Відмінності між версіями «Велике князівство Литовське»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м
(Не показано 62 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 4: Рядок 4:
 
|conventional_long_name = Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське
 
|conventional_long_name = Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське
 
|continent = Європа
 
|continent = Європа
|region = Литва, Білорусь, Україна
+
|region = Східна Європа
 
|year_start = 1236
 
|year_start = 1236
 
|year_end = 1795
 
|year_end = 1795
Рядок 13: Рядок 13:
 
|p2 =
 
|p2 =
 
|flag_p2 =
 
|flag_p2 =
|p3 =
 
|flag_p3 =
 
|p4 =
 
|flag_p4 =
 
|p5 =
 
|flag_p5 =
 
 
|s1 = Російська імперія
 
|s1 = Російська імперія
 
|flag_s1 = Flag_of_Russia.svg
 
|flag_s1 = Flag_of_Russia.svg
 
|s2 = Королівство Пруссія
 
|s2 = Королівство Пруссія
 
|flag_s2 = Flag of the Kingdom of Prussia (1750-1801).svg
 
|flag_s2 = Flag of the Kingdom of Prussia (1750-1801).svg
|s3 =
+
|image_flag = Alex K Grundwald flags 1410-03.svg
|flag_s3 =
+
|image_coat = Grand Ducal Coat of Arms of Lithuania.svg
|s4 =
 
|flag_s4 =
 
|s5 =
 
|flag_s5 =
 
|image_flag = Flag of the Grand Duchy of Lithuania 1792.svg
 
|image_coat = Coat of arms of the Grand Duchy of Lithuania.svg
 
 
|coa_size = 77px
 
|coa_size = 77px
 
|symbol = Герб Великого князівства Литовського
 
|symbol = Герб Великого князівства Литовського
 
|image_map = Grand Duchy of Lithuania 1430.png
 
|image_map = Grand Duchy of Lithuania 1430.png
 
|image_map_caption = Князівство у XV столітті
 
|image_map_caption = Князівство у XV столітті
|religion = [[язичництво]], [[православ'я]], [[католицизм]], [[греко-католицькі церкви|уніатство]], [[кальвінізм]],[[лютеранство]], [[іслам]], [[юдаїзм]], [[караїмізм]]
+
|religion = [[язичництво]], [[православ'я]], [[католицизм]], [[греко-католицькі церкви|уніатство]], [[кальвінізм]], [[лютеранство]], [[іслам]], [[юдаїзм]], [[караїмізм]]
|capital = [[Новогрудок|Новгородок]] (бл. 1240 р.)<ref>''Русина О. В.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Mindovg МІНДОВГ] // {{ЕІУ|6|740}}</ref><ref>''Грыцкевыч А.'' Гісторыя // [[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя.]] У 2 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мінск: БелЭн, 2007. — Т. 1 (А – К) — С. 7 — [http://history.org.ua/LiberUA/978-985-11-0393-1/978-985-11-0393-1.pdf ISBN 978-985-11-0393-1]</ref> або 1253 р.<ref>''Гайба М.'' Новагародак // [[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя.]] У 2 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мінск: БелЭн, 2007. — Т. 2 (К Я) — С. З57 — [http://history.org.ua/LiberUA/978-985-11-0394-8/978-985-11-0394-8.pdf ISBN 978-985-11-0394-8]</ref><br>
+
|capital = [[Новогрудок|Новгородок]] (бл. 1240 р.) <ref name="Міндовг"/>{{sfn|Грыцкевіч А.|2007|сторінки=7-33}} або 1253&nbsp;р.<ref>''Гайба М.'' Новагародак // [[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя.]] У 2 т. / рэд. Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў і інш.&nbsp;— Мінск: БелЭн, 2007.&nbsp;— Т. 2 (К&nbsp;— Я)&nbsp;— С. З57&nbsp;— [http://history.org.ua/LiberUA/978-985-11-0394-8/978-985-11-0394-8.pdf ISBN 978-985-11-0394-8]</ref><br/>
[[Тракай|Троки]] (до 1323 р.)<br>
+
[[Тракай|Троки]] (до 1323&nbsp;р.)<br/>
[[Вільнюс|Вільно]] (з 1323 р.)<ref>История Литвы / ''Эйдинтас А., Бумблаускас А., Кулакаускас А., Тамошайтис М.'' // Вильнюс: Eugrimas, 2013. — С. 22 — [https://vdocuments.site/download/-55cf9d56550346d033ad2f02 ISBN 978-609-437-207-0]</ref>
+
[[Вільнюс|Вільно]] (з 1323&nbsp;р.)<ref>История Литвы / ''Эйдинтас А., Бумблаускас А., Кулакаускас А., Тамошайтис М.'' // Вильнюс: Eugrimas, 2013.&nbsp;— С. 22&nbsp;— [https://vdocuments.site/download/-55cf9d56550346d033ad2f02 ISBN 978-609-437-207-0]</ref>
 
|government_type = монархія
 
|government_type = монархія
 
|legislature =
 
|legislature =
Рядок 46: Рядок 34:
 
|leader2 = [[Станіслав Август Понятовський|Станіслав II]] (останній)
 
|leader2 = [[Станіслав Август Понятовський|Станіслав II]] (останній)
 
|year_leader2 = [[1764]]—[[1795]]
 
|year_leader2 = [[1764]]—[[1795]]
  +
|common_languages = [[руська мова|руська]], [[Латинська мова|латина]], [[Польська мова|польська]] (з 1696-го&nbsp;— офіційна<ref>{{Cite web |url=https://repozytorium.amu.edu.pl/bitstream/10593/14325/1/CL_03_2010_11%20Irena%20SZCZEPANKOWSKA%20%28Polska%29%2C%20Języki%20prawa%20w%20państwie%20polskolitewskim%20%28od%20XVI%20do%20XVIII%20wieku%29%20z%20perspektywy%20komunikacji%20międzykulturowej%20i%20praktyk%20translatorskich.pdf |title=Irena SZCZEPANKOWSKA (Polska), Języki prawa w państwie polskolitewskim (od XVI do XVIII wieku) z perspektywy komunikacji
|common_languages = [[руська мова|руська]], [[Латинська мова|латина]], [[Польська мова|польська]] (з 1696-го — офіційна<ref>https://repozytorium.amu.edu.pl/bitstream/10593/14325/1/CL_03_2010_11%20Irena%20SZCZEPANKOWSKA%20%28Polska%29%2C%20Języki%20prawa%20w%20państwie%20polskolitewskim%20%28od%20XVI%20do%20XVIII%20wieku%29%20z%20perspektywy%20komunikacji%20międzykulturowej%20i%20praktyk%20translatorskich.pdf</ref><ref>{{Cite web |url=http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |title=Архівована копія |accessdate=6 November 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20181106171847/http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |archivedate=6 November 2018 |deadurl=no }}</ref><ref>http%3A%2F%2Fjk.sjol.eu%2Fdownload.php%3Fid%3D483c92db3a19c6e3fee9d513012e1982103a1c3b&usg=AOvVaw04QZEDq5TLBqVP5j2d_Up5</ref><ref>https://books.google.com.ua/books?id=BnpxDwAAQBAJ&pg=PT328&lpg=PT328&dq=В+1696+году,+когда#v=onepage&q=В%201696%20году%2C%20когда&f=false</ref>), [[Литовська мова|литовська]]<ref>{{Cite web |url=http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |title=О языке великих князей литовских и знати ВКЛ до XV в. и дальнейших судьбах литовского языка |accessdate=19 December 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151221014512/http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |archivedate=21 December 2015 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |title=Lietuvių kalba: Poreikis ir vartojimo mastai(XV a. antra pusė — XVI a. pirma pusė) |accessdate=19 December 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160303171411/http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |archivedate=3 March 2016 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.15min.lt/naujiena/aktualu/istorija/ldk-istorija-lietuviskos-priesaikos-teismuose-ir-dvaruose-582-430174 |title=LDK istorija: Lietuviškos priesaikos teismuose ir dvaruose |accessdate=19 December 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151223115703/http://www.15min.lt/naujiena/aktualu/istorija/ldk-istorija-lietuviskos-priesaikos-teismuose-ir-dvaruose-582-430174 |archivedate=23 December 2015 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/1794-05-15.htm |title=Nro 12. nug Wiresnibes Didelos Kunegayksztites Letuwos. Wiresnibe arba Roda Siociesa Letuwos pri Wiresniawsos wysu Lanku yr Letuwos wayska Tadeuszas Kosciuszkas gałwos |accessdate=2015-12-19 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20171226134853/http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/1794-05-15.htm |archivedate=2017-12-26 |deadurl=no }}</ref>
 
  +
międzykulturowej i praktyk translatorskich |accessdate=}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |title=Архівована копія |accessdate=6 November 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20181106171847/http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |archivedate=6 November 2018 |deadurl=no }}</ref>), [[Литовська мова|литовська]]<ref>{{Cite web |url=http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |title=О языке великих князей литовских и знати ВКЛ до XV в. и дальнейших судьбах литовского языка |accessdate=19 December 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151221014512/http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |archivedate=21 December 2015 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |title=Lietuvių kalba: Poreikis ir vartojimo mastai(XV a. antra pusė — XVI a. pirma pusė) |accessdate=19 December 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160303171411/http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |archivedate=3 March 2016 |deadurl=no }}</ref>
 
|currency =
 
|currency =
 
}}
 
}}
  +
{{Історія Литви}}
   
'''Вели́ке князі́вство Лито́вське''' ({{lang-la|Magnus Ducatus Lithuaniae}}) — [[Монархія|монархічна]] [[держава]] у [[Східна Європа|Східній Європі]] [[середньовіччя]] і [[Нова історія|нового часу]]. Існувала в [[1236]]–[[1795]]. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної [[Литва|Литви]], [[Білорусь|Білорусі]], більшої частини [[Україна|України]] (Русі), крайньої західної частини [[Росія|Росії]], [[Придністров'я]], [[Молдова|Молдови]], невеликої частини східної [[Польща|Польщі]] та невеликої частини східної [[Латвія|Латвії]].
+
'''Вели́ке князі́вство Лито́вське''' ({{lang-la|Magnus Ducatus Lithuaniae}})&nbsp;— [[Монархія|монархічних]] [[держава]] у [[Східна Європа|Східній Європі]] часів [[середньовіччя]] і [[Нова історія|нової доби]]. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшого розширення території поширювала владу на територію сучасної [[Литва|Литви]], [[Білорусь|Білорусі]], більшої частини [[Україна|України-Руси]], крайньої західної частини [[Росія|Росії]], [[Молдова|Молдови]], невеликих частин на сході [[Польща|Польщі]] ([[Підляшшя]]<ref name="Підляшшя"/>) та півдні [[Латвія|Латвії]] ([[Курземе]], [[Земгале]]). Наприкінці [[XV століття]], в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 тис. км², на якій мешкало до 3,8&nbsp;млн осіб різних національностей та [[Конфесія|конфесій]] {{Перехід|#Населення}}. Столиця розташовувалася спочатку в [[Новогрудок|Новогрудку]] (Новгороді){{sfn|Грыцкевіч А.|2007|сторінки=7-33}} на колишніх [[Ятвяги|ятвязьких]] землях, колонізованих Руссю у [[XII століття|XII столітті]], а згодом у [[Тракай|Троках]] та [[Вільнюс|Вільні]] (з [[1323]])<ref name="Вільнюс"/>.
   
  +
Існувала впродовж [[1236]]–[[1795]] років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках [[1009]] року. Велике князівство було повстало на землях [[Балти|балтських племен]] [[XIII століття|XIII столітті]] як [[Язичництво|язичницька]] держава [[Міндовг]]а {{Перехід|#Заснування}}. Вела перманентні війни із сусідами: [[Велике князівство Московське|Московією]] на сході, [[Держава Тевтонського ордену|Тевтонським орденом]] на заході, Польщею та [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинським князівством]]&nbsp;— Руським королівством на південному заході. Велике князівство зазнало значної територіальної експансії у [[XIV століття|XIV столітті]] за правління [[Гедимін]]а та [[Гедиміновичі|його нащадків]] {{Перехід|#Приєднання Русі}}.[[1385]] року великий князь литовський [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Королівство Польське (1385—1569)|Польським королівством]], згідно якої обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя {{Перехід|#Зближення з Польщею}}. [[1569]] року, за результатами [[Люблінська унія|Люблінської унії]], Велике князівство об'єдналося із [[Корона Королівства Польського|Короною Польською]] у [[Федеративна держава|федеративну державу]] [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] {{Перехід|#Утворення Речі Посполитої}}. До [[1569]] року князівство керувалося [[спадкова монархія|спадковими монархами]], що носили титул [[Список великих князів литовських|Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських]]; після 1569&nbsp;— [[виборна монархія|виборними монархами]], що мали подвійний титул [[Правителі Польщі|Королів Польських і Великих князів Литовських]] {{Перехід|#Назва}}. [[Децентралізація|Децентралізована влада]] на місцях належала [[Князь|князям]] і [[Шляхта|шляхті]] різних [[Національність|національностей]]. Через занепад Речі Посполитої у [[XVIII століття|XVIII столітті]], спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом [[Російська імперія|Російської імперії]]. [[1772]] року, внаслідок [[Перший поділ Речі Посполитої|першого поділу Речі Посполитої]], втратила Східну Білорусь. У [[1792]] і [[1795]], після [[Поділи Речі Посполитої|другого й третього поділів]], остаточно [[Анексія|анексована]] Російською імперією {{Перехід|#Занепад}}.
Одна з найбільших європейських держав пізнього [[середньовіччя]]. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях [[Балти|балтських]] племен в [[XIII століття|13-му столітті]] на основі балто-словянської за своїм етнічним походженням [[Язичництво|язичницької]] держави [[Міндовг]]а. Велике князівство Литовське значно розширене територіально у [[XIV століття|XIV-му столітті]] за правління [[Гедимін]]а та [[Гедиміновичі|його нащадків]].
 
   
  +
[[1387]] року в князівстві було прийняте [[християнство]] за [[Римський обряд|латинським обрядом]] {{Перехід|#Релігія}}. В [[Елітарна культура|елітарній культурі]] певний час панували [[Староукраїнська мова|руська мова (староукраїнська)]] та [[Православна церква|православ'я]], які у XV—XVI столітті витіснили [[польська мова]] та [[Католицька церква|католицизм]] {{Перехід|#Культура}}. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі [[Литовська метрика|Литовської метрики]]&nbsp;— архіві литовської державної канцелярії<ref name="Литметрика"/>. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять [[білорусько-литовські літописи]] {{Перехід|#Література}}.
1385 року великий князь литовський [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Королівство Польське (1385—1569)|Польським королівством]], згідно якої обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя. [[1387]] у ВКЛ було прийняте [[християнство]] у [[Римський обряд|латинському обряді]]. [[1569]], за результатами [[Люблінська унія|Люблінської унії]], ВКЛ об'єдналося із [[Корона Королівства Польського|Короною Польською]] у [[Федеративна держава|федеративну державу]] [[Річ Посполита]]. До [[1569]] князівство керувалося [[спадкова монархія|спадковими монархами]], що носили титул [[Список великих князів литовських|Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських]]; після 1569&nbsp;— [[виборна монархія|виборними монархами]], що мали подвійний титул [[Правителі Польщі|Королів Польських і Великих князів Литовських]]. Столиця розташовувалася спочатку в [[Новогрудок|Новогрудку]] (Новгороді)<ref>''Грыцкевіч А.'' Вялікае княства Літоўскае // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі У 2 т. / рэд. Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў і інш.&nbsp;— Мінск&nbsp;: БелЭн, 2007.&nbsp;— Т. 1 : А&nbsp;— К.&nbsp;— С. 7–33.&nbsp;— ISBN 978-985-11-0393-1.</ref> на колишніх [[Ятвяги|ятвязьких]] землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у [[Вільнюс|Вільні]] (з [[1323]]). На місцях управлялася [[Князь|князями]] і [[Шляхта|шляхтою]] різних [[Національність|національностей]]. Мала високий рівень [[децентралізація|децентралізації]] врядування.
 
 
Наприкінці [[XV століття]], в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5&nbsp;млн осіб різних національностей та [[Конфесія|конфесій]]{{Джерело}}. В [[Елітарна культура|елітарній культурі]] певний час панували [[Староукраїнська мова|руська мова (староукраїнська)]] та [[Православна церква|православ'я]], які у XV-XVI столітті витіснили [[польська мова]] та [[Католицька церква|католицизм]].
 
 
Вела перманентні війни із сусідами: [[Велике князівство Московське|Московією]] на сході, [[Держава Тевтонського ордену|Тевтонським орденом]] на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством&nbsp;— Руським королівством на південному заході.
 
 
Через занепад Речі Посполитої у [[XVIII століття|XVIII столітті]], спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом [[Російська імперія|Російської імперії]]. [[1772]] року, внаслідок [[Перший поділ Речі Посполитої|першого поділу Речі Посполитої]], втратила Східну Білорусь. У [[1792]] і [[1795]], після [[Поділи Речі Посполитої|другого й третього поділів]], остаточно [[Анексія|анексована]] Російською імперією.
 
   
 
== Назва ==
 
== Назва ==
* '''Велике князівство Литовське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское}}, {{lang-la|Magnus Ducatus Lituaniae}}, {{lang-pl|Wielkie Księstwo Litewskie}}) — коротка офіційна назва<ref>[Gloger, Z. Geografia historyczna ziem dawnej polski, 1900. S. 271.]</ref>; скорочено — '''ВКЛ'''.
+
* '''Велике князівство Литовське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское}}, {{lang-la|Magnus Ducatus Lituaniae}}, {{lang-pl|Wielkie Księstwo Litewskie}})&nbsp;— коротка офіційна назва<ref>[Gloger, Z. Geografia historyczna ziem dawnej polski, 1900. S. 271.]</ref>; скорочено&nbsp;— '''ВКЛ'''.
* '''Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское}})&nbsp;— повна офіційна назва, з [[Литовський статут|І Литовського статуту]].
+
* '''Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское}})&nbsp;— повна офіційна назва, з [[Литовський статут|І Литовського статуту]]<ref name="ВКЛ"/>.
* '''Велике князівство Литовське і Жомоїтське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское и Жомоитъское}}) — коротка неофіційна назва з [[Хроніка Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського|хроніки]] XVI cт., вміщеної у [[Літопис Красинського|рукопис Красинського]], що акцентує на [[литовці|литовському]] характері держави.
+
* '''Велике князівство Литовське і Жомоїтське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское и Жомоитъское}})&nbsp;— коротка неофіційна назва з [[Хроніка Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського|хроніки]] XVI століття, вміщеної у [[Літопис Красинського|рукопис Красинського]], що акцентує на [[литовці|литовському]] характері держави.
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
Рядок 71: Рядок 55:
 
=== Заснування ===
 
=== Заснування ===
 
{{main|Утворення Великого князівства Литовського і Руського}}
 
{{main|Утворення Великого князівства Литовського і Руського}}
  +
Починаючи з [[XIII століття]] на [[Німан|Поніманні]], у боротьбі з німецькими [[Хрестоносці|лицарями-хрестоносцями]] ([[Тевтонський орден|Тевтонський]] і [[Лівонський орден]])<ref name="Тевтон"/> та [[Галицько-Волинське князівство|галицько-волинськими князями]] формується литовська держава. Перша літописна згадка в [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинському літописі]] датується [[1219]] роком<ref name="ГВЛ"/>. Одне з головних завдань, задля чого утворювалось Велике князівство Литовське&nbsp;— об'єднати східно-балтські племена ([[Аукштайти|аукштайтів]], [[Жемайти|жемайтів]] (жмудь), частину [[Ятвяги|ятвягів]], [[Курші|куршів]]) та русинів{{efn|Північні русини поступово засвоїли самоназву «[[литвини]]»&nbsp;— сучасні білоруси; південні русини&nbsp;— сучасні українці.}} для захисту від зростання німецької експансії та поширення [[католицизм]]у.
[[Файл:Teutonic state 1250.png|right|thumb|250px|Мапа Литовського князівства, 1250]]
 
[[Файл:Papal bull regarding Lithuanian ruler Mindaugas 1251.jpg|left|200px|thumb|Булла Папи Римського від 1251]]
 
[[Файл:Litva (Yermalovich) ru.svg|200px|thumb|Кордони літописної Литви за М. Єрмаловичем]]
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Одне з головних завдань, задля чого утворювалось Велике князівство Литовське&nbsp;— об'єднати східно-балтські племена (аукштайтів, жемайтів (жмудь), частину ятвягів та куршів) та русинів (північні русини поступово засвоїли у ВКЛ самоназву «литвини»&nbsp;— сучасні білоруси, південні русини&nbsp;— сучасні українці) для захисту від зростання впливу [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]] (який у свою чергу був утворений для експансії на історичні терени балтських язичницьких племен та поширення серед них християнства).
 
  +
Baltic_Tribes_c_1200-uk.svg|border|Балтійські племена, 1200 рік
  +
Litva (Yermalovich) ru.svg|border|Кордони літописної Литви
  +
Teutonic state 1250.png|border|Мапа Литовського князівства, 1250 рік
  +
Papal bull regarding Lithuanian ruler Mindaugas 1251.jpg|border|Булла Папи Римського від 1251 року
  +
Trakai-Troki.jpg|border|Тракайський замок
  +
</gallery></small>
   
У [[1230-ті|1230]]-[[1240-ві]] литовський [[князь]] (перший та останній коронований король Литви) [[Міндовг]] об'єднав частину східно-балтських племен у державу Велике князівство Литовське. Він приєднав [[Чорна Русь|Чорну Русь]] над [[Німан]]ом ([[Гродно]], [[Слонім]]), [[Полоцьк]], [[Вітебськ]], ходив походами на [[Смоленськ]], [[Чернігів]].
+
Засновником князівства вважають князя [[Міндовг]]а, який впродовж [[1230-ті|1230]]-[[1240-ві|1240-тих]] років об'єднав частину східно-балтських племен, приєднав до Литви [[Чорна Русь|Чорну Русь]] і був урочисто коронований [[1253]] року в її центральному місті [[Новгородок|Новгородку]]{{efn|Сучасне місто Новогрудок Гродненської області Білорусі.}}<ref name="Міндовг"/><ref name="Чорнарусь"/>. Пізніше коронації не удостоївся жоден із володарів Великого князівства, хоча питання про литовську корону активно обговорювалося, особливо за часів Вітовта<ref name="ВКЛ"/>. Міндовг приєднав до своєї держави [[Гродно]], [[Слонім]], [[Полоцьк]], [[Вітебськ]], ходив походами на [[Смоленськ]], [[Чернігів]]<ref name="Міндовг"/>.
 
За [[Гедимін|Ґедимін]]а ([[1316]]–[[1341]]) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства Литовського (приєднались [[Мінськ]], [[Орша]], [[Берестя]], [[Пінськ]], [[Турів]], відбувалися спроби приєднати [[Київське князівство]]), утвердження спадковості князівської влади. Хроніка Литовська пише, що в 1322 [[Гедимін]] захопив [[Житомир]], [[Київ]], [[Канів]], [[Черкаси]], [[Брянськ]], [[Переяслав]]. Цього року відбулась [[битва на річці Ірпінь]] за три милі від Києва, з боку Русі брали участь князь переяславський Олег, луцький князь Лев, Роман Брянський з лицарством і військами, Станіслав, князь київський, і [[татари]]. В результаті перемоги [[Литвини|литви]] та жомойті<ref name="Литвин">[http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm Ігор Литвин. «Загублений світ. Окремі сторінки білоруської історії» (редакція 2013) Литва і Русь.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151222133514/http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm |date=22 December 2015 }}{{ref-ru}}</ref> Гедимін поставив старшим намісником своїм [[Міндовг Гольшанський|Міндовга Гольшанського]]. Станіслав і Роман втекли до Рязані.
 
   
 
=== Приєднання Русі ===
 
=== Приєднання Русі ===
  +
{{Історія Білорусі}}
[[Файл:Giedzimin, Kyiv. Гедзімін, Київ (1824).jpg|thumb|300px|left|В'їзд [[Ґедимін]]а до Києва]]
 
  +
{{Українська історія}}
[[Файл:Trakai-Troki.jpg|thumb|300px|left|[[Тракайський замок]]]]
 
  +
У [[XIV століття|XIV столітті]] литовські князі з роду [[Гедиміновичі|Гедиміновичей]] вдало скористались початком занепаду [[Золота Орда|Золотої Орди]] в процесі збирання і переділу західноруських земель, спустошених в середині [[XIII століття]] [[Навала Батия|навалою Батия]]<ref name="Батий"/>. Співвідношення слов'янських та власне литовських земель у складі ВКЛ 1341 року було 2,5 до 1, а 1430 року вже як 12 до 1<ref name="ВКЛ"/>. [[Гедимін|Ґедиміна]] ([[1316]]–[[1341]]) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства (приєднались [[Мінськ]], [[Орша]], [[Берестя]], [[Пінськ]], [[Турів]], відбувалися спроби приєднати [[Київське князівство]]), утвердження спадковості князівської влади<ref name="Гедимін"/>. «[[Хроніка Литовська]]» пише, що [[1322]] року Гедимін захопив [[Житомир]], [[Київ]], [[Канів]], [[Черкаси]], [[Брянськ]], [[Переяслав]]. Цього року відбулась [[битва на річці Ірпінь]] за три милі від Києва, з боку Русі брали участь князь переяславський Олег, луцький князь Лев, Роман Брянський з лицарством і військами, [[Станислав (князь Київський)|Станіслав]], князь київський, і [[татари]]. В результаті перемоги литви та жмуді Гедимін поставив старшим намісником своїм [[Міндовг Гольшанський|Міндовга Гольшанського]]<ref name="Литвин"/>. Станіслав і Роман втекли до [[Рязанське князівство|Рязані]].
[[Файл:Witold Duke of Lithuania seal.PNG|міні|Печатка Вітовта]]
 
 
У XIV столітті до складу Великого князівства Литовського ввійшли майже всі [[Білорусь|білоруські]] та українські землі. За Ґедиміна, [[Ольґерд|Ольгерд]]а та [[Кейстут]]а почалося масове входження українських земель до Литовського князівства: [[Волинь]], у 1357—1358&nbsp;— Чернігово-Сіверщина, 1363&nbsp;— [[Поділля]]; у 1362—1363&nbsp;— [[Київщина]]; [[Брацлавщина]] та Переяславщина.
 
   
  +
[[1340]] року литовський князь [[Любарт|Любарт Гедимінович]] (хрещений під іменем Дмитра) зайняв [[Волинь]]<ref name="Любарт"/>. Основний масив українських земель було приєднано до Литви за князювання [[Ольгерд]]а<ref name="ВКЛ"/><ref name="Ольгерд"/>. Він приєднав Чернігівсько-Сіверські (1357—1358), Подільські (1363) та Київські землі (1362—1363), завдавши поразки [[1362]] року [[Битва на Синіх Водах|на Синіх Водах]] татарам<ref name="Ольгерд"/>. Литовські князі виступили заміною [[Рюриковичі|Рюриковичам]] у процесі об'єднання руських князівств<ref name="Рюриковичі"/>. Вони діяли за принципом ''«нового не вводимо, старого не міняємо»'', активно переймали руську культуру: право («[[Руська правда]]»), [[Староукраїнська мова|мову]], православ'я, активно укладали шлюби із руською знаттю<ref name="ВКЛ"/>. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав [[Європа|Європи]]. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством [[Великий князь|великого князя]]<ref name="ВКЛ"/>. Наявний у такому приєднанні елемент загарбання історики іноді мінімізують антиординським спрямуванням литовської політики та її традиціоналізм. Але більш історичною є думка про договірну природу взаємин між володарями ВКЛ та Золотої Орди, наслідком чого стало створення литовсько-татарського [[Кондомініум (міжнародне право)|кондомініуму]] (сумісного володіння) земель колишньої Київської Русі<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЗО"/>. Політичний устрій Литви у XIV столітті мав риси [[Діархія|діархії]]&nbsp;— співправління володарів, які княжили у [[Вільнюс|Вільно]] і [[Тракайський замок|Троках]]. Лише наприкінці століття за Вільно закріпився статус столичного міста<ref name="ВКЛ"/>.
Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав [[Європа|Європи]]. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством [[Великий князь|великого князя]].
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
У [[1381]]—[[1384]] роках у Великому князівстві відбулася перша [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1381—1384)|громадянська війна]] за владу між потомками Гедиміна. Завершилась компромісом, який, однак, не задовільняв жодну з сторін.
 
  +
Upper Castle in Vilnius (9651324175).jpg|border|Руїни замка Ґедиміна у Вільнюсі
  +
Lutsk castle tower.jpg|border|Замок Любарта у Луцьку
  +
Giedzimin, Kyiv. Гедзімін, Київ (1824).jpg|border|В'їзд Ґедиміна до Києва
  +
Witold Duke of Lithuania seal.PNG|border|Печатка Вітовта з гербами Литви, Жемайтії та Русі (хрест)
  +
Lithuanian state in 13-15th centuries.png|border|Експансія Литви на землі Русі
  +
</gallery></small>
   
  +
У [[1381]]—[[1384]] роках у Великому князівстві відбулася перша [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1381—1384)|громадянська війна]] за владу між потомками Гедиміна. Завершилась компромісом, який, однак, не задовільняв жодну з сторін. [[1384]] року герб «[[Погоня (герб)|Погоня]]» став державним гербом.
У [[1384]] герб «[[Погоня (герб)|Погоня]]» став державним гербом.
 
   
  +
=== Зближення з Польщею ===
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]], посилення державної влади та централізації, у [[1385]] князь [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Польща|Польщею]].
 
  +
{{main|Кревська унія}}
  +
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]], посилення державної влади та централізації, 14 серпня [[1385]] року князь [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Польща|Польщею]]&nbsp;— шлюбний договір, за яким Ягайло прийняв католицтво і став польським королем<ref name="Ягайло"/><ref name="Кревська"/>. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення Великого князівства та Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво владної верхівки князівства [[1386]] року<ref name="ВКЛ"/>. Процес [[хрещення Литви]], затягнувся на довгі роки, останньою 1414 року було охрещено [[Жемайтія|Жемайтію]]<ref name="ВКЛ"/>.
   
Невдоволення частини литовсько-руської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1389—1392)|громадянської війни]]. Внаслідок війни [[Список великих князів литовських|Великим князем Литовським]] став [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]]. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовував на півдні українських земель систему опорних укріплень (в [[Брацлав]]і, [[Черкаси|Черкасах]], та інших містах), ставив фортеці у південних степах ([[Дністровський лиман]]), здійснив у [[1397]]—[[1398]] два переможні походи проти [[Золота Орда|Золотої Орди]]. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря&nbsp;— слов'янське (києво-руське) населення звело [[Поселення Великого князівства Литовського у Північному Причорномор'ї|кілька укріплень та замків]] (кін. XIV&nbsp;— поч. XV&nbsp;ст.): [[Маяк-Каравул|Караул]] (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на Дністровському лимані, на лівому ([[Овідіополь]]ському) березі), [[Коцюбіїв]] (Кацібей, Качибей&nbsp;— на берегах Одеської затоки, між двох лиманів&nbsp;— [[Хаджибейський лиман|Хаджибейського (Кацибейського)]] і [[Куяльницький лиман|Куяльницького (Куганлык)]]; на місці сучасної Одеси), кілька військових поселень на Південному Бузі ([[Бужин]] (?)) і нижньому Дніпрі ([[Дашів (Очаків)|Дашів]] та [[Вітовтова Митниця]]).
+
Невдоволення частини литовсько-руської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1389—1392)|громадянської війни]]. Унаслідок [[Острівська угода|Острівської угоди]] [[1392]] року намісником Ягайла у Литві (з [[1395]] року став використовувати титул [[Список великих князів литовських|Великий князь Литовський]]) став [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]], його двоюрідний брат<ref name="ВКЛ"/><ref name="Острівська"/>. Він проводив державницьку політику ''«великого княжіння на всій Руській землі»'', централізував владу, замінив удільних князів на намісників, ліквідував [[Київське князівство|Київське]], [[Подільське князівство|Подільське]], [[Новгород-Сіверське князівство|Новгород-Сіверське]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівське князівства]]<ref name="Вітовт"/>. Наприкінці XIV століття хан [[Тохтамиш]] спеціальним [[Ярлик (грамота)|ярликом]] формально скасував режим підлеглості Орді руських земель, що перебували під владою великого князя [[Вітовт]]а<ref name="ВКЛ"/>. Розбудовував на півдні українських земель систему опорних укріплень (в [[Брацлав]]і, [[Черкаси|Черкасах]] та ін.), ставив фортеці у південних степах ([[Дністровський лиман]]), здійснив у [[1397]]—[[1398]] два переможні походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря&nbsp;— києво-руське наприкінці XIV&nbsp;— початку XV століть населення звело [[Поселення Великого князівства Литовського у Північному Причорномор'ї|кілька укріплень та замків]]: [[Маяк-Каравул|Караул]] (на [[Дністер|Дністрі]]), Чорне місто (Черн на [[Дністровський лиман|Дністровському лимані]], на лівому ([[овідіополь]]ському) березі), [[Коцюбіїв]] (Кацібей, Качибей&nbsp;— на берегах [[Одеська затока|Одеської затоки]], між двох лиманів&nbsp;— [[Хаджибейський лиман|Хаджибейського (Кацибей)]] і [[Куяльницький лиман|Куяльницького (Куганлик)]]; на місці сучасної [[Одеса|Одеси]]), кілька військових поселень на [[Південний Буг|Південному Бузі]] ([[Бужин]]?) і нижньому Дніпрі ([[Дашів (Очаків)|Дашів]] та [[Вітовтова Митниця]]).
   
З [[1398]] Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.
+
З [[1398]] року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське<ref name="ВКЛ"/>.
 
[[Битва на Ворсклі|Поразка литовсько-руських військ 1399 року на Ворсклі]] перекреслила плани Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі. Після цієї поразки зупинилося становлення самостійної Литовсько-Руської держави, а Вітовт був змушений іти на зближення з Польщею.
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
У [[1401]] підписана [[Віленсько-радомська унія]]. Це зближення створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] ([[1410]]), приєднання Жемайтії та земель за [[Німан]]ом до князівства, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення Великого нязівства та Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво владної верхівки князівства ([[1387]]).
 
  +
Union of Krewo500x333.jpg|border|Кревська унія
  +
Vajna 1406 1408 created by user Zmicier P .jpg|border|Литовсько-московська війна 1406—1408 років
  +
Facial Chronicle - b.11, p.421 - Battle at Vorskla.jpg|border|Битва на Ворсклі 1399 року
  +
Jan Matejko, Bitwa pod Grunwaldem.jpg|border|''«Ґрюнвальдська битва»,'' Ян Матейко, 1878 рік
  +
Facial_Chronicle_-_b.12,_p.394.gif|border|Спалення Єдигеєм Києва 1416 року
  +
</gallery></small>
   
  +
12 серпня [[1399]] року золотоординський темник [[Єдигей]], засновник [[Ногайська орда|Ногайської орди]] завдає нищівної поразки [[Битва на Ворсклі|у битві на Ворсклі]] литовським військам<ref name="ВКЛ"/><ref name="Ворскла"/>. Зупинилося становлення самостійної Литовсько-Руської держави, а Вітовт був змушений іти на зближення з Польщею, [[1401]] року була підписана [[Віленсько-радомська унія]], за якою його було визнано довічним правителем Литви, а унія з Польщею відкладалась до часу його смерті<ref name="ВКЛ"/><ref name="Віленсько-Радомська"/>. [[1408]] року Вітовт [[Угрський мир|Угрським миром]] завершує [[Литовсько-московська війна (1406—1408)|литовсько-московську війну]] й встановлює кордон із [[Московське князівство|Московським князівством]] по річці [[Угра|Угрі]]. Ці події перекреслили плани Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі. Зближення із Польщею створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] [[1410]] року, приєднання Жемайтії та земель за [[Німан]]ом до князівства, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та [[Фільварок|фільварково]]-[[Панщина|панщинної]] системи<ref name="Вітовт"/><ref name="Грюнвальд"/>. [[1413]] року Вітовт уклав [[Городельська унія|Городельську унію]] з Ягайлом, що підтверджувала політичну автономність Великого князівства незалежно від постаті її великого князя<ref name="ВКЛ"/><ref name="Городельська"/>. Водночас цей документ поклав початок уніфікації суспільно-політичних інституцій: утворення воєводств і каштеляній, поширення на литовське боярство системи польських гербів тощо<ref name="ВКЛ"/>. [[1415]] року в Новгородку Вітовт висвятив всупереч волі [[Вселенський патріархат|константинопольського патріарха]] київським і литовським митрополитом [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]]<ref name="Вітовт"/>. Натомість сили кочовиків на південно-східному фронтирі його держави залишались при силі, [[1416]] року Єдигей [[Розорення Києва (1416)|спалив Київ]], але не спромігся захопити його замок.
З обранням [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира Ягеллона]] польським королем у [[1447]] році [[Кревська унія]], укладена в [[1385]], перетворилася на династичну&nbsp;— через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (до [[1572]]&nbsp;— [[Ягеллони]], нащадки Ягайла). Спроби литовсько-руської еліти отримати окремого від Польщі правителя не здобули успіху.
 
   
 
=== Громадянська війна ===
 
=== Громадянська війна ===
  +
{{main|Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)}}
[[Файл:Grand Duchy of Lithuania Rus and Samogitia 1434.jpg|right|200px|thumb|Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (1386—1434)]]
 
   
В [[1432]][[1440]] у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському відбувалася [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)|громадянська війна]]. Протягом 4 років (1432—1435) в межах князівства фактично існувало дві держави&nbsp;— власне Литва (сьогодні Білорусь) і [[Велике князівство Руське (1432—1435)|Велике князівство Руське]]. Перше очолював син Кейстута та брат Вітовта, [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмунд]], друге&nbsp;— [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайло]], син Ольгерда та брат Ягайла, якого проголосили Великим князем Руським, хоча осідком Свидригайла спочатку був [[Полоцьк]].
+
По смерті Вітовта [[1430]] року розгорнулась боротьба за великокняжий престол між [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайлом Ольгердовичем]], сином Ольгерда та братом Ягайла (якого підтримали православні й промосковські бояри з князями) та [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмундом Кейстутовичем]] (дотримувався прозахідного вектору розвитку князівства)<ref name="Свидригайло"/><ref name="СигізмундКейстут"/>. У ніч з 31 серпня на 1 вересня [[1432]] року на Свидригайла було вчинено замах, його владу узурпував Сигізмунд Кейстутович. Протистояння політичних партій переросло в феодальну [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)|громадянську війну]]<ref name="ВКЛ"/>. Протягом 3 років (1432—1435) в межах князівства фактично існувало дві держави&nbsp;— власне Литва (сьогодні Білорусь + Литва), яким володів син Кейстута та брат Вітовта&nbsp;— Сигізмунд, і [[Велике князівство Руське (1432—1435)|Велике князівство Руське]]. Остаточно перемогла партія Сигізмунда, який сам став жертвою змови 20 березня [[1440]] року<ref name="ВКЛ"/>.
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
У [[1447]] після обрання на польський престол великого князя литовського [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира IV]] польські магнати [[Красноставський сейм|вимагали приєднання]] до Польщі Волині та Східного Поділля, але Казимир IV відхилив домагання польських феодалів.
 
  +
Печатки Свидригайла Ольгердовича.png|border|Реконструкція печаток Свидригайла Ольгердовича
  +
Žygimont Kiejstutavič, Pahonia. Жыгімонт Кейстутавіч, Пагоня (K. Kielisiński, 1432-40, 1841).jpg|border|Печатка Сигізмунда Кейстутовича
  +
Grand Duchy of Lithuania Rus and Samogitia 1434.jpg|border|Велике князівство Литовське, 1434 рік
  +
Pieczęć_przy_dokumencie,_w_którym_Kazimierz_IV_Jagiellończyk_król_polski_potwierdza_wszystkie_przywileje_i_wolności_miasta_Poznania..png|border|Печатка Казимира IV Ягеллончика
  +
</gallery></small>
   
  +
=== Протистояння Москві та Польщі ===
Політичний та державний устрій держави формувався у XV—XVI століттях як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбувалося посилення влади феодалів над селянством, оформлення їхньої особистої залежності, втрата прав на землю.
 
  +
{{main|Ягеллони|Литовсько-московські війни}}
  +
Ситуація в країні стабілізувалася з обранням великого князя [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира IV Ягеллона]] польським королем [[1447]] року особиста унія перетворилася на династичну&nbsp;— через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (утвердження нової династії&nbsp;— [[Ягеллони]], нащадків Ягайла, до [[1572]] року)<ref name="ВКЛ"/><ref name="Казимир4"/><ref name="Ягеллони"/>. Спроби литовсько-руської еліти отримати окремого від Польщі правителя не здобули успіху. Польські магнати [[Красноставський сейм|вимагали приєднання]] до Польщі Волині та Східного Поділля, але Казимир IV відхилив домагання польських феодалів<ref name="Казимир4"/>. Західні українські землі увійшли до складу Польщі як [[Руське воєводство|Руське]] і [[Подільське воєводство|Подільське воєводства]], боярам надали ті самі права, що були у польської шляхти, містам місцеве самоврядування&nbsp;— [[магдебурзьке право]]. [[1452]] року були остаточно ліквідовано Волинське князівство, а [[1471]] року&nbsp;— Київське. [[1481]] року князі-«самостійники» спробували утворити змову, але її було придушено у зародку.
   
  +
Наприкінці XV століття у Великому князівстві відбулися певні зрушення в системі організації влади. Дорадчий орган, [[пани-рада]], фактично підпорядкував собі великокнязівську владу, стали скликатися загально-шляхетські сейми<ref name="ВКЛ"/><ref name="Пани-рада"/>. Політичний та державний устрій держави формувався як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбулося посилення влади феодалів над селянством, оформлення їхньої особистої залежності, втрата прав на землю. Від [[1468]] року правова сфера регламентувалася [[Судебник Казимира IV|Судебником Казимира IV]]<ref name="ВКЛ"/>. Створені у цей час (доповнені пізніше [[Рецепція римського права|рецепцією римського права]] [[Литовські Статути|Литовськими статутами]]) правові норми зберігали свою дієвість до XIX століття<ref name="СудКазимир4"/><ref name="Литстатути"/>.
=== Територіальний поділ і кордони у 16 столітті ===
 
[[Файл:Baptism of Lithuania.PNG|thumb|«Хрещення Литви», [[Ян Матейко]]]]
 
   
  +
Після смерті Казимира IV персональну унію Польщі й Литви було розірвано: великим князем став [[Олександр Казимирович]], а польським королем&nbsp;— його брат [[Ян I Ольбрахт]]<ref name="Ян-Ольбрахт"/>. Після смерті останнього [[1501]] року обидві держави знову з'єдналися<ref name="ВКЛ"/>. Це відбувалося й за наступних польських королів [[Сигізмунд I Старий|Сигізмунда I]] та [[Сигізмунд II Август|Сигізмунда II Августа]]<ref name="Сигізмунд1"/><ref name="Сигізмунд2"/>.
[[Nihil novi|Радомська конституція]] [[1505]] визначила органи станової монархії держави&nbsp;— двопалатний [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] (сенат, шляхетська хата), шляхетські [[Сеймик|сеймики]], що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління. В першій половині XVI століття під впливом соціально-політичних процесів у Польщі зростала активність литовської шляхти, посилилося прагнення обмежити всевладдя магнатів, розширити свої політичні права. З [[1512]] шляхта почала надсилати своїх депутатів до сейму. Виняткове становище шляхти та магнатів у Великому князівстві Литовському, закріпачення селянства оформили [[Литовські Статути]] [[1529]], [[1566]], [[1588]]. Одночасно князівська влада здійснювала ліквідацію удільних князівств на руських землях, сприяла адміністративній централізації. За адміністративною реформою [[1564]]–[[1566]] Велике князівство Литовське було поділене на 13 воєводств; на українських землях було утворено Київське, Волинське та Брацлавське воєводство.
 
   
  +
Впродовж XV—XVI століть велике князівство розбудовувалось на основі територіально-федеративного принципу, а низка тогочасних «земель» користувалася власним правом, закріпленим у спеціальних привілеях, що фіксували норми Вітовтової доби<ref name="ВКЛ"/>. У цей же час землі Литви стали об'єктом претензій з боку [[Велике князівство Московське|Великого князівства Московського]], володарі якого заявляли права на давньоруську територіальну спадщину, посилаючись на генеалогічний зв'язок із давніми київськими князями&nbsp;— Рюриковичами<ref name="Рюриковичі"/><ref name="Московія"/>. Ідеологічне протистояння переросло в [[Литовсько-московські війни|серію виснажливих війн]]. З другої половини XV століття у становищі Великого князівства відбуваються значні зміни: послаблення [[Золота Орда|Золотої Орди]]<ref name="ЗО"/>, посилюється московсько-литовський конфлікт за руські князівства, з 1480-х років починаються набіги татар [[Кримське ханство|Кримського ханства]]<ref name="ВКЛ"/>. Одночасно відбувається асиміляція руської політичної верхівки. Останнім виступом руських князів, нащадків Рюрика, було [[Повстання Глинського|повстання]] князів [[Глинські|Глинських]] [[1508]] року<ref name="Глинський"/><ref name="Рюриковичі"/>. Воно було придушено, князі з частиною земель ([[Стародубщина]], [[Чернігівщина]], [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверщина]]) внаслідок [[Литовсько-московська війна (1500—1503)|московсько-литовської війни]] перейшли до Московщини. [[1514]] року війська [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]] у [[Битва під Оршею|битві під Оршею]] розбили армію [[Василій III|Василія III]] і зупинили на деякий час загарбання Москвою руських земель.
З другої половини XV століття у становищі Великого князівства відбуваються значні зміни: послаблення [[Золота Орда|Золотої Орди]], посилення зіткнень з Московією за кордони (у війні 1500—1503 Литва втратила Чернігово-Сіверщину), з виникненням [[Кримське ханство|Кримського ханства]] починаються набіги татар на Велике князівство Литовське (з 1480-х).
 
   
  +
[[Nihil novi|Радомська конституція]] [[1505]] року визначила органи станової монархії держави&nbsp;— двопалатний [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] (сенат, шляхетська хата), шляхетські [[Сеймик|сеймики]], що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління. В першій половині XVI століття під впливом соціально-політичних процесів у Польщі зростала активність литовської шляхти, посилилося прагнення обмежити всевладдя магнатів, розширити свої політичні права. З [[1512]] року шляхта почала надсилати своїх депутатів до сейму. Виняткове становище шляхти та магнатів у Великому князівстві Литовському, закріпачення селянства оформили [[Литовські Статути]] [[1529]], [[1566]], [[1588]]<ref name="Литстатути"/>. Одночасно князівська влада здійснювала ліквідацію удільних князівств на руських землях, сприяла адміністративній централізації. За адміністративною реформою [[1564]]–[[1566]] Велике князівство Литовське було поділене на 13 воєводств; на українських землях було утворено [[Київське воєводство|Київське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]] та [[Брацлавське воєводство|Брацлавське воєводства]].
За вказівкою польського короля Сигізмунда I у [[1506]]—[[1548]] зібрано відомості про стан південних кордонів Великого князівства Литовського на південному сході України{{Джерело}}.
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Південно-західний кордон Литовського князівства проходив від річки [[Мурафа (річка)|Мурафа]], лівої притоки Дністра (на півдні Вінницької області), далі униз по [[Дністер|Дністру]] до Чорного моря; по чорноморському узбережжю до [[Дніпровський лиман|Дніпровського лиману]], включаючи руський Дашів (сучасний [[Очаків]]), йшов по [[Дніпро|Дніпру]] доходячи до острова [[Таванська переправа|Тавань]] (тут знаходилася переправа, котру спільно утримували литовський князь і кримський хан); далі переходив на [[Кінська|Кінські Води]]; з лівого берегу Кінських Вод виходив на [[Приазовська височина|Приазовську височину]]; далі звертав на [[Воловий Брід]] (знаходився при впадінні в праву притоку [[Вовча (притока Самари)|Вовчої]] річки [[Солона (притока Вовчої)|Солона]]); далі йшов до джерел річки [[Самара (притока Дніпра)|Самара]]; далі переходив [[Сіверський Донець]] і по правому берегу [[Оскіл (річка)|Осколу]] йшов на [[Тиха Сосна|Тиху Сосну]] (права притока [[Дон]]у); далі підходив до південно-західного кордону Московського царства.
 
  +
<!--Glinski's Rebellion by V. Tsemoushev.tif|border|Повстання князів Глинських-->
  +
Дубно аверс.jpg|border|Костянтин Острозький на українській монеті
  +
Autor_nieznany_(malarz_z_kręgu_Lukasa_Cranacha_Starszego),_Bitwa_pod_Orszą.jpg|border|Битва під Оршею, 1514 рік
  +
Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI ст..jpg|border|Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI століття
  +
Metryka litewska.jpg|border|Литовська метрика 1511-1518 років
  +
Belarus-Minsk-Maksim Bahdanovich Museum 3.jpg|border|Литовський статут 1588 року і слуцький пояс
  +
</gallery></small>
  +
  +
За вказівкою польського короля Сигізмунда I у [[1506]]—[[1548]] зібрано відомості про стан південних кордонів Великого князівства Литовського на південному сході України{{Джерело}}. Південно-західний кордон Литовського князівства проходив від річки [[Мурафа (річка)|Мурафа]], лівої притоки Дністра (на півдні Вінницької області), далі униз по [[Дністер|Дністру]] до Чорного моря; по чорноморському узбережжю до [[Дніпровський лиман|Дніпровського лиману]], включаючи руський Дашів (сучасний [[Очаків]]), йшов по [[Дніпро|Дніпру]] доходячи до острова [[Таванська переправа|Тавань]] (тут знаходилася переправа, котру спільно утримували литовський князь і кримський хан); далі переходив на [[Кінська|Кінські Води]]; з лівого берегу Кінських Вод виходив на [[Приазовська височина|Приазовську височину]]; далі звертав на [[Воловий Брід]] (знаходився при впадінні в праву притоку [[Вовча (притока Самари)|Вовчої]] річки [[Солона (притока Вовчої)|Солона]]); далі йшов до джерел річки [[Самара (притока Дніпра)|Самара]]; далі переходив [[Сіверський Донець]] і по правому берегу [[Оскіл (річка)|Осколу]] йшов на [[Тиха Сосна|Тиху Сосну]] (права притока [[Дон]]у); далі підходив до південно-західного кордону Московського царства.
   
 
=== Утворення Речі Посполитої ===
 
=== Утворення Речі Посполитої ===
{{main|Річ Посполита}}
+
{{main|Річ Посполита|Люблінська унія}}
  +
Неспроможність протистояти тискові Московії в [[Лівонська війна|Лівонській війні]] ([[1558]]—[[1583]])<ref name="Лівонська"/>, а також прагнення шляхти обмежити магнатів, зрівняти права з польською шляхтою дали поштовх до підписання 1 липня [[Люблінська унія|Люблінської унії]] на сеймі що тривав з 10 січня по 12 серпня [[1569]] року<ref name="Люблінська"/><ref name="ВКЛ"/>.
[[Файл:Atlas Cosmographicae (Mercator) 102.jpg|250px|міні|праворуч|Карта князівства з підписом «Литва» (1596)]]
 
[[Файл:Žygimont Aŭgust, Pahonia. Жыгімонт Аўгуст, Пагоня crop.png|thumb|Герб Речі Посполитої]]
 
   
  +
Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське утворило з Королівством Польським єдину федеративну державу&nbsp;— [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] (Республіку)<ref name="ВКЛ"/><ref name="РП"/>. Держава керувалась обраним королем, що коронувався у Кракові як польський король і великий князь литовський<ref name="РП"/>. Сейми тепер могли скликатись лише спільні. Зовнішня політика концентрувалась в одних руках. У складі Речі Посполитої Велике князівство Литовське зберегло певну автономію: свої органи адміністративного управління, військо, фінанси (карбувалась власна монета&nbsp;— [[пенязь]]), судочинство, що велося на основі [[Литовські Статути|Литовських Статутів]], державну («руську») мову<ref name="ВКЛ"/>. Одночасно пришвидшилось спольщення та окатоличення еліти Великого князівства Литовського&nbsp;— переселення поляків, поширення польської мови та католицької релігії, домінування польської культури.
Неспроможність протистояти тискові Московії в [[Лівонська війна|Лівонській війні]] ([[1558]]—[[1583]]), а також прагнення шляхти обмежити магнатів, зрівняти права з польською шляхтою дали поштовх до підписання у [[1569]] році [[Люблінська унія|Люблінської унії]].
 
   
  +
Також за умовами унії ВКЛ втрачало майже всі українські землі&nbsp;— [[Київське воєводство|Київське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавське]] воєводства на користь Польської Корони. У межах Великого князівства Литовського залишились тільки північно-західні руські землі&nbsp;— [[Берестейщина]] й [[Пінщина]]. У загарбанні українських земель польська владна верхівка разом із ополяченими руськими боярами використовувала антитезу московській ідеї збирання земель Рюриковичей<ref name="ВКЛ"/>.
Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське утворило з Королівством Польським федеративну державу&nbsp;— [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] (Республіку). У її складі Велике князівство Литовське зберегло певну автономію: свої органи управління, військо, фінанси (карбувалась власна монета&nbsp;— [[пенязь]]), судочинство, що велося на основі [[Литовські Статути|Литовських Статутів]], державну («руську») мову. Одночасно пришвидшилось спольщення та окатоличення еліти Великого князівства Литовського&nbsp;— переселення поляків, поширення польської мови та католицької релігії, домінування польської культури.
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Також за умовами унії ВКЛ втрачало майже всі українські землі — [[Київське воєводство|Київське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавське]] воєводства на користь Польської Корони. У межах Великого князівства Литовського залишились тільки північно-західні руські землі&nbsp;— Берестейщина й Пінщина.
 
  +
Lublin Union 1569.PNG|border|''«Люблінська унія»'', Ян Матейко, 1869 рік
  +
Unia Lubelska 1569 r..jpg|border|Люблінська унія
  +
Žygimont Aŭgust, Pahonia. Жыгімонт Аўгуст, Пагоня crop.png|border|Герб Речі Посполитої
  +
Atlas Cosmographicae (Mercator) 102.jpg|border|Карта князівства з підписом «Литва», 1596 рік
  +
Irp1569.jpg|border|Карта Речі Посполитої, 1569 рік
  +
Podział administracyjny I RP.png|border|Адміністративний поділ Речі Посполитої, 1619 рік
  +
</gallery></small>
   
Внутрішню й зовнішню політику Речі Посполитої визначала Польща. Але провідна роль магнатів у Великому князівстві Литовському зумовила посилення їхньої ролі і в Речі Посполитій. Розорення дрібної та середньої шляхти з кінця XVI-го століття сприяло підпорядкуванню її магнатам та домінуванню магнатської верхівки в соціально-політичному житті держави. На початку XVII-го століття шляхта спробувала посилити свої позиції, використавши [[Реформація|Реформацію]] та [[Секуляризація (історія)|конфіскацію церковних земель]]. Але в [[1606]]–[[1607]] [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунд ІІІ]] розгромив [[Рокош Зебжидовського|рокош]]&nbsp;— масовий збройний виступ шляхти.
+
Внутрішню й зовнішню політику Речі Посполитої визначала Польща, але провідна роль магнатів у Великому князівстві Литовському зумовила посилення їхньої ролі в Речі Посполитій. Розорення дрібної та середньої шляхти з кінця XVI-го століття сприяло підпорядкуванню її магнатам та домінуванню магнатської верхівки в соціально-політичному житті держави. На початку XVII-го століття шляхта спробувала посилити свої позиції, використавши [[Реформація|Реформацію]] та [[Секуляризація (історія)|конфіскацію церковних земель]]. Але в [[1606]]–[[1607]] [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунд ІІІ]] розгромив [[Рокош Зебжидовського|рокош]]&nbsp;— масовий збройний виступ шляхти.
   
=== Поява козацтва ===
+
=== Козацтво ===
 
З кінця XV століття на південних кордонах почалося виникнення [[Козаки|козацтва]]. Керівні кола, магнати Великого князівства Литовського в першій половині XVI-го століття переважно прихильно ставились до козацтва, як до вільних служилих людей нижчих прошарків; тут давалися взнаки прагнення зняти соціальну напругу, що виникала під час ревізій, а також необхідність оборони південних кордонів Великого князівства Литовського. В умовах турецько-татарської агресії в державі фактично не було створено систему оборони, яка система вимагала постійної армії, великих податків, що могло посилити владу великого князя і призвести до втрати станових привілеїв магнатів і шляхти. Шляхта Великого князівства Литовського, що одночасно виступала й державцями на місцевому рівні, розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків.
 
З кінця XV століття на південних кордонах почалося виникнення [[Козаки|козацтва]]. Керівні кола, магнати Великого князівства Литовського в першій половині XVI-го століття переважно прихильно ставились до козацтва, як до вільних служилих людей нижчих прошарків; тут давалися взнаки прагнення зняти соціальну напругу, що виникала під час ревізій, а також необхідність оборони південних кордонів Великого князівства Литовського. В умовах турецько-татарської агресії в державі фактично не було створено систему оборони, яка система вимагала постійної армії, великих податків, що могло посилити владу великого князя і призвести до втрати станових привілеїв магнатів і шляхти. Шляхта Великого князівства Литовського, що одночасно виступала й державцями на місцевому рівні, розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків.
   
Рядок 151: Рядок 168:
   
 
=== Занепад ===
 
=== Занепад ===
  +
Із середини XVII століття спроби Великого князівства Литовського зберегти свою широку автономію в Речі Посполитій закінчилися невдачею. Цьому сприяла шляхетська [[анархія]], політика литовських магнатів, які прагнули задовольнити власні амбіції, а також зовнішні фактори. Поступово Велике князівство втратило риси державності та перетворилося на звичайну провінцію Польщі. З другої половини XVII століття не збиралися окремі сейми Великого князівства Литовського; його представників у сеймі Речі Посполитої було менше третини. В кінці XVII століття серед великолитовських магнатів розпочалась [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1696—1702)|громадянська війна]] між впливовими магнатськими родами спричинена надмірним посиленням шляхетського роду [[Сапіги|Сапіг]]. А події [[Велика Північна війна|Північної війни]] [[1700]]—[[1721]] років, воєнні дії на території Великого князівства, інтервенція Швеції та Росії&nbsp;— призвели до економічного хаосу, загибелі ⅓ населення. Рішеннями сейму в [[1788]]—[[1792]] роках було ліквідовано залишки автономії&nbsp;— створено єдині для Речі Посполитої органи виконавчої влади, військо, фінанси. 1795 року більша частина Великого князівства за [[Третій поділ Речі Посполитої|третім поділом Речі Посполитої]] увійшла до складу Російської імперії.
[[Файл:Magnus ducatus Lithuania, 1780.jpg|thumb|left|240px|Magnus Ducatus Lithuania, Tobias Lotter, 1780]]
 
[[Файл:Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI ст..jpg|альт=Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI&nbsp;ст.|міні|Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI&nbsp;ст.]]
 
Із середини XVII століття спроби Великого князівства Литовського зберегти свою широку автономію в Речі Посполитій закінчилися невдачею. Цьому сприяла шляхетська [[анархія]], політика литовських магнатів, які прагнули задовольнити власні амбіції, а також зовнішні фактори. Поступово Велике князівство Литовське втратило риси державності та перетворилося у провінцію Польщі. З другої половини XVII століття не збиралися окремі сейми Великого князівства Литовського; його представників у сеймі Речі Посполитої було менше третини. В кінці XVII століття серед великолитовських магнатів розпочалась [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1696—1702)|громадянська війна]] між впливовими магнатськими родами спричинена надмірним посиленням шляхетського роду [[Сапіги|Сапіг]]. А події [[Велика Північна війна|Північної війни]] ([[1700]]—[[1721]])&nbsp;— воєнні дії на території Великого князівства Литовського, захоплення Швецією та Московією&nbsp;— призвели до економічного хаосу, загибелі третини населення.
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Рішеннями сейму в [[1788]]—[[1792]] ліквідовано залишки автономії Великого князівства Литовського&nbsp;— створено єдині для Речі Посполитої органи виконавчої влади, військо, фінанси.
 
  +
Great Northern War Part1.png|border|Театр бойових дій Великої Північної війни
  +
Partitions of Poland.png|border|Поділи Речі Посполитої
  +
Magnus ducatus Lithuania, 1780.jpg|border|Карта князівства в праці Тобіаса Лоттера, 1780 рік
  +
</gallery></small>
   
  +
У XIX столітті історичну назву Литва, яка до того часу використовувалася стосовно сучасних білоруських, українських і литовських територій, з політичних мотивів було закріплено за землями, що становлять сучасну [[Литва|Литовську республіку]], яка проголосила незалежність [[1918]] року. У [[1940]] та [[1944]] роках Литву було двічі [[Радянська окупація балтійських країн (1940)|окуповано]] й [[Радянська окупація балтійських країн (1944)|анексовано]] СРСР. [[1991]] року Литва відновила незалежність.
Як складова частина Речі Посполитої в 1795 більша частина Великого князівства Литовського за третім поділом увійшла до складу Російської імперії.
 
   
  +
== Населення ==
У XIX столітті історичну назву Литва, яка до того часу використовувалася стосовно сучасних білоруських, українських і литовських територій, з політичних мотивів було закріплено за землями, що становлять сучасну [[Литва|Литовську республіку]], яка стала юридично незалежною [[1918]].
 
  +
Велике князівство в добу найбільшої своєї могутності (1430 року) охоплювало територію близько 930 тис. км²{{sfn|Letukienė, N.|2003|с=182}}. 1493 року на землях Великого князівства (850 тис. км²) і Польського королівства мешкало до 7,5&nbsp;млн осіб, з яких 3,75&nbsp;млн були [[Русини|русинами]] (предками сучасних [[Українці|українців]] і [[Білоруси|білорусів]]), 3,25 млн [[Поляки|поляків]] та 0,5&nbsp;млн власне [[Литовці|литовців]]; на землях князівства проживало до 3,8&nbsp;млн осіб{{sfn|Letukienė, N.|2003|с=182}}{{sfn|Pogonowski, Iwo|1989|с=92}}.
   
  +
== Економіка ==
У [[1940]] та знову [[1944]] Литву було [[Радянська окупація балтійських країн (1940)|окуповано]] й [[Радянська окупація балтійських країн (1944)|анексовано СРСР]].
 
  +
{{main|Економіка у Великому князівстві Литовському}}
 
  +
У XIII—XV століттях грошовою одиницею Великого князівства була [[литовська гривня]], напівкруглі стрижні [[Срібло|срібла]] довжиною близько 13&nbsp;см і вагою від 100 до 110 г. Зливки були витіснені карбованими монетами в середині XV століття<ref name="Duksa"/>.
У [[1991]] відновлено незалежність.
 
   
 
== Культура ==
 
== Культура ==
  +
{{main|Культура у Великому князівстві Литовському}}
   
=== Музика ===
+
=== Мистецтво ===
  +
==== Архітектура ====
  +
{{main|Архітектура Великого князівства Литовського}}
   
  +
==== Музика ====
 
Музичне мистецтво Великого князівства Литовського розвивалося в рамках народної і високої культури. Спочатку найбільший вплив мала народна, а згодом і [[церковна музика]], в 17-му столітті почався активний розвиток світського музичного мистецтва, що вилилося у створення приватних оркестрів та капел. Перший оперно-балетний театр європейського класу з'явився в [[Несвіж]]і 1724<ref>[http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html Несвіж. Столиця Радзивіллів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120716210206/http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html |date=16 July 2012 }}{{ref-ru}}</ref>. П'єси для театру писала дружина [[Михайло Казимир Радзивілл (Рибонька)|Михайла Казимира Радзивілла]]&nbsp;— [[Радзивілл Франциска Урсула|Франциска Урсула]]. У придворній [[Капела (колектив)|капелі]] [[Кароль Станіслав Радзивілл|Карла Станіслава Радзивілла]] служив капельмейстером відомий німецький композитор [[Ян Давид Голанд]]. У 18-му столітті в театрі ставилися класичні твори зарубіжних та місцевих авторів.
 
Музичне мистецтво Великого князівства Литовського розвивалося в рамках народної і високої культури. Спочатку найбільший вплив мала народна, а згодом і [[церковна музика]], в 17-му столітті почався активний розвиток світського музичного мистецтва, що вилилося у створення приватних оркестрів та капел. Перший оперно-балетний театр європейського класу з'явився в [[Несвіж]]і 1724<ref>[http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html Несвіж. Столиця Радзивіллів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120716210206/http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html |date=16 July 2012 }}{{ref-ru}}</ref>. П'єси для театру писала дружина [[Михайло Казимир Радзивілл (Рибонька)|Михайла Казимира Радзивілла]]&nbsp;— [[Радзивілл Франциска Урсула|Франциска Урсула]]. У придворній [[Капела (колектив)|капелі]] [[Кароль Станіслав Радзивілл|Карла Станіслава Радзивілла]] служив капельмейстером відомий німецький композитор [[Ян Давид Голанд]]. У 18-му столітті в театрі ставилися класичні твори зарубіжних та місцевих авторів.
   
=== Театр ===
+
==== Театр ====
  +
{{main|Театр у Великому князівстві Литовському}}
 
Початок [[Театр у Великому князівстві Литовському|театрального мистецтва Великого князівства Литовського]] лежить в народному театрі з його обрядовими піснями і танцями, де були присутні елементи ігрового дії і театрального перевтілення. Елементи театралізованого дійства є в багатьох календарних і родинно-побутових обрядах. Першими акторами були [[скоморохи]], виступи яких, насичені народними піснями, танцями, прислів'ями та приказками, жартами і трюками, ставали подією будь-якого свята. Пізніше, у 17-му&nbsp;— 18-му століттях, мистецтво скоморохів перетворилося в балагани, мистецтво лялькових театрів&nbsp;— у [[Вертепна драма|вертепи]]. Іноді скоморохи виступали з ведмедями, дресованими в спеціальних школах, найбільш відомою з яких була [[Сморгонська ведмежа академія]]. Школа мотузяних стрибунів існувала в Семежеві поблизу [[Копиль|Копили]].
 
Початок [[Театр у Великому князівстві Литовському|театрального мистецтва Великого князівства Литовського]] лежить в народному театрі з його обрядовими піснями і танцями, де були присутні елементи ігрового дії і театрального перевтілення. Елементи театралізованого дійства є в багатьох календарних і родинно-побутових обрядах. Першими акторами були [[скоморохи]], виступи яких, насичені народними піснями, танцями, прислів'ями та приказками, жартами і трюками, ставали подією будь-якого свята. Пізніше, у 17-му&nbsp;— 18-му століттях, мистецтво скоморохів перетворилося в балагани, мистецтво лялькових театрів&nbsp;— у [[Вертепна драма|вертепи]]. Іноді скоморохи виступали з ведмедями, дресованими в спеціальних школах, найбільш відомою з яких була [[Сморгонська ведмежа академія]]. Школа мотузяних стрибунів існувала в Семежеві поблизу [[Копиль|Копили]].
   
=== Архітектура ===
+
=== Освіта ===
  +
{{main|Освіта у Великому князівстві Литовському}}
{{main|Архітектура Великого князівства Литовського}}
 
  +
У XIII столітті [[писемність]] стала поширюватися серед містян, купців та ремісників. У XIV і особливо в XV столітті в великих маєтках створювалися школи. Розширилося навчання дітей мандрівними вчителями-самоучками («майстрами грамоти»). Курс навчання обмежувався елементарною грамотою. У XVI столітті в містах і містечках Великого князівства Литовського виникли кальвіністські школи, пізніше школи різних [[Католицький орден|католицьких орденів]]: [[Єзуїти|єзуїтів]], [[Василіяни|василіан]], [[Аріани|аріан]]. У XVI—XVII століттях важливу роль в організації освіти зіграли [[братські школи]].
   
  +
==== Католицька освіта ====
=== Книгодрукування ===
 
  +
Проникаючи в Литву, [[Католики|католики]] також засновували свої училища. Однією з перших була [[Колегіум|колегія]], заснована [[Ядвіга Анжуйська|королевою Ядвігою]] для 12 литовців при [[Празька академія образотворчих мистецтв|Празькій академії]]; потім була заснована [[Краківська академія]], де закінчили курс чимало литовських бояр. Однак і католицькі училища викладали спочатку тодішньою [[староукраїнська мова|руською літературною мовою]]. Так, [[1454]] року було засновано при віленському св. Станіслава катедральному соборі училище для підготовки духовенства. У цьому училищі навчалися і представники світських професій, однак значна частина його випускників призначалася для духовної служби в костелі. В цьому училищі від заснування і до початку XVII століття науки викладалися на латині та староукраїнською мовою. Викладали в костьольних школах не тільки в Литві, але і [[Жемайтія|Жемайтії]] аж до кінця XVII століття<ref>Козловский И. Судьбы русского языка в Литве и на Жмуди. // «Вестн. Зап. России»&nbsp;— 1869.&nbsp;— Т. IV, Кн. 10, Отд. II, С. 1−16; Кн. 11, С. 45−63; Кн. 12, С. 85−111.</ref>.
Започаткував книгодрукування на території Великого князівства Литовського доктор медицини [[Франциск Скорина]] з [[Полоцьк]]а. Почав роботу в 1517 році, коли надрукував псалтир у [[Прага|Празі]], потім 22 священні книги в перекладі білоруським ізводом церковнослов'янської мови (також існує інша версія, що церковним стилем давньоукраїнської мови). Згодом переніс свою діяльність до міста [[Вільно]], де Скорина надрукував в 1526 році [[Апостол (книга)|«Апостол»]] і «слідувати псалтир».
 
   
  +
==== Протестантська освіта ====
У Литві свою роботу друкарів після втечі з Москви продовжили і відомі першодрукарі [[Іван Федоров]]ич і [[Петро Мстиславець]]. Вони працювали у гетьмана [[Григорій Ходкевич|Григорія Ходкевича]], який заснував друкарню у своєму маєтку Заблудове. Першою книгою, надрукованою в Заблудовський друкарні силами Івана Федорова і Петра Мстиславцева, було «[[Учительні євангелія]]» (1568 року)&nbsp;— збірка бесід і повчань з тлумаченням євангельських текстів. У 1570 році Іван Федоров видав «Псалтир з Часословцем», який широко використовувався також і для навчання грамоти.
 
Першу книгу литовською мовою склав і видав в Кенігсберзі в 1547 році [[Мартінас Мажвідас]]&nbsp;— «Прості слова катехізису». Книга мала, крім катехізису, віршовану передмову, одинадцять церковних піснеспівів з нотами і перший литовський буквар. У Вільно в XVI і XVII столітті діяли будинок друку писаря Меркеліса Пяткявічюса і уродженця міста Йокубаса Моркунаса. Пяткявічюс в своєму будинку друку в 1598 році видав першу протестантську книгу литовською мовою у Великому князівстві Литовському
 
<ref>Petkevičius, Merkelis. 1598 metų Merkelio Petkevičiaus katekizmas.&nbsp;— Kaunas, 1939.&nbsp;— XVI,187, [130] p.&nbsp;— (Švietimo Ministerijos Knygų Leidimo Komisijos leidinys; nr. 506). Faksimilinis leidimas kn.: Polski z litewskim katechizm albo krótkie w iedno mieysce zebranie wiary powinności i krześćiańskiej z pasterstwem zborowym i domowym …&nbsp;— Nakł. Malchera Pietkiewicza w Wilnie. Drukował Stanisław Wierzeyski w roku 1598.</ref>. Моркунасом в 1600 році за підтримки воєводи Христофора Радзивілла Перуна видана «Postilla lietuviška …»&nbsp;— найбільший здобуток литовською мовою, виданий у Великому князівстві Литовському в XVI столітті<ref>Ingė Lukšaitė. Jokūbas Morkūnas. Visuotinė lietuvių enciklopedija&nbsp;— T. XV (Mezas-Nagurskiai).&nbsp;— Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2009.&nbsp;— 493 psl.</ref>.
 
   
  +
===== Кальвіністські школи =====
[[Файл:Biblia Ruska.jpg|thumb|«Библия руска» Франциска Скорини, 1517|альт=]]
 
  +
Впродовж 1550-х років у [[Вільні]], [[Берестя|Бересті]], [[Кедайняй|Кейданах]], [[Несвіж]]і, [[Біржай|Біржаї]], [[Клецьк]]у, [[Дубинки|Дубинках]]{{яких}} виникли кальвіністські громади. До 1560-х років [[кальвінізм]] прийняли більшість [[Магнат|маґнатів]] Великого князівства, число громад ширилося. При громадах почали зводити храми, засновуватися школи. У другій половині XVI&nbsp;— на початку XVII століття кальвіністські школи існували в [[Шилув]]у, [[Вітебськ]]у, [[Новогрудок|Новогрудку]], [[Орші]], [[Ів'є (Білорусь)|Ів'ї]], [[Сморгонь|Сморгоні]], [[Заславль|Заславлі]], [[Ковно|Ковні]], [[Мінськ]]у, [[Копилів|Копилові]], [[Плунге]], [[Кайданово|Койданові]]{{джерело}}, [[Любча (Білорусь)|Любчі]], [[Івенець|Івенці]], [[Ретавас]]і і інших місцях.
   
  +
Особлива увага в школах приділялася релігійному вихованню, проте значне місце приділялося і світським наукам: вивчалися [[богослов'я]], різні мови, [[риторика]], [[історія]], [[математика]], антична поезія, церковний спів. Вчилися 6-10 років. Випускники окремих шкіл отримували знання достатні для вступу до університетів.
У 1629 році професор [[Віленський університет|Віленського університету]] Константінас Сірвідас підготував перший польсько-латинсько-литовський словник, що мав назву «Dictionarium trium linquarum» («Словник трьох мов»). Перше видання вийшло в світ у Вільні приблизно в 1620 р, а потім словник неодноразово перевидавався: 2-е доповнене видання +1629; 1631, 1642, 1677, 1713. Словник призначався для студентів, які вивчають поетику і риторику; містив близько 14 000 слів. До середини XIX століття словник був єдиним друкованим в Великому князівстві Литовському словником литовської мови (словники литовської мови видавалися в [[Пруссія (королівство)|Пруссії]]). Сірвідас також видав збірку проповідей (точніше&nbsp;— конспектів або короткого змісту проповідей) «Punktai sakymų» литовською і польською мовами (перше видання 1629,а друге 1644). Видав коментарі до [[Пісня над піснями|«Пісні над піснями»]] і «Послання апостола Павла до ефесян» («Explanationes in Cantica Canticorum Salomonis et in epistolam D. Pavli ad Ephesios»). У 1629 або 1630 році Констанітнас Сірвідас підготував і видав першу граматику литовської мови «Ключ до литовської мови» («Clavis linguae lituanicae»; «Lietuvių kalbos raktas»), але це видання не збереглося. В 1737 році, також у Віленському університеті, невідомим автором була видана граматика литовської мови «Граматика головного говірки Литовського Князівства» (обкладинка: «Universitas lingvarum Litvaniae in principali ducatus ejusde [m] dialecto grammaticis legibus circumscripta …»).
 
   
  +
===== Аріанські школи =====
У XVII столітті важливим видавничим центром Великого Князівства Литовського стають [[Кедайняй]]. Тут поруч із заснованою 1625 р реформатською школою, з ініціативи [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януша Радзивілла]] в 1651 р відкривається видавничий дім. У 1653 р в Кедайняй уродженцем і бургомістром міста (1631—1666) Степонасом Яугелісом-Возом за допомогою Януша Радзивілла литовською мовою тиражем в 500 екземплярів видається велике видання «Knygą nabožnystės krikščioniškos». Книга має першу віршовану [[дедикація|дедикацію]] литовською мовою зі зверненням до Янушу Радзівіллу «Мілостной прийняти цю працю, слухатися Слова Господнього, молиться до Бога, співати милосердно». Це найбільше кальвіністське видання у Великому Князівстві Литовському. Крім цього видання, у будинку друку видавалися роботи Самуеліса Мінвідаса, Йонаса Божімовскіса (старшого), Йонаса Божімовскіса (молодшого), Самуеліса Тамашаускас, Самуелісом Богуславасом Хілінскісом і окремо від першого Йонасом Божімовскісом (старшим) готували [[Біблія|Біблію]] литовською мовою, виданий трактат Адама Расіуса про політику і права в торгівлі.
 
  +
[[Аріанство]], як [[протестант]]ська течія в християнстві, з'явилося на початку [[IV століття]] в [[Римська імперія|Римській імперії]]. У [[XVI століття|XVI столітті]] ідеї аріанства відродилися у вигляді вчення [[Социніанство|социніан]], прийшли вони і до Великого князівства. Найбільш значні социніанські громади були в Новогрудку, Ів'ї, [[Несвіж]]і. При громадах відкривалися школи, найбільш відомі в Ів'ї ([[Ян Ліциній Намисловський]] був її ректором впродовж 1585—1593 років), [[Любча (Білорусь)|Любчі]], [[Клецьк]]у, {{не перекладено|Лоськ (Воложинський район)|Лоську|ru|Лоск (Воложинский район)}}, Несвіжі.
   
  +
Школи мали 3-5 класів. Крім богослов'я в них вивчалися праці стародавніх філософів, [[грецька мова|грецьку]], [[Латина|латинську]], [[польська мова|польську]] та [[Білоруська мова|білоруську]] мови, [[риторика]], [[етика]], [[музика]], [[арифметика]] й ін. Вчилися діти не тільки социніан, а й католики та православні.
== Освіта ==
 
   
  +
==== Православна освіта ====
У XIII столітті писемність стала поширюватися серед містян, купців та ремісників. У XIV і особливо в XV столітті в великих маєтках створювалися школи. Розширилося навчання дітей мандрівними вчителями-самоучками («майстрами грамоти»). Курс навчання обмежувався елементарною грамотою.
 
  +
{{main|Братські школи|Києво-Могилянська колегія}}
   
  +
[[Церковні братства|Православні братства]] зазвичай створювалися при православних церквах і монастирях. Одним із багатьох завдань братств було гуртування [[Православна церква|православних]] умів щоб видавати [[Полемічна література|полемічну літературу]] проти [[Берестейська унія|Берестейської унії.]] [[Львівська братська школа]] була відкрита [[1586]] року, в [[Берестя|Бересті]] ([[1591]]), [[Могильов]]і (1590—1592), Мінську ([[1612]]), у [[Київська братська школа|Києві]]&nbsp;— у [[1615]] році (на Подолі). У [[1632]] році Київська братська школа об'єдналась із лаврською школою, заснованою [[1631]] року [[Петро Могила|Петром Могилою]], і почала існувати як [[Києво-Могилянська колегія]]<ref>{{Cite web|title=Загарбання українських земель сусідніми державами. Довідник школяра&nbsp;— кращі шкільні уроки по всім предметам|url=http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|website=lessons.com.ua|accessdate=2019-02-27|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190228065827/http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|archivedate=2019-02-28|deadurl=no}}</ref>.
Проникаючи в Литву, [[Католики|католики]] також засновували свої училища. Однією з перших була колегія, заснована [[Ядвіга Анжуйська|королевою Ядвігою]] для 12 литовців при [[Празька академія образотворчих мистецтв|Празькій академії]]; потім була заснована [[Краківська академія]], де закінчили курс чимало литовських бояр. Однак і католицькі училища викладали спочатку тодішньою [[староукраїнська мова|руською літературною мовою]]. Так, в 1454 році було засновано при віленському св. Станіслава катедральному соборі училище для підготовки духовенства. У цьому училищі навчалися і представники світських професій, однак значна частина його випускників призначалася для духовної служби в костелі. В цьому училищі від заснування і до початку XVII століття науки викладалися на латині та староукраїнською мовою. Викладали в костьольних школах не тільки в Литві, але і [[Жемайтія|Жемайтії]] аж до кінця XVII століття<ref>Козловский И. Судьбы русского языка в Литве и на Жмуди. // «Вестн. Зап. России»&nbsp;— 1869.&nbsp;— Т. IV, Кн. 10, Отд. II, С. 1−16; Кн. 11, С. 45−63; Кн. 12, С. 85−111.</ref>.
 
   
  +
На чолі школи стояв [[ректор]], вчителі обиралися на зборах братства. Школи об'єднували учнів різних станів, мали 3-5 класів. У них вивчали різні мови, риторику, праці античних мислителів, музику. Давали і деякі пізнання в арифметиці, [[Географія|географії]], [[Астрономія|астрономії]].
У XVI столітті в містах і містечках Великого князівства Литовського виникли кальвіністські школи, пізніше школи різних [[Католицький орден|католицьких орденів]]: [[Єзуїти|єзуїтів]], [[Василіяни|василіан]], [[Аріани|аріан]]. У XVI—XVII&nbsp;ст. важливу роль в організації освіти зіграли [[братські школи]].
 
   
  +
==== Вища освіта ====
=== Кальвіністські школи ===
 
  +
{{main|Вільнюський університет}}
  +
26 липня [[1400]] року польський король [[Ягайло]] відновив діяльність [[Ягеллонський університет|Краківського університету]], що мало особливе значення не тільки для Польщі, але й для Великого князівства. Допоки не були засновані [[Кенігсберзький університет|Кенігсберзький]] ([[1544]]) та [[Вільнюський університет|Віленський університети]] ([[1579]]), Краківський університет був головною вищою школою для литовської молоді. Ягайло надавав підтримку литовцям, що навчалися в університеті: в 1409 році він доручив виділити будинок для розміщення бідних студентів, особливо тих, які ''«прибули з Литви і Русі»''.
   
  +
==== Книгодрукування ====
У 1550-х рр. у [[Вільні]], [[Берестя|Бересті]], [[Кедайняй|Кейданах]], [[Несвіж]]і, [[Біржай|Біржаї]], [[Клецьк]]у, [[Дубинки|Дубинках]]{{яких}} виникли кальвіністські громади. До 1560-х років [[кальвінізм]] прийняли більшість [[Магнат|маґнатів]] Великого князівства Литовського, число громад ширилося. При громадах почали зводити храми, засновуватися школи.
 
  +
Започаткував книгодрукування на території Великого князівства Литовського доктор медицини [[Франциск Скорина]] з [[Полоцьк]]а. Почав роботу в 1517 році, коли надрукував псалтир у [[Прага|Празі]], потім 22 священні книги в перекладі білоруським ізводом церковнослов'янської мови (також існує інша версія, що церковним стилем давньоукраїнської мови). Згодом переніс свою діяльність до міста [[Вільно]], де надрукував [[1526]] року [[Апостол (книга)|«Апостол»]] і «[[Псалтир]]».
   
  +
У Литві свою роботу друкарів після втечі з Москви продовжили і відомі першодрукарі [[Іван Федоров]]ич і [[Петро Мстиславець]]. Вони працювали у гетьмана [[Григорій Ходкевич|Григорія Ходкевича]], який заснував друкарню у своєму маєтку в [[Заблудів|Заблудові]]. Першою їхньою книгою було «[[Учительні євангелія]]» [[1568]] року&nbsp;— збірка бесід і повчань з тлумаченням євангельських текстів. [[1570]] року Іван Федоров видав «Псалтир» і «[[Часословець]]», який широко використовувався також і для навчання грамоти.
У другій половині XVI-початку XVII&nbsp;ст. кальвіністські школи існували в Шилуву, [[Вітебськ]]у, [[Новогрудок|Новогрудку]], [[Орші]], [[Ів'є (Білорусь)|Ів'ї]], [[Сморгонь|Сморгоні]], [[Заславль|Заславлі]], [[Ковно|Ковні]], [[Мінськ]]у, Копилов, [[Плунге]], [[Кайданово|Койданові]]{{джерело}}, [[Любча (Білорусь)|Любчі]], Івенце, [[Ретавас]]і і інших місцях.
 
   
  +
Першу книгу литовською мовою склав і видав в [[Кенігсберг|Кенігсберзі]] [[1547]] року [[Мартінас Мажвідас]]&nbsp;— «[[Прості слова катехізису]]». Книга мала, крім катехізису, віршовану передмову, одинадцять церковних піснеспівів з нотами і перший литовський буквар. У Вільно впродовж XVI—XVII століть діяли будинок друку писаря [[Меркеліс Пяткявічюс|Меркеліса Пяткявічюса]] і уродженця міста [[Йокубас Моркунас|Йокубаса Моркунаса]]. Пяткявічюс в своєму будинку друку в 1598 році видав першу протестантську книгу литовською мовою у Великому князівстві<ref name="Petkevičius"/>. Моркунасом в 1600 році за підтримки воєводи Христофора Радзивілла Перуна видана «[[Postilla lietuviška…]]»&nbsp;— найбільший здобуток литовською мовою XVI століття<ref name="Lukšaitė"/>.
Особлива увага в школах приділялася релігійному вихованню, проте значне місце приділялося і світським наукам: вивчалися [[богослов'я]], різні мови, [[риторика]], [[історія]], [[математика]], антична поезія, церковний спів.
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Вчилися 6-10 років. Випускники окремих шкіл отримували знання, достатні для вступу до університету.
 
  +
Printing machine of Johanes Gutenbrg2.JPG|border|Друкарський верстат Скорини
  +
Biblia Ruska.jpg|border|''«Библия руска»'' Франциска Скорини, 1517 рік
  +
Konstanty Szyrwid.PNG|border|Константінас Сірвідас
  +
Mazvydo katekizmas.jpg|border|''«Катехізис»'' Мартінаса Мажвідаса, 1547 рік
  +
</gallery></small>
   
  +
[[1629]] року професор [[Віленський університет|Віленського університету]] [[Константінас Сірвідас]] підготував перший польсько-латинсько-литовський словник&nbsp;— «[[Dictionarium trium linquarum]]» («Словник трьох мов»). Словник неодноразово перевидавався: 1629, 1631, 1642, 1677, 1713. Словник призначався для студентів, які вивчають поетику і риторику; містив близько 14 тис. слів. До середини XIX століття він був єдиним друкованим словником у Великому князівстві (словники литовської мови видавалися також у [[Пруссія (королівство)|Пруссії]]). Сірвідас також видав збірку проповідей (точніше&nbsp;— конспектів або короткого змісту проповідей) «[[Punktai sakymų]]» литовською і польською мовами (перше видання 1629, друге 1644 року). Видав коментарі до [[Пісня над піснями|«Пісні над піснями»]] і «[[Послання апостола Павла до ефесян]]» («Explanationes in Cantica Canticorum Salomonis et in epistolam D. Pavli ad Ephesios»). 1629 або 1630 року Констанітнас Сірвідас підготував і видав першу граматику литовської мови «[[Ключ до литовської мови]]» («Clavis linguae lituanicae»; «Lietuvių kalbos raktas»), але це видання не збереглося. [[1737]] року у Віленському університеті невідомим автором була видана граматика литовської мови «[[Граматика головної говірки Литовського Князівства]]» («Universitas lingvarum Litvaniae in principali ducatus ejusde [m] dialecto grammaticis legibus circumscripta …»).
=== Аріанські школи ===
 
[[Аріанство]], як [[протестант]]ська течія в [[Християнство|християнстві]], з'явилося на початку [[IV століття]] в [[Римська імперія|Римській імперії]]. У [[XVI століття|XVI столітті]] ідеї аріанства відродилися у вигляді вчення [[Социніанство|социніан]], прийшли вони і до ''Великого князівства Литовського''. Найбільш значні социніанські громади були в [[Новогрудок|Новогрудку]], [[Ів'є (Білорусь)|Ів'ї]], [[Несвіж]]і. При громадах відкривалися школи. Так, існували школи в Ів'ї, [[Любча (Білорусь)|Любчі]], [[Клецьк]]у, {{не перекладено|Лоськ (Воложинський район)|Лоську|ru|Лоск (Воложинский район)}}, Несвіжі.
 
   
  +
У XVII столітті важливим видавничим центром Великого Князівства Литовського стають [[Кедайняй]]. Тут поруч із заснованою [[1625]] року реформатською школою, з ініціативи [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януша Радзивілла]] [[1651]] року відкривається видавничий дім. [[1653]] року в цьому домі уродженцем і [[бургомістр]]ом міста (1631—1666) [[Степонас Яугеліс-Воз|Степонасом Яугелісом-Возом]] за допомогою Януша Радзивілла литовською мовою тиражем в 500 екземплярів видається «[[Knygą nabožnystės krikščioniškos]]». Книга має першу віршовану [[дедикація|дедикацію]] литовською мовою зі зверненням до Янушу Радзівіллу ''«Мілостной прийняти цю працю, слухатися Слова Господнього, молиться до Бога, співати милосердно»''. Це найбільше кальвіністське видання у Великому князівстві. Крім цього видання будинок уславився виданням творів [[Самуеліс Мінвідас|Самуеліса Мінвідаса]], Йонасів Божімовскісів ([[Йонас Божімовскіс старший|старшого]] і [[Йонас Божімовскіс молодший|молодшого]]), [[Самуеліс Тамашаускас|Самуеліса Тамашаускаса]], [[Адам Расіус|Адама Расіуса]] (про політику і права в торгівлі).
Школи мали 3-5 класів. Крім богослов'я в них вивчалися праці стародавніх філософів, [[грецька мова|грецьку]], [[Латина|латинську]], [[польська мова|польську]] та [[Білоруська мова|білоруську]] мови, [[риторика]], [[етика]], [[музика]], [[арифметика]] й ін. Вчилися діти не тільки социніан, а й інших ([[католик]]и, [[православні]]).
 
   
  +
=== Релігія ===
Найбільш відомою була школа в Ів'ї. У 1585—1593&nbsp;рр. її ректором був Ян Ліциній Намисловський.
 
  +
{{Main|Релігія у Великому князівстві Литовському|Конфесійна історія Білорусі}}
  +
Слов'янське населення у великому князівстві не зазнавало значних утисків на релігійному ґрунті, литовські володарі були толерантними до [[Православна церква|православної віри]]<ref name="ВКЛ"/>. Утім при переході на бік Москви князі [[Шем'ячичі]] і [[Можайські]] (1500), [[Глинські]] (1508) посилались і на релігійні утиски з боку [[Католицизм|католиків]]<ref name="ВКЛ"/>. Також тоді ширились чутки про намагання шляхти насильно покатоличити холопське населення, що не витримує історичної критики<ref name="ВКЛ"/>. Темпи поширення католицизму на руських землях були досить незначні, а утвердження [[Флорентійська церковна унія|Флорентійської церковної унії]] [[1439]] року було певною мірою формальне<ref name="ВКЛ"/><ref name="Флорентійська"/>. Втім ця унія спровокувала розкол у [[Київська митрополія (1458—1596)|Київській митрополії]] [[1460]] року<ref name="ВКЛ"/>. Новостворена митрополія, що об'єднувала литовсько-руські й галицькі єпископії, з [[1467]] року знову опинилася під контролем [[Константинопольський патріархат|Константинопольського патріархату]]<ref name="КП"/>. Особливістю релігійного життя у Великому князівстві було широке втручання світських осіб у життя православної церкви (право патронату)<ref name="ВКЛ"/>.
   
  +
Князя [[Ольгерд]]а називали в Константинополі ''«великим королем вогнепоклонників»'', бо він лишався поганином. Але православ'я поширилося серед литовців і навіть у княжій родині. Брат Ольгерда [[Любарт-Дмитро|Любарт]] приймає православне хрещення з іменем Дмитро. Після смерті [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрія ІІ Болеслава]] волинські бояри [[1340]] року обрали Любарта на князя Волині й Галичини (1340—1386). Тим часом Галичину, Холмщину й Західну Волинь завоював польський король Казимир. Любарт зберіг Луцьку землю, він спорудив мурований замок у Луцьку, збудував храми. За його правління Волинь цілком зберігала український характер.
=== Братські школи ===
 
   
  +
[[1352]]&nbsp;року тирновський патріярх [[Феодосій ІІ]] поставив для Києва митрополита [[Феодорит (митрополит Київський)|Феодорита]], мотивуючи це переходом митрополита [[Феогност (митрополит Київський)|Феогноста]] до Москви. Але Константинополь домігся скасування такого рішення через неканонічність втручання [[Болгарська православна церква|Болгарської церкви]] до внутрішніх справ чужої юрисдикції.
[[Церковні братства|Православні братства]] зазвичай створювалися при православних церквах і монастирях. Одним із багатьох завдань братств було гуртування [[Православна церква|православних]] умів щоб видавати [[Полемічна література|полемічну літературу]] проти [[Берестейська унія|Берестейської унії.]] Львівська братська школа була відкрита в 1586 році, в [[Берестя|Бересті]] ([[1591]]), [[Могильов]]і (1590—1592), Мінську ([[1612]]), у Києві&nbsp;— у [[1615]] році (на Подолі). У [[1632]] році Київська братська школа об'єдналась із лаврською школою, заснованою в 1631 році [[Петро Могила|Петром Могилою]], і почала існувати як [[Києво-Могилянська колегія]].<ref>{{Cite web|title=Загарбання українських земель сусідніми державами {{!}} Довідник школяра&nbsp;— кращі шкільні уроки по всім предметам|url=http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|website=lessons.com.ua|accessdate=2019-02-27|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190228065827/http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|archivedate=2019-02-28|deadurl=no}}</ref>
 
   
  +
Князь Ольгерд клопотався про поставлення свого родича ченця [[Роман (митрополит Литовський)|Романа]] на митрополита Київського. Але в Царгороді згодилися лише на поставлення його митрополитом Литви й Волині з [[1354]] року, а Київським митрополитом з другою кафедрою в Москві призначили [[1353]] року володимирського єпископа [[Олексій Бяконт|Олексія Бяконта]]. Митрополит Роман (1354—1361) боровся за поширення свого впливу на всю територію України, Білорусі та Литви. Він мав кафедру в [[Новогрудок|Новогрудку]], але згодом оселився в Києві. Підлягали митрополитові Романові [[Полоцька єпархія|Полоцька]] й [[Туровська єпархія|Туровська єпархії]], а згодом і митрополія «Малої Росії», тобто Галичини. Після смерті Романа його митрополія перейшла під владу митрополита Олексія. Який активно підтримував процес консолідації російських земель довкола Москви, а за союз з Литвою відлучив від церкви князів Тверського й Смоленського.
На чолі школи стояв [[ректор]], вчителі обиралися на зборах братства. Школи об'єднували учнів різних станів, мали 3-5 класів. У них вивчали різні мови, риторику, праці античних мислителів, музику. Давали і деякі пізнання в арифметиці, [[Географія|географії]], [[Астрономія|астрономії]].
 
   
  +
Великий князь литовський знов звернувся до Константинополя, погрожуючи переходом України й Білорусії до католицизму, якщо для них не буде висвячено окремого митрополита. Вселенський патріярх 2 грудня [[1375]] року висвятив кандидатуру Ольгерда, болгарського ієромонаха [[Кипріан (митрополит Київський)|Кипріяна]] на кафедру Київського митрополита. Той прибув до Великого князівства 1373 року як представник Константинопольського патріарха і деякий час жив в Україні. Він був високоосвіченою людиною, залишив кілька послань, а також переписаних власною рукою книг. Митрополит перекладав церковнослов'янською мовою твори Отців церкви, виправив переклад [[Псалтир]]я, дбав про унормування перекладів богослужбових книг. Кипріян запровадив в Україні літургійну реформу [[Філофей (патріарх Константинопольський)|патріярха Філофея]], внаслідок чого в Україні з'явився переклад константинопольської редакції [[Єрусалимський устав|Єрусалимського уставу]] й відповідний комплекс богослужбових книг<ref name="Пентковский"/>. Нова редакція тексту Святої Літургії з'явилася в Греції в другій половині ХІІІ століття. Філофей у другій половині XIV&nbsp;століття прийняв цю редакцію в тому вигляді, як її вживали на [[Афон]]і, узгодив зі звичаями Константинопольської патріяршої церкви й запровадив відповідний служебник до використання. Переклавши служебник патріярха Філофея церковнослов'янською мовою, митрополит Кипріян не заборонив і попередніх церковних книг. Тому протягом тривалого часу співіснували дві відмінні редакції літургії.
=== Вища освіта ===
 
   
  +
Юрисдикція митрополита Кипріяна поширювалася на територію Великого князівства Литовського, після смерті ж митрополита Олексія 1378 року і на Московську державу. Щоправда, перша поява митрополита Кипріяна в Москві була невдалою: московський великий князь [[Дмитро Донський|Дмитро]] мав власного кандидата на зміну, свого духівника [[Михаїл Митяй|Михаїла Митяя]]. Тому митрополита Кипріяна москвини заарештували, протримали в ув'язненні, а потім вигнали геть. Однак дорогою до Константинополя російський кандидат у митрополити раптово помер. Тому на митрополита Київського і Великої Русі [[1380]] року було висвячено архимандрита [[Пимен (митрополит Київський)|Пимена]], що їхав у супроводі кандидата. Його несподівану появу в Москві зустріли неоднозначно, а патріярший собор засудив Пимена й визнав Кипріяна єдиним митрополитом Русі. І вже [[1389]] року митрополит Кипріян поєднав під своєю владою всю територію історичної Київської митрополії. Російська частина Київської митрополії прийняла Кипріяна за свого митрополита, але водночас митрополит Кипріян опинився під впливом великого князя Московського.
26 липня 1400&nbsp;р. [[Ягайло|король Ягайло]] відновив діяльність [[Ягеллонський університет|Краківського університету]], що мало особливе значення не тільки для Польщі, але й для Великого князівства Литовського&nbsp;— поки не були засновані ні Кенігсбергський (1544), ні Віленський університети (1579), Краківський університет був головною вищою школою для литовської молоді. Ягайло надавав підтримку литовцям, що навчалися в університеті: в 1409 році він доручив виділити будинок для розміщення бідних студентів, особливо тих, які «прибули з Литви і Русі».
 
   
  +
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
== Релігія ==
 
  +
Baptism of Lithuania.PNG|border|''«Хрещення Литви»'', Ян Матейко, 1889 рік
{{Main|Релігія у Великому князівстві Литовському|Конфесійна історія Білорусі}}
 
  +
Mitropolitan Alexis by G.Zinovyev (1690s, GTG).jpg|border|Митрополит Олексій Бяконт
Князя [[Ольгерд]]а називали в Константинополі «великим королем вогнепоклонників», бо він лишався поганином. Але православ’я поширилося серед литовців і навіть у княжій родині. Брат Ольгерда [[Любарт-Дмитро|Любарт]] приймає православне хрещення з іменем Дмитро. Після смерті [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрія ІІ Болеслава]] волинські бояри 1340 р. обрали Любарта на князя Волині й Галичини (1340—1386). Тим часом Галичину, Холмщину й Західну Волинь завоював польський король Казимир. Любарт зберіг Луцьку землю. Він спорудив мурований замок у Луцьку, будував храми. За його правління Волинь цілком зберігала український характер.
 
  +
Кіпрыян,_мітрапаліт_Кіеўскі.jpg|border|Митрополит Кипріян
  +
Photius, Theognostus and Cyprian.jpg|border|Митрополити Фотій, Феогност і Кипріян
  +
Gregory Tsamblak.jpg|border|Грирогій Цамблак на Констанцькому соборі
  +
|border|
  +
</gallery></small>
   
  +
Тим часом 14 серпня 1385 року [[Кревський замок|Кревському]] замку{{efn|епер село Сморгонського району Ґродненської області}} була укладена [[Кревська унія]]. Польське королівство й Велике князівство Литовське об'єдналися в спільну державу через шлюб великого князя [[Владислав II Ягайло|Ягайла]] з польською королевою [[Ядвіга Анжуйська|Ядвігою]]. Ягайло прийняв [[Католицька церква|католицизм]], був коронований на короля об'єднаної держави й зобов'язався поширювати в ній католицьку віру. Управління Великим князівством лишалось до його смерті за Вітовтом, людиною досить індиферентною релігійно. Сам Вітовт спершу був [[Православна церква|православним]], але [[1386]] року був навернутий у католицтво, потім повернувся до православ'я, але помер католиком. Він відмовлявся насаджувати католицизм, але прагнув політично унезалежнити Київську митрополію від впливу Московського князівства, з яким доходить до війни.
У [[1352]] р. тирновський патріярх Феодосій ІІ поставив для Києва митрополита Феодорита, мотивуючи це переходом митрополита Феогноста до Москви. Але Константинополь домігся скасування такого рішення через неканонічність втручання Болгарської церкви до внутрішніх справ чужої юрисдикції.
 
   
  +
Після смерті Кипріяна 1406 року князь Вітовт посилає до Константинополя полоцького єпископа [[Фотій (митрополит Київський)|Фотія]], грека, для поставлення в митрополити, який поставляється [[1407]] року на кафедру митрополита Київського і всієї Русі з поширенням юрисдикції на Москву. Вітовт прийняв митрополита Фотія лише за умови, що він житиме в Києві та дбатиме про Православну Церкву в Литві. Але Фотій не додержав свого слова й пробув у Литві не більше місяця, потім же переселився до Москви. Тоді Вітовт [[1414]] року посилає до Царгорода посольство з проханням поставити на Київську митрополію вченого ієромонаха [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]], болгарина, племінника митрополита Кипріяна. Під впливом Москви патріярх не тільки не виконав прохання князя, але й позбавив ієромонаха Григорія священичого сану й [[Анафема|анафемував]] його. Тоді князь Вітовт скликав 1415 року в [[Новогрудок|Новогрудку]] помісний собор, де зібралися єпископи полоцький, смоленський, чернігівський, луцький, володимир-волинський, турівський, перемиський та холмський, православні князі й бояри. Собор, посилаючись на прецедент з обранням митрополита [[Климент Смолятич|Климента Смолятича]] 1147 року, обрав на митрополичий престол Григорія Цамблака (1415—1419/1420). Григорій на той час перебував у Тирново, центрі болгарської церкви, котра ще в 1185 році за часів [[Друге Болгарське царство|Другого Болгарського царства]] відновила свою незалежність від Константинополя.
Князь Ольгерд клопотався про поставлення свого родича ченця Романа на митрополита Київського. Але в Царгороді згодилися лише на поставлення його митрополитом Литви й Волині 1354 р., а Київським митрополитом з другою кафедрою в Москві призначили 1353 р. володимирського єпископа Олексія. Митрополит Роман (1354—1361) боровся за поширення свого впливу на всю територію України, Білорусії та Литви. Він мав кафедру в [[Новогрудок|Новогрудку]], але згодом оселився в Києві. Підлягали митрополитові Романові Полоцька й Туровська єпархії, а згодом і митрополія “Малої Росії”, тобто Галичини. Після смерті Романа його митрополія перейшла під владу митрополита Олексія.
 
   
  +
Після початку правління [[Сигізмунд II Август|Сигізмунда II Августа]] в Польщі настала повна релігійна терпимість. За його правління панівною релігією у Великому князівстві Литовському став [[кальвінізм]], верхівка захоплювала костели, церкви, які перетворювала у [[кальвінський збір|кальвінські збори]]<ref name="О90"/>.
На той час митрополит Олексій активно підтримував процес консолідації російських земель довкола Москви, а за союз з Литвою відлучив від Церкви князів Тверського й Смоленського. Литовський князь знов звернувся до Константинополя, погрожуючи переходом України й Білорусії на католицизм, якщо для них не буде висвячено окремого митрополита. Вселенський Патріярх 2 грудня 1375 р. висвятив болгарського ієромонаха Кипріяна на кафедру Київського митрополита.
 
   
  +
== Спроби відновлення ==
Митрополит [[Кипріан (митрополит Київський)|Кипріян]] (1375—1406) походив з Болгарії. Він прибув до Великого князівства Литовського 1373 р. як представник [[Константинопольський Патріярх|Константинопольського Патріарха]]. Деякий час Кипріян жив в Україні. Литовський князь Ольгерд висунув його кандидатом на київського митрополита. Патріарх прийняв цю пропозицію і призначив його на литовську кафедру.
 
  +
{{main|Велике князівство Литовсько-Білоруське (проект 1918 року)}}
  +
Велике князівство Литовське намагалися відновити після його зникнення кілька разів.
  +
Ідею створення спеціальної провінції із західних провінцій Росії висловив сенатор [[Міхал Клеофас Огінський|М.&nbsp;К.&nbsp;Огінський]] у квітні 1811 року. Планувалося зробити об'єднання на території восьми губерній Російської імперії: Вільнюської, Волинської, Гродненської, Вітебської, Могилівської, Мінської, Київської, Подільської губернії, а також Білостоцької області і Тарнопольського повіту. Метою російського імператора Олександра I було нейтралізувати профранцузький вплив у колишніх «польських провінціях». Подібні плани були і з французького боку. [[Велике князівство Литовське (1812)|Велике князівство Литовське]]&nbsp;— держава, що була створена 1812 року, після звільнення території Литви та Білорусі від Російської імперії військами Наполеона І.<ref>Лукашевич А.&nbsp;М.&nbsp;Проекты восстановления Речи Посполитой и Великого Княжества Литовского и их место в военно-стратегическом планировании Российской империи (1810—1812 гг.) // Внешняя политика Беларуси в исторической ретроспективе: Материалы международной научной конференции.&nbsp;— Минск: «Адукацыя і выхаванне», 2002.&nbsp;— С. 46—59.</ref> Французькі війська 28 червня 1812 р вступили до Вільно. Першим в місто під біло-червоно-білим прапором увійшов уланський полк князя [[Домінік Єронім Радзивілл|Домініка Радзивілла]]. У Вільно 1 липня 1812 Наполеон підписав декрет про відновлення Великого князівства Литовського в межах Мінської, Віленської, Гродненської губерній і Білостоцького округу. За декретом була створено Тимчасовий уряд ВКЛ. Ліквідовано у тому ж 1812 році після поразки Наполеона.<ref>Януш Івашкевіч, Litwa w roku 1812, Варшава, 1912</ref>
   
  +
До Революції в Російській імперії на території Білорусі та Литви поширилася ідеологія крайовців ([[Крайовці|Крайовци]]). Вона була патріотичним прагненням значної частини місцевих дворян та інтелігенції протистояти перетворенню своєї землі у звичайне передмістя Росії чи Польщі, була спробою зламати провінціалізацію литовсько-білоруських губерній (колишніх земель ВКЛ)&nbsp;— спробою перетворити їх на незалежний політично та культурно край, спроба протистояти русифікації. Після революції у 1918 році розроблявся проект Великого князівства Литовського та Білоруського концервативними політичними силами Білорусі на чолі з [[Едвард Войнілович|Едвардом Войніловичем]].<ref>''Казакевіч, А.'' Вялікае Княства Літоўскае як ідэалагічная рэальнасць.</ref>
Кипріян був високоосвіченою людиною. Він залишив кілька послань, а також переписаних власною рукою книг. Митрополит перекладав церковнослов’янською мовою твори Отців Церкви, виправив переклад Псалтиря, дбав про унормування перекладів богослужбових книг.
 
   
  +
Ідея об'єднаної Литви, Білорусі та України політично чи ідеологічно не зникла і у новітні часи. Існують проекти, що фактично збігаються з кордонами ВКЛ, такі як [[Балто-Чорноморська вісь]]. Перший прем'єр-міністр Литовської Республіки, [[Казимира Прунскене|Казиміра Прунскене]]: «''Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс&nbsp;— не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі''».<ref>{{Cite web|title=Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 1)|url=http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-balto/|website=bintel.com.ua|accessdate=2020-08-18}}</ref>
Митрополит Кипріян запровадив в Україні літургійну реформу [[Філофей (патріарх Константинопольський)|патріярха Філофея]], внаслідок чого в Україні з’явився переклад константинопольської редакції Єрусалимського уставу й відповідний комплекс богослужбових книг<ref>''Пентковский А. М.'' Об особенностях некоторых подходов к реформированию богослужения // Православное богословие на пороге третьего тысячелетия / Материалы Богословской конференции Русской Православной Церкви (Москва, 7–9 февраля 2000 года). – М., 2000. – С. 331–332.</ref>. Нова редакція тексту Святої Літургії з’явилася в Греції в др. пол. ХІІІ ст. Патріярх Філофей у др. пол. XIV ст. прийняв цю редакцію в тому вигляді, як її вживали на [[Афон]]і, узгодив зі звичаями Константинопольської патріяршої церкви й запровадив відповідний служебник до використання. Переклавши служебник патріярха Філофея церковнослов’янською мовою, митрополит Кипріян не заборонив і попередніх церковних книг. Тому протягом тривалого часу співіснували дві відмінні редакції літургії.
 
   
  +
Вона розцінюється проросійськими силами, як спроба створити буферного «санітарного» поясу між Росією та Європою. Наприклад, президент Білорусі Лукашенко під час [[Протести в Білорусі 2020|протестів 2020 року]] заявив про намагання активістами створити живий ланцюг від Вільнюса до Києва. ''«Я це вже проходив після розпаду Радянського Союзу, коли була спроба створення Балто-Чорноморського регіону&nbsp;— санітарної зони: три балтійські держави, Білорусь, Україна, щоб відокремити Росію від Заходу»''.<ref>{{Cite web|title=Лукашенко доручив силовикам не допустити створення «живого ланцюга» від Вільнюса до Києва|url=https://www.unian.ua/world/protesti-v-bilorusi-lukashenko-doruchiv-ne-dopustiti-zhiviy-lancyug-vid-vilnyusa-do-kiyeva-novini-svitu-11113835.html|website=www.unian.ua|accessdate=2020-08-16|language=uk}}</ref>
Юрисдикція митрополита Кипріяна поширювалася на територію Великого князівства Литовського, після смерті ж митрополита Олексія 1378 р. – і на Московську державу та всю Росію. Щоправда, перша поява митрополита Кипріяна в Москві була невдалою: московський великий князь мав свого кандидата на зміну свт. Олексієві – свого духівника [[Михаїл Митяй|Михаїла Мітяя]]. Тому митрополита Кипріяна росіяни заарештували, протримали в ув’язненні, а потім вигнали геть. Однак дорогою до Константинополя російський кандидат у митрополити раптово помер. І висвячено на митрополита Київського і Великої Русі було 1380 р. архимандрита Пимена, що їхав у супроводі кандидата. Його несподівану появу в Москві зустріли неоднозначно, а патріярший собор засудив Пимена й визнав Кипріяна єдиним митрополитом Русі. І вже 1389 р. митрополит Кипріян поєднав під своєю владою всю територію історичної Київської митрополії. Російська частина Київської митрополії прийняла Кипріяна 1389 р. за свого митрополита. Але водночас митрополит Кипріян опинився під впливом великого князя Московського.
 
   
  +
== Див. також ==
Тим часом 14 серпня 1385 р. в [[Кревський замок|Кревському]] замку в Білорусії<ref>Тепер село Сморгонського району Ґродненської області </ref> була укладена ''[[Кревська унія]]''. Польське королівство й Велике князівство Литовське об’єдналися в спільну державу через шлюб великого князя [[Владислав II Ягайло|Ягайла]] з польською королевою Ядвігою. Ягайло прийняв [[Католицька церква|католицизм]], був коронований на короля об’єднаної держави й зобов’язався поширювати в ній католицьку віру. Управління Великим князівством Литовським лишається до його смерті за родичем Ягайла Вітовтом, людиною досить індиферентною релігійно. Сам Вітовт спершу був [[Православна церква|православним]], 1386 р. перейшов на католицтво, потім повернувся до православ’я, а помер католиком. Він відмовляється насаджувати католицизм, але прагне політично унезалежнити Київську митрополію від впливу Московського князівства, з яким доходить до війни.
 
  +
* [[Військо Великого князівства Литовського]]
  +
* [[Разбор шляхти]]
  +
* [[Литвини]]
  +
* [[Переписи війська литовського]]
  +
* [[Балто-Чорноморська вісь]]
   
  +
== Примітки ==
Після смерті Кипріяна 1406 р. князь Вітовт посилає до Константинополя полоцького єпископа Фотія, грека, для поставлення в митрополити. Він, однак, поставляється [[1407]] р. на кафедру митрополита Київського і всієї Русі з поширенням юрисдикції на Москву. Вітовт прийняв митрополита Фотія лише за умови, що він житиме в Києві та дбатиме про Православну Церкву в Литві. Але Фотій не додержав свого слова й пробув у Литві не більше місяця, потім же переселився до Москви.
 
  +
{{Notelist}}
   
  +
== Джерела ==
Тоді Вітовт 1414 р. посилає до Царгорода посольство з проханням поставити на Київську митрополію вченого ієромонаха [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]], болгарина, племінника митрополита Кипріяна. Під впливом Москви Патріярх не тільки не виконав прохання князя, але й проголосив, що позбавляє ієромонаха Григорія священичого сану, й анафемував Григорія. Тоді князь Вітовт скликав 1415 р. в [[Новогрудок|Новогрудку]] Помісний собор українсько-білоруської Церкви, де зібралися єпископи полоцький, смоленський, чернігівський, луцький, володимир-волинський, турівський, перемиський та холмський, православні князі й бояри. Собор 1415 р. посилаючись на прецедент з обранням митрополита [[Климент Смолятич|Климента Смолятича]] 1147 р., обирає на митрополичий престол Григорія Цамблака (1415—1419/1420).
 
  +
{{reflist|2|refs=
  +
<ref name="ВКЛ">{{ЕІУ|1||стаття=Велике князівство Литовське|автор=Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske}}</ref>
   
  +
<ref name="Батий">{{ЕІУ|1||стаття=Батий |автор=Плахонін А. Г. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Batyj}}</ref>
Григорій перебував у Болгарії, котра ще 1185—1186 рр. відновила свою незалежність від Константинополя. Церква Другого Болгарського царства мала за свій центр Тирново, де перебували патріархи. З 1375 р. патріярхом був свт. [[Євфимій Тирновський|Євфимій Тирновський.]] Він багато працював над виправленням церковних книг, згуртував довкола себе цілу школу письменників і сам написав кілька творів – житія болгарських святих, похвальні слова, послання. Григорій згадує, як він був свідком зустрічі свт. Євфимія та митрополита Кипріяна.
 
   
  +
<ref name="Ворскла">{{ЕІУ|1||стаття=Битва на Ворсклі 1399|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vorskla_bytva}}</ref>
Після початку правління [[Сигізмунд II Август|Сигізмунда II Августа]] в Польщі настала повна релігійна терпимість. За його правління панівною релігією у Великому князівстві Литовському став [[кальвінізм]], верхівка захоплювала костели, церкви, які перетворювала у [[кальвінський збір|кальвінські збори]]<ref name="О90">''Огієнко І.'' Українська церква.— К.: Україна, 1993.— 284 с.— C. 90-92. ISBN 5-319-01166-0</ref>.
 
   
  +
<ref name="Віленсько-Радомська">{{ЕІУ|1||стаття=Віленсько-Радомська унія 1401|автор= Шабульдо Ф. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vilensko_Radomska_1401}}</ref>
== Економіка та грошова система ==
 
У XIII—XV століттях грошовою одиницею Великого князівства Литовського була [[литовська гривня]]{{Джерело}}.
 
   
  +
<ref name="Вільнюс">{{ЕІУ|1||стаття=Вільнюс|автор=Кяупа Зигмантас |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vilnius_mst}}</ref>
==Спроби відновлення==
 
{{main|Велике князівство Литовсько-Білоруське (проект 1918 року)}}
 
Велике князівство Литовське намагалися відновити після його зникнення кілька разів.
 
Ідею створення спеціальної провінції із західних провінцій Росії висловив сенатор [[Міхал Клеофас Огінський|М. К. Огінський]] у квітні 1811 року. Планувалося зробити об'єднання на території восьми губерній Російської імперії: Вільнюської, Волинської, Гродненської, Вітебської, Могилівської, Мінської, Київської, Подільської губернії, а також Білостоцької області і Тарнопольського повіту. Метою російського імператора Олександра I було нейтралізувати профранцузький вплив у колишніх "польських провінціях". Подібні плани були і з французького боку. [[Велике князівство Литовське (1812)|Велике князівство Литовське]] — держава, що була створена 1812 року, після звільнення території Литви та Білорусі від Російської імперії військами Наполеона І.<ref>Лукашевич А. М. Проекты восстановления Речи Посполитой и Великого Княжества Литовского и их место в военно-стратегическом планировании Российской империи (1810—1812 гг.) // Внешняя политика Беларуси в исторической ретроспективе: Материалы международной научной конференции. — Минск: «Адукацыя і выхаванне», 2002. — С. 46—59.</ref> Французькі війська 28 червня 1812 р вступили до Вільно. Першим в місто під біло-червоно-білим прапором увійшов уланський полк князя [[Домінік Єронім Радзивілл|Домініка Радзивілла]]. У Вільно 1 липня 1812 Наполеон підписав декрет про відновлення Великого князівства Литовського в межах Мінської, Віленської, Гродненської губерній і Білостоцького округу. За декретом була створено Тимчасовий уряд ВКЛ. Ліквідовано у тому ж 1812 році після поразки Наполеона.<ref>Януш Івашкевіч , Litwa w roku 1812, Варшава, 1912</ref>
 
   
  +
<ref name="Вітовт">{{ЕІУ|1||стаття=Вітовт (Вітаутас)|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vitovt }}</ref>
До Революції в Російській імперії на території Білорусі та Литви поширилася ідеологія крайовців ([[Крайовці|Крайовци]]). Вона була патріотичним прагненням значної частини місцевих дворян та інтелігенції протистояти перетворенню своєї землі у звичайне передмістя Росії чи Польщі, була спробою зламати провінціалізацію литовсько-білоруських губерній (колишніх земель ВКЛ) - спробою перетворити їх на незалежний політично та культурно край, спроба протистояти русифікації. Після революції у 1918 році розроблявся проект Великого князівства Литовського та Білоруського концервативними політичними силами Білорусі на чолі з [[Едвард Войнілович|Едвардом Войніловичем]].<ref>''Казакевіч, А.'' Вялікае Княства Літоўскае як ідэалагічная рэальнасць.</ref>
 
   
  +
<ref name="ГВЛ">{{ЕІУ|2||стаття=Галицько-Волинський літопис|автор=Котляр М. Ф. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Galycko_Volynskij_litopys}}</ref>
Ідея об'єднаної Литви, Білорусі та України політично чи ідеологічно не зникла і у новітні часи. Існують проекти, що фактично збігаються з кордонами ВКЛ, такі як [[Балто-Чорноморська вісь]]. Перший прем’єр-міністр Литовської Республіки, [[Казимира Прунскене|Казиміра Прунскене]]: «''Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс — не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі''».<ref>{{Cite web|title=Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 1)|url=http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-balto/|website=bintel.com.ua|accessdate=2020-08-18}}</ref>
 
   
  +
<ref name="Гедимін">{{ЕІУ|2||стаття=Гедимін|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gedymin}}</ref>
Вона розцінюється проросійськими силами, як спроба створити буферного "санітарного" поясу між Росією та Європою.
 
   
  +
<ref name="Глинський">{{ЕІУ|2||стаття=Глинський Михайло Львович|автор= Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Glynsky_M}}</ref>
== Див. також ==
 
{{Історія Литви}}
 
   
  +
<ref name="Городельська">{{ЕІУ|2||стаття=Городельська унія 1413|автор= Шабульдо Ф. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gorodelska_uniya_1413}}</ref>
* [[Військо Великого князівства Литовського]]
 
* [[Разбор шляхти]]
 
* [[Литвини]]
 
* [[Переписи війська литовського]]
 
* [[Балто-Чорноморська вісь]]
 
   
  +
<ref name="Грюнвальд">{{ЕІУ|2||стаття=Грюнвальдська битва 1410|автор= Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gryunvaldska_bytva_1410}}</ref>
== Примітки ==
 
  +
{{reflist|2}}
 
  +
<ref name="ЗО">{{ЕІУ|3||стаття=Золота Орда|автор=Галенко О. І. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Zolota_orda}}</ref>
  +
  +
<ref name="КП">{{ЕІУ|5||стаття=Константинопольський патріархат|автор= Яроцький П. Л.|посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Konstantinopolskii_Patriarhat}}</ref>
  +
  +
<ref name="Казимир4">{{ЕІУ|4||стаття=Казимир IV Ягеллончик|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Kazymyr_IV}}</ref>
  +
  +
<!--<ref name="Крона">{{ЕІУ|5||стаття=Корона, крона|автор=Шуст Р. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Korona_Polska}}</ref>-->
  +
  +
<ref name="Кревська">{{ЕІУ|5||стаття=Кревська унія 1385|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Krevska_Uniya_1385 }}</ref>
  +
  +
<ref name="Литметрика">{{ЕІУ|6||стаття=Литовська метрика|автор= Блануца А. В., Ващук Д. П.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Litovska_metryka}}</ref>
  +
  +
<ref name="Литстатути">{{ЕІУ|9||стаття=Статути Великого князівства Литовського|автор=Гурбик А. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Statuty_V }}</ref>
  +
  +
<ref name="Люблінська">{{ЕІУ|6||стаття=Люблінська унія 1569|автор=Мицик Ю. А., Хинчевська-Геннель Т. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Lyublinska_uniya_1569}}</ref>
  +
  +
<ref name="Лівонська">{{ЕІУ|6||стаття=Лівонська війна 1558–1583|автор= Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Livonska_viyna_1558_1583}}</ref>
  +
  +
<ref name="Любарт">{{ЕІУ|6||стаття=Любарт|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Lyubart_D_G}}</ref>
  +
  +
<ref name="Московія">{{ЕІУ|2||стаття=Велике князівство Московське|автор=Кучкин В. А. |посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_kniazivstvo_Moskovske}}</ref>
  +
  +
<ref name="Міндовг">{{ЕІУ|6||стаття=Міндовг|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Mindovg}}</ref>
  +
  +
<ref name="Ольгерд">{{ЕІУ|7||стаття=Ольгерд|автор= Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Olherd}}</ref>
  +
  +
<ref name="Острівська">{{ЕІУ|7||стаття=Острівська угода 1392|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Ostrivska_uhoda_1392}}</ref>
  +
  +
<ref name="Пани-рада">{{ЕІУ|8||стаття=Пани-рада|автор= |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Pany_rada}}</ref>
  +
  +
<ref name="Підляшшя">{{ЕІУ|8||стаття=Підляшшя|автор= Ясь О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Pidliashshia}}</ref>
  +
  +
<ref name="Рюриковичі">{{ЕІУ|9||стаття=Рюриковичі|автор=Плахонін А. Г. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Riurykovychi}}</ref>
  +
  +
<ref name="РП">{{ЕІУ|9||стаття=Річ Посполита|автор=Вінниченко О. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Rich_Pospolyta}}</ref>
  +
  +
<ref name="Свидригайло">{{ЕІУ|9||стаття=Свидригайло|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Svydryhajlo_O }}</ref>
  +
  +
<ref name="Сигізмунд1">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд I Старий|автор= Ващук Д. П.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_I}}</ref>
  +
  +
<ref name="Сигізмунд2">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд ІІ Август|автор=Блануца А. В. |посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_II}}</ref>
  +
  +
<ref name="СигізмундКейстут">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд Кейстутович|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_L}}</ref>
  +
  +
<ref name="СудКазимир4">{{ЕІУ|9||стаття=Судебник Казимира IV 1468|автор=Гурбик А. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Sudebnyk_K}}</ref>
  +
  +
<ref name="Тевтон">{{ЕІУ|10||стаття=Тевтонський Орден|автор= Котляр М. Ф.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Tevtonskyj_orden}}</ref>
  +
  +
<ref name="Флорентійська">{{ЕІУ|10||стаття=Флорентійська церковна унія 1439|автор= Зема В. Є.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Florentijska_tserkovna}}</ref>
  +
  +
<ref name="Чорнарусь">{{ЕІУ|10||стаття=Чорна Русь|автор=Ясь О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Chorna_Rus}}</ref>
  +
  +
<ref name="Ягайло">{{ЕІУ|10||стаття=Ягайло |автор=Михайловський В. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yahajlo}}</ref>
  +
  +
<ref name="Ягеллони">{{ЕІУ|10||стаття=Ягеллони|автор= Михайловський В. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yahellony}}</ref>
  +
  +
<ref name="Ян-Ольбрахт">{{ЕІУ|10||стаття=Ян-Ольбрахт|автор=Михайловський В. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yan_O}}</ref>
  +
  +
<ref name="Литвин">[http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm Ігор Литвин. «Загублений світ. Окремі сторінки білоруської історії» (редакція 2013) Литва і Русь.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151222133514/http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm |date=22 December 2015 }}</ref>
  +
  +
<ref name="Пентковский">''Пентковский А. М.'' Об особенностях некоторых подходов к реформированию богослужения // Православное богословие на пороге третьего тысячелетия / Материалы Богословской конференции Русской Православной Церкви (Москва, 7–9 февраля 2000 года).&nbsp;— М., 2000.&nbsp;— С. 331—332.</ref>
  +
  +
<ref name="О90">''Огієнко І.'' Українська церква.— К.: Україна, 1993.— 284 с.— C. 90-92. ISBN 5-319-01166-0</ref>
  +
  +
<ref name="Duksa">{{Ref-lt}} ''Duksa Zenonas'', [http://www.lad.lt/data/com_ladlibrary/1014/83-129.pdf Pinigai ir jų apyvarta]. // Volkaitė-Kulikauskienė, Regina. Lietuvių materialinė kultūra IX—XIII amžiuje.&nbsp;— [[Вільнюс|Vilnius]]: Mokslas, [[1981]].&nbsp;— P.107, 121. </ref>
  +
  +
}}
   
 
== Література ==
 
== Література ==
  +
<div class="reflist4" style="height: 220px; overflow: auto; padding: 3px" >
 
  +
=== Загальні праці ===
* ''Русина О''. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske Велике князівство Литовське] // {{ЕІУ|1|460}}
 
  +
* {{ЕІУ|1|460|стаття=Велике князівство Литовське|автор=Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske}}
  +
* [http://cyclop.com.ua/content/view/988/58/1/9/#17733 Велике князівство Литовське] // {{Юридична енциклопедія}}
  +
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part2.pdf Литовсько-Руська держава] // {{УМЕ7|сторінки=838}}
  +
* {{ref-be}} {{книга |автор=Грыцкевіч А. |частина=Вялікае княства Літоўскае |посилання частина= |заголовок= Энцыклапедыя гісторыі Беларусі У 2 т. |посилання= |том=Т. 1 : А&nbsp;— К |відповідальний=рэд. Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў і ін |місце= {{comment|М.|Мінськ}} |видавництво=БелЭн |рік=2007 |сторінок= |серія= |тираж= |isbn= 978-985-11-0393-1 |ref=Грыцкевіч А.}}
 
* [[Україна: литовська доба 1320—1569]] К.: Балтія-Друк, 2008, ISBN 966-8137-30-2
 
* [[Україна: литовська доба 1320—1569]] К.: Балтія-Друк, 2008, ISBN 966-8137-30-2
 
* История Европы.&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— М., 1993
 
* История Европы.&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— М., 1993
Рядок 292: Рядок 406:
 
* [http://nobhist.narod.ru/lithuania.html Історія титулів литовських володарів]
 
* [http://nobhist.narod.ru/lithuania.html Історія титулів литовських володарів]
 
* ''Шаланда Аляксей''. [https://issuu.com/andrejjanuskevic/docs/_______________-____________________d099b1b14fc4a0 «Таямнічы свет беларускіх гербаў»].
 
* ''Шаланда Аляксей''. [https://issuu.com/andrejjanuskevic/docs/_______________-____________________d099b1b14fc4a0 «Таямнічы свет беларускіх гербаў»].
 
=== Загальні праці ===
 
* Русина&nbsp;О.&nbsp;В. Велике князівство литовське (ВКЛ)// Енциклопедія історії України (ЕІУ).&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— С. 460—463;
 
 
* Василенко Н. Литовско-Русское государство // Энц. словарь Брокгауза и Ефрона.&nbsp;— СПб., 1896.&nbsp;— Т. XVII.&nbsp;— С. 818—827;
 
* Василенко Н. Литовско-Русское государство // Энц. словарь Брокгауза и Ефрона.&nbsp;— СПб., 1896.&nbsp;— Т. XVII.&nbsp;— С. 818—827;
 
* [[Гуслистий Кость Григорович|Гуслистий К.]] Нариси з історії України. Випуск ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею.&nbsp;— К.: Вид-во АН УРСР, 1939.&nbsp;— 198 с.;
 
* [[Гуслистий Кость Григорович|Гуслистий К.]] Нариси з історії України. Випуск ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею.&nbsp;— К.: Вид-во АН УРСР, 1939.&nbsp;— 198 с.;
* Русина&nbsp;О.&nbsp;В. Україна під татарами і Литвою. К., 1998;
+
* Русина О.&nbsp;В.&nbsp;Україна під татарами і Литвою. К., 1998.
 
* Україна і Литва в XIV—XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В. А.; авт. кол.: Берковський В. Г., Блануца А. В., Ващук Д. П., Гурбик А. О., Черкас Б. В.&nbsp;— Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011.&nbsp;— 256 с.;
 
* Україна і Литва в XIV—XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В. А.; авт. кол.: Берковський В. Г., Блануца А. В., Ващук Д. П., Гурбик А. О., Черкас Б. В.&nbsp;— Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011.&nbsp;— 256 с.;
* Уривалкін&nbsp;О.&nbsp;М. Історія України (середина ХІІІ&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.): Навчальний посібник.&nbsp;— К., 2005;
+
* Уривалкін О.&nbsp;М.&nbsp;Історія України (середина ХІІІ&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.): Навчальний посібник.&nbsp;— К., 2005;
* Заруба&nbsp;В.&nbsp;М. Історія держави і права України: Навчальний посібник.&nbsp;— К.: Істина, 2006;
+
* Заруба В.&nbsp;М.&nbsp;Історія держави і права України: Навчальний посібник.&nbsp;— К.: Істина, 2006;
  +
* {{ref-ru}} {{книга |автор=[[Рибаков Борис Олександрович|Рыбаков Б. А.]] |частина=Великое княжество Литовское, Украина, Белоруссия |посилання частина=http://www.rusempire.ru/istoriya-rossiyskogo-gosudarstva/velikoe-knyazhestvo-litovskoe-ukraina-belorussiya.html |заголовок=История СССР с древнейших времен до конца XVIII века |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|М.|Москва}} |видавництво=Высшая школа |рік=1975 |сторінок= |тираж= |ref= Рыбаков Б. А. }}
* Столбуненко&nbsp;М.&nbsp;М. Державний лад українських земель у складі Литви та Польщі / В кн.: Історія державності на землях України: Експериментальний підручник// За загальн. ред. Бандурки О. М., Ярмиша О. Н.&nbsp;— Х.: ТОВ «Одіссей», 2004.&nbsp;— С. 99—142;
 
  +
* Бычкова М.&nbsp;Е.&nbsp;Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV&nbsp;в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. М., 1996;
* Черкас&nbsp;Б.&nbsp;В. Політико-адміністративний устрій Великого князівства Литовського й українських васальних князівств // В кн.: Історія державної служби в Україні. Т. 1.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 73—94;
 
  +
* Кромм М.&nbsp;М.&nbsp;Меж Русью и Литвой: пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV&nbsp;— первой трети XVI.&nbsp;— Изд. 2-е, испр. и доп.&nbsp;— М.: Квадрига, 2010.&nbsp;— 318 с.;
* Бычкова&nbsp;М.&nbsp;Е. Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV&nbsp;в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. М., 1996;
 
* Кромм&nbsp;М.&nbsp;М. Меж Русью и Литвой: пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV&nbsp;— первой трети XVI.&nbsp;— Изд. 2-е, испр. и доп.&nbsp;— М.: Квадрига, 2010.&nbsp;— 318 с.;
 
 
* Яблонскис К. История государства и права Литвы.&nbsp;— Вильнюс, 1972;
 
* Яблонскис К. История государства и права Литвы.&nbsp;— Вильнюс, 1972;
 
* Гудавичюс Э. История Литвы. Т.1. С древнейших времен до 1569 года. Пер. с литовского Г.&nbsp;И.&nbsp;Ефремова. М.: Фонд им. И.&nbsp;Д.&nbsp;Сытина. Baltrus, 2005.&nbsp;— 680 с.;
 
* Гудавичюс Э. История Литвы. Т.1. С древнейших времен до 1569 года. Пер. с литовского Г.&nbsp;И.&nbsp;Ефремова. М.: Фонд им. И.&nbsp;Д.&nbsp;Сытина. Baltrus, 2005.&nbsp;— 680 с.;
Рядок 311: Рядок 421:
 
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. У 2 т.&nbsp;— 2-ге выд.&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2007.&nbsp;— Т. 1—2;
 
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. У 2 т.&nbsp;— 2-ге выд.&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2007.&nbsp;— Т. 1—2;
 
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. Т. 3. Дадатак (А&nbsp;— Я).&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2010;
 
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. Т. 3. Дадатак (А&nbsp;— Я).&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2010;
  +
* Василенко В.&nbsp;О.&nbsp;Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569&nbsp;р.) в східнослов'янських історіографіях ХІХ&nbsp;— першої третини ХХ ст.: Монографія.&nbsp;— Д.: НГУ, 2006.&nbsp;— 659 с.;
* Енциклопедія історії України (ЕІУ).&nbsp;— В 10-ти тт.&nbsp;— К., 2003—2011.&nbsp;— тт. 1—8.
 
  +
* Бондарук Т.&nbsp;І.&nbsp;Західноруське право: дослідники і дослідження (Київська історико-юридична школа).&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— 158 с.
* Василенко&nbsp;В.&nbsp;О. Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569&nbsp;р.) в східнослов'янських історіографіях ХІХ&nbsp;— першої третини ХХ ст.: Монографія.&nbsp;— Д.: НГУ, 2006.&nbsp;— 659 с.;
 
* Иконников&nbsp;В.&nbsp;С. Опыт русской историографии.&nbsp;— К., 1908.&nbsp; Т. 2.
+
* Михальченко С.&nbsp;И.&nbsp;Киевская школа в российской историографии.&nbsp;Б.&nbsp;Антонович, М.&nbsp;В.&nbsp;Довнар-Запольский и их ученики). М.; Брянск, 1997.
  +
* Столяров А.&nbsp;М.&nbsp;История Великого княжества Литовского в отечественной историографии ХІХ&nbsp;— начала ХХ века. Автореферат дисс. …. к.и.н. по специальности 07.00.09 «историография, источниковедение и методы исторического исследования».&nbsp;— Казань: Казанский гос. ун-т, 2008.&nbsp;— 24 с.
* Бондарук&nbsp;Т.&nbsp;І. Західноруське право: дослідники і дослідження (Київська історико-юридична школа).&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— 158 с.
 
* Михальченко&nbsp;С.&nbsp;И. Киевская школа в российской историографии (В.&nbsp;Б.&nbsp;Антонович, М.&nbsp;В.&nbsp;Довнар-Запольский и их ученики). М.; Брянск, 1997.
 
* Столяров&nbsp;А.&nbsp;М. История Великого княжества Литовского в отечественной историографии ХІХ&nbsp;— начала ХХ века. Автореферат дисс. …. к.и.н. по специальности 07.00.09 «историография, источниковедение и методы исторического исследования».&nbsp;— Казань: Казанский гос. ун-т, 2008.&nbsp;— 24 с.
 
 
* Кириченко К. Історія Великого князівства Литовського в українській історіографії 1991—2003/4: основні тенденції // Ruthenica.&nbsp;— 2005.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 215—229.
 
* Кириченко К. Історія Великого князівства Литовського в українській історіографії 1991—2003/4: основні тенденції // Ruthenica.&nbsp;— 2005.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 215—229.
* Маложон&nbsp;О.&nbsp;І. Історіографія та джерела дослідження правової культури литовсько-польського періоду (XIV—XVI&nbsp;ст.) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 212—216;
+
* Маложон О.&nbsp;І.&nbsp;Історіографія та джерела дослідження правової культури литовсько-польського періоду (XIV—XVI&nbsp;ст.) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 212—216;
* Гошко&nbsp;Т.&nbsp;Д. Штрихи до сучасної української історіографії історії міст на маґдебурзькому праві в Україні // Історіографічні дослідження в Україні.&nbsp;— К.: НАН України. Інститут історії України, 2011.&nbsp;— Вип. 21.&nbsp;— С. 124—165 (продовження&nbsp;— Випуск 22).
 
 
* Дячок О. Право Великого Князівства Литовського та українських земель у його складі на сторінках українських юридичних видань (1991—2007) // UKRAINA LITHUANICA.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 176—196.
 
* Дячок О. Право Великого Князівства Литовського та українських земель у його складі на сторінках українських юридичних видань (1991—2007) // UKRAINA LITHUANICA.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 176—196.
 
* Błachowska K. Wiele historii jednego państwa. Obraz dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego do 1569 roku w ujęciu historyków polskich, rosyjskich, ukraińskich, litewskich i białoruskich w XIX wieku / K. Błachowska.&nbsp;— Warszawa: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 s. (Блаховська К. «Багато історії однієї держави. Образ минулого Великого князівства Литовського до 1569&nbsp;р. у трактуванні польських, російських, українських, литовських і білоруських істориків XIX&nbsp;ст.»&nbsp;— Варшава: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 с.);
 
* Błachowska K. Wiele historii jednego państwa. Obraz dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego do 1569 roku w ujęciu historyków polskich, rosyjskich, ukraińskich, litewskich i białoruskich w XIX wieku / K. Błachowska.&nbsp;— Warszawa: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 s. (Блаховська К. «Багато історії однієї держави. Образ минулого Великого князівства Литовського до 1569&nbsp;р. у трактуванні польських, російських, українських, литовських і білоруських істориків XIX&nbsp;ст.»&nbsp;— Варшава: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 с.);
 
* Руда Оксана. Інтерпретація історії Великого князівства Литовського у слов'янській історіографічній традиції XIX&nbsp;ст. // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість&nbsp;— С. 331—338.
 
* Руда Оксана. Інтерпретація історії Великого князівства Литовського у слов'янській історіографічній традиції XIX&nbsp;ст. // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість&nbsp;— С. 331—338.
  +
* {{ref-lt}} {{книга |автор=Letukienė, Nijolė; Gineika, Petras |заголовок=Istorija, Politologija: Kurso santrauka istorijos egzaminui |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Vilnius|Вільнюс}} |видавництво= Alma littera |рік=2004 |сторінок=343 |isbn=9789955084648 |ref=Letukienė, N. }}
  +
* {{ref-en}} {{книга |автор=Pogonowski, Iwo |заголовок= Poland: A Historical Atlas |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|NY|Нью-Йорк}} |видавництво=Dorset House Publishing |рік=1989 |сторінок= |isbn=978-0-88029-394-5 |ref=Pogonowski, Iwo }}
   
=== Державний механізм та суспільний устрій Великого князівства Литовського (загальні питання) ===
+
=== Державний механізм та суспільний устрій ===
 
* Антоновичъ В.&nbsp;Б.&nbsp;Очеркъ исторіи Великаго княжества Литовскаго до половины XV столетія.&nbsp;— Выпуск І.&nbsp;— К., 1878;
 
* Антоновичъ В.&nbsp;Б.&nbsp;Очеркъ исторіи Великаго княжества Литовскаго до половины XV столетія.&nbsp;— Выпуск І.&nbsp;— К., 1878;
 
* Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410).&nbsp;— Спб, 1885;
 
* Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410).&nbsp;— Спб, 1885;
Рядок 339: Рядок 448:
 
* Любавский М.&nbsp;К.&nbsp;Литовско-русский сейм. М., 1900;
 
* Любавский М.&nbsp;К.&nbsp;Литовско-русский сейм. М., 1900;
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. Х., 1902;
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. Х., 1902;
* Клепатский П.&nbsp;Г.&nbsp;Очерки по истории Киевской земли.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Литовский период.&nbsp;— Одесса: Типография «Техник», 1912.&nbsp;— 599 с.; *Любавский М.&nbsp;К.&nbsp;Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1910;
+
* Клепатский П.&nbsp;Г.&nbsp;Очерки по истории Киевской земли.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Литовский период.&nbsp;— Одесса: Типография «Техник», 1912.&nbsp;— 599 с.
  +
* Любавский М.&nbsp;К.&nbsp;Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1910;
* [[Лаппо Іван Іванович|Лаппо И.&nbsp;И.]]&nbsp;Великое княжество Литовское во второй половине 16 столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911;
 
  +
* [[Лаппо Іван Іванович|Лаппо И. И.]] Великое княжество Литовское во второй половине 16 столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;История Литовского государства до Люблинской унии. Вильно, 1921;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;История Литовского государства до Люблинской унии. Вильно, 1921;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;Феодальное поместье в XV—XVI&nbsp;в. в Великом княжестве Литовском / В.&nbsp;И.&nbsp;Пичета // Ученые записки Института славяноведения.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— М., 1951.&nbsp;— С. 242—326;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;Феодальное поместье в XV—XVI&nbsp;в. в Великом княжестве Литовском / В.&nbsp;И.&nbsp;Пичета // Ученые записки Института славяноведения.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— М., 1951.&nbsp;— С. 242—326;
Рядок 346: Рядок 456:
 
* Пашуто В.&nbsp;Т.&nbsp;Образование Литовского государства. М., 1959;
 
* Пашуто В.&nbsp;Т.&nbsp;Образование Литовского государства. М., 1959;
 
* Смирнов М. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею&nbsp;— Одесса, 1868.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— 259 с.;
 
* Смирнов М. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею&nbsp;— Одесса, 1868.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— 259 с.;
  +
* Столбуненко М.&nbsp;М.&nbsp;Державний лад українських земель у складі Литви та Польщі / В кн.: Історія державності на землях України: Експериментальний підручник// За загальн. ред. Бандурки О. М., Ярмиша О. Н.&nbsp;— Х.: ТОВ «Одіссей», 2004.&nbsp;— С. 99—142;
  +
* Черкас Б.&nbsp;В.&nbsp;Політико-адміністративний устрій Великого князівства Литовського й українських васальних князівств // В кн.: Історія державної служби в Україні. Т. 1.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 73—94;
 
* Шабульдо Ф.&nbsp;М.&nbsp;Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К.,1987;
 
* Шабульдо Ф.&nbsp;М.&nbsp;Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К.,1987;
 
* Дворниченко А.&nbsp;Ю.&nbsp;Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века): Очерки истории общины, сословий, государственности. СПб., 1993;
 
* Дворниченко А.&nbsp;Ю.&nbsp;Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века): Очерки истории общины, сословий, государственности. СПб., 1993;
 
* Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4—6. К., 1993—1995;
 
* Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4—6. К., 1993—1995;
 
* Ярушевич А. Ревнитель православия, князь Константин Иванович Острожский (1461—1530) и православная литовская Русь в его время.&nbsp;— Смоленск, 1896.&nbsp;— 249 с.;
 
* Ярушевич А. Ревнитель православия, князь Константин Иванович Острожский (1461—1530) и православная литовская Русь в его время.&nbsp;— Смоленск, 1896.&nbsp;— 249 с.;
* Яковенко, Н.&nbsp;М.&nbsp;Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII&nbsp;ст.: (Волинь і Центр. Україна).&nbsp;— К. : Наук. думка, 1993.&nbsp;— 411, [3] с. (2-ге вид.&nbsp;— К.: Критика, 2005).
+
* Яковенко, Н.&nbsp;М.&nbsp;Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII&nbsp;ст.: (Волинь і Центр. Україна).&nbsp;— К. : Наук. думка, 1993.&nbsp;— 411 с. (2-ге вид.&nbsp;— К.: Критика, 2005).
   
  +
=== Економіка ===
=== Економічне життя Великого князівства Литовського. Цехова організація ===
 
 
* Довнар-Запольский М.&nbsp;В.&nbsp;Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1901;
 
* Довнар-Запольский М.&nbsp;В.&nbsp;Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1901;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;Аграрная реформа Сигизмунда&nbsp;— Августа в Литовско-Русском государстве.&nbsp;— М.: Изд -во АН СССР, 1958.&nbsp;— 548 с.;
 
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;Аграрная реформа Сигизмунда&nbsp;— Августа в Литовско-Русском государстве.&nbsp;— М.: Изд -во АН СССР, 1958.&nbsp;— 548 с.;
Рядок 358: Рядок 470:
 
* Клименко Ф. Цехи на Україні.&nbsp;— К., 1929.
 
* Клименко Ф. Цехи на Україні.&nbsp;— К., 1929.
   
=== Судоустрій і судочинство, правова система ===
+
=== Правова система ===
 
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т.&nbsp;І.&nbsp;Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2002.&nbsp;— 464 с.
 
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т.&nbsp;І.&nbsp;Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2002.&nbsp;— 464 с.
 
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2003.&nbsp;— 560 с.
 
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2003.&nbsp;— 560 с.
Рядок 367: Рядок 479:
 
* Ковальова С.&nbsp;Г.&nbsp;Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського: Монографія.&nbsp;— Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2008.&nbsp;— 200 с.
 
* Ковальова С.&nbsp;Г.&nbsp;Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського: Монографія.&nbsp;— Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2008.&nbsp;— 200 с.
 
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Луцький трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 317;
 
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Луцький трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 317;
* [[Сас Петро Михайлович|Сас&nbsp;П.&nbsp;М.]] Коронний трибунал// В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С. 178—179;
+
* [[Сас Петро Михайлович|Сас П. М.]] Коронний трибунал// В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С. 178—179;
 
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Люблінський трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 382;
 
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Люблінський трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 382;
 
* Коваленко Л. Право Великого князівства Литовського та його вплив на становлення українського права // Юридична Україна.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;2 (14).&nbsp;— С. 91-95.
 
* Коваленко Л. Право Великого князівства Литовського та його вплив на становлення українського права // Юридична Україна.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;2 (14).&nbsp;— С. 91-95.
Рядок 388: Рядок 500:
 
* Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства.&nbsp;— К., 1894.&nbsp;— 207 с.
 
* Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства.&nbsp;— К., 1894.&nbsp;— 207 с.
   
=== Магдебурзьке право на українських землях Литовсько-Руської держави ===
+
==== Магдебурзьке право ====
 
* Багалій Д. Магдебурзьке право в Лівобережній Україні.&nbsp;— Львів, 1990;
 
* Багалій Д. Магдебурзьке право в Лівобережній Україні.&nbsp;— Львів, 1990;
 
* Владимирський-Буданов М.&nbsp;Ф.&nbsp;Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1868.&nbsp;— Ч. СХХХІХ.&nbsp;— С. 467—554, 720—806; Ч. CXL.&nbsp;— С. 519—586; Його ж. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII&nbsp;в.&nbsp;— Львів, 1904.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 3-308;
 
* Владимирський-Буданов М.&nbsp;Ф.&nbsp;Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1868.&nbsp;— Ч. СХХХІХ.&nbsp;— С. 467—554, 720—806; Ч. CXL.&nbsp;— С. 519—586; Його ж. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII&nbsp;в.&nbsp;— Львів, 1904.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 3-308;
Рядок 402: Рядок 514:
 
* Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С. Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання.&nbsp;— К., 2010.
 
* Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С. Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання.&nbsp;— К., 2010.
 
* Вовк О.&nbsp;Й.&nbsp;Уставні земські грамоти&nbsp;— джерело українського міського права XIV століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки.&nbsp;— 2011.&nbsp;— Випуск №&nbsp;88.&nbsp;— С. 19—23.
 
* Вовк О.&nbsp;Й.&nbsp;Уставні земські грамоти&nbsp;— джерело українського міського права XIV століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки.&nbsp;— 2011.&nbsp;— Випуск №&nbsp;88.&nbsp;— С. 19—23.
  +
* Гошко Т.&nbsp;Д.&nbsp;Штрихи до сучасної української історіографії історії міст на маґдебурзькому праві в Україні // Історіографічні дослідження в Україні.&nbsp;— К.: НАН України. Інститут історії України, 2011.&nbsp;— Вип. 21.&nbsp;— С. 124—165 (продовження&nbsp;— Випуск 22).
   
=== Кримінальне право за Статутами Великого князівства Литовського ===
+
==== Кримінальне право ====
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Источники уголовных законов Литовского Статута.&nbsp;— К., 1894;
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Источники уголовных законов Литовского Статута.&nbsp;— К., 1894;
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Русская правда и литовско-русское право.&nbsp;— К., 1904;
 
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Русская правда и литовско-русское право.&nbsp;— К., 1904;
Рядок 427: Рядок 540:
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
  +
{{commonscat|Grand Duchy of Lithuania}}
* [http://cyclop.com.ua/content/view/988/58/1/9/#17733 Велике князівство Литовське] // {{Юридична енциклопедія}}
 
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part2.pdf Литовсько-Руська держава] // {{УМЕ7|сторінки=838}}
 
{{commons-inline|Grand Duchy of Lithuania}}
 
* [http://www.rusempire.ru/istoriya-rossiyskogo-gosudarstva/velikoe-knyazhestvo-litovskoe-ukraina-belorussiya.html «Великое княжество Литовское, Украина, Белоруссия» (Социально-экономический и политический строй Великого княжества Литовского в XIV&nbsp;— первой половине XVI&nbsp;в.); Рыбаков Б. А. // «История СССР с древнейших времен до конца XVIII века».&nbsp;— г. Москва, изд. «Высшая школа», 1975 г.] {{ref-ru}}
 
 
* {{cite web|title = Гербы шляхты ВКЛ|url= http://www.lyczkowski.net/ru/gerby-belorusskoj-shljahty/predislovie.html}} {{ref-ru}}
 
* {{cite web|title = Гербы шляхты ВКЛ|url= http://www.lyczkowski.net/ru/gerby-belorusskoj-shljahty/predislovie.html}} {{ref-ru}}
 
* Административная {{cite web|title=Карта ВКЛ|url= http://www.lyczkowski.net/ru/karta/velikoe-knjazhestvo-litovskoe.html}}
 
* Административная {{cite web|title=Карта ВКЛ|url= http://www.lyczkowski.net/ru/karta/velikoe-knjazhestvo-litovskoe.html}}
Рядок 436: Рядок 546:
 
* [http://litvin.by/ Игорь Литвин. «Затерянный мир. Некоторые страницы белорусской истории»]{{ref-ru}}
 
* [http://litvin.by/ Игорь Литвин. «Затерянный мир. Некоторые страницы белорусской истории»]{{ref-ru}}
 
* [http://litviny.blogspot.com/2011/10/blog-post_09.html Што такое Вялікае княства Літоўскае?]{{ref-be}}
 
* [http://litviny.blogspot.com/2011/10/blog-post_09.html Што такое Вялікае княства Літоўскае?]{{ref-be}}
  +
== Примітки ==
 
  +
{{reflist}}
 
 
{{Адміністративно-територіальний поділ Великого князівства Литовського}}
 
{{Адміністративно-територіальний поділ Великого князівства Литовського}}
 
{{Історія України}}
 
{{Історія України}}
{{ВП-портали|Білорусь|Литва|Україна|Історія}}
+
{{Портали|Білорусь|Литва|Історія України|Історія}}
  +
{{DEFAULTSORT:Велике князівство Литовське}}
 
 
[[Категорія:1236 у Європі]]
 
[[Категорія:1236 у Європі]]
 
[[Категорія:Велике князівство Литовське| ]]
 
[[Категорія:Велике князівство Литовське| ]]

Версія за 10:15, 27 листопада 2020

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське
1236 – 1795
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Велике князівство Литовське
Князівство у XV столітті
Столиця Новгородок (бл. 1240 р.) [1][2] або 1253 р.[3]

Троки (до 1323 р.)
Вільно (з 1323 р.)[4]

Мови руська, латина, польська (з 1696-го — офіційна[5][6]), литовська[7][8]
Релігії язичництво, православ'я, католицизм, уніатство, кальвінізм, лютеранство, іслам, юдаїзм, караїмізм
Форма правління монархія
великий князь литовський
 - 12531263 Міндовг (перший)
 - 17641795 Станіслав II (останній)
Історія
 - Засновано 1236
 - Ліквідовано 1795
Наступник
Російська імперія Flag of Russia.svg
Королівство Пруссія Flag of the Kingdom of Prussia (1750-1801).svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Велике князівство Литовське
Історія Литви
Старовинна карта Литви
Карта Литви в Атласі Меркатора, 1596 рік
 
Хронологія
Категорія КатегоріяCoat of arms of Lithuania.svg ПорталІнші країни

Вели́ке князі́вство Лито́вське (лат. Magnus Ducatus Lithuaniae) — монархічних держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшого розширення території поширювала владу на територію сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України-Руси, крайньої західної частини Росії, Молдови, невеликих частин на сході Польщі (Підляшшя[9]) та півдні Латвії (Курземе, Земгале). Наприкінці XV століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 тис. км², на якій мешкало до 3,8 млн осіб різних національностей та конфесій [⇨]. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[2] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Троках та Вільні1323)[10].

Існувала впродовж 12361795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство було повстало на землях балтських племен XIII столітті як язичницька держава Міндовга [⇨]. Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході. Велике князівство зазнало значної територіальної експансії у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків [⇨].1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно якої обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя [⇨]. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту [⇨]. До 1569 року князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських [⇨]. Децентралізована влада на місцях належала князям і шляхті різних національностей. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією [⇨].

1387 року в князівстві було прийняте християнство за латинським обрядом [⇨]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV—XVI столітті витіснили польська мова та католицизм [⇨]. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі Литовської метрики — архіві литовської державної канцелярії[11]. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять білорусько-литовські літописи [⇨].

Назва

  • Велике князівство Литовське (ст.-укр. Великое Князство Литовъское, лат. Magnus Ducatus Lituaniae, пол. Wielkie Księstwo Litewskie) — коротка офіційна назва[12]; скорочено — ВКЛ.
  • Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське (ст.-укр. Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское) — повна офіційна назва, з І Литовського статуту[13].
  • Велике князівство Литовське і Жомоїтське (ст.-укр. Великое Князство Литовъское и Жомоитъское) — коротка неофіційна назва з хроніки XVI століття, вміщеної у рукопис Красинського, що акцентує на литовському характері держави.

Історія

Заснування

Починаючи з XIII століття на Поніманні, у боротьбі з німецькими лицарями-хрестоносцями (Тевтонський і Лівонський орден)[14] та галицько-волинськими князями формується литовська держава. Перша літописна згадка в Галицько-Волинському літописі датується 1219 роком[15]. Одне з головних завдань, задля чого утворювалось Велике князівство Литовське — об'єднати східно-балтські племена (аукштайтів, жемайтів (жмудь), частину ятвягів, куршів) та русинів[a] для захисту від зростання німецької експансії та поширення католицизму.

Засновником князівства вважають князя Міндовга, який впродовж 1230-1240-тих років об'єднав частину східно-балтських племен, приєднав до Литви Чорну Русь і був урочисто коронований 1253 року в її центральному місті Новгородку[b][1][16]. Пізніше коронації не удостоївся жоден із володарів Великого князівства, хоча питання про литовську корону активно обговорювалося, особливо за часів Вітовта[13]. Міндовг приєднав до своєї держави Гродно, Слонім, Полоцьк, Вітебськ, ходив походами на Смоленськ, Чернігів[1].

Приєднання Русі

Історія Білорусі
Coat of arms of Belarus (1991–1995).svg Coat of arms of Belarus (1995-2021).svg
Історичний і сучасний державний герб Білорусі
 
Хронологія
Категорія КатегоріяCoat of arms of Belarus.svg ПорталІнші країни
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитвиІсторія культури
Категорія КатегоріяP history.svg ПорталІнші країни

У XIV столітті литовські князі з роду Гедиміновичей вдало скористались початком занепаду Золотої Орди в процесі збирання і переділу західноруських земель, спустошених в середині XIII століття навалою Батия[17]. Співвідношення слов'янських та власне литовських земель у складі ВКЛ 1341 року було 2,5 до 1, а 1430 року вже як 12 до 1[13]. Ґедиміна (13161341) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства (приєднались Мінськ, Орша, Берестя, Пінськ, Турів, відбувалися спроби приєднати Київське князівство), утвердження спадковості князівської влади[18]. «Хроніка Литовська» пише, що 1322 року Гедимін захопив Житомир, Київ, Канів, Черкаси, Брянськ, Переяслав. Цього року відбулась битва на річці Ірпінь за три милі від Києва, з боку Русі брали участь князь переяславський Олег, луцький князь Лев, Роман Брянський з лицарством і військами, Станіслав, князь київський, і татари. В результаті перемоги литви та жмуді Гедимін поставив старшим намісником своїм Міндовга Гольшанського[19]. Станіслав і Роман втекли до Рязані.

1340 року литовський князь Любарт Гедимінович (хрещений під іменем Дмитра) зайняв Волинь[20]. Основний масив українських земель було приєднано до Литви за князювання Ольгерда[13][21]. Він приєднав Чернігівсько-Сіверські (1357—1358), Подільські (1363) та Київські землі (1362—1363), завдавши поразки 1362 року на Синіх Водах татарам[21]. Литовські князі виступили заміною Рюриковичам у процесі об'єднання руських князівств[22]. Вони діяли за принципом «нового не вводимо, старого не міняємо», активно переймали руську культуру: право («Руська правда»), мову, православ'я, активно укладали шлюби із руською знаттю[13]. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством великого князя[13]. Наявний у такому приєднанні елемент загарбання історики іноді мінімізують антиординським спрямуванням литовської політики та її традиціоналізм. Але більш історичною є думка про договірну природу взаємин між володарями ВКЛ та Золотої Орди, наслідком чого стало створення литовсько-татарського кондомініуму (сумісного володіння) земель колишньої Київської Русі[13][23]. Політичний устрій Литви у XIV столітті мав риси діархії — співправління володарів, які княжили у Вільно і Троках. Лише наприкінці століття за Вільно закріпився статус столичного міста[13].

У 13811384 роках у Великому князівстві відбулася перша громадянська війна за владу між потомками Гедиміна. Завершилась компромісом, який, однак, не задовільняв жодну з сторін. 1384 року герб «Погоня» став державним гербом.

Зближення з Польщею

Докладніше: Кревська унія

Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації, 14 серпня 1385 року князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею — шлюбний договір, за яким Ягайло прийняв католицтво і став польським королем[24][25]. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення Великого князівства та Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво владної верхівки князівства 1386 року[13]. Процес хрещення Литви, затягнувся на довгі роки, останньою 1414 року було охрещено Жемайтію[13].

Невдоволення частини литовсько-руської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої громадянської війни. Унаслідок Острівської угоди 1392 року намісником Ягайла у Литві (з 1395 року став використовувати титул Великий князь Литовський) став Вітовт Кейстутович, його двоюрідний брат[13][26]. Він проводив державницьку політику «великого княжіння на всій Руській землі», централізував владу, замінив удільних князів на намісників, ліквідував Київське, Подільське, Новгород-Сіверське і Чернігівське князівства[27]. Наприкінці XIV століття хан Тохтамиш спеціальним ярликом формально скасував режим підлеглості Орді руських земель, що перебували під владою великого князя Вітовта[13]. Розбудовував на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах та ін.), ставив фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснив у 13971398 два переможні походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря — києво-руське наприкінці XIV — початку XV століть населення звело кілька укріплень та замків: Караул (на Дністрі), Чорне місто (Черн на Дністровському лимані, на лівому (овідіопольському) березі), Коцюбіїв (Кацібей, Качибей — на берегах Одеської затоки, між двох лиманів — Хаджибейського (Кацибей) і Куяльницького (Куганлик); на місці сучасної Одеси), кілька військових поселень на Південному Бузі (Бужин?) і нижньому Дніпрі (Дашів та Вітовтова Митниця).

З 1398 року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське[13].

12 серпня 1399 року золотоординський темник Єдигей, засновник Ногайської орди завдає нищівної поразки у битві на Ворсклі литовським військам[13][28]. Зупинилося становлення самостійної Литовсько-Руської держави, а Вітовт був змушений іти на зближення з Польщею, 1401 року була підписана Віленсько-радомська унія, за якою його було визнано довічним правителем Литви, а унія з Польщею відкладалась до часу його смерті[13][29]. 1408 року Вітовт Угрським миром завершує литовсько-московську війну й встановлює кордон із Московським князівством по річці Угрі. Ці події перекреслили плани Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі. Зближення із Польщею створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 року, приєднання Жемайтії та земель за Німаном до князівства, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи[27][30]. 1413 року Вітовт уклав Городельську унію з Ягайлом, що підтверджувала політичну автономність Великого князівства незалежно від постаті її великого князя[13][31]. Водночас цей документ поклав початок уніфікації суспільно-політичних інституцій: утворення воєводств і каштеляній, поширення на литовське боярство системи польських гербів тощо[13]. 1415 року в Новгородку Вітовт висвятив всупереч волі константинопольського патріарха київським і литовським митрополитом Григорія Цамблака[27]. Натомість сили кочовиків на південно-східному фронтирі його держави залишались при силі, 1416 року Єдигей спалив Київ, але не спромігся захопити його замок.

Громадянська війна

По смерті Вітовта 1430 року розгорнулась боротьба за великокняжий престол між Свидригайлом Ольгердовичем, сином Ольгерда та братом Ягайла (якого підтримали православні й промосковські бояри з князями) та Сигізмундом Кейстутовичем (дотримувався прозахідного вектору розвитку князівства)[32][33]. У ніч з 31 серпня на 1 вересня 1432 року на Свидригайла було вчинено замах, його владу узурпував Сигізмунд Кейстутович. Протистояння політичних партій переросло в феодальну громадянську війну[13]. Протягом 3 років (1432—1435) в межах князівства фактично існувало дві держави — власне Литва (сьогодні Білорусь + Литва), яким володів син Кейстута та брат Вітовта — Сигізмунд, і Велике князівство Руське. Остаточно перемогла партія Сигізмунда, який сам став жертвою змови 20 березня 1440 року[13].

Протистояння Москві та Польщі

Ситуація в країні стабілізувалася з обранням великого князя Казимира IV Ягеллона польським королем 1447 року особиста унія перетворилася на династичну — через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (утвердження нової династії — Ягеллони, нащадків Ягайла, до 1572 року)[13][34][35]. Спроби литовсько-руської еліти отримати окремого від Польщі правителя не здобули успіху. Польські магнати вимагали приєднання до Польщі Волині та Східного Поділля, але Казимир IV відхилив домагання польських феодалів[34]. Західні українські землі увійшли до складу Польщі як Руське і Подільське воєводства, боярам надали ті самі права, що були у польської шляхти, містам місцеве самоврядування — магдебурзьке право. 1452 року були остаточно ліквідовано Волинське князівство, а 1471 року — Київське. 1481 року князі-«самостійники» спробували утворити змову, але її було придушено у зародку.

Наприкінці XV століття у Великому князівстві відбулися певні зрушення в системі організації влади. Дорадчий орган, пани-рада, фактично підпорядкував собі великокнязівську владу, стали скликатися загально-шляхетські сейми[13][36]. Політичний та державний устрій держави формувався як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбулося посилення влади феодалів над селянством, оформлення їхньої особистої залежності, втрата прав на землю. Від 1468 року правова сфера регламентувалася Судебником Казимира IV[13]. Створені у цей час (доповнені пізніше рецепцією римського права Литовськими статутами) правові норми зберігали свою дієвість до XIX століття[37][38].

Після смерті Казимира IV персональну унію Польщі й Литви було розірвано: великим князем став Олександр Казимирович, а польським королем — його брат Ян I Ольбрахт[39]. Після смерті останнього 1501 року обидві держави знову з'єдналися[13]. Це відбувалося й за наступних польських королів Сигізмунда I та Сигізмунда II Августа[40][41].

Впродовж XV—XVI століть велике князівство розбудовувалось на основі територіально-федеративного принципу, а низка тогочасних «земель» користувалася власним правом, закріпленим у спеціальних привілеях, що фіксували норми Вітовтової доби[13]. У цей же час землі Литви стали об'єктом претензій з боку Великого князівства Московського, володарі якого заявляли права на давньоруську територіальну спадщину, посилаючись на генеалогічний зв'язок із давніми київськими князями — Рюриковичами[22][42]. Ідеологічне протистояння переросло в серію виснажливих війн. З другої половини XV століття у становищі Великого князівства відбуваються значні зміни: послаблення Золотої Орди[23], посилюється московсько-литовський конфлікт за руські князівства, з 1480-х років починаються набіги татар Кримського ханства[13]. Одночасно відбувається асиміляція руської політичної верхівки. Останнім виступом руських князів, нащадків Рюрика, було повстання князів Глинських 1508 року[43][22]. Воно було придушено, князі з частиною земель (Стародубщина, Чернігівщина, Новгород-Сіверщина) внаслідок московсько-литовської війни перейшли до Московщини. 1514 року війська Костянтина Острозького у битві під Оршею розбили армію Василія III і зупинили на деякий час загарбання Москвою руських земель.

Радомська конституція 1505 року визначила органи станової монархії держави — двопалатний сейм (сенат, шляхетська хата), шляхетські сеймики, що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління. В першій половині XVI століття під впливом соціально-політичних процесів у Польщі зростала активність литовської шляхти, посилилося прагнення обмежити всевладдя магнатів, розширити свої політичні права. З 1512 року шляхта почала надсилати своїх депутатів до сейму. Виняткове становище шляхти та магнатів у Великому князівстві Литовському, закріпачення селянства оформили Литовські Статути 1529, 1566, 1588[38]. Одночасно князівська влада здійснювала ліквідацію удільних князівств на руських землях, сприяла адміністративній централізації. За адміністративною реформою 15641566 Велике князівство Литовське було поділене на 13 воєводств; на українських землях було утворено Київське, Волинське та Брацлавське воєводства.

За вказівкою польського короля Сигізмунда I у 15061548 зібрано відомості про стан південних кордонів Великого князівства Литовського на південному сході України[джерело?]. Південно-західний кордон Литовського князівства проходив від річки Мурафа, лівої притоки Дністра (на півдні Вінницької області), далі униз по Дністру до Чорного моря; по чорноморському узбережжю до Дніпровського лиману, включаючи руський Дашів (сучасний Очаків), йшов по Дніпру доходячи до острова Тавань (тут знаходилася переправа, котру спільно утримували литовський князь і кримський хан); далі переходив на Кінські Води; з лівого берегу Кінських Вод виходив на Приазовську височину; далі звертав на Воловий Брід (знаходився при впадінні в праву притоку Вовчої річки Солона); далі йшов до джерел річки Самара; далі переходив Сіверський Донець і по правому берегу Осколу йшов на Тиху Сосну (права притока Дону); далі підходив до південно-західного кордону Московського царства.

Утворення Речі Посполитої

Неспроможність протистояти тискові Московії в Лівонській війні (15581583)[44], а також прагнення шляхти обмежити магнатів, зрівняти права з польською шляхтою дали поштовх до підписання 1 липня Люблінської унії на сеймі що тривав з 10 січня по 12 серпня 1569 року[45][13].

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське утворило з Королівством Польським єдину федеративну державу — Річ Посполиту (Республіку)[13][46]. Держава керувалась обраним королем, що коронувався у Кракові як польський король і великий князь литовський[46]. Сейми тепер могли скликатись лише спільні. Зовнішня політика концентрувалась в одних руках. У складі Речі Посполитої Велике князівство Литовське зберегло певну автономію: свої органи адміністративного управління, військо, фінанси (карбувалась власна монета — пенязь), судочинство, що велося на основі Литовських Статутів, державну («руську») мову[13]. Одночасно пришвидшилось спольщення та окатоличення еліти Великого князівства Литовського — переселення поляків, поширення польської мови та католицької релігії, домінування польської культури.

Також за умовами унії ВКЛ втрачало майже всі українські землі — Київське, Волинське і Брацлавське воєводства на користь Польської Корони. У межах Великого князівства Литовського залишились тільки північно-західні руські землі — Берестейщина й Пінщина. У загарбанні українських земель польська владна верхівка разом із ополяченими руськими боярами використовувала антитезу московській ідеї збирання земель Рюриковичей[13].

Внутрішню й зовнішню політику Речі Посполитої визначала Польща, але провідна роль магнатів у Великому князівстві Литовському зумовила посилення їхньої ролі в Речі Посполитій. Розорення дрібної та середньої шляхти з кінця XVI-го століття сприяло підпорядкуванню її магнатам та домінуванню магнатської верхівки в соціально-політичному житті держави. На початку XVII-го століття шляхта спробувала посилити свої позиції, використавши Реформацію та конфіскацію церковних земель. Але в 16061607 Сигізмунд ІІІ розгромив рокош — масовий збройний виступ шляхти.

Козацтво

З кінця XV століття на південних кордонах почалося виникнення козацтва. Керівні кола, магнати Великого князівства Литовського в першій половині XVI-го століття переважно прихильно ставились до козацтва, як до вільних служилих людей нижчих прошарків; тут давалися взнаки прагнення зняти соціальну напругу, що виникала під час ревізій, а також необхідність оборони південних кордонів Великого князівства Литовського. В умовах турецько-татарської агресії в державі фактично не було створено систему оборони, яка система вимагала постійної армії, великих податків, що могло посилити владу великого князя і призвести до втрати станових привілеїв магнатів і шляхти. Шляхта Великого князівства Литовського, що одночасно виступала й державцями на місцевому рівні, розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків.

В першій половині XVI століття козацтво почало формуватись як самостійна сила у Великому князівстві Литовському, що діяла всупереч офіційній політиці польсько-литовського уряду стосовно Кримського ханства, Османської імперії, Московії. У 1550-х діяльність старости черкаського і канівського Дмитра Вишневецького сприяла виділенню козацтва в автономну, незалежну від Великого князівства Литовського спільноту, що здійснювала власну міжнародну політику, утворенню військово-політичного центру козацтва — Запорозької Січі.

У 1560козаки брали активну участь у війні Великого князівства Литовського та Московії. Уряд Великого князівства Литовського і гетьман Григорій Ходкевич використовували їх як гарнізони фортець, для розвідки, охорони. Козацькі загони підпорядковувались великому князю литовському. У 1568 створено перший реєстр козаків у Великому князівстві Литовському — 300 козаків, які служили князеві за плату. Як особливі частини литовської армії вони несли службу в гарнізонах у районі Вітебська, Орші. Після Люблінської унії політику щодо козацтва в Україні визначала Польща.

Як частина Речі Посполитої Литва наприкінці 16-го — першій половині 17-го століття воювала з Московією, Швецією, Туреччиною. Литовські магнати та шляхта були активними учасниками польського вторгнення в Московію на початку 17-го століття.

Під час Хмельниччини війська Великого князівства Литовського брали участь у боротьбі проти української козацької держави. Литовський гетьман Януш Радзивілл (16121655) керував каральними походами в Україну, розправою над населенням у захопленому в 1651 Києві. У 1654 його війська розгромлені українськими козаками в Білорусі.

Занепад

Із середини XVII століття спроби Великого князівства Литовського зберегти свою широку автономію в Речі Посполитій закінчилися невдачею. Цьому сприяла шляхетська анархія, політика литовських магнатів, які прагнули задовольнити власні амбіції, а також зовнішні фактори. Поступово Велике князівство втратило риси державності та перетворилося на звичайну провінцію Польщі. З другої половини XVII століття не збиралися окремі сейми Великого князівства Литовського; його представників у сеймі Речі Посполитої було менше третини. В кінці XVII століття серед великолитовських магнатів розпочалась громадянська війна між впливовими магнатськими родами спричинена надмірним посиленням шляхетського роду Сапіг. А події Північної війни 17001721 років, воєнні дії на території Великого князівства, інтервенція Швеції та Росії — призвели до економічного хаосу, загибелі ⅓ населення. Рішеннями сейму в 17881792 роках було ліквідовано залишки автономії — створено єдині для Речі Посполитої органи виконавчої влади, військо, фінанси. 1795 року більша частина Великого князівства за третім поділом Речі Посполитої увійшла до складу Російської імперії.

У XIX столітті історичну назву Литва, яка до того часу використовувалася стосовно сучасних білоруських, українських і литовських територій, з політичних мотивів було закріплено за землями, що становлять сучасну Литовську республіку, яка проголосила незалежність 1918 року. У 1940 та 1944 роках Литву було двічі окуповано й анексовано СРСР. 1991 року Литва відновила незалежність.

Населення

Велике князівство в добу найбільшої своєї могутності (1430 року) охоплювало територію близько 930 тис. км²[47]. 1493 року на землях Великого князівства (850 тис. км²) і Польського королівства мешкало до 7,5 млн осіб, з яких 3,75 млн були русинами (предками сучасних українців і білорусів), 3,25 млн поляків та 0,5 млн власне литовців; на землях князівства проживало до 3,8 млн осіб[47][48].

Економіка

У XIII—XV століттях грошовою одиницею Великого князівства була литовська гривня, напівкруглі стрижні срібла довжиною близько 13 см і вагою від 100 до 110 г. Зливки були витіснені карбованими монетами в середині XV століття[49].

Культура

Мистецтво

Архітектура

Музика

Музичне мистецтво Великого князівства Литовського розвивалося в рамках народної і високої культури. Спочатку найбільший вплив мала народна, а згодом і церковна музика, в 17-му столітті почався активний розвиток світського музичного мистецтва, що вилилося у створення приватних оркестрів та капел. Перший оперно-балетний театр європейського класу з'явився в Несвіжі 1724[50]. П'єси для театру писала дружина Михайла Казимира Радзивілла — Франциска Урсула. У придворній капелі Карла Станіслава Радзивілла служив капельмейстером відомий німецький композитор Ян Давид Голанд. У 18-му столітті в театрі ставилися класичні твори зарубіжних та місцевих авторів.

Театр

Початок театрального мистецтва Великого князівства Литовського лежить в народному театрі з його обрядовими піснями і танцями, де були присутні елементи ігрового дії і театрального перевтілення. Елементи театралізованого дійства є в багатьох календарних і родинно-побутових обрядах. Першими акторами були скоморохи, виступи яких, насичені народними піснями, танцями, прислів'ями та приказками, жартами і трюками, ставали подією будь-якого свята. Пізніше, у 17-му — 18-му століттях, мистецтво скоморохів перетворилося в балагани, мистецтво лялькових театрів — у вертепи. Іноді скоморохи виступали з ведмедями, дресованими в спеціальних школах, найбільш відомою з яких була Сморгонська ведмежа академія. Школа мотузяних стрибунів існувала в Семежеві поблизу Копили.

Освіта

У XIII столітті писемність стала поширюватися серед містян, купців та ремісників. У XIV і особливо в XV столітті в великих маєтках створювалися школи. Розширилося навчання дітей мандрівними вчителями-самоучками («майстрами грамоти»). Курс навчання обмежувався елементарною грамотою. У XVI столітті в містах і містечках Великого князівства Литовського виникли кальвіністські школи, пізніше школи різних католицьких орденів: єзуїтів, василіан, аріан. У XVI—XVII століттях важливу роль в організації освіти зіграли братські школи.

Католицька освіта

Проникаючи в Литву, католики також засновували свої училища. Однією з перших була колегія, заснована королевою Ядвігою для 12 литовців при Празькій академії; потім була заснована Краківська академія, де закінчили курс чимало литовських бояр. Однак і католицькі училища викладали спочатку тодішньою руською літературною мовою. Так, 1454 року було засновано при віленському св. Станіслава катедральному соборі училище для підготовки духовенства. У цьому училищі навчалися і представники світських професій, однак значна частина його випускників призначалася для духовної служби в костелі. В цьому училищі від заснування і до початку XVII століття науки викладалися на латині та староукраїнською мовою. Викладали в костьольних школах не тільки в Литві, але і Жемайтії аж до кінця XVII століття[51].

Протестантська освіта

Кальвіністські школи

Впродовж 1550-х років у Вільні, Бересті, Кейданах, Несвіжі, Біржаї, Клецьку, Дубинках[яких?] виникли кальвіністські громади. До 1560-х років кальвінізм прийняли більшість маґнатів Великого князівства, число громад ширилося. При громадах почали зводити храми, засновуватися школи. У другій половині XVI — на початку XVII століття кальвіністські школи існували в Шилуву, Вітебську, Новогрудку, Орші, Ів'ї, Сморгоні, Заславлі, Ковні, Мінську, Копилові, Плунге, Койданові[джерело?], Любчі, Івенці, Ретавасі і інших місцях.

Особлива увага в школах приділялася релігійному вихованню, проте значне місце приділялося і світським наукам: вивчалися богослов'я, різні мови, риторика, історія, математика, антична поезія, церковний спів. Вчилися 6-10 років. Випускники окремих шкіл отримували знання достатні для вступу до університетів.

Аріанські школи

Аріанство, як протестантська течія в християнстві, з'явилося на початку IV століття в Римській імперії. У XVI столітті ідеї аріанства відродилися у вигляді вчення социніан, прийшли вони і до Великого князівства. Найбільш значні социніанські громади були в Новогрудку, Ів'ї, Несвіжі. При громадах відкривалися школи, найбільш відомі в Ів'ї (Ян Ліциній Намисловський був її ректором впродовж 1585—1593 років), Любчі, Клецьку, Лоську[ru], Несвіжі.

Школи мали 3-5 класів. Крім богослов'я в них вивчалися праці стародавніх філософів, грецьку, латинську, польську та білоруську мови, риторика, етика, музика, арифметика й ін. Вчилися діти не тільки социніан, а й католики та православні.

Православна освіта

Православні братства зазвичай створювалися при православних церквах і монастирях. Одним із багатьох завдань братств було гуртування православних умів щоб видавати полемічну літературу проти Берестейської унії. Львівська братська школа була відкрита 1586 року, в Бересті (1591), Могильові (1590—1592), Мінську (1612), у Києві — у 1615 році (на Подолі). У 1632 році Київська братська школа об'єдналась із лаврською школою, заснованою 1631 року Петром Могилою, і почала існувати як Києво-Могилянська колегія[52].

На чолі школи стояв ректор, вчителі обиралися на зборах братства. Школи об'єднували учнів різних станів, мали 3-5 класів. У них вивчали різні мови, риторику, праці античних мислителів, музику. Давали і деякі пізнання в арифметиці, географії, астрономії.

Вища освіта

26 липня 1400 року польський король Ягайло відновив діяльність Краківського університету, що мало особливе значення не тільки для Польщі, але й для Великого князівства. Допоки не були засновані Кенігсберзький (1544) та Віленський університети (1579), Краківський університет був головною вищою школою для литовської молоді. Ягайло надавав підтримку литовцям, що навчалися в університеті: в 1409 році він доручив виділити будинок для розміщення бідних студентів, особливо тих, які «прибули з Литви і Русі».

Книгодрукування

Започаткував книгодрукування на території Великого князівства Литовського доктор медицини Франциск Скорина з Полоцька. Почав роботу в 1517 році, коли надрукував псалтир у Празі, потім 22 священні книги в перекладі білоруським ізводом церковнослов'янської мови (також існує інша версія, що церковним стилем давньоукраїнської мови). Згодом переніс свою діяльність до міста Вільно, де надрукував 1526 року «Апостол» і «Псалтир».

У Литві свою роботу друкарів після втечі з Москви продовжили і відомі першодрукарі Іван Федорович і Петро Мстиславець. Вони працювали у гетьмана Григорія Ходкевича, який заснував друкарню у своєму маєтку в Заблудові. Першою їхньою книгою було «Учительні євангелія» 1568 року — збірка бесід і повчань з тлумаченням євангельських текстів. 1570 року Іван Федоров видав «Псалтир» і «Часословець», який широко використовувався також і для навчання грамоти.

Першу книгу литовською мовою склав і видав в Кенігсберзі 1547 року Мартінас Мажвідас — «Прості слова катехізису». Книга мала, крім катехізису, віршовану передмову, одинадцять церковних піснеспівів з нотами і перший литовський буквар. У Вільно впродовж XVI—XVII століть діяли будинок друку писаря Меркеліса Пяткявічюса і уродженця міста Йокубаса Моркунаса. Пяткявічюс в своєму будинку друку в 1598 році видав першу протестантську книгу литовською мовою у Великому князівстві[53]. Моркунасом в 1600 році за підтримки воєводи Христофора Радзивілла Перуна видана «Postilla lietuviška…» — найбільший здобуток литовською мовою XVI століття[54].

1629 року професор Віленського університету Константінас Сірвідас підготував перший польсько-латинсько-литовський словник — «Dictionarium trium linquarum» («Словник трьох мов»). Словник неодноразово перевидавався: 1629, 1631, 1642, 1677, 1713. Словник призначався для студентів, які вивчають поетику і риторику; містив близько 14 тис. слів. До середини XIX століття він був єдиним друкованим словником у Великому князівстві (словники литовської мови видавалися також у Пруссії). Сірвідас також видав збірку проповідей (точніше — конспектів або короткого змісту проповідей) «Punktai sakymų» литовською і польською мовами (перше видання 1629, друге 1644 року). Видав коментарі до «Пісні над піснями» і «Послання апостола Павла до ефесян» («Explanationes in Cantica Canticorum Salomonis et in epistolam D. Pavli ad Ephesios»). 1629 або 1630 року Констанітнас Сірвідас підготував і видав першу граматику литовської мови «Ключ до литовської мови» («Clavis linguae lituanicae»; «Lietuvių kalbos raktas»), але це видання не збереглося. 1737 року у Віленському університеті невідомим автором була видана граматика литовської мови «Граматика головної говірки Литовського Князівства» («Universitas lingvarum Litvaniae in principali ducatus ejusde [m] dialecto grammaticis legibus circumscripta …»).

У XVII столітті важливим видавничим центром Великого Князівства Литовського стають Кедайняй. Тут поруч із заснованою 1625 року реформатською школою, з ініціативи Януша Радзивілла 1651 року відкривається видавничий дім. 1653 року в цьому домі уродженцем і бургомістром міста (1631—1666) Степонасом Яугелісом-Возом за допомогою Януша Радзивілла литовською мовою тиражем в 500 екземплярів видається «Knygą nabožnystės krikščioniškos». Книга має першу віршовану дедикацію литовською мовою зі зверненням до Янушу Радзівіллу «Мілостной прийняти цю працю, слухатися Слова Господнього, молиться до Бога, співати милосердно». Це найбільше кальвіністське видання у Великому князівстві. Крім цього видання будинок уславився виданням творів Самуеліса Мінвідаса, Йонасів Божімовскісів (старшого і молодшого), Самуеліса Тамашаускаса, Адама Расіуса (про політику і права в торгівлі).

Релігія

Слов'янське населення у великому князівстві не зазнавало значних утисків на релігійному ґрунті, литовські володарі були толерантними до православної віри[13]. Утім при переході на бік Москви князі Шем'ячичі і Можайські (1500), Глинські (1508) посилались і на релігійні утиски з боку католиків[13]. Також тоді ширились чутки про намагання шляхти насильно покатоличити холопське населення, що не витримує історичної критики[13]. Темпи поширення католицизму на руських землях були досить незначні, а утвердження Флорентійської церковної унії 1439 року було певною мірою формальне[13][55]. Втім ця унія спровокувала розкол у Київській митрополії 1460 року[13]. Новостворена митрополія, що об'єднувала литовсько-руські й галицькі єпископії, з 1467 року знову опинилася під контролем Константинопольського патріархату[56]. Особливістю релігійного життя у Великому князівстві було широке втручання світських осіб у життя православної церкви (право патронату)[13].

Князя Ольгерда називали в Константинополі «великим королем вогнепоклонників», бо він лишався поганином. Але православ'я поширилося серед литовців і навіть у княжій родині. Брат Ольгерда Любарт приймає православне хрещення з іменем Дмитро. Після смерті Юрія ІІ Болеслава волинські бояри 1340 року обрали Любарта на князя Волині й Галичини (1340—1386). Тим часом Галичину, Холмщину й Західну Волинь завоював польський король Казимир. Любарт зберіг Луцьку землю, він спорудив мурований замок у Луцьку, збудував храми. За його правління Волинь цілком зберігала український характер.

1352 року тирновський патріярх Феодосій ІІ поставив для Києва митрополита Феодорита, мотивуючи це переходом митрополита Феогноста до Москви. Але Константинополь домігся скасування такого рішення через неканонічність втручання Болгарської церкви до внутрішніх справ чужої юрисдикції.

Князь Ольгерд клопотався про поставлення свого родича ченця Романа на митрополита Київського. Але в Царгороді згодилися лише на поставлення його митрополитом Литви й Волині з 1354 року, а Київським митрополитом з другою кафедрою в Москві призначили 1353 року володимирського єпископа Олексія Бяконта. Митрополит Роман (1354—1361) боровся за поширення свого впливу на всю територію України, Білорусі та Литви. Він мав кафедру в Новогрудку, але згодом оселився в Києві. Підлягали митрополитові Романові Полоцька й Туровська єпархії, а згодом і митрополія «Малої Росії», тобто Галичини. Після смерті Романа його митрополія перейшла під владу митрополита Олексія. Який активно підтримував процес консолідації російських земель довкола Москви, а за союз з Литвою відлучив від церкви князів Тверського й Смоленського.

Великий князь литовський знов звернувся до Константинополя, погрожуючи переходом України й Білорусії до католицизму, якщо для них не буде висвячено окремого митрополита. Вселенський патріярх 2 грудня 1375 року висвятив кандидатуру Ольгерда, болгарського ієромонаха Кипріяна на кафедру Київського митрополита. Той прибув до Великого князівства 1373 року як представник Константинопольського патріарха і деякий час жив в Україні. Він був високоосвіченою людиною, залишив кілька послань, а також переписаних власною рукою книг. Митрополит перекладав церковнослов'янською мовою твори Отців церкви, виправив переклад Псалтиря, дбав про унормування перекладів богослужбових книг. Кипріян запровадив в Україні літургійну реформу патріярха Філофея, внаслідок чого в Україні з'явився переклад константинопольської редакції Єрусалимського уставу й відповідний комплекс богослужбових книг[57]. Нова редакція тексту Святої Літургії з'явилася в Греції в другій половині ХІІІ століття. Філофей у другій половині XIV століття прийняв цю редакцію в тому вигляді, як її вживали на Афоні, узгодив зі звичаями Константинопольської патріяршої церкви й запровадив відповідний служебник до використання. Переклавши служебник патріярха Філофея церковнослов'янською мовою, митрополит Кипріян не заборонив і попередніх церковних книг. Тому протягом тривалого часу співіснували дві відмінні редакції літургії.

Юрисдикція митрополита Кипріяна поширювалася на територію Великого князівства Литовського, після смерті ж митрополита Олексія 1378 року і на Московську державу. Щоправда, перша поява митрополита Кипріяна в Москві була невдалою: московський великий князь Дмитро мав власного кандидата на зміну, свого духівника Михаїла Митяя. Тому митрополита Кипріяна москвини заарештували, протримали в ув'язненні, а потім вигнали геть. Однак дорогою до Константинополя російський кандидат у митрополити раптово помер. Тому на митрополита Київського і Великої Русі 1380 року було висвячено архимандрита Пимена, що їхав у супроводі кандидата. Його несподівану появу в Москві зустріли неоднозначно, а патріярший собор засудив Пимена й визнав Кипріяна єдиним митрополитом Русі. І вже 1389 року митрополит Кипріян поєднав під своєю владою всю територію історичної Київської митрополії. Російська частина Київської митрополії прийняла Кипріяна за свого митрополита, але водночас митрополит Кипріян опинився під впливом великого князя Московського.

Тим часом 14 серпня 1385 року Кревському замку[c] була укладена Кревська унія. Польське королівство й Велике князівство Литовське об'єдналися в спільну державу через шлюб великого князя Ягайла з польською королевою Ядвігою. Ягайло прийняв католицизм, був коронований на короля об'єднаної держави й зобов'язався поширювати в ній католицьку віру. Управління Великим князівством лишалось до його смерті за Вітовтом, людиною досить індиферентною релігійно. Сам Вітовт спершу був православним, але 1386 року був навернутий у католицтво, потім повернувся до православ'я, але помер католиком. Він відмовлявся насаджувати католицизм, але прагнув політично унезалежнити Київську митрополію від впливу Московського князівства, з яким доходить до війни.

Після смерті Кипріяна 1406 року князь Вітовт посилає до Константинополя полоцького єпископа Фотія, грека, для поставлення в митрополити, який поставляється 1407 року на кафедру митрополита Київського і всієї Русі з поширенням юрисдикції на Москву. Вітовт прийняв митрополита Фотія лише за умови, що він житиме в Києві та дбатиме про Православну Церкву в Литві. Але Фотій не додержав свого слова й пробув у Литві не більше місяця, потім же переселився до Москви. Тоді Вітовт 1414 року посилає до Царгорода посольство з проханням поставити на Київську митрополію вченого ієромонаха Григорія Цамблака, болгарина, племінника митрополита Кипріяна. Під впливом Москви патріярх не тільки не виконав прохання князя, але й позбавив ієромонаха Григорія священичого сану й анафемував його. Тоді князь Вітовт скликав 1415 року в Новогрудку помісний собор, де зібралися єпископи полоцький, смоленський, чернігівський, луцький, володимир-волинський, турівський, перемиський та холмський, православні князі й бояри. Собор, посилаючись на прецедент з обранням митрополита Климента Смолятича 1147 року, обрав на митрополичий престол Григорія Цамблака (1415—1419/1420). Григорій на той час перебував у Тирново, центрі болгарської церкви, котра ще в 1185 році за часів Другого Болгарського царства відновила свою незалежність від Константинополя.

Після початку правління Сигізмунда II Августа в Польщі настала повна релігійна терпимість. За його правління панівною релігією у Великому князівстві Литовському став кальвінізм, верхівка захоплювала костели, церкви, які перетворювала у кальвінські збори[58].

Спроби відновлення

Велике князівство Литовське намагалися відновити після його зникнення кілька разів. Ідею створення спеціальної провінції із західних провінцій Росії висловив сенатор М. К. Огінський у квітні 1811 року. Планувалося зробити об'єднання на території восьми губерній Російської імперії: Вільнюської, Волинської, Гродненської, Вітебської, Могилівської, Мінської, Київської, Подільської губернії, а також Білостоцької області і Тарнопольського повіту. Метою російського імператора Олександра I було нейтралізувати профранцузький вплив у колишніх «польських провінціях». Подібні плани були і з французького боку. Велике князівство Литовське — держава, що була створена 1812 року, після звільнення території Литви та Білорусі від Російської імперії військами Наполеона І.[59] Французькі війська 28 червня 1812 р вступили до Вільно. Першим в місто під біло-червоно-білим прапором увійшов уланський полк князя Домініка Радзивілла. У Вільно 1 липня 1812 Наполеон підписав декрет про відновлення Великого князівства Литовського в межах Мінської, Віленської, Гродненської губерній і Білостоцького округу. За декретом була створено Тимчасовий уряд ВКЛ. Ліквідовано у тому ж 1812 році після поразки Наполеона.[60]

До Революції в Російській імперії на території Білорусі та Литви поширилася ідеологія крайовців (Крайовци). Вона була патріотичним прагненням значної частини місцевих дворян та інтелігенції протистояти перетворенню своєї землі у звичайне передмістя Росії чи Польщі, була спробою зламати провінціалізацію литовсько-білоруських губерній (колишніх земель ВКЛ) — спробою перетворити їх на незалежний політично та культурно край, спроба протистояти русифікації. Після революції у 1918 році розроблявся проект Великого князівства Литовського та Білоруського концервативними політичними силами Білорусі на чолі з Едвардом Войніловичем.[61]

Ідея об'єднаної Литви, Білорусі та України політично чи ідеологічно не зникла і у новітні часи. Існують проекти, що фактично збігаються з кордонами ВКЛ, такі як Балто-Чорноморська вісь. Перший прем'єр-міністр Литовської Республіки, Казиміра Прунскене: «Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс — не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі».[62]

Вона розцінюється проросійськими силами, як спроба створити буферного «санітарного» поясу між Росією та Європою. Наприклад, президент Білорусі Лукашенко під час протестів 2020 року заявив про намагання активістами створити живий ланцюг від Вільнюса до Києва. «Я це вже проходив після розпаду Радянського Союзу, коли була спроба створення Балто-Чорноморського регіону — санітарної зони: три балтійські держави, Білорусь, Україна, щоб відокремити Росію від Заходу».[63]

Див. також

Примітки

  1. Північні русини поступово засвоїли самоназву «литвини» — сучасні білоруси; південні русини — сучасні українці.
  2. Сучасне місто Новогрудок Гродненської області Білорусі.
  3. епер село Сморгонського району Ґродненської області

Джерела

  1. а б в Русина О. В. Міндовг // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  2. а б Грыцкевіч А., 2007, с. 7-33
  3. Гайба М. Новагародак // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мінск: БелЭн, 2007. — Т. 2 (К — Я) — С. З57 — ISBN 978-985-11-0394-8
  4. История Литвы / Эйдинтас А., Бумблаускас А., Кулакаускас А., Тамошайтис М. // Вильнюс: Eugrimas, 2013. — С. 22 — ISBN 978-609-437-207-0
  5. Irena SZCZEPANKOWSKA (Polska), Języki prawa w państwie polskolitewskim (od XVI do XVIII wieku) z perspektywy komunikacji międzykulturowej i praktyk translatorskich. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 November 2018. Процитовано 6 November 2018. 
  7. О языке великих князей литовских и знати ВКЛ до XV в. и дальнейших судьбах литовского языка. Архів оригіналу за 21 December 2015. Процитовано 19 December 2015. 
  8. Lietuvių kalba: Poreikis ir vartojimo mastai(XV a. antra pusė — XVI a. pirma pusė). Архів оригіналу за 3 March 2016. Процитовано 19 December 2015. 
  9. Ясь О. В. Підляшшя // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  10. Кяупа Зигмантас. Вільнюс // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  11. Блануца А. В., Ващук Д. П. Литовська метрика // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  12. [Gloger, Z. Geografia historyczna ziem dawnej polski, 1900. S. 271.]
  13. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам Русина О. В. Велике князівство Литовське // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  14. Котляр М. Ф. Тевтонський Орден // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  15. Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  16. Ясь О. В. Чорна Русь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  17. Плахонін А. Г. Батий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  18. Русина О. В. Гедимін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  19. Ігор Литвин. «Загублений світ. Окремі сторінки білоруської історії» (редакція 2013) Литва і Русь. Архівовано 22 December 2015 у Wayback Machine.
  20. Шабульдо Ф. М. Любарт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  21. а б Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я. Ольгерд // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  22. а б в Плахонін А. Г. Рюриковичі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  23. а б Галенко О. І. Золота Орда // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  24. Михайловський В. М. Ягайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  25. Шабульдо Ф. М. Кревська унія 1385 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  26. Русина О. В. Острівська угода 1392 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  27. а б в Шабульдо Ф. М. Вітовт (Вітаутас) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  28. Шабульдо Ф. М. Битва на Ворсклі 1399 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  29. Шабульдо Ф. М. Віленсько-Радомська унія 1401 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  30. Шабульдо Ф. М. Грюнвальдська битва 1410 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  31. Шабульдо Ф. М. Городельська унія 1413 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  32. Русина О. В. Свидригайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  33. Русина О. В. Сигізмунд Кейстутович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  34. а б Русина О. В. Казимир IV Ягеллончик // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  35. Михайловський В. М. Ягеллони // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  36. Пани-рада // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  37. Гурбик А. О. Судебник Казимира IV 1468 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  38. а б Гурбик А. О. Статути Великого князівства Литовського // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  39. Михайловський В. М. Ян-Ольбрахт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  40. Ващук Д. П. Сигізмунд I Старий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  41. Блануца А. В. Сигізмунд ІІ Август // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  42. Кучкин В. А. Велике князівство Московське // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  43. Русина О. В. Глинський Михайло Львович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  44. Русина О. В. Лівонська війна 1558–1583 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  45. Мицик Ю. А., Хинчевська-Геннель Т. Люблінська унія 1569 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  46. а б Вінниченко О. О. Річ Посполита // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  47. а б Letukienė, N., 2003, с. 182
  48. Pogonowski, Iwo, 1989, с. 92
  49. (лит.) Duksa Zenonas, Pinigai ir jų apyvarta. // Volkaitė-Kulikauskienė, Regina. Lietuvių materialinė kultūra IX—XIII amžiuje. — Vilnius: Mokslas, 1981. — P.107, 121.
  50. Несвіж. Столиця Радзивіллів Архівовано 16 July 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  51. Козловский И. Судьбы русского языка в Литве и на Жмуди. // «Вестн. Зап. России» — 1869. — Т. IV, Кн. 10, Отд. II, С. 1−16; Кн. 11, С. 45−63; Кн. 12, С. 85−111.
  52. Загарбання українських земель сусідніми державами. Довідник школяра — кращі шкільні уроки по всім предметам. lessons.com.ua. Архів оригіналу за 2019-02-28. Процитовано 2019-02-27. 
  53. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Petkevičius не вказано текст
  54. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Lukšaitė не вказано текст
  55. Зема В. Є. Флорентійська церковна унія 1439 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  56. Яроцький П. Л. Константинопольський патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  57. Пентковский А. М. Об особенностях некоторых подходов к реформированию богослужения // Православное богословие на пороге третьего тысячелетия / Материалы Богословской конференции Русской Православной Церкви (Москва, 7–9 февраля 2000 года). — М., 2000. — С. 331—332.
  58. Огієнко І. Українська церква.— К.: Україна, 1993.— 284 с.— C. 90-92. ISBN 5-319-01166-0
  59. Лукашевич А. М. Проекты восстановления Речи Посполитой и Великого Княжества Литовского и их место в военно-стратегическом планировании Российской империи (1810—1812 гг.) // Внешняя политика Беларуси в исторической ретроспективе: Материалы международной научной конференции. — Минск: «Адукацыя і выхаванне», 2002. — С. 46—59.
  60. Януш Івашкевіч, Litwa w roku 1812, Варшава, 1912
  61. Казакевіч, А. Вялікае Княства Літоўскае як ідэалагічная рэальнасць.
  62. Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 1). bintel.com.ua. Процитовано 2020-08-18. 
  63. Лукашенко доручив силовикам не допустити створення «живого ланцюга» від Вільнюса до Києва. www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-08-16. 

Література

Загальні праці

  • Русина О. В. Велике князівство Литовське // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 460. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Велике князівство Литовське // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  • Литовсько-Руська держава // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 838. — 1000 екз.
  • (біл.) Грыцкевіч А. Вялікае княства Літоўскае // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі У 2 т / рэд. Г. П. Пашкоў і ін. — М. : БелЭн, 2007. — Т. Т. 1 : А — К. — ISBN 978-985-11-0393-1.
  • Україна: литовська доба 1320—1569 К.: Балтія-Друк, 2008, ISBN 966-8137-30-2
  • История Европы. — Т. 3. — М., 1993
  • История Литовской ССР. — Т. 1. — Вильнюс, 1978
  • Пичета В. И. Белоруссия и Литва в XV—XVI вв. — М., 1961
  • Україна — Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — К., 1993
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Розділ про південно-західний кордон Литовського князівства у 16 ст.: Скальковский А. А. Опыт статистического описания. — Ч.1. С.10; Jablonowski A. Pisma. — T.3. — S.81; Житецкий И. Смена народностей в Южной России // Киев. старина. — 1884. — Т.10. — С.8-12.; История СССР с древнейших времен до наших дней. В 12 т. — М., 1966. — Т.2. — С.409.
  • Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku / J. Wolff. — Warszawa, 1895. — 698 s.
  • Історія титулів литовських володарів
  • Шаланда Аляксей. «Таямнічы свет беларускіх гербаў».
  • Василенко Н. Литовско-Русское государство // Энц. словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1896. — Т. XVII. — С. 818—827;
  • Гуслистий К. Нариси з історії України. Випуск ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею. — К.: Вид-во АН УРСР, 1939. — 198 с.;
  • Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. К., 1998.
  • Україна і Литва в XIV—XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В. А.; авт. кол.: Берковський В. Г., Блануца А. В., Ващук Д. П., Гурбик А. О., Черкас Б. В. — Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 256 с.;
  • Уривалкін О. М. Історія України (середина ХІІІ — середина XVII ст.): Навчальний посібник. — К., 2005;
  • Заруба В. М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Істина, 2006;
  • (рос.) Рыбаков Б. А. Великое княжество Литовское, Украина, Белоруссия // История СССР с древнейших времен до конца XVIII века. — М. : Высшая школа, 1975.
  • Бычкова М. Е. Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. М., 1996;
  • Кромм М. М. Меж Русью и Литвой: пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV — первой трети XVI. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Квадрига, 2010. — 318 с.;
  • Яблонскис К. История государства и права Литвы. — Вильнюс, 1972;
  • Гудавичюс Э. История Литвы. Т.1. С древнейших времен до 1569 года. Пер. с литовского Г. И. Ефремова. М.: Фонд им. И. Д. Сытина. Baltrus, 2005. — 680 с.;
  • Ермаловіч М. Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае / М. Ермаловіч. — Мн.: Беллітфонд, 2000. — 448 с.;
  • Дземидович О. Велике князівство Литовське під час інтервенції Речі Посполитої в Російську державу 1609—1618 рр. // Український історичний збірник. — К., 2010. — Випуск 13. — С. 68—83;
  • Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. У 2 т. — 2-ге выд. — Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2007. — Т. 1—2;
  • Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. Т. 3. Дадатак (А — Я). — Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2010;
  • Василенко В. О. Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569 р.) в східнослов'янських історіографіях ХІХ — першої третини ХХ ст.: Монографія. — Д.: НГУ, 2006. — 659 с.;
  • Бондарук Т. І. Західноруське право: дослідники і дослідження (Київська історико-юридична школа). — К., 2000. — 158 с.
  • Михальченко С. И. Киевская школа в российской историографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). М.; Брянск, 1997.
  • Столяров А. М. История Великого княжества Литовского в отечественной историографии ХІХ — начала ХХ века. Автореферат дисс. …. к.и.н. по специальности 07.00.09 «историография, источниковедение и методы исторического исследования». — Казань: Казанский гос. ун-т, 2008. — 24 с.
  • Кириченко К. Історія Великого князівства Литовського в українській історіографії 1991—2003/4: основні тенденції // Ruthenica. — 2005. — № 4. — С. 215—229.
  • Маложон О. І. Історіографія та джерела дослідження правової культури литовсько-польського періоду (XIV—XVI ст.) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2011. — № 4. — С. 212—216;
  • Дячок О. Право Великого Князівства Литовського та українських земель у його складі на сторінках українських юридичних видань (1991—2007) // UKRAINA LITHUANICA. — 2009. — Т. 1. — С. 176—196.
  • Błachowska K. Wiele historii jednego państwa. Obraz dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego do 1569 roku w ujęciu historyków polskich, rosyjskich, ukraińskich, litewskich i białoruskich w XIX wieku / K. Błachowska. — Warszawa: Neriton, 2009. — 410 s. (Блаховська К. «Багато історії однієї держави. Образ минулого Великого князівства Литовського до 1569 р. у трактуванні польських, російських, українських, литовських і білоруських істориків XIX ст.» — Варшава: Neriton, 2009. — 410 с.);
  • Руда Оксана. Інтерпретація історії Великого князівства Литовського у слов'янській історіографічній традиції XIX ст. // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість — С. 331—338.
  • (лит.) Letukienė, Nijolė; Gineika, Petras. Istorija, Politologija: Kurso santrauka istorijos egzaminui. — Vilnius : Alma littera, 2004. — 343 с. — ISBN 9789955084648.
  • (англ.) Pogonowski, Iwo. Poland: A Historical Atlas. — NY : Dorset House Publishing, 1989. — ISBN 978-0-88029-394-5.

Державний механізм та суспільний устрій

  • Антоновичъ В. Б. Очеркъ исторіи Великаго княжества Литовскаго до половины XV столетія. — Выпуск І. — К., 1878;
  • Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410). — Спб, 1885;
  • Барбашев А. Очерк литовско-русской истории: Витовт — последние двадцать лет княжения (1410—1430). — Спб., 1891;
  • Баранович О. І. Нариси магнатського господарства на півдні Волині у XVIII ст. // Студії з історії України. — 1926. — Т. І. . С.1-90; 1930. . Т.3. . С.61-116; Окр.вид.: К., 1926;
  • Барвінський О. Історія Руси. — Ч. ІІІ. Русь під пануванням Литви і Польщі, аж до сполучення тих держав під володінням Ягайлонів — Л., 1880. — 84 с.;
  • Барвінський Б. Жиґимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський. (1432—1440). Історична монографія. — Жовква, 1905; Беднов В. А. Православная церковь в Польше и Литве. (По Volumina legum). — Екатеринослав, 1908. — 511 с.;
  • Білецька О. В. Поділля на зламі XIV—XV ст.: до витоків формування історичної області. — Одеса, 2004. — 416 с.;
  • Брянцев П. Д. История Литовского государства с древнейших времен. — Вильна, 1889. — 659 с.;
  • Брянцев П. Д. Очерк древней Литвы и Западной России. — Вильна, 1891. — 150с.;
  • Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — К., 1885. — 192 с.;
  • Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского Статута. М., 1892;
  • Леонтович Ф. И. Очерки истории литовско-русского права: Образование территории Литовского государства. СПб., 1894;
  • Любавский М. К. Литовско-русский сейм. М., 1900;
  • Максимейко Н. А. Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. Х., 1902;
  • Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. — Т. 1. — Литовский период. — Одесса: Типография «Техник», 1912. — 599 с.
  • Любавский М. К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1910;
  • Лаппо И. И. Великое княжество Литовское во второй половине 16 столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911;
  • Пичета В. И. История Литовского государства до Люблинской унии. Вильно, 1921;
  • Пичета В. И. Феодальное поместье в XV—XVI в. в Великом княжестве Литовском / В. И. Пичета // Ученые записки Института славяноведения. — Т. 4. — М., 1951. — С. 242—326;
  • Пресняков А. Е. Лекции по русской истории, т. 2, ч. 1. М., 1939;
  • Пашуто В. Т. Образование Литовского государства. М., 1959;
  • Смирнов М. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею — Одесса, 1868. — Ч. І. — 259 с.;
  • Столбуненко М. М. Державний лад українських земель у складі Литви та Польщі / В кн.: Історія державності на землях України: Експериментальний підручник// За загальн. ред. Бандурки О. М., Ярмиша О. Н. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. — С. 99—142;
  • Черкас Б. В. Політико-адміністративний устрій Великого князівства Литовського й українських васальних князівств // В кн.: Історія державної служби в Україні. Т. 1. — К., 2009. — С. 73—94;
  • Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К.,1987;
  • Дворниченко А. Ю. Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века): Очерки истории общины, сословий, государственности. СПб., 1993;
  • Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4—6. К., 1993—1995;
  • Ярушевич А. Ревнитель православия, князь Константин Иванович Острожский (1461—1530) и православная литовская Русь в его время. — Смоленск, 1896. — 249 с.;
  • Яковенко, Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центр. Україна). — К. : Наук. думка, 1993. — 411 с. (2-ге вид. — К.: Критика, 2005).

Економіка

  • Довнар-Запольский М. В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. — Т. 1. — К., 1901;
  • Пичета В. И. Аграрная реформа Сигизмунда — Августа в Литовско-Русском государстве. — М.: Изд -во АН СССР, 1958. — 548 с.;
  • Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI—XVIII вв. — К., 1914;
  • Клименко Ф. Цехи на Україні. — К., 1929.

Правова система

  • Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. — Т. І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. — Одеса, 2002. — 464 с.
  • Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. — Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. — Одеса, 2003. — 560 с.
  • Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. — Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року. У 2 кн. — Кн. 2 / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. — Одеса, 2004. — 568 с.
  • Судебник Казимира (1468) / Отв. ред. А. Тила. — Вильнюс, 1967. — 32 с.
  • Законодательные акты Великого княжества Литовского XV—XVI вв. : [Сб. материалов] / Ленинград. Гос. ун‐т им. А. С. Бубнова. Ист. фак.; Подгот. к печати и предисл. И. И. Яковкина. — Л. : Гос. соц.‐экон. изд‐во. Ленинград. отд‐ние, 1936. — 152, [3] с.
  • Демченко Г. В. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях. — Ч. 1. — К., 1894.
  • Ковальова С. Г. Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського: Монографія. — Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2008. — 200 с.
  • Гурбик А. О. Луцький трибунал // В кн.: ЕІУ. — Т. 6. — К., 2009. — С. 317;
  • Сас П. М. Коронний трибунал// В кн.: ЕІУ. — Т. 5. — К., 2008. — С. 178—179;
  • Гурбик А. О. Люблінський трибунал // В кн.: ЕІУ. — Т. 6. — К., 2009. — С. 382;
  • Коваленко Л. Право Великого князівства Литовського та його вплив на становлення українського права // Юридична Україна. — 2004. — № 2 (14). — С. 91-95.
  • Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века // Журнал Министерства народного просвещения. — 1897. — Июнь.
  • Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века // Журнал Министерства народного просвещения. — 1899. — Август.
  • Лаппо И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии // Журнал Министерства народного просвещения. — 1908. — Январь.
  • Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй пол. XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик. — Юрьев, 1911. — 624 с.
  • Лащенко Р. Лекції по історії українського права. — Ч. ІІ. Литовсько-польська доба. — Вип. 1. Пам'ятники права. — Прага, 1924. (перевидання: К.: Україна, 1998)
  • Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России. — Ч. 1. Боярская дума Древней России. — Томск, 1903.
  • Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России. — Ч. 2. — Рада Великого княжества Литовского. — Томск, 1912.
  • Падох Я. Суди і судовий процес старої України: нарис історії. — Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. — Львів, 1990.
  • Попов Г. Луцький Трибунал 1578 р. // Праці комісії для виучування західньо-руського та вкраїнського права. — Вип. І. — К., 1925.
  • Сердюк В. Найвищий судовий орган в українських землях за часів їх перебування у складі Литви, Польщі та Речі Посполитої (XIV — середина XVII ст.) // Право України. — 2006. — № 3. — С. 124—126.
  • Спрогис И. Земские суды Великого княжества Литовского // Акты, изданные Виленскою Археографическою комиссией. — Т. XVII. Вступит. статья. — Вильна, 1890.
  • Сокальська О. В. Становлення підкоморського суду в Україні (друга половина XVI ст.) // Держава і право. — К., 2002. — Вип. 15. — С. 78-85.
  • Сурилов А. В. Общественно-политический строй и право Великого княжества Литовского. — Кишинёв, 1961.
  • Юхо И. А. Основные черты судоустройства и судопроизводства по Статуту Великого княжества Литовского 1529 года / Юхо И. А. // Первый *Литовский Статут 1529 года. — Вильнюс, 1982.
  • Ясинский М. Материалы для истории судоустройсва и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. Акты о копных и панских судах. — Т. 1. — К., 1897. — 703 с.
  • Ясинский М. Очерки по истории судоустройства в Литовско-Русском государстве. Главный Литовский Трибунал. Его происхождение, организация и компетенция. — Вып. 1. — К., 1901. −253 с.
  • Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. — К., 1894. — 207 с.

Магдебурзьке право

  • Багалій Д. Магдебурзьке право в Лівобережній Україні. — Львів, 1990;
  • Владимирський-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения. — 1868. — Ч. СХХХІХ. — С. 467—554, 720—806; Ч. CXL. — С. 519—586; Його ж. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. — Львів, 1904. — Ч. 2. — С. 3-308;
  • Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI — початок XVII ст.). — Львів, 2002. — 255 с.
  • Грицкевич А. П. Частновладельческие города Белоруссии в XVI—XVIII вв. (социально-экономическое исследование истории городов). Мн., «Наука и техника», 1975. — 248 с.;
  • Каманин И. Из истории городского самоуправления по магдебургскому праву// Университетские известия. — 1885. — № 2. — С. 52-64.
  • Кобилецький М. М. Магдебурзьке право в Україні: (XVI — перша половина XIX ст.): іст.-прав. дослідження / М. М. Кобилецький. — Л.: ПАІС, 2008. — 405 с.;
  • Кобилецький М. Магдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV — перша половина XIX ст.). — Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. — Львів, 2010. — 40 с.
  • Кистяковский А. Ф. К вопросу о Магдебургском праве// Права, по которым судится малороссийский народ 1743. — К., 1879. — С. 83-110;
  • Резніков А. В. Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис). — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. — 208 с.
  • Тарановский Ф. В. Обзор памятников Магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи. Историко-юридическое исследование / Тарановский Ф. В. — Варшава, 1897.
  • Білоус Н. Київ наприкінці XV — у першій половині XVII століття. Міська влада і само- врядування. — К., 2008. — 360 с.
  • Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С. Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання. — К., 2010.
  • Вовк О. Й. Уставні земські грамоти — джерело українського міського права XIV століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2011. — Випуск № 88. — С. 19—23.
  • Гошко Т. Д. Штрихи до сучасної української історіографії історії міст на маґдебурзькому праві в Україні // Історіографічні дослідження в Україні. — К.: НАН України. Інститут історії України, 2011. — Вип. 21. — С. 124—165 (продовження — Випуск 22).

Кримінальне право

  • Максимейко Н. А. Источники уголовных законов Литовского Статута. — К., 1894;
  • Максимейко Н. А. Русская правда и литовско-русское право. — К., 1904;
  • Малиновский И. О. Учение о преступлении по Литовскому Статуту. — К., 1894;
  • Демченко Г. В. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях. — Ч. 1. — К., 1894;
  • Mikalauskas, Antanas. Das Strafrecht der drei Litauischen Statute von 1529, 1566 und 1588. — Kaunas: Verlag J.Karvelio Prekybos Namai, 1937.
  • Андрюлис В. Уголовное право и процесс в Литве XV ст. //Socialistinė teisė. — 1974. — № 4;
  • Довнар Т. И., Шелкопляс В. А. Уголовное право феодальной Беларуси (XV—XVI вв)/ Учебн. Пособие. — Мн., 1995;
  • Терлюк І. Я. Огляд історії кримінального права України: Навчальний посібник. — Львів: Ліга — Пресс, 2007. — 92 с.;
  • Слуцька Т. Розбій, грабіж та крадіжка за трьома редакціями Литовського статуту // Юридична Україна. — 2006. — № 8. — С. 23-25.
  • Сеньків Ю. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти особи на українських землях у законодавстві Великого князівства Литовського // Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис. — 2009. — № 5. — С. 15—20;
  • Сеньків Ю. В. Регулювання кримінально-правових відносин у єврейських громадах на українських землях в складі Великого князівства Литовського// Держава і право. — Випуск 45. — Юридичні та політичні науки. — С. 171 −177;
  • Сеньків Ю. В. Поняття та види злочинів у праві Великого князівства Литовського // Часопис Київського університету права. — 2008. — № 4. — С. 77—82;
  • Макаренко О. В. Види злочинів за Литовським Статутом 1588 р. // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПСУ. Серія: Право та державне управління. — 2011. — № 1. — С. 38—43.
  • Коваль Т. Ф. Система майнових покарань Литовського Статуту 1529 р. та Судебника 1550 р.: порівняльно-правове дослідження // Держава і право. — 2010. — Випуск 50. — С. 128—134;
  • Марисюк К. Б. Головщина як вид майнових покарань за Литовськими статутами 1529, 1566, 1588 рр. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності — 2009. — № 4. — С. 19-24;
  • Марисюк К. Б. Нав'язка як вид майнового покарання за Литовськими статутами// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2010. — № 3. — С. 30-36;
  • Шаломєєв Є. В. Розвиток поняття злочину у кримінальному праві України (Х — кінець XVII ст.) // Держава і право. — К., 2002. — Вип. 16. — С. 62-64;
  • Ященко О. Розвиток інституту співучасті в деяких «державних злочинах» у період від «Руської Правди» до Литовських статутів // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 9. — С. 135—139;
  • Пальченкова В. М. Еволюція тюремного ув'язнення в трьох редакціях литовських статутів // Держава та регіони. Серія «Право». — 2011. — № 2. — С. 17-23;
  • Єпур М. В. Загальні принципи призначення покарання у писаному литовсько-руському праві XVI ст. // Держава і право. — Випуск 53. — Юридичні та політичні науки. — С. 158—163;

Посилання