Відмінності між версіями «Білгород-Дністровський»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(правопис)
 
Рядок 3: Рядок 3:
 
| назва = Білгород-Дністровський
 
| назва = Білгород-Дністровський
 
| прапор = Flag of Bilhorod-Dnistrovskyi.svg
 
| прапор = Flag of Bilhorod-Dnistrovskyi.svg
| опис прапора = Прапор Білгород-Дністровського
+
| опис прапора = Прапор Білгорода-Дністровського
 
| герб = COA of Bilhorod-Dnistrovskyi.png
 
| герб = COA of Bilhorod-Dnistrovskyi.png
| опис герба = Герб Білгород-Дністровського
+
| опис герба = Герб Білгорода-Дністровського
 
| зображення = Bilhorod Dnistrovskyi.jpg
 
| зображення = Bilhorod Dnistrovskyi.jpg
 
| зображення_розмір =
 
| зображення_розмір =

Поточна версія на 04:46, 16 серпня 2019

Білгород-Дністровський
COA of Bilhorod-Dnistrovskyi.png Flag of Bilhorod-Dnistrovskyi.svg
Герб Білгорода-Дністровського Прапор Білгорода-Дністровського
Bilhorod Dnistrovskyi.jpg
Білгород-Дністровська фортеця
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Рада Білгород-Дністровська міська рада
Код КОАТУУ 5110300000
Засноване 498 р. до н. е.
Населення 49 727 (01.01.2017)[1]
Агломерація Одеська агломерація
Площа 31 км²
Густота населення 1617 осіб/км²
Поштові індекси 67700—719
Телефонний код +380-4849
Координати 46°11′32″ пн. ш. 30°20′00″ сх. д. / 46.19222° пн. ш. 30.33333° сх. д. / 46.19222; 30.33333Координати: 46°11′32″ пн. ш. 30°20′00″ сх. д. / 46.19222° пн. ш. 30.33333° сх. д. / 46.19222; 30.33333
Висота над рівнем моря 28 м
Водойма Дністровський лиман, Чорне море
Назва мешканців бі́лгородець, бі́лгородка, бі́лгородці
День міста остання неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція Білгород-Дністровський
До обл./респ. центру
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 81 км
До Києва
 - автошляхами 546 км
Міська влада
Адреса 67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56
Веб-сторінка Білгород-Дністровська міськрада
Міський голова Гінак Алла Федорівна

Commons-logo.svg Білгород-Дністровський у Вікісховищі

Карта
Білгород-Дністровський. Карта розташування: Україна
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський. Карта розташування: Одеська область
Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський

Бі́лгород-Дністро́вський (рум. Cetatea Albă, рос. Бе́лгород-Днестро́вский; до 1944 — Аккерман) — місто обласного підпорядкування в Одеській області, районний центр Білгород-Дністровського району. Засноване у IV столітті до н. е.. Населення міста — 50 тис. осіб (2016).

Місто розташоване на Дністровському лимані за 18 км від Чорного моря і за 81 км від Одеси (автошлях Н33).

Історія[ред. | ред. код]

Місто на мапі УНР

У IV столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), через велику кількість плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлися, населення перемішалося, утворивши нову спільноту — скіфоеллінів, або мікселлінів. А коли внаслідок підняття рівня Світового океану Офіусу затопило — її мешканці перебралися до Тіри.

У 107 році Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю і зробила його прикордонною річкою. Форпостом імперії стала Алба-Юлія (так перейменували Тіру).

У 238 році Алба-Юлію захопили готи, котрі вже 257 року почали будувати в місті піратський флот і стали здійснювати набіги на римські провінції.

У 371 році під мурами поліса з'явилися орди гунів, які знайшли спільників в особі поневолених готами скіфоеллінів. У самісінький розпал битви за місто вони відчинили браму, через яку увірвалися кочовики. Від цілковитого знищення готів врятувала домовленість з імператором Римської імперії, який 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитися в Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним союзникам, майже відновили історичну назву поліса — Туріс.

Утім, у складі гунського війська були й слов'яни, які осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, який підкорив сім слов'янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях було засновано перше Болгарське царство. Після цього нашестя у полісі утвердилося східнослов'янське плем'я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а оскільки основним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білим городом.

IX століття ознаменувалося приходом у Північне Причорномор'я кочових угрів, яких згодом змінили печеніги. У далекому Києві спочатку не звернули уваги на цю напасть, і вже 907 року князь Олег організовує великий похід Русі на Візантію, участь в якому брали й тиверці. Царград підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білий город. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було більш як половину населення міста.

1241 року місто захопили татари, котрі були такими ж тюрками, як і половці, тому без проблем сприйняли милу тюркському вуху назву Ак-Ліба. Однак надовго вони там не затрималися — 1288 року хан Ногай, маючи потребу в коштах для боротьби з іншими чингізидами, за щедру плату віддає місто генуезьким купцям. Як у калейдоскопі починають змінюватися його назви: Білий Замок (Аспрокастро) стає Зеленим (Мальвокастро) і Замком на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі містяни вигнали набридлих баришників і лихварів геть, — навіть Чорним (Маврокастро).

У 1395 році, під час війни між Тимуром та Тохтамиш ханом, місто було взяте авангардом армії Тимура під командуванням еміра Османа.

Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвиває ремесла, карбує монету, здійснює вигідні торгові операції. Наприкінці XIV століття Білгород (а по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Вар) увійшов до складу Молдовського князівства, якому протегував його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали про відновлення старих і будівництво нових оборонних споруд. На каменях мурів викарбовано роки — 1399 і 1432. Остання розбудова фортеці була виконана майстром Федорком в 1482 році.

Уздовж фортечної стіни довжиною близько 2 кілометрів вишикувалися 26 веж (спочатку їх було 34) — 12 бойових і 14 глухих, які слугували для зв'язки куртин. Зі східного, західного та південного боків фортеця була оточена ровом, початкова ширина якого сягала 14, а глибина — 21 метра. Причому його дно лежало на три метри нижче від рівня води у лимані. Там, де рів підходив до лиману, було влаштовано спеціальні заслінки, які у разі небезпеки піднімалися й заповнювали його водою. Для зв'язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) розташовувалися з боку суходолу у двоярусній вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними ґратами та підйомним мостом; натомість же Овідіопольські ворота виходили до лиману, а для сполучення між частинами фортеці було влаштовано ще четверо внутрішніх воріт.

Разом із Кілією, фортеця неодноразово ставала серйозною перешкодою на шляху до експансії османських султанів. Так, 1420 року османський флот спробував узяти місто, але був відбитий із чималими для нього втратами. У 1475 30 000 армія під керівництвом господаря Молдови Стефана ІІІ захопила місто. Султан Баязид ІІ який вважав Четатя-Албе ворітьми не тільки до Молдови, а й цілої Речі Посполитої, у 1484 році зібрав небачене на той час військо, яке складалося з 300 тис. османів, 50 тис. кримських татар Менглі-Герая та загонів волохів. Обкладене і з боку суходолу, і з боку лиману місто без надії на порятунок боронилося з 1-го до 16 серпня. Із 20 тис. його мешканців вціліли тільки 200 родин, 4 тис. осіб продано у рабство.

У 1574 на османське місто нападає козацький флот (25 чайок з екіпажем у складі 600 чол.) на чолі з отаманом Хомою (Фомою) Покотилом, які допомагали господару Іванові Воде Лютому у війні проти Османської імперії. Завдяки несподіваному нападові козаки ненадовго оволоділи важливим портом, але замок так і не змогли взяти. Навесні 1614 біля Ак-Кермана відбувається битва між ордами бунтівного нуреддіна Шагін-Ґерая і хан-агаси (ханського радника) Бек-аги, який здобув перемогу. Шагін-Ґерай спочатку переховувався у Кілії, а пізніше втік до Ірану.

Для контролю за загарбаною територією було переселено татар, які утворили Буджацьку орду із центром в Ак-Кермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька). Звідси походив видатний мусульманський вчений Мухаммад аль-Аккірмані (пом. 1760).

Під Ак-Керрманом 9 березня 1637 кримська орда на чолі з калгою Хусам-Ґераєм та нуреддіном Саадет-Ґераєм, прислана ханом Інаєт Ґераєм І, якій допомагав загін запорожців на чолі з гетьманом Павлом Бутом (Павлюком), перемогла буджацьких татар. Кримські татари в квітні-травні оточили Кілію та Кафу, вимагаючи видати ханові прихильників мурзи Кан-Темира Кривавого Меча, який з двором та синами утік до Османської імперії. Рештки Буджацької орди було наказано переселити в Крим, але ногайці повстали під Ачі-Кале (нині — Очаків), вбили калгу та нуреддіна та повернулись на батьківщину.

Під час Російсько-турецької війни 1787—1791 рр. при взятті міста в 1789 р. відзначився генерал-поручик В. А. принц Ангальт-Бернбурзький.

Герб часів Румунії

За Бухарестським трактатом 1812 року землі між Дністром і Дунаєм перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії, а в спустошений моровою виразкою край потекли розрізнені людські струмочки — болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю.

Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон)

Згодом Аккерманська фортеця втратила своє воєнно-оборонне значення, і 1832 р. її зняли з реєстрів як стратегічний об'єкт, а 1859-го передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів для облаштування пристані. Від цілковитої руйнації фортецю врятував той факт, що видобувати вапняк із кар'єра виявилося значно легше, ніж розбирати мури замку.

За адміністративним поділом УНР місто входило до складу землі Одеса.

Після тодішнього етапу української революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Ак-Керман зокрема потрапляють під владу Румунії. У 1925 році місто під румунською назвою Четатя-Албе стає повітовим центром королівства. Однак під час Другої світової війни місто знову потрапляє до складу Радянського Союзу і указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 р. його було перейменовано на одно з колишніх назв — Білгород із визначенням Дністровський.

20 січня 1975 р. села Вершину, Переможне (до 1945 р. Папушой[2][3]) і житловий масив радгоспу «28 июня» Бритівської сільради (разом з їх землями в кількості 560 га) включено в межі міста Білгород-Дністровського.[4]
23 січня 1975 р. виконком Одеської облради включив частину села Переможного (від вулиці Артільної) в межі села Випасного Випаснянської сільради.[5]

У 1999 році Білгород-Дністровський урочисто відзначив 2500-річчя. Місто було визнане ЮНЕСКО одним із найстаріших у світі[6].

У 2002 році прийнято гімн міста.

Назви міста в минулому[ред. | ред. код]

  • VII ст. до н. е. — фінікійська колонія Офіуза;
  • VI ст. до н. е. — давньогрецька колонія Тира;
  • II ст. н. е. — римське поселення Алба Юлія;
  • VI ст. — східнослов'янське плем'я антів називало поселення Турісом;
  • IX—X ст. — східнослов'янські племена — тиверці та уличі — назвали місто Білгород, а візантійці — Левкополь (Біле місто);
  • XIII ст. — генуезці назвали місто Монкастро;
  • XV ст. — місто входило до складу Молдавського князівства і називалось Четатя Албе (Біла фортеця);
  • 1484 р. — місто і фортецю більше ніж на три століття окупувала Османська імперія, його назву було змінено на Аккерман (Білий камінь);
  • 1812 р. — за Бухарестським пактом місто, разом з Бессарабією і дельтою Дунаю, відійшло до Російської імперії під назвою Аккерман;
  • 1918 р. — місто у складі Бессарабії відійшло до Королівства Румунія під назвою Четатя-Албе;
  • 1940 р. — місто разом з Бессарабією ввійшло до складу СРСР під назвою Аккерман;
  • 1944 — місто змінило назву за наказом Сталіна на Білгород-Дністровський.

Перейменування об'єктів топоніміки[ред. | ред. код]

На виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, враховуючи, протокол комісії з питань найменування об'єктів міського підпорядкування, увічнення видатних діячів і подій у місті Білгород-Дністровський від 16 лютого 2016 року № 17, Білгород-Дністровський міський голова Алла Гінак підписала розпорядження від 19 лютого 2016 року № 32 «Про перейменування назв вулиць, провулків, скверів міста»:[7]

Попередня назва Сучасна назва Попередня назва Сучасна назва
вул. Блюхера вул. Паустовського вул. Дзержинського вул. Миколаївська
пров. Дзержинського пров. Миколаївський вул. Енгельса вул. Військової слави
пров. Енгельса пров. Пудівітра вул. Калініна вул. Незалежності
пров. Калініна пров. Затишний вул. Кірова вул. Єврейська
пров. Кірова пров. Офіцерський вул. Комсомольська вул. Героїв України
вул. Котовського вул. Вірменська пров. Котовського пров. Вірменський
вул. Крупської вул. Запорізька пров. Крупської пров. Запорізький
вул. Куйбишева вул. Тіверська вул. Лазо вул. Портова
пров. Лазо пров. Портовий вул. Леніна вул. Михайлівська
вул. Леона Попова вул. Грецька пров. Піонерський пров. Творчий
вул. Радянська вул. Свято-Георгіївська пров. Радянський пров. Свято-Георгіївський
вул. Свердлова вул. Соборна пров. Свердлова пров. Соборний
вул. Фрунзе вул. Слов'янська пров. Фрунзе пров. Слов'янський
вул. Чапаєва вул. Буджакська пров. Чапаєва пров. Буджакський
вул. Щорса вул. Дунайська пров. Щорса пров. Дунайський
вул. Дімітрова вул. Болгарська вул. Шанцера Марата вул. Педагогічна
вул. Карла Маркса вул. Кочубинського вул. Орджонікідзе вул. Чорноморська
пров. Орджонікідзе пров. Чорноморський вул. Червоноармійська вул. Козацька
пров. Червоноармійський пров. Козацький сквер ім. В. І. Леніна Михайлівський сквер

Клімат[ред. | ред. код]

Помірно континентальний клімат регіону характеризується значною кількістю ясних сонячних днів — у році їх кількість перевищує 290.

Протягом року переважно тепла погода. Найтепліший місяць — липень (середньодобова температура — 25-27 °C тепла, максимальна — 40 °C), найхолодніший місяць — січень (середньодобова температура — −2,5 °C).

Населення[ред. | ред. код]

Населення міста — приблизно 50 тис. ос. За національною приналежністю за останнім переписом у 2001 році було : 62,9 % — українці, 28,2 % — росіяни, 3,7 % — болгари, та близько 5 %  — молдовани, білоруси, румуни, гагаузи та інші.

Таблиця зміни чисельності населення
1897 1959 1970 1979 1989 2001 2016
28 258 21 832 32 928 46 795 55 631 51 890 50 131
Мовний склад населення (2001)
українська мова російська болгарська молдовська
42,08 % 54,52 % 1,66 % 0,67 %

Адміністративно-територіальний устрій[ред. | ред. код]

До населених пунктів Білгород-Дністровської міської ради входять:

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість[ред. | ред. код]

Сьогодні Білгород-Дністровський — одне з промислово розвинених міст Одеської області зі середньорічним обсягом виробництва більше 230 млн грн. У місті працює 24 промислових підприємства. Всі підприємства, за виключенням міської друкарні, приватизовані.

Транспорт[ред. | ред. код]

Вокзал залізничної станції Білгород-Дністровський

Транспортно-комунікаційний комплекс міста містить морський торговий порт, центр електрозв'язку, залізничний вокзал та автотранспорт.

З головного вокзалу міста до станції Одеса-Головна 6 раз на день курсують приміські електропоїзди. Вони зупиняються також і на платформі Тіра, що в одному з житлових масивів. Дехто з містян щоденно їздять на роботу й навчання до Одеси, купуючи місячні абонементні квитки.

До грудня 2017 року курсував пасажирський поїзд Одеса — Ізмаїл/Березине. З 23 вересня 2016 року призначений нічний швидкий поїзд «Дунай» сполученням Київ — Ізмаїл (через Вінницю, Жмеринку, Подільськ), що з'єднав місто зі столицею України.

Білгород-Дністровський морський торговельний порт — ще одні ворота міста. Порт розташовано у закритій гавані Дністровського лиману на відстані 14 км від моря.

Автомобільний транспорт міста — це 8 підприємств автомобільного транспорту (з них 5 спеціалізується на пасажироперевезеннях), котрі надають також міжнародні послуги. Міські пасажироперевезення забезпечують 58 автобусів, приміські та міжміські маршрути — 176 автобусів.

Зв'язок[ред. | ред. код]

Послуги зв'язку в місті надає Центр електрозв'язку № 1 ВАТ «Укртелеком», міський телефонний зв'язок нараховує 20,4 тис. абонентів. Територія міста 100 % покрита мобільним зв'язком.

Історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Померли[ред. | ред. код]

  • Святий та великомученик Йоан Новий (Сучавський) (бл. 1340 року). Вважається покровителем усієї Бессарабії.
  • Гангардт Іван Єгорович (18081875) генерал-лейтенант займав посаду чергового офіцера при новоросійському та бесарабському генерал-губернаторові і керував захистом Одеси у Кримській війні. Згодом у 1864 році він став «правителем» Київської, Волинської та Подільської губерній, а з 1867 року − губернатором Бессарабії.

Галерея[ред. | ред. код]

Великі панорами міста[ред. | ред. код]

Велика панорама історичної частини Білгорода-Дністровського
Велика панорама Аккерманської фортеці

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14 листопада 1945 р. «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Ізмаїльської області»
  3. Карта РККА L-36 (А), 1941(рос.)
  4. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1975 — № 5 — с. 82.
  5. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1975 — № 6 — с. 94.
  6. Інна Завгородня: Мить старої фортеці // Український тиждень № 52 (113) від 25 грудня 2009
  7. Розпорядження Білгород-Дністровського міського голови «Про перейменування назв вулиць, провулків, скверів міста»

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]