Відмінності між версіями «Анапест»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (робот додав: es:Anapesto)
м (робот додав: hu:Anapesztus)
Рядок 44: Рядок 44:
 
[[fr:Anapeste]]
 
[[fr:Anapeste]]
 
[[he:אנאפסט]]
 
[[he:אנאפסט]]
  +
[[hu:Anapesztus]]
 
[[it:Anapesto]]
 
[[it:Anapesto]]
 
[[ja:アナペスト]]
 
[[ja:アナペスト]]

Версія за 15:20, 4 серпня 2008

Анапе́ст (гр. anapaistos — зворотний дактилю, букв. — відображений назад) — в античному віршуванні — трискладова стопа тривалістю в чотири мори, що складається з двох коротких і одного довгого на кінці складу, з ритмічним наголосом на довгому: UU—.
У силабо-тонічному віршуванні — стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній строфі, наприклад, у фольклорно стилізованому вірші М. Вороного:

(...) Покохає мене щиро
Незрадливо —
Усміхнеться й мені доля
Милостиво!

Приклад двостопного анапесту:

Я дійду на зорі
до найстаршої брами,
Де ключі? У Дніпрі.
А Дніпро — під валами (В. Герасим'юк).

Зустрічається тристопний анапест:

Закигиче розлука над нами,
Розчахне двосистемно навскіс,
Замордується лихо ножами
Чи зависне в петлі твоїх кіс (І. Драч).

Чотиристопний анапест досить поширений в українському вірші на противагу іншим розмірам трискладової стопи:

Польовою стежкою з дальніх доріг
Йду в село і радію сподіваній стрічі.
Тільки ж каменем смуток на серце наліг:
Кладовище побільшало вдвічі (В. Марочкін).

П'ятистопний анапест, котрий витворює медитативний настрій:

На горі ніби снігом біліє давнезний собор,
Що скликає всі вірні серця вечорами і зранку.
Давня ратуша в землю вростає, немов мухомор,
Сивий майстер в льошку замовляє вина філіжанку (М. Рильський).

Шестистопний анапест — найменш популярний у сьогоденній українській версифікації:

В тихих продувах вітру цілував я змокріле волосся.
Гуркотів спорожнілий трамвай — ночі й зливі навстріч.
А позаду — в пульсуючих прожилках листя неслося,
Мов колись і ніколи... за нами й над нами... всю ніч (П. Куценко).

Анапест з'явився в українській поезії дещо пізніше порівняно з іншими тристопними розмірами — у другій половині 19 ст.

Література