Бескидники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:45, 4 травня 2019, створена Franko Lemberger (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бескидник
Бескидник

Бескидники (пол. Tołhaj, угор. tolvaj)) — карпатські розбійники, які діяли в XVI-XVIII століттях в Бескидах, тобто на Бойківщині обидвох схилів Східних Карпат (зокрема, поблизу верхів'їв Сяну).

Спочатку в ліси йшли місцеві жителі, рятуючись від нестабільності суспільства, важкого життя і небезпеки проживання у прикордонних областях Польщі й Угорщини. З часом люди, які шукали порятунку в карпатських лісах від переслідувань влади, полюбили легке, розгульне життя і ставали справжніми розбійниками, живши за рахунок нападів і пограбувань.

В Східних Карпатах, за якими історично закріпилась назва «Бескиди», та польській частині Карпат, так званих «Бещадах», їх називали «бескидниками», «опришками», «гультяями», в Угорщині — «толгаями». Тут збиралися представники різних народів та соціальних груп Європи, але переважно це були волохи, русини, поляки та мадяри.

Бескидники збирались в чисельні групи, озброєні мушкетами, пістолями, піками, сокирами та ін. Створювались цілі загони бескидників, які мали навіть барабани та литаври. Бескидники тероризували всі східні та південні Карпати та Прикарпаття. Розбійницькі напади продовжувались понад 450 років (з початку XIV до середини XIX століття). Об'єктами їх нападів були села, маєтки, церкви та костели, та навіть міста. В історії збереглися згадки про пограбування бескидниками околиць міста Турка, маєтку Казимира Турського (тодішнього володаря Турки) у Дзвинячі, знищення маєтку шляхтича з роду Височанських у 1648 році та маєтку посесора Яна Миколаєвського в Жуп'янім у 1671 році.

Бездіяльність з боку місцевої шляхти спонукали бескидників із сусідньої Угорщини до ще масовіших акцій. Так, взимку 1657 року через перевал перейшли загони угорця Ракоці. Не зустрівши серйозного опору, вони узяли в облогу м. Самбір. Місцевий гарнізон, який складався з 2 тисяч жовнірів, за активної підтримки містян насилу відбив атаку. Зазнавши невдачі, бескидники рушили через Перемишль на Краків, грабуючи та спалюючи на своєму шляху села та багаті маєтки.

Розбійницький промисел знаходився під протекцією деяких представників місцевої влади, з якими бескидники ділилися частиною своєї здобичі, в обмін на допомогу у випадку можливих неприємностей чи погроз. Серед таких покровителів найвпливовішою була група угорських феодалів — магнатів із родів Другетів, Аспермонтів, Нагітучів, Петейличів, Ракоці, Веселів та Рекеличів, які володіли помістями в Ужгороді, Мукачеві, Тренчині і Хирові. Яскравим прикладом такої взаємодії був замок у містечку Гуменне (раніше це були угорські землі), який протягом 1619—1644 років належав роду Другетів та був перетворений ними на базу для розбійницьких набігів на Сяноцьку, Перемишльську та Турківську землі.

Польські та угорські монархи співпрацювали в боротьбі проти бескидників, спираючись на військову силу. У другій половині XVII століття на прикордонних із Угорщиною територіях був запроваджений інститут так званої «смоляцької служби». «Смоляками» (або пандурами) називали професійних військовиків, які очолювали загони самооборони місцевої шляхти. З часом «смоляками» стали називати всіх учасників піших найманих загонів (військ). Кількість бійців у них коливалась від 20 до 100 чоловік — в залежності від ситуації. Командир загону отримував щомісячну плату 100 злотих, його підлеглі — в залежності від місця служби: за несення гарнізонної служби в селі чи в містечку — 10 злотих на місяць, за службу безпосередньо на кордоні, в польових умовах — 12. «Смоляки» відбува́ли безперервну службу приблизно 5 місяців на рік — навесні (з половини квітня до половини червня) і восени (упродовж вересня-листопада).

Із входом Галичини до складу Австро-Угорщини у 1772 році та зміцненням державних органів влади, ситуація стабілізувалася і активність бескидників пішла на спад.

В радянський період діяльність бескидників майже завжди видавалась як повстанський, народно-визвольний рух проти гнобителів.

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Опришки