Відмінності між версіями «Андреас Окопенко»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
(died 27th june 2010.)
Рядок 1: Рядок 1:
[[File:Andreas_Okopenko_on_1974-11-21.jpg|thumb|Андреас Окопенко, Відень, Австрія, 1974]]
[[File:Andreas_Okopenko_on_1974-11-21.jpg|thumb|Андреас Окопенко, Відень, Австрія, 1974]]
'''Андре́ас Окопе́нко''' ({{lang-de|Andreas Okopenko}}; * [[15 березня]] [[1930]], [[Кошице]], [[Словаччина]]) — [[Австрія|австрійський]] письменник-авангардист [[Українці|українського]] походження. Пише [[Німецька мова|німецькою мовою]].
'''Андре́ас Окопе́нко''' ({{lang-de|Andreas Okopenko}}; * [[15 березня]] [[1930]], [[Кошице]], [[Словаччина]] - died 27th june [[2010]]) was  — [[Австрія|австрійський]] письменник-авангардист [[Українці|українського]] походження. Пише [[Німецька мова|німецькою мовою]].


Народився в сім’ї українця й австрійки. Батько за фахом був лікар (певний час асистував визначним фізіологам [[Бехтерєв Володимир Михайлович|Бехтерєву]] та [[Павлов Іван Петрович|Павлову]]), пізніше став дипломатом, діячем [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], а після поразки української революції емігрував до [[Чехословаччина|Чехословаччини]]. Перед Другою світовою війною родина переїхала до [[Закарпаття|Карпатської України]] (там, в ужгородській гімназії, де директором був [[Августин Волошин]], юний Андреас під впливом поезії [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] почав віршувати), але з приходом угорців Окопенки виїхали до [[Відень|Відня]]. Наприкінці війни Андреас Окопенко потрапив до [[Гітлерюгенд]]у (про це він розповів у автобіографічному романі «Кіндернаці»).
Народився в сім’ї українця й австрійки. Батько за фахом був лікар (певний час асистував визначним фізіологам [[Бехтерєв Володимир Михайлович|Бехтерєву]] та [[Павлов Іван Петрович|Павлову]]), пізніше став дипломатом, діячем [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], а після поразки української революції емігрував до [[Чехословаччина|Чехословаччини]]. Перед Другою світовою війною родина переїхала до [[Закарпаття|Карпатської України]] (там, в ужгородській гімназії, де директором був [[Августин Волошин]], юний Андреас під впливом поезії [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] почав віршувати), але з приходом угорців Окопенки виїхали до [[Відень|Відня]]. Наприкінці війни Андреас Окопенко потрапив до [[Гітлерюгенд]]у (про це він розповів у автобіографічному романі «Кіндернаці»).

Версія за 11:43, 28 червня 2010

Андреас Окопенко, Відень, Австрія, 1974

Андре́ас Окопе́нко (нім. Andreas Okopenko; * 15 березня 1930, Кошице, Словаччина - died 27th june 2010) was  — австрійський письменник-авангардист українського походження. Пише німецькою мовою.

Народився в сім’ї українця й австрійки. Батько за фахом був лікар (певний час асистував визначним фізіологам Бехтерєву та Павлову), пізніше став дипломатом, діячем Української Народної Республіки, а після поразки української революції емігрував до Чехословаччини. Перед Другою світовою війною родина переїхала до Карпатської України (там, в ужгородській гімназії, де директором був Августин Волошин, юний Андреас під впливом поезії Шевченка почав віршувати), але з приходом угорців Окопенки виїхали до Відня. Наприкінці війни Андреас Окопенко потрапив до Гітлерюгенду (про це він розповів у автобіографічному романі «Кіндернаці»).

Після війни отримав вищу хімічну освіту, працював інженером на паперовій фабриці. Почав публікуватися 1949 року. Видавав літературний журнал, де друкував твори представників австрійського авангарду. Від 1968 повністю присвятив себе красному письменству. В поезії є прихильником так званої «конкретної поезії»; в прозі його піонерською працею є «роман-лексикон» «Lexikon — einer sentimentalen Reise zum Exporteurtreffen in Druden», виданий 1970 року, тобто майже за півтора десятиріччя до «Хазарського словника» Павича. Цей роман вважають першим зразком гіпертексту в художній літературі. Таку ж саму форму має і його роман «Метеорити» (1976). Попри експериментальну ексцентричність його творів, їм притаманні й деякі риси реалізму, в першу чергу завдяки любові автора до «світу речей» та блискучому вмінню ці речі описувати. У віршах він також не завжди притримується модерністської поетики, зберігаючи й традиційні поетичні форми (риму тощо).

Українською мовою поезії Окопенка перекладали Анатолій Мойсієнко та Олег Жупанський. Вони друкувалися в збірці «Двадцять австрійських поетів XX сторіччя» (Київ: Юніверс, 1998), в альманасі «Зерна» (2000, ч. 6/7), газеті «Літературна Україна» (14 грудня 2000), журналі «Кур’єр Кривбасу» (2002, № 152), а також в авторських поетичних збірках Анатолія Мойсієнка «Нові поезії» (Париж; Львів; Цвікау: Зерна, 2000), «Вибране» (Київ: Фенікс, 2006) та «З чернігівських садів. Нові сонети і верлібри» (2009, розділ «Галузки з віденського саду»[1]).

Джерела

  • [Біографічна довідка] // Золотое сечение/Der goldene Schnitt. Австрийская поэзия XIX–XX веков в русских переводах. Москва: Радуга, 1988, с. 782.
  • О. Гаврош. Один з найвідоміших австрійських письменників виявився… українцем // Високий замок, 1 червня 2007, № 94(3501) (електронна версія).
  • J. J. White. ‘Die Wahrheit ist zwar konkret, aber sie läßt mit sich reden’: The Later Fictions of Andreas Okopenko // From High Priests to Desecrators: Contemporary Austrian Writers. London: Continuum International Publishing Group, 1993, p. 63–81.

Виноска

  1. Див.: Літературна Україна, 17 грудня 2009, № 42, с. 4.