Відмінності між версіями «Букеєвська орда»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(правопис, оформлення)
(правопис)
Рядок 24: Рядок 24:
 
З 1786 року після повалення [[Нурали-хан|Нурали]], хана Молодшого жузами, між султанами виникли жорстокі чвари за владу. Один з молодших синів Нурали, [[Букей]], зазнавши поразки, звернувся в 1799 році до російського уряду з проханням дозволити йому відкочувати в степ між Уралом і Волгою, що залишилися вільними після втечі заволзьких калмиків в 1771 році.
 
З 1786 року після повалення [[Нурали-хан|Нурали]], хана Молодшого жузами, між султанами виникли жорстокі чвари за владу. Один з молодших синів Нурали, [[Букей]], зазнавши поразки, звернувся в 1799 році до російського уряду з проханням дозволити йому відкочувати в степ між Уралом і Волгою, що залишилися вільними після втечі заволзьких калмиків в 1771 році.
   
1801 року отримавши дозвіл імператора Павла I, в Приволзької степ перекочували казахи на чолі з Букеєм в кількості 5000 кибиток (близько 22 775 осіб), а ще 1265 кибиток з 8333 казахами. У 1828 році внаслідок посилення переходу казахів через Урал подальша кочівля була заборонена через нестачу зручних земель.
+
1801 року отримавши дозвіл імператора Павла I, в Приволзької степ перекочували казахи на чолі з Букеєм в кількості 5000 кибиток (близько 22 775 осіб), а ще 1265 кибиток з 8333 казахами. У 1828 році внаслідок посилення переходу казахів через Урал подальша кочівля була заборонена через нестачу зручних земель.
   
 
З 1801 до 1847 року Букеївська орда зберігала суцільну автономію В її завдання входило з одного боку допомога уряду в контролі над уральськими козаками, з іншого — допомога в підкоренні Молодшого і середнього жуза, насамперед завдяки родинним зв'язкам.
 
З 1801 до 1847 року Букеївська орда зберігала суцільну автономію В її завдання входило з одного боку допомога уряду в контролі над уральськими козаками, з іншого — допомога в підкоренні Молодшого і середнього жуза, насамперед завдяки родинним зв'язкам.
Рядок 30: Рядок 30:
 
У 1820-х роках кочове населення Орди спробувало повернутися на територію за Урал, проте марно. Соціальне розшарування призвело в 1836—1837 роках до повстання під керівництвом Ісатая Тайманова і Махамбета Утемісова, але воно було придушене російськими військами.
 
У 1820-х роках кочове населення Орди спробувало повернутися на територію за Урал, проте марно. Соціальне розшарування призвело в 1836—1837 роках до повстання під керівництвом Ісатая Тайманова і Махамбета Утемісова, але воно було придушене російськими військами.
   
З 1847 року розпочалася політика Россії з ліквідації політичних прав, що зрештою призвело 1876 року до приєднання до Астраханського ханства на правах самостійної адміністративної одиниці. У 1917 році уряд Російської республіки відновив Букеєвську орду як самостійну одиницю під назвою Букеєвська губернія.
+
З 1847 року розпочалася політика Росії з ліквідації політичних прав, що зрештою призвело 1876 року до приєднання до Астраханського ханства на правах самостійної адміністративної одиниці. У 1917 році уряд Російської республіки відновив Букеєвську орду як самостійну одиницю під назвою Букеєвська губернія.
   
 
== Державний і адміністративний устрій ==
 
== Державний і адміністративний устрій ==

Версія за 09:32, 5 серпня 2019

Букеєвська орда
KartaZemelAstrakhanskogoKW.jpg
Центр Ханська ставка
Існування 18011876
Утворено 1801
Площа 80 967,5 (92 144,5)
Наступники Астраханська губернія

Букеєвська (Бокеєвська) або Внутрішня киргизька орда — залежне казахське ханство у складі Російської імперії у 18011876 роках. термін Букеєвська орда став використовуватися офіційно з 1819 року, а Внутрішня Киргизька орда — з 1824 року.

Географія

Розташовувалася у степовій частині між річками Урал і Волга. На півдні кордони доходили до узбережжя Каспійського моря, на півночі — до гори Велике Богдо, де межувало з Саратовською губернією.

Історія

З 1786 року після повалення Нурали, хана Молодшого жузами, між султанами виникли жорстокі чвари за владу. Один з молодших синів Нурали, Букей, зазнавши поразки, звернувся в 1799 році до російського уряду з проханням дозволити йому відкочувати в степ між Уралом і Волгою, що залишилися вільними після втечі заволзьких калмиків в 1771 році.

1801 року отримавши дозвіл імператора Павла I, в Приволзької степ перекочували казахи на чолі з Букеєм в кількості 5000 кибиток (близько 22 775 осіб), а ще 1265 кибиток з 8333 казахами. У 1828 році внаслідок посилення переходу казахів через Урал подальша кочівля була заборонена через нестачу зручних земель.

З 1801 до 1847 року Букеївська орда зберігала суцільну автономію В її завдання входило з одного боку допомога уряду в контролі над уральськими козаками, з іншого — допомога в підкоренні Молодшого і середнього жуза, насамперед завдяки родинним зв'язкам.

У 1820-х роках кочове населення Орди спробувало повернутися на територію за Урал, проте марно. Соціальне розшарування призвело в 1836—1837 роках до повстання під керівництвом Ісатая Тайманова і Махамбета Утемісова, але воно було придушене російськими військами.

З 1847 року розпочалася політика Росії з ліквідації політичних прав, що зрештою призвело 1876 року до приєднання до Астраханського ханства на правах самостійної адміністративної одиниці. У 1917 році уряд Російської республіки відновив Букеєвську орду як самостійну одиницю під назвою Букеєвська губернія.

Державний і адміністративний устрій

На чолі стояв хан, що титулювався до 1828 року ханом Малої орди. За рішенням Оренбурзької прикордонної комісії було встановлено титул «хана Внутрішньої Орди». З 1828 року при хані було створено раду з 12 біїв. У 1845 році ханам надано князівський титул імперії. До 1838 року знаходилося в управління міністерства закордонних справ. після цього перейшло до Міністерства державного майна.

1847 року ханський титул було скасовано. Ордою стала керувати Тимчасова рада з управління Внутрішньою Киргизькою ордою під головуванням Оренбурзького військового губернатора і Оренбурзькій прикордонної комісії. До 1858 року до ради входили султани і рсоійські чиновники, з 1858 року — лише останні. 1862 року відбувся перехід під управління Міністерства внутрішніх справ.

З 1876 року Тимчасова рада стала підпорядковуватися астраханському губернатору; а Орди в судовому відношенні в ведення астраханської палати відбулося в 1879 році.

Адміністративним центром з 1825 року була Ханська ставка (або Рин-піски). Букеєвська орда з 1801 року поділялася на роди, що розділялися на талфи (відділення), а ті в свою чергу на старшинства (атавалас). Останніх в 1862 році було 179 (з 1876 рокуїх скорочено до 85). Родами керували султани. З 1847 року розділено на 7 частин. 1855 року утворено два приморські округи. Округами продовжували керувати султани, яких призначав губернатор. Зберігалася також влада старшин.

Хани

Населення

На початковому періоді існування Орди казахи належали до 12 родів баюлинського племені, 3 родів семиродського племені і 1 роду алімутинського племені. Також мешкало близько 80 кибиток каракалпаків. Крі того, серед населення були татари, узбеки з Бухари і Хіви.

В 1890 році нараховувалося 216 850 осіб. За результатами Першого всеросійського перепису 1897 року мешкало 213246 тис. осіб, з яких було 207 тис. казахів, 3 тис. кундровських татар (караногайців) та 1 тис. росіян. Безпосередньо на землях Букеєвської орди неказаське населення мешкало в Ханській ставці, біля узбережжя Каспійського моря та прикордонних областях з Астраханською губернією та Уральською областю.

Економіка

Основу становило скотарство. Було розвинуто вирощування великої і дрібної рогатої худоби, коней, верблюдів. Важливими торгівельними центрами було місто Ханська ставка, а з 1880 року — Ново-Казанка. На ярмарках в 1839 році було продано худоби на 383,5 тис. карбованців.

В проникнення в межі Орди росіян, татар почалося солеваріння та розвинулося рибальство. Невдовзі казахи також стали активно займатися цими промислами.

З кінця 1820-х років відбувалося закріплення земель в спадкове володіння не за родами, як існувала до того, а за конкретними родинами.

Джерела

  • Быков А. Ю. Административно-территориальные реформы в Букеевской орде (первая половина XIX в.) // Актуальные вопросы истории Сибири. — Барнаул: Алтайский государственный университет, 2001. — С. 414—420. — ISBN 5-7904-0178-3
  • История Букеевского ханства. 1801—1852 гг.: сборник документов и материалов. / Сост. Б. Т. Жанаев, В. И. Иночкин, С. Х. Сагнаева — Алматы: Дайк-пресс, 2002. — 1120 с. (рос.)