Анджей Анквич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:52, 2 липня 2019, створена 194.44.179.166 (обговорення) (→‎Життєпис)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анджей Алоїзій Анквич
Andrzej Alojzy Ankwicz
Skarbek-Ankwicz Litho.JPG
Портрет Анджея Анквича
Львівський латинський архієпископ
1814 — 1833
Обрання: 1814
Інтронізація: 1814
Конфесія: римо-католик
Церква: Римо-католицька
Попередник: Каєтан Кіцький
Наступник: Франц Лушін
Празький архієпископ
1833 — 1838
Церква: Римо-католицька
 
Альма-матер: Краківський та Віденський університети
Науковий ступінь: доктор
Діяльність: римо-католицький релігійний діяч
Національність: поляк
Громадянство: Австрійська імперія Австрійська імперія
Народження: 22 червня 1777(1777-06-22)
Краків
Смерть: 26 березня 1838(1838-03-26) (60 років)
Прага
Династія: Анквичі
Батько: Юзеф Анквич
Мати: Анна з Біберштайн Старовейська
Анджей Анквич у Вікісховищі?

Анджей Алоїзій Анквич гербу Абданк (пол. Andrzej Alojzy Ankwicz, 22 червня 1777, Краків — 26 березня 1838, Прага) — граф, польський шляхтич, римо-католицький релігійний діяч. Примас Галичини і Володимирії, Львівський і Празький латинський архієпископ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 червня 1777 року в м. Краків[1] (нині Польща). Батько — Юзеф Анквич гербу Абданк,[2] сондецький каштелян, отримував пенсію від царя Московії, був повішений 9 вересня 1794 під час повстання Костюшка.[3] Мати — дружина батька Анна з Біберштайн Старовейська.[2]

Навчався у Кракові та Відні, вивчав право, захистив докторський ступінь. 1810 року захистив докторат з теології та отримав капланське свячення. Потім став оломоуцьким каноніком та директором богословських студій в Оломоуці. Пізніше львівський латинський архієпископ Каєтан Кіцький запросив його до Львова на посаду свого генерального вікарія. 1814 року призначений львівським латинським архієпископом. Цісар Франц І 13 лютого 1817 року підписав рескрипт, яким А. Анквич отримував титул Примаса Галичини і Володимирії. Після відновлення діяльності Львівського університету був призначений його ректором.

Один з головних противників поширення освіти серед українців (русинів): добився від цісарського двору заборони книгодрукування руською мовою.[4] Після заснування у жовтні 1817 року в Перемишлі греко-католицького дяко-вчительського інституту владою було введено заборону навчання у ньому українською (руською) мовою. Митрополит Михайло Левицький звернувся до цісаря, який наказав створити комісію з 11 геб. радників, 4 духовних осіб (від русинів — Левицький, Іван Могильницький, від поляків-католиків — Анквіч, канонік Манасєвіч), більшість поляків висловились проти українських шкіл, Анквіч заявив:

« в Галичині, як частині давньої Польщі, може бути лише польська мова народною і польські школи.[5][6] »

Завдяки його сприянню костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Язловці став парафіяльним 1824 року.[7] У 1824 році також освятив костел у Львові (нині церква святої Анни).[8] 18 травня 1828 р. консекрував костел в Куткорі.[9] 22 червня 1828 року освятив костел у Новому Милятині.[10]

1833 року призначений архієпископом празьким.[2]

Помер 26 березня 1838 року[1] в м. Прага (Австрійська імперія, нині Чехія).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Archbishop Andrzej Alojzy Ankwicz †
  2. а б в ks. Umiński J. Ankwicz Andrzej Alojzy hr. z Posławic Skarbek (1774—1838)… — S. 115.
  3. Nieć J. Ankwicz Józef (†1794) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 115—116. (пол.)
  4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 150. — ISBN 5-7773-0359-5.
  5. Там само. — С. 152.
  6. В. Верига посилається на працю Володимира Гнатюка «Національне відродження австро-угорських українців (1772—1880 рр.)». — Відень, 1916. — С. 11.
  7. Підставка Р., Рибчинський О. Параіяльний костел Воскресіння Найсвятішої Панни Марії // Язловцю — 640. — Збараж, 2013. — 128 с. — С. 91—93.
  8. Проців І. Церква й монастир Святої Анни у Львові: сторінки історії // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 28. — С. 224.
  9. Куткір
  10. Nowacki D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — T. 4. — 211 s., 402 il. — S. 68. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • ks. Umiński J. Ankwicz Andrzej Alojzy hr. z Posławic Skarbek (1774—1838) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 115. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]