Відмінності між версіями «Ввічливість»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
Рядок 16: Рядок 16:
 
==Джерела==
 
==Джерела==
 
"[[Українська Мала Енциклопедія]]", проф. [[Євген Онацький]]
 
"[[Українська Мала Енциклопедія]]", проф. [[Євген Онацький]]
http://etyket.org.ua
+
http://etyket.org.ua
   
 
[[Категорія:Риси характеру]]
 
[[Категорія:Риси характеру]]

Версія за 13:48, 23 липня 2007

Ввічливість — прикмета добре вихованої людини, вміння ласкаво й привітно обійтися з людиною. Існує ввічливість чисто зовнішня, формальна, прищеплена вихованням, але не сприйнята серцем холодної егоїстичної людини, — та й така ввічливість — великий осяг в суспільному житті, бо вимагає самоопановання й уважности до інших: людина, що не вміє панувати над своїми поривами, ніколи не буде навіть і формально ввічливою. Саме тому французький соціолог Лекомт дю Ноуї вважав, що мірилом культурности якоїсь країни треба вважати ввічливість її громадян, і додавав:"Що суспільство більш культурне, так воно буде і ввічливе, те ж суспільство, в якому основи ввічливости втрачаються, виявляє безперечний симптом культурного занепаду..."

Справжня — не тільки формальна ввічливість — це ласкавість серця, це увага до ближнього, що походить із доброзичливости, із глибокого почуття солідарности, що засвідчує про певний духовний розвиток людини, бо, як зазначає німецький філософ Кайзерлінґ, "лююдина не може бути досконалою внутрішньо, якщо зовнішньо поводиться недосконало..."

Людина груба, брутальна, неввічлива самою своєю поведінкою засвідчує свою духову мізерію. Натомість св. Франціск Асізький говорив:"Знай, мій предорогий брате, що ввічливість — прикмета Бога, який з ввічливости дає своє сонце і дощ однаково праведникам і неправедникам..."

Другий італієць, психолог Мантегацца, уважав що ввічливість — випромінювання доброго серця: "Квіти можуть бути гарні, навіть коли вони не пахнуть, але квітка гарна — подвійно гарна. Людина сувора може бути добра, але людина добра й ласкава — подвійно добра..."

Український народ був з давніх часів ввічливим, в тому виявлялася його давня культура, і чужинці, що відвідували Україну, це свого часу відмічали. Так, Едвард Даніельанглієць, професор мінералогії Кембріджського університету писав у своїй книжці "Подорож до Росії..." (Лондон, 1812 р.):

"Ми зустрічали валки українців, що різняться під кожним поглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони виглядають кріпкіші та кращі від москалів і перевищують їх у всьому, де лише може одна кляса людей перевищити другу. Вони чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менше забобонні..."

Цікаво, що й теперішні чужинецькі відвідувачі України і зокрема Києва одноголосно відмічають більшу чемність українців, невважаючи на ту довгу школу грубости, брутальности, варварства, що вони пройшли під червоним режимом.


Джерела

"Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький http://etyket.org.ua