Благоговіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Благоговіння - почуття найглибшої й найщирішої пошани й любові. Термін найчастіше вживається в релігійному контексті, позначаючи особливе відношення до сакрального, на відміну від профанного, але може також мати патріотичне (захоплення національними героями, трепетне відношення до державної символіки), естетичне (захоплення творами мистецтва), ідеологічне забарвлення тощо.

Етимологія слова

Слово складається із старослов'янських слів "благо" - "добро" та "говѣти" - "шанувати". Церковнослов'янське слово "Благоговѣніє" є аналогом давньогрецького терміна ευλαβεομαι, що двічі зустрічається в грецькому тексті Нового Завіту (Дії 23:10, Євр 11:7), а також 38 разів у Септуаґінті.

Пол Вудраф та його розуміння благоговіння

Пол Вудраф у своїй книзі "Благоговіння: відновлення забутої чесноти" (Reverence: Renewing a Forgotten Virtue), визначає благоговіння як "високорозвинена здатність відчувати зачудування, пошану й сором". У цій же роботі він пише, що сучасне суспільство втрачає відчуття правдивого благоговіння, котре заміняється сухістю й надмірним раціоналізмом. Згідно з Вудрафом, благоговіння не є виключно релігійним поняттям, а є важливим елементом життя людини, зокрема й політики. Воно активується не через такі декларативні висловлювання, як наприклад Кредо, а через музику, захоплення героїчними подвигами чи пережитті смерті іншої людини.

Посилання

  • Woodruff, P. (2001). Reverence : renewing a forgotten virtue . Oxford: Oxford University Press.