Відмінності між версіями «Аріанство»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
м (Відкинуто редагування 46.211.123.226 (обговорення) до зробленого ElrONE)
Мітка: Відкіт
 
(Не показано 3 проміжні версії 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Christian states 495 AD (en).svg|міні|250пкс|Аріанські й католицькі країни (495).]]
 
[[Файл:Christian states 495 AD (en).svg|міні|250пкс|Аріанські й католицькі країни (495).]]
   
'''Аріа́нство''', або '''арія́нство''' ({{lang-la|Arianismus, Arrianismus}}, {{lang-el|Αρειανισμός}})&nbsp;— IV—VI століттях [[християнство|християнська]] [[єресь]], один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика [[Арій|Арія]] (бл. [[256]]—[[336]]), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, [[Ісус Христос]], — єдиносутній ({{lang-la|homoousios}}) [[Бог-Отець|Богові-Отцеві]]; що Христос — істота не вічна, а лише посередник між [[Бог]]ом і [[людина|людиною]]. Засуджено остаточно на соборі [[381]] року. Було поширене серед [[германці]]в до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти [[таїнства|семи таїнств]], релігійних свят, шанування ікон, мощам, дотримання постів тощо. В XVII столітті в [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] аріанами називали послідовників [[Социніани|социніанство]]<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Ариане}}</ref>. Також — '''єресь Арія''' ({{lang-la|Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian}}).
+
'''Аріа́нство''', або '''арія́нство''' ({{lang-la|Arianismus, Arrianismus}}, {{lang-el|Αρειανισμός}})&nbsp;— IV—VI століттях [[християнство|християнська]] [[єресь]], один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика [[Арій|Арія]] (бл. [[256]]—[[336]]), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, [[Ісус Христос]], — єдиносутній ({{lang-la|homoousios}}) [[Бог-Отець|Богові-Отцеві]]; що Христос — істота не вічна, а лише посередник між [[Бог]]ом і [[людина|людиною]]. Засуджено остаточно на соборі [[381]] року. Було поширене серед [[германці]]в до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти [[таїнства|семи таїнств]], релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів тощо. В XVII столітті в [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] аріанами називали послідовників [[Социніани|социніанство]]<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Ариане}}</ref>. Також — '''єресь Арія''' ({{lang-la|Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian}}).
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
 
[[Файл:Arius portré.jpg|міні|250пкс|Арій]]
 
[[Файл:Arius portré.jpg|міні|250пкс|Арій]]
Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені [[Арій|Арія]] ([[256]]—[[336]])&nbsp;— [[священик]]а з [[Александрія|Александрії]].<ref>Є думки, що категорично це заперечують. → ''Каганець І''. [https://www.ar25.org/node/27175 Арійський стандарт.&nbsp;— Мандрівець: 2014]</ref> Заперечуючи тезу про єдину суть [[Трійця|Трійці]], аріанці твердили, що [[Христос]]&nbsp;— Син Божий&nbsp;— нижчий за [[Бог-Отець|Бога-Отця]]. На [[Нікейський собор 325|Нікейському соборі 325 року]] внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за [[єресь]]. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією [[IV століття]] в [[Римська імперія|Римській імперії]]. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора [[Констанцій II|Констанція II]]. Як [[єресь]] аріанство засуджене остаточно на соборі в [[381]] році, однак дістало поширення серед [[германці]]в та було релігією германських держав аж до [[VI століття]].
+
Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені [[Арій|Арія]] ([[256]]—[[336]])&nbsp;— [[священик]]а з [[Александрія|Александрії]].<ref>Є думки, що категорично це заперечують. → ''Каганець І''. [https://www.ar25.org/node/27175 Арійський стандарт.&nbsp;— Мандрівець: 2014]</ref> Заперечуючи тезу про єдину суть [[Трійця|Трійці]], аріанці твердили, що [[Христос]]&nbsp;— Син Божий&nbsp;— нижчий за [[Бог-Отець|Бога-Отця]]. На [[Нікейський собор 325|Нікейському соборі 325 року]] внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за [[єресь]]. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією [[IV століття]] в [[Римська імперія|Римській імперії]]. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора [[Констанцій II|Констанція II]]. Як [[єресь]] аріанство засуджене остаточно на соборі в [[381]] році, однак дістало поширення серед [[германці]]в та було релігією германських держав аж до [[VI століття]]. Аріанство прийняли [[остготи]], [[вестготи]], [[вандали]], [[бургунди]], [[свеви]], [[лангобарди]] та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. [[Франки]] чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до [[Католицизм|католицизму]]. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи [[Юстиніан I|Юстиніана]]. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці. Історик А. Кузьмін у своїй книзі «Початок Русі. Таємниці народження російського народу» висунув версію, що раннє християнство на Русі (Північне Причорномор'я, терени сучасної України) носило аріанський характер. Аріанами були княгиня [[Ольга (княгиня)|Ольга]], князі [[Аскольд]] і [[Дір]]. Є припущення, що в імперії гунів також було поширено аріанство.
 
Аріанству протистояло інше віровчення&nbsp;— юдеохристиянство. Єресями вони оголошувалися почергово. Основа аріанства&nbsp;— немає ніякої колективної відповідальності перед богом. Не існує ніяких колективних стосунків з богом&nbsp;— '''тільки особисті'''. Наука має бути релігійною, а релігія науковою&nbsp;— це основний постулат сучасного аріанства. Врешті-решт перемогло юдеохристиянство. Сучасні католицькі та православна церкви є юдеохристиянськими.
 
 
Найдовше аріанство протрималося серед [[германські племена|германських племен]]. Християнство у формі аріанства прийняли [[остготи]], [[вестготи]], [[вандали]], [[бургунди]], [[свеви]], [[лангобарди]] та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. [[Франки]] чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до [[Католицизм|католицизму]]. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи [[Юстиніан I|Юстиніана]]. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці. Історик А. Кузьмін у своїй книзі «Початок Русі. Таємниці народження російського народу» висунув версію, що раннє християнство на Русі (Північне Причорномор'я, терени сучасної України) носило аріанський характер. Аріанами були княгиня [[Ольга (княгиня)|Ольга]], князі [[Аскольд]] і [[Дір]]. Є припущення, що в імперії гунів також було поширено аріанство.
 
   
 
На відміну від [[Несторіанство|несторіанства]], аріанство вважається повністю знищеним в ранньому [[Середньовіччя|Середньовіччі]]. В той же час окремі пізніші [[теолог]]и поверталися до нього. Аріанство відродилося у [[XVI століття|XVI столітті]]. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] під ім'ям «аріанства» в [[XVII століття|XVII столітті]] широкого поширення набуло [[Социніани|социніанство]]<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Ариане}}</ref>.
 
На відміну від [[Несторіанство|несторіанства]], аріанство вважається повністю знищеним в ранньому [[Середньовіччя|Середньовіччі]]. В той же час окремі пізніші [[теолог]]и поверталися до нього. Аріанство відродилося у [[XVI століття|XVI столітті]]. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] під ім'ям «аріанства» в [[XVII століття|XVII столітті]] широкого поширення набуло [[Социніани|социніанство]]<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Ариане}}</ref>.
Рядок 31: Рядок 27:
 
* ''Рудоквас&nbsp;А.&nbsp;Д.'' [http://centant.pu.ru/aristeas/monogr/rudokvas/rud010.htm Очерки религиозной политики Римской империи времени императора Константина Великого]. {{ref-ru}}
 
* ''Рудоквас&nbsp;А.&nbsp;Д.'' [http://centant.pu.ru/aristeas/monogr/rudokvas/rud010.htm Очерки религиозной политики Римской империи времени императора Константина Великого]. {{ref-ru}}
 
* ''[[Сульпіцій Север|Север С'']]. [http://www.ancientrome.ru/antlitr/sulpsev/ Хроника, кн.&nbsp;1,&nbsp;2] / перевод Донченко&nbsp;А.&nbsp;И. {{ref-ru}}
 
* ''[[Сульпіцій Север|Север С'']]. [http://www.ancientrome.ru/antlitr/sulpsev/ Хроника, кн.&nbsp;1,&nbsp;2] / перевод Донченко&nbsp;А.&nbsp;И. {{ref-ru}}
  +
==Література==
  +
* Аріанство // {{ФЕС}}
 
* {{СМТИН}}
 
* {{СМТИН}}
 
* {{ВТ-ЭСБЕ|Ариане}}
 
* {{ВТ-ЭСБЕ|Ариане}}

Поточна версія на 20:45, 24 жовтня 2018

Аріанські й католицькі країни (495).

Аріа́нство, або арія́нство (лат. Arianismus, Arrianismus, грец. Αρειανισμός) — IV—VI століттях християнська єресь, один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика Арія (бл. 256336), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, Ісус Христос, — єдиносутній (лат. homoousios) Богові-Отцеві; що Христос — істота не вічна, а лише посередник між Богом і людиною. Засуджено остаточно на соборі 381 року. Було поширене серед германців до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів тощо. В XVII столітті в Речі Посполитій аріанами називали послідовників социніанство[1]. Також — єресь Арія (лат. Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian).

Історія[ред. | ред. код]

Арій

Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені Арія (256336) — священика з Александрії.[2] Заперечуючи тезу про єдину суть Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На Нікейському соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за єресь. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття. Аріанство прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. Франки чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до католицизму. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці. Історик А. Кузьмін у своїй книзі «Початок Русі. Таємниці народження російського народу» висунув версію, що раннє християнство на Русі (Північне Причорномор'я, терени сучасної України) носило аріанський характер. Аріанами були княгиня Ольга, князі Аскольд і Дір. Є припущення, що в імперії гунів також було поширено аріанство.

На відміну від несторіанства, аріанство вважається повністю знищеним в ранньому Середньовіччі. В той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)
  2. Є думки, що категорично це заперечують. → Каганець І. Арійський стандарт. — Мандрівець: 2014
  3. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Аріанство // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аріанство