Битва на річці Шайо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монгольські походи
Західний похід монголів
Battle of Mohi 1241.PNG
Битва на річці Шайо. Мініатюра XIII століття
Координати: 47°58′40″ пн. ш. 20°54′47″ сх. д. / 47.97777777780554942° пн. ш. 20.91305555558333396° сх. д. / 47.97777777780554942; 20.91305555558333396
Дата: 11 квітня 1241
Місце: річка Шайо, Угорщина
Результат: Перемога монголів
Сторони
Монгольська імперія Armoiries Hongrie ancien.svgУгорщина,
Хорватія
Командувачі
Бату
Субедей
Шибан
король Угорщини Бела IV
Коломан, герцог хорватський
Військові сили
близько 40 000 близько 60 000
Втрати
близько 1 000[1] близько 40 000[1]

Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, с одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Каданом і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 12361242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 12401242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.

Передумови

У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[2] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.

У 1241 році монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторглися в Польшу. Решта монгольського війська пробилась через верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголов начолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдавію і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.

Співвідношення сил

Монгольское войско, выступившее против Венгрии, насчитывало от 20 до 40 тысяч человек.

Венгерско-хорватское войско насчитывало от 30 до 60 тысяч воинов[3].

Джувейни, оценивающий силы венгров (башгирдов[4]) в 450 тыс. воинов, упоминают сообщение Шибана о том, что их вдвое больше монгольского войска. Рашид-Ад-Дин в аналогичном рассказе[5] пишет о 400 тыс. воинов, однако, относя это к событиям в Волжской Булгарии в 1236 году.

Хід битви

План битви

Венгерско-хорватское войско 6 дней преследовало монгольский передовой отряд, на седьмой день вечером остановилось в долине Мохи перед рекой Шайо.

Ночью основные силы монгольского войска во главе с Субэдэем переправились через реку на левом фланге, обойдя венгерский лагерь с юга, другая часть монголов (Батый, Шибан) захватила мост через реку, оттеснив венгерский охранительный отряд. Утром монголы начали обстрел расположенного в долине венгерского лагеря с окружающих холмов из луков и камнемётных машин, затем ворвались в лагерь. Монголы не замкнули кольцо окружения. Венгерское войско обратилось в бегство, монголы постепенно уничтожали его в ходе преследования на протяжении 6 дней и на плечах бегущих ворвались в Пешт.

Наслідки

Гибель войска сделала венгерские земли беззащитными перед лицом завоевателей. Корпус Кадана от Пешта прошёл к Адриатическому морю, разорив Хорватию и Далмацию.

Бела IV бежал под защиту австрийского герцога Фридриха II, отдав ему за помощь против монголов казну и три венгерских комитата. Корпус Батыя, соединившись с пришедшим из Польши после победы при Легнице корпусом Байдара, не рискнул столкнуться с соединёнными силами Чехии, Австрии и Каринтии (по другой версии, причиной поворота монголов на восток стало получение известия о смерти великого хана Угэдэя в декабре 1241 года). На обратном пути часть монгольского войска потерпела поражение от болгарского царя Ивана Асеня II.

див. також

Посилання

  1. а б Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
  2. Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
  3. Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1]
  4. Джувейни. История завоевателя мира[2]
  5. Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3]

Література

  • Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[4]
  • «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999[5]