Відмінності між версіями «Бойки»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15))
(→‎Назва: уточнення)
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 10: Рядок 10:
   
 
== Назва ==
 
== Назва ==
Також бойків розглядають як нащадків давнього племені [[Білі хорвати|білих хорватів]], котрі брали безпосередню участь у [[Етногенез українців|етногенезі українського народу]] часів раннього середньовічя та [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref name="бойки"/>. Але [[Угорці|угри]] переселились в [[Дунай|Наддунайську]] низовину, внаслідок чого племена [[східні слов'яни|східних]] та [[південні слов'яни|південних]] слов'ян були ними розділені<ref name="бойки">стор. 149, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович.&nbsp;— м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993&nbsp;р. ISBN 5-7707-4049-3</ref>.
 
 
Дослідники [[Павел Йозеф Шафарик|Павло Шафарик]] та [[Франьо Рачки]] ґрунтуючись на [[Візантія|візантійських]] згадках 10 ст. [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина Багрянородного]] про положення «Бойків» ([[Бойківщина|Бойківщини]]) за «Туркією» ([[Угорщина|Угорщиною]]), вважав Бойківщину батьківщиною [[Білі серби|білих сербів]]<ref name="бойки" />.
 
 
 
Священик [[Йосип Левицький]] у друкованій передмові до «Граматики» ([[1831]]) пояснював назву «бойки»&nbsp;— від вживання в їхній мові частинки «бо є», «бойє» («тільки»)<ref name="бойки" />, на відміну від [[Лемки|лемків]], що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Як основна ця версія наведена і в [[Етимологічний словник української мови|ЕСУМ]]<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ1}}</ref> Назва популяризована О. Торонський, В. Хіляк та інші.
 
Священик [[Йосип Левицький]] у друкованій передмові до «Граматики» ([[1831]]) пояснював назву «бойки»&nbsp;— від вживання в їхній мові частинки «бо є», «бойє» («тільки»)<ref name="бойки" />, на відміну від [[Лемки|лемків]], що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Як основна ця версія наведена і в [[Етимологічний словник української мови|ЕСУМ]]<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ1}}</ref> Назва популяризована О. Торонський, В. Хіляк та інші.
   
 
У [[Словаччина|Словаччині]] бойків називають «пуйдяками» ({{lang-sk|Pujďák}}), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від [[Лемківський говір|лемківського]] «пійдемо».
 
У [[Словаччина|Словаччині]] бойків називають «пуйдяками» ({{lang-sk|Pujďák}}), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від [[Лемківський говір|лемківського]] «пійдемо».
   
За версією, наведеною в «[[Енциклопедія українознавства|Енциклопедії українознавства]]» як найпоширеніша, етнонім «бойки» походить від [[кельти|кельтського]] племені [[бойї]]в, яке проживало на території Чехії й Австрії в пізньоантичні часи<ref name="бойки"/>. Згідно з ЕСУМ ця версія зараз розглядається як безпідставна<ref name="ЕСУМ"/>.
+
За версією, наведеною в «[[Енциклопедія українознавства|Енциклопедії українознавства]]» як найпоширеніша, етнонім «бойки» походить від [[кельти|кельтського]] племені [[бойї]]в, яке проживало на території Чехії й Австрії в пізньоантичні часи<ref name="бойки"/>. Згідно з ЕСУМ ця версія зараз розглядається як безпідставна<ref name="ЕСУМ"/>. У компілятивному творі візантійського імператора [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина VII Багрянородного]] «[[De Administrando Imperio]]» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ) згадується місцевість під назвою «Бойки» ({{lang-el|Βοικι}}), але контекст вказує на її розташування в землях південних слов'ян<ref>[http://books.google.com/books?id=3al15wpFWiMC&printsec=frontcover&hl=ru&cd=1&source=gbs_ViewAPI#v=onepage&q&f=false ''Constantine Porphirogenetus''. De administrando imperio.&nbsp;— Dumbarton Oaks, 1966.]</ref>.
   
 
Від етноніму «бойки» походить і прізвище «[[Бойко]]».
 
Від етноніму «бойки» походить і прізвище «[[Бойко]]».
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
 
Також бойків розглядають як нащадків давнього племені [[Білі хорвати|білих хорватів]], котрі брали безпосередню участь у [[Етногенез українців|етногенезі українського народу]] часів раннього середньовічя та [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref name="бойки"/>. Але [[Угорці|угри]] переселились в [[Дунай|Наддунайську]] низовину, внаслідок чого племена [[східні слов'яни|східних]] та [[південні слов'яни|південних]] слов'ян були ними розділені<ref name="бойки">стор. 149, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович.&nbsp;— м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993&nbsp;р. ISBN 5-7707-4049-3</ref>.
На думку багатьох вчених, перша писемна згадка про бойків{{сумнівно}} трапляється в 948—952 роках нашої ери у компілятивному творі візантійського імператора [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина VII Багрянородного]] «'''''[[De Administrando Imperio]]'''''» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ): {{text|Серби [ці] походять від неохрещених [[серби|сербів]], які також називаються "білими" і живуть по ту сторону країни тюрків, в місцевості, що зветься ними Бойки. З ними межує країна франків, а також Велика Хорватія, неохрещена, яку теж називають "Білою". Ось там і живуть спрадавна ці серби <ref>[http://books.google.com/books?id=3al15wpFWiMC&printsec=frontcover&hl=ru&cd=1&source=gbs_ViewAPI#v=onepage&q&f=false ''Constantine Porphirogenetus''. De administrando imperio. - Dumbarton Oaks, 1966.]</ref>}}
 
   
 
Дослідники [[Павел Йозеф Шафарик|Павло Шафарик]] та [[Франьо Рачки]] ґрунтуючись на візантійських згадках 10 ст. Костянтина Багрянородного про положення землі {{lang-el2|Βοικι}} за «Туркією» ([[Угорщина|Угорщиною]]), вважав Бойківщину батьківщиною [[Білі серби|білих сербів]]<ref name="бойки" />.
В цьому контексті «Бойки» ({{lang-el|Βοικι}}) — це [[топонім]], причому не автентичний.
 
   
 
== Культура ==
 
== Культура ==

Версія за 13:50, 9 липня 2019

Бойки (XIX ст.)
Бойки з Долинського округу (1898 р.)
Бойки, літографія 1837 р.

Бо́йки, самоназва: верховинці, горальці, підгіряни (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken, рос. бойки) — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина») від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході. В Україні розселені в гірських районах Українських Карпат і Прикарпатті (Болехівський, Долинський і Калуський райони та частина Рожнятівського району Івано-Франківської області; Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського районів Львівської області; Міжгірського та частини Воловецького районів Закарпатської області[1]).

Найбільші міські поселення Бойківщини — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Борислав, Долина, Калуш й інші.

Назва

Священик Йосип Левицький у друкованій передмові до «Граматики» (1831) пояснював назву «бойки» — від вживання в їхній мові частинки «бо є», «бойє» («тільки»)[2], на відміну від лемків, що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Як основна ця версія наведена і в ЕСУМ[3] Назва популяризована О. Торонський, В. Хіляк та інші.

У Словаччині бойків називають «пуйдяками» (словац. Pujďák), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від лемківського «пійдемо».

За версією, наведеною в «Енциклопедії українознавства» як найпоширеніша, етнонім «бойки» походить від кельтського племені бойїв, яке проживало на території Чехії й Австрії в пізньоантичні часи[2]. Згідно з ЕСУМ ця версія зараз розглядається як безпідставна[3]. У компілятивному творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ) згадується місцевість під назвою «Бойки» (грец. Βοικι), але контекст вказує на її розташування в землях південних слов'ян[4].

Від етноніму «бойки» походить і прізвище «Бойко».

Історія

Також бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів, котрі брали безпосередню участь у етногенезі українського народу часів раннього середньовічя та Київської Русі[2]. Але угри переселились в Наддунайську низовину, внаслідок чого племена східних та південних слов'ян були ними розділені[2].

Дослідники Павло Шафарик та Франьо Рачки ґрунтуючись на візантійських згадках 10 ст. Костянтина Багрянородного про положення землі Βοικι за «Туркією» (Угорщиною), вважав Бойківщину батьківщиною білих сербів[2].

Культура

Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. В сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.

Чоловічий стрій

Чоловіки носили штани синього кольору заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а взимку — вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, завужені до верху. Взимку носили довгі до коліна бурки чорного кольору, які носили на плечах не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого кольору, а серм'яги кавового. Влітку на голові носили так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків були оздоблені мережкою. На голові носили також «кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку чорний низький з широкими крисами капелюх.[джерело?]

Жіночий стрій

Жінки бойків носили на голові сивого кольору баранячі шапки з зеленим або червоним верхом; спідниці в квіти, поверху спідниці — пстру (вовняну запаску); сорочку з відокремленим станком, зібраним подолом та розрізом на спині. Сорочки вишивали на грудях у вигляді півкола. Спідниці були з білого полотна або вибійки (мережки). На свята волосся носили розпущеним. Носили також білі полотняні свитки, дівчата заплітали волосся в одну косу, яку прикрашали квітами і стрічками; жінки заміжні носили на голові завійку, яка часом цілком закривала голову. Взимку поверх звичайного одягу носили небесного кольору бекешу, розшиту червоними шнурами та чоботи. На шиї жінки бойків носили багато скляних пацьорків. До церкви ходили тільки в чоботах, обов'язково чорних (за описом Оскара Кольберґа)[5].

Відомі особистості Бойківщини

Галерея

Див. також

Примітки

  1. Бойки // Ін-т історії України НАНУ
  2. а б в г д стор. 149, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  3. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  4. Constantine Porphirogenetus. De administrando imperio. — Dumbarton Oaks, 1966.
  5. Oskar Kolberg. Rus Czerwona, czesc 1, Warszawa, 1976, s. 29-60

Джерела

Посилання