Відмінності між версіями «Варсонофій (смоленський єпископ)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 15: Рядок 15:
   
 
[[Великі князі московські|Великий князь Московський]], аби заручитися підтримкою нових підданих, зобов'язався «держати вь их старине» й підтвердив раніші пожалування литовсько-руських господарів, зокрема права й привілеї монастирів і храмів єпископства. 1 серпня 1514 року Варсонофій з архімандритами й священниками зустрів московського государя при в'їзді у місто [[Смоленська ікона Божої Матері|Смоленською іконою Божої матері]], благословив хрестом й за його присутності відслужив молебень в Успенському катедральному соборі{{Sfn|Флоря|2003|с= 677}}.
 
[[Великі князі московські|Великий князь Московський]], аби заручитися підтримкою нових підданих, зобов'язався «держати вь их старине» й підтвердив раніші пожалування литовсько-руських господарів, зокрема права й привілеї монастирів і храмів єпископства. 1 серпня 1514 року Варсонофій з архімандритами й священниками зустрів московського государя при в'їзді у місто [[Смоленська ікона Божої Матері|Смоленською іконою Божої матері]], благословив хрестом й за його присутності відслужив молебень в Успенському катедральному соборі{{Sfn|Флоря|2003|с= 677}}.
Попри вимушений перехід Смоленська під владарювання Василія III, і світська знать, і православне духовенство міста залишалися відданими саме католицькому уряду у Вільні, а не «єдиновірній Москві»{{Sfn|Кром|2010|с= 220}}<ref name="Марзалюк2004">{{cite journal|last1=Марзалюк|first1=Игорь|title=Великое Княжество Литовское в Исторической Памяти Белорусов–Русинов: От Средневековья к Модерну|journal=Ab Imperio|volume=2004|issue=4|year=2004|pages=550|issn=2164-9731|doi=10.1353/imp.2004.0115}}</ref>; лояльність церковних ієрархів підкріплювала як заступницька політика держави щодо Київської митрополії, так і тісний зв'язок кліру з великими князями литовськими{{Sfn|Кром|2010|с= 243}}. [[Файл:Smalensk. Смаленск (1610, 1625) (2).jpg|272x272px|міні|праворуч|Смоленськ в ранньомодерну добу]]Перемога [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]] у [[Битва під Оршею|битві під Оршею]] активізувала прихильних до ВКЛ смоленських князів, панів і бояр, на чолі яких став єпископ Варсонофій. У жовтні 1514 року він таємно відрядив до короля свого племінника Васька Ходикіна із листом-запевненням про готовність жителів Смоленська відчинити міську браму військам ВКЛ: «аще нинѣ пойдеши самъ ко граду Смоленску, или Воеводы свои со многими людми пошлешь, можеши нинѣ градъ безъ труда взяти»<ref>{{книга|заголовок= Чтенія в Императорском обществѣ исторіи и древностей российских при Московском университетѣ, Випуск 5|місце= Москва|видавництво= Императорское общество исторіи и древностей россійских|рік= 1848|сторінки= 175}}</ref>.
+
Попри вимушений перехід Смоленська під владарювання Василія III, і світська знать, і православне духовенство міста залишалися відданими саме католицькому уряду у Вільні, а не «єдиновірній Москві»{{Sfn|Кром|2010|с= 220}}<ref name="Марзалюк2004">{{cite journal|last1=Марзалюк|first1=Игорь|title=Великое Княжество Литовское в Исторической Памяти Белорусов–Русинов: От Средневековья к Модерну|journal=Ab Imperio|volume=2004|issue=4|year=2004|pages=550|issn=2164-9731|doi=10.1353/imp.2004.0115}}</ref>; лояльність церковних ієрархів підкріплювала як заступницька політика держави щодо Київської митрополії, так і тісний зв'язок вищого кліру з великими князями литовськими{{Sfn|Кром|2010|с= 243}}. [[Файл:Smalensk. Смаленск (1610, 1625) (2).jpg|272x272px|міні|праворуч|Смоленськ в ранньомодерну добу]]Перемога [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]] у [[Битва під Оршею|битві під Оршею]] активізувала прихильних до ВКЛ смоленських князів, панів і бояр, на чолі яких став єпископ Варсонофій. У жовтні 1514 року він таємно відрядив до короля свого племінника Васька Ходикіна із листом-запевненням про готовність жителів Смоленська відчинити міську браму військам ВКЛ: «аще нинѣ пойдеши самъ ко граду Смоленску, или Воеводы свои со многими людми пошлешь, можеши нинѣ градъ безъ труда взяти»<ref>{{книга|заголовок= Чтенія в Императорском обществѣ исторіи и древностей российских при Московском университетѣ, Випуск 5|місце= Москва|видавництво= Императорское общество исторіи и древностей россійских|рік= 1848|сторінки= 175}}</ref>.
   
 
Утім, про план довідався воєвода Василь Васильович Шуйський, який перехопив грамоти великого гетьмана й розпорядився провести обшуки та арешти. Під вартою опинився й сам Варсонофій{{Sfn|Васильев|1892|с= 549}}{{Sfn|Филюшкин|2010|с= 196}}. Частку бояр при підході шеститисячного корпусу Острозького до Смоленська демонстративно повісили на міських мурах, багатьох інших виселили вглиб Московії{{Sfn|Кром|2010|с= 238}}. Ще близько 50 родів втекло від нових порядків до Литовсько-Руської держави<ref name="Марзалюк2004" />.
 
Утім, про план довідався воєвода Василь Васильович Шуйський, який перехопив грамоти великого гетьмана й розпорядився провести обшуки та арешти. Під вартою опинився й сам Варсонофій{{Sfn|Васильев|1892|с= 549}}{{Sfn|Филюшкин|2010|с= 196}}. Частку бояр при підході шеститисячного корпусу Острозького до Смоленська демонстративно повісили на міських мурах, багатьох інших виселили вглиб Московії{{Sfn|Кром|2010|с= 238}}. Ще близько 50 родів втекло від нових порядків до Литовсько-Руської держави<ref name="Марзалюк2004" />.

Версія за 07:01, 1 серпня 2020

Варсонофій (Ходикін) — ієрарх Київської православної митрополії, єпископ смоленський (1509—1514).

Народився в другій половині XV століття, походив зі впливового смоленського боярського роду Ходик[1]. Посів кафедру 1509 року після возведення на київський митрополичий престол свого попередника, Йосифа Солтана[2], й, за висловом історика церкви Філарета Гумілевського, був «у всьому достойним пастирем»[3].

25 грудня 1509 взяв участь у єпископському соборі Київської митрополії, що відбувся у Вільні, а 18 січня 1510 поставив підпис під ухваленими на ньому «Діяннями» та «Правилами»[4].

Варсонофій згадується у листі Сигізмунда I Старого від 24 червня 1511 року у контексті розгляду спору між ним та полоцьким архієпископом Євфимієм Окушковичем. Як випливає із джерел, згідно із розпорядженням короля (виданого в кінці 1509 чи на початку 1510) смоленський владика був наділений правом збирання данини й мита з мешканців Мстиславля. Однак, Євфимій та полоцькі бояри опротестували таке рішення, зазначаючи, що «тая десятина Мстиславская здавна от колькосьдесять лет к архиепископьи Полоцкои хоживала, а владыки Смоленскии в то ся не въступали». Як наслідок, монарх повернув привілей стягування зборів Полоцькій єпархії й зобов'язав Варсонофія повернути «тое десятины, и куниц соборных, и присудов, и иных доходов» назад[2][5].

1513 року, тобто після першого штурму Смоленська московськими військами, Варсонофій клопотав перед Сигізмундом про скасування в місті корчем. 2 лютого 1514 владика, перебуваючи у Вільні, спільно з Йосифом Солтаном підписав грамоту Супрасльському Благовіщенському монастирю, якою звільнив обитель від податків на користь київського митрополита[2].

В липні 1514 війська Василія III Івановича вкотре обложили Смоленськ. Для захоплення містом нападники вдалися як до руйнівного артилерійського вогню, так і ласих обіцянок у випадку здачі; зсередини ж діяла агентура Михайла Глинського. Варсонофій зайняв однозначну орієнтацію на Вільно[4]. Дані засвідчують, що ще 9 квітня, тобто до самого штурму, єпископ й назначений намісник Юрій Сологуб привели городян до присяги «захищати твердиню до останньої (миті) життя». Упродовж самої облоги священник звелів проводити у всіх церквах службу про дарування Богом перемоги над ворогом[6][7]. За його благословенням був навіть складений спеціальний канон на честь Меркурія Смоленського, який прийняв мученицьку смерть під час монгольського нашестя[8][9].

Утім, давалися взнаки ослабленість гарнізону попередніми облогами й відсутність підкріплення з боку короля. Унаслідок потужного артилерійського обстрілу зчинилась пожежа, і Юрій Сологуб запросив у Василія III одноденне перемир'я, доручивши ведення переговорів єпископу Варсонофію на дніпровому мості. Князь відкинув прохання то́го й продовжив бойові дії, а владика зі слізьми воротився назад. Зрештою, «видя своего града погибель», оборонці поступилися супротивнику[10]. Делегація бояр, знатних міщан за участі намісника й православного ієрарха, прийнята у шатрі Василія III, домоглася припинення кровопролиття на правах почесної капітуляції[11][12].

Великий князь Московський, аби заручитися підтримкою нових підданих, зобов'язався «держати вь их старине» й підтвердив раніші пожалування литовсько-руських господарів, зокрема права й привілеї монастирів і храмів єпископства. 1 серпня 1514 року Варсонофій з архімандритами й священниками зустрів московського государя при в'їзді у місто Смоленською іконою Божої матері, благословив хрестом й за його присутності відслужив молебень в Успенському катедральному соборі[2].

Попри вимушений перехід Смоленська під владарювання Василія III, і світська знать, і православне духовенство міста залишалися відданими саме католицькому уряду у Вільні, а не «єдиновірній Москві»[13][7]; лояльність церковних ієрархів підкріплювала як заступницька політика держави щодо Київської митрополії, так і тісний зв'язок вищого кліру з великими князями литовськими[14].

Смоленськ в ранньомодерну добу

Перемога Костянтина Острозького у битві під Оршею активізувала прихильних до ВКЛ смоленських князів, панів і бояр, на чолі яких став єпископ Варсонофій. У жовтні 1514 року він таємно відрядив до короля свого племінника Васька Ходикіна із листом-запевненням про готовність жителів Смоленська відчинити міську браму військам ВКЛ: «аще нинѣ пойдеши самъ ко граду Смоленску, или Воеводы свои со многими людми пошлешь, можеши нинѣ градъ безъ труда взяти»[15].

Утім, про план довідався воєвода Василь Васильович Шуйський, який перехопив грамоти великого гетьмана й розпорядився провести обшуки та арешти. Під вартою опинився й сам Варсонофій[11][16]. Частку бояр при підході шеститисячного корпусу Острозького до Смоленська демонстративно повісили на міських мурах, багатьох інших виселили вглиб Московії[17]. Ще близько 50 родів втекло від нових порядків до Литовсько-Руської держави[7].

Ув'язненого владику відправили до ставки Василія III у Дорогобужі, де позбавили кафедри. Спершу його зіслали в Чудівський монастир Московського Кремля, а відтак пожиттєво заточили в Спасо-Камінній обителі на Кубенському озері[2][16]. Подальша його доля невідома; вважається, що він невдовзі помер. Смоленська єпархія була перепідпорядкована Московській митрополії, її очолив Йосиф III[1].

Примітки

  1. а б Полехов Сергей. Правители России. Том 11: Василий III Иванович. — Москва : Комсомольская правда, 2015. — С. 36.
  2. а б в г д Флоря, 2003, с. 677
  3. Лепехин М.П. Русский биографический словарь, Том 1. — Аспект Пресс, 2000. — С. 153. — ISBN 9785756701029.
  4. а б Кром, 2010, с. 244
  5. Кузьмин А.В. Грамоты, связанные с деятельностью Полоцких епископов и архиепископов в XIV — середине XV в., как источник по истории Полоцкой епархии // Вестник церковной истории. — 2012. — № 1–2. — С. 238.
  6. Кром, 2010, с. 218-219, 245
  7. а б в Марзалюк, Игорь (2004). Великое Княжество Литовское в Исторической Памяти Белорусов–Русинов: От Средневековья к Модерну. Ab Imperio 2004 (4): 550. ISSN 2164-9731. doi:10.1353/imp.2004.0115. 
  8. Филюшкин, 2010, с. 189-190
  9. Бахтина О.Н. Повесть о Меркурии Смоленском // Труды Отдела древнерусской литературы / Академия наук СССР. Институт русской литературы (Пушкинский Дом); отв. ред. Д. С. Лихачев. — Л.: Наука, 1988. — С. 76-77.
  10. Кром, 2010, с. 218
  11. а б Васильев, 1892, с. 549
  12. Филюшкин, 2010, с. 190-191
  13. Кром, 2010, с. 220
  14. Кром, 2010, с. 243
  15. Чтенія в Императорском обществѣ исторіи и древностей российских при Московском университетѣ, Випуск 5. — Москва : Императорское общество исторіи и древностей россійских, 1848. — С. 175.
  16. а б Филюшкин, 2010, с. 196
  17. Кром, 2010, с. 238

Джерела