Відмінності між версіями «Бароко»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(Впиравлення орфографічних помилок - ("чорне дерево" замість "чорое дерево"))
 
(Не показані 26 проміжних версій 20 користувачів)
Рядок 3: Рядок 3:
 
[[Файл:Euromaidan in Kiev 2014 029.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Михайлівський Золотоверхий собор]] у [[Київ|Києві]] ([[1113]]), — характерний приклад стилю українського бароко.]]
 
[[Файл:Euromaidan in Kiev 2014 029.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Михайлівський Золотоверхий собор]] у [[Київ|Києві]] ([[1113]]), — характерний приклад стилю українського бароко.]]
 
[[Файл:Annibale Carracci (1560-1609) pen and сhalk on paper. Louvre Museum.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Аннібале Карраччі]], [[малюнок]] до стінопису в галереї Фарнезе, [[1597]] р(?)]]
 
[[Файл:Annibale Carracci (1560-1609) pen and сhalk on paper. Louvre Museum.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Аннібале Карраччі]], [[малюнок]] до стінопису в галереї Фарнезе, [[1597]] р(?)]]
'''Баро́ко''' (від {{lang-pt|barroco}} {{lang-es|barrueco}} та {{lang-fr|baroque}} — перлина неправильної форми) — [[стиль]] у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та [[Архітектурний стиль|архітектурі]] початку [[XVI століття]] — кінця [[XVIII століття]]. Хронологічно бароко слідує за [[Ренесанс]]ом, за ним слідує [[Класицизм]]. За [[Естетика|естетичним]] визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи [[гуманізм]]у і народження [[маньєризм]]у. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо [[ренесанс]] мав незначне поширення в країнах за межами [[Західна Європа|Західної Європи]], то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
+
'''Баро́ко''' (від {{lang-pt|barroco}} {{lang-es|barrueco}} та {{lang-fr|baroque}} — перлина неправильної форми) — [[стиль]] у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та [[Архітектурний стиль|архітектурі]] початку [[XVI століття]] — кінця [[XVIII століття]]. Хронологічно бароко слідує за [[Ренесанс]]ом, за ним іде [[Класицизм]]. За [[Естетика|естетичним]] визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи [[гуманізм]]у і народження [[маньєризм]]у. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо [[ренесанс]] мав незначне поширення у країнах за межами [[Західна Європа|Західної Європи]], то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
   
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві.
+
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві.
Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.
+
Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.
Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
+
Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, [[Пілястра|пілястри]]. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — [[теламон]] (атлант), [[каріатида]] й [[маскарон]].
   
Батьківщиною бароко вважається [[Італія]] та її такі визначні мистецькі центри, як [[Рим]], [[Мантуя]], в меншій мірі [[Венеція]] і [[Флоренція]]&nbsp;— де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі<ref>Мустафін&nbsp;О.&nbsp;Р. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с.&nbsp;171—177</ref>.
+
Батьківщиною бароко вважається [[Італія]] та її такі визначні мистецькі центри, як [[Рим]], [[Мантуя]], меншою мірою&nbsp;— [[Венеція]] і [[Флоренція]], де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі<ref>Мустафін&nbsp;О.&nbsp;Р. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с.&nbsp;171—177</ref>.
   
 
== Загальна характеристика ==
 
== Загальна характеристика ==
Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєсвердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.
+
Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.
   
 
Засновником бароко в Італії вважають [[Мікеланджело Буонарроті]] ([[1475]]—[[1564]]). Саме він підсилив архітектуру велетенським [[Архітектурний ордер|ордером]], широко використовував [[карниз]]и, подвоєння [[пілястр]] та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
 
Засновником бароко в Італії вважають [[Мікеланджело Буонарроті]] ([[1475]]—[[1564]]). Саме він підсилив архітектуру велетенським [[Архітектурний ордер|ордером]], широко використовував [[карниз]]и, подвоєння [[пілястр]] та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
   
Характерною є '''пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність [[орнамент]]у, асиметрія конструкцій'''. У [[Архітектура бароко|бароковій архітектурі]] панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. [[Живопис]] і [[скульптура]] відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У [[музика|музиці]]&nbsp;— поява [[опера|опери]], розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості [[Йоганн Себастьян Бах|Йоганна Себастьяна Баха]]).
+
Характерною є '''пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність [[орнамент]]у, асиметрія конструкцій'''. У [[Архітектура бароко|бароковій архітектурі]] панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. [[Живопис]] і [[скульптура]] відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У [[музика|музиці]]&nbsp;— поява [[опера|опери]], розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості [[Йоганн Себастьян Бах|Йоганна Себастьяна Баха]]).
   
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в [[17 століття|17 столітті]]. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є [[Рубенс Пітер Пауль|Пітер Пауль Рубенс]], [[Дейк Антон ван|Антон ван Дейк]] ([[Фландрія]]), в живописі: [[Кортона]], [[Караваджо]], в архітектурі [[Лоренцо&nbsp;Берніні]] ([[Італія]]), [[Растреллі Бартоломей|Бартоломей Растреллі]] ([[Росія]]), в [[література|літературі]]: [[Педро Кальдерон де ла Барка|Педро Кальдерон]] ([[Іспанія]]), А.&nbsp;д'Обіньє ([[Франція]]), [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]] (Росія), в музиці період бароко тривав з [[1600]] до [[1750]], представниками якого є [[Клаудіо Монтеверді]], [[Вівальді Антоніо|Антоніо Вівальді]], [[Бах Йоганн Себастьян|Йоганн Себастьян Бах]], [[Гендель Ґеорґ Фридерик|Ґеорґ Фридерик Гендель]].
+
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в [[17 століття|17 столітті]]. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є [[Рубенс Пітер Пауль|Пітер Пауль Рубенс]], [[Дейк Антон ван|Антон ван Дейк]] ([[Фландрія]]), в живописі: [[Кортона]], [[Караваджо]], в архітектурі [[Лоренцо&nbsp;Берніні]] ([[Італія]]), [[Растреллі Бартоломей|Бартоломей Растреллі]] ([[Росія]]), в [[література|літературі]]: [[Педро Кальдерон де ла Барка|Педро Кальдерон]] ([[Іспанія]]), [[Теодор Агріппа д'Обіньє|Агріпа&nbsp;д'Обіньє]] ([[Франція]]), [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]] (Росія), в музиці період бароко тривав з [[1600]] до [[1750]]&nbsp;рр., представниками якого є [[Клаудіо Монтеверді]], [[Вівальді Антоніо|Антоніо Вівальді]], [[Бах Йоганн Себастьян|Йоганн Себастьян Бах]], [[Гендель Ґеорґ Фридерик|Ґеорґ Фридерик Гендель]].
   
== Походження терміну ==
+
== Походження терміна ==
Назва стилю має французьке походження. Етимологію слова достременно не встановлено: одні дослідники вказують на французьке слово «baroco»&nbsp;— логічна формула беззмістовного, інші&nbsp;— на зв'язок із назвою перлини раковини, що має подовжену, неправильну форму.
+
Назва стилю має французьке походження. Етимологію слова достеменно не встановлено: одні дослідники вказують на французьке слово «baroco»&nbsp;— логічна формула беззмістовного, інші&nbsp;— на зв'язок із назвою перлини мушлі, що має подовжену, неправильну форму.
   
Слово «barocco» зустрічається і в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торгівлі. Французькі класицисти перенесли близько середини 18 століття цей термін в художню літературу: Ф. Міліція у 1797 застосовує його в сучасному нам сенсі.
+
Слово «barocco» зустрічається й в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торгівлі. Французькі класицисти близько середини 18 століття перенесли цей термін в художню літературу: Ф. Міліція у 1797&nbsp;р. застосовує його в сучасному нам сенсі.
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
 
{{main|Живопис бароко}}
 
{{main|Живопис бароко}}
   
 
Бароко виникло і набуло великого розвитку в [[Італія|Італії]], замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого [[Відродження]]. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту [[абсолютизм]]у, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах [[Європа|Європи]]. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.
[[Файл:Santa Maria degli Scalzi (Venice).jpg|thumb|200px|Церква Скальці в Венеції (босих кармелітів), арх. Бальдассаре Лонгена,17 ст.]]
 
   
 
Найкращі представники італійського бароко: [[архітектор]] і [[скульптор]] [[Лоренцо Берніні]], архітектори [[Франческо Борроміні]] і [[Карло Фонтана]], [[Ювара]], живописці [[П'єтро да Кортона]], [[Джордано Лука]], [[Маньяско]], Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва [[Іспанія|Іспанії]] та її американських колоній, а також [[Німеччина|Німеччини]], частково [[Франція|Франції]], [[Фландрія|Фландрії]], [[Польща|Польщі]] та [[Україна|України]] в її складі, [[Австрія|Австрії]] та Чехословаччини в її складі тощо.
[[Файл:BerniniAngel01.jpg|180px|left|thumb|Статуя янгола з терновим вінцем [[Берніні|Л. Берніні]] у [[Сант Андреа делле Фратте]]]]
 
   
 
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори [[Караваджо]] та його послідовників&nbsp;— серед них [[Валантен де Булонь]], [[Хосе де Рібера]], [[Массімо Станціоне]], [[Танціо да Варалло]], [[Сальватор Роза]], Жерар Дюфе та ін.
Бароко виникло і набуло великого розвитку в [[Італія|Італії]], замінивши прості і ясні форми мистецтва Раннього і Високого [[Відродження]]. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту [[абсолютизм]]у, бароко було покликане прославляти аристократію і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах [[Європа|Європи]]. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.
 
   
 
Особливо стилем бароко переймалися [[єзуїти]]. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.
Найкращі представники італійського бароко: [[архітектор]] і [[скульптор]] [[Лоренцо Берніні]], архітектори [[Франческо Борроміні]] і [[Карло Фонтана]], [[Ювара]], живописці [[П'єтро да Кортона]], [[Джордано Лука]], [[Маньяско]], Дж. Б.Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва [[Іспанія|Іспанії]] та її американських колоній, а також [[Німеччина|Німеччини]], частково [[Франція|Франції]], [[Фландрія|Фландрії]], [[Польща|Польщі]] та [[Україна|України]] в її складі, [[Австрія|Австрії]] та Чехословаччини в її складі тощо.
 
   
  +
<br />
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори [[Караваджо]] та його послідовників&nbsp;— серед них [[Валантен де Булонь]], [[Хосе де Рібера]], [[Массімо Станціоне]], [[Танціо да Варалло]], [[Сальватор Роза]], Жерар Дюфе та ін.
 
   
  +
== Дух та стиль бароко ==
Особливо стилем бароко переймалися [[єзуїти]]. Бароко, завдяки їх зусиллям, поширилося тодішнім світом і навіть іноді називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу на європейський зразок з палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збережені гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом в Китаї.
 
  +
Коли з’ясувалося, що ідучи напрямками, якими йшло мистецтво [[Відродження]], уже не можна було досягти нових результатів, живопис бароко виступив на інший шлях.
  +
[[Файл:Марія Магдалина.jpg|ліворуч|міні|Каяття Марії Магдалини, Тіціан]]
  +
XVI століття було епохою вічного спокою. Однак тепер люди потребували пристрасті та бурного пафосу. Тому на картинах зовсім не зустрічаються спокійні лиця. В той же час зоображення мучеників давали можливість передавати усі можливі відтінки страждань. Інші ж теми обиралися лише для того, щоб мати привід для відтворення гримаси бурних веселощів, лиць що сміються та кричущих ротів.
   
  +
Пристрасним лицям відповідали схвильовані рухи тіл. Живопис бароко вибирав певні теми заради можливості зображати дику несамовитість. Тому особливо популярними були сцени війни та викрадення.
  +
  +
Що стосується форми, то пізній [[Ренесанс]] визнавав лише загальні ідеалізовані форми. Все індивідувальне вважалось вульгарним, тому портретний живопис став другорядним жанром. А от у XVII столітті не лише виступає ціла фаланга першокласних портретистів ([[Дієго Веласкес|Веласкес]], [[Франс Галс|Галс]], [[Рембрандт ван Рейн|Рембрандт]]), але й релігійний живопис знову стає портретним. Сміливий натуралізм витісняє красу. Прообразами святих обирають бідних старих з різкими рисами та втомленими обличчями.
  +
  +
Художники XVI століття обходили все гидке. Натомість, бароко з любов'ю зображає проказу, сліпоту та божевільність. Окрім цього, мистецтво Ренесансу витіснило деталі заради [[Монументальність|монументальності]]. Однак тепер захоплення деталями було дуже сильне.
  +
  +
Що стосується ліній, то [[кватроченто]] любило усе вугласте, а [[Чинквеченто|чінквеченто]] все округле. Характерна риса живопису бароко заключається у тому, що вона намагалась обривати і руйнувати правильні лінії.
  +
  +
Живопис бароко знаменує перемогу барвистості над пластикою. Не лише у скульптуру вводяться принципи живопису ([[Лоренцо Берніні|Берніні]]), але й сам живопис звільняється від гіпнозу пластичного ідеалу і виступає на свій власний шлях.
  +
  +
Світло грає велику роль у живописі бароко. Воно стало фактором, що розбиває форму та визначаючає композицію. Спочатку перевага надавалась різкому контрасту між темним та світлим. Темний - фон. Цим пояснюється чому фігури в картинах епохи бароко дуже рідко бувають з непокритою головою. Крізь темряву подекуди виблискують різкі світлові плями. Художники тієї епохи часто використовували штучне освітлення. Це не виблискуюче світло, а світло маслянисте, плоско падаюче.
  +
  +
У XVII столітті разом з тим відкрилася властива для фарб здібність викликати настрій. Око вже не бачить ніяких ліній, а лише маси, що розпливаються, не бачить рівномірну метрику побудови, а лише живописну композицію, яка зв’язується лише зі світлом і вибудовується в залежності від світла і тіні, від світлих та темних мас.
  +
  +
== Техніка олійного живопису Бароко ==
  +
  +
==== Техніка малювання Караваджо<ref>{{Cite web|title=Caravaggio's oil painting technique|url=https://webartacademy.com/caravaggios-oil-painting-technique|website=Web Art Academy|date=2015-07-21|accessdate=2019-06-06|language=en-US}}</ref> ====
  +
  +
* Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до [[Мікеланджело да Караваджо|Караваджо]], можна підсумувати його технічну практику таким чином:
  +
* 1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
  +
* 2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
  +
* 3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
  +
* 4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розміщувати основні світлі масиви свінцевими білилами (abozzo).
  +
* 5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка(verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.<ref>{{Cite web|title=Artists Materials - Caravaggio and the Baroque Palette - Natural Pigments|url=https://www.naturalpigments.com/artist-materials/caravaggio-baroque-color-palette/|website=Default Store View|accessdate=2019-06-06|language=en}}</ref>
  +
  +
<br />
 
== Бароко в архітектурі ==
 
== Бароко в архітектурі ==
 
{{main|Архітектура бароко}}
 
{{main|Архітектура бароко}}
Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. Як декоративні елементи застосовували дзеркала, скульптуру та малярство (Рубенс і пізній Рембрант), стіни затягували дорогими тканинами, прикрашали ліпниною.
 
   
 
[[Файл:Santa Maria degli Scalzi (Venice).jpg|thumb|200px|Церква Скальці в Венеції (босих кармелітів), арх. Бальдассаре Лонгена,17 ст.]]
У цей період часу великий розвиток отримали: порцеляна, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні&nbsp;— увігнутими і опуклими. Різьба кучерявих стебел, раковин, гірлянд. Вперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з меблями. В меблів бароко відслідковуються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом як інверсія&nbsp;— чергування елементів, замість дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і поліровки, використовували бронзові позолочені накладки.
 
  +
 
[[Файл:BerniniAngel01.jpg|180px|thumb|Статуя янгола з терновим вінцем [[Берніні|Л. Берніні]] у [[Сант Андреа делле Фратте]]|альт=]]
  +
 
Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. Як декоративні елементи застосовували дзеркала, скульптуру та малярство ([[Пітер Пауль Рубенс|Рубенс]] і пізній [[Рембрандт ван Рейн|Рембрандт]]), стіни затягували дорогими тканинами, прикрашали ліпниною.
  +
 
У цей період значного розвитку набули: порцеляна, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги й овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні&nbsp;— увігнутими й опуклими. Різьба кучерявих стебел, мушель, гірлянд. Уперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з меблями. У барокових меблів з'являються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом, як інверсія&nbsp;— чергування елементів, замість дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і полірування, також використовували бронзові позолочені накладки.
   
 
== Бароко в ювелірній справі ==
 
== Бароко в ювелірній справі ==
Рядок 50: Рядок 84:
 
[[Файл:Hand wash nautilus.jpg|міні|праворуч|200пкс|Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама. [[Музей срібла (Флоренція)]]]]
 
[[Файл:Hand wash nautilus.jpg|міні|праворуч|200пкс|Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама. [[Музей срібла (Флоренція)]]]]
   
Вельможі-голландці, данці, шведи, французи і італійці&nbsp;— шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомо з доби [[середньовіччя]]. Попри золото, якого було не багато, швидко почали використовувати [[срібло]] чи коштовні камені, мінерали і екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця [[страус]]ів&nbsp;— і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, що завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17 століття міст Німеччини&nbsp;— [[Гамбург]], [[Нюрнберг]], [[Аугсбург]]. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти і мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх мили від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів з фантастичними істотами&nbsp;— келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих з зібрань [[Музей історії мистецтв|Музею історії мистецтв]] (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка&nbsp;— золоте коло з червоними коралями, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих з подвійного наутилуса в збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, контрастно пофарбований по відношенню тла. Міфологічні сцени на кришках келихів&nbsp;— справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.
+
Вельможі-голландці, данці, шведи, французи й італійці&nbsp;— шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відоме з доби [[середньовіччя]]. Крім золота, якого було небагато, швидко почали використовувати [[срібло]] чи коштовні камені, мінерали й екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця [[страус]]ів&nbsp;— і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, які завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні XVII століття міст Німеччини&nbsp;— [[Гамбург]], [[Нюрнберг]], [[Аугсбург]]. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти й мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх відмивали від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів із фантастичними істотами&nbsp;— келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих із зібрань [[Музей історії мистецтв|Музею історії мистецтв]] (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка&nbsp;— золоте коло з червоними коралами, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих із подвійного наутилуса у збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, пофарбований контрастно щодо тла. Міфологічні сцени на кришках келихів&nbsp;— справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.
   
Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих у справжній [[шедевр]] ювелірства. Келих на картині [[Віллем Калф|Віллема Калфа]] «[[Келих Наутілус та китайська порцеляна]]» прикрашають фігурка бога морів [[Нептун (міфологія)|Нептуна]] та кит, що поглинає Іону.
+
Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих на справжній [[шедевр]] ювелірства. Келих на картині [[Віллем Калф|Віллема Калфа]] «[[Келих Наутілус та китайська порцеляна]]» прикрашають фігурка бога морів [[Нептун (міфологія)|Нептуна]] та кит, що поглинає Іону.
   
 
Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарелі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці&nbsp;— ароматниці. Данський королівський двір [[1628]] року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли [[вітрильник]]ами в порт Московії [[Архангельськ]], де його за золото придбали для царського двору.
 
Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарелі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці&nbsp;— ароматниці. Данський королівський двір [[1628]] року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли [[вітрильник]]ами в порт Московії [[Архангельськ]], де його за золото придбали для царського двору.
Рядок 106: Рядок 140:
 
Файл:Гротеск з пейзажем.jpg|[[Даніель Маро]].«Гротеск з пейзажем»
 
Файл:Гротеск з пейзажем.jpg|[[Даніель Маро]].«Гротеск з пейзажем»
 
Файл:Ворота100.jpg|[[Даніель Маро]]. «Металеві ворота»
 
Файл:Ворота100.jpg|[[Даніель Маро]]. «Металеві ворота»
Файл:Свято Пана.jpg|[[Джованні Бенедетто Кастільоне]]. «Свято бога Пана»
+
Файл:Свято Пана.jpg|[[Джованні Бенедетто Кастільйоне]]. «Свято бога Пана»
 
Файл:Lucas Vorsterman I, by Anthony van Dyck.jpg|[[Антоніс ван Дейк]], «Лукас Ворстерман старший»
 
Файл:Lucas Vorsterman I, by Anthony van Dyck.jpg|[[Антоніс ван Дейк]], «Лукас Ворстерман старший»
 
Файл:Jan Snellinck (Anthony van Dyck).jpg|[[Антоніс ван Дейк]], «Ян Снеллінк»
 
Файл:Jan Snellinck (Anthony van Dyck).jpg|[[Антоніс ван Дейк]], «Ян Снеллінк»
Рядок 152: Рядок 186:
 
Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.
 
Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.
   
Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями&nbsp;— бароко світське (палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких [[каплиця|каплиць]]). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.
+
Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями&nbsp;— бароко світське (палаци аристократії та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких [[каплиця|каплиць]]). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.
   
 
Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі [[Вілянов]] у Варшаві (Польща), мисливський замок [[Ступініджі]] біля [[Турин]]у (Італія), [[Шенбрунн]] в Відні (Австрія), декілька замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції.
 
Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі [[Вілянов]] у Варшаві (Польща), мисливський замок [[Ступініджі]] біля [[Турин]]у (Італія), [[Шенбрунн]] в Відні (Австрія), декілька замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції.
Рядок 163: Рядок 197:
 
Файл:Valladolid - Catedral.jpg|Іспанія, кафедральний собор в місті Вальядолід
 
Файл:Valladolid - Catedral.jpg|Іспанія, кафедральний собор в місті Вальядолід
 
Файл:Schoenbrunn_Palace_design_II_c1696.jpg|Палац Шенбрунн на старій гравюрі, Відень
 
Файл:Schoenbrunn_Palace_design_II_c1696.jpg|Палац Шенбрунн на старій гравюрі, Відень
Файл:Wien Prinz Eugen Reiterdenkmal Heldenplatz.jpg|Кінний пам'ятник Євгену Савойському на Площі Героів у Відні, [[необароко]], 1865
+
Файл:Wien Prinz Eugen Reiterdenkmal Heldenplatz.jpg|Кінний пам'ятник Євгену Савойському на Площі Героїв у Відні, [[необароко]], 1865
 
Файл:Bellotto_Wilanów_Palace_as_seen_from_the_garden.png|Худ. Бернардо Белотто. палац Вілянов з боку барокового саду, 1770
 
Файл:Bellotto_Wilanów_Palace_as_seen_from_the_garden.png|Худ. Бернардо Белотто. палац Вілянов з боку барокового саду, 1770
 
Файл:Stupinigi.jpg|Мисливський замок Ступініджі, арх. Ювара.
 
Файл:Stupinigi.jpg|Мисливський замок Ступініджі, арх. Ювара.
Рядок 221: Рядок 255:
 
В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні ([[Підляшшя]], [[Галичина]], [[Волинь]], [[Поділля]]) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні ([[Слобожанщина]] та [[Чорномор'я]]) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення&nbsp;— т.&nbsp;зв. [[Козацьке бароко|козацького бароко]]. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше&nbsp;— в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
 
В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні ([[Підляшшя]], [[Галичина]], [[Волинь]], [[Поділля]]) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні ([[Слобожанщина]] та [[Чорномор'я]]) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення&nbsp;— т.&nbsp;зв. [[Козацьке бароко|козацького бароко]]. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше&nbsp;— в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
   
В 18 ст. в [[Україна|Україні]], переважно в [[Київ|Києві]], [[Переяслав]]і та [[Львів|Львові]], в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й.&nbsp;Шедель, 1732—1740), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі ([[Ковнір Стефан Дем'янович|С. Ковнір]], 1721—1773), надбрамна [[церква]] Кирилівського [[монастир]]я в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), [[Собор святого Юра]] у Львові (Б. Меретин, 1745—1770), [[ратуша]] в [[Бучач]]і (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—1791). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації&nbsp;— вибагливі [[фронтон]]и, соковиті ліпні [[орнамент]]и та [[майоліка]]. Колони, півколони та [[пілястр]]и [[архітектурний ордер|архітектурних ордерів]] у тому чи іншому трактуванні [[фасад]]ів займали провідне місце.
+
В 18 ст. в [[Україна|Україні]], переважно в [[Київ|Києві]], [[Переяслав]]і та [[Львів|Львові]], в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й.&nbsp;Шедель, 1732—1740), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі ([[Ковнір Стефан Дем'янович|С. Ковнір]], 1721—1773), надбрамна [[Церква (будівля)|церква]] Кирилівського [[монастир]]я в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), [[Собор святого Юра]] у Львові (Б. Меретин, 1745—1770), [[ратуша]] в [[Бучач]]і (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—1791). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації&nbsp;— вибагливі [[фронтон]]и, соковиті ліпні [[орнамент]]и та [[майоліка]]. Колони, півколони та [[пілястр]]и [[архітектурний ордер|архітектурних ордерів]] у тому чи іншому трактуванні [[фасад]]ів займали провідне місце.
   
 
В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю [[Композиція (мистецтво)|композицій]], [[колористика|колористичною]] вишуканістю й [[декор]]ативністю. Персонажі на [[ікона]]х і [[портрет]]ах зображаються в дорогому одязі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи [[Руткович Іван|Рутковича]] в церкві [[Скварява|Скваряви]] та [[Кондзелевич Йов|Кондзелевича]] в [[Богородчани|Богородчанах]]). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія&nbsp;Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі [[ратуша|ратуші]] в [[Бучач]]і, [[Барельєф|рельєфах]] дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а [[персонаж]]і подані в природних позах, в золототканому і багато орнаментованому одязі.
 
В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю [[Композиція (мистецтво)|композицій]], [[колористика|колористичною]] вишуканістю й [[декор]]ативністю. Персонажі на [[ікона]]х і [[портрет]]ах зображаються в дорогому одязі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи [[Руткович Іван|Рутковича]] в церкві [[Скварява|Скваряви]] та [[Кондзелевич Йов|Кондзелевича]] в [[Богородчани|Богородчанах]]). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія&nbsp;Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі [[ратуша|ратуші]] в [[Бучач]]і, [[Барельєф|рельєфах]] дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а [[персонаж]]і подані в природних позах, в золототканому і багато орнаментованому одязі.
Рядок 307: Рядок 341:
   
 
<center><gallery widths="200px" heights="200px">
 
<center><gallery widths="200px" heights="200px">
File:Nikolsky temple.JPG|Старий собор Миколо-Перервінського монастиря ([[Москва]], 1696-1700) — типова пам'ятка "московського" бароко
+
File:Nikolsky temple.JPG|Старий собор Миколо-Перервінського монастиря ([[Москва]], 1696—1700) — типова пам'ятка «московського» бароко
Файл:Moscow, Bolshaya Yakimanka St.John.jpg|Церква Іоанна Воїна ([[Москва]], 1704—1713)&nbsp;— споруда "петровського" бароко
+
Файл:Moscow, Bolshaya Yakimanka St.John.jpg|Церква Іоанна Воїна ([[Москва]], 1704—1713)&nbsp;— споруда «петровського» бароко
File:Natalia Alexeevna by I.Nikitin (before 1716, GTG).jpg|Бароковий портрет: "Царевна Наталія Олексійовна" (І. Н. Нікітін, 1716)
+
File:Natalia Alexeevna by I.Nikitin (before 1716, GTG).jpg|Бароковий портрет: "Царевна Наталія Олексіївна" (І.&nbsp;Н.&nbsp;Нікітін, 1716)
 
Файл:Peterhof cascade 2048px.jpg|Петергоф. Великий каскад
 
Файл:Peterhof cascade 2048px.jpg|Петергоф. Великий каскад
 
Файл:Kuskovo grot.jpg|Грот в садибі Кусково. Гравюра XVIII ст.
 
Файл:Kuskovo grot.jpg|Грот в садибі Кусково. Гравюра XVIII ст.
Рядок 348: Рядок 382:
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
 
* {{МСІУ}}
 
* {{МСІУ}}
* ''Наливайко Д. С''. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Baroko БАРОКО] // {{ЕІУ|1|192}}
+
* ''Наливайко Д. С''. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Baroko БАРОКО] // {{ЕІУ|1|192}}
 
* Нариси історії архітектури Української РСР.&nbsp;— К., 1957.
 
* Нариси історії архітектури Української РСР.&nbsp;— К., 1957.
 
* {{УРЕ}}
 
* {{УРЕ}}
Рядок 357: Рядок 391:
 
* История русского искусства, т. 1.&nbsp;— М., 1957. {{ref-ru}}
 
* История русского искусства, т. 1.&nbsp;— М., 1957. {{ref-ru}}
 
* Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР.&nbsp;— К., 1956. {{ref-ru}}
 
* Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР.&nbsp;— К., 1956. {{ref-ru}}
  +
*''Муттер Р.'' Всеобщая история живописи. - ЭКСМО., - 2006.
   
==Література==
+
== Література ==
 
* ''С. Кримський''. Бароко // {{ФЕС}}
 
* ''С. Кримський''. Бароко // {{ФЕС}}
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
  +
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part1.pdf Барок] // {{УМЕ1|сторінки=72}}
{{commonscat|Baroque art}}
 
 
* [http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/1998 Марко Роберт Стех, «Очима культури» №&nbsp;6. Про барокову поезію на основі книги «Муза Рокслянська» Валерія Шевчука]
 
* [http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/1998 Марко Роберт Стех, «Очима культури» №&nbsp;6. Про барокову поезію на основі книги «Муза Рокслянська» Валерія Шевчука]
 
* [http://cult-and-art.net/design/374-tradicionnaja_klassika_dizajna_v_intererah_ Традиционная классика дизайна в интерьерах]
 
* [http://cult-and-art.net/design/374-tradicionnaja_klassika_dizajna_v_intererah_ Традиционная классика дизайна в интерьерах]
  +
*[https://zarlit.com/textbook/9klas/6.html Бароко в різних видах мистецтва]
 
{{commonscat|Baroque art}}
   
 
{{Мистецькі течії}}
 
{{Мистецькі течії}}

Поточна версія на 14:26, 6 червня 2019

L Giordano 02 .jpg
У темах

Бароко
Війни
Література бароко
Архітектура бароко
Живопис бароко
Барокова музика
Театр бароко
Барокова філософія
Сейченто
Українське бароко
Бароко в Україні
Необароко

Періодизація

Раннє бароко
Розвинене бароко
Пізнє бароко

Арх. Карло Мадерно, церква Св. Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.
Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113), — характерний приклад стилю українського бароко.
Аннібале Карраччі, малюнок до стінопису в галереї Фарнезе, 1597 р(?)

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.

Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі[1].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (14751564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), Агріпа д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750 рр., представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

Походження терміна[ред. | ред. код]

Назва стилю має французьке походження. Етимологію слова достеменно не встановлено: одні дослідники вказують на французьке слово «baroco» — логічна формула беззмістовного, інші — на зв'язок із назвою перлини мушлі, що має подовжену, неправильну форму.

Слово «barocco» зустрічається й в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торгівлі. Французькі класицисти близько середини 18 століття перенесли цей термін в художню літературу: Ф. Міліція у 1797 р. застосовує його в сучасному нам сенсі.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Живопис бароко

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.

Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.

Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.


Дух та стиль бароко[ред. | ред. код]

Коли з’ясувалося, що ідучи напрямками, якими йшло мистецтво Відродження, уже не можна було досягти нових результатів, живопис бароко виступив на інший шлях.

Каяття Марії Магдалини, Тіціан

XVI століття було епохою вічного спокою. Однак тепер люди потребували пристрасті та бурного пафосу. Тому на картинах зовсім не зустрічаються спокійні лиця. В той же час зоображення мучеників давали можливість передавати усі можливі відтінки страждань. Інші ж теми обиралися лише для того, щоб мати привід для відтворення гримаси бурних веселощів, лиць що сміються та кричущих ротів.

Пристрасним лицям відповідали схвильовані рухи тіл. Живопис бароко вибирав певні теми заради можливості зображати дику несамовитість. Тому особливо популярними були сцени війни та викрадення.

Що стосується форми, то пізній Ренесанс визнавав лише загальні ідеалізовані форми. Все індивідувальне вважалось вульгарним, тому портретний живопис став другорядним жанром. А от у XVII столітті не лише виступає ціла фаланга першокласних портретистів (Веласкес, Галс, Рембрандт), але й релігійний живопис знову стає портретним. Сміливий натуралізм витісняє красу. Прообразами святих обирають бідних старих з різкими рисами та втомленими обличчями.

Художники XVI століття обходили все гидке. Натомість, бароко з любов'ю зображає проказу, сліпоту та божевільність. Окрім цього, мистецтво Ренесансу витіснило деталі заради монументальності. Однак тепер захоплення деталями було дуже сильне.

Що стосується ліній, то кватроченто любило усе вугласте, а чінквеченто все округле. Характерна риса живопису бароко заключається у тому, що вона намагалась обривати і руйнувати правильні лінії.

Живопис бароко знаменує перемогу барвистості над пластикою. Не лише у скульптуру вводяться принципи живопису (Берніні), але й сам живопис звільняється від гіпнозу пластичного ідеалу і виступає на свій власний шлях.

Світло грає велику роль у живописі бароко. Воно стало фактором, що розбиває форму та визначаючає композицію. Спочатку перевага надавалась різкому контрасту між темним та світлим. Темний - фон. Цим пояснюється чому фігури в картинах епохи бароко дуже рідко бувають з непокритою головою. Крізь темряву подекуди виблискують різкі світлові плями. Художники тієї епохи часто використовували штучне освітлення. Це не виблискуюче світло, а світло маслянисте, плоско падаюче.

У XVII столітті разом з тим відкрилася властива для фарб здібність викликати настрій. Око вже не бачить ніяких ліній, а лише маси, що розпливаються, не бачить рівномірну метрику побудови, а лише живописну композицію, яка зв’язується лише зі світлом і вибудовується в залежності від світла і тіні, від світлих та темних мас.

Техніка олійного живопису Бароко[ред. | ред. код]

Техніка малювання Караваджо[2][ред. | ред. код]

  • Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до Караваджо, можна підсумувати його технічну практику таким чином:
  • 1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
  • 2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
  • 3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
  • 4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розміщувати основні світлі масиви свінцевими білилами (abozzo).
  • 5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка(verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.[3]


Бароко в архітектурі[ред. | ред. код]

Церква Скальці в Венеції (босих кармелітів), арх. Бальдассаре Лонгена,17 ст.
Статуя янгола з терновим вінцем Л. Берніні у Сант Андреа делле Фратте

Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. Як декоративні елементи застосовували дзеркала, скульптуру та малярство (Рубенс і пізній Рембрандт), стіни затягували дорогими тканинами, прикрашали ліпниною.

У цей період значного розвитку набули: порцеляна, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги й овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні — увігнутими й опуклими. Різьба кучерявих стебел, мушель, гірлянд. Уперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з меблями. У барокових меблів з'являються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом, як інверсія — чергування елементів, замість дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і полірування, також використовували бронзові позолочені накладки.

Бароко в ювелірній справі[ред. | ред. код]

Каспар Бетмюллер. Подвійний срібний келих, Нюрнберг, 1590
Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама. Музей срібла (Флоренція)

Вельможі-голландці, данці, шведи, французи й італійці — шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відоме з доби середньовіччя. Крім золота, якого було небагато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камені, мінерали й екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів — і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, які завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні XVII століття міст Німеччини — Гамбург, Нюрнберг, Аугсбург. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти й мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх відмивали від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів із фантастичними істотами — келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих із зібрань Музею історії мистецтв (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка — золоте коло з червоними коралами, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих із подвійного наутилуса у збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, пофарбований контрастно щодо тла. Міфологічні сцени на кришках келихів — справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.

Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих на справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема Калфа «Келих Наутілус та китайська порцеляна» прикрашають фігурка бога морів Нептуна та кит, що поглинає Іону.

Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарелі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці — ароматниці. Данський королівський двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору.

Навіть у самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18 столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як дипломатичні дарунки.

У 20 столітті — келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в містах Флоренція (Музей срібла), Нью-Йорк (Музей мистецтва Метрополітен), Санкт-Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анджелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.

Малюнки доби бароко[ред. | ред. код]

Основною темою для пейзажного малярства були: міські пейзажі, море, французькі жанрові сцени з інтер'єрами барокових палаців.

Світські фрески доби бароко[ред. | ред. код]

Полеміка про надмірності живопису бароко в Римі[ред. | ред. код]

Навіть в такому потужному центрі бароко як папський Рим відчули надмірності в живопису бароко. Цікаво, що полеміка і теоретичні пошуки були перенесені до гільдії св. Луки і велися прихильниками бароко як стилю. Серед тих, хто виступав проти надмірностей барокового живопису — художник Андреа Саккі, учень і помічник уславленого П'єтро да Кортона. Справа не стільки у суперництві чи конкуренції між Андреа Саккі, що подорослішав, і П'єтро да Кортона. Інакше це можна було би розглядати як суперництво двох художників.

Справа в наявності в Римі прихильників античності (в її давньоримському варіанті і класицизму 17 століття). Тому тези про надмірність барокового живопису підтримали такі авторитетні і впливові римські митці як Ніколя Пуссен та Алессандро Альгарді, котрі самі помірно використовували стилістику бароко.

Друкована графіка доби бароко[ред. | ред. код]

Плани садів бароко[ред. | ред. код]

Меблі доби бароко[ред. | ред. код]

Бароко в музиці[ред. | ред. код]

Докладніше: Барокова музика

Бароко в літературі[ред. | ред. код]

Докладніше: Література бароко

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: «Життя це сон». Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників — Г. Гріммельсгаузен (роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми — П. Кальдерон (Іспанія). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д. Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву «гонгоризм» на честь помітного представника (дивись вище).

Регіональні особливості бароко[ред. | ред. код]

Докладніше: Козацьке бароко
Докладніше: Російське бароко

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.

Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями — бароко світське (палаци аристократії та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.

Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі Вілянов у Варшаві (Польща), мисливський замок Ступініджі біля Турину (Італія), Шенбрунн в Відні (Австрія), декілька замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції.


Скульптура бароко в Італії[ред. | ред. код]

Скульптура бароко в Австрії[ред. | ред. код]

Скульптура бароко в Україні[ред. | ред. код]

Бароко в українському мистецтві[ред. | ред. код]

Докладніше: Українське бароко

На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Протягом 1610—1630-х років у Львові був збудований найбільший у Львові костел єзуїтів на плані першого барокового римського собору Іль Джезу, завершенням будівництва якого займався архітектор Джакомо Бріано. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттиста Джизлені майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606—1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635—1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах. На завершення доби бароко з середини XVIII ст. у Львові були зведені костел Божого тіла домініканців та Собор святого Юра, перебудовані інтер'єри більшості святинь.

Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком (1640 рр — реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок.

Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна (архітектор Паоло Фонтана, 1750).

В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.

В 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—1740), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—1773), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), Собор святого Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—1770), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—1791). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.

В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогому одязі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканому і багато орнаментованому одязі.

Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

Бароко і рококо на землях України[ред. | ред. код]

Старий Загорів, Волинська обл. Колишній бароковий костел, Різдво-Богородицький монастир.
Церква Святої Трійці (Жовква). Царські врата. Різьблення Ігнатія Стобенського. Поч. 18 ст.
Собор і колегіум, Кременець. Тернопільська область

Пізнє бароко поступово губило свої найкращі риси: монументальність, творче використання ордеру, різноманітність планів споруд. В будівництво прийшли митці, важко залежні від замовників, бо головними меценатами та користувачами бароко стають королівські родини, магнати-тирани, могутня та реакційна церква.

Замовник свого палацу в Празі Альбрехт Вальдштейн у 1624—1630 роках майже не втручався в будівництво. Тому італійські архітектори Дж. П'єроні та А. Спецца творили у відносній творчій свободі. А палац Вальдштейна став неперевершеним зразком бароко в Празі 17 ст. Архітектор Б. Растреллі (1700—1771) зазнавав таких утисків від імператриць, що по декілька разів переробляв проекти Зимового палацу або дзвіниці Смольного монастиря. Дзвіницю йому так і не довелося побудувати, а Зимовий палац вибудували лише зовні.

Накопичилася втома від постійних пошуків нових оздоб, засобів здивувати (Відьма (Роза), бородата матір — Хосе де Рібера тощо). Орнаменти та прикраси в творчості вийшли на перші місця. Особливо це позначилося у Франції, де позиції бароко завжди були слабкі. А Франція з кінця 17 ст. стає законодавцем мод. Бароко поступово перероджується у рококо — хвилясті лінії, мушлі, кола та овали і перенасиченість оздоб. В інтер'єрі рококо майже неможливо знайти пряму лінію. Бароко захворіло на рококо перед своєю смертю.

Важливими зразками рококо в архітектурі Україні стали споруди Бернарда Меретина. Його костел місіонерів в Годовиці ще має всі ознаки пізнього бароко. А план та зовнішні оздоби собору Св. Юра у Львові майже цілком належать рококо. Проміжну позицію займала ратуша в Бучачі. Адже її тимпан наче охоплений полум'ям ліпнини, характерним виплеском стилю рококо. Тимпанів подібного роду неможливо зустріти ані до рококо, ані після. Хвилясту, нервову тему рококо підтримували й неспокійні скульптури Йоанна Пінзеля, наче хворі на судоми. Дивують і кам'яні ліхтарі на парапетах костелів у Наварії та Годовиці. Подібним ліхтарям місце лише в приватному садку чи на сходинках рококового ж паркового павільйону.

Досконалішим зразком рококо в архітектурі стала й будівля єзуїтського колегіуму та костелу в Кременці Тернопільської об. (архітектор Павло Гижицький 1743 р.). Яскраві фарби фасадів, чотири башти, дивовижні сходинки з кам'яними ліхтарями ріднять споруду з парковим павільйоном більше, ніж із зразками бароко в Олиці, Луцьку, Микулинцях, Старому Чарторийську. Декор і фарби колегіуму — від рококо, і лише гра з різновеликими об'ємами, містобудівне значення споруди, величний розмір костелу — від бароко.

Рококо як стиль на українських землях вивчений мало. До стилю помилково відносять усе, що не зовсім схоже на бароко, навіть в українських енциклопедіях. Українські енциклопедії часів СРСР давно потребують ревізії та переробки.

Є багато прикладів, коли в соборі або в музеї збережена лише одна пам'ятка стилю рококо, наприклад, іконостас або посуд. Сама ж будівля ранішня або пізня за часом створення. В Україні нема пам'яток рококо, де б в інтер'єрі уся оздоба належала цілком до рококо, як це в деяких інтер'єрах палаців Франції чи Німеччини (Боффран, овальна зала готелю Субіз в Парижі 1730 рр.,зали Нового палацу Фрідріха Другого в Потсдамі, плафон в апартаментах королеви палацу Реалє, Неаполь). Рококо України ще чекає на своїх прискипливих дослідників.

Деякі пам'ятки[ред. | ред. код]

Барокові надгробки в Україні[ред. | ред. код]

Колишній Домініканський костел, Жовква. Надгробок Марка Собеського роботи Андреаса Шлютера.

Прикрасою деяких барокових костьолів України були барокові надгробки. Тема нечаста в обговореннях про твори мистецтва, а дарма.

Меморіальна пластика одна з характерних рис доби бароко і класицизму. Надгробок Олександра Ванка Лагодовського 16 століття розмістили у Львівській галереї мистецтв за його значущі мистецькі якості.

Про врятований Возницьким Борисом Григоровичем надгробок дітей родини Понінських скульптора Канови тепер відомо й широкому загалу.

Але є твори, що випали з поля зору дослідників. Серед них є значущі. Так, в місті Жовква зберіглися два надгробки роботи Андреаса Шлютера, знакової постаті в мистецтві бароко. Зберегти, вивчити і зробити копії тих надгробків — завдання невідкладне.

Бароко в Російській імперії[ред. | ред. код]

Докладніше: Російське бароко

У Росії розвиток Бароко був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави.

Цілком справедливо його поділяють на «московське» (предбароко або «наришкінське») (1680-ті — 1720-ті), ранішнє або «петровське» (1700-ті — 1730-ті), та розвинене або єлизаветинське (1740-ві — 1770-ті). Поділ є умовним, бо в провінції ці стилі існували більший термін. Яскравими зразками ранішнього бароко Росії були Меншиковський палац у Кронштадті (сильно перебудований, майже зник як барокова пам'ятка), Петропавлівський собор у фортеці (збережений), Меншиковський палац на Васильївському острові (реставрований, філія музею Ермітаж), Петергоф (палацово-парковий ансамбль) та Меньшиковський палац в передмісті Оранієнбаум, деякі споруди Олександро-Невського монастиря (потім однойменної лаври), Костянтинівський палац у Стрельні (реставрований).

Риси бароко притаманні і репрезентативним портретам. Вельможі подані в розкішних шатах, як важливі державні діячі чи військові. Особливо багато подібних портретів було створено в перші роки царювання імператриці Катерини ІІ (худ. Рослєн, портрет графа Чернишова З. Г., худ. Лампі, портрет Потьомкіна в лицарських обладунках). Риси інтимності і неупередженості можна знайти лише в портретах жінок або дітей (Іван Вишняков, портрет Сари Фермор).

Російське бароко, на відміну від західноєвропейського, не мало містицизму. Видатними пам'ятками російського бароко є палац у Пушкіно (кол. Царське Село (музей-заповідник)), Зимовий палац, Смольний собор, Нікольський військово-морський собор та інші будови стилю бароко Санкт-Петербурга, створені В. В. Растреллі, С. І. Чевакінським і Д. В. Ухтомським — зразки розвиненого бароко.

У Москві напрочуд мало зразків розвиненого бароко в архітектурі. Ось доля деяких. Світські зразки бароко — палац імператриці Анни в Аненгофі, Лефортово (арх. Б.Растреллі, не існує).

Дерев'яний бароковий палац Шереметєва в Кусково (так звані Старі Хороми) розібрані через помилки в розрахунках та загрозу завалитися. Їх місце зайняв нинішній одноповерховий палац в стилі ранішнього класицизму.

Палац в Ясенєво — реставровано лише «за аналогіями бароко», тобто новостворена будівля за уявою сучасного виконроба.

Цікавим зразком бароко є палац Апраксіних (збудовано в 1766—1769 рр). Згодом палац придбала родина Трубецьких («Трубецькі-комод»).

Значною пам'яткою релігійної архітектури доби бароко є Церква Климента Папи Римського в Замоскворіччі, якого шанують і православні. Вибудувана на кошти канцлера Бестужева за проектом П'єтро Антоніо Трезіні (1742—1747 рр).


Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мустафін О. Р. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с. 171—177
  2. Caravaggio's oil painting technique. Web Art Academy (en-US). 2015-07-21. Процитовано 2019-06-06. 
  3. Artists Materials - Caravaggio and the Baroque Palette - Natural Pigments. Default Store View (en). Процитовано 2019-06-06. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]