Бернський зенненхунд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бернський зенненхунд
Пес свійський (Canis familiaris)

Бернський зенненхунд (бернська вівчарка, нім. Berner Sennenhund) — пастушача порода, яка походить з швейцарського кантону Берн.

Походження[ред. | ред. код]

Адам Бенно, Бернський зенненхунд з цуценятами, 1862 рік, полотно і масло

Порода сформувалася в Швейцарії поблизу Берна, в основному в Дюрбаху і Бургдорфі. Бернський зенненхунд сходить до давньоримського бойового собаки (молос легіонерів). Використовувався Бернський зенненхунд для охорони стад.

Після того як у 1902, 1904 і 1907 роках такі собаки були показані на виставках, деякі власники в 1907 році об'єдналися, щоб розводити чистопородних собак. Вони заснували клуб і встановили стандарт породи. У 1910 році на виставці було представлено 107 собак. З тих пір порода стала називатися бернський зенненхунд (раніше носила назву дюррбахлер) і отримала велику популярність у Швейцарії та Німеччині.

У 1949 році була додана кров ньюфаундлендів.

Стандарт МКФ[ред. | ред. код]

Загальне враження[ред. | ред. код]

Довгошерста, триколірна, сильна і рухлива робоча собака, вище середнього розміру, з міцними лапами, гармонійна і добре збалансована. Темперамент — упевнена в собі, уважна, пильна, безстрашна у щоденних ситуаціях; добродушна і віддана своєму господареві, і не агресивна з незнайомими людьми; помірного темпераменту, слухняна.

Розміри[ред. | ред. код]

Ріст псів у холці — 64—70 см (в ідеалі: 66—68 см). Ріст сук у холці — 58—66 см (в ідеалі: 60—63 см).

Довжина корпусу повинна перевищувати висоту в холці у співвідношенні 9:10.[1]

Дискваліфікаційні вади[ред. | ред. код]

Агресія, боягузтво, розщеплений ніс, недокус, перекус, перекіс нижньої щелепи, один або 2 блакитних ока, ентропіон, ектропіон, залом хвоста; хвіст, згорнутий в кільце; коротка шерсть; двобарвне забарвлення; окрас, відмінний від трикольорового; інший основний колір, крім чорного.

Характеристика[ред. | ред. код]

пес (ліворуч) і сука (праворуч) породи Бернський зенненхунд

Витривалий, урівноважений, миролюбний, добрий і чутливий собака, з легким життєрадісним і врівноваженим характером. До чужих людей ставиться насторожено, віддана господареві і буде захищати її та майно від зазіхань, хоча не агресивна по природі і гавкає нечасто. Легко піддається навчанню. При дресируванні слід проявляти наполегливість, але без натиску. Зрілості собаки цієї породи досягають лише після 1,5—2 років.

Серед всіх чотирьох порід зенненхунд ця собака найпоширеніша, чому найбільшою мірою сприяли його доброзичлива зовнішність, довга, кудлата шерсть і добродушна вдача.

Здоров'я[ред. | ред. код]

До фізіологічних належать захворювання серця, захворювання очей, захворювання опорно-рухового апарату, до генетичних ознак, що вважаються браком для породи відносяться «блакитні очі», залом хвоста, перекус і недокус щелеп і різний шлюб забарвлення. Самим серйозним генетичним захворюванням в даній породі собак є дисплазія ліктьового та кульшового суглобів.

В середньому бернські зенненхунд живуть 7-10 років.[2] На жаль, міцним здоров'ям і довгожительством зазначена порода не відрізняється.

Незважаючи на чистопородне розведення собака дуже близька до природного типу. Бернський зенненхунд пристосований до життя в різних умовах. Бернський зенненхунд володіє хорошим здоров'ям. Як будь-яка велика порода, буває схильний до дисплазії кульшового суглоба. Це генетичне захворювання з рецесивною спадковістю. Якщо обоє батьків страждають цим захворюванням, то половина цуценят будуть мати цю патологію. Але і від здорових батьків можуть народитися цуценята з дисплазією стегна. Величезне значення має вирощування. За останні 10 років серед породних собак, які використовуються в розведенні, кількість захворювань дисплазією кульшового суглоба значно зменшилася завдяки суворому відбору і своєчасному обстеженню.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бернский зенненхунд: характер, фото,. DogSecrets.ru (ru-RU). Процитовано 2018-10-27. 
  2. Бернский зенненхунд - описание, характеристика породы. Sobaky.Info (ru-RU). 2018-04-11. Процитовано 2019-08-30. 

Література[ред. | ред. код]