Відмінності між версіями «Африка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Не показано 83 проміжні версії 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
  +
{{Континент
{{otheruses}}
 
  +
|назва_род = Африки
{{Картка:Континент|
 
  +
|площа_місце = 2-ге
| назва =Африка
 
  +
|площа_острови = 60 000
| Знімок з космосу =Africa terrain.jpg
 
  +
|узбережжя = 30 500
| Розташування на карті = Africa_(orthographic_projection).svg
 
  +
|пн = мис [[Рас-Енгела]]
| Площа (включаючи острови) =30 132 000
 
  +
|пн_коорд = {{coord|37|20|N|9|51|E}}
| Площа островів =620 000
 
  +
|пд = мис [[Агульяс]]
| Довжина берегової лінії =30 500
 
  +
|пд_коорд = {{coord|34|52|S|19|59|E}}
| Середня висота над рівнем моря =650
 
  +
|зх = мис [[Альмаді]]
| Найбільша висота над рівнем моря =([[Кіліманджаро|влк. Кіліманджаро]]) 5 895
 
  +
|зх_коорд = {{coord|14|45|N|17|32|W}}
| Найменша висота над рівнем моря =—150 м (рівень [[Ассаль (озеро)|оз. Ассаль]])
 
  +
|сх = мис [[Рас-Хафун]]
| Найпівнічніша точка материка = [[Рас-Енгела|мис Рас-Енгела]] <br /> {{Координати ГМ|37|20|N|9|51|E|scale:100000}}
 
  +
|сх_коорд = {{coord|10|26|N|51|23|E}}
| Найпівденніша точка материка = [[Аґульяс (мис)|мис Аґульяс]] <br /> {{Координати ГМ|34|52|S|19|59|E|scale:100000}}
 
  +
|час = від [[UTC−01:00]] до [[UTC+04:00]]
| Найзахідніша точка материка = [[Альмаді (мис)|мис Альмаді]] <br /> {{Координати ГМ|14|45|N|17|32|W|scale:100000}}
 
  +
|верх = вулкан [[Кіліманджаро]]
| Найсхідніша точка материка =[[Рас-Гафун (мис)|мис Рас-Гафун]] <br /> {{Координати ГМ|10|26|N|51|23|E|scale:100000}}
 
  +
|верх_м = 5895
| Населення =1225
 
  +
|низ = уріз води озера [[Ассаль (озеро)|Ассаль]]
| Густота = 36,4
 
  +
|низ_м = -150
  +
|сер = 750
  +
|річка = [[Ніл]]
  +
|річка_км = 6853
  +
|озеро = [[Вікторія (озеро)|Вікторія]]
  +
|озеро_площа = 68 870
  +
|населення = 1 275 921 000
  +
|населення_місце = 2-ге
  +
|густота = 42,12
  +
|густота_місце = 3-тє
  +
|демонім = африканці
  +
|мови = [[Англійська мова|англійська]] • [[Французька мова|французька]] • [[Арабська мова|арабська]] • [[суахілі]] • [[Португальська мова|португальська]] • [[африкаанс]] • [[Берберська мова|берберська]] • [[Хауса (мова)|хауса]] • [[Оромо (мова)|оромо]]
  +
|міста = [[Каїр]] • [[Лагос]] • [[Кіншаса]] •[[Йоганнесбург]] • [[Луанда]] • [[Хартум]] • [[Дар-ес-Салам]] • [[Абіджан]] • [[Александрія]] • [[Найробі]] • [[Кейптаун]] • [[Кано]] • [[Дакар]] • [[Касабланка]] • [[Аддис-Абеба]]
  +
|ВВП_ПКС = 7,16
  +
|ВВП_ПКС_рік = 2019
  +
|ВВП_ПКС_місце = 5-те
  +
|ВВП_ном = 2,45
  +
|ВВП_ном_рік = 2019
  +
|ВВП_ном_місце = 5-те
  +
|ВВП_ндн = 1930
  +
|ВВП_ндн_рік = 2019
  +
|ВВП_ндн_місце = 6-те
  +
|незалежні = 54 + 2<sup>{{comment|*|Із невизначеним міжнародним статусом — Сомаліленд і САДР.}}</sup>
  +
|залежні = 11
  +
|інтеграція = [[Африканський Союз|АС]], [[Ліга арабських держав|ЛАД]], [[Співдружність націй|Співдружність]]
  +
|примітки =
 
}}
 
}}
  +
{{otheruses}}
   
'''А́фрика'''&nbsp;— другий за [[площа|площею]] і [[населення]]м [[материк]] у світі, після [[Євразія|Євразії]]<ref name="УРЕ"/>. З площею понад 30 300 000 км², враховуючи прилеглі [[острів|острови]]&nbsp;— він займає 5,9&nbsp;% площі [[Земля (планета)|земної]] поверхні і 20,3&nbsp;% площі [[Суходіл (географія)|суходолу]]. А його населення&nbsp;— понад 1,2 млрд<ref>[http://esa.un.org/unpp/p2k0data.asp World Population Prospects]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref> (на [[2017]]), становить понад 12&nbsp;% [[населення Землі|населення світу]].
+
'''А́фрика'''&nbsp;— другий за [[площа|площею]] і [[населення]]м [[материк]] у світі, після [[Євразія|Євразії]]<ref name="УРЕ"/>. Загальна площа континенту становить понад 30,27&nbsp;млн км², враховуючи прилеглі [[острів|острови]]&nbsp;— він займає 5,9&nbsp;% площі [[Земля|земної поверхні]] і 20,3&nbsp;% площі [[Суходіл (географія)|суходолу]]{{sfn|Sayre A. P.|1999}}{{Перехід|#Природа}}.
  +
  +
Населення континенту, станом на 2020 рік, оцінюється майже в 1,3 млрд (понад 16&nbsp;% [[населення Землі|населення світу]])<ref name="A1"/><ref name="A2"/>. Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового&nbsp;— 30,4{{Перехід|#Населення}}. Сучасна карта континенту&nbsp;— це велике різноманіття народів, народностей, їхніх традицій, вірувань, культур і мов{{Перехід|#Культура}}.
  +
  +
Континент омивається на сході водами [[Індійський океан|Індійського океану]] і [[Червоне море|Червоного моря]], на заході&nbsp;— [[Атлантичний океан|Атлантичного]], на півночі&nbsp;— [[Середземне море|Середземного моря]] останнього. На північному заході Африка відділена [[Гібралтарська протока|Гібралтарською протокою]] від Європи, на північному сході&nbsp;— [[Суецький канал|Суецьким каналом]] і [[Баб-ель-Мандебська протока|Баб-ель-Мандебською протокою]] від [[Азія|Азії]]. Найбільший острів, що відноситься до континенту&nbsp;— [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]]. Африка&nbsp;— єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: [[Північна півкуля|Північній]], [[Південна півкуля|Південній]], [[Східна півкуля|Східній]] і [[Західна півкуля|Західній]]{{Перехід|#Географічне положення}}. Через центральну частину материка проходить [[екватор]], від якого на північ і південь майже симетрично розходяться [[Природна зона|природні зони]] {{Перехід|#Природні зони}}. Це єдиний материк, що простягнувся від північного до південного субтропічного поясу<ref name="A15"/>. В екваторіальному поясі протягом року сонце перебуває близько до [[зеніт]]у, тому щодня йдуть дощі, що зрошують реліктові [[Дощовий ліс|дощові ліси]] узбережжя [[Гвінейська затока|Гвінейської затоки]] і [[Конго (річка)|западини Конго]]. На південь і північ від екватора, в субекваторіальному поясі бувають сухий і [[Сезон дощів|вологий періоди]], що творять неповторну природу [[Савана|саван]], серед безкрайніх рівнинних просторів яких декілька мільйонів років тому з'явились наші [[Архантропи|першопредки]] ([[сахельантроп]], [[австралопітек африканський]] і [[Австралопітек афарський|афарський]], [[людина прямоходяча]], [[Людина уміла|уміла]] і [[Людина працююча|працююча]]) і від 300—260 тис. років тому проходила перші етапи своєї еволюції [[людина розумна]]{{Перехід|#Історія}}. У районі [[Тропіки|тропіків]], розташовані [[Пустеля|пустелі]], найбільша з яких [[Сахара]]. Жива природа континенту своєрідна і неповторна, тут збереглось найбільше видів [[Мегафауна|мегафауни]], оскільки вона зазнала найменшого впливу під час [[Четвертинне вимирання|четвертинного вимирання]]. Тваринний світ представлений найбільшою ([[африканський слон]]) і найвищою ([[жирафа]]) звірами суходолу, чемпіоном з бігу ([[гепард]]), найбільшим птахом ([[африканський страус]]) та іншими рекордсменами{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=44}}{{Перехід|#Тваринний світ}}. Природа континенту сильно потерпає від широкого спектру [[Екологічна проблема|екологічних проблем]] сучасності: [[опустелювання]], [[Знеліснення|вирубуки лісів]], дефіциту води тощо. Очікується, що ці проблеми будеть тільки погіршуватись у зв'язку із [[Зміна клімату|змінами клімату]]. [[Міжурядова група експертів з питань змін клімату|Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату]] (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату{{Перехід|#Охорона природи}}.
  +
  +
Одні з перших людських цивілізацій, [[Стародавній Єгипет|єгипетська]] та [[Фінікія|фінікійська]], виникли в Північній Африці{{Перехід|#Давня доба}}. Впродовж багатьох тисячоліть складної історії на континенті виникали, розквітали та згасали ряд місцевих цивілізацій, відбувались різноманітні [[Міграція населення|міграції]], від [[Антропогенез|розселення первісних людей]] до [[Міграція банту|міграцій банту]]{{Перехід|#Історія}}. Останні 500 років континент перебував під європейським впливом, який активізував торгівлю і включив місцеве населення до глобальних процесів, включно з такою ганебною сторінкою історії людства, як [[трансатлантична работоргівля]], що також сприяла заселенню африканцями [[Америка|американського континенту]]. Наприкінці XIX століття європейські країни [[Колонізація Африки|колонізували всю Африку]], безжально експлуатували природні ресурси континенту та місцеві спільноти{{Перехід|#Епоха колоніалізму}}.
  +
  +
Незважаючи на багатство природних ресурсів, континент залишається найбіднішим у перерахунку доходу на душу населення. Частково це пояснюється географічними та демографічними чинниками, частково наслідками [[Колонізація Африки|європейської колонізації]] та [[Холодна війна|холодної війни]], але переважно недемократичними формами правління та примітивними політичними режимами, що не дозволяють справедливо перерозподіляти дохід від неефективної експлуатації національних багатств всередині громад<ref name="A9"/><ref name="A10"/><ref name="A11"/><ref name="A12"/><ref name="A14"/>. Економіка континенту поєднує в собі низьку концентрацію національних багатств, наслідки колоніальної епохи, проблеми молодого віку [[Трудові ресурси|трудових ресурсів]] та великий потенціал росту в глобальному вимірі{{Перехід|#Економіка}}.
  +
  +
На континенті існує 54 [[Незалежна держава|незалежні держави]], що є членами [[ООН]] і об'єднались в регіональну економіко-політичну організацію&nbsp;— [[Африканський Союз]] із штаб-квартирою в [[Аддис-Абеба|Аддис-Абебі]] ([[Ефіопія]]). Більшість з них виникли в процесі деколонізації другої половини XX століття й торують свій незалежний шлях крізь невирішені проблеми, що дістались їм від колоніальної епохи. Найбільша за площею держава&nbsp;— [[Алжир]]{{Перехід|#Політика}}.
   
 
== Етимологія ==
 
== Етимологія ==
  +
В античні часи не існувало єдиного [[топонім]]у для позначення сучасного материка Африка. Землі на захід від Єгипту в античні часи називали ''[[Лівія (історична область)|Лівією]]'', від племені ''[[Лівійці (стародавні)|лібів]]''{{sfn|Поспелов Е. М.|2005|сторінки=66-67}}. Цей топонім від єгиптян ще за часів [[Гомер]]а засвоїли древні греки. У [[III століття до н. е.|III столітті до н.&nbsp;е.]] з'являються перші згадки про топонім '''Африка''', яким тоді позначали землі навколо фінікійського міста [[Карфаген]] (сучасна територія північного [[Туніс]]у){{sfn|Поспелов Е. М.|2005|сторінки=66-67}}. Фінікійське ''афер'' означало «землі Карфагену»<ref name="consultsos"/>. Можливо топонім ''«Земля афрів»'' (''Africa terra'') походить від назви місцевого [[Бербери|берберського племені]] ''афрів, африків, іфригів''. Назва народу походить від берберського ifri&nbsp;— «печера», тобто іфригі&nbsp;— «печерні жителі». У середні вікі мусульманська провінція [[Іфрикія]] зберегла цей корінь у своїй назві. У той час, як термін «[[Азія]]» використовували для позначення [[Мала Азія|Малої Азії]] і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і [[Левант]] мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина [[Імперія Ахеменідів|Перської імперії]] вони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії». Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ [[Клавдій Птолемей]] ([[85]]-[[165]]), провівши головний [[меридіан]] через [[Александрія|Александрію]] і зробивши [[Суецький перешийок]] та [[Червоне море]] межею між Азією та Африкою. Древні греки намагались виводити топонім від власної богині [[Афродіта|Афродіти]], або семітської [[Астарта|Астарти]] (Іштар)<ref name="consultsos"/>.
[[Файл:Africae tabula nova.jpg|міні|Європейська мапа Африки, [[1570]] рік]]
 
Назва '''Африка''' набула вжитку на Заході завдяки [[Стародавній Рим|римлянам]], які використовували назву ''Africa terra''&nbsp;— «земля Афрі» (множина, чи у однині&nbsp;— [[Афер]])&nbsp;— для північної частини материка, а також і для [[Африка (римська провінція)|провінції Африки]] з її столицею [[Карфаген]]ом, що відповідає теперішньому [[Туніс]]у.
 
   
  +
Після завоювання [[Стародавній Рим|римлянами]] Карфагену [[146 до н. е.|146 року до н.&nbsp;е.]] в результаті [[Пунічні війни|Пунічних війн]], завдяки впливу греків Південної Італії цей топонім був перенесений на нову [[Африка (римська провінція)|римську провінцію]]{{sfn|Поспелов Е. М.|2005|сторінки=66-67}}. Єврейський історик I століття [[Йосип Флавій]], стверджував, що топонім походить від імені [[Етер (міфологія)|Етера]], онука [[Авраам]]а від Кетури ([[:s:Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Перша книга Мойсеєва: Буття|Буття 25:4]]), чиї нащадки заселили Лівію. У історика VI століття [[Ісидор Севільський|Ісидора Севільського]] в його ''«Етимологіях»'' (том XIV, розділ 5.2) згадується трактування слова {{lang-la|aprica}} як «сонячний».
[[Афрі]] були (можливо [[Бербери|берберським]]) плем'ям, яке жило у [[Північна Африка|Північній Африці]] поблизу [[Карфаген]]а. Походження ''Afer'' може бути пов'язано з [[Фінікійська мова|фінікійським]] '''afar''&nbsp;— [[пилюка]] (також зустрічається в багатьох інших [[Семітські мови|Семітських мовах]]). Серед інших, доволі суперечливих, етимологій, які спираються на значення античного терміну 'Africa', виділяються:
 
   
  +
У середні віки істориком [[Лев Африканський|Левом Африканським]] ([[1495]]–[[1554]]) назва поширюється на все середземноморське узбережжя материка. Він запропонував гіпотезу походження назви від {{lang-grc|α φρίκη}}&nbsp;— «без холоду/жаху». Але оскільки звуку ''ph'' на ''f'' в грецькій мові датується приблизно [[X століття]]м, то малоймовірно, що це справжнє походження топоніму.
:* [[Латинська мова|латинське]] слово ''aprica'', що означає «сонячний»;
 
  +
:* [[Грецька мова|грецьке]] слово ''aphrike'', що означає «без холоду». Ця гіпотеза була запропонована істориком [[Лев Африканський|Левом Африканським]] ([[1495]]–[[1554]]), який припустив, що грецьке слово ''phrike'' (φρίκη, що означає «холод і жах») в комбінації з заперечним префіксом ''a-'', вказувало на землю вільну від холоду і жаху. Але оскільки звуку '''''ph''''' на '''''f''''' в грецькій мові датується приблизно [[10 століття|десятим століттям]], то малоймовірно, що це справжнє походження терміну '''Африка'''.
 
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Herodotus_world_map-ukr.svg|border|Ойкумена часів Геродота
  +
Palazzo Ferreria statue 2.jpeg|border|Статуя-алегорія Африки, палац Феррерія, Мальта
  +
Etymologiae Guntherus Ziner 1472.jpg|border|Карта світу в ''«Етимологіях»'', видання 1472 року
  +
Africae tabula nova.jpg|border|Європейська мапа Африки, 1570 рік
  +
</gallery></small>
   
  +
Єгиптолог-самоучка і поет [[Джеральд Мессі]] 1881 року висунув версію про походження слова від єгипетського виразу af-rui-ka&nbsp;— «повертатися обличчям до отвору Ка». [[Ка (душа)|Ка]]&nbsp;— це енергетичний дубль кожної людини, і «отвір Ка» означає лоно або місце народження. Африка, таким чином, для єгиптян означав «батьківщину»<ref name="massey"/>. На думку радянського палеонтолога і письменника [[Єфремов Іван Антонович|Івана Єфремова]], слово «Африка» було засвоєно з давньоєгипетської греками як αφρος&nbsp;— «пінна країна». Що було пов'язано із зіткненням декількох видів течій, які утворюють піні [[Вир (природне явище)|вири]] на середземноморському узбережжі.
В античність Африкою називали землі, що простягались на захід від [[Єгипет|Єгипту]], в той час, як термін «[[Азія]]» використовували для позначення [[Мала Азія|Малої Азії]] і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і [[Левант]] мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина [[Перська імперія|Перської імперії]] вони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії». Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ [[Птолемей Клавдій|Птолемей]] ([[85]]-[[165]]), провівши головний [[меридіан]] через [[Александрія|Александрію]] і зробивши [[Суецький перешийок]] та [[Червоне море]] межею між Азією та Африкою.
 
   
 
== Природа ==
 
== Природа ==
 
{{main|Географія Африки}}
 
{{main|Географія Африки}}
[[Файл:187_1003703_africa_dxm.png|thumb|Супутникова фотографія Африки]]
 
   
 
=== Географічне положення ===
 
=== Географічне положення ===
Африка&nbsp;— другий за розмірами після [[Євразія|Євразії]] материк, найбільший з материків [[Південна півкуля|південної півкулі]]. Площа континенту становить 29,2&nbsp;млн км² (з островами&nbsp;— 30,3&nbsp;млн км²)<ref name="УРЕ.Г"/>. Лежить в основному в екваторіально-тропічних широтах. Протяжність Африки з півночі на південь&nbsp;— 8000 км (від мису [[Мис Рас-Енґела|Рас-Енґела]] 37°21′ пн. ш. до найбільш південної точки&nbsp;— мису [[мис Голковий|Голкового]] 34°51′15″ пд. ш.), із заходу на схід у північній частині&nbsp;— 7500 км (від мису [[мис Альмаді|Альмаді]] 17°33′22″ зх. д. до мису [[Рас-Гафун (мис)|Рас-Хафун]] 17°33′22″ сх. д.), у південній&nbsp;— 3100 км<ref name="УРЕ.Г"/>. На на півночі Африка омивається [[Середземне море|Середземним морем]], на заході безпосередньо [[Атлантичний океан|Атлантичним океаном]], на сході&nbsp;— [[Червоне море|Червоним морем]] та безпосередньо [[Індійський океан|Індійським океаном]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Сполучається з Азією [[Суецький перешийок|Суецьким перешийком]] завширшки 130&nbsp;км, прорізаним [[Суецький канал|Суецьким каналом]]. Від Європи відокремлюється [[Гібралтарська протока|Гібралтарською протокою]]<ref name="УРЕ.Г"/>.
+
Африка&nbsp;— другий за розмірами після [[Євразія|Євразії]] материк, найбільший з материків [[Південна півкуля|Південної півкулі]]. Площа континенту становить 29,2&nbsp;млн км² (з островами&nbsp;— 30,3&nbsp;млн км²)<ref name="УРЕ.Г"/>. Африка&nbsp;— єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: [[Північна півкуля|Північній]], [[Південна півкуля|Південній]], [[Східна півкуля|Східній]] і [[Західна півкуля|Західній]] (більша частина в північній та майже вся в східній). Загалом в екваторіально-тропічних широтах майже симетрично по відношенню до екватора. Протяжність Африки з півночі на південь&nbsp;— 8000 км (від мису [[Мис Рас-Енґела|Рас-Енґела]] 37°21′ пн. ш. до найбільш південної точки&nbsp;— мису [[мис Голковий|Голкового]] (Агульяс) 34°51′15″ пд. ш.), із заходу на схід у північній частині&nbsp;— 7500 км (від мису [[мис Альмаді|Альмаді]] 17°33′22″ зх. д. до мису [[Рас-Гафун (мис)|Рас-Хафун]] 17°33′22″ сх. д.), у південній&nbsp;— 3100 км<ref name="УРЕ.Г"/>. На на півночі Африка омивається [[Середземне море|Середземним морем]], на заході безпосередньо [[Атлантичний океан|Атлантичним океаном]], на сході&nbsp;— [[Червоне море|Червоним морем]] та безпосередньо [[Індійський океан|Індійським океаном]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Сполучається з Азією [[Суецький перешийок|Суецьким перешийком]] завширшки 130&nbsp;км, прорізаним [[Суецький канал|Суецьким каналом]]. Від азійського [[Аравійський півострів|Аравійського півострова]] відділений глибокою [[Баб-ель-Мандебська протока|Баб-ель-Мандебською протокою]] (глибина не менше 182&nbsp;м, загальна ширина 26,5 км){{sfn|Атлас світу|2005|c=128}}. Від Європи відокремлюється відносно вузькою [[Гібралтарська протока|Гібралтарською протокою]] (14 км)<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|Атлас світу|2005|c=122}}.
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина [[берегова лінія|берегової лінії]] дорівнює 26 тис. км<ref name="УРЕ.Г"/>. Найбільший півострів континенту&nbsp;— [[Сомалійський півострів|Сомалійський]] на заході. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану. Найбільші з них: [[Гвінейська затока|Гвінейська]] у центральній частині західного узбережжя, [[Сідра (затока)|Сідра]] на півночі, [[Аденська затока|Аденська]]&nbsp;— на сході<ref name="УРЕ.Г"/>. Зручних [[Бухта|бухт]] мало. Навколо берегів континенту відсутні великі за площею [[архіпелаг]]и, найбільший острів [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]] лежить на схід від південних берегів і відділяється найдовшою протокою у світі&nbsp;— [[Мозамбіцька протока|Мозамбіцькою]]. До Африки належать також такі острови й архіпелаги: [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейра]], [[Канарські острови]], [[Острови Зеленого мису|Зеленого мису]], [[Сан-Томе (острів)|Сан-Томе]], [[Принсіпі]], [[Острів Вознесіння|Вознесіння]], [[Острів Святої Єлени|Святої Єлени]], [[Тристан-да-Кунья]], [[Сокотра]], [[Пемба (острів)|Пемба]], [[Занзібар (острів)|Занзібар]], [[Мафія (острів)|Мафія]], [[Коморські острови|Коморські]], [[Амірантські острови|Амірантські]], [[Сейшельські острови|Сейшельські]], [[Маскаренські острови]] та ін.
 
  +
187_1003703_africa_dxm.png|border|Супутникова фотографія Африки
  +
True size of Africa.jpg|border|Порівняння розмірів Африки з територією деяких країн
  +
STS059-238-074 Strait of Gibraltar.jpg|border|Гібралтарська протока
  +
ISS-59 Storm clouds on the southwestern coast of Yemen.jpg|border|Баб-ель-Мандебська протока
  +
</gallery></small>
  +
  +
Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина [[берегова лінія|берегової лінії]] дорівнює 26 тис. км<ref name="УРЕ.Г"/>. Найбільший і єдиний великий півострів континенту&nbsp;— [[Сомалійський півострів|Сомалійський]] на заході, який називають «африканським рогом»{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=47}}. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану. Найбільші з них: [[Гвінейська затока|Гвінейська]] у центральній частині західного узбережжя, [[Сідра (затока)|Сідра]] на півночі, [[Аденська затока|Аденська]]&nbsp;— на сході<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|Атлас світу|2005|c=112}}. Зручних [[Бухта|бухт]] мало. Навколо берегів континенту відсутні великі за площею [[архіпелаг]]и, найбільший острів [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]] (587 тис. км²) лежить на схід від південних берегів і відділяється найдовшою протокою у світі&nbsp;— [[Мозамбіцька протока|Мозамбіцькою]] (1670 км), що відділився від материка внаслідок тектонічного розлому десятки млн років тому{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=47}}. До Африки належать також такі острови й архіпелаги: [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейра]], [[Канарські острови]], [[Острови Зеленого мису|Зеленого мису]], [[Сан-Томе (острів)|Сан-Томе]], [[Принсіпі]], [[Острів Вознесіння|Вознесіння]], [[Острів Святої Єлени|Святої Єлени]], [[Тристан-да-Кунья]], [[Сокотра]], [[Пемба (острів)|Пемба]], [[Занзібар (острів)|Занзібар]], [[Мафія (острів)|Мафія]], [[Коморські острови|Коморські]], [[Амірантські острови|Амірантські]], [[Сейшельські острови|Сейшельські]], [[Маскаренські острови]] та інші{{sfn|Атлас світу|2005|c=112}}. У Червоному морі й Індійському океані біля берегів формуються численні [[Кораловий риф|коралові рифи]], що ускладнюють судноплавство й перешкоджають морським судам підхід до узбережжя{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=47}}.
   
 
=== Геологія ===
 
=== Геологія ===
 
{{main|Геологія Африки}}
 
{{main|Геологія Африки}}
Більшу частину континенту займає докембрійська [[Африканська платформа]], що складається з [[Кристалічні сланці|кристалічних сланців]], [[гнейс]]ів, [[граніт]]ів, [[базальт]]ів та інших магматичних і метаморфічних гірських порід<ref name="УРЕ.Г"/>. У північній частині континенту ([[Сахарська плита]]) фундамент платформи залягає на значній глибині, він перекритий [[палеозой]]сько-[[кайнозой]]ськими відкладами (у тому числі [[Морські відклади|морськими]])<ref name="УРЕ.Г"/>. Найбільшої потужності вони досягають у тектонічних улоговинах. У південній частині Африки ([[Південно-Африканський щит]]) [[докембрій]]ський фундамент в цілому трохи піднятий. Осадові відклади трапляються лише в окремих улоговинах і мають континентальний характер<ref name="УРЕ.Г"/>. На північному заході [[Атлаські гори]] [[Герцинська складчастість|герцинсько]]-[[Альпійська складчастість|альпійської складчастості]], на півдні&nbsp;— герцинські [[Капські гори]]<ref name="УРЕ.Г"/>. В кайнозої на сході континенту відбулися інтенсивні підняття, що зумовили утворення гірського рельєфу та зони розломів [[Великий африканський рифт|Великого Африканського рифту]], що простяглася від гирла [[Замбезі]] до [[Суецька затока|Суєцької затоки]]. На місці цих розломів утворились [[Червоне море]] й більша частина озер Східної Африки. Уздовж ліній розломів активний вулканічно-сейсмічний пояс із численними [[вулкан]]ами (діючими та згаслими), частими [[землетрус]]ами<ref name="УРЕ.Г"/>. До недавнього геологічного часу (кінець [[Крейдовий період|крейди]]-[[олігоцен]]) Африкано-Аравійська платформа включала також [[Аравійський півострів]] і острів [[Мадагаскар]], відділений сьогодні від основної частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, [[Аденська затока|Аденської затоки]] на північному сході та [[Мозамбікська протока|Мозамбікської протоки]] на сході<ref name="МГЕ"/>. У ранньомезозойський і палеозойський часи Африкано-Аравійська платформа становила частину суперконтиненту [[Гондвана]].
+
Більшу частину континенту займає докембрійська [[Африканська платформа]], що складається з [[Кристалічні сланці|кристалічних сланців]], [[гнейс]]ів, [[граніт]]ів, [[базальт]]ів та інших [[Магматичні гірські породи|магматичних]] і [[Метаморфічні гірські породи|метаморфічних гірських порід]]<ref name="УРЕ.Г"/>. У північній частині континенту ([[Сахарська плита]]) фундамент платформи залягає на значній глибині, він перекритий потужним багатокілометровим чохлом [[палеозой]]сько-[[кайнозой]]ських відкладів (у тому числі [[Морські відклади|морськими]]), що утворились внаслідок [[вивітрювання]], роботи вітру і поверхневих вод за мільйони років тектонічних вертикальних рухів<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=53}}. Найбільшої потужності вони досягають у тектонічних улоговинах. У південній частині Африки ([[Південно-Африканський щит]]) [[докембрій]]ський фундамент в цілому трохи піднятий, осадові відклади трапляються лише в окремих улоговинах і мають континентальний характер<ref name="УРЕ.Г"/>. На північному заході [[Атлаські гори]] утворились під час [[Герцинська складчастість|герцинсько]]-[[Альпійська складчастість|альпійської складчастості]] з піднятого й зім'ятого в складки морського дна під час [[Колізія континентів|колізії]] з [[Євразійська плита|євразійською плитою]]; на півдні&nbsp;— герцинські [[Капські гори]]<ref name="УРЕ.Г"/>. У [[Мезозойська ера|мезозої]], 180&nbsp;млн років Африкано-Аравійський масив відколовся від прадавнього континенту [[Гондвана]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=53}}. В кайнозої 60&nbsp;млн років тому на сході континенту відбулися інтенсивні підняття, що зумовили утворення гірського рельєфу та зони розломів [[Велика рифтова долина|Великого Африканського рифту]], що простяглися від гирла [[Замбезі]] до [[Суецька затока|Суєцької затоки]] на 4 тис. км{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=53}}. На місці цих розломів утворились [[Червоне море]] й більша частина озер Східної Африки. Уздовж ліній розломів активний вулканічно-сейсмічний пояс із численними [[вулкан]]ами (діючими та згаслими), частими [[землетрус]]ами<ref name="УРЕ.Г"/>. До недавнього геологічного часу (кінець [[Крейдовий період|крейди]]-[[олігоцен]]) Африкано-Аравійська платформа включала також [[Аравійський півострів]] і острів [[Мадагаскар]], відділений сьогодні від основної частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, [[Аденська затока|Аденської затоки]] на північному сході та [[Мозамбікська протока|Мозамбікської протоки]] на сході<ref name="МГЕ"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Motion of Nubia Plate.gif|border|Рух Африканської літосферної плити
  +
</gallery></small>
   
Континент багатий на різноманітні корисні копалини: [[кам'яне вугілля]], [[Уранові руди|уран]], [[алмази]], [[нафта]], [[природний газ]], [[Залізні руди|руди заліза]], [[Марганцеві руди|марганцю]], [[Хромові руди|хрому]], [[Кобальтові руди|кобальту]], [[Поліметалічні руди|поліметалів]], [[боксити]], [[золото]], [[платина]], значні запаси [[Фосфорити|фосфоритів]], [[азбест]], [[графіт]] та ін<ref name="УРЕ.Г"/><ref name="МГЕ"/>.
+
Континент багатий на різноманітні [[корисні копалини]]: [[кам'яне вугілля]], [[Уранові руди|уран]], [[алмази]], [[нафта]], [[природний газ]], [[Залізні руди|руди заліза]], [[Марганцеві руди|марганцю]], [[Хромові руди|хрому]], [[Кобальтові руди|кобальту]], [[Поліметалічні руди|поліметалів]], [[боксити]], [[золото]], [[платина]], значні запаси [[Фосфорити|фосфоритів]], [[азбест]], [[графіт]] та ін<ref name="УРЕ.Г"/><ref name="МГЕ"/>. Розміщення корисних копалин пов'язане з тектонічною будовою материка. Так до магматичних і метаморфічних гірських порід фундаменту платформи приурочені рудні, до її чохла з осадових порід&nbsp;— нерудні або рудні осадового походження.
   
 
=== Рельєф ===
 
=== Рельєф ===
 
{{main|Рельєф Африки}}
 
{{main|Рельєф Африки}}
У рельєфі Африки переважають [[рівнина|рівнини]], [[плато]] і [[плоскогір'я]], що лежать на висотах 200—500&nbsp;м над [[рівень моря|рівнем моря]] (39&nbsp;% площі) і 500—1000&nbsp;м (28,1&nbsp;%)<ref name="УРЕ.Г"/>. [[Низовина|Низовини]] простягаються вузькими смужками уздовж узбережжя і займають близько 10&nbsp;% площі материка, на гірські масиви припадає понад 23&nbsp;% території<ref name="УРЕ.Г"/>. За середніми висотами над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише [[Антарктида|Антарктиді]] і [[Євразія|Євразії]]. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. Прогинам і виступам [[Африканська платформа|Африканської платформи]] відповідають великі западини&nbsp;— [[Калахарі]], Конго, [[Чадська западина|Чадська]] та інші. Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці, вінчають вершини [[Ахаггар]]у і [[Тібесті]], є в [[Судан]]і (гора [[Марра]]), [[Камерун]]і ([[вулкан Камерун]], гори [[Адамауа (плоскогір'я)|Адамава]]), перекривають Драконові гори в [[Лесото]].
+
У рельєфі Африки переважають [[рівнина|рівнини]], [[плато]] і [[плоскогір'я]], що лежать на висотах 200—500&nbsp;м над [[рівень моря|рівнем моря]] (39&nbsp;% площі) і 500—1000&nbsp;м (28,1&nbsp;%)<ref name="УРЕ.Г"/>. Це пояснюється загальним підняттям усієї території Африки в кайнозойську еру. [[Низовина|Низовини]] простягаються вузькими смужками уздовж узбережжя і займають близько 10&nbsp;% площі материка, на гірські масиви припадає понад 23&nbsp;% території<ref name="УРЕ.Г"/>. За середніми висотами над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише [[Антарктида|Антарктиді]] і [[Євразія|Євразії]]. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. Прогинам і виступам [[Африканська платформа|Африканської платформи]] відповідають великі западини&nbsp;— [[Калахарі (западина)|Калахарі]], [[Конго (западина)|Конго]], [[Чадська западина|Чадська]] та інші. Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці, вінчають вершини [[Ахаггар]]у і [[Тібесті]], є в [[Судан]]і (гора [[Марра]]), [[Камерун]]і (вулкан [[Камерун (вулкан)|Камерун]], гори [[Адамауа (плоскогір'я)|Адамава]]), перекривають Драконові гори в [[Лесото]].
   
'''Низька Африка.''' Північно-західну частину Африки займають рівнини і плато [[Сахара|Сахари]] й [[Судан (регіон)|Судану]] з переважними висотами 200—1000&nbsp;м. У цій частині материка з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000&nbsp;м. Лише подекуди підносяться гірські масиви&nbsp;— [[Атлаські гори]] (гора [[Тубкаль]], 4165 м), нагір'я [[Ахаггар]] (гора [[Тахат]], 3003 м) і [[Тібесті]] (гора [[Емі-Кусі]], 3415 м), [[Північно-Гвінейська височина]] (гора [[Бинтимані]], 1948 м), плоскогір'я [[Азанде (плоскогір'я)|Азанде]] (гора [[Нагая]], 1388 м), плато [[Дарфур]] (гора [[Марра]], 3088 м), уздовж Червоного моря простягається хребет [[Етбай]] (гора [[Ода (гора)|Ода]], 2259 м) та інші<ref name="УРЕ.Г"/>. Глибокі улоговини, що лежать нижче рівня моря зосереджені переважно в північно-східній частині континенту: западина озера [[Ассаль (озеро)|Ассаль]] (-150 м) в [[Афарська улоговина|Афарській улоговині]], западина [[Каттара]] (-133 м)<ref name="УРЕ.Г"/>.
+
'''Низька Африка.''' Північно-західну частину Африки займають рівнини і плато [[Сахара|Сахари]] й [[Судан (регіон)|Судану]] з переважними висотами 200—1000&nbsp;м. У цій частині материка з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000&nbsp;м. Лише подекуди підносяться гірські масиви&nbsp;— [[Атлаські гори]] (гора [[Тубкаль]], 4165 м), нагір'я [[Ахаггар]] (гора [[Тахат]], 3003 м) і [[Тібесті]] (гора [[Емі-Кусі]], 3415 м), [[Північно-Гвінейська височина]] (гора [[Бинтимані]], 1948 м), плоскогір'я [[Азанде (плоскогір'я)|Азанде]] (гора [[Нагая]], 1388 м), плато [[Дарфур]] (гора [[Марра]], 3088 м), уздовж Червоного моря простягається хребет [[Етбай]] (гора [[Ода (гора)|Ода]], 2259 м) та інші<ref name="УРЕ.Г"/>. Поверхня дуже неоднорідна&nbsp;— височини чергуються з низовинами і плато. Глибокі улоговини, що лежать нижче рівня моря зосереджені переважно в північно-східній частині континенту: западина озера [[Ассаль (озеро)|Ассаль]] (-150 м) в [[Афарська улоговина|Афарській улоговині]], западина [[Каттара]] (-133 м)<ref name="УРЕ.Г"/>.
   
'''Висока Африка.''' Південні та південно-східні частини континенту вищі, характерні висоти понад 1000&nbsp;м. Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи, де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки. Переважають плоскогір'я і брилові гори&nbsp;— [[Південно-Гвінейські гори]], [[Ефіопське нагір'я]] (гора [[Рас-Дашен|Рас-Дашан]], 4620 м), плоскогір'я [[Лунда-Катанга]], [[Східно-Африканське плоскогір'я]] (гора [[Рувензорі]], 5109 м), середньовисотні [[Капські гори]] (гора [[Севевіспуртпік]], 2325 м) і [[Драконові гори|Драконові]] (гора [[Табана-Нтленьяна]], 3482 м)<ref name="УРЕ.Г"/>. Найвищі вершини континенту являють собою конуси [[стратовулкан]]ів ([[Кіліманджаро]], [[Меру (вулкан)|Меру]])<ref name="УРЕ.Г"/>. [[Великий Уступ|Великим уступом]] Драконові і Капські гори обриваються до [[Мозамбіцька низовина|Мозамбіцької низовини]]. Внутрішні райони Південної Африки займають високі рівнини [[Калахарі]], облямовані з заходу плоскогір'ями [[Намакваленд]], [[Дамараленд]], [[Каоко]], зі сходу Драконовими горами.
+
'''Висока Африка.''' Південні та південно-східні частини континенту вищі, характерні висоти понад 1000&nbsp;м. Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи, де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки. Переважають плоскогір'я і брилові гори&nbsp;— [[Південно-Гвінейські гори]], [[Ефіопське нагір'я]] (гора [[Рас-Дашен|Рас-Дашан]], 4620 м) круто обривається на сході й уступами знижується на заході, плоскогір'я [[Лунда-Катанга]], [[Східно-Африканське плоскогір'я]] (гора [[Рувензорі]], 5109 м), середньовисотні [[Капські гори]] (гора [[Севевіспуртпік]], 2325 м) і [[Драконові гори|Драконові]] (гора [[Табана-Нтленьяна]], 3482 м)<ref name="УРЕ.Г"/>. Найвищі вершини континенту являють собою конуси [[стратовулкан]]ів ([[Кіліманджаро]], [[Меру (вулкан)|Меру]])<ref name="УРЕ.Г"/>. [[Великий Уступ|Великим уступом]] Драконові і плосковершинні Капські гори обриваються до [[Мозамбіцька низовина|Мозамбіцької низовини]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=56}}. Внутрішні райони Південної Африки займають високі рівнини [[Калахарі]], облямовані з заходу плоскогір'ями [[Намакваленд]], [[Дамараленд]], [[Каоко]], зі сходу Драконовими горами.
   
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Рядок 66: Рядок 118:
 
=== Клімат ===
 
=== Клімат ===
 
{{main|Клімат Африки}}
 
{{main|Клімат Африки}}
  +
Африка є найтеплішим материком планети<ref name="УРЕ.Г"/>. Більша частина Африки лежить у [[Тропічний клімат|тропічних зонах]] і тільки північні та південні окраїни&nbsp;— у [[Субтропічний клімат|субтропічних]]. Область Гвінейської затоки лежить в [[екваторіальний кліматичний пояс|екваторіальному]] ([[екваторіальна конвергентна зона]]) постійно жаркому й вологому (до 100&nbsp;% [[Відносна вологість повітря|відносної вологості повітря]]); пояс від сахелю на півночі (Дакар—Хартум) до долини Замбезі на півдні&nbsp;— [[Субекваторіальний кліматичний пояс|субекваторіальному]] постійно жаркому і перемінно вологому; Сахара і червономорське узбережжя на півночі та область Кару й Калахарі на півдні&nbsp;— [[Тропічний кліматичний пояс|тропічних]] пустельних і перемінно вологих; середземноморське узбережжя на півночі та крайній південь континенту&nbsp;— [[Субтропічний кліматичний пояс|субтропічних кліматичних поясах]] із сухим теплим літом і вологою м'якою зимою{{sfn|Атлас. 7 клас|2020}}{{sfn|ФГАМ|1964}}.
Африка є найтеплішим материком планети<ref name="УРЕ.Г"/>. Більша частина Африки лежить у [[Тропічний клімат|тропічних зонах]] і тільки північні та південні окраїни&nbsp;— у [[Субтропічний клімат|субтропічних]]. Положення континенту в низьких широтах зумовлює значну величину [[Радіаційний баланс|радіаційного балансу]]. Пересічна температура січня коливається від + 10&nbsp;°C на півночі, до +30&nbsp;°C на півдні, липня +25&nbsp;°C і +12&nbsp;°C, відповідно; в екваторіальній частині сезонні амплітуди менші за добові й коливаються навколо +24&nbsp;°C; у тропічній поясах найбільші добові й сезонні коливання. Абсолютні мінімум температури повітря -4&nbsp;°C, максимум +58° (поблизу [[Триполі]] в Сахарі)<ref name="УРЕ.Г"/>. Розподіл атмосферних опадів дуже нерівномірний. В улоговині Конго, на Північно-Гвінейській височині&nbsp;— до 2000-3000&nbsp;мм опадів на рік з рівномірним розподілом їх протягом року<ref name="УРЕ.Г"/>. У [[савана]]х, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300&nbsp;мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Абсолютний максимум&nbsp;— 9650 мм (біля підніжжя гори [[Камерун (вулкан)|Камерун]])<ref name="УРЕ.Г"/>. У Судані і Східній Африці випадає до 500—1000&nbsp;мм опадів, переважно влітку, в пустелі Калахарі та Наміб&nbsp;— 200—300&nbsp;мм, на Сомалійському півострові&nbsp;— до 100&nbsp;мм, у Сахарі&nbsp;— 50&nbsp;мм і менше<ref name="УРЕ.Г"/>. На північних і південних окраїнах Африки, в зонах середземноморного типу клімату більше опадів випадає взимку, літо навпаки посушливе.
 
   
  +
Положення континенту в низьких широтах зумовлює значну величину [[Радіаційний баланс|радіаційного балансу]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=57}}. Пересічна температура січня коливається від + 10&nbsp;°C на півночі, до +30&nbsp;°C на півдні, липня +25&nbsp;°C і +12&nbsp;°C, відповідно; в екваторіальній частині сезонні амплітуди менші за добові й коливаються навколо +24&nbsp;°C; у тропічних поясах найбільші добові й сезонні коливання. Абсолютні мінімум температури повітря -4&nbsp;°C (високо у позатропічних горах можливі [[Мороз (температура)|морози]] -10&nbsp;°C і випадіння снігу), максимум +57,8&nbsp;°C (поблизу [[Триполі]] в Сахарі)<ref name="УРЕ.Г"/>.
Великої шкоди ряду районів Африки, зокрема на заході, завдають [[Посуха|посухи]] (особливо тяжкі наслідки дали посухи 1970-1980-х років)<ref name="УРЕ.Г"/>.
 
  +
  +
Важливий кліматотвірний чинник&nbsp;— циркуляція повітряних мас. [[Постійні вітри]], що дмуть над континентом&nbsp;— [[пасати]] та [[Західні вітри|західні]], приносять або сухе континентальне, або вологе морське повітря, в залежності від сезону{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=58}}. Холодні [[Океанічна течія|океанічні течії]], що омивають береги, сприяють зниженню температури повітря й утворенню прибережних пустель: [[Канарська течія|Канарська]] на північному заході&nbsp;— прибережні частини Сахари, [[Бенгельська течія|Бенгельська]] на південному заході&nbsp;— пустелі [[Наміб]]{{sfn|ФГАМ|1964}}. Теплі ж течії ([[Гвінейська течія|Гвінейська]], [[Мозамбіцька течія|Мозамбіцька]]) сприяють формуванню вологої погоди на західному та південно-східному узбережжях континенту{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=46}}. Так завдяки антагоністичному впливу холодної Бенгельської та теплої Мозамбіцької течій різниця в атмосферних опадах між західним і східним узбережжями на широті південного тропіку становить 2000&nbsp;мм на рік{{sfn|ФГАМ|1964}}.
  +
  +
Розподіл атмосферних опадів дуже нерівномірний. В улоговині Конго, на Північно-Гвінейській височині&nbsp;— до 2000-3000&nbsp;мм опадів на рік з рівномірним розподілом їх протягом року<ref name="УРЕ.Г"/>. У [[савана]]х, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300&nbsp;мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Абсолютний максимум&nbsp;— 9650 мм (біля підніжжя гори [[Камерун (вулкан)|Камерун]])<ref name="УРЕ.Г"/>. У Судані і Східній Африці випадає до 500—1000&nbsp;мм опадів, переважно влітку, в пустелі Калахарі та Наміб&nbsp;— 200—300&nbsp;мм, на Сомалійському півострові&nbsp;— до 100&nbsp;мм, у Сахарі&nbsp;— 50&nbsp;мм і менше (атмосферні опади переважно у вигляді [[Роса|роси]])<ref name="УРЕ.Г"/>. На північних і південних окраїнах Африки, в зонах середземноморного типу клімату більше опадів випадає взимку, літо навпаки посушливе.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Africa FebAug.gif|border|Зміна вегетації в залежності від сезону
  +
Sub-Saharan-Africa GHI mid-size-map 156x192mm-300dpi v20170928.png|border|Карта інсоляції у Тропічній Африці
  +
Sub-Saharan-Africa-Mean-Wind-Speed-Global-Wind-Atlas.png|border|Карта сили вітру у Тропічній Африці
  +
Africa 1971 2000 mean temperature.png|border|Середні річні температури повітря
  +
Africa Precipitation Map.svg|border|Середні річні значення атмосферних опадів
  +
</gallery></small>
  +
  +
[[Міжурядова група експертів з питань змін клімату|Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату]] (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату<ref name="A16"/><ref name="A17"/>. Великої шкоди ряду районів Африки, зокрема на заході, завдають [[Посуха|посухи]], що призводять до неврожаїв, загибелі посівів поголів'я худоби та голоду серед місцевого населення (особливо тяжкі наслідки дали посухи 1970-1980-х років у Сахелі)<ref name="УРЕ.Г"/>. Небезпечним стихійним явищем влітку є ураганні сухі вітри розпеченого повітря в пустелях, або з них. У різних регіонах такі [[місцеві вітри]] називають по-різному: ''[[сірроко]], [[самум]], [[хамсин]], [[харматан]], [[шахалі]]''. Такі вітри підвищують температуру повітря до +50 °С, а відносну вологість знижують до 0&nbsp;%{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=77}}. Нерідко їх супроводжують потужні, але короткотривалі (до пів години) піщані смерчі й [[Пилова буря|пилові бурі]], що засипають поля, будинки, поселення{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=77}}. Своєрідним африканським стихійним лихом є нашестя величезних зграй [[Сарана|сарани]], що знищує врожай на полях за лічені години{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=77}}.
   
 
=== Внутрішні води ===
 
=== Внутрішні води ===
 
{{main|Гідрографія Африки}}
 
{{main|Гідрографія Африки}}
Річкова мережа континенту розділяється між басейнами [[Атлантичний океан|Атлантичного]] (ріки [[Ніл]], [[Нігер (річка)|Нігер]], [[Конго (річка)|Конго]], [[Оранжева]]) та [[Індійський океан|Індійського океанів]] (ріки [[Замбезі]], [[Лімпопо]], [[Вебі-Шебелі]])<ref name="УРЕ.Г"/>. [[Річкова мережа]] дуже нерівномірна, величезні простори [[Сахара|Сахари]] зовсім позбавлені постійних водотоків, в приекваторіальній смузі&nbsp;— густа сітка повноводних річок з широкими заболоченими долинами. Понад 30&nbsp;% території континенту займають [[Безстічна область|області внутрішнього стоку]]<ref name="УРЕ.Г"/>. [[Живлення річок і озер|Живлення рік]] переважно дощове<ref name="УРЕ.Г"/>. По околицях пустель тимчасові водотоки&nbsp;— [[ваді]]. Загальний обсяг річкового стоку дорівнює 5390 км³ на рік<ref name="УРЕ.Г"/>. Річки Африки протікають через різні кліматичні області і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений. [[Водний транспорт|Транспортне значення]] річок значно обмежене в зв'язку з великою кількістю [[Річковий поріг|порогів]] і [[водоспад]]ів ([[Вікторія (водоспад)|Вікторія]], [[Тугела (водоспад)|Тугела]], [[Стенлі (водоспад)|Стенлі]], [[Лівінгстон (водоспад)|Лівінгстона]] та інші)<ref name="УРЕ.Г"/>.
+
[[Річкова мережа]] континенту розділяється між басейнами [[Атлантичний океан|Атлантичного]] (ріки [[Ніл]], [[Сенегал (річка)|Сенегал]], [[Вольта (річка)|Вольта]], [[Нігер (річка)|Нігер]], [[Конго (річка)|Конго]], [[Оранжева]]) та [[Індійський океан|Індійського океанів]] (ріки [[Вебі-Шебелі]], [[Руфіджі]], [[Замбезі]], [[Лімпопо]])<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|ФГАМ|1964}}. Мережа дуже нерівномірна, розподіл річок материком, їхнє живлення та [[Режим річок|режим]] залежать від клімату. У приекваторіальній смузі за рахунок дощів річки повноводні цілорічно, тут густа сітка повноводних річок з широкими заболоченими долинами; в субекваторіальних районах річки повноводні тільки влітку{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=61}}. Величезні простори тропічних районів зовсім позбавлені постійних водотоків, понад 30&nbsp;% території континенту займають [[Безстічна область|області внутрішнього стоку]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Тут водотоки пересихають від великого [[випаровування]] води і просотування в осадові породи. [[Живлення річок і озер|Живлення рік]] переважно дощове<ref name="УРЕ.Г"/>. По околицях пустель тимчасові водотоки&nbsp;— [[ваді]]. Загальний обсяг річкового стоку дорівнює 5390 км³ на рік<ref name="УРЕ.Г"/>. Річки Африки протікають через різні кліматичні області і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений.
   
  +
Найдовша річка континенту&nbsp;— Ніл (6671 км), що тече в меридіональному напрямку з півдня на північ. Він бере початок на Східноафриканському нагір'ї як [[Кагера]], яка впадає до найбільшого озера континенту&nbsp;— Вікторія. З озера бере початок [[Білий Ніл]], який має численні пороги і водоспади. Здолавши плоскогір'я, Ніл розливається плоскою рівниною й утворює найбільшу заболочену область&nbsp;— [[Судд]]. Після того, як Білий Ніл зливається з найбільшою притокою&nbsp;— [[Голубий Ніл|Голубим Нілом]], що збирає води з Ефіопського нагір'я, і приймає останню пиртоку [[Атбара (річка)|Атбару]], протягом 3 тис. км річка тече родючою долиною серед пустельних ландшафтів без жодного притоку{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=62}}. На річці [[Асуанські греблі|Асуанською греблею]] створено величезне водосховище [[Насер (водосховище)|Насер]]. Впадає Ніл до Середземного моря величезною [[Дельта Нілу|дельтою]], завбільшки з [[Крим]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=62}}. [[Конго (річка)|Конго]] (Заїр)&nbsp;— друга за довжиною річка (4320 км) і перша за водністю на континенті (42 тис. м³/с, 1300 км³/рік) і друга у світі після [[Амазонка (ріка)|Амазонки]], бо двічі перетинає екватор і збирає свої води з приток північної та південної півкулі на величезній однойменній западині, що наповнюються поперемінно впродовж року під час відповідних дощових сезонів{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=62}}. Великого значення для зрошення посушливих регіонів на заході має Нігер і Сенегал, на сході&nbsp;— Вебі-Шебелі.
Більшість озер Африки зосереджено у східній частині. Майже всі великі озера мають тектонічне походження улоговин (Великий африканський рифт), тобто знаходяться в розломах або прогинах земної кори&nbsp;— [[Танганьїка (озеро)|Танганьїка]], [[Ньяса]], [[Рудольф (озеро)|Рудольф]], [[Альберт (озеро)|Альберт]], [[Ківу (озеро)|Ківу]], [[Едуард (озеро)|Едуард]]<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Вони переважно витягнуті з півночі на південь, у напрямку розлому [[Великий африканський рифт|Великого африканського рифту]], їх довжина набагато більша за ширину, вони мають значні глибини{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Найбільшим за площею озером материка є [[Вікторія (озеро)|Вікторія]] (69,4 тис. км²), яке розміщене в прогині кристалічної платформи, тому порівняно неглибоке (80 м){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. Береги озера низькі, тут бувають [[приплив]]и й відпливи, як на узбережжі океану, тропічні грози часто спричинюють [[шторм]]и на його поверхні{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. Танганьїка&nbsp;— друге за величиною на континенті (34 тис. км²) та за глибиною у світі після [[Байкал]]у (1470 м). Воно простягається вздовж тектонічного розлому з півночі на південь на 650&nbsp;км, а ширина його становить від 40 до 80&nbsp;км. Гірські кряжі довкола озера досягають позначки 2000&nbsp;м{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Умовним продовженням Танганьїки на південь є озеро Ньяса (30,8 тис. км²), глибина якого сягає понад 700&nbsp;м{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. У посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси ([[Чад (озеро)|Чад]], [[Нгамі]], «[[шот]]и» на південь від Атлаських гір). Здебільшого вони реліктові, це залишки давніх великих водойм, що мають невелику глибину й змінну від сезону площу водного дзеркала{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Чад є найбільшим реліктовим озером континенту (до 27 тис. км²), яке під час посухи перетворюється на безліч дрібних озер, а в часи останнього флювіального періоду, коли Сахару вкривали савани, воно за розмірами могло змагатись із Каспійським морем. Вода цього мілководного озера (до 7 м) слабосолона й має стік у підземні води{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. На північному заході Сахари і в Атлаських горах є тимчасові солоні озера&nbsp;— [[шоти]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Озера Африки, як річки, використовують як транспортні шляхи та для вилову риби на прокорм місцевим населенням{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}.
 
   
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Karte der Einzugsgebiete der großen Gewässer Afrikas.png|border|Карта річкових басейнів континенту {{ref-de}}
 
Vallee_fertile_du_Nil_a_Louxor.jpg|border|Долина Нілу поблизу Луксору, Єгипет
 
Vallee_fertile_du_Nil_a_Louxor.jpg|border|Долина Нілу поблизу Луксору, Єгипет
  +
Aerial view of the Congo River near Kisangani.jpg|border|Конго в нижній течії
  +
Niger_river_at_Koulikoro.jpg|border|Нігер у середній течії
 
Victoria5.jpg|border|Водоспад Вікторія на Замбезі
 
Victoria5.jpg|border|Водоспад Вікторія на Замбезі
  +
</gallery></small>
  +
  +
[[Водний транспорт|Транспортне значення]] річок значно обмежене в зв'язку з великою кількістю [[Річковий поріг|порогів]] і [[водоспад]]ів ([[Вікторія (водоспад)|Вікторія]], [[Тугела (водоспад)|Тугела]], [[Стенлі (водоспад)|Стенлі]], [[Лівінгстон (водоспад)|Лівінгстона]] та інші)<ref name="УРЕ.Г"/>.
  +
  +
Більшість озер Африки зосереджено у східній частині. Майже всі великі озера мають тектонічне походження улоговин (Великий африканський рифт), тобто знаходяться в розломах або прогинах земної кори&nbsp;— [[Танганьїка (озеро)|Танганьїка]], [[Ньяса]], [[Рудольф (озеро)|Рудольф]], [[Альберт (озеро)|Альберт]], [[Ківу (озеро)|Ківу]], [[Едуард (озеро)|Едуард]]<ref name="УРЕ.Г"/>{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Вони переважно витягнуті з півночі на південь, у напрямку розлому [[Великий африканський рифт|Великого африканського рифту]], їх довжина набагато більша за ширину, вони мають значні глибини{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Найбільшим за площею озером материка є [[Вікторія (озеро)|Вікторія]] (69,4 тис. км²), яке розміщене в прогині кристалічної платформи, тому порівняно неглибоке (80 м){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. Береги озера низькі, тут бувають [[приплив]]и й відпливи, як на узбережжі океану, тропічні грози часто спричинюють [[шторм]]и на його поверхні{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. Танганьїка&nbsp;— друге за величиною на континенті (34 тис. км²) та друге за глибиною у світі після [[Байкал]]у (1470 м). Воно простягається вздовж тектонічного розлому з півночі на південь на 650&nbsp;км, а ширина його становить від 40 до 80&nbsp;км. Гірські кряжі довкола озера досягають позначки 2000&nbsp;м{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Умовним продовженням Танганьїки на південь є озеро Ньяса (30,8 тис. км²), глибина якого сягає понад 700&nbsp;м{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. У посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси ([[Чад (озеро)|Чад]], [[Нгамі]], «[[шот]]и» на південь від Атлаських гір). Здебільшого вони реліктові, це залишки давніх великих водойм, що мають невелику глибину й змінну від сезону площу водного дзеркала{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}. Чад є найбільшим реліктовим озером континенту (до 27 тис. км²), яке під час посухи перетворюється на безліч дрібних озер, а в часи останнього флювіального періоду, коли Сахару вкривали савани, воно за розмірами могло змагатись із Каспійським морем. Вода цього мілководного озера (до 7 м) слабосолона й має стік у підземні води{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=63}}. На північному заході Сахари і в Атлаських горах є тимчасові солоні озера&nbsp;— [[шоти]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Озера Африки, як річки, використовують як транспортні шляхи та для вилову риби на прокорм місцевим населенням{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=62}}.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
 
Africa Lake Victoria 10 006.jpg|border|Береги озера Вікторія
 
Africa Lake Victoria 10 006.jpg|border|Береги озера Вікторія
 
LakeChadCameroonTown.jpg|border|Південні береги озера Чад
 
LakeChadCameroonTown.jpg|border|Південні береги озера Чад
  +
Lake Nasser Vista.jpg|border|Водосховище Насер у Єгипті
 
Судд.jpg|border|На болоті Судд
 
Судд.jpg|border|На болоті Судд
 
Oasis_in_Libya.jpg|border|Оаза в Сахарі
 
Oasis_in_Libya.jpg|border|Оаза в Сахарі
 
</gallery></small>
 
</gallery></small>
   
В аридних районах велике значення мають підземні води, які утворюють великі [[Артезіанський басейн|артезіанські басейни]]<ref name="УРЕ.Г"/>.
+
В аридних районах велике значення мають [[підземні води]], які утворюють великі [[Артезіанський басейн|артезіанські басейни]]<ref name="УРЕ.Г"/>. Найбільші басейни зосереджені під безкраїми просторами Сахари і рівнинами Судану, вони залягають на глибинах від 20 до 2000 м{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=64}}.
   
 
=== Ґрунти і рослинність ===
 
=== Ґрунти і рослинність ===
Рядок 101: Рядок 178:
 
Welwitschia mirabilis(2).jpg|border|Вельвічія дивовижна у пустелі Наміб
 
Welwitschia mirabilis(2).jpg|border|Вельвічія дивовижна у пустелі Наміб
 
</gallery></small>
 
</gallery></small>
  +
  +
Африка&nbsp;— є центром походження, або одомашнення таких цінних сільськогосподарських культур, як [[буряк]], [[цибуля]] і [[капуста]] (долина Нілу), [[кавун]] (пустеля Калахарі), [[кава]] (Ефіопське нагір'я){{sfn|Кобернік С. Г.|2015|с=44}}.
   
 
=== Тваринний світ ===
 
=== Тваринний світ ===
Рядок 116: Рядок 195:
 
Autruches d'Oudtshoorn.jpg|border|Африканські страуси
 
Autruches d'Oudtshoorn.jpg|border|Африканські страуси
 
</gallery></small>
 
</gallery></small>
  +
  +
=== Природні зони ===
  +
На просторах Африки добре проявляється [[Широтна зональність|закон широтної зональності]]. Екватор ділить континент майже навпіл, від нього у напрямку на північ та південь відбувається послідовна, майже симетрична зміна [[Природна зона|природних зон]]{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=}}{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=65}}:
  +
* [[Вологі екваторіальні ліси]] [[Ярус (геоботаніка)|багатоярусної будови]] з унікальною флорою і фауною сформувались в умовах спекотного і вологого екваторіального клімату на червоно-жовтих [[Фералітні ґрунти|фералітних ґрунтах]]. Вони займають центральну частину річкового басейну Конго, окремі частини узбережжя Гвінейської затоки.
  +
* [[Перемінно вологі субекваторіальні ліси]] слугують перехідною зоною від вологих лісів до рідколісь.
  +
* [[Савана|Савани]] і [[Субекваторіальні рідколісся|рідколісся]], як перехідна зона від вологих лісів до напівпустель, сформувалися в умовах субекваторіального клімату з чітко вираженими сухим і дощовим сезонами. Найпоширеніші ґрунти в саванах&nbsp;— [[червоно-бурі ґрунти|червоно-бурі]]. За різноманіттям флори і фауни на одиницю площі, савани Африки не мають рівних собі серед інших природних зон.
  +
* [[Напівпустеля|Напівпустелі]] сформувались в умовах сухого тропічного клімату із річною нормою атмосферних опадів 250&nbsp;мм. На півночі це зона Сахелю, смуги [[опустелювання]], де Сахара за допомоги людської діяльності поступово відбирає в савани родючі землі, перетворюючи їх на безплідну пустелю. На півдні це області навколо Калахарі, внутрішні райони Мадагаскару.
  +
* [[Пустеля|Пустелі]] сформувались в умовах сухого тропічного клімату менше 200&nbsp;мм. Ґрунтовий покрив майже відсутній, лише корки вивітрювання. Рослинність розріджена, без суцільного покриву, а тваринний світ дуже бідний і своєрідний, пристосований до сурових умов існування. На півночі це широка смуга найбільшої пустелі світу&nbsp;— Сахари, від Атлантичного узбережжя до берегів Червоного моря та Сомалійський півострів. На південному заході&nbsp;— прибережна пустеля Наміб і внутрішньоконтинентальна&nbsp;— Калахарі.
  +
* [[Твердолисті вічнозелені ліси]] і [[Маквіс|чагарники]] сформувались в умовах субтропічного клімату з посушливим літом і м'якою вологою зимою із річною нормою атмосферних опадів 600&nbsp;мм на [[Коричневі ґрунти|коричневих ґрунтах]] з потужним гумусовим горизонтом. На півночі це прибережні райони Атлаських гір, на півдні&nbsp;— південне узбережжя, відокремлене від внутрішніх областей Капськими і Драконовими горами. Переважно освоєні людиною під сільськогосподарські угіддя (виноградники, плантації цитрусових, поля зернових), тому рослинність і тваринний світ сильно видозмінений, окультурений.
  +
* Області [[Висотна поясність|висотної поясності]] добре розвинені на Ефіопському нагір'ї, у горах Атлас, Рувензорі, Адамава, Драконових, у гірських масивах Мадагаскару.
   
 
=== Охорона природи ===
 
=== Охорона природи ===
  +
До найгостріших [[Екологічна проблема|екологічних проблеми]] Африки відносять:
На континенті створено більше 100 [[заповідник]]ів і [[Національний парк|національних парків]]. Найбільші та найвизначніші з них: [[Етоша-Пан]], [[Аддо (національний парк)|Аддо]], [[Крюгер (національний парк)|Крюгер]], [[Серенгеті (національний парк)|Серенгеті]], [[Порту-Алешандрі]] (Ангола), [[Цаво]] (Кенія), [[Кафуе]] (Замбія)<ref name="УРЕ"/>.
 
  +
* [[Глобальне потепління]] впливає на всі природні елементи й аспекти людського життя, особливо відчутне воно в уразливих африканських примітивних спільнотах, чиє життя досить сильно залежить від балансу природних факторів навколишнього середовища їхнього існування.
  +
* [[Знеліснення|Знищення]] екваторіальних і гірських лісів заради цінної [[Деревина|деревини]], заготівлі дров на паливо для приготування їжі, екстенсивного розширення сільськогосподарських угідь призводить до порушення рослинного покриву й [[Деградація ґрунтів|деградації ґрунтів]]. За XX століття було знищено ¾ африканських лісових масивів{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=78}}. Особливо значні зміни припадають на регіон Судану та Мадагаскар. Такими темпами до середини XXI століття на місці більшості лісів континенту будуть плантації [[какао]], [[Олійна пальма|олійної пальми]], [[банан]]ів, [[арахіс]]у, присадибні ділянки та безплідні [[бедленд]]и.
  +
* [[Спустелення]] саван. З 1960-х років Сахара просунулась на 200&nbsp;км на південь і збільшила свою площу на тисячі км². У зоні Сахелю ведуться роботи зі створення [[Лісосмуга|лісозахисних смуг]].
  +
* [[Біорізноманіття|Зменшення]] видової кількості рослин і тварин, зникнення окремих [[Ендемік|ендемічних видів]]. Через культуру полювання білих колонізаторів на континенті знищено [[Квага|квагг]], [[Чорний носоріг камерунський|камерунського чорного носорога]] (через попит з боку [[Традиційна китайська медицина|китайської народної медицини]] під прицілом [[Браконьєрство|браконьєрів]] перебувають усі [[носороги]]), [[лев берберійський]]<ref name="ecoportal"/>. На острові Мадагаскар через демографічних вибух і розширення сільськогосподарських угідь майже повністю знищено природні ліси, ½ видів тварин вже зникли ([[палеопропітек]], [[фоса велетенська]], [[Епіорніс мадагаскарський|епіорніс]]) або перебувають під загрозою зникнення ([[Лемури (тварини)|лемури]])<ref name="ecoportal"/>. На [[Маскаренські острови|Маскаренських островах]] винещений [[дронт]], [[Маврикійський чубатий папуга|чубатий]] і [[Родрігеський папуга|родрігеський папуги]], [[Рудий маврикійський пастушка|рудий пастушка]]<ref name="ecoportal"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
ShrinkingLakeChad-1973-1997-EO.jpg|border|Висихання озера Чад, як елемент спустелювання
  +
Mwamongu_water_source.jpg|border|Водна проблема населення Африки
  +
After the Rainforest, Uganda (15277311729).jpg|border|Знищення гірських лісів в Уганді
  +
Quagga photo.jpg|border|Квага у Лондонському зоопарку, 1870 рік
  +
Oxford_Dodo_display.jpg|border|Дронт у Оксфордському музеї
  +
Black rhinos in crater.jpg|border|Чорні носороги в кратері Нгоронгоро
  +
</gallery></small>
  +
  +
Щоб зберегти природу, на континенті створено більше 100 [[заповідник]]ів і [[Національний парк|національних парків]]&nbsp;— природоохоронних територій з різним ступенем недоторканості дикої природи. В Африці вони займають великі площі в різних природних зонах&nbsp;— гірських і рівнинних, у вічнозелених лісах, саванах і пустелях. Найбільші та найвизначніші з них: [[Етоша-Пан]], [[Аддо (національний парк)|Аддо]], [[Крюгер (національний парк)|Крюгер]] (один з найстаріших, заснований [[1898]] року на річці Лімпопо), [[Серенгеті (національний парк)|Серенгеті]] (найвідоміша територія африканської савани заповідана 1940 року, якою мігрують величезні стада копитних на яких полюють різноманітні хижаки&nbsp;— «африканський рай для тварин»), [[Нгоронгоро (кратер)|Нгоронгоро]] (створений 1959 року в кратері згаслого вулкана), [[Порту-Алешандрі]] (Ангола), [[Цаво]] (Кенія), [[Кафуе]] (Замбія), [[Рувензорі (національний парк)|Рувензорі-Маунтінс]] (створений для захисту [[Горила|гірських горил]] і [[шимпанзе]] у лісах однойменних гір)<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=79}}{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=77}}. Створення заповідних територій сприяє збереженню рідкісних рослин, унікального тваринного світу та окремих природних комплексів. Завдяки їм кількість багатьох видів тварин, що перебували на межі зникнення, відновлена. Найрізноманітніша фауна, флора, мальовничі краєвиди приваблюють до Африки величезну кількість екотуристів{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=79}}{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=77}}. Уряди багатьох країн заборонили на своїй території полювання на диких тварин і борються з [[Браконьєрство|браконьєрами]]. Уряд Малі бореться з випалювачами лісів не тільки адміністративними штрафами, але й кримінальним переслідуванням{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=76}}.
  +
  +
Станом на 2015 рік 89 об'єктів континенту занесено до [[Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Африці|списку Світової спадщини]] [[ЮНЕСКО]], з яких 37 є об'єктами природи (займають 9&nbsp;% території континенту): [[Симен (національний парк)|Велика Рифтова долина]] (Ефіопія), гори [[Кіліманджаро]] (Танзанія) і [[Маунт-Кенія|Кенія]] (Кенія), [[Драконові гори]] (Лесото), озеро Ньяса з унікальною іхтіофауною [[Цихліди|цихлідових]] (Малаві), водоспад Вікторія (Замбія), [[дельта Окаванґо]] (Ботсвана), пустеля Наміб (Намібія), [[Вредефорт (кратер)|астроблема Вредерфорт]] (ПАР), [[Вологі тропічні ліси Ацинанани|тропічні ліси]] і ерозійне утворення [[Цінгі-де-Бемарага]] Мадагаскару тощо<ref name="WHUNESCO"/>. Лідерами за кількістю об'єктів Світової спадщини є Ефіопія, Марокко, Туніс, Алжир, Єгипет, Танзанія та Південно-Африканська Республіка. Найбільше таких об'єктів припадає на східну й південну частини континенту, на зону саван і рідколісся{{sfn|Кобернік С. Г.|2015|c=77}}.
  +
  +
{{see also|Список національних парків в Африці}}
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
 
{{main|Історія Африки}}
 
{{main|Історія Африки}}
Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. <!--African-civilizations-map-pre-colonial.svg|border|Цивілізації Африки в доколоніальну епоху-->
+
Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. Африка&nbsp;— прабатьківщина [[Людство|людства]] (найдавніші археологічні рештки мають вік 2,7&nbsp;млн років), тут відбувались перші етапи [[антропогенез]]у{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=80}}. На безкрайніх рівнинних просторах африканських саван декілька мільйонів років тому з'явились [[Архантропи|наші першопредки]]&nbsp;— [[сахельантроп]], [[австралопітек африканський]] і [[Австралопітек афарський|афарський]], [[людина прямоходяча]], [[Людина уміла|уміла]] і [[Людина працююча|працююча]]<ref name="A18"/><ref name="A19"/><ref name="Guardian"/><ref name="NYT-20190910"/><ref name="NAT-20190910"/>. 300—260 тис. років тому там же, в Східні Африці з'явилась [[людина розумна]], звідси [[Архантропи|давні люди]] розселялись по всьому світу<ref name="A18"/><ref name="A19"/><ref name="Guardian"/><ref name="NYT-20190910"/><ref name="NAT-20190910"/>.
   
Багато тисяч років тому&nbsp;Африка&nbsp;виглядала зовсім не так як зараз. Територія пустелі Сахари, наприклад, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для поселення і землеробства і була заселена людьми. Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися і землеробством і полюванням і рибальством, а також мали свою культуру. Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису&nbsp;Африки. Згодом, коли савана стала перетворюватися на пустелю, племена і народи звідси рушили на південь. На територіях Африки, південніше Сахари, також знаходять залишки древніх цивілізацій. Їх декілька і вони всі примітні своєю розвиненою металообробкою.
+
Багато тисяч років тому&nbsp;Африка&nbsp;виглядала зовсім не так, як зараз. Територія пустелі Сахари, наприклад, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для поселення і землеробства і була заселена людьми. Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися і землеробством і полюванням і рибальством, а також мали свою культуру. Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису&nbsp;Африки. Згодом, коли савана стала перетворюватися на пустелю, племена і народи звідси рушили на південь. На територіях Африки, південніше Сахари, також знаходять залишки древніх цивілізацій. Їх декілька і вони всі примітні своєю розвиненою металообробкою.
   
 
=== Давня доба ===
 
=== Давня доба ===
 
Найбільш розвинуті цивілізації [[неоліт]]у і початку доби металів охоплювали Північну та Північно-Східну Африку&nbsp;— [[Стародавній Єгипет]], [[Куш (царство)|Куш]], [[Карфаген]], [[Аксумське царство]]. Береги Північної Африки були відомі [[Давній Єгипет|єгиптянам]] з II тисячоліття до н.&nbsp;е. У [[VI століття до н. е.|VI столітті до н.&nbsp;е.]] континент морем обігнули [[фінікійці]]<ref name="УРЕ"/>.
 
Найбільш розвинуті цивілізації [[неоліт]]у і початку доби металів охоплювали Північну та Північно-Східну Африку&nbsp;— [[Стародавній Єгипет]], [[Куш (царство)|Куш]], [[Карфаген]], [[Аксумське царство]]. Береги Північної Африки були відомі [[Давній Єгипет|єгиптянам]] з II тисячоліття до н.&nbsp;е. У [[VI століття до н. е.|VI столітті до н.&nbsp;е.]] континент морем обігнули [[фінікійці]]<ref name="УРЕ"/>.
   
Найбільш добре вивчена і описана єгипетська цивілізація. Долиною Ніла пролягали основні торговельні шляхи того часу, і постійно відбувалося спілкування з іншими сусідніми і більш віддаленими народами. Каїр досі залишається найбільшим містом в Африці, центром взаємодії і торгівлі народів Африки, Азії та Європи. Першу подорож навколо Африки було скоєно з ініціативи єгипетського фараона [[Нехо]] [[600 до н. е.|600 року до н.&nbsp;е.]] Стародавнім єгиптянам вдалося здійснити подорож навколо континенту і відкрити нові землі.
+
Найбільш добре вивчена і описана єгипетська цивілізація. Долиною Ніла пролягали основні торговельні шляхи того часу, і постійно відбувалося спілкування з іншими сусідніми і більш віддаленими народами. Каїр досі залишається найбільшим містом в Африці, центром взаємодії і торгівлі народів Африки, Азії та Європи. Першу [[Плавання фінікійців навколо Африки|подорож навколо Африки]] було скоєно з ініціативи єгипетського фараона [[Нехо]] [[600 до н. е.|600 року до н.&nbsp;е.]] Стародавнім фінікійцям вдалося здійснити подорож навколо континенту і відкрити нові землі.
   
Менш вивчена древня гірська цивілізація Абіссінії, центром якої в давнину було місто [[Аксум]]. Це територія Великого Африканського Рогу, тут пролягає найдавніший тектонічний розлом, рифтова зона, і гори, що тут досягають висоти понад 4000&nbsp;м. Географічне положення країни забезпечувало суверенний розвиток з невеликим впливом інших культур.
+
Менш вивчена стародавня гірська цивілізація Абіссінії, центром якої в давнину було місто [[Аксум]]. Це територія Великого Африканського Рогу, тут пролягає найдавніший тектонічний розлом, рифтова зона, і гори, що тут досягають висоти понад 4000&nbsp;м. Географічне положення країни забезпечувало суверенний розвиток з невеликим впливом інших культур.
   
 
Судячи зі знахідок археологів добувати і обробляти метали навчилися тут задовго до того, як це ремесло було освоєно іншими культурами. І відомо, що сусіди охоче торгували з жителями цих місць, оскільки були зацікавлені в придбанні якісних виробів з металу. Весь Стародавній Схід, Єгипет, Індія і Палестина везли з Африки залізо і золото. Навіть Римська імперія торгувала з країною Офір, як вони називали ці багатющі землі. Звичайно, заїжджаючи за товарами стародавні купці везли сюди і свої предмети побуту, звичаї та легенди, що забезпечувало змішання культур Африки та інших континентів.
 
Судячи зі знахідок археологів добувати і обробляти метали навчилися тут задовго до того, як це ремесло було освоєно іншими культурами. І відомо, що сусіди охоче торгували з жителями цих місць, оскільки були зацікавлені в придбанні якісних виробів з металу. Весь Стародавній Схід, Єгипет, Індія і Палестина везли з Африки залізо і золото. Навіть Римська імперія торгувала з країною Офір, як вони називали ці багатющі землі. Звичайно, заїжджаючи за товарами стародавні купці везли сюди і свої предмети побуту, звичаї та легенди, що забезпечувало змішання культур Африки та інших континентів.
Рядок 140: Рядок 248:
 
З гідно з деякими сучасними історичними дослідженнями, одним з перших місць в Тропічній Африці, де розвинулась і сформувалась у III столітті до н.&nbsp;е. цивілізація, була Гана. Південніше і навколо неї також виникали різні осередки культур.
 
З гідно з деякими сучасними історичними дослідженнями, одним з перших місць в Тропічній Африці, де розвинулась і сформувалась у III столітті до н.&nbsp;е. цивілізація, була Гана. Південніше і навколо неї також виникали різні осередки культур.
   
На початку нашої ери східне узбережжя материка стало відоме [[Малайці|малайцям]] з [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]], які відкрили острів [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]]<ref name="УРЕ"/>.
+
На початку нашої ери східне узбережжя материка стало відоме [[Австронезійські народи|австронезійським народам]] з [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]], які відкрили і колонізували острів [[Мадагаскар (острів)|Мадагаскар]]<ref name="УРЕ"/>.
   
 
=== Середньовіччя ===
 
=== Середньовіччя ===
У середні віки, після завоювання північної частини континенту, [[Арабські завоювання|араби]] поклали початок дослідженню цієї частини материка<ref name="УРЕ"/>. [[Араби]] зчинили сильний вплив на становлення культур у всій північній, західній і східній Африці. Під їх нім впливом на цій місцевості стала швидше розвиватися торгівля, з'являються нові міста в Нубії, Судані та східним узбережжям. Утворюється єдина область Суданської цивілізації, що тягнеться від Сенегалу до басейну Нілу. Тут стали утворюватися нові мусульманські імперії. На південь від суданських областей місцеві народності формують власні цівілізації, утворюють міста. Більшість африканських цивілізацій, відомих історикам, переживало підйом до кінця XVI століття.
+
У середні віки, після завоювання північної частини континенту ([[Магриб]]у), [[Арабські завоювання|араби]] поклали початок дослідженню цієї частини материка<ref name="УРЕ"/>. [[Араби]] зчинили сильний вплив на становлення культур у всій північній, західній і східній Африці. З Магрибу арабські торговці налагодили широку мережу караванної [[Транссахарська торгівля|транссахарської торгівлі]] з країнами [[Сахель|Сахелю]] та екваторіальної Африки, що лежали південніше [[Сахара|Сахари]]. Утворюється єдина область Суданської цивілізації, що тягнеться від Сенегалу до басейну Нілу. Тут стали виникати нові мусульманські імперії&nbsp;— [[Імперія Малі|Малі]], [[Імперія Сонгаї|Сонгаї]] і [[Імперія Гана|Гана]]. На південь від суданських областей місцеві народності формують власні цивілізації, утворюють міста. Більшість африканських цивілізацій, відомих історикам, переживало підйом до кінця XVI століття. Під нім впливом арабів стала швидше розвиватися торгівля і з'являтись нові міста також в Нубії, Судані та вздовж східного узбережжя Африки ({{Не перекладено|Узбережжя Суахілі|узбережжя Суахілі|en|Swahili coast}}) аж до [[Софала|Софали]] в [[Мозамбіцька протока|Мозамбіцькій протоці]] на півдні континенту.
   
В епоху [[середньовіччя]] Африка викликала інтерес у європейців. У ті часи, європейці (венеційці та генуезці) морськими шляхами Средиземним морем вели активну торгівлю з турками, які перепродавали на захід східні [[прянощі]] і [[текстиль]]. Усі східні товари були на той час неймовірно дорогими, і європейські мореплавці вирішили самостійно знайти морський шлях до Китаю та Індії, щоб не користуватися посередництвом турків. На початку [[XV століття]] східне узбережжя континенту досліджували три китайські [[Подорожі Чжен Хе|експедиції адмірала Чжен Хе]].
+
На початку [[XV століття]] східне узбережжя Африканського континенту відвідали три китайські [[Подорожі Чжен Хе|експедиції адмірала Чжен Хе]].
  +
  +
В епоху [[середньовіччя]] Африка викликала інтерес і у європейців. Починаючи з X століття молоді європейські [[морські республіки]], такі як [[Республіка Амальфі|Амальфі]], [[Пізанська республіка|Піза]], [[Генуезька республіка|Генуя]] і [[Венеційська республіка|Венеція]] налагодили активну торгівлю через Середземне море з африканськими портовими містами в [[Фатімідський халіфат|Єгипті]] та [[Іфрикія|Іфрикії]], що знаходились в руках арабів. Італійські торговці закуповували в [[Александрія|Александрії]], [[Махдія|Махдії]], [[Триполі]] та інших африканських містах такі екзотичні східні товари як [[прянощі]], [[текстиль]], африканське золото та [[Слонова кістка|слонову кістку]] і перепродували їх в Європі. Усі східні товари були на той час неймовірно дорогими і це спонукало європейських мореплавців шукати прямі морські шляхи до Індії та Південно-Східної Азії, щоб не користуватися посередництвом арабських торговців. Проте до початку XV століття усі знання європейців про Африканський континент обмежувались середземноморським узбережжям Північної Африки. Жоден європейський мореплавець не наважувався в ті часи проникнути південніше мису [[Буждур|Буджур]] на західноафриканському узбережжі, що знаходиться на широті Канарських островів в сучасному [[Марокко]].
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
African-civilizations-map-pre-colonial.svg|border|Цивілізації Африки в доколоніальну епоху
  +
|border|
  +
|border|
  +
</gallery></small>
   
 
=== Епоха Великих географічних відкриттів ===
 
=== Епоха Великих географічних відкриттів ===
Перші експедиції до Африки були організовані португальським принцом [[Енріке Мореплавець]]. Від [[1430]] року він надсилав своїх капітанів із завданням оминути мис [[Буждур]]. [[1434]] року капітан [[Жил Еанеш]] після невдалої першої спроби оминув цей мис і започаткував епоху Великих географічних відкриттів. У своїх донесеннях Еанеш доповідав, що судну вдалося пройти на 50 ліг (150 миль) уздовж африканського узбережжя далі мису Буждур і ніде не було помічено слідів присутності явних ворогів, причому ''«плисти під вітрилами тут так само легко, як і у нас вдома, а країна ця багата і усього в ній в достатку»''. [[1441]] року [[Нуну Тріштан]] дійшов до [[Рас-Нуадібу|мису Бланко]] і досягнув затоки [[Арґен (острів)|Арґен]]. Через два роки тут португальці заснували першу європейську [[Факторія|факторію]]. Він захопив на африканському узбережжі та доставив до Португалії першу партію африканських рабів. [[1444]] року [[Дініш Діаш]] досягнув гирла річки [[Сенегал (річка)|Сенегал]] і оминув мис [[Зелений Мис|Кабо-Верде]] (14°45' пн. ш.). На цьому етапі португальці обійшли морем наземні караванні шляхи мусульман (арабів і береберів) через Сахару, що постачали золото та рабів до Середземномор'я. [[Альвізе Кадамосто]], [[Венеційська республіка|венеційський]] мореплавець на службі принца Енріке у своєму першому плаванні 1455&nbsp;року досягнув гирла [[Гамбія (річка)|річки Гамбія]], а наступного року став першим європейцем, що дістався до миса [[Рохо]], гирла [[Геба (річка)|річки Геба]] та відкрив острови архіпелагу [[Біжаґош|Біжагош]]. За його твердженнями на зворотному шляху він відкрив декілька з островів архіпелагу [[Кабо-Верде]]. Пізніше за право першовідкривачів островів Зеленого Мису сперечалися [[Антоніо Нолі]] та [[Діогу Гомеш]], інші капітани принца Енріке, що досліджували західноафриканське узбережжя.
+
Перші морські експедиції вздовж західного узбережжя Африки були організовані португальським принцом [[Енріке Мореплавець]]. Від [[1430]] року він надсилав своїх капітанів із завданням оминути мис [[Буждур]]. [[1434]] року капітан [[Жил Еанеш]] після невдалої першої спроби оминув цей мис і започаткував тим самим епоху [[Великі географічні відкриття|Великих географічних відкриттів]]. У своїх донесеннях принцу Енріке Еанеш доповідав, що судну вдалося пройти на 50 ліг (150 миль) уздовж африканського узбережжя далі мису Буждур і ніде не було помічено слідів присутності явних ворогів, причому ''«плисти під вітрилами тут так само легко, як і у нас вдома, а країна ця багата і усього в ній в достатку»''. [[1441]] року [[Нуну Тріштан]] дійшов до [[Рас-Нуадібу|Білого мису]] і досягнув затоки [[Арґен (острів)|Арґен]], де він захопив на африканському узбережжі та доставив до Португалії першу партію африканських рабів. [[1444]] року [[Дініш Діаш]] відкрив гирло річки [[Сенегал (річка)|Сенегал]] і досягнув мису [[Зелений Мис|Кабо-Верде]] (14°45' пн. ш.). На цьому етапі португальці обійшли морем наземні караванні шляхи мусульман (арабів і берберів) через Сахару, що постачали золото та рабів до Середземномор'я. [[Альвізе Кадамосто]], венеційський мореплавець на службі принца Енріке у своєму першому плаванні 1455&nbsp;року досягнув гирла [[Гамбія (річка)|річки Гамбія]], а наступного року став першим європейцем, що дістався до миса [[Рохо]], гирла [[Геба (річка)|річки Геба]] та відкрив острови архіпелагу [[Біжаґош|Біжагош]]. За його твердженнями на зворотному шляху він відкрив декілька з островів архіпелагу [[Кабо-Верде]]. Пізніше за право першовідкривачів островів Зеленого Мису сперечалися [[Антоніо Нолі]] та [[Діогу Гомеш]], інші капітани принца Енріке, що досліджували західноафриканське узбережжя.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Corbitis Atlas (p.4).jpg|border|''«[[Атлас Корбітіс]]»'', 1400 рік
  +
Henry the navigator-edit.jpg|border|Пам'ятник Енріке Мореплавцю в Лісабоні
  +
Padrão Erguido pelos Portugueses na Foz do Zaire (Roque Gameiro, Quadros da História de Portugal, 1917).png|border|''«Встановлення падрану в гирлі Конго португальцями»,'' Роке Гамейро, 1917 рік
  +
Diaz on his voyage to the cape.jpg|border|Караки Бартоломеу Діаша на шляху до Мису Доброї Надії
  +
Playa_Dias,_Cape_Point,_Sudáfrica,_2018-07-23,_DD_103.jpg|border|Мис Доброї Надії
  +
</gallery></small>
   
Після смерті принца Енріке, його справу продовжив португальський король [[Жуан II]]. Він відправив до Африки нові експедиції, які очолювали [[Діогу Кан]] і [[Бартоломеу Діаш]]. У лютому [[1486]] року [[Відкриття морського шляху до Індії|у пошуках морського шляху до Індії]] Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня і вийшов у води [[Індійський океан|Індійського океану]]. Саме під час цієї експедиції було відкрито [[мис Доброї Надії]]. Бартоломеу Діаш назвав цей мис Мисом Бурь, але пізніше португальський монарх запропонував сучасну назву, оскільки відкриття цього мису відкрило європейцям довгоочікуваний торговий шлях до Індії та Китаю. У перші десятиліття XVI століття португальцями було досліджене східне узбережжя материка ([[Васко да Гама]], [[Педру Алвареш Кабрал]], [[Франсішку де Алмейда|Франсішку де Альмейда]]).
+
Після смерті принца Енріке, його справу продовжив португальський король [[Жуан II]]. Він відправив до Африки нові експедиції, які очолювали [[Діогу Кан]] і [[Бартоломеу Діаш]]. У лютому [[1486]] року [[Відкриття морського шляху до Індії|у пошуках морського шляху до Індії]] Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня і вийшов у води [[Індійський океан|Індійського океану]]. Саме під час цієї експедиції було відкрито [[мис Доброї Надії]]. Бартоломеу Діаш назвав цей мис Мисом Бурь, але пізніше португальський монарх запропонував сучасну назву, оскільки відкриття цього мису відкрило європейцям довгоочікуваний торговий шлях до Індії та Китаю. У перші десятиліття XVI століття португальськими експедиціями на чолі з [[Васко да Гама]], [[Педру Алвареш Кабрал|Педру Алварешем Кабралом]], [[Франсішку де Алмейда|Франсішку де Альмейдою]] та [[Афонсу де Албукерке|Афонсу де Альбукерке]] було досліджене східне узбережжя материка, а деякі його міста були завойовані португальцями або потрапили під їх контроль.
   
 
=== Епоха колоніалізму ===
 
=== Епоха колоніалізму ===
Рядок 163: Рядок 287:
 
{{legend|#f6f6f6|Незалежні країни}}]]
 
{{legend|#f6f6f6|Незалежні країни}}]]
 
{{main|Трансатлантична работоргівля|Колонізація Африки}}
 
{{main|Трансатлантична работоргівля|Колонізація Африки}}
До середини [[XVI століття]], заради економічного освоєння американських колоній, іспанцями і португальцями була розгорнута активна [[Трансатлантична работоргівля|трансантлантична работоргівля]]. Вона значно перевищила за своїми масштабами арабо-берберську [[Транссахарська работоргівля|работоргівлю через Сахару]] та [[Арабська работоргівля|східним узбережжям]] континенту, докорінно змінила расовий склад країн [[Кариби|Карибського басейну]], [[Гвіана|Гвіани]], [[Бразилія|Бразилії]], пізніше південних штатів США. Африка в очах європейців виглядала багатим джерелом природних і людських ресурсів. Успіхи в работоргівлі спонукали європейців, і турків колонізувати територію Африки. До середини XVII століття вся Північна Африка (окрім Марокко) потрапила під контроль [[Османська імперія|Османської імперії]]. Відбувається штучне насадження не властивих раніше для даної місцевості способів життя, взаємин і культур; грабіж природних ресурсів, поневолення основних народів і знищення автентичних культур та історичної спадщини.<!--Arabslavers.jpgSlaves ruvuma.jpgTriangle trade2.png-->
+
До середини [[XVI століття]], заради економічного освоєння американських колоній, іспанцями і португальцями була розгорнута активна [[трансатлантична работоргівля]]. Вона значно перевищила за своїми масштабами арабо-берберську [[Транссахарська работоргівля|работоргівлю через Сахару]] та [[Арабська работоргівля|східним узбережжям]] континенту, докорінно змінила расовий склад країн [[Кариби|Карибського басейну]], [[Гвіана|Гвіани]], [[Бразилія|Бразилії]], пізніше південних штатів США. Африка в очах європейців виглядала багатим джерелом природних і людських ресурсів. Успіхи в работоргівлі спонукали європейців, і турків колонізувати територію Африки. До середини XVII століття вся Північна Африка (окрім Марокко) потрапила під контроль [[Османська імперія|Османської імперії]]. Відбувається штучне насадження не властивих раніше для даної місцевості способів життя, взаємин і культур; грабіж природних ресурсів, поневолення основних народів і знищення автентичних культур та історичної спадщини.
   
Після [[Берлінська конференція 1884—1885|Берлінської конференції]] [[1884]] року, протягом трьох десятиліть років відбувся остаточний [[Колоніальний розподіл Африки|поділ Африки]] між колоніальними державами. Європейські держави, які вступили в індустріальну епоху до [[1900]] року розділили між собою всю територію Африки, тільки дві африканські держави (Ефіопія і Ліберія) зберегти свою незалежність. [[Колонії та залежні території Великої Британії|Велика Британія]], [[Французька колоніальна імперія|Франція]], [[Німецька колоніальна імперія|Німеччина]], [[Бельгійське Конго|Бельгія]], [[Іспанська імперія|Іспанія]] та [[Португальська колоніальна імперія|Португалія]]&nbsp;— всі мали свої колонії, межі яких постійно коректувалися і переглядалися. Внутрішні райони континенту з XVI століття досліджували португальці, в наступні сторіччя до них приєднались також англійці, французи і німці. Особливо інтенсивні дослідження внутрішніх районів материка припадають на [[XIX століття]], це експедиції [[Девід Лівінгстон|Девіда Лівінгстона]], [[Генріх Барт|Генріха Барта]], [[Джон Спік|Джона Спіка]], [[Генрі Мортон Стенлі|Генрі-Мортона Стенлі]], [[Фредерік Кайо|Фредеріка Кайо]] та інших<ref name="УРЕ"/>. У дослідженні природи Африки брали участь російські мандрівники німецького ([[Вільгельм Юнкер]]) та українського походження ([[Ковалевський Єгор Петрович|Єгор Ковалевський]])<ref name="УРЕ"/>. <!--Afrikakonferenz.jpgPunch Rhodes Colossus.png-->
+
Після [[Берлінська конференція 1884—1885|Берлінської конференції]] [[1884]] року, протягом трьох десятиліть років відбувся остаточний [[Колоніальний розподіл Африки|поділ Африки]] між колоніальними державами. Європейські держави, які вступили в індустріальну епоху до [[1900]] року розділили між собою всю територію Африки, тільки дві африканські держави (Ефіопія і Ліберія) зберегти свою незалежність. [[Колонії та залежні території Великої Британії|Велика Британія]], [[Французька колоніальна імперія|Франція]], [[Німецька колоніальна імперія|Німеччина]], [[Бельгійське Конго|Бельгія]], [[Іспанська імперія|Іспанія]] та [[Португальська колоніальна імперія|Португалія]]&nbsp;— всі мали свої колонії, межі яких постійно коректувалися і переглядалися. Внутрішні райони континенту з XVI століття досліджували португальці, в наступні сторіччя до них приєднались також англійці, французи і німці. Особливо інтенсивні дослідження внутрішніх районів материка припадають на [[XIX століття]], це експедиції [[Девід Лівінгстон|Девіда Лівінгстона]], [[Генріх Барт|Генріха Барта]], [[Джон Спік|Джона Спіка]], [[Генрі Мортон Стенлі|Генрі-Мортона Стенлі]], [[Фредерік Кайо|Фредеріка Кайо]] та інших<ref name="УРЕ"/>. У дослідженні природи Африки брали участь російські мандрівники німецького ([[Вільгельм Юнкер]]) та українського походження ([[Ковалевський Єгор Петрович|Єгор Ковалевський]])<ref name="УРЕ"/>. Останній описав рельєф маловідомого Ефіопського нагір'я, першим висловив припущення, що головним витоком Нілу
  +
є саме Білий, а не Голубий{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=51}}.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Arabslavers.jpg|border|Арабська работоргівля
  +
Slaves ruvuma.jpg|border|Білі людолови
  +
Triangle trade2.png|border|Трикутна торгівля
  +
Afrikakonferenz.jpg|border|Берлінська конференція, 1884 рік
  +
Punch Rhodes Colossus.png|border|Сесіль Родс і його проєкт трансафриканського телеграфу
  +
</gallery></small>
   
 
У результаті поразки в [[Перша світова війна|Першій світовій війні]] Німеччини її колонії ([[Тоголенд]], [[Німецький Камерун|Камерун]], [[Німецька Південно-Західна Африка|Південно-Західна]] і [[Німецька Східна Африка|Східна Африка]]) були відібрані на користь Британії, Франції, Південно-Африканського Союзу і [[Бельгія|Бельгії]]. 1922 року отримав незалежність [[Єгипет]]
 
У результаті поразки в [[Перша світова війна|Першій світовій війні]] Німеччини її колонії ([[Тоголенд]], [[Німецький Камерун|Камерун]], [[Німецька Південно-Західна Африка|Південно-Західна]] і [[Німецька Східна Африка|Східна Африка]]) були відібрані на користь Британії, Франції, Південно-Африканського Союзу і [[Бельгія|Бельгії]]. 1922 року отримав незалежність [[Єгипет]]
   
 
=== Деколонізація ===
 
=== Деколонізація ===
Після [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] швидко почався зворотній процес [[Деколонізація|деколонізації]]. Але через те, що раніше всі кордони колоніальних територій проводилися штучно, без урахування відмінності народів і розселення племен, після здобуття незалежності майже у всіх країнах відразу розпочалися [[Громадянська війна|громадянські війни]]. Влада [[Диктатура|диктаторів]], міжусобні війни, постійні [[Військовий заколот|військові перевороти]] і як наслідок&nbsp;— [[Економічна криза|економічні кризи]] і зростаюча бідність&nbsp;— все це було і залишається головним «досягненням» місцевих правлячих кіл. Тим не менше, тут зберігся достатній потенціал для відродження та подальшого розвитку місцевих народів.
+
Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] швидко почався зворотний процес [[Деколонізація|деколонізації]]. Але через те, що раніше всі кордони колоніальних територій проводилися штучно, без урахування відмінності народів і розселення племен, після здобуття незалежності майже у всіх країнах відразу розпочалися [[Громадянська війна|громадянські війни]]. Для більшості країн західна конституційна модель [[Плюралістична демократія|плюралістичної демократії]] виявилася недієздатною і була замінена [[Диктатура|диктаторськими]] утвореннями під ширмою [[Президентська республіка|президентських режимів]], які були органічними для політичних еліт цих країн<ref name="ЮЕ"/>. Влада диктаторів, міжусобні війни, постійні [[Військовий заколот|військові перевороти]] і як наслідок&nbsp;— [[Економічна криза|економічні кризи]] і зростаюча бідність&nbsp;— все це було і залишається головним «досягненням» місцевих правлячих кіл. Тим не менше, тут зберігся достатній потенціал для відродження та подальшого розвитку місцевих народів.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
African nations order of independence 1950-1993.gif|border|Хронологія проголошення країнами незалежностей
  +
Africa’s wars and conflicts, 1980–96.jpg|border|Військові конфлікти впродовж 1980-1996 років
  +
|border|
  +
</gallery></small>
   
 
== Політика ==
 
== Політика ==
Рядок 184: Рядок 323:
   
 
За природними, історичними та соціально-економічними чинниками країни Африки поділяють на такі регіони:
 
За природними, історичними та соціально-економічними чинниками країни Африки поділяють на такі регіони:
* '''[[Північна Африка]]'''&nbsp;— область [[Атлаські гори|Атлаських гір]], що оточують внутрішнє плато, північні та центральні частини [[Сахара|Сахари]]&nbsp;— найбільша у світі тропічна пустеля, що займає 1/3 площі Африки. На півночі він омивається водами Середземного моря, на заході Атлантичним океаном, на сході&nbsp;— водами Червоного моря Індійського океану. До цього регіону відносяться країни [[Магриб]]у ([[Марокко]], [[Алжир]], [[Туніс]], [[Західна Сахара]]), [[Лівія]], [[Єгипет]] і [[Судан]]. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі сахарські країни&nbsp;— [[Мавританія]], [[Малі]], [[Нігер]], [[Чад]].
+
* '''[[Північна Африка]]'''&nbsp;— область [[Атлаські гори|Атлаських гір]], що оточують внутрішнє плато, північні та центральні частини [[Сахара|Сахари]]&nbsp;— найбільша у світі тропічна пустеля, що займає 1/3 площі Африки. На півночі він омивається водами Середземного моря, на заході Атлантичним океаном, на сході&nbsp;— водами Червоного моря Індійського океану. До цього регіону відносяться країни [[Магриб]]у ([[Марокко]], [[Алжир]], [[Туніс]], [[Західна Сахара]]), [[Лівія]], [[Єгипет]] і [[Судан]]{{sfn|Книш М. М.|2002|с=508}}. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі сахарські країни&nbsp;— [[Мавританія]], [[Малі]], [[Нігер]], [[Чад]].
* '''[[Західна Африка]]'''&nbsp;— регіон на південь від Сахари до узбережжя Гвінейської затоки, на заході до гір [[Адамауа (плоскогір'я)|Адамава]] і басейну озера Чад. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Бенін]], [[Буркіна-Фасо]], [[Кабо-Верде]], [[Кот-д'Івуар]], [[Гамбія]], [[Гана]], [[Гвінея]], [[Гвінея-Бісау]], [[Ліберія]], [[Малі]], [[Мавританія]], [[Нігер]], [[Нігерія]], [[Сенегал]], [[Сьєрра-Леоне]], [[Того]]. Інколи в регіон об'єднують також північно-західні країни континенту&nbsp;— [[Алжир]], [[Марокко]], [[Туніс]], [[Західна Сахара|САДР]].
+
* '''[[Західна Африка]]'''&nbsp;— регіон на південь від Сахари до узбережжя Гвінейської затоки, на заході до гір [[Адамауа (плоскогір'я)|Адамава]] і басейну озера Чад. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Бенін]], [[Буркіна-Фасо]], [[Кабо-Верде]], [[Кот-д'Івуар]], [[Гамбія]], [[Гана]], [[Гвінея]], [[Гвінея-Бісау]], [[Ліберія]], [[Малі]], [[Мавританія]], [[Нігер]], [[Нігерія]], [[Сенегал]], [[Сьєрра-Леоне]], [[Того]]{{sfn|Книш М. М.|2002|с=508}}. Інколи в регіон об'єднують також північно-західні країни континенту&nbsp;— [[Алжир]], [[Марокко]], [[Туніс]], [[Західна Сахара|САДР]].
* '''[[Центральна Африка]]'''&nbsp;— басейн [[Конго (річка)|Конго]] та прилеглі території. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Габон]], [[Екваторіальна Гвінея]], [[Камерун]], [[Демократична Республіка Конго|ДР Конго]], [[Республіка Конго]], [[Сан-Томе і Принсіпі]], [[Центральноафриканська Республіка|ЦАР]], [[Чад]]. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни&nbsp;— [[Руанда]], [[Бурунді]], [[Уганда]], [[Малаві]] та [[Замбія]]. Анголу часто включають до складу Південної Африки.
+
* '''[[Центральна Африка]]'''&nbsp;— басейн [[Конго (річка)|Конго]] та прилеглі території. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Габон]], [[Екваторіальна Гвінея]], [[Камерун]], [[Демократична Республіка Конго|ДР Конго]], [[Республіка Конго]], [[Сан-Томе і Принсіпі]], [[Центральноафриканська Республіка|ЦАР]], [[Чад]]{{sfn|Книш М. М.|2002|с=508}}. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни&nbsp;— [[Руанда]], [[Бурунді]], [[Уганда]], [[Малаві]] та [[Замбія]]. Анголу часто включають до складу Південної Африки.
* '''[[Східна Африка]]'''&nbsp;— від Абісинського нагір'я до річки [[Замбезі]], область [[нагір'я|нагір'їв]] і [[плато]] висотою 1000&nbsp;м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Бурунді]], [[Джибуті]], [[Еритрея]], [[Ефіопія]], [[Замбія]], [[Зімбабве]], [[Кенія]], [[Коморські Острови|Комори]], [[Маврикій]], [[Мадагаскар]], [[Малаві]], [[Мозамбік]], [[Південний Судан]], [[Руанда]], [[Сейшельські Острови|Сейшели]], [[Сомалі]], [[Танзанія]]. Інколи до регіону додають близький за культурно-економічними і політичними зв'язками [[Судан]], або обмежують на півдні кордонами Танзанії.
+
* '''[[Східна Африка]]'''&nbsp;— від Абісинського нагір'я до річки [[Замбезі]], область [[нагір'я|нагір'їв]] і [[плато]] висотою 1000&nbsp;м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Бурунді]], [[Джибуті]], [[Еритрея]], [[Ефіопія]], [[Замбія]], [[Зімбабве]], [[Кенія]], [[Коморські Острови|Комори]], [[Маврикій]], [[Мадагаскар]], [[Малаві]], [[Мозамбік]], [[Південний Судан]], [[Руанда]], [[Сейшельські Острови|Сейшели]], [[Сомалі]], [[Танзанія]]{{sfn|Книш М. М.|2002|с=508}}. Інколи до регіону додають близький за культурно-економічними і політичними зв'язками [[Судан]], або обмежують на півдні кордонами Танзанії.
* '''[[Південна Африка]]'''&nbsp;— на південь від вододільного плато [[Конго (річка)|Конго]]&nbsp;— [[Замбезі]], зайнята широкою западиною [[Калахарі]], оточеною горами, що півдденніше переходить у високі плоскогір'я Вельду і далі на південь Великим ескарпом, Капськими і Драконовими горами переходить у нешироку прибережну смугу низовин на узбережжі Індійського океану. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Південно-Африканська Республіка]], [[Лесото]], [[Есватіні]], [[Намібія]] і [[Ботсвана]]. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни&nbsp;— [[Ангола]], [[Замбія]], [[Зімбабве]], [[Мадагаскар]], [[Малаві]], [[Мозамбік]], [[Коморські Острови|Комори]] і [[Маврикій]].
+
* '''[[Південна Африка]]'''&nbsp;— на південь від вододільного плато [[Конго (річка)|Конго]]&nbsp;— [[Замбезі]], зайнята широкою западиною [[Калахарі]], оточеною горами, що південніше переходить у високі плоскогір'я Вельду і далі на південь Великим ескарпом, Капськими і Драконовими горами переходить у нешироку прибережну смугу низовин на узбережжі Індійського океану. До цього регіону відносяться такі країни&nbsp;— [[Південно-Африканська Республіка]], [[Лесото]], [[Есватіні]], [[Намібія]] і [[Ботсвана]]{{sfn|Книш М. М.|2002|с=508}}. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни&nbsp;— [[Ангола]], [[Замбія]], [[Зімбабве]], [[Мадагаскар]], [[Малаві]], [[Мозамбік]], [[Коморські Острови|Комори]] і [[Маврикій]].
   
 
=== Країни ===
 
=== Країни ===
Рядок 202: Рядок 341:
 
==== Сучасний стан ====
 
==== Сучасний стан ====
 
{{main|Список держав та залежних територій Африки}}
 
{{main|Список держав та залежних територій Африки}}
В Африці розташовано 65 [[держава|держав]] і території, з яких 54 незалежні й суверенні, а 11 є невідємною частиною інших, [[Метрополія|метрополії]] яких знаходяться поза континентом&nbsp;— [[Сеута]], [[Мелілья]], [[Суверенні території Іспанії|Плазас-де-Соберанья]] і [[Канарські Острови]] ({{ESP}}), [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейра]] ({{PRT}}), [[Сокотра]] ({{YEM}}), [[Майотта]] ({{FRA}}), [[Пелагські острови]] ({{ITA}}), або перебувають в іншому залежному стані&nbsp;— [[Реюньйон]] і острови [[Розсіяні острови в Індійському океані|Епарсе]], частина [[Французькі Південні і Антарктичні Території|Французьких Південних і Антарктичних Територій]] ({{FRA}}), [[Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья]] ({{UK}}). Окрім цих країн на континенті існує частково визнана держава [[Сахарська Арабська Демократична Республіка]] (САДР) і ніким невизнаний [[Сомаліленд]] (колишня британська колонія, північна частина федеративного Сомалі). За минулі десятиліття різні національні сепаратистські рухи проголошували ряд невдалих держав ([[Азавад]] у Малі, [[Пунтленд]] та інші у Сомалі, [[Амбазонія]] у Камеруні та інші).
+
В Африці розташовано 65 [[держава|держав]] і території, з яких 54 незалежні й суверенні, а 11 є невіддільною частиною інших, [[Метрополія|метрополії]] яких знаходяться поза континентом&nbsp;— [[Сеута]], [[Мелілья]], [[Суверенні території Іспанії|Плазас-де-Соберанья]] і [[Канарські Острови]] ({{ESP}}), [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейра]] ({{PRT}}), [[Сокотра]] ({{YEM}}), [[Майотта]] ({{FRA}}), [[Пелагські острови]] ({{ITA}}), або перебувають в іншому залежному стані&nbsp;— [[Реюньйон]] і острови [[Розсіяні острови в Індійському океані|Епарсе]], частина [[Французькі Південні і Антарктичні Території|Французьких Південних і Антарктичних Територій]] ({{FRA}}), [[Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья]] ({{UK}}). Окрім цих країн на континенті існує частково визнана держава [[Сахарська Арабська Демократична Республіка]] (САДР) і ніким невизнаний [[Сомаліленд]] (колишня британська колонія, північна частина федеративного Сомалі). За минулі десятиліття різні національні сепаратистські рухи проголошували ряд невдалих держав ([[Азавад]] у Малі, [[Пунтленд]] та інші у Сомалі, [[Амбазонія]] у Камеруні та інші).
   
 
Найбільша країна Африки&nbsp;— [[Алжир]] (2,38&nbsp;млн км²), найменша&nbsp;— [[Сейшельські острови|Сейшели]] ([[архіпелаг]] в Індійському океані на схід від материка загальною площею суходолу 455 км²), найменша континентальна держава&nbsp;— [[Гамбія]] (11,3 тис. км²). Серед незалежних африканських країн 6 [[Острівна держава|острівних]]&nbsp;— Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Маврикій, Сейшели, Комори і Мадагаскар; 16 [[Країни без виходу до моря|внутрішньоконтинентальних]]&nbsp;— Малі, Нігер, Чад, Буркіна-Фасо, ЦАР, Південний Судан, Ефіопія, Бурунді, Руанда, Уганда, Малаві, Замбія, Зімбабве, Ботсвана, Есватіні, Лесото; 38 держав з виходом до морів і океанів.
 
Найбільша країна Африки&nbsp;— [[Алжир]] (2,38&nbsp;млн км²), найменша&nbsp;— [[Сейшельські острови|Сейшели]] ([[архіпелаг]] в Індійському океані на схід від материка загальною площею суходолу 455 км²), найменша континентальна держава&nbsp;— [[Гамбія]] (11,3 тис. км²). Серед незалежних африканських країн 6 [[Острівна держава|острівних]]&nbsp;— Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Маврикій, Сейшели, Комори і Мадагаскар; 16 [[Країни без виходу до моря|внутрішньоконтинентальних]]&nbsp;— Малі, Нігер, Чад, Буркіна-Фасо, ЦАР, Південний Судан, Ефіопія, Бурунді, Руанда, Уганда, Малаві, Замбія, Зімбабве, Ботсвана, Есватіні, Лесото; 38 держав з виходом до морів і океанів.
Рядок 829: Рядок 968:
 
|colspan="2" style="background:#eee;"|
 
|colspan="2" style="background:#eee;"|
 
|}
 
|}
  +
  +
=== Правова система ===
  +
Кожна африканська країна характеризується притаманними лише їй рисами правового життя, але водночас усі вони мають багато спільних рис, зумовлених особливостями історичного та соціально-економічного розвитку. [[Правова система|Правові системи]] африканських країн формувалися протягом багатьох століть через взаємний вплив місцевого [[Звичаєве право|звичаєвого]] і західного прав. Тисячоліттями життя африканців регулювалося [[Звичай|звичаями]] різних [[Традиція|традицій]], монархічних і з демократичних, [[Матріархат|матріархальних]] і [[Патріархат|патріархальних]]<ref name="ЮЕ"/>. Великий вплив на розвиток права справили середньовічні ідеї ісламу, що сприяв рецепції [[мусульманське право|мусульманського права]] (країнами Північної Африки), та християнства модерного часу, яке дозволило засвоїти західноєвропейські норми [[Континентальне право|континентального]] і [[Загальне право|загального права]]<ref name="ЮЕ"/>. За доби колоніалізму поряд з традиційними судовими органами створювалися суди європейського типу, але формування нової правової системи було неможливим за існування віджилих форм управління суспільством<ref name="ЮЕ"/>. З 1946 року майже на всіх територіях французької Західної Африки почали застосовувати [[Кримінальний кодекс Франції|кримінальний кодекс метрополії]]; водночас в британських колоніях запроваджувалися кодекси Великої Британії, для східних колоній&nbsp;— право [[Британська Індія|Британської Індії]]; південніше Замбезі діяло [[романо-голландське право]]. Застосування звичаєвого права в багатьох регіонах та місцевостях було звужене до [[Приватне право|приватного]]<ref name="ЮЕ"/>. Зі здобуттям незалежності у другій половині XX століття нові уряди підтвердили чинність усіх попередніх законів. У сфері приватного права спостерігаються процеси реабілітації цінностей звичаєвого права, з іншого&nbsp;— відмови від застарілих і примітивних норм. Популярними стали рухи, спрямовані на збереження та [[Кодифікація|кодифікацію]] традиційних норм (Мадагаскар, Танзанія, Сенегалі, Нігерія). Велику роботу в цьому напрямку проведено науковцями [[Лондонська школа досліджень Сходу і Африки|Лондонської школи досліджень Сходу і Африки]]<ref name="ЮЕ"/>.
  +
  +
=== Міжнародні відносини ===
  +
Найбільшою регіональною економіко-політичною організаціє виступає [[Африканський Союз]] із штаб-квартирою в [[Аддис-Абеба|Аддис-Абебі]] ([[Ефіопія]]), який об'єднує усі незалежні країни континенту, що є членами [[ООН]].
   
 
== Населення ==
 
== Населення ==
 
{{main|Населення Африки}}
 
{{main|Населення Африки}}
  +
Африка другий після [[Євразія|Євразії]] найбільш густонаселений континент. За приблизними оцінками 2020 року Африку населяло 1,3&nbsp;млрд людей і це число через великий [[Природний приріст населення|природний приріст]] невпинно зростає{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=80}}<ref name="A1"/><ref name="A2"/>. Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового&nbsp;— 30,4<ref name="A6"/><ref name="A7"/><ref name="A8"/>.
2020 року Африку населяв 1&nbsp;млрд людей. Заселений континент досить нерівномірно. Головними факторами слабкого заселення величезних площ континенту є природні умови (пустелі, вологі екваторіальні ліси, гірські території), історична спадщина [[Колоніальний поділ Африки|європейської колонізації]], наслідки системи [[Работоргівля|работоргівлі]]{{sfn|Кузик С. П.|2002}}. Населення сконцентровано у прибережних районах, де зосереджені великі міста, морські порти вивозу продукції, сільськогосподарські плантації (середземноморські райони [[Магриб]]у, береги [[Гвінейська затока|Гвінейської затоки]], рівнини [[Нігерія|Нігерії]]){{sfn|Кузик С. П.|2002}}.
 
  +
<!--Population Growth in Africa, 1950 - 2050.png|border|Ріст чисельності населення Африки за 1950-2050 роки-->
  +
=== Розселення ===
  +
Заселений континент досить нерівномірно, середня густота&nbsp;— 30 осіб/км². Особливо густо заселені [[Дельта Нілу|дельта]] (понад 1000 осіб/км²) і долина [[Ніл]]у, узбережжя Середземного моря і Гвінейської затоки, південно-східне узбережжя{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=81}}. Населення сконцентровано у прибережних районах, де зосереджені великі міста, морські порти вивозу продукції, сільськогосподарські плантації (середземноморські райони [[Магриб]]у, береги [[Гвінейська затока|Гвінейської затоки]], рівнини [[Нігерія|Нігерії]]){{sfn|Книш М. М.|2002}}. Низька густота населення у пустелях Сахара на півночі, Наміб і Калахарі на півдні та на півострові Сомалі, де є зовсім безлюдні території. Головними факторами слабкого заселення величезних площ континенту є природні умови (пустелі, вологі екваторіальні ліси, гірські території), історична спадщина [[Колоніальний поділ Африки|європейської колонізації]], наслідки системи [[Работоргівля|работоргівлі]]{{sfn|Книш М. М.|2002}}.
   
  +
Більша частина населення (70&nbsp;%) живе в сільській місцевості, [[урбанізація]] на континенті ще не набрала таких темпів як в інших регіонах планети.
Африка центр зародження [[Людство|людства]] та активної фази початку [[антропогенез]]у. Це засвідчили численні [[Антропологія|антропологічні знахідки]] середини XX століття в різних місцях материка викопних решток [[Архантропи|архантропів]] разом з примітивними знаряддями праці<ref name="УРЕ.Н"/>. Протягом багатьох тисячоліть на континенті склалися різні етнічні групи населення. Сучасне населення Африки&nbsp;— конгломерат численних [[плем'я|племен]] і [[народність|народностей]], який утворився в результаті переселення [[абориген]]ів, вторгнення [[араби|арабів]] з [[Азія|Азії]] та [[європейці|європейської]] [[колонізація|колонізації]].
 
   
 
{{Найбільші міста Африки}}
 
{{Найбільші міста Африки}}
  +
  +
{{see also|Міста Африки}}
   
 
=== Расово-етнічний склад ===
 
=== Расово-етнічний склад ===
 
{{main|Народи Африки}}
 
{{main|Народи Африки}}
  +
Африка центр зародження [[Людство|людства]] та активної фази початку [[антропогенез]]у, що засвідчили численні [[Антропологія|антропологічні знахідки]] середини XX століття в різних місцях материка викопних решток [[Архантропи|архантропів]] разом з примітивними знаряддями праці<ref name="УРЕ.Н"/>. Протягом багатьох тисячоліть на континенті склалися різні етнічні групи населення. Сучасне населення Африки&nbsp;— конгломерат численних [[плем'я|племен]] і [[народність|народностей]], який утворився в результаті автохтонного етногенезу, міграцій [[абориген]]ів континенту, переселення [[Австронезійці|австронезійських народів]] (на Мадагаскарі), вторгнення [[араби|арабів]] з [[Азія|Азії]] та [[європейці|європейської]] [[колонізація|колонізації]]. В [[антропологія|антропологічному]], [[мова|мовному]], соціально-економічному і [[культура|культурному]] відношенні населення континенту дуже різноманітне і належить до трьох великих, декількох малих і перехідних [[раса|рас]].
В [[антропологія|антропологічному]], [[мова|мовному]], соціально-економічному і [[культура|культурному]] відношенні населення континенту дуже різноманітне і належить до трьох великих, декількох малих і перехідних [[раса|рас]]. Різні типи [[Негроїдна раса|негроїдної гілки]] великого тропічного стовбура населяють континент на південь від Сахари<ref name="УРЕ.Н"/>. Представники її характеризуються темним кольором шкіри, кучерявим волоссям, [[прогнатизм]]ом, широким носом, але ці ознаки дуже мінливі. Нілотські племена [[Судан (регіон)|Східного Судану]] [[динка]] і [[барі]] здавна славились виплавкою заліза, [[шилуки]] зберегли первіснообщинні відносини і [[родовий лад]]. Населення [[Судан (регіон)|Західного Судану]] ([[Волоф (народ)|волоф]], [[Серер (народ)|серер]], [[мандинго]] та інші) вирощує [[рис]] і [[просо]]. У землеробських народів Східної Африки ([[ваньямвезі]] та інших) збереглася типова для тропічної Африки підсічно-вогнева система землеробства (сільськогосподарські культури&nbsp;— кукурудза, ячмінь, бобові, [[батат]]). У народностей [[баганда]], [[базиба]] (в районі озера Вікторія) основна культура&nbsp;— [[банани]]. Племена [[масаї]], [[вагого]] та інші відомі скотарі (розводять рогату худобу&nbsp;— [[зебу]]). Народам Східної Африки було відоме примітивне ткацтво&nbsp;— виготовлення [[мбугу]]&nbsp;— матерії з [[луб]]у. У господарстві народів Західної Тропічної Африки основне місце належить мотичному землеробству. Основні сільськогосподарські культури&nbsp;— [[ямс]], [[маніок]], [[просо]], [[кукурудза]], [[бавовник]]. Народи Західної Африки досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго ще до приходу європейців знали обробку металів (племена [[нупе]], [[Йоруба (народ)|йоруба]]). І досі в південних районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості.
 
  +
  +
Різні типи '''[[Негроїдна раса|негроїдної гілки]]''' великого тропічного стовбура населяють континент на південь від Сахари<ref name="УРЕ.Н"/>. Представники її характеризуються темним кольором шкіри, кучерявим волоссям, [[прогнатизм]]ом, широким носом, але ці ознаки дуже мінливі. Нілотські племена [[Судан (регіон)|Східного Судану]] вирізняє надзвичайно темний, майже чорний колір шкіри. Нілоти з народностей [[динка]] і [[барі]] здавна славились виплавкою заліза, [[шилуки]] зберегли первіснообщинні відносини і [[родовий лад]]. Населення [[Судан (регіон)|Західного Судану]] ([[Волоф (народ)|волоф]], [[Серер (народ)|серер]], [[мандинго]] та інші) вирощує [[рис]] і [[просо]]. У землеробських народів Східної Африки ([[ваньямвезі]] та інших) збереглася типова для тропічної Африки підсічно-вогнева система землеробства (сільськогосподарські культури&nbsp;— кукурудза, ячмінь, бобові, [[батат]]). У народностей [[баганда]], [[базиба]] (в районі озера Вікторія) основна культура&nbsp;— [[банани]]. Племена [[масаї]], [[вагого]] та інші відомі скотарі (розводять рогату худобу&nbsp;— [[зебу]]). Народам Східної Африки було відоме примітивне ткацтво&nbsp;— виготовлення [[мбугу]]&nbsp;— матерії з [[луб]]у. У господарстві народів Західної Тропічної Африки основне місце належить мотичному землеробству. Основні сільськогосподарські культури&nbsp;— [[ямс]], [[маніок]], [[просо]], [[кукурудза]], [[бавовник]]. Народи Західної Африки досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго ще до приходу європейців знали обробку металів (племена [[нупе]], [[Йоруба (народ)|йоруба]]). І досі в південних районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості.
   
Мала [[негрільська раса]] населяє тропічні ліси в басейнах річок [[Конго (річка)|Конго]], [[Огове]]. Це низькорослі племена [[Пігмеї (раса)|пігмеїв]], що мають порівняно світлу шкіру, тонкі губи, широкий ніс, невеликий середній зріст&nbsp;— 141—142&nbsp;см. Традиційно займаються мисливством, збирають коріння та плоди.
+
Мала '''[[негрільська раса]]''' населяє тропічні ліси в басейнах річок [[Конго (річка)|Конго]], [[Огове]]. [[Пігмеї (раса)|Пігмеї]] одні з найменш низькорослих племен планети. Вони мають порівняно світлу, як для негроїдів, шкіру, тонкі губи, широкий ніс, невеликий середній зріст&nbsp;— 141—142&nbsp;см. Традиційно займаються мисливством, збирають коріння та плоди.
   
На крайньому півдні в окрему малу [[Південноафриканська раса|південноафриканську расу]] виділяють [[Бушмени|бушменів]] і [[Готтентоти|готтентотів]], що населеяють переважно малопридатні для господарства території району Калахарі й займаються полюванням і збиральництвом<ref name="УРЕ.Н"/>. Для них характерний низький зріст, плоске обличчя, жовтувато-бронзова шкіра. У Південній Африці залишки цих племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх&nbsp;— лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Східної Африки, степи південної Африки, займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів ([[Нама (народ)|нама]]) були [[Геноцид племен гереро і нама|винищені німецькими колонізаторами]]. Залишки готтентотів (близько 50—60 тис. осіб) живуть в Намібії.
+
На крайньому півдні в окрему малу '''[[Південноафриканська раса|південноафриканську расу]]''' виділяють [[Бушмени|бушменів]] і [[Готтентоти|готтентотів]], що населяють переважно малопридатні для господарства території району Калахарі й займаються полюванням і збиральництвом<ref name="УРЕ.Н"/>. Для них характерний низький зріст, плоске вилицювате обличчя, жовтувато-бронзовувата зморшкувата шкіра{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=80}}. У Південній Африці залишки цих племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх&nbsp;— лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Східної Африки, степи південної Африки, займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів ([[Нама (народ)|нама]]) були [[Геноцид племен гереро і нама|винищені німецькими колонізаторами]]. Залишки готтентотів (близько 50—60 тис. осіб) живуть в Намібії.
   
На північному сході континенту в давнину в зоні контактів між негроїдами і європеоїдами сформувався [[Ефіопська раса|ефіопський расовий тип]]. Це народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами&nbsp;— [[амхара]], [[Гала (народ)|гала]], [[тигре (народ)|тигре]] та інші. Мішані форми характерні й для деяких народів Західної Африка ([[фульбе]], [[тубу]], [[канурі]] та інші)<ref name="УРЕ.Н"/>. Численні народи Ефіопії культивують [[пшениця|пшеницю]], [[теф]], розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів півострова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу.
+
На північному сході континенту в давнину в зоні контактів між негроїдами і європеоїдами сформувався '''[[Ефіопська раса|ефіопський расовий тип]]'''. Це народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами&nbsp;— [[амхара]], [[Гала (народ)|гала]], [[тигре (народ)|тигре]] та інші. Мішані форми характерні й для деяких народів Західної Африки ([[фульбе]], [[тубу]], [[канурі]] та інші)<ref name="УРЕ.Н"/>. Численні народи Ефіопії культивують [[пшениця|пшеницю]], [[теф]], розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів півострова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу.
   
Північну частину Африки населяють народи великої [[Європеоїдна раса|європеоїдної раси]] (переважно [[індосередземноморська раса|середземноморські типи]])<ref name="УРЕ.Н"/>. Їм властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс. Сучасне [[араби|арабо]]-[[бербери|берберське]] населення&nbsp;— [[землеробство|землероби]]. У великих містах розвивається промислове виробництво&nbsp;— формується робітничий прошарок. В [[Єгипет|Єгипті]] дуже поширені ремісничі промисли ([[ткацтво]], [[гончарство]]). Основне заняття населення Східного Судану в долині Нілу&nbsp;— вирощування [[бавовник]]у; в південній частині Судану&nbsp;— [[скотарство]], мотичне землеробство (сіють [[просо]], [[бобові]]) та [[рибальство]]. Нащадки вихідців з Європи ([[англійці]], [[африканери]] (бури), [[французи]], [[іспанці]], [[італійці]], [[португальці]]) становлять незначну частину населення материка. Здебільшого вони населяють помірні регіони півдня та сходу (ПАР, Кенія, Танзанія)<ref name="УРЕ.Н"/>.
+
Північну частину Африки населяють народи великої '''[[Європеоїдна раса|європеоїдної раси]]''' (переважно [[індосередземноморська раса|середземноморські типи]])<ref name="УРЕ.Н"/>. Їм властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс. Сучасне [[араби|арабо]]-[[бербери|берберське]] населення&nbsp;— [[землеробство|землероби]]. У великих містах розвивається промислове виробництво&nbsp;— формується робітничий прошарок. В [[Єгипет|Єгипті]] дуже поширені ремісничі промисли ([[ткацтво]], [[гончарство]]). Основне заняття населення в долині Нілу&nbsp;— вирощування [[бавовник]]у, рису і пшениці; в південній частині Судану&nbsp;— [[скотарство]], мотичне землеробство (сіють [[просо]], [[бобові]]) та [[рибальство]]. Нащадки вихідців з Європи ([[англійці]], [[африканери]] (бури), [[французи]], [[іспанці]], [[італійці]], [[португальці]]) становлять незначну частину населення материка. Здебільшого вони населяють помірні регіони півдня та сходу (ПАР, Кенія, Танзанія)<ref name="УРЕ.Н"/>.
   
У результаті змішання впродовж XVII—XIX століть прийшлого [[африканери|бурського населення]] з корінними народами на півдні континенту виникли «[[Кольорова раса|кольорові]]»<ref name="УРЕ.Н"/>.
+
У результаті змішання впродовж XVII—XIX століть прийшлого [[африканери|бурського населення]] з корінними народами та індійцями і китайцями, що їх завозили з Азії для роботи на плантаціях і копальнях, на півдні континенту виникли '''«[[Кольорова раса|кольорові]]»'''<ref name="УРЕ.Н"/>{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=86}}.
   
[[Малагасійці]] Мадагаскару ([[сакалава]], [[мерина]], [[бецилео]] та інші) належать до мішаної [[Монголоїдна раса|монголоїдно-негроїдної раси]], вихідці з [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]] заселили острів порівняно недавно (2-1,5&nbsp;тис. років тому) й зазнали у пізніші часи значної метисації з населенням з континенту<ref name="УРЕ.Н"/>. Основне заняття мальгашів&nbsp;— вирощування [[рис]]у на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів їхніх предків з островів Індонезії (будова хат, обробка металу).
+
[[Малагасійці]] Мадагаскару ([[сакалава]], [[мерина]], [[бецилео]] та інші) належать до мішаного '''[[Монголоїдна раса|монголоїдно-негроїдного типу]].''' Вихідці з островів [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]] заселили Мадагаскар історично порівняно недавно (2-1,5&nbsp;тис. років тому) і пізніше зазнали значної метисації з прибульцями з континентальної Африки<ref name="УРЕ.Н"/>. Основне заняття мальгашів&nbsp;— вирощування [[рис]]у на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів їхніх предків з островів Індонезії (технології будівництва морських човнів і житла, обробки металу).
   
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Рядок 863: Рядок 1015:
 
</gallery></small>
 
</gallery></small>
   
Населення Африки складається з численних [[Плем'я|племен]], [[Народність|народностей]] і [[Нація|націй]]. До європейської колонізації народи Африки стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури&nbsp;— [[Єгипет|Єгипту]], [[Північна Африка|північної Африки]], Західного Судану та іншими,&nbsp;— які в давні часи створили свої [[держава|держави]], в районах тропічних лісів та пустель жили [[плем'я|племена]], що зберегли багато рис [[первісне суспільство|первісного]] побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою [[Експлуатація (визиск)|експлуатацією]], руйнуванням [[культура|культури]], масовим винищенням [[корінне населення|корінного населення]] цілого ряду областей і затримала розвиток африканських народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені до країн [[Америка|Америки]]. У народів Африки внаслідок різних умов їхнього історичного розвитку виробилися характерні етнографічні риси. Багато народів і народностей внаслідок колоніалізму опинились розділеними між різними країнами (фульбе, [[малінке]], [[бамбара]] та ін.)<ref name="УРЕ.Н"/>. [[Національно-визвольна боротьба]] в колоніальних і залежних країнах, здобуття незалежності, створення спільної національної економіки, зростання промислових і культурних центрів так і не вирішило остаточно питання етнічної консолідації у рамах нових націй, розвою [[Національна свідомість|національної самосвідомості]] серед різноманітних родоплемінних і локальних етнічних груп<ref name="УРЕ.Н"/>.
+
Населення Африки складається з численних [[Плем'я|племен]], [[Народність|народностей]] і [[Нація|націй]]. До європейської колонізації народи Африки стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури&nbsp;— [[Єгипет|Єгипту]], [[Північна Африка|північної Африки]], Західного Судану, Єфіопії та іншими,&nbsp;— які в давні часи створили свої [[держава|держави]], в районах тропічних лісів та пустель жили [[плем'я|племена]], що зберегли багато рис [[первісне суспільство|первісного]] побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою [[Експлуатація (визиск)|експлуатацією]], руйнуванням [[культура|культури]], масовим винищенням [[корінне населення|корінного населення]] цілого ряду областей і затримала розвиток африканських народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені до країн [[Америка|Америки]]. У народів Африки внаслідок різних умов їхнього історичного розвитку виробилися характерні етнографічні риси. Багато народів і народностей внаслідок колоніалізму опинились розділеними між різними країнами (фульбе, [[малінке]], [[бамбара]] та ін.)<ref name="УРЕ.Н"/>. [[Національно-визвольна боротьба]] в колоніальних і залежних країнах, здобуття незалежності, створення спільної національної економіки, зростання промислових і культурних центрів так і не вирішило остаточно питання етнічної консолідації у рамах нових націй, розвою [[Національна свідомість|національної самосвідомості]] серед різноманітних родоплемінних і локальних етнічних груп<ref name="УРЕ.Н"/>.
   
 
=== Мови ===
 
=== Мови ===
 
{{main|Мови Африки}}
 
{{main|Мови Африки}}
 
[[Мова|Мови]] населення Африки різноманітні і належать до багатьох окремих [[мовна родина|мовних сімей]]. Деякі з них поширені на великих територіях і споріднені з іншими мовами, інші є локальними, малопоширеними. Виділяють 6 лінгвістичних надсімей, 4 з яких відносяться до аборигенних, ареалом формування яких були терени континенту, а носіями двох інших є мігранти з Європи та Азії<ref name="УРЕ.Н"/>:
 
[[Мова|Мови]] населення Африки різноманітні і належать до багатьох окремих [[мовна родина|мовних сімей]]. Деякі з них поширені на великих територіях і споріднені з іншими мовами, інші є локальними, малопоширеними. Виділяють 6 лінгвістичних надсімей, 4 з яких відносяться до аборигенних, ареалом формування яких були терени континенту, а носіями двох інших є мігранти з Європи та Азії<ref name="УРЕ.Н"/>:
* [[Афразійська мовна макросім'я|Афроазійська сім'я]] (семіто-хамітська). Об'єднує 240 мов та 285 млн носіїв. Це народи північної та північно-східної частини континенту ([[Магриб]], Лівія, Єгипет, Судан, [[Абессомалія|Африканський Ріг]]). Ця мовна сім'я об'єднує чотири окремих мовні групи:
+
* [[Афразійська мовна макросім'я|Афроазійська сім'я]] (семіто-хамітська). Об'єднує 240 мов та 285&nbsp;млн носіїв. Це народи північної та північно-східної частини континенту ([[Магриб]], Лівія, Єгипет, Судан, [[Абессомалія|Африканський Ріг]]). Ця мовна сім'я об'єднує чотири окремих мовні групи:
 
** [[Семітські мови|Семітська]]. Найчисленніший народ цієї групи&nbsp;— [[араби]], населяють північ континенту. У ряді країн (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Судан) сформувались самостійні арабські нації ([[єгиптяни]], [[лівійці]], [[тунісці]], [[алжирці]], [[марокканці]]). До складу семітської групи входить також численний народ [[амхара]], разом із спорідненими [[тиграї]] і [[Тигре (народ)|тигре]]. Мови цієї сім'ї [[Флективні мови|флективні]], мають граматичний [[Рід (мовознавство)|рід]], систему [[Відмінок|відмінкових]] показників. Мертва [[Давньоєгипетська мова|староєгипетська]] та [[коптська мова|коптська мови]], що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігається лише у відправах християн Єгипту&nbsp;— [[Копти|коптів]].
 
** [[Семітські мови|Семітська]]. Найчисленніший народ цієї групи&nbsp;— [[араби]], населяють північ континенту. У ряді країн (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Судан) сформувались самостійні арабські нації ([[єгиптяни]], [[лівійці]], [[тунісці]], [[алжирці]], [[марокканці]]). До складу семітської групи входить також численний народ [[амхара]], разом із спорідненими [[тиграї]] і [[Тигре (народ)|тигре]]. Мови цієї сім'ї [[Флективні мови|флективні]], мають граматичний [[Рід (мовознавство)|рід]], систему [[Відмінок|відмінкових]] показників. Мертва [[Давньоєгипетська мова|староєгипетська]] та [[коптська мова|коптська мови]], що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігається лише у відправах християн Єгипту&nbsp;— [[Копти|коптів]].
 
** [[Кушитські мови|Кушитська]]. До кушитської групи належать [[гала (народ)|гала]], [[беджа]], [[Афар (народ)|данакіль]], народи [[сидамо]] (живуть на півдні Ефіопії), [[сомалійці]].
 
** [[Кушитські мови|Кушитська]]. До кушитської групи належать [[гала (народ)|гала]], [[беджа]], [[Афар (народ)|данакіль]], народи [[сидамо]] (живуть на півдні Ефіопії), [[сомалійці]].
Рядок 883: Рядок 1035:
 
** [[Кордофанські мови|Кордофанська]]. Поширена серед народів Східного Судану на південь від [[Ель-Обейд]]а.
 
** [[Кордофанські мови|Кордофанська]]. Поширена серед народів Східного Судану на південь від [[Ель-Обейд]]а.
   
* [[Ніло-сахарська мовна сім'я]]. Об'єднує більше 100 і 30 млн носіїв. Народи сім'ї заселяють басейни річок Нігер та Ніл, озера Чад ([[шилуки]], [[нуери]], [[динка]], [[масаї]] та інші племена Східної Африки). Нілотська сім'я мов поділяється на південно-західну та південно-східну групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників.
+
* [[Ніло-сахарська мовна сім'я]]. Об'єднує більше 100 і 30&nbsp;млн носіїв. Народи сім'ї заселяють басейни річок Нігер та Ніл, озера Чад ([[шилуки]], [[нуери]], [[динка]], [[масаї]] та інші племена Східної Африки). Нілотська сім'я мов поділяється на південно-західну та південно-східну групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників.
   
 
* [[Койсанська мовна група|Койсанська сім'я]]. Об'єднує близько 50 мов і 400 тис. носіїв. До цієї сім'ї відносяться народи [[бушмени]], [[готтентоти]], що живуть на південному заході континенту, у пустелях Намібії та Ботсвани, серед народів групи бенуе-конго. У Танзанії мешкають [[Дамара|гірські дамара]] і [[сандаве]], що також розмовляють мовами цієї сім'ї. Для койсанських мов характерні так звані цмокаючі значимо роздільні звуки&nbsp;— [[клікси]]. У цих мовах, як і в мовах інших народів Африки, велику роль відіграють музичні тони.
 
* [[Койсанська мовна група|Койсанська сім'я]]. Об'єднує близько 50 мов і 400 тис. носіїв. До цієї сім'ї відносяться народи [[бушмени]], [[готтентоти]], що живуть на південному заході континенту, у пустелях Намібії та Ботсвани, серед народів групи бенуе-конго. У Танзанії мешкають [[Дамара|гірські дамара]] і [[сандаве]], що також розмовляють мовами цієї сім'ї. Для койсанських мов характерні так звані цмокаючі значимо роздільні звуки&nbsp;— [[клікси]]. У цих мовах, як і в мовах інших народів Африки, велику роль відіграють музичні тони.
Рядок 903: Рядок 1055:
 
** [[Індоіранські мови|Індоіранська]]. Мовами цієї сім'ї розмовляють [[гіндустані]], [[Раджастханська мова|раджастханці]] та інші вихідці з Індійського субконтиненту, що переселилися на острови Індійського океану на до Південної Африки.
 
** [[Індоіранські мови|Індоіранська]]. Мовами цієї сім'ї розмовляють [[гіндустані]], [[Раджастханська мова|раджастханці]] та інші вихідці з Індійського субконтиненту, що переселилися на острови Індійського океану на до Південної Африки.
   
=== Релігія ===
+
=== Релігії ===
 
{{main|Релігії Африки|Африканські традиційні релігії}}
 
{{main|Релігії Африки|Африканські традиційні релігії}}
Більше третини віруючого населення континенту сповідає [[іслам]], близько чверті&nbsp;— [[християнство]] ([[Католицизм|католики]], [[Протестантизм|протестанти]], [[Монофізитство|монофізити]] та ін.), третина додержується місцевих [[Традиційні релігії|традиційних релігій]].<!--An Orthodox priest with a cross.jpg-->
+
Більше третини віруючого населення континенту сповідає [[іслам]], близько половини&nbsp;— [[християнство]] ([[Католицизм|католики]], [[Протестантизм|протестанти]], [[Монофізитство|монофізити]] та ін.), третина додержується також місцевих [[Традиційні релігії|традиційних релігій]]. Християнство не континенті поширювалося двома хвилями. Перша датується [[IV століття]]м, коли Ефіопія засвоїла її від єгипетських [[Копти|коптів]] і зробила офіційною, як у [[Східна Римська імперія|Східній Римській імперії]]<ref name="ЮЕ"/>. Друга хвиля християнізації припадає на [[XIX століття]] і діяльність західноєвропейських [[Місіонерство|місіонерів]]. Ідеї ісламу на північ континенту принесли араби разом із [[Арабські завоювання|своїм завоюванням]] у [[VII століття|VII столітті]]. На південь від Сахари, передусім до Західної Африки, ідеї ісламу почали проникати у [[XI століття|XI столітті]]<ref name="ЮЕ"/>. Східним узбережжям континенту мусульмани просунулись у [[XIV століття|XIV]]-[[XV століття]]х<ref name="ЮЕ"/>. Після здобуття незалежності країнами Африки проникнення ідей ісламу на південь посилилось. Одночасно на півдні здобувають великої популярності різні апостольські церкви [[Харизматичний рух|харизматів]].
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
An Orthodox priest with a cross.jpg|border|Ефіопський православний священник
  +
Bet Giyorgis church Lalibela 01.jpg|border|Скельні православні церкви Лалібели, Ефіопія
  +
Djenne_great_mud_mosque.jpg|border|Велика мечеть Дженне, Малі
  +
Début de pas de danse du Zangbéto - Bénin.jpg|border|Шаманський танок, Бенін
  +
Kirche denkmal nam.jpg|border|Німецька кірха у Віндхуці, Намібія
  +
Hindu celebration in Mauritius (5488470225).jpg|border|Індуїстське свято на Маврикії
  +
</gallery></small>
   
 
== Економіка ==
 
== Економіка ==
 
{{main|Економіка Африки}}
 
{{main|Економіка Африки}}
  +
Африка&nbsp;— найменш економічно розвинений регіон світу, за рівнем розвитку її держави належать до [[Країни, що розвиваються|країн, що розвиваються]] (виняток становить високорозвинена ресурсна [[Економіка Південно-Африканської Республіки|Південно-Африканська Республіка]]{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=82}}. Основою господарства майже всіх країн є відстале [[сільське господарство]], що використовує здебільшого ручну працю. [[Тваринництво]] менш розвинене, ніж [[рослинництво]], традиційно важливим залишається [[рибальство]] у прибережних водах і на внутрішніх водоймах{{sfn|Бойко В. М.|2020|c=82}}. Провідна галузь промисловості, що забезпечує потреби внутрішнього ринку&nbsp;— [[Харчова промисловість|харчова]], [[Текстильна промисловість|текстильна]], [[Трикотажна промисловість|трикотажна]], [[взуттєва промисловість|взуттєва]]. Швидкими темпами розвивається [[Гірнича промисловість|видобувна галузь]], особливо [[Нафтогазова промисловість|нафтогазова]] (Алжир, Лівія, Нігерія, Ангола, Габон, Екваторіальна Гвінея). [[Машинобудування]] і [[хімічна промисловість]] майже не розвинені, за винятком країн півночі та ПАР. Для бюджетних надходжень і народного господарства деяких країн [[туризм]] є більш важливою галуззю, ніж промисловість (острівні країни та країни південного сходу){{sfn|Бойко В. М.|2020|c=82}}.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Countries by GDP (PPP) per capita in 2020.png|border|Країни світу за ВВП
  +
GDP Growth in Africa and Developing Countries, 2007 -2017.png|border|Ріст ВВП країн Африки за період 2007-2017 років
  +
|border|
  +
|border|
  +
</gallery></small>
   
 
=== Енергетика ===
 
=== Енергетика ===
Рядок 920: Рядок 1089:
 
=== Аграрний сектор ===
 
=== Аграрний сектор ===
 
{{main|Аграрне виробництво Африки}}
 
{{main|Аграрне виробництво Африки}}
  +
какао (Кот-д'Івуар, Гана, Нігерія, Камерун)
   
 
=== Транспорт ===
 
=== Транспорт ===
{{main|Транспорт Африки}}
+
{{main|Транспорт Африки}}
  +
Транспортна система більшості країн Африки не відповідає вимогам їхнього економічного розвитку, не забезпечує належним чином внутрішньодержавний, міжрайонний і міждержавний регіональний зв'язок. Це звужує національні можливості з освоєння нових районів, вимагає розвивати національні економіки, базуючись на застарілій колоніальній схемі інфраструктури, що прямолінійно поєднує райони видобутку і [[Плантація|плантаційних господарств]] з морськими портами вивозу сировини{{sfn|Книш М. М.|2002|cторінки=526-527}}. Через це десяток країн, що не мають виходу до моря, відносяться до найменш розвинених країн не тільки континенту, але й світу. У багатьох районах Африки зберігається [[в'ючний транспорт|в'ючне транспортування]] й використання людської сили{{sfn|Книш М. М.|2002|cторінки=526-527}}. Деякі зрушення в покращення цієї ситуації відбувались впродовж 1970-1980-х років, за часів змагання комуністичного і капіталістичного таборів. На початку XX століття заради підтримки власної будівельної індустрії [[Китайська Народна Республіка|Китай]] робить величезні капіталовкладення в інфраструктуру більшості африканських країн. Власні інвестиції можуть собі дозволити лише країни-нафтовиробники. На континенті відсутнє [[транспортне машинобудування]] як галузь (за виключенням ПАР, суднобудівних та автоскладальних підприємств ряду країн){{sfn|Книш М. М.|2002|cторінки=526-527}}.
  +
  +
'''[[Залізничний транспорт|Залізничний]].''' За колоніальних часів залізниці були збудовані в усіх регіонах материка, здебільшого вони не становлять єдиної мережі, а поєднують одноколійними гілками різної [[Ширина колії|ширини колії]] райони видобутку корисних копалин і морські порти. На кінець 1980-х років загальна протяжність залізниць континенту становила 82,4 тис. км (~7&nbsp;% світової){{sfn|Книш М. М.|2002|c=527}}. Більшість мережі сконцентрована на півночі й півдні{{sfn|Довідковий атлас|2010|с=170}}.
  +
  +
'''[[Автомобільний транспорт|Автомобільний]].''' Після здобуття незалежності молоді держави головну увагу приділяли розбудові автомобільної інфраструктури, як найменш капіталовитратної (початкові капітоловкладення, витрати на підтримку мережі в робочому стані, оновлення і ремонт транспортних засобів). Шляхи переважають [[Ґрунтовий шлях|ґрунтові]], велика кількість сезонних, що в дощовий сезон стають непроїжджими. На кінець 1980-х років загальна протяжність автомобільних шляхів континенту становила 1,6&nbsp;млн км (~7&nbsp;% світової){{sfn|Книш М. М.|2002|c=527}}. ¼ автошляхів припадає на ПАР (густота&nbsp;— 270&nbsp;км на 1000 км²), найменше їх в [[Сахара|Сахарі]] (43&nbsp;км на 1000 км²){{sfn|Книш М. М.|2002|c=527}}. Автотранспортом перевозиться левова частка пасажирів і вантажів як всередині країн, так і між країнами континенту. Набільше автомобілів на душу населення припадає у ПАР (118 на 1 тис. осіб), у решті країн&nbsp;— від 40 до 3{{sfn|Книш М. М.|2002|c=527}}. Уведено в дію, будується та запроєктовано міждержавні транспортні коридори і магістралі: [[Каїр]]—[[Дакар]], Транссахарська ([[Алжир (місто)|Алжир]]—[[Лагос]]), Трансафриканська (Каїр—[[Габороне]]—[[Кейптаун]]), [[Триполі]]—[[Віндгук]], Транссахельська (Дакар—[[Нджамена]]—[[Джибуті (місто)|Джибуті]]), Трансгвінейська (Дакар—Лагос), Лагос—[[Момбаса]], [[Лобіту]]—[[Бейра (Мозамбік)|Бейра]]{{sfn|Атлас. 10 клас|2020}}.
  +
  +
'''[[Річковий транспорт|Внутрішній водний]].''' Внутрішні водні шляхи мають обмежене внутрішньорайонне значення, бо головними водними магістралями виступають або система [[Великі Африканські озера|Великих африканських озер]] (кожне озеро окремо), або ділянки великих річок між порогами і водоспадами ([[Конго (річка)|Конго]], [[Нігер (річка)|Нігер]], [[Ніл]], [[Сенегал (річка)|Сенегал]], [[Замбезі]]){{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Використовується 20 тис. км (приблизно ½ загальної протяжності придатних для судноплавства маршрутів). Найбільша мережа судноплавних водних артерій сконцентрована в екваторіальній частині (ДР Конго, Нігерія), а також Ніл, його дельта й канали на північному сході (Єгипет і Судан). У країнах [[Магриб]]у і в ПАР цей вид транспорту відсутній{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}.
  +
  +
'''[[Морський транспорт|Морський]].''' Морські перевезення виконують провідну роль у міжнародній торгівлі африканських країн, морські порти залишаються головними воротами для всіх країн, що мають вихід до моря. Через морські порти експортують корисні копалини, сільськогосподарську сировину, деревину; імпортують&nbsp;— промислові вироби й обладнання, товари повсякденного вжитку, продукти харчування. Найбільші [[Порт|морські порти]]: Лагос, Дурбан, Абіджан, Монровія, Тріполі{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Через низькі тарифи використання свого морського прапора [[Ліберія]] є світовим лідером за тоннажем морського торговельного флоту (майже всі судна належать іноземним компаніям){{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Великим власним флотом володіють Єгипет і ПАР. У середині XIX століття через Суецький перешийок проклали [[Суецький канал|канал]], який значно скоротив морський шлях з Європи до Південної та Східної Азії, ним також проходить левова частка потоку енергоносіїв (нафти й скрапленого газу) з країн Близького Сходу до Європи.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
Map_of_railways_in_Africa_1899.jpg|border|Транспортна мережа континенту, 1899 рік
  +
Map of Trans-African Highways.PNG|border|Мережа трансафриканських автошляхів
  +
Erzzug Choum.jpg|border|Мавританський поїзд із залізною рудою
  +
IMG-20170914-WA0022.jpg|border|Пором в Уганді
  +
Cairo Int. Airport - NASA.JPG|border|Каїрський аеропорт з неба
  +
Daniel Hameed - Transport system in Nigeria.jpg|border|Маршрутні таксі в Нігерії
  +
</gallery></small>
  +
  +
'''[[Повітряний транспорт|Повітряний]].''' Через своє положення континент виступає важливим вузлом міжнародного авіатранспорту. Загальна протяжність повітряних шляхів становить 450 тис. км{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Повітряне сполучення&nbsp;— головний шлях міжнародних пасажиропотоків для африканських країн. Особливо важливе значення повітряне сполучення має для країн, що не мають виходу до моря{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Внутрішні повітряні перевозки забезпечують сполучення віддалених слаборозвинених районів; критичні в часи посух, повідей, епідемій, громадянських конфліктів. На континенті розміщується до 140 [[Міжнародний аеропорт|міжнародних аеропортів]] (кожна країна володіє принаймні одним){{sfn|Довідковий атлас|2010|с=167}}. Найбільші аеропорти континенту, що входять до 100 найбільших у світі: [[Каїр (аеропорт)|Каїр]] (CAI), [[Йоганнесбург (аеропорт)|Йоганнесбург]] (JNB), [[Дурбан (аеропорт)|Дурбан]] (DUR), [[Алжир (аеропорт)|Алжир]] (ALG), [[Оран-Тафрауї (аеропорт)|Оран]] (TAF), [[Туніс-Карфаген (аеропорт)|Туніс]] (TUN), [[Тріполі (аеропорт)|Тріполі]] (TIP), [[Касабланка (аеропорт)|Касабланка]] (CMN), [[Найробі (аеропорт)|Найробі]] (NBO){{sfn|Книш М. М.|2002|c=529}}{{sfn|Атлас. 10 клас|2020}}. У більшості країн створено власні національні [[Авіакомпанія|авіакомпанії]], що працюють на внутрішніх ринках авіаперевезень.
  +
  +
'''[[Трубопровідний транспорт|Трубопровідний]].''' Наймолодший вид транспорту, що з'явився на континенті у 1950-х роках з початком [[видобування нафти і газу]]. ¾ трубопроводів припадає на країни-експортери нафтогазової сировини (Алжир, Лівія, Нігерія). Вони поєднують внутрішньоконтинентальні райони видобутку з морськими портами вивозу{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}. Дном Середземного моря прокладено газопровід з Алжиру до Італії{{sfn|Книш М. М.|2002|c=528}}.
   
 
=== Економічна інтеграція ===
 
=== Економічна інтеграція ===
Рядок 929: Рядок 1121:
 
{{main|Культура Африки|Африканська міфологія}}
 
{{main|Культура Африки|Африканська міфологія}}
 
<!--У Східній Африці поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Типи поселень і будівель в окремих областях [[Ефіопія|Ефіопії]] різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). -->
 
<!--У Східній Африці поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Типи поселень і будівель в окремих областях [[Ефіопія|Ефіопії]] різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). -->
  +
  +
=== Спорт ===
  +
{{main|Спорт в Африці}}
  +
Найбільш популярним командним видом спорту на континенті є [[футбол]]. В усіх незалежних країнах континенту створено власні національні футбольні асоціації, команди з яких представлені в [[Конфедерація африканського футболу|Конфедерації африканського футболу]] (CAF) і змагаються на регіональному рівні за [[Кубок африканських націй]]. [[Збірна Єгипту з футболу|Єгипет]] 7 разів вигравав цей Кубок та тричі робив це поспіль. Національні збірні команди з футболу [[Збірна Єгипту з футболу|Єгипту]], [[Збірна Марокко з футболу|Марокко]], [[Збірна Тунісу з футболу|Тунісу]], [[Збірна Камеруну з футболу|Камеруну]], [[Збірна Нігерії з футболу|Нігерії]], [[Збірна Сенегалу з футболу|Сенегалу]], [[Збірна Гани з футболу|Гани]] та [[Збірна Алжиру з футболу|Алжиру]] і [[Збірна Кот-д'Івуару з футболу|Кот-д'Івуару]] змагались на останніх чемпіонатах світу з футболу. [[Південно-Африканська Республіка]] першою з африканських країн провела на свої території [[чемпіонат світу з футболу 2010 року]].
  +
  +
[[Баскетбол]] є другою за популярністю спортивною грою на континенті, особливо в Нігерії, Тунісі, Єгипті, Сенегалі, Кот-д'Івуарі, Анголі й Камеруні. За останні роки на континенті відбувся значний прогрес в області спорудження сучасних баскетбольних залів&nbsp;— Каїр, Дакар, Йоганнесбург, Кігалі, Луанда та [[Радес]]<ref name="A214"/>. Цьому значною мірою сприяло включення ряду баскетболістів з Африки до [[Національна баскетбольна асоціація|національної баскетбольної асоціації]] США, а нігерієць [[Хакім Оладжувон]] №34 з [[Х’юстон Рокетс]] потрапив до [[Баскетбольна зала слави імені Нейсміта|Зали слави]]<ref name="A215"/>.
  +
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
  +
World cup african countries best results and hosts.png|border|Найкращі результати африканських збірних на мундіалях {{ref-en}}
  +
Watching South Africa & Mexico match at World Cup 2010-06-11 in Soweto 7.jpg|border|Південноафриканські футбольні вболівальники з [[вувузела]]ми
  +
Jawann Oldham 1986-87.jpg|border|Хакім Оладжувон
  +
South African Cricket team 2008.jpg|border|Південноафриканська збірна з крикету, 2008 рік
  +
</gallery></small>
  +
  +
На півдні та сході континенту (ПАР, Зімбабве, Намібія, Кенія, Танзанія), як і в інших колишніх британських колоніях популярними видами командних змагань залишаються [[регбі]] та [[крикет]]. Три африканські країни (ПАР, Зімбабве та Кенія) спільно приймали [[Кубок світу з крикету 2003 року]].
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
Рядок 945: Рядок 1152:
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
+
{{reflist |2 |refs=
 
<ref name="УРЕ">[https://leksika.com.ua/15110513/ure/afrika Африка] // {{УРЕ}}</ref>
 
<ref name="УРЕ">[https://leksika.com.ua/15110513/ure/afrika Африка] // {{УРЕ}}</ref>
   
Рядок 956: Рядок 1163:
 
<ref name="МГЕ">Геологія материків і океанів. Африка // {{МГЕ}}</ref>
 
<ref name="МГЕ">Геологія материків і океанів. Африка // {{МГЕ}}</ref>
   
<ref name="uscen">{{cite web|url=https://www.census.gov\/cgi-bin/ipc/idbrank.pl|title=IDB: Countries Ranked by Population|date=28 November 1999|url-status=bot: unknown|archive-url=https://web.archive.org/web/19991128111024/http://www.census.gov/cgi-bin/ipc/idbrank.pl|archive-date=28 November 1999}}</ref>
+
<ref name="uscen">{{cite web |url=https://www.census.gov\/cgi-bin/ipc/idbrank.pl |title=IDB: Countries Ranked by Population |date=28 November 1999 |url-status=bot: unknown |archive-url=https://web.archive.org/web/19991128111024/http://www.census.gov/cgi-bin/ipc/idbrank.pl |archive-date=28 November 1999}}</ref>
   
<ref name="ЮЕ">[https://leksika.com.ua/19900512/legal/afrika Африка] // {{ЮЕ}}</ref>
+
<ref name="ЮЕ">''Зайчук О. В.'' [https://leksika.com.ua/19900512/legal/afrika Африка] // {{ЮЕ}}</ref>
  +
  +
<ref name="WHUNESCO">[http://whc.unesco.org/pg.cfm?cid=31&l=en&&&mode=table&&order=region Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Африці на офіційному сайті.]</ref>
  +
  +
<ref name="ecoportal">{{cite web 2 |date=24.10.2018 |url=https://ecoportal.info/chernaya-kniga-vymershix-zhivotnyx/ |title=Черная Книга вымерших животных – список, фото и описание |type=вебсайт |publisher=Екопортал |website=ecoportal.info |accessdate=14 січня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/20201115191751/https://ecoportal.info/chernaya-kniga-vymershix-zhivotnyx/ |deadlink= |archivedate=15 листопада 2020 року |lang=ru |showlang=1 |ref=Чорний список }}</ref>
  +
  +
<ref name="massey">{{cite web |url = http://gerald-massey.org.uk/massey/cmc_nile_genesis.htm#III |title = Nile Genesis: An Introduction to the Opus of Gerald Massey. Chapter III |archiveurl = https://web.archive.org/web/20100130200159/http://gerald-massey.org.uk/massey/cmc_nile_genesis.htm#III |archivedate = 2010-01-30 }}</ref>
  +
  +
<ref name="consultsos">{{cite web 2 |date= |url=http://www.consultsos.com/pandora/africa.htm |title=Africa African Africanus Africus |type= |publisher=Word Roots Medical Etymology |website=consultsos.com |accessdate=15 січня 2021 року |archiveurl=http://web.archive.org/20210109220709/http://www.consultsos.com/pandora/africa.htm |deadlink= |archivedate=15 січня 2021 року |lang=en |showlang=1 |quote= |ref= }}</ref>
  +
  +
<ref name="A18">{{Cite web |url=http://web.utah.edu/unews/releases/05/feb/homosapiens.html |archive-url=https://web.archive.org/web/20071024234234/http://web.utah.edu/unews/releases/05/feb/homosapiens.html |url-status=dead |title=Homo sapiens: University of Utah News Release: 16 February 2005 |archive-date=24 October 2007}}</ref>
  +
  +
<ref name="A19">{{cite journal |doi=10.1126/science.aao6266 |pmid=28971970 |title=Southern African ancient genomes estimate modern human divergence to 350,000 to 260,000 years ago |journal=Science |volume=358 |issue=6363 |pages=652–655 |year=2017 |last1=Schlebusch |first1=Carina M et al. |bibcode=2017Sci...358..652S }}</ref>
  +
  +
<ref name="Guardian">{{cite news |url=https://www.theguardian.com/science/2017/jun/07/oldest-homo-sapiens-bones-ever-found-shake-foundations-of-the-human-story |title=Oldest ''Homo sapiens'' bones ever found shake foundations of the human story |last=Sample |first=Ian |work=The Guardian |date=7 June 2017 |access-date=7 June 2017}}</ref>
  +
  +
<ref name="NYT-20190910">{{cite news |last=Zimmer |first=Carl |author-link=Карл Ціммер (науковець) |title=Scientists Find the Skull of Humanity's Ancestor — on a Computer – By comparing fossils and CT scans, researchers say they have reconstructed the skull of the last common forebear of modern humans. |url=https://www.nytimes.com/2019/09/10/science/human-ancestor-skull-computer.html |date=10 September 2019 |work=[[The New York Times]] |access-date=10 September 2019 }}</ref>
  +
  +
<ref name="NAT-20190910">{{cite journal |last1=Mounier |first1=Aurélien |last2=Lahr |first2=Marta |title=Deciphering African late middle Pleistocene hominin diversity and the origin of our species |journal=[[Nature Communications]] |volume=10 |issue=1 |page=3406 |doi=10.1038/s41467-019-11213-w |pmid=31506422 |pmc=6736881 |year=2019 |bibcode=2019NatCo..10.3406M }}</ref>
  +
  +
<ref name="A1">{{Cite web |url = https://population.un.org/wpp/ |title=World Population prospects – Population division |publisher = [[Департамент з економічних і соціальних питань ООН]], Відділ населення |website = population.un.org |access-date = November 9, 2019}}</ref>
  +
  +
<ref name="A2">{{Cite web |url = https://population.un.org/wpp/Download/Files/1_Indicators%20(Standard)/EXCEL_FILES/1_Population/WPP2019_POP_F01_1_TOTAL_POPULATION_BOTH_SEXES.xlsx |title = Overall total population – World Population Prospects: The 2019 Revision |type = custom data acquired via website |publisher = [[Департамент з економічних і соціальних питань ООН]], Відділ населення |website = population.un.org |access-date = November 9, 2019 |format = xslx}}</ref>
  +
  +
<ref name="A6">{{cite web |title=5 ways the world will look dramatically different in 2100 |url=https://www.washingtonpost.com/news/wonk/wp/2015/08/17/5-ways-the-world-will-look-dramatically-different-in-2100/ |last=Swanson |first=Ana |date=17 August 2015 |work=[[The Washington Post]]}}</ref>
  +
  +
<ref name="A7">{{cite news |last= Harry |first=Njideka U. |date=11 September 2013 |title=African Youth, Innovation and the Changing Society |work=Huffington Post |url=http://www.huffingtonpost.com/njideka-u-harry/african-youth-innovation-_b_3904408.html}}</ref>
  +
  +
<ref name="A8">{{cite web |title=item,4 of the provisional agenda&nbsp;– General debate on national experience in population matters: adolescents and youth |url=https://www.un.org/esa/population/cpd/cpd2012/Agenda%20item%204/UN%20system%20statements/ECA_Item4.pdf |author=Janneh, Abdoulie |date=April 2012 |work=United Nations Economic Commission for Africa |access-date=15 December 2015}}</ref>
  +
  +
<ref name="A9">{{Cite journal |last1=Collier |first1=Paul |last2=Gunning |first2=Jan Willem |date=1999-08-01 |title=Why Has Africa Grown Slowly? |url=https://pubs.aeaweb.org/doi/10.1257/jep.13.3.3 |journal=Journal of Economic Perspectives |language=en |volume=13 |issue=3 |pages=3–22 |doi=10.1257/jep.13.3.3 |issn=0895-3309}}</ref>
  +
  +
<ref name="A10">{{Cite book |last=Fwatshak |first=S. U. |title=Contemporary Africa |publisher=Springer |year=2014 |isbn=978-1-349-49413-2 |pages=89–125 |chapter=The Cold War and the Emergence of Economic Divergences: Africa and Asia Compared |doi=10.1057/9781137444134_5}}</ref>
  +
  +
<ref name="A11">{{Cite journal |last=Austin |first=Gareth |date=2010-03-01 |title=African Economic Development, and Colonial Legacies |url=http://journals.openedition.org/poldev/78 |journal=International Development Policy. Revue internationale de politique de développement |language=en |issue=1 |pages=11–32 |doi=10.4000/poldev.78 |issn=1663-9375 }}</ref>
  +
  +
<ref name="A12">{{Cite journal |last=Dunning |first=Thad |date=2004 |title=Conditioning the Effects of Aid: Cold War Politics, Donor Credibility, and Democracy in Africa |url=https://www.jstor.org/stable/3877863 |journal=International Organization |volume=58 |issue=2 |pages=409–423 |doi=10.1017/S0020818304582073 |jstor=3877863 |issn=0020-8183}}</ref>
  +
  +
<ref name="A14">{{Cite journal |last=Bayeh |first=E. |date=2015 |title=The political and economic legacy of colonialism in the post-independence African states |url=https://www.semanticscholar.org/paper/THE-POLITICAL-AND-ECONOMIC-LEGACY-OF-COLONIALISM-IN-Bayeh/82148a1b7703edad0ca74394e236163eb17c82f5 |access-date=2020-11-12 |website=www.semanticscholar.org |language=en}}</ref>
  +
  +
<ref name="A15">{{cite web |title=Africa. General info |url=http://www.visualgeography.com/continents/africa.html |publisher=Visual Geography |url-status=dead |archive-url=https://web.archive.org/web/20110424072430/http://www.visualgeography.com/continents/africa.html |archive-date=24 April 2011 |access-date=24 November 2007}}</ref>
  +
  +
<ref name="A16">{{cite book |author=Schneider, S.H. |url=http://www.ipcc.ch/publications_and_data/ar4/wg2/en/ch19s19-3-3.html |title=Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change |publisher=Print version: CUP. This version: IPCC website |year=2007 |isbn=978-0-521-88010-7 |editor=Parry, M.L. |series=Climate change 2007: impacts, adaptation, and vulnerability: contribution of Working Group II to the fourth assessment report of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC) |location=Cambridge University Press (CUP): Cambridge, UK |contribution=19.3.3 Regional vulnerabilities |display-authors=etal |access-date=2011-09-15 |display-editors=etal |archive-url=https://web.archive.org/web/20130312104158/http://www.ipcc.ch/publications_and_data/ar4/wg2/en/ch19s19-3-3.html |archive-date=2013-03-12 |url-status=dead}}</ref>
  +
  +
<ref name="A17">{{cite book |author=Niang, I. et al. |url=https://www.ipcc.ch/site/assets/uploads/2018/02/WGIIAR5-Chap22_FINAL.pdf |title=2014: Africa. In: Climate Change 2014: Impacts, Adaptation, and Vulnerability. Part B: Regional Aspects. Contribution of Working Group II to the Fifth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change [Barros, V.R., C.B. Field, D.J. Dokken et al. (eds.)] |publisher=Cambridge University Press |location=Cambridge, United Kingdom and New York, NY, USA |pages=1199–1265}}</ref>
 
}}
 
}}
   
 
== Література==
 
== Література==
 
;Українською
 
;Українською
  +
* {{книга |автор= |заголовок=Довідковий атлас світу |посилання= |відповідальний=відп. ред. Молочко В. В. |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=ДНВП «Картографія» |рік=2010 |сторінок=328 |тираж=3000 |isbn=978-966-475-507-5 |ref=Довідковий атлас }}
  +
* {{книга |автор= |заголовок=Атлас. Географія: регіони та країни. 10 клас |посилання= |відповідальний=ред. |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво=ДНВП «Картографія» |рік=2020 |сторінок=32 |сторінки= |isbn=978-966-946-302-9 |ref=Атлас. 10 клас }}
 
* {{книга |автор= [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Бєлозоров С. Т.]] |заголовок= Африка : Фізико-географічний нарис |посилання= |видання= 2-ге, допов. і перероб. |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= [[Освіта (видавництво)|Радянська школа]] |рік= 1957 |сторінок= 232 |тираж= 3 тис. |isbn= |ref= Бєлозоров С. Т. }}
 
* {{книга |автор= [[Бєлозоров Сергій Тихонович|Бєлозоров С. Т.]] |заголовок= Африка : Фізико-географічний нарис |посилання= |видання= 2-ге, допов. і перероб. |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= [[Освіта (видавництво)|Радянська школа]] |рік= 1957 |сторінок= 232 |тираж= 3 тис. |isbn= |ref= Бєлозоров С. Т. }}
 
* {{книга |автор= Бойко В. М., Міхелі С. В. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-7-klas-2020/15-geography-7kl/Geografy-7kl-Boyko-Mikheli.pdf |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}}; {{comment|Ірпінь|Ірпінь}} |видавництво= ТОВ «Видавницвто Перун» |рік= 2020 |сторінок= 272 |серія= |тираж= |isbn= 978-617-7709-56-4 |ref= Бойко В. М. }}
 
* {{книга |автор= Бойко В. М., Міхелі С. В. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-7-klas-2020/15-geography-7kl/Geografy-7kl-Boyko-Mikheli.pdf |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}}; {{comment|Ірпінь|Ірпінь}} |видавництво= ТОВ «Видавницвто Перун» |рік= 2020 |сторінок= 272 |серія= |тираж= |isbn= 978-617-7709-56-4 |ref= Бойко В. М. }}
* {{книга |автор= |частина= |посилання частина= |заголовок= Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник |посилання= |том= |відповідальний= За ред. [[Кузик Степан Петрович|Кузика С. П.]] |місце= {{comment|Л.|Львів}} |видавництво= [[Світ (видавництво)|Світ]] |рік= 2002 |сторінок= 672 |сторінки= |серія= |тираж= |isbn= 966-603-178-7 |ref= Кузик С. П. }}
 
 
* {{книга |автор= Кобернік С. Г., Коваленко Р. Р. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Грамота |рік= 2015 |сторінок= 288 |серія= |тираж= |isbn= 978-966-349-528-6 |ref= Кобернік С. Г. }}
 
* {{книга |автор= Кобернік С. Г., Коваленко Р. Р. |заголовок= Географія : підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|К.|Київ}} |видавництво= Грамота |рік= 2015 |сторінок= 288 |серія= |тираж= |isbn= 978-966-349-528-6 |ref= Кобернік С. Г. }}
  +
* {{книга |автор =[[Книш Мирослава Михайлівна|Книш М. М.]] |частина = Африка |посилання частина = |заголовок = Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник |посилання = |відповідальний = за ред. [[Кузик Степан Петрович|Кузика С. П.]] |місце = {{comment|Л.|Львів}} |видавництво = [[Світ (видавництво)|Світ]] |рік = 2002 |сторінок = 672 |сторінки =507-529 |серія = |тираж = |isbn= 966-603-178-7 |ref = Книш М. М. }}
 
* {{книга |автор= |заголовок=Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка : навч. посіб. |відповідальний=Головченко Володимир ; Дип. акад. України при М-ві закордон. справ України |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= Дип. акад. при МЗС України |рік=2013 |сторінок=343 |isbn=978-617-7037-01-8 |ref= Головченко В. }}
 
* {{книга |автор= |заголовок=Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка : навч. посіб. |відповідальний=Головченко Володимир ; Дип. акад. України при М-ві закордон. справ України |місце={{comment|К.|Київ}} |видавництво= Дип. акад. при МЗС України |рік=2013 |сторінок=343 |isbn=978-617-7037-01-8 |ref= Головченко В. }}
 
* {{Стаття |автор=[[Семененко Микола Пантелеймонович|Семененко М. П.]] |назва=Стратиграфія та вік докембрію Африки |посилання= |archiveurl= |archivedate= |відповідальний= |видання=[[Геологічний журнал]] |тип=журнал |місце = {{comment|К.|Київ}} |видавництво = |рік=1953 |місяць= |том=13 |випуск=4 |номер= |сторінки= |issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= |ref= Семененко М. П.}}
 
* {{Стаття |автор=[[Семененко Микола Пантелеймонович|Семененко М. П.]] |назва=Стратиграфія та вік докембрію Африки |посилання= |archiveurl= |archivedate= |відповідальний= |видання=[[Геологічний журнал]] |тип=журнал |місце = {{comment|К.|Київ}} |видавництво = |рік=1953 |місяць= |том=13 |випуск=4 |номер= |сторінки= |issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= |ref= Семененко М. П.}}
Рядок 972: Рядок 1225:
   
 
;Англійською
 
;Англійською
  +
* {{ref-en}} {{книга |автор=Sayre, April Pulley |заголовок=Africa |посилання= |видавництво=Twenty-First Century Books |рік=1999 |сторінок=64 |isbn=0-7613-1367-2 |ref=Sayre A. P. }}
   
 
;Німецькою
 
;Німецькою
Рядок 977: Рядок 1231:
   
 
;Російською
 
;Російською
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |посилання= https://africa.academic.ru |заголовок= Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] |відповідальний= гл. ред. [[Громико Анатолій Андрійович|А. А. Громыко]] |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік= 1986 |сторінок= 672; 673 |isbn= |ref= Африка }}
+
* {{ref-ru}} {{книга |частина = Загальний огляд |посилання частина = https://africa.academic.ru |заголовок = Африка : энциклопедический справочник в 2-х тт. |відповідальний = гл. ред. [[Громико Анатолій Андрійович|А. А. Громыко]] |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво = [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік = 1986 |том = 1 |сторінок = 672 |isbn= |ref = Африка }}
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |посилання= https://africa.academic.ru |заголовок= Африка: энциклопедический справочник в 2-х тт. |відповідальний= гл. ред. [[Громико Анатолій Андрійович|А. А. Громыко]] |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= [[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Советская энциклопедия]] |рік= 1986 |сторінок= 672; 673 |isbn= |ref= Африка }}
 
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок= Африка в новое и новейшее время : сборник статей |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= Наука |рік= 1976 |сторінок= 217 |ref= Африка }}
 
* {{ref-ru}} {{книга |автор= |заголовок= Африка в новое и новейшее время : сборник статей |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= Наука |рік= 1976 |сторінок= 217 |ref= Африка }}
 
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Андрианов Б. В. |заголовок= Население Африки |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік= 1964 |сторінок= |ref= Андрианов Б. В.}}
 
* {{ref-ru}} {{книга |автор= Андрианов Б. В. |заголовок= Население Африки |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво= |рік= 1964 |сторінок= |ref= Андрианов Б. В.}}
Рядок 994: Рядок 1249:
 
* {{ref-ru}} [http://africana.ru/ Africana.ru]&nbsp;— портал, присвячений Африці.
 
* {{ref-ru}} [http://africana.ru/ Africana.ru]&nbsp;— портал, присвячений Африці.
   
  +
{{Navboxes
  +
|title = Статті, пов’язані з Африкою
  +
|list =
 
{{Теми Африки}}
 
{{Теми Африки}}
 
{{Африка}}
 
{{Африка}}
  +
{{Економічні об'єднання Африки}}
{{Регіони світу}}
 
  +
}}
 
{{Континенти}}
 
{{Континенти}}
  +
{{Регіони світу}}
 
{{authority control}}
 
{{authority control}}
 
{{Портали|Африка|Географія|Історія|Політика|Культура}}
 
{{Портали|Африка|Географія|Історія|Політика|Культура}}
   
{{DEFAULTSORT:Африка}}
 
 
[[Категорія:Африка]]
 
[[Категорія:Африка]]
 
[[Категорія:Частини світу]]
 
[[Категорія:Частини світу]]

Версія за 07:52, 15 січня 2021

Африка Picto infobox map.png
Africa (orthographic projection).svg
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Географічне положення
Крайні точки:  
 ⮝ північна мис Рас-Енгела
37°20′ пн. ш. 9°51′ сх. д. / 37.333° пн. ш. 9.850° сх. д. / 37.333; 9.850
 ⮟ південна мис Агульяс
34°52′ пд. ш. 19°59′ сх. д. / 34.867° пд. ш. 19.983° сх. д. / -34.867; 19.983
 ⮜ західна мис Альмаді
14°45′ пн. ш. 17°32′ зх. д. / 14.750° пн. ш. 17.533° зх. д. / 14.750; -17.533
 ⮞ східна мис Рас-Хафун
10°26′ пн. ш. 51°23′ сх. д. / 10.433° пн. ш. 51.383° сх. д. / 10.433; 51.383
Часові пояси від UTC−01:00 до UTC+04:00
Територія
Загальна площа 30 271 000 квадратний кілометр (2-ге)
 • островів 60 000 км²
Довжина узбережжя 30 500 км
⯅ Найвища точка вулкан Кіліманджаро (5895 м)
⯆ Найнижча точка уріз води озера Ассаль (-150 м)
Середні висоти 750 м
Найдовша річка Ніл (6853 км)
Найбільше озеро Вікторія (68 870 км²)
Населення
Чисельність 1 200 000 000 (2-ге)
Густота 42,12 осіб/км² (3-тє)
Назва мешканців африканці
Найпоширеніші мови
Найбільші міста
Економіка
ВВП номінальний 2,45 трлн USD (2019) (5-те)
 • за ПКС 7,16 трлн USD (2019) (5-те)
 • на душу населення 1930 USD (2019) (6-те)
Країни
Незалежні 54 + 2*
Залежні 11
Інтеграція АС, ЛАД, Співдружність
CMNS: Африка у Вікісховищі

А́фрика — другий за площею і населенням материк у світі, після Євразії[1]. Загальна площа континенту становить понад 30,27 млн км², враховуючи прилеглі острови — він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3 % площі суходолу[2][⇨].

Населення континенту, станом на 2020 рік, оцінюється майже в 1,3 млрд (понад 16 % населення світу)[3][4]. Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового — 30,4[⇨]. Сучасна карта континенту — це велике різноманіття народів, народностей, їхніх традицій, вірувань, культур і мов[⇨].

Континент омивається на сході водами Індійського океану і Червоного моря, на заході — Атлантичного, на півночі — Середземного моря останнього. На північному заході Африка відділена Гібралтарською протокою від Європи, на північному сході — Суецьким каналом і Баб-ель-Мандебською протокою від Азії. Найбільший острів, що відноситься до континенту — Мадагаскар. Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, Східній і Західній[⇨]. Через центральну частину материка проходить екватор, від якого на північ і південь майже симетрично розходяться природні зони [⇨]. Це єдиний материк, що простягнувся від північного до південного субтропічного поясу[5]. В екваторіальному поясі протягом року сонце перебуває близько до зеніту, тому щодня йдуть дощі, що зрошують реліктові дощові ліси узбережжя Гвінейської затоки і западини Конго. На південь і північ від екватора, в субекваторіальному поясі бувають сухий і вологий періоди, що творять неповторну природу саван, серед безкрайніх рівнинних просторів яких декілька мільйонів років тому з'явились наші першопредки (сахельантроп, австралопітек африканський і афарський, людина прямоходяча, уміла і працююча) і від 300—260 тис. років тому проходила перші етапи своєї еволюції людина розумна[⇨]. У районі тропіків, розташовані пустелі, найбільша з яких Сахара. Жива природа континенту своєрідна і неповторна, тут збереглось найбільше видів мегафауни, оскільки вона зазнала найменшого впливу під час четвертинного вимирання. Тваринний світ представлений найбільшою (африканський слон) і найвищою (жирафа) звірами суходолу, чемпіоном з бігу (гепард), найбільшим птахом (африканський страус) та іншими рекордсменами[6][⇨]. Природа континенту сильно потерпає від широкого спектру екологічних проблем сучасності: опустелювання, вирубуки лісів, дефіциту води тощо. Очікується, що ці проблеми будеть тільки погіршуватись у зв'язку із змінами клімату. Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату[⇨].

Одні з перших людських цивілізацій, єгипетська та фінікійська, виникли в Північній Африці[⇨]. Впродовж багатьох тисячоліть складної історії на континенті виникали, розквітали та згасали ряд місцевих цивілізацій, відбувались різноманітні міграції, від розселення первісних людей до міграцій банту[⇨]. Останні 500 років континент перебував під європейським впливом, який активізував торгівлю і включив місцеве населення до глобальних процесів, включно з такою ганебною сторінкою історії людства, як трансатлантична работоргівля, що також сприяла заселенню африканцями американського континенту. Наприкінці XIX століття європейські країни колонізували всю Африку, безжально експлуатували природні ресурси континенту та місцеві спільноти[⇨].

Незважаючи на багатство природних ресурсів, континент залишається найбіднішим у перерахунку доходу на душу населення. Частково це пояснюється географічними та демографічними чинниками, частково наслідками європейської колонізації та холодної війни, але переважно недемократичними формами правління та примітивними політичними режимами, що не дозволяють справедливо перерозподіляти дохід від неефективної експлуатації національних багатств всередині громад[7][8][9][10][11]. Економіка континенту поєднує в собі низьку концентрацію національних багатств, наслідки колоніальної епохи, проблеми молодого віку трудових ресурсів та великий потенціал росту в глобальному вимірі[⇨].

На континенті існує 54 незалежні держави, що є членами ООН і об'єднались в регіональну економіко-політичну організацію — Африканський Союз із штаб-квартирою в Аддис-Абебі (Ефіопія). Більшість з них виникли в процесі деколонізації другої половини XX століття й торують свій незалежний шлях крізь невирішені проблеми, що дістались їм від колоніальної епохи. Найбільша за площею держава — Алжир[⇨].

Етимологія

В античні часи не існувало єдиного топоніму для позначення сучасного материка Африка. Землі на захід від Єгипту в античні часи називали Лівією, від племені лібів[12]. Цей топонім від єгиптян ще за часів Гомера засвоїли древні греки. У III столітті до н. е. з'являються перші згадки про топонім Африка, яким тоді позначали землі навколо фінікійського міста Карфаген (сучасна територія північного Тунісу)[12]. Фінікійське афер означало «землі Карфагену»[13]. Можливо топонім «Земля афрів» (Africa terra) походить від назви місцевого берберського племені афрів, африків, іфригів. Назва народу походить від берберського ifri — «печера», тобто іфригі — «печерні жителі». У середні вікі мусульманська провінція Іфрикія зберегла цей корінь у своїй назві. У той час, як термін «Азія» використовували для позначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Перської імперії вони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії». Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Клавдій Птолемей (85-165), провівши головний меридіан через Александрію і зробивши Суецький перешийок та Червоне море межею між Азією та Африкою. Древні греки намагались виводити топонім від власної богині Афродіти, або семітської Астарти (Іштар)[13].

Після завоювання римлянами Карфагену 146 року до н. е. в результаті Пунічних війн, завдяки впливу греків Південної Італії цей топонім був перенесений на нову римську провінцію[12]. Єврейський історик I століття Йосип Флавій, стверджував, що топонім походить від імені Етера, онука Авраама від Кетури (Буття 25:4), чиї нащадки заселили Лівію. У історика VI століття Ісидора Севільського в його «Етимологіях» (том XIV, розділ 5.2) згадується трактування слова лат. aprica як «сонячний».

У середні віки істориком Левом Африканським (14951554) назва поширюється на все середземноморське узбережжя материка. Він запропонував гіпотезу походження назви від дав.-гр. α φρίκη — «без холоду/жаху». Але оскільки звуку ph на f в грецькій мові датується приблизно X століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження топоніму.

Єгиптолог-самоучка і поет Джеральд Мессі 1881 року висунув версію про походження слова від єгипетського виразу af-rui-ka — «повертатися обличчям до отвору Ка». Ка — це енергетичний дубль кожної людини, і «отвір Ка» означає лоно або місце народження. Африка, таким чином, для єгиптян означав «батьківщину»[14]. На думку радянського палеонтолога і письменника Івана Єфремова, слово «Африка» було засвоєно з давньоєгипетської греками як αφρος — «пінна країна». Що було пов'язано із зіткненням декількох видів течій, які утворюють піні вири на середземноморському узбережжі.

Природа

Докладніше: Географія Африки

Географічне положення

Африка — другий за розмірами після Євразії материк, найбільший з материків Південної півкулі. Площа континенту становить 29,2 млн км² (з островами — 30,3 млн км²)[15]. Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, Східній і Західній (більша частина в північній та майже вся в східній). Загалом в екваторіально-тропічних широтах майже симетрично по відношенню до екватора. Протяжність Африки з півночі на південь — 8000 км (від мису Рас-Енґела 37°21′ пн. ш. до найбільш південної точки — мису Голкового (Агульяс) 34°51′15″ пд. ш.), із заходу на схід у північній частині — 7500 км (від мису Альмаді 17°33′22″ зх. д. до мису Рас-Хафун 17°33′22″ сх. д.), у південній — 3100 км[15]. На на півночі Африка омивається Середземним морем, на заході безпосередньо Атлантичним океаном, на сході — Червоним морем та безпосередньо Індійським океаном[15]. Сполучається з Азією Суецьким перешийком завширшки 130 км, прорізаним Суецьким каналом. Від азійського Аравійського півострова відділений глибокою Баб-ель-Мандебською протокою (глибина не менше 182 м, загальна ширина 26,5 км)[16]. Від Європи відокремлюється відносно вузькою Гібралтарською протокою (14 км)[15][17].

Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина берегової лінії дорівнює 26 тис. км[15]. Найбільший і єдиний великий півострів континенту — Сомалійський на заході, який називають «африканським рогом»[18]. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану. Найбільші з них: Гвінейська у центральній частині західного узбережжя, Сідра на півночі, Аденська — на сході[15][19]. Зручних бухт мало. Навколо берегів континенту відсутні великі за площею архіпелаги, найбільший острів Мадагаскар (587 тис. км²) лежить на схід від південних берегів і відділяється найдовшою протокою у світі — Мозамбіцькою (1670 км), що відділився від материка внаслідок тектонічного розлому десятки млн років тому[18]. До Африки належать також такі острови й архіпелаги: Мадейра, Канарські острови, Зеленого мису, Сан-Томе, Принсіпі, Вознесіння, Святої Єлени, Тристан-да-Кунья, Сокотра, Пемба, Занзібар, Мафія, Коморські, Амірантські, Сейшельські, Маскаренські острови та інші[19]. У Червоному морі й Індійському океані біля берегів формуються численні коралові рифи, що ускладнюють судноплавство й перешкоджають морським судам підхід до узбережжя[18].

Геологія

Докладніше: Геологія Африки

Більшу частину континенту займає докембрійська Африканська платформа, що складається з кристалічних сланців, гнейсів, гранітів, базальтів та інших магматичних і метаморфічних гірських порід[15]. У північній частині континенту (Сахарська плита) фундамент платформи залягає на значній глибині, він перекритий потужним багатокілометровим чохлом палеозойсько-кайнозойських відкладів (у тому числі морськими), що утворились внаслідок вивітрювання, роботи вітру і поверхневих вод за мільйони років тектонічних вертикальних рухів[15][20]. Найбільшої потужності вони досягають у тектонічних улоговинах. У південній частині Африки (Південно-Африканський щит) докембрійський фундамент в цілому трохи піднятий, осадові відклади трапляються лише в окремих улоговинах і мають континентальний характер[15]. На північному заході Атлаські гори утворились під час герцинсько-альпійської складчастості з піднятого й зім'ятого в складки морського дна під час колізії з євразійською плитою; на півдні — герцинські Капські гори[15]. У мезозої, 180 млн років Африкано-Аравійський масив відколовся від прадавнього континенту Гондвана[20]. В кайнозої 60 млн років тому на сході континенту відбулися інтенсивні підняття, що зумовили утворення гірського рельєфу та зони розломів Великого Африканського рифту, що простяглися від гирла Замбезі до Суєцької затоки на 4 тис. км[20]. На місці цих розломів утворились Червоне море й більша частина озер Східної Африки. Уздовж ліній розломів активний вулканічно-сейсмічний пояс із численними вулканами (діючими та згаслими), частими землетрусами[15]. До недавнього геологічного часу (кінець крейди-олігоцен) Африкано-Аравійська платформа включала також Аравійський півострів і острів Мадагаскар, відділений сьогодні від основної частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, Аденської затоки на північному сході та Мозамбікської протоки на сході[21].

Континент багатий на різноманітні корисні копалини: кам'яне вугілля, уран, алмази, нафта, природний газ, руди заліза, марганцю, хрому, кобальту, поліметалів, боксити, золото, платина, значні запаси фосфоритів, азбест, графіт та ін[15][21]. Розміщення корисних копалин пов'язане з тектонічною будовою материка. Так до магматичних і метаморфічних гірських порід фундаменту платформи приурочені рудні, до її чохла з осадових порід — нерудні або рудні осадового походження.

Рельєф

Докладніше: Рельєф Африки

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висотах 200—500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500—1000 м (28,1 %)[15]. Це пояснюється загальним підняттям усієї території Африки в кайнозойську еру. Низовини простягаються вузькими смужками уздовж узбережжя і займають близько 10 % площі материка, на гірські масиви припадає понад 23 % території[15]. За середніми висотами над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини — Калахарі, Конго, Чадська та інші. Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці, вінчають вершини Ахаггару і Тібесті, є в Судані (гора Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.

Низька Африка. Північно-західну частину Африки займають рівнини і плато Сахари й Судану з переважними висотами 200—1000 м. У цій частині материка з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м. Лише подекуди підносяться гірські масиви — Атлаські гори (гора Тубкаль, 4165 м), нагір'я Ахаггар (гора Тахат, 3003 м) і Тібесті (гора Емі-Кусі, 3415 м), Північно-Гвінейська височина (гора Бинтимані, 1948 м), плоскогір'я Азанде (гора Нагая, 1388 м), плато Дарфур (гора Марра, 3088 м), уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (гора Ода, 2259 м) та інші[15]. Поверхня дуже неоднорідна — височини чергуються з низовинами і плато. Глибокі улоговини, що лежать нижче рівня моря зосереджені переважно в північно-східній частині континенту: западина озера Ассаль (-150 м) в Афарській улоговині, западина Каттара (-133 м)[15].

Висока Африка. Південні та південно-східні частини континенту вищі, характерні висоти понад 1000 м. Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи, де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки. Переважають плоскогір'я і брилові гори — Південно-Гвінейські гори, Ефіопське нагір'я (гора Рас-Дашан, 4620 м) круто обривається на сході й уступами знижується на заході, плоскогір'я Лунда-Катанга, Східно-Африканське плоскогір'я (гора Рувензорі, 5109 м), середньовисотні Капські гори (гора Севевіспуртпік, 2325 м) і Драконові (гора Табана-Нтленьяна, 3482 м)[15]. Найвищі вершини континенту являють собою конуси стратовулканів (Кіліманджаро, Меру)[15]. Великим уступом Драконові і плосковершинні Капські гори обриваються до Мозамбіцької низовини[22]. Внутрішні райони Південної Африки займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу Драконовими горами.

Аридні умови переважають на значній площі континенту, вони сприяють формуванню великих пустель — Сахари, Калахарі[15].

Клімат

Докладніше: Клімат Африки

Африка є найтеплішим материком планети[15]. Більша частина Африки лежить у тропічних зонах і тільки північні та південні окраїни — у субтропічних. Область Гвінейської затоки лежить в екваторіальному (екваторіальна конвергентна зона) постійно жаркому й вологому (до 100 % відносної вологості повітря); пояс від сахелю на півночі (Дакар—Хартум) до долини Замбезі на півдні — субекваторіальному постійно жаркому і перемінно вологому; Сахара і червономорське узбережжя на півночі та область Кару й Калахарі на півдні — тропічних пустельних і перемінно вологих; середземноморське узбережжя на півночі та крайній південь континенту — субтропічних кліматичних поясах із сухим теплим літом і вологою м'якою зимою[23][24].

Положення континенту в низьких широтах зумовлює значну величину радіаційного балансу[25]. Пересічна температура січня коливається від + 10 °C на півночі, до +30 °C на півдні, липня +25 °C і +12 °C, відповідно; в екваторіальній частині сезонні амплітуди менші за добові й коливаються навколо +24 °C; у тропічних поясах найбільші добові й сезонні коливання. Абсолютні мінімум температури повітря -4 °C (високо у позатропічних горах можливі морози -10 °C і випадіння снігу), максимум +57,8 °C (поблизу Триполі в Сахарі)[15].

Важливий кліматотвірний чинник — циркуляція повітряних мас. Постійні вітри, що дмуть над континентом — пасати та західні, приносять або сухе континентальне, або вологе морське повітря, в залежності від сезону[26]. Холодні океанічні течії, що омивають береги, сприяють зниженню температури повітря й утворенню прибережних пустель: Канарська на північному заході — прибережні частини Сахари, Бенгельська на південному заході — пустелі Наміб[24]. Теплі ж течії (Гвінейська, Мозамбіцька) сприяють формуванню вологої погоди на західному та південно-східному узбережжях континенту[27]. Так завдяки антагоністичному впливу холодної Бенгельської та теплої Мозамбіцької течій різниця в атмосферних опадах між західним і східним узбережжями на широті південного тропіку становить 2000 мм на рік[24].

Розподіл атмосферних опадів дуже нерівномірний. В улоговині Конго, на Північно-Гвінейській височині — до 2000-3000 мм опадів на рік з рівномірним розподілом їх протягом року[15]. У саванах, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Абсолютний максимум — 9650 мм (біля підніжжя гори Камерун)[15]. У Судані і Східній Африці випадає до 500—1000 мм опадів, переважно влітку, в пустелі Калахарі та Наміб — 200—300 мм, на Сомалійському півострові — до 100 мм, у Сахарі — 50 мм і менше (атмосферні опади переважно у вигляді роси)[15]. На північних і південних окраїнах Африки, в зонах середземноморного типу клімату більше опадів випадає взимку, літо навпаки посушливе.

Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату[28][29]. Великої шкоди ряду районів Африки, зокрема на заході, завдають посухи, що призводять до неврожаїв, загибелі посівів поголів'я худоби та голоду серед місцевого населення (особливо тяжкі наслідки дали посухи 1970-1980-х років у Сахелі)[15]. Небезпечним стихійним явищем влітку є ураганні сухі вітри розпеченого повітря в пустелях, або з них. У різних регіонах такі місцеві вітри називають по-різному: сірроко, самум, хамсин, харматан, шахалі. Такі вітри підвищують температуру повітря до +50 °С, а відносну вологість знижують до 0 %[30]. Нерідко їх супроводжують потужні, але короткотривалі (до пів години) піщані смерчі й пилові бурі, що засипають поля, будинки, поселення[30]. Своєрідним африканським стихійним лихом є нашестя величезних зграй сарани, що знищує врожай на полях за лічені години[30].

Внутрішні води

Річкова мережа континенту розділяється між басейнами Атлантичного (ріки Ніл, Сенегал, Вольта, Нігер, Конго, Оранжева) та Індійського океанів (ріки Вебі-Шебелі, Руфіджі, Замбезі, Лімпопо)[15][24]. Мережа дуже нерівномірна, розподіл річок материком, їхнє живлення та режим залежать від клімату. У приекваторіальній смузі за рахунок дощів річки повноводні цілорічно, тут густа сітка повноводних річок з широкими заболоченими долинами; в субекваторіальних районах річки повноводні тільки влітку[31]. Величезні простори тропічних районів зовсім позбавлені постійних водотоків, понад 30 % території континенту займають області внутрішнього стоку[15]. Тут водотоки пересихають від великого випаровування води і просотування в осадові породи. Живлення рік переважно дощове[15]. По околицях пустель тимчасові водотоки — ваді. Загальний обсяг річкового стоку дорівнює 5390 км³ на рік[15]. Річки Африки протікають через різні кліматичні області і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений.

Найдовша річка континенту — Ніл (6671 км), що тече в меридіональному напрямку з півдня на північ. Він бере початок на Східноафриканському нагір'ї як Кагера, яка впадає до найбільшого озера континенту — Вікторія. З озера бере початок Білий Ніл, який має численні пороги і водоспади. Здолавши плоскогір'я, Ніл розливається плоскою рівниною й утворює найбільшу заболочену область — Судд. Після того, як Білий Ніл зливається з найбільшою притокою — Голубим Нілом, що збирає води з Ефіопського нагір'я, і приймає останню пиртоку Атбару, протягом 3 тис. км річка тече родючою долиною серед пустельних ландшафтів без жодного притоку[32]. На річці Асуанською греблею створено величезне водосховище Насер. Впадає Ніл до Середземного моря величезною дельтою, завбільшки з Крим[32]. Конго (Заїр) — друга за довжиною річка (4320 км) і перша за водністю на континенті (42 тис. м³/с, 1300 км³/рік) і друга у світі після Амазонки, бо двічі перетинає екватор і збирає свої води з приток північної та південної півкулі на величезній однойменній западині, що наповнюються поперемінно впродовж року під час відповідних дощових сезонів[32]. Великого значення для зрошення посушливих регіонів на заході має Нігер і Сенегал, на сході — Вебі-Шебелі.

Транспортне значення річок значно обмежене в зв'язку з великою кількістю порогів і водоспадів (Вікторія, Тугела, Стенлі, Лівінгстона та інші)[15].

Більшість озер Африки зосереджено у східній частині. Майже всі великі озера мають тектонічне походження улоговин (Великий африканський рифт), тобто знаходяться в розломах або прогинах земної кори — Танганьїка, Ньяса, Рудольф, Альберт, Ківу, Едуард[15][33]. Вони переважно витягнуті з півночі на південь, у напрямку розлому Великого африканського рифту, їх довжина набагато більша за ширину, вони мають значні глибини[33]. Найбільшим за площею озером материка є Вікторія (69,4 тис. км²), яке розміщене в прогині кристалічної платформи, тому порівняно неглибоке (80 м)[34]. Береги озера низькі, тут бувають припливи й відпливи, як на узбережжі океану, тропічні грози часто спричинюють шторми на його поверхні[34]. Танганьїка — друге за величиною на континенті (34 тис. км²) та друге за глибиною у світі після Байкалу (1470 м). Воно простягається вздовж тектонічного розлому з півночі на південь на 650 км, а ширина його становить від 40 до 80 км. Гірські кряжі довкола озера досягають позначки 2000 м[33]. Умовним продовженням Танганьїки на південь є озеро Ньяса (30,8 тис. км²), глибина якого сягає понад 700 м[33]. У посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси (Чад, Нгамі, «шоти» на південь від Атлаських гір). Здебільшого вони реліктові, це залишки давніх великих водойм, що мають невелику глибину й змінну від сезону площу водного дзеркала[33]. Чад є найбільшим реліктовим озером континенту (до 27 тис. км²), яке під час посухи перетворюється на безліч дрібних озер, а в часи останнього флювіального періоду, коли Сахару вкривали савани, воно за розмірами могло змагатись із Каспійським морем. Вода цього мілководного озера (до 7 м) слабосолона й має стік у підземні води[34]. На північному заході Сахари і в Атлаських горах є тимчасові солоні озера — шоти[15]. Озера Африки, як річки, використовують як транспортні шляхи та для вилову риби на прокорм місцевим населенням[33].

В аридних районах велике значення мають підземні води, які утворюють великі артезіанські басейни[15]. Найбільші басейни зосереджені під безкраїми просторами Сахари і рівнинами Судану, вони залягають на глибинах від 20 до 2000 м[35].

Ґрунти і рослинність

В Африці чітко виявляється зональність ґрунтового і рослинного покриву. Флора Африка дуже своєрідна: понад 1/4 всіх родів квіткових рослин континенту — ендеміки[1]. В зоні багатоярусних вологих тропічних лісів (на північному узбережжі Гвінейської затоки та в басейні середньої течії Конго) на латеритних опідзолених ґрунтах ростуть фікуси, макарани, олійна і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерева, ліани й епіфіти[1]. У зоні саван, що утворилися на місці лісів і являють собою перехід від вічнозелених лісів до пустель, на червоних і червонобурих ґрунтах поширені баобаби, акації, пальми, мімози, канделябровидні молочаї та різні трави[1]. Рослинність пустель дуже розріджена, представлена ксерофітами. Для північної частини Сахари характерна злаково-чагарникова, для південної — чагарникова рослинність. Характерні сахарські лишайник леканора, верблюжа колючка, безлистий чагарник ретам, на засолених ґрунтах поширені галофіти; рослинність піщаних просторів складається здебільшого з ефемерів; у западинах ваді ростуть акації і тамарикс, в оазисах культивують фінікову пальму[1]. На північному заході пустелі Калахарі багато сукулентів; у пустелі Наміб росте унікальна рослина — вельвічія дивовижна[1]. На субтропічних окраїнах Африки поширені вічнозелені чагарники — маквіс[1]. У гірських районах збереглися мішані та хвойні ліси[1].

Африка — є центром походження, або одомашнення таких цінних сільськогосподарських культур, як буряк, цибуля і капуста (долина Нілу), кавун (пустеля Калахарі), кава (Ефіопське нагір'я)[6].

Тваринний світ

Докладніше: Фауна Африки

Тваринний світ Африки різноманітний, багатий на види. На півночі континенту водяться безхвості мавпи маготи, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри[1]. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда дромедара. У саванах і напівпустелях на південь від Сахари живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, гепарди, гієни, гамадрили і павіани. З птахів характерними є грифи, страуси, цесарки, турачі, рябки та інші[1]. У зоні тропічних лісів живуть людиноподібні мавпи — горили і шимпанзе; багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги); жуків та метеликів[1].

Природні зони

На просторах Африки добре проявляється закон широтної зональності. Екватор ділить континент майже навпіл, від нього у напрямку на північ та південь відбувається послідовна, майже симетрична зміна природних зон[36][37]:

  • Вологі екваторіальні ліси багатоярусної будови з унікальною флорою і фауною сформувались в умовах спекотного і вологого екваторіального клімату на червоно-жовтих фералітних ґрунтах. Вони займають центральну частину річкового басейну Конго, окремі частини узбережжя Гвінейської затоки.
  • Перемінно вологі субекваторіальні ліси слугують перехідною зоною від вологих лісів до рідколісь.
  • Савани і рідколісся, як перехідна зона від вологих лісів до напівпустель, сформувалися в умовах субекваторіального клімату з чітко вираженими сухим і дощовим сезонами. Найпоширеніші ґрунти в саванах — червоно-бурі. За різноманіттям флори і фауни на одиницю площі, савани Африки не мають рівних собі серед інших природних зон.
  • Напівпустелі сформувались в умовах сухого тропічного клімату із річною нормою атмосферних опадів 250 мм. На півночі це зона Сахелю, смуги опустелювання, де Сахара за допомоги людської діяльності поступово відбирає в савани родючі землі, перетворюючи їх на безплідну пустелю. На півдні це області навколо Калахарі, внутрішні райони Мадагаскару.
  • Пустелі сформувались в умовах сухого тропічного клімату менше 200 мм. Ґрунтовий покрив майже відсутній, лише корки вивітрювання. Рослинність розріджена, без суцільного покриву, а тваринний світ дуже бідний і своєрідний, пристосований до сурових умов існування. На півночі це широка смуга найбільшої пустелі світу — Сахари, від Атлантичного узбережжя до берегів Червоного моря та Сомалійський півострів. На південному заході — прибережна пустеля Наміб і внутрішньоконтинентальна — Калахарі.
  • Твердолисті вічнозелені ліси і чагарники сформувались в умовах субтропічного клімату з посушливим літом і м'якою вологою зимою із річною нормою атмосферних опадів 600 мм на коричневих ґрунтах з потужним гумусовим горизонтом. На півночі це прибережні райони Атлаських гір, на півдні — південне узбережжя, відокремлене від внутрішніх областей Капськими і Драконовими горами. Переважно освоєні людиною під сільськогосподарські угіддя (виноградники, плантації цитрусових, поля зернових), тому рослинність і тваринний світ сильно видозмінений, окультурений.
  • Області висотної поясності добре розвинені на Ефіопському нагір'ї, у горах Атлас, Рувензорі, Адамава, Драконових, у гірських масивах Мадагаскару.

Охорона природи

До найгостріших екологічних проблеми Африки відносять:

Щоб зберегти природу, на континенті створено більше 100 заповідників і національних парків — природоохоронних територій з різним ступенем недоторканості дикої природи. В Африці вони займають великі площі в різних природних зонах — гірських і рівнинних, у вічнозелених лісах, саванах і пустелях. Найбільші та найвизначніші з них: Етоша-Пан, Аддо, Крюгер (один з найстаріших, заснований 1898 року на річці Лімпопо), Серенгеті (найвідоміша територія африканської савани заповідана 1940 року, якою мігрують величезні стада копитних на яких полюють різноманітні хижаки — «африканський рай для тварин»), Нгоронгоро (створений 1959 року в кратері згаслого вулкана), Порту-Алешандрі (Ангола), Цаво (Кенія), Кафуе (Замбія), Рувензорі-Маунтінс (створений для захисту гірських горил і шимпанзе у лісах однойменних гір)[1][40][41]. Створення заповідних територій сприяє збереженню рідкісних рослин, унікального тваринного світу та окремих природних комплексів. Завдяки їм кількість багатьох видів тварин, що перебували на межі зникнення, відновлена. Найрізноманітніша фауна, флора, мальовничі краєвиди приваблюють до Африки величезну кількість екотуристів[40][41]. Уряди багатьох країн заборонили на своїй території полювання на диких тварин і борються з браконьєрами. Уряд Малі бореться з випалювачами лісів не тільки адміністративними штрафами, але й кримінальним переслідуванням[42].

Станом на 2015 рік 89 об'єктів континенту занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, з яких 37 є об'єктами природи (займають 9 % території континенту): Велика Рифтова долина (Ефіопія), гори Кіліманджаро (Танзанія) і Кенія (Кенія), Драконові гори (Лесото), озеро Ньяса з унікальною іхтіофауною цихлідових (Малаві), водоспад Вікторія (Замбія), дельта Окаванґо (Ботсвана), пустеля Наміб (Намібія), астроблема Вредерфорт (ПАР), тропічні ліси і ерозійне утворення Цінгі-де-Бемарага Мадагаскару тощо[43]. Лідерами за кількістю об'єктів Світової спадщини є Ефіопія, Марокко, Туніс, Алжир, Єгипет, Танзанія та Південно-Африканська Республіка. Найбільше таких об'єктів припадає на східну й південну частини континенту, на зону саван і рідколісся[41].

Історія

Докладніше: Історія Африки

Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. Африка — прабатьківщина людства (найдавніші археологічні рештки мають вік 2,7 млн років), тут відбувались перші етапи антропогенезу[44]. На безкрайніх рівнинних просторах африканських саван декілька мільйонів років тому з'явились наші першопредки — сахельантроп, австралопітек африканський і афарський, людина прямоходяча, уміла і працююча[45][46][47][48][49]. 300—260 тис. років тому там же, в Східні Африці з'явилась людина розумна, звідси давні люди розселялись по всьому світу[45][46][47][48][49].

Багато тисяч років тому Африка виглядала зовсім не так, як зараз. Територія пустелі Сахари, наприклад, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для поселення і землеробства і була заселена людьми. Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися і землеробством і полюванням і рибальством, а також мали свою культуру. Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису Африки. Згодом, коли савана стала перетворюватися на пустелю, племена і народи звідси рушили на південь. На територіях Африки, південніше Сахари, також знаходять залишки древніх цивілізацій. Їх декілька і вони всі примітні своєю розвиненою металообробкою.

Давня доба

Найбільш розвинуті цивілізації неоліту і початку доби металів охоплювали Північну та Північно-Східну Африку — Стародавній Єгипет, Куш, Карфаген, Аксумське царство. Береги Північної Африки були відомі єгиптянам з II тисячоліття до н. е. У VI столітті до н. е. континент морем обігнули фінікійці[1].

Найбільш добре вивчена і описана єгипетська цивілізація. Долиною Ніла пролягали основні торговельні шляхи того часу, і постійно відбувалося спілкування з іншими сусідніми і більш віддаленими народами. Каїр досі залишається найбільшим містом в Африці, центром взаємодії і торгівлі народів Африки, Азії та Європи. Першу подорож навколо Африки було скоєно з ініціативи єгипетського фараона Нехо 600 року до н. е. Стародавнім фінікійцям вдалося здійснити подорож навколо континенту і відкрити нові землі.

Менш вивчена стародавня гірська цивілізація Абіссінії, центром якої в давнину було місто Аксум. Це територія Великого Африканського Рогу, тут пролягає найдавніший тектонічний розлом, рифтова зона, і гори, що тут досягають висоти понад 4000 м. Географічне положення країни забезпечувало суверенний розвиток з невеликим впливом інших культур.

Судячи зі знахідок археологів добувати і обробляти метали навчилися тут задовго до того, як це ремесло було освоєно іншими культурами. І відомо, що сусіди охоче торгували з жителями цих місць, оскільки були зацікавлені в придбанні якісних виробів з металу. Весь Стародавній Схід, Єгипет, Індія і Палестина везли з Африки залізо і золото. Навіть Римська імперія торгувала з країною Офір, як вони називали ці багатющі землі. Звичайно, заїжджаючи за товарами стародавні купці везли сюди і свої предмети побуту, звичаї та легенди, що забезпечувало змішання культур Африки та інших континентів.

Античність

У першому тисячолітті до н. е. північне середземноморське узбережжя континенту заселили фінікійці. На території сучасного Тунісу вони утворили могутню державу з центром у Карфагені. Пізніше, переселяючись до Великої Греції (на території сучасної Італії), давні греки також розпочали колонізацію африканських берегів. Зазнавши поразки від Римської республіки під час Пунічних воєн Карфагенська держава у західному Середземномор'ї припинила існування. До початку нашої ери все середземноморське узбережжя континенту увійшло до складу Римської імперії.

З гідно з деякими сучасними історичними дослідженнями, одним з перших місць в Тропічній Африці, де розвинулась і сформувалась у III столітті до н. е. цивілізація, була Гана. Південніше і навколо неї також виникали різні осередки культур.

На початку нашої ери східне узбережжя материка стало відоме австронезійським народам з Південно-Східної Азії, які відкрили і колонізували острів Мадагаскар[1].

Середньовіччя

У середні віки, після завоювання північної частини континенту (Магрибу), араби поклали початок дослідженню цієї частини материка[1]. Араби зчинили сильний вплив на становлення культур у всій північній, західній і східній Африці. З Магрибу арабські торговці налагодили широку мережу караванної транссахарської торгівлі з країнами Сахелю та екваторіальної Африки, що лежали південніше Сахари. Утворюється єдина область Суданської цивілізації, що тягнеться від Сенегалу до басейну Нілу. Тут стали виникати нові мусульманські імперії — Малі, Сонгаї і Гана. На південь від суданських областей місцеві народності формують власні цивілізації, утворюють міста. Більшість африканських цивілізацій, відомих історикам, переживало підйом до кінця XVI століття. Під нім впливом арабів стала швидше розвиватися торгівля і з'являтись нові міста також в Нубії, Судані та вздовж східного узбережжя Африки (узбережжя Суахілі) аж до Софали в Мозамбіцькій протоці на півдні континенту.

На початку XV століття східне узбережжя Африканського континенту відвідали три китайські експедиції адмірала Чжен Хе.

В епоху середньовіччя Африка викликала інтерес і у європейців. Починаючи з X століття молоді європейські морські республіки, такі як Амальфі, Піза, Генуя і Венеція налагодили активну торгівлю через Середземне море з африканськими портовими містами в Єгипті та Іфрикії, що знаходились в руках арабів. Італійські торговці закуповували в Александрії, Махдії, Триполі та інших африканських містах такі екзотичні східні товари як прянощі, текстиль, африканське золото та слонову кістку і перепродували їх в Європі. Усі східні товари були на той час неймовірно дорогими і це спонукало європейських мореплавців шукати прямі морські шляхи до Індії та Південно-Східної Азії, щоб не користуватися посередництвом арабських торговців. Проте до початку XV століття усі знання європейців про Африканський континент обмежувались середземноморським узбережжям Північної Африки. Жоден європейський мореплавець не наважувався в ті часи проникнути південніше мису Буджур на західноафриканському узбережжі, що знаходиться на широті Канарських островів в сучасному Марокко.

Епоха Великих географічних відкриттів

Перші морські експедиції вздовж західного узбережжя Африки були організовані португальським принцом Енріке Мореплавець. Від 1430 року він надсилав своїх капітанів із завданням оминути мис Буждур. 1434 року капітан Жил Еанеш після невдалої першої спроби оминув цей мис і започаткував тим самим епоху Великих географічних відкриттів. У своїх донесеннях принцу Енріке Еанеш доповідав, що судну вдалося пройти на 50 ліг (150 миль) уздовж африканського узбережжя далі мису Буждур і ніде не було помічено слідів присутності явних ворогів, причому «плисти під вітрилами тут так само легко, як і у нас вдома, а країна ця багата і усього в ній в достатку». 1441 року Нуну Тріштан дійшов до Білого мису і досягнув затоки Арґен, де він захопив на африканському узбережжі та доставив до Португалії першу партію африканських рабів. 1444 року Дініш Діаш відкрив гирло річки Сенегал і досягнув мису Кабо-Верде (14°45' пн. ш.). На цьому етапі португальці обійшли морем наземні караванні шляхи мусульман (арабів і берберів) через Сахару, що постачали золото та рабів до Середземномор'я. Альвізе Кадамосто, венеційський мореплавець на службі принца Енріке у своєму першому плаванні 1455 року досягнув гирла річки Гамбія, а наступного року став першим європейцем, що дістався до миса Рохо, гирла річки Геба та відкрив острови архіпелагу Біжагош. За його твердженнями на зворотному шляху він відкрив декілька з островів архіпелагу Кабо-Верде. Пізніше за право першовідкривачів островів Зеленого Мису сперечалися Антоніо Нолі та Діогу Гомеш, інші капітани принца Енріке, що досліджували західноафриканське узбережжя.

Після смерті принца Енріке, його справу продовжив португальський король Жуан II. Він відправив до Африки нові експедиції, які очолювали Діогу Кан і Бартоломеу Діаш. У лютому 1486 року у пошуках морського шляху до Індії Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня і вийшов у води Індійського океану. Саме під час цієї експедиції було відкрито мис Доброї Надії. Бартоломеу Діаш назвав цей мис Мисом Бурь, але пізніше португальський монарх запропонував сучасну назву, оскільки відкриття цього мису відкрило європейцям довгоочікуваний торговий шлях до Індії та Китаю. У перші десятиліття XVI століття португальськими експедиціями на чолі з Васко да Гама, Педру Алварешем Кабралом, Франсішку де Альмейдою та Афонсу де Альбукерке було досліджене східне узбережжя материка, а деякі його міста були завойовані португальцями або потрапили під їх контроль.

Епоха колоніалізму

Колоніальні володіння європейських держав напередодні Першої Світової війни, 1913 рік
   Незалежні країни

До середини XVI століття, заради економічного освоєння американських колоній, іспанцями і португальцями була розгорнута активна трансатлантична работоргівля. Вона значно перевищила за своїми масштабами арабо-берберську работоргівлю через Сахару та східним узбережжям континенту, докорінно змінила расовий склад країн Карибського басейну, Гвіани, Бразилії, пізніше південних штатів США. Африка в очах європейців виглядала багатим джерелом природних і людських ресурсів. Успіхи в работоргівлі спонукали європейців, і турків колонізувати територію Африки. До середини XVII століття вся Північна Африка (окрім Марокко) потрапила під контроль Османської імперії. Відбувається штучне насадження не властивих раніше для даної місцевості способів життя, взаємин і культур; грабіж природних ресурсів, поневолення основних народів і знищення автентичних культур та історичної спадщини.

Після Берлінської конференції 1884 року, протягом трьох десятиліть років відбувся остаточний поділ Африки між колоніальними державами. Європейські держави, які вступили в індустріальну епоху до 1900 року розділили між собою всю територію Африки, тільки дві африканські держави (Ефіопія і Ліберія) зберегти свою незалежність. Велика Британія, Франція, Німеччина, Бельгія, Іспанія та Португалія — всі мали свої колонії, межі яких постійно коректувалися і переглядалися. Внутрішні райони континенту з XVI століття досліджували португальці, в наступні сторіччя до них приєднались також англійці, французи і німці. Особливо інтенсивні дослідження внутрішніх районів материка припадають на XIX століття, це експедиції Девіда Лівінгстона, Генріха Барта, Джона Спіка, Генрі-Мортона Стенлі, Фредеріка Кайо та інших[1]. У дослідженні природи Африки брали участь російські мандрівники німецького (Вільгельм Юнкер) та українського походження (Єгор Ковалевський)[1]. Останній описав рельєф маловідомого Ефіопського нагір'я, першим висловив припущення, що головним витоком Нілу є саме Білий, а не Голубий[50].

У результаті поразки в Першій світовій війні Німеччини її колонії (Тоголенд, Камерун, Південно-Західна і Східна Африка) були відібрані на користь Британії, Франції, Південно-Африканського Союзу і Бельгії. 1922 року отримав незалежність Єгипет

Деколонізація

Після Другої світової війни швидко почався зворотний процес деколонізації. Але через те, що раніше всі кордони колоніальних територій проводилися штучно, без урахування відмінності народів і розселення племен, після здобуття незалежності майже у всіх країнах відразу розпочалися громадянські війни. Для більшості країн західна конституційна модель плюралістичної демократії виявилася недієздатною і була замінена диктаторськими утвореннями під ширмою президентських режимів, які були органічними для політичних еліт цих країн[51]. Влада диктаторів, міжусобні війни, постійні військові перевороти і як наслідок — економічні кризи і зростаюча бідність — все це було і залишається головним «досягненням» місцевих правлячих кіл. Тим не менше, тут зберігся достатній потенціал для відродження та подальшого розвитку місцевих народів.

Політика

Районування

Докладніше: Макрорегіони (ООН)

За природними, історичними та соціально-економічними чинниками країни Африки поділяють на такі регіони:

Країни

Політична мапа Африки

Формування політичної карти

Більшість африканських держав довгий час були колоніями європейських держав. Політична карта Африки набула сучасного вигляду внаслідок краху колоніальної системи імперіалізму після Другої світової війни та успіхів національно-визвольних рухів[53]. Наприкінці XIX століття розпочались колоніальні загарбання, до початку Першої світової війни весь континент був розділений між Великою Британією (переважно східна та південна частини та ряд колоній у Західній Африці), Францією (північно-західна частина, Мадагаскар), Португалією (Ангола, Мозамбік та ряд островів), Бельгією (Конго), Іспанією (ряд колоній на західному узбережжі), Італією (Лівія, Еритрея, Сомалі), Німеччиною (Камерун, Того, Намібія і Танзанія)[53]. Незалежними залишались лише Ефіопія (країна з давньою історією на відносно неприступному Ефіопському нагір'ї), Ліберія (країна звільнених чорношкірих рабів зі США, заснована 1847 року), Єгипет (що номінально став незалежним від Османської імперії, але фактично залишався у залежності від британської корони до 1922 року) та Південна Африка (отримала статус домініону 1910 року)[53]. За результатами Першої світової війни Німеччина втратила всі свої колонії[53].

Закінчення Другої світової війни ознаменувало собою початок деколонізації Африки[53]. За період 1947—1977 років на континенті півсотні держав здобули незалежність. Так 1951 року незалежність здобуло Об'єднане Королівство Лівія (з 1969 по 2011 — Джамахірія), 1956 — Судан, Королівство Марокко і Туніс, 1957 — Гана, 1958 — Гвінея[53]. 1960 рік став роком Африки, незалежність здобули 17 країн: Берег Слонової Кістки (з 1986 — Кот-д'Івувар), Республіка Верхня Вольта (з 1984 — Буркіна-Фасо), Габон, Дагомея (з 1975 — Бенін), Камерун, ДР Конго (з 1971 по 1997 — Республіка Заїр), Конго (з 1969 по 1992 — Народна Республіка Конго), Мавританія, Малагасійська Республіка (з 1975 по 1992 — Демократична Республіка Мадагаскар, з 1992 — Республіка Мадагаскар), Малі, Нігер, Нігерія, Південно-Африканська Республіка, Південна Родезія (з 1980 — Зімбабве), Сенегал, Сомалі, Танганьїка, Того, Центральноафриканська Республіка (з 1976 по 1979 — Центральноафриканська імперія), Чад[53]. 1961 року незалежність здобула Сьєрра-Леоне, 1962 — Алжир, Бурунді, Руанда, Уганда, 1963 — Кенія, 1964 — Замбія, Малаві, Республіка Занзібару і Пемби, яка того ж року об'єдналась із Танганьїкою в Об'єднану Республіку Танзанію, 1965 — Гамбія, 1966 — Ботсвана, Лесото, 1968 — Маврикій, Свазіленд (з 2018 — Есватіні), Екваторіальна Гвінея[53].

Після революції гвоздик і повалення режиму Салазара в Португалії у квітні 1974 року зазнала краху португальська колоніальна імперія — незалежність здобули Гвінея-Бісау, Ангола, Мозамбік, Острови Зеленого Мису (з 1986 — Кабо-Верде), Сан-Томе і Принсіпі[53]. 1975 року здобули незалежність Коморські Острови, після повалення режиму Франко Іспанія деколонізувала територію Західної Сахари (колонії Ріо-де-Оро, Сегієт-ель-Хамра). 1976 року незалежність здобули Сейшельські Острови, 1977 — Джибуті (колишня колонія — Французька Територія Афарів та Іса)[53]. 1990 року Намібія звільнилась від окупації ПАР, 1993 — Еритрея в результаті війни відділилась від Ефіопії, 2011 — Південний Судан вийшов зі складу Судану.

Сучасний стан

В Африці розташовано 65 держав і території, з яких 54 незалежні й суверенні, а 11 є невіддільною частиною інших, метрополії яких знаходяться поза континентом — Сеута, Мелілья, Плазас-де-Соберанья і Канарські Острови (Іспанія Іспанія), Мадейра (Португалія Португалія), Сокотра (Ємен Ємен), Майотта (Франція Франція), Пелагські острови (Італія Італія), або перебувають в іншому залежному стані — Реюньйон і острови Епарсе, частина Французьких Південних і Антарктичних Територій (Франція Франція), Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья (Велика Британія Велика Британія). Окрім цих країн на континенті існує частково визнана держава Сахарська Арабська Демократична Республіка (САДР) і ніким невизнаний Сомаліленд (колишня британська колонія, північна частина федеративного Сомалі). За минулі десятиліття різні національні сепаратистські рухи проголошували ряд невдалих держав (Азавад у Малі, Пунтленд та інші у Сомалі, Амбазонія у Камеруні та інші).

Найбільша країна Африки — Алжир (2,38 млн км²), найменша — Сейшели (архіпелаг в Індійському океані на схід від материка загальною площею суходолу 455 км²), найменша континентальна держава — Гамбія (11,3 тис. км²). Серед незалежних африканських країн 6 острівних — Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Маврикій, Сейшели, Комори і Мадагаскар; 16 внутрішньоконтинентальних — Малі, Нігер, Чад, Буркіна-Фасо, ЦАР, Південний Судан, Ефіопія, Бурунді, Руанда, Уганда, Малаві, Замбія, Зімбабве, Ботсвана, Есватіні, Лесото; 38 держав з виходом до морів і океанів.

За формою державного устрою переважна більшість держав континенту унітарні, лише 6 з них федерації — Нігерія, Судан, Південний Судан, Ефіопія, Сомалі, Коморські Острови. За формою державного правління політична карта континенту більш строката. 3 держави зберігають монархічну владу — Марокко, Лесото, Есватіні. В останній влада монарха нічим не обмежена — абсолютна монархія, у двох перших існує конституційний поділ гілок влади. Усі інші африканські держави мають республіканське правління. У САДР і Еритреї зберігається однопартійний незмінний диктат від самого проголошення суверенітету. Більшість республік президентські та напівпрезидентські. У ПАР та Ботсвані президента обирає парламент. Ефіопія, Сомалі та Маврикій — парламентські республіки.

Герб Прапор Суверенні держави та
залежні території
Площа
(тис. км²)
Населення[54]
(млн осіб)
Рік Густота
населення

(осіб/км²)
Столиця Карта регіону
Північна Африка
Emblem of Algeria.svg Алжир Алжир 2381,74 34,18 2009 14 Алжир Africa-countries-northern.svg
Insigne Aegyptium.svg Єгипет Єгипет[a] 1001,45 82,87 2012 83 Каїр
The emblem on the passport of Libya.svg Лівія Лівія 1759,54 6,31 2009 4 Триполі
Insigne Maroci.svg Марокко Марокко 446,55 35,74 2017 78 Рабат
Insigne Sudaniae.svg Судан Судан 1861,48 30,89 2008 17 Хартум
Insigne Tunesiae.svg Туніс Туніс 163,61 10,49 2009 64 Туніс
Coat of arms of the Sahrawi Arab Democratic Republic.svg Західна Сахара Західна Сахара[b] 266,00 0,41 2009 2 Ель-Аюн
Arms of the Canary Islands.svg Canary Islands Канарські Острови[c] 7,50 2,15 2017 226 Лас-Пальмас, Санта-Крус[d]
Insigne Insularum Materiae.svg Мадейра (архіпелаг) Мадейра[e] 0,80 0,25 2001 307 Фуншал
Arms of Melilla.svg Flag of Melilla.svg Мелілья[c] 0,01 0,09 2001 5,5
Emblem of Italy.svg Італія Пелагські острови[f] 0,03 0,006 2011 247 Лампедуза
Arms of Ceuta.svg Flag Ceuta.svg Сеута[c] 0,02 0,09 2001 3,6
Східна Африка
Insigne Burundiae.svg Бурунді Бурунді 27,83 8,99 2009 323 Гітега Eastern-Africa-map.PNG
Insigne Gibuti.svg Джибуті Джибуті 23,00 0,83 2015 22 Джибуті
Insigne Erythraeae.svg Еритрея Еритрея 121,32 5,65 2009 47 Асмера
Emblem of Ethiopia.svg Ефіопія Ефіопія 1127,13 84,32 2012 75 Аддис-Абеба
Insigne Zambiae.svg Замбія Замбія 752,61 11,86 2009 16 Лусака
Insigne Zimbabuae.svg Зімбабве Зімбабве 390,58 11,39 2009 29 Хараре
Insigne Keniae.svg Кенія Кенія 582,65 39,00 2009 66 Найробі
Seal of the Comoros.svg Коморські Острови Коморські Острови 2,17 0,75 2009 347 Мороні
Insigne Mauritiae.svg Маврикій Маврикій 2,04 1,28 2009 630 Порт-Луї
Seal of Madagascar.svg Мадагаскар Мадагаскар 587,04 20,65 2009 35 Антананаріву
Arms of Malawi.svg Малаві Малаві 118,48 14,27 2009 120 Лілонгве
Emblem of Mozambique.svg Мозамбік Мозамбік 801,59 21,67 2009 27 Мапуту
Coat of arms of Rwanda.svg Руанда Руанда 26,34 10,47 2009 398 Кігалі
Insigne Insularum Seisellensium.svg Сейшельські Острови Сейшельські Острови 0,46 0,09 2009 192 Вікторія
Insigne Somaliae.svg Сомалі Сомалі 813,78 13,34 2009 21 Могадішо
Blason imaginaire de Guiron le Courtois.svg Південний Судан Південний Судан 619,75 8,26 2008 13 Джуба
Insigne Tanzaniae.svg Танзанія Танзанія 945,09 44,93 2009 43 Додома
Insigne Ugandae.svg Уганда Уганда 236,04 32,37 2009 137 Кампала
BlasonMayotte.svg Майотта Майотта[g] 0,37 0,22 2009 490 Мамудзу
BlasonRéunion.svg Франція Реюньйон[g] 2,51 0,74 2002 296 Сен-Дені
Insigne Iemeniae.svg Ємен Сокотра[h] 3,97 0,045 2005 11 Хадібо, Калансія[i]
Coats of arms of None.svg Французькі Південні і Антарктичні території Французькі Південні і Антарктичні Території[g] 439,78 0,0001 2019 Сен-П'єр
Центральна Африка
Emblem of Angola.svg Ангола Ангола 1246,70 12,80 2009 10 Луанда Middle-Africa-map.PNG
Insigne Gabonis.svg Габон Габон 267,67 1,51 2009 6 Лібревіль
Coat of arms of Equatorial Guinea.svg Екваторіальна Гвінея Екваторіальна Гвінея 28,05 0,63 2009 23 Малабо
Insigne Cammaruniae.svg Камерун Камерун 475,44 18,88 2009 40 Яунде
Coat of arms of the Democratic Republic of the Congo.svg ДР Конго Демократична Республіка Конго 2345,41 69,58 2012 30 Кіншаса
Insigne rei publicae Congensis.svg Республіка Конго Республіка Конго 342,00 4,01 2009 12 Браззавіль
Coat of arms of São Tomé and Príncipe.svg Сан-Томе і Принсіпі Сан-Томе і Принсіпі 1,00 0,21 2009 212 Сан-Томе
Insigne rei publicae Africae Mediae.svg Центральноафриканська Республіка Центральноафриканська Республіка 622,98 4,51 2009 7 Бангі
Insigne Tzadiae.svg Чад Чад 1284,00 10,33 2009 8 Нджамена
Південна Африка
Insigne Botswanae.svg Ботсвана Ботсвана 600,37 1,99 2009 3 Габороне UN Macroregion Southern Africa.svg
Insigne Swaziae.svg Есватіні Есватіні 17,36 1,12 2009 65 Мбабане
Insigne Lesothi.svg Лесото Лесото 30,36 2,13 2009 70 Масеру
Insigne Namibiae.svg Намібія Намібія 825,42 2,10 2009 3 Віндгук
Coat of arms of South Africa.svg ПАР Південно-Африканська Республіка 1219,91 51,77 2011 42 Преторія[j], Блумфонтейн[k], Кейптаун[l].
Західна Африка
Insigne Benini.svg Бенін Бенін 112,62 8,79 2009 78 Порто-Ново Western-Africa-map.PNG
Coat of arms of Burkina Faso.svg Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо 274,20 15,75 2009 57 Уагадугу
Insigne Gambiae.svg Гамбія Гамбія 11,30 1,78 2009 158 Банжул
Insigne Ganae.svg Гана Гана 239,46 23,83 2009 100 Аккра
Coat of arms of Guinea-new.svg Гвінея Гвінея 245,86 10,06 2009 41 Конакрі
Emblem of Guinea-Bissau.svg Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау 36,12 1,53 2009 43 Бісау
Coat of arms of Cape Verde.svg Кабо-Верде Кабо-Верде 4,03 0,43 2009 107 Прая
Insigne Litoris Eburnei.svg Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 322,46 20,62 2009 64 Ямусукро, Абіджан[m]
Insigne Liberiae.svg Ліберія Ліберія 111,37 3,44 2009 31 Монровія
Coat of arms of Mali.svg Малі Малі 1240,00 12,67 2009 10 Бамако
Seal of Mauritania (2018).svg Мавританія Мавританія 1030,70 3,13 2009 3 Нуакшот
Insigne Nigritanum.svg Нігер Нігер 1267,00 15,31 2009 12 Ніамей
Insigne Nigeriae.svg Нігерія Нігерія 923,77 166,63 2012 180 Абуджа
Insigne Senegaliae.svg Сенегал Сенегал 196,19 13,71 2009 70 Дакар
Insigne Montis Leonini.svg Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне 71,74 6,44 2009 90 Фрітаун
Emblem of Togo.svg Того Того 56,79 6,02 2009 106 Ломе
Arms of the United Kingdom.svg Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья[n] 0,42 0,008 2012 13 Джеймстаун
Загалом: 30368,61 1 001,32 2009 33

Правова система

Кожна африканська країна характеризується притаманними лише їй рисами правового життя, але водночас усі вони мають багато спільних рис, зумовлених особливостями історичного та соціально-економічного розвитку. Правові системи африканських країн формувалися протягом багатьох століть через взаємний вплив місцевого звичаєвого і західного прав. Тисячоліттями життя африканців регулювалося звичаями різних традицій, монархічних і з демократичних, матріархальних і патріархальних[51]. Великий вплив на розвиток права справили середньовічні ідеї ісламу, що сприяв рецепції мусульманського права (країнами Північної Африки), та християнства модерного часу, яке дозволило засвоїти західноєвропейські норми континентального і загального права[51]. За доби колоніалізму поряд з традиційними судовими органами створювалися суди європейського типу, але формування нової правової системи було неможливим за існування віджилих форм управління суспільством[51]. З 1946 року майже на всіх територіях французької Західної Африки почали застосовувати кримінальний кодекс метрополії; водночас в британських колоніях запроваджувалися кодекси Великої Британії, для східних колоній — право Британської Індії; південніше Замбезі діяло романо-голландське право. Застосування звичаєвого права в багатьох регіонах та місцевостях було звужене до приватного[51]. Зі здобуттям незалежності у другій половині XX століття нові уряди підтвердили чинність усіх попередніх законів. У сфері приватного права спостерігаються процеси реабілітації цінностей звичаєвого права, з іншого — відмови від застарілих і примітивних норм. Популярними стали рухи, спрямовані на збереження та кодифікацію традиційних норм (Мадагаскар, Танзанія, Сенегалі, Нігерія). Велику роботу в цьому напрямку проведено науковцями Лондонської школи досліджень Сходу і Африки[51].

Міжнародні відносини

Найбільшою регіональною економіко-політичною організаціє виступає Африканський Союз із штаб-квартирою в Аддис-Абебі (Ефіопія), який об'єднує усі незалежні країни континенту, що є членами ООН.

Населення

Докладніше: Населення Африки

Африка другий після Євразії найбільш густонаселений континент. За приблизними оцінками 2020 року Африку населяло 1,3 млрд людей і це число через великий природний приріст невпинно зростає[44][3][4]. Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового — 30,4[55][56][57].

Розселення

Заселений континент досить нерівномірно, середня густота — 30 осіб/км². Особливо густо заселені дельта (понад 1000 осіб/км²) і долина Нілу, узбережжя Середземного моря і Гвінейської затоки, південно-східне узбережжя[58]. Населення сконцентровано у прибережних районах, де зосереджені великі міста, морські порти вивозу продукції, сільськогосподарські плантації (середземноморські райони Магрибу, береги Гвінейської затоки, рівнини Нігерії)[59]. Низька густота населення у пустелях Сахара на півночі, Наміб і Калахарі на півдні та на півострові Сомалі, де є зовсім безлюдні території. Головними факторами слабкого заселення величезних площ континенту є природні умови (пустелі, вологі екваторіальні ліси, гірські території), історична спадщина європейської колонізації, наслідки системи работоргівлі[59].

Більша частина населення (70 %) живе в сільській місцевості, урбанізація на континенті ще не набрала таких темпів як в інших регіонах планети.


Див. також: Міста Африки

Расово-етнічний склад

Докладніше: Народи Африки

Африка центр зародження людства та активної фази початку антропогенезу, що засвідчили численні антропологічні знахідки середини XX століття в різних місцях материка викопних решток архантропів разом з примітивними знаряддями праці[60]. Протягом багатьох тисячоліть на континенті склалися різні етнічні групи населення. Сучасне населення Африки — конгломерат численних племен і народностей, який утворився в результаті автохтонного етногенезу, міграцій аборигенів континенту, переселення австронезійських народів (на Мадагаскарі), вторгнення арабів з Азії та європейської колонізації. В антропологічному, мовному, соціально-економічному і культурному відношенні населення континенту дуже різноманітне і належить до трьох великих, декількох малих і перехідних рас.

Різні типи негроїдної гілки великого тропічного стовбура населяють континент на південь від Сахари[60]. Представники її характеризуються темним кольором шкіри, кучерявим волоссям, прогнатизмом, широким носом, але ці ознаки дуже мінливі. Нілотські племена Східного Судану вирізняє надзвичайно темний, майже чорний колір шкіри. Нілоти з народностей динка і барі здавна славились виплавкою заліза, шилуки зберегли первіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Західного Судану (волоф, серер, мандинго та інші) вирощує рис і просо. У землеробських народів Східної Африки (ваньямвезі та інших) збереглася типова для тропічної Африки підсічно-вогнева система землеробства (сільськогосподарські культури — кукурудза, ячмінь, бобові, батат). У народностей баганда, базиба (в районі озера Вікторія) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та інші відомі скотарі (розводять рогату худобу — зебу). Народам Східної Африки було відоме примітивне ткацтво — виготовлення мбугу — матерії з лубу. У господарстві народів Західної Тропічної Африки основне місце належить мотичному землеробству. Основні сільськогосподарські культури — ямс, маніок, просо, кукурудза, бавовник. Народи Західної Африки досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго ще до приходу європейців знали обробку металів (племена нупе, йоруба). І досі в південних районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості.

Мала негрільська раса населяє тропічні ліси в басейнах річок Конго, Огове. Пігмеї одні з найменш низькорослих племен планети. Вони мають порівняно світлу, як для негроїдів, шкіру, тонкі губи, широкий ніс, невеликий середній зріст — 141—142 см. Традиційно займаються мисливством, збирають коріння та плоди.

На крайньому півдні в окрему малу південноафриканську расу виділяють бушменів і готтентотів, що населяють переважно малопридатні для господарства території району Калахарі й займаються полюванням і збиральництвом[60]. Для них характерний низький зріст, плоске вилицювате обличчя, жовтувато-бронзовувата зморшкувата шкіра[44]. У Південній Африці залишки цих племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Східної Африки, степи південної Африки, займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів (нама) були винищені німецькими колонізаторами. Залишки готтентотів (близько 50—60 тис. осіб) живуть в Намібії.

На північному сході континенту в давнину в зоні контактів між негроїдами і європеоїдами сформувався ефіопський расовий тип. Це народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами — амхара, гала, тигре та інші. Мішані форми характерні й для деяких народів Західної Африки (фульбе, тубу, канурі та інші)[60]. Численні народи Ефіопії культивують пшеницю, теф, розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів півострова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу.

Північну частину Африки населяють народи великої європеоїдної раси (переважно середземноморські типи)[60]. Їм властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс. Сучасне арабо-берберське населення — землероби. У великих містах розвивається промислове виробництво — формується робітничий прошарок. В Єгипті дуже поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство). Основне заняття населення в долині Нілу — вирощування бавовнику, рису і пшениці; в південній частині Судану — скотарство, мотичне землеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Нащадки вихідців з Європи (англійці, африканери (бури), французи, іспанці, італійці, португальці) становлять незначну частину населення материка. Здебільшого вони населяють помірні регіони півдня та сходу (ПАР, Кенія, Танзанія)[60].

У результаті змішання впродовж XVII—XIX століть прийшлого бурського населення з корінними народами та індійцями і китайцями, що їх завозили з Азії для роботи на плантаціях і копальнях, на півдні континенту виникли «кольорові»[60][61].

Малагасійці Мадагаскару (сакалава, мерина, бецилео та інші) належать до мішаного монголоїдно-негроїдного типу. Вихідці з островів Південно-Східної Азії заселили Мадагаскар історично порівняно недавно (2-1,5 тис. років тому) і пізніше зазнали значної метисації з прибульцями з континентальної Африки[60]. Основне заняття мальгашів — вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів їхніх предків з островів Індонезії (технології будівництва морських човнів і житла, обробки металу).

Населення Африки складається з численних племен, народностей і націй. До європейської колонізації народи Африки стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури — Єгипту, північної Африки, Західного Судану, Єфіопії та іншими, — які в давні часи створили свої держави, в районах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато рис первісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою експлуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населення цілого ряду областей і затримала розвиток африканських народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені до країн Америки. У народів Африки внаслідок різних умов їхнього історичного розвитку виробилися характерні етнографічні риси. Багато народів і народностей внаслідок колоніалізму опинились розділеними між різними країнами (фульбе, малінке, бамбара та ін.)[60]. Національно-визвольна боротьба в колоніальних і залежних країнах, здобуття незалежності, створення спільної національної економіки, зростання промислових і культурних центрів так і не вирішило остаточно питання етнічної консолідації у рамах нових націй, розвою національної самосвідомості серед різноманітних родоплемінних і локальних етнічних груп[60].

Мови

Докладніше: Мови Африки

Мови населення Африки різноманітні і належать до багатьох окремих мовних сімей. Деякі з них поширені на великих територіях і споріднені з іншими мовами, інші є локальними, малопоширеними. Виділяють 6 лінгвістичних надсімей, 4 з яких відносяться до аборигенних, ареалом формування яких були терени континенту, а носіями двох інших є мігранти з Європи та Азії[60]:

  • Конго-кордофанська сім'я. Це найбільша мовна сім'я континенту і одна з найбільших у світі. Ареал поширення народів охоплює велику частину території континенту на південь від Сахари.
    • Нігеро-конголезька. До групи належать народи бенуе-конго, банту, східнобантоїдні народи Нігеру та Камеруну, які населяють тропічну і південну Африку. В усіх країнах Східної Африки поширена одна з мов банту — суахілі.
      • Мови банту — група споріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп. Представники різних племен як східного, так і західного узбережжя континенту вільно розуміють одне одного, що пояснюється однаковим словниковим складом, подібною граматичною (аглютинативною) будовою (тотожні афікси, частини мови, дієвідмінювання). Мовам банту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Латинізованим письмом цих мов друкуються газети, книги. Мовами банту розмовляють також деякі групи пігмеїв (батуа, бабінга).
      • Мовами манде говорять народи верхів'їв Нігеру і Сенегалу, гвінейського узбережжя (мандинго, сонінке, акан, еве, бакве, іджо та інші). Мови манде мають спільний основний словниковий фонд і подібну граматичну будову.
    • Кордофанська. Поширена серед народів Східного Судану на південь від Ель-Обейда.
  • Ніло-сахарська мовна сім'я. Об'єднує більше 100 і 30 млн носіїв. Народи сім'ї заселяють басейни річок Нігер та Ніл, озера Чад (шилуки, нуери, динка, масаї та інші племена Східної Африки). Нілотська сім'я мов поділяється на південно-західну та південно-східну групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників.
  • Койсанська сім'я. Об'єднує близько 50 мов і 400 тис. носіїв. До цієї сім'ї відносяться народи бушмени, готтентоти, що живуть на південному заході континенту, у пустелях Намібії та Ботсвани, серед народів групи бенуе-конго. У Танзанії мешкають гірські дамара і сандаве, що також розмовляють мовами цієї сім'ї. Для койсанських мов характерні так звані цмокаючі значимо роздільні звуки — клікси. У цих мовах, як і в мовах інших народів Африки, велику роль відіграють музичні тони.
  • Індоєвропейська сім'я. Нащадки білих європейців продовжують користуватись власними мовами. Найбільшим ареалом компактного поширення індоєвропейських мов є крайній південний захід континенту. Ці мови стали офіційними в більшості держав континенту, на них ведеться державне діловодство, здійснюється вища освіта. Поділяється на 3 групи:

Релігії

Більше третини віруючого населення континенту сповідає іслам, близько половини — християнство (католики, протестанти, монофізити та ін.), третина додержується також місцевих традиційних релігій. Християнство не континенті поширювалося двома хвилями. Перша датується IV століттям, коли Ефіопія засвоїла її від єгипетських коптів і зробила офіційною, як у Східній Римській імперії[51]. Друга хвиля християнізації припадає на XIX століття і діяльність західноєвропейських місіонерів. Ідеї ісламу на північ континенту принесли араби разом із своїм завоюванням у VII столітті. На південь від Сахари, передусім до Західної Африки, ідеї ісламу почали проникати у XI столітті[51]. Східним узбережжям континенту мусульмани просунулись у XIV-XV століттях[51]. Після здобуття незалежності країнами Африки проникнення ідей ісламу на південь посилилось. Одночасно на півдні здобувають великої популярності різні апостольські церкви харизматів.

Економіка

Докладніше: Економіка Африки

Африка — найменш економічно розвинений регіон світу, за рівнем розвитку її держави належать до країн, що розвиваються (виняток становить високорозвинена ресурсна Південно-Африканська Республіка[62]. Основою господарства майже всіх країн є відстале сільське господарство, що використовує здебільшого ручну працю. Тваринництво менш розвинене, ніж рослинництво, традиційно важливим залишається рибальство у прибережних водах і на внутрішніх водоймах[62]. Провідна галузь промисловості, що забезпечує потреби внутрішнього ринку — харчова, текстильна, трикотажна, взуттєва. Швидкими темпами розвивається видобувна галузь, особливо нафтогазова (Алжир, Лівія, Нігерія, Ангола, Габон, Екваторіальна Гвінея). Машинобудування і хімічна промисловість майже не розвинені, за винятком країн півночі та ПАР. Для бюджетних надходжень і народного господарства деяких країн туризм є більш важливою галуззю, ніж промисловість (острівні країни та країни південного сходу)[62].

Енергетика

Докладніше: Енергетика Африки

Промисловість

Аграрний сектор

какао (Кот-д'Івуар, Гана, Нігерія, Камерун)

Транспорт

Докладніше: Транспорт Африки

Транспортна система більшості країн Африки не відповідає вимогам їхнього економічного розвитку, не забезпечує належним чином внутрішньодержавний, міжрайонний і міждержавний регіональний зв'язок. Це звужує національні можливості з освоєння нових районів, вимагає розвивати національні економіки, базуючись на застарілій колоніальній схемі інфраструктури, що прямолінійно поєднує райони видобутку і плантаційних господарств з морськими портами вивозу сировини[59]. Через це десяток країн, що не мають виходу до моря, відносяться до найменш розвинених країн не тільки континенту, але й світу. У багатьох районах Африки зберігається в'ючне транспортування й використання людської сили[59]. Деякі зрушення в покращення цієї ситуації відбувались впродовж 1970-1980-х років, за часів змагання комуністичного і капіталістичного таборів. На початку XX століття заради підтримки власної будівельної індустрії Китай робить величезні капіталовкладення в інфраструктуру більшості африканських країн. Власні інвестиції можуть собі дозволити лише країни-нафтовиробники. На континенті відсутнє транспортне машинобудування як галузь (за виключенням ПАР, суднобудівних та автоскладальних підприємств ряду країн)[59].

Залізничний. За колоніальних часів залізниці були збудовані в усіх регіонах материка, здебільшого вони не становлять єдиної мережі, а поєднують одноколійними гілками різної ширини колії райони видобутку корисних копалин і морські порти. На кінець 1980-х років загальна протяжність залізниць континенту становила 82,4 тис. км (~7 % світової)[63]. Більшість мережі сконцентрована на півночі й півдні[64].

Автомобільний. Після здобуття незалежності молоді держави головну увагу приділяли розбудові автомобільної інфраструктури, як найменш капіталовитратної (початкові капітоловкладення, витрати на підтримку мережі в робочому стані, оновлення і ремонт транспортних засобів). Шляхи переважають ґрунтові, велика кількість сезонних, що в дощовий сезон стають непроїжджими. На кінець 1980-х років загальна протяжність автомобільних шляхів континенту становила 1,6 млн км (~7 % світової)[63]. ¼ автошляхів припадає на ПАР (густота — 270 км на 1000 км²), найменше їх в Сахарі (43 км на 1000 км²)[63]. Автотранспортом перевозиться левова частка пасажирів і вантажів як всередині країн, так і між країнами континенту. Набільше автомобілів на душу населення припадає у ПАР (118 на 1 тис. осіб), у решті країн — від 40 до 3[63]. Уведено в дію, будується та запроєктовано міждержавні транспортні коридори і магістралі: КаїрДакар, Транссахарська (АлжирЛагос), Трансафриканська (Каїр—ГаборонеКейптаун), ТриполіВіндгук, Транссахельська (Дакар—НджаменаДжибуті), Трансгвінейська (Дакар—Лагос), Лагос—Момбаса, ЛобітуБейра[65].

Внутрішній водний. Внутрішні водні шляхи мають обмежене внутрішньорайонне значення, бо головними водними магістралями виступають або система Великих африканських озер (кожне озеро окремо), або ділянки великих річок між порогами і водоспадами (Конго, Нігер, Ніл, Сенегал, Замбезі)[66]. Використовується 20 тис. км (приблизно ½ загальної протяжності придатних для судноплавства маршрутів). Найбільша мережа судноплавних водних артерій сконцентрована в екваторіальній частині (ДР Конго, Нігерія), а також Ніл, його дельта й канали на північному сході (Єгипет і Судан). У країнах Магрибу і в ПАР цей вид транспорту відсутній[66].

Морський. Морські перевезення виконують провідну роль у міжнародній торгівлі африканських країн, морські порти залишаються головними воротами для всіх країн, що мають вихід до моря. Через морські порти експортують корисні копалини, сільськогосподарську сировину, деревину; імпортують — промислові вироби й обладнання, товари повсякденного вжитку, продукти харчування. Найбільші морські порти: Лагос, Дурбан, Абіджан, Монровія, Тріполі[66]. Через низькі тарифи використання свого морського прапора Ліберія є світовим лідером за тоннажем морського торговельного флоту (майже всі судна належать іноземним компаніям)[66]. Великим власним флотом володіють Єгипет і ПАР. У середині XIX століття через Суецький перешийок проклали канал, який значно скоротив морський шлях з Європи до Південної та Східної Азії, ним також проходить левова частка потоку енергоносіїв (нафти й скрапленого газу) з країн Близького Сходу до Європи.

Повітряний. Через своє положення континент виступає важливим вузлом міжнародного авіатранспорту. Загальна протяжність повітряних шляхів становить 450 тис. км[66]. Повітряне сполучення — головний шлях міжнародних пасажиропотоків для африканських країн. Особливо важливе значення повітряне сполучення має для країн, що не мають виходу до моря[66]. Внутрішні повітряні перевозки забезпечують сполучення віддалених слаборозвинених районів; критичні в часи посух, повідей, епідемій, громадянських конфліктів. На континенті розміщується до 140 міжнародних аеропортів (кожна країна володіє принаймні одним)[67]. Найбільші аеропорти континенту, що входять до 100 найбільших у світі: Каїр (CAI), Йоганнесбург (JNB), Дурбан (DUR), Алжир (ALG), Оран (TAF), Туніс (TUN), Тріполі (TIP), Касабланка (CMN), Найробі (NBO)[68][65]. У більшості країн створено власні національні авіакомпанії, що працюють на внутрішніх ринках авіаперевезень.

Трубопровідний. Наймолодший вид транспорту, що з'явився на континенті у 1950-х роках з початком видобування нафти і газу. ¾ трубопроводів припадає на країни-експортери нафтогазової сировини (Алжир, Лівія, Нігерія). Вони поєднують внутрішньоконтинентальні райони видобутку з морськими портами вивозу[66]. Дном Середземного моря прокладено газопровід з Алжиру до Італії[66].

Економічна інтеграція

Культура

Спорт

Докладніше: Спорт в Африці

Найбільш популярним командним видом спорту на континенті є футбол. В усіх незалежних країнах континенту створено власні національні футбольні асоціації, команди з яких представлені в Конфедерації африканського футболу (CAF) і змагаються на регіональному рівні за Кубок африканських націй. Єгипет 7 разів вигравав цей Кубок та тричі робив це поспіль. Національні збірні команди з футболу Єгипту, Марокко, Тунісу, Камеруну, Нігерії, Сенегалу, Гани та Алжиру і Кот-д'Івуару змагались на останніх чемпіонатах світу з футболу. Південно-Африканська Республіка першою з африканських країн провела на свої території чемпіонат світу з футболу 2010 року.

Баскетбол є другою за популярністю спортивною грою на континенті, особливо в Нігерії, Тунісі, Єгипті, Сенегалі, Кот-д'Івуарі, Анголі й Камеруні. За останні роки на континенті відбувся значний прогрес в області спорудження сучасних баскетбольних залів — Каїр, Дакар, Йоганнесбург, Кігалі, Луанда та Радес[69]. Цьому значною мірою сприяло включення ряду баскетболістів з Африки до національної баскетбольної асоціації США, а нігерієць Хакім Оладжувон №34 з Х’юстон Рокетс потрапив до Зали слави[70].

На півдні та сході континенту (ПАР, Зімбабве, Намібія, Кенія, Танзанія), як і в інших колишніх британських колоніях популярними видами командних змагань залишаються регбі та крикет. Три африканські країни (ПАР, Зімбабве та Кенія) спільно приймали Кубок світу з крикету 2003 року.

Див. також

Примітки

  1. Трансконтинентальна країна, частина території, на схід від Суецького каналу, якої лежить в Азії (Синайський півострів).
  2. На територію Західної Сахари претендують Демократична Арабська Республіка Сахраві (контролює 1/5 території, та визнана країнами Африканського Союзу) та Морокко (всупереч ряду резолюцій ООН окупувала й анексувала 4/5 території країни).
  3. а б в Володіння Іспанії.
  4. Подвійний адміністративний центр території.
  5. Володіння Португалії.
  6. Володіння Італії.
  7. а б в Володіння Франції.
  8. Володіння Ємену. На території архіпелагу розміщується дві адміністративні одиниці (мухафази).
  9. На архіпелазі дві окремі адмінстративні одиниці — мухафази.
  10. Офіційна столиця, місто розміщення органів виконавчої влади країни.
  11. Місто розташування Верховного суду країни.
  12. Місто розташування парламенту країни.
  13. Столиця країни «де-факто».
  14. Володіння Об'єднаного королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Джерела

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Африка // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Sayre A. P., 1999.
  3. а б World Population prospects – Population division. population.un.org. Департамент з економічних і соціальних питань ООН, Відділ населення. Процитовано November 9, 2019. 
  4. а б Overall total population – World Population Prospects: The 2019 Revision (xslx). population.un.org (custom data acquired via website). Департамент з економічних і соціальних питань ООН, Відділ населення. Процитовано November 9, 2019. 
  5. Africa. General info. Visual Geography. Архів оригіналу за 24 April 2011. Процитовано 24 November 2007. 
  6. а б Кобернік С. Г., 2015, с. 44.
  7. Collier, Paul; Gunning, Jan Willem (1999-08-01). Why Has Africa Grown Slowly?. Journal of Economic Perspectives (en) 13 (3): 3–22. ISSN 0895-3309. doi:10.1257/jep.13.3.3. 
  8. Fwatshak, S. U. (2014). The Cold War and the Emergence of Economic Divergences: Africa and Asia Compared. Contemporary Africa. Springer. с. 89–125. ISBN 978-1-349-49413-2. doi:10.1057/9781137444134_5. 
  9. Austin, Gareth (2010-03-01). African Economic Development, and Colonial Legacies. International Development Policy. Revue internationale de politique de développement (en) (1): 11–32. ISSN 1663-9375. doi:10.4000/poldev.78. 
  10. Dunning, Thad (2004). Conditioning the Effects of Aid: Cold War Politics, Donor Credibility, and Democracy in Africa. International Organization 58 (2): 409–423. ISSN 0020-8183. JSTOR 3877863. doi:10.1017/S0020818304582073. 
  11. Bayeh, E. (2015). The political and economic legacy of colonialism in the post-independence African states. www.semanticscholar.org (en). Процитовано 2020-11-12. 
  12. а б в Поспелов Е. М., 2005, с. 66-67.
  13. а б Africa African Africanus Africus : [англ.] : [арх. 15 січня 2021 року] // consultsos.com. — Word Roots Medical Etymology. — Дата звернення: 15 січня 2021 року.
  14. Nile Genesis: An Introduction to the Opus of Gerald Massey. Chapter III. Архів оригіналу за 2010-01-30. 
  15. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак Рибін М. М. Африка. Природа // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  16. Атлас світу, 2005, с. 128.
  17. Атлас світу, 2005, с. 122.
  18. а б в Кобернік С. Г., 2015, с. 47.
  19. а б Атлас світу, 2005, с. 112.
  20. а б в Бойко В. М., 2020, с. 53.
  21. а б Геологія материків і океанів. Африка // Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  22. Бойко В. М., 2020, с. 56.
  23. Атлас. 7 клас, 2020.
  24. а б в г ФГАМ, 1964.
  25. Бойко В. М., 2020, с. 57.
  26. Бойко В. М., 2020, с. 58.
  27. Кобернік С. Г., 2015, с. 46.
  28. Schneider, S.H. (2007). 19.3.3 Regional vulnerabilities. У Parry, M.L. Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change. Climate change 2007: impacts, adaptation, and vulnerability: contribution of Working Group II to the fourth assessment report of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC). Cambridge University Press (CUP): Cambridge, UK: Print version: CUP. This version: IPCC website. ISBN 978-0-521-88010-7. Архів оригіналу за 2013-03-12. Процитовано 2011-09-15. 
  29. Niang, I. et al. 2014: Africa. In: Climate Change 2014: Impacts, Adaptation, and Vulnerability. Part B: Regional Aspects. Contribution of Working Group II to the Fifth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change [Barros, V.R., C.B. Field, D.J. Dokken et al. (eds.)]. Cambridge, United Kingdom and New York, NY, USA: Cambridge University Press. с. 1199–1265. 
  30. а б в Бойко В. М., 2020, с. 77.
  31. Бойко В. М., 2020, с. 61.
  32. а б в Бойко В. М., 2020, с. 62.
  33. а б в г д е Кобернік С. Г., 2015, с. 62.
  34. а б в Бойко В. М., 2020, с. 63.
  35. Бойко В. М., 2020, с. 64.
  36. Кобернік С. Г., 2015.
  37. Бойко В. М., 2020, с. 65.
  38. Бойко В. М., 2020, с. 78.
  39. а б в Черная Книга вымерших животных – список, фото и описание : [рос.] : [арх. 15 листопада 2020 року] // ecoportal.info : вебсайт. — Екопортал, 2018. — 24 октября. — Дата звернення: 14 січня 2021 року.
  40. а б Бойко В. М., 2020, с. 79.
  41. а б в Кобернік С. Г., 2015, с. 77.
  42. Кобернік С. Г., 2015, с. 76.
  43. Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Африці на офіційному сайті.
  44. а б в Бойко В. М., 2020, с. 80.
  45. а б Homo sapiens: University of Utah News Release: 16 February 2005. Архів оригіналу за 24 October 2007. 
  46. а б Schlebusch, Carina M et al. (2017). Southern African ancient genomes estimate modern human divergence to 350,000 to 260,000 years ago. Science 358 (6363): 652–655. Bibcode:2017Sci...358..652S. PMID 28971970. doi:10.1126/science.aao6266. 
  47. а б Sample, Ian (7 June 2017). Oldest Homo sapiens bones ever found shake foundations of the human story. The Guardian. Процитовано 7 June 2017. 
  48. а б Zimmer, Carl (10 September 2019). Scientists Find the Skull of Humanity's Ancestor — on a Computer – By comparing fossils and CT scans, researchers say they have reconstructed the skull of the last common forebear of modern humans.. The New York Times. Процитовано 10 September 2019. 
  49. а б Mounier, Aurélien; Lahr, Marta (2019). Deciphering African late middle Pleistocene hominin diversity and the origin of our species. Nature Communications 10 (1): 3406. Bibcode:2019NatCo..10.3406M. PMC 6736881. PMID 31506422. doi:10.1038/s41467-019-11213-w. 
  50. Бойко В. М., 2020, с. 51.
  51. а б в г д е ж и к Зайчук О. В. Африка // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  52. а б в г д Книш М. М., 2002, с. 508.
  53. а б в г д е ж и к л Несун М. Д. Африка. Політичний поділ // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  54. IDB: Countries Ranked by Population. 28 November 1999. Архів оригіналу за 28 November 1999. 
  55. Swanson, Ana (17 August 2015). 5 ways the world will look dramatically different in 2100. The Washington Post. 
  56. Harry, Njideka U. (11 September 2013). African Youth, Innovation and the Changing Society. Huffington Post. 
  57. Janneh, Abdoulie (April 2012). item,4 of the provisional agenda – General debate on national experience in population matters: adolescents and youth. United Nations Economic Commission for Africa. Процитовано 15 December 2015. 
  58. Бойко В. М., 2020, с. 81.
  59. а б