Бурксер Євген Самійлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Самійлович Бурксер
Burkser.gif
Народився 22 липня 1887(1887-07-22)
Одеса
Помер 25 червня 1965(1965-06-25) (77 років)
Київ
Поховання
Громадянство Російська імперія
СРСР
Діяльність хімік
Відомий завдяки геохімія
Alma mater Новоросійський університет
Науковий ступінь Доктор хімічних наук
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Членство НАН України
Звання Професор, член-кореспондент АН України

Євге́н Самі́йлович Бу́рксер (22 липня 1887 р., Одеса — 25 червня 1965 р., Київ) — український геохімік, радіолог. Доктор хімічних наук (1943), професор (1937), член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925), премія Народного комісаріату просвіти України (Наркомпрос), премія ім. Ф. Е. Дзержинського.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 22 липня (4 серпня) 1887 року в Одесі в сім'ї лікаря. Батько його рано помер і вихованням сина займалася мати, яка закінчила міланську академію мистецтв і працювала викладачем у Одеських гімназіях. По закінченні у 1904 році Рішельєвської гімназії, Бурксер поступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). Але навчання довелось перервати через участь у революційному русі 1905 року. Він залишає Одесу і їде у Париж. Протягом року Є. С. Бурксер слухає лекції у Сорбонському університеті. Знайомство з Марією Кюрі багато в чому визначило сферу наукових інтересів майбутнього вченого. Повернувшись до Новоросійського університету, Євген Самійлович вивчає хімію радіоактивних елементів.

Під керівництвом професора М. Г. Мелікішвілі він виконує першу наукову працю з гамавипромінювання солей урану. Студент Бурксер часто виступає з публічними лекціями по радіоактивності в Одесі,Кишиневі, Миколаєві.

Закінчивши у 1909 році університет Є. С. Бурксер працює в мінералогічному кабінеті у професора М. Д. Сидоренка.

Влітку 1910 р. Є. С. Бурксер отримав від Технічного товариства відрядження у Францію, Бельгію і Німеччину, де він ознайомився з радіологічним обладнанням і замовив його. При хімічному відділі Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства Є. С. Бурксер створив першу в Росії радіологічну лабораторію, в якій розгорнулося всебічне вивчення повітря, вод, ґрунтів, лиманних мулів, гірських порід. Молодий вчений досліджував вплив радіоактивного випромінювання на рослини і тварини, розробляв методу вилучення урану і полоню з ферганської руди. Для обладнання лабораторії Є. С. Бурксер використовував і власні кошти, отримані за роботу в приватних середніх навчальних закладах. З часу організації цієї лабораторії Є. С. Бурксер був її завідувачем і єдиним штатним працівником. З 1911 р. лабораторія почала видавати збірник «Труды химической и радиологической лаборатории».

Протягом 1911 р. вперше було досліджено радіоактивність одеських лиманів; з 1912 до 1918 р. були організовані радіологічні експедиції для дослідження радіоактивності мінеральних вод, повітря, лікарських грязей у Грузії, Абхазії, на Кубані, у Північному Криму, Бесарабії, Україні, Архангельській губ. Зусиллями Є. С. Бурксера та його співробітників у 1914 р. була створена науково-дослідна лабораторія в Іркутську для вивчення радіоактивності природних об'єктів Іркутської губ. У цей же час він вивчав фізичні і хімічні властивості урану, дію радіоелементів на рослини.

У 1919 р. за розпорядженням Раднаркому Є. С. Бурксер увійшов до складу Курортної колегії і зайнявся організацією курортного лікування поранених червоноармійців. З 1920 р. організував гідрологічне і гідрогеологічне відділення Курортного управління і керував ним, входив до складу Курортної комісії. Є. С. Бурксер продовжував хімічні й радіологічні дослідження одеських лиманів, фізичних властивостей лікарських грязей. Після ліквідації Технічного товариства на базі лабораторії було організовано виробництво хімічних реактивів і деяких медикаментів.

У 1921 р. за ініціативою Є. С. Бурксера на базі лабораторії створюється Інститут прикладної хімії і радіології. У 1924 р. він видав посібник «Руководство к практическим занятиям по изучению радиоактивности». У 1925 р. в Одесі відбулася Перша загальноукраїнська радіологічна нарада, яка відзначила роботу інституту.

Наукова діяльність Є. С. Бурксера продовжувалась і далі, коли Інститут прикладної хімії та радіології був об'єднаний з хімічним відділенням Одеського університету у вищий навчальний заклад, першим директором і завідуючим кафедри неорганічної хімії був Є. С. Бурксер. У 1925 р. він за видатні наукові досягнення був обраний членом-кореспондентом АН УРСР. У 1926 р. на базі Інституту прикладної хімії створено Одеський хіміко-радіологічний інститут, директором якого було призначено Є. С. Бурксера.

Хіміко-технологічні роботи інституту дозволили створити технологію добування з вітчизняної сировини солей літію, рубідію, цезію, торію, лантаноїдів. Розроблена була також технологія добування агароїду та йоду з чорноморської водорості філофори. Велике значення мали дослідження Є. С. Бурксера по вивченню  міграції солей в атмосфері, які поклали початок агрохімічним дослідженням в СРСР.

У 1925 р. Є. С. Бурксер був у відрядженні в Німеччині для ознайомлення з останніми досягненнями у галузі хімії і радіології. Це дало поштовх роботам з вивчення розсіювання у природі радіоактивних елементів. У 1933—1937 рр. Є. С. Бурксер читав спеціальний курс з радіоактивності, радіоелементів, геохімії і неорганічної хімії в Одеському університеті.

У 1932 р. у зв'язку з реорганізацією Хіміко-радіологічного інституту у два самостійних інститути, Є. С. Бурксер перейшов до Інституту рідкісних елементів на посаду заступника директора з наукової роботи, з 1934 р. після нової реорганізації і створення нового хімічного науково-дослідного інституту, став завідувачем сектору рідкісних елементів, після організації Державного НДІ рідкометалевої промисловості — завідувачем сектору рідкісних лужних металів.

У 1938 р. Є. С. Бурксер переїхав до Києва, де його призначено спочатку завідувачем відділу геохімії Інституту геологічних наук АН УРСР, а потім директором інституту. Одночасно він читав курс геохімії і радіо матерії в Київському університеті. В 1939 р. його було обрано головою Комітету з метеоритики АН УРСР. На цій посаді він працював до кінця життя.

Під час Великої Вітчизняної війни, в евакуації в Уфі Є. С. Бурксер організував виробництво хімічних препаратів для потреб оборонної промисловості. В 1943 р. підготував і захистив докторську дисертацію «Соляные водоёмы Черноморского побережья юга Украины». Ці дослідження мали велике значення для використання соляних водоймищ півдня України для промисловості, бальнеології та курортології.

Повернувшись з евакуації, Євген Самійлович зосереджується на вивченні рідкісних елементів і їх розповсюдженні в породах Українського щита — геохімії скандію і германія, визначенню вмісту радіоактивних елементів у підземних водах. В ІГН АН УРСР 1959 році він створює відділ абсолютного віку геологічних формацій та ядерної геології. Виконується великий обсяг робіт по визначенню абсолютного віку гірських порід аргоновим, рубідієвостронцієвим і свинцевим методами.

Помер Є. С. Бурксер 25 червня 1965 р. у Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Є. С. Бурксер — дослідник широкого наукового профілю.

У галузі радіоактивності і хімії рідкісних елементів була розроблена технологія добування солей літію із сподумену, солей рубідію і цезію із лепідоліту. Радіологічні дослідження виявили на Україні сильно радіоактивні води у Новограді-Волинському. Одночасно вивчав склад природних газів України і Криму. Роботи по вивченню гідрохімії солоних водоймищ, представлені в монографії «Солоні озера та лимани України», були премійовані Наркомпросом України і премією ім. Ф. Е. Дзержинського. Багато уваги Є. С. Бурксер приділяв роботі з розвитку курортного будівництва, реорганізації грязевого господарства, зі створення штучних торф'яних лікарських грязей. У 1929 р. була створена фізико-хімічна лабораторія при Українському Інституті курортології та бальнеології в Одесі, якою керував Є. С. Бурксер.

Особливістю робіт Є. С. Бурксера в галузі неорганічної хімії є їх щільний зв'язок з геохімією. Перш за все це цикл робіт, присвячених хімії та технології рідкісних лужних матеріалів. Під керівництвом Є. С. Бурксера були розроблені процеси одержання солей літію, рубідію і цезію із лепідоліту щляхом реакції у твердій фазі з наступним розділенням за допомогою комплексних сполук. Ці технологічні процеси були здійснені на напіввиробничій установці в Одесі. Одночасно організовано виробництво металевого рубідію і цезію. Є. С. Бурксером виконані також дослідження по виділенню рідкісних лужних металів із алюмосилікатів шляхом іонного обміну у твердій фазі. Цикл робіт Є. С. Бурксера в цій галузі присвячений і рідкісноземельним елементам. Під його керівництвом вивчений процес хлорування мінералів рідкісноземельних елементів і розроблений метод їх одержання із ловчориту. Здійснено вилучення рідкісноземельних елементів і торію із ортиту і монациту.

Поряд з дослідженнями в галузі геохімії і неорганічної хімії виконані роботи, присвячені аналітичній хімії рідкісних елементів (рубідію, цезію, бору, скандію, радіоактивних елементів тощо) і методам їх визначення в промислових і природних об'єктах.

На наукові інтереси Є. С. Бурксера вплинули його стосунки з В. І. Вернадським, які він встановив ще у 1914 р., порадами якого він користувався. Як вченого його займали питання  геохімії метеоритів. У 1961 р. він створив лабораторію абсолютного віку в ядерній геології.

Видатний учений, людина великої ерудиції і високої культури, Є. С. Бурксер все життя був пропагандистом науково-технічних знань. З часу утворення Загальносоюзного товариства політичних і наукових знань (1947) він був членом правління Українського відділення. Він написав понад 80 науково-популярних статей і брошур, підготував 15 кандидатів наук. Наукові дослідження узагальнені у 7 монографіях, ним опубліковано понад 300 наукових робіт.

Праці[ред. | ред. код]

  • Радиоактивность одесской водопроводной воды / Е. С. Бурксер // Вестн. Бальнеологии. — 1911. — № 2. — С. 75-80.
  • Исследование радиоактивности горных пород России / Е. С. Бурксер, С. Н. Зайцев, Э. А. Аризо, И. Ц. Ранев // Зап. Одес. отд. техн. о-ва. — 1912. — Т. 4 , № 1. — С. 87-89.
  • К вопросу о выделении корпускул при химических реакциях / Е. С. Бурксер, С. М. Танатар // Журн. Рус. физ.-хим. о-ва Хим. ч. — 1913. — Т. 45, вып. 1. — С. 106.
  • Действие радиоэлементов на растения: докл., прочит. на засед. Имп. о-ва с/х Юж. России / Е. С. Бурксер. — Одесса: «Славян.» тип. Н. Хрисогелоса, 1915. — 15 с.
  • Химический анализ лечебной грязи / Е. С. Бурксер. — Одесса, 1926. — 16 с.
  • Гидротехнические исследования Куяльницкого лимана во время впуска морской воды / Е. С. Бурксер. — Харьков: Науч. Мысль, 1927. — 29 с.
  • Аэрохимические исследования на Украине / Е. С. Бурксер, В. В. Бурксер. — Киев, 1951. — 128 с.
  • Как определять возраст горных пород и Земли / Е. С. Бурксер. — Киев: Изд-во АН УССР, 1954. — 32 с.
  • Образование и разрушение химических элементов в Космосе / Е. С. Бурксер. — Киев: Изд-во АН УССР, 1956.
  • Геохимическая обстановка в южных районах Украинской ССР и прогноз её изменения в результате орошения / Е. С. Бурксер. — Киев: Изд-во АН УССР, 1956.
  • Геохімічні дослідження на Україні / Е. С. Бурксер // Нариси з історії техніки і природознавства. — 1963. — Вип. 3. — С. 91-114.

Література[ред. | ред. код]

  • Якимюк О. Л. Є. С. Бурксер як історик та філософ науки / О. Л. Якимюк // Духовно-моральнісні основи та відповідальність особистості у долі людської цивілізації: зб. наук. пр. : за матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 5-6 листопада 2014 р.): у 2 ч. / ред. О. Г. Романовський, Ю. І. Панфілов. — Харків: НТУ «ХПІ», 2015. — Ч. 2. — С. 429—432.
  • Якимюк О. Л. Є. С. Бурксер як учений і організатор науки в роки його діяльності в Одесі / О. Л. Якимюк // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія і філософія науки і техніки. — 2013. — Т. 21, вип. 21. — С. 116—126.
  • Якимюк О. Л. Біографія Є. С. Бурксера в контексті політичного життя України : 1920-ті — 1930-ті роки / О. Л. Якимюк // Українська біографістика. — 2013. — Вип. 10. — С. 145—154.
  • Професори Одеського (Новоросійського) університету: біогр. слов. / ОНУ ім. І. І. Мечникова, Наук. б-ка. — 2-ге вид., доп. — Одеса: Астропринт, 2005. — Т. 2. — С. 65-68.[1]
  • Бурксер Євген Самійлович : біобібліогр. покажчик літ. / ОДНБ ім. М. Горького ; упоряд. Т. І. Олейнікова. - Одеса, 1998. - 77 с. - (Вчені Одеси; [25])

Посилання[ред. | ред. код]