [[Борислав]]а та [[Дрогобич]]а розпочинається [[Історія нафтових промислів Борислава|видобуток нафти]] (до 4&nbsp;% світового видобутку). [[1861]] року до Львова прокладають [[Львівська залізниця|першу залізницю]], а через 3 роки в ньому починає діяти перший професійний [[театр Української Бесіди]].

[[1867]] року Австрійська імперія перетворилась на дуалістичну [[Конституційна монархія|конституційну монархію]] двох народів&nbsp;— [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщину]]. В якій Галичина й Буковина залишались в Австрії, а Закарпаття відходило угорській короні. У Галичині владу на місцях та скликаному сеймі відразу перебрали поляки, що спричинило кризу ідеї «русинства» та позицій консервативного греко-католицтва. На противагу ідеї «русинства» виникли течії, які розглядали русинів як частину польської, великоросійської ([[москвофільство]]) та загальноукраїнської нації ([[українофільство]]). У Львові [[1868]] року утворилося культурно-просвітницьке товариство народовців «[[Товариство «Просвіта» (1868—1939)|Просвіта]]», [[1873]] року літературне товариство, що [[1892]] року було перетворено на [[Наукове товариство імені Шевченка]]. [[1875]] року утворено [[Чернівецький університет]]. Впродовж 1860-1870-х років рух москвофілів за підтримки царського уряду зайняв провідні позиції в культурному житті. Після переходу громади села [[Гнилички]] [[1882]] року до православ'я, австрійський уряд почав розглядати діяльність москвофілів як підривну. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі: [[Смаль-Стоцький Степан Йосипович|Степан Смаль-Стоцький]], [[Попович Омелян|Омелян Попович]], [[Василько Микола Миколайович|Микола Василько]].

[[Демографічний вибух]] та брак потреби робочої сили в неіндустріалізованих містах імперії викликав першу [[Українська діаспора|хвилю еміграції]] на захід. Країнами-акцепторами стали: [[Українці США|США]] (найбільше [[Пенсильванія]]), [[Українці Канади|Канада]] ([[Онтаріо]], [[Манітоба]], [[Саскачеван]], [[Альберта]]), [[Українці Бразилії|Бразилія]] ([[Парана (штат)|Парана]]), [[Українці Аргентини|Аргентина]] ([[Гран-Чако]] і [[Місьйонес (провінція)|Місьйонес]]), [[Українці Австралії|Австралія]]. Хто не бажав мігрувати об'єднувались у [[кооператив]]и, [[1883]] року у Львові за ініціативи [[Василь Нагірний|Василя Нагірного]] створено перший кооператив «[[Народна торгівля]]». [[1885]] року було утворено [[Народна Рада|Народну Раду]], а вже через 5 років її лідер, [[Юліан Романчук]] пішов на угоду з поляками і німцями в обмін на культурно-освітні поступки та кілька місць у парламенті. Радикальні соціалісти на чолі з [[Франко Іван Якович|Іваном Франком]] та [[Павлик Михайло Іванович|Михайлом Павликом]] [[1890]] року у відповідь утворюють партію [[Українська радикальна партія (1890)|РУРП]]. [[1899]] року на її базі утворилося дві нові&nbsp;— [[Українська національно-демократична партія|УНДП]] і [[Українська соціал-демократична партія (1899)|УСДП]]. Один з лідерів останньої, [[Юліан Бачинський]], уперше через ідеї [[марксизм]]у в своїй праці [[1895]] року ''«[[Україна irredenta]]»'' виголосив необхідність повної незалежності України ''«від Сяну по Кавказ!»''. Його підтримав через 5 років харківський адвокат [[Міхновський Микола Іванович|Микола Міхновський]] в праці ''«[[Самостійна Україна (брошура)|Самостійна Україна]]»''&nbsp;— ''«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі»''.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Boryslaw 1920 post card.jpg|border|Нафтові промисли Борислава
Світова мапа з розміщенням Українців по світу.jpg|border|Світова мапа української діаспори
A sheptytskyj.jpg|border|Митрополит Андрей Шептицький
Учасники з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди».jpeg|border|Члени Наукового товариства Шевченка
Українські соколи на VІ-му Всесокільському злеті у Празі.jpg|border|Зліт українських «соколів»
</gallery></small>

До початку Першої світової війни вдалося українізувати ¾ початкових шкіл на Галичині. [[1900]] року [[Андрей (Шептицький)|Андрея Шептицького]] було обрано новим митрополитом [[Греко-католицька церква в Україні|греко-католицької церкви]]. Він зайняв чітку проукраїнську позицію й став моральним авторитетом для українців. Того ж року [[Кирило Трильовський]] створив пожежно-руханкову організацію «[[Січ (товариство)|Січ]]». [[Іван Боберський]] популяризував спортивне товариство «[[Сокіл-Батько]]» та скаутський [[Пласт (організація)|Пласт]]. [[1907]] року в імперії було запроваджено [[загальне виборче право]].

== Новітня історія ==
{{main|Новітня історія України}}
[[1900]] року на програмних самостійницьких ідеях Міхновського було утворено політичну [[Революційна українська партія|Революційну українську партію]] (РУП), яка дала початок трьом іншим: 1902&nbsp;— [[Українська народна партія (1902)|УНП]] (Міхновський), 1904&nbsp;— [[Українська соціал-демократична спілка|УСДС]] (Міленівський), 1905&nbsp;— [[Українська соціал-демократична робітнича партія|УСДРП]] (Винниченко, Петлюра). 1904 року утворено дві ліберальні партії: [[Українська демократична партія|УДП]] (Євген Чикаленко) та [[Українська радикальна партія (1904)|УРП]] ([[Єфремов Сергій Іванович|Сергій Єфремов]], [[Грінченко Борис Дмитрович|Борис Грінченко]]), які під час наступної революції об'єдналися в [[Українська демократично-радикальна партія|УДРП]]. На українських землях діяли й загальноросійські політичні партії: [[Соціалісти-революціонери|есери]], [[Російська соціал-демократична робітнича партія|РСДРП]] меншовиків та більшовиків (Володимир Ленін), [[Конституційно-демократична партія (Росія)|кадети]] та [[чорносотенці]].

=== Перша російська революція ===
{{main|Революція 1905—1907}}
У 1900—1903 роках внаслідок інтенсивної індустріалізації відбулась [[Економічна криза|перша економічна криза]] перевиробництва. Внаслідок чого посилилась монополізація та погіршення умов праці робітників. [[Російсько-японська війна]] на Далекому Сході 1904—1905 років була програна, замість демонстративної перемоги й ''«підйому морального духу»'' перетворилась на загальні депресивні настрої. [[9 січня]] [[1905]] року з подій [[Кривава неділя (1905)|Кривавої неділі]], розстрілу мирної демонстрації робітників у Санкт-Петербурзі, розпочалась [[Перша російська революція]]. Це стало приводом для масових страйків, що паралізували Російську імперію. Одночасно селяни захоплювали ліси й маєтки. На панцернику [[Панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський»|«Потьомкин»]] на Чорноморському флоті відбулося [[Повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський»|повстання моряків]], яке [[Повстання саперів|підхопили сапери]] в Києві. У грудні збройне [[Дебальцевське збройне повстання 1905 року|повстання у Дебальцевому]] піднімають залізничники, у Києві повсталі робітники творять [[Шулявська республіка|власну республіку]]. У відповідь на революцію маніфестом від [[17 жовтня]] [[1905]] року [[Микола II (російський імператор)|Миколою II]] дарувались громадянські права й скликається перший парламент&nbsp;— [[Державна дума Російської імперії I скликання|Державна дума]]. Українці починають українізувати народну освіту, поширюється діяльність «Просвіт», засновується газета ''«[[Хлібороб (газета, Лубни)|Хлібороб]]»'' та ін. Після парламентських виборів навесні 1906 року українські депутати в Думі, яка проіснувала лише 2 місяці, утворюють власну фракцію, Українську парламентську громаду, яку очолює земський адвокат [[Шраг Ілля Людвигович|Ілля Шраг]]. У другій Думі, яка проіснувала 3 місяці, [[1907]] року 47 українців знов утворили фракцію й повторили вимоги культурно-політичної автономії України та розширення сфер вжитку української мови. Новим виборчим законом було значно обмежено коло виборців, тому до третьої Думи вже потрапили здебільшого консервативні контрреволюційні сили, національне відродження згорталось, переходило до підпілля ([[Товариство українських поступовців|ТУП]]), ширились шовіністичні та антисемітські настрої ([[справа Бейліса]]).

З 1906 по 1911 рік міністр внутрішніх справ імперії [[Петро Столипін]] проводить [[Столипінська аграрна реформа|аграрну реформу]], яка руйнувала традиційний селянський общинний уклад й формувала «хутірський» одноосібний. Такою можливістю, переважно в степу, скористалась чверть українського селянства. Іншою ідеєю, переселенням до Сибіру та на Далекий Схід скористалось більше 1&nbsp;млн українців, утворилися [[Сірий Клин|Сірий]] та [[Зелений Клин]]и, заклавши основу аграрного населення цих країв. За свою жорстку позицію проти революційних і національних рухів (''«Менше заарештовувати, більше стріляти»'') був убитий [[1911]] року в [[Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка|Київській опері]].

=== Перша світова війна ===
{{main|Україна в Першій світовій війні}}
На початку XX століття Британія та Франція повністю перекроїли колоніальний світ ринків сировини й збуту промислової продукції на свою користь і утворили «сердечну угоду»&nbsp;— [[Антанта|Антанту]], до якої залучили й Російську імперію. Нові індустріальні локомотиви, Німеччина, Австрія та Італія залишились без ринків збуту своєї продукції, які утворили [[Троїстий союз]] на противагу Антанті&nbsp;— міжнародна напруга посилилась. Пізніше, після виходу Італії, до союзу були залучені Туреччина і Болгарія, а союз перейменовано на [[Четверний союз|Четверний]]. Після вбивства [[28 червня]] [[1914]] року наступника австро-угорського престолу [[ерцгерцог]]а [[Франц Фердинанд|Франца-Фердинанда]] в [[Сараєво]] сербським націоналістом [[Гаврило Принцип]]ом, [[Сербія]] не змогла задовольнити ультиматум Австро-Угорщини, яка розпочала війну. Росія, як союзник Сербії, розпочала мобілізацію, на що Німеччина [[1 серпня]] оголосила війну вже Росії&nbsp;— розпочалася [[Перша світова війна]]. Вже 2 серпня у Львові на чолі з [[Кость Левицький|Костем Левицьким]] було створено [[Головна українська рада|Головну українську раду]], яка підтримала німців у війні проти Росії. З членів товариств «[[Сокіл (товариство)|Сокіл]]», «[[Січ (товариство)|Січ]]» та «[[Пласт (організація)|Пласт]]» утворено добровольчий легіон [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців]] (УСС). Впродовж 1914—1916 років січові стрільці відзначились в [[Оборона Ужоцького перевалу|обороні Ужоцького перевалу]], [[Бої за гору Маківка|боях за Маківку]] та [[Бої за гору Лисоня|Лисоню]]. Іммігранти-наддніпрянці ([[Донцов Дмитро Іванович|Дмитро Донцов]], [[Дорошенко Василь Андрійович|Василь Дорошенко]]) утворили [[Союз визволення України]]. У Російській імперії соціалісти підтримали власну імперію у війні, а поступовці через 2 роки вижидання заявили позицію нейтралітету. 1914 року в результаті [[Галицька битва|Галицької битви]] царські війська зайняли Галичину, утворили [[Галицько-Буковинське генерал-губернаторство|генерал-губернаторство]] й розпочали гоніння на українофільство. [[1915]] року в результаті [[Горлицький прорив|Горлицького прориву]] Росія відступила, а в травні-червні [[1916]] року відбувся [[Брусиловський прорив]] і нова окупація частини Галичини. У Росії різко зросла частка військового виробництва коштом цивільного, одночасні регулярні страйки робітників поєднувалися із загрозою продовольчої кризи. У лютому [[1917]] року в Петербурзі після хлібних бунтів сталася [[Лютнева революція]], імператор Микола II зрікся престолу, влада у столиці перейшла до [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]], було проголошено республіку й оголошено про скликання [[Всеросійські установчі збори|Установчих зборів]]. На місцях влада зосереджувалась в [[Рада робітничих і солдатських депутатів|радах робітників і солдатів]], в яких більшовикам вдалося встановити контроль завдяки популістській пропаганді.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Map Europe alliances 1914-uk.svg|border|Військово-політичні блоки в Європі, 1914 рік
Штурмова бригада УСС.jpg|border|Українські січові стрільці
Aleksei Brusilov at Rivne Railway Station (October 1915).jpg|border|Олексій Брусилов у Рівному
Козева.jpg|border|Бої за Козьову
WWI.1914-1915 RUSSIAN ARMY IN GALICIA HOW THEY CROSSED THE CARPATHIANS.jpg|border|Козаки в Карпатах
</gallery></small>

=== Українська революція ===
{{main|Українська революція|Українська Центральна Рада}}
4 ([[17 березня]]) [[1917]] року в Києві за ініціативи [[Товариство українських поступовців|поступовців]] представники найбільших українських політичних сил утворили спільний координаційний орган&nbsp;— [[Українська Центральна Рада|Центральну Раду]]. Головою заочно був обраний професор [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], якого тимчасово заміняв [[Науменко Володимир Павлович|Володимир Науменко]]. Значну частину депутатів становили есери та меншовики<ref>Василь Голованов. «Нестор Махно» (біографія). М: Молода гвардія, 2008 (ЖЗЛ). ISBN 978-5-235-03141-8.</ref>. Рада швидко заручилась підтримкою широкого кола народних мас і стала головним представницьким органом української нації&nbsp;— її першим парламентом. У квітні проведено [[Всеукраїнський національний конгрес]] 700 делегатів, які висловлюють підтримку Центральній Раді. Головою переобирають Михайла Грушевського, а заступниками соціал-демократа Володимира Винниченка та радикального ліберала Сергія Єфремова. Центральну Раду підтримують Всеукраїнський військовий з'їзд, який утворив [[Український генеральний військовий комітет]] ([[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]]); селянські з'їзди, що надсилають своїх депутатів, через що було утворено [[Мала Рада|Малу Раду]], як окремий виконавчий комітет. Винниченку, як делегатові від Центральної Ради, Тимчасовий уряд Росії відмовив у перемовинах про автономію. Тому в червні 1917 року Рада свої умови проголошує у [[Перший Універсал Української Центральної Ради|Першому універсалі]] та скликає Всеукраїнські установчі збори. Утворено уряд&nbsp;— [[Генеральний секретаріат Української Центральної Ради|Генеральний секретаріат]], на чолі з Винниченком. Після порозуміння із Тимчасовим урядом Росії у липні було проголошено [[Другий Універсал Української Центральної Ради|Другий універсал]], який закріплював автономію України в складі Росії та права інших народів України (польського, єврейського і російського), представницькі органи яких надіслали після того своїх делегатів до Центральної Ради. Проти універсалу виступили самостійники [[2-й український полк імені Павла Полуботка|полку імені Полуботка]], чий [[Виступ полуботківців|виступ]] придушити допомогли російські війська. У жовтні добровольчі загони територіальної самооборони об'єдналися в рух «[[Вільне козацтво|Вільного козацтва]]» і провели з'їзд на якому обрали почесним гетьманом [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]]. У червні 1917 року Тимчасовий уряд намагався втілити плани наступу на фронті, але «[[червневий наступ]]» провалився, бо війська були вже вкрай деморалізовані, ширилися пацифістські настрої, зростало дезертирство та націоналізація військових частин.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Дом_Учителя.jpg|border|Будівля Центральної Ради
Hrushevskyi Mykhailo XX.jpg|border|Михайло Грушевський
1st Universal.jpg|border|Перший Універсал
Members of the first Cossack congress. Chyhyryn October 1917.jpg|border|Козацький конгрес у Чигирині, 1917 рік
Polubotkivtsi.jpg|border|Виступ полуботківців у Києві
</gallery></small>

==== УНР ====
{{main|Українська Народна Республіка|Українська Народна Республіка Рад}}
У жовтні більшовикам вдалося здійснити [[Жовтневий переворот|заколот]] у Петербурзі, а [[II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів|Другий Всеросійський з'їзд рад]] його підтримав. Більшовики утворили [[Рада народних комісарів РСФРР|Раду народних комісарів]] на чолі з [[Володимир Ленін|Володимиром Леніним]]. Перший декрет більшовиків був ''«Про мир»'' (відозва до військових зупини війну), а другий&nbsp;— ''«Про землю»'' (на підтримку самозахоплення селянами земель), що значно підняло авторитет такої влади. Наприкінці жовтня&nbsp;— на початку листопада 1917 року більшовики [[Донеччина|Донбасу]] взяли владу в [[Луганськ]]у, [[Макіївка|Макіївці]], [[Горлівка|Горлівці]], [[Краматорськ]]у. У Києві натомість 7 (20) листопада [[Третій Універсал Української Центральної Ради|Третім універсалом]] проголошується самостійна [[Українська Народна Республіка]] в складі федеративної Росії на теренах 9 українських губерній. Декларувались соціалістичні обіцянки про мир, соціалізацію землі, 8-годинний робочий день, національну автономію меншин та амністію політичних в'язнів. [[Всеукраїнський з'їзд рад (Київ)|Всеукраїнський з'їзд рад]] у грудні 1917 року в Києві на противагу Всеросійському не підтримав більшовиків, проте висловився на підтримку Центральної Ради. Тоді більшовики 24-25 грудня на [[Всеукраїнський з'їзд рад (Харків)|власному з'їзді]] у Харкові проголошують іншу [[Українська Народна Республіка Рад|УНРР]] і розпочинають «війну з буржуазією». Для поширення свого впливу на південні губернії та Дон, що знаходилися під контролем отамана [[Каледін Олексій Максимович|Каледіна]], уряд більшовиків створює [[Південний революційний фронт боротьби з контрреволюцією|Південний революційний фронт]] під командуванням [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|Володимира Антонова-Овсієнка]]. У січні червоні війська Антонова-Овсієнка та [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]], оголосивши [[Ультиматум Раднаркому|ультиматум]] Центральній Раді, йдуть на Київ, в якому спалахнуло [[Січневе повстання (1918)|повстання]] робітників заводу «Арсенал». На придушення повстання було кинуто боєздатні загони, а в [[Бій під Крутами|бою під Крутами]] розгромлено недосвідчених захисників Києва, студентів та курсантів. 22 січня 1918 року, за декілька діб до відступу з Києва, Центральна Рада в [[Четвертий Універсал Української Центральної Ради|Четвертому універсалі]] проголосила незалежність України. 8 лютого 1918 року червоні війська Михайла Муравйова [[Штурм Києва (1918)|взяли Київ]] і вчинили жахливу різанину, жертвами якої стали до 3 тис. осіб.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
3 viysk zyizd.jpg|border|Проголошення Третього універсалу
January uprising.jpg|border|Січневе повстання
Brest-litovsk-feb-9-1918a.jpg|border|Берестейський сепаратний мир з Центральними державами
1918._Карта_УНР.jpg|border|Мапа УНР, січень 1918 рік
</gallery></small>

У лютому 1918 року в Бересті підписано [[Берестейський мир|мирну угоду]] між УНР та Центральними державами. За умовами якої Центральні держави визнавали незалежність УНР та Центральну Раду, до України приєднувалися землі [[Холмщина|Холмщини]] та [[Берестейщина|Берестейщини]], надавалась допомога у боротьбі з більшовиками в обмін на постачання продовольства. На початку березня Центральна Рада повертається до Києва, німецькі й австрійські війська виходять на східний кордон УНР (лінія [[Стародуб]]&nbsp;— [[Рильськ]]&nbsp;— [[Бєлгород|Білгород]]&nbsp;— [[Валуйки]]&nbsp;— [[Кантемирівка]]&nbsp;— [[Ростов]]), загони [[Болбочан Петро Федорович|Петра Болбочана]] [[Кримська операція (1918)|звільняють Крим]] і в квітні на кораблях [[Чорноморський флот Російської імперії|Чорноморського флоту]] піднімають українські прапори. [[29 квітня]] [[1918]] року на останньому засіданні Центральна Рада приймає [[Конституція УНР|Конституцію]].

==== Українська Держава ====
{{main|Українська Держава}}
У день прийняття конституції УНР на Хліборобському конгресі в Києві консервативно-монархістські сили проголошують [[Українська Держава|Українську Державу]], військову диктатуру гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]], колишнього генерал-лейтенанта царської армії, що спиралась на військову підтримку Німеччини. Центральна Рада була розпущена, Раду міністрів очолив [[Федір Лизогуб]]. Гетьману вдалося налагодити роботу державного апарату, нормалізувати роботу фінансової та судової систем, повернуто приватну власність на землю, скасовано 8-годинний робочий день та обмежено ряд громадянських прав, розпочато українізацію культурного життя, засновано [[Національна академія наук України|Українську академію наук]] на чолі з [[Вернадський Володимир Іванович|Володимиром Вернадським]], Катеринославський університет. У червні 1918 року було підписано мирну угоду із більшовиками, але визнання від країн Антанти здобути не вдалося. [[11 листопада]] 1918 року закінчилась Перша світова війна, Німеччина підписала принизливі умови миру, її війська покинули Україну. Гетьману довелось шукати зовнішньої підтримки у [[Білий рух|Білого руху]], він погодився на утворення Всеросійської федерації народів.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Pavlo Skoropadsky portrait, colorized by Ruslan Habanets.jpg|border|Павло Скоропадський
Bolbochan&Habsburg.jpg|border|Петро Болбочан під час зустрічі з січовими стрільцями в Запоріжжі
Академія наук реверс.jpg|border|Ювілейна монета, присвячена 100-річчю НАНУ
Europe map 1919.jpg|border|Карта Європи, 1919 рік
</gallery></small>

==== Відновлення УНР і громадянська війна ====
{{main|Директорія УНР|Українська Соціалістична Радянська Республіка|Повстанський рух України (1918–1921)}}
Уряд Скоропадського без підтримки німців був повалений антигетьманським повстанням під командуванням [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]]. [[14 грудня]] 1918 року була відновлена Українська Народна Республіка на чолі з [[Директорія Української Народної Республіки|Директорією]]&nbsp;— колективним органом соціалістичної опозиції до влади гетьмана. На чолі якої стають прорадянський [[Володимир Винниченко]] та проантантський Симон Петлюра. Останній зумів мобілізувати 100 тис. військо, яке у [[Бій під Мотовилівкою|битві під Мотовилівкою]] розбило військо Скоропадського. 18 грудня Директорія зайняла Київ, а Скоропадський, зрікшись булави, втік до Німеччини. У лютому [[1919]] року під ударами загонів Червоної армії Директорія покидає Київ, й відступає на захід. У пошуках порозуміння із країнами Антанти з уряду виходить прорадянський Винниченко та ряд соціалістів.

У [[Бєлгород|Білгороді]] восени 1918 року на чолі з [[П'ятаков Георгій|Георгієм П'ятаковим]] був утворений уряд [[Українська Соціалістична Радянська Республіка|УСРР]]. У березні [[Третій Всеукраїнський з'їзд рад|ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад]] у Харкові прийняв [[Конституція УСРР 1919|Конституцію УСРР]], за якою Україну проголошено країною рад. Вся влада зосереджується в руках делегатів з'їздів, що відбуваються періодично, а в період між ними владою наділяється [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|ВУЦВК]] під головуванням [[Петровський Григорій Іванович|Григорія Петровського]]. Головою [[Рада народних комісарів Української РСР|уряду]] призначено [[Раковський Християн|Християна Раковського]]. На початку червня усі радянські республіки уклали «військово-політичний союз» і формальна незалежність була скасована, розпочато втілення політики «[[Воєнний комунізм|воєнного комунізму]]». 1918 року більшовики заснували власну партію [[Всеросійська комуністична партія (більшовиків)|ВКП(б)]], з метою розбудови ''«світлого комуністичного майбутнього»'', заради радикальної перебудови суспільства вони прагнули роздмухати ''«полум'я світової революції»''. Інструментом досягнення цілей вони обрали націоналізацію всього майна, скасування приватної власності, «[[червоний терор]]» проти класових ворогів, карткову систему розподілу товарів, експропріацію хліба в селян&nbsp;— [[Продрозкладка|продрозкладку]], обов'язкову загальну трудову повинність.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Petlura_Vynnychenko.jpg|border|Уряд Директорії УНР
Керівники КП(б)У.jpg|border|Уряд УСРР
Grigorev.jpg|border|Григор'єв і Антонов-Овсієнко, 1919 рік
Dybenko & Makhno.jpg|border|Дибенко і Махно, 1919 рік
Присяга_січових_стрільців._Старокостянтинів._1919.JPG|border|Симон Петлюра і Євген Коновалець приймають присягу січових стрільців 
</gallery></small>

Масове невдоволення воєнним комунізмом переростає в селянські повстання, найбільше з яких в [[Єлисаветград]]і у травні 1919 року очолив отаман [[Григор'єв Никифор Олександрович|Никифор Григор'єв]]. Добровольча армія Білого руху під командуванням генерала [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]] за допомоги сил Антанти витискувала більшовиків з півдня, повертаючи старі царські порядки. У результаті наступу військ [[Збройні Сили Півдня Росії|ЗСПР]] були зайняті [[Донбас]], [[Катеринослав]], [[Харків]] та [[Одеса]]. У липні цим скористалась армія УНР і розпочала власний наступ, 30 серпня вона звільнила Київ. Але вже наступного дня до столиці зайшли денікінські війська зі сходу. Через суперечності між командуванням [[Дієва армія УНР|Дієвої армії]] УНР та [[Українська галицька армія|УГА]] сталася «[[київська катастрофа]]», коли українські війська опинились у «трикутнику смерті» між поляками, білогвардійцями та комуністами. 1 листопада командири УГА вирішують перейти на сторону Денікіна, а Петлюра з Директорією виїздять до Варшави. Частина військ на чолі з [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайлом Омеляновичем-Павленком]] з грудня по травень 1920 року продовжує боротьбу партизанськими засобами&nbsp;— «[[Перший зимовий похід]]». Дії 40 тис. бійців [[Революційно-повстанська Армія України|Революційно-повстанській армії]] отамана-анархіста [[Нестор Махно|Нестора Махна]] на півдні України, в тилу денікінців, дозволили комуністам на початку грудня 1919 року перейти в контрнаступ. Війська білогвардійців під командуванням [[Врангель Петро Миколайович|Петра Врангеля]] відступили й засіли в Криму. За третьої спроби захопити Україну більшовики взяли собі на озброєння вже національні гасла, незалежність УСРР, обов'язкове знання української мови всіма членами партії. До складу УСРР з управлінських міркувань було приєднано [[Східний Донбас]].

==== ЗУНР ====
{{main|Західноукраїнська Народна Республіка|Польсько-українська війна (1918—1919)}}
Восени [[1918]] року українці Галичини утворили Українську національну раду, а молоді офіцери&nbsp;— Центральний військовий комітет ([[Дмитро Вітовський]]). [[1 листопада]] 1918 року українські військові захопили владу у Львові ([[Листопадовий чин]]) і вже 13 листопада проголосили [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнську Народну Республіку]]. Президентом республіки став [[Євген Петрушевич]], а главою уряду&nbsp;— [[Кость Левицький]]. У республіці вдалося налагодити державне життя, впровадити українську мову як державну, 8-годинний робочий день, передачу земель селянам без викупу, гарантувати культурну автономію іншим народам, провести вибори до органів влади. Але все це приходилось впроваджувати в умовах [[Польсько-українська війна (1918—1919)|польсько-української війни]]. На базі ветеранів Легіону січових стрільців було створено [[Українська галицька армія|Українську галицьку армію]] (УГА). [[22 січня]] [[1919]] року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено [[Акт Злуки]] двох українських держав, УНР та ЗУНР. Проте поляки дуже швидко відбили Львів, а навесні 1919 року, за допомогою 60-тис. війська інтернованих Францією поляків з німецької армії під проводом генерала [[Альбрехт фон Галлер|Галлера]], розпочали наступ. УГА відступила за [[Збруч]], на початок червня 1919 майже вся ЗУНР була окупована Польщею, [[Румунія|Румунією]] і [[Чехословаччина|Чехословаччиною]]. У червні УГА провела успішну [[Чортківська офензива|Чортківську офензиву]], проте розвинути наступ не вдалося. УГА повернула за Збруч для з'єднання з частинами УНР. Частина військ опинилася у Чехословаччині, де стала відома під назвою «української бригади». [[21 квітня]] [[1920]] року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці [[Збруч]]. За рішенням повоєнної Паризької мирної конференції західноукраїнські землі вирішено було передати до складу новоутвореної [[Друга Польська республіка|Польщі]]. Існування соціалістичної України, колишнього союзника Центральних держав, уможливлювалось лише в ролі буфера з більшовицькою Росією. Не лишаючи надії на перемогу Білого руху в Росії, офіційно східний кордон Польщі країнами Антанти було затверджено лише [[1923]] року. Того ж року уряд ЗУНР в екзилі самоліквідувався. За умовами мирних конференцій Бессарабія переходила під владу Румунії, а Закарпаття&nbsp;— Чехословаччини.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
West ukraine.png|border|Територія проголошеної ЗУНР
Старшини УГА Н. Гірняк, В. Старосольський та ін.jpg|border|Старшини УГА
Signing_of_the_Act_Zluky_on_January_22_1919._Урочисте_оголошення_Акту_Злуки_22_січня_1919.jpg|border|Проголошення акту Злуки на Софійському майдані в Києві
Національності Польщі (1937).jpg|border|Українські землі в складі Польщі
</gallery></small>

==== Польсько-радянська війна ====
{{main|Польсько-радянська війна}}
У квітні [[1920]] року Петлюрі у Варшаві вдається домовитись із лідером Польщі, [[Юзеф Пілсудський|Юзефом Пілсудським]] щодо спільної боротьби проти більшовиків за визнання польсько-українського кордону за [[Збруч]]ем ([[Варшавський договір (1920)|Варшавська угода]]) і вже 7 травня польсько-українські війська [[Київська операція війська польського (1920)|відбили Київ]]. Проте [[Перша кінна армія|кінна армія]] [[Будьонний Семен Михайлович|Семена Будьонного]] швидко повернула Київ та Правобережну Україну, перетнула польський кордон і впритул наблизилась до Варшави. Лише спільні дії польсько-українських військ у [[Варшавська битва (1920)|Варшавській битві]] 1920 року зуміла зупинити більшовиків й врятувати Польщу від розгрому&nbsp;— «диво на Віслі». Після радянсько-польського перемир'я у жовтні-листопаді 1920 року Червоній армії під командуванням [[Фрунзе Михайло Васильович|Михайла Фрунзе]], за допомоги військ Махна, вдалося прорватись до Криму, розбити залишки Білої армії й вчинити наймасовіший «[[Червоний терор у Криму|червоний терор]]» по відношенню до своїх політичних супротивників.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Petlura-Piłsudski Winnica 1920.jpg|border|Пілсудський і Петлюра, 1920 рік
Petlura-Rydz Śmigły dworzec w Kijowie.jpg|border|Ридз-Сміглий і Петлюра у звільненому Києві
Polish-soviet war 1920 Aftermath of Battle of Warsaw.jpg|border|Захоплені радянські знамена після Варшавської битви
Europe in 1923.jpg|border|Карта Європи, 1923 рік
</gallery></small>

У січні [[1921]] року між Польщею, УСРР та РСФРР було підписано [[Ризький мир (1921)|Ризький мир]], за яким Польща визнавала уряд УСРР, за що отримувала Волинь та Галичину. Для УНР це означало крах Варшавського договору. Частини армії УНР під проводом [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрія Тютюнника]] у листопаді 1921 року розпочали «[[Другий зимовий похід]]», але зазнали поразки у [[Битва під Базаром|битві під Базаром]]. Остання велика спроба збройного протистояння більшовикам була здійснена повстанцями [[Холодноярська республіка|Холодноярської республіки]] [[1922]] та [[Патріотичне кубло|Патріотичного куреню]] [[1923]] року.

=== Міжвоєнний період ===

==== УРСР ====
{{main|Українська Радянська Соціалістична Республіка}}
[[1921]] року більшовикам Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) зі столицею в Харкові вдалося встановити свою владу над більшістю українських земель. Це ознаменувало поразку Української національної революції. [[30 грудня]] [[1922]] року РРФСР, УСРР, [[Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка|ЗСФРР]] та [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БСРР]] підписали угоду про створення [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]]. Вищі органи федерації відповідали за зовнішню політику, збройні сили, транспорт і зв'язок, централізовану економічну політику. Столицею нової країни проголошувалась Москва. У січні [[1924]] року була прийнята перша [[Конституція СРСР 1924 року|Конституція СРСР]], [[1929]] року нова [[Конституція УСРР 1929|Конституція УСРР]] офіційно затвердила входження республіки до складу Радянського Союзу.

За даними перепису 1920 року населення Радянської України становило 25,5&nbsp;млн осіб, з них сільських жителів 20,9&nbsp;млн, а міських 4,6&nbsp;млн<ref name="btsau">[http://www.btsau.edu.ua/rus/menu2/rabpr/plans/econom/istoria.htm Лекція 1. Соціально-економічний розвиток України.]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. Тривав процес втрати етнічних українських земель: 1924 року [[Таганрог]] був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися не лише на західноукраїнських землях, але й на теренах центральної та південно-східної України. Відомим є, наприклад, [[Холодноярська республіка|повстанський рух у Холодному Ярі]], який замовчувався радянською пропагандою.

;Ствердження радянської влади
{{main|Нова економічна політика|Коренізація}}
У 1921—1923 роках на півдні Україні та Росії, що традиційно були основними постачальниками зерна, внаслідок грабіжницької [[Експропріація|експропріації]] хліба заради міських робітників, розпочався [[Голодомор в Україні (1921—1923)|голод]]. Голодувало приблизно 3,5&nbsp;млн українських селян, яких врятувала міжнародна спільнота та доброчинні організації, такі як [[Американська адміністрація допомоги]]. 1921 року було проголошено нову економічну політику (нову по відношенню до воєнного комунізму)&nbsp;— химера соціалізму й капіталізму. Поверталась торгівля й грошові відносини, наймана праця; [[продрозверстка]] на селі замінювалась фіксованим продуктовим податком; збиткові підприємства передавались до приватної власності, централізовані галузеві главки державних підприємств замінювали територіальні трести. Унаслідок такої політики та завдяки приватній ініціативі промисловість та сільське господарство швидко відновились та перевершили показники 1913 року, з'явився прошарок заможних людей&nbsp;— «непмани» та «[[Куркуль|куркулі]]» (на селі). 1925 року було проголошено курс на [[Індустріалізація|індустріалізацію]], що в подальшому вартувала мільйонів життів, а [[1928]] року НЕП було повністю згорнуто.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Euromaidan in Kyiv (2013-12-15) 17.JPG|border|Історичний прапор повстанців Холодного яру під час Євромайдану
Бойчук Шевченківське свято 1920.jpg|border|''«Шевченківське свято»'', М. Бойчук, 1920 рік
Адміністративні зміни сучасної території України 1921–1994.gif|border|Адміністративні зміни території України впродовж 1921—1994 років
Актори_Березоля.jpg|border|Актори театру «Березіль»
У редакції Всесвіту.jpg|border|Довженко, Гордієнко та Хвильовий <!--у редакції журналу «Всесвіт», Харків, 1925 рік-->
<!--Ukposter.jpg|border|Плакат часів українізації-->
Vasyl Lypkivskiy memorial plaque Kyiv.JPG|border|Меморіальна дошка Василю Липківському
</gallery></small>  

Радянською владою здійснювалась кампанія з ліквідації неписемності серед дорослого населення&nbsp;— [[лікнеп]]. З [[1923]] року більшовики проводять нову національну політику&nbsp;— [[Коренізація|коренізацію]] (варіант для України&nbsp;— українізація), що дозволило понизити градус націонал-політичної напруги й дало шанс проявити себе [[Націонал-комунізм|націонал-комуністичним]] діячам, які вважали, що подолати відчуження між селянством та владою можна лише, якщо остання заговорить мовою цього народу. 80&nbsp;% КП(б)У не були етнічними українцями, вони різко виступали проти такої політики. Проте свідомі наркоми освіти УСРР [[Олександр Шумський]] та [[Микола Скрипник]] послідовно впроваджували цю політику. До кінця [[1920]]-х років, українська мова стала державною; частка українців серед державних службовців перевищила ½; орієнтовно ¾ навчальних закладів навчали українською. Українізація дала поштовх до початку Українського національного відродження (Розстріляне відродження). Активно розвивалось українська культурно-мистецька сфера: створено робітниче ([[Гарт (літературна організація)|Гарт]]) та селянське літературне об'єднання ([[Плуг (літературна організація)|Плуг]]), [[Майстерня революційного слова|Ланка]] (пізніше МАРС), [[ВАПЛІТЕ]], театр «[[Березіль]]» ([[Лесь Курбас]]), [[1927]] року створено [[Кіностудія імені Олександра Довженка|Київську кіностудію]] ([[Олександр Довженко]]), художник [[Михайло Бойчук]] започаткував нову школу&nbsp;— «[[бойчукізм]]». До України повертались політичні емігранти (Михайло Грушевський). З [[1919]] року з мовчазної згоди більшовицької влади діяла [[Українська автокефальна православна церква (1919–1937)|УАПЦ]] під керівництвом митрополита [[Василь (Липківський)|Василя Липківського]]. Економіст [[Михайло Волобуєв]] у своїй праці ''«[[До проблеми української економіки]]»'' обґрунтував колоніальний статус української економіки та наголосив на необхідності змін. [[Микола Хвильовий]], закликаючи орієнтуватися на західну культуру, виголосив знамените гасло ''«Геть від Москви!»''. Пізніше, радянська пропаганда назве ці процеси «[[Націонал-ухильництво|націонал-ухильництвом]]», в якому націонал-комуністи ''«переоцінили і перебільшили значення місцевих особливостей»''.

;Ствердження тоталітарного режиму
{{main|Індустріалізація УРСР 1920—1930-х років|Колективізація в УРСР|Голодомор в Україні (1932—1933)}}
По смерті Леніна [[1924]] року, розпочалася внутрішньопартійна боротьба за владу. [[Йосип Сталін]], послідовно розправившись з Троцьким, Каменєвим, Зінов'євим, Бухаріним, Риковим, Томським, розпочав епоха утвердження тоталітарного режиму&nbsp;— повного контролю над усіма сферами життя людини та діяльності суспільства. Сталін уявляв радянську державу як фортецю, звідусіль оточену ворогами, що готові напасти в будь-який момент, тому більшовики перейшли від ідей світової революції до побудови комунізму в окремо взятій державі. [[1928]] року Сталін отримав всю повноту політичної влади й розпочав втілювати власні ідеї в життя. Було проголошено [[Перша п'ятирічка|перший п'ятирічний план]] розвитку народного господарства. Внутрішня політика сконцентрувалась на проведенні форсованої [[Індустріалізація УРСР 1920—1930-х років|індустріалізації]]. Для створення міцної продовольчої бази на селі було вирішено провести [[Колективізація в УРСР|колективізацію]]&nbsp;— створити [[колгосп]]и, а самостійне селянство перетворити на державних сільських пролетаріїв. У перший же рік було проведено показовий судовий процес ([[Шахтинська справа]]) над «буржуазними шкідниками» у вугільній промисловості. Запроваджено [[Карткова система|карткову систему]], введено [[Соціалістичне змагання|соціалістичні змагання]], розпочато пропаганду аскетизму й «затягування пасків».

На селі за підтримки [[Комнезам|комнезамів]] було розкуркулено 70&nbsp;% господарств заможніших односельців, внаслідок чого прокотилася хвиля селянських бунтів, а Сталін [[Запаморочення від успіхів|переклав провину]] на місцевих активістів. Восени [[1931]] року примусову колективізацію відновили, куркулів виганяли й депортовували з сіл. Унаслідок пасивного спротиву й неврожаю було зірвано завищені плани хлібозаготівлі, а радянська влада вирішила вижати з селян «за планом». В Україні цей план втілювали [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]], [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]], [[Косіор Станіслав Вікентійович|Станіслав Косіор]]. [[1932]] року прийнято «[[закон про п'ять колосків]]»<ref>Постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»</ref>, створювались надзвичайні комісії із хлібозаготівель, «підприємства-саботажники» заносились на «[[чорні дошки]]», в голодних забирали останнє. Одночасно уведено паспортну систему з [[Прописка|пропискою]], військові й загони міліції блокували можливість покинути окремі села й територію УСРР та Кубані для безпаспортних селян. Унаслідок Голодомору 1932—1933 років померло приблизно 4,65&nbsp;млн людей (15&nbsp;% населення). [[Демографічні втрати України в першій половині XX століття|Демографічні втрати]] покривали за рахунок переселенців з Росії, наприклад, найбільша станиця на Кубані, [[Уманська]], стала Ленінградською. Сам факт голоду замовчували і приховували як від міжнародної спільноти, так і від решти громадян Союзу. Одночасно в Україні було уведено в експлуатацію підприємства, що складають кістяк її промисловості й донині ([[ДніпроГЕС]], [[Криворіжсталь]], [[Запоріжсталь]], [[Азовсталь]], [[Турбоатом|Харківський турбінний]] і [[Харківський тракторний завод|тракторний]], [[Луганський тепловозобудівний завод|Луганський паровозобудівний заводи]]). [[Велика депресія]] в США та світова економічна криза переконали радянське керівництво в правильності курсу, яким рухалась країна.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
DneproGES.jpg|border|Будівництво Дніпровської ГЕС
Елеватор. Миколаїв.jpg|border|Миколаївський елеватор, найбільший в Європі на той час
Комсомолець.jpg|border|Комсомолець охороняє відібране в селян зерно
GolodomorKharkiv.jpg|border|Жертви Голодомору на вулицях Харкова
Krushelnycki.jpg|border|Родина Крушельницьких, як символ розстріляного відродження
</gallery></small>  

[[1930]] року було викрито діяльність [[Процес Спілки визволення України|неіснуючої антирадянської організації]] на чолі з Сергієм Єфремовим, заарештовано 474 українських науковця та релігійних діяча. [[1931]] року викрито діяльність неіснуючого «[[Український національний центр|Українського національного центру]]». Того ж року «самоліквідовано» УАПЦ. У грудні [[1932]] року українських комуністів звинувачено в невірному проведенні національної політики коренізації, наступного року Скрипник і Хвильовий покінчили життя самогубством. [[1934]] року столицю перенесено з Харкова до Києва. Того ж року в СРСР утворено [[ГУЛАГ]]&nbsp;— виправно-трудові табори з безкоштовною примусовою працею в'язнів. У мистецтві дозволяється лише офіційний напрям «[[соціалістичний реалізм]]», митці, що хотіли лишитися в живих, приймали умови гри ([[Павло Тичина]], [[Максим Рильський]], [[Григорій Верьовка]], [[Павло Вірський]]). [[1935]] року запроваджується «[[стахановський рух]]» й поняття «ударник праці» на виробництві, через видобуті 14,5 норм вугілля забійником [[Кадіївка|кадіївської]] шахти [[Стаханов Олексій Григорович|Олексієм Стахановим]]. За результатом форсованої індустріалізації двох п'ятирічок рівень промислового виробництва зріс у 8 разів (у порівнянні з [[1913]] роком), сільського&nbsp;— на 13&nbsp;%. [[1936]] року ухвалено нову [[Конституція СРСР 1936 року|Конституцію СРСР]] («сталінську»), [[1937]]&nbsp;— нову [[Конституція УРСР 1937|Конституцію УСРР]]. Розпочато новий виток репресій [[1937]]-[[1938]] років проти «[[Ворог народу|ворогів народу]]»&nbsp;— «[[Великий терор]]». В Україні було заарештовано 200 тис., страчено 100 тис. осіб, як діячів [[Розстріляне відродження|національного відродження]] ([[Микола Куліш]], [[Лесь Курбас]], [[Валер'ян Підмогильний]], [[Микола Зеров]]), так і активних впроваджувачів тоталітаризму (Косіор, керівництво [[НКВС]], вищий офіцерський склад армії).

==== Крим ====
{{main|Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка}}
У результаті поразки [[Білий рух|Білого руху]] Кримський півострів було включено до складу [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]. 15 листопада [[1920]] року було затверджено склад Кримського обласного комітету [[Комуністична партія Радянського Союзу|РКП(б)]], до якого було включено [[Землячка Розалія Самійлівна|Розалію Землячку]] (перший секретар), [[Бела Кун]]а (очолив Кримський ревком), [[Ульянов Дмитро Ілліч|Дмитра Ульянова]] та інших. Було розгорнуто масований червоний терор щодо активних учасників Білого руху і цивільного населення з неробітничих верств, розгромлено кримськотатарську партію [[Міллі Фірка]]. [[18 жовтня]] [[1921]] року утворено кримськотатарську національно-територіальну автономію [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку]], першим головою якої був [[Саїд-Галієв Сахиб-гару]], другим&nbsp;— [[Ібраїмов Велі|Велі Ібраїмов]]. Корінними народами визнавались кримські татари та караїми, державні мови — російська і кримськотатарська. Через [[Продрозверстка|продрозверстку]] 1920-х років в Криму стався сильний голод. Радянська влада офіційно визнала, що від голоду в Криму загинуло близько 100 000 людей, з яких 76 000 були кримськими татарами, оскільки вони, кримські татари, складали основу сільських жителів Криму, а їхній урожай вивозили в «більш важливі» регіони Радянського Союзу<ref>Olson, James Stuart; Pappas, Lee Brigance; Pappas, Nicholas Charles (1994). An Ethnohistorical Dictionary of the Russian and Soviet Empires. Westport, Conn.: Greenwood Publishing Group. ISBN 9780313274978. OCLC 27431039.</ref>. Тому перепис населення півострова 1926 року показав, що на цей момент населення складалось наполовину з росіян, на чверть з кримських татар, на чверть з українців, німців та євреїв<ref name="Перепис1926"/>. На Південному березі розвивається рекреаційна база для відпочинку робочих країни, утворено піонерський табір «[[Артек (табір)|Артек]]». Впродовж 1920-х років відбувались безплідні спроби створювати єврейські робітничі комуни в степовій частині, для цього почато переселення єврейських колоністів в Крим; існував проєкт створення Єврейської автономії на півострові<ref>[https://www.jewishvirtuallibrary.org/crimea-ukraine-virtual-jewish-history-tour Virtual Jewish World: Crimea, Ukraine]</ref>. 1928 року Сталіним була продовжена русифікація півострову та політика репресій проти кримських татар, вперше в історії радянських національних республік був розстріляний голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов. 1937 року посилені репресії за національною кримськотатарською лінією, 13 жовтня 1937 страчений видатний тюрколог та поет [[Бекір Чобан-заде]], 17 квітня 1938 в один день була вбита практично вся кримськотатарська інтелігенція, серед якої письменник та журналіст [[Асан Сабрі Айвазов]], засновник та директор Бахчисарайського музею, етнограф, історик [[Боданінський Усеїн Абдурефійович|Усеїн Боданінський]], поет та перекладач [[Абдулла Лятіф-заде]] та багато інших<ref>[https://ru.krymr.com/a/26967214.html Расстрел 17 апреля 1938 года]</ref>.

==== Західна Україна ====
{{main|Українські землі у складі Польської республіки 1919–1939|Карпатська Україна|Західноукраїнські землі в міжвоєнний період у складі Румунії}}
За переписом [[1931]] року на території Західної України проживало 8,9&nbsp;млн осіб, у тому числі 5,6&nbsp;млн українців і 2,2&nbsp;млн поляків<ref name="btsau"/>.

У ці часи на землях [[Західна Україна|Західної України]], що увійшли до складу Польщі як «[[східні креси]]», здійснювалася політика [[Полонізація|полонізації]], посилювався національний гніт. Українці становили третину населення Польської республіки, тому 300 тис. поляків переселилося на схід під час програми «осадництва», а велика кількість галичан змушена була мігрувала за кордон у пошуках роботи. З приходом до влади в результаті державного перевороту [[1926]] року [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]] тут установився авторитарний режим, відомий як [[Санація (Польща)|«санація»]]. Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. По відношенню до національних меншин проводилася політика «культурного придушення», яка восени [[1930]] року переросла в масові репресії проти українського населення [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]] («[[пацифікація]]»). Підрозділи польської поліції та армії були введені в більш ніж 800 сіл, було заарештовано понад 2 тис. осіб, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 [[Ліга Націй]] засудила дії польського уряду щодо українського населення. Відповіддю на нього став підйом націоналістичного руху. Ще 1920 року полковник УНР, [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]] створив [[Українська військова організація|УВО]], перетворену [[1929]] року на [[Організація українських націоналістів|Організацію українських націоналістів]] (ОУН) заради підпільної терористичної боротьби. Було здійснено [[замах на Юзефа Пілсудського|невдалий замах]] на [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]]. [[1921]] року у Львові було створено [[Таємний український університет]], в рік закриття якого, 1925 року [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]] заснував [[Українське національно-демократичне об'єднання]], що обрало легальні методи боротьби. Митрополит [[Андрей Шептицький]] також протистояв полонізації та утискам церкви. Група членів ОУН за проводом Степана Бандери проводить ряд показових політичних вбивств: [[1933]] року&nbsp;— радянського дипломата за Голодомор, [[1934]] року&nbsp;— міністра внутрішніх справ [[Броніслав Перацький|Броніслава Перацького]] за пацифікацію. Того ж року для політв'язнів було створено концтабір [[Береза Картузька (концентраційний табір)|Береза Картузька]], проведено показові суди, заарештовано ряд діячів ОУН.

На Закарпатті мешкало 0,5&nbsp;млн українців, які мали обмежену автономію в складі [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]]. На той час в краї діяло 4 політичні течії: мадярофіли (вважали себе угорцями), русини (намагались ствердитись як окрема нація), русофіли (прагнули об'єднання з Росією) та українофіли, що рішуче поширювали власні ідеї та швидко обігнали конкурентів. У результаті [[Мюнхенська угода|Мюнхенської змови]] у жовтні [[1938]] року було утворено [[Карпатська Україна|Підкарпатську Русь]] (Карпатську Україну), яку очолив [[Волошин Августин Іванович|Августин Волошин]]. Але вже в листопаді вона, в результаті [[Віденський арбітраж|Віденського арбітражу]] була частково окупована [[Угорщина|Угорщиною]]. [[15 березня]] [[1939]] року Сейм Карпатської України проголосив незалежну республіку. Символами держави обрали синьо-жовтий прапор та гімн ''«Ще не вмерла України»''. Того ж дня розпочалася остаточна окупація Угорщиною.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
IICCR B006 Tatarbunary peasants.jpg|border|Учасники Татарбунарського повстання
Пацифікація в Галичині.jpg|border|Процес пацифікації на Галичині
Bereza_concentration_camp_+_monument.jpg|border|Концтабір у Березі-Картузькій для противників санації
Żądamy_urzędowego_getta_Obóz_Narodowo-Radykalny_Politechnika_Lwowska.jpg|border|Демонстрація студентів-поляків Львівської політехніки за сегрегацію студентів-євреїв
Перший Конґрес Українських Націоналістів.png|border|Перший конгрес українських націоналістів у Відні, 1929 рік
Волошин_А.jpg|border|Августин Волошин
</gallery></small>

Під час польсько-української війни 1918—1919 років, [[Румунія]] загарбала землі [[Північна Буковина|Північної Буковини]]. [[1920]] року країни Антанти підписали з Румунією [[Бессарабський протокол]], за яким визнали приєднання [[Південна Бессарабія|Південної Бессарабії]]. У цих регіонах проживав приблизно 1&nbsp;млн українців, які піддалися жорсткій румунізації, хоча й офіційно діяла [[Українська національна партія (1927—1938)|Українська національна партія]] ([[Залозецький-Сас Володимир Сергій|Володимир Залозецький]]). [[1919]] року спалахнуло [[Хотинське повстання (1919)|Хотинське]], а [[1924]] року на півдні прокомуністичне [[Татарбунарське повстання]], які жорстко придушили. Натомість Північна Буковина надавала перевагу націоналістичним ідеям, тут поширювались осередки ОУН. 1938 року в країні було запроваджено військову диктатуру, будь-яке політичне життя завмерло.

=== Друга світова війна ===
{{main|Україна в Другій світовій війні}}
23 серпня [[1939]] року, в Москві міністрами закордонних справ СРСР ([[В'ячеслав Молотов]]) та Німеччини ([[Йоахім фон Ріббентроп]]) було підписано таємну мирну угоду з таємним доповненням про розподіл сфер впливу в Східній Європі&nbsp;— [[пакт Молотова — Ріббентропа]]. Згідно якого Західна Польща ставала ''«областю інтересів Третього Рейху»'', СРСР «повертав» собі всі землі Російської імперії та отримував [[Галичина|Галичину]] і [[Північна Буковина|Буковину]] заради вирівнювання кордонів. Вже [[1 вересня]] німецькі армії перетнули кордон із Польщею, а Франція з Великою Британією, вірні союзницьким договорам, вступили у війну на її боці&nbsp;— це стало початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. [[17 вересня]] радянські війська [[Радянське вторгнення до Польщі|перетнули польський кордон]] зі сходу. 28 вересня СРСР та Німеччина підписали договір «Про дружбу і кордон», а, так звані, «народні збори» західноукраїнських земель підтримали «[[Радянська анексія західноукраїнських земель|входження» до складу СРСР]]. У червні [[1940]] року СРСР [[Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР|приєднав Північну Буковину та Бессарабію]], які відразу піддались радянізації (українізація, колективізація, індустріалізація, націоналізація майна, деклерикалізація, депортація 1&nbsp;млн населення до Сибіру). У складі УРСР було утворено 8 нових областей: [[Львівська область|Львівська]], [[Дрогобицька область|Дрогобицька]], [[Тернопільська область|Тернопільська]], [[Станіславська область|Станіславська]], [[Волинська область|Волинська]], [[Рівненська область|Рівненська]], [[Чернівецька область|Чернівецька]], [[Ізмаїльська область|Ізмаїльська]].

==== Німецько-радянська війна ====
{{main|Німецько-радянська війна}}
[[22 червня]] [[1941]] року, втілюючи [[план «Барбаросса»]] з розгрому СРСР та здобуття ''«життєвого простору на Сході»'', армії Третього Рейху перейшли в наступ проти радянських військ на всій протяжності кордону, розпочалась [[німецько-радянська війна]]. Група армій [[Група армій «Південь»|«Південь»]] була спрямована в Україну. Кількісне співвідношення техніки та зброї було за радянськими військами, але фактор несподіваності, пригнічена тоталітарною машиною ініціативність та недосвідченість, кастрованого [[Процес у справі «військово-фашистського заколоту»|масовими репресіями]], командного складу призвели до катастрофи. Німці, застосовуючи відточену на європейських країнах тактику [[бліцкриг]]у, швидко просувались механізованими частинами в тил радянських військ, оточуючи цілі армії ([[Уманський котел]] 100 тис. вояків). Зломивши радянський [[Битва під Дубном|танковий контрнаступ]] у районі Луцьк&nbsp;— Рівне&nbsp;— Броди, німецькі війська за кілька тижнів були під Києвом. У вересні на Лівобережжі в полон потрапив майже увесь радянський [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західний фронт]] (660 тис. вояків). Після тримісячної оборони у жовтні союзні німцям румунські війська [[Оборона Одеси (1941)|захопили Одесу]]. У листопаді розпочалася [[Оборона Севастополя (1941—1942)|облога Севастополя]], що відтягнула на себе частину німецьких військ, які рухались в бік Кавказу. Відступаючи на схід, радянська влада використовувала тактику «випаленої землі»&nbsp;— [[Евакуація в СРСР під час Другої світової війни|евакуація підприємств]] разом із робітниками, вивезення збіжжя, або його ліквідація, руйнування транспортних магістралей, підрив [[ДніпроГЕС]]у, що спричинив численні жертви через затоплення водами Дніпровського водосховища.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Spotkanie_Sojuszników.jpg|border|Зустріч німецьких і радянських союзних військ у Польщі
<!--Уманська яма.jpg|border|Радянські військовополонені в «Уманській ямі»-->
Kharkov2.jpg|border|Радянські військовополонені
<!--Bundesarchiv Bild 183-L20582, Charkow, Strassenkämpfe.jpg|border|Битва за Харків-->
Dayosh Kiev.jpg|border|Битва за Дніпро
Kapitulation-reims.gif|border|Підписання акту капітуляції Третього Рейху в Реймсі
</gallery></small>

Після зриву взимку 1941 року німецького бліцкригу [[Битва за Москву|під Москвою]] радянські війська, підживлені [[Ленд-ліз|американо-британським постачанням]] зброї, техніки та продовольства від нових союзників, невдало спробували навесні [[1942]] року перейти в контрнаступ. В Україні ці спроби обернулись новими котлами ([[Друга битва за Харків|під Харковом]], загалом 400 тис. вояків). У липні 1942 року німці зайняли останній населений пункт УСРР, у листопаді&nbsp;— [[Битва за Кавказ (1942—1943)|Кубань і Північний Кавказ]] (здійняли прапор над [[Ельбрус]]ом), вийшли до Волги в районі [[Сталінград]]а. Після поразок під [[Друга битва за Ель-Аламейн|Ель-Аламейном]] і [[Сталінградська битва|Сталінградом]], Третій Рейх втратив головного союзника, Італію, та військово-тактичну перевагу, до першого вже німецького котла потрапило угруповання фельдмаршала [[Фрідріх Паулюс|Паулюса]]. 18 грудня 1942 року радянські війська звільнили перший населений пункт УРСР, село [[Півнівка|Півнівку]]. Окупувавши північ Італії та встановивши там маріонеткову [[Італійська соціальна республіка|Республіку Сало]], німці намагались перебрати ініціативу на Східному фронті, знов [[Третя битва за Харків|відвоювавши Харків]]. Але у серпні 1943 року німці програли [[Курська битва|Курську битви]], а союзні війська [[Висадка союзників в Італії|висадились на півдні Італії]]. Це остаточно переломило хід війни та відкрило радянській військовій машині шлях на Захід. Німці намагались створити оборонний «[[Східний вал]]» по правому березі Дніпра, але радянська влада не рахуючи живої сили, набраної з українців, що повинні були «змити кров'ю» сором перебування в німецькій окупації, методично знищувала німецькі війська під час [[Битва за Дніпро|битви за Дніпро]], [[Житомирсько-Бердичівська операція|Житомирсько-Бердичівської]], [[Корсунь-Шевченківська операція|Корсунь-Шевченківської]], [[Рівненсько-Луцька операція|Рівненсько-Луцької]], [[Львівсько-Сандомирська операція|Львівсько-Сандомирської]] та [[Східно-Карпатська операція|Східно-Карпатської операцій]]. У травні 1944 року у звільненому Криму радянська влада «за колабораціонізм» проводить примусову [[Депортація кримських татар|депортацію кримських татар]]. У цей час, відчуваючи шалену нестачу в людських ресурсах, німецьке командування формує дивізію [[ваффен-СС]] [[Дивізія «Галичина»|«Галичина»]], 11 тис. вояків якої брали участь у [[Битва під Бродами|битві під Бродами]]. [[28 жовтня]] [[1944]] року було остаточно [[День визволення України від фашистських загарбників|звільнено територію України]]. [[7 травня]] [[1945]] року Німеччина [[Капітуляція Німеччини у Другій світовій війні|капітулювала]], [[8 травня]] було оголошено [[День Перемоги в Європі]]. [[2 вересня]] 1945 року [[Капітуляція Японії|капітулювала Японія]]&nbsp;— Друга світова війна завершилась.

==== Рух опору ====
{{main|Українська повстанська армія|Радянські партизани}}
Німецькі окупаційні війська приєднали колишні австро-угорські землі до [[Генеральна губернія|Генерал-губернаторства]], на правому березі Дніпра утворили [[Райхскомісаріат Україна]] зі столицею в Рівному та під очільництвом [[Еріх Кох|Еріха Коха]], який поділявся на 6 генеральних округ: [[генеральна округа Волинь-Поділля|Волинь-Поділля]], [[генеральна округа Житомир|Житомир]], [[генеральна округа Київ|Київ]], [[генеральна округа Дніпропетровськ|Дніпропетровськ]], [[генеральна округа Миколаїв|Миколаїв]] і [[генеральна округа Таврія|Таврія]]. Частково створено округи [[генеральна округа Чернігів|Чернігів]] і [[генеральна округа Харків|Харків]], планувалася [[генеральна округа Сталіно|Юзівка]]. Землі на захід від Дністра відійшли до Румунії як [[Трансністрія]]. Решта території перебувала під управлінням військової адміністрації. Згідно з [[План «Ост»|планом «Ост»]], німці максимально використовували місцеві ресурси, експлуатували населення як робочу силу, вивозили її до Німеччини (2,2&nbsp;млн [[Остарбайтери|остарбайтерів]]), фізично знищували комуністів, євреїв ([[Бабин Яр]]), циган та повстанців&nbsp;— загалом більше 4&nbsp;млн населення. В Україні [[Український визвольний рух 1920—1950 років|Рух опору]] мав дві течії: на заході&nbsp;— націоналістичний, на сході&nbsp;— прорадянський. Німецька розвідка [[Абвер]] використовувала радикальне крило ОУН(б) «бандерівців» для диверсійної роботи, створивши батальйони «[[Нахтігаль (легіон)|Нахтігаль]]» і «[[Роланд (легіон)|Роланд]]» з [[Дружини українських націоналістів|ДУН]]. Націоналісти натомість сподівались використати німців заради відновлення української державності&nbsp;— 30 червня 1941 року [[Ярослав Стецько]] проголосив на загальних зборах «[[Акт відновлення Української Держави]]». За що його разом із Степаном Бандерою було запроторено до концтабору [[Заксенгаузен]]. Мельниківське крило ОУН(м), до розгрому 1942 року, продовжували організовувати похідні групи до Центральної, Південної та Східної України. На Волині [[Тарас Бульба-Боровець|Тарасом Бульбою-Боровцем]] була організована «[[Поліська Січ]]». 14 жовтня [[1942]] року утворено [[Українська повстанська армія|Українську повстанську армію]], яку пізніше очолив Роман Шухевич, що поставила собі за мету боротися проти ''«обох імперіалізмів&nbsp;— російського комунізму та німецького націонал-соціалізму»''. Польсько-українське національне протистояння призвело [[1943]] року до [[Волинська трагедія|Волинської трагедії]], жертвами якої стали до 90 тис. поляків та 30 тис. українців). У липні 1944 року, коли в лавах УПА перебувало більше 100 тис. бійців, було утворено [[Українська головна визвольна рада|УГВР]] ([[Кирило Осьмак]]). Радянський [[Український штаб партизанського руху]] очолював [[Тимофій Строкач]]. Командири партизанських загонів [[Сидір Ковпак]], [[Олександр Сабуров]], вели диверсійну «[[Рейкова війна|рейкову війну]]» [[1943]] року, здійснили [[Карпатський рейд радянських партизан|Карпатський рейд]]. Відплатою німців стали масові розстріли мирного населення та спалення сіл за співпрацю із партизанами ([[Корюківська трагедія]]).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
ReichskommissariatUkraineMap.png|border|Адміністративний устрій Райхскомісаріату Україна
Velykyi-Hlybochok-pam-Stetsko-Yaroslav-14090467.jpg|border|Пам'ятник Ярославові Стецьку
Акт відновлення Української Держави (з автографом Ярослава Стецька).jpg|border|Акт відновлення Української Держави
1307438718 arxivcdvr sh00050.jpg|border|Конференція поневолених народів 
Sydir Artemovych Kovpak, 1945 (cropped).jpg|border|Сидір Ковпак
Drobitskiy menora.jpg|border|Меморіал жертвам холокосту в Харкові
</gallery></small>

Фронт двічі прокотився територією України, залишивши по собі колосальні руйнування. Людські втрати України становили 8&nbsp;млн осіб, з яких 4&nbsp;млн військових (тобто більше половини з 7&nbsp;млн мобілізованих до Радянської армії було покладено заради перемоги){{efn|За підрахунками [[Інститут історії України НАН України|інституту історії України НАН України]], в лавах [[Червона армія|Червоної армії]] загинуло 3,5-4&nbsp;млн. [[українці]]в, у партизанських формуваннях&nbsp;— від 40 до 60 тис., у загонах [[ОУН]] та УПА&nbsp;— понад 100 тис.}}, демографічні&nbsp;— 10-13&nbsp;млн осіб<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272/ УП: Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас»]</ref>. На території України було зруйновано близько 700 міст і селищ та 28 тисяч сіл, з яких 250 було спалено разом із мешканцями. Понад 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою. У 230 концтаборах і гетто, а також в інших місцях масового знищення від рук нацистів загинуло 5,5&nbsp;млн людей. Втрати українського народу у війні становлять 40-44&nbsp;% від загальних втрат СРСР<ref>[http://usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=2558&Itemid=60 Ігор Вітик. «Українці у Другій світовій»]</ref>.

=== Повоєнні часи ===
У квітні 1945 року делегація УРСР на чолі з міністром закордонних справ [[Мануїльський Дмитро Захарович|Дмитром Мануїльським]] в Нью-Йорку стала однією з країн-засновниць [[Організація Об'єднаних Націй|ООН]]. Того ж року підписано договір про радянсько-польський кордон, приблизно за [[лінія Керзона|лінією Керзона]], та про [[Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну|приєднання Закарпаття]]. На прикордонні з Польщею до [[1946]] року відбувся «обмін населенням», [[1947]] року польська влада провела депортацію прикордонних українців на новонабуті на заході німецькі землі&nbsp;— операція «[[Вісла (операція)|Вісла]]», а радянська виселила 78 тис. «ненадійних» українців до Сибіру. Того ж року за радянсько-румунським договором офіційно приєднано Північну Буковину та Південну Бессарабію, але [[Придністров'я|лівий берег Дністра]] залишився в складі [[Молдавська РСР|Молдавської РСР]]. Загалом у післявоєнні роки за «антирадянські політичні злочини» було заарештовано 43 тис. осіб віком до 25 років, з яких 36,3 тис. у західних областях, до заслання відправлено близько 500 тис. західних українців. Внаслідок численних переселень, міграцій та депортацій першої половини XX століття етнічний спектр [[населення України]] істотно змінився в бік зменшення часток національних меншин та одночасного збільшення частки уродженців Росії. Зібравши більшість етнічних земель в складі УРСР поза її кордонами залишались, а згодом й сильно асимілювались, [[Бессарабія|Північна Бессарабія]], [[Лемківщина]], [[Надсяння]], [[Холмщина]], [[Підляшшя]], [[Берестейщина]], [[Стародубщина]], [[Східна Слобожанщина|Подоння]], [[Кубань]]. 1945 року митрополита [[Йосип Сліпий|Йосипа Сліпого]] запроторено до табору, а в березні наступного року на [[Львівський собор 1946|Львівському соборі]] відбувся «саморозпуск УГКЦ», греко-католицька церква переходить у підпілля й стає «катакомбною». Впродовж 1947—1949 років [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] проводить швидку радянізацію західних областей, індустріалізуються міста, в селах створюються колгоспи, незгодні переселяються на схід, або до Сибіру. Бійці УПА, марно сподіваючись на те, що [[Холодна війна]] Заходу із СРСР перейде в гарячу фазу, продовжували спротив радянській владі, перейшовши до тактики боротьби маленькими загонами проти переважаючих сил [[НКВС]]. Одночасно радянська влада намагалась дискредитувати повстанців в очах населення масовими депортаціями, провокаціями та пропагандою. 1950 року було вбито головнокомандувача УПА Романа Шухевича й боротьба згасла.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine-growth.png|border|Формування сучасної території України
"Gulag" - Slavery, Inc.jpg|border|ГУЛАГ — радянська система рабства для народу-«переможця» {{ref-en}} 
Operation Wisła. 1947.jpg|border|Операція «Вісла»
Uskut.jpg|border|Знелюднілий татарський Крим
Перепоховання останків 602 тіл мешканців Бессарабії та Буковини жертв голодомору і репресій.jpg|border|Перепоховання жертв повоєнного голодомору
Cardinal Josyp Slipyj.jpg|border|Йосип Сліпий
</gallery></small>

Радянський Союз, вирішив у відбудові народного господарства обходитися власними силами, відмовився від «[[План Маршалла для України|плану Маршалла]]» й навіть розпочав підтримку прорадянських урядів у Східній Європі, у тому числі й продовольством. Для українського селянства це обернулося новим [[Голодомор в Україні (1946—1947)|Голодомором]] 1946—1947 років (його проводив тимчасово призначений Лазар Каганович) та 1&nbsp;млн жертв. 1949 року першим секретарем компартії України призначають [[Мельников Леонід Георгійович|Леоніда Мельникова]]. У суспільному житті розгорнулась ідеологічна боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» та проти «безродних космополітів», яку очолив [[Жданов Андрій Олександрович|Андрій Жданов]], та утвердження «культу особи» Сталіна&nbsp;— «[[ждановщина]]».

Швидко розвивалась наука: під Харковом у [[Харківський фізико-технічний інститут|П'ятихатках]], де до війни була здійснена перша в Європі ядерна реакція, збудований перший прискорювач елементарних частинок; у Києві створено перший в СРСР [[Мала електронна обчислювальна машина|комп'ютер]]. Але традиції авторитаризму та волюнтаризму окремих осіб робили свою «чорну справу» й тут. Так заради особистих інтересів та знищення опонентів [[Лисенко Трохим Денисович|Трохим Лисенко]] розгорнув кампанію зі знищення радянської [[генетика|генетики]]&nbsp;— «[[лисенківщина]]». 1952 року розгорнулась кампанія проти євреїв у медицині&nbsp;— «[[справа лікарів]]».

==== Відлига ====
{{main|Хрущовська відлига}}
[[5 березня]] [[1953]] року помирає Сталін й поступово владу в «колегіального правління» колишніх сталінських посіпак ([[Берія Лаврентій Павлович|Лаврентій Берія]], [[Маленков Георгій Максиміліанович|Григорій Маленков]], [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]], [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]]) перебирає [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]. У цій боротьбі він здебільшого спирався на маршала [[Жуков Георгій Костянтинович|Георгія Жукова]] та українських компартійців. Спочатку Хрущов обирає курс на лібералізацію тоталітарного життя через [[Десталінізація|десталінізацію]]&nbsp;— розпочинається епоха «[[Хрущовська відлига|відлиги]]». 1953 року першим секретарем ЦК КПУ призначено [[Кириченко Олексій Іларіонович|Олексія Кириченка]], [[1957]] року його змінив [[Підгорний Микола Вікторович|Микола Підгорний]]. За часів Хрущова українська партійна номенклатура займе друге місце у керівництві Союзом, після російської. Вихідці з України до 1964 року складали половину ЦК КПРС, серед них і Леонід Брежнєв. [[1954]] року до складу УРСР на честь «300-річчя возз'єднання України з Росією» та заради економічного відновлення було передано [[Кримська область|Кримську область]] РРФСР. Силами республіки на півострів було прокладено [[Північно-Кримський канал|Північнокримський зрошувальний канал]]. [[1956]] року на [[XX з'їзд КПРС|ХХ з'їзді КПРС]] Хрущов у доповіді ''«Про культ особи та його наслідки»'' розвінчав «культ особи» Сталіна. Розпочався процес ліквідації [[ГУЛАГ]]у, перегляду справ і [[Реабілітація жертв політичних репресій в СРСР|реабілітації жертв політичних репресій]]. Проте така реабілітація зачіпала українських борців із радянською владою лише частково, масово амністували лише за кримінальні правопорушення. Так впродовж 1953—1954 років українські політв'язні підняли ряд табірних повстань: [[Воркутинське повстання|Воркутинське]], [[Норильське повстання|Норильське]] та [[Кенгірське повстання|Кенгірське]].

У економічному житті відбувалась також лібералізація. На території України було утворено 11 економічних районів, уся повнота планування в яких передавалася [[Раднаргосп|раднаргоспам]], але бюрократична машина зламала усі процеси економічного самоврядування. На Дніпрі заради створення [[Дніпровський каскад ГЕС|каскаду ГЕС]] було затоплено величезні сільськогосподарські території. [[Дніпро (місто)|Дніпропетровськ]] став величезним центром ракетобудування ([[Південмаш]]). [[1957]] року завдяки українському інженерові [[Корольов Сергій Павлович|Сергію Корольову]] вдалось запустити перший [[Супутник-1|космічний супутник Землі]]. 1961 року [[Гагарін Юрій Олексійович|Юрій Гагарін]] здійснив перший космічний політ, а наступного року [[Попович Павло Романович|Павло Попович]] став першим українцем в космосі. Розпочалася кампанія масового житлового будівництва «[[Хрущовка|хрущовок]]», що дозволило значній кількості містян переселитися з бараків і комуналок до власного житла. Була проведена пенсійна реформа, робітників відв'язали від підприємств, а селян від колгоспів, видавши їм [[Паспортна система в СРСР|паспорти]]. Щоб ''«наздогнати і перегнати Америку»'' було вирішено активно впроваджувати в сівозміну кукурудзу, інтенсифікувати тваринництво, [[Освоєння цілинних земель|освоювати цілинні землі]] [[Казахстан]]у, до якого виїхала значна кількість української молоді. Заради виконання авантюрних планів виробництва продукції масово вдавались до приписок і відвертих афер, що обернулось зривами планового постачання продуктів до магазинів, підвищенням цін, як наслідок, «голодні бунти» ([[Бунт на Соцмісті|Кривий Ріг]], [[Заворушення в Одесі (1960)|Одеса]], [[Новочеркаський розстріл|Новочеркаськ]]). Черговий голод через посуху 1963 року вдалося відвернути постачанням збіжжя з-за кордону.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
The_transfer_of_Crimea.jpg|border|Указ про передачу Криму, 1954 рік
Гребля і Каховська ГЕС 18.jpg|border|Гребля Каховської ГЕС
Korolev posle aresta 1938.jpg|border|Арештантські фото Сергія Корольова
RIAN_archive_159271_Nikita_Khrushchev,_Valentina_Tereshkova,_Pavel_Popovich_and_Yury_Gagarin_at_Lenin_Mausoleum.jpg|border|Гагарін, Попович, Терешкова та Хрущов на трибуні Мавзолею
Soviet Union-1962-Stamp-0.04. Hail to Conquerors of Virgin Soil-2.jpg|border|«Підкорювачам цілини», поштова марка СРСР
<!--Донесення КҐБ 8-09-1965.JPG|border|Повідомлення КДБ про акцію на показі «Тіней…»-->
Stus_KGB_photo_1980.jpg|border|Арештантські фото Василя Стуса
</gallery></small>

У культурно-мистецькому житті лібералізація спричинила нову хвилю українізації, появу «[[Шістдесятництво|шістдесятництва]]», що протиставляло себе нормам «соцреалізму». З'явився «[[самвидав]]» творів, що не пройшли офіційну цензуру у видавництвах. Одночасно нова освітня реформа збільшувала кількість шкіл з російською мовою викладання. Дисидентський рух прагнув мирним шляхом досягти демократизації політичного режиму та суспільства. 1959 року молодим юристом [[Лук'яненко Левко Григорович|Левком Лук'яненком]] у Львові була утворена підпільна [[Українська робітничо-селянська спілка]], за що його засудили до розстрілу (вирок було замінено на 15-річне ув'язнення). [[1963]] року першим секретарем ЦК КПУ призначено [[Шелест Петро Юхимович|Петра Шелеста]], який відкрито виступав проти русифікації навіть у своїй книзі ''[[Україно наша Радянська|«Україно наша Радянська»]]'', але заради укріплення своєї влади свідомо пригноблював патріотів з іншим баченням «українства». За його ініціативи було видано багатотомну працю ''«[[Історія міст і сіл Української РСР|Історія міст і сіл]]»''. 4 вересня [[1965]] року в київському кінотеатрі «[[Україна (кінотеатр, Київ)|Україна]]» відбулася прем'єра фільму [[Параджанов Сергій Йосипович|Сергія Параджанова]] ''«[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіні забутих предків]]»'', на якій [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]], [[Стус Василь Семенович|Василь Стус]] та [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновіл]], публічно виступили проти арештів інакодумців.

==== Застій і дисидентство ====
{{main|Задушене відродження|Український дисидентський рух в СРСР}}
[[1964]] року група опозиційних партійців на чолі з [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонідом Брежнєвим]] змістила Хрущова із займаних посад та відправили його на пенсію. 1965 року в сільському господарстві та промисловості розпочались «косигінські реформи», що повертали жорстку централізацію, а підприємства переводились на госпрозрахунок. На селі це викликало укрупнення колгоспів та зникнення великої кількості невеличких «неперспективних» сіл та хуторів. Загалом впродовж восьмої п'ятирічки соціальний добробут населення покращувався, але вже з 1970-х років розпочалась системна криза екстенсивного шляху розвитку економіки. Намагання подолати ідеологічну та економічну кризу розвитку держави призвело до появи ідей побудови «[[Розвинений соціалізм|розвиненого соціалізму]]» замість «основної бази комунізму» до 1980 року та [[Період застою|«застою»]] в економічному та соціальному житті. На міжнародній арені середина 1970-х років позначилась спробою налагодити стосунки між ідеологічними таборами Заходу і Сходу й зняти напруження очікування [[Ядерна війна|ядерної війни]]&nbsp;— «[[розрядка]]».

[[1972]] року першим секретарем ЦК КПУ призначено [[Щербицький Володимир Васильович|Володимира Щербицького]], протеже Брежнєва. Він зайнявся чисткою партійного апарату та розпочав нову хвилю арештів інтелігенції, частину засуджували, частину відправляли до [[Репресивна психіатрія|психлікарень]], багатьох просто звільняли з роботи. [[1976]] року було утворено [[Українська Гельсінська група|Українську Гельсінську групу]] з моніторингу дотримання СРСР умов [[Гельсінські угоди|Гельсінських угод]] 1975 року ([[Руденко Микола Данилович|Микола Руденко]], [[Григоренко Петро Григорович|Петро Григоренко]], Левко Лук'яненко, [[Кандиба Іван Олексійович|Іван Кандиба]], [[Стус Василь Семенович|Василь Стус]], [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновіл]] та ін.). Вже наступного року більшість її учасників було запроторено до таборів. У суспільному житті шириться русифікація. У науковому середовищі відбуваються гоніння передусім на представників гуманітарних дисциплін, «технарі», що забезпечують матеріальну базу [[Оборонно-промисловий комплекс України|ВПК]], перебувають у фаворі.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Carter Brezhnev sign SALT II.jpg|border|Леонід Брежнєв і Джиммі Картер, 1979 рік
Levko Lukyanenko.JPG|border|Левко Лук'яненко
Чорновіл Вячеслав.jpg|border|В'ячеслав Чорновіл
RIAN archive 30624 Orenburg-Western Border Pipeline.jpg|border|Будівництво нафто- й газогонів до Європи
1980 CPA 5056.jpg|border|Метроміст на олімпійській поштовій марці, 1980 рік
Индира Ганди и Секретарь ЦК КПУ В.В.Щербицкий в Киеве в 1982 году.jpg|border|Володимир Щербицький та Індіра Ганді, Київ, 1982 рік
</gallery></small>

[[1977]] року була прийнята нова [[Конституція СРСР 1977 року|Конституція СРСР]], а [[1978]] нова [[Конституція УРСР 1978|Конституція УРСР]]. Заради отримання валюти з продажу природних ресурсів, активно освоювались нафтогазові родовища Сибіру, а через територію України силами країн соцтабору прокладалась мережа трубопроводів ([[Дружба (нафтопровід)|«Дружба»]], [[Уренгой — Помари — Ужгород (газопровід)|Уренгой&nbsp;— Ужгород]]). Централізація економічних потоків виснажувала ресурси України, не даючи навзаєм навіть можливості оновлювати виробничі потужності (більше половини виробничих фондів у 1980-х роках виробили свій ресурс)<ref name="tyzhden187"/>. Прискорюється урбанізація, 4,6&nbsp;млн українських селян переїздить до міст. Одночасно сповільнюються темпи народжуваності, відбувається загальне старіння населення. Більшість продуктів та споживчих товарів стає дефіцитними. Наприкінці [[1979]] року СРСР [[Війна в Афганістані (1979—1989)|уводить війська]] до [[Афганістан]]у на підтримку прорадянських сил й опиняється в міжнародній ізоляції на фоні падіння світових цін на вуглеводні, дохід від продажу яких дозволяв покривати проблеми в неефективній економіці впав на половину<ref name="tyzhden187"/>.

==== Перебудова ====
{{main|Перебудова|Проголошення незалежності України 1991}}
Після смерті Брежнєва [[1982]] року відбувається «парад генсеків», що помирають з року в рік на своїх посадах, поки до влади [[1985]] року не приходить молодий реформатор [[Горбачов Михайло Сергійович|Михайло Горбачов]]. Він затято розпочав загравання із капіталістичними країнами в пошуках порятунку власної, згорнув «[[гонка озброєнь|гонку озброєнь]]», [[Виведення радянських військ з Афганістану|вивів війська]] з Афганістану та дозволив інтеграцію [[Німецька Демократична Республіка|НДР]] і [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]]. У внутрішній політиці почав реалізовувати програму реформування економічного ([[госпрозрахунок]]) та лібералізацію суспільного життя ([[гласність]]). Ці процеси отримали назву&nbsp;— [[Перебудова]]. [[26 квітня]] [[1986]] року сталася [[аварія на Чорнобильській АЕС]], що своїм непомітним «радіоактивним полум'ям» ніби підсвітила усі накопичені в радянському суспільстві проблеми. У результаті більше 50 тис. км² української території було уражено, сотні населених пунктів і 100 тис. місцевого населення було повністю відселено ([[Прип'ять]]&nbsp;→ [[Славутич]]). Реформування, як і в часи Хрущова, здійснювалась волюнтаристські, так під час кампанії із пияцтвом у Криму та на Закарпатті знищили історичні [[виноградник]]и. З іншого боку, [[свобода слова]] швидко заповнювала «білі плями» історичної свідомості народу й будила національні почуття, інтелігенція починає гуртуватись навколо різних товариств («[[Український культурологічний клуб|УКУ]]», «[[Товариство Лева|Товариства Лева]]», «[[Меморіал (організація)|Меморіал]]», «[[Товариство української мови імені Тараса Шевченка|ТУМ]]»). 1988 року було утворено [[Українська Гельсінська спілка|Українську Гельсінську спілку]], яку очолив Левко Лук'яненко. [[1989]] року утворюється «[[Народний рух України|Народний рух за перебудову]]», країною котяться шахтарські страйки, а Щербицького замінюють [[Івашко Володимир Антонович|Володимиром Івашком]]. 28 жовтня Верховна Рада відновлює державний статус української мови. [[21 січня]] [[1990]] року на відзначення Акту злуки ЗУНР і УНР від Івано-Франківська через Львів до Києва простягнувся «живий ланцюг». У березні того ж року комуністична партія втратила керівну роль, з'явився політичний плюралізм та [[багатопартійність]], відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради. Першою українською політичною партією стає [[Українська республіканська партія]] Левка Лук'яненка. В оновленій Раді 125 новообраних депутатів сформували блок «[[Народна Рада]]» на чолі з [[Юхновський Ігор Рафаїлович|Ігорем Юхновським]], а 239 суверен-комуністів на чолі з [[Кравчук Леонід Макарович|Леонідом Кравчуком]], який і очолив парламент,&nbsp;— «За радянську і суверенну Україну»<ref name="tyzhden187"/>. 1990 року, через шалений дефіцит продовольства та щоб запобігти його відтоку в інші регіони, в Україні вводять карткову систему за якої «отоваритись» могли лише громадяни республіки. Того ж року відбувається легалізація «катакомбної» Української греко-католицької церкви. Під час «[[Парад суверенітетів|параду суверенітетів]]» радянських республік Україна [[16 липня]] [[1990]] року також проголошує «[[Декларація про державний суверенітет України|Декларацію про державний суверенітет]]», через місяць (12 червня) після проголошення суверенітету Росією<ref name="tyzhden187"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Photograph_of_President_Reagan_and_Vice-President_Bush_meeting_with_General_Secretary_Gorbachev_on_Governor's_Island..._-_NARA_-_198596.jpg|border|Михайло Горбачов разом із американськими президентами
Entrance to zone of alienation around Chernobyl.jpg|border|Чорнобильська зона відчуження
Живий ланцюг.JPG|border|Живий ланцюг на день злуки, 1990 рік
Хід м. Запоріжжя. 500 років українському козацтву. 1990. 17.JPG|border|500 років українському козацтву в Запоріжжі, 1990 рік
Революція на граніті.jpg|border|Революція на граніті
Проголошення незалежності України.pdf|border|«Голос України» із текстом «Акту незалежності»
</gallery></small>

Не спроможні подавити військовою силою національні заворушення в різних куточках СРСР реакційні сили розпочали підготовку нового союзного договору&nbsp;— «[[новоогарьовський процес]]». У відповідь на це у жовтні київські студенти вийшли на Майдан і влаштували голодування, їх підтримала громадськість, голова уряду [[Масол Віталій Андрійович|Віталій Масол]] подав у відставку&nbsp;— відбулась «[[Революція на граніті]]»<ref name="tyzhden187"/>. У березні 1991 року на підтримку нового союзу було проведено референдум з двозначними питаннями, на якому 70&nbsp;% висловились за збереження Союзу. У вересні новосоюзний курс у своїй промові (так звана «котлета по-київськи») у Верховній Раді пропагував і президент США [[Джордж Герберт Вокер Буш|Джордж Буш]]. Не сподіваючись на політичне вирішення питання московська партноменклатура вдалась до змови. [[19 серпня]] було утворено [[Державний комітет з надзвичайного стану]] (ДКНС), Горбачова ув'язнили на його дачі у [[Форос]]і в Криму, на вулиці Москви вивели війська. Але російський лідер Борис Єльцин натомість вивів на вулиці людей й 21 серпня ДКНС пав, компартія на території Росії була заборонена. В Україні комуністи спочатку зайняли вичікувальну позицію, але [[24 серпня]] на позачерговому засіданні Верховної Ради, ''«виходячи із смертельної небезпеки»'' опинитись поза законом і в Україні, підтримали демократичні сили й проголосували за «[[Проголошення незалежності України 1991|Акт проголошення державної незалежності]]».

=== Незалежна Україна ===

==== Президентство Л. Кравчука ====
{{main|Президентство Леоніда Кравчука}}
8 жовтня Верховна Рада прийняла закон про [[громадянство]], 14 листопада&nbsp;— про [[державний кордон]]. На [[Всеукраїнський референдум 1991|всеукраїнському референдумі]] [[1 грудня]] [[1991]] року незалежність підтримали 90,3&nbsp;% населення, одночасно першим президентом держави було обрано Леоніда Кравчука, «партія влади» залишилась при владі. Вже 2 грудня незалежну Україну визнали Канада та Польща, а за наступні 2 місяці ще 90 держав. 24 серпня 1991 року була прийнята постанова ''«Про військові формування на Україні»'', а 6 грудня прийнято закон ''«Про Збройні Сили України»'', згідно з яким до нової присяги було приведено перших військових. Ця подія відзначається як [[день Збройних сил України]]. 8 грудня у [[Біловезька Пуща|Біловезькій пущі]] лідери Білорусі, Росії та України підписали [[Біловезька угода|угоду]] про припинення існування СРСР та утворення нового об'єднання&nbsp;— [[Співдружність Незалежних Держав|Співдружності Незалежних Держав]] (СНД). 25 січня [[1992]] року Михайло Горбачов склав повноваження першого й останнього президента СРСР. Українці у січні-лютому [[1992]] року затвердили свій [[Прапор України|прапор]], [[Малий герб України|малий герб]], мелодію [[Гімн України|національного гімну]] й розпочали розбудову самостійної держави й ринкової економіки. 1992 року Україна стала членом [[Міжнародний валютний фонд|Міжнародного валютного фонду]]. [[1994]] року Сполучені Штати, Росія та Велика Британія надали Україні «безпекові гарантії» в обмін на відмову від третього за розмірами у світі ядерного арсеналу ([[Будапештський меморандум]]), країна приєдналась до [[Договір про нерозповсюдження ядерної зброї|Договору про нерозповсюдження ядерної зброї]] й позбавилась до 1996 року стратегічного озброєння<ref name="tyzhden198"/>. Україна, як і інші колишні країни соцтабору, потрапила до величезної економічної кризи, але, на відміну від інших країн, не спромоглася достатньо швидко й ефективно провести ринкові реформи, одночасно намагаючись виконувати обтяжливі для державного бюджету соціальні зобов'язання перед населенням, тому застрягла в перехідному етапі на декілька десятиліть<ref name="tyzhden198"/>. Промисловість опинилась у патовій ситуації, коли вона не мала коштів на модернізацію енергоміської складової та одночасно залежала від російських енергоносіїв<ref name="tyzhden198"/>. За часів президентства Кравчука ВВП країни впало вдвічі (56&nbsp;%), як за часів Великої депресії в США. [[Гіперінфляція]] [[Карбованець#Купони 1992-1996|карбованця]] перших років становила тисячі %, тоді мільйонером себе відчув кожен українець. Україні вдалося обійти військові конфлікти, що розгорялись в інших пострадянських республіках, але вона не змогла скористатися з шансів, які відкривалися під час розпаду СРСР, через неготовність нових [[Політична еліта|політичних еліт]], короткозорість [[істеблішмент]]у, романтизм національних рухів, саботажу з боку старої еліти та притаманне радянській свідомості пристосуванство<ref name="tyzhden187"/><ref name="tyzhden198"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Buleten 1991-12.jpg|border|Бюлетень Всеукраїнського референдуму
RIAN archive 52076 Leonid Kravchuk, Stanislav Shushkevich and Boris Yeltsin.jpg|border|Підписання Біловезьких угод
Будапештський меморандум.jpg|border|Підписання Будапештського меморандуму
1,000,000 Karbovantsiv (1995 obverse).jpg|border|1 млн карбованців
Sevastopol004.jpg|border|Севастополь&nbsp;— військово-морська база Росії
</gallery></small>

==== Президентство Л. Кучми ====
{{main|Президентство Леоніда Кучми}}
Загострення соціально-економічної ситуації в країні потягло спричинило й першу політичну кризу молодої країни&nbsp;— [[Вибори Президента України 1994|дострокові вибори президента]] [[1994]] року, на яких переміг [[Кучма Леонід Данилович|Леонід Кучма]], колишній директор [[Південний машинобудівний завод|Південмашу]] і [[Прем'єр-міністр України|прем'єр-міністр]], представник «червоного директорату». Вперше [[Парламентські вибори в Україні 1994|було оновлено]] і склад Верховної Ради. Найбільше місць отримали [[КПУ|комуністи]]&nbsp;— 96, [[Народний рух України|Народний рух]]&nbsp;— 20, [[Селянська партія України|Селянська партія]]&nbsp;— 18 і [[Соціалістична партія України|Соціалістична партія]]&nbsp;— 14, [[Голова Верховної Ради України|головою]] було обрано [[Мороз Олександр Олександрович|Олександра Мороза]], що засвідчило домінування лівих сил. Новий парламент затвердив прем'єр-міністром [[Масол Віталій Андрійович|Віталія Масола]]. Перше президентство Кучми позначилось певною стабілізацією ситуації в країні, але не стільки завдяки ефективним реформам, скільки заморожуванню ситуації. 1994 року селяни отримали перші земельні паї в користування, але отримання повних майнових прав на землю затягнулось на десятиліття, 1999 року було остаточно ліквідовано [[Колективне сільськогосподарське підприємство|КСП]]. [[1995]] року було залагоджено [[Кримська криза (1992–1994)|Кримську кризу]] і приборкано сепаратистські намагання місцевих депутатів. [[28 червня]] [[1996]] року було прийнято [[Конституція України|Конституцію]]&nbsp;— основний закон країни, за яким було утверджено [[Президентсько-парламентська республіка|президентсько-парламентську]] форму правління; у вересні [[Національний банк України|Національним банком]] проведено грошову реформу&nbsp;— запроваджено національну валюту&nbsp;— [[Гривня|гривню]]. Завдяки «багатовекторному» зовнішньополітичному курсові Кучми Україні вдалося 1995 року стати членом [[Рада Європи|Ради Європи]], 1996 року підписати Стратегію інтеграції до ЄС, 1997&nbsp;— [[Хартія Україна — НАТО|Хартію про особливе партнерство]] між Україною та [[НАТО]]. На східному фланзі 1997 року було остаточно [[Поділ Чорноморського флоту|поділено Чорноморський флот]], 18&nbsp;% якого дісталося Україні, а за Росією залишалась військово-морська база в Севастополі до 2017 року. В обмін на це Україна за «[[Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією|Договором про дружбу]]» отримувала визнання незалежності та державних кордонів. Завдяки проведеному роздержавленню провідних підприємств ([[приватизація]]), головні галузі економіки опинились в руках невеликої кількості нових [[Олігархія|олігархів]] ([[Лазаренко Павло Іванович|Павло Лазаренко]]) та старих «червоних директорів» ([[Звягільський Юхим Леонідович|Юхим Звягільський]]), людей наближених до владних кіл ([[Пінчук Віктор Михайлович|Віктор Пінчук]]), та представників російського капіталу ([[Новинський Вадим Владиславович|Вадим Новинський]]). Як результат, зменшення конкуренції як на внутрішньому ринку, так і стосовно імпорту продукції в певних галузях (наприклад, паливо-мастильних матеріалів)<ref name="tyzhden198"/><ref name="tyzhden192"/>.

У березні [[1998]] року вперше [[Парламентські вибори в Україні 1998|парламентські вибори]] проведено за мішаною (пропорційно-мажоритарною) системою, 225 депутатів було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225&nbsp;— за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали КПУ (24,65&nbsp;%), Народний рух (9,4&nbsp;%), виборчий блок соціалістів та партії селян «За правду, за народ, за Україну!» (8,6&nbsp;%), [[Партія зелених України|Партія зелених]] (5,4&nbsp;%), [[Народно-демократична партія (Україна)|Народно-демократична партія]] (5&nbsp;%), [[Всеукраїнське об'єднання «Громада»]] (майже 4,7&nbsp;%; 16), [[Прогресивна соціалістична партія України]] (4&nbsp;%). Головою Верховної Ради було обрано [[Плющ Іван Степанович|Івана Плюща]]. [[Вибори Президента України 1999|Президентські вибори 1999]] року в другому турі вдруге виграв Кучма, який заручився підтримкою олігархів й повторив [[Президентські вибори в Росії 1996|єльцинський успіх]] 1996 року, як єдина альтернатива комуністам. Лідер національно-демократичних сил [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновол]] трагічно загинув до виборів. За другого президентства Кучма за допомоги молодих реформаторів, прем'єр-міністра [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]] та його заступника [[Тимошенко Юлія Володимирівна|Юлії Тимошенко]], зумів досягти певного економічного зростання. Здебільшого, лише через частковий вивід з тіні економіки держави<ref name="tyzhden192"/>. Позитивно вплинуло на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ формування парламентської більшості депутатами 11 парламентських груп і фракцій та позафракційними, яка підтримувала дії уряду Ющенка.

16 квітня 2000 року за народною ініціативою відбувся [[Всеукраїнський референдум 2000|Всеукраїнський референдум]]. Понад 80&nbsp;% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя. Навесні 2001 року політичне положення Кучми підкосив «[[касетний скандал]]» і вбивство журналіста [[Гонгадзе Георгій Русланович|Георгія Гонгадзе]]. Записи майора Служби безпеки України [[Мельниченко Микола Іванович|Миколи Мельниченка]], зроблені ним у кабінеті президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Країною прокотились акції «[[Україна без Кучми|Україна без Кучми!]]». Демонстрація 9 березня 2001 року завершилась сутичками з поліцією, а [[Ляхович Микола Петрович|18 учасників акції]] були засуджені від 2 до 5 років ув'язнення. Того ж року уряд реформаторів було відправлено у відставку.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Kuchma and Pinchuk, 12 September 2014.jpg|border|Президент Леонід Кучма та його зять, олігарх Віктор Пінчук
Viktor Yushchenko in Polish parliament..jpg|border|Віктор Ющенко
Julija tymoschenko 2002.jpg|border|Юлія Тимошенко
Moroz Yushchenko cropped.jpg|border|Олександр Мороз
Gongadze poster.jpg|border|Плакат до дня пам'яті Георгія Гонгадзе
Lyahovych-2.jpg|border|Суд над учасниками акції «Україна без Кучми!»
</gallery></small>

За результатами парламентських виборів [[2002]] року політичний спектр у Верховній Раді представляли блоки [[Наша Україна|«Наша Україна»]] Ющенка (23,55&nbsp;%), комуністи (20,01&nbsp;%), пропрезидентський [[За єдину Україну!|«За єдину Україну!»]] (11,79&nbsp;%) та [[Блок Юлії Тимошенко|блок Юлії Тимошенко]] (7,25&nbsp;%), соціалісти (6,87&nbsp;%) та медведчуківський проєкт [[Соціал-демократична партія України (об'єднана)|СДПУ(о)]] (6,27&nbsp;%). Парламентську більшість було сформовано на базі пропрезидентських сил, за допомоги мажоритарників перемогу опозиції було знівельовано. Того ж року Україна потрапляє до міжнародної ізоляції через скандал навколо продажу радарів [[Кольчуга (станція радіотехнічної розвідки)|«Кольчуга»]] [[Саддам Хусейн|Саддамові Хусейну]] під час [[Війна в Іраку|війни в Іраку]] та [[Катастрофа Ту-154 над Чорним морем|збиття російського літака]] над Чорним морем з 72 громадянами Ізраїлю під час спільних російсько-українських військових навчань.

==== Помаранчева Революція. Президенство В. Ющенка ====
{{main|Помаранчева революція|Президентство Віктора Ющенка}}
За результатами першого туру [[Вибори Президента України 2004|президентських виборів]] 31 жовтня [[2004]] року голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26&nbsp;% голосів), Віктор Янукович (39,11&nbsp;%), Олександр Мороз (5,82&nbsp;%), Петро Симоненко (4,97&nbsp;%). Після першого туру підтримати Ющенка закликали інші кандидати, Олександр Мороз та Анатолій Кінах, Віктора Януковича&nbsp;— [[Вітренко Наталія Михайлівна|Наталія Вітренко]]. Під час другого туру 21 листопада відбулися численні махінації на півдні та сході на користь ставленика Кучми, прем'єр-міністра [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]], якого в результаті було офіційно оголошено президентом. Численні прибічники кандидата від опозиції, Віктора Ющенка, того ж дня вийшли на Майдан Незалежності в Києві на захист свої голосів&nbsp;— розпочалася [[Помаранчева революція]]. За результатами судового розгляду [[Верховний Суд (Україна)|Верховний Суд України]] скасував результати другого туру, було оголошено про третій тур 26 грудня, на якому перемогу здобув Ющенко (51,99&nbsp;%). Під час Помаранчевої революції до України була прикута увага всієї світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів (12 тис. осіб). Інавгурація нового президента відбулась 23 січня 2005 року. У якості політичного компромісу Верховна Рада більшістю перетворила форму правління в країні на [[Парламентсько-президентська республіка|парламентсько-президентську]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Juschtschenko Wiktor 1.jpg|border|Віктор Ющенко на Майдані
Orange rev2.jpg|border|Мітингувальники на Хрещатику
HPIM5963-nicaan-041222.JPG|border|Майдан вночі
Be3-balllku 1.jpg|border|Мітинг прихильників Віктора Януковича в Донецьку
Vladimir Putin and Viktor Yanukovych in 2006.jpg|border|Зустріч Віктора Януковича із Володимиром Путіним, 2006 рік
</gallery></small>

За роки президентства Ющенка економіка України відновила показники ВВП 1990 року, отримала інвестиції із заходу, [[2008]] року стала членом [[Світова організація торгівлі|Світової організації торгівлі]], але [[Світова економічна криза 2008|світова економічна криза]] того ж року обвалила ВВП на третину. [[Газові конфлікти між Росією й Україною|«Газові війни»]] з Росією закінчились 2009 року підписанням у Москві прем'єр-міністром Юлією Тимошенко вкрай невигідних умов постачання газу до країни. У політичному житті відбувся розвал помаранчевої команди, Тимошенко перейшла до опозиції. На дострокових [[Вибори до Верховної Ради України 2007|парламентських виборах]] [[2007]] року [[Партія регіонів]] Януковича отримала більшість місць у парламенті.

==== Президентство В. Януковича ====
{{main|Президентство Віктора Януковича}}
7 лютого [[2010]] року Віктор Янукович в результаті перемоги в другому турі [[Вибори Президента України 2010|президентських виборів]] став президентом України. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з [[Азаров Микола Янович|Миколою Азаровим]]. Він різко змінює політичне життя в бік [[авторитаризм]]у, повертаючи конституційні норми президентсько-парламентської держави Кучми, запроторюючи свою політичну опонентку Юлію Тимошенко до в'язниці. Відразу укладає з Росією «[[Харківські угоди]]», за якими в обмін на знижку ціни на газ термін дислокації флоту Росії у Севастополі подовжується до 2042 року. Вже 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада і Державна дума. Економічна політика уряду прем'єр-міністра Миколи Азарова призводить 2013 року Україну на межу [[дефолт]]у й до [[Економічна криза в Україні з 2013|економічної кризи]]. Того ж року Росії вдалося запобігти підписанню [[Угода про асоціацію з Європейським Союзом|Угоди про асоціацію з Європейським Союзом]] на [[Вільнюський саміт Східного партнерства|Вільнюському саміті]] у листопаді, з метою навернути Україну до євразійського [[Митний союз ЄАЕС|Митного союзу]]<ref>[http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=246864953&cat_id=244276429 Уряд прийняв розпорядження про призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію з ЄС]. Урядовий портал. 21.11.2013</ref><ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2013/11/21/7002657/ Азаров відмовився від угоди про асоціацію з ЄС]. [[Українська правда]]. 21.11.2013</ref>. 30 листопада вночі правоохоронці жорстоко розігнали мирну акцію протесту незгодних із такою політикою студентів-демонстрантів на Майдані, проти чого повстали вже тисячі киян. Так розпочався [[Євромайдан]], який переріс у Революцію гідності.

==== Революція Гідності ====
{{main|Революція гідності}}
30 грудня 2013 року на мітингу лідери трьох опозиційних партій, [[Кличко Віталій Володимирович|Віталій Кличко]], [[Тягнибок Олег Ярославович|Олег Тягнибок]] і [[Яценюк Арсеній Петрович|Арсеній Яценюк]] оголоси рішення про створення [[Штаб національного спротиву|Штабу національного спротиву]]. Наступного дня відбувається [[Події біля Адміністрації Президента України 1 грудня 2013 року|спроба провокації]] біля будівлі адміністрації президента. На Майдані влаштовують постійний табір з наметів, у вихідні дні на народне віче збираються сотні тисяч прихильників&nbsp;— «Марш мільйонів», організовується [[автомайдан]]. Одночасно партія влади зганяє на провладні мітинги бюджетників та «[[Тітушки|тітушок]]», у [[Маріїнський парк|Маріїнському парку]] організовують табір [[Антимайдан]]у. 8 грудня був [[Повалення пам'ятника Леніну в Києві|знесений пам'ятник Леніну]]&nbsp;— перша ластівка майбутнього [[Ленінопад|ленінопаду]]. 11 грудня, не зважаючи на офіційні обіцянки світовим лідерам не застосовувати силу, була здійснена [[Штурм Євромайдану|перша спроба очистити Майдан]] від мітингувальників. Стійкість демонстрантів змусила владу розпочати марудні перемовини. Перед новим роком Янукович отримав від Росії 15&nbsp;млрд доларів на підтримку економіки, фактично ж&nbsp;— сигнал підтримки його авторитарного режиму. 16 січня 2014 року Верховна Рада пропрезидентською більшістю прийняла «[[Диктаторські закони 16 січня|диктаторські закони]]», які ще більше підняли напругу в суспільстві. Наприкінці січня відбуваються захоплення адміністративних будівель, переважно на заході країни, активні [[Протистояння на Грушевського|зіткнення поблизу стадіону імені Лобановського]], спроби штурму урядового кварталу мітингувальниками та перші загиблі ([[Нігоян Сергій Гагікович|Сергій Нігоян]] та [[Михайло Жизневський]]). 28 січня Микола Азаров подав у відставку, а наступного дня Верховна Рада скасувала свої «диктаторські закони» і оголосила амністію «мирним мітингувальникам». Штаб національного спротиву ухвалив рішення про початок «мирного наступу» до Верховної Ради, що розглядала зміни до Конституції. 18-20 лютого під час ходи протестувальників до Верховної Ради правоохоронці відкрили вогонь на ураження. Людські жертви «[[Небесна сотня|Небесної сотні]]» засудила Верховна Рада, частина підрозділів «Беркуту» були виведені з Києва. 21 лютого Янукович вночі тікає до Росії, столицю покидають й інші високопосадовці, виконувачем обов'язків президента став спікер парламенту [[Турчинов Олександр Валентинович|Олександр Турчинов]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Euromaidan Kyiv 1-12-13 by Gnatoush 009.jpg|border|Євромайдан в Києві, 1 грудня 2013 року
Antimaidan. Mariinsky park in Kyiv. Orthodox Political Christians against «eurosodomy». Inscription on the poster- «Revolution diabolical fishing».JPG|border|Проросійські учасники Антимайдану
Opposition leaders.jpg|border|Лідери опозиції Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок
Euromaidan Kiev 2014-02-18 14-52.jpg|border|Будівництво барикад 18 лютого
Euromaidan in Kiev 2014-02-19 12-06.jpg|border|Палаючий Будинок профспілок 19 лютого
The way of the Euromaidan Heavenly Hundred. Institutska st. Kiev. 24.02.2014.JPG|border|Уквітчаний шлях Небесної сотні
</gallery></small>

==== Російсько-українська війна ====
{{main|Анексія Криму (2014)|Російсько-українська війна (з 2014)|Війна на сході України}}
Росія заявила, що призначення Турчинова було неконституційним<ref>[http://glavnoe.ua/news/n167469 Росія не визнає новий уряд (рос)]</ref>. Східний сусід скористався політичною нестабільністю заради досягнення власних геополітичних цілей. У Криму, де офіційно перебували російські війська, будівлі парламенту та уряду автономної республіки, українські військові частини беруть «під охорону» військові без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки»)<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/28/7016706/?attempt=1 В. о. президента України: Росія хоче анексувати Крим]</ref>. 16 березня 2014 року під дулами автоматів місцева влада організовує «[[Референдум про статус Криму 2014|референдум]]» про приєднання до Російської Федерації. 18 березня Державна дума Російської Федерації офіційно затверджує [[Анексія Криму (2014)|анексію Криму]]. Одночасно Росія розпочинає дестабілізацію решти України та роздмухує сепаратистські рухи на півдні та сході, реалізовуючи власний проєкт «[[Новоросія (конфедерація)|Новоросія]]»&nbsp;— проголошуються [[Донецька народна республіка|Донецька]] та [[Луганська народна республіка|Луганська народні республіки]], аналогічні процеси в Харкові та Одесі були зірвані патріотично налаштованою більшістю населення. У відповідь, 13 квітня Україна розпочинає [[Антитерористична операція на сході України|антитерористичну операцію]] спочатку силами внутрішніх органів, яким на допомогу в боротьбі із російськими диверсантами та найманцями приходять військові підрозділи. Мобілізуються масштабні волонтерські та добровольчі рухи, утворюються загони народного ополчення&nbsp;— [[Добровольчі військові формування України (з 2014)|добробати]]. У червні 2014 року на [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборах]] перемагає [[Порошенко Петро Олексійович|Петро Порошенко]], який відразу підписує Угоду про асоціацію з ЄС. АТО переходить в активну фазу, від терористів [[Бої за Слов'янськ|звільняють Слов'янськ]] та більшу частину Донбасу. Ситуацію ускладнювало те, що Україна не контролювала значну частину державного кордону з Росією, тому терористи регулярно отримували підкріплення з-за кордону. 17 липня 2014 року російські військові [[Збиття Boeing 777 біля Донецька|збивають малайзійський пасажирський літак MH17]] над територією України, у відповідь на що західні країни впроваджують перші санкції. Наприкінці літа пряме втручання російських військ ударами з тилу й обстрілами через державний кордон докорінно змінює ситуацію й призводить до масових втрат під [[Атака біля Зеленопілля|Зеленопіллям]], [[Бої за Іловайськ|Іловайськом]]. 25-28 серпня російські війська зайняли [[Новоазовськ]], що за 44&nbsp;км від [[Маріуполь|Маріуполя]]. Символом спротиву російській агресії стала [[Бої за Донецький аеропорт|оборона Донецького аеропорту]] українськими «[[Кіборги (захисники Донецького аеропорту)|кіборгами]]», що тривала 242 доби, довше ніж [[Сталінградська битва|оборона Сталінграда]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
VOA-Crimea-Simferopol-airport.jpg|border|Російські «ввічливі чоловічки» захоплюють аеропорт Сімферополя
2014-04-14 Sloviansk city council - 2.jpg|border|Захоплення терористами міськради Слов'янська
East Ukraine conflict dynamics.gif|border|Розвиток збройної агресії на Донбасі
2014-07-31. Батальон «Донбасс» под Первомайском 29.jpg|border|Бої під Первомайськом
<!--Top-10 фактів російської присутності на Донбасі.jpg|border|Факти присутності ЗС Росії на Донбасі-->
Investigation of the crash site of MH-17.jpg|border|Уламки збитого малазійського Боїнга на рейсі MH-17
Normandy format talks in Minsk (February 2015) 04.jpeg|border|Чотиристоронні перемовини в нормандському форматі, Мінськ, Білорусь
</gallery></small>

Значні втрати українських сил, загроза захоплення [[Маріуполь|Маріуполя]] та прориву російських сил до Запорізької області заради сухопутного коридору до Криму змусили керівництво України шукати шляхи до мирного врегулювання конфлікту. За посередництва лідерів Франції ([[Франсуа Олланд]]) та Німеччини ([[Ангела Меркель]]), так званий «[[нормандський формат]]», війну намагались зупинити підписанням [[Мінський протокол|Мінських угод]], перші з яких були підписані 5 вересня 2014 року<ref name=osce>[http://www.osce.org/ru/home/123258 Протокол о результатах консультаций Трехсторонней контактной группы, Минск, 5 сентября 2014 г.] // Издатель: Organization for Security and Co-operation in Europe. Дата: 5 сентября 2014</ref><ref name=tymc>[http://espreso.tv/article/2014/09/05/protokol_pro_peremyrya_ne_daye_nadiyi_na_myr Протокол про перемир'я не дає надії на мир]</ref><ref name="lesc">{{Cite web |url=http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5409fe790ca26/ |title=Деякі подробиці домовленостей щодо перемир’я на сході України |last=[[Сергій Лещенко]] |date=5 вересня 2014 |website=Українська правда - Блоги |accessdate=2018-05-31}}</ref>. Однією з умов припинення вогню з боку сепаратистів було прийняття закону ''«Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»'', який Верховна Рада України ухвалила 16 вересня, в один день із ратифікацією Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Зимою 2014—2015 років російські війська заради спрямлення лінії розмежування розпочали [[Бої за Дебальцеве (2015)|бої за Дебальцеве]], важливий транспортний вузол між Донецьком і Луганськом. Активні бойові дії знов вдалось загасити за допомогою посередництва лідерів Франції та Німеччини й підписанням нового Мінського протоколу.

==== Президентство П. Порошенка ====
{{main|Президентство Петра Порошенка}}
На [[Вибори Президента України 2014|дострокових президентських виборах]] у червні 2014 року переміг [[Порошенко Петро Олексійович|Петро Порошенко]], якому дісталась країна в найтяжчому стані за всіх попередників&nbsp;— парламентська опозиція, економічна криза, війна. 20 червня було оголошено одностороннє тижневе перемир'я з одночасним ультиматумом проросійським найманцям та місцевим бойовикам полишити територію країни, після чого розпочалося звільнення території держави, яке було зірване вже неприкритою російською збройною агресією. За допомоги західних країн Україні вдалося заморозити війну на лінії розмежування, а Росії закріпити перманентний стан невизначеності на Донбасі в Мінських домовленостях. У жовтні 2014 року відбулися [[Парламентські вибори в Україні 2014|парламентські вибори]]. До Верховної Ради пройшли [[Народний фронт (Україна)|Народний фронт]] (22&nbsp;%), [[Європейська Солідарність|Блок Петра Порошенка]] (22&nbsp;%), [[Об'єднання «Самопоміч»]] (11&nbsp;%),[[Опозиційний блок (партія)|Опозиційний блок]] (9&nbsp;%), [[Радикальна партія Олега Ляшка]] (7&nbsp;%), [[Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»|Батьківщина]] (5,5&nbsp;%). Уперше не потрапили заборонені пізніше комуністи. 2015 року президентом було підписано «[[Декомунізація в Україні|декомунізаційний]] пакет законів» й розпочато демонтаж тоталітарного спадку. Порошенку вдалося за декілька років докорінно реформувати [[Збройні сили України|Збройні сили]], але, через спротив командування старої школи, лише наблизити їх до стандартів НАТО. Аналогічно, половинчастим залишилось реформування іншого силового крила&nbsp;— [[Міністерство внутрішніх справ України|міністерства внутрішніх справ]]. Перетворення міліції на [[Національна поліція України|поліцію]], творення потужної [[Національна гвардія України|Національної гвардії]] поєднувалось із розбудовою особистої «внутрішньої імперії» міністром [[Аваков Арсен Борисович|Арсеном Аваковим]]. У лютому 2014 року за вичерпання золотовалютних запасів розпочалося швидке падіння курсу національної валюти, подальша війна та падіння світових цін на метали та продовольство опустили її курс до 25 гривень за долар у 2015 році<ref>[http://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchPeriodForm&time_step=daily&currency=169&periodStartTime=01.01.2014&periodEndTime=13.06.2016&outer=diagram&execute=Виконати Національний банк України: офіційний курс валют, період з 01.01.2014 по 13.06.2016]</ref>. Реальний ВВП країни за 2014 рік впав на 6,0&nbsp;%, за 2015 рік&nbsp;— на 43,3&nbsp;%; інфляція за підсумком 2014 року&nbsp;— 24,9&nbsp;%<ref>[http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2008/ct/cn_rik/icsR/iscR_u/isc_tp_gr_u_.htm Індекси споживчих цін на товари та послуги у 2001—2015&nbsp;рр.] (ukrstat.gov.ua)</ref>. За допомоги МВФ та жорсткій монетарній та фіскальній політиці вдалося стабілізувати фінансовий стан країни, наповнити порожню держскарбницю. У економічних реформах Порошенко спирався на іноземних спеціалістів, яких було залучено до роботи в уряді. Серед яких був і колишній грузинський президент [[Міхеіл Саакашвілі]], що з часом стане в опозицію до президента й значно знизить рейтинг довіри до нього. Одночасно він заручився підтримкою олігархічних кіл великих зрушень, окрім націоналізації [[Надра Банк]]у [[Фірташ Дмитро Васильович|Дмитра Фірташа]], в процесі зламу вибудованої Кучмою системи великої власності не відбулося. Навпаки, втеча за кордон, представника «дніпропетровських» [[Коломойський Ігор Валерійович|Ігоря Коломойського]], що допомагав у боротьбі із сепаратистами, яких підтримували «донецькі», та [[Націоналізація ПриватБанку|націоналізація ПриватБанку]] нагадала боротьбу за переділ власності 1990-х років.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Petro Poroshenko 2014 presidential inauguration 07.jpg|border|Інавгурація Петра Порошенка
Poroschenko Merkel and Biden Security Conference February 2015.jpg|border|Петро Порошенко із Ангелою Меркель та Джо Байденом
2016-06. Рабочая поездка Порошенко в Донецкую область 4.jpg|border|Порошенко на Донеччині, 2016 рік
Final_rehearsal_of_the_parade._Joint_photo_with_participants_of_the_"Army_Parade"_on_the_occasion_of_the_Independence_Day_of_Ukraine.jpg|border|Нове українське військо на параді в Києві
Working visit of the President of Ukraine Petro Poroshenko to the Turkish Republic (2019-01-05) 36.jpg|border|Томос про автокефалію православної церкви
</gallery></small>

Значні здобутки на зовнішньополітичній арені: підтримка антиросійськими санкціями, отримання [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом|безвізового режиму]] із країнами Європейського Союзу, поєднувались із потребою долати надскладні завдання всередині країни. Стара влада на місцях також не бажала змін: відбулось очищення влади від антимайданівців ([[Закон України «Про очищення влади»|люстрація]]), але часткове. Розпочата боротьба із корупцією, обмежувалась вироками дрібним посадовцям та електронним декларуванням, новостворені [[Національне антикорупційне бюро України|НАБУ]] та [[Національне агентство з питань запобігання корупції|НАЗК]] у своїй роботі відзначились скандалами. Судова реформа поєднувалась із призначенням на посади старих, скомпрометованих суддів. Затягувалось розслідування злочинів проти майданівців. Щоб протидіяти в «інформаційній війні» масованій світовій [[Російсько-українська інформаційна війна|російський антиукраїнській пропаганді]] було створено [[Міністерство інформаційної політики України|Міністерство інформаційної політики]], яке за 5 років, окрім заборони російських соціальних мереж, пропагандистських ЗМІ, не показало ефективної роботи. 2017 року президент підписав закон «[[Закон України «Про освіту» (2017)|Про освіту]]», який зустрів спротив зі сторони нацменшин та посварив із урядом Угорщини. Затягування із продажем власної кондитерської фабрики у Липецькій області Росії, скандал із використанням [[офшор]]ів для мінімізації сплачуваних податків ([[Панамагейт|панамагейт]]) теж не сприяли високому рейтингові президента. Навіть історичне здобуття автокефалії від [[Вселенський патріархат|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Варфоломія]] ([[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос]]) та створення незалежної [[Православна церква України|Православної церкви України]] не допомогли повернути розтрачену довіру в українського народу. Це була одна з найефективніших п'ятирічок українського державотворення, але й одна з найсуперечливіших, коли президентові довелось долати невідкладні виклики сучасності, не маючи змоги остаточно порвати із минулим.

==== Президентство В. Зеленського ====
{{main|Президентство Володимира Зеленського}}

21 квітня [[2019]] року в другому турі [[Вибори Президента України 2019|президентських виборів]] переміг актор і шоумен [[Зеленський Володимир Олександрович|Володимир Зеленський]], який зумів консолідувати протестні настрої різноманітного політичного спектра навколо власної харизматичної особистості й отримати 73,23&nbsp;% голосів виборців. 20 травня відбулася церемонія інавгурації, після якої Зеленський оголосив про розпуск [[Верховна Рада України VIII скликання|Верховної Ради]] та призначив дострокові вибори<ref>{{Cite web|title=Володимир Зеленський заявив про розпуск Верховної Ради та закликав Кабмін піти у відставку|url=https://www.president.gov.ua/news/volodimir-zelenskij-zayaviv-pro-rozpusk-verhovnoyi-radi-ta-z-55481|website=Офіційне інтернет-представництво Президента України|accessdate=2020-07-06|language=ua}}</ref>. Позачергові [[Вибори до Верховної Ради України 2019|парламентські вибори]] 21 липня дозволили новоствореній пропрезидентській партії [[Слуга народу]] вперше в історії незалежної України отримати абсолютну більшість місць (248). Спікером парламенту було обрано голову партії&nbsp;— [[Разумков Дмитро Олександрович|Дмитра Разумкова]]. Монобільшість змогла самостійно, без формування коаліцій, 29 серпня сформувати уряд і затвердити [[Гончарук Олексій Валерійович|Олексія Гончарука]] на посаді прем'єр-міністра<ref>{{Cite web|title=Кабінет Міністрів України&nbsp;— Новим Прем'єр-міністром України став Олексій Гончарук|url=https://www.kmu.gov.ua/news/novim-premyer-ministrom-ukrayini-stav-oleksij-goncharuk|website=www.kmu.gov.ua|accessdate=2020-07-06|language=ua|last=Kitsoft}}</ref>. 4 березня 2020 року через падіння ВВП на 1,5&nbsp;% (замість 4,5&nbsp;% зростання на момент обрання) Верховна Рада звільнила уряд Гончарука<ref>{{Cite news|title=Гончарука звільнили з посади прем'єра й відставили весь уряд|url=https://www.bbc.com/ukrainian/news-51734007|work=BBC News Україна|date=2020-03-04|accessdate=2020-07-06|language=uk}}</ref>, новим прем'єр-міністром став [[Шмигаль Денис Анатолійович|Денис Шмигаль]]<ref>{{Cite web|title=Денис Шмигаль – новий прем’єр України|url=http://www.pravda.com.ua/news/2020/03/4/7242529/|website=Українська правда|accessdate=2020-07-06|language=uk}}</ref>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Debates of Petro Poroshenko and Vladimir Zelensky (2019-04-19) 10.jpg|border|Передвиборчі дебати Порошенка і Зеленського
Volodymyr Zelensky 2019 presidential inauguration 04.jpg|border|Інавгурація Володимира Зеленського
Dmytro Razumkov 2019.Vadim Chuprina.jpg|border|Дмитро Разумков
Oleksiy Honcharuk 3 crop.jpg|border|Олексій Гончарук
Денис Шмигаль 2020 3.jpg|border|Денис Шмигаль
</gallery></small>У 2020 році В. Зеленський призначив головою [[Тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України|ТКГ]] [[Кравчук Леонід Макарович|Кравчука]], а його заступником на цій посаді - [[Фокін Вітольд Павлович|Фокіна]]. Головою Офісу Президента став [[Єрмак Андрій Борисович|Єрмак]], міністром освіти&nbsp;— [[Шкарлет Сергій Миколайович|Шкарлет]]. [[Аваков Арсен Борисович|Аваков]], попри обіцянки, й досі глава [[Міністерство внутрішніх справ|МВС]]. Було два гучних скандали: перестрілка у Броварах та зґвалтування у Кагарлику. Країною пройшлась серія протестів, суспільне невдоволення зростає. 27 липня почалося безстрокове перемир'я з так званими [[Луганська народна республіка|«ЛНР»]] та [[Донецька народна республіка|"ДНР"]]. Станом на 25 серпня жоден український військовий не загинув, хоча бойовики інколи порушують режим тиші, ЗСУ не відповідає. 2 лютого 2021 року указом Президента було заборонено телетрансляцію проросійських телеканалів [[112 Україна|"112 Україна"]], [[NewsOne]] та [[ZIK (телеканал)|ZIK]]<ref>{{Cite web|title=УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №43/2021|url=https://www.president.gov.ua/documents/432021-36441|website=Офіційне інтернет-представництво Президента України|accessdate=2021-02-06|language=ua}}</ref><ref>{{Cite news|title=Зеленський‌ ‌"вимкнув"‌ ‌112,‌ ‌ZIK‌ ‌і‌ ‌NewsOne‌ ‌з‌ ефіру. Що відомо‌|url=https://www.bbc.com/ukrainian/news-55907449|work=BBC News Україна|accessdate=2021-02-06|language=uk}}</ref>. Рішенням РНБО та Указом Президента від 19 лютого 2021 року було накладено санкції на 8 фізичних та 19 юридичних осіб, серед яких є проросійський політик [[Медведчук Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] та його дружина [[Марченко Оксана Михайлівна|Оксана Марченко]]<ref>{{Cite web|title=УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №64/2021|url=https://www.president.gov.ua/documents/642021-36753|website=Офіційне інтернет-представництво Президента України|accessdate=2021-02-20|language=ua}}</ref><ref>{{Cite web|title=Зеленський ввів у дію санкції проти Медведчука|url=https://www.pravda.com.ua/news/2021/02/20/7284161/|website=Українська правда|accessdate=2021-02-20|language=uk}}</ref>. 

==== Епідемія COVID-19 ====
3 березня 2020 року в Україні було зафіксовано перший випадок [[COVID-19|коронавірусу COVID-19]]<ref>{{Cite web|title=В Україні зареєстрували перший випадок коронавірусу|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2888412-v-ukraini-zareestruvali-persij-vipadok-koronavirusu.html|website=www.ukrinform.ua|accessdate=2020-07-06|language=uk}}</ref>. Щодня міністерство охорони здоров'я [https://covid19.gov.ua публікує нову інформацію] про поширення [[Пандемія коронавірусної хвороби 2019|пандемії]]. Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67&nbsp;%.

[[23 лютого]] [[2021]] року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: [[AstraZeneca]] та [[Комірнаті|Pfizer/BioNTech]]<ref>{{Cite web|title=МОЗ: в Україні зареєстрували вакцину Oxford/AstraZeneca (Covishield)|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukraina-zareestruvala-vaktsynu-covishield/31116982.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref><ref>{{Cite web|title=В Україні зареєстрували вакцину Pfizer від COVID-19 – МОЗ|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-zareestrovana-vaktsyna-pfizer/31117706.html|website=Радіо Свобода|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref>. [[24 лютого]] було вакциновано першу людину<ref>{{Cite web|title=В Україні вже вакцинували від коронавірусу першу людину: хто отримав щеплення|url=https://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-vzhe-vakcinuvali-vid-koronavirusu-pershu-lyudinu-hto-neyu-stav-1732645.html|website=ТСН.ua|date=2021-02-24|accessdate=2021-02-24|language=uk}}</ref>.
== Див. також ==
{{Вікіцитати1}}
{{commonscat|History of Ukraine}}
{{div col|colwidth=18em}}
* [[Велика Україна]]
* [[Хронологія історії України]]
* [[Політична історія України]]
* [[Битви в історії України]]
* [[Список історичних мап України|Історичні мапи]]
** [[Історичний атлас України]]
* [[Історико-культурні заповідники національного значення в Україні|Історико-культурні заповідники]]
* [[Українські історики]]
* [[Столиці України]]
* [[Історія української культури]]
** [[Вплив України та українців на російську літературу від середини XVII до початку XX століття|Український вплив на російську літературу]]
* [[Історія гірничої справи в Україні]]
{{div col end}}

== Примітки ==
{{Notelist}}

== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="Королево">''Гладілін В. М.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Korolevo_Pamyatka Королево, археологічна пам'ятка] // {{ЕІУ|5}}</ref>

<ref name="Молодове">''Кулаковська Л. В.'' [http://history.org.ua/?termin=Molodove_V Молодове V] // {{ЕІУ|7}}</ref>

<ref name="Давня">''Бунятян К. П.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Davnya_istoriya Давня історія] // {{ЕІУ|2|277}}</ref>

<ref name="Перепис1926">[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/17507-vsesoyuznaya-perepis-naseleniya-17-dekabrya-1926-g-kratkie-svodki-m-1927-1929 Всесоюзная перепись населения 17 декабря 1926&nbsp;г.]&nbsp;— М., 1927—1929.&nbsp;— 10 т.</ref>

<ref name="tyzhden187">{{Стаття |автор= |назва=Криза неспроможності : неготовність контреліт і короткозорість істеблішменту |посилання=https://tyzhden.ua/Politics/23924 |archiveurl=http://web.archive.org/web/20170101134427/http://tyzhden.ua/Politics/23924 |deadlink= |archivedate=01.01.2017 |відповідальний= |видання=[[Український тиждень]] |тип=тижневик |видавництво = |рік=2011 |місяць= |том=187 |випуск= |номер=22 |сторінки= |issn=19961561 |мова=uk |accessdate=7 листопада 2020 року |ref= }}</ref>

<ref name="tyzhden198">{{Стаття |автор= |назва=Затримка на старті |посилання=https://tyzhden.ua/Politics/28999 |archiveurl=http://web.archive.org/web/20170423093353/http://tyzhden.ua/Politics/28999 |deadlink= |archivedate=23.04.2017 |відповідальний= |видання=[[Український тиждень]] |тип=тижневик |видавництво = |рік=2011 |місяць= |том=198 |випуск= |номер=33 |сторінки= |issn=19961561 |мова=uk |accessdate=7 листопада 2020 року |ref= }}</ref>

<ref name="tyzhden192">{{Стаття |автор= |назва=Початки олігархізації |посилання=http://tyzhden.ua/Politics/25554 |archiveurl=http://web.archive.org/web/20180124135132/http://tyzhden.ua/Politics/25554 |deadlink= |archivedate=24.01.2018 |відповідальний= |видання=[[Український тиждень]] |тип=тижневик |видавництво = |рік=2011 |місяць= |том=192 |випуск= |номер=27 |сторінки= |issn=19961561 |мова=uk |accessdate=7 листопада 2020 року |ref= }}</ref>
}}

== Джерела та література ==
* {{книга |автор= [[Аркас Микола Миколайович (старший)|Аркас М.]] |заголовок=Історія України-Русі |посилання=https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Микола_Аркас._Історія_України-Русі_(1912).pdf |видання=репринтне видання  |відповідальний=упоряд., передм. Коваль Р. М. |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Наш Формат |рік=2013 |сторінок=464 |серія=Видатні українці |тираж= 3 тис. |isbn=978-966-2401-00-4 |ref= Аркас М. }}
* {{книга |автор= [[Білоцерківський Василь Якович|Білоцерківський В. Я.]]  |заголовок=Історія України : навч. посібник |посилання= https://shron1.chtyvo.org.ua/Bilotserkivskyi_Vasyl/Istoria_Ukrainy_vyd3.pdf |видання=3-е, виправ. і допов |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Центр учб. літ |рік= 2007 |сторінок= 535 |isbn=978-966-364-427-1 |ref=Білоцерківський В. Я. }}
* {{книга |автор= [[Бойко Олександр Дмитрович|Бойко О. Д.]] |заголовок=Історія України : посібник для студ. вищ. навч. закладів |посилання=https://history.vn.ua/book/boyko.html |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Видавничий центр «Академія» |рік=2002 |сторінок=656 |серія=Альма-матер |isbn=966-580-122-8 |ref=Бойко О. Д. }}
* {{книга |автор= [[Борисенко Володимир Йосипович|Борисенко В. Й.]] |заголовок=Курс української історії : з найдавніших часів до XX століття : навч. посіб |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1996 |сторінок= |isbn= |ref=Борисенко В. Й. }}
* {{книга |автор= Британ В. Т., [[Висоцький Олександр Юрійович|Висоцький О. Ю.]] |заголовок=Історія України з давнини до початку XXI століття |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Дніпро|Дніпро}} |видавництво=НМетАУ |рік=2007 |сторінок=170 |isbn= |ref=Британ В. Т. }}
* {{книга |автор= [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський М. С.]] |заголовок=Історія України-Руси  в 11 томах, 12 книгах |посилання=http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm |видання=репринтне видання |відповідальний= Редколегія : [[Сохань Павло Степанович|П.&nbsp;С.&nbsp;Сохань]] (голова) та ін |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=[[Наукова думка]] |рік= 1991—1998 |сторінок= |серія=Пам'ятки історичної думки України |isbn=5-12-002468-8 |ref=Грушевський М. С. }}
* {{книга |автор= Іванченко Р. |заголовок=Історія без міфів. Бесіди з історії Української державності |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1996 |сторінок= |isbn= |ref=Іванченко Р. }}
* {{книга |автор= |заголовок=Історія України. Джерельний літопис |посилання= |відповідальний= за ред. В.&nbsp;І.&nbsp;Червінського, М.&nbsp;І.&nbsp;Обушного ; упоряд.: В.&nbsp;І.&nbsp;Червінський, Л.&nbsp;В.&nbsp;Шимчак, М.&nbsp;І.&nbsp;Обушний та ін |видання=2-ге вид., виправл. й доповн. |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= КВІЦ |рік=2012 |сторінок=832 |серія= |isbn=978-966-2003-87-1 |ref=Джерельний літопис }}
* {{книга |автор= |заголовок=Історія України&nbsp;— очима молоді : збірка |посилання=http://academyssu.com.ua/news/kruglyy-stil-istoriya-ukrayiny-ochyma-molodi |відповідальний=укладач: С.&nbsp;М.&nbsp;Ховрич ; редколегія: С.&nbsp;П.&nbsp;Гожій, О.&nbsp;І.&nbsp;Гуржій, В.&nbsp;Я.&nbsp;Жуйков, С.&nbsp;М.&nbsp;Ховрич (відп. ред.) [та ін.] |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=НТУУ «КПІ» |рік=2015 |сторінок=150 |ref=Ховрич С. М. }}
* {{книга |автор= |заголовок=Історія України очима письменників : збірка |посилання= |відповідальний=упорядкув. та вступ. ст. О.&nbsp;В.&nbsp;Красовицького |місце= {{comment|Х.|Харків}} |видавництво= Фоліо |рік=2013 |сторінок=509 |isbn= |ref= Красовицький О. В. }}
* {{книга |автор= Каплер А. |заголовок=Мала історія України |посилання= |відповідальний=пер. з нім. О. Блащук |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= КІС |рік=2007 |сторінок=264 |isbn=966-7048-82-2 |ref=Каплер А. }}
* {{книга |автор= Коцур А. |заголовок=Українська державність : історія та сучасність |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Чернівці|Чернівці}} |видавництво= |рік=2000 |сторінок= |isbn= |ref=Коцур А. }}
* {{книга |автор= Король В. Ю. |заголовок=Історія України : навч. посіб |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Видавничий центр «Академія» |рік=2008 |isbn= |сторінок= |ref=Король В. Ю. }}
* {{книга |автор= [[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І. П.]] |заголовок=Історія України |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво= |рік=1992 |сторінок= |isbn= |ref=Крип'якевич І. П. }}
* {{книга |автор= Лапичак Д. |заголовок=Історія України в датах |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво= Ін-т народознавства НАН України |рік=1995 |сторінок=440 |isbn= |ref=Лапичак Д. }}
* {{книга |автор= Литвин В. М., Мордвінцев В. М., Слюсаренко А. Г. |заголовок=Історія України : навч. посіб |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=2002 |isbn= |сторінок= |ref=Литвин В. М. }}
* {{книга |автор=[[Ланселот Лоутон|Лоутон Л.]]  |заголовок=Українське питання  |посилання= https://macleon1976.wordpress.com/2009/09/06/ланcелот-лoутон-«українське-питання»/  |відповідальний=упоряд., наук. ред., авт. передм. С. Кот ; відп. ред. В. Горбик  |місце= {{comment|К.|Київ}} ; {{comment|Лондон|Лондон}} |видавництво=Спадщина ЛТД |рік=2006 |сторінок=49 |серія= |тираж= |isbn= |ref=Лоутон Л. }}
* {{книга |автор= Малик Я., Вол Б., Чуприна В. |заголовок=Історія української державності |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво= |рік=1995 |сторінок= |isbn= |ref=Малик Я. }}
* {{книга |автор= Мицик Ю. А., Бажан О. Г. |заголовок=Історія України : навч. посіб |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= ТОВ Видавництво «КЛІО» |рік=2015 |сторінок=677 |серія= |isbn=978-617-7023-23-3 |ref= Мицик Ю. А. }}
* {{книга |автор= |заголовок=Нарис історії України / А. Жуковський, О. Субтельний |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво=б. в. |рік=1992 |сторінок=230 |isbn=5-7707-1368-2 |ref= }}
* {{книга |автор= |заголовок=Політична історія України : Посібник для студентів вищих навчальних закладів |посилання= |відповідальний=За ред. ХВ.&nbsp;І.&nbsp;Танцюри |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=2001 |сторінок= |isbn= |ref= }}
* {{книга |автор= Семенюк С. |заголовок=Історія українського народу |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво= Апріорі |рік=2010 |сторінок=608 |серія= |isbn= |ref=Семенюк С. }}
* {{книга |автор= [[Орест Субтельний|Субтельний О.]] |заголовок= Україна. Історія |посилання=http://history.org.ua/LiberUA/5-325-00090-Х/5-325-00090-Х.pdf |відповідальний= пер. з англ. Ю. Шевчук |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Либідь |рік=1991 |сторінок=512 |isbn=5-325-00090-X |ref=Субтельний О. }}
* {{книга |автор= [[Яковенко Наталя Миколаївна|Яковенко Н. М.]] |заголовок=Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. |посилання= http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= [[Генеза (видавництво)|Генеза]] |рік=1997 |сторінок=380 |серія= |тираж= |isbn= |ref=Яковенко Н. М. }}

=== Стародавні часи ===
* {{книга |автор= Баран В. Д.  |заголовок=Давні слов'яни |посилання= |відповідальний=  |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік= 1998 |сторінок= |isbn= |ref=Баран В. Д. }}
* {{книга |автор=  |заголовок= Етнічна історія Давньої України |посилання= http://resource.history.org.ua/item/11050 |том=  |відповідальний=[[Толочко Петро Петрович|П. П. Толочко]] (кер. авт. кол.), Д. Н. Козак, О. П. Моця, В. Ю. Мурзін, B. В. Отрощенко, C. П. Сегеда  |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=[[Національна академія наук України|НАН України]]. [[Інститут археології НАН України|Інститут археології]] |рік= 2000 |сторінок=280 |сторінки= |серія= |тираж= |isbn= 966-02-1758-7 |ref=Толочко П. П. }}
* {{книга |автор=[[Залізняк Леонід Львович |Залізняк Л. Л.]] |заголовок=Стародавня історія України  |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Темпора |рік=2012 |сторінок=541 |тираж=1 тис. |isbn=978-617-569-083-3 |ref=Залізняк Л. Л. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Ильинская В. А., Тереножкин А. И.  |заголовок=Скифия VII–IV вв. до н. э |посилання= |відповідальний=  |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік= 1983 |сторінок= |isbn= |ref=Ильинская В. А. }}
* {{книга |автор= Крижицький С. Д. та ін.  |заголовок=Античні держави Північного Причорномор'я |посилання= |відповідальний=  |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік= 1998 |сторінок= |isbn= |ref=Крижицький С. Д. }}
* {{книга |автор= Павленко Ю. В.  |заголовок=Передісторія давніх русів у світовому контексті|посилання= |відповідальний=  |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік= 1994 |сторінок= |isbn= |ref=Павленко Ю. В. }}

=== Середньовіччя ===
* {{книга |автор= |заголовок=Історія русів |посилання=  |відповідальний=Укр. пер. І. Драча; іл.. [[Штанко Олексій Володимирович|О. Штанка]] |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Веселка |рік=2001 |сторінок=366 |серія= |ref=Історія русів }}
* {{книга |автор=[[Яковенко Наталя Миколаївна|Яковенко Н. М.]] |заголовок=Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України : навч. посіб. для уч. гуманіт. гімназій і ліцеїв та студ. іст. ф-тів ВНЗ |відповідальний= |видання=3-тє вид., перероб. та розширене |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Критика |рік=2006 |сторінок=584 |ref=Яковенко Н. М. }}

=== Модерний час ===
* {{книга |автор=[[Брицький Петро Павлович|Брицький П. П.]], Бочан П. О. |заголовок=Німці, французи і англійці про Україну та український народ у XVII—XIX століттях : монографія |посилання=https://shron1.chtyvo.org.ua/Bochan_Petro/Nimtsi_frantsuzy_i_anhliitsi_pro_Ukrainu_ta_ukrainskyi_narod_u_XVII-XIX_stolittiakh.pdf |відповідальний= |місце= {{comment|Чернівці|Чернівці}} |видавництво=Технодрук |рік=2011 |сторінок=308 |isbn=978-966-8658-82-2 |ref=Брицький П. П. }}
* {{книга |автор= [[Грицак Ярослав Йосипович|Грицак Я. Й.]] |заголовок=Нарис історії України : формування модерної української нації XIX&nbsp;— XX&nbsp;ст : навч. посібник |посилання=http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Генеза |рік=1996 |сторінок=360 |ref=Грицак Я. Й. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=[[Віппер Роберт Юрійович|Виппер Р. Ю.]] |заголовок=Учебник истории. Новое время |посилання=http://old.st-tver.ru/biblioteka-2/v/1373-vipper-r-yu/16986-vipper-r-yu-uchebnik-istorii-novoe-vremya-1928 |відповідальний= |місце= {{comment|Рига|Рига}} |видавництво= Издание акц. общ. Вальтере и Рапа |рік=1928 |сторінок=473 |сторінки= |ref=Виппер Р. Ю. }}

=== Новітній час ===
* {{книга |автор= Нагаєвський І. |заголовок=Історія української держави XX століття |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1994 |сторінок= |isbn= |ref=Нагаєвський І.}}
* {{книга |автор=Салабай В. Ф., Панчук Л. О., Титаренко Я. А. |заголовок=Політична історія XX століття : Навч. посібник |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=2001 |сторінок= |isbn= |ref=Салабай В. Ф.}}
* {{книга |автор= |заголовок=Україна : Політична історія XX&nbsp;— початок XXI&nbsp;ст |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=2007 |сторінок=1028 |isbn=966-611-135-x |ref= }}
* {{книга |автор=Брецко Ф. Ф. |заголовок=Історія України 1939—2009 років : Конспект-довідник |місце=Тернопіль |видавництво=Мандрівець |рік=2010 |сторінок=328 |isbn= |ref=Брецко Ф. Ф.}}
* {{книга |автор=Golczewski F. |заголовок=[https://diasporiana.org.ua/ukrainica/golczewski-f-deutsche-und-ukrainer-1914-1939/ Deutsche und Ukrainer. 1914&nbsp;— 1939] |місце=Paderborn |видавництво=Ferdinand Schöningh Verlag |рік=2010 |allpages=1085 |isbn= |ref= }}
* {{книга |автор= Мартин Т. |заголовок=Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923—1939 роки) |відповідальний=пер. з англ. [[Вакуленко Сергій Валентинович|С.&nbsp;Вакуленко]]; наук. ред.: В.&nbsp;Кравченко, Г.&nbsp;Єфіменко ; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Схід. ін-т українознавства ім. Ковальських, Ін-т Критики |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Критика |рік=2013 |сторінок=640 |isbn=978-966-8978-57-9 |ref=Мартин Т.}}

=== Довідники, словники, енциклопедії ===
* {{ЕІУ}}
* {{УМЕ}}
* {{книга |автор= |заголовок= Україна крізь віки : в 15 т.  |посилання=http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=brief_elib&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21SRW=nz&S21P02=0&S21P03=T=&S21COLORTERMS=0&S21STR=%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%20%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8 |відповідальний= ред. В. А. Смолій ; НАН України, Ін-т археол|місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Альтернативи |рік=1998-2000 |сторінок= |isbn=966-7217-26-4 |ref=Україна крізь віки }}
* {{книга |автор= |заголовок=Довідник з історії України : в 3-х т.  |посилання= http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm |відповідальний= ред. І.&nbsp;З.&nbsp;Підкова, Р.&nbsp;М.&nbsp;Шуст ; Інститут історичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Генеза |рік=1993—1999 |сторінок= |isbn= |ref= }}
* {{книга |автор= |заголовок=Історія України. Комплексний довідник + профільний рівень  |відповідальний= уклад. Воропаєва В. В. та ін.  |видання= 5-те, допов. та перероб |місце= {{comment|Х.|Харків}} |видавництво= Весна |рік=2014 |сторінок=703 |серія=Крок до ВНЗ |тираж=3 тис. |isbn=978-966-2342-25-3 |ref= }}
* {{книга |автор= Котляр М., Кульчицький С. |заголовок=Довідник з історії України |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Україна |рік=1996 |сторінок=463 с.&nbsp;— |isbn=966-524-000-5 |ref=Котляр М. }}
* {{книга |автор=Кучерук О. |заголовок=Ілюстрована енциклопедія історії України : у 3 т. |посилання=http://chtyvo.org.ua/authors/Kucheruk_Oleksandr/ |відповідальний=Іл. та худож. оформл. Л. Голембовська, С. Голембовська |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво=Спалах |рік=2004 |сторінок=215 |isbn=966-512-226-6 |ref= Кучерук О.}}
* {{книга |автор= Михальчук П. А. |заголовок=Термінологічний і хронологічний довідник з історії України |видання=4-те вид |місце= {{comment|Тернопіль|Тернопіль}} |видавництво=Підручники і посібники |рік=2009 |сторінок=192 |тираж= 1 тис. |серія=Довідники з історії України |isbn=978-966-07-0860-0 |ref= Михальчук П. А. }}
* {{книга |автор=Прохорова І. А. |заголовок=Довідник з історії України : навч. посіб. для вступників до вищ. навч. закл |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Гнозіс |рік=2008 |сторінок=230 |isbn=978-966-8840-63-0 |ref=Прохорова І. А. }}
* {{книга |автор= [[Соневицький Леонід Михайлович|Соневицький Л.]]  |заголовок=Історія України - Синхроністично-Хронологічна Таблиця  |посилання=http://www.brama.com/ukraine/history/ukr.html  |відповідальний=  |місце= {{comment|Париж|Париж}} ; {{comment|Нью-Йорк|Нью-Йорк}} |видавництво= Наукове Товариство ім'я Шевченка |рік= 1960 |сторінок= |isbn= |ref=Соневицький Л. }}
* {{книга |автор=Смолій В., Кульчицький С., Майборода О. та ін. |заголовок=Малий словник історії України  |посилання=http://www.history.vn.ua/book/dict/ |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Либідь |рік=1997 |сторінок= |ref=Смолій В. }}
* {{книга |автор= Уривалкін О. М. |заголовок=Довідник з історії України |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= КНТ |рік=2009 |сторінок=1008 |isbn=978-966-8379-54-3 |ref=Уривалкін О. М. }}
* {{книга |автор= Яцюк М. В., Жванко Л. М., Рябченко О. Л., Фесенко Г. Г. |заголовок=Історія України : словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів  |посилання= http://www.ahmerov.com/book_1244.html |відповідальний= за ред. М.&nbsp;В.&nbsp;Яцюка ; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва |місце= {{comment|Х.|Харків}} |видавництво= ХНАМГ |рік=2010 |сторінок=247 |ref=Яцюк М. В. }}

== Посилання ==
* [http://www.history.org.ua/ Інститут історії України НАН України]&nbsp;<small>— провідна національна установа з дослідження всесвітньо-історичного процесу та вітчизняної історії як її невід'ємної складової.</small>
* [http://litopys.org.ua/ Ізборник]&nbsp;<small>— першоджерела та наукові праці з історії України.</small>
* [http://iio.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=167%3As-si-&catid=33%3As-si-&Itemid=145&lang=uk Інтернет ресурси з історії України]
* [http://exlibris.org.ua/ Exlibris]&nbsp;<small>— українська електронна бібліотека, історія, публіцистика, художня література.</small>
* [http://www.haidamaka.org.ua/index.php Гайдамака]&nbsp;<small>— науково-популярний формі інформаційно-освітній ресурс про історію України.</small>

=== Освітні ресурси для школи та абітурієнтів ===
* [http://www.history.vn.ua Історія України]&nbsp;<small>— електронна бібліотека з історії України та всесвітньої історії.</small>
* [https://znohistory.ed-era.com/ Історія України в історіях]&nbsp;<small>— повний курс з історії України для підготовки до ЗНО. Спецпроєкт EDERA та Освіторії.</small>

=== Медіафайли ===
* {{youtube|XvQejHsmHLw|Документальний серіал «Собор на крові», 10 серій}} від студії TeleconStudio. <small>— розповідає про боротьбу за соборність і незалежність України в період 1919—1949 років.</small>
* {{youtube|agvkTEF1aus|Документальний фільм «Україна. Становлення нації»}} польського режисера [[Єжи Гоффман|Єжи Гофмана]]. <small>— після Першого Майдану відомий кінорежисер спробував показати маловідому європейцям історію української нації.</small><!--альтернатива eydHXfo5hnc-->

{{Історія України}}
{{Navboxes
| list =
{{Хронологія історії України}}
{{Україна в темах}}
{{Історія країн Європи}}}}
{{Бібліоінформація}}
{{Портали|Історія|Україна|Історія України}}

[[Категорія:Історія України| ]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]