Відмінності між версіями «Африка південніше Сахари»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Олешко перейменував сторінку з Африка південніше Сахари на Африка на південь від Сахари поверх перенаправлення)
Рядок 4: Рядок 4:
   
 
== Історія регіону ==
 
== Історія регіону ==
Розділення Африканського континенту відносять приблизно до середини [[3 тисячоліття до н. е.|3-го тис. до н. е.]], коли починається висихання Сахари. Пустеля стала практично непереборною перешкодою для культурних контактів. Єдиною сполучною ланкою залишається долина річки [[Ніл]], уздовж якої виникло декілька цивілізацій. У Африці на південь від Сахари у [[1 тисячоліття до н. е.|1-му тис. до н. е.]] поширюється [[залізний вік|залізо]]. Тут не склалася культура [[бронзовий вік|бронзового століття]], а згодом стався безпосередній перехід від [[неоліт]]у до залізного віку. Різні культури залізного віку поширюються як на заході континенту ([[Культура Нок|Нок]]), так і на сході (північний схід [[Замбія|Замбії]] та південний захід [[Танзанія|Танзанії]]) тропічної Африки.
+
Розділення Африканського континенту відносять приблизно до середини [[3 тисячоліття до н. е.|3-го тис. до н. е.]], коли починається висихання Сахари. Пустеля стала практично непереборною перешкодою для культурних контактів. Єдиною сполучною ланкою залишається долина річки [[Ніл]], уздовж якої виникло декілька цивілізацій. У Африці на південь від Сахари у [[1 тисячоліття до н. е.|1-му тис. до н. е.]] поширюється [[залізо]]. Тут не склалася культура [[бронзова доба|бронзової доби]], а відразу стався безпосередній перехід від [[неоліт]]у до [[залізна доба|залізної доби]]. Різні культури залізної доби поширюються як на заході континенту ([[Культура Нок|Нок]]), так і на сході (північний схід [[Замбія|Замбії]] та південний захід [[Танзанія|Танзанії]]) тропічної Африки.
   
Поширення заліза сприяло освоєнню нових територій, перш за все — тропічних лісів, і стало одною з причин розселення по тропічній та південній Африці народів, що говорять на мовах [[Банту (мови)|банту]]. Ці народи витіснили на північ і південь представників ефіопської і капоїдной рас.
+
Поширення заліза сприяло освоєнню нових територій, перш за все — тропічних лісів, і стало одною з причин розселення в тропічній та південній Африці народів, що розмовляють мовами [[Банту (мови)|банту]]. Ці народи витіснили на північ і південь представників ефіопської і капоїдной рас.
   
Араби, що проникли у [[Північна Африка|Північну Африку]] у [[7 століття|VII ст.]], аж до появи європейців були основними посередниками (а також бар'єром) між Субсахарською Африкою та рештою світу. З приходом європейців почався розподіл Африки, що вилився у [[1880-ті|1880-х]] у колоніальний період. Найбільші колоніальні володіння мали [[Велика Британія]], [[Франція]], [[Португалія]], менші — [[Бельгія]], [[Італія]], [[Іспанія]], [[Німеччина]]. Основними факторами, що зумовили такий інтерес до Африки, були економічні, але сподівання колонізаторів не зовсім справдились: місцеві ресурси вимагали великих затрат на розвідку і добування, необхідно було постійно придушувати нові бунти, безробіття у метрополіях не було подолано, надлишкове населення з Європи в Африку не переселилось.
+
Араби, що проникли у [[Північна Африка|Північну Африку]] у [[7 століття|VII ст.]], аж до появи європейців були основними посередниками (а також бар'єром) між Субсахарською Африкою та рештою світу. З приходом європейців почався розподіл Африки, що вилився у [[1880-ті|1880-х]] у колоніальний період. Найбільші колоніальні володіння мали [[Велика Британія]], [[Франція]], [[Португалія]], менші — [[Бельгія]], [[Італія]], [[Іспанія]], [[Німеччина]]. Основними факторами, що зумовили такий інтерес до Африки, були економічні, але сподівання колонізаторів не зовсім справдились: місцеві ресурси вимагали великих затрат на розвідку і добування, необхідно було постійно придушувати нові бунти, безробіття у метрополіях не було подолане, надлишкове населення з Європи в Африку не переселилось.
   
 
У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] воєнні дії на території Тропічної Африки велись лише на території [[Ефіопія|Ефіопії]], [[Ерітрея|Ерітреї]] та [[Італійське Сомалі|Італійського Сомалі]].
 
У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] воєнні дії на території Тропічної Африки велись лише на території [[Ефіопія|Ефіопії]], [[Ерітрея|Ерітреї]] та [[Італійське Сомалі|Італійського Сомалі]].
Рядок 14: Рядок 14:
 
[[1960]] рік ознаменував початок визволення колоній з-під влади метрополій, т. зв. рік Африки. Проголошенню незалежності [[Кенія|Кенії]], [[Зімбабве]], [[Ангола|Анголи]], [[Мозамбік]]у і [[Намібія|Намібії]] передували війни, повстання, партизанська боротьба; але для більшості країн все обійшлось масовими демонстраціями і страйками, щодо [[підопічна територія|підопічних територій]] було прийнято рішення [[ООН]]. Зараз під контролем європейських держав знаходяться лише деякі острови.
 
[[1960]] рік ознаменував початок визволення колоній з-під влади метрополій, т. зв. рік Африки. Проголошенню незалежності [[Кенія|Кенії]], [[Зімбабве]], [[Ангола|Анголи]], [[Мозамбік]]у і [[Намібія|Намібії]] передували війни, повстання, партизанська боротьба; але для більшості країн все обійшлось масовими демонстраціями і страйками, щодо [[підопічна територія|підопічних територій]] було прийнято рішення [[ООН]]. Зараз під контролем європейських держав знаходяться лише деякі острови.
   
Для країн у подальшому була характерна африканізація — зміна назв країн на автентичні, перейменування міст і т. д.
+
Для країн у подальшому була характерна африканізація — зміна назв країн на автентичні, перейменування міст тощо.
   
 
== Характерні риси ==
 
== Характерні риси ==

Версія за 13:48, 22 липня 2013

Політична мапа, що вказує межі країн на фоні екологічного бар'єру (Африка південніше Сахари відмічена зеленим)
Супутниковий знімок

Африка південніше Сахари (Африка на південь від Сахари, Субсахарська Африка, Тропічна Африка, Чорна Африка; англ. Sub-Saharan Africa (SSA), Africa South of the Sahara, Black Africa, Dark Africa) — назва частини африканського континенту, що знаходиться на південь від пустелі Сахара. Ця частина Африки населена переважно негроїдними народами (на відміну від арабів Північної Африки), що послужило підставою для більш ранньої назви «Чорна Африка».

Історія регіону

Розділення Африканського континенту відносять приблизно до середини 3-го тис. до н. е., коли починається висихання Сахари. Пустеля стала практично непереборною перешкодою для культурних контактів. Єдиною сполучною ланкою залишається долина річки Ніл, уздовж якої виникло декілька цивілізацій. У Африці на південь від Сахари у 1-му тис. до н. е. поширюється залізо. Тут не склалася культура бронзової доби, а відразу стався безпосередній перехід від неоліту до залізної доби. Різні культури залізної доби поширюються як на заході континенту (Нок), так і на сході (північний схід Замбії та південний захід Танзанії) тропічної Африки.

Поширення заліза сприяло освоєнню нових територій, перш за все — тропічних лісів, і стало одною з причин розселення в тропічній та південній Африці народів, що розмовляють мовами банту. Ці народи витіснили на північ і південь представників ефіопської і капоїдной рас.

Араби, що проникли у Північну Африку у VII ст., аж до появи європейців були основними посередниками (а також бар'єром) між Субсахарською Африкою та рештою світу. З приходом європейців почався розподіл Африки, що вилився у 1880-х у колоніальний період. Найбільші колоніальні володіння мали Велика Британія, Франція, Португалія, менші — Бельгія, Італія, Іспанія, Німеччина. Основними факторами, що зумовили такий інтерес до Африки, були економічні, але сподівання колонізаторів не зовсім справдились: місцеві ресурси вимагали великих затрат на розвідку і добування, необхідно було постійно придушувати нові бунти, безробіття у метрополіях не було подолане, надлишкове населення з Європи в Африку не переселилось.

У роки Другої світової війни воєнні дії на території Тропічної Африки велись лише на території Ефіопії, Ерітреї та Італійського Сомалі.

1960 рік ознаменував початок визволення колоній з-під влади метрополій, т. зв. рік Африки. Проголошенню незалежності Кенії, Зімбабве, Анголи, Мозамбіку і Намібії передували війни, повстання, партизанська боротьба; але для більшості країн все обійшлось масовими демонстраціями і страйками, щодо підопічних територій було прийнято рішення ООН. Зараз під контролем європейських держав знаходяться лише деякі острови.

Для країн у подальшому була характерна африканізація — зміна назв країн на автентичні, перейменування міст тощо.

Характерні риси

Форма державних територій здебільшого некомпактна, складної конфігурації; наявні анклави та ексклави.

Міждержавні кордони геометричні; за походженням — накладені; виконують швидше бар'єрну функцію, ніж контактну.

У глобальному масштабі усі держави, крім ПАР, належать до країн периферії.

Геопросторовий каркас, через відсутність достатньої кількості транспортних шляхів та концентрацію економіки у столицях, нерозвинений, лінійний.

Субсахарську Африку населяють народи негроїдної раси. Вони становлять майже ¾ населення континенту і є його аборигенами, їхні мови об'єднують у три мовні сім'ї. Найпоширенішими є близькі між собою мови банту, якими розмовляють в Центральній, Східній та Південній Африці. Більш-менш широко як мова міжетнічних контактів використовується суахілі. Однак всього у Субсахарській Африці нараховують понад 800 окремих етносів, кожний зі своєю окремою мовою, релігією, способом життя.

В умовах крайньої економічної відсталості процес консолідації окремих народів відбувається надто повільно і суперечливо. В багатьох випадках великі етнічні групи розділені національними кордонами. Одним з найнегативніших явищ сучасної Африки є трайбалізм — психологія та ідеологія етнічної відокремленості й винятковості. Міжетнічна ворожнеча — причина багатьох конфліктних ситуацій. Крім того, племінна верхівка, прагнучи зберегти свою владу, виступає проти будь-яких прогресивних перетворень.[1]

Враховуючи високий рівень народжуваності (приблизно 4 дитини на одну жінку), Субсахарська Африка залишатиметься відносно молодим регіоном. Вагому роль у демографічній ситуації регіону відіграватиме урбанізація. Прогнозують, що кількість міського населення до 2030 року збільшиться майже вдвічі. На відміну від інших регіонів, де урбанізація є менш поширеною, або практично завершеною, цей приріст міського населення буде помітним в основному у великих містах.[2]

Для столичних міст Субсахарської Африки характерною є поява в них модерних європеїзованих центрів. Вони співіснують з районами, які безпланово забудовані одноповерховими традиційними оселями, перенаселені і не мають комунальних зручностей. Гострою в містах є і проблема робочих місць.[3]

Африканський континент — найбільш схильний регіон до епідемії ВІЛ/СНІДу, яка на десятки років затримала економічне зростання, скоротила тривалість життя і рівень освіти в країнах Африки. У Субсахарській Африці, де тривалість життя раніше була 62 роки, зараз становить лише 47.[4]

Перелік держав

За сучасним політичним поділом в Африці на південь від Сахари розташовані 49 держав:

Див. також

Примітки

  1. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — С. 384
  2. Зелінська О. Демографічні зміни. Питання майбутнього.
  3. Юрківський, С. 383
  4. Країни Африки не розвиваються через епідемії | Велика Епоха

Посилання