Відмінності між версіями «Антоніо Гауді»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (clean up, replaced: {{Картка:Особа → {{Особа за допомогою AWB (8853))
м (r2.7.3) (Робот: замінив fa:آنتونی گائودی на fa:آنتونی گادی)
Рядок 197: Рядок 197:
 
[[eu:Antoni Gaudí]]
 
[[eu:Antoni Gaudí]]
 
[[ext:Antoni Gaudí]]
 
[[ext:Antoni Gaudí]]
[[fa:آنتونی گائودی]]
+
[[fa:آنتونی گادی]]
 
[[fi:Antoni Gaudí]]
 
[[fi:Antoni Gaudí]]
 
[[fr:Antoni Gaudí]]
 
[[fr:Antoni Gaudí]]

Версія за 15:53, 3 березня 2013

Антоні Ґауді-і-Курнет
кат. Antoni Gaudí
Antoni Gaudi 1878.jpg
Ім'я при народженні кат. Antoni Gaudí i Cornet
Народився 25 червня 1852(1852-06-25)
Реус
Помер 10 червня 1926(1926-06-10) (73 роки)
Барселона
·дорожньо-транспортна пригода[d] і аварія трамвая[d]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Spain (1785–1873, 1875–1931).svg Іспанія[1]
Діяльність архітектор
Галузь архітектура
Відомий завдяки архітектор
Alma mater Escuela Técnica Superior de Arquitectura de Barcelona[d] (1878)
Науковий ступінь доктор архітектури
Володіє мовами каталанська і іспанська[2]
Напрямок каталонський модернізм[d] і Модерн
Magnum opus Будинок Міла, Храм Святого Сімейства, Вежа Балясґуард, El Capricho[d], Парк Ґуель, Palacio Episcopal de Astorga[d], Будинок Вісенс, Casa de los Botines[d], Church of Colònia Güell[d], Будинок Бальо, Будинок Калбет, Bodegas Güell[d], Палац Ґуель, Artigas Gardens[d] і Güell Pavilions[d]
Конфесія католицтво
Автограф Signature Antoni Gaudí.svg

Анто́ні Ґауді́-і-Курне́т (повне прізвище та ім'я — Анто́ні-Пла́сід-Ґільє́м Ґауді́-і-Курне́т, кат. Antoni Plàcid Guillem Gaudí i Cornet, ісп. Antonio Plácido Guillermo Gaudí y Cornet — Антоніо-Пласідо-Гільєрмо Гауді-і-Корнет; 25 червня 1852, Реус — 10 червня 1926, Барселона) — каталонський архітектор, новатор форми та один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві. Більшість його робіт зосереджена в Барселоні.

Життя

Антоні Ґауді народився в невеличкому місті Реус поблизу Таррагони (Каталонія). Його батько був ремісником-казаняром. Мати померла, коли він ще був дитиною, брат і сестра теж померли молодими.

Фасад будинку Бісенс

Сам Ґауді починає цікавитись архітектурою та малюванням ще в школі в Реусі, а в 1870 році переїжджає в Барселону, щоб згодом вступити до місцевого університету на факультет архітектури. Для цього він декілька років готується, одночасно підробляючи креслярем у місцевих архітекторів.

В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та багатоманіттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль.

Барселонський університет закінчує в 1878 році. «Або геній, або божевільний» — так сказали про нього на випускному екзамені.

Вхідний портал Палацу Ґуель

Втім, на час закінчення університету, він вже мав непогані зв'язки в архітектурних колах Барселони, зробив декілька успішних проектів — це дозволило йому досить легко та швидко стати успішним архітектором. В подальшому він навіть і не залишав Барселони, за виключенням коротких подорожей до Марокко в 1887 та візитів в Кастилію, де в нього був один проект.

Його дивовижні, навіть божевільні та супервитратні проекти щедро фінансував багатий промисловець-бавовняр Аузебі Ґуель, завдяки якому Ґауді міг зосереджуватись на творчості, абсолютно не думаючи про гроші.

Ґауді був фігурою досить ексцентричною. Принципово відмовлявся розмовляти іспанською, розмовляв тільки каталанською з підлеглими та відвідувачами і навіть з королем Іспанії, який колись відвідав його будівний майданчик. Одного разу його побила місцева поліція за «розпалення національного сепаратизму».

З дитинства потерпаючи від ревматизму, він створив для себе певний «здоровий спосіб життя», їв лише вегетаріанське, інтенсивно займався водними процедурами, обов'язково робив щоденні піші прогулянки. Від того місця де він жив з 1906 року до останнього та найвеличнішого його проекту — Храму Святого Сімейства, було майже чотири кілометри, цю відстань він щодня проходив пішки. Власне, усюди ходив тільки пішки, і це зрештою обернулось трагедією.

Ґауді в студентські роки можна назвати денді. Йому подобалось модно одягатись, вести досить розкутий спосіб життя. І абсолютним контрастом до цього є Ґауді після 40 років, майже фанатичний католик, який вів екстремальний, чернечий спосіб життя, дотримувався суворих постів, а після їх закінчення, як кажуть, «тримав шлунок напівпустим, щоб залишити місце для Бога». Щоденно сповідувався в гріхах та прагнув присвятити життя Богові, давши обітницю тепер працювати лише над релігійними замовленнями, ставав все більш нетерпимим до будь-якої критики своїх робіт, постійно вступав в конфлікти з владою, критикував сучасників та класиків…

Смерть застала Ґауді 7 червня 1926 року. Близько 6 години ранку він за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства, і на одному з жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. Але цього убогого, погано вдягненого старого, мабуть, сприйняли за місцевого жебрака, таксисти довго відмовлялись везти його до лікарні. Робітники з майданчика, помітивши відсутність Ґауді протягом декількох годин, почали розшукувати його, знайшли в місцевій лікарні для бідноти. 10 червня від отриманих поранень Антоні Ґауді помер. Поховали його в склепі незавершеного й досі Собору Святого Сімейства в Барселоні.

Творчість

Будинок Бісенс (1878—1880 р.р.)

Будинок Бісенс (кат. Casa Vicens) — будинок у Барселоні, замовлений у Ґауді Мануелем Бісенсом, власником цегляної та плиткової фабрики (який, до речі, був практично розорений цим будівництвом).

Фасад будинку Калбет

Елементи фасаду, маленькі ажурні башти нагадують про ісламські архітектурні мотиви, декоративне керамічне оздоблення шаховим орнаментом яскраво виділяється на фоні необтесаного каменю та охряної цегли, з яких зроблений будинок. В орнаментах кованих брам на вікнах та балконах використані рослинні мотиви. В інтер'єрі будинку також майстерно поєднані ісламські, японські та європейські мотиви.

Палац Ґуель (1885—1889 р.р.)

Див. також Палац Ґуель.

Палац Ґуель (кат. Palau Güell) (адр. Carrer Nou de la Rambla 3-5) — міський будинок, замовлений промисловцем (та багаторічним спонсором Ґауді) Аузебі Ґуелєм.

Фасад будинку облицьований плитами сірого мармуру, лише між двома арками встановлена декоративна колона з каталонською емблематикою та вензелями господаря.

Через незвичні арки параболічної форми гості могли вільно проїжджати в просторий вестибюль будинку прямо в екіпажах, а в самому вестибюлі передбачений спіральний спуск в підвал, де знаходяться стайні.

Фасад будинку Бальо

В будинку 127 колон, і кожна з них унікальна — від приземлених, грибовидних в підвалі до елегантних полірованих з піренейського змійовика в приймальній залі.

В центрі будинку знаходиться зал з куполом висотою 17,5 метрів. В залі також встановлений орган унікальної конструкції з системою труб, які виходять в верхню галерею.

Інші кімнати розташовані навкруг центральної зали. Особливо цікавим є оформлення стелі кожної з кімнат. Розкішна кипарисова та евкаліптова обшивка, ажурна металева арматура. Не менш унікальними є й меблі, також спроектовані Ґауді.

На стелі будинку знаходиться невеликий купол з загостреною вежею. Він оточений 18 вишуканими кам'яними скульптурами.

Будинок Калбет (1899—1904 р.р.)

Див. також Будинок Калбет.

Будинок Калбет — мабуть, єдина споруда, задля якої Ґауді довелось йти на компроміси. Власне, це був 8-квартирний будинок з підвалом та цокольним поверхом, в якому планувалось розташувати офісні приміщення.

Проект Ґауді був досить простим, майже традиційним, як для нього, але все ж таки несе відмітку індивідуальності автора, насамперед своїми численними балконами з ажурними брамами. В якості будівельного матеріалу Ґауді застосував необтесаний камінь. На стіні другого поверху, який займав господар будинку, Ґауді розмістив рельєфне зображення гриба — відомо, що Калбет був захопленим грибником.

Будинок Батльо (1905—1907 р.р.)

Див. також Будинок Бальо.

В будинку Бальо (кат. Casa Batlló) Ґауді досягнув апогею своєї захопленості криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши його абсолютно до всього — від фасаду до інтер'єрів та меблювання. Покрівля виложена черепицею так, що нагадує риб'ячу луску. Сальвадор Далі з захопленням писав про цей будинок: «Це величезна, дивовижна, яскрава, переливчаста мозаїка з неперевершеною грою фарб, що іскряться, а з них проступають водні стихії»

Будинок Міла (1905—1907 р.р.)

Див. також Будинок Міла.

Цей будинок часто називають «Педрерою» (кат. Casa Milà / La Pedrera), кам'яною печерою. Ґауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, з хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями-дзвонами. Сам Ґауді про цей будинок казав: «Його форми перегукуються з контурами гір, які оточують Барселону та їх можна побачити з даху цього будинку.»

Храм Святого Сімейства (1884—1926 р.р. [2026 р.?])

Див. також Храм Святого Сімейства.
Храм Святого Сімейства (Храм Святої Родини)

Храм Святого Сімейства (Храм Святої Родини, кат. Temple Expiatori de la Sagrada Família)  — кульмінація творчості Антоні Ґауді. Цю величну церкву почали будувати ще у 1882 році на пожертви віруючих, хоча сам Ґауді був залучений до проекту лише 1884 р. До самої смерті весь свій час він присвятив цьому будівництву, відволікаючися зрідка на інші проекти, а з 1914 року повністю зосередившися на соборі.

Трагічна загибель архітектора у 1926 р. не зупинила будівництво, воно продовжується й дотепер. Грандіозність задуму можна оцінити лише з того факту, що завершення його планується лише на 2026 рік.

Модель завершеного Храму Святої Родини

Храм Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму. Згідно з проектом, храм має три фасади, кожний з яких має власну назву: західний — Різдва, східний — Страстей Христових, та південний — Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів. Всього заплановано дванадцять башт, що символізують кількість апостолів. З трьох фасадів за життя Ґауді майже збудований був лише один. Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами.

Окрім башт, за проектом Храм увінчується ще чотирма — більш високими — вежами, що символізують чотири Євангелія. Головна дзвіниця Ісуса Христа, увінчана хрестом, матиме заввишки 170 метрів, а друга за висотою дзвіниця Діви Марії — 120 метрів.

Література

  • Гауди — тореадор искусства. Биография. Авт.: Гиз Ван Хенсберген (пер. с англ. Гольдберга Ю.);
  • Шедевры Гауди. Авт.: Хворостухина С. А.;
  • Антонио Гауди. Авт.: Л. А. Дьяков;
  • Антонио Гауди. Сальвадор Дали. Авт.: Л. Боне, К. Монтес;
  • Антонио Гауди: Жизнь в архитектуре. Авт.: Райнер Цербст;
  • Гауди: Личность и творчество. Авт.: Бергос Ж., Бассегода-и-Ноннель Ж., Криппа Ж. (фотограф Льимаргас; пер. с англ. Котельникова Т. М.);
  • Лучшее из Барселоны (альбом). Изд.: A. Campana; Barcelona (издание на русском языке)- 2003;
  • Антонио Гауди // Архитекторы. Биографический словарь. Авт.: Комарова И. И.
  • Вся Барселона. Коллекция «Вся Испания».Русское издание. Editorial Escudo de Oro S.A., Barcelona
  • Гауди. Русское издание. Editorial Escudo de Oro S.A., Barcelona
  • Josep Pla: Gaudi. Die blauen Augen von Barcelona, Berlin 2005, ISBN 3-937834-09-5
  • Joan Bergos i Masso, Joan Bassegoda i Nonell, Maria A. Crippa: Gaudi. Der Künstler und sein Werk., Hatje Cantz Verlag, Ostfildern 2000, ISBN 3-421-03457-5
  • Maria Antonietta Crippa: Antoni Gaudí 1852—1926. Von der Natur zur Baukunst. Taschen Verlag, Köln 2003, ISBN 3-8228-2442-9
  • Xavier Güell: Antoni Gaudí, Verlag für Architektur Artemis, Zürich 1987, ISBN 3-7608-8121-1
  • Jose L. Moro: Antoni Gaudí 1852—1926. Sinnliche Konstruktion., DVA, München 2003, ISBN 3-421-03457-5
  • Isidre Puig Boada : Antoni Gaudi : paroles et écrits , Editions L'Harmattan — 2002
  • Philippe Thiébaut : Gaudi, bâtisseur visionnaire — Découvertes Gallimard — 2001
  • Isabel Artigas (Hrsg.), «Gaudi: Das gesamte Werk», Taschen, Köln, 2007, ISBN 978-3-8228-5654-3

Посилання

Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA

Шаблон:Link GA

  1. http://www.nytimes.com/2005/07/31/arts/design/31star.html?8hpib
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.