Білозерка (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:21, 14 травня 2019, створена MaryankoD (обговорення | внесок) (→‎Перші визвольні змагання: + інформація про Голодомор)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Білозерка
Bilozerka s.png Bilozerka h.png
Герб Білозерки Прапор Білозерки
Країна Україна Україна
Область Херсонська область
Район/міськрада Білозерський район
Рада Білозерська селищна рада
Код КОАТУУ: 6520355100
Основні дані
Засноване 1780 як Іванівка (1798 — Скадовка)
Статус із 1956 року
Площа 6,86 км²
Населення 9636 (01.01.2018)[1]
Густота 1429 осіб/км²
Поштовий індекс 75000—002
Телефонний код +380 5547
Географічні координати 46°37′29″ пн. ш. 32°26′29″ сх. д. / 46.62472° пн. ш. 32.44139° сх. д. / 46.62472; 32.44139Координати: 46°37′29″ пн. ш. 32°26′29″ сх. д. / 46.62472° пн. ш. 32.44139° сх. д. / 46.62472; 32.44139
Висота над рівнем моря 16 м
Водойма Біле озеро, яке рукавом сполучене з Дніпром
Відстань
Найближча залізнична станція: Херсон
До станції: 15,2 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 15,4 км
Селищна влада
Адреса 75000, смт Білозерка, вул. Свободи, 83; 3-40-20
Голова селищної ради Чередник Антоніна Іванівна
Веб-сторінка Білозерська селищна рада
Карта
Білозерка. Карта розташування: Україна
Білозерка
Білозерка
Білозерка. Карта розташування: Херсонська область
Білозерка
Білозерка

Commons-logo.svg Білозерка у Вікісховищі

Білозе́рка — селище міського типу, центр Білозерського району Херсонської області України. Розташоване на березі Білого озера, яке рукавом сполучене з Дніпром, за 14 км на південний захід від залізничної станції Херсон.

Населення 4,7 тис. жителів (1959), 9564 жителів (2001). Промкомбінат, РТС, 3 середні школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.

Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (зернові культури, сади, виноградники) і м'ясо-молочне тваринництво.

Історія[ред. | ред. код]

В цих місцях у 1754 році між Станіславом та майбутньою Білозеркою згадують зимівники запорожців — Якима Кравця (1755-отаман Платнирівського куреня) та Михайла Бойка — козака Платнирівського куреня.

Археологія[ред. | ред. код]

Курганна група на правому березі Дніпра, курган № 8, в насипу якого виявлено мальовану амфорку усатівського типу з вушками на плічках. Розкопки проводив Скадовський Г. Л. 1887 р. Фонди XM[2][3].

Московська імперія[ред. | ред. код]

За часів Московської імперії село називалося Скадовка, Іванівка. Було родовим маєтком херсонської вітки родини Скадовських, центром Білозерської волості Херсонського повіту.

1886 року тут мешкало 858 осіб у 149 подвір'ях[4]. Тут були волосна управа, православна церква, школа, позиково-ощадне товариство, лавка.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1359 осіб (694 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1332 — православної віри[5].

Перші визвольні змагання[ред. | ред. код]

Мешканці Білозерки чинили збройний спротив політиці військового комунізму. Місцеві повстанці вбивали партійних активістів, закликали населення не сплачувати «розвьорстку» та продподатку. У грудні 1920 року білозерські повстанці вбили Р. І. Вдовиченка — першого комуніста Білозерки.[6].

Голодомор[ред. | ред. код]

Село постраждало від Голодомору, проведеного радянським урядом у 1932-1933 роках. Рятуючись від примусового вилучення хліба, місцеві селяни ховали продукти у спеціальних ямах, які проте комуністична влада розшукувала і вилучала звідти їжу. Відкривалися кримінальні справи за крадіжки зерна[7]. Згідно з мартирологом Національної книги пам'яті України, складеного за свідченнями очевидців 2007 року, встановлено імена 2 загиблих[8].

Храми[ред. | ред. код]

  • Храм Святителя Миколи Чудотворця УПЦ КП
  • Церква Вознесіння Господнього УПЦ КП
  • Храм Івана Предтечі УПЦ МП

Видатні уродженці селища[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Bilozerka 2.JPG

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Дергачев В. А., Манзура И. Погребальные комплексы позднего Триполья. — Кишинев: Штиинца, 1991. — стор. 138
  3. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА. — М. — Л., 1949. — № 10. — стор. 201
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-255)
  6. Державний архів Херсонської області: ф. Р-64, оп. 1, д. 33
  7. Державний архів Херсонської області, ф. Р – 3599, оп. 1, спр. 196; ф. Р – 787, оп. 1, спр. 795; ф. П – 185, оп. 1, спр. 2 а
  8. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Херсонська область. - Херсон : Наддніпрян. правда, 2008. - с. 252

Джерела[ред. | ред. код]