Бочаров Яків Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:51, 15 вересня 2018, створена Krupski Oleg (обговорення | внесок) (уточнення)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Бочаров
рос. Яков Бочаров
Ім'я при народженні Яків Васильович Бочаров
Народився 1923
с. Єлизаветинське, Благодарненський район, Ставропольський край
Помер 2 жовтня 1943(1943-10-02)
Запоріжжя, Українська РСР, СРСР
Поховання Вільнянськ
Громадянство СРСР СРСР
Учасник Німецько-радянська війна
Військове звання Старший сержант
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За оборону Сталінграда»

Яків Васильович Бочаров (рос. Яков Васильевич Бочаров; 1923, с. Єлизаветинське — 2 жовтня 1943 р.) Герой Радянського Союзу, у роки Вітчизняної війни командир 76-го гвардійського стрілецького полку (27-а гвардійська стрілецька дивізія, 8-а гвардійська армія, Північно-Західний фронт), старший сержант.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в 1923 році в селі Єлизаветинське Благодарненського району Ставропільського краю в сім'ї селянина. З 1943 року член ВКП (б)/ КПРС. Отримав п'ятикласну освіту.

В Червоній армії з березня 1942 року. На фронті з серпня 1942 року. Брав участь у Сталінградській битві.

На початку жовтня 1943 року частини 8-ї гвардійської армії Північно-західного фронту вийшли на підступи до міста Запоріжжя. Фашисти спробували повернути втрачені позиції перейшли до контратаки. 2 жовтня 1943 року на ділянці 76-го гвардійського стрілецького полку 27-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням командира гвардії старшого сержанта Бочарова з розрахунком, було залучено бою дванадцять танків та близько двох рот піхоти.

Яків Васильович підпустив танки ворога на дистанцію 300 метрів та підпалив один з них. Німецька сторона зосередила вогонь по лінії оборони червоноармійців, на артилерійському підрозділі. Від ворожого снаряда був тяжко поранений один з воїнів та вбитий заряджаючий. Командир Бочаров сам став до прицілу та підбив один танк ворога. Наступним ворожим снарядом був вбитий останній боєць розрахунку, сам Бочаров був поранений у ліву руку. Залишившись самотнім біля прицілу він знищив третій ворожий танк. Коли закінчились снаряди, старший сержант Бочаров вогнем з автомата почав відбиватися від піхоти супротивника. Він захищав позицію до тих пір, поки не загинув від прямого влучення снаряду у гармату.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. за мужність, героїзм та хоробрість, проявлені у боротьбі з німецько-фашистським загарбником, старшому сержанту Бочарову Якову Васильовичу посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У м. Вільнянськ його іменем названа вулиця.

Нагороди[ред. | ред. код]

Орден Леніна, Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня, медаль «За оборону Сталінграда».

Джерела[ред. | ред. код]