Бронепотяги УНР і УГА

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бронепотяги УНР і УГА — броньовані потяги, які використовувалися українськими арміями під час радянсько-української війни 19181920 років. В УНР вони носили назву панцерники або панцерні потяги. Вони були взяті на озброєння армії УНР у кінці 1918 — початку 1919. Три імпровізовані бронепотяги були у Січових Стрільців ще під час антигетьманського повстання у листопаді 1918. Згодом до них додалися два справжні бронепотяги, успадковані від армії Гетьманату. У грудні 1918 у Києві почалося будівництво 4 нових бронепотягів. Впродовж 1919 року в ході боїв частини армії УНР захопили декілька більшовицьких бронепотягів. Станом на 16 серпня 1919 року перед наступом на Одесу армія УНР мала у своєму складі 9 бронепотягів. Сумарно вони мали 12 гармат та 54 кулемети, більше 700 осіб екіпажу. Усі бронепотяги було втрачено до кінця 1919 року. Нові бронепотяги будувалися у середині 1920 року та існували в об'єднаній армії УНР до листопада 1920 року.

Перші бронепотяги в ЗУНР створювалися на основі звичайних потягів, укріплених дерев'яними брусами. Надалі у кузнях Дрогобича почалося будівництво справжніх панцерників.

Відомі бронепотяги армії УНР[ред. | ред. код]

Назва Час створення або захоплення Склад і озброєння Екіпаж, командування Ареал бойових дій, належність до частини Час загибелі Примітки
1-й панцирний потяг Твердовського січень 1919[1] невідомо сотник Матвій Твердовський (командир)[1] Лівобережна Україна; пізніше у складі Південної групи ДА УНР[1] квітень 1919 (знешкоджений і переданий румунам)[1] легкий саморобний потяг; команда на чолі з командиром перейшла після знешкодження на потяг Помста[1]
1-й Український кулеметно-гарматний 26 лютого 1918[2] 1 гармата, 4-5 кулеметів[2] 12 старшин, 7 козаків; підосаул Ракунов (командир)[2] воював до кінця Першої українсько-більшовицької війни[2] травень 1918 (розформований)[2] саморобний бронепотяг, створений на Поліссі[2]
Богунець 30 липня 1919 (захоплений у бою біля станції Клемачівка Чорними Запорожцями полковника Дяченка) 6 гармат і 12 кулеметів невідомо 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року) невідомо
Великий Луг невідомо невідомо невідомо бій біля Христинівки, серпень 1919 року невідомо бій за участі трьох бронепотягів (також «Запорозька Січ» і невідомий) описав Володимир Сосюра; бронепотяг вирвався з оточення
Вільна Україна (I) грудень 1917[3] кілька гармат, 24 кулемети[3] добровольці з числа гімназистів та студентів; капітан Долгополов (командир)[3] бої на лінії Бахмач-Доч (грудень 1917 - січень 1918)[3] 7 лютого 1918 (захоплений більшовиками)[4] колишній російський потяг типу «Хунхуз»[3]; у лютому 1918 використаний пробільшовицькі налаштованими залізничниками проти українських військ під час вуличних боїв у Києві, виведений з ладу, пізніше остаточно захоплений більшовиками[5]
Вільна Україна (II) серпень 1919 (захоплений під Старокостянтиновом силами УГА в більшовиків, до того носив назву «Комунист Коростеньського района») невідомо 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року) бої за Київ; ІІ-й корпус УГА 17 листопада 1919 (захоплений денікінцями, перейменований на «Грозу») збудований на київському заводі Греттера і Кріванека
Вірний син (Вірний син України) імовірно перейменований «Правобережний»[6], за іншими даними захоплений у Жмеринці у серпні 1919 1 гаубиця, 3 легкі гармати[6] 14 старшин, 2 підстаршин, 125 козаків; командир — полковник Овчаренко[6] напрямок Вапнярки, ст. Сербинівка 13 листопада 1919 року, знищений артилерією Добровольчої армії
Воля кінець 1918 — початок 1919[7] 6 кулеметів сотник Гарбузюк (командир) бої за Коростень (січень 1919); 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року) 25—26 вересня 1919 (захоплений білогвардійцями)[8] за спогадами підполковника Дієвої армії УНР Прохода Василя Хомича
Гайдамака кінець грудня 1918 (захоплений у білогвардійців 3-м Гайдамацькім полком О. Волоха)[9] 2 гармати, 14 кулеметів невідомо дивізія бронепоїздів під командуванням отамана Бойчука (лютий 1919 року) червень 1919 (знищений власною командою під час загального відступу ДА УНР)[9]
Галичина серпень 1919 (захоплений в Старокостянтинові 8-м полком 4-ї бригади УГА в більшовиків) 1 гармата, 5 кулеметів[9] невідомо дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року) 17 листопада 1919 (захоплений радянськими повстанцями)[9] Перейменований «Богунец», спочатку носив назву «Золочів»[9]
Гандзя перейменовано (див. бронепотяг Палій) 2 гармати, 4 кулемети[10] старшина Сидоренко[10], хорунжий Гиренко (комендант) Сірожупанна дивізія Армії УНР квітень 1919 (біля Коростеня, оточений більшовиками, знищений екіпажем) відремонтований більшовиками, потім воював з українськими та білогвардійськими військами[10]
Грім невідомо невідомо невідомо бій за Бердичів (24 березня 1919); Корпус Січових Стрільців[11] 27 травня 1919, знищено у Здолбунові частинами корпусу УСС знищено разом з чотирма іншими
Громобой невідомо невідомо невідомо невідомо невідомо невідомо
Дорошенко грудень 1918[11] невідомо хорунжий Іван Коцюрюба (командир)[11] ст. Печанівка (захоплено 21 березня 1919), Рівне-Здолбунів (30 квітня 1919); 3-й полк Корпусу Січових Стрільців УНР (березень 1919) 27 травня 1919, знищено у Здолбунові знищено разом з чотирма іншими
Запорізька Січ липень 1919[11] невідомо невідомо невідомо невідомо легкий саморобний бронепотяг; наприкінці серпня команда «Запорозької Січі» перейшла на потяг «Хортиця»[11]
Запорожець трофейний, виготовлений у Кременчузі 2 гармати та 14 кулеметів 23 старшини, 101 козак, командир — хорунжий Петришин; комендант з березня 1919 — Куликівський Микола Йосипович бої за Полтаву (січень 1919), Східну Волинь (березень 1919 — серпень 1920), район Бучача та Чорткова (вересень 1920); дивізія бронепоїздів (лютий 1919 року) 19 листопада 1920, підірваний відступаючими українськими військами
Кармелюк 24 травня 1920 (захоплений польськими військами радянський «Красний крестьянін»)[12] два артилерійські вагони, пізніше 2 гармати, 17 кулеметів[13] 20 старшин, 266 козаків, 5 коней; полковник Дворенко-Дворкін (друга половина 1920) район Чорткова (серпень 1920); Волинська дивізія 21 листопада 1920, підірваний відступаючими українськими військами
Кліщ початок 1919[14] 8 кулеметів, 1 гармата[15] або 5 кулеметів 52 вояки та старшини; чотар Личик (командир) 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919 року) 18 жовтня 1919 (непевно), імовірно захоплений білогвардійцями[15]
На Україну початок вересня 1920[16] невідомо 6 старшин, 51 козак, 11 коней не приймав участі в бойових діях[16] перша половина жовтня 1920 (приблизно)[16] фігурує в документах Дієвої армії УНР вереснем 1920 року
Отаман Мельник серпень 1919 (захоплений в Старокостянтинові 8-им полком 4-ї бригади УГА в більшовиків) локомотив і 4 вагони; 2 гармати і 16 кулеметів 10 артилеристів, 18 кулеметників, командир і його помічник; поручник Степан Невпораний (командир) район Чуднова та Старокостянтинова, дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року) знищений власною командою в оточенні біля ст. Тарасівка
Палій листопад 1918, побудований на ст. Конотоп 2 гармати[10] невідомо бої за Бахмут, Ніжин і Городню; Сірожупанна дивізія Армії УНР невідомо перейменовано (див. Гандзя)
Партизан весна 1919[1] 1 гармата, 5 кулеметів[1] 4 старшини, 1 лікар, 2 підстаршини, 36 козаків[1] сарненський напрям Північної групи ДА УНР; 19-та дієва дивізія А. Добрянського[1] знищений власною командою 26—27 травня 1919 на ст. Здолбунів[1] легкий саморобний бронепотяг[1]
Помста трофейний 3 гармати, 7 кулеметів чотар Твардовський, сотник Федір Суярко (начальник кулеметів) битва за Вапнярку; дивізія бронепоїздів (лютий 1919 року) кінець листопада 1919 (підірваний, один броневагон пізніше увійшов до складу іншого українського бронепотягу)[6]
Правобережний липень 1919[6] 1 гаубиця, 3 гармати, 14 кулеметів полковник Овчаренко 1-й панцирний загін (серпень 1919 року) 29 листопада 1919 (покинутий і спалений у Проскурові, через загрозу захоплення денікінцями)[6] імовірно, наприкінці серпня — на початку вересня 1919 перейменований на «Вірний Син України»[6]
Республиканець початок 1919[6] невідомо 20-30 вояків, командир — К. Сорока[6] Правобережна Україна; у складі Південної групи ДА УНР[6] березень 1919 (перейшов на бік більшовиків)[6] легкий саморобний бронепотяг[6]
Сагайдачний трофейний («Товарищ Троцкий») — кінець березня 1919[15] 2 гаубиці[15] невідомо Луцьк, Рівне 27 травня 1919, знищено у Здолбунові частинами корпусу УСС знищено разом з чотирма іншими
Січовий початок 1919[17] 1 тридюймова гармата, 16 кулеметів; пізніше 2 гармати, 4 кулемета[17] невідомо Лівобережна Україна (січень 1919); Бердичів (березень 1919), потім у районі Шепетівки та Старокостянтинова; Корпус Січових Стрільців[17] 18 червня 1919 (захоплений більшовиками під ст. Деражня)[17] саморобний бронепотяг Корпусу СС[17]
Січовий Стрілець (I) листопад 1918 (захоплений в офіцерських дружин військ Скоропадського)[17] 1 гармата, 10 кулеметів, пізніше 1 гармата, 8 кулеметів[17] хорунжий О. Вудкевич (командир), чотарі Глова та Грицюк (командири кулеметних відділень) [17] Лівобережна Україна (січень 1919), Коростень (березень 1919); Осадний корпус[17] квітень 1919 (захоплений більшовиками у Коростені)[17] колишній російський бронепотяг № 4, у 1918 надійшов на озброєння Армії Української Держави; на початку січня 1919 змінив назву на «Стрілець»[17]
Січовий Стрілець (ІІ) 21 квітня 1919 (захоплений Групою Січових Стрільців більшовицькій «Товарищ Ворошилов»)[18] 2 кулеметних броневагона, вагон із постачанням, вагон для обслуги і набоїв[17] хорунжий О. Вудкевич, с 1 травня 1919 — хорунжий Іван Машура[17]; сотник Іванів (комендант) 3-й полк Корпусу Січових Стрільців УНР (березень 1919 року) 24 травня 1919 захоплений польською армією (перейменовано на «Генерал Довбор» пол. «Generał Dowbor»/«Krechowiak») 21 березня 1919 разом з Корпусом УСС захопили станцію Печанівка
Слава невідомо невідомо рівненське Полісся, район Дубна (травень 1919 року) невідомо На початку 1919 року брав участь у наступі українських сил на протибільшовицькому фронті, рівненське Полісся. Перебував у районі Дубно для підтримки групи отамана Беня в травні 1919 року.
Стрілець початок січня 1919[19] невідомо 100 чоловік залоги та кулеметна чота; хорунжий Махонько (командир)[19] 4-й Запорізький ім. І. Богуна полк[19] імовірно захоплений радянськими військами 19 січня 1919 у Полтаві[19] саморобний бронепотяг[19]
Сух початок грудня 1918[19] 4 кулемети сотник Лебедів (командир) напрям Дубровиця — Лунінець (початок 1919); 2-й панцирний загін під командуванням полковника Марчевського (станом на 16 серпня 1919), 3-й дивізіон бронепоїздів (з вересня 1919) 18 жовтня 1919 (непевно), імовірно захоплений білогвардійцями[20]
Таємний осінь 1919[20] гірські гармати та кулемети[20] сотник Федір Суярко-Животівський (начальник кулеметів) бій в районі Проскурова[20]; дивізія бронепоїздів (серпень 1919 року) 15 листопада 1919 (пошкоджений і виведений з ладу) 29 жовтня 1919 р. разом з 4 українськими бронепоїздами здійснив спробу захопити Вапнярку.
Хортиця серпень 1919[21] бронеплощадка, броневагон; 2 гармати, 8 кулеметів. командири — поручик Дмитро Гонта, пізніше хорунжий Василь Ляшенко[22] бої за Вапнярку, Рудницю, Попелюхи; 3-я дивізія (серпень 1919 року) листопад 1919 (пошкоджений і залишений) 29 жовтня 1919 р. разом з 4 українськими бронепоїздами здійснив спробу захопити Вапнярку.
Чорноморець травень-червень 1920, як польський бронепотяг «Rewera», 19 серпня 1920 переданий військам УНР[23] 4 тридюймових гармати, 1 гармата 4,5 дюйма, 10-12 кулеметів[24] 20 старшин, 210 козаків; прапорщик флоту Л. Костяченко (командир) бої з 8-ю більшовицькою кавалерійською дивізією поблизу Стрия (кінець серпня 1920), бої поблизу Дністра; бригада морської піхоти УНР (з 21 серпня 1920 року) листопад 1920 (знищений екіпажем) 21 листопада 1920 року на берегах Збруча під Підволочиськом морський курінь, підтримуваний вогнем бронепотяга, забезпечив відхід українського війська

Відомі бронепотяги УГА[ред. | ред. код]

Назва Час створення або захоплення Склад і озброєння Екіпаж, командування Ареал бойових дій, належність до частини Час загибелі Примітки
Безіменний потяг станіславського виробництва початок травня 1919[25] невідомо колишня команда «Люсі»[25] не прийняв участі в бойових діях[25] 18 травня 1919 спалений власною командою через загрозу захоплення[25]
Ч.1 та Ч.2 початок листопада 1918[26] початково 1 броневагон; пізніше 2 броневагона, 1 гармата 8 см, 4 кулемета[26] початково 18 вояків, після переробки — 3 старшин, 5 підстаршин, 64 стрільця, командир — Іван Садлич[26] бої в районі Хирова[26] залишений у Хирові після пошкоджень отриманих 15 грудня 1918, захоплений поляками[26] збудований під керівництвом чотаря Осипа Бережницького[26]
Ч. 1 Побудований на станції Старе Село. Поїзд складався з двох залізничних платформ і вагона для піхоти, озброєних гарматами і кулеметами; під командуванням поручника Володимира Тотуєскуля. понад 9 осіб; Належав до Другого корпусу УГА 27 травня 1919 року поїзд взяв участь в атаці на станцію Палагич, де польські війська зазнали поразки і було захоплено 9 військовополонених. Брав участь у битві за Сихів, яка закінчилась перемогою українського війська.
Ч. 2 початок 1919[26] 2 броневагона[26] чотар Бережницький[26] бої в районі Хирова, Дрогобича[26] після середини травня 1919 доля невідома[26] збудований у Дрогобичі на заводі «Польмін», базувався на ст. Глибока[26]
Ч. 2 Побудований у березні 1919 року в Дрогобичі на заводі (майстерні рафінерії; був створений на основі товарного вагону, укріпленого старими рейками. 1 гармата і 7 кулемети. чотар Т. Швець (командир), старшина О. Верхола Належав до Третього корпусу УГА Підірваний 16 травня 1919 року відступаючими українськими військами. Бойове хрещення отримав під Великим Любенем, брав участь у боях на Верещиці, під Ставчанами, Щирцем. Бронепотяг використовували для наведення порядку в Дрогобичі під час бунту у квітні 1919 року. Відомим став також через «виправу по старшинах» (командир — чотар Т. Швець; за мовчазної згоди команданта (командира) 7-ї Львівської бригади УГА Альфреда Бізанца, заїхав до Стрия збирати по кав'ярнях старшин, які ухилялись від фронту).[27]
Ч.2 Люся Був побудований наприкінці 1918 року в Дрогобичі під наглядом четаря Солодухи. 1 вагон, 1 гармата і 3 кулемета (з січня 1919 — 2 вагони, 2 гармати і 8 кулеметів) 19 осіб; поручник Володимир Тотуєскуль (командир), поручник Стефан Руменович Належав до Третього корпусу УГА. Спалений і покинутий 18 травня 1919 року, через неможливість проїзду. Бронепоїзд взяв участь у битві за Великий Любінь, місто було захоплене українськими військами.
Ч. 212 невідомо 2 гармати і 2 кулемети. 13 осіб; Батека (командир) Належав до Першого корпусу УГА, був розміщений у Радехові. залишений у травні 1919 року У березні 1919 року бронепоїзд взяв участь в облозі Белза.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Тинченко, 2012, с. 34
  2. а б в г д е Тинченко, 2012, с. 14
  3. а б в г д Тинченко, 2012, с. 5
  4. Тинченко, 2012, с. 11
  5. Тинченко, 2012, с. 10—11
  6. а б в г д е ж и к л м н Тинченко, 2012, с. 35
  7. Тинченко, 2012, с. 26
  8. Тинченко, 2012, с. 27
  9. а б в г д Тинченко, 2012, с. 28
  10. а б в г Тинченко, 2012, с. 29
  11. а б в г д Тинченко, 2012, с. 30
  12. Руккас, 2015, с. 274
  13. Руккас, 2015, с. 274—275
  14. Тинченко, 2012, с. 31
  15. а б в г Тинченко, 2012, с. 33
  16. а б в Руккас, 2015, с. 278
  17. а б в г д е ж и к л м н п Тинченко, 2012, с. 36
  18. Тинченко, 2012, с. 17
  19. а б в г д е Тинченко, 2012, с. 37
  20. а б в г Тинченко, 2012, с. 38
  21. Тинченко, 2012, с. 38—39
  22. Тинченко, 2012, с. 39
  23. Тинченко, 2012, с. 48
  24. Тинченко, 2012, с. 49
  25. а б в г Тинченко, 2012, с. 98
  26. а б в г д е ж и к л м н Тинченко, 2012, с. 97
  27. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія… с. 151—2

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]