Аринці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:37, 9 грудня 2019, створена Viktor Legend (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аринці, Арини - зниклий народ кетського походження, що мешкав по середній течії Єнісею, зокрема в районі Красноярська.

Походження. Етнонім[ред. | ред. код]

Мабуть, мають давнє південносибірське походження, що підтверджується наявністю розвиненого ковальського ремесла, як у південніших племен залізної доби [1]. Споріднені кетам та іншим єнісейцям.

Слово «аринці»походить, за зауваженням Г. Ф. Міллера, від тюркського слова «ара» - оса. У хакаському фольклорі відзначається, що в давнину вони були сильними і могутніми, подібно до того, як рій ос переслідує стадо, жалить і жене, вони також гнали, кололи і вбивали багато народів. За хакаською міфології, аринці в давнину були численні і зарозуміло ставилися до оточуючих народів. На їх прабатьківщині, біля гори Кум-Тігей, жило безліч змій. Аринці, не пропускаючи жодної, рубали їх шаблями. Зміїний цар (хак. - Чилан-хан) оголосив аринцям війну, в ході якої аринці були практично винищені. Подібний міфічний сюжет про боротьбу скіфів зі зміями та їх загибель зафіксовано в історії Геродота.

Історія[ред. | ред. код]

Арінце згадуються як народ або плем'я в XVII-XVIII століттях, і вже тоді - як стародавній зникаючий етнос [2]. На рубежі XVI-XVII століть вони разом зі спорідненими ястинцями проживали, кочуючи, в районі сучасного Красноярська та його околиць: в районі шанованої ними гори Кум-Тигей (і майже по всій території міста, включаючи обидва береги Єнісею та острови), в Сухобузимському, Ємельяновському районах, і на захід від до Кемчуги. Після заснування Красноярського острогу (1628) їх кочові угіддя скоротилися. Самих аринців в 1628 році налічувалося 640 осіб[3].

Після заснування в 1628 році Красноярського острогу аринці склали разом з качинцями Підгородню ясачну земельку під загальною назвою «красноярських татарів». Підгородні аринці були скотарями і землеробами. За своїм зовнішнім виглядом, господарством та побутом, соціальній організації вони не відрізнялися від інших кочових племен. У XVIII столітті частина аринців перекочувала на південь і склала окремий Сеок в складі Татишева адміністративного роду.

До XIX століття останні аринці були асимільовані тюрками, або русифікувалися. Частина їх, тісно контактуючи з качинцями, згодом, можливо, увійшла до складу Хакасія. Згадуються як хакаський сеок (хак. Аарау) в складі Качинської етнічної субгрупи.

Сучасність[ред. | ред. код]

В цілому аринці залишили значний слід в топоніміці Красноярья. Їм зобов'язані назвами річка Бузим[4] и село Арейское[5].

Власне в Красноярську на честь аринского «князька», відомого під тюркським ім'ям Татиш, названий Татишів острів. З аринцями пов'язані назви вулиць на півночі міста: Аринська та Абітаєвська. На ім'я сина Татиша, Бугача, названі річка, міський мікрорайон та залізнична станція, а також приміська село Бугачево.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Міллер Г. Ф. Історія Сибіру. Т. II. - М .: Східна література, 2000. - С. 666.
  2. Див.: Міллер Г. Ф. Історія Сибіру. Т. I-III. - М .: Східна література, 1999-2005.
  3. Article_id = 40 Аринська Підгородня земля. k-rsk.info. Процитовано 2018-07-18. 
  4. Река Бузим. my.krskstate.ru. Процитовано 2018-07-18. 
  5. Алексеевич Т. Только наш дунькин пуп!. www.krasrab.com. Процитовано 2018-07-18. 

Література[ред. | ред. код]

  • Миллер Г. Ф. История Сибири. Т. I—III. — М.: Восточная литература, 1999-2005.
  • Энциклопедия Республики Хакасия : [в 2 т.] / Правительство Респ. Хакасия ; [науч.-ред. совет.: В. А. Кузьмин (пред.) и др.]. - Абакан : Поликор, 2007. Т. 1 : [А - Н]. - 2007. - 430, [2] с. : ил., портр. - Библиогр. в конце слов. ст. - С. 36.