Білки (Хустський район): відмінності між версіями
Деякі шаблони або файли було оновлено (неперевірені виділено жирним шрифтом): Білки (Хустський район)
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
м (Відкинуто редагування 2A04:CEC0:1003:CEDE:0:54:EEB4:6C01 (обговорення) до зробленого Kharkivian) Мітка: Відкіт |
|||
| (Не показана 71 проміжна версія 40 користувачів) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
| герб = Bilky zakarp s.gif |
| герб = Bilky zakarp s.gif |
||
| опис герба = Герб Білок |
| опис герба = Герб Білок |
||
| прапор = Bilky zakarp h.png |
|||
| опис прапора = Прапор Білок |
|||
| область = [[Закарпатська область]] |
| область = [[Закарпатська область]] |
||
| район = [[ |
| район = [[Хустський район]] |
||
| |
| громада = [[Білківська сільська громада|Білківська громада]] |
||
| код КОАТУУ = 2121980801 |
| код КОАТУУ = 2121980801 |
||
| розташування = Irshava Raion.svg |
|||
| mapx = 134 |
|||
| mapy = 170 |
|||
| засновано = 1245 |
| засновано = 1245 |
||
| населення = 8561 |
| населення = 8561 |
||
| територія = |
| територія = |
||
| ref-територія = |
| ref-територія = |
||
| площа = |
| площа = 4,4 |
||
| ref-площа = |
| ref-площа = |
||
| щільність = 1832,73 |
| щільність = 1832,73 |
||
| Рядок 25: | Рядок 24: | ||
| ref-висота = |
| ref-висота = |
||
| водойма = р. Білка, р. [[Боржава (річка)|Боржава]] |
| водойма = р. Білка, р. [[Боржава (річка)|Боржава]] |
||
| адреса = 90132, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Білки, вул. Центральна, 13 |
| адреса = 90132, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Білки, вул. Центральна, 13 |
||
| облікова картка = [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=25.11.2012&rf7571=11201 Білки] |
| облікова картка = [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=25.11.2012&rf7571=11201 Білки] |
||
| прапор = Bilky_Fl.jpg |
|||
| опис прапора = Прапор Білок |
|||
| відстань о = 90,9 |
| відстань о = 90,9 |
||
| ref-відстань о = |
| ref-відстань о = |
||
| Рядок 36: | Рядок 33: | ||
| відстань ст = |
| відстань ст = |
||
| голова = Зейкан Василь Семенович |
| голова = Зейкан Василь Семенович |
||
}}{{Otheruses|тип=НП|Білки (значення){{!}}Білки}} |
|||
}} |
|||
{{Без джерел|дата=грудень 2012}} |
{{Без джерел|дата=грудень 2012}} |
||
{{Otheruses|Білки}} |
|||
''' |
'''Бíлки''' — село в [[Хустський район|Хустському районі]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]] України, центр [[Білківська сільська громада|Білківської громади]]. Одне з найбільших сіл України. Розташоване в долині річки [[Боржава (річка)|Боржави]], при впадінні в неї річки Білки, за 9 км від Іршави (автошлях {{Автошлях Т|0719}}). Населення — 7320 осіб. Через село проходить недіюча вузькоколійна залізниця Берегове—Кушниця та автомагістралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю. |
||
Нинішнє село Білки дуже велике — має аж 13 мікрорайонів: Ковбасово (відоме різниками, що виробляли ковбасу), Телятинець (є пасовище для телят), Галаштів (тут було рибне озеро), Горб, Перекоп та інші. |
|||
== Історія == |
== Історія == |
||
Про походження назви села переповідають дві легенди. В першій розповідається про красиву бідну дівчину-білявку Більку. Білька працювала в багатого, старого чоловіка, котрий закохався в неї. Але вона любила бідного хлопця і не відповідала взаємністю панові. Та батьки наполягали, щоб дівчина вийшла за нього заміж. Білька з горя пішла до потоку і втопилася. Селяни відомстили за дівчину: вбили пана і спалили маєтки. Потік на її честь назвали Білка, а поселення, яке виростало на його берегах — Білки. |
|||
На території села виявлено залишки трьох поселень доби [[неоліт]]у (IV–III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей [[бронзова доба|бронзової доби]] (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник [[куштановицька культура|куштановицької культури]], досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкриті залишки тогочасного поселення. Можливо, з цим поселенням зв'язаний скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдений в околицях Б. 1951. Поселення та два могильники, що датуються VI–III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII–IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом. |
|||
[[Файл:Reformat church in Bilki.jpg|thumb|left|225px|Реформатський храм с. Білки]] |
|||
За іншою легендою, на місці майбутнього поселення збиралися люди, щоб торгувати. Навколо того місця були дерева, а на тих деревах жило багато білок. Кожного разу, коли люди хотіли пояснити іншим, де це місце торгівлі розташоване, їм було важко. То так і почали — просто, але зрозуміло: «Там, де білки». |
|||
На території села виявлено залишки трьох поселень доби [[неоліт]]у (IV—III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей [[бронзова доба|бронзової доби]] (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник [[куштановицька культура|куштановицької культури]], досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкриті залишки тогочасного поселення. Можливо, з цим поселенням зв'язаний скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдений в околицях Б. 1951. Поселення та два могильники, що датуються VI—III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом. |
|||
=== Період Угорського Королівства === |
=== Період Угорського Королівства === |
||
Назва Bilke (Bilki) вперше згадується в дипломах в 1338 році під назвою Bylke. |
|||
У 1338 р. Король Карл Роберт відвідав Білла на кордоні Білач Білкей Карачун, який включав область пізніше Лукова, Містик і Глазго. |
|||
У 14 столітті село була власністю сім'ї Білкей, потім господарями Горзов, Липчеї, Ілошваї і Зейкани. |
|||
У 1435 р. Карачоні отримують від угорського короля власний герб і дворянське прізвище Горзов (Gorzó). У 1451 р. Янош Карачоні успадковує прізвище батька Горзов. |
У 1435 р. Карачоні отримують від угорського короля власний герб і дворянське прізвище Горзов (Gorzó). У 1451 р. Янош Карачоні успадковує прізвище батька Горзов. |
||
На феодала трудилося кілька тисяч залежних селян. Крім панщини (по 3-4 дні на рік), селяни несли важку ношу церковних повинностей. З 1351 р. була введена дев'ятину на користь феодала. До кінця XV в. на кріпаків були звалені нові податки і повинності. Додався комітетський податок на утримання жупного управління, була розширена церковна десятина, яка поширювалася на всі галузі селянського господарства. Панщина на феодала в XV в. досягла 30-40 днів на рік, додалася повинність на користь церкви (роковини), натуральна подати на користь священика (кобліна) і ряд інших повинностей. |
На феодала трудилося кілька тисяч залежних селян. Крім панщини (по 3-4 дні на рік), селяни несли важку ношу церковних повинностей. З 1351 р. була введена дев'ятину на користь феодала. До кінця XV в. на кріпаків були звалені нові податки і повинності. Додався комітетський податок на утримання жупного управління, була розширена церковна десятина, яка поширювалася на всі галузі селянського господарства. Панщина на феодала в XV в. досягла 30-40 днів на рік, додалася повинність на користь церкви (роковини), натуральна подати на користь священика (кобліна) і ряд інших повинностей. |
||
=== Період |
=== Період Австро-Угорської імперії === |
||
На початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. |
На початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. |
||
| Рядок 58: | Рядок 66: | ||
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починає рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок. |
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починає рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок. |
||
За переписом 1828 року, |
За переписом 1828 року, у Білках було понад 120 будинків, у тому числі 28 домів горожан, 28 — кріпаків-йоббадіїв, 42 — желяри, 23 — піджеляри. |
||
[[Франко Іван Якович|І. Франко]], маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. [[Драгоманов Михайло Петрович| |
[[Франко Іван Якович|І. Франко]], маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. [[Драгоманов Михайло Петрович|Драгоманова]], що він зацікавлений побувати в Білках, {{Цитата|...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то, мабуть, чи не заснована па спільній управі полів...}} |
||
…про помилку цього міфу, що І. Я. Франко буцімто мав намір приїхати в с. Білки Закарпатської обл.: |
|||
Юрій Качій, історик |
Юрій Качій, історик — краєзнавець, у 1960—1970рр зробив похибку цієї інформації. В листі І. Я. Франко до М. П. Драгоманова у 1883 році мав на увазі інше село Білки не те що розташоване в Закарпатті, а те що — в Прикарпатті… |
||
=== Період Австро-Угорщини === |
=== Період Австро-Угорщини === |
||
| Рядок 69: | Рядок 77: | ||
У XIX ст. Білки — містечко Верховинського повіту (округу) Березького комітату. Поселення в цей період мало печатку з власним гербом — зображенням дубової та виноградної гілок. |
У XIX ст. Білки — містечко Верховинського повіту (округу) Березького комітату. Поселення в цей період мало печатку з власним гербом — зображенням дубової та виноградної гілок. |
||
Після війни в Білках розпочинається активна пропаганда комуністичний ідей колишніми військовополоненими, які поверталися в рідне село. |
Після війни в Білках розпочинається активна пропаганда комуністичний ідей колишніми військовополоненими, які поверталися в рідне село. |
||
[[26 квітня]] [[1919]] війська боярської Румунії вступили в село. |
[[26 квітня]] [[1919]] війська боярської Румунії вступили в село. |
||
| Рядок 77: | Рядок 85: | ||
==== Розвиток медицини та освіти ==== |
==== Розвиток медицини та освіти ==== |
||
В селі діяла початкова школа з українською мовою викладання та легендарна найвідоміша школа Боржавської долини 20-40 рр. — Білківська горожанка. |
В селі діяла початкова школа з українською мовою викладання та легендарна найвідоміша школа Боржавської долини 20-40 рр. — Білківська горожанка. Горожанську школу відкрито у 1923 році. Записалось тоді 60 учнів, а в 1933 році їх стало вже 509. Першим директором школи було призначено Едуарда Янського. Учнями тут записались не тільки діти з Білок і Боржавської долини, але й з найдальших закутків Підкарпатської Русі: з Богдана, Бистрого, Тюшки, Нижнього Студеного, Солотвина, Липецької Поляни, Лугу, Дубового. Крім закарпатців, навчались русини із Пряшівщини. Приймали в горожанку учнів, які закінчили чотири класи народної школи. Умови прийому такі: записне — 10 корун; шкільна оплата — 20 корун, не білецькі давали ще 10 корун доплати. Бідні діти, або як їх називали — «худобні», звільнялися від оплати, їм видавали безплатно підручники. Для засвідчення худобності треба було представити спеціальне свідоцтво з нотарського уряду. У [[1925]] році на пожертвування Червоного Хреста збудовано інтернат на 30 місць. |
||
У [[1933]] році з 509 учнів — 325 селянського походження. Тут вчились українці, словаки, чехи, німці, євреї. У [[1933]] році налічувалось 13 класів: 8 українських і 5 чеських. Чеські класи формувалися в основному з дітей торгівців, ремісників єврейського походження, а також з дітей чеських адміністраторів, жандармів, працівників лісової управи. |
У [[1933]] році з 509 учнів — 325 селянського походження. Тут вчились українці, словаки, чехи, німці, євреї. У [[1933]] році налічувалось 13 класів: 8 українських і 5 чеських. Чеські класи формувалися в основному з дітей торгівців, ремісників єврейського походження, а також з дітей чеських адміністраторів, жандармів, працівників лісової управи. |
||
| Рядок 95: | Рядок 103: | ||
При школі діяв дитячий хор і самоосвітній гурток. Самообразуючий гурток (збережено його первинну назву — авт.) очолював вчитель Петро Михайлович Світлик. За три роки (1930-33 рр.) було підготовлено 46 рефератів. Ось лише окремі їх теми: «Історія малярства», «Телефон», «Літак», «Про тютюн», «Про Хустський замок», «Про чоловіка», «Кисень і азот», «Народні звичаї у нас», «Наполеон Бонапарт», «Пригоди Одіссея», «Тарас Шевченко» тощо. |
При школі діяв дитячий хор і самоосвітній гурток. Самообразуючий гурток (збережено його первинну назву — авт.) очолював вчитель Петро Михайлович Світлик. За три роки (1930-33 рр.) було підготовлено 46 рефератів. Ось лише окремі їх теми: «Історія малярства», «Телефон», «Літак», «Про тютюн», «Про Хустський замок», «Про чоловіка», «Кисень і азот», «Народні звичаї у нас», «Наполеон Бонапарт», «Пригоди Одіссея», «Тарас Шевченко» тощо. |
||
Учні збирали фольклорні твори. Вперше було записано стару колискову пісню з Імстичова «Спи, дитино, колишу тя», «Голубе, голубе, рад бим жити». Це зробив А. I. Зейкан. Драматичний гурток разом з хором давали виставу «Запорожець за |
Учні збирали фольклорні твори. Вперше було записано стару колискову пісню з Імстичова «Спи, дитино, колишу тя», «Голубе, голубе, рад бим жити». Це зробив А. I. Зейкан. Драматичний гурток разом з хором давали виставу «Запорожець за Дунаєм» у залі торговця-крамника Прінца. Учнівський хор у прямій передачі виступав по Кошицькому радіо. |
||
Шкільна бібліотека славилась прекрасними зібраннями творів класиків української, російської та чеської літератури. Якщо хтось хотів добре знати історію України, Закарпаття, то він міг взяти літературу в бібліотеці товариства «Просвіта», яку опікував Іван Ігнатко. |
Шкільна бібліотека славилась прекрасними зібраннями творів класиків української, російської та чеської літератури. Якщо хтось хотів добре знати історію України, Закарпаття, то він міг взяти літературу в бібліотеці товариства «Просвіта», яку опікував Іван Ігнатко. |
||
| Рядок 101: | Рядок 109: | ||
Розширювався кругозір і доповнювались знання учнів завдяки екскурсіям. Особливу увагу звертали на мету і значення подорожей. Екскурсії вражали масовістю. У [[1931]] році до Мараморош-Сигета відправилось одразу І60 учнів. 3 приходом у село радянської влади школа почала занепадати, педагоги і учні покидають альма-матер. Після [[1944]] р. припиняється літопис цього закладу |
Розширювався кругозір і доповнювались знання учнів завдяки екскурсіям. Особливу увагу звертали на мету і значення подорожей. Екскурсії вражали масовістю. У [[1931]] році до Мараморош-Сигета відправилось одразу І60 учнів. 3 приходом у село радянської влади школа почала занепадати, педагоги і учні покидають альма-матер. Після [[1944]] р. припиняється літопис цього закладу |
||
=== Період Другої |
=== Період Другої світової війни === |
||
[[25 жовтня]] [[1944]] року радянські війська увійшли до Білок. |
[[25 жовтня]] [[1944]] року радянські війська увійшли до Білок. |
||
=== Радянський період === |
=== Радянський період === |
||
Зокрема в цей час були збудовані: новий чотири-поверховий корпус Білківської середньої школи та восьмирічку в гірському мікро-районі Ковбасово, нову три-поверхову будівлю лікарні, чудову два-поверхову споруду дитсадка, нове два-поверхове приміщення пошти, будинок культури, існувала ракетна воєнна частина — пізніше в ній відкрито Проф-технічне сільсько-господарське училище СПТУ-32, існував колгосп мільйонер «За Нове Життя». Де в рамках примусової колективізації від селян відбирали земельні наділи і залучали до колгоспів. |
|||
В рамках примусової колективізації від селян відбирали земельні наділи і залучали до колгоспів. |
|||
Існував горілчаний завод та трикотажна фабрика, збудовано ряд нових будівель-магазинів. В Радянський період село Білки входило до списку «Експериментальних сіл» УРСР. |
|||
В цей час у селі побував відомий канадський художник Рокуел Кент. Селом та селянами Білок надихався відомий закарпатський художник Гаврило Ґлюк, створюючи малюнки та етюди для своїх полотен. |
|||
У греко-католицькому храмі Успіння Богородиці був музей атеїзму. |
|||
== Присілки == |
|||
'''Комора''' |
|||
Комора — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. |
|||
Обєднане з селом Білки |
|||
Згадки: 1311: Komora, 1312: Komorou, 15. sz.: Komar, 1447: Szunyogmező, 1447: Komár, Komoród, Komoró, 1462: Komoro, 1647: Szunjog |
|||
'''Денеш-телек''' |
|||
Денеш-телек — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. |
|||
Обєднане з селом Білки |
|||
Згадки: 1522: Dienestelek |
|||
== Населення == |
|||
Згідно з [[Перепис населення УРСР (1989)|переписом УРСР 1989 року]] чисельність наявного населення села становила 7671 особа, з яких 3822 чоловіки та 3849 жінок.<ref name="населення 1989"/> |
|||
За [[Перепис населення України (2001)|переписом населення України 2001 року]] в селі мешкало 8078 осіб.<ref name="населення 2001"/> |
|||
=== Мова === |
|||
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:<ref name="населення 2001 мова"/> |
|||
{| class="standard" |
|||
|- |
|||
! Мова || Відсоток |
|||
|- |
|||
| [[українська мова|українська]] |
|||
| align="right"| 98,91 % |
|||
|- |
|||
| [[російська мова в Україні|російська]] |
|||
| align="right"| 0,73 % |
|||
|- |
|||
| [[угорська мова|угорська]] |
|||
| align="right"| 0,21 % |
|||
|- |
|||
| [[польська мова|польська]] |
|||
| align="right"| 0,04 % |
|||
|- |
|||
| [[білоруська мова в Україні|білоруська]] |
|||
| align="right"| 0,02 % |
|||
|- |
|||
| [[молдовська мова в Україні|молдовська]] |
|||
| align="right"| 0,02 % |
|||
|- |
|||
| [[словацька мова|словацька]] |
|||
| align="right"| 0,02 % |
|||
|- |
|||
| [[циганська мова|циганська]] |
|||
| align="right"| 0,01 % |
|||
|} |
|||
== Архітектура, пам'ятки та пам'ятники == |
== Архітектура, пам'ятки та пам'ятники == |
||
=== Храми === |
|||
'''Церква Успіння пр. богородиці. 1838.''' |
|||
Очевидно, кілька століть тому в Білках було багато римо-католиків і вони мали свій храм, що занепав у час реформації. Чисельною мала бути і руська громада, оскільки до Білок належали два монастирі: «Archimandria Sanctae Crucis de Bilke», що стояв на горі Городище між селами Імстичево і Луково, та «Archimandria de Komorod» на так званому Телячому цвинтарі, а ще давніше це місце звалося Комариним полем. |
|||
У 1692 р. згадують дві церкви. У 1748 р. в селі були дві дерев'яні церкви: верхня — Вознесіння Господнього, нижня — Пресвятої Богородиці. Філії були в селах Осій та Дубровка. У 1797 р. була лише одна дерев'яна церква, а також дерев'яна фара, вкрита соломою. У кінці XIX ст. на тих місцях, де колись були дерев'яні церкви, стояли дві каплиці: верхня присвячена Вознесінню Господньому, нижня — Успінню пр. богородиці. |
|||
У Мукачівському монастирі була книга «Меч духовний» (Київ, 1667) Лазара Барановича з записом ієрея Михайла Білецького від 8 лютого 1721 p., який свідчив, що книгу куплено в Білках у пана о. Михайла Юрканича. |
|||
Запис від 6 травня 1825 р. повідомляв, що книгу купив углянський парох Петро Ан-друхович у куратора Іоана Голувки. У бібліотеці Національного музею в Будапешті зберігається «Евхологіон» 1604 р. з написом, що купив цю книгу Іван Кушнір Білецький і передав своєму зятеві, попові раковецькому. |
|||
Теперішня церква — це велика мурована базиліка з бароковою вежею над входом, зміцненою двома контрфорсами. Табличка на фасаді повідомляє, що церкву споруджено з 1797 по 1822 р. за священика В. Романця та куратора С. Андрашка. Відомо, що інтер'єр розмалював знаний художник Ф. Видра, а куратор Михайло Копинець твердить, що на стелі є дата «1865» і підпис художника Іоана Вайріха, який працював з Ф. Видрою в селах Горбок та Мала Розтока. З 1997 р. роблять реставрацію всього малювання. Бічні вівтарі в святилищі мають гарні образи. |
|||
Образ у північно-східній частині має напис: «В память Михаила Уйгелья — бывшего Пароха Білецкго, Его Позоставшейся Вдовицы Гжи Юліанньї Алмашієвой иждивеніємь». У липні 1939 р. навколо церковного подвір'я вимуровано огорожу. У 1948 р. церкву закрили, 9 січня 1953 р. зняли з реєстрації діючих храмів і планували знести, але споруду вдалося перетворити на музей атеїзму і таким чином врятувати. Церкву повернуто греко-католикам у 1989 р. Громаду очолив подвижник віри, світла і мудра людина о. [[Павло Мадяр]] ЧСВВ. |
|||
Після ліквідації греко-католицької церкви в 1949 р. багато священиків продовжували свою діяльність підпільно. Серед них був і парох села Білки Петро Орос. |
|||
Уночі 28 червня 1953 р. його застрелив міліціонер, коли він ішов сповідати хворого. Останки мученика виявили аж у 1992 р. і перенесли їх у муровану каплицю біля церкви. Інший білківський священик Іван Попович був у концтаборі з 1946 по 1953 р. |
|||
'''- Церква св. Петра і Павла. 1939.''' |
|||
Першою православною церквою була простенька дерев'яна церква Благовіщення, що мала окрему дзвіницю і стояла на теперішньому цвинтарі. Оснування мурованого храму Христа Спасителя освятив єпископ Дамаскин 23 червня 1935 р. Кажуть, що автором проекту був німець. Храм будували селяни, він мав обійтися селові в півмільйона чехословацьких корон. Жертовністю відзначилися Петро Гедзур, Михайло Палаташ, Юрій Біров та інші. Землю купили в місцевого єврея. Восени 1937 р. церкву вкрили дахами. Довжина церкви (всередині) 35 м, ширина — 17 м. Великі залізобетонні колони несуть баню, дзвіницю і досить просторі хори. У 1964 р. дахи вкрили бляхою. Ікони намалював художник Федір Ґоґола, стінопис виконав Іван Андрішко в 1982—1983 р. Два бічні іконостаси та два аналої вирізьбив Михайло Росада. |
|||
Першими священиками були о. Іван Бігар та о. Василь Самош, після них — о. Михайло Розман, якого 35 років тому змінив теперішній священик о. Георгій Чулей. |
|||
- Свято-Успенський греко-католицький храм в селі Білки — архітектурна пам'ятка XVIII ст. У радянські часи тут був музей атеїзму, завдяки якому вдалося зберегти унікальні розписи 1863 р. Фердинанда Видри та Іоана Вейріха. Біля церкви розташована капличка з мощами підпільного отця Петра Ороса, застреленого міліціонером у 1953 році. |
|||
- Білки асоціюються не з храмовим святом і навіть не зі сливовицею, а з неймовірної сили богатирем Іваном Фірцаком-Кротоном, який народився в цьому селі і помер у ньому. У 1928 році він був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки дужого закарпатця досі ніхто не може повторити. Білківчани пишаються земляком і не втомлюються повторювати вражаючі факти про нього. 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба із суцільної гранітної брили вагою 7,5 т. Позував для пам'ятника Василь Вірастюк. |
|||
Художні монументальні зграфіто радянського періоду на тему праці прикрашають муровану автобусну зупинку Білки (в напрямку с. Імстичево) та будинок бувшого колгоспу що в мікро-районі Телятинець. На території Білківської середньої школи є бюст двічі герою Радянського Союзу Ю. Ю. Пітрі. |
|||
- '''Міні-скульптури Білки''' |
|||
19 квітня 2016 року, на центральній площі с. Білки, що на Іршавщині, відбулося урочисте відкриття скульптурної композиції на честь жертв голокосту. Пам'ятний меморіал встановлено спільно з Міністерством зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини і Білківською сільської рад. «Альбом Аушвіц» — унікальний документ, єдине збережене фотосвідчення масового вбивства євреїв у концтаборі 35 років зберігала, а потім передала в дар меморіалу «Яд Вашем» Лілі Якоб-Зельманович Мейер. Сама родом із Закарпаття, з села Білки, що на Іршавщині. Скульптура створена у вигляді вантажного вагону, викованого з заліза з дотриманням всіх пропорцій. Спереду нього люди, які виходять. На основі однієї з фотографій з «Альбому Аушвіца» скульптор зобразив мить, коли транспорт прибув до концентраційного табору. Вагон стоїть на краю прірви, звідки немає дороги ні вперед, ні назад, — саме так відійшли у вічність мільйони людей. Автори пам'ятника — скульптор Михайло Колодко та коваль Василь Криванич. |
|||
=== Пам'ятник тверезості === |
=== Пам'ятник тверезості === |
||
На місцевому кладовищі ще в 1874 році був встановлений хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». На зворотній стороні написано: «Крест победил поганство Победит и пьянство» |
На місцевому кладовищі ще в 1874 році був встановлений хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». На зворотній стороні написано: «Крест победил поганство Победит и пьянство» |
||
Цю фразу, як відомо залишив відомий філософ Кепі, чиї слова викарбували на камені від імені понтифіка. |
|||
Ще одна пам'ятка: Найстаріший календар Закарпаття — 6 століття до нашої ери (знайдений у селі Білки) |
|||
На зорі становлення людської цивілізації рахунок часу вівся за зміною дня і ночі, по пальцях (звідси декади, 20-денки в календарі майя), у подальшому — за фазами Місяця: новий (молодий) місяць і повний місяць. З появою рільництва виробничі інтереси вимагали враховувати час і за сезонами, який визначався весняним і осіннім рівноденням, літнім і зимовим сонцестоянням. У Давньому Єгипті цим займалися спеціальні люди — жреці, які на основі вивчення астрономічних явищ прослідковували зв'язок пір року і термінів сільськогосподарських робіт. У Римі вважалося, що перший день весни припадає на знак Водолія, літа — на знак Тельця, осені — Лева, зими — Скорпіона. Науці відомі народи, які тривалий час користувалися місячним календарем, що складався з 10 місяців по 28 днів. Виник він ще в пізньому палеоліті і дожив до наших днів, наприклад, в індіанців Північної Америки. Цей календар відставав від сучасного на 85 днів. Якщо порівняти його з білківським, то останній набагато точніший. |
|||
== Персоналії == |
|||
== Відомі люди == |
|||
=== Народилися === |
=== Народилися === |
||
* [[Радіч Євген|Радіч Євген (-Jenő Radics (1889—1951) композитор і автор пісень: Az esküvődön én is ott leszek/ — A férfi mind ördög fajzat Debreceni leány, valamennyi zsivány/- A világon nincs gazdagabb senki nálam/- Mézeskalács-szív. Вони були хітами у 1930-х роках. — Він винайшов запатентований у 1911 році світовий годинник.]] |
|||
* [[Гіга Степан Петрович]] — [[Народний артист України]] ([[2002]]), композитор, аранжувальник, вокаліст. |
* [[Гіга Степан Петрович]] — [[Народний артист України]] ([[2002]]), композитор, аранжувальник, вокаліст. |
||
* [[Зейкан Юлія Петрівна]] ( |
* [[Зейкан Юлія Петрівна]] (народилася 1943) — українська письменниця. |
||
* [[Ігнатко Іван Олексійович]] — |
* [[Ігнатко Іван Олексійович]] — український політичний діяч, депутат [[Сойм Карпатської України|Сойму Карпатської України]]. |
||
* [[Мигович Ганна Олександрівна]] (Попсабова; 1946—2000) — українська майстриня художньої кераміки, живописець, графік. Член [[Національна спілка майстрів народного мистецтва України|Національної спілки майстрів народного мистецтва України]]. |
* [[Мигович Ганна Олександрівна]] (Попсабова; 1946—2000) — українська майстриня художньої кераміки, живописець, графік. Член [[Національна спілка майстрів народного мистецтва України|Національної спілки майстрів народного мистецтва України]]. |
||
* [[Пітра Юрій Юрійович]] — двічі [[Герой Соціалістичної Праці]]. |
* [[Пітра Юрій Юрійович]] — двічі [[Герой Соціалістичної Праці]]. |
||
* [[Фірцак Іван Федорович]] — спортсмен-важкоатлет. |
* [[Фірцак Іван Федорович]] — спортсмен-важкоатлет. |
||
* Петро Ряска (народився 1975) — [[художник]], [[живопис]]ець, [[Перформанс|перформер]].[http://www.painting.com.ua/index.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200223220858/http://www.painting.com.ua/index.html |date=23 лютого 2020 }} |
|||
* Панющик Михайло Петрович — професор кафедри електронних систем, кандидат технічних наук, голова вченої ради УжНУ, кавалер ордена Богдана Хмельницького. |
|||
=== Люди, пов'язані з селом === |
|||
* [[Лілі Якоб]]-Зельмановіч Меєр [https://www.yadvashem.org/yv/ru/exhibitions/album-auschwitz/lili-jacob.asp](англ. Lili Jacob) (1925—1999 року, США) — ув'язнена концентраційного табору [[Аушвіц]], зберігачка «Альбому Аушвіца»[https://www.yadvashem.org/yv/ru/exhibitions/album-auschwitz/index.asp] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210126200814/https://www.yadvashem.org/yv/ru/exhibitions/album-auschwitz/index.asp |date=26 січня 2021 }}. |
|||
Проживали, навчалися, перебували, працюють: |
|||
* [[Шутяк Ернест Іванович]] — український [[педагог]], [[Заслужений вчитель України]]. |
* [[Шутяк Ернест Іванович]] — український [[педагог]], [[Заслужений вчитель України]]. |
||
== Туристичні місця == |
|||
— залишки трьох поселень доби неоліту |
|||
- знаряддя праці людей бронзової доби (II тисячоліття до п. е.) |
|||
- курганний могильник куштановицької культури, досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. |
|||
- скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа) |
|||
- залишки слов'янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом. |
|||
- шахта по видобутку залізної руди |
|||
- храм Успіння пр. богородиці. 1838. |
|||
- Боржавська вузькоколійка |
|||
- храм св. Петра і Павла. 1939. |
|||
- 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник. |
|||
- 19 квітня 2016 року, на центральній площі с. Білки, що на Іршавщині, відбулося урочисте відкриття скульптурної композиції на честь жертв голокосту. |
|||
- хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». |
|||
== Примітки == |
|||
{{reflist|refs= |
|||
<ref name="населення 1989">{{cite web|url=http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp|назва=Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01))|вебсайт=database.ukrcensus.gov.ua|видавець=Банк даних [[Державна служба статистики України|Державної служби статистики України]]|дата-доступу=8 листопада 2019|archive-date=31 липня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140731182036/http://database.ukrcensus.gov.ua/Mult/Database/Census/databasetree_uk.asp}}</ref> |
|||
<ref name="населення 2001">{{cite web|url=http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp|назва=Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12))|вебсайт=database.ukrcensus.gov.ua|видавець=Банк даних [[Державна служба статистики України|Державної служби статистики України]]|дата-доступу=8 листопада 2019|archive-date=31 липня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140731182036/http://database.ukrcensus.gov.ua/Mult/Database/Census/databasetree_uk.asp}}</ref> |
|||
<ref name="населення 2001 мова">{{cite web|url=http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp|назва=Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12))|вебсайт=database.ukrcensus.gov.ua|видавець=Банк даних [[Державна служба статистики України|Державної служби статистики України]]|дата-доступу=8 листопада 2019|archive-date=31 липня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140731182036/http://database.ukrcensus.gov.ua/Mult/Database/Census/databasetree_uk.asp}}</ref> |
|||
}} |
|||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* [http://imsu-zakarpattja.com/mista-i-sela-zakarpatskoi-oblasti/irshavskyj-rajon/bilky.html Білки |
* [http://imsu-zakarpattja.com/mista-i-sela-zakarpatskoi-oblasti/irshavskyj-rajon/bilky.html Білки — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200223120603/http://imsu-zakarpattja.com/mista-i-sela-zakarpatskoi-oblasti/irshavskyj-rajon/bilky.html |date=23 лютого 2020 }} (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.) |
||
* Білки. Славетне село славетних родин: [Закарпат. обл.]: іст.-краєзнав. нариси / Петро Пітра. — Ужгород: Карпати, 2016. — 280 с. : іл., портр. — ISBN 978-966-671-435-3 |
|||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
{{commonscat|Bilky, Irshava Raion}} |
{{commonscat|Bilky, Irshava Raion}} |
||
* [http://irshava-foto.org.ua/categories.php?cat_id=10 Фотографії села] |
* [http://irshava-foto.org.ua/categories.php?cat_id=10 Фотографії села]{{Недоступне посилання|date=березень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} |
||
{{Вікіфікувати|дата=жовтень 2008}} |
{{Вікіфікувати|дата=жовтень 2008}} |
||
{{Білківська сільська громада}} |
|||
{{Іршавський район}} |
|||
[[Категорія:Села Закарпатської області]] |
[[Категорія:Села Закарпатської області]] |
||
[[Категорія: |
[[Категорія:Білки (Хустський район)]] |
||
[[Категорія:1245 в Україні]] |
|||
Поточна версія на 11:58, 7 лютого 2023
| село Білки | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 Реформатський храм
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Закарпатська область | ||||
| Район | Хустський район | ||||
| Громада | Білківська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA21120010010048679 | ||||
| Облікова картка | Білки | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1245 | ||||
| Населення | 8561 | ||||
| Площа | 4,4 км² | ||||
| Густота населення | 1832,73 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 90132 | ||||
| Телефонний код | +380 3144 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°19′46″ пн. ш. 23°08′23″ сх. д. / 48.32944° пн. ш. 23.13972° сх. д.Координати: 48°19′46″ пн. ш. 23°08′23″ сх. д. / 48.32944° пн. ш. 23.13972° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
179 м | ||||
| Водойми | р. Білка, р. Боржава | ||||
| Відстань до обласного центру |
90,9 км | ||||
| Відстань до районного центру |
9,9 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Білки | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 90132, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Білки, вул. Центральна, 13 | ||||
| Сільський голова | Зейкан Василь Семенович | ||||
| Карта | |||||
  Білки | |||||
 Білки | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (грудень 2012) |
Бíлки — село в Хустському районі Закарпатської області України, центр Білківської громади. Одне з найбільших сіл України. Розташоване в долині річки Боржави, при впадінні в неї річки Білки, за 9 км від Іршави (автошлях Т 0719). Населення — 7320 осіб. Через село проходить недіюча вузькоколійна залізниця Берегове—Кушниця та автомагістралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю.
Нинішнє село Білки дуже велике — має аж 13 мікрорайонів: Ковбасово (відоме різниками, що виробляли ковбасу), Телятинець (є пасовище для телят), Галаштів (тут було рибне озеро), Горб, Перекоп та інші.
Історія[ред. | ред. код]
Про походження назви села переповідають дві легенди. В першій розповідається про красиву бідну дівчину-білявку Більку. Білька працювала в багатого, старого чоловіка, котрий закохався в неї. Але вона любила бідного хлопця і не відповідала взаємністю панові. Та батьки наполягали, щоб дівчина вийшла за нього заміж. Білька з горя пішла до потоку і втопилася. Селяни відомстили за дівчину: вбили пана і спалили маєтки. Потік на її честь назвали Білка, а поселення, яке виростало на його берегах — Білки.
За іншою легендою, на місці майбутнього поселення збиралися люди, щоб торгувати. Навколо того місця були дерева, а на тих деревах жило багато білок. Кожного разу, коли люди хотіли пояснити іншим, де це місце торгівлі розташоване, їм було важко. То так і почали — просто, але зрозуміло: «Там, де білки».
На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей бронзової доби (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник куштановицької культури, досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкриті залишки тогочасного поселення. Можливо, з цим поселенням зв'язаний скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдений в околицях Б. 1951. Поселення та два могильники, що датуються VI—III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
Період Угорського Королівства[ред. | ред. код]
Назва Bilke (Bilki) вперше згадується в дипломах в 1338 році під назвою Bylke.
У 1338 р. Король Карл Роберт відвідав Білла на кордоні Білач Білкей Карачун, який включав область пізніше Лукова, Містик і Глазго.
У 14 столітті село була власністю сім'ї Білкей, потім господарями Горзов, Липчеї, Ілошваї і Зейкани.
У 1435 р. Карачоні отримують від угорського короля власний герб і дворянське прізвище Горзов (Gorzó). У 1451 р. Янош Карачоні успадковує прізвище батька Горзов. На феодала трудилося кілька тисяч залежних селян. Крім панщини (по 3-4 дні на рік), селяни несли важку ношу церковних повинностей. З 1351 р. була введена дев'ятину на користь феодала. До кінця XV в. на кріпаків були звалені нові податки і повинності. Додався комітетський податок на утримання жупного управління, була розширена церковна десятина, яка поширювалася на всі галузі селянського господарства. Панщина на феодала в XV в. досягла 30-40 днів на рік, додалася повинність на користь церкви (роковини), натуральна подати на користь священика (кобліна) і ряд інших повинностей.
Період Австро-Угорської імперії[ред. | ред. код]
На початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми.
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починає рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок.
За переписом 1828 року, у Білках було понад 120 будинків, у тому числі 28 домів горожан, 28 — кріпаків-йоббадіїв, 42 — желяри, 23 — піджеляри.
І. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках,
|
...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то, мабуть, чи не заснована па спільній управі полів... | 
|
…про помилку цього міфу, що І. Я. Франко буцімто мав намір приїхати в с. Білки Закарпатської обл.:
Юрій Качій, історик — краєзнавець, у 1960—1970рр зробив похибку цієї інформації. В листі І. Я. Франко до М. П. Драгоманова у 1883 році мав на увазі інше село Білки не те що розташоване в Закарпатті, а те що — в Прикарпатті…
Період Австро-Угорщини[ред. | ред. код]
У XIX ст. Білки — містечко Верховинського повіту (округу) Березького комітату. Поселення в цей період мало печатку з власним гербом — зображенням дубової та виноградної гілок.
Після війни в Білках розпочинається активна пропаганда комуністичний ідей колишніми військовополоненими, які поверталися в рідне село.
26 квітня 1919 війська боярської Румунії вступили в село.
Чехословацький період[ред. | ред. код]
В 1919 році Білки, як частина Закарпаття, входять до складу Чехословаччини.
Розвиток медицини та освіти[ред. | ред. код]
В селі діяла початкова школа з українською мовою викладання та легендарна найвідоміша школа Боржавської долини 20-40 рр. — Білківська горожанка. Горожанську школу відкрито у 1923 році. Записалось тоді 60 учнів, а в 1933 році їх стало вже 509. Першим директором школи було призначено Едуарда Янського. Учнями тут записались не тільки діти з Білок і Боржавської долини, але й з найдальших закутків Підкарпатської Русі: з Богдана, Бистрого, Тюшки, Нижнього Студеного, Солотвина, Липецької Поляни, Лугу, Дубового. Крім закарпатців, навчались русини із Пряшівщини. Приймали в горожанку учнів, які закінчили чотири класи народної школи. Умови прийому такі: записне — 10 корун; шкільна оплата — 20 корун, не білецькі давали ще 10 корун доплати. Бідні діти, або як їх називали — «худобні», звільнялися від оплати, їм видавали безплатно підручники. Для засвідчення худобності треба було представити спеціальне свідоцтво з нотарського уряду. У 1925 році на пожертвування Червоного Хреста збудовано інтернат на 30 місць.
У 1933 році з 509 учнів — 325 селянського походження. Тут вчились українці, словаки, чехи, німці, євреї. У 1933 році налічувалось 13 класів: 8 українських і 5 чеських. Чеські класи формувалися в основному з дітей торгівців, ремісників єврейського походження, а також з дітей чеських адміністраторів, жандармів, працівників лісової управи.
Вчительська корпорація складалась з 20 вчителів. Три духівники-священики вчили релігію: греко- і римо-католицьку та греко-східну (православну) і єврейську. Особливо відомими стали педагоги Петро Світлик, Михаиле Фущич, Михаиле Пуйо, Михаиле Бейловарій. Високі ідеї українського патріотизму прищеплювали вихованцям педагоги з Галичини Марія Руда, Олександр Концевич.
Найбільший стаж роботи серед вчителів за період 1923-33 рр. мали Іван Тромбола, Юлій Добра, Емма Горватова, Іван Гевкан.
Уроки проходили у дві зміни. Перед полуднем вчились білківські діти, а після обіду — інтернатські і з навколишніх сіл.
Єлизавета Петрашко з Імстичова, яка поступила в перший клас горожанки 1 вересня 1923 року, описує, що до школи вона йшла пішки. Мати на їжу донці давала яйця і кусник кукурудзяного хліба. Пізніше Є. Петрашко працювала тут вчителькою.
За кількістю учнів класи були великі. Наприклад, у I класі — 65 учнів, ПА — 45 учнів (1933 р.). Наука тривала з 7.50 до 18.25 середньоєвропейського часу.
У ІІ-IV класах вивчалась німецька мова. Особливо багато уваги зверталось на прищеплення учням, крім наукових знань, практичних навичок. Дівчата вчились домашньої науки — як бути чемною дівчиною, файною господинею. Раз на місяць — у понеділок варили їсти, пекли печиво, естетично оформляли стіл, вправлялись у способах подавання страв. Наставники готували їх як майбутніх берегинь домашнього вогнища. Юнаків вчили вимірювати площу полів, складати їх план, виготовляти шкатулки з дерева, токарної справи по дереву, робити палітурки для книг, виготовляти шахи, випалювати картини на дереві.
При школі діяв дитячий хор і самоосвітній гурток. Самообразуючий гурток (збережено його первинну назву — авт.) очолював вчитель Петро Михайлович Світлик. За три роки (1930-33 рр.) було підготовлено 46 рефератів. Ось лише окремі їх теми: «Історія малярства», «Телефон», «Літак», «Про тютюн», «Про Хустський замок», «Про чоловіка», «Кисень і азот», «Народні звичаї у нас», «Наполеон Бонапарт», «Пригоди Одіссея», «Тарас Шевченко» тощо.
Учні збирали фольклорні твори. Вперше було записано стару колискову пісню з Імстичова «Спи, дитино, колишу тя», «Голубе, голубе, рад бим жити». Це зробив А. I. Зейкан. Драматичний гурток разом з хором давали виставу «Запорожець за Дунаєм» у залі торговця-крамника Прінца. Учнівський хор у прямій передачі виступав по Кошицькому радіо.
Шкільна бібліотека славилась прекрасними зібраннями творів класиків української, російської та чеської літератури. Якщо хтось хотів добре знати історію України, Закарпаття, то він міг взяти літературу в бібліотеці товариства «Просвіта», яку опікував Іван Ігнатко.
Розширювався кругозір і доповнювались знання учнів завдяки екскурсіям. Особливу увагу звертали на мету і значення подорожей. Екскурсії вражали масовістю. У 1931 році до Мараморош-Сигета відправилось одразу І60 учнів. 3 приходом у село радянської влади школа почала занепадати, педагоги і учні покидають альма-матер. Після 1944 р. припиняється літопис цього закладу
Період Другої світової війни[ред. | ред. код]
25 жовтня 1944 року радянські війська увійшли до Білок.
Радянський період[ред. | ред. код]
Зокрема в цей час були збудовані: новий чотири-поверховий корпус Білківської середньої школи та восьмирічку в гірському мікро-районі Ковбасово, нову три-поверхову будівлю лікарні, чудову два-поверхову споруду дитсадка, нове два-поверхове приміщення пошти, будинок культури, існувала ракетна воєнна частина — пізніше в ній відкрито Проф-технічне сільсько-господарське училище СПТУ-32, існував колгосп мільйонер «За Нове Життя». Де в рамках примусової колективізації від селян відбирали земельні наділи і залучали до колгоспів.
Існував горілчаний завод та трикотажна фабрика, збудовано ряд нових будівель-магазинів. В Радянський період село Білки входило до списку «Експериментальних сіл» УРСР.
В цей час у селі побував відомий канадський художник Рокуел Кент. Селом та селянами Білок надихався відомий закарпатський художник Гаврило Ґлюк, створюючи малюнки та етюди для своїх полотен.
У греко-католицькому храмі Успіння Богородиці був музей атеїзму.
Присілки[ред. | ред. код]
Комора
Комора — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Білки
Згадки: 1311: Komora, 1312: Komorou, 15. sz.: Komar, 1447: Szunyogmező, 1447: Komár, Komoród, Komoró, 1462: Komoro, 1647: Szunjog
Денеш-телек
Денеш-телек — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Білки
Згадки: 1522: Dienestelek
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 7671 особа, з яких 3822 чоловіки та 3849 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 8078 осіб.[2]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,91 % |
| російська | 0,73 % |
| угорська | 0,21 % |
| польська | 0,04 % |
| білоруська | 0,02 % |
| молдовська | 0,02 % |
| словацька | 0,02 % |
| циганська | 0,01 % |
Архітектура, пам'ятки та пам'ятники[ред. | ред. код]
Храми[ред. | ред. код]
Церква Успіння пр. богородиці. 1838.
Очевидно, кілька століть тому в Білках було багато римо-католиків і вони мали свій храм, що занепав у час реформації. Чисельною мала бути і руська громада, оскільки до Білок належали два монастирі: «Archimandria Sanctae Crucis de Bilke», що стояв на горі Городище між селами Імстичево і Луково, та «Archimandria de Komorod» на так званому Телячому цвинтарі, а ще давніше це місце звалося Комариним полем.
У 1692 р. згадують дві церкви. У 1748 р. в селі були дві дерев'яні церкви: верхня — Вознесіння Господнього, нижня — Пресвятої Богородиці. Філії були в селах Осій та Дубровка. У 1797 р. була лише одна дерев'яна церква, а також дерев'яна фара, вкрита соломою. У кінці XIX ст. на тих місцях, де колись були дерев'яні церкви, стояли дві каплиці: верхня присвячена Вознесінню Господньому, нижня — Успінню пр. богородиці.
У Мукачівському монастирі була книга «Меч духовний» (Київ, 1667) Лазара Барановича з записом ієрея Михайла Білецького від 8 лютого 1721 p., який свідчив, що книгу куплено в Білках у пана о. Михайла Юрканича.
Запис від 6 травня 1825 р. повідомляв, що книгу купив углянський парох Петро Ан-друхович у куратора Іоана Голувки. У бібліотеці Національного музею в Будапешті зберігається «Евхологіон» 1604 р. з написом, що купив цю книгу Іван Кушнір Білецький і передав своєму зятеві, попові раковецькому.
Теперішня церква — це велика мурована базиліка з бароковою вежею над входом, зміцненою двома контрфорсами. Табличка на фасаді повідомляє, що церкву споруджено з 1797 по 1822 р. за священика В. Романця та куратора С. Андрашка. Відомо, що інтер'єр розмалював знаний художник Ф. Видра, а куратор Михайло Копинець твердить, що на стелі є дата «1865» і підпис художника Іоана Вайріха, який працював з Ф. Видрою в селах Горбок та Мала Розтока. З 1997 р. роблять реставрацію всього малювання. Бічні вівтарі в святилищі мають гарні образи.
Образ у північно-східній частині має напис: «В память Михаила Уйгелья — бывшего Пароха Білецкго, Его Позоставшейся Вдовицы Гжи Юліанньї Алмашієвой иждивеніємь». У липні 1939 р. навколо церковного подвір'я вимуровано огорожу. У 1948 р. церкву закрили, 9 січня 1953 р. зняли з реєстрації діючих храмів і планували знести, але споруду вдалося перетворити на музей атеїзму і таким чином врятувати. Церкву повернуто греко-католикам у 1989 р. Громаду очолив подвижник віри, світла і мудра людина о. Павло Мадяр ЧСВВ.
Після ліквідації греко-католицької церкви в 1949 р. багато священиків продовжували свою діяльність підпільно. Серед них був і парох села Білки Петро Орос.
Уночі 28 червня 1953 р. його застрелив міліціонер, коли він ішов сповідати хворого. Останки мученика виявили аж у 1992 р. і перенесли їх у муровану каплицю біля церкви. Інший білківський священик Іван Попович був у концтаборі з 1946 по 1953 р.
- Церква св. Петра і Павла. 1939.
Першою православною церквою була простенька дерев'яна церква Благовіщення, що мала окрему дзвіницю і стояла на теперішньому цвинтарі. Оснування мурованого храму Христа Спасителя освятив єпископ Дамаскин 23 червня 1935 р. Кажуть, що автором проекту був німець. Храм будували селяни, він мав обійтися селові в півмільйона чехословацьких корон. Жертовністю відзначилися Петро Гедзур, Михайло Палаташ, Юрій Біров та інші. Землю купили в місцевого єврея. Восени 1937 р. церкву вкрили дахами. Довжина церкви (всередині) 35 м, ширина — 17 м. Великі залізобетонні колони несуть баню, дзвіницю і досить просторі хори. У 1964 р. дахи вкрили бляхою. Ікони намалював художник Федір Ґоґола, стінопис виконав Іван Андрішко в 1982—1983 р. Два бічні іконостаси та два аналої вирізьбив Михайло Росада.
Першими священиками були о. Іван Бігар та о. Василь Самош, після них — о. Михайло Розман, якого 35 років тому змінив теперішній священик о. Георгій Чулей.
- Свято-Успенський греко-католицький храм в селі Білки — архітектурна пам'ятка XVIII ст. У радянські часи тут був музей атеїзму, завдяки якому вдалося зберегти унікальні розписи 1863 р. Фердинанда Видри та Іоана Вейріха. Біля церкви розташована капличка з мощами підпільного отця Петра Ороса, застреленого міліціонером у 1953 році.
- Білки асоціюються не з храмовим святом і навіть не зі сливовицею, а з неймовірної сили богатирем Іваном Фірцаком-Кротоном, який народився в цьому селі і помер у ньому. У 1928 році він був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки дужого закарпатця досі ніхто не може повторити. Білківчани пишаються земляком і не втомлюються повторювати вражаючі факти про нього. 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба із суцільної гранітної брили вагою 7,5 т. Позував для пам'ятника Василь Вірастюк.
Художні монументальні зграфіто радянського періоду на тему праці прикрашають муровану автобусну зупинку Білки (в напрямку с. Імстичево) та будинок бувшого колгоспу що в мікро-районі Телятинець. На території Білківської середньої школи є бюст двічі герою Радянського Союзу Ю. Ю. Пітрі.
- Міні-скульптури Білки
19 квітня 2016 року, на центральній площі с. Білки, що на Іршавщині, відбулося урочисте відкриття скульптурної композиції на честь жертв голокосту. Пам'ятний меморіал встановлено спільно з Міністерством зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини і Білківською сільської рад. «Альбом Аушвіц» — унікальний документ, єдине збережене фотосвідчення масового вбивства євреїв у концтаборі 35 років зберігала, а потім передала в дар меморіалу «Яд Вашем» Лілі Якоб-Зельманович Мейер. Сама родом із Закарпаття, з села Білки, що на Іршавщині. Скульптура створена у вигляді вантажного вагону, викованого з заліза з дотриманням всіх пропорцій. Спереду нього люди, які виходять. На основі однієї з фотографій з «Альбому Аушвіца» скульптор зобразив мить, коли транспорт прибув до концентраційного табору. Вагон стоїть на краю прірви, звідки немає дороги ні вперед, ні назад, — саме так відійшли у вічність мільйони людей. Автори пам'ятника — скульптор Михайло Колодко та коваль Василь Криванич.
Пам'ятник тверезості[ред. | ред. код]
На місцевому кладовищі ще в 1874 році був встановлений хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». На зворотній стороні написано: «Крест победил поганство Победит и пьянство»
Цю фразу, як відомо залишив відомий філософ Кепі, чиї слова викарбували на камені від імені понтифіка.
Ще одна пам'ятка: Найстаріший календар Закарпаття — 6 століття до нашої ери (знайдений у селі Білки)
На зорі становлення людської цивілізації рахунок часу вівся за зміною дня і ночі, по пальцях (звідси декади, 20-денки в календарі майя), у подальшому — за фазами Місяця: новий (молодий) місяць і повний місяць. З появою рільництва виробничі інтереси вимагали враховувати час і за сезонами, який визначався весняним і осіннім рівноденням, літнім і зимовим сонцестоянням. У Давньому Єгипті цим займалися спеціальні люди — жреці, які на основі вивчення астрономічних явищ прослідковували зв'язок пір року і термінів сільськогосподарських робіт. У Римі вважалося, що перший день весни припадає на знак Водолія, літа — на знак Тельця, осені — Лева, зими — Скорпіона. Науці відомі народи, які тривалий час користувалися місячним календарем, що складався з 10 місяців по 28 днів. Виник він ще в пізньому палеоліті і дожив до наших днів, наприклад, в індіанців Північної Америки. Цей календар відставав від сучасного на 85 днів. Якщо порівняти його з білківським, то останній набагато точніший.
Персоналії[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Радіч Євген (-Jenő Radics (1889—1951) композитор і автор пісень: Az esküvődön én is ott leszek/ — A férfi mind ördög fajzat Debreceni leány, valamennyi zsivány/- A világon nincs gazdagabb senki nálam/- Mézeskalács-szív. Вони були хітами у 1930-х роках. — Він винайшов запатентований у 1911 році світовий годинник.
- Гіга Степан Петрович — Народний артист України (2002), композитор, аранжувальник, вокаліст.
- Зейкан Юлія Петрівна (народилася 1943) — українська письменниця.
- Ігнатко Іван Олексійович — український політичний діяч, депутат Сойму Карпатської України.
- Мигович Ганна Олександрівна (Попсабова; 1946—2000) — українська майстриня художньої кераміки, живописець, графік. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
- Пітра Юрій Юрійович — двічі Герой Соціалістичної Праці.
- Фірцак Іван Федорович — спортсмен-важкоатлет.
- Петро Ряска (народився 1975) — художник, живописець, перформер.[1] [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Панющик Михайло Петрович — професор кафедри електронних систем, кандидат технічних наук, голова вченої ради УжНУ, кавалер ордена Богдана Хмельницького.
- Лілі Якоб-Зельмановіч Меєр [2](англ. Lili Jacob) (1925—1999 року, США) — ув'язнена концентраційного табору Аушвіц, зберігачка «Альбому Аушвіца»[3] [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.].
- Шутяк Ернест Іванович — український педагог, Заслужений вчитель України.
Туристичні місця[ред. | ред. код]
— залишки трьох поселень доби неоліту
- знаряддя праці людей бронзової доби (II тисячоліття до п. е.)
- курганний могильник куштановицької культури, досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е.
- скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа)
- залишки слов'янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
- шахта по видобутку залізної руди
- храм Успіння пр. богородиці. 1838.
- Боржавська вузькоколійка
- храм св. Петра і Павла. 1939.
- 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник.
- 19 квітня 2016 року, на центральній площі с. Білки, що на Іршавщині, відбулося урочисте відкриття скульптурної композиції на честь жертв голокосту.
- хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Білки — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
- Білки. Славетне село славетних родин: [Закарпат. обл.]: іст.-краєзнав. нариси / Петро Пітра. — Ужгород: Карпати, 2016. — 280 с. : іл., портр. — ISBN 978-966-671-435-3
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білки (Хустський район) |
- Фотографії села[недоступне посилання з березня 2019]
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (жовтень 2008) |
| |||||