Вершигора Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:23, 2 вересня 2017, створена Mykola Swarnyk (обговореннявнесок) (Життєпис)
Jump to navigation Jump to search
Петро Петрович Вершигора
The Soviet Union 1968 CPA 3616 stamp (USSR Partisan World War II Hero Major General Pyotr Vershigora).jpg
Народився 3 (16) травня 1905(1905-05-16)
с. Северинівка
Помер 27 березня 1963(1963-03-27) (57 років)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність • письменник, актор, кінорежисер
• учасник радянського партизанського руху
• викладач військової академії Генштабу
Учасник Німецько-радянська війна
Членство Спілка письменників СРСР
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницкого I ступеня

Петро́ Петро́вич Верши́гора (нар. 3 (16) травня 1905(19050516), с. Северинівка Тираспольського повіту Подільської губернії, тепер Кам'янський район ПМР — пом. 27 березня 1963, Москва) — активний учасник радянського партизанського руху в Україні в роки Другої Світової війни, кадровий чекіст, генерал-майор НКВС, згодом — письменник. Герой Радянського Союзу (з 7 серпня 1944). Член КПРС1943 р.)

Життєпис

Народився 16 травня 1905 року у селі Северинівка (зараз — Кам'янський район Молдови).

В 1925—1927 рр. служив у Червоній Армії. Навчався в Одеському музично-драматичному інституті, який закінчив в 1929 р. Після цього був актором та режисером на Київській кіностудії. В 1935-38 — студент Московської кіноакадемії, після закінчення якої знову працював на Київській кіностудії (1938—1941).

У роки Другої світової війни (в жовтні 1941 — квітні 1942) — командир взводу, роти, батальйону, голова бригади кінофотокореспондентів політвідділу 40-ї армії. В червні 1942 із завданням Штабу радянського партизанського руху при НКВС підполковник Вершигора був призначений командиром спеціальної диверсійно-розвідної групи НКВС (за іншими даними — ГРУ Генштабу СРСР) «Лезвие» (укр. "Лезо") і був перекинутий літаком у тил німецьких військ до партизанського загону Сидора Ковпака. Мав завданням підтримувати зв'язок загону з Москвою та слідкувати безпосередньо за Сидором Ковпаком, контролювати його, перевіряти на лояльність Москві.

З вересня 1942 року — заступник С. А. Ковпака з питань розвідки в партизанському з'єднанні.

Під час бою під Делятином на Івано-Франківщині радистка спец-групи Вершигори Анна Туркіна (Лаврухина) застрелила комісара з'єднання генерала С. В. Руднєва двома пострілами у скроню, про що згідно з мемуарами Вершигори, зізналася йому пізніше у 1949 році (ця версія спростована Д.Вєдєнєєвим [1])

Після розгрому під Делятином, керівництво «партизанської дивізії» — Ковпак і Вершигора, покидавши обози, втікли разом із штабом до своєї бази в Поліссі. Після цього, Ковпака за персональною вказівкою Сталіна, як «народного героя», було забрано до Москви, а з'єднання, що було перетворено в 1-у Українську партизанську дивізію імені Ковпака, з грудня 1943 очолив П. П. Вершигора.

Учасник 5 великих рейдів тилами німецької армії, з них рейдами в Польщу та Неманським командував особисто.

Монета ПМР з портретом П. П. Вершигори

Протягом 1947—1954 рр. — викладач військової академії Генштабу СРСР, потім — завідувач військовим відділом журналу «Знамя». З 1955 року звільнений з військової служби в запас.

Автор книги «Військова творчість народних мас» (1961) — про історію партизанського руху з найдавніших часів до Великої Жовтневої революції, співавтор праці «Партизанські рейди» (1962).

У документально-белетристичних книгах «Люди з чистою совістю» (1946) (Сталінська премія, 1947), «Карпатський рейд» (1950), «Рейд на Сан та Віслу» (1961), «Іван-герой» (1960), «Рідний дім» (1962) зображував боротьбу радянських партизанів у тилу німецьких військ.

Нагороджений медаллю «Золота Зірка», двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, медалями.

15-го вересня 2005 року в ПМР введено в обіг срібну монету вартістю 100 придністровських рублів серії «Видатні люди Придністров'я» з портретом Петра Вершигори.

Див. також

Посилання