Антуан Мейє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антуан Мейє
фр. Antoine Meillet[1]
Meillet Antoine.jpg
Ім'я при народженні фр. Paul Jules Antoine Meillet[1]
Народився 11 листопада 1866(1866-11-11)[2][3][…]
Мулен[5][6]
Помер 21 вересня 1936(1936-09-21)[5][2][…] (69 років)
Шатомеян[5][8][6]
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність грамматик, professeur agrégé, armenologist, лексикограф, мовознавець
Alma mater Колеж де Франс
Сфера інтересів мовознавство, Соціологія
Заклад Колеж де Франс[9], École nationale des langues orientales vivantesd[1] і Практична школа вищих дослідженьd[1]
Посада Q15639454?
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук
Вчителі Louis Havetd[10], Мішель Бреаль[10], Фердинанд де Сосюр[10], James Darmesteterd[10], Abel Bergaigned[10], Victor Henryd[10] і Sylvain Lévid[10]
Відомі учні Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.
Член Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Академія надписів та красного письменства[11] і Нідерландська королівська академія наук
Нагороди

CMNS: Антуан Мейє у Вікісховищі

Антуа́н Мейє́ (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) - французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924, іноземний член ВУАН з 1924, професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Біографія[ред. | ред. код]

Антуан Мейє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генитиву і акузативу в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 роках - індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Мейє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандрієс, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Мейє , однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови та її «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Мейє знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Мейє привніс до славістики і вірменістики.

Антуан Мейє автор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мовознавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мови: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Мейє аналізує соціальні чинники, які впливають на функціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Мейє розглядав також і питання розвитку української мови, і був іноземним членом Академії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови[12]. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Мейє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d’une grammaire comparée de l’arménien classique, 1903;
  • Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;
  • Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;
  • Огляд історії грецької мови / Aperçu d’une histoire de la langue grecque, 1913;
  • Мови в Новій Європі / Les langues dans l’Europe nouvelle, 1918;
  • Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;
  • Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;
  • Нариси з історії латинської мови / Esquisse d’une histoire de la langue latine, 1928;
  • Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;
  • Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.
  • А. Мейе. Общеславянский язык, — Москва: «Прогресс», — 2010


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Франції — 1537.
  2. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118782878 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. база даних Léonoreministère de la Culture.
  5. а б в Мейе Антуан // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. а б https://data.bnf.fr/fr/11915465/antoine_meillet/
  7. Comité des travaux historiques et scientifiques — 1834.
  8. https://www.persee.fr/doc/crai_0065-0536_1952_num_96_4_10016
  9. Список професорів Колеж де Франс
  10. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ http://www.slp-paris.com/spip.php?article4
  11. http://www.aibl.fr/membres/academiciens-depuis-1663/article/antoine-meillet
  12. Nova editio: Lutetiae: Klincksieck, 2001. ISBN 2-252-03359-2

Література[ред. | ред. код]

  • Anne-Marguerite Fryba, « Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France », dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517
  • Charles de Lamberterie, « Milman Parry et Antoine Meillet », dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l’oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997
  • Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006
  • Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979
  • Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964

Посилання[ред. | ред. код]