Відмінності між версіями «Вертольотоносець»
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Іванко1 (обговорення | внесок) м (суміш розкладок за допомогою AWB) |
м (r2.7.3) (робот додав: es:Portahelicópteros) |
||
| Рядок 52: | Рядок 52: | ||
[[el:Ελικοπτεροφόρο]] |
[[el:Ελικοπτεροφόρο]] |
||
[[en:Helicopter carrier]] |
[[en:Helicopter carrier]] |
||
[[es:Portahelicópteros]] |
|||
[[fr:Porte-hélicoptères]] |
[[fr:Porte-hélicoptères]] |
||
[[it:Portaelicotteri]] |
[[it:Portaelicotteri]] |
||
Версія за 17:58, 9 січня 2013
Вертольотоно́сець — різновид авіаносців, спеціально призначений для несення вертольотів, і тому не має катапульт, посадкових тросів і іншого устаткування для зльоту і посадки літаків. Як правило, одночасно є протичовновим, або десантним кораблем. Може мати в складі авіакрила кілька літаків з вертикальним або коротким зльотом.
Різновиди вертольотоносців:
- Універсальний десантний корабель
- Протичовновий авіаносець
- Протичовновий крейсер
- Крейсер-вертольотоносець
В СРСР вертольотоносці будувалися як протичовнові крейсери, було побудовано два вертольотоносні протичовнові крейсери проекту 1123 "Кондор": "Москва" й "Ленінград" В США більші десантні кораблі оснащені вертольотами для висадки й прикриття десанту.
Протичовнові Крейсери
Бурхливий розвиток підводних сил після Другої світової війни викликало необхідність посилення протичовнових сил. Особливе значення це набуло до початку 60-х рр., коли на бойове патрулювання стали виходити атомні підводні човни з балістичними ракетами. Одним зі шляхів вирішення питання вважалося уведення в бойовий склад флотів спеціальних вертольотоносних кораблів здатних вести ефективний пошук підводних човнів на великій відстані від берега. США мали більше спеціалізованих протичовнових авіаносців і не мали потреби в будівництві спеціальних кораблів такого типу, тому крейсери-вертольотоносці з'явилися у флотах європейських країн і СРСР.
Європейські крейсери-вертольотоносці
Першим кораблем - протичовновим вертольотоносцем став французький крейсер "Jeanne d'Ark", що вступив у лад в 1964 р. і здатний також діяти як десантний вертольотоносець і навчальний корабель. У тому ж році Італійський флот одержав два крейсери типу "Caio Duilio", а пізніше їхню збільшену версію "Vittorio Veneto". Останній міг приймати на борт до 9 протичовнових вертольотів. Британський флот в 1964-69 р. переобладнав три чисто артилерійських крейсери типу "Tiger" у крейсери-вертольотоносці, що приймали 4 вертольоти. Оцінка цього типу кораблів виявилася настільки висока, що й майбутні легкі авіаносці типу "Invincible" спочатку теж повинні були стати крейсерами-вертольотоносцями з авіагрупою із шести літаків[1].
Радянські крейсери-вертольотоносці
Перші пропозиції по будівництву крейсерів-вертольотоносців були висунуті в 1958 р. як спроба врятувати від переробки на металобрухт майже готових крейсерів проекту 68-біс за рахунок їхньої перебудови в кораблі із протичовновим озброєнням. Однак розміри крейсерів здалися тоді командуванню ВМФ надмірними й розробка проекту 1123 "Кондор" почалася в 1960 р. з "чистого аркуша"[2]. Перший крейсер проекту "Москва" вступив у лад в 1967 р. і виявився досить ефективним для цілей ПЧО завдяки наявності 14 протичовнових вертольотів і потужної ГАС. Другий крейсер "Ленінград" увійшов до складу флоту через два роки. Всю свою службу кораблі провели в складі Чорноморського флоту, діючи звичайно в акваторії Середземного моря. Спочатку передбачалося побудувати серію з 12 крейсерів даного типу, але різкий ріст бойових можливостей атомних ракетних ПЧ, особливо в плані дальності стрільби балістичними ракетами змусив обмежитися двома кораблями. Будівництво третього крейсера проекту 1123 було скасовано в 1968 р. ще до закладки. Проте , "Кондори" зіграли важливу роль у розвитку вітчизняних авіанесучих кораблів.