Відмінності між версіями «Африканістика»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Не показані 86 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
  +
[[Файл:Africa (orthographic projection).svg|міні|праворуч|Африка — об'єкт вивчення і дослідження африканістики]]
'''Африканістика''' — комплекс наукових дисциплін, які вивчають економіку, соціальні і політичні проблеми, економічну географію, історію, право, етнографію, мови, літературу і мистецтво народів Африки. '''Африканістика''' включає вивчення історії Африки (доколоніальний, колоніальний, постколоніальний період), демографії (етнічні групи), культури, політики, економіки, мов та релігії (іслам, християнство, традиційні релігії). Спеціалістів з африканських досліджень часто називають «африканістами».
 
  +
'''Африканістика'''&nbsp;— комплекс [[Наукова дисципліна|наукових дисциплін]], які вивчають [[Економічна наука|економіку]], [[Соціальні науки|соціальні]] і [[Політична наука|політичні проблеми]], [[Економічна географія|економічну географію]], [[Історія Африки|історію]] (доколоніальний, колоніальний, постколоніальний періоди), [[право]], [[Народи Африки|етнографію]] і [[Населення Африки|демографію]], [[Мови Африки|мови]], [[Релігії Африки|релігії]] (іслам, християнство, традиційні релігії тощо), [[Африканська література|літературу]] і [[Африканське мистецтво|мистецтво народів Африки]]<ref name="УРЕ"/>. Африканістика зародилась і певний час розвивалась як один з напрямків [[Сходознавство|сходознавства]]<ref name="ВУЕ"/>. У тісній взаємодії з африканістикою розвиваються й старі дисципліни, що стали окремими підрозділами нової дисципліни&nbsp;— [[єгиптологія]], [[ефіопістика]], а також [[арабістика]], в коло якої входить вивчення народів північної та північно-східної частини континенту<ref name="ВРЕ"/>. Під африканістикою у вужчому значенні розуміють вивчення лише Тропічної Африки на південь від Сахари, без Лівії, Єгипту і країн Магрибу<ref name="ВУЕ"/>. Спеціалістів з африканських досліджень називають «африканістами». Африканістика активно розвивається у США і Великій Британії, Франції, Росії, Німеччині, Польщі, Португалії, Італії, з початку XXI століття&nbsp;— у Китаї<ref name="ВУЕ"/>.
   
  +
== Історія ==
{{без джерел|дата=березень 2020}}
 
  +
[[Файл:UNESCO's General History of Africa (in Portuguese).jpg|міні|праворуч|''«[[Загальна історія Африки (ЮНЕСКО)|Загальна історія Африки]]»'' від [[ЮНЕСКО]]]]
{{наука-доробити}}
 
  +
Писемні джерела засвідчують інтерес до Африки ще з античних часів. Докладні відомості про її північні та східні береги знаходяться в працях давньоєгипетських, давньогрецьких, перських, індійських, давньоримських істориків і географів. Середньовічні візантійські та арабські мандрівники й місіонери ([[Аль-Масуді]], [[Мухаммад аль-Ідрісі]], [[Ібн Хальдун]], [[Ібн Баттута]]) значно збагатили знання про цей материк<ref name="ЕСУ"/>. [[Лев Африканський]] (1483—1555), ще до свого хрещення 1520 року, відвідав держави на південь від Сахари&nbsp;— [[Сонгай]], [[Борну]], [[Нубія|Нубію]] та інші, спогади про які виклав [[1550]] року в книзі ''«Опис Африки й вартих уваги місць, які в ній є»'' ({{lang-it|Della descrittione dell’Africa et delle cose notabli che ivi sono}}), що до XIX століття була основним писемним джерелом європейців про внутрішні райони Африки<ref name="ВУЕ"/>.
[[Категорія:Африканістика]]
 
  +
  +
Активне дослідження та освоєння Африки європейці розпочали в [[Епоха великих географічних відкриттів|епоху Великих географічних відкриттів]] з кінця [[XIV століття]]. Особливої інтенсивності цьому процесу надала [[промислова революція]] XIX століття. Упродовж XIX століття африканістика розвивалась як прикладна наукова дисципліна, й виливалась у викладання африканських мов і окремих елементів культури. [[1788]] року в [[Лондон]]і було створено «Асоціацію для сприяння відкриттю внутрішньої частин Африки» з метою розвідки річкових шляхів сполучення. [[1830]] року асоціація влилась до [[Королівське географічне товариство|Королівського географічного товариства]]<ref name="ЕСУ"/>. [[1795]] року англійські колоністи засновують [[Капська колонія|Капську колонію]] й розпочинають дослідження півдня. Так впродовж 1803—1805 років Г. Ліхтенштейн досліджував плато Кару та землі кафрів. Голландські поселенці (бури) організовують Капське товариство з вивчення Центральної Африки<ref name="ЕСУ"/>. Подорожі континентом англійців [[Мунго Парк]]а, [[Г'ю Клаппертон]]а, [[Ричард Лендер|Ричарда Лендера]], [[Девід Лівінгстон|Девіда Лівінгстона]] та американського журналіста [[Генрі Мортон Стенлі|Генрі Стенлі]] поступово накопичували матеріали для досліджень.
  +
  +
З початку XX століття африканістика зазнає інституалізації&nbsp;— у провідних європейських державах створюються науково-дослідницьких центри з вивчення чорного континенту. А із заверешенням Другої світової війни і крахом світової колоніальної системи розпочинається сучасний етап африканських досліджень.
  +
  +
Офіційною датою появи наукової дисципліни вважається [[1960]] рік, коли на 25-му [[Міжнародний конгрес сходознавців|Міжнародному конгресі сходознавців]] у [[Москва|Москві]], виходячи з нових політичних реалій [[Рік Африки|параду африканських незалежностей]], було прийнято рішення заснувати окремий [[Міжнародний конгрес африканістів]]<ref name="ЕСУ"/>. Перший МКА було проведено в грудні [[1962]] року в столиці [[Гана|Гани]]&nbsp;— [[Аккра|Аккрі]], другий через три роки в столиці [[Сенегал]]у&nbsp;— [[Дакар]]і<ref name="ВРЕ"/>. Американський [[Говардський університет]] з [[1969]] року вперше розпочав присуджувати наукові ступені з африканістики як окремої дисципліни<ref name="ВУЕ"/>.
  +
  +
== В Африці ==
  +
Проводити власні дослідження континенту африканцям заважала колоніальна система європейських держав і брак освіти. Тому зрозуміло, що нагальні потреби з прикладних і теоретичних досліджень постали вже перед незалежними державами. Першим у цій справі були уряди [[уряд Єгипту|Єгипту]], який у співробітництві з британськими радниками розпочав активні дослідження долини Нілу в міжвоєнний період, та [[Південно-Африканський Союз|Південно-Африканського Союзу]], що активно розвідував мінеральні поклади на півдні Африки<ref name="ЕСУ"/>. З 1950-х років з'являються нові й реорганізовуються старі дослідницькі центри. Французький [[Інститут Чорної Африки]] в [[Дакар]]і, після отримання [[Сенегал]]ом незалежності, було перетворено на [[Університет фундаментальних досліджень Чорної Африки]]. [[1964]] року [[Дар-ес-Саламський університет|Дар-ес-Саламському університеті]] виник [[Інститут суахілійських досліджень]]<ref name="ЕСУ"/>. Вчені-африканці перш за все у своїх працях намагались спростувати твердження про відсутність у них самостійної історії через брак писемних доєвропейських джерел{{efn|Відоме [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|гегелівське]] твердження: «Африка — неісторична частина світу».}}. Одним з перших апелювати до славетного африканського минулого, передусім [[Давній Єгипет|давньоєгипетського]], почав сенегалець [[Шейх Анта Діоп]]<ref name="ЕСУ"/>. [[Ж. Кі-Зербо]], [[Аде Аджаї]] були засновниками африканської академічної історичної спільноти, яка переглянула європоцентристську концепцію та вибудували нову, що розглядає Африку як невід'ємну частину історії людства. Ця концепція була покладена в основу багатотомного видання ''«[[Загальна історія Африки (ЮНЕСКО)|Загальної історії Африки]]»'' від ЮНЕСКО (1964—2010) та ''«[[Кембриджська історія Африки|Кембриджської історії Африки]]»''<ref name="ЕСУ"/>. Африканські дослідники реконструюють минуле власного континенту ґрунтуючись на [[Фольклор|усних переказах]] та [[Археологія|археологічних даних]]. Бельгійський антрополог та історик [[Ян Вансіна]] розробив методологію досліджень, що спирається у таких дослідженнях на тісну співпрацю істориків, антропологів та лінгвістів<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Orishatukeh Faduma (page 48 crop).jpg|border|Оришатуке Фадума
  +
Jean Price-Mars.jpg|border|Жан Прайс-Марс
  +
Kwame Nkrumah (JFKWHP-AR6409-A).jpg|border|Кваме Нкрума
  +
Cabral 2.png|border|Амілкар Кабрал
  +
Julius Nyerere (1965).jpg|border|Джуліус Ньєрере
  +
Kwame Nkrumah Complex University of Ghana.jpg|border|Інститут африканістики Університету Гани
  +
</gallery></small>
  +
  +
Головними центрами африканських досліджень на самому материку виступають<ref name="ВУЕ"/>:
  +
* Інститут африканістики імені Кваме Нкруми [[Університет Гани|Університету Гани]] ([[Аккра]], 1962). Існують магістерська програма і аспірантура за даною спеціальністю.
  +
* Центр африканістики [[Аддис-Абебський університет|Аддис-Абебського університету]] ([[Аддис-Абеба]], 2007).
  +
* Центр африканістики [[Каїрський університет|Каїрського університету]] ([[Каїр]]). Можна отримати ступінь бакалавра за даною спеціальністю.
  +
* Центр африканістики [[Кейптаунський університет|Кейптаунського університету]] ([[Кейптаун]], 2012).
  +
* Спільний Інститут африканістики й студій діаспори [[Лагоський університет|Лагоського]] і [[Вест-Індійський університет|Вест-Індійського університетів]] ([[Лагос]] і [[Кінгстон (Ямайка)|Кінгстон]], 2017).
  +
* Інститут африканістики [[Ібаданський університет|Ібаданського університету]] ([[Ібадан]]). Існують магістерська програма і аспірантура за даною спеціальністю.
  +
  +
Відомі африканісти африканського походження: пропогандист африканської культури [[Оришатуке Фадума]], ідеолог [[панафриканізм]]у [[Кваме Нкрума]], теоретики антиколоніалізму [[Жан Прайс-Марс]], [[Амілкар Кабрал]] і [[Джуліус Ньєрере]], письменник [[Чинуа Ачебе]], марксист-панафриканіст [[Абдулрахман Мохамед Бабу]], історики [[Франсуа Басоле]], [[Волтер Родні]], [[Альберт Аду Боахен]] і [[Бала Усман]], теоретик постколоніалізму [[Франц Фанон]], політолог [[Алі Мазруї]]; економіст [[Джастініан Рвеємаму]], освітянин [[Кеннет Онвука Дайк]].
  +
  +
{{see also|Історія дослідження Африки}}
  +
  +
== У Великій Британії ==
  +
З початку XX століття британська африканістика зазнає інституалізації&nbsp;— [[1916]] року при [[Лондонський університет|Лондонському університеті]] було створено [[Школа східних і африканських досліджень Лондонського університету|Школу східних і африканських досліджень]] ({{lang-en|School of Oriental and African Studies}}; SOAS)<ref name="ВУЕ"/>. [[1926]] року в Лондоні для пропагування африканських мов і негритянської культури [[Фредерік Лугард|Фредеріком Лугардом]], [[Дідріх Вестерман|Дідріхом Германом Вестерманном]] і [[Моріс Делафосс|Морісом Делафоссом]] було створено [[Міжнародний африканський інститут|Міжнародний інститут африканських мов і культури]] (IAI){{sfn|Frieder L. et al.|2014|p=9}}. [[1963]] року було засновано [[Асоціація африканістики Великої Британії|Асоціацію африканістики Великої Британії]] ({{lang-en|African Studies Association of the United Kingdom}}; ASAUK)<ref name="ВУЕ"/>. З 1950-х років розпочинається створення університетських центрів дослідження чорного материка ({{lang-en|African Studies Center}}; ASC). Так [[1963]] року було створено західноафриканський центр при [[Бірмінгемський університет|Бірмінгемському університеті]], а через два роки загальноафриканський при [[Кембриджський університет|Кембриджському]]<ref name="ВУЕ"/>. Пізніше такий центр був відкритий при [[Університет Лідса|університеті Лідса]]<ref name="Leeds"/>. 2007 року в Лондоні було відкрито аналітичний центр з формування національної політики щодо [[Субсахарська Африка|Субсахарської Африки]]&nbsp;— [[Дослідницький інститут Африки]] ({{lang-en|Africa Research Institute}}; ARI). При Кембриджському університеті існує магістерська програма з даної спеціальності<ref name="CambridgePh"/><ref name="CambridgePhD"/>.
  +
  +
Головним науковим часописом британських африканістів є журнал ''«[[Африканські студії (журнал)|Африканські студії]]»'' ({{lang-en|African Studies}}), що виходить тричі на рік. Міжнародний африканський інститут від 1928 року видає журнал ''«[[Африка (журнал)|Африка]]»'' ({{lang-en|Africa}}), що виходить чотири рази на рік; від 1984 року щорічний бібліографічний довідник ''«[[Африканська бібліографія (часопис)|Африканська бібліографія]]»'' ({{lang-en|Africa Bibliography}}).
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Rencontre_de_Livingstone_-_How_I_found_Livingstone_(fr).png|border|Зустріч Стенлі та Лівінгстона
  +
Portrait_of_Harry_Johnston.jpg|border|Генрі Джонстон
  +
LordLugard.jpg|border|Фредерік Лугард
  +
ElandsBay1979.jpg|border|Джон Десмонд Кларк
  +
SOAS Library interior view.jpg|border|Бібліотека Школи східних і африканських досліджень
  +
</gallery></small>
  +
  +
Відомі британські африканісти: [[Роберт Сазерленд Ратрей]], С. Мік, натураліст і фотограф [[Гаррі Гамільтон Джонстон]], Д. Форд, [[Меєр Фортес]], соціальний антрополог [[Макс Глакман]], палеоантрополог [[Джон Десмонд Кларк]], публіцист [[Безіл Девідсон]], історики [[Патрік Шабаль]], [[Стівен Елліс]], [[Джон Фейдж]], [[Айвор Вілкс]], [[Іван ван Сертіма]], [[Теренс Ренджер]] і [[Ентоні Кірк-Грін]] та інші.
  +
  +
== У Китаї ==
  +
<!--[[Файл:Westcampusofbfsu.jpg|міні|праворуч|Брама Західного кампусу Пекінського університету іноземних мов]]-->
  +
Африканістика для [[Китайська Народна Республіка|Китаю]] є досить молодою дослідницькою дисципліною. Не зважаючи на середньовічні [[Подорожі Чжен Хе|експедиції Чжен Хе]] до східних берегів Африки, Китай сторіччями дотримувався [[Ізоляціонізм|ізоляціоністської]] зовнішньої політики. У зв'язку із бурхливим зростанням [[Економіка Китаю|китайської економіки]] та активною експансіоністською політикою КНР на африканських ринках африканські студії почали бурхливо розвиватись з 2000-х років. Провідними центрами регіональних досліджень виступають центри азійсько-африканських студій при [[Пекінський університет іноземних мов|Пекінському]] (BFSU) та [[Шанхайський університет іноземних мов|Шанхайському університетах іноземних мов]] (SISU).
  +
  +
== У Німеччині ==
  +
На початку XIX століття на потребу молодої [[Німецька колоніальна імперія|німецької колоніальної імперії]], яка передусім базувалась на чотирьох африканських колоніях, при [[Гамбурзький колоніальний інститут|Гамбурзькому колоніальному інституті]] було організовано Семінар з вивчення колоніальних мов<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Georgschweinfurth.jpg|border|Георг Швайнфурт
  +
Leo Frobenius.jpg|border|Лео Фробеніус
  +
Carl Meinhof.jpg|border|Карл Майнгоф
  +
Westermann 1911 Sudansprachen cover.jpg|border|''«Суданські мови»'' Дідріха Вестермана, 1911 рік
  +
Geisteswissenschaftliches Zentrum.jpg|border|Африканські студії в Гуманітарному центрі Лейпцизького університету
  +
</gallery></small>
  +
  +
Головними центрами сучасних африканських досліджень у Німеччині є:
  +
* Відділ африканських досліджень та Інститут досліджень Азії та Африки [[Університет Гумбольдта|Університету Гумбольдта]] ([[Берлін]])<ref name="IAAS"/><ref name="Berlin"/>. При університеті існує бакалаврська і магістерська програми з даної спеціальності<ref name="Humboldt"/>.
  +
* Інститут африканських досліджень (BIGSAS) [[Байройтський університет|Байройтського університету]] ([[Байройт]]).
  +
* Інститут африканських досліджень [[Лейпцизький університет|Лейпцизького університету]] ([[Лейпциг]]).
  +
* Кафедра африканських досліджень при [[Гамбурзький університет|Гамбурзькому університеті]] ([[Гамбург]]).
  +
  +
Відомі німецькі африканісти: ботанік і етнограф [[Ґеорг Август Швайнфурт]], етнограф і антрополог [[Лео Фробеніус]], лінгвіст [[Карл Майнгоф]], етнолог [[Бернгард Анкерман]], лінгвіст та історик культури [[Дідріх Вестерман]] та інші.
  +
  +
== У Північній Америці ==
  +
Сталий інтерес до Африки в науковому середовищі Північної Америки оформився із закінченням [[Друга світова війна|Другої світової війни]], коли США посіли місце світового гегемона й остаточно позбавились ізоляціоністської позиції у зовнішній політиці. [[1957]] року в Північній Америці було засновано [[Асоціація африканістики|Асоціацію африканістики]] ({{lang-en|African Studies Association}}; ASA)<ref name="ВУЕ"/>. Від 1965 року асоціація присуджує щорічні [[Премія Гершковиця|премії Гершковиця]] за видатний внесок в наукові дослідження з африканської тематики. 1968 року з американської асоціації видокремились дослідники-афроамериканці в [[Асоціація дослідження африканської спадщини|Асоціацію дослідження африканської спадщини]] ({{lang-en|African Heritage Studies Association}}) з метою відмовитись від євроцентристських підходів у своїх студіях<ref name="ВУЕ"/>. З 1950-х років в англо-саксонському світі розпочинається створення університетських центрів дослідження чорного материка ({{lang-en|African Studies Center}}; ASC): 1953 року в [[Бостонський університет|Бостонському університеті]], 1959&nbsp;— [[Університет Каліфорнії в Лос-Анджелесі|Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі]] тощо<ref name="ВУЕ"/>. [[Нобелівська премія миру|Нобелівський лауреат премії миру]] 1964 року [[Мартін Лютер Кінг]] захистив ступінь доктора філософії 1955 року в Бостонському університеті<ref name="King"/>.
  +
  +
[[1921]] року було засновано науковий часопис ''«[[Африканські дослідження (журнал)|Африканські дослідження]]»'' ({{lang-en|African Studies}}), який виходить тричі на рік і містить наукові статті з гуманітарних наук африканської проблематики. Від [[1932]] року в [[Говардський університет|Говардському університеті]] ([[Вашингтон]]) видається науковий ''«[[Журнал негритянської освіти]]»'' ({{lang-en|The Journal of Negro Education}}), присвячений проблематиці освіти чорношкірого населення США.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
<!--GwendolenCarter.jpg|border|Гвендолін М. Картер-->
  +
<!--Joseph_Greenberg_(1915–2001).png|border|Джозеф Грінберг-->
  +
Martin Luther King Jr NYWTS.jpg|border|Мартін Лютер Кінг
  +
Howard_University_Founders_Library.jpg|border|Дослідницький центр Мурланда — Спінгарна
  +
UF CAS Historical Marker.jpg|border|Знак на честь відкриття африканських студій у Флоридському університеті
  +
</gallery></small>
  +
  +
Головними центрами сучасних африканських досліджень у Північній Америці також є:
  +
* Програма африканських досліджень Мелвілла Гершковиця при [[Північно-Західний університет|Північно-Західному університеті]] ([[Еванстон (Іллінойс)|Еванстон]], 1948).
  +
* Центр африканських досліджень при [[Мічиганський університет|Мічиганському університеті]] ([[Іст-Лансінг (Мічиган)|Іст-Лансінг]], 1960). Можна отримати ступінь бакалавра і магістра за даною спеціальністю.
  +
* Центр африканських досліджень при [[Університет Флориди|Університеті Флориди]] ([[Гейнсвілл (Флорида)|Гейнсвілл]], 1964). Можна отримати ступінь магістра за даною спеціальністю.
  +
* Відділ африканських студій та [[дослідницький центр Мурланда — Спінгарна]] Говардського університету (Вашингтон, 1973). Можна отримати ступінь магістра за даною спеціальністю.
  +
* Відділ вивчення африканських, близькосхідних і південноазійських мов і літератури (AMESALL) при [[Рутгерський університет|Рутгерському університеті]] ([[Нью-Брансвік (Нью-Джерсі)|Нью-Брансвік]]). Можна отримати ступінь бакалавра і магістра за даною спеціальністю.
  +
* [[Інститут африканських культурологічних і політичних досліджень]] ({{lang-en|Africana Cultures and Policy Studies Institute}}; ACPSI, 2005).
  +
* При [[Університет Огайо|університеті Огайо]] існує магістерська програма з африканістики.
  +
* Канадський центр африканських досліджень при [[Карлтонський університет|Карлтонському університеті]] ([[Оттава]]). Можна отримати ступінь бакалавра і магістра за даною спеціальністю.
  +
  +
Відомі американські африканісти: антрополог [[Мелвілл Джин Гершковіц]], лінгвісти [[Джозеф Грінберг]] і [[Вільям Еверетт Велмерс]], політологиня та антропологиня [[Гвендолін М. Картер]], історики [[Джон Генрік Кларк]], [[Девід Хеніг]], викладач [[Вільям Лео Генсбері]] та інші.
  +
  +
== У Росії ==
  +
У [[Росія|Росії]] основи африканістики заклали заклали [[Арабістика|арабіст]] [[Крачковський Ігнатій Юліанович|Ігнатій Крачковський]], сходознавець [[Струве Василь Васильович|Василь Струве]], африканісти [[Ольдерогге Дмитро Олексійович|Дмитро Ольдерогге]] та [[Потєхін Іван Зосимович|Іван Потєхін]]<ref name="УРЕ"/>. За часів [[СРСР]] африканістика зазнала бурхливого розквіту, вона досліджувалась і викладалась в спеціально створеному [[Інститут Африки РАН|Інституті Африки]], у відділі [[Інститут сходознавства РАН|Інституту сходознавства АН СРСР]], [[Інститут країн Азії та Африки|Інституті країн Азії та Африки]] при [[Московський державний університет імені М. В. Ломоносова|Московському університеті]], на [[Східний факультет СПбДУ|Східному факультеті]] [[Санкт-Петербурзький державний університет|Ленінградського університету]], на окремих кафедрах вищих навчальних закладів<ref name="УРЕ"/>. Інститутом Африки впродовж 1959—1964 років завідував Іван Потєхін, 1964—1976&nbsp;— [[Солодовніков Василь Григорович|Василь Солодовніков]], 1976—1992 років завідував [[Громико Анатолій Андрійович|Анатолій Громико]], 1992—2015&nbsp;— [[Васильєв Олексій Михайлович|Олексій Васильєв]]. Проблеми африканістики почали висвітлюватись на сторінках спеціалізованих журналів ''«[[Народы Азии и Африки]]», «[[Азия и Африка сегодня]]»'' та інших. Протягом двох десятиліть 1959—1981 років у серії монографій ''«Языки зарубежного Востока и Африки»'' було видано 15 монографій, присвячених окремим афраканським мовам<ref name="ЕСУ"/>. Видавались численні публіцистичні статті й брошури про тяжку долю африканських народів заради «теоретичного обґрунтування» та ідеологічного виправдання втручання Москви в африканські справи з метою втягнути у сферу власного впливу, зробити з них повноцінних членів [[Соціалістичний табір|соціалістичного табору]]<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Institute_for_African_Studies.jpg|border|Інститут Африки РАН
  +
Moscow 05-2012 Mokhovaya 05.jpg|border|Інституті країн Азії та Африки МДУ
  +
<!--Могила академика Ивана Потехина.JPG|border|Надгробок Івана Потєхіна на Новодівичому цвинтарі в Москві-->
  +
Solodovnikov-v-g.jpg|border|Солодовніков Василь Григорович
  +
RIAN_archive_634702_Anatoly_A._Gromyko.jpg|border|Громико Анатолій Андрійович
  +
Alexey_Vasiliev_kremlinRU.jpg|border|Васильєв Олексій Михайлович
  +
</gallery></small>
  +
  +
Відомі російські африканісти: [[Арсеньєв Володимир Романович|Арсеньєв В. Р.]], [[Балезін Олександр Степанович|Балезін О. С.]], [[Болотов Василь Васильович|Болотов В. В.]], [[Бондаренко Дмитро Михайлович|Бондаренко Д. М.]], [[Бутовська Марина Львівна|Бутовська М. Л.]], [[Вавилов Володимир Миколайович|Вавилов В. М.]], [[Власова Ольга Олександрівна (вчений)|Власова О. О.]], [[Видрин Валентин Феодосьєвич|Видрин В. Ф.]], [[Ганкін Емануїл Берович|Ганкін Е. Б.]], [[Гевелінг Леонід Володимирович|Гевелінг Л. В.]], [[Гиренко Микола Михайлович|Гиренко М. М.]], [[Голєнищев Володимир Семенович|Голєнищев В. С.]], [[Горнунг Михайло Борисович|Горнунг М. Б.]], [[Громов Михайло Дмитрович|Громов М. Д.]], [[Громова Неллі Володимирівна|Громова Н. В.]], [[Давідсон Аполлон Борисович|Давідсон А. Б.]], [[Добронравін Микола Олександрович|Добронравін М. О.]], [[Желтов Олександр Юрійович|Желтов О. Ю.]], [[Жуков Андрій Олексійович|Жуков А. О.]], [[Картузов Станіслав Петрович|Картузов С. П.]], [[Кобищанов Юрій Михайлович|Кобищанов Ю. М.]], [[Коковцев Матвій Григорович|Коковцев М. Г.]], [[Котляр Олена Семенівна|Котляр О. С.]], [[Куббель Лев Євгенович|Куббель Л. Є.]], [[Летньов Артем Борисович|Летньов А. Б.]], [[Львова Елеонора Сергіївна|Львова Е. С.]], [[Ляховська Ніна Дмитрівна|Ляховська Н. Д.]], [[Мазов Сергій Васильович|Мазов С. В.]], [[Нікіфорова Ірина Дмитрівна|Нікіфорова І. Д.]], [[Орлова Антоніна Семенівна|Орлова А. С.]], [[Поздняков Костянтин Ігоревич|Поздняков К. І.]], [[Прожогіна Світлана Вікторівна|Прожогіна С. В.]], Райт М. В., [[Ряузова Олена Олександрівна|Ряузова О. О.]], [[Следзевський Ігор Васильович|Следзевський І. В.]], [[Сова Любов Зинов'ївна|Сова Л. З.]], [[Субботін Валерій Олександрович|Субботін В. О.]], [[Тураєв Борис Олександрович|Тураєв Б. О.]], [[Тютрюмова Тамара Леонидівна|Тютрюмова Т. Л.]], [[Хазанов Анатолій Михайлович|Хазанов А. М.]], [[Чернецов Севір Борисович|Чернецов С. Б.]], [[Шубін Володимир Геннадійович|Шубін В. Г.]], [[Юшманов Микола Володимирович|Юшманов М. В.]]
  +
  +
== В Україні ==
  +
Відомості про культуру, звичаї, мови Африки українці отримували під час паломництва до [[Гріб Господній|Гробу Господнього]] в [[Єрусалим]]і від єгипетських християн-коптів та аббісинців. В анонімній праці ''«[[Путник о граді Ієрусалимі]]»'' (1597—1607) згадується про африканських християн [[Копти|коптів]]<ref name="ЕСУ"/>. [[1705]] року монахи Макарій та Селіверст з [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверського]] відвідали [[Александрія|Александрію]] та [[Рахіт (місто)|Рахит]]<ref name="ЕСУ"/>. Приблизно у той же час, під 1707—1709 роками про Ефіопію повідомляв чернігівський ієромонах [[Іпатій Вишенський]]<ref name="ЕСУ"/>. Докладні відомості про Єгипет першої половини [[XVIII століття]] у своєму ''«[[Пешеходец|Пешеходце]]»'' (1778) залишив відомий український мандрівник [[Григорович-Барський Василь Григорович|Василь Григорович-Барський]]<ref name="ЕСУ"/>. [[1760]] року український чернець (пізніше архімандрит) і [[Яценко Лука Степанович|Леонтій]] (Лука Зеленський-Яценко) відвідав [[монастир святої Катерини]] на [[Синайський півострів|Синайському півострові]]<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
Першим «українським ефіопістом»{{efn|Так його вперше назвав московський африканіст українського походження Кобищанов Юрій Михайлович.}} був [[Симон (Тодорський)|Симон Тодорський]], випускник Києво-Могилянської академії, майбутній архієпископ Псковський та наставник [[Катерина II|Катерини II]], що вивчав у [[Галле-Віттенберзький університет|Галле-Віттенберзькому університеті]] (Німеччина) під керівництвом знаного тогочасного [[Семітологія|семітолога]] [[Міхаеліс]]а [[Давньоєврейська мова|давньоєврейську]], [[Сирійська мова|сирійську]], [[Арабська мова|арабську]] та [[Халдейська мова|давньоефіопську]] («халдейську») мови, зібрав велику бібліотеку реліквій східними мовами<ref name="ЕСУ"/>. [[1815]] року закарпатський просвітитель [[Лучкай Михайло Михайлович|Михайло Лучкай]] склав у [[Відень|Відні]] невеличкий словник [[Амхарська мова|амхарської]] та [[Ґеез|мови ґеез]], двох основних мов Ефіопії<ref name="ЕСУ"/>. Впродовж 1829—1836 років у [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківському університеті]] німецький вчений [[Дорн Борис Андрійович|Борис Дорн]] викладав курс мови ґеез<ref name="ЕСУ"/>. Від [[1861]] року в Києві працював і друкувався перший росіський ефіопіст єпископ [[Порфирій (Успенський)|Порфирій Успенський]]. Він зібрав велику колекцію ефіопських книг, а його діяльність викликала жвавий інтерес до Африки, що вилилось у різноманітні друковані праці [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної академії]] та [[Київський університет імені Тараса Шевченка|університету]]<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
Перші природознавчі дослідження африканського континенту серед українців здіснив мандрівник, дипломат, гірничий інженер та письменник, випускник Харківського університету [[Ковалевський Єгор Петрович|Єгор Ковалевський]]. Він [[1847]] року за дорученням російського уряду був призначений керівником золотопошукової місії в [[Договірний Судан|єгипетському Судані]]{{sfn|Вальская Б. А.|1956}}. Результатом його досліджень стала перша наукова праця про геологічну будову долини [[Ніл]]у<ref name="ГорЖ"/>. Спостереження за звичаями, віруваннями, умов життя життя місцевих жителів ([[нубійці]]в, [[абабде]], ефіопів) та [[Південні слов'яни|балканських слов'ян]] на службі у фортеці [[Дуль]], опис [[Хартум]]у, руїну [[Сеннар]]у тощо він виклав у своїй праці ''«[[Путешествие во внутреннюю Африку]]»'' (1848)<ref name="ЕСУ"/>{{sfn|Вальская Б. А.|1956}}. Український географ, етнограф і мандрівник [[Булатович Олександр Ксаверійович|Олександр Булатович]] впродовж подорожей 1897—1899 років у складі російського Червоного хреста першим з європейців дістався віддалених районів [[Ефіопське нагір'я|Ефіопського нагір'я]], південного узбережжя озера [[Туркана (озеро)|Рудольф]], перетнув гори [[Каффа (гори)|Каффа]], зібравши велику картографічну, геологічну та фотографічну колекції. Свої враження він виклав у творах ''«[[От Энтото до реки Баро]]», «Из Абиссини через страну Каффа на озеро Рудольфа», «[[С войсками Менелика II]]»''<ref name="ЕСУ"/>. Свої враження про відвідини континенту на початку XX століття виклали в книжках [[Городецький Владислав Владиславович|Владислав Городецький]] та [[Софія Яблонська-Уден]] (''«Чар Марока»''){{sfn|ЕУД|1995|с=36—38}}.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Barsky-book.jpg|border|Титул праці Василя Григоровича-Барського
  +
Simon_todorsky.jpg|border|Симон Тодорський
  +
Porphiry Uspenski.jpg|border|Порфирій Успенський
  +
Boris Dorn.jpg|border|Борис Дорн
  +
Egor Kovalevsky.jpg|border|Єгор Ковалевський
  +
Bulatovich.jpg|border|Олександр Булатович
  +
Катерина Грушевська. Kateryna Hruševśka.jpg|border|Катерина Грушевська
  +
</gallery></small>
  +
  +
Серед праць [[Український соціологічний інститут|Українського соціологічного інституту]] (1919—1923), організованого [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайлом Грушевським]] в еміграції, була праця етнографа [[Грушевська Катерина Михайлівна|Катерини Грушевської]] ''«Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки»''<ref name="ЕСУ"/>. З поверненням Грушевського з еміграції в Україні була відкрита науково-дослідна кафедра історії України з кабінетом примітивних культур, який під керівництвом Катерини Грушевської вже 1928 року виріс до окремого відділу примітивної культури і народної творчості<ref name="ЕСУ"/>. В Українській РСР з 1920-х років дослідження з африканської тематики здійснювали науковці [[Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства|Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства]] (1926—1930), свої наукові праці вони публікували у часописах ''«Первісне громадянство», «[[Східний Світ (журнал)|Східний світ]]»'' (1927—1931)<ref name="ВУЕ"/>. Впродовж 1920-1930-х років в УРСР було перекладено декілька праць [[Девід Лівінгстон|Девіда Лівінгстона]] та видано невеликі книжки про окремі африканські країни. Після ліквідація низки наукових установ впродовж 1930-х років надалі африканістикою в Україні, окрім історичних факультетів провідних вишів, майже не займалися<ref name="ЕСУ"/>.
  +
  +
Після війни провідним українським спеціалістом з географії материків [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Сергієм Бєлозоровим]] було складено фізико-географічний нарис про континент, що витримав кілька перевидань{{sfn|Бєлозоров С. Т.|1957}}. У радянські часи проблемами африканістики в УРСР займались в [[Інститут історії України НАН України|Інституті історії АН УРСР]] і продовжують займатись в [[Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського|Інституті сходознавства НАНУ]], у Відділі історії країн Азії та Африки [[Інститут всесвітньої історії НАН України|Інституту всесвітньої історії НАНУ]] та на кафедрі міжнародного регіонознавства [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського національного університету імені Тараса Шевченка]]<ref name="УРЕ"/>. Проблеми африканістики висвітлюються на сторінках наукових журналів ''«[[Проблеми всесвітньої історії]]»'' та ''«Східний світ»'', в збірнику наукових статей ''«[[Сходознавство (збірник)|Сходознавство]]»''.
  +
  +
Після бурхливого розвитку африканських досліджень радянської доби, з 1990-х років відбувається різке згортання заідеологізованих кон'юнктурних студій, а брак запиту з боку державного та приватного секторів не поставив нових практичних завдань заради збереження наукового середовища{{sfn|Мельник І. С.|2018}}. Подібна ситуація склалась майже в усіх східноєвропейських державах, окрім Росії, і протрималась до початку 2010-х років, коли інтерес до зростаючих африканських економік з боку провідних економік світу ([[G20]]) постав і новим викликом, і новою можливістю для європейських держав колишнього [[Соціалістична держава|соцтабору]].
  +
  +
Серед українських африканістів-дослідників відомі постаті: Дмитро Філіпенко, Роман Міхньов, Віктор Гура (постоколоніальна епоха, Марокко), Микола Несук (Зімбабве), історики і дипломати [[Озадовський Андрій Андрійович|Андрій Озадовський]], [[Плачинда Володимир Сергійович|Володимир Плачинда]], Василь Чумак та інші<ref name="ЕУД"/><ref name="ЕСУ"/>. Дослідженням колоніального періоду історії Африки займалися українські дослідники С.&nbsp;М.&nbsp;Луценко (німецький колоніалізм), В.&nbsp;В.&nbsp;Долід (британський), О.&nbsp;М.&nbsp;Тавшунський (бельгійський). На початку XXI століття їхні студії продовжують С.&nbsp;С.&nbsp;Троян (британський колоніалізм), Л.&nbsp;І.&nbsp;Валюх (французький), Н.&nbsp;В.&nbsp;Плюта (німецький){{sfn|Троян С. С.|2016}}. За доби незалежності африканською проблематикою займались К.&nbsp;О.&nbsp;Юрченко (українсько-африканські відносини, питання інтеграції та демократизації африканського суспільства), В.&nbsp;В.&nbsp;Буренков (Субсахарська Африка), О.&nbsp;В.&nbsp;Бікла (західносахарський конфлікт, українсько-магрибські зв'язки), Ю.&nbsp;А.&nbsp;Косенко (Ботсвана), С.&nbsp;В.&nbsp;Гладченко (Туніс){{sfn|Мельник І. С.|2018}}.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
P1320865 вул. Леонтовича, 5.jpg|border|Будівля Інститут всесвітньої історії НАН України
  +
Pechersk 28 09 13 131.jpg|border|Будівля Інституту сходознавства НАН України
  +
</gallery></small>
  +
  +
За десятиліття незалежності було захищено досить небагато дисертацій з питань африканської історії та політики, у десятки разів менше, ніж з історії європейських країн. Серед них К.&nbsp;О.&nbsp;Юрченко ''«Інтеграційні процеси…»'', В.&nbsp;В.&nbsp;Буренков ''«Еволюція політсистем Субсахарської Африки…»'', С.&nbsp;В.&nbsp;Гладченко ''«Гендерний аспект… (Туніс)»'', О.&nbsp;С.&nbsp;Ліщинська ''«Діяльність ООН у сфері захисту прав жінок…»'', О.&nbsp;В.&nbsp;Бікла ''«Трансформація західносахарського питання…»'', В.&nbsp;В.&nbsp;Долід ''«Трансваальська криза…»'', С.&nbsp;М.&nbsp;Луценко ''«Німецькі колоніальні співтовариства…»'', О.&nbsp;М.&nbsp;Тавшунський ''«Бельгія та колоніальний поділ…»''{{sfn|Мельник І. С.|2018}}.
  +
  +
2015 року було засновано неформальну дослідницьку платформу [[Центр досліджень Африки]], що об'єднує українських істориків, соціологів, економістів і політологів, які займаються африканською тематикою<ref name="ВУЕ"/>.
  +
  +
== У Франції ==
  +
[[Єгипетська кампанія Наполеона|Єгипетська кампанія]] 1798—1801 років французького імператора [[Наполеон]]а дала поштовх для розвитку французької африканістики. Це вилилось у дешифрування [[1822]] року [[Жан-Франсуа Шампольйон|Жаном Франсуа Шампольоном]] [[Єгипетське письмо|єгипетського письма]] з багатомовного напису на [[Розетський камінь|Розетському камені]], що дало початок науковому дослідженну єгипетської писемної історії<ref name="ЕСУ"/>. [[Фредерік Кайо]], Леторзек і Руссеґер дослідили басейн [[Голубий Ніл|Голубого Нілу]], відкрили [[піраміди Мерое]]; [[Луї де Бельфон Старший]] (1827), [[д'Арно Сабатьє]] і Верне (1839—1841)&nbsp;— басейн [[Білий Ніл|Білого]]<ref name="ЕСУ"/>. 1931 року товариством африканістів було засновано головний часопис французької африканістики ''«Журнал товариства африканістів»'' ({{lang-fr|Journal de la Société des africanistes}}), перейменований 1976 року на ''«[[Журнал африканістів]]»'' ({{lang-fr|Journal des africanistes}}). Окрім тематичних колекцій та виставок у провідних музеях країни, створено окремі африканські музеї: [[Африканський музей Іль-д'Екс|острова Екс]] та [[Африканський музей в Ліоні|в Ліоні]].
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Angelelli Franco-Tuscan Expedition to Egypt.jpg|border|Шампольон у складі франко-тосканської експедиції до Єгипту
  +
Rosetta Stone.jpg|border|Розетський камінь
  +
Frederic Cailliaud bust.jpg|border|Бюст Фредеріка Кайо
  +
Maurice_Delafosse.jpg|border|Моріс Делафос
  +
HenriLhote2.jpg|border|Анрі Лот
  +
Musée_africain-Ile_d'Aix2.JPG|border|Африканський музей Іль-д'Екс
  +
</gallery></small>
  +
  +
Головними центрами африканських досліджень у Франції є:
  +
* [[Центр мов та культур Африки]] (LLACAN) [[Національний центр наукових досліджень Франції|Національний центр наукових досліджень]] (CNRS) ([[Вільжуїф]], 1994).
  +
* [[Товариство африканських мов]] (Париж).
  +
* [[Інститут етнології Франції|Інститут етнології]] (Париж).
  +
* Інститут міжетнічних та міжкультурних досліджень при [[Університет Ніцци|Університеті Ніцци]].
  +
  +
Відомі французькі африканісти: [[Моріс Делафос]], Г. Лабуре, [[Ерік Готьє|Ерік Ґотьє]], Ж. Доресс, [[Марсель Коен]], М.-П. Лебеф, [[Анрі Лот]] (відкрив світові [[Наскельне мистецтво Сахари|наскельний живопис]] [[Тассілі-н'Адджер]]), історик [[Жан Суре-Каналь,]] етнограф [[Марсель Гріоль]], історик досліджень [[Ен Гюгон]], Р. Моне та інші.
  +
  +
== В інших країнах Європи ==
  +
Окрім [[#У Великій Британії|Великої Британії]], [[#У Франції|Франції]] та [[#У Німеччині|Німеччині]] традиційно проблемами африканістики займаються й в низьці інших країн. Головними центрами африканських досліджень (окрім перелічених розділами вище) у Європі виступають:
  +
* [[Африкансько-європейська група міждисциплінарних досліджень]] (AEGIS), що фокусується передусім на соціальних і гуманітарних питаннях пов'язаних із Африкою. Організацію засновано [[1991]] року африканістами [[Байройтський університет|Байройта]], [[Університет Бордо|Бордо]], [[Лейденський університет|Лейдена]], [[Лондон]]а і [[Уппсала|Уппсали]]. Від 2005 року організація кожні два роки проводить спільну конференцію. Такі конференції вже пройшли в Лондоні (2005), Лейдені (2007), [[Лейпциг]]у (2009), Уппсалі (2011), [[Лісабон]]і (2013), [[Париж]]і (2015), [[Базель|Базелі]] (2017), [[Единбург|Единбурзі]] (2019).
  +
* Австрійський Інститут Африки при [[Віденський університет|Віденському університеті]] ([[Відень]], 2007)<ref name="Vienna"/>.
  +
* Бельгійський [[Королівський музей Центральної Африки]] ([[Тервурен]]) і кафедра [[Гентський університет|Гентського університету]].
  +
* Нідерландський центр африканістики при Лейденському університеті<ref name="Leiden"/>. Існує магістерська програма з даної спеціальності<ref name="LeidenPhD"/>.
  +
* Польські кафедра африканістики Інституту сходознавства [[Варшавський університет|Варшавського університету]] та відділ африканських проблем [[Ягеллонський університет|Ягеллонського університету]] ([[Польща]])<ref name="ЕСУ"/>.
  +
* Португальські центри африканістики при [[Лісабонський університет|університетах Лісабону]] та [[Університет Порту|Порту]]<ref name="Porto"/>.
  +
* Шведський [[Інститут Північної Африки]] ([[Уппсала]], 1962) та центр африканських досліджень при [[Університетський коледж Даларни|університетському коледжі Даларни]].
  +
* Швейцарський центр африканських досліджень при [[Базельський університет|Базельському університеті]] ([[Базель]]). Існує магістерська програма з даної спеціальності<ref name="Basel"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
ECAS2019McEwanHall.jpg|border|Конференція європейських африканістів, Единбург, 2019 рік
  +
Faculteit der Sociale Wetenschappen Leiden.jpg|border|Центр африканістики на факультеті соціальних наук Лейденського університету
  +
Uppsala1.JPG|border|Шведський Інститут Північної Африки
  +
|border|
  +
</gallery></small>
  +
  +
Відомі європейські африканісти: швейцарець [[Анрі Жюно]], іспанець [[Мануель Ірадьєр]], італієць Р. Корсо, поляки [[Анджей Зайчковський]] і [[Єжи Лот]] та інші.
  +
  +
== Див. також ==
  +
* [[Сходознавство]]
  +
* [[Панафриканізм]]
  +
  +
== Примітки ==
  +
{{notelist|2}}
  +
  +
== Джерела ==
  +
{{reflist|2|refs=
  +
<ref name="УРЕ">[https://leksika.com.ua/10680605/ure/afrikanistika Африканістика] // {{УРЕ}}</ref>
  +
  +
<ref name="ЕСУ">{{ЕСУ|1||Трощинський В. П.|Африка}}</ref>
  +
  +
<ref name="ЕУД">{{ЕУД|4|36—38|Африка|Трощинський В. П.}}</ref>
  +
  +
<ref name="ГорЖ">{{Стаття |автор=Ковалевский Е. П. |назва=Нильский бассейн в геологическом отношении |посилання= |видання=Горный журнал |тип= |місце= {{comment|СПб.|Санкт-Петербург}} |видавництво = |рік=1849 |том=2 |випуск=4 |номер= |сторінки= |мова=ru |ref=Горный журнал }}</ref>
  +
  +
<ref name="ВРЕ">{{ВРЕ|082722|Африканистика|Солодовников В. Г.}}</ref>
  +
  +
<ref name="ВУЕ">{{ВУЕ|Африканістика|Голобуцький П. В.|2}}</ref>
  +
  +
<ref name="King">{{cite book |title=The Concise Columbia Encyclopedia |url=https://archive.org/details/concisecolumbiae00newy|url-access=registration |date=1989 |publisher=Columbia University Press |location=New York |page=[https://archive.org/details/concisecolumbiae00newy/page/437 437] |edition=Second}}</ref>
  +
  +
<ref name="Vienna">{{cite web |url=http://afrika.univie.ac.at/das-institut/ |archive-url=https://web.archive.org/web/20130227201048/http://afrika.univie.ac.at/das-institut/ |url-status=dead |archive-date=27 February 2013 |title=Institut für Afrikawissenschaften |date=27 February 2013}}</ref>
  +
  +
<ref name="Berlin">{{cite web |url=https://www.iaaw.hu-berlin.de/en/region/africa/studies/ma |title=Master African Studies — Institute of Asian and African Studies |website=www.iaaw.hu-berlin.de}}</ref>
  +
  +
<ref name="IAAS">{{cite web |url=https://www.iaaw.hu-berlin.de/en |title=The Institute for Asian and African Studies — Institute of Asian and African Studies |website=www.iaaw.hu-berlin.de}}</ref>
  +
  +
<ref name="Leiden">{{cite web |url=https://openaccess.leidenuniv.nl/bitstream/handle/1887/9484/ASC_1242160_007_Redacted.pdf?sequence=1 |title=African studies in the Netherlands: a brief survey, SCOLMA 87, 3-10, 2001 |first=J. |last=Abbink |website=openaccess.leidenuniv.nl}}</ref>
  +
  +
<ref name="Porto">{{cite web |url=http://www.africanos.eu/ceaup/ |title=Centro de Estudos Africanos da Universidade do Porto}}</ref>
  +
  +
<ref name="Leeds">{{cite web |url=http://lucas.leeds.ac.uk/ |title=Centre for African Studies (LUCAS) |website=lucas.leeds.ac.uk}}</ref>
  +
  +
<ref name="Humboldt">{{cite web |url=https://www.iaaw.hu-berlin.de/en/region/africa/studies/ba |title=Bachelor Area Studies Asia/Africa — Institute of Asian and African Studies |website=www.iaaw.hu-berlin.de}}</ref>
  +
  +
<ref name="LeidenPhD">{{cite web |url=https://www.universiteitleiden.nl/en/education/study-programmes/master/african-studies |title=African Studies (MA) — Leiden University |website=www.universiteitleiden.nl}}</ref>
  +
  +
<ref name="Basel">{{cite web |url=https://zasb.unibas.ch/de/home/ |title=Home — Zentrum für Afrikastudien |website=zasb.unibas.ch}}</ref>
  +
  +
<ref name="CambridgePh">{{cite web |url=https://www.african.cam.ac.uk/ |title=Cambridge Centre of African Studies |website=www.african.cam.ac.uk}}</ref>
  +
  +
<ref name="CambridgePhD">{{cite web |url=https://www.african.cam.ac.uk/mphilintro |title=MPhil in African Studies Overview. Centre of African Studies |website=www.african.cam.ac.uk}}</ref>
  +
}}
  +
  +
== Література ==
  +
;Українською
  +
* {{книга |автор= |заголовок=Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка : навч. посіб. |відповідальний=Головченко Володимир ; Дип. акад. України при М-ві закордон. справ України |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= Дип. акад. при МЗС України |рік=2013 |сторінок=343 |isbn=978-617-7037-01-8 |ref= Головченко В. }}
  +
* {{книга |автор= [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Бєлозоров С. Т.]] |заголовок= Африка : Фізико-географічний нарис |посилання= |видання= 2-ге, допов. і перероб. |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= [[Освіта (видавництво)|Радянська школа]] |рік= 1957 |сторінок= 232 |тираж= 3 тис. |isbn= |ref= Бєлозоров С. Т. }}
  +
* {{книга |автор=Бродський Р. М., Єнольський З. А. |заголовок=Нова історія країн Азії та Африки (1642–1870) : Навчальний посібник |посилання= |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1979 |сторінок= |ref=Бродський і Єнольський }}
  +
* {{ЕСУ|1||Голобуцький П. В.|Африканістика}}
  +
* {{книга |автор=Головко М. К., Міхньов Р. М. |заголовок=Країни Африки : Короткий довідник |посилання= |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1961 |сторінок= |ref=Головко і Міхньов }}
  +
* {{Стаття |автор=Гура В. К. |назва=Субсахарська Африка в ХХІ ст. : чинники господарського прогресу і перспективи співпраці з Україною |посилання= |archiveurl= |archivedate= |відповідальний= |видання=Гілея |тип= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=2014 |місяць= |том= |випуск=84 |номер= |сторінки=124-129 |issn= |мова=uk |ref=Гура В. К. }}
  +
* {{книга |автор=Мазуренко В. |заголовок=Мароко |посилання= |місце={{comment|Х.|Харків}} |видавництво= |рік=1926 |сторінок= |ref=Мазуренко В. }}
  +
* {{Стаття |автор=Мельник І. С. |назва=Проблеми розвитку африканістики в Україні (короткий історіографічний огляд) |посилання=https://istznu.org/index.php/journal/article/download/56/48/ |відповідальний= |видання=Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету |тип= |місце= {{comment|Запоріжжя|Запоріжжя}} |видавництво= |рік=2018 |том= |випуск=51 |сторінки= |issn=2076-8982 |doi=10.26661/swfh-2018-51-046 |мова=uk |ref=Мельник І. С. }}
  +
* {{ЕУД|4|36—38|Африка|Трощинський В. П.}}
  +
* {{книга |автор=Троян С. С., Валюх Л. І., Плюта Н. В. |заголовок=Англо-франко-німецьке колоніальне протистояння в Африці (остання третина XIX ст.) : монографія |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=Кондор |рік=2016 |сторінок=245 |тираж=300 |isbn=978-617-7278-56-5 |ref=Троян С. С. }}
  +
* {{книга |автор=Цейтлін Б. |заголовок=Абіссінія (нотатки кінооператора) |посилання= |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1934 |сторінок= |ref=Цейтлін Б. }}
  +
* {{книга |автор=Циганкова Е. Г. |заголовок=Сходознавчі установи в Україні (радянський період) |посилання= |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=Критика |рік=2007 |сторінок=292 |ref=Циганкова Е. Г.}}
  +
* {{книга |автор=Яценко В. |заголовок=З рушницею та вудкою по Африці |посилання= |місце={{comment|Х.|Харків}}; {{comment|К.|Київ}} |видавництво= |рік=1930 |сторінок= |ref=Яценко В. }}
  +
  +
;Англійською
  +
* {{ref-en}} {{книга |автор=Ludwig, Frieder; Adogame, Afe; Ulrich Berner; Christoph Bochinger |заголовок=European traditions in the study of religion in Africa |посилання=https://books.google.com/books?id=z8Ef3NpQKyUC&pg=PA171&dq=International+Institute+of+African+Languages+and+Cultures&hl=en&sa=X&ei=piq-UayWJ6q1iQe974DYCg&ved=0CDMQ6AEwAQ#v=onepage&q=International%20Institute%20of%20African%20Languages%20and%20Cultures&f=false |місце={{comment|Wiesbaden|Вісбаден}} |видавництво=Otto Harrassowitz Verlag |рік=2004 |сторінок= |сторінки=9 |isbn=3447050020 |ref=Frieder L. et al. }}
  +
  +
;Російською
  +
* {{ref-ru}} {{книга |посилання=https://africa.academic.ru |заголовок=Африка : энциклопедический справочник в 2-х тт. |відповідальний=гл. ред. [[Громико Анатолій Андрійович|А. А. Громыко]] |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво=[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік=1986 |сторінок=672 |isbn= |ref=Африка }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Гура В. К., Несук Н. Д. и др. |заголовок=Проблемы и пути развития освободившихся стран Африки |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=Наукова думка |рік=1981 |сторінок=192 |тираж= |ref=Проблемы и пути развития }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок=Становление отечественной африканистики, 1920-е—начало 1960-х |відповідальний=Отв. ред. А. Б. Давидсон; Ин-т всеобщей истории РАН |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво=Наука |рік=2003 |сторінок=392 |тираж=500 |isbn=5-02-008900-1 |ref=Давидсон А. Б. }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Забродская М. П. |заголовок=Русские путешественники по Африке |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік=1955 |сторінок= |тираж= |ref=Забродская М. П. }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Вальская Б. А. |заголовок=Путешествия Егора Петровича Ковалевского |посилання= |відповідальний= |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік=1956 |сторінок= |тираж= |ref=Вальская Б. А. }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Кобищанов Ю. |частина=Украинцы в Африке |заголовок=Африка: встречи цивилизаций |посилання= |місце={{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік=1970 |сторінок= |ref=Кобищанов Ю. }}
  +
  +
== Посилання ==
  +
* [https://african.com.ua Центр дослідження Африки]&nbsp;— веб-платформа української африканістики.
  +
* {{cite web 2 |headingon=yes |author=Г. Ерман |authorlink= |date=13.06.2020 |url=https://www.bbc.com/ukrainian/features-52988666 |title=Недооцінена. Як Африка може врятувати майбутнє України |type=вебсайт |publisher=[[BBC News Україна]] |website=bbc.com |accessdate=7 лютого 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/20210115141418/https://www.bbc.com/ukrainian/features-52988666 |deadlink= |archivedate=7 лютого 2021 року |lang=uk |showlang=1 |ref=Ерман Г. }}
  +
* {{ref-en}} [http://www.ilissafrica.de/en/als/advanced-search.html?f2=2&v2=african%20studies&o2=AND&fq=type_not:1030&search=1 African Studies Centres worldwide]&nbsp;— каталог центрів африканських досліджень у світі.
  +
* {{ref-en}} [https://www.cambridge.org/core/journals/africa-bibliography# Africa Bibliography. Cambridge University Press]&nbsp;— офіційний сайт британського бібліографічного щорічника з африканістики.
  +
* {{ref-ru}} [http://www.africana.ru/ Африкана.ру]&nbsp;— веб-портал російської африканістики.
  +
  +
;Бібліотечні довідники
  +
* [http://www.ilissafrica.de/en/howto/OpenAccessGuide.html Open Access Guide for researchers based in Africa]&nbsp;— онлайн-бібліотека Субсахарської Африки (ilissAfrica).
  +
* [http://www.bl.uk/reshelp/findhelpregion/africa/index.html Help for Researchers: Africa]&nbsp;— [[Британська бібліотека]].
  +
* [https://library.columbia.edu/libraries/global/africa.html African Studies Research Guides]&nbsp;— Бібліотека [[Колумбійський університет|Колумбійського університету]].
  +
* [http://guides.library.georgetown.edu/Africa African Studies & African History. Resources for Africa south of the Sahara]&nbsp;— Бібліотека [[Джорджтаунський університет|Джорджтаунського університету]].
  +
* [http://guides.lib.uiowa.edu/africanstudies African Studies. LibGuides]&nbsp;— Бібліотека [[Університет Айови|Університету Айови]].
  +
* [https://libguides.northwestern.edu/c.php?g=114787 Melville J. Herskovits Library of African Studies]&nbsp;— [[Бібліотека Мелвілла Гершковіца]] [[Північно-Західний університет|Північно-Західного університету]].
  +
* [https://www.library.african.cam.ac.uk Centre of African Studies Library]&nbsp;— Бібліотека [[Кембриджський університет|Кембриджського університету]].
  +
* [https://libguides.bodleian.ox.ac.uk/african-studies African Studies. LibGuides]&nbsp;— Бібліотека [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]].
  +
* [https://libguides.princeton.edu/African_studies African Studies Resources. LibGuides]&nbsp;— Бібліотека [[Принстонський університет|Принстонського університету]].
  +
* [https://libguides.rutgers.edu/c.php?g=336205 African Studies]&nbsp;— Бібліотека [[Рутгерський університет|Рутгерського університету]].
  +
* [https://nai.uu.se/library/resources.html Studying Africa. A guide to the sources]&nbsp;— Бібліотека [[Інститут Північної Африки|Інституту Північної Африки]] в Уппсалі.
  +
* [http://uiuc.libguides.com/africa-research-links African Studies Internet Portal. LibGuides]&nbsp;— Бібліотека [[Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн|Іллінойського університету в Урбана-Шампейн]].
  +
* [https://blogs.lse.ac.uk/africaatlse/ African Studies. Topic Guides]&nbsp;— Бібліотека [[Лондонська школа економіки і політичних наук|Лондонської школи економіки і політичних наук]].
  +
* [https://libguides.lib.msu.edu/africa African Studies at the MSU Libraries. LibGuides]&nbsp;— Бібліотека [[Мічиганський університет|Мічиганського університету]].
  +
  +
{{Бібліоінформація}}
  +
{{Регіональні студії}}
  +
{{Африка в темах}}
  +
{{Портали|Африка|Наука}}
  +
  +
[[Категорія:Африканістика| ]]
 
[[Категорія:Історичні дисципліни]]
 
[[Категорія:Історичні дисципліни]]
 
[[Категорія:Країнознавство]]
 
[[Категорія:Країнознавство]]

Версія за 22:26, 11 лютого 2021

Африка — об'єкт вивчення і дослідження африканістики

Африканістика — комплекс наукових дисциплін, які вивчають економіку, соціальні і політичні проблеми, економічну географію, історію (доколоніальний, колоніальний, постколоніальний періоди), право, етнографію і демографію, мови, релігії (іслам, християнство, традиційні релігії тощо), літературу і мистецтво народів Африки[1]. Африканістика зародилась і певний час розвивалась як один з напрямків сходознавства[2]. У тісній взаємодії з африканістикою розвиваються й старі дисципліни, що стали окремими підрозділами нової дисципліни — єгиптологія, ефіопістика, а також арабістика, в коло якої входить вивчення народів північної та північно-східної частини континенту[3]. Під африканістикою у вужчому значенні розуміють вивчення лише Тропічної Африки на південь від Сахари, без Лівії, Єгипту і країн Магрибу[2]. Спеціалістів з африканських досліджень називають «африканістами». Африканістика активно розвивається у США і Великій Британії, Франції, Росії, Німеччині, Польщі, Португалії, Італії, з початку XXI століття — у Китаї[2].

Історія

Писемні джерела засвідчують інтерес до Африки ще з античних часів. Докладні відомості про її північні та східні береги знаходяться в працях давньоєгипетських, давньогрецьких, перських, індійських, давньоримських істориків і географів. Середньовічні візантійські та арабські мандрівники й місіонери (Аль-Масуді, Мухаммад аль-Ідрісі, Ібн Хальдун, Ібн Баттута) значно збагатили знання про цей материк[4]. Лев Африканський (1483—1555), ще до свого хрещення 1520 року, відвідав держави на південь від Сахари — Сонгай, Борну, Нубію та інші, спогади про які виклав 1550 року в книзі «Опис Африки й вартих уваги місць, які в ній є» (італ. Della descrittione dell’Africa et delle cose notabli che ivi sono), що до XIX століття була основним писемним джерелом європейців про внутрішні райони Африки[2].

Активне дослідження та освоєння Африки європейці розпочали в епоху Великих географічних відкриттів з кінця XIV століття. Особливої інтенсивності цьому процесу надала промислова революція XIX століття. Упродовж XIX століття африканістика розвивалась як прикладна наукова дисципліна, й виливалась у викладання африканських мов і окремих елементів культури. 1788 року в Лондоні було створено «Асоціацію для сприяння відкриттю внутрішньої частин Африки» з метою розвідки річкових шляхів сполучення. 1830 року асоціація влилась до Королівського географічного товариства[4]. 1795 року англійські колоністи засновують Капську колонію й розпочинають дослідження півдня. Так впродовж 1803—1805 років Г. Ліхтенштейн досліджував плато Кару та землі кафрів. Голландські поселенці (бури) організовують Капське товариство з вивчення Центральної Африки[4]. Подорожі континентом англійців Мунго Парка, Г'ю Клаппертона, Ричарда Лендера, Девіда Лівінгстона та американського журналіста Генрі Стенлі поступово накопичували матеріали для досліджень.

З початку XX століття африканістика зазнає інституалізації — у провідних європейських державах створюються науково-дослідницьких центри з вивчення чорного континенту. А із заверешенням Другої світової війни і крахом світової колоніальної системи розпочинається сучасний етап африканських досліджень.

Офіційною датою появи наукової дисципліни вважається 1960 рік, коли на 25-му Міжнародному конгресі сходознавців у Москві, виходячи з нових політичних реалій параду африканських незалежностей, було прийнято рішення заснувати окремий Міжнародний конгрес африканістів[4]. Перший МКА було проведено в грудні 1962 року в столиці Гани — Аккрі, другий через три роки в столиці Сенегалу — Дакарі[3]. Американський Говардський університет з 1969 року вперше розпочав присуджувати наукові ступені з африканістики як окремої дисципліни[2].

В Африці

Проводити власні дослідження континенту африканцям заважала колоніальна система європейських держав і брак освіти. Тому зрозуміло, що нагальні потреби з прикладних і теоретичних досліджень постали вже перед незалежними державами. Першим у цій справі були уряди Єгипту, який у співробітництві з британськими радниками розпочав активні дослідження долини Нілу в міжвоєнний період, та Південно-Африканського Союзу, що активно розвідував мінеральні поклади на півдні Африки[4]. З 1950-х років з'являються нові й реорганізовуються старі дослідницькі центри. Французький Інститут Чорної Африки в Дакарі, після отримання Сенегалом незалежності, було перетворено на Університет фундаментальних досліджень Чорної Африки. 1964 року Дар-ес-Саламському університеті виник Інститут суахілійських досліджень[4]. Вчені-африканці перш за все у своїх працях намагались спростувати твердження про відсутність у них самостійної історії через брак писемних доєвропейських джерел[a]. Одним з перших апелювати до славетного африканського минулого, передусім давньоєгипетського, почав сенегалець Шейх Анта Діоп[4]. Ж. Кі-Зербо, Аде Аджаї були засновниками африканської академічної історичної спільноти, яка переглянула європоцентристську концепцію та вибудували нову, що розглядає Африку як невід'ємну частину історії людства. Ця концепція була покладена в основу багатотомного видання «Загальної історії Африки» від ЮНЕСКО (1964—2010) та «Кембриджської історії Африки»[4]. Африканські дослідники реконструюють минуле власного континенту ґрунтуючись на усних переказах та археологічних даних. Бельгійський антрополог та історик Ян Вансіна розробив методологію досліджень, що спирається у таких дослідженнях на тісну співпрацю істориків, антропологів та лінгвістів[4].

Головними центрами африканських досліджень на самому материку виступають[2]:

Відомі африканісти африканського походження: пропогандист африканської культури Оришатуке Фадума, ідеолог панафриканізму Кваме Нкрума, теоретики антиколоніалізму Жан Прайс-Марс, Амілкар Кабрал і Джуліус Ньєрере, письменник Чинуа Ачебе, марксист-панафриканіст Абдулрахман Мохамед Бабу, історики Франсуа Басоле, Волтер Родні, Альберт Аду Боахен і Бала Усман, теоретик постколоніалізму Франц Фанон, політолог Алі Мазруї; економіст Джастініан Рвеємаму, освітянин Кеннет Онвука Дайк.

У Великій Британії

З початку XX століття британська африканістика зазнає інституалізації — 1916 року при Лондонському університеті було створено Школу східних і африканських досліджень (англ. School of Oriental and African Studies; SOAS)[2]. 1926 року в Лондоні для пропагування африканських мов і негритянської культури Фредеріком Лугардом, Дідріхом Германом Вестерманном і Морісом Делафоссом було створено Міжнародний інститут африканських мов і культури (IAI)[5]. 1963 року було засновано Асоціацію африканістики Великої Британії (англ. African Studies Association of the United Kingdom; ASAUK)[2]. З 1950-х років розпочинається створення університетських центрів дослідження чорного материка (англ. African Studies Center; ASC). Так 1963 року було створено західноафриканський центр при Бірмінгемському університеті, а через два роки загальноафриканський при Кембриджському[2]. Пізніше такий центр був відкритий при університеті Лідса[6]. 2007 року в Лондоні було відкрито аналітичний центр з формування національної політики щодо Субсахарської Африки — Дослідницький інститут Африки (англ. Africa Research Institute; ARI). При Кембриджському університеті існує магістерська програма з даної спеціальності[7][8].

Головним науковим часописом британських африканістів є журнал «Африканські студії» (англ. African Studies), що виходить тричі на рік. Міжнародний африканський інститут від 1928 року видає журнал «Африка» (англ. Africa), що виходить чотири рази на рік; від 1984 року щорічний бібліографічний довідник «Африканська бібліографія» (англ. Africa Bibliography).

Відомі британські африканісти: Роберт Сазерленд Ратрей, С. Мік, натураліст і фотограф Гаррі Гамільтон Джонстон, Д. Форд, Меєр Фортес, соціальний антрополог Макс Глакман, палеоантрополог Джон Десмонд Кларк, публіцист Безіл Девідсон, історики Патрік Шабаль, Стівен Елліс, Джон Фейдж, Айвор Вілкс, Іван ван Сертіма, Теренс Ренджер і Ентоні Кірк-Грін та інші.

У Китаї

Африканістика для Китаю є досить молодою дослідницькою дисципліною. Не зважаючи на середньовічні експедиції Чжен Хе до східних берегів Африки, Китай сторіччями дотримувався ізоляціоністської зовнішньої політики. У зв'язку із бурхливим зростанням китайської економіки та активною експансіоністською політикою КНР на африканських ринках африканські студії почали бурхливо розвиватись з 2000-х років. Провідними центрами регіональних досліджень виступають центри азійсько-африканських студій при Пекінському (BFSU) та Шанхайському університетах іноземних мов (SISU).

У Німеччині

На початку XIX століття на потребу молодої німецької колоніальної імперії, яка передусім базувалась на чотирьох африканських колоніях, при Гамбурзькому колоніальному інституті було організовано Семінар з вивчення колоніальних мов[4].

Головними центрами сучасних африканських досліджень у Німеччині є:

Відомі німецькі африканісти: ботанік і етнограф Ґеорг Август Швайнфурт, етнограф і антрополог Лео Фробеніус, лінгвіст Карл Майнгоф, етнолог Бернгард Анкерман, лінгвіст та історик культури Дідріх Вестерман та інші.

У Північній Америці

Сталий інтерес до Африки в науковому середовищі Північної Америки оформився із закінченням Другої світової війни, коли США посіли місце світового гегемона й остаточно позбавились ізоляціоністської позиції у зовнішній політиці. 1957 року в Північній Америці було засновано Асоціацію африканістики (англ. African Studies Association; ASA)[2]. Від 1965 року асоціація присуджує щорічні премії Гершковиця за видатний внесок в наукові дослідження з африканської тематики. 1968 року з американської асоціації видокремились дослідники-афроамериканці в Асоціацію дослідження африканської спадщини (англ. African Heritage Studies Association) з метою відмовитись від євроцентристських підходів у своїх студіях[2]. З 1950-х років в англо-саксонському світі розпочинається створення університетських центрів дослідження чорного материка (англ. African Studies Center; ASC): 1953 року в Бостонському університеті, 1959 — Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі тощо[2]. Нобелівський лауреат премії миру 1964 року Мартін Лютер Кінг захистив ступінь доктора філософії 1955 року в Бостонському університеті[12].

1921 року було засновано науковий часопис «Африканські дослідження» (англ. African Studies), який виходить тричі на рік і містить наукові статті з гуманітарних наук африканської проблематики. Від 1932 року в Говардському університеті (Вашингтон) видається науковий «Журнал негритянської освіти» (англ. The Journal of Negro Education), присвячений проблематиці освіти чорношкірого населення США.

Головними центрами сучасних африканських досліджень у Північній Америці також є:

Відомі американські африканісти: антрополог Мелвілл Джин Гершковіц, лінгвісти Джозеф Грінберг і Вільям Еверетт Велмерс, політологиня та антропологиня Гвендолін М. Картер, історики Джон Генрік Кларк, Девід Хеніг, викладач Вільям Лео Генсбері та інші.

У Росії

У Росії основи африканістики заклали заклали арабіст Ігнатій Крачковський, сходознавець Василь Струве, африканісти Дмитро Ольдерогге та Іван Потєхін[1]. За часів СРСР африканістика зазнала бурхливого розквіту, вона досліджувалась і викладалась в спеціально створеному Інституті Африки, у відділі Інституту сходознавства АН СРСР, Інституті країн Азії та Африки при Московському університеті, на Східному факультеті Ленінградського університету, на окремих кафедрах вищих навчальних закладів[1]. Інститутом Африки впродовж 1959—1964 років завідував Іван Потєхін, 1964—1976 — Василь Солодовніков, 1976—1992 років завідував Анатолій Громико, 1992—2015 — Олексій Васильєв. Проблеми африканістики почали висвітлюватись на сторінках спеціалізованих журналів «Народы Азии и Африки», «Азия и Африка сегодня» та інших. Протягом двох десятиліть 1959—1981 років у серії монографій «Языки зарубежного Востока и Африки» було видано 15 монографій, присвячених окремим афраканським мовам[4]. Видавались численні публіцистичні статті й брошури про тяжку долю африканських народів заради «теоретичного обґрунтування» та ідеологічного виправдання втручання Москви в африканські справи з метою втягнути у сферу власного впливу, зробити з них повноцінних членів соціалістичного табору[4].

Відомі російські африканісти: Арсеньєв В. Р., Балезін О. С., Болотов В. В., Бондаренко Д. М., Бутовська М. Л., Вавилов В. М., Власова О. О., Видрин В. Ф., Ганкін Е. Б., Гевелінг Л. В., Гиренко М. М., Голєнищев В. С., Горнунг М. Б., Громов М. Д., Громова Н. В., Давідсон А. Б., Добронравін М. О., Желтов О. Ю., Жуков А. О., Картузов С. П., Кобищанов Ю. М., Коковцев М. Г., Котляр О. С., Куббель Л. Є., Летньов А. Б., Львова Е. С., Ляховська Н. Д., Мазов С. В., Нікіфорова І. Д., Орлова А. С., Поздняков К. І., Прожогіна С. В., Райт М. В., Ряузова О. О., Следзевський І. В., Сова Л. З., Субботін В. О., Тураєв Б. О., Тютрюмова Т. Л., Хазанов А. М., Чернецов С. Б., Шубін В. Г., Юшманов М. В.

В Україні

Відомості про культуру, звичаї, мови Африки українці отримували під час паломництва до Гробу Господнього в Єрусалимі від єгипетських християн-коптів та аббісинців. В анонімній праці «Путник о граді Ієрусалимі» (1597—1607) згадується про африканських християн коптів[4]. 1705 року монахи Макарій та Селіверст з Новгород-Сіверського відвідали Александрію та Рахит[4]. Приблизно у той же час, під 1707—1709 роками про Ефіопію повідомляв чернігівський ієромонах Іпатій Вишенський[4]. Докладні відомості про Єгипет першої половини XVIII століття у своєму «Пешеходце» (1778) залишив відомий український мандрівник Василь Григорович-Барський[4]. 1760 року український чернець (пізніше архімандрит) і Леонтій (Лука Зеленський-Яценко) відвідав монастир святої Катерини на Синайському півострові[4].

Першим «українським ефіопістом»[b] був Симон Тодорський, випускник Києво-Могилянської академії, майбутній архієпископ Псковський та наставник Катерини II, що вивчав у Галле-Віттенберзькому університеті (Німеччина) під керівництвом знаного тогочасного семітолога Міхаеліса давньоєврейську, сирійську, арабську та давньоефіопську («халдейську») мови, зібрав велику бібліотеку реліквій східними мовами[4]. 1815 року закарпатський просвітитель Михайло Лучкай склав у Відні невеличкий словник амхарської та мови ґеез, двох основних мов Ефіопії[4]. Впродовж 1829—1836 років у Харківському університеті німецький вчений Борис Дорн викладав курс мови ґеез[4]. Від 1861 року в Києві працював і друкувався перший росіський ефіопіст єпископ Порфирій Успенський. Він зібрав велику колекцію ефіопських книг, а його діяльність викликала жвавий інтерес до Африки, що вилилось у різноманітні друковані праці Київської духовної академії та університету[4].

Перші природознавчі дослідження африканського континенту серед українців здіснив мандрівник, дипломат, гірничий інженер та письменник, випускник Харківського університету Єгор Ковалевський. Він 1847 року за дорученням російського уряду був призначений керівником золотопошукової місії в єгипетському Судані[13]. Результатом його досліджень стала перша наукова праця про геологічну будову долини Нілу[14]. Спостереження за звичаями, віруваннями, умов життя життя місцевих жителів (нубійців, абабде, ефіопів) та балканських слов'ян на службі у фортеці Дуль, опис Хартуму, руїну Сеннару тощо він виклав у своїй праці «Путешествие во внутреннюю Африку» (1848)[4][13]. Український географ, етнограф і мандрівник Олександр Булатович впродовж подорожей 1897—1899 років у складі російського Червоного хреста першим з європейців дістався віддалених районів Ефіопського нагір'я, південного узбережжя озера Рудольф, перетнув гори Каффа, зібравши велику картографічну, геологічну та фотографічну колекції. Свої враження він виклав у творах «От Энтото до реки Баро», «Из Абиссини через страну Каффа на озеро Рудольфа», «С войсками Менелика II»[4]. Свої враження про відвідини континенту на початку XX століття виклали в книжках Владислав Городецький та Софія Яблонська-Уден («Чар Марока»)[15].

Серед праць Українського соціологічного інституту (1919—1923), організованого Михайлом Грушевським в еміграції, була праця етнографа Катерини Грушевської «Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки»[4]. З поверненням Грушевського з еміграції в Україні була відкрита науково-дослідна кафедра історії України з кабінетом примітивних культур, який під керівництвом Катерини Грушевської вже 1928 року виріс до окремого відділу примітивної культури і народної творчості[4]. В Українській РСР з 1920-х років дослідження з африканської тематики здійснювали науковці Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (1926—1930), свої наукові праці вони публікували у часописах «Первісне громадянство», «Східний світ» (1927—1931)[2]. Впродовж 1920-1930-х років в УРСР було перекладено декілька праць Девіда Лівінгстона та видано невеликі книжки про окремі африканські країни. Після ліквідація низки наукових установ впродовж 1930-х років надалі африканістикою в Україні, окрім історичних факультетів провідних вишів, майже не займалися[4].

Після війни провідним українським спеціалістом з географії материків Сергієм Бєлозоровим було складено фізико-географічний нарис про континент, що витримав кілька перевидань[16]. У радянські часи проблемами африканістики в УРСР займались в Інституті історії АН УРСР і продовжують займатись в Інституті сходознавства НАНУ, у Відділі історії країн Азії та Африки Інституту всесвітньої історії НАНУ та на кафедрі міжнародного регіонознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка[1]. Проблеми африканістики висвітлюються на сторінках наукових журналів «Проблеми всесвітньої історії» та «Східний світ», в збірнику наукових статей «Сходознавство».

Після бурхливого розвитку африканських досліджень радянської доби, з 1990-х років відбувається різке згортання заідеологізованих кон'юнктурних студій, а брак запиту з боку державного та приватного секторів не поставив нових практичних завдань заради збереження наукового середовища[17]. Подібна ситуація склалась майже в усіх східноєвропейських державах, окрім Росії, і протрималась до початку 2010-х років, коли інтерес до зростаючих африканських економік з боку провідних економік світу (G20) постав і новим викликом, і новою можливістю для європейських держав колишнього соцтабору.

Серед українських африканістів-дослідників відомі постаті: Дмитро Філіпенко, Роман Міхньов, Віктор Гура (постоколоніальна епоха, Марокко), Микола Несук (Зімбабве), історики і дипломати Андрій Озадовський, Володимир Плачинда, Василь Чумак та інші[18][4]. Дослідженням колоніального періоду історії Африки займалися українські дослідники С. М. Луценко (німецький колоніалізм), В. В. Долід (британський), О. М. Тавшунський (бельгійський). На початку XXI століття їхні студії продовжують С. С. Троян (британський колоніалізм), Л. І. Валюх (французький), Н. В. Плюта (німецький)[19]. За доби незалежності африканською проблематикою займались К. О. Юрченко (українсько-африканські відносини, питання інтеграції та демократизації африканського суспільства), В. В. Буренков (Субсахарська Африка), О. В. Бікла (західносахарський конфлікт, українсько-магрибські зв'язки), Ю. А. Косенко (Ботсвана), С. В. Гладченко (Туніс)[17].

За десятиліття незалежності було захищено досить небагато дисертацій з питань африканської історії та політики, у десятки разів менше, ніж з історії європейських країн. Серед них К. О. Юрченко «Інтеграційні процеси…», В. В. Буренков «Еволюція політсистем Субсахарської Африки…», С. В. Гладченко «Гендерний аспект… (Туніс)», О. С. Ліщинська «Діяльність ООН у сфері захисту прав жінок…», О. В. Бікла «Трансформація західносахарського питання…», В. В. Долід «Трансваальська криза…», С. М. Луценко «Німецькі колоніальні співтовариства…», О. М. Тавшунський «Бельгія та колоніальний поділ…»[17].

2015 року було засновано неформальну дослідницьку платформу Центр досліджень Африки, що об'єднує українських істориків, соціологів, економістів і політологів, які займаються африканською тематикою[2].

У Франції

Єгипетська кампанія 1798—1801 років французького імператора Наполеона дала поштовх для розвитку французької африканістики. Це вилилось у дешифрування 1822 року Жаном Франсуа Шампольоном єгипетського письма з багатомовного напису на Розетському камені, що дало початок науковому дослідженну єгипетської писемної історії[4]. Фредерік Кайо, Леторзек і Руссеґер дослідили басейн Голубого Нілу, відкрили піраміди Мерое; Луї де Бельфон Старший (1827), д'Арно Сабатьє і Верне (1839—1841) — басейн Білого[4]. 1931 року товариством африканістів було засновано головний часопис французької африканістики «Журнал товариства африканістів» (фр. Journal de la Société des africanistes), перейменований 1976 року на «Журнал африканістів» (фр. Journal des africanistes). Окрім тематичних колекцій та виставок у провідних музеях країни, створено окремі африканські музеї: острова Екс та в Ліоні.

Головними центрами африканських досліджень у Франції є:

Відомі французькі африканісти: Моріс Делафос, Г. Лабуре, Ерік Ґотьє, Ж. Доресс, Марсель Коен, М.-П. Лебеф, Анрі Лот (відкрив світові наскельний живопис Тассілі-н'Адджер), історик Жан Суре-Каналь, етнограф Марсель Гріоль, історик досліджень Ен Гюгон, Р. Моне та інші.

В інших країнах Європи

Окрім Великої Британії, Франції та Німеччині традиційно проблемами африканістики займаються й в низьці інших країн. Головними центрами африканських досліджень (окрім перелічених розділами вище) у Європі виступають:

Відомі європейські африканісти: швейцарець Анрі Жюно, іспанець Мануель Ірадьєр, італієць Р. Корсо, поляки Анджей Зайчковський і Єжи Лот та інші.

Див. також

Примітки

  1. Відоме гегелівське твердження: «Африка — неісторична частина світу».
  2. Так його вперше назвав московський африканіст українського походження Кобищанов Юрій Михайлович.

Джерела

  1. а б в г Африканістика // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Голобуцький П. В. Африканістика // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2016—. — Т. 2 : Акц — Ая. — ISBN 978-617-7238-39-2.
  3. а б Африканистика // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае Трощинський В. П. Африка // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — 10 000 прим. — ISBN 966-02-2075-8.
  5. Frieder L. et al., 2014, с. 9.
  6. Centre for African Studies (LUCAS). lucas.leeds.ac.uk. 
  7. Cambridge Centre of African Studies. www.african.cam.ac.uk. 
  8. MPhil in African Studies Overview. Centre of African Studies. www.african.cam.ac.uk. 
  9. The Institute for Asian and African Studies — Institute of Asian and African Studies. www.iaaw.hu-berlin.de. 
  10. Master African Studies — Institute of Asian and African Studies. www.iaaw.hu-berlin.de. 
  11. Bachelor Area Studies Asia/Africa — Institute of Asian and African Studies. www.iaaw.hu-berlin.de. 
  12. The Concise Columbia Encyclopedia (вид. Second). New York: Columbia University Press. 1989. с. 437. 
  13. а б Вальская Б. А., 1956.
  14. Ковалевский Е. П. Нильский бассейн в геологическом отношении // Горный журнал. — СПб., 1849. — Т. 2, вып. 4.
  15. ЕУД, 1995, с. 36—38.
  16. Бєлозоров С. Т., 1957.
  17. а б в Мельник І. С., 2018.
  18. Трощинський В. П. Африка // Енциклопедія Української Діяспори : [у 7 т.] / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія — Азія — Африка. — С. 36—38. — 10 000 прим. — ISBN 978-5-7702-1069-9.
  19. Троян С. С., 2016.
  20. Institut für Afrikawissenschaften. 27 February 2013. Архів оригіналу за 27 February 2013. 
  21. Abbink, J. African studies in the Netherlands: a brief survey, SCOLMA 87, 3-10, 2001. openaccess.leidenuniv.nl. 
  22. African Studies (MA) — Leiden University. www.universiteitleiden.nl. 
  23. Centro de Estudos Africanos da Universidade do Porto. 
  24. Home — Zentrum für Afrikastudien. zasb.unibas.ch. 

Література

Українською
  • Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка : навч. посіб / Головченко Володимир ; Дип. акад. України при М-ві закордон. справ України. — К. : Дип. акад. при МЗС України, 2013. — 343 с. — ISBN 978-617-7037-01-8.
  • Бєлозоров С. Т. Африка : Фізико-географічний нарис. — 2-ге, допов. і перероб. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с. — 3 тис. прим.
  • Бродський Р. М., Єнольський З. А. Нова історія країн Азії та Африки (1642–1870) : Навчальний посібник. — К., 1979.
  • Голобуцький П. В. Африканістика // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — 10 000 прим. — ISBN 966-02-2075-8.
  • Головко М. К., Міхньов Р. М. Країни Африки : Короткий довідник. — К., 1961.
  • Гура В. К. Субсахарська Африка в ХХІ ст. : чинники господарського прогресу і перспективи співпраці з Україною // Гілея. — К., 2014. — Вип. 84. — С. 124-129.
  • Мазуренко В. Мароко. — Х., 1926.
  • Мельник І. С. Проблеми розвитку африканістики в Україні (короткий історіографічний огляд) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя, 2018. — Вип. 51. — ISSN 2076-8982. — DOI:10.26661/swfh-2018-51-046.
  • Трощинський В. П. Африка // Енциклопедія Української Діяспори : [у 7 т.] / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія — Азія — Африка. — С. 36—38. — 10 000 прим. — ISBN 978-5-7702-1069-9.
  • Троян С. С., Валюх Л. І., Плюта Н. В. Англо-франко-німецьке колоніальне протистояння в Африці (остання третина XIX ст.) : монографія. — К. : Кондор, 2016. — 245 с. — 300 прим. — ISBN 978-617-7278-56-5.
  • Цейтлін Б. Абіссінія (нотатки кінооператора). — К., 1934.
  • Циганкова Е. Г. Сходознавчі установи в Україні (радянський період). — К. : Критика, 2007. — 292 с.
  • Яценко В. З рушницею та вудкою по Африці. — Х.; К., 1930.
Англійською
Російською
  • (рос.) Африка : энциклопедический справочник в 2-х тт / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — 672 с.
  • (рос.) Гура В. К., Несук Н. Д. и др. Проблемы и пути развития освободившихся стран Африки. — К. : Наукова думка, 1981. — 192 с.
  • (рос.) Становление отечественной африканистики, 1920-е—начало 1960-х / Отв. ред. А. Б. Давидсон; Ин-т всеобщей истории РАН. — М. : Наука, 2003. — 392 с. — 500 прим. — ISBN 5-02-008900-1.
  • (рос.) Забродская М. П. Русские путешественники по Африке. — М., 1955.
  • (рос.) Вальская Б. А. Путешествия Егора Петровича Ковалевского. — М., 1956.
  • (рос.) Кобищанов Ю. Украинцы в Африке // Африка: встречи цивилизаций. — М., 1970.

Посилання

Бібліотечні довідники