Варіації на тему Паганіні (Брамс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Варіації на тему Паганіні
Композитор Йоганнес Брамс
Тональність ля мінор
Інструментування фортепіано
Частин 30 movement

Варіації на тему Паганіні (нім. Variationen über ein Thema von Paganini) — твір Йоганнеса Брамса для фортепіано соло. Написані в 18621863 роках, вперше виконані автором 25 листопада 1865 р. в Цюриху. Твір Брамса є варіаціями на тему капрису № 24 ля мінор Нікколо Паганіні і складається з двох зошитів, по 14 варіацій в кожній; більшість варіацій витримані у вихідній тональності, лише в чотирьох варіаціях з 28 тональність модулює в Ля мажор. Зазвичай всі варіації виконуються як єдине ціле (при цьому вихідна тема на початку другого зошиту варіацій опускається), хоча іноді граються і окремі п'єси з циклу — традицію виконувати деякі варіації за власним вибором заклала ще Клара Шуман.

Вибір знаменитого 24-го капрису як теми був, як вважається, жестом Брамса в полеміці з попередниками: з одного боку, з Робертом Шуманом, який здійснив фортепіанне перекладення каприсів Паганіні, але без цього конкретного капрису, з іншого — з Ференсом Листом, який переклав для фортепіано саме цей каприс — при абсолютно іншому трактуванні вихідного матеріалу. Вважається, що при роботі над варіаціями Брамс постійно консультувався з піаністом Карлом Таузиг. Варіації відзначаються значною технічною складністю.

Записи Варіацій на тему Паганіні здійснили багато видатних піаністи, в тому числі Егон Петрі, Вільгельм Бакхауз, Геза Анда, Клаудіо Аррау, Артуро Бенедетті Мікеланджелі, Святослав Ріхтер, Еміль Гілельс, Вільям Кейпелл, Євген Кісін, Юджа Вонг.

Твори з такою ж назвою є також у деяких інших композиторів, у тому числі у Бориса Блахера (для оркестру), Вітольда Лютославського (для двох фортепіано), Моріса Аллара (для фагота).

Джеймс Ханекер про Варіації

Брамс бере у Паганіні простий мотив — невигадливий скрипковий мотивчик — і підкидає в повітря, немов м'яч, і поки той угвинчується в небо по спіралі і купається в блакиті, він мислить, і ця думка виткана з чарівною витонченістю. Золоті тенета з алмазними павуками, і плескаюче навколо величезне кругле сонце, і ось уже занурення в самісінькі надра небосхилу, і гуркіт, і підземний гул, — а бідолаха Паганіні всього лише палімпсест для жахливого гамбурзького старця, над чиєю трубкою в'ється димок музичної метафізики, чий погляд спрямований в непорушність кантівських категорій. Ці диявольські варіації, останнє слово фортепіанної техніки, являють ще й грандіозну духовну складність. Щоб грати їх — потрібні сталеві пальці, повне киплячої лави серце і левова відвага[1].

Джерела

  1. James Huneker. Mezzotints In Modern Music — Charles Scribners sons, 1912. — Vol. 4, p. 57. (англ.)