Їжа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ї́жа — все, що споживає людина й інші живі істоти для підтримання життя; харчі. Речовини, що їх організм отримує з довкілля, є для нього будівельним матеріалом і джерелом енергії.

Їжа тварин і домашньої худоби називається кормом. Всіх живих істот класифікують на м'ясоїдних, травоїдних та всеїдних. Людина належить до всеїдних, тобто споживає їжу як рослинного, так і тваринного походження. Всі тварини є гетеротрофами. Окрім їжі органічного походження, людина, як й інші тварини, споживає певну кількість мінералів.

«Недаремно над усіма явищами людського життя панує турбота про хліб насущний. Він подає той давній зв'язок, який з'єднує всі живі істоти, в тому числі й людину, з усією навколишньою їх природою. Їжа… уособлює собою життєвий процес у повному його обсязі.»

окремі тези з доповіді академіка І. Павлова при врученні йому Нобелівської премії[1].
Їжа
Вигляд сучасної харчової крамниці (Портленд, США).

Зміст

Терміни і етимологія[ред.ред. код]

Харч «те, що споживають, їдять і п'ють; їстівні припаси, їда»; — російське [харч], білоруське харч, харчы́, давньоруське харчь, польське [charcz], болгарське харч «витрати», сербохорватське ха́рч; — запозичено з арабської мови через посередництво турецької (тур. harς); арабське harg «витрати, пайок, раціон» пов'язане з haraga «виходити, виділяти», harag «податок».[2]

Продовольство — нещодавнє запозичення з російської мови; рос. продовольствие є похідним від застарілого рос. продовольствовать «постачати продовольство, готувати (в організованому порядку)», утвореного за допомогою префікса про- від рос. довольствовать «постачати потрібні предмети, головним чином харчі», похідного від довольний, воля.[3]

Їжа в житті людини[ред.ред. код]

«Не позбавляй хліба[4] злидаря мудрого, не піднось до хмар багатого нерозумного. Злидар-бо мудрий, мов злато в нечистій посудині, а багатий красивий і безтямний, наче з паволоки подушка, соломою напхана»


Моління Данила Заточника[5]

Все, окрім кисню, людина отримує для своєї життєдіяльності із їжі.

Харчування — одна із основних життєво необхідних умов існування людини. Їжа є джерелом енергії. Харчування впливає на стан здоров'я, працездатність, настрій та тривалість життя людини.

Середнє споживання їжі на добу становить близько 800 г (без води) і близько 2000 г води.[6]

Кількість, якість, асортимент споживаних харчів, своєчасність і регулярність приймання їжі мають важливе значення для життєдіяльності організму.

Організм людини, незалежно від того, працює вона, відпочиває чи спить, потребує поповнення витрачуваної енергії. Несвоєчасне й нерівномірне приймання їжі нераціонального складу спричинює порушення обміну речовин в організмі, результатом чого є виснаження, ожиріння і навіть тяжкі захворювання, що скорочують життя.

Якщо харчування є основою життя людини, то організація харчування — однією з проблем людської культури.

Більшість їжі, яку споживає людина в наш час, є продуктом харчової промисловості, яка отримує сировину від сільського господарства та рибальства. Історично важливим джерелом їжі в доісторичну епоху було полювання. Частково раціону людини поповнюється збиранням ягід, грибів, горіхів тощо.

»Самотність так само необхідна розуму, як стриманість в їжі тілу, і точно так само згубна, якщо вона занадто довго триває".

Люк де Клап'є де Вовенарг

Чимало харчів перед споживанням потребують приготування. Приготування їжі називають кулінарією. Людина цінує не лише поживність їжі, а й її смакові властивості. У приготуванні для покращення смаку використовують різноманітні спеції. Мистецтво приготування їжі та ритуали її споживання є важливими елементами культури і різняться від регіону до регіону, набираючи форми національних кухонь. Споживання окремих видів їжі у багатьох культурах світу обмежене певними табу, що склалися історично й відповідають релігійним або іншим переконанням.

Право на харчування є правом людини, юридично закріпленим у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, визнаючи «право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування», а також «фундаментальні права на свободу від голоду». Цей багатосторонній договір є частиною Міжнародного білля про права людини, поряд із Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, в тому числі останнього першого і другого Факультативного протоколу.[7]

У ст.48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.[8]

«… нормальна та корисна їжа — це їжа з апетитом, їжа з відчуттям насолоди».

фізіолог І. П. Павлов

Їжа обов'язково має дарувати радість! Покращенням смаку їжі досягається не лише задоволення, але й зростає активність травлення, що є профілактикою — принаймні частковою — розвитку гіпокінезії.[9]

Травлення їжі[ред.ред. код]

Докладніше: Травлення

Травлення — процес обміну речовин, хімічна і механічна обробка певних речовин з метою засвоєння їх організмом. В ході травлення відбувається перетворення макромолекул їжі на дрібніші молекули, зокрема, розщеплення біополімерів їжі на мономери. Цей процес відбувається за допомоги травних ферментів, відомих також як гідролітичні ферменти. Отримані відносно прості речовини піддаються всмоктуванню, а з них в органах і тканинах знову синтезуються складні органічні сполуки.

Звичайна їжа, що складається із тваринних і рослинних продуктів, засвоюється добре: білки — на 84,5 %, жири — на 94 %, вуглеводи — на 95,6 %.[10]

Коефіцієнти засвоюваності поживних речовин окремих продуктів[10]
Вид продуктів та їжа Коефіцієнт засвоюваності
білка жиру вуглеводів
Овочі різні 80 85
Картопля 70 95
Фрукти, ягоди, горіхи 85 95 90
Борошно, хліб, макарони, рис, манна крупа 85 93 96
Оббивне борошно, хліб, бобові, крупи 70 92 94
Цукор 99
Кондитерські вироби, мед, варення 85 93 95
Олія, маргарин 95
Молоко, молочні продукти, яйця 96 95 98
М'ясо і м'ясопродукти, риба і рибопродукти 95 90
Змішана їжа 84,5 94 95,6
Тваринна їжа (у середньому) 97 95 98
Рослинна їжа (у середньому) 80—83 90 96,5

Процес травлення може супроводжуватися різними розладами в організмі, для запобігання яких можуть застосовуватися різноманітні дієти.

Щодобова норма споживання людиною кілокалорій (ккал) у світі.

Калорійність їжі[ред.ред. код]

Енергія людини, джерелом якої є їжа, постійно витрачається на діяльність внутрішніх органів, теплообмін, фізичну працю. Кількість енергії, яка утворюється при окисленні жирів, білків, вуглеводів, що містяться у їжі, та витрачається на фізіологічні функції організму, називається енергетичною цінністю їжі, або калорійністю.

Енергетична цінність їжі вимірюється в кілокалоріях (ккал) або в кілоджоулях (кДж).

Харчування людини має відповідати його енергетичним втратам. Надмірне чи недостатнє споживання їжі шкідливе для організму і є причиною різних захворювань. Показниками енергетичної рівноваги можуть слугувати добре самопочуття і нормальна вага.

Докладніше: Калорійність (їжі)

Склад їжі[ред.ред. код]

Складовими елементами їжі є поживні речовини. Хімічний склад більшості харчів складний і різноманітний. Речовини, що містяться у їжі, називають харчовими і поділяють на неорганічні (мінеральні речовини, вода) і органічні (вуглеводи, жири, білки та інші).[12] Співвідношення цих речовин є різним.

Доросла здорова людина в день споживає їжі разом з рідиною приблизно від 2,5 до 3,5 кг.[13]

Протеїни[ред.ред. код]

Білки (протеїни) — потрібні для побудови і відновлення клітин, що відмирають, утворення ферментів, вітамінів, гормонів та імунних тіл. Білки є найбільш цінною і абсолютно незамінною частиною харчування. Наші м'язи, шкіра, волосся, нігті складаються, головним чином, із них. Білки містяться у горіхах, рибі, м'ясі, яйцях, молоці і деяких овочах. В білках є 8 незамінних амінокислот, які не виробляються в організмі, і тому повинні надходити до організму з їжею. Живильна цінність білків залежить від їхнього амінокислотного складу. Дорослій людині необхідно не менш 100 г білка на день. Значно вищою є потреба дитини в білку протягом першого року життя — малюк повинен одержувати понад 5 г білка на кілограм маси тіла в день, у віці 2-3 років — 4 г, в 3-5 років — 3,7 г, в 5-7 років — 3,5 г.[13] Ідеальний набір білкових речовин знаходиться в материнському молоці, ось чому рекомендується вигодовувати дитину грудним молоком не менше 9 місяців.[14]

Білки яловичини і курятини засвоюються на 80-96 %. Велика кількість білка міститься в курячому м'ясі (21 грам в 100 г), яловичині (16-20 г), в житньому і пшеничному хлібі — до 10 г, в молоці їх досить мало — до 5 г. Під час кожного прийому страви бажано поєднувати білки тваринного походження з рослинними. Білки тваринного походження вважаються повноцінними, оскільки незамінних амінокислот в них стільки ж або більше, ніж в ідеальному білку. Рослинні білки в своїй переважній більшості є неповноцінними, оскільки деяких незамінних амінокислот в них значно менше, ніж необхідно організму.[13]

В одних i тих же продуктах може міститися різна кількість білків, наприклад нежирне м'ясо містить більше білків, ніж жирне. 3 рослинних продуктів цінніші білки присутні в гречці, сої, квасолі, картоплі, рисі і житньому хлібі. Організм краще засвоює ті білки, які містяться в зернових продуктах.[13] Отже, для задоволення амінокислотних потреб організму доцільно вживати різне поєднання продуктів.

Нестача в їжі білків спричиняє важкі розлади здоров'я. Білкова недостатність у дітей призводить до повної зупинки росту дитини, з'являються млявість, набряки, проноси, недокрів'я, важкі розлади функцій печінки і підшлункової залози, знижується опірність організму до інфекційних хвороб.[13]

Жири[ред.ред. код]

Докладніше: Жири та Транс-жири

Жири — слугують джерелом енергії, допомагають організму засвоювати деякі вітаміни. Зустрічаються в багатьох харчах тваринного походження (м'ясо, молочні продукти, риба), а також у маргарині, горіхах, оливках, оліях. Прийнято вважати, що в раціоні здорової людини не менше 30 % загальної калорійності їжі мають становити жири. Причому норма тваринних жирів — 60-70 % від загальної кількості.[13] Людині, зайнятій розумовою працею, досить 80-100 грамів жирів на добу, але не у чистому вигляді, а у складі різних страв.[15] Для харчової цінності жиру важлива наявність в ньому поліненасичених незамінних кислот (високим вмістом їх вирізняються олії), а також фосфатидів, що виконують важливу біологічну функцію — сприяють травленню і правильному обміну жирів в організмі. Брак фосфатидів у їжі може спричинити відкладання зайвого жиру в печінці та призвести до цирозу.[13]

Зі 100 г свинини організм отримує понад 40 грамів жиру, з яловичини і м'яса курей — від 10 до 19 грамів. Якщо в харчуванні переважає масне свиняче м'ясо, зростає небезпека розвитку атеросклерозу, жовчнокам'яної хвороби, порушуються функції печінки.

Зайве споживання жирів, особливо насичених, шкодить здоров'ю. Надмірне вживання жиру — основна причина атеросклерозу (часткового звуження або повного закупорювання кровоносних судин), що призводить до серцевих нападів. Після усунення з раціону зайвих жирів відзначають зменшення атеросклеротичних бляшок на стінках артерій — у деяких випадках майже до цілковитого їх зникнення.

Хоча вимірювання рівня холестеролу в сироватці крові є вельми приблизним критерієм для оцінки правильності раціону харчування, — підвищений рівень холестеролу в сироватці крові — це сигнал, який застерігає про те, що треба зменшити кількість споживаного жиру. Нормальний рівень — 200 міліграм холестерину на 100 мл крові.[13]

Вуглеводи[ред.ред. код]

Докладніше: Вуглеводи
Мед багатий на вуглеводи.

Вуглеводи є головними постачальниками енергії і на відміну від білків і жирів, вуглеводи мають переважно енергетичну цінність, тому за їх рахунок найлегше регулювати калорійність раціону. Вуглеводи потрібні для роботи мозку, сприяють очищенню організму. Людині необхідно вживати до 600 грамів вуглеводів на добу.[15] Містяться у фруктах, овочах, злаках; у вигляді крохмалю в хлібі та картоплі; прості цукри в меді; клітковина у крупах, фруктах і овочах.

Наявність в організмі людини необхідної кількості вуглеводів запобігає накопиченню кетонових тіл (продуктів метаболізму жирів), що зумовлено зниженим рівнем рН крові.

Вміст вуглеводів у раціонах, які стали основним джерелом енергії, поступово починає збільшуватися у період неолітичної революції. За період Великих географічних відкриттів XV—XVI століть європейці дізнались про прянощі, картоплю, соняшник, кукурудзу, помідори, суниці, шоколад. Проте, значну кількість простих, легкозасвоюваних вуглеводів у формі цукру європейці почали споживати лише в XX ст.[17]

Вітаміни[ред.ред. код]

Докладніше: Вітаміни

Вітаміни не синтезуються в організмі людини або накопичуються в недостатній кількості. Мікрофлора тонкої кишки здійснює ендогенний синтез деяких із них, що не може задовольнити потребу організму у вітамінах і тому потрібне стале надходження їх із їжею.

Вітаміни, крім вітаміну В12, входять до складу великої кількості продуктів;

Мінеральні речовини[ред.ред. код]

Мінеральні речовини є структурною та функціональною основою існування живих систем, забезпечують нормальний перебіг метаболічних й енергетичних процесів, підтримання показників гомеостазу організму, стимулюють нормальне функціонування серцево-судинної, нервової, м'язової, кровотворної систем. Значення цих речовин для організму людини полягає в тому, що вони беруть участь у побудові тканин (кісток), підтримуванні кислотно-лужної рівноваги, нормалізації водно-сольового обміну, діяльності центральної нервової системи, входять до складу крові, є складовими ферментів та гормонів.

Мінеральні речовини рослин і тіла тварин перебувають у формі різних неорганічних та органічних сполук, входять до складу мінеральних солей, органічних кислот.

Більшість хімічних елементів у тканинах і рідинах організму утворює комплексні сполуки з біополімерами (білками, нуклеїновими кислотами), які виконують роль біолігандів (наявність у їхньому складі молекул різних функціональних груп, здатних до утворення координаційних зв'язків з іонами металів).

Мінеральні речовини поділяються на макро- та мікроелементи.

Загальна добова потреба організму дорослої людини в мінеральних речовинах 13,6-21 г. При цьому важливе правильне співвідношення мінеральних речовин у їжі. Так, співвідношення кальцію, фосфору і магнію у харчуванні повинно бути 1 : 1,5 : 0,5.[20]

Макроелементи[ред.ред. код]

До групи макроелементів належать кальцій, фосфор, магній, натрій, калій, хлор і сірка.[21]

Натрій разом з калієм регулює водний обмін, затримує воду в організмі, підтримує нормальний осмотичний тиск у тканинах.[20] Позаяк у харчах натрію бракує, його вводять з кухонною сіллю.

Хлор бере участь у регулюванні осмотичного тиску в тканинах і в утворенні хлоридної кислоти у шлунку.[20] Надходить в організм з кухонною сіллю.

Сірка належить до складу деяких амінокислот, вітаміну В, гормону інсуліну.[20] Міститься в горосі, вівсяних крупах, яйцях, сирі, м'ясі, рибі.

Кальцій необхідний організму для побудови кісток, зубів, для нормальної діяльності нервової системи й серця. Солі кальцію відіграють важливу роль у регуляції скорочення м'язів, зсіданні крові, у формуванні опірних покривних тканин. Він впливає на ріст й підвищує опірність організму проти інфекційних захворювань. Кальцій становить близько 2 % маси тіла; майже 97 % його міститься в кістках у вигляді нерозчинних солей фосфорної кислоти, а решта перебуває в йонному вигляді, а також у комплексі з білками альбумінової фракції у всіх тканинах і рідинах організму; невелика кількість міститься в крові у вигляді хлориду кальцію.[10] На солі кальцію багаті молоко й молочні продукти, жовтки яєць, риба, салат, шпинат, петрушка.

Фосфор входить до складу кісток, впливає на функції центральної нервової системи, бере участь в обміні білків і жирів. Найбільше фосфору в молочних продуктах (особливо у сирах). Він міститься також в яйцях, м'ясі, рибі, бобових, хлібі.

Магній впливає на нервову м'язову й серцеву діяльність, розширює судини. Міститься у всіх продуктах рослинного походження, молоці, м'ясі, рибі.

Мікроелементи[ред.ред. код]

Докладніше: Мікроелементи

До мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, цинк, йод тощо.

Мікроелементи також входять до складу багатьох харчів. Наприклад, кальцій є в молоці та капусті броколі, йод — в морепродуктах, залізо — у печінці й зелені.

Залізо серед мікроелементів відіграє важливу роль в організмі людини — бере участь у кровотворенні й тканинному диханні, належить до складу гемоглобіну.

Мідь і кобальт беруть участь у кровотворенні.[20] Містяться у незначній кількості в печінці яловичій, рибі, жовтку яйця, буряках, моркві, картоплі.

Йод бере участь у побудові та роботі щитоподібної залози. В разі браку йоду в організмі розвивається базедова хвороба. Найбільше йоду в морській воді, морській капусті та морській рибі, а також в яйцях, цибулі, салаті, шпинаті, хурмі.

Фтор бере участь у формуванні зубів і кісткового скелета, міститься у питній воді.[20]

Цинк є необхідним елементом у формуванні поведінки реакцій людини, йому належить важлива роль у процесах утворення кісток, загоєнні ран, регуляції синтезу колагену, пролонгуванні дії інсуліну, входить до складу багатьох ферментів (більш як 200), що беруть участь в обмінних реакціях. Добова потреба в ньому становить 13—14 мг.[10]

Мікроелемент селен як есенціальний компонент їжі почали розглядати в середині ХХ сторіччя. Селен характеризується вираженими антиоксидантними властивостями; стимулює утворення антитіл, чим підвищує імунну реактивність організму. Добова потреба дорослої людини у селені становить — 150—200 мкг. Головним джерелом цього мікроелементу в харчуванні людини є зернові, особливо пшениця (зародки).[10]

Харчові волокна[ред.ред. код]

Клітковина — неоднорідна речовина. Основу її становить целюлоза, до неї також входять частина геміцелюлоз, лігнін, кутин, агароїди, каррагінан і альгінати, камеді[22][23]. Клітковина відіграє роль не лише поживної речовини (у тварин; в організмі людини вона неперетравна), а й баластної, що подразнює рецептори травного каналу, забезпечуює нормальну перистальтику.

У харчовому виробництві харчові волокна використовують як емульгатор і харчову добавку (наприклад, целюлоза), і як нейтральний харчовий наповнювач (наприклад, камецель).[23] Іншим прикладом харчового наповнювача є Цитри-Фай.

Докладніше: Харчові волокна

Їжа тваринного походження[ред.ред. код]

М'ясо[ред.ред. код]

Різні види м'яса

М'ясо — цінний продукт, що містить повноцінні білки (14,5—23 %), жири (2—37 %), мінеральні речовини, репрезентовані солями заліза, кальцію, магнію, фосфору тощо. (0,5—1,3 %), екстрактивні речовини, що збуджують апетит і стимулюють секрецію залоз внутрішньої секреції, вітаміни A, D, РР, групи В.

Істотне зростання вживання м'яса і насичених жирів вперше після кам'яної доби відбувалося за доби Великої індустріальної революції XVIII ст.[17]

Ковбаса— м'ясний продукт з ковбасного фаршу в штучній чи натуральній оболонці. Біла ковбаса (Kiełbasa Biała), ковбаса шинкова (Szynkowa), сілезька і підгалянська (Śląska і Podhalańska), Польща.

Основні тканини м'яса — м'язова, власне сполучна, жирова і кісткова.

М'ясні страви є одним з основних джерел повноцінних білків, жирів, мінеральних і екстрактивних речовин, вітамінів А, групи В. Амінокислотний склад білків м'язових волокон близький до оптимального, коефіцієнт засвоєння їх дуже високий (97 %).[24] Жири підвищують калорійність страв, є джерелом енергії. Мінеральний склад м'ясних страв у поєднанні з овочами збагачується лужними сполуками, досягається оптимальне співвідношення кальцію і фосфору, підвищується вітамінна активність. Екстрактивні речовини, які утворюються у м'ясі під час теплової обробки, надають йому приємного смаку й запаху. Завдяки цьому вони сприяють виділенню травних соків і доброму засвоєнню їжі. Більшість м'ясних страв готують з підливами, що дає змогу урізноманітнювати смак і асортимент страв.

Для приготування страв з м'яса застосовують усі види теплової обробки, а залежно від цього м'ясні страви поділяють на відварні, припущені, смажені, тушковані, запечені.

У процесі теплової обробки білки, жири, мінеральні речовини зазнають складних змін. Білки м'язових волокон (повноцінні) під час теплової обробки зсідаються і витискують рідину, яка міститься в них, разом з розчиненими в них речовинами. При цьому м'язові волокна ущільнюються, втрачають здатність вбирати воду. Вага м'яса зменшується.

Риба та морепродукти[ред.ред. код]

Сушіння риби на Камчатці

Риба — дуже поживна страва, за своїм хімічним складом майже не поступається м'ясу свійських тварин, а за вмістом мінеральних речовин, вітамінів і ступенем засвоюваності білків перевершує його.[24] Залежно від виду риби вміст білків у ній становить 13—23 %, жиру — 0,1—33, мінеральних і екстрактивних речовин — 1—2 %, вітаміни A, D, В2, PP та ін. В рибі міститься більше деяких незамінних амінокислот, ніж у м'ясі, молоці, яйцях та інших продуктах. Тому риба є джерелом білкового харчування. Неповноцінний білок сполучної тканини колаген (15 %) під дією теплової обробки перетворюється в клейку речовину — глютин, завдяки чому насичені рибні бульйони при застиганні утворюють желе.

За вмістом жиру рибу поділяють на пісну, жирну, особливо жирну. Жири риби біологічно цінні завдяки вмісту ненасичених жирних кислот, цим же зумовлена низька температура плавлення і добра засвоюваність організмом.[24]

Риба містить мінеральні речовини (фосфор, натрій, калій, кальцій), а також мікроелементи (йод, мідь, кобальт, марганець тощо). Завдяки великій кількості йоду морська риба є важливою для харчування.

Екстрактивні речовини при тепловій обробці переходять у бульйон, надають йому специфічного смаку й запаху, збуджують апетит і сприяють кращому засвоєнню їжі. Особливо різкий специфічний запах, зумовлений присутністю азотистих речовин — амінів, має морська риба.

Найціннішою вважають живу рибу. В ній цілком зберігаються всі поживні речовини. Страви, приготовані з живої риби, характеризуються високою якістю. Доброякісна риба плаває у воді спокійно, не підіймається догори, вийнята з води, вона енергійно б'ється, луска щільно прилягає, без пошкоджень.

Креветка, приготована на парі.

До нерибних продуктів морського промислу належать ракоподібні, молюски, голкошкірі (наприклад трепанги) і морські водорості. Білки м'яса безхребетних є повноцінними і відрізняються високим вмістом незамінних амінокислот, мінеральних речовин (кобальту, марганцю, цинку, кальцію, фосфору, йоду, натрію тощо), вітамінів РР, С, D, групи В, незначною кількістю жиру. Ці продукти використовують у лікувальному харчуванні, позаяк вони дуже поживні та смачні.

До ракоподібних належать краби, креветки (морські рачки до 15 см завдовжки масою 75 г), омари і лангусти (найбільші ракоподібні масою 4-10 кг) і річкові раки, м'ясо яких має чудовий смак.

До молюсків належать кальмари (головоногі молюски з десятьма щупальцями навколо голови), морський гребінець, мідії й устриці (двостулкові молюски).

Морська капуста — водорость коричневого або темно-зеленого кольору, багата на мікроелементи (йод, кобальт, нікель, титан тощо) і вітаміни.

Молоко й молочні вироби[ред.ред. код]

Молоко і молочні продукти (масло, сир, кисломолочні продукти та молочні консерви) відзначаються високою засвоюваністю та калорійністю, є основним джерелом кальцію, який найкраще засвоюється саме з цих продуктів. Вони містять усі необхідні для життя людини, росту і розвитку її організму поживні речовини (білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни) і належать до найповноціннішої їжі. У йогуртах і кефірі є бактерії (пробіотики), необхідні для нормального функціонування шлунково-кишкового тракту та підтримання імунітету.[19]

Ферментовані молочні продукти — це складна суміш коагульованого білка та сироватки, під час зберігання якої відбувається синерезис білкового згустку. Крім того, ці продукти містять живі клітини молочнокислих бактерій та їхні ферменти.[25]

У виробництві питного молока та кисломолочних продуктів використовують усі компоненти молока. Виробництво вершків, сметани, кисломолочного сиру, масла, сиру ґрунтується на переробці окремих складників молока.[26]

У разі несприйнятливості до лактози (молочного цукру) вживають збагачене кальцієм і вітаміном D соєве молоко.

Яйця[ред.ред. код]

Яйця — спеціалізовані статеві яйцеклітини, які містять запаси поживних харчових білків, жирів та інших речовин. Маса яєць залежить від виду, породи птиці та її годівлі, і коливається у курей від 40 до 82 г, у качок від 75 до 100 г, у гусей від 120 до 200 г, у індиків від 70 до 100 г. В яйці міститься 30-35 % жовтка, 53-58 % білка і 10-13 % шкаралупи.[27]

Біологічна цінність яєць зумовлюється високим вмістом повноцінних і легкозасвоюваних білків, жирів, вітамінів, особливо груп А, B, D, значну цінність для харчування людини мають також мінеральні речовини.

Курячі харчові яйця залежно від термінів зберігання і якості поділяють на дієтичні та столові:

  • дієтичні — доброякісні яйця, термін зберігання яких не перевищує 7 діб без урахування дня знесення.[27]
  • столовими вважають яйця, термін зберігання яких за температури до 20°С не перевищує 25 діб, не беручи до уваги дня знесення, і яйця, що зберігалися в холодильнику за температури 0…–2°С не більше ніж 120 діб.[27]

Яйця містять цінні речовини, зокрема лютеїн і лецитин, хоча в них є високий вміст холестеролу (здорові люди можуть їсти яйця досхочу, проте, за наявності серцево-судинних захворювань не слід вживати більше двох яєць на тиждень).[19]

Жирові продукти[ред.ред. код]

До жирових продуктів відносять вершкове масло, маргарини, жири тваринні топлені, суміші тваринних і рослинних жирів (кулінарні жири), саломаси, майонези тощо.

Натуральні жирові продукти (вершкове масло, сало-шпик, масне м'ясо, яйця, морепродукти) постачають харчовий холестерол, що слугує сировиною для формування клітинних структур, без чого неможливий навіть ріст дитини, виробництва усіх гормонів, зокрема і статеві.[28] Причому не харчовий холестерол, а саме надлишок вуглеводів через надвиробництво інсуліну запускає процеси утворення надмірного холестеролу в печінці, який потім відкладається у вигляді бляшок на стінках кровоносних судин.[29]

З жирової тканини (жир-сирець) і кісток великої рогатої худоби, свиней, овець та іншої худоби і птиці виробляють тваринні топлені жири: яловичий, свинячий, баранячий, кістковий вищого і першого товарних сортів та збірний, який на товарні сорти не поділяють, в невеликих кількостях виробляють гусячий, курячий, качиний жири, а в країнах Середньої Азії — також кінський.[30]

За біологічною цінністю тваринні топлені жири поступаються оліям, що зумовлено меншим вмістом у них поліненасичених незамінних біологічно цінних жирних кислот, вітамінів і вищим — насичених жирних кислот:[30]

  • у тваринних топлених жирах міститься 1,3—9,4 % лінолевої кислоти, коли в соняшниковій, соєвій, кукурудзяній оліях — від 50,8 до 59,8 %;
  • вміст вітаміну Е в в соняшниковій, соєвій, кукурудзяній оліях коливається від 34 до 114 мг%, а в тваринних топлених жирах — від 0,9 до 1,7 мг%;
  • вітаміну А і каротину в оліях міститься більше, ніж в тваринних топлених жирах, а також фосфоліпідів, яких зовсім немає в тваринних жирах;
  • тваринні топлені жири засвоюються гірше (73—97 %), ніж олії (95—98 %):
  • кістковий жир з трубчастих кісток має також низьку температуру топлення, засвоюється на 97 %.
  • яловичий і баранячий жири мають найменшу біологічну цінність і засвоюваність (73—84 %).

Найвищу біологічну цінність серед тваринних топлених жирів має свинячий смалець, позаяк у ньому міститься більше незамінної лінолевої кислоти (9,4 %), вітаміну Е (6 мг%), він має найнижчу температуру топлення (33—46°С) і добре засвоюється (90—96 %).[30]

У харчовій промисловості для виробництва ковбасних виробів, вуджень, субпродуктів, драглів, варіння м'яса використовують збірний жир, який отримують з сирої сировини, що залишається після витоплювання жиру вищого і першого ґатунків.[30] Цей жир може мати смак і запах спецій, вуджень, бульйону, шквари, може бути підсмажений, мати мазеподібну і щільну консистенції.

Рибні жири завдяки високій харчовій і біологічній цінності здавна застосовують як лікувально-профілактичний продукт.[31]

Вважають, що в раціоні здорової людини жири мають займати 30–35 % загальної калорійності, з них — 75–80 % — тваринні жири і 20–25 % — рослинні.[32]

Харчі рослинного походження[ред.ред. код]

У здоровому харчуванні головне місце належить овочам і фруктам. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує на день вживати не менше 400 г овочів та фруктів.[19]

Овочі та фрукти[ред.ред. код]

Овочі незамінні для харчування: вони поліпшують процес травлення, підтримують кислотно-лужну рівновагу, збуджують апетит.[24]

Зліва направо:лайм, ожина і ківі

В овочах містяться майже всі відомі вітаміни, вони є основним постачальником вітаміну С (аскорбінової кислоти), каротину (провітаміну А) і вітамінів Р, К, групи В. Крім того, вони є основним джерелом мінеральних солей, які необхідні для нормальної життєдіяльності організму. В овочах особливо багато біологічно цінних лужних елементів (калію, натрію, кальцію тощо). Співвідношення кальцію і фосфору в овочах майже оптимальне.[24] Овочі містять незначну кількість жиру і азотистих речовин у вигляді білка.

В овочах і фруктах багато різних антиоксидантів (каротиноїдів і флавоноїдів), які допомагають організму нейтралізувати вільні радикали, що постійно ушкоджують його молекули.[33]

Овочі в магазині

Найважливіша складова частина овочів — вуглеводи, які містяться у вигляді цукрів, крохмалю, клітковини, інуліну.

Стравам надають привабливого вигляду барвники: каротин — моркві, бетанін — бурякам, хлорофіл — зеленим овочам.

Хріниця сійна може рости практично скрізь

Петрушка, селера, хрін, цибуля, часник багаті на смакові, ароматичні й дубильні речовини, що збуджують апетит.[24] Городня цибуля і цибуля-порей, часник, артишоки, банани — продукти, що збільшують вміст корисних бактерій в організмі (такі продукти відомі як «пребіотики»).[19] Цибуля, часник, хрін, редька містять фітонциди, які стримують розвиток мікроорганізмів. Помаранчеві овочі й фрукти (морква, червоний перець, гарбузи, абрикоси, помідори тощо) містять каротиноїди, котрі в організмі перетворюються на вітамін А; барвник лікопен з групи каротиноїдів, який надає томатам червоний колір, є могутнім антиоксидантом, а високий вміст лікопену в крові знижує ризик захворювань на деякі види раку та серцево-судинні захворювання (схожими властивостями наділені рожевий грейпфрут, кавун, гострий червоний перець, папая); каротиноїд лютеїн (жовтий пігмент), який теж міститься у помаранчевих овочах і фруктах (манго, папаї, кукурудзі та томатах), зустрічається у яєчному жовтку, деяких водоростях, а найбільш багаті на нього листкові овочі з темним листям: шпинат, броколі, брюссельська капуста, цибуля порей — вважається особливо важливим для очей; чорниця, ніж будь-який інший фрукт, містить найбільшу кількість антиоксидантів у розрахунку на одиницю ваги і є підстави вважати, що вона запобігає серцевим й онкологічним захворюванням, віковій дегенерації сітківки. Барвник антоціан, який міститься у ній та у червоному винограді поглинається мембранами клітин головного мозку, тому сприяє поліпшенню пам'яті й пізнавальної здатності, сповільнює процеси старіння нервової системи; яблука, будучи добрим джерелом пектину — дуже корисні для травної системи; броколі та брюссельська капуста містять сульфорафан, що збільшує виробництво ферментів, які виводять токсини з організму, а флавоноїди броколі послаблюють запалення та пригнічують утворення тромбів.[19]

Наявність пектинових речовин зумовлює твердість овочів.[24]

Заморожені овочі та фрукти не втрачають своїх корисних властивостей. До того ж при швидкому заморожуванні в продуктах зберігається великий відсоток вітамінів і зберігаються вони краще, ніж тоді, коли свіжі овочі і фрукти зберігають у холодильнику просто охолодженими.[19]

Зернові продукти. Хліб[ред.ред. код]

Зерно завжди було і залишається джерелом багатства будь-якої країни, виступаючи гарантом продовольчої безпеки держави. Зерно є одним з найпоширеніших товарів як світового, так і внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції.

Серед безлічі зернових культур, що дають людині поживу, особливе значення здавна належить пшениці. В Україні пшениця посідає провідне місце серед зернових культур, бо з її зерна виготовляють багато харчових виробів, головним із яких є хліб.[34]

Хліб посідає найважливіше місце в харчуванні людини і є одним з найспоживаніших продуктів. Він є джерелом вуглеводів, білків, ненасичених жирних кислот, вітамінів групи В, мінеральних речовин. Хлібобулочні вироби є джерелом вітамінів групи В — тіаміну (В1), рибофлавіну (В2), ніацину (РР), але вітамін В2 міститься в недостатній кількості, а у виробах із сортового борошна дуже мало вітаміну В1; у хлібі недостатня кількість кальцію.[35] Хліб, що містить ціле проросле зерно вважають дієтичною і лікувальною стравою.[36]

Цінність крупи або зерна — в їх оболонці та зародку, тому найбільшу користь дієтологи визнають за гречаною, вівсяною крупою, пшоном та нешліфованим рисом, тобто за крупами, які не піддавали подрібненню, а вироби із зерна грубого помелу (наприклад, хліб з висівками, цільним зерном або сірий хліб із борошна другого ґатунку, неочищений рис, каші) містять набагато більше, ніж рафіновані продукти, клітковини, вітамінів та мінеральних речовин.[19] Серед мінеральних речовин у цих продуктах особливу цінність мають магній та такі мікроелементи, як марганець і хром.[18] Харчові продукти збагачені пшеничними висівками, паростками містять біологічно активні речовини, які сприяють профілактиці раку, захворювань судин серця й пороків ембріонального розвитку, а у вівсі та ячмені містяться розчинні волокна, що знижують вміст холестеролу і тим самим перешкоджають розвитку серцево-судинних захворювань. Хліба слід вживати щонайбільше 200—300 г на добу, краще споживати каші.[19]

Докладніше: Крупа

Бобові[ред.ред. код]

До бобових належать горох, зелений горошок, квасоля, сочевиця, нут, соя та власне боби.[20]

Страви з бобових не менш калорійні, ніж круп'яні, а за місткістю білка перевершують їх (23 %). Втім ці білки містять мало амінокислот (проте поєднання їх із іншою їжею компенсує цю ваду). Страви з бобових багаті на мінеральні солі, вітаміни групи В, РР, С (провітамін А). Білок бобових за своїм складом відрізняється від більшості інших рослинних білків тим, що містить чимало мезину.[37]

Горох рідко використовують як гарнір, квасоля добре поєднується із стравами з баранини. Зерна гороху бувають білі, жовті та зелені. Для супів-пюре та каші найкраще використовувати подрібнений лущений горох. Сушений зелений горошок виробляють з цукрових сортів гороху. Квасоля буває біла і кольорова та суміш обох видів. Білу квасолю використовують для супів, а кольорову — для гарнірів.

У процесі кулінарної бобових, а також круп і макаронних виробів, в них відбуваються зміни. Під час замочування бобових або круп і на початку варіння білки поглинають рідину і набрякають. По досягненні температури 50—70°С і поглинанні необхідної кількості рідини білки денатурують (зсідаються), а рідина, яку вони поглинули при замочуванні, вичавлюється і поглинається клейстеризованим крохмалем. Одночасно під час клейстеризації крохмалю разом з водою поглинаються і водорозчинні речовини (білки, вуглеводи, мінеральні речовини), які містяться в крупах і бобових, що сприяє їхньому засвоєнню.

Кулінарна обробка бобових, як правило, містить три операції: спочатку їх миють у теплій воді, потім замочують на 6-8 годин (для скорочення часу варіння), а після цього варять годину. Для замочування бобових води беруть подвійну кількість до маси сухого зерна. Тримають зерно у воді доти, доки воно цілком набрякне. Під час замочування втрачається 2% білків та цукрів і від 5 до 20% вітамінів та мінеральних речовин. Втрати поживних речовин у бобових значні у процесі варіння за рахунок переходу їх у відвар.[37] Тому відвар бобових, так само як і крупів, містить багато цінних харчових речовин, і його слід використовувати для приготування супів та соусів.

Тривалість варіння залежить від товщини стінок клітин круп і бобових, а від міцності стінок клітин залежить і зовнішній вигляд готових зерен.

Горіхи і мак[ред.ред. код]

Докладніше: Горіх (плід)

Горіхи є джерелом корисних мононенасичених жирів, харчових волокон, білків, мінералів та вітамінів. Ядра гріхів містять 40-70 % жирів, які легко засвоюються, бо мають ненасичені жирні кислоти, білки (18-25 %), мінеральні речовини (до 3 %) у вигляді солей калію, магнію, кобальту, заліза, марганцю, небагато вітамінів С, А, групи В і до 3,5 % клітковини.[12]

Фундук, волоський горіх, арахіс, фісташки, кеш'ю (як і соняшникове, гарбузове, кунжутне насіння) — істотно збагачують білкову частину раціону. Горіхи, як і жирна морська риба (тунець, сардини, лосось тощо), оливкова, соєва, лляна та ріпакова олії містять багато незамінних омега-3 поліненасичених жирних кислот, які є дефіцитними для організму, і тому мають надходити з їжею.

Згідно з медичною статистикою, щоденне або майже щоденне споживання горіхів на 25-30 % знижує ймовірність виникнення серцево-судинних захворювань та цукрового діабету другого типу. Споживання лишень одного-двох бразильських горіхів на день задовольняє добову потребу людини в селені — антиоксиданті, що гальмує процеси старіння. Водночас, щоденно слід вживати не більш як 30 г горіхів.[19]

Горіхи широко використовують у виробництві борошняних кондитерських виробів, їх додають до тіста та кремів, ними посипають поверхню тортів, тістечок, булочок.

Мак використовується для приготування виробів з дріжджового тіста як для посипки, так і для начинок.

Олії[ред.ред. код]

Олії одержують з насіння олійних рослин (соняшника, льону, гірчиці, арахісу, сої), а також з м'якоті плодів оливкової пальми, горіхів і відходів харчового виробництва, що містять олії зародків кукурудзи чи інших зернових культур, плодових кісточок).

Рослинні олії містять 99,9 % жиру, 0,1 % води, при цьому енергетична цінність 100 г продукту становить 889 ккал або 3767 кДж. Рослинні олії засвоюються організмом людини на 95-98 %.[12] В них містяться біологічно активні речовини: Поліненасичені жирні кислоти (лінолева, ліноленова), фосфатиди, каротин, вітамін Е (токоферол). Дорослій людині в день необхідно вживати не менше 20 мл олії (краще всього вживати його в салатах і закусках).[13]

Гриби[ред.ред. код]

Кошик з грибами

Гриби — корисний, загальнодоступний природний продукт. За хімічним складом і калорійністю гриби близькі до овочів, але відрізняються тим, що не містять хлорофілу і не синтезують органічні речовини; у них зовсім немає крохмалю.

До складу свіжих грибів входить до 5 % білка, а біологічна цінність грибів відповідає м'ясу, бо в них містяться майже всі незамінні амінокислоти.[38]

Гриби мають невисоку калорійність, містять мало жирів та вуглеводів. На відміну від іншої рослинної їжі, у грибів від 15 до 76 % сухого залишку становлять азотисті речовини, а не вуглеводні. Вуглеводна частина їх також незвична: якщо в інших рослин клітинні оболонки головним чином складаються з клітковини і напівклітковини, то гриби, крім того, містять хітин та хітинові речовини, які не піддаються дії травних ферментів.[37]

Гриби містять мало жирів (0,1-0,9 %) і вуглеводів (0,2-1 %), але багато вітамінів (А, С, В, D, РР). Наприклад, вітаміну D в грибах більше, ніж у вершковому маслі, а вітаміну В — майже стільки, скільки у яловичій печінці, води — 88-92 %.[38]

Своєрідні також засвоювані вуглеводи грибів. До їх складу входять трегалеза — цукор, який не міститься в інших рослинах; та глікоген, який звичайно входить до складу тваринних продуктів. Гриби цікаві ще й тим, що містять такі необхідні для людини вітаміни, які відсутні в овочах або містяться в них у дуже малих кількостях, як от: В1, В2, В6, D, H, нікотинова та пантотенова кислоти.[37]

Багато у грибах мінеральних солей (кальцію, фосфору, міді, цинку). Гриби багаті на ароматичні та екстрактивні речовини, які надають їм особливий смак і приємний аромат.[24] 3авдяки цьому їх використовують для приготування супів, других страв. При варінні сухих білих грибів отримують світлі смачні ароматні бульйони.

Поживна цінність грибів залежить від їх виду, місця поширення і стадії розвитку. Поживні речовини розподіляються по частинам гриба нерівномірно: у шапці їх більше, у ніжці — менше.

Сушені білі гриби

Гриби належать до швидкопсувних продуктів.[38] Несвіжі гриби споживати небезпечно. Білки та жири, що містяться в них, нестійкі, і через певний час після збирання у тканинах грибів починаються глибокі процеси розкладу. Гриби слід готувати тільки кожний вид окремо. Зберігати сирі гриби не можна. Гриби сушать, засолюють і маринують. Маринування грибів поширилося лише у ХХ столітті, хоча оцет був відомий дуже давно.[37] Їх варять без солі. З грибів готують соуси, фарші для пирогів, вареників, варять борщ.

Після холодної обробки гриби піддають тепловій обробці в несолоній воді. Білі гриби та печериці два-три рази ошпарюють окропом. Всі інші трубчасті та пластинчасті гриби слід проварити протягом 5-7 хвилин.[37] Після цього з грибів можна готувати різноманітні страви.

Страви з грибів готують в емальованому, алюмінієвому або з нержавіючої сталі посуді. Гриби не треба довго піддавати тепловій обробці, бо при цьому погіршується засвоюваність страв, зникає аромат. Оптимальний час для смаження та варіння грибів — не більш як 30-60 хвилин.[37]

Лисички, на відміну від інших грибів, ніколи не уражаються червами.[37] Їх можна смажити, засолювати і маринувати.

Інші органічного походження[ред.ред. код]

Харчові кислоти[ред.ред. код]

Органічні кислоти містяться майже в усіх харчах у вільному стані або у вигляді солей. Лимони, наприклад, містять до 8 % лимонної кислоти, виноград — 0,7 % винної кислоти. Сливи містять до 2 % органічних кислот, смородина — до 2,3 %, яблука — 0,1-2,0 %. У невеликих кількостях в деяких плодах містяться бензойна і саліцилова кислоти.[39][39]

Кислоти можуть утворюватися у процесі виробництва продукту і впливати на формування його смаку. Під час приготування дріжджового тіста, сиру, як наслідок бродіння цукрів, що містяться в сировині, утворюється молочна кислота.[21]

Оцтову, бензойну, сорбінову кислоти використовують для консервування. Бензойна кислота навіть у невеликій кількості є антисептиком — цим пояснюється добре зберігання у свіжому вигляді ягід журавлини і брусниці, які містять її в кількості до 0,01 %.[39]

Винно-кам'яна кислота, лимонна, молочна, оцтова кислоти — це харчові кислоти, що найчастіше використовуються в кондитерському виробництві для надання кислуватого присмаку фруктово-ягідному желе, яким оздоблюють торти й тістечка; для підвищення пружності клейковини під час приготування шарового тіста, щоб отримати стійку піну збитої білкової маси для білковою крему; для інверсії цукру в процесі приготування інвертного сиропу та помади.

Збільшення кислотності спостерігається у процесі зберігання харчів. Наприклад, у борошні, харчових жирах у зв'язку зі зростанням кількості вільних жирних кислот.

При визначенні якості харчових продуктів обов'язково враховують кислотність. Збільшена кислотність свідчить про брак свіжості та якості харчів. Тому стандартами на деякі харчі встановлено норми вмісту кислот.

Оцет[ред.ред. код]

Докладніше: Оцет

Оцтову кислоту в харчовій промисловості застосовують як консервувальний засіб та смакову приправу. В Україні поширений дешевий оцет, який виробляють з синтетичної оцтової кислоти, тоді як у Західній Європі в кулінарії надають перевагу натуральному.

Цукор[ред.ред. код]

Цукор (тобто цукроза в кристалічному стані; цукор білий кристалічний) і мед використовують у кулінарії для приготування солодких страв, соусів, тістечок, тортів, кремів, змішаних напоїв, цукрової вати, цукерок. Цукор у виробництві кондитерських виробів виконує роль як носія солодкого смаку, так і структуроутворювача. За його допомоги утворюється аморфна структура карамелі, дрібнокристалічна структура помадних цукерок, драглеподібна структура мармеладу, піноподібна структура зефіру, пастили тощо. Окрім того, цукор є добрим консервувальним середовищем.

Цукор у харчуванні — цінне високоефективне джерело енергії. Він забезпечує збереження білів в організмі людини, легко засвоюється організмом людини, зміцнює нервову систему, знімає втому, проте надлишок його шкідливий (ожиріння, порушення обміну речовин, захворювання зубів). За один прийом не слід з'їдати понад 100 г цукру.[40] Енергетична цінність 100 г цукру близько 374 ккал або 1565 кДж.[20]

Надлишкове споживання цукрози провокує розвиток гіперглікемії, посилений викид інсуліну в кров, виснаження інсулярного апарату, що може призводити до такої важкої хвороби, як цукровий діабет; сприяє посиленому розвитку жирової тканини, підвищенню рівня холестеролу в крові та розвитку на цьому тлі низки важких серцево-судинних хвороб, ожиріння тощо.

За ступенем карієсогенної дії у ряді: цукроза, глюкоза, фруктоза, мальтоза, лактоза, — цукроза займає перше місце.[41]

Виготовлення цукрової вати

Виробляють цукор двох видів: цукор-пісок (нерафінований, рафінований і для промислової переробки і цукор-рафінад. В кулінарії також використовують цукрову пудру.

Підсолоджувачі[ред.ред. код]

Підсолоджувачі — це речовини, які мають високу одиницю солодкості і бувають, як природного, так і штучного походження. Їх використовують у виробництві кондитерських виробів у невеликій кількості, адже відомо, що більшість підсолоджувачів негативно впливають на стан здоров'я людини і тому їх використання у виробництві кондитерських виробів має бути дуже обережним.[41]

Підсолоджувачі поділяють на три групи: цукрові спирти (або поліоли), деякі з яких використовуються як харчова добавка (мальтіт, сорбіт, ксиліт і ізомальт є одними з найпоширеніших типів), цукри і штучні підсолоджувачі (штучно синтезовані сполуки).

Цукрові спирти не сприяють руйнуванню зубів.[42][43] Їх також використовують в жувальних гумках.

До штучно синтезованих підсолоджувачів відносять: аспартам, сахарин, цикламат, неотам, сукралоза, ацетат свинцю, ацесульфам калію тощо.

Мед[ред.ред. код]

Докладніше: Мед

Натуральний мед — ідеальна страва, калорійний, з відмінним смаком і ароматом. Мед справляє різноманітний вплив на організм людини і значною мірою може компенсувати прогалини у щоденному харчуванні.[44] Хімічний склад меду дуже несталий, і залежить від медоносних рослин, з яких зібрано нектар, району, способів відбирання меду та його обробки.

Натуральний мед поділяють на квітковий і падевий. Квітковий мед завжди містить пилок. Енергетична цінність 100 г меду 308 ккал, або 1289 кДж. Падевий мед бджоли виробляють не з нектару квітів, а з медяної роси (солодкого соку), що його виділяє листя різних рослин, і паді, тобто екскрементів трав'янистих тлей, червців, листоблішок, які виділяються у вигляді солодких краплин.[20] Падь, на відміну від квітів, містить значну кількість азотистих речовин і декстринів. Падевий мед містить більше цукрози, мінеральних речовин, він темнішого кольору, тягучий, має слабку консистенцію, підвищену кислотність, слабкий аромат і погано кристалізується.

Надмір з'їденого меду шкодить організму.[44] Споживають мед в натуральному вигляді, обов'язково запивають негарячим чаєм, водою.

Мед штучний виробляють з цукру інверсією (нагріванням розчину цукрози з харчовими кислотами). Він містить до 50 % глюкози і фруктози, до 30 % цукрози, має солодкий смак, густу сиропоподібну консистенцію. Для кольору і аромату в мед додають барвники, крохмальну патоку, медову есенцію або натуральний мед (до 20 %).[12] Штучний мед не містить ферментів, вітамінів і квіткового пилку.

Мед широко використовують для приготування пряників, печива, кексів, тортів, цукерок. Кладуть його в каші, їдять з кисломолочним сиром, овочами, готують різноманітні напої, зокрема й кваси.

Квітковий пилок[ред.ред. код]

Квітковий пилок (бджолиний обніж), який виробляють у вигляді гранул (розміром 1-3 мм з різним забарвленням: від жовто-зеленого до світло-коричневого), трохи солодкуватих з ароматом і присмаком квітів та меду, без стороннього смаку та запаху, які добре розчиняються у воді, поряд із пектином, харчовим альгінатом натрію, пшеничними висівками належать до речовин, які виводять радіонукліди та підвищують захисні функції організму. Медико-біологічні дослідження, проведені в Українському центрі радіаційної медицини, підтверджують, що страви та кулінарні вироби з використанням зазначених речовин, у 2-3 рази прискорюють виведення радіонуклідів та підвищують захисні функції організму.[45]

Дріжджі[ред.ред. код]

Дріжджі — це мікроорганізми (дріжджові грибки), що складаються з окремих нерухомих клітин. Клітина покрита оболонкою, всередині знаходиться протоплазма і ядро. Один грам пресованих дріжджів містить 5 млн таких клітин.[45]

Хлібопекарські дріжджі — це продукт у вигляді біомаси із дріжджових клітин, які містять біологічно активні речовини, зокрема ферменти, що викликають бродіння цукрів і розпушують тісто.[12]

Хлібопекарські дріжджі бувають свіжі пресовані та сухі. Їх використовують у виробництві кондитерських виробів, випіканні хліба, додають до овочевих страв, каш тощо.

Пресовані пекарські дріжджі слугують джерелом білку та вітамінів групи В, а також солей кобальта. В лікарській практиці дріжджі використовують за недостатнього загального харчування, що супроводжується недокрів'ям. З пресованих дріжджів готують дріжджовий сироп, який додають до овочевих супів, борщів, соусів, тушкованих страв; смажену дріжджову крупу додають у гречану кашу, запіканки, соуси, голубці; з дріжджів готують дріжджовий паштет.[38]

Детальніше: Харчові і кормові дріжджі, Свіжі пресовані дріжджі та Сухі дріжджі

Ферменти[ред.ред. код]

Ферменти відіграють важливу роль у виробництві харчів, їхньому зберіганні та кулінарній обробці. Ферментам властива висока активність, тому незначної кількості їх досить, щоб перетворити значну кількість речовини з одного стану в інший. Ферменти використовують у виробництві борошняних кондитерських виробів, хліба, для одержання патоки з крохмалю. За додавання ферментів до пшеничного борошна скорочується процес випікання хліба, покращується смак і аромат хліба, збільшується його об'ємний вихід (при цьому сповільнюється черствіння хліба).[21]

Поряд з позитивною дією на якість продуктів, ферменти можуть справляти й негативний вплив: спричиняти скисання молока, згіркнення жирів, проростання зерна, перестигання плодів, бродіння варення, руйнування вітаміну С.[21] Для запобігання цих процесів намагаються знизити активність ферментів — продукти, які швидко псуються, зберігають у холодильних камерах. Причиною появи неприємного присмаку в заморожених плодах та овочах є дегідрування фенолів, амінів, флавоноїдів та амінокислот під дією каталази та піроксидази, і, особливо, піроксидази, оскільки цей фермент стійкіший до дії мінусових температур.[46] Тож, щоб запобігти погіршенню якості їжі, заморожування харчів має бути дуже швидким, а зберігати їх необхідно за досить низьких температур. Утім, навіть за дуже низьких температур у заморожених харчах хімічні та біологічні реакції не припиняються — ці зміни зумовлені дією ферментів, окисленням, гідролізом і колоїдними реакціями. Зменшення температури зумовлює активацію протеїнази, а дія ліпази проявляється навіть за температури мінус 40оС; не знижується також активність інвертази, що зумовлено накопиченням цукру в замороженій тканині.[46]

Ферментні реакції здійснюються за невисоких температур дуже швидко. Найбільшу активність ферменти виявляють при температурі 40-50°C, за 70-80°C вони руйнуються, а у разі зменшення температури до 0°C діяльність їх дуже уповільнюється.[21]

Ферменти мікроорганізмів, рослинні та тваринні ферменти використовуються в харчовій індустрії для біокаталітичного гідролізу жирів.[47]

Сіль. Прянощі[ред.ред. код]

Прянощі використовують для надання їжі специфічного смаку та запаху. Значна частина прянощів має бактерицидні властивості.

Прянощі використовуються у вигляді висушених різних частин рослин: плоди (кмин, коріандр, перець), насіння (гірчиця, мускатний горіх, фісташки), квіти та їхні частини (гвоздика), листя (лаврове), кору коричного дерева (кориця), коріння (імбир). Крім лаврового листя всі спеції використовують у меленому вигляді, як суміш мелених прянощів або екстрактів прянощів. Використовуються свіжі або сушені пряні овочі: кріп, петрушка, пастернак, корінь селери, часник і городня цибуля.

Характерною особливістю хімічного складу прянощів є наявність ефірних олій (1,5 — 15 %). Також містяться вітаміни, переважно вітамін С.

Прянощі додають у невеликій кількості до страв, у яких слабко виражені смак і аромат.

Часник, цибуля і хрін мають також консервуючі властивості, які зумовлені наявністю в них фітонцидів. Цибулеві овочі містять значну кількість поживних, смакових та ароматичних речовин. Вони надають продукту гостроти, специфічного смаку й аромату.

Деякі види прянощів мають значну кількість сапрофітних і спорогенних мікроорганізмів, тому перед внесенням їх, особливо до консервів, спеції рекомендується стерилізувати.[27]

Згідно з дослідженнями, споживання лише пів чайної ложки приправ або спецій, що містять антиоксиданти, — імбиру, материнки, шавлії, м'яти, гвоздики, запашного перцю, кориці — може запобігти розвитку дуже багатьох хронічних захворювань, а згідно з дослідженнями проведеними на тваринах, підтверджено, що куркумін, знижує ризик виникнення хвороби Альцгеймера.[19]

Кухонна сіль — це речовина у вигляді кристаликів, яка містить 93-99 % хлористого натрію і солей кальцію, магнію, калію, які надають їй гігроскопічності, жорсткості і гіркуватого присмаку. Чим менше в солі цих домішок, тим вища її якість. Для осіб, в яких хвора щитовидна залоза, сіль випускають з додаванням йодиду калію (йодована сіль).

Добова норма споживання солі для людини — 10-15 г, і варто пам'ятати, що приблизно 8-10 г солі ми вживаємо з різними продуктами тому на додаткове підсолювання страви залишається 4-6 г. При надходженні в організм надлишків солі, що містять в собі хлористий натрій, наносить велику шкоду не тільки хворій, але й здоровій людині: надлишок натрію сприяє затримці рідини в організмі, внаслідок чого збільшується обсяг циркулюючої крові, що створює велике навантаження на серце. Надлишки солі в організмі відіграють велику роль в розвитку нирково-кам'яної хвороби.[15]

Сіль використовують як смакову речовину і для консервування харчових продуктів.[48]

Ще про сіль див. в розділі «мікроелементи» (вище).

Напої[ред.ред. код]

Найчастіше напої готують з фруктів, овочів, ягід та їх соків, а також горіхів, меду та прянощів (кориці, ванілі, мускатного горіха). Напої поділяють на гарячі і холодні.

Гарячі напої (чай, кава, какао, шоколад) є тонізуючими завдяки вмісту алкалоїдів, дубильних речовин, вітамінів, мають приємний аромат, стимулюють серцеву діяльність, органів травлення, зменшують відчуття втоми. Ароматичні та смакові речовини чаю, кави, какао леткі, вони руйнуються при кип'ятінні і тривалому зберіганні напоїв, тому їх слід готувати невеликими порціями у міру потреби, не допускаючи кипіння, тривалого нагрівання, повторного розігрівання. Температура подавання гарячих напоїв має бути не нижчою за 75°С.

До холодних напоїв належать молоко, кисло-молочні продукти, квас, молочні і різноманітні фруктово-ягідні прохолодні напої: з плодів шипшини, лимонів, ревеню, журавлини, сиропів, соків тощо. Температура подавання їх 7—14 °С. Подають їх у фужерах, келихах, склянках, при масовому обслуговуванні — в глечиках. Деякі холодні напої подають із кусочками харчового льоду (10 г на порцію). Цукор для приготування напоїв рекомендується попередньо розчиняти у воді.

Кип'ячене молоко подають як гарячим, так і холодним. Непастеризоване і стерилізоване молоко у пляшках подають холодним без попереднього кип'ятіння.

Компоти готують із свіжих, сушених, консервованих або заморожених плодів і ягід одного або декількох видів.

Вода. Мінеральні води[ред.ред. код]

Докладніше: Вода та Бутильована вода

Вода має велике значення для організму людини. Людський організм на 70 % складається із води. Вона є середовищем, в якому живуть клітини і підтримується зв'язок між ними, а також є основою всіх рідин в організмі (крові, лімфи, травних соків). Вода бере участь в обміні речовин, виводить з організму непотрібні і шкідливі продукти. На добу людині потрібно 2,5-3 л води.[20] В умовах нормальної температури і при помірних фізичних навантаженнях людина не повинна випивати в день понад 1л води. Надмірне споживання води безперечно шкодить: збільшується навантаження на серце, прискорюються процеси розпаду білка.[13] Зрозуміло, у спекотну погоду і при інтенсивній праці потреба в воді зростає, але і втрачає її організм при цьому значно більше, головним чином з потом. Угамовувати спрагу краще поступово, випиваючи через 10-20 хвилин по декілька ковтків.

Продукти харчування містять різну кількість води, %: овочі і фрукти — 65-95, м'ясо — 58-74, риба — 62-84, молоко — 87-90, крупи, макаронні вироби, сушені плоди й овочі — 12-17, цукор — 0,14-0,4.[20]

У продуктах вода може перебувати у вільному і зв'язаному стані.

Вільна вода є у клітинному соку, між клітинами і на поверхні продукту. В ній розчинені органічні і мінеральні речовини. Вільна вода створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів і діяльності ферментів. Тому продукти, які містять багато води, швидко псуються (м'ясо, риба, фрукти, молоко). При зберіганні плодів і овочів кількість вільної води зменшується внаслідок випаровування i переходу у зв'язану форму.

Зв'язана вода міститься у сполуках з різними речовинами продукту. Вона не розчиняє кристали, не активізує біохімічні процеси, замерзає при температурі —50…—70 °C (температура замерзання вільної води близько 0 °C).[20]

При кулінарній обробці вода з одного стану переходить в інший.[20] Так, при варінні картоплі, випіканні хліба частина вільної води переходить у зв'язаний стан внаслідок клейстеризації крохмалю і набухання білків. При розморожуванні м'яса, риби частина зв'язаної води переходить у вільний стан.

Важливим показником якості продуктів є вміст води (вологість). Зменшення або збільшення вмісту води проти встановленоі норми погіршує якість продукту. Наприклад, борошно, крупи, макаронні вироби з підвищеною вологістю швидко псуються. При зменшенні вологи свіжі плоди й овочі в'януть. Вода знижує енергетичну цінність продукту, але надає йому соковитості, підвищує засвоюваність.

                  Українські прислів'я


Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода

Питна вода повинна бути прозорою, безбарвною, приємною на смак, без запаху, сторонніх присмаків і шкідливих мікроорганізмів, мати освіжаючі властивості. Смак, запах і твердість води залежать від наявності в ній різних солей.

Солі окису заліза надають воді неприємного присмаку, сірчанокислий калій — в'яжучого смаку, сірчанокислий магній — гіркого, хлористий натрій — солоного присмаку, солі магнію і кальцію роблять воду твердою. Твердість залежить також від вмісту іонів кальцію і магнію в 1 л води. Згідно зі стандартом вона повинна бути вищою, ніж 7 мг•еквл/л.[20]

У воді з підвищеною твердістю погано розварюються бобові, овочі, м'ясо, погіршуються смак і колір чаю.

Соки[ред.ред. код]

Докладніше: Сік

Фруктові, овочеві, трав'яні соки і напої, приготовані на їх основі, — це джерело вітамінів, фізіологічно активних речовин, що підтримують оптимальний життєвий тонус. Соки легко засвоюються, володіють стимулюючою, антитоксичною і сечогінною діями.[49] Фруктові соки багатші цукрами, а овочеві — більше містять мінеральних солей, білків, вітамінів.[50] Соки підвищують апетит.

З соків готують фруктові сиропи розчиненням в них цукру; соки використовуються для приготування охолоджуючих напоїв (в тому числі фруктових, ягідних, овочевих лимонадів, прохолодних коктейлів), а також в кулінарних цілях.[49]

Чай. Кава. Какао[ред.ред. код]

Чай з молоком і лимонний чай з льодом

Чай. Кофеїн, що міститься у чаї, збуджує діяльність нервової системи, стимулює серцеву діяльність і сприятливо впливає на роботу нирок і травлення, а ефірні олії зумовлюють аромат чаю. Чай подають у склянці або чашці.

Кава. Кава буває у зернах (сира або підсмажена), мелена, а також натуральна розчинна. Сирі зерна кави підсмажують при температурі 180—200°С до темно-коричневого кольору. При цьому накопичуються ароматичні ефірні олії, кава набуває специфічного смаку і запаху. Підсмажені зерна у міру потреби безпосередньо перед заварюванням розмелюють, використовуючи кавовий млин або розмелювальні машини. Готують каву також у спеціальних кавоварках, електрокавоварках, у кавниках з нержавіючої сталі з кришками, що щільно прилягають.

Харчову цінність кави забезпечують вуглеводи, білки, мінеральні солі, що містяться у ній. Кофеїн зумовлює збуджуючу дію напою. На якість напою впливає ступінь розмелювання: краще зберігає аромат кава великого помолу, ніж дрібномелена, напій буде прозорішим.

Какао, як і шоколад, мають високу поживну цінність завдяки вмісту в них великої кількості жиру: в какао-порошку — не менш як 18 %, а в шоколаді-порошку — не менш як 12 %.[38] Цінність їх також полягає в тому, що вони містять теобромін, який стимулює серцеву діяльність. Оскільки його дія слабша від кофеїну, какао і шоколад можуть вживати і діти.[38] Досить корисним дієтологи вважають чорний шоколад, найкраще гіркий, що містить максимум какао та мінімум добавок: у 30 г чорного шоколаду до 41 мг флавоноїдів — потужних антиоксидантів, які захищають від атеросклерозу — це більше ніж у склянці зеленого чаю, яблуку або келиху червоного вина.[19]

Продукти дитячого харчування[ред.ред. код]

Різні галузі харчової промисловості виробляють широкий асортимент спеціалізованих продуктів, які призначені для дитячого і дієтичного харчування. Ці продукти розраховані для дітей найменшого віку і дітей з певними захворюваннями.

Однією із важливих гігієнічних особливостей виробництва спеціалізованих продуктів для дитячого й дієтичного харчування є обмеження використання харчових добавок.

Генетично модифікована їжа[ред.ред. код]

Основні способи і прийоми приготування їжі[ред.ред. код]

Приготування їжі — це одна з трудомістких і водночас важливих домашніх справ, адже від правильної і раціональної організації харчування, кількісного і якісного складу страв значною мірою залежить здоров'я всієї сім'ї.[51]

Основним завданням обробки харчових продуктів і приготування страв є збереження поживних речовин, правильне поєднання окремих продуктів в стравах, і одержання страв з високими смаковими якостями.

Протягом тисячоліть людина виробила різні способи і прийоми приготування їжі, основними з яких є: механічна обробка продуктів (холодна), теплова обробка (із застосуванням високих температур) і біохімічні способи (діяння на продукти мікроорганізмів і ферментів).

Слід пам'ятати, що готування страв на парі, в мікрохвильовій печі, випічка або варіння допоможе зменшити кількість жиру, олії, масла, солі та цукру, що використовуються в процесі приготування.

Здорове харчування — це коли продукти піддаються мінімальній тепловій обробці для збереження найбільшої кількості вітамінів.

Холодна обробка[ред.ред. код]

Холодна обробка харчових продуктів охоплює роботи пов'язані з великими трудовими затратами. Застосування найбільш прогресивних і раціональних способів і прийомів дає змогу зберегти поживні речовини, забезпечити високу якість виробів та полегшити працю.

До холодних способів обробки відноситься промивання, ополіскування, чищення, замочування (в тому числі у соленій воді), нарізування, шаткування, подрібнення, відбивання, розмелювання, збивання, збризкування певних продуктів після обчищання оцтом, лимонним соком або винною кислотою для запобігання руйнівній дії кисню на вітамін С, розморожування тощо.[52] При цьому проводиться розбір продуктів підхожих для певних страв (наприклад, жовту картоплю треба використовувати для страв із соусами, овочевих запіканок, рагу; розсипчасту — для приготування пюре, а також для смаження; дрібну картоплю для варіння необчищеною при потребі; середнього розміру й правильної форми помідори, баклажани і велику картоплю використовують для фарширування; для салатів слід відбирати тверді помідори, огірки й перець; і т. д.).[52]

Поживні речовини (вуглеводи, білки), особливо в продуктах рослинного походження тісно пов'язані з неперетравлюваною клітковиною. Вона утруднює проникнення травних соків до поживних речовин. Для усунення цієї перешкоди людина з давніх часів користується найпоширенішими способами розм'якшення тканин: відбиванням, подрібнюванням, розмелюванням тощо.[52] При цьому внутрішня структура харчових продуктів змінюється, що значно полегшує процес пережовування, а потім перетравлювання їжі.

Метою холодної, або механічної, обробки продуктів харчування є видалення неїстівної частини продукту шляхом сортування, промивання й обчищання. До цього процесу також входить нарізування продуктів, подрібнення в однорідну масу (фарш), змішування, панірування (обкачування сирих виробів у паніровці), змочування в льєзоні.[52]

Теплова обробка[ред.ред. код]

Необоротна денатурація яєчного білка і втрата ним розчинності внаслідок обробки високою температурою.

Під час теплової обробки сирий продукт або одразу піддають дії високої температури, або повільним підігріванням поступово доводять до бажаної температури.

Теплова обробка найчастіше є завершальним етапом приготування їжі, але іноді вона передує холодній обробці.[52] Це має місце під час виготовлення деяких холодних і солодких страв. В окремих випадках теплова обробка відіграє допоміжну роль під час первинної обробки (ошпарювання овочів, щоб запобігти їх потемнінню, ошпарювання осетрових риб перед чищенням тощо).

Теплова обробка підвищує засвоюваність їжі, бо вона спричиняє хімічні зміни в продуктах. Тваринні і рослинні білки під дією високих температур втрачають свої початкові властивості (денатуруються), стають менш стійкими до ферментів шлункового соку і тому легше засвоюються. Проте, дуже тривале нагрівання знижує перетравлюваність білків.[52]

Властивості вуглеводів під дією високих температур теж змінюються: крохмаль клейстеризується, під впливом ферментів повністю перетворюється в цукор і швидко засвоюється організмом людини.

Теплова обробка позитивно впливає на засвоюваність багатьох жирів. У розтопленому вигляді жири краще емульгуються, а це сприяє кращому їх засвоєнню. Більшість жирів внаслідок нагрівання не вище за температуру димоутворення змінюється порівняно мало.[52]

Внаслідок теплової обробки продукти розм'якшуються, утворюється ряд смакових і ароматичних речовин, які значною мірою впливають на виділення травних соків. Теплова обробка знезаражує страву, бо вбиває більшу частину мікроорганізмів; при цьому також звітрюються речовини з поганим запахом і руйнуються шкідливі. Також, отруйні речовини переходять у відвар і з ним видаляються (соланін, токсин зморшків тощо). Під час теплової обробки гинуть збудники глистових захворювань.

Проте, теплова обробка може негативно впливати на якість, бо при цьому часто руйнуються вітаміни, ароматичні речовини, змінюється колір продуктів, а також втрачається частина поживних речовин. Тому одним із завдань технології приготування їжі є зменшення негативного впливу теплової обробки і збільшення позитивного.

Пасерування цибулі, моркви, столового буряка, томату та борошна для заправки борщу

Кулінарна технологія має багато способів теплової обробки. Основними з них є варіння, випікання і смаження. До комбінованих належать тушкування та брезирування, до допоміжних — пасерування та ошпарювання (бланшування).

Варіння


→ Див.: Варіння — процес нагрівання продуктів до температури 100 °С у рідкому середовищі (воді, молоці, бульйоні, відварі, сиропі) або в атмосфері насиченої водяної пари.

Смаження


→ Див.: Смаження — приготування їжі на пласкій або глибокій сковороді (іноді у спеціальному пристрої фритюрниці) за допомоги олії або сала, техніка, яка виникла в Стародавньому Єгипті близько 2500 років до н. е.

Випікання


→ Див.: Випікання — метод тривалого готування їжі під дією сухого тепла, спричиненого тепловою конвекцією, але не тепловим випромінюванням, як правило, в печі, але, в окремих випадках, і в гарячому попелі або на розпечених каменях.

Тушкування


→ Див.: Тушкування — це приготування багатьох страв за допомоги олії, води та кислот. Є продовженням варіння та смаження.

Брезирування


→ Див.: Брезирування — спосіб приготування їжі, при якому продукт спочатку припускають, тобто варять з невеликою кількістю бульйону з жиром (брезом), а потім обсмажують в духовці.

Пасерування


→ Див.: Пасерування — легке обсмажування продукту з жиром або без нього перед наступною тепловою обробкою.

Бланшування


→ Див.: Бланшування — короткочасна обробка (ошпарювання) продукту окропом або парою, перед його подальшою обробкою.

Тривалість теплової обробки продуктів


Біохімічні способи обробки продуктів[ред.ред. код]

Один із давніх способів підвищення засвоюваності та поліпшення смакових якостей їжі — застосування мікроорганізмів, під впливом яких відбуваються бажані хімічні зміни в харчових продуктах. Мікроорганізми, зумисно внесені в продукти людиною, роблять їх пухкими, надають нових смаків і запахів.

Одним із поширених біохімічних засобів є використання дріжджів, які застосовують для випікання хліба, булочок, пирогів та інших виробів з дріжджового тіста.

Існують також способи обробки продуктів, що ґрунтуються на життєдіяльності різного роду бродильних грибків. Їх одержують під час виробництва вина, горілки, пива, кумису тощо.

Квашена капуста

На застосуванні мікроорганізмів ґрунтується приготування сирів. У промисловому виробництві вершкового масла беруть участь мікроорганізми — молочнокислі бактерії, які забезпечують смак, аромат і структуру масла. Маргарин, позбавлений природного запаху, властивого вершковому маслу, ароматизують додаванням діацетилу — продукту життєдіяльності певних бактерій[52]. Такий маргарин за смаковими якостями наближається до вершкового масла.

Для приготування їжі застосовують ряд хімічних способів, спрямованих на поліпшення якості харчових продуктів. Наприклад, для підвищення якості тіста замість дріжджів або кислого тіста застосовують різні порошки; пектинові препарати — в консервній промисловості; опромінення харчових продуктів ультрафіолетовим промінням — для посилення вітамінної дії (молоко, борошно тощо)[52]; засолювання й копчення м'яса, м'ясних виробів й риби. Оскільки м'ясо і риба — продукти, які швидко псуються, то для продовження терміну зберігання цих продуктів — їх консервують також в'яленням.

Консервування продуктів харчування[ред.ред. код]

Біохімічні процеси застосовуються для консервування продуктів харчування: квашенням консервують капусту, буряки, яблука, засолюванням — огірки, помідори, пряну зелень, солодкий стручковий перець, гриби; засолюванням і квашенням — кавуни.[11]

Овочі і фрукти також маринують, варять варення і повидло. Плоди сушать.

Харчові добавки[ред.ред. код]

У продукти з технологічних міркувань, щоб зберегти і підвищити смак, подовжити термін зберігання, щоб продукти не змінили колір і консистенцію, зовнішній вигляд, — додають речовини — харчові добавки, для яких для використання в Європейському Союзі були введені Е-номери. Харчовими добавками можуть бути натуральні продукти або продукти/речовини, синтезовані («ідентичні натуральним» і штучні). Вони в більшості країн повинні вказуватися на упаковці в списку з позначкою «інгредієнти». Добавки, які додаються в продукти виробниками повинні бути наявними у так званому позитивному списку харчових добавок. Будь-які добавки, які не належать до цього списку, заборонені.

Середній житель Європи щорічно із їжею з'їдає понад 2,5 кг різних хімічних речовин, які надають харчовим продуктам свіжого вигляду, приємного запаху і продовжують строки їх зберігання.[53]

Докладніше: E-номер та Харчові добавки

Пробіотики[ред.ред. код]

Докладніше: Пробіотики

Пребіотики[ред.ред. код]

Докладніше: Пребіотики

Смакові відчуття та інші показники якості їжі[ред.ред. код]

Прийом їжі

Для раціонального харчування поряд з харчовою цінністю важливо враховувати також смак страв.

За О.З. Леоновим, кожен зі смаків постачає енергію визначеному органу. Тільки коли всі органи отримують цей заряд, зникає і відчуття голоду. Це означає, що при приготуванні страви треба слідкувати, щоб в ній були присутніми всі смакові відчуття. Гіркий смак впливає на серце і тонкий кишечник, кислий — на печінку і жовчний міхур. Солодкий забезпечує шлунок, селезінку, підшлункову залозу. Солоний впливає на нирки, наднирники, статеві органи, сечовий міхур. Кожне смакове відчуття сприяє нормальній роботі органів, оздоровлює їх.[15]

Для сприймання смаку важливе значення має температура їжі. Тому в кулінарії існує термінологія «холодні страви» та «гарячі страви».

Температура гарячих страв не повинна перевищувати 50-60 °C. Теплі страви сприятливо впливають на соковиділення, бо виділяють більше ароматичних речовин, ніж ті самі страви в холодному вигляді.

Лимонад та інші напої рекомендується пити при температурі 9-10 °C. Супи подають до столу з температурою 55-60 °C. Чай повинен мати температуру в межах 55-65 °C.

Тонкість смакових відчуттів, смак і смакова пам'ять — природжені якості людини. Вони набуваються також з практикою. Смачна чи несмачна страва — нездатна визначити жодна хімічна лабораторія, а своєчасне визначення смаку як у процесі приготування страв, так і в момент їх готовності, а також при виправленні смаку в міру потреби відіграє вирішальну роль для забезпечення високої якості страв.

При визначенні доброякісності продукту або страви найточнішу відповідь дає хімічний аналіз, а при визначенні смакових та інших показників якості — тільки дослідження за допомогою органів чуттів людини, тобто органолептичний аналіз.

Усі смакові відчуття людини вчені-фізіологи поділяють на чотири категорії: солодке, солоне, гірке та кисле, а всю різноманітність існуючих у природі смаків вважають відтінками цих чотирьох смакових категорій. Солодкий смак відчувається кінчиком язика, солоний — краями язика та його кінчиком, кислий — краями язика, а гіркий — його коренем. Швидкість, з якою виникають смакові відчуття, неоднакова. Найповільніше сприймається гіркий смак, трохи швидше — кислий, ще швидше — солодкий і найшвидше — солоний. Чим повільніше сприймається смак, тим повільніше проходить відчуття його, і навпаки.

Носовий ольфактометр у використанні (в даному випадку на тренуваннях).

Кожен продукт має оптимальну температуру куштування. Кислий і солоний смак дужче відчувається в холодній страві, солодкість — однаково як у гарячій, так і в холодній. Смак солі відчувається значно слабше в жирному продукті. Смак жиру згладжується, коли до нього додають кислоту, чим пояснюється часте використання лимона в багатьох жирних м'ясних і рибних стравах, а також закусках.

Нюх особливо важливий для визначення якості їжі. За допомогою нюхових відчуттів визначають не тільки запах їжі, а й її доброякісність, бо, за невеликим винятком, недоброякісні продукти мають неприємний запах. Для того, щоб нюхові відчуття були найбільш тонкими і точними, продукти не лише нюхають, а й роблять енергійний, сильний і короткий вдих, після чого затримують дихання на 2-3 сек і видихають повітря. Найкраще запах визначається в момент затамування подиху. Нюховий апарат людини побудований так, що запахи відчуваються також під час ковтання їжі.[52]

Отже, для точного визначення запаху страви в усіх випадках, коли це припустимо з огляду на доброякісність і готовність продукту, спочатку нюхають, а потім, прожувавши, ковтають їжу. Доброякісна й смачна їжа, як правило, потребує значно меншої кількості куштувань, і якість її встановлюється значно швидше. Якщо їжа має дефекти смаку й запаху, то число куштувань збільшується, проте і в цих випадках ними не можна зловживати, бо стомлення смакових і нюхових відчуттів може призвести до помилкової оцінки якості страви.

Негативно впливає на тонкість відчуття куріння і алкоголь.[52]

Гігієна приготування їжі[ред.ред. код]

Купівля харчів повинна здійснюватись у впорядкованій торгівлі харчовими продуктами, де їх якість та умови зберігання контролюються.

Одним з основних правил, поряд з іншими правилами: послідовності технологічних процесів, оптимальних строків теплової обробки приготування їжі, — є найсуворіше дотримання вимог санітарії та гігієни.[54] Необхідна певна площа для організації побутових процесів у структурі приготування їжі. Від чистоти кухні, посуду, харчових продуктів і доброї особистої гігієни тих, хто готував їжу, залежить доброякісність кулінарних виробів і здоров'я споживача. Потрібно виключити можливість потрапляння в їжу сторонніх предметів: просівають борошно, перебирають крупу, ретельно миють продукти, стежать за чистотою посуду, в якому готують і подають страву.

Найкращим кухонним посудом може слугувати алюмінієвий, поливаний, скляний і посуд з нержавічої сталі. Не належить послуговуватися посудом з оцинкованого металу. Готування або зберігання їжі в такій посудині може призвести до отруєння.

У західних країнах, їжу зазвичай приймають за столом, сидячи на стільці

Вода для приготування їжі повинна відповідати діючим гігієнічним нормативам.

Гігієна приймання їжі. Правила поведінки за столом[ред.ред. код]

Перед прийманням їжі проводять дезінфекцію рук.

Дітям з раннього віку прищеплюють гігієнічні навички споживання страви — як сидіти за столом, як поводити себе, як користуватися столовими приборами тощо.

Під час їди не можна плямкати і голосно жувати. Ложку треба тримати носком до губів. Їсти треба не дуже швидко, добре пережовуючи їжу, закриваючи при цьому рот.

Не можна їсти з ножа, підносити його до рота, накладати ним їжу на виделку. Не можна наповнювати рот дуже великою кількістю їжі і розмовляти з наповненим ротом. Не можна брати їжі із загальних блюд, тарілок, мисок, ваз і підносів своєю виделкою, ложкою чи ножем. Для кожної страви на стіл кладуться прибори. Не слід також намазувати хліб прямо з маслянки, а треба покласти масло спочатку на свою тарілку. Хліб треба брати для себе з тарілки чи з хлібниці рукою, а не виделкою.

Під час обіду та за столом не користуються зубочистками.

Гіперчутливості при харчуванні[ред.ред. код]

Харчові алергії


Згідно з даними досліджень, у 3–35 % людей зустрічаються прояви харчової алергії, у той же час доведена харчова алергія, підтверджена відповідними імунологічними дослідженнями, спостерігається в 1–4 % випадків.[55] За даними інших досліджень, у дітей поширеність алергічних реакцій і захворювань становить 15–20 %, харчової гіперчутливості або харчової алергії у дітей на першому році життя — 6–8 % і їх кількість продовжує збільшуватися, незважаючи на суттєве покращення методів профілактики і лікування.[56][57][58]

У США, протягом 2007 р. симптоми харчової алергії були зареєстровані більше ніж у 3 мільйонів дітей віком до 18 років, і її поширеність протягом 10 років збільшилась на 18 %.[59]

Певну роль у розвитку алергічних захворювань відіграє генетична схильність.

У дітей стрімке збільшення поширеності алергічних захворювань пов'язують зі змінами навколишнього середовища, способу життя і харчування, збільшенням алергенного навантаження на дитячий організм.[60]

Алергія на білок коров'ячого молока
Основною харчовою проблемою у дітей раннього віку є алергія на білок коров'ячого молока. Поширеність алергічних реакцій на цей білок у дітей раннього віку, за даними літератури, становить від 2 до 7,5 %,[61] симптоми, які можна віднести до непереносимості білка коров'ячого молока, спостерігаються в 5–15 % дітей раннього віку.[62]

Докладніше: Харчова алергія

Харчові отруєння


Харчові отруєння — це захворювання, які спричинені токсином, який продукується мікроорганізмом, що розвивається в продуктах. Щороку Міністерство охорони здоров'я України реєструє майже 1500 випадків харчових отруєнь, 70 % з яких спричинені споживанням продуктів промислового виробництва невідповідної якості.[63]

Докладніше: Харчові отруєння

Харчові інфекції


Харчовими інфекціями є захворювання, при яких харчовий продукт є лише носієм патогенних мікроорганізмів.

Докладніше: Харчові інфекції

Непереносимість їжі


Непереносимість їжі — це шкідливі неалергічні фізіологічні реакції пов'язані з певною їжею.

Вплив їжі на всмоктування ліків[ред.ред. код]

Кількість прийнятої їжі та її склад можуть впливати на кінетику лікарських засобів особливо тих, що надходять в організм через травний тракт. Їжа може впливати на всмоктування лікарської речовини, а особливо, важливе місце тут має сорбція речовин харчовими частками і можлива хімічна взаємодія.[64] Якщо відбувається фармакокінетична взаємодія їжі та ліків: їжа порушує всмоктування лікарського препарату, прискорює його метаболізм чи елімінацію, через що очікуваний терапевтичний ефект може бути відсутнім. Їжа може зумовлювати тривалу затримку ліків у шлунку, що в свою чергу може повністю завадити всмоктуванню деяких препаратів.[64]

Режими харчування[ред.ред. код]

Від правильного режиму харчування залежить розумова і фізична працездатність людини, розвиток і ріст її організму, опірність захворюванням, а також можливість продовження життя. Під правильним режимом харчування слід розуміти не тільки кількість харчових продуктів, яка повинна споживатися людиною, але і якість їх, тобто достатній вміст у них необхідних для людини поживних речовин; нормальний режим харчування, розумний розподіл їжі протягом дня, відповідна черговість страв, своєчасне споживання їжі і створення добрих умов для її споживання. Їжа повинна бути різноманітною, мати хороший зовнішній вигляд і задовольняти потреби і звички, що склалися залежно від віку людини, її професії, побутових умов, національності та інших особливостей.[11]

Безсистемне і нерегулярне харчування відбивається на здоров'ї та працездатності, порушує нормальну діяльність травного апарату і знижує засвоюваність страви. Необхідним є зазначення певних годин прийому їжі і дотримання їх, адже відомо, що травні залози починають виробляти соки на момент звичної години прийому їжі.[16]

Здорова людина повинна їсти чотири, але не менше трьох разів на день. Добовий раціон за калорійністю розподіляють так:

За чотириразового харчування:  % добової норми калорій За триразового харчування:  % добового раціону
Вранці (сніданок) 30 % Сніданок 30 %
О 11-12 год. (другий сніданок) 10 %
О 16-17 год. (обід) 40 % Обід 45-50 %
О 20-21 год. (вечеря) 20 % Вечеря 20-25 %

Декілька важливих умов щодо правильного харчування та дотримання здорового способу життя:

  • слід ретельно подрібнювати їжу в ротовій порожнині, доводити її до рідкого стану із допомогою слинних залоз та не запивати їжу рідиною;[19]
  • між основними прийомами їжі бажано нічого не їсти, крім фруктів чи пиття; Фрукти їсти в будь-який час, але не пізніше, ніж за годину до наступного прийому їжі;[19]

                  Латинські фрази


modicus cibi — medicus sibi

’поміркований у їжі сам собі лікар’

  • помірність в їжі — не переїдати.[15][19] Енергетична цінність страви повинна відповідати енергетичним затратам організму.
  • в раціоні повинні бути присутні всі необхідні організму речовини, оскільки людині життєво необхідні всі складові харчування: повноцінні білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінерали. Наприклад, без м'яса може розвинутися дефіцит будівного матеріалу для тканин організму. При цьому порушується обмін речовин, виснажуються захисні сили, адже саме з повноцінних білків побудовані ферменти, гемоглобін й антитіла імунної системи. Бажано, щоб дві третини всієї білкової їжі складали білки тваринного походження.[15]
  • харчуватися регулярно.[15]
  • обов'язковим є щоденне фізичне навантаження, хоча б 1,5-2 години на день на свіжому повітрі;[19]

Теорії харчування. Види харчування. Дієта[ред.ред. код]

До традиційного харчування в більшості країн колишнього Радянського Союзу відносяться:

  • збалансоване харчування, згідно з теорією якого хімічна структура та енергетична цінність їжі повинні відповідати набору і активності ферментних систем, що сприяють асиміляції їжі, задовольняють потребу організму в різних речовинах і енергії.
  • теорія адекватного харчування. Важливим в теорії є виділення не тільки нутритивних, але й інших компонентів їжі, а також ролі

баластних речовин та ендогенної мікрофлори.

  • теорія оптимального харчування. Увага приділяється новим даним про роль мінорних компонентів їжі.
  • холістична теорія, яка передбачає, що харчування є одним із основних біологічних актів; походить від ідей гармонії людини та природи; використовує трофологічний підхід О. М. Уголєва; оцінює не тільки їжу, а й усі сторони харчування; не суперечить попереднім теоріям (збалансованого, адекватного, оптимального харчування); визначає відношення до нових видів їжі та харчування (БАД, штучні, генетично модифіковані продукти, мінорні компоненти їжі тощо); визначає харчування як один із елементів біологічної культури людини; передбачає нові напрямки профілактики і терапії захворювань; враховує нутритивні, регуляторні, сенсорні, знакові властивості їжі; індивідуальні характеристики людини; кліматичні, етнічні, соціальні, виробничі, релігійні, сімейні, естетичні, етичні умови і традиції; умови використання нових, в тому числі генетично модифікованих продуктів; харчування, як частину біологічної культури, що визначає коректну поведінку людини в біосфері та іоносфері.[65][66]

Види харчування[ред.ред. код]

Існують такі види харчування, що базуються на наукових основах теорій збалансованого та адекватного харчування, пройшли глибокі наукові дослідження і мають широке застосування в профілактичній та клінічній медицині:[67]

  • дієтичне або лікувальне,
  • профілактичне (превентивне),
  • лікувально-профілактичне (ЛПП),
  • функціональне,
  • штучне (парентеральне, ентеральне або зондове),
  • індивідуальне,
  • здорове або оптимальне,
  • оздоровче.

Окрім них, як в Україні так і багатьох країнах світу існують також альтернативні або нетрадиційні підходи до харчування або здорової, або хворої людини. Велика кількість цих теорій та дієт може бути названа прізвищами їх розробників, а частина з них не має фахового відношення до медицини.[67]

«Усі вони дуже схожі: у них багато емоцій і дуже мало науки»

Академік М. М. Амосов щодо питань нетрадиційного харчування (1992)

Найбільшу зацікавленість серед української громадськості викликають такі підходи до харчування, теорії та дієти:

Вегетаріанство

Рослинна їжа: овочі, фрукти, ягоди.

Вегетаріанство — давня оздоровча система харчування, що має глибоке релігійне та філософське підґрунтя і базується на продуктах рослинного походження та передбачає певний спосіб життя.

Розрізняють наступні види вегетаріанського харчування:

 — веганство (або «старовегетаріанство») — суворе вегетаріанство, при якому дозволяється вживати лише рослинну їжу;
 — лактовегетаріанство — молочно-рослинна їжа, в якій, крім рослинної, дозволяється вживати молоко та молочні продукти;
 — лактоововегетаріанство — молочно-яєчно-рослинна їжа, що передбачає додатково до вищезгаданого вживати яйця птиці;
 — вітаріанізм (від. лат. «віта» — життя) — дозволяється лише сира вегетаріанська їжа, в той час як перші три види передбачають будь-які способи приготування, включаючи теплову обробку.

Сироїдіння

Сироїдіння — учення про харчування сирою їжею, що виникло в Європі на рубежі XIX — ХХ століть. Основоположником його був швейцарський лікар Макс Бірхер-Беннер.

Харчування йогів

Харчування йогів — специфіка харчування, яку включає в себе філософію та практику йоги попри морально-етичні правила, фізичні та дихальні вправи, гігієну тіла. Специфіка харчування є близькою до лактовегетаріанства.[68]

Дієта з врахуванням групи крові

Це дієтичне харчування було розроблено американським натуропатом Пітером Д'Адамо.[67] Чотири дієти складені незалежно від віку, росту, ваги, стану здоров'я людини, наявності у неї захворювань, алергії на харчові продукти. Автор вважає, що для усього людства необхідні чотири дієти, і що харчування, відповідне групі крові, допоможе боротися з серйозними захворюваннями (рак та серцево-судинні захворювання); уникнути розповсюдження вірусних інфекцій; вивести з організму токсини та жири, що сприяють ожирінню; уповільнити процес руйнування клітин, що сприяє старінню.

Основні рекомендації Пітера Д'Адамо:[67]

— для групи крові 0 (1) рекомендованою є їжа з високим вмістом білка (м'ясо птиці, риба), а також різноманітні фрукти і овочі. Заборонено бобові та молочні продукти, більшість зернових.

— для групи крові А (ІІ) найсприятливішою є переважно вегетаріанська дієта з бобовими, зерновими, соєвими продуктами, овочами та фруктами, і з невеликою кількістю риби.

— для групи крові В (ІІІ) оптимальним харчуванням є кролятина, ягнятина, оленина, різні фрукти та овочі. Не рекомендується курятина.

— для групи крові АВ (IV) дієтичне харчування складено з комбінації продуктів для груп А і В: переважно вегетаріанське з невеликою кількістю м'ясних та молочних продуктів.

Фахівці Науково-дослідного інституту харчування (Москва) вважають, що на сьогодні відсутні переконливі дані, що засвідчували б доцільність харчування у відповідності до групи крові.[69]

«Кремлівська дієта»

В основу цієї дієти покладена американська система під назвою «Умови ефективності харчування, що застосовуються під час розробки раціону військових та астронавтів США». Тому цю дієту ще називають дієтою американських астронавтів. Існує велика кількість її варіантів, як і розробників, з яких найбільше відомі Аткінс, Агатстон, а також польський лікар-дієтолог Квасьневський.[67]

Основним принципом в «кремлівській дієті» є не кількість вжитих продуктів, а обмеження вуглеводів до 40 г на день, що вживаються разом з ними. Розробники цієї дієти вважають, що таке різке обмеження кількості вуглеводів, які надходять до організму у складі раціону, буде сприяти витратам енергії, що зберігається в жирових депо.[67] В дієті рекомендується в необмежених кількостях вживати білкову їжу, відсутня заборона на вживання м'яса, риби, яєць, сиру, але існує заборона на продукти, що містять прості вуглеводи (дозволяється вживання овочів, що містять незначну кількість засвоюваних вуглеводів). Дієта досить популярна на Заході серед тих осіб, що мріють зменшити свою вагу.

В дієті дозволяється вживання невеликої кількості алкогольних напоїв за умов, що він містить незначну кількість вуглеводів.

Протипоказанням до вживання «кремлівської дієти» є хронічні захворювання серцево-судинної системи, органів травлення, нирок, вагітність, годування грудьми, дитячий вік, окремі види ферментопатій (індивідуальна непереносимість певних продуктів харчування).[67]

«Президентська» дієта

В цій дієті обмежуються продукти з високим вмістом жирів, вуглеводи зводяться до мінімуму, надається перевага продуктам, що містять велику кількість білків, виключаються солодкі, борошняні, картопляні страви, хліб, рис.[67] Дозволяється вживати також олію, горіхи, овочі та фрукти з низьким вмістом вуглеводів. «Президентська» дієта має багато спільного з «кремлівською» дієтою: в обох дієтах надається перевага натуральним продуктам, дієти передбачають орієнтування на підрахунок кілокалорій спожитої їжі протягом дня в цілому, а не на окремо взятий продукт. Проте, ця дієта, порівняно з «кремлівською», не пропонує виключати з раціону овочі, фрукти і соки, а окремі її фази побудовані так, що в розумних межах можна дозволити собі борошняні та солодкі страви і навіть алкогольні напої.

Протипоказанням до вживання цієї дієти, як і попередньої є хронічні захворювання органів травлення, нирок, серцево-судинної системи, окремі види ферментопатій, алергічні захворювання.

Роздільне харчування

Роздільне харчування — це метод харчування, винайдений американським ученим Гербертом Шелтоном, що ґрунтується на окремому вживанні різних за хімічним складом продуктів під час прийому їжі.[67] Теорія ґрунтується на тому, що одночасне надходження ліполітичних (перетравлюючих жири) і протеолітичних (перетравлюючих білки) соків може деколи несприятливо відбиватися на перетравлюванні вуглеводневої частини їжі.[9] При такому харчуванні в травленні беруть участь переважно ферменти, які виділяються травними залозами, а кишкові мікроорганізми та їхні ферменти — лише в дуже малій мірі. За Шелтоном, при цьому уповільнюються гнилісні процеси в кишечнику, що виключає утворення токсичних речовин, а відповідно, і самоотруєння (автоінтоксикацію).[9]

Метод харчування обґрунтовується тим, що за умов, коли харчові продукти не змішуються, їх перетравлювання в шлунку оптимізується, і тому до товстої кишки не потрапляє неперетравлена їжа.

Необхідність роздільного вживання пояснюється таким чином:

— роздільне вживання білкової і крохмальної їжі пояснюється тим, що кількісний і якісний склад шлункового соку різний для цих видів їжі і, отже, їх поєднання порушує процес травлення в шлунку. Тому не можна їсти одночасно м'ясо з картоплею, хліб з сиром і т. д.
 — роздільне вживання кислих і крохмалистих продуктів базується на тому, що органічні кислоти руйнують амілазу слини, необхідну для початкового гідролізу крохмалю в ротовій порожнині. У зв'язку з цим не рекомендується одночасне вживання томатів з картоплею або хлібом, а кислі фрукти та цитрусові слід їсти за 30 хвилин до вживання інших продуктів.

Метод роздільного харчування з точки зору фізіолого-гігієнічних, біохімічних аспектів, має позитивні та негативні сторони. Оскільки несумісних, з точки зору перетравлювання, продуктів практично немає, то доцільність використання методу роздільного харчування для практично здорових людей і тих, у кого відсутня патологія органів травлення, не є науково обґрунтованою.[67][68]

У методі роздільного харчування прийнятними рекомендаціями є те, що при захворюваннях органів травлення (хронічний гастрит із секреторною недостатністю, хронічний рецидивуючий панкреатит тощо) роздільне харчування може давати позитивний ефект у частини хворих; цей метод може бути корисним в діагностиці та лікуванні хворих на харчову алергію або при індивідуальній непереносимості певних продуктів харчування.[67]

Релігійна дієтетика. Їжа та релігія

Тут їли різнії потрави,

І все з полив'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

П'ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть.

Був борщ до шпундрів з буряками,

А в юшці потрух з галушками,

Потім до соку каплуни;

З отрібки баба-шарпанина,

Печена з часником свинина,

Крохналь, який їдять пани.

Там лакомини разні їли.

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички пшеничні, білі,

Пухкі з кав'яром буханці.

«Енеїда» Іван Котляревський

У багатьох релігіях світу накладені ті чи інші обмеження і заборони (табу) на прийняття в їжу тих чи інших продуктів і напоїв, які являють періодичну або постійну заборону на вживання певних продуктів, пости, правила приготування їжі тощо.

Більшість релігій та філософій говорять про «духовну їжу» у її найважливішому значенні у вдосконаленні особистості, її гармонійного розвитку. Це поняття відомо під різними термінами в традиційних релігіях різних народів: прана в індуїзмі та буддизмі, ци в китайській філософії, амброзія в античній релігії тощо.

Старозавітна біблійна дієтетика ділить їжу на дозволену (кошерну) та недозволену (трефну).[70]

Юдейські, християнські та мусульманські закони харчування вимагають видалення крові зі свіжого м'яса убитих тварин.

Докладніше: Табу їжі та Дієта

Українська кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Українська кухня

З давніх-давен українські страви відомі своєю різноманітністю та високими смаковими якостями. Вони створювались не тільки різноманітністю використовуваних продуктів, а й всіляким їх комбінуванням і застосуванням різних способів кулінарної обробки. Наприклад, до складу українського й київського борщів входить до 20 видів продуктів, селянського, полтавського та зеленого українського — до 18, чернігівського — 16, борщу з карасями — 17.[52] Під час приготування борщів застосовують не лише процес варіння, а й підсмажування, тушкування. Продукти ряду м'ясних і рибних страв також проходять комбіновану теплову обробку.

Багато страв української кухні готують у фаршированому або шпигованому виді. Особливо смачні й корисні комбіновані страви з м'яса та овочів — голубці з м'ясом, волинські крученики, яловичина шпигована з буряками тощо.

Багата українська народна кухня стравами й різноманітними виробами з борошна, найпоширенішими з них є вареники, галушки, млинці, гречаники.

Значну кількість страв готують з молока й сиру — супи, бабки, сирники, млинчики з сиром.

Визначною рисою української кухні є комбінована теплова обробка продуктів. Вона полягає в тому, що сирий продукт тваринного або рослинного походження спочатку піддається легкому обсмажуванню і відносно швидкому пасеруванню, і тільки після цього — більш тривалій тепловій обробці — варінню, запіканню або тушкуванню. З цими особливостями приготування українських страв здавна пов'язані й особливості українського посуду — казанки для варіння, сковороди для смаження — глибокі і напівглибокі, невисокий глиняний посуд для подальшого напівтушкування — різного роду глечики, миски, чашки, макітри.

З технологічних прийомів готування їжі звертають на себе увагу шинкування, січення і інші способи подрібнення їжі, зокрема м'яса. Звідси наявність в українській кухні різних рулетів (завиванців), запіканок, кручеників з м'ясним фаршем і січеників.

Маркування товарних харчових продуктів. Інші вимоги. Асортиментна фальсифікація[ред.ред. код]

В сучасних умовах виробництва та реалізації товарної продукції споживач повинен отримати максимально повну інформацію про товар, лише розглянувши упаковку та етикетку, а також повинен вміти визначати харчові продукти, виявляти відповідності до вимог їхніх характеристик, указаних при маркуванні, у супровідних документах чи в інших засобах інформації.

В Україні відсутні чіткі єдині вимоги до інформації (маркування) ідентифікації продукції, тому більшість країн у світі не визнають українську систему регулювання безпечності харчових продуктів, оскільки вона станом на 2011 рік все ще не відповідає вимогам Світової організації торгівлі.[71]

За даними Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, в Україні близько 80 % харчової продукції фальсифіковано за одним або кількома показниками.[53] Найпоширенішим способом підробки є асортиментна фальсифікація, яка здійснюється шляхом повної або часткової заміни харчового продукту його замінником іншого виду або найменування із збереженням подібності однієї або кількох його характерних ознак.[53] Суть її полягає в частковій заміні водою чи додаванні до харчового продукту низькоякісного замінника та повна заміна натурального продукту сурогатом; заміна вершкового масла на маргарин в тортах та тістечках, що забороняється законодавством, додавання до борошна та крохмалю крейди, гіпсу, вапна, золи, до молока — крейди і соди.[53] Має місце заміна продукту вищого ґатунку більш низьким. Поширеними способами фальсифікації є використання добавок, які імітують покращення якості, а також пересортування, кількісна фальсифікація (недоваження або недомірювання).

Використовувані замінники бувають харчовими (дешевші, меншої цінності харчові продукти, але подібні до натуральних за однією або кількома ознаками) і нехарчовими.

Розповсюджена фальсифікація продуктів на основі рослинних жирів (шоколад, оливкова, горіхова, гарбузова олії, ароматичні олії та інші), а фальсифікація вершкового масла і продуктів переробки коров'ячого молока (вершки, сметана, сир, згущене і сухе молоко, морозиво та інші продукти) поширена ще більше.[72][73] Склад спредів може не відповідати нормативній документації за вмістом молочного жиру, оскільки спреди фальсифікують додаванням більшої кількості рослинних жирів.[72]

Найбільш достовірними показниками, що характеризують якість жироолійної продукції, є склад стеринової фракції,[74][75][76][77][78] жирно-кислотний і тригліцеридний склад.[79][80][81][82][83][84][85]

«Ми є те, що ми їмо»

Гіппократ[15]

Основними суб'єктами здійснення права на захист прав споживачів в Україні є:

  • Органи місцевого самоврядування;
  • Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів;
  • Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальні органи;
  • Громадські об'єднання з питань захисту прав споживачів;
  • Верховний Суд України та інші суди загальної юрисдикції.

В Україні діють державні стандарти України (ДСТУ), міждержавні стандарти (ГОСТи) та технічні умови України (ТУУ). Основна кількість цих прийнятих в Україні стандартів — це нормативи на харчову продукцію. Великий обсяг харчових продуктів з використанням інноваційних технологій та оригінальних рецептур виготовляють за технічними умовами України (ТУУ), які порівняно з ДСТУ мають обмежену сферу застосування. Право власності на ТУУ належить суб'єктам господарювання. Більшість виготовленої продукції за ТУУ не відповідає законодавчо закріпленим вимогам до якісних показників продукції — через певний час, після внесення змін до законів та стандартів, власник вчасно не виправляє ТУУ, і, як результат, вони втрачають узгодженість з окремими чинними нормами та правилами. Трапляється так, що на один і той же вид товарів приймають крім стандартів ще й десятки чи сотні ТУУ (на ковбаси та ковбасні вироби розроблено близько 1000 ТУУ, на м'ясні консерви — 200, м'ясні напівфабрикати — понад 300, пельмені — 160, кав'яр лососевих риб — 50, на сири тверді — понад 350, кефіри, йогурти, масло вершкове та сметану — по 40-60, молоко — понад 120)[86]

Міжнародна нормативна база за основними групами харчових продуктів та продукції їх переробки: молоко, м'ясо, риба та морепродукти, зерно, овочі, фрукти щодо перевірки та контролю безпечності та якості продовольства включає в себе міжнародні стандарти ISO, нормативи EN.

Гарантована безпечність та якість виробленої продукції[ред.ред. код]

Широко розповсюдженою у світовій практиці моделлю управління безпечністю харчових продуктів є система, яка заснована на принципах HACCP. У багатьох країнах світу на цих засадах розроблено відповідні національні стандарти, що містять вимоги до систем безпеки харчових продуктів. Впровадження систем HACCP є обов'язковим для всіх підприємств харчової промисловості в країнах Європейського союзу, США та Канади.[87]

Найвідоміші у країнах ЄС стандарти на харчові продукти:

Стандарти Орієнтація вимог Глибина застосування Центр міжнародного застосування
BRC Global Standard – Food Стандарт на продукт Виробництво, переробка харчових продуктів (горизонтальний) Велика Британія
IFS (International Food Standard) Так само Так само Німеччина, Франція
GlobalGAP Сільськогосподарське виробництво харчових продуктів (горизонтальний)
Dutch HACCP Виробництво, переробка харчових продуктів (горизонтальний) Нідерланди
ISO 9001:2000 Стандарт на систему Виробництво, переробка всіх товарів (вертикальний)
ISO 14001 Так само Безпечне для довкілля виробництво, переробка всіх товарів (вертикальний)
ISO 22000 Виробництво, переробка, транспортування й реалізація харчових продуктів (вертикальний)

В Україні згідно з вимогами IFS з постачальниками працюють торговельні мережі Метро та Real. Понад 80 тисяч виробників із 80 країн світу, в тому числі з України, мають сертифікат GlobalGAP.[88]

Згідно з вимогами СОТ, всі стандарти є добровільними до виконання і засновані на документі Codex Alimentarius як на найменшому комплексі вимог, що передбачає можливість їх розширення та деталізації.[88] Право ж вибору стандартів (одного чи декількох), відповідно до яких сертифікується система безпечності, залишається за виробником харчових продуктів залежно від регіону реалізації продукції, специфіки стандарту, вимог законодавства й споживачів, економічного ефекту, витрат на розробку, впровадження, сертифікацію та підтвердження й сприяє зростанню комерційних вигод за рахунок створення конкурентних переваг товару.

Ігнорування європейських і міжнародних вимог у сфері безпечності товарів може стати нездоланним технічним бар'єром для їхнього експорту.

Видатки на їжу[ред.ред. код]

В Україні, на продукти харчування витрачається майже 80 % сукупного доходу сім'ї, в той час як в країнах Європи — 15 %, Польщі — 30 %, а в США — 10 %.[89][90] (за іншими даними: у США — 11 %[91]). У Канаді цей показник становить 12 %, Великій Британії, Нідерландах — 14, Люксембурзі та Австралії — 16 %. У 2009 р. одним жителем України на споживання в середньому витрачено 65 % сукупних витрат сім'ї.[91]

Лише в окремих державах ситуація подібна до нашої: в Гондурасі на харчування витрачається 41 % середнього доходу, у Венесуелі — 42, Шрі-Ланці — 44, на Філіппінах — 51, в Індії — 53 і Судані — 63 %.[91]

Відповідно до існуючих міжнародних норм, країни де більше половини доходу витрачається на продукти харчування віднесені до числа «бідних».[89][92]

Хліб і картопля є товарами нижчої споживчої цінності, тобто такими товарами, споживання яких зростає зі зменшенням доходів.[93] В економічній теорії значне споживання хліба та картоплі свідчить про те, що у людей немає грошей купувати якісніші продукти харчування.[90][93]

Продовольчий кошик[ред.ред. код]

Продовольча безпека провідними країнами світу розглядається як важлива умова внутрішньої соціальної й політичної стабільності та її зовнішньої економічної незалежності.[92] Такий підхід забезпечує стабілізацію виробництва продовольчих товарів і сприяє їх споживанню населенням згідно з науково обґрунтованими нормами:

У наборі продуктів українців переважають і значно перевищують раціональну норму картопля, хліб і хлібопродукти. Порушення раціону харчування значною мірою активізує ряд захворювань, особливо системи кровообігу.[10]

Середня енергетична цінність продуктів добового раціону на людину в розвинутих країнах є вищою, ніж в Україні. Якщо у США цей показник дорівнює 3800 ккал, а у Канаді — 3590, то у Польщі — 3400, Росії — 3054 ккал, а в Україні — всього 2910 ккал, що зумовлено більш високим споживанням хлібобулочних продуктів і картоплі замість споживання інших складових продовольчого кошика — м'ясних і молочних продуктів.[95]

За загальною калорійністю раціон громадян США у середньому перевищує аналогічний показник в Україні на 43 %, а за споживанням продуктів тваринного походження — майже в 2,5 рази. У 10 млн українців енергетична цінність харчування нижча 2100 ккал, що, за визначенням спеціалістів ВОЗ, є порогом бідності.[17] За дослідженнями світового банку третина громадян України (це майже 16 мільйонів) перебуває за межею бідності. За даними Державного комітету статистики України в розрахунку на душу населення енергетична цінність добового раціону у 2010 році по країні становила 2993 ккал, що на 8,3 % нижче фізіологічної норми споживання (3200 ккал), у тому числі рослинного походження — 2124 ккал і тваринного — 809 ккал.[90]

Крім того, у населення України спостерігається так званий «прихований голод» за рахунок дефіциту в харчовому раціоні мікронутрієнтів: вітамінів, особливо антиоксидантного ряду (А, Е, С), макро- і мікроелементів (йоду, заліза, кальцію, фтору, селену).[19]

Тривала відсутність у раціоні будь-якої групи продуктів призводить до порушення обміну речовин і діяльності різних органів і систем.

Найдорожчі наїдки[ред.ред. код]

Очищені, обсмажені та посолені горіхи макадамії.
Сушений шафран.

Найдорожчий у світі горіх — макадамія. Колись вона була основним продуктом харчування австралійських аборигенів. Через складності з розведенням і збиранням делікатесу його виробляють не більше 40 тонн на рік. Вартість одного кілограма макадамії перевищує $30 американських доларів.

Найдорожче у світі м'ясо — японська мармурова яловичина. 200 грамів філе коштує в Європі понад $100 американських доларів. Деякі особливо ніжні шматочки продають і за тисячу.

Найдорожча пряність у світі — шафран. Для отримання 0,5 кг сировини потрібно 225 000 приймочок. Один кілограм справжнього шафрану коштує близько 6 тисяч американських доларів.

Найдорожчий гриб у світі — білий трюфель. На нього немає точної ціни, тому що кожен великий гриб продається з аукціону. У 2007 році три гонконгських магнати навскладки придбали 750 г гриба за 209 тисяч американських доларів.

Найдорожчий кав'яр у світі — «Алмас», ікра білуги-альбіноса, що імпортується з Ірану. 100 г кав'яру у бляшанці з чистого золота, коштуватимуть покупцеві приблизно 2 тисячі американських доларів.

Найдорожчий у світі шоколад англ. Chocopologie by Knipschildt виготовляється в США. Фунт (453 грами) цього шоколаду коштує 2600 американських доларів.

Найдорожчий десерт у світі подають у нью-йоркському ресторані «Serendipity 3». Морозиво, прикрашене їстівним золотом, подається в келиху, прикрашеному золотою облямівкою з діамантами, із золотою ложечкою, також з діамантами. Коштує 25 тисяч американських доларів. Порожній посуд клієнт може забрати з собою.

Найдорожчий омлет у світі, вартістю $1000 американських доларів, можна скуштувати в ресторані нью-йоркського готелю англ. Le Parker Meridien. Крім власне яєць, в омлеті присутні цілі лобстери і кав'яр севрюги.

Найдорожчу у світі піцу Louis XIII пропонує молодий італійський кухар Ренато Віола. Коштує вона €8300 євро. До її складу входять моцарела, три різновиди кав'яру, червоний лангуст, креветки і омар.

Найдорожча картопля La Bonnotte. За переказом, її вивів верховний бог інків Інті. Картопля настільки ніжна, що збирати її можна тільки вручну. Коштує приблизно 500 євро за кілограм.

Найдорожча кава у світі «Kopi Luwak». Виробляють на Східній Яві, неподалік від індонезійського міста Сурабая. Цю каву виготовляють за допомогою пальмових цивет — невеликих деревних звірів, що поїдають плоди кавових дерев. Плоди не перетравлюються у шлунково-кишковому тракті тварини і виходять разом з екскрементами. Після цього готові плоди промивають, сушать і злегка обсмажують. Вважається, що отримана кава має тонкий аромат, а ферменти шлунку цивети надають їй особливо м'якого смаку. Роздрібна ціна за фунт такої кави міниться від $ 100 до $ 600. Щороку на ринок потрапляє всього лише близько 1000 фунтів. У «Heritage Tea Rooms», невеликій кав'ярні біля австралійського міста Таунсвіль, цей сорт кави подають за $ 50 австралійських доларів за чашку, що становить близько $ 33 доларів США.[96]

Голод. Недоїдання[ред.ред. код]

Докладніше: Голод та Недоїдання

Позбавлення їжі призводить до виснаження і в кінцевому підсумку голоду. Це часто пов'язано з масовим голодом, який передбачає відсутність їжі в цілих громад. Це може мати широкий руйнівний вплив на здоров'я людини та смертності. Нормування іноді використовується для роздачі їжі в часи дефіциту, особливо під час війни.

Голод є важливою міжнародною проблемою. Близько 815 мільйонів чоловік недоїдають, і понад 16000 дітей вмирають в день від голоду з причин, пов'язаних з позбавленням їжі.[97]

За даними експертів ООН, через недоїдання, тобто напівголодне існування, щороку передчасно помирає близько 50 млн людей. Найважчий стан із забезпеченням продовольством населення склався у 40 найбільших країнах світу, що належать до так званої «зони голоду», яка охоплює екваторіальну частину Африки й Південно-Східну Азію. Не можна виключити з цього й бідні соціальні прошарки середньо- й навіть високорозвинутих груп країн.[98]

В Україні у минулому столітті було кілька періодів голоду і недоїдання. Основними стравами в усіх соціальних прошарках українського села 1920–х років, як свідчать сучасники, були: пісний борщ (без м'яса), картопля (смажена, «в мундирах», пюре), у великі свята м'ясні страви.[99]

Програми продовольчої допомоги[ред.ред. код]

Міжнародні зусилля щодо розподілу продовольства серед найбільш нужденних країн часто координується Всесвітньою продовольчою Програмою.

У США[ред.ред. код]

З 1989 у США фінансується 16 державних програм продовольчої підтримки малозабезпечених верств населення.[100]

У Сполученому Королівстві[ред.ред. код]

Продовольча безпека[ред.ред. код]

Продовольча безпека — це спроможність держави гарантувати задоволення потреб у продуктах харчування на рівні, необхідному для нормальної життєдіяльності населення. Завдяки розв'язанню продовольчої проблеми досягається сталий соціально-економічний розвиток, відтворювальний процес людства. Продовольча незалежність держави забезпечується тоді, якщо частка власного виробництва найважливіших продуктів харчування в щорічному загальному обсязі їх споживання становить не менш як 80 %.[102]

Допустимі частки імпорту в ресурсах найважливіших продовольчих товарів мають бути диференційовані залежно від можливостей їх виробництва в державі. Продовольча безпека держави гарантована тоді, коли нарощується виробництво продуктів харчування, поліпшується їхня якість і збалансованість за поживними елементами, коли необхідна доступність продовольчих ресурсів для кожної людини є пріоритетною в економічному й соціальному розвитку країни.

Частка України у світовому виробництві зерна у 2010 році становила 1,7 % картоплі 6 %, овочів 0,9 %, м'яса 0,7 %.[90]

В Україні спостерігається тенденція до погіршення рівня продовольчої безпеки. Україна втрачає свої позиції на світовому ринку і перетворюється в імпортера продовольства.[90]

В Україні створюється ситуація, коли відбувається хронічний підрив продовольчої безпеки — країна не може виробляти достатню кількість продовольства і не в змозі закупити його на зовнішньому ринку внаслідок низького рівня своїх валютних ресурсів.[103]

Зниження рівня продовольчого споживання у кількісному і якісному вимірах є однією з причин зменшення природного приросту населення і тривалості його життя.[90]

За офіційними прогнозами ООН, до 2050 року в Україні очікують одне серед найбільших скорочень населення у світі — на 18 мільйонів осіб.[104] Тенденція до зменшення кількості українців стабільна. Одним з основних чинників, що впливають на смертність, спеціалісти вважають неякісне харчування з раннього віку.[104]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Камбоджійці та філіппінці вживають качині яйця із 19-20-денними зародками, в яких проглядаються сформовані дзьоб і кістки. Страва вважається делікатесом. Назва страви — балут.
  • Хлорела — сировина для одержання нових продуктів харчування: вона накопичує від 8 до 88 % білків, від 4 до 85 % жирів і від 5 до 37 % вуглеводів (крохмалю або цукру).[105]
  • Данія займає перше місце в світі по виробництву продуктів харчування на душу населення.[106]
  • Статистичний європеєць викидає протягом року 179 кілограмів харчів[107]
  • У письменників XIX ст. їжа часто виступала предметом опису (І. Котляревський «Енеїда»), а інколи й назвою твору: «Пархомове снідання» Г. Квітки-Основ'яненка; Ю. Федькович у своїй літературній казці «Від чого море солоне» зобразив не саму їжу, а всі ті предмети побуту, які її стосуються; М. Черемшина в оповіданні «За мачуху молоденьку…» звертається до розгорнутого описання українських національних страв, які споживали на весіллі.[109]

Прислів'я[ред.ред. код]

Прислів'я про оцінне, з позитивним відтінком, ставлення до людської праці:

  • «До їжі — вовк, а до діла — заєць».
  • «Гірко зробиш — солодко з'їси»
  • «Життя без праці, як часник без хліба»
  • «Хто в літі гайнує, той в зимі голодує»

Їжа відіграє особливу роль у соціумі і є ідентифікатором культури, який дозволяє виявляти етнічні характеристики людини. Українські прислів'я яскраво відображають побут, традиції та звичаї, спосіб мислення наших предків. У прислів'ях поняття культури їжі — це не лише процес споживання, а й культура вибору, пошук чи придбання та приготування їжі, пов'язані з асоціативними, символічними характеристиками.

«Не той бідний, хто хліба не має, а той, хто душі»[110]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Кулинария. — М. : Госторгиздат, 1955. — 960 с. (стор.:7)
  2. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) [та ін.]. — К.: Наук.думка, 1983 — .— (Словники України). ISBN 978-966-00-0816-8
    Т.6 : У — Я / Уклад. Г. П. Півторак [та ін.]. — 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.(с.:160)
  3. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983 — . — ISBN 966-00-0816-3.
    Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-4. (с.:593)
  4. Хліб (переносно, розмовне) — харчі, їжа
  5. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К.: Дніпро, 2001 // Т.1. Х — XV ст. / Передм. О. Сліпушко, В. Яременко; упор. прим. О. Сліпушко. — 632с. — С.343-350 (с.:347)
  6. Скурихин И. М., Нечаев А. П. Все о пище с точки зрения химика: Справ. издание. — С 46 М.: Высш.шк. 1991. — 288 с.: ил. ISBN 5-06-000673-5
  7. «Fact Sheet No.2 (Rev.1), The International Bill of Human Rights». UN OHCHR. June 1996. Archived from the original on 13 March 2008.
  8. Конституція України (із внесеними змінами законом України "№ 2222- IV від 8 грудня 2004 року) // Верховна Рада України: офіційне видання — К 65. — К. : Парламентське вид-во, 2006. — 160 с.
  9. а б в Профессор К. С. Петровский. Вкусовые вещества. / Химия и жизнь. Научно-популярный журнал Академии Наук СССР. — 1981, № 2. ISSN 0130-5972 (с.: 44)
  10. а б в г д е Сирохман І. В. Товарознавство харчових продуктів функціонального призначення: навч. С 40 пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / І. В. Сирохман, В. М. Завгородня. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 544 с. — ІБВК 978-966-364-803-3
  11. а б в Українські страви (Третє видання) — Київ: Державне видавництво технічної літератури УРСР, 1960
  12. а б в г д Зайцева Г. Т., Горпинко Т. М. Технологія виготовлення борошняних кондитерських виробів: Підруч. для проф.-техн. навч. закладів. — К. : Вікторія. 2002. — 400 с. ISBN 966-95870-6-9
  13. а б в г д е ж и к л Федоров А. О., Федорова В. О. Оптимізація макрокомпонентів продовольчих товарів при харчуванні // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Науковий журнал. — Випуск III (47). Економічні науки. 2012
  14. Нелепа А. Е., Вахнанен В. Д. Физиолого-гигиенические основы организации рационального питания различных груп населения: учебное пособие для студ. спец. 7. 091711 «Технология питания» дневн. и заочн. форм. обуч. — Донецьк: ДонГУЗТ, 2004. — 151 с.
  15. а б в г д е ж и Леонов О. З. Раціональне харчування студентів — запорука їхнього здоров'я / Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини Збірник наукових праць. — 2008, Вип.1
  16. а б Українські страви. Упорядник Фік Б. Н. — Харків: «Світовид», 2002. — 256 с.
  17. а б в г д е ж и к л м Кірілеско О. Л. Продовольча безпека — головна передумова ринкових трансформацій в АПК // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного університету. Економічні науки. Збірник наукових праць. — Випуск 1 (20), 2011 р.
  18. а б Витамины, минералы и травы для вашего здоровья [Текст] / Пер. с англ. –Испания: Ридерз Дайджест, 2006. — 415 с. — ISBN 5-89355-132-X
  19. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Л. Я. Івашків. Основні принципи оздоровчого харчування // Вісник Львівського інституту економіки і туризму Науковий журнал — 2009. — № 4
  20. а б в г д е ж и к л м н п р Страви, закуски, напої, десерти барів і буфетів: Підручник / В. С. Доцяк, Л. О. Стременко, І. В. Стременко. — К.: Вища шк., 1998. — 519с. ISBN 5-11-004724-3
  21. а б в г д Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк, О.Й. Могильний та ін.; За ред. О.Т. Бусенка. — К.: Вища освіта, 2005. — 496 с.: іл. ISBN 966-8081-34-Х
  22. Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О. Т. Бусенко, В. Д. Столюк, О. Й. Могильний та ін.; За ред. О. Т. Бусенка. — К.: Вища освіта, 2005. — 496 с.: іл. ISBN 966-8081-34-Х
  23. а б Давидова В. Р., Вихованець Т. А. Можливість виробництва затяжного печива з додаванням натурального підсолоджувача і харчових волокон // Обладнання та технології харчових виробництв. Збірник наукових праць. — 2010, Вип.26
  24. а б в г д е ж и Старовойт Л. Я., Косовенко М. С., Смирнова Ж. М. // Кулінарія. — К.: Вища школа, 1992. — 269 с.
  25. Fermented milks; [ed. Adhane Tamime]. — Singapore: Willey-Blackwell, 2006. — 280 p
  26. Машкін М. І., Париш Н. М. Технологія молока і молочних продуктів: Навчальне видання. — К.: Вища освіта, 2006. — 351 с. ISBN 966-8081-53-6
  27. а б в г Технологія м'яса та м'ясних продуктів: Підручник / М. М. Клименко, Л. Г. Віннікова, І. Г. Береза та ін.; За ред. М. М. Клименка. — К.: Вища освіта, 2006. — 640 с. ISBN 966-8081-64-1
  28. Ковальков А. В. Методика доктора Ковалькова. Победа над весом / А. В. Ковальков. — М.: Эксмо, 2011. — 656 с.
  29. Шварцбейн Д. Программа по снижению веса без вреда для здоровья / Д. Шварцбейн: пер. с англ. А. Банкрашкова. — М.: ACT Астрель, 2007. — 287 с.
  30. а б в г Кравців Р. Й., Паска М. З., Ощипок І. М.. Навчальний посібник з «Технології жирів» Розділ «Технологія тваринних жирів». — Львів, 2008.– 112с. ISBN 966-7893-90-1
  31. Левачев М. М. Жиры рыб в диетотерапии гиперлипопротендемий и гипертонии // Медицинаиздравоохранение. Сер. Терапия, 21, 1988. — С. 85
  32. Славов В. П., Патарідзе В. О., Рудень О. В. Продовольча безпека у контексті розвитку галузі тваринництва // Продуктивність агропромислового виробництва Науково-практичний збірник. — 2011 — № 21
  33. Витамины, минералы и травы для вашего здоровья [Текст] / Пер. с англ. — Испания: Ридерз Дайджест, 2006. — 415 с. — ISBN 5-89355-132-X
  34. Гасанова І. І., Пороцька Л. П. Заходи поліпшення якості зерна пшениці озимої // Хранение и переработка зерна. — 2010. — № 6. — С. 38-40
  35. Дробот, В. И. Использование нетрадиционного сырья в хлебопекарной промышленности / В. И Дробот. — К .: Урожай, 1988. — 150 с.
  36. Величко Т. О., Євдокимова Г. Й., Мардар М. Р., Кордзая Н.Р Зміни якісного та кількісного складу мікрофлори зернового хліба з включенням коренеплідних овочів від умов зберігання // Наукові праці Науковий журнал — 2009, Вип. 36, Т. 1
  37. а б в г д е ж и Циганенко В. О., Солових З. Х. Страви із фруктів та овочів. — К.: Техніка, 1990. — 224 с. ISBN 5-335-00561-0
  38. а б в г д е Шумило Г. І. Технологія приготування їжі: Навч. посіб. — К.: «Кондор». — 2008. — 506 с. ISBN 966-8251-06-7
  39. а б в Скобельская З. Г., Горячева Г. Н. Технология производства сахарных кондитерских изделий: Учеб. для нач. проф. образования. — М.: ИПРО; ПрофОбрИздат, 2002. — 416 с. ISBN 5-8222-0172-5 (ИПРО) ISBN 5-94231-093-9 (ПрофОбрИздат)
  40. Нечаев А. П., Траубенберг С. Е., Кочеткова А. А. и др. Пищевая химия. / Под ред. А. П. Нечаева. 4-е изд., испр. и доп. — СПб.: ГиРД, 2007. — 640 с.
  41. а б Дорохович А. М., Дорохович В. В., Бадрук В. В., Мурзін А. В., Абрамова А. Г., Єстремська Я. С. Дослідження сорбційних та десорбційних властивостей цукрів і цукрозамінників, прогнозування їхнього впливу на процеси під час зберігання кондитерських виробів // Обладнання та технології харчових виробництв Збірник наукових праць. 2012, Вип.29.
  42. «Role of Sugar-Free Foods and Medications in Maintaining Good Oral Health». American Dental Assoiation. 2002-06-05
  43. Bradshaw, DJ; Marsh, PD (1994). «Effect of Sugar Alcohols on the Composition and Metabolism of a Mixed Culture of Oral Bacteria Grown in a Chemostat
  44. а б Очищення та лікування медом. Упорядник Комрат О. П. (рецензент к.м.н. В. В. Чижевський) — Дніпропетровськ: РВВ ОП ДКД. 1999. — 64с. ISBN 966-7265-36-6
  45. а б Доцяк В. С. Українська кухня: навчальне видання — Львів: Оріяна-Нова, 1998 ISBN 5-8326-0062-2
  46. а б Головин Н. А. Холодильная технология пищевых продуктов. — М.: Легкая и пищевая промышленность, 1984. — 240 с.
  47. П. О. Некрасов, Ю. М. Плахотна, О. П. Некрасов Дослідження ефективності ферментів щодо гідролітичного розщеплення жирів // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Збірник наукових праць. — 2011, № 31.
  48. ДСТУ 3583-97, що чинний з 1 липня 1998 року на території України
  49. а б Соки. Вина. (Сост. З. Н. Рыжкова). — Днепропетровск: ТИО «Днепркнига», 1991. — 47 с. ISBN 5-89975-043-X
  50. Соколікування / Н. Уокер, В. Шоненбергер, О. Хойн, Б. В. Болотов та ін.; Уклад.: А. О. Кузьменко, О. Т. Кузьменко. К.: РИФ «Дзвін», МП «Колаж», 1993. — 256 с.: іл. (Від усіх недуг: У 12 кн.: Кн. 2). Бібліогр.: с 253. — Рос, мовою. ISBN 5-87920-004-3 (КН. 2). ISBN 5-311-00729-Х
  51. а б Цвек Д. Я. У будні і свята. — Львів: Каменяр, 1992. — 320с.: іл. ISBN 5-7745-0416-6
  52. а б в г д е ж и к л м н Шалімов С. А., Шадура О. А./ Сучасна українська кухня.— 4-те вид., стереотип.— К.:Техніка, 1981.— 271с., іл. Тираж 200 000 прим.
  53. а б в г Мишко О. А., Ус С. В. Ринкова атрибутика як елемент інноваційного процесу в товарній продукції // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції Збірник наукових праць. — Випуск XVII, № 2. — Київ, СЕУ / Рівне, НУВГП, 2011. — 360 с.
  54. Тачинский В. Т. Тонкости кулинарного мастерства — К.: Реклама, 1982. — 80 с.
  55. Mills E.N., Mackie A.R. et al. The prevalence, cost and basis of food allergy across Europe // Allergy. — 2007. — 62 (7). — Р. 717-22.
  56. Sampson H.A. Update on food allergy // Journal of Allergy and Clinical Immunology. — 2004. — Vol. 113. — P. 805—819.
  57. Osterballe M., Hansen T.K., Mortz C.G., Host A., BindslevJensen C. The prevalence of food hypersensitivity in an unselected population of children and adults // Pediatric Allergy and Immunology. — 2005. — Vol. 16. — P. 567—573
  58. Warner J.O., Kaliner M.A., Crisci C.D., Del Giacco S.D. et al. Allergy Practice Worldwide: A Report by the World Allergy Organization Specialty and Training Council // Int. Arch. Allergy Immunol. — 2006. — Vol. 139. — P. 166—174
  59. Branum A.M., Lukacs S.L. Food allergy among U.S. children: Trends in prevalence and hospitalizations. NCHS data brief, no 10. Hyattsville, MD: National Center for Health Statistics. 2008
  60. Няньковський С. Л., Івахненко О. С., Добрянський Д. О. Особливості профілактики і дієтотерапії харчової алергії у дітей раннього віку // Здоров'я дитини Науково-практичний журнал. — № 6(27), 2010. ISSN 2224-0551
  61. Hill D.J., Firer M.A., Shelton M.J. et al. Manifestations of milk allergy in infancy: clinical and immunologic findings // J. Pediatr. — 1986. — 109. — Р. 270-6.
  62. Host A. Frequency of cow's milk allergy in childhood // Ann. Allergy Immunol. — 2002. — 89 (Suppl. 1). — Р. 33-7
  63. Алексеева Е. В. Совершенствование организационной структуры системы управления качеством и безопасностью / Е. В. Алексеева // Пищевая пром-сть. — 2007. — № 5. — С. 72—73.
  64. а б Безверха І. С., Заїка М. У., Пантелеймонова Т. М., Шарабура Л.Б. Вплив їжі на всмоктування ліків та його практичне значення / Проблемы старения и долголетия. Научно-практический журнал. — 2011, т.20, № 2 ISSN 0869-1703
  65. Ткаченко Е. И. Холистическая теория питания // Клиническое питание. — 2004. — № 1. — С.2-4.
  66. Ткаченко Е. И., Успенский Ю. П. Питание, микробиоценоз и интеллект человека. — СПб.: СпецЛит, 2006. — 590 с.
  67. а б в г д е ж и к л м Карпенко П. О. Сучасні погляди на теорії харчування та дієти // Проблеми харчування. Науковий журнал.. — 2008, № 1-2 ISSN 1993-1751
  68. а б Смолянский Б. Л., Белова Л. В. Полная энциклопедия нетрадиционного питания. — М.: Эксмо; СПб.: Сова, 2003. — 576 с.
  69. Гурвич М. М. Всесильная диета. — М.: Мир книги, 2004. — 400 с
  70. Грекова Т. И., Мефодовский А. Ф. Библейская медицина. — СПб.: Атон, 1998. — 320 с.
  71. Маланчук Т. В. Державний контроль та нагляд за безпекою харчових продуктів // Правовий вісник Української академії банківської справи Науково-практичний журнал. — 2011, № 2 (5)
  72. а б Чмиленко Ф. О., Сидорова Л. П., Мінаєва Н. П., Сандомирський О. В. Ідентифікація молочної продукції з низьким вмістом жиру хроматографічними методами // Вісник Дніпропетровського університету Науковий журнал. — 2008, Хімія. Вип.14. ISSN 9125-0912
  73. (відеорепортаж) Війну рослинним жирам у молочних продуктах оголосили захисники прав споживачів. — Новини http://www.11tv.dp.ua/
  74. ГОСТ 30623-98 «Масла растительные и маргариновая продукция. Метод обнаружения фальсификации».
  75. ДСТУ ISO 18609-2004 «Жири тваринні і рослинні та олії. Метод визначення вмісту неомильних речовин з використанням екстрагування гексаном».
  76. ДСТУ ISO 3594-2001 «Жир молочний. Виявлення рослинного жиру методом газорідинної хроматографії стеринів (Контрольний метод)».
  77. ДСТУ ISO 6799-2002 «Жири та олії тваринні і рослинні. Визначення складу стеринової фракції. Газо-хроматографічний метод».
  78. ДСТУ ISO 3596-1-1998 «Визначення вмісту неомильних речовин з застосуванням екстракції діетиловим ефіром»
  79. Боев А. И. Способ идентификации сливочного масла методом газовой хроматографии / А. И. Боев, С. Ю. Никитина, К. К. Полянский // Сыроделие и маслоделие. — 2001. — № 2. — С. 42-43
  80. ГОСТ Р 51471-99 «Жир молочний. Метод обнаружения растительных жиров газожидкостной хроматографией стеринов»
  81. ДСТУ ISO 5508-2001 «Жири та олії тваринні і рослинні. Аналізування методом газової хроматографії метилових ефірів жирних кислот»
  82. Кириллова Л. Г. Метод определения фальсификации сливочного масла / Л. Г. Кириллова, М. П. Алексюк., Л. В. Батищева // Переработка молока. — 2005. — № 1. — С 14
  83. Полянский К. К. Определение жирно-кислотного состава молочного жира и его фальсификации / К. К. Полянский, Л. В. Голубева, О. И. Долматова // Сыроделие и маслоделие. — 2002. — № 1. — С.10
  84. Рудаков О. Б. Качественная идентификация молочного жира по хроматографическим данным / О. Б. Рудаков, К. К. Полянский, М. П. Алексюк // ЖАХ. — 2002. — Т. 57, № 12. — С. 1267—1275
  85. Рудаков О. Б. Развитие метода интерпретации хроматограмм животных жиров / О. Б. Рудаков, К. К. Полянский // Хранение и переработка сельхозсырья. — 2001. — № 10. — С. 40–42
  86. Франко Е., Сапейко А. Продовольча безпека в Україні // Продовольча індустрія АПК. Науковий журнал. — № 3-4/2010
  87. Сусська М. М., Малигіна В. Д., Бідаш В. І. Забезпечення якості та безпечності м'ясної продукції на підприємствах птахопереробної галузі // Науковий вісник Луганського національного аграрного університету. Збірник наукових праць. — 2010, № 22
  88. а б Белінська С., Орлова Н., Мотузка Ю. Концептуальні засади гарантій безпечності харчових продуктів // Міжнародний науково-практичний журнал «Товари і ринки». — 2011, № 1(11). ISSN 1998-2666
  89. а б Панченко П. П. Рец. на кн.: Українське село у спектрі наукового осмислення / М. М. Ігнатенко; Кримський гуманітарний ун-т. — Ялта: Обл. вид., 2009. // Електронне наукове фахове видання Історія науки і біографістика 2009 — N 4
  90. а б в г д е Крупа О. М. Основні аспекти формування продовольчої безпеки в Україні // Економічні науки. Серія: Облік і фінанси Збірник наукових праць. — Випуск 9 (33) Частина 2, Луцьк 2012
  91. а б в Колінчик М. В., Шовкалюк В. С. Рівень споживання продуктів харчування як основа розробки стратегії розвитку АПК // Економіка АПК. — 2001. — № 3. — С. 20–25.
  92. а б в г д е ж и к л Н. М. Вишневська. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Механізм формування попиту населення України на продовольчому ринку// Економіка. Управління. Інновації. Електронне наукове фахове видання. — 2009, № 1.
  93. а б Доктор економічних наук, аналітик Інституту міжнародної економіки імені Пітерсона (Вашингтон, США) Назар Холод. Диявол ховається у деталях. Як тлумачити дані української економічної статистики в особистому блозі на сайті Голосу Америки. 15/08/2012
  94. а б А. М. Мастепанова, Ю. М. Когана. Повышение еффективности использования энергии в жилищном секторе Дании. — Москва, 1999
  95. а б в М. В. Місюк. Про державне регулювання розвитку галузі скотарства. // Міжнародний науково-виробничий журнал «Економіка АПК», 2009, № 4. (с.: 113—114)
  96. (рос.)Самый дорогой кофе в мире
  97. Всесвітня організація охорони здоров'я
  98. Лукінов І. І. Продовольча безпека та її гострота у світовому вимірі. Економіка АПК, 2001, № 4. — C. 33–36.
  99. Дорош Т. О. Матеріальні умови життя аграрної інтелігенції Радянської України у 20–і роки ХХ ст // Гілея: науковий вісник Збірник наукових праць. — 20 (2009)
  100. Food Requirements and Population Growth, FAO, WFS 96\TECH\14, July 1997. — P. 23–28.
  101. «Nutrition Assistance Program Home Page», U.S. Department of Agriculture (official website), March 3, 2011 (last revised).
  102. Ситник В. П. Трансформація АПК України в ринкові умови. — Київ, 2002. — 517 с.
  103. Худавердієва В. Л. Проблеми продовольчої безпеки в Україні / В. Л. Худавердієва // Економіка АПК. — 2011 — № 3. — С. 23-27.
  104. а б С. Д. Мельничук, Л. В. Баль-Прилипко. Сучасний стан та перспективні напрями розвитку виробництва м′ясних продуктів дитячого харчування // Національний університет біоресурсів і природокористування України. Український навчально-науковий інститут якості біоресурсів та безпеки життя НУБіП України. Збірник праць за підсумками ІІ Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів і студентів. Наукове видання. Частина 1. 20-22 квітня 2011 р.
  105. (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  106. В. П. Коваленко, И. Г. Лысых. // Промышленное производство молока и свинины в Дании — Краснодар, «Советская Кубань» — 2005, 354с. (Учебники и учебн. пособия для студентов высш. учебн. заведений)
  107. http://www.polradio.pl/5/119/Artykul/115445,Польські-фірми-лідери-у-пошуках-сланцевого-газу-
  108. а б Половина американської їжі — на смітниках. Голос Америки. Відеорепортаж від 10 грудня 2012
  109. Пустовіт В. Ю. Густативні образи в мемуаристиці М.Коцюбинського (за листами до дружини) // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Збірник наукових праць. — № 19 (230), 2011
  110. Українські приказки, прислів'я і таке інше. Уклав М. Номис / Номис М. –К.: Либідь. — 1993. — 768 с. (с.: 111)

Література[ред.ред. код]

  • Шалімов С. А., Шадура О. А./ Сучасна українська кухня.— 4-те вид., стереотип.— К.:Техніка, 1981.— 271с., іл. Тираж 200 000 прим.
  • Дорохіна М.О., Капліна Т.В. Технологія продукції харчування у таблицях і схемах. — К. : Кондор, 2010. — 280 с. — ISBN 978-966-357-148-1.
  • Павлоцька Л.Ф., Дуденко Н.В., Димитрієвич Л.Р. Основи фізіології, гігієни харчування та проблеми безпеки харчових продуктів. — Суми : Університетська книга, 2007. — 441 с. — ISBN 978-966-680-347-7.
  • Домарецький В.А., Остапчук М.Б., Українець А.І. Технологія харчових продуктів / За ред. д-ра техн. наук проф. А.І.Українця. — К. : НУХТ, 2003. — 572 с. — ISBN 966-612-027-5.
  • Старовойт Л. Я., Косовенко М. С., Смирнова Ж. М. // Кулінарія. — К.: Вища школа, 1992. — 269 с.

Посилання[ред.ред. код]