Артикуляція (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:33, 25 серпня 2019, створена Lxlalexlxl (обговорення | внесок) (→‎Див. також)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Артикуля́ція (лат. articulatioвід articulo — «розчленовую») — робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків[1].

Уся сукупність навичок артикуляції, засвоєних людиною з дитинства разом із опануванням мови, створює т. зв. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу.

Артикуляцію контролюють мовні зони кори й підкіркових утворень головного мозку, отримуючи зворотній відгук через слух і кінестетику. Недорозвинення фонематичного слуху істотно ускладнює формування правильної артикуляції.

Етапи артикуляції[ред. | ред. код]

  • приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звуку;
  • витримка (експозиція) — вимова звуку зі збереженням відповідного положення органів;
  • відступ (рекурсія) — закінчення вимови звуку, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звуку чи переходять у стан спокою.

У реальних умовах звичайно вимовляють не окремі звуки, а мовленнєвий ланцюжок, тоді приступ наступного звуку накладається на відступ, іноді й на витримку попереднього звуку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розенталь Д. Е. «Словник лінгвістичних термінів»

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]