Відмінності між версіями «Авангардизм»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
 
(Не показані 11 проміжних версій 5 користувачів)
Рядок 2: Рядок 2:
 
'''Авангардизм''' (від {{lang-fr|avant}} — попереду та ''garde'' — охорона) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Термін для означення так званих «лівих течій» у [[мистецтво|мистецтві]], радикальніших, ніж [[модернізм]].
 
'''Авангардизм''' (від {{lang-fr|avant}} — попереду та ''garde'' — охорона) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Термін для означення так званих «лівих течій» у [[мистецтво|мистецтві]], радикальніших, ніж [[модернізм]].
   
Комплекс явищ у [[Мистецтво|мистецтві]] 1-ої третини [[20 століття|XX ст]]., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних [[принцип]]ів [[творчість|творчості]], і як наслідок, відмова від [[Канон (мистецтво)|канонів]] [[мистецтво|мистецтва]] [[епоха|епох]], що передували йому. Авангардистські [[тенденція|тенденції]] виявились у [[мистецтво|мистецтві]] [[Західна Європа|Західної Європи]], [[США]], [[Росія|Росії]], [[Латинська Америка|Латинської Америки]], хоча в кожному [[регіон]]і мали свої специфічні найхарактерніші особливості (наприклад, російський авангардизм початку століття). Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл ([[фовізм]], [[кубізм]], [[футуризм]], [[абстракціонізм]], [[дадаїзм]], [[сюрреалізм]], [[експресіонізм]], [[конструктивізм]], [[імажизм]]) — торкнувся різних царин [[мистецтво|мистецтва]] ([[живопис]], [[скульптура]], [[архітектура]], [[література]], [[музика]], [[Кіномистецтво|кіно]]).
+
Комплекс явищ у [[Мистецтво|мистецтві]] 1-ї третини [[20 століття|XX ст]]., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних [[принцип]]ів [[творчість|творчості]], і як наслідок, відмова від [[Канон (мистецтво)|канонів]] [[мистецтво|мистецтва]] [[епоха|епох]], що передували йому. Авангардистські [[тенденція|тенденції]] виявились у [[мистецтво|мистецтві]] [[Західна Європа|Західної Європи]], [[США]], [[Росія|Росії]], [[Латинська Америка|Латинської Америки]], хоча в кожному [[регіон]]і мали свої специфічні найхарактерніші особливості (наприклад, російський авангардизм початку століття). Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл ([[фовізм]], [[кубізм]], [[футуризм]], [[абстракціонізм]], [[дадаїзм]], [[сюрреалізм]], [[експресіонізм]], [[конструктивізм]], [[імажизм]]) — торкнувся різних царин [[мистецтво|мистецтва]] ([[живопис]], [[скульптура]], [[архітектура]], [[література]], [[музика]], [[Кіномистецтво|кіно]]).
   
 
[[Мистецтво]] авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його [[експеримент]]ів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу.
 
[[Мистецтво]] авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його [[експеримент]]ів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу.
Рядок 22: Рядок 22:
 
Інакше кажучи, в авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру. [[Символ]]и та іномовлення стають самоцінними, а [[мистецтво]] перетворюється на [[міфотворчість]]. Так [[Джеймс Джойс|Дж. Джойс]] в «[[Улісс (роман)|Уліссі]]» прагне створити всеосяжний [[міф]] про людину [[20 століття|XX ст]]. У зв'язку з цим виникає, на перший погляд неймовірна, думка про спорідненість, точніше, типологічну подібність авангардизму і так званого [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]], бо його представники також ніяк не відтворювали існуючу [[реальність]], а створювали нові [[міф]]и. Але на відміну від [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]] авангардизм був [[мистецтво]]м елітарним і чесним. Якщо абстрагуватися від зовнішньої галасливості деяких його представників, мав серйозну мету — піти далі традиційного мистецтва. Найкращі [[художник]]и та [[письменник]]и авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Так само як наука розклала атом, так художники-абстракціоністи намагалися зобразити на своїх полотнах первні Всесвіту, виділити чистий [[колір]] і чисту форму (П. Мондріан, [[Кандінський Василь Васильович|Кандінський]]). Так само, як [[теорія відносності|теорія відносності А. Ейнштейна]] заперечила зовнішню ясність та простоту [[Ньютонівська механіка|ньютонівської механіки]], так і художники-кубісти ([[Пабло Пікассо|П. Пікассо]], [[Жорж Брак|Ж. Брак]]) відходили від видимої реальності, показували її не такою, якою ми її «бачимо», а такою, якою ми її «знаємо» (звідси накладання простору). Письменники-авангардисти, зокрема [[сюрреаліст]]и, намагались проникнути в «потаємну» [[реальність]], відкрити, так би мовити, [[вимір]] нашого [[буття]], відобразити світ [[сон|снів]], [[марення|марень]], [[видіння|видінь]], [[прозріння|прозрінь]], інакше кажучи, світ [[підсвідомість|підсвідомості]] (вплив ідей [[Зігмунд Фрейд|Фрейда]]). З іншого боку, авангардисти прагнули відтворити новий [[ритм]] [[життя]], стрімку [[урбанізація|урбанізацію]] і [[технізація|технізацію]] [[суспільство|суспільства]] ([[Ґійом Аполлінер|Г.Аполлінер]], [[Фернан Леже|Ф. Леже]], [[Філонов Павло Миколайович|Павло Філонов]], [[футурист]]и). Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх [[твір|творах]] [[жах]]у, [[Трагізм|трагічності існування людини]] [[20 століття|XX ст]]., її [[Відчуження (психологія)|відчуженості,]] абсурдності [[буття]], прибитості [[Тоталітаризм|тоталітарно-бюрократичною системою]], бездушною [[Ноосфера|технічною цивілізацією]]. Цей [[аспект]] особливо характерний для [[живопис]]у німецького [[експресіонізм]]у, картин [[Пабло Пікассо|Пікассо]] («[[Ґерніка]]»), [[Сальвадор Далі|С. Далі]] («[[Передчуття громадянської війни]]»), [[притча|притч]] [[Франц Кафка|Ф. Кафки]] і [[Платонов Андрій Платонович|А. П. Платонова]]. [[Роман (жанр)|романів]] Д. Г. Лоуренса.
 
Інакше кажучи, в авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру. [[Символ]]и та іномовлення стають самоцінними, а [[мистецтво]] перетворюється на [[міфотворчість]]. Так [[Джеймс Джойс|Дж. Джойс]] в «[[Улісс (роман)|Уліссі]]» прагне створити всеосяжний [[міф]] про людину [[20 століття|XX ст]]. У зв'язку з цим виникає, на перший погляд неймовірна, думка про спорідненість, точніше, типологічну подібність авангардизму і так званого [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]], бо його представники також ніяк не відтворювали існуючу [[реальність]], а створювали нові [[міф]]и. Але на відміну від [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]] авангардизм був [[мистецтво]]м елітарним і чесним. Якщо абстрагуватися від зовнішньої галасливості деяких його представників, мав серйозну мету — піти далі традиційного мистецтва. Найкращі [[художник]]и та [[письменник]]и авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Так само як наука розклала атом, так художники-абстракціоністи намагалися зобразити на своїх полотнах первні Всесвіту, виділити чистий [[колір]] і чисту форму (П. Мондріан, [[Кандінський Василь Васильович|Кандінський]]). Так само, як [[теорія відносності|теорія відносності А. Ейнштейна]] заперечила зовнішню ясність та простоту [[Ньютонівська механіка|ньютонівської механіки]], так і художники-кубісти ([[Пабло Пікассо|П. Пікассо]], [[Жорж Брак|Ж. Брак]]) відходили від видимої реальності, показували її не такою, якою ми її «бачимо», а такою, якою ми її «знаємо» (звідси накладання простору). Письменники-авангардисти, зокрема [[сюрреаліст]]и, намагались проникнути в «потаємну» [[реальність]], відкрити, так би мовити, [[вимір]] нашого [[буття]], відобразити світ [[сон|снів]], [[марення|марень]], [[видіння|видінь]], [[прозріння|прозрінь]], інакше кажучи, світ [[підсвідомість|підсвідомості]] (вплив ідей [[Зігмунд Фрейд|Фрейда]]). З іншого боку, авангардисти прагнули відтворити новий [[ритм]] [[життя]], стрімку [[урбанізація|урбанізацію]] і [[технізація|технізацію]] [[суспільство|суспільства]] ([[Ґійом Аполлінер|Г.Аполлінер]], [[Фернан Леже|Ф. Леже]], [[Філонов Павло Миколайович|Павло Філонов]], [[футурист]]и). Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх [[твір|творах]] [[жах]]у, [[Трагізм|трагічності існування людини]] [[20 століття|XX ст]]., її [[Відчуження (психологія)|відчуженості,]] абсурдності [[буття]], прибитості [[Тоталітаризм|тоталітарно-бюрократичною системою]], бездушною [[Ноосфера|технічною цивілізацією]]. Цей [[аспект]] особливо характерний для [[живопис]]у німецького [[експресіонізм]]у, картин [[Пабло Пікассо|Пікассо]] («[[Ґерніка]]»), [[Сальвадор Далі|С. Далі]] («[[Передчуття громадянської війни]]»), [[притча|притч]] [[Франц Кафка|Ф. Кафки]] і [[Платонов Андрій Платонович|А. П. Платонова]]. [[Роман (жанр)|романів]] Д. Г. Лоуренса.
   
[[Український авангард]], будучи тісно пов'язаним із загальноєвропейським, при цьому не наслідував його, більше того, породив різноманітні стильові напрями та розвивався паралельно з європейськими авангардними течіями. Вітчизняні митці-авангардисти, пропустивши крізь себе новації західних колег, створили власні естетичні концепції, обґрунтувавши нові авангардні напрями у мистецтві (архипентура [[Олександр Архипенко|О. Архипенка]], кубофутуризм [[Богомазов Олександр Костянтинович|О. Богомазова]], неовізантинізм [[Михайло Бойчук|М. Бойчука]], супрематизм [[Казимир Малевич|К. Малевича]], конструктивізм [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицького]])<ref>[http://sevntu.com.ua/jspui/bitstream/123456789/2388/1/103-34.pdf Сморжевська О.&nbsp;О.&nbsp;Філософсько-естетичні засади українського авангардного мистецтва. Вісник СевНТУ. Вип. 103:Філософія: зб. наук. пр.&nbsp;— Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010.&nbsp;— С. 166]</ref>.
+
[[Український авангард]], будучи тісно пов'язаним із загальноєвропейським, при цьому не наслідував його, більше того, породив різноманітні стильові напрями та розвивався паралельно з європейськими авангардними течіями. Вітчизняні митці-авангардисти, пропустивши крізь себе новації західних колег, створили власні естетичні концепції, обґрунтувавши нові авангардні напрями у мистецтві (архипентура [[Олександр Архипенко|О. Архипенка]], кубофутуризм [[Богомазов Олександр Костянтинович|О. Богомазова]], неовізантинізм [[Михайло Бойчук|М. Бойчука]], супрематизм [[Казимир Малевич|К. Малевича]], конструктивізм [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицького]])<ref>{{Cite web |url=http://sevntu.com.ua/jspui/bitstream/123456789/2388/1/103-34.pdf |title=Сморжевська О. О. Філософсько-естетичні засади українського авангардного мистецтва. Вісник СевНТУ. Вип. 103:Філософія: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. — С. 166 |accessdate=28 лютого 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150402085956/http://sevntu.com.ua/jspui/bitstream/123456789/2388/1/103-34.pdf |archivedate=2 квітня 2015 |deadurl=yes }}</ref>.
   
 
== Авангардизм у мистецтві ==
 
== Авангардизм у мистецтві ==
Рядок 31: Рядок 31:
 
Нові теми та проблеми примусили шукати й відповідні засоби висловлення. У [[живопис]]і [[революція|революцію]] здійснили [[кубізм|кубісти]], а довели її до логічного завершення [[абстракціонізм|абстракціоністи]], які створили так зване [[нефігуративне мистецтво]], цілком відмовились від традиційних способів відображення дійсності. Іншим шляхом пішли [[сюрреалізм|художники-сюрреалісти]], які сполучали майже фотографічну натуралістичність мазка з фантастичністю, фантасмагоричністю і навіть кошмарністю [[сюжет]]ів своїх [[картина|картин]].
 
Нові теми та проблеми примусили шукати й відповідні засоби висловлення. У [[живопис]]і [[революція|революцію]] здійснили [[кубізм|кубісти]], а довели її до логічного завершення [[абстракціонізм|абстракціоністи]], які створили так зване [[нефігуративне мистецтво]], цілком відмовились від традиційних способів відображення дійсності. Іншим шляхом пішли [[сюрреалізм|художники-сюрреалісти]], які сполучали майже фотографічну натуралістичність мазка з фантастичністю, фантасмагоричністю і навіть кошмарністю [[сюжет]]ів своїх [[картина|картин]].
   
Російське мистецтво 1-ої чверті [[20 століття|XX&nbsp;ст.]] зробило значний внесок у розвиток авангардизму. Російські [[художник]]и та театральні оформлювачі, які згуртувались навколо товариства «[[Світ мистецтв]]» ({{lang-ru|«Мир искусств»}}) оновили в дусі авангардизму [[мистецтво]] театральних [[декорація|декорацій]] та книжкових [[ілюстрація|ілюстрацій]] ([[Бенуа Олександр Миколайович|О.Бенуа]], [[Бакст Леон Миколайович |Л.Бакст]], [[Сомов Костянтин Андрійович|К.Сомов]]). [[Ларіонов Михайло Федорович|М.Ларіонов]] і [[Гончарова Наталія Сергіївна|Н.Гончарова]] були творцями однієї з течій в абстрактному [[образотворче мистецтво|образотворчому мистецтві]]&nbsp;— «[[лучизм]]у».
+
Російське мистецтво 1-ї чверті [[20 століття|XX&nbsp;ст.]] зробило значний внесок у розвиток авангардизму. Російські [[художник]]и та театральні оформлювачі, які згуртувались навколо товариства «[[Світ мистецтв]]» ({{lang-ru|«Мир искусств»}}) оновили в дусі авангардизму [[мистецтво]] театральних [[декорація|декорацій]] та книжкових [[ілюстрація|ілюстрацій]] ([[Бенуа Олександр Миколайович|О.Бенуа]], [[Бакст Леон Миколайович |Л.Бакст]], [[Сомов Костянтин Андрійович|К.Сомов]]). [[Ларіонов Михайло Федорович|М.Ларіонов]] і [[Гончарова Наталія Сергіївна|Н.Гончарова]] були творцями однієї з течій в абстрактному [[образотворче мистецтво|образотворчому мистецтві]]&nbsp;— «[[лучизм]]у».
   
 
Світовий художник родом з України [[Малевич Казимир Северинович|К.Малевич]] започаткував [[супрематизм]]. Загальновизнаним теоретиком абстракціонізму був [[Кандінський Василь Васильович|В.Кандінський]]. Киянка [[Екстер Олександра Олександрівна|О.Екстер]] і уродженець Харкова [[Татлін Володимир Євграфович|В.Татлін]] були засновниками [[конструктивізм]]у, який проявився у різних сферах: [[архітектура|архітектурі]], [[дизайн]]і, мистецтві [[плакат]]у, оформленні вуличних [[процесія|процесій]] та майданів.
 
Світовий художник родом з України [[Малевич Казимир Северинович|К.Малевич]] започаткував [[супрематизм]]. Загальновизнаним теоретиком абстракціонізму був [[Кандінський Василь Васильович|В.Кандінський]]. Киянка [[Екстер Олександра Олександрівна|О.Екстер]] і уродженець Харкова [[Татлін Володимир Євграфович|В.Татлін]] були засновниками [[конструктивізм]]у, який проявився у різних сферах: [[архітектура|архітектурі]], [[дизайн]]і, мистецтві [[плакат]]у, оформленні вуличних [[процесія|процесій]] та майданів.
Рядок 53: Рядок 53:
   
 
=== Авангардизм у літературі ===
 
=== Авангардизм у літературі ===
Термін «авангардизм» щодо [[література|літератури]] вперше був використаний [[1845]] [[Лавердан|Г.&nbsp;Д.&nbsp;Лаверданом]], який у роботі «[[Про місію мистецтва та роль художника]]» відводив [[творець|творцеві]] «авангардну» роль. Досі остаточно не з'ясовано співвідношення понять «авангардизм»&nbsp;— «[[модернізм]]». Одні дослідники використовують їх як адекватні, інші&nbsp;— чітко розрізняють ці поняття, ще інші включають авангардизм до [[модернізм]]у, ширшого поняття. Найобґрунтованішим є погляд, згідно з яким авангардизмом зветься художнє явище 1-ої третини [[20 століття|XX століття]].
+
Термін «авангардизм» щодо [[література|літератури]] вперше був використаний [[1845]] [[Лавердан|Г.&nbsp;Д.&nbsp;Лаверданом]], який у роботі «[[Про місію мистецтва та роль художника]]» відводив [[творець|творцеві]] «авангардну» роль. Досі остаточно не з'ясовано співвідношення понять «авангардизм»&nbsp;— «[[модернізм]]». Одні дослідники використовують їх як адекватні, інші&nbsp;— чітко розрізняють ці поняття, ще інші включають авангардизм до [[модернізм]]у, ширшого поняття. Найобґрунтованішим є погляд, згідно з яким авангардизмом зветься художнє явище 1-ї третини [[20 століття|XX століття]].
   
 
У літературі сформувався [[принцип мозаїчності]], [[колаж]]у, [[монтаж]]у, багато в чому зобов'язаний кінематографічній техніці ([[Ґійом Аполлінер|Аполлінера]]). [[сюрреалізм|Сюрреалісти]] ввели поняття «[[автоматичне письмо|автоматичного письма]]», сенс якого полягає у спробах відокремити творчий процес від контролю розуму. У тому ж напрямкові йшли пошуки творців потоку свідомості ([[Марсель Пруст|М. Пруст]], [[Джеймс Джойс|Джойс]], [[Вірджинія Вулф|В. Вулф]]), які прагнули відтворити засобами [[література|літератури]] складний процес [[Асоціативне мислення| асоціативного мислення]], репродукувати роботу механізмів [[пам'ять|пам'яті]]. Певною мірою подібні прийоми пропагували [[Сальвадор Далі|С. Далі]] в мистецтві, [[Луїс Бунюель|Л. Бунюель]]&nbsp;— в [[кінематограф]]і, [[Стравінський Ігор Федорович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Стравінський]] і [[Арнольд Шьонберг|А. Шьонберг]]&nbsp;— в [[музика|музиці]], для яких характерне прагнення до поєднання такого, що не поєднується, до злучення раціонального та інтуїтивно-підсвідомого, відмова від закономірних логічних зв'язків, від законів традиційної музичної [[Гармонія музична|гармонії]], від класичних літературних [[Канон (література)|канонів]], від традиційного розуміння [[сюжет]]у, [[композиція (мистецтво)|композиції]], характеру [[персонаж]]а.
 
У літературі сформувався [[принцип мозаїчності]], [[колаж]]у, [[монтаж]]у, багато в чому зобов'язаний кінематографічній техніці ([[Ґійом Аполлінер|Аполлінера]]). [[сюрреалізм|Сюрреалісти]] ввели поняття «[[автоматичне письмо|автоматичного письма]]», сенс якого полягає у спробах відокремити творчий процес від контролю розуму. У тому ж напрямкові йшли пошуки творців потоку свідомості ([[Марсель Пруст|М. Пруст]], [[Джеймс Джойс|Джойс]], [[Вірджинія Вулф|В. Вулф]]), які прагнули відтворити засобами [[література|літератури]] складний процес [[Асоціативне мислення| асоціативного мислення]], репродукувати роботу механізмів [[пам'ять|пам'яті]]. Певною мірою подібні прийоми пропагували [[Сальвадор Далі|С. Далі]] в мистецтві, [[Луїс Бунюель|Л. Бунюель]]&nbsp;— в [[кінематограф]]і, [[Стравінський Ігор Федорович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Стравінський]] і [[Арнольд Шьонберг|А. Шьонберг]]&nbsp;— в [[музика|музиці]], для яких характерне прагнення до поєднання такого, що не поєднується, до злучення раціонального та інтуїтивно-підсвідомого, відмова від закономірних логічних зв'язків, від законів традиційної музичної [[Гармонія музична|гармонії]], від класичних літературних [[Канон (література)|канонів]], від традиційного розуміння [[сюжет]]у, [[композиція (мистецтво)|композиції]], характеру [[персонаж]]а.
Рядок 63: Рядок 63:
 
У поезії авангардизм проявився у творчості [[символізм|символістів]] ([[Валерій Брюсов|В. Брюсов]]. [[Бальмонт Костянтин Дмитрович|К.&nbsp;Д.&nbsp;Бальмонт]], [[Анненський Інокентій Федорович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Анненський]], [[Блок Олександр Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Блок]], [[Андрій Бєлий|А. Бєлий]]), [[акмеїст]]ів ([[Гумільов Микола Степанович|М.Гумільов]], [[Ахматова Анна Андріївна|А.&nbsp;А.&nbsp;Ахматова]], [[Мандельштам Осип|О. Мандельштам]]), [[кубофутуризм|кубо]]- та [[егофутуризм|егофутуристів]] ([[Хлєбников Велимир|Хлєбников]], [[Кручоних Олексій Єлісейович|Кручоних]], [[Бурлюк Давид Давидович|брати Бурлюки]], [[Маяковський Володимир Володимирович|Маяковський]]), [[імажинізм|імажиністів]] ([[Єсенін Сергій Олександрович|С.&nbsp;О.&nbsp;Єсєнін]], [[Марієнгоф Анатолій Борисович|А.&nbsp;Б.&nbsp;Марієнгоф]]). В українській поезії в [[1920-ті|1920-х]] pp. існували авангардистські групи «[[Аспанфут]]» і «[[авангард (літературна група)|Авангард]]» ([[Поліщук Валер'ян Львович|В.&nbsp;Л.&nbsp;Поліщук]], [[О. Левада]], [[Г. Чернов]], [[Ярина Віктор Степанович|В. Ярина]]), які орієнтувались на стиль «конструктивного динамізму» індустріальної доби. У [[Польща|Польщі]] в міжвоєнні роки функціонувала група «[[Краківські авангардисти|Краківських авангардистів]]», які проголосили [[гасло]] «місто-маса-машина», відмову від «стихійності» лірики на користь раціоналістичного [[конструктивізм]]у [[метафора|метафоризації]] (Ю. Пшибось, [[Тадеуш Пейпер|Т. Пейпер]]). У [[чеська література|чеській літературі]] в середині [[1920-ті|1920-х pp]]. була висунута авангардистська програма [[поетизм]]у, яка передбачала розділ сфер революційної боротьби та вільної пролетарської поезії ([[Вітезслав Незвал|Незвал]]). Серед авторів «[[Збірник молодої словацької літератури|Збірника молодої словацької літератури]]» ([[1924]]) були помітні відгуки [[футуризм]]у, [[експресіонізм]]у та інших авангардистських течій [[Я. Смрек]], [[Я. Грушевський]]. [[Т. Гашпар]]). Група літераторів [[Угорщина|Угорщини]], близьких до західно-європейського авангардизму, згуртувалась навколо [[часопис]]у «[[Нігат]]»: «Захід» ([[Аді Ендре|Е. Аді]]. [[Бабич Міхай|М. Бабич]], [[А. Тоот]], [[Моріц Жиґмонд|Ж. Моріц]], [[Л. Сабо]]). Розлога течія німецького [[експресіонізм]]у в 1910—1920 pp. об'єднала літературні групи «[[активіст]]ів», [[неопатетик]]ів, [[футуризм|футуристів]], [[абстракціонізм|абстракціоністів]] ([[Ф. Велекінл]], [[Г. Кайзер]], [[Е. Толлер]], [[Г. Гайм]], [[П. Цех]], [[Йоганнес-Роберт Бехер|Й. Бехер]]). Не отримавши широко розвитку в [[Румунія|Румунії]], європейський авангардизм сприяв формальним пошукам [[Тудор Аргезі|Т. Аргезі]], Л. Благи, Й. Мінулеску.
 
У поезії авангардизм проявився у творчості [[символізм|символістів]] ([[Валерій Брюсов|В. Брюсов]]. [[Бальмонт Костянтин Дмитрович|К.&nbsp;Д.&nbsp;Бальмонт]], [[Анненський Інокентій Федорович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Анненський]], [[Блок Олександр Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Блок]], [[Андрій Бєлий|А. Бєлий]]), [[акмеїст]]ів ([[Гумільов Микола Степанович|М.Гумільов]], [[Ахматова Анна Андріївна|А.&nbsp;А.&nbsp;Ахматова]], [[Мандельштам Осип|О. Мандельштам]]), [[кубофутуризм|кубо]]- та [[егофутуризм|егофутуристів]] ([[Хлєбников Велимир|Хлєбников]], [[Кручоних Олексій Єлісейович|Кручоних]], [[Бурлюк Давид Давидович|брати Бурлюки]], [[Маяковський Володимир Володимирович|Маяковський]]), [[імажинізм|імажиністів]] ([[Єсенін Сергій Олександрович|С.&nbsp;О.&nbsp;Єсєнін]], [[Марієнгоф Анатолій Борисович|А.&nbsp;Б.&nbsp;Марієнгоф]]). В українській поезії в [[1920-ті|1920-х]] pp. існували авангардистські групи «[[Аспанфут]]» і «[[авангард (літературна група)|Авангард]]» ([[Поліщук Валер'ян Львович|В.&nbsp;Л.&nbsp;Поліщук]], [[О. Левада]], [[Г. Чернов]], [[Ярина Віктор Степанович|В. Ярина]]), які орієнтувались на стиль «конструктивного динамізму» індустріальної доби. У [[Польща|Польщі]] в міжвоєнні роки функціонувала група «[[Краківські авангардисти|Краківських авангардистів]]», які проголосили [[гасло]] «місто-маса-машина», відмову від «стихійності» лірики на користь раціоналістичного [[конструктивізм]]у [[метафора|метафоризації]] (Ю. Пшибось, [[Тадеуш Пейпер|Т. Пейпер]]). У [[чеська література|чеській літературі]] в середині [[1920-ті|1920-х pp]]. була висунута авангардистська програма [[поетизм]]у, яка передбачала розділ сфер революційної боротьби та вільної пролетарської поезії ([[Вітезслав Незвал|Незвал]]). Серед авторів «[[Збірник молодої словацької літератури|Збірника молодої словацької літератури]]» ([[1924]]) були помітні відгуки [[футуризм]]у, [[експресіонізм]]у та інших авангардистських течій [[Я. Смрек]], [[Я. Грушевський]]. [[Т. Гашпар]]). Група літераторів [[Угорщина|Угорщини]], близьких до західно-європейського авангардизму, згуртувалась навколо [[часопис]]у «[[Нігат]]»: «Захід» ([[Аді Ендре|Е. Аді]]. [[Бабич Міхай|М. Бабич]], [[А. Тоот]], [[Моріц Жиґмонд|Ж. Моріц]], [[Л. Сабо]]). Розлога течія німецького [[експресіонізм]]у в 1910—1920 pp. об'єднала літературні групи «[[активіст]]ів», [[неопатетик]]ів, [[футуризм|футуристів]], [[абстракціонізм|абстракціоністів]] ([[Ф. Велекінл]], [[Г. Кайзер]], [[Е. Толлер]], [[Г. Гайм]], [[П. Цех]], [[Йоганнес-Роберт Бехер|Й. Бехер]]). Не отримавши широко розвитку в [[Румунія|Румунії]], європейський авангардизм сприяв формальним пошукам [[Тудор Аргезі|Т. Аргезі]], Л. Благи, Й. Мінулеску.
   
За межами європейського [[континент]]у авангардизм зробив певний вплив на [[Література США|літературу США]] ([[Вільям Фолкнер|В. Фолкнер]], [[Ернест Хемінгуей|Е. Хемінгвей]]). А в тім, в [[США]] не був органічним явищем, всі його представники пройшли паризьку школу і сприйняли авангардистські [[новація|новації]] досить критично. У [[Латинська Америка|Латинській Америці]] авангардизм проявився в основному в [[поезія|поезії]], найяскравішими його представниками були В. Уйдобро, [[Пабло Неруда|П. Неруда]] ([[Чилі]]), [[Хорхе Луїс Борхес|Х.&nbsp;Л.&nbsp;Борхес]] ([[Аргентина]]).
+
За межами європейського [[континент]]у авангардизм зробив певний вплив на [[Література США|літературу США]] ([[Вільям Фолкнер|В. Фолкнер]], [[Ернест Хемінгуей|Е. Хемінгвей]]). А в тім, в [[США]] не був органічним явищем, всі його представники пройшли паризьку школу і сприйняли авангардистські [[новація|новації]] досить критично. У [[Латинська Америка|Латинській Америці]] авангардизм проявився в основному в [[поезія|поезії]], найяскравішими його представниками були [[Вісенте Уйдобро|В. Уйдобро]], [[Пабло Неруда|П. Неруда]] ([[Чилі]]), [[Хорхе Луїс Борхес|Х.&nbsp;Л.&nbsp;Борхес]] ([[Аргентина]]).
   
 
Авангард в сучасних умовах набув вигляду [[неоавангард]]у. Породжений недолугими стереотипами імітат-літератури періоду [[соцреалізм]]у, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, цілком очевидну творчу безплідність. У цьому напрямі епатажна функція представників «[[Бу-Ба-Бу]]», «[[ЛуГоСад]]у», «нової літератури» та ін. досягла своєї мети. Однак невдовзі перетворилася на словесну, зумисне заземлену звульгаризовану гру, яка привертає увагу своїми парадоксальними формами.
 
Авангард в сучасних умовах набув вигляду [[неоавангард]]у. Породжений недолугими стереотипами імітат-літератури періоду [[соцреалізм]]у, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, цілком очевидну творчу безплідність. У цьому напрямі епатажна функція представників «[[Бу-Ба-Бу]]», «[[ЛуГоСад]]у», «нової літератури» та ін. досягла своєї мети. Однак невдовзі перетворилася на словесну, зумисне заземлену звульгаризовану гру, яка привертає увагу своїми парадоксальними формами.
Рядок 72: Рядок 72:
 
Найважливішими центрами авангардної музики стали місця проведення традиційних міжнародних семінарів, колоквіумів, фестивалів нової музики&nbsp;— Берлін, Варшава, Донауешінген, Заґреб, Київ, Краніхштайн, Париж, Стокгольм та інші міста. Представниками повоєнного музичного авангардизму є композитори різних худ. і естет, переконань: [[Лучано Беріо|Л. Беріо]], Б. Мадерна, [[Луїджі Ноно|Л. Ноно]] (Італія), А. Пуссер (Бельгія), [[П'єр Булез|П. Булез]], [[П'єр Шеффер|П. Шеффер]] (Франція), [[Джон Кейдж|Д. Кейдж]] (США), [[Яніс Ксенакіс|Я. Ксенакіс]] (Греція), [[Кшиштоф Пендерецький|К. Пендерецький]], Б. Шеффер (Польща), [[Штокгаузен|К. Штокгаузен]], [[Мауріціо Кагель|М. Каґель]] (Німеччина) та інші.
 
Найважливішими центрами авангардної музики стали місця проведення традиційних міжнародних семінарів, колоквіумів, фестивалів нової музики&nbsp;— Берлін, Варшава, Донауешінген, Заґреб, Київ, Краніхштайн, Париж, Стокгольм та інші міста. Представниками повоєнного музичного авангардизму є композитори різних худ. і естет, переконань: [[Лучано Беріо|Л. Беріо]], Б. Мадерна, [[Луїджі Ноно|Л. Ноно]] (Італія), А. Пуссер (Бельгія), [[П'єр Булез|П. Булез]], [[П'єр Шеффер|П. Шеффер]] (Франція), [[Джон Кейдж|Д. Кейдж]] (США), [[Яніс Ксенакіс|Я. Ксенакіс]] (Греція), [[Кшиштоф Пендерецький|К. Пендерецький]], Б. Шеффер (Польща), [[Штокгаузен|К. Штокгаузен]], [[Мауріціо Кагель|М. Каґель]] (Німеччина) та інші.
   
В українській музиці 20 ст. вирізняються 2 періоди активного захоплення ідеями авангардизму; 1920-ті&nbsp;— поч.1930-х та 1960-ті. Характерними особливостями музичної творчості стало поглиблене освоєння нових естетичних і творчих ідей, запозичених із західно-європейської практики, а також використання нових виражальних засобів і технік компонування. Представниками міжвоєнного авангардизму в Україні вважаються [[Борис Лятошинський|Б. Лятошинський]], Ю. Коффлер, С. Туркевич-Лукіянович, 3. Лисько, К. Шипович. В 1930-х&nbsp;— 1950-х роках музичний авангардизм в Україні не мав можливостей для розвитку, будучи несумісним з естетичною платформою методу [[соцреалізм]]у&nbsp;— єдиного офіційно дозволеного художнього напряму в СРСР. Лише в середині 1960-х років українські композитори отримують можливість вивчати авангардні здобутки західно-єворопейських композиторів. В цей час у Києві виникає група [[Київський авангард]], до якої входили [[Грабовський Леонід Олександрович|Л. Грабовський]], [[Годзяцький Віталій Олексійович|В. Годзяцький]], [[Сильвестров Валентин Васильович|В. Сильвестров]], [[Євген Станкович]], [[Іван Карабиць]]. Саме в їх творах вперше в українській музиці з'явилися авангардні прийоми, що в Європі були опановані ще у першій половині століття. Серед композиторів-авангардистів кінця XX&nbsp;— початку XXІ століття&nbsp;— В. Загорцев, [[Рунчак Володимир Петрович|В. Рунчак]], [[Цепколенко Кармелла Семенівна|К. Цепколенко]], [[Щетинський Олександр Степанович|О. Щетинський]], [[Юріна Людмила Єгорівна|Л. Юріна]], [[Зажитько Сергій Іванович|С. Зажитько]], [[Польова Вікторія Валеріївна|В. Польова]], [[Луньов Святослав Ігорович|Св. Луньов]], [[Пілютіков Сергій Юрійович|С. Пілютіков]], А. Карнак, [[Сергій Ярунський|С. Ярунський]], Г. Немировський, Д. Перцов, О. Безбородько, [[Шимко Олександр Артурович|О. Шимко]] та інші.
+
В українській музиці 20 ст. вирізняються 2 періоди активного захоплення ідеями авангардизму; 1920-ті&nbsp;— поч.1930-х та 1960-ті. Характерними особливостями музичної творчості стало поглиблене освоєння нових естетичних і творчих ідей, запозичених із західно-європейської практики, а також використання нових виражальних засобів і технік компонування. Представниками міжвоєнного авангардизму в Україні вважаються [[Борис Лятошинський|Б. Лятошинський]], [[Юзеф Кофлер|Ю. Кофлер]], [[Туркевич-Лукіянович Стефанія Іванівна|С. Туркевич-Лукіянович]], [[Зіновій Лисько|3. Лисько]], К. Шипович. В 1930-х&nbsp;— 1950-х роках музичний авангардизм в Україні не мав можливостей для розвитку, будучи несумісним з естетичною платформою методу [[соцреалізм]]у&nbsp;— єдиного офіційно дозволеного художнього напряму в СРСР. Лише в середині 1960-х років українські композитори отримують можливість вивчати авангардні здобутки західно-єворопейських композиторів. В цей час у Києві виникає група [[Київський авангард]], до якої входили [[Грабовський Леонід Олександрович|Л. Грабовський]], [[Годзяцький Віталій Олексійович|В. Годзяцький]], [[Сильвестров Валентин Васильович|В. Сильвестров]], [[Євген Станкович]], [[Іван Карабиць]], [[Володимир Загорцев]], [[Губа Володимир Петрович|Володимир Губа]], [[Крутиков Святослав Леонтійович|Святослав Крутиков]]. Саме в їх творах вперше в українській музиці з'явилися авангардні прийоми, що в Європі були опановані ще у першій половині століття. Серед композиторів-авангардистів кінця XX&nbsp;— початку XXІ століття&nbsp;— [[Рунчак Володимир Петрович|В. Рунчак]], [[Цепколенко Кармелла Семенівна|К. Цепколенко]], [[Щетинський Олександр Степанович|О. Щетинський]], [[Юріна Людмила Єгорівна|Л. Юріна]], [[Зажитько Сергій Іванович|С. Зажитько]], [[Польова Вікторія Валеріївна|В. Польова]], [[Луньов Святослав Ігорович|Св. Луньов]], [[Пілютіков Сергій Юрійович|С. Пілютіков]], А. Карнак, [[Сергій Ярунський|С. Ярунський]], Г. Немировський, [[Перцов Данило Володимирович|Д. Перцов]], [[Безбородько Олег Анатолійович|О. Безбородько]], [[Шимко Олександр Артурович|О. Шимко]] та інші.
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
Рядок 84: Рядок 84:
   
 
=== Авангардизм у літературі ===
 
=== Авангардизм у літературі ===
* Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р.&nbsp;Т.&nbsp;Гром'яка, Ю.&nbsp;І.&nbsp;Коваліва, [[Теремко Василь Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Теремка]].&nbsp;— К.: [[Видавничий центр «Академія»|ВЦ «Академія»]], 2007
+
* Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р.&nbsp;Т.&nbsp;Гром'яка, Ю.&nbsp;І.&nbsp;Коваліва, [[Теремко Василь Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Теремка]].&nbsp;— К.: [[Видавничий центр «Академія»|ВЦ «Академія»]], 2007.
* Лексикон загального та порівняльного літературознавства.&nbsp;— Чернівці: Золоті литаври, 2001.&nbsp;— С.9-11
+
* Лексикон загального та порівняльного літературознавства.&nbsp;— Чернівці: Золоті литаври, 2001.&nbsp;— С. 9—11.
* Булыко А.&nbsp;Н.&nbsp;Большой словарь иностранных слов. Изд. 2-е, испр.&nbsp;— М.: «Мартин», 2008.&nbsp;— С.7
+
* Булыко А.&nbsp;Н.&nbsp;Большой словарь иностранных слов. Изд. 2-е, испр.&nbsp;— М.: «Мартин», 2008.&nbsp;— С. 7.
 
* {{статья
 
* {{статья
|автор =
+
|автор =
|заглавие = Энциклопедия русского авангарда. Изобразительное искусство, архитектура. Том 1 А-К Биографии
+
|заглавие = Энциклопедия русского авангарда. Изобразительное искусство, архитектура. Том 1 А-К Биографии
|ссылка = http://artlover.com.ua/russian_avanguard_1
+
|ссылка = http://artlover.com.ua/russian_avanguard_1
|язык =
+
|язык =
 
|автор издания = Ракитин В.И. Сарабьянов А.Д.
 
|автор издания = Ракитин В.И. Сарабьянов А.Д.
|издание =
+
|издание =
|тип =
+
|тип =
|место =
+
|место =
|издательство = М.: Глобал Эксперт энд Сервис Тим;
+
|издательство = М.: Глобал Эксперт энд Сервис Тим;
|год = 2013
+
|год = 2013
|том = 1
+
|том = 1
|страницы =
+
|страницы =
|isbn =
+
|isbn =
|issn =
+
|issn =
|doi =
+
|doi =
|bibcode =
+
|bibcode =
|arxiv =
+
|arxiv =
|pmid =
+
|pmid =
  +
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20131029194148/http://artlover.com.ua/russian_avanguard_1
  +
|archivedate = 29 жовтень 2013
 
}}
 
}}
 
* {{статья
 
* {{статья
|автор =
+
|автор =
|заглавие = Энциклопедия русского авангарда. Изобразительное искусство, архитектура. Том 2 Л-Я Биографии
+
|заглавие = Энциклопедия русского авангарда. Изобразительное искусство, архитектура. Том 2 Л-Я Биографии
|ссылка = http://artlover.com.ua/russian_avanguard_2
+
|ссылка = http://artlover.com.ua/russian_avanguard_2
|язык =
+
|язык =
 
|автор издания = Ракитин В.И. Сарабьянов А.Д.
 
|автор издания = Ракитин В.И. Сарабьянов А.Д.
|издание =
+
|издание =
|тип =
+
|тип =
|место =
+
|место =
|издательство = М.: Глобал Эксперт энд Сервис Тим;
+
|издательство = М.: Глобал Эксперт энд Сервис Тим;
|год = 2013
+
|год = 2013
|том = 2
+
|том = 2
|страницы =
+
|страницы =
|isbn =
+
|isbn =
|issn =
+
|issn =
|doi =
+
|doi =
|bibcode =
+
|bibcode =
|arxiv =
+
|arxiv =
|pmid =
+
|pmid =
  +
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20131029193115/http://artlover.com.ua/russian_avanguard_2
  +
|archivedate = 29 жовтень 2013
 
}}
 
}}
   
Рядок 144: Рядок 148:
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
  +
*[https://vue.gov.ua/Авангардизм_у_літературі Авангардизм у літературі] // [[ВУЕ]]
  +
*[https://vue.gov.ua/Авангардизм_у_мистецтві Авангардизм у мистецтві] // [[ВУЕ]]
  +
* {{ЛЗЕ2|частина =«Неможливе мистецтво»|сторінки =113}}
 
* [https://vpered.wordpress.com/2012/01/02/cherednichenko-new-musi/ Татьяна Чередніченко. Нова музика XX&nbsp;ст. Уповільнення історії (глава з книги «Музика в історії культури», 1994)]
 
* [https://vpered.wordpress.com/2012/01/02/cherednichenko-new-musi/ Татьяна Чередніченко. Нова музика XX&nbsp;ст. Уповільнення історії (глава з книги «Музика в історії культури», 1994)]
   

Поточна версія на 09:22, 13 грудня 2019

Кохання нуля, авангардна стрічка Роберта Флорі[en], 1927

Авангардизм (від фр. avant — попереду та garde — охорона) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Термін для означення так званих «лівих течій» у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм.

Комплекс явищ у мистецтві 1-ї третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. Авангардистські тенденції виявились у мистецтві Західної Європи, США, Росії, Латинської Америки, хоча в кожному регіоні мали свої специфічні найхарактерніші особливості (наприклад, російський авангардизм початку століття). Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл (фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, конструктивізм, імажизм) — торкнувся різних царин мистецтва (живопис, скульптура, архітектура, література, музика, кіно).

Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його експериментів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу.

Передумови та історія виникнення[ред. | ред. код]

«Фонтан»[en], авангардний арт-об'єкт Дюшана, 1917. Фото: Альфреда Стіґліца

Поява авангардизму була зумовлена низкою історико-політичних, філософських і соціо-культурних причин. З історико-політичного погляду, найбільші соціальні зміни у світі на початку XX століття, що виникли під впливом соціалістичних та комуністичних теорій, в підґрунті яких лежала ідея докорінної перебудови світу, і як її реальний прояв — російська революція 1917 p., спричинили й аналогічні прагнення до перетворення мистецтва. До речі, саме Україна, Білорусь, Росія дали світові видатних теоретиків і практиків авангардизму (В. В. Кандінський, К. С. Малевич, М. Шагал, В. Є. Татлін, В. В. Маяковський, М. Ф. Ларіонов, Н. С. Гончарова, П. М. Філонов. О. П. Архипенко, Е. Воргол та ін.). З іншого боку великий вплив на авангардистів мала І світова війна, яка зумовила їхнє трагічне світовідчуття.

З соціокультурного погляду, кардинальні зміни в науці (теорія відносності, квантова теорія, розщеплення атомного ядра), техніці та побуті (нові засоби пересування та зв'язку), прискорений темп і напруженість життя вимагали адекватного відображення в мистецтві.

У філософських та психологічних аспектах теорії авангарду Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, К. Маркса, З. Фрейда, К. Г. Юнга суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини, а також роль та функції мистецтва в суспільстві. Ці теорії парадоксально сполучалися в маніфестах авангардистів. У зв'язку з цим слід відзначити, що авангардизм став не тільки естетичним феноменом, але й значною мірою був політично ангажований. Анархізм, підкреслена антибуржуазність авангардистів, їх прагнення до епатажу, скандалу, шоку, «сюрпризу» об'єднали митців, які пізніше опинились у різних політичних таборах (Ф. Марінетті примкнув до Б. Муссоліні, Е. Паунд всіляко вихваляв італійський фашизм, Г. Бенн був лояльний до А. Гітлера. Л. Арагон, Елюар, А. Зегерс, Й.-Р. Бехер, В. Незвал стали комуністами.

«Гондольєр» О. П. Архипенка

В естетичному плані найближчими попередниками авангардистів були так звані прокляті поети XIX ст. — Ш. Бодлер, Ж. Лотреамон, А. Рембо, П. Верлен, О. Вайльд, а також художники-імпресіоністи, надто Поль Сезанн, який вважається попередником усього авангардистського образотворчого мистецтва. Глибокі коріння злучають авангардизм із творчістю І. Босха, умовним середньовічним мистецтвом, руською іконографією, первісним мистецтвом.

Основним естетичним принципом авангардизму стала відмова від так званого традиційного мистецтва, що розвивалось з доби Відродження до кінця XIX ст., в якому домінували засади наслідування природи, відображення дійсності й більш-менш виражена моральна ідея. Це виявилось у навмисній формотворчості, нежиттєподібності, епатажі (геппенінги дадаїстів).

У відмові від усталених норм етики й естетики, відвертому аморалізмілітературі це яскравіше виявилось у творчості Л. Селіна, А. Бретона. А. Міллера). На думку авангардистів, мистецтво повинно перестати бути чимось допоміжним стосовно дійсності, «засобом» на зразок фотографії та новим моральним євангелієм, воно повинно перетворитись у самодостатню цінність. На думку німецького теоретика К. Фідлера, «мистецтво аж ніяк не покликане проникати у низьку дійсність, яка є дійсністю всіх людей, а також не володіє сумнівним покликанням рятувати людей від дійсності, спускаючись із казкового царства. Якщо здавна сперечаються між собою за право виражати сутність художньої діяльності два принципи: наслідування та перетворення дійсності, то, думається, розв'язання цієї суперечки можливе лише завдяки висуванню на їх місце третього принципу — утворення нової дійсності».

Інакше кажучи, в авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру. Символи та іномовлення стають самоцінними, а мистецтво перетворюється на міфотворчість. Так Дж. Джойс в «Уліссі» прагне створити всеосяжний міф про людину XX ст. У зв'язку з цим виникає, на перший погляд неймовірна, думка про спорідненість, точніше, типологічну подібність авангардизму і так званого соціалістичного реалізму, бо його представники також ніяк не відтворювали існуючу реальність, а створювали нові міфи. Але на відміну від соціалістичного реалізму авангардизм був мистецтвом елітарним і чесним. Якщо абстрагуватися від зовнішньої галасливості деяких його представників, мав серйозну мету — піти далі традиційного мистецтва. Найкращі художники та письменники авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Так само як наука розклала атом, так художники-абстракціоністи намагалися зобразити на своїх полотнах первні Всесвіту, виділити чистий колір і чисту форму (П. Мондріан, Кандінський). Так само, як теорія відносності А. Ейнштейна заперечила зовнішню ясність та простоту ньютонівської механіки, так і художники-кубісти (П. Пікассо, Ж. Брак) відходили від видимої реальності, показували її не такою, якою ми її «бачимо», а такою, якою ми її «знаємо» (звідси накладання простору). Письменники-авангардисти, зокрема сюрреалісти, намагались проникнути в «потаємну» реальність, відкрити, так би мовити, вимір нашого буття, відобразити світ снів, марень, видінь, прозрінь, інакше кажучи, світ підсвідомості (вплив ідей Фрейда). З іншого боку, авангардисти прагнули відтворити новий ритм життя, стрімку урбанізацію і технізацію суспільства (Г.Аполлінер, Ф. Леже, Павло Філонов, футуристи). Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх творах жаху, трагічності існування людини XX ст., її відчуженості, абсурдності буття, прибитості тоталітарно-бюрократичною системою, бездушною технічною цивілізацією. Цей аспект особливо характерний для живопису німецького експресіонізму, картин Пікассо («Ґерніка»), С. Далі («Передчуття громадянської війни»), притч Ф. Кафки і А. П. Платонова. романів Д. Г. Лоуренса.

Український авангард, будучи тісно пов'язаним із загальноєвропейським, при цьому не наслідував його, більше того, породив різноманітні стильові напрями та розвивався паралельно з європейськими авангардними течіями. Вітчизняні митці-авангардисти, пропустивши крізь себе новації західних колег, створили власні естетичні концепції, обґрунтувавши нові авангардні напрями у мистецтві (архипентура О. Архипенка, кубофутуризм О. Богомазова, неовізантинізм М. Бойчука, супрематизм К. Малевича, конструктивізм А. Петрицького)[1].

Авангардизм у мистецтві[ред. | ред. код]

Експресіоніст Еміль Нольде «Танець навколо Золотого тельця», 1910

Авангардизм в образотворчому мистецтві[ред. | ред. код]

Нові теми та проблеми примусили шукати й відповідні засоби висловлення. У живописі революцію здійснили кубісти, а довели її до логічного завершення абстракціоністи, які створили так зване нефігуративне мистецтво, цілком відмовились від традиційних способів відображення дійсності. Іншим шляхом пішли художники-сюрреалісти, які сполучали майже фотографічну натуралістичність мазка з фантастичністю, фантасмагоричністю і навіть кошмарністю сюжетів своїх картин.

Російське мистецтво 1-ї чверті XX ст. зробило значний внесок у розвиток авангардизму. Російські художники та театральні оформлювачі, які згуртувались навколо товариства «Світ мистецтв» (рос. «Мир искусств») оновили в дусі авангардизму мистецтво театральних декорацій та книжкових ілюстрацій (О.Бенуа, Л.Бакст, К.Сомов). М.Ларіонов і Н.Гончарова були творцями однієї з течій в абстрактному образотворчому мистецтві — «лучизму».

Світовий художник родом з України К.Малевич започаткував супрематизм. Загальновизнаним теоретиком абстракціонізму був В.Кандінський. Киянка О.Екстер і уродженець Харкова В.Татлін були засновниками конструктивізму, який проявився у різних сферах: архітектурі, дизайні, мистецтві плакату, оформленні вуличних процесій та майданів.

Своєрідно відбились авангардистські тенденції в Мексиці, поєднавшись з традиціями індіанської культури в монументальних панно і фресках Рівери та Сікейроса.

В образотворчому мистецтві, авангардизм тісно переплітається з такими поняттями:

Авангардизм у літературі[ред. | ред. код]

Термін «авангардизм» щодо літератури вперше був використаний 1845 Г. Д. Лаверданом, який у роботі «Про місію мистецтва та роль художника» відводив творцеві «авангардну» роль. Досі остаточно не з'ясовано співвідношення понять «авангардизм» — «модернізм». Одні дослідники використовують їх як адекватні, інші — чітко розрізняють ці поняття, ще інші включають авангардизм до модернізму, ширшого поняття. Найобґрунтованішим є погляд, згідно з яким авангардизмом зветься художнє явище 1-ї третини XX століття.

У літературі сформувався принцип мозаїчності, колажу, монтажу, багато в чому зобов'язаний кінематографічній техніці (Аполлінера). Сюрреалісти ввели поняття «автоматичного письма», сенс якого полягає у спробах відокремити творчий процес від контролю розуму. У тому ж напрямкові йшли пошуки творців потоку свідомості (М. Пруст, Джойс, В. Вулф), які прагнули відтворити засобами літератури складний процес асоціативного мислення, репродукувати роботу механізмів пам'яті. Певною мірою подібні прийоми пропагували С. Далі в мистецтві, Л. Бунюель — в кінематографі, І. Ф. Стравінський і А. Шьонберг — в музиці, для яких характерне прагнення до поєднання такого, що не поєднується, до злучення раціонального та інтуїтивно-підсвідомого, відмова від закономірних логічних зв'язків, від законів традиційної музичної гармонії, від класичних літературних канонів, від традиційного розуміння сюжету, композиції, характеру персонажа.

У поезії авангардистські тенденції найяскравіше проявились у му Аполлінера, Л. Арагона. П. Елюара, В. В. Маяковського, В. Хлєбникова, та ін. Поезії притаманна незвична епатуюча метафоризація (Аполлінер: «Ірреальне шампанське піниться, наче равлик або як мозок поета»), гра значеннями, образами, звуками, багаторазове повторення, прагнення відокремити Звукову форманту вірша від змістовної, виділити «чисту музику» вірша, знайти графічну форму вірша, адекватну змістові (калліграми Аполлінера). Логічною була відмова від традиційного розміру, рими, ритму, розділових знаків.

В основних тенденціях авангардизм був явищем наднаціональним космополітичним, про що свідчить інтернаціональний склад його головних представників (французи А. Матісс та А. Бретон, іспанці, точніше — каталонці Пікассо і Далі, поляк Аполлінер, румун Т. Тцара, австрієць О. Кокошка, німці Е. Л. Кірхнер та Е. Нольде, голландець Мондріан, норвежець Е. Мунк, італієць Марінетті, росіяни Кандінський і Філонов, українець Архипенко та Ворхол, мексиканці Х. Рівера та Д. Сікейрос, євреї Шагал та Малевич). Духовною батьківщиною для більшості з них був Париж, де сформувалась переважна частина авангардистських течій. Німеччина була центром експресіонізму, Італія — футуризму.

У поезії авангардизм проявився у творчості символістів (В. Брюсов. К. Д. Бальмонт, І. Ф. Анненський, О. О. Блок, А. Бєлий), акмеїстів (М.Гумільов, А. А. Ахматова, О. Мандельштам), кубо- та егофутуристів (Хлєбников, Кручоних, брати Бурлюки, Маяковський), імажиністів (С. О. Єсєнін, А. Б. Марієнгоф). В українській поезії в 1920-х pp. існували авангардистські групи «Аспанфут» і «Авангард» (В. Л. Поліщук, О. Левада, Г. Чернов, В. Ярина), які орієнтувались на стиль «конструктивного динамізму» індустріальної доби. У Польщі в міжвоєнні роки функціонувала група «Краківських авангардистів», які проголосили гасло «місто-маса-машина», відмову від «стихійності» лірики на користь раціоналістичного конструктивізму метафоризації (Ю. Пшибось, Т. Пейпер). У чеській літературі в середині 1920-х pp. була висунута авангардистська програма поетизму, яка передбачала розділ сфер революційної боротьби та вільної пролетарської поезії (Незвал). Серед авторів «Збірника молодої словацької літератури» (1924) були помітні відгуки футуризму, експресіонізму та інших авангардистських течій Я. Смрек, Я. Грушевський. Т. Гашпар). Група літераторів Угорщини, близьких до західно-європейського авангардизму, згуртувалась навколо часопису «Нігат»: «Захід» (Е. Аді. М. Бабич, А. Тоот, Ж. Моріц, Л. Сабо). Розлога течія німецького експресіонізму в 1910—1920 pp. об'єднала літературні групи «активістів», неопатетиків, футуристів, абстракціоністів (Ф. Велекінл, Г. Кайзер, Е. Толлер, Г. Гайм, П. Цех, Й. Бехер). Не отримавши широко розвитку в Румунії, європейський авангардизм сприяв формальним пошукам Т. Аргезі, Л. Благи, Й. Мінулеску.

За межами європейського континенту авангардизм зробив певний вплив на літературу США (В. Фолкнер, Е. Хемінгвей). А в тім, в США не був органічним явищем, всі його представники пройшли паризьку школу і сприйняли авангардистські новації досить критично. У Латинській Америці авангардизм проявився в основному в поезії, найяскравішими його представниками були В. Уйдобро, П. Неруда (Чилі), Х. Л. Борхес (Аргентина).

Авангард в сучасних умовах набув вигляду неоавангарду. Породжений недолугими стереотипами імітат-літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, цілком очевидну творчу безплідність. У цьому напрямі епатажна функція представників «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСаду», «нової літератури» та ін. досягла своєї мети. Однак невдовзі перетворилася на словесну, зумисне заземлену звульгаризовану гру, яка привертає увагу своїми парадоксальними формами.

Авангардизм у музиці[ред. | ред. код]

Музичний авангардизм бере свій початок у 1920-х роках, ґрунтуючись на концепціях футуризму, брюїтизму, дадаїзму і сюрреалізму. Авангардизм відрізняє радикальний відхід від загальноприйнятих канонів, пошук нетрадиційних виражальних засобів, форм, жанрів для втілення нових творчих та естетичних ідей. Авангардизм значно розширив межі виражальних засобів, увівши до їх кола використання шумових ефектів, математичних методів композиції, електрозвукового синтезу за допомогою комп'ютерної техніки тощо. В 1940-х роках авангардизм став відправною точкою конкретної і стохастичної музики і серіалізму, в 1950-х для алеаторики і сонористики, авангард вважається витоком і для таких специфічних жанрів як інструментальний театр і геппенінг.

Найважливішими центрами авангардної музики стали місця проведення традиційних міжнародних семінарів, колоквіумів, фестивалів нової музики — Берлін, Варшава, Донауешінген, Заґреб, Київ, Краніхштайн, Париж, Стокгольм та інші міста. Представниками повоєнного музичного авангардизму є композитори різних худ. і естет, переконань: Л. Беріо, Б. Мадерна, Л. Ноно (Італія), А. Пуссер (Бельгія), П. Булез, П. Шеффер (Франція), Д. Кейдж (США), Я. Ксенакіс (Греція), К. Пендерецький, Б. Шеффер (Польща), К. Штокгаузен, М. Каґель (Німеччина) та інші.

В українській музиці 20 ст. вирізняються 2 періоди активного захоплення ідеями авангардизму; 1920-ті — поч.1930-х та 1960-ті. Характерними особливостями музичної творчості стало поглиблене освоєння нових естетичних і творчих ідей, запозичених із західно-європейської практики, а також використання нових виражальних засобів і технік компонування. Представниками міжвоєнного авангардизму в Україні вважаються Б. Лятошинський, Ю. Кофлер, С. Туркевич-Лукіянович, 3. Лисько, К. Шипович. В 1930-х — 1950-х роках музичний авангардизм в Україні не мав можливостей для розвитку, будучи несумісним з естетичною платформою методу соцреалізму — єдиного офіційно дозволеного художнього напряму в СРСР. Лише в середині 1960-х років українські композитори отримують можливість вивчати авангардні здобутки західно-єворопейських композиторів. В цей час у Києві виникає група Київський авангард, до якої входили Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Сильвестров, Євген Станкович, Іван Карабиць, Володимир Загорцев, Володимир Губа, Святослав Крутиков. Саме в їх творах вперше в українській музиці з'явилися авангардні прийоми, що в Європі були опановані ще у першій половині століття. Серед композиторів-авангардистів кінця XX — початку XXІ століття — В. Рунчак, К. Цепколенко, О. Щетинський, Л. Юріна, С. Зажитько, В. Польова, Св. Луньов, С. Пілютіков, А. Карнак, С. Ярунський, Г. Немировський, Д. Перцов, О. Безбородько, О. Шимко та інші.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Авангардизм у літературі[ред. | ред. код]

Авангардизм у музиці[ред. | ред. код]

  • Теодор В. Адорно. Избранное: Социология музыки: пер. с нем. — Москва: Университетская книга, 1999. — 445 с.(рос.)
  • Теодор В. Адорно. Философия новой музыки: пер. с нем. — Москва: Логос, 2001. — 343 с.(рос.)
  • Когоутек Ц. Техника композиции в музьіке XX века / Пер. с чеш. — Москва, 1976.(рос.)
  • Костюк О. Риси сучасного авангардизму // Музика. — 1971. — № 1.
  • Мяло К. Западный музыкальный авангард после Второй мировой войньї. — Москва, 1989.(рос.)
  • Павлишин С. Зарубежная музыка XX века. Пути развития. Тенденции. — Киев, 1980.(рос.)
  • Богдан Сюта .Авангардизм // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — C. 20
  • Татьяна Чередниченко. Кризис общества — кризис искусства. Музыкальный авангард и поп-музыка в системе буржуазной идеологии. — Москва: «Музыка», 1985. — 191 с. (2-е изд. — 1987).(рос.)
  • Татьяна Чередниченко. Музыка в истории культуры. Монография. В двух томах. — Долгопрудный: «Аллегро-пресс», 1994 (2-е изд.: однотомник (344 с.), Бишкек: «Фонд Сорос—Кыргызстан», Фирма «Айбек»,1996).(рос.)
  • Татьяна Чередниченко. Музыкальный запас. 1970-е. Проблемы. Портреты. Случаи. — Москва. «Издательство НЛО», 2001.(рос.)
  • Paul Griffiths, Modern Music and After: Directions since 1945, Oxford University Press, 1995; 3rd ed., Oxford University Press, 2010.(англ.)
  • Alex Ross, The Rest Is Noise: Listening to the Twentieth Century, Farrar, Straus and Giroux, 2007.(англ.)
  • Rob Young (ed.), The Wire Primers: A Guide to Modern Music, London: Verso, 2009.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]