Анна Шарлотта Лотаринзька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:18, 28 червня 2019, створена RarBot (обговорення | внесок) (Вікіфікація: Інсбрук)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Шарлотта Лотаринзька
фр. Anne-Charlotte de Lorraine
нім. Anna Charlotte von Lothringen
Anne Charlotte of Lorraine as a Vestal Virgin by an unknown artist.jpg
Анна Шарлотта Лотаринзька, 1739
Народилася 17 травня 1714(1714-05-17)
Люневільський замок, Лотарингія
Померла 7 листопада 1773(1773-11-07) (59 років)
Монс
Поховання Сен-Франсуа-де-Кордельєр, Нансі
Підданство Лотарингія
Діяльність аристократ
Титул принцеса Лотарингії
Посада абатиса Ремирмону, Монсу та Есену
Попередник Беатриса Ієроніма Лотаринзька
Наступник Марія Крістіна Саксонська
Конфесія католицтво
Рід Лотаринзький дім
Батько Леопольд I
Мати Єлизавета Шарлотта Орлеанська
Брати, сестри
У шлюбі з не було
Діти не було
Нагороди
Order of the Starry Cross

Анна Шарлотта Лотаринзька (фр. Anne-Charlotte de Lorraine, нім. Anna Charlotte von Lothringen), 17 травня 1714, Люневільський замок — 7 листопада 1773) — лотаринзька принцеса з дому де Водемон, донька герцога Лотарингії Леопольда I та французької принцеси Єлизавети Шарлотти Орлеанської, настоятелька абатств Ремірмонту у Вогезах та Святої Вальтруди у Монсі, коад'ютриса Есенського та Торнського[2] абатств.

Біографія[ред. | ред. код]

Анна Шарлотта народилась 17 травня 1714 в Люневільському замку. Вона була наймолодшою, тринадцятою, дитиною та восьмою донькою в родині герцога Лотарингії Леопольда I та його дружини Єлизавети Шарлотти Орлеанської. На момент її народження живими залишились старші брати Леопольд Клемент, Франсуа Етьєнн і Шарль Александр та сестра Єлизавета Тереза. Жила родина в Люневільському замку під турботливим наглядом матері.

Коли Анні Шарлотті було сім, вона із матір'ю, братами та сестрою відвідала Францію з приводу коронації Людовіка XV. Там діти познайомились із бабусею Єлизаветою Шарлоттою Пфальцькою, яка знайшла онук чарівними та привабливими, особливо, Анна Шарлотту, назвавши її «маленькою красунею». Також додала, що всі діти гарно виховані.

З 1723 зовнішня політика Лотарингії переорієнтувалася із Франції на Священну Римську імперію. Спадкоємний принц відправився здобувати військову освіту до Відня. Цей стан речей тільки укріпився після 1725, коли як дружина для Людовіка XV не була обрана лотаринзька принцеса. 1729 шлюбну пропозицію відхилив Людовік де Бурбон, що відмовився брати другий шлюб будь з ким із сестер.

Того ж року 14-річна Анна Шарлотта втратила батька. Її матір стала регентом країни за відсутності брата Франсуа Етьєнна, що успадкував владу. 1736-го той одружився із спадкоємицею Священної Римської імперії Марією-Терезією. Сестра Єлизавета Тереза 1737-го побралася із королем Сардинії Карлом Еммануїлом III.

Абатство Святої Вальтруди у Монсі

Не маючи шлюбних пропозицій, у віці 23 років Анна Шарлотта стала настоятелькою Ремірмонтського абатства.

Герцогство Лотарингія було окуповане Францією і перейшло перед управління Станіслава Лещинського. Як компенсацію Єлизавета Шарлотта Орлеанська отримала невеличке князівство Коммерсі. 1744 року її не стало.[3]

Після смерті матері Анна Шарлотта переїхала до Відня. Там вона була прийнята до імператорської родини та була присутня 4 жовтня 1745 на коронації брата Франсуа Етьєнна, що став імператором Священної Римської імперії. Проживала в апартаментах Шенбрунна. Однак, у столиці принцеса відчувала себе незваним гостем та вважала себе залежною. Вона мала тільки одного друга, графа Чарльза О'Гару, що з 1752 був її конюшим.

У 1754 Анна Шарлотта була призначена світською настоятелькою закладу для шляхтянок абатства Святої Вальтруди у Монсі. Таким чином вона перебралася до Бельгії, де її брат Шарль Александр вже десять років був штатгальтером. Як світська настоятелька, вона могла керувати общиною, залишаючись в миру. 1756 Марія-Терезія постановила зовиці бути коад'ютрисою Торнського монастиря, а наступного року — також і Есенського.

У Брюсселі Анна Шарлотта користувалася великим впливом на брата і виступала в ролі «першої леді».

У 1765 вона була присутньою на весіллі принца Леопольда з інфантою Марією Луїзою в Іннсбруку. За два тижні після цього помер імператор Франц.

Востаннє Анна Шарлотта перебувала у Відні з квітня по вересень 1770 року.

Померла принцесса 7 листопада 1773 у Монсі у віці 59 років. Похована у герцогському склепі церкви Сен-Франсуа-де-Кордельєр в Нансі.

Титули[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Ніколя II Франсуа
Nicolas-François-duc-de-Lorraine.jpg
 
Клаудія Франсуаза Лотаринзька
 
Фердинанд III
Ferdinand III, Holy Roman Emperor.jpg
 
Елеонора Ґонзаґа
Ritratto di Eleonora Gonzaga Nevers imperatrice.png
 
Людовік XIII
Justus Sustermans 046.jpg
 
Анна Австрійська
Louis XIV et Anne d'Autriche crop.jpg
 
Карл I Людвиг
Karl Ludwig Pfalz1.jpg
 
Шарлотта Гессен-Кассельська
Charlotte von Hessen-Kassel um 1650.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл V
Charles-V-Lorraine.jpg
 
 
 
 
 
Елеонора Марія Австрійська
Eléonore-Marie d'Autriche 0972.jpg
 
 
 
 
 
Філіп I Орлеанський
Philippe of France, Duke of Orléans from the workshop of Pierre Mignard (Versailles).jpg
 
 
 
 
 
Єлизавета Шарлотта Пфальцька
Liselotte von der pfalz.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леопольд I
Portrait of Léopold Joseph, Duke of Lorraine by an unknown artist.png
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Шарлотта Орлеанська
Gobert, workshop of - Élisabeth Charlotte d'Orléans - Versailles, MV3690.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Шарлотта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine5.html
  2. У Лімбургу.
  3. Жінки при владі [1] (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Georg Schreiber, Schloss Schönbrunn: Seine Bewohner und Besucher, Ueberreuter Carl, 2001, ISBN 3-800-03795-5
  • Johann Sporschil, Geschichte des Entstehens, des Wachsthums und der Grösse der Österreichischen Monarchie, Band 6, 1845, S. 139

Посилання[ред. | ред. код]