Богацький Павло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богацький Павло Олександрович
Народження 17 березня 1883(1883-03-17)
  Купин, Поділля
Смерть 23 грудня 1962(1962-12-23) (79 років)
  Воллонґонґ
Рід діяльності журналіст
літературознавець

Павло́ Олекса́ндрович Бога́цький (англ. Pavlo Bohatsky; 17 березня 1883, Купин, Поділлі — 23 грудня 1962, Воллонґонґ, Новий Південний Уельс, Австралія, похований там само) — український письменник, журналіст, літературознавець, літературно-театральний критик, бібліограф, редактор, політичний і військовий діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Павло Богацький народився 17 березня 1883 року в містечку Купин Подільської губернії, син священика. Після навчання в Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. Після молодечого захоплення орнітологією, Богацький захопився літературою, а натрапивши на «недозволені» книжки, захопився ще й революційною акцією. Праця в таємному революційному гуртку, зв'язки з невгодними для начальства людьми, редагування шкільного часопису «Проба сил» спричинились до звільнення в грудні 1903 р. Богацького з 5 класи семінарії на підставі резолюції архиєрея «за дух, не соотвєствующій дух семінарії». Після цього Богацький вступив до офіцерської юнацької школи у Вільні, яку скінчив березня 1906 року з рангом підпоручника. Призначений офіцером до Луцького полку піхоти, до 10 роти, що стояла тоді в м. Ромен на Полтавщині. Продовження праці по революційних гуртках спричинилась до того, що Богацький був заарештований у вересні 1906 року і посаджений в «Косий Капонір» київської цитаделі, де й пробув 5½ місяців, аж до повного звільнення його з військової служби.[2] У цей час він, подібно до переважної частини молодої української інтелігенції, перебував під впливом як національних, так і соціалістичних ідей.

Шлях до університету був заборонений, тому Богацький вступив на агрономічний факультет Київської політехніки (1907–1908) але не докінчив через літературної і редакційної праці.[2] В 1910-х роках активно виступав з прозовими творами.

Разом з Микитою Шаповалом стає організатором і редактором київського журналу «Українська хата», який видавали з березня 1909 р. аж по серпень 1914 року, колу журнал був закритий, а Богацький був заарештований російською владою і засланий до Наримського краю в Сибір, звідкіль його визволила лише революція 1917 року.[2]

В 1917 році повернувся до Києва, і в квітні 1917 року на першому Всеукраїнському Національному Конґресі Богацький був вибраним першим секретарем, а за тим переходить на адміністративну працю, як начальник міліції міста Києва. Був арештований та ув'язнений німцями у зв'язку зі викрадення банкіра Абрама Доброго, де перебував аж до вибуху другої революції в Україні в листопаді 1918 року.[2]

У відновленій Українській Народній Республіці Богацький зайняв посаду столичного отамана, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини.[2]

Знайомий Володимира Самійленка.

Польща і Чехословаччина[ред.ред. код]

В 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював в газеті «Українська Трибуна» (Варшава 1920). Весною 1922 переїхав до Праги для участі в організації української культурної праці в Чехословаччині, де став членом редакції і керівником видання «Нова Україна» (1922–1923), а згодом одним з керівників «Селянської Спілки»

У травні 1926 був обраний головою «Українського Громадського Видавничого Фонду» в Празі, а з 1929 — членом Українського Соціалогічного Інституту в Празі з доручення керувати Кабінетом Шевченкознавства. З 1930 обраний ученим Секретарем і членом Дирекції цього Інституту.[2]

Одержав у 1930-их рр. докторат гоноріс кавза від Українського Соціологічного Інституту в Празі; дійсним членом Історично-філологічного товариства в Празі.[1]

Австралія[ред.ред. код]

До Австралії приїхав у 1949, де став головою Тірольською Громадою у штаті НПВ.[3] Був основоположником Української Громади у Воллонґонґу, брав активну участь в громадському житті і до самої смерті був співробітником «Вільної Думки» (Сідней), продовжуючи працювати над «Малою Літературною Енциклопедію».[1][4]

За активну діяльність у Пласті (Україна, Чехія, Німеччина) нагороджений Орденом св. Юрія в золоті; був дійсним членом Бібліологічної Комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1953).[1][4]

Творчість[ред.ред. код]

  • «Камелія» (1918) — збірка новел
  • «Під баштою зі слонової кості» (1923)
  • «На шляху до освіти» (1941)
  • «Нові літературні прямування» (1942)
  • «„Кобзар“ Т. Шевченка за сто років 1840–1940» (1942) Краків-Львів, Українська книга, т.4
  • «Сучасний стан світового мистецтва»
  • Мала Літературна Енциклопедія (2002) Сідней ISBN 0-908168-12-8.
  • Богацький П. Матеріали до критичного видання творів Грицька Чупринки. — Прага, 1926. — 185 с.
  • Богацький П. Мій дім, мій край, моє життя: Хроніка життя родини Богацьких. — Міттенвальд, 1947. −50 с.
  • Богацький П. Сьогочасні літературні прямування. — Прага: Нова Україна, 1923. — 88 с.
  • Богацький П. Чесний робітник: Оповідання // Дзвін. — 1990. — № 7. — С. 26-27.
  • Богацький П., Шаповал М., Животко А. Українська хата 1909–1914. — Нью-Йорк: Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1955

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Микитович Р. «Богацький Павло» // Енциклопедія української діяспори / гол. ред.: Маркусь Василь. — К. : Наукове Товариство ім. Шевченка і Національна академія наук України, вид. «ІНТЕЛ», 1995. — Т. 4 (Австралія-Азія-Африка). — ISBN 978-5-7702-1069-9. С. 45
  2. а б в г д е Шаповал М. «Доба Хатянства» // Богацький П., Шаповал М., Животко А. Українська хата 1909–1914. — Нью-Йорк: Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1955. — С. 37-39
  3. Козар Іван. «Перші українці в Юнандеррі» // Альманах українського життя в Австралії. Видання українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 677. ISBN 0-908-168-04-7
  4. а б Богацький Лев. «Павло Богацький» // Альманах українського життя в Австралії. Видання українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 926–928. ISBN 0-908-168-04-7

Література[ред.ред. код]

  • Біляїв Володимир. На неокраянім крилі… — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Богацький Павло // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993.- Т. 1. — С. 143.
  • Романенчук Б. «Богацький Павло» // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1969. — Т. 1. — С. 380–381.
  • Прокопчук В. С. «Павло Богацький — учений, краєзнавець» // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 1999. — Вип. 9. -С. 357–364.
  • Погребенник Ф. «Письменник і видавець» // Дзвін. — 1990. — № 1. — С. 28.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред.ред. код]