Відмінності між версіями «Амінадав»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
 
Рядок 2: Рядок 2:
 
'''Амінадав, Аммінадав''' ({{lang-he|עמינדב}} «мій народ щедрий») — предок [[Давид]]а, син [[Рам, Хецронів син | Рама]] ({{Біблія|Рут.|4:19|-20}}).
 
'''Амінадав, Аммінадав''' ({{lang-he|עמינדב}} «мій народ щедрий») — предок [[Давид]]а, син [[Рам, Хецронів син | Рама]] ({{Біблія|Рут.|4:19|-20}}).
   
Народився під час перебування ізраїльського народу в [[Давній Єгипет|Давньому Египті]]. Його син [[Нахшон]] був начальником у племені Юди ({{Біблія|Чис|1:7}}). Його дочка Елішева була дружиною [[первосвященик]]а [[Аарон]]а ({{Біблія|Вих|6:23}}).
+
Народився під час перебування ізраїльського народу в [[Стародавній Єгипет|Стародавньому Єгипті]]. Його син [[Нахшон]] був начальником у племені Юди ({{Біблія|Чис|1:7}}). Його дочка Елішева була дружиною [[первосвященик]]а [[Аарон]]а ({{Біблія|Вих|6:23}}).
   
 
Амінадав через Нахшона та [[Боаз]]а був предок царя [[Давид]]а ({{Біблія|Рут.|4:20|-21}}). Названий також у [[Родовід Ісуса Христа|родоводі Ісуса Христа]] в [[Новий Заповіт|Новому Заповіті]] ({{Біблія|Мт.|1:4}}).
 
Амінадав через Нахшона та [[Боаз]]а був предок царя [[Давид]]а ({{Біблія|Рут.|4:20|-21}}). Названий також у [[Родовід Ісуса Христа|родоводі Ісуса Христа]] в [[Новий Заповіт|Новому Заповіті]] ({{Біблія|Мт.|1:4}}).

Поточна версія на 22:26, 11 лютого 2018

Люнет у Сикстинські капелі з зображенням Амінадава.

Амінадав, Аммінадав (івр. עמינדב‎ «мій народ щедрий») — предок Давида, син Рама (Рут. 4:19-20).

Народився під час перебування ізраїльського народу в Стародавньому Єгипті. Його син Нахшон був начальником у племені Юди (Чис 1:7). Його дочка Елішева була дружиною первосвященика Аарона (Вих 6:23).

Амінадав через Нахшона та Боаза був предок царя Давида (Рут. 4:20-21). Названий також у родоводі Ісуса Христа в Новому Заповіті (Мт. 1:4).

Джерела[ред. | ред. код]

Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.