Перегляд вихідного коду сторінки Винничук Юрій Павлович

{{Інші значення|тип=прізвище|Винничук (прізвище){{!}}Винничук}}
{{Письменник
| Ім'я                = Юрко Винничук 
| Оригінал імені      = 
| Фото                = Yuriy Vynnychuk.jpg
| Ширина              = 200пкс
| Підпис              = 
| Ім'я при народженні = Винничук Юрій Павлович
| Псевдоніми          = Юзьо Обсерватор, Тиберія Шпака, Аліна Джурик, Ярина Джурик, Ван Ян Мен, Макс Гамбургер, Ізидор Павв, Лизунчак,<ref name="psevdo"/> Рома Попелюк
| Дата народження     = 18.3.1952
| Місце народження    = [[Івано-Франківськ|Станіслав]]
| Дата смерті         = 
| Місце смерті        = 
| Поховання           = 
| Національність      = 
| Громадянство        = 
| герб                = <!--POL COA Lis.svg--> <!--надайте додаткові джерела на походження з роду Сапег-->
| Мова творів         = {{українська}}
| Рід діяльності      = [[журналіст]], [[письменник]], [[редактор]], перекладач
| Роки активності     =
| Напрямок            =
| Жанр                = [[детективний роман|детективний]]<br/>[[Історичний роман|історичний]]<br/>[[Пригодницький роман|пригодницький]]<br/>[[Еротичний роман|еротичний]]
| Magnum opus         = [[Танґо смерті (роман)|Танґо смерті]]<!--<br/>[[Легенди Львова]]-->
| Ukrcenter           =
| Премії              ={{Золотий письменник України}}
| Сайт                =
| Signature           =
| Примітки            =
| alma mater          =[[Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника]]
}}

'''Ю́рій Па́влович Винничу́к''' ({{н}} {{ДН|18|3|1952}}, [[Івано-Франківськ|Станіслав]]), іноді друкується під іменем '''Юрко́ Винничу́к'''<ref name="Ubyi_pidarasa">{{cite web |url=https://vsiknygy.net.ua/news/16415/ |назва=Юрко Винничук: «Убий п****са» (ВІРШ) |автор= |дата=20 січня 2012 |вебсайт= |видавець=[[Друг читача]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20190721021746/https://vsiknygy.net.ua/news/16415/ |дата-архіву=21 липня 2019 |мертвий-url=yes |дата-доступу=21 липня 2019}}</ref>&nbsp;— український письменник, журналіст, [[Редагування|редактор]]<ref>[https://web.archive.org/web/20190721022008/http://libgonchar.org/images/stories/DocS/2016/vini4uk_ved.pdf Психологізм та феєричність у творах Юрія Винничука] // Укладач: В.&nbsp;В.&nbsp;Потуремець. Полтава: Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара, 2016. 12 стор.</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20180212075435/http://bukvoid.com.ua/info/writers/Vinnichuk_YUriy.html Інфотека Буквоїда: Юрій Винничук]&nbsp;— Буквоїд</ref>.

Розпочав літературну діяльність у 1970-х роках з написання поетичних творів. Загалом вийшло дві поетичні збірки Винничука&nbsp;— «Відображення» (1990) та «Передчуття осені» (2010),&nbsp;— однак усі вірші автора написано до 1993 року. У 1970-х також було видано поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які висміювали радянську владу. У 1980&nbsp;— 1990-х роках Винничук видав низку літературних містифікацій, серед яких переклад віршів давньоірландського поета [[Ріанґабар]]а, акровірш «[[Пісня світова]]» [[Анна Любовичівна|Анни Любовичівни]], щоденники Роксолани «[[Житіє гаремноє]]» тощо. Режисер естрадного театру «Не журись» (1987—1991) та засновник «Кабарету Юрця і Стефця» (1990).<ref name="Енциклопедія Сучасної України"/>

Серед найвідоміших художніх творів Винничука романи «[[Діви ночі]]» (1991), «[[Танґо смерті (роман)|Танґо смерті]]» (2012), «[[Аптекар (роман)|Аптекар]]» (2015), «[[Цензор снів]]» (2016), «[[Лютеція (роман)|Лютеція]]» (2017) та «[[Нічний репортер (роман)|Нічний репортер]]» (2019). Серед творів для дітей&nbsp;— повість «[[Місце для дракона]]» (1990) та ціла низка казок: «[[Цукровий півник]]», «[[Метелик вивчає життя]]», казки про друзів Чеберяйчиків. Винничук також відомий як упорядник краєзнавчих книг «[[Легенди Львова]]» (1999), «[[Кнайпи Львова]]» (2000), «[[Таємниці львівської кави]]» (2001), а також численних збірок та антологій української літератури. Зокрема, Винничук є упорядником антології української фантастики XIX століття «[[Огн́енний змій]]» (1989), збірки української літературної казки XIX століття «[[Срібна книга казок]]» (1993), збірки українських літературних казок «[[Зачароване місце (збірка)|Зачароване місце]]» (2006) тощо. Крім того, у період 2001—2010 років у видавництві «Піраміда» вийшло 12 книжок різних авторів під брендом «Юрій Винничук презентує». Твори Винничука перекладено [[Англійська мова|англійською]], [[Німецька мова|німецькою]], [[Французька мова|французькою]], [[Хорватська мова|хорватською]], [[Польська мова|польською]], [[Чеська мова|чеською]], [[Болгарська мова|болгарською]], [[Білоруська мова|білоруською]], [[Сербська мова|сербською]], [[Російська мова|російською]], [[Японська мова|японською]], [[Китайська мова|китайською]], [[есперанто]],<ref>[[Віктор Паюк]] переклав мовою есперанто оповідання «''Вишиваний світ''» ([[La Espero (видання) |La Espero]] ([[Швеція]]), 10, 2005) та «''Острів Зиз''» (La Kancerkliniko ([[Франція]]), 119, 2006)</ref> та іншими мовами.

Член [[Український ПЕН|Українського ПЕН]] та віце-президент [[Асоціація українських письменників|Асоціації українських письменників]].

== Життєпис ==

=== Ранні роки та освіта ===
Народився 18 березня 1952 року в місті [[Івано-Франківськ|Станіславі]]. Батьки письменника [[Волинь|волиняни]]: батько родом із села [[Бережанка (Лановецький район)|Бережанка]] на [[Лановецький район|Лановеччині]], мати&nbsp;— із села [[Підлісне (Кременецький район)|Малі Фільварки]] (зараз Підлісне) неподалік [[Кременець|Кременця]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] батько входив до загону мельниківця [[Басюк Тимофій Андрійович|Андрія Яворенка]]<ref>{{Cite web |url=https://zbruc.eu/node/67654|title=
Наша бандерівська карма|author= Юрій Винничук|publisher=[[zbruc.eu]]|date= 25 червня 2017|accessdate=4 лютого 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20181020063455/https://zbruc.eu/node/67654 |archivedate=20 жовтня 2018 |deadurl=no }}</ref>. Згодом до цього ж загону приєднався й дідусь Юрія з материного боку Лук'ян Сапіга, якого мельниківці визволили з Кременецької в'язниці.<ref>{{Cite web |url=https://zbruc.eu/node/63937 |title=
Історія однієї дружби|author= Юрій Винничук|publisher=[[zbruc.eu]]|date= 26 березня 2017 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180811185721/https://zbruc.eu/node/63937 |archivedate=11 серпня 2018 |deadurl=no |accessdate=4 лютого 2018 }}</ref> 

Письменник має ім'я свого дядька Юрія Сапіги, члена молодіжної ОУН, якого 1941 року вбили [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|чекісти]]<ref>[https://web.archive.org/web/20161103213537/https://uainfo.org/blognews/1475159898-maemo-pam-yatati-75-rokiv-zhahlivomu-zlochinovi-srsr.html Маємо пам'ятати: 75 років жахливому злочинові СРСР] // uainfo.org, 29.09.2016</ref>. 

Освіту здобув у [[Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника|Івано-Франківському педагогічному інституті]], філологічний факультет (1969—1973 роки), учитель української мови й літератури. 

Після закінчення вишу почав працювати в газеті «Прикарпатська Правда». Водночас ним зацікавилося КДБ і 4 квітня 1974 року провело обшук у помешканні письменника, сподіваючись знайти антирадянські твори<ref name="interview_2009">[https://web.archive.org/web/20180811172048/http://ua.telekritika.ua/daidzhest/2009-02-10/43711?theme_page=1060& Юрій Винничук: «Кожна нація творить свої міфи»]// Телекритика, 02.10.2009 <small>([http://www.ostro.org/general/culture/articles/56185/ передрук з видання Ostro.org] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180802132045/http://www.ostro.org/general/culture/articles/56185/ |date=2 серпня 2018 }})</small></ref>. 1974-го переїхав до Львова, де весь час ходив із валізою власних рукописних творів, через що отримав прізвисько «Юрко-чемодан»<ref name="Карпатський простір">{{cite web |url=https://kurs.if.ua/news/yurkochemodan_shchodennyky_roksolany_i_300_kohanok_u_karpatskomu_prostori_yuriy_vynnychuk_rozvinchuvav_mify_65447.html |назва= Юрко-чемодан, щоденники Роксолани і 300 коханок: у «Карпатському просторі» Юрій Винничук розвінчував міфи|автор= |дата= 5 травня 2018 |вебсайт= |видавець= kurs.if.ua |url-архіву=https://web.archive.org/web/20181202153943/https://kurs.if.ua/news/yurkochemodan_shchodennyky_roksolany_i_300_kohanok_u_karpatskomu_prostori_yuriy_vynnychuk_rozvinchuvav_mify_65447.html |дата-архіву=2 грудня 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019}}</ref>. Працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався [[Фарцування|фарцуванням]] та свого роду [[Сутенер|сутенерством]], супроводжуючи повій, які йшли «на діло», щоб у такий спосіб вивчити їхній побут<ref name="interview_2009" />. 

У двадцятип'ятирічному віці проходив військову службу в армії, де працював у штабі.<ref>{{cite web |url=http://life.pravda.com.ua/society/2010/10/21/63336/ |назва=Юрій Винничук: Україні треба розділитися й пожити, як дві Німеччини |автор= |дата=21 жовтня 2010 |вебсайт= |видавець=[[Українська правда|Українська правда. Життя]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20180423085306/https://life.pravda.com.ua/society/2010/10/21/63336/ |дата-архіву=23 квітня 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019 }}</ref> 1978 року написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», знову ж таки привернувши увагу працівників КДБ.<ref>{{cite web |url= https://zbruc.eu/node/66370 |назва= Під ковпаком |автор= Юрій Винничук |дата= 24 травня 2017 |вебсайт=  |видавець= [[zbruc.eu]] |url-архіву= https://web.archive.org/web/20190721021128/https://zbruc.eu/node/66370 |дата-архіву=  21 липня 2019 |мертвий-url= no |дата-доступу= 21 липня 2019 }}</ref>

=== Театральна творчість ===
[[1987]]–[[1991]]&nbsp;— режисер Львівського естрадного театру [[Не журись! (театр)|«Не журись!»]], для якого писав сценарії вистав та пісенні тексти. Окрім того, брав участь у театрі «Не журись!» і як комедійний актор<ref name="Енциклопедія Сучасної України">{{Cite web|url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34039|title=Винничук Юрій Павлович - Енциклопедія Сучасної України|date=19 серп. 2018 р.|website=web.archive.org|accessdate=2018-02-12|archive-date=2018-08-19|archive-url=https://web.archive.org/web/20180819121330/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34039}}</ref>. У [[1990]] покинув театр і разом зі [[Оробець Стефко|Стефком Оробцем]] створив «[[Кабарет Юрця і Стефця]]». Також кабаретні замальовки Винничука ставилися на сцені молодіжного фестивалю «[[Вивих (фестиваль)|Вивих]]», що проходив двічі&nbsp;— у 1990 та 1992 роках<ref>[https://web.archive.org/web/20190721031643/http://rockhouse.com.ua/vivix-festival-1990-lviv-cztshe Вивих, фестиваль. 1990. Львів (white)]. rockhouse.com.ua, 1990</ref><ref>{{Cite web |url=https://lviv.com/event/legendarnyj-vyvyh-u-lvovi-rozmova-z-tvortsyamy-festyvalyu/ |title=Легендарний «Вивих» у Львові {{!}} Розмова з творцями фестивалю |accessdate=2 серпня 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180802132040/https://lviv.com/event/legendarnyj-vyvyh-u-lvovi-rozmova-z-tvortsyamy-festyvalyu/ |archivedate=2 серпня 2018 |deadurl=yes }}</ref>.

2012 року Юрій Винничук взяв участь у бурлескному проєкті [[Мухарський Антін Дмитрович|Ореста Лютого]] «Лагідна українізація». Під час одного з виступів письменник піднявся з зали на сцену і почав читати свій вірш під назвою «Колискова», який розповідає про сни політиків<ref>{{Cite web|url=https://gazeta.ua/articles/culture-journal/_dobre-divimosya-na-susidiv-bo-hto-ne-spivaye-toj-moskal-antin-muharskij-sprobuvav-sebe-v-roli-oresta-lyutogo/428799|title="Добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає – той москаль" - Антін Мухарський спробував себе в ролі Ореста Лютого|date=27 березня 2012 р.|publisher=[[Gazeta.ua]]|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190721032004/https://gazeta.ua/articles/culture-journal/_dobre-divimosya-na-susidiv-bo-hto-ne-spivaye-toj-moskal-antin-muharskij-sprobuvav-sebe-v-roli-oresta-lyutogo/428799|archivedate=21 липня 2019|deadurl=no|accessdate=21 липня 2019}}</ref>. За рік до початку Євромайдану часопис «Український тиждень» замовив у Винничука невеличкий сатиричний текст і автор написав трагікомічну п'єсу на одну дію&nbsp;— «[[Останній Бункер]]» (2013), що розповідає про втечу Януковича та захоплення народом Межигір'я, його резиденції<ref name="ukrinform_2039242">{{cite web |url=https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2039242-urij-vinnicuk-pismennik.html |title=Юрій Винничук, письменник |work=Укрінформ |date=25 червня 2016 |author=Олег Снітовський |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180803133947/https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2039242-urij-vinnicuk-pismennik.html |archivedate=3 серпня 2018 |deadurl=no |accessdate=21 липня 2019 }}</ref><ref>{{cite web |url=http://tyzhden.ua/Almost/68760 |назва=Останній бункер. Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича |автор= |дата=№&nbsp;52 (269) від 27 грудня 2012 |вебсайт= |видавець=[[Український тиждень]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20130525104957/http://tyzhden.ua/Almost/68760 |дата-архіву=25 травня 2013 |мертвий-url=yes |дата-доступу=21 липня 2019 }}</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20180823092035/http://expres.ua/main/2013/04/01/84808-ostanniy-bunker-yanukovycha Останній бункер Януковича], [[Експрес (газета)|газета «Експрес»]], 01.04.2013</ref>.

=== Журналістська творчість ===
У 1991—1994 роках займав посаду редактора відділу містики та сенсацій у газеті «[[Post-Поступ]]». Зокрема, 1993 року на сторінках газети «Post-Поступ» Винничук розкритикував новий журнал «Літературно-Науковий Вісник» за привласнення назви [[Літературно-науковий вістник|«ЛНВ»]]&nbsp;— часопису, що виходив у 1898—1932 роках. Згодом [[Пінчук Степан Петрович|Степан Пінчук]], головний редактор журналу, подав на Винничука до суду, звинувативши його в тому, що стаття мала згубний вплив на подальшу долю журналу, публікацію якого довелося призупинити. Суд прийняв рішення на користь позивача та змусив Винничука виплачувати моральне відшкодування.<ref>{{cite web |url=https://zbruc.eu/node/61046 |назва=Як мене судили |автор= |дата=16 січня 2017 |вебсайт= |видавець=[[zbruc.eu]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20180902115849/https://zbruc.eu/node/61046 |дата-архіву=2 вересня 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019 }}</ref>

У 1995—1998 роках Винничук працював головним редактором еротичної газети «[[Гульвіса]]» (Львів), а у 1998—1999 роках займав посаду редактора відділу в газеті «[[Поступ (інтернет-газета)|Поступ]]», де, зокрема, почав використовувати псевдонім Юзьо Обсерватор, аби надалі уникнути можливих судових процесів. З 2006 року&nbsp;— головний редактор відновленої газети «[[Post-Поступ]]»<ref>{{Cite web|url=https://zik.ua/news/2006/11/17/yuriy_vynnychuk_sashko_kryvenko_ne_ie_zirkoyu_estradymy_ne_mozhemo_na_yogo_imeni_55321|title=Юрій Винничук: Сашко Кривенко не є зіркою естради… Ми не можемо на його імені робити тираж нового видання. Ми просто хочемо його вшанувати|publisher=[[zik.ua]]|date=17 листопада 2006|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180811032812/https://zik.ua/news/2006/11/17/yuriy_vynnychuk_sashko_kryvenko_ne_ie_zirkoyu_estradymy_ne_mozhemo_na_yogo_imeni_55321|archivedate=11 серпня 2018|deadurl=no|accessdate=21 липня 2019}}</ref>.

=== Письменницька творчість ===
1997 року став членом [[Асоціація українських письменників|Асоціації українських письменників]], а 2004 року&nbsp;— віцепрезидентом цього об'єднання<ref name="Енциклопедія Сучасної України"/>.

==== Поезія ====
1990 року видав свою дебютну збірку поезій «Відображення», яка налічувала близько двадцяти сторінок. Наступна поетична збірка письменника&nbsp;— «Передчуття осені»&nbsp;— побачила світ аж 2010 року і мала повніший характер<ref>{{cite web |url=http://www.umoloda.kiev.ua/number/2702/164/94678/ |назва=Книжкове потойбіччя |автор= |дата= 2 вересня 2015 |вебсайт= |видавець= [[Україна молода]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20180219052604/http://www.umoloda.kiev.ua/number/2702/164/94678/ |дата-архіву= 19 лютого 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019}} </ref>. Усі вірші автора написано до 1993 року, оскільки, на переконання самого Винничука, ''«поезія належить молодості, а хто пише після 35&nbsp;— той впадає у глибокий маразм»''<ref name="ukrinform_2039242"/>.

Окрім того, в 2011 році окремі вірші Юрія Винничука ввійшли до збірки «Ніч еротичної поезії», а 2012 року також і до перевидання&nbsp;— «Ніч еротичної поезії non-stop»<ref>{{Cite web|url=https://zik.ua/news/2012/08/01/nich_erotychnoi_poezii_vdruge_vydaietsya_u_formati_knygy_361654|title=«Ніч еротичної поезії» вдруге видається у форматі книги|date= 1 серпня 2012 |publisher=[[zik.ua]] ||archiveurl=https://web.archive.org/web/20180819104139/https://zik.ua/news/2012/08/01/nich_erotychnoi_poezii_vdruge_vydaietsya_u_formati_knygy_361654 |archivedate=19 серпня 2018 |deadurl= no |accessdate=21 липня 2019}}</ref>. 14 вересня 2012 року на сцені львівського театру «Вознесіння» відбулася «ніч еротичної поезії», де Винничук та інші автори протягом двох годин декламували свої твори перед публікою<ref>[https://web.archive.org/web/20180819105406/https://galinfo.com.ua/news/u_lvovi_v_nich_erotychnoi_poezii_publiku_brutalno_lyubyly_117874.html У Львові в ніч еротичної поезії публіку брутально «любили»]. GalInfo, 15 вересня 2012</ref>.

==== Книжки для дітей ====
Для дитячої аудиторії Юрій Винничук зазвичай творить у жанрі літературної казки, однак дещо модифікованої, поєднаної з іншими жанрами<ref>Олена Красуля. [https://web.archive.org/web/20190721035426/http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/0564/2237/1/Студентський%20збірник_2018_Вип.4.pdf#page=64 «Жанрова специфіка дитячої прози Ю. Винничука»]. // Матеріали студентських наукових читань. Кривий Ріг: КДПУ.&nbsp;— 131 с.&nbsp;— С. 63-69. ISBN 978—966–177–095–8</ref>. Серед найвідоміших дитячих книжок письменника: повість-казка «Місце для дракона» (1990), яка розповідає про травоїдного дракона Грицька, що зображений не жорстоким хижаком, а мрійником та романтиком<ref>[https://web.archive.org/web/20190721035309/https://folio.com.ua/books/Misce-dlya-drakona Юрій Винничук&nbsp;— Місце для дракона]. Фоліо, 2015</ref>; фантастична казка «Літопис від равлика» про добровільне перевтілення одного з персонажів на молюска<ref>Тамара Бакіна. [https://web.archive.org/web/20190721034233/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF%2FSls_2011_8_4.pdf Код равлика в соціокультурному контексті]. // Сучасні літературознавчі студії. Топос тварин як антропологічне дзеркало. К.: Видавництво центр КНЛУ, Вип. 8 (2011).&nbsp;— С. 7-17.</ref>, низку казок про двох друзів Чеберяйчиків, приміром казка «Метелик вивчає життя», яка знайомить нас із чарівною країною Вирій, де обоє друзів зустрічають метелика-одноденка, який має лиш одну добу, аби пізнати життя.

2005 року видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало ілюстровану дитячу книгу письменника «Історія одного поросятка», а у вересні 2018 року у цьому ж видавництві вийшла ще одна книжка автора&nbsp;— віршована казка «Цукровий півник»<ref>[https://web.archive.org/web/20190703233124/http://ababahalamaha.com.ua/uk/Цукровий_півник Цукровий Півник (НОВЕ ВИДАННЯ)].&nbsp;— К: «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2018</ref>.

==== Доросла проза ====
[[Файл:Vinnitchuk.jpg|thumb|Юрій Винничук у Вінниці, жовтень 2012]]

Писати Винничук почав іще студентом Івано-Франківського педінституту, на самому початку 1970-х, але перші книжкові публікації з'явилися лише двадцять років по тому<ref name="um_1">{{cite web |url=https://www.umoloda.kiev.ua/number/2681/164/94027/ |назва=Нічні діви не старіють |автор=[[Костянтин Родик]] |дата=15 липня 2015 |вебсайт= |видавець=[[Україна молода]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20180415171443/https://www.umoloda.kiev.ua/number/2681/164/94027/ |дата-архіву=15 квітня 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019 }}</ref>. Перші надруковані прозові твори Винничука з'явилися на початку 90-х, зокрема, у 1990 році вийшла друком його перша збірка прози «Спалах» (1990), куди окрім іншого увійшли повісті «Місце для Дракона» (1990) та «Королевич-машкара» (1990). Наступна збірка прози автора під назвою «Вікна застиглого часу» вийшла лише через десять років у 2001 році.

У 1991 році з'являється перша повість для дорослих&nbsp;— кримінальний детектив «[[Діви ночі]]», спочатку 1991 року в журналі «Дзвін», а згодом у 1992 році окремою книгою в київському видавництві «Український письменник». У 1992 році також з'явилася повість-антиутопія «Ласкаво просимо в Щуроград», дія якої відбувається на фоні реалій тоталітарного радянського режиму. Наступною повістю Винничука було «Житіє гаремноє», яке вийшло у 1992 і нібито базувалося на «справжніх» щоденниках [[Роксолана|Роксолани]].

Першим романом автора стала «Мальва Ланда» (2000 журнальна публікація, 2003 окремою книгою)<ref name="um_2">{{cite web |url= https://www.umoloda.kiev.ua/number/2681/164/94027/ |назва=Сексо-політологія масової свідомості |автор=[[Костянтин Родик]] |дата= 18 серпня 2015 |вебсайт= |видавець=[[Україна молода]] |url-архіву= https://web.archive.org/web/20180212080359/http://www.umoloda.kiev.ua/number/2695/164/94465/ |дата-архіву=12 лютого 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019}}</ref>. У 2005 вийшов романи «Весняні ігри в осінніх садах»,<ref>Яна Дубинянська. [https://web.archive.org/web/20190812164455/https://dt.ua/SOCIETY/yuriy_vinnichuk_kohannya,_potyag_do_samogubstva,_kohannya,_kohannya_i_kohannya.html Юрій Винничук: «Кохання, потяг до самогубства, кохання, кохання і кохання!»]. Дзеркало тижня, 14 жовтня 2005</ref> а в 2010&nbsp;— роман «[[Груші в тісті (роман)|Груші в тісті]]». Хоча сюжетно ці два твори й не мають нічого спільного, їх поєднує інше&nbsp;— те, що обидва містять автобіографічні елементи з життя Винничука. У романі «Груші в тісті» Винничук також приділив особливу увагу богемному життю Львова у 1970–80-ті роки, тема яка до того була дуже куцо описана в українській літературі<ref>[https://web.archive.org/web/20190721040558/https://zaxid.net/ukrayinska_bogema_zustrich_iz_yurkom_vinnichukom_n1239255 «Українська богема»: зустріч із Юрком Винничуком] // zaxid.net, 21 жовтня 2011</ref>. У 2005 році за роман «Весняні ігри в осінніх садах» Винничук отримав свою першу літературну нагороду «[[Книга року Бі-Бі-Сі]]». 2012 року світ побачив роман «[[Танґо смерті (роман)|Танґо смерті]]», який приніс авторові другу літературну перемогу «Книгу року Бі-Бі-Сі».<ref>[https://web.archive.org/web/20181220122529/https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/12/121218_book_award_winners_ko.shtml Переможцями «Книги року ВВС» стали Юрій Винничук і Леся Воронина]. [[Українська служба Бі-Бі-Сі|BBC українською]], 18 грудня 2012</ref><ref name="bbc2005_peremozhzi">[https://www.bbc.com/ukrainian/forum/story/2006/02/060224_book_winner_kk.shtml Юрій Винничук&nbsp;— переможець конкурсу Бі-Бі-Сі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160111100102/http://www.bbc.com/ukrainian/forum/story/2006/02/060224_book_winner_kk.shtml |date=11 січня 2016 }}&nbsp;— Бі-Бі-Сі Україна, 24 лютого 2006</ref>

2015 року вийшов роман «Аптекар», події якого відбуваються у Львові сімнадцятого століття та, зокрема, детально описує катівське ремесло<ref>[https://web.archive.org/web/20190721041954/https://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/11/151116_book_2015_interview_vynnychuk_dk Винничук: декому буде неприємно читати про тортури]. BBC News українською, 19 листопада 2015</ref>. Роман отримав чимало схвальних відгуків, став фіналістом конкурсу [[Книга року Бі-Бі-Сі#Книга року BBC — 2015|Книга року Бі-Бі-Сі]], проте поступився збірці оповідань [[Махно Василь Іванович|Василя Махна]].<ref>[https://web.archive.org/web/20190721041448/https://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/12/151203_book_2015_short_list_nk ВВС Україна оголосила «Короткі списки» премій Книга року ВВС-2015 та Дитяча Книга року ВВС-2015]. BBC News українською, 7 грудня 2015</ref><ref>{{cite web |url= http://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/12/151210_book_2015_final_winners |title= У Книзі року ВВС та Дитячій книзі року ВВС перемогли Махно і Бачинський |author=  |date= 11 грудня 2015 |work=  |publisher= [[BBC News Україна|BBC News українською]] |archiveurl= https://web.archive.org/web/20180805112624/https://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/12/151210_book_2015_final_winners |archivedate= 5 серпня 2018 |deadurl= no |accessdate= 16 грудня 2015 }}</ref>. У вересні 2018 року під-час [[Форум видавців|Форуму видавців 2018]] було представлено продовження «Аптекаря»&nbsp;— роман «Сестри крові».<ref>[https://web.archive.org/web/20190721043041/https://wz.lviv.ua/blogs/377988-smertelna-poeziia-sestry-krovi-i-bahatohrannyi-andrukhovych «Смертельна» поезія, «Сестри крові» й багатогранний Андрухович]. [[Високий замок (газета)|Високий замок]], 25 вересня 2018</ref>

2016 року вийшов авантюрний роман «Цензор снів», який розповідає ''«про польоти над Атлантикою і казино, красивими жінками і шпигунами, погонями і ранами, зрадою та любощами»''<ref>{{Cite web|url=https://gazeta.ua/articles/culture/_seks-narkotiki-i-karmonadli-vinnichuk-napisav-roman-pro-okupovanij-lviv/732607|title=Секс, наркотики і кармонадлі - Винничук написав роман про окупований Львів|date=11 лют. 2016 р.|website=Gazeta.ua|accessdate=10 серпня 2018|archive-date=11 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180811032241/https://gazeta.ua/articles/culture/_seks-narkotiki-i-karmonadli-vinnichuk-napisav-roman-pro-okupovanij-lviv/732607}}</ref>. 2017 року світ побачив роман «Лютеція», який описує деякі моменти із життя [[Вагилевич Іван Миколайович|Івана Вагилевича]]<ref>{{Cite web|url=https://dyvys.info/2017/09/23/vynnychuk-napysav-roman-pro-ivana-vagylevycha/|title=Винничук написав роман про Івана Вагилевича|accessdate=11 серпня 2018|archive-date=11 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180811200127/https://dyvys.info/2017/09/23/vynnychuk-napysav-roman-pro-ivana-vagylevycha/}}</ref>.

2019 року була видана детективна повість під назвою «Нічний репортер», що розповідає про розслідування журналіста Марка Криловича у справі вбивства кандидата в президенти Львова у 1938 році<ref>{{Cite web|url=http://www.chytomo.com/book/nichnyj-reporter/|title=Нічний репортер|website=www.chytomo.com|accessdate=9 червня 2019|archive-date=27 травня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190527160602/http://www.chytomo.com/book/nichnyj-reporter/}}</ref>.

===== Літературні містифікації (1980-ті&nbsp;— 1990-ті) =====
У 1980-х Винничук став відомим завдяки літературним містифікаціям, що мали розголос, подібний до аналогічної творчості американського письменника {{Не перекладено|Кліфорда Ірвіна»|Кліфорда Ірвіна|en|Clifford Irving}}, які він згодом описав як «''намагання дати ляпаса тодішній системі, [створити] своєрідний протест''»<ref>[https://web.archive.org/web/20110720040444/http://tyzhden.ua/Culture/25538 Юрій Винничук про пошук нових символів, літературний голод та політизацію письменників] // [[Український тиждень]], 12 липня 2011</ref><ref>Ростислав Семків. [https://web.archive.org/web/20180212070738/http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/8354/Semkiv_Burlesk_i_parodiia.pdf Бурлеск і пародія у творчості Юрія Винничука] // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки.&nbsp;— 2015.&nbsp;— Т. 176.&nbsp;— С. 52-57</ref><ref name="kovbasa">Ірина Ковбаса. [https://web.archive.org/web/20170318021207/http://litakcent.com/2009/06/25/mistyfikator-vynnychuk/ Містифікатор Винничук]&nbsp;— Літакцент, 25 червня 2009</ref>. Зокрема він створив літературну містифікацію про сплюндрування Києва військами [[Батий|Батия]] 1240 року, що нібито були описані середньовічним ірландським поетом [[Ріанґабар]]ом, який начебто був свідком тих подій та описав їх у вірші-ламентації «Плач над градом Кия». І вірш, і власне «середньовічного ірландського поета [[Ріанґабар]]а» Винничук вигадав. Він опублікував свій «переклад вірша» з [[Ірландська мова|ірландської мови]] спочатку в газеті «Літературна Україна» (1982), а потім&nbsp;— у журналі «Жовтень» (1984, №&nbsp;9). Містифікація виявилася настільки переконливою, що 1990 року згадка про Ріанґабара та його текст (як правдиву пам'ятку) потрапила до статті «Ірландська література» в [[Українська літературна енциклопедія|Українській літературній енциклопедії]]<ref>[http://izbornyk.org.ua/ulencycl/ule59.htm Ірландська література] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190721045255/http://izbornyk.org.ua/ulencycl/ule59.htm |date=21 липня 2019 }} // {{УЛЕ}}. Том 2: с. 331—332</ref>.

Ще одна містифікація від Винничука&nbsp;— акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, який він теж опублікував як знайдений текст XVII сторіччя<ref>Шкарлута&nbsp;Тетяна. [https://web.archive.org/web/20180131153855/http://shron1.chtyvo.org.ua/Shkarluta_Tetiana/Mistyfikatsiia_Porfyrii_Horotak_v_emihratsiinomu_literaturnomu_protsesi_1940-kh_rokiv.pdf Містифікація «Порфирій Горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років: дисертація кандидата філологічних наук]; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка.&nbsp;Київ, 2017</ref><ref>В'ячеслав Васильченко. [https://web.archive.org/web/20180131151239/https://uain.press/blogs/v-yacheslav-vasylchenko-zhyttya-gra-mistyfikatsiya-623713 Життя… гра… містифікація…]&nbsp;— [[Український інтерес (журнал)|Український інтерес]], 14.12.2017</ref>. Винничук вперше опублікував свій «переклад» з польської мови в антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI&nbsp;— поч. XIX&nbsp;ст.» (1984)<ref>Danylyuk, Myroslava. [https://web.archive.org/web/20180131162236/https://is.cuni.cz/webapps/zzp/download/130081045 Provokace a mystifikace v tvorbě Jurije Vynnyčuka]. Praha, 2012. Bakalářská práce. Univerzita Karlova v Praze. Vedoucí práce Mgr. Tereza Chlaňová, Ph.D] 52 p: 24-25 {{ref-cz}}</ref><ref>Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI&nbsp;— поч. XIX&nbsp;ст. Упорядник: [[Валерій Шевчук]].&nbsp;Київ: Молодь, 1984. 351 стор.: С. 228—229</ref>. Згодом цей вигаданий твір було включено, зокрема, до третього тому хрестоматії української літератури «Слово многоцінне» виданої у 2006 році<ref>Любовичівна, Анна. Пісня світова (антологія любовної поезії XVI—XVIII століть) //&nbsp; Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV&nbsp;— XVI&nbsp;ст.) та в епоху Бароко (кінець XVI—XVIII&nbsp;ст.) в 4 кн.; Книга 3: Література Високого Бароко (1632—1709 рік). Керівник проекту В. Яременко; упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. Київ: Аконіт, 2006. 799 с.&nbsp;— С. 768. ISBN 966-8436-07-5 (серія) ISBN 966-8436-10-5 (книга 3)</ref>.

Оскільки жоден науковець не запідозрив містифікації, згодом Винничук сам зізнався, що ці твори вигадані<ref name="kovbasa"/>.

На початку 90—х [[Кривенко Олександр Анатолійович|Олександр Кривенко]], який тоді обіймав посаду головного редактора часопису «PostПоступ», звернувся до Винничука з пропозицією створення скандальної публікації задля збільшення зацікавленості серед читачів. Винничук вирішив опублікувати «справжні» щоденники [[Роксолана|Роксолани]] під назвою «Житіє гаремноє». Автор вигадав цілу історію, як йому начебто вдалося віднайти щоденники турецької наложниці, а згодом і дружини шаха, і «описав те, чим займалася Роксолана в [[Гарем|гаремі]]»<ref name="Карпатський простір"/>.

Нерозвинена містифікація помітна й у романі «Мальва Ланда», оскільки головна героїня могла вважатися прототипом російської радянської правозахисниці та члена Гельсінської групи [[Мальва Ланда|Мальви Нойєвни Ланді]]. Окрім того, коли героїня роману видавала свою збірку поезій, її редактором став Остап Грицай, справжній український письменник та перекладач<ref>Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013), ст.363</ref>.

Одним із різновидів містифікацій Юрія Винничука&nbsp;— зазначення неправдивої інформації про джерела походження творів, які він переклав або впорядкував. Зокрема, письменник вказує, що взяв оповідання «Історія черепа» Ореста Авдиковського з часопису «Галицька Русь» за 1892 рік, а також приписує оповідання невідомого автора «Кімната привидів» до творів, що друкувались на сторінках часопису «Annales des sc. Psych» (1891)<ref>{{Cite web|url=https://pressto.amu.edu.pl/index.php/sup/article/viewFile/11910/11775|title=Lis-Markiewicz, Przemysław. «ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ.» Studia Ukrainica Posnaniensia 6: ст.229|accessdate=4 серпня 2018|archive-date=4 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180804201957/https://pressto.amu.edu.pl/index.php/sup/article/viewFile/11910/11775}}</ref>.

==== Укладач та упорядник антологій ====
Юрій Винничук також укладач антологій, зокрема, забутих авторів. За його словами:''«Укладати антології&nbsp;— досить марудна справа, і, як бачите, ніхто не хоче тим займатися. Я ж шукаю тексти у старих газетах, журналах&nbsp;— і це цікаво, особливо, коли виявляю якогось абсолютно невідомого автора, абсолютно невідомий текст&nbsp;— це для мене найбільша приємність.»''<ref>{{Cite web|url=http://monitor-press.com/ua/extensions/statti-ua/1399-l-r76.html|title=Юрій Винничук: «Мені цікаво відкрити читачам невідоме...»|date=2 вер. 2018 р.|website=web.archive.org|accessdate=2018-09-02|archive-date=2018-09-02|archive-url=https://web.archive.org/web/20180902111816/http://monitor-press.com/ua/extensions/statti-ua/1399-l-r76.html}}</ref> Загалом, письменник упорядковує антології та збірки на таку тематику:
* готика, фантастика, міфологія та демонологія («Огненний змій», «Чорт зна що», «Міфи та легенди українців», «Книга Бестій» тощо);
* казки («Біблійні казки», «Зачароване місце: українська літературна казка», «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» тощо);
* краєзнавство («Кнайпи Львова», «[[Легенди Львова]]» тощо);
* твори репресованих українських письменників («Розіп'ята муза», «Невідоме Розстріляне Відродження», «Соловецький етап. Антологія» тощо).

=== Політична діяльність ===
2010 року Винничук балотувався під номером 3 в списку «Народної самооборони» до Львівської міської ради.<ref>{{Cite web|url=https://galinfo.com.ua|title=Новини Львова:Партії та їх перші пятірки на виборах  до Львівської міської ради|last=|first=|date=18.10.10|website=https://galinfo.com.ua|publisher=|language=|accessdate=24.06.20|archive-date=11 листопада 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211111151944/https://galinfo.com.ua/}}</ref>

== Стиль ==
[[Файл:Морозов Винничук.jpg|thumb| Юрій Винничук і [[Морозов Віктор Євгенович|Віктор Морозов]]]]

Юрій Винничук розпочав свою літературну діяльність у 80—х та відразу влився в когорту письменників-нонконформістів, які протистояли радянській владі на літературній ниві<ref>{{Cite journal|url=https://pressto.amu.edu.pl/index.php/sup/article/view/11910|title=ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ|first=Przemysław|last=Lis-Markiewicz|date=20 січ. 2018 р.|journal=Studia Ukrainica Posnaniensia|volume=6|issue=0|pages=225–234|via=pressto.amu.edu.pl|doi=10.14746/sup.2018.6.27|accessdate=2 серпня 2018|archive-date=29 травня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200529225843/https://pressto.amu.edu.pl/index.php/sup/article/view/11910}}</ref>. Письменник творить у найрізноманітніших художніх жанрах (роман, антиутопія, оповідання, п'єса, поезія тощо), а також пише публіцистику, містифікації, бібліографічні і краєзнавчі книжки, займається художнім перекладом<ref name="Ростислав Семків">{{Cite web|url=http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/10930/Semkiv_Yuriy_Vynnychuk.pdf?sequence=1|title=Семків, Р. (2012). Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури. ст. 83|accessdate=12 лютого 2018|archive-date=2 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180802193001/http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/10930/Semkiv_Yuriy_Vynnychuk.pdf?sequence=1}}</ref>. За словами Т. Кахановської та М. Назаренко: ''«Винничук&nbsp;— взагалі фігура настільки багатогранна, що може вважатися „сам-собі-літоб'єднанням“»''<ref>. [http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/0564/2237/1/Студентський%20збірник_2018_Вип.4.pdf#page=64 Красуля, О. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОЇ ПРОЗИ Ю. ВИННИЧУКА. Матеріали студентських наукових читань: зб. наук. праць. ст. 65] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190721035426/http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/0564/2237/1/Студентський%20збірник_2018_Вип.4.pdf#page=64 |date=21 липня 2019 }}</ref>.

У своїй розвідці літературознавець [[Грабович Григорій Юлійович|Григорій Грабович]] відзначає Винничука як популяризатора Львова, а Я. Поліщук та І. Бондарь-Герещенко вважають творчість письменника органічною частиною постмодерної української літератури<ref name="Чернюк">{{Cite journal|url=http://litstudies.chdu.edu.ua/article/view/84601|title=КОМУНІКАЦІЙНА РИЗОМАТИКА РОМАНУ Ю. ВИННИЧУКА «АПТЕКАР»|first=С. Л.|last=Чернюк|date=21 лип. 2016 р.|journal=Наукові праці. Філологія. Літературознавство|volume=276|issue=264|via=litstudies.chdu.edu.ua|accessdate=2 серпня 2018|archive-date=2 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180802162912/http://litstudies.chdu.edu.ua/article/view/84601}}</ref>. У своїх творах Юрій Винничук дотримується авантюрного або детективного сюжету та зазвичай додає елементи гротеску, бурлеску, фантасмагорії, пародії, гумору, іронії, сарказму, стьобу, еротизму та містифікацій<ref name="Ростислав Семків"/><ref>Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013): ст. 365</ref><ref>{{Cite news|url=http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/philology/article/view/8901|title=СТАРОЛЬВІВСЬКА БЕЛЕТРИСТИКА ЮРІЯ ВИННИЧУКА: АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ МОВНОГО ІСТОРИЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “АПТЕКАР”)|last=Ціхоцький|first=Іван|last2=Боросовська|first2=Ілона|date=2018-10-02|language=uk|work=Вісник Львівського університету. Серія філологічна|volume=0|doi=10.30970/vpl.2108.68.8901|issn=2078-5534|issue=68|accessdate=2018-10-06|archive-date=6 жовтня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181006235456/http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/philology/article/view/8901}}</ref>. Окрім того, письменниця [[Харчук Роксана Борисівна|Роксолана Харчук]] називає Винничука ''«батьком „чорного гумору“ в українській літературі»''<ref name="Чернюк"/>, а [[Загребельний Павло Архипович|Павло Загребельний]]&nbsp;— ''«[[Герострат]]ом української історії»''<ref>{{Cite web|url=https://rozmova.wordpress.com/2013/02/07/vynnychuk-my-zyvemo-v-oliharhichnij-derzavi/|title=Юрій Винничук: Ми живемо в антиукраїнській державі, і це мене бісить|date=7 лют. 2013 р.|accessdate=11 серпня 2018|archive-date=11 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180811201002/https://rozmova.wordpress.com/2013/02/07/vynnychuk-my-zyvemo-v-oliharhichnij-derzavi/}}</ref>.

== Контроверсії ==

==== Звинувачення у плагіаті (2001) ====
У квітні 2016 року журналіст львівського онлайн-журналу «Варіанти» Олег Хавич у статті «Кава з плагіатом»<ref name="varianty"/>, звинуватив Винничука у тому, що деякі частини краєзнавчої книжки «Таємниці львівської кави» (2001) запозичені з російськомовної книги Миколи Пучерова «Все о кофе» ({{lang-uk|Все про каву}}), виданої 1987 року в київському академічному видавництві «<nowiki/>[[Наукова думка]]»<ref>Пучеров Н. Все о кофе.&nbsp;— Киев: Наукова думка, 1987.&nbsp;— 104 с.</ref>. Хавич звинуватив Винничука у тому, що цілі абзаци роману «Таємниці львівської кави» нібито є перекладом з російської на українську мову з книги Пучєрова<ref name="varianty">{{Cite news|url=https://varianty.lviv.ua/34144-kava-z-plahiatom|title=Кава з плагіатом|publisher=Варіанти|date=20 квітня 2016|accessdate=30 січня 2018|archive-date=31 січня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180131023347/https://varianty.lviv.ua/34144-kava-z-plahiatom}}</ref>. У 2018 році у відповідь на ці звинувачення Винничук зазначив, що у книзі є запозичення лише кількох сторінок рецептів кави та інформації про вирощення кави, що мандрують з книжки до книжки різних авторів, які в першому виданні були позначені зірочкою, бо не належали авторові<ref>[https://web.archive.org/web/20180811233720/https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1820175044661901&id=100000082686465 Відповідь Юрія Винничук на звинувачення у плагіаті у книзі «Таємниці львівської кави»] // Facebook, 2018</ref>. В 2019 вийшло нове видання, яке відтворює зауваги першого про те, що ці сторінки були надані Львівською кавовою фабрикою.

==== Політичні переслідування (2013) ====
У січні 2012 року набув розголосу опублікований наприкінці 2011 року Винничуком вірш [[Убий підараса|«Убий піда…са»]],<ref name="Ubyi_pidarasa"/> через який один з тодішніх депутатів Верховної Ради України від комуністів, [[Грач Леонід Іванович|Леонід Грач]], звинуватив Винничука у поширенні порнографічного змісту та заклику до повалення чинного ладу в Україні<ref>{{cite web|url= http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/23/6928465/|назва= До письменника прийшла міліція&nbsp;— через вірш «Убий під***аса»|автор= |дата= 23 січня 2012|вебсайт= |видавець= УП|url-архіву= https://web.archive.org/web/20180112214731/http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/23/6928465/|дата-архіву= 12 січня 2018|мертвий-url= no|дата-доступу= 11 серпня 2018}}</ref>. Згодом, через публікацію цього вірша, Грач подав на Винничука заяву до прокуратури, що багато оглядачів сприйняли як політичне переслідування тодішнім режимом<ref name=Vynnychuk>{{cite web|title=Statement on the political persecution of the Ukrainian writer, Yuri Vynnychuk|url=http://uaba.org/page-774425/807157|publisher=Ukrainian PEN-Center|date=25 січня 2012|accessdate=12 лютого 2018|archive-date=2018-02-12|archive-url=https://web.archive.org/web/20180212085027/http://uaba.org/page-774425/807157}} {{ref-en}}</ref><ref>''[[Олександр Мотиль|Alexander J. Motyl]].'' [https://web.archive.org/web/20180811173254/https://www.augb.co.uk/news-page.php?id=785 Ukraine's Orange Blues&nbsp;— Media Censorship and Controlling Freedom in Ukraine] // Association of Ukrainians in Great Britain, 02.02.12. {{ref-en}}</ref>.

==== Звинувачення російських класиків у вторинності (2018) ====
Після публікації голови [[Український інститут національної пам'яті|Українського інституту національної пам'яті]] [[В'ятрович Володимир Михайлович|Володимира В'ятровича]] 25 січня 2018 року у Facebook щодо підступності [[Російський світ (геополітика)|«русского міра»]], який вміє вербувати людей не лише силою примусу, тобто [[жорстка сила|жорсткою силою]], але й [[м'яка сила|м'якою силою]], заманюючи їх «симпатичним, вишуканим та респектабельним» російським культурним продуктом, як от книгами, піснями, чи фільмами, певна кількість [[Русофільство|проросійськи]] налаштованих користувачів в українському сегменті Facebook висловили своє незадоволення тезами В'ятровича. Водночас, значна кількість українських інтелектуалів та публічних осіб висловили свою підтримку позиції В'ятровича щодо підступності руского міра<ref>[https://web.archive.org/web/20180127093604/https://www.radiosvoboda.org/a/29001334.html В'ятрович зарахував Висоцького до "щупальців «русского мира». Соцмережі сперечаються]&nbsp;— Радіо свобода, 27 Січень 2018</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20180131043438/http://tyzhden.ua/News/208565 Висоцкій і Цой як пропаганда в руках Кремля. Реакція соцмереж на заяву В'ятровича]&nbsp;— Український тиждень, 28 січня 2018</ref>. Серед тих, хто підтримав позицію директора УІНП був і Винничук, який наприкінці січня 2018 року написав статтю-відповідь обвинувачам В'ятровича в інтернет-газеті «[[Збруч (газета)|Збруч]]»<ref name="zbruch_10">{{Cite web|url=https://zbruc.eu/node/75924|title=Не нам, бл@дям {{!}} Збруч|website=zbruc.eu|accessdate=2018-01-30|archive-date=31 січня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180131031945/https://zbruc.eu/node/75924}}</ref>.

Розмірковуючи у своїй статті про залюбування-одержимість багатьох українців російською культурою, зокрема літературою, Винничук підкреслив вторинність російської культурної продукції й зокрема літератури, якщо той культурний продукт сприймати у контексті світової культури. Зокрема, як приклад вторинності російської літератури Винничук навів приклади плагіату таких відомих російських літераторів як [[Пушкін Олександр Сергійович|Олександр Пушкін]] чи [[Булгаков Михайло Опанасович|Михайло Булгаков]]. Винничук підкреслив, що ''«чимало класичних віршів Пушкіна, в тому числі „Лист Тетяни“,&nbsp;— це переспіви з французької»'' та що ''«[він] ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, ніж ті, хто читали тільки українською та російською. Людина, начитана у світовій літературі, легко побачить всю вторинність роману „Майстер і Маргарита“»''.<ref name="zbruch_10"/>

==== Юрій Винничук і Список 47 (2018) ====
Після [[інсценування вбивства Аркадія Бабченка]] у мережі з'явився так званий Список 47, який перелічує людей, яким начебто загрожує смерть від рук кілера. Серед цих людей фігурувало й ім'я Юрія Винничука<ref>{{Cite web|url=https://zbruc.eu/node/80586|title=Під прицілом &#124; Збруч|website=zbruc.eu|accessdate=19 серпня 2018|archive-date=19 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180819182713/https://zbruc.eu/node/80586}}</ref>. Письменник прокоментував цю подію такими словами: ''«Мова не йде про те, щоб знищити всіх 47 людей, які є в цьому списку. Думаю, просто накидали імена, загибель яких викликала б якийсь резонанс. Очевидно, що всіх 47 осіб знищувати не збиралися. Йшлося про кількох людей. Можна собі уявити, якби замочили трьох-чотирьох, який би кіпіш піднявся. Усі почали б говорити, що держава нічого не контролює, почалася б абсолютна паніка»''<ref>{{Cite web|url=https://www.obozrevatel.com/ukr/crime/spisok-sbu-dushit-zhaba-scho-vas-tam-nema.htm|title=Юрій Винничук: Список СБУ: душить жаба, що вас там нема?|website=Розслідування}}</ref>.

== Особисте життя ==
Живе в містечку [[Винники]]. Одружений з більш як на двадцять років молодшою жінкою Мирославою (1976&nbsp;р.н.). Виховує сина Олеся-Лук'яна (2004&nbsp;р.н.)<ref>{{Cite web|url=https://antikor.com.ua/articles/242739-jurij_vinnichuk_russkij_mir_lize_dribnitsjami_ale_na_kohnomu_krotsi|title=Юрій Винничук: «Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці»|website=antikor.com.ua|accessdate=2 серпня 2018|archive-date=2 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180802193032/https://antikor.com.ua/articles/242739-jurij_vinnichuk_russkij_mir_lize_dribnitsjami_ale_na_kohnomu_krotsi}}</ref>.

== Бібліографія ==
Серед доробку Юрія Винничука наступні власні твори та упорядковані антології<ref>Przemysław Lis-Markiewicz. [https://perma-archives.org/warc/20180212050234/https://pressto.amu.edu.pl/index.php/sup/article/viewFile/11910/11775 Юрій Винничук як упорядник української літературної спадщини] // Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. VI: 2018, pp. 225—234. ISSN 2300-4754.</ref><ref>{{Cite web|url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34039|title=Винничук Юрій Павлович - Енциклопедія Сучасної України|date=12 лют. 2018 р.|website=web.archive.org|accessdate=2018-02-12|archive-date=2018-02-12|archive-url=https://web.archive.org/web/20180212062342/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34039}}</ref><ref>[http://en.calameo.com/books/002816319ac87b5a560a6 Чудернацькі казки Юрія Винничука] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180212201712/http://en.calameo.com/books/002816319ac87b5a560a6 |date=12 лютого 2018 }} // Бібліографічний огляд до 65-річчя від дня народження письменника. Рівне: Рівненська обласна бібліотека для дітей. 2017</ref><ref>[https://issuu.com/biblioteka80/docs/_________________________ Вир історії і містифікації: 65 років від дня народження Юрія Винничука. Біобібліографічна довідка ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200804012018/https://issuu.com/biblioteka80/docs/_________________________ |date=4 серпня 2020 }} // Кам'янець-Подільська міська бібліотека імені Костя Солухи. 2017</ref><ref>Ростислав Семків. [https://web.archive.org/web/20180212071608/http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/10930/Semkiv_Yuriy_Vynnychuk.pdf?sequence=1&isAllowed=y Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури] // Після постмодернізму&nbsp;— Київ, 2012</ref><ref>[https://dt.ua/CULTURE/spalah-nadnovoyi-_.html Спалах наднової] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180902151724/https://dt.ua/CULTURE/spalah-nadnovoyi-_.html |date=2 вересня 2018 }} // Дзеркало тижня, 24 липня 2015</ref>:

=== Власні твори ===
; Повісті/романи
* «''[[Місце для дракона]]''» (1990)&nbsp;— {{small|повість}} // <small>вперше з'явилася у 1990 році збірці «Спалах», окремою книгою: Львів: Піраміда (2002)</small>
* «''[[Королевич-машкара (роман)|Королевич-машкара]]''» (1990)&nbsp;— {{small|повість}} // <small>вперше з'явилася у 1990 році у збірці «Спалах»</small>
* «''[[Діви ночі]]''» (1991)&nbsp;— {{small|повість}} // <small>вперше з'явилася у 1991 році у журналі «Дзвін», окремою книгою: Київ: Український письменник (1992)</small>
* «''[[Ласкаво просимо в Щуроград (роман)|Ласкаво просимо в Щуроград]]''» (1992)&nbsp;— {{small|повість}} // <small>вперше з'явилася у 1992 році у журналі «Сучасність», окремою книгою: ? </small>
* «''[[Житіє гаремноє (роман)|Житіє гаремноє]]''» (1992)&nbsp;— {{small|повість}} // <small>вперше з'явилася у 1992 році у газеті «Post-Поступ», окремою книгою: Львів: Піраміда (1996)</small>
* «''[[Мальва Ланда (роман)|Мальва Ланда]]''» (2000) // <small>вперше з'явилася у 2000 році у журналі «Сучасність», окремою книгою: Львів: Піраміда (2003)</small>
* «''[[Весняні ігри в осінніх садах (роман)|Весняні ігри в осінніх садах]]''» (2005, Львів: Піраміда)
* «''[[Груші в тісті (роман)|Груші в тісті]]''» (2010, Львів: Піраміда)
* «''[[Танґо смерті (роман)|Танґо смерті]]''» (2012, Харків: Фоліо)
* «''[[Аптекар (роман)|Аптекар]]''» (2015, Харків: Фоліо)
* «''[[Цензор снів (роман)|Цензор снів]]''» (2016, Харків: Фоліо)
* «''[[Лютеція (роман)|Лютеція]]''» (2017, Харків: Фоліо)
* «''[[Сестри крові]]''» (вересень 2018, Харків: Фоліо) {{small|(прим.:продовження до роману «Аптекар»)}}
* «''[[Нічний репортер]]''» (квітень 2019, Харків: Фоліо)
* «''[[Ключі Марії]]»'' (робоча назва «Іній в очах її») (2020, Харків: Фоліо, у співавторстві з [[Андрій Курков|Андрієм Курковим]])

; Поезія
* «''Відображення''» (1990), збірка віршів.
* «''Передчуття осені''» (2010), збірка віршів написаних у 1970—1993&nbsp;рр.

; Збірки оповідань
* «''Спалах''» (1990),
* «''Вікна застиглого часу''» (2001),
* «''Ги-ги-и''» (2007), оповідання у жанрі чорного гумору
* «''Арканум''» (2019)
* «''Щаслива збитошна пора''» (2019, Львів: Апріорі)
* «''Збитошна пора''» (2020, Львів: Апріорі, ISBN 978-617-629-503-7)

; Краєзнавчі книги

* «''Легенди Львова''» (1999)
* «''Кнайпи Львова''» (2000),
* «''Таємниці львівської кави''» (2001),
* «''Таємниці львівської горілки''» (2006),

; Енциклопедії
* «''Книга бестій''» (2003), міфологічна енциклопедія <small>(серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)</small>
* «''Чорт зна що''» (2004), міфологічна енциклопедія <small>(серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)</small>
* «''Галицька кухня''» (2004), кулінарна енциклопедія

; Дитячі книги
* ''«Гопля і Піпля»'' (2008)
* Серія «''Казкова скарбниця''» (з 2002; 3 книжки у серії),
* ''«Історія одного поросятка»'' (2005)
* ''«Балакуче яблучко та інші історії»'' (2016)
* ''«Метелик вивчає життя»'' (2016)
* ''«Перекладенець»'' (2016)
* ''«Лежень»'' (2016)
* ''«Чеберяйчики Гопля і Піпля»'' (2016)
* «''Казки зі Львова''» (2017)
* ''«Чудернацькі казки»'' (2017)
* ''«Казки веселі і сумні»'' (2018)
* ''«Цукровий півник»'' (вересень 2018), віршована казка

; П'єси
* «[[Останній Бункер]]» (2013), трагікомедія на одну дію
* «Дракон», поставлена на сцені львівського театру «МЕТА»<ref>{{Cite web|url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35213|title=Вовк Ірина Валентинівна - Енциклопедія Сучасної України|website=esu.com.ua|accessdate=10 серпня 2018|archive-date=11 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180811031829/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35213}}</ref>

=== Антології ===
* «''Огненний змій'': антологія української фантастики XIX століття» (1989, ''перевидання'' 2006 має назву «Огняний змій»), укладач<ref>Юрій Винничук. Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття. Укладач: Юрій Винничук. Київ: Молодь. 1989. 288 с. ISBN 5-7720-0245-7</ref><ref>Юрій Винничук. Огняний змій: українська готична проза ХІХ ст. Упорядник та перекладач: Юрій Винничук.&nbsp;Львів: Піраміда, 2006.&nbsp;520 с.&nbsp;(Готика).&nbsp;ISBN 966-8522-81-8</ref>
* «''Срібна книга казок'': антологія української літературної казки XIX століття» (1992), укладач<ref>Юрій Винничук. Срібна книга казок: українські літературні казки XIX століття. Укладач: Юрій Винничук.&nbsp;Київ: Веселка, 1992.&nbsp;496 с. ISBN 5-301-00495-6 (Золота бібліотека учня) </ref>
* «''Нічний привид'': антологія української готичної прози ХІХ століття» (2001, ''перевидання'' 2007), укладач<ref>Юрій Винничук. Нічний привид: українська готична проза ХІХ ст". Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 с. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7</ref>
* ''«Потойбічне»:'' Українська ґотична проза ХХ ст (2005), укладач<ref>Юрій Винничук. Потойбічне: українська готична проза ХІХ ст". Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2005. 464 с. (Серія «Готика»). ISBN 966-8522-50-8</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20180212054204/https://krytyka.com/ua/reviews/potoybichne-ukrayinska-gotychna-proza-khkh-st Упорядкування Юрія Винничука. Потойбічне. Українська ґотична проза ХХ ст.]&nbsp;— Критика, Квітень 2006</ref>
* ''«Біблійні казки»'' (2005), укладач
* ''«Розбійницькі скарби:'' казки про розбійників» (2006), укладач
* «''[[Зачароване місце (збірка)|Зачароване місце]]'': українська літературна казка» (2006), укладач
* ''«Розіп'ята муза»:'' антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю у 2 томах (2011), укладач<ref>Розіп'ята муза: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю. Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2011. ISBN 9789664412626</ref>
* ''«Львівська антологія в 3 томах»'' (2013—2014), укладач<ref>Львівська антологія: в 3-х&nbsp;т.&nbsp;— Т.&nbsp;1. Від давніх часів до початку ХХ&nbsp;ст. /&nbsp;укл., передм. Ю.&nbsp;П.&nbsp;Винничука.&nbsp;— Харків: Фоліо, 2013.&nbsp;— 667&nbsp;с. ISBN 978-966-03-6586-5</ref><ref>Львівська антологія: в 3-х&nbsp;т.&nbsp;— Т.&nbsp;2. 1920-1940-ві роки. В гранатових горах /&nbsp;укл. Ю.&nbsp;П.&nbsp;Винничука.&nbsp;— Харків: Фоліо, 2014.&nbsp;— 410&nbsp;с. ISBN 9789660365865 </ref><ref>Львівська антологія: в 3-х&nbsp;т.&nbsp;— Т.&nbsp;2. 1920-1940-ві роки. Герої відчайдушних літ /&nbsp;укл. Ю.&nbsp;П.&nbsp;Винничука.&nbsp;— Харків: Фоліо, 2014.&nbsp;— 412&nbsp;с. ISBN 9789660365865 </ref>
* ''«Антологія української готичної прози у 2 томах»'' (2014), укладач<ref>Юрій Вининчук. Антологія української готичної прози у 2-х томах. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо, 2014. 604 с. ISBN 978-966-03-6944-3 (том I); 620 стор ISBN 978-966-03-6945-0 (том II); ISBN 978-966-03-6943-6 (обидва томи).</ref>
* ''«Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст»'' (2015), укладач<ref>Юрій Винничук. Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2015. 608 с. ISBN 978-966-03-7082-1</ref> {{small|(перевидання 2017)}}
* ''«Невідоме Розстріляне Відродження»'' (2016), укладач<ref>Юрій Винничук. Невідоме Розстріляне Відродження. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2016. 768 с. ISBN 978-966-03-7531-4</ref>
* ''«Міфи та легенди українців»'' (2017), укладач<ref>Юрій Винничук. Міфи та легенди українців. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2017. 224 с. ISBN 978-966-03-7167-5</ref>
* ''«Антологія української містичної прози»'' (2018), укладач<ref>Юрій Винничук. Антологія української містичної прози. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 408 с. ISBN 978-966- 03-8110-0</ref>
* ''«Соловецький етап. Антологія»'' (2018), укладач<ref>Юрій Винничук. Соловецький етап. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 492 с. ISBN 978-966- 03-8102-5</ref>
* ''«Українська модерна проза»'' (2018), укладач<ref>Юрій Винничук. Українська модерна проза. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 512 с. ISBN 978-966- 03-8014-1</ref>
* ''«Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антологія»'' (2019), укладач<ref>Юрій Винничук. Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2019. ? с. ISBN ?</ref>
* ''«Чорт зна що. Запропаща душа. Антологія»'' (2019), укладач<ref>Юрій Винничук. Чорт зна що. Запропаща душа. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2019. ? с. ISBN ?</ref>

=== Інше ===
* Серія «''Юрій Винничук презентує''» у видавництві Піраміда, серія книг різних жанрів<ref name="vynnychuk.prezentye_1">Петро Птаха.[https://web.archive.org/web/20180218001035/http://postup.brama.com/010714/107_8_1.html Винничук як торгова марка. ПІРАМІДА]&nbsp;— Поступ, 14-15 ЛИПНЯ 2001 року</ref>
** 2001&nbsp;р. Львівський Шерлок Голмс: детективні оповіді {{small|(прим.: упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська; автори: Адам Стодор та Вільгельм Раорт)}}<ref>[https://web.archive.org/web/20180218002114/http://postup.brama.com/010728/115_7_2.html Львівський Шерлок Голмс. Детектив]&nbsp;— Поступ, №&nbsp;115 (773), 28-29 липня 2001 року</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20180218002037/https://krytyka.com/ua/reviews/lvivskyy-sherlok-holms Упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська. Львівський Шерлок Голмс]&nbsp;— Критика, жовтень 2001</ref><ref name="vynnychuk.prezentye_1"/>
** 2001&nbsp;р. Духи старого Львова {{small|(прим.: автор [[Стефан Грабінський]], переклад з польської: Мирослава Трофимука та ін.))}}<ref name="vynnychuk.prezentye_1"/>
** 2001&nbsp;р. Нічний гість: моторошні оповіді <small>(прим.: упорядник: Юрій Винничук)</small><ref name="vynnychuk.prezentye_1"/>
** 2001&nbsp;р. Колекція пристрастей {{small|(прим.: автор [[Наталка Сняданко]])}}<ref name="vynnychuk.prezentye_1"/>
** 2002&nbsp;р. Клуб комісара Бонця: кримінальні загадки {{small|(прим.: автор: ''невідомий''; редактор: Юрій Винничук; переклад з польської: [[Лариса Андрієвська]]}})
** 2002&nbsp;р. На щербатім львівськім бруці {{small|(прим.: автор [[Мечислав Опалек]], переклад з польської: [[Лариса Андрієвська]]}})
** 2003&nbsp;р. Смерть виповзає з підвалів {{small|(прим.: автор Юрій Винничук під псевдонімом<ref>Р. І. Іваничук. Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991-1994. Харків: Орбіта, 2016. 555 стор. (Державна програма "Українська книга" 2016 року). ISBN 978-617-7466-08-5 </ref><ref name="psevdo">{{cite web |url=http://prostir.co.ua/vynnychuk-zasmuchuvatys-peredchasno-126354-8577/ |назва=Юрій Винничук: “Не засмучуватись передчасно і вірити у власні сили” |автор= |дата=14 серпня 2014 |вебсайт= |видавець=[[Український простір]] |url-архіву=https://web.archive.org/web/20180217231151/http://prostir.co.ua/vynnychuk-zasmuchuvatys-peredchasno-126354-8577/ |дата-архіву=17 лютого 2018 |мертвий-url=no |дата-доступу=21 липня 2019 }}</ref> Ярина Джурик)}}
** 2003&nbsp;р. Герой передмістя {{small|(прим.: автор: [[Керницький Іван Степанович|Іван Керницький]])}}
** 2008&nbsp;р. Сороміцькі оповідки <small>(прим.: упорядник: Юрій Винничук та [[Гнатюк Володимир Михайлович|Володимир Гнатюк]]<ref>[https://web.archive.org/web/20190812171032/https://krytyka.com/ua/reviews/soromitski-opovidky Юрій Винничук (упорядник). Сороміцькі оповідки]. Критика, 2008</ref>)</small>
** 2008&nbsp;р. Гопля і Піпля <small>(прим.: автор Юрій Винничук)</small>
** 2009—2010&nbsp;рр. «Легенди Львова» <small>- (прим.: автор Юрій Винничук)</small>
*** 2010&nbsp;р. Легенди Львова. Книга перша&nbsp;— вперше видна 1999 року у видавництві Сполом
*** 2009&nbsp;р. Легенди Львова. Книга друга

=== Аудіокниги ===
* 2004&nbsp;— «Мальва Ланда» (озвучив [[Семисал Роман Володимирович|Роман Семисал]])
* 2006&nbsp;— «Книга бестій» (озвучив [[Мурашко Ігор Володимирович|Ігор Мурашко]]);
* 2010&nbsp;— «Груші в тісті» (озвучив Віктор Власенко);
* 2011&nbsp;— «Весняні ігри в осінніх садах» (видавництво «Наш Формат»; озвучка&nbsp;— народний артист України Олексій Богданович, продюсування&nbsp;— Сергій Куцан, звукорежисура&nbsp;— Володимир Муляр);
* 2013&nbsp;— «Вікна застиглого часу»;
* 2016&nbsp;— «Аптекар» (озвучила Галина Шумська);
* 2016&nbsp;— «Місце для дракона» (озвучила Катерина Шестакова);
* 2019&nbsp;— «Весняні ігри в осінніх садах» (озвучив Олександр Рудько для аудіокнигарні «АБУК»).

=== Переклади з інших мов ===
Автор перекладів з англійської, німецької, російської, чеської, польської та хорватської.
* [[Богуміл Грабал]]. Барон Мюнгавзен. Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ, видавництво «Класика», 2002.
* Богуміл Грабал. «Вар'яти» (Вибрана проза). Переклад з чеської: Юрій Винничук. Львів, ВНТЛ-Класика, 2003. 184 стор. ISBN 966-7493-48-2 (Класика)
* [[Філіп Давид]]. «Місячна карета». Переклад з сербської: Юрій Винничук // «Антологія сербської постмодерної фантастики». Львів: «Піраміда», 2004. 300 стор.: С. 92-101. ISBN 978-98522-07-9
* Богуміл Грабал. «Я обслуговував англійського короля». Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га. 2009. 240 стор. ISBN 978-966-7047-87-0
* [[Еріх Марія Ремарк]]. «Життя у позику». Переклад з німецької: Рома Попелюк та Юрій Винничук. Львів, ТзОВ «Експрес Медіа Принт». 2014. 194. ISBN ''відсутнє''
** {{small|(передрук)}} Еріх Марія Ремарк. ''[[Життя у позику (роман)|Життя у позику]]. [[Мансарда мрій]]. [[Іскра життя]].'' Пер. з німецької: Ю. Винничук, [[Юлія Микитюк|Ю. Микитюк]], [[Христина Николин|Х. Николин]]. Харків: КСД, 2016. 733 стор. ISBN 978-617-12-0850-6

Також перекладав коротку прозу [[Данилевський Григорій Петрович|Григорія Данилевського]] («Біс на вечорницях», «Життя через сторіччя»), [[Стефан Грабінський|Стефана Ґрабінського]] («Чад»), [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]] («Дитяча могила»), [[Юрко Юрченко|Юрка Юрченка]] («Журавель»), Івана Борозни («Золота гора, або Я тебе вирятую»), Ореста Соміва («Київські відьми»), [[Чайковський Михайло Станіславович|Михайла Чайковського]] («Могила»), [[Володимир Росковшенко|Володимира Росковшенка]] («Шапка», «Орендатор»), [[Зоран Ферич|Зорана Ферича]] («Полапка Волта Діснея»), Богуміла Грабала («Чи не бажаєте побачити Злату Прагу?»).

== Екранізації ==
2004 року з'явилась короткометражна стрічка, знята за мотивами оповідання «Граната на двох»&nbsp;— ''«[[Трагічне кохання до зрадливої Нуськи]]»''. 2007 року знято двосерійний телефільм «''[[Діви ночі (фільм)|Діви ночі]]''» за однойменною повістю Винничука. За однойменними казками письменника знято короткометражні анімаційні короткометражні фільми: «''[[Історія одного Поросятка (фільм, 1994)|Історія одного Поросятка]]''» (1994), «''[[Як метелик вивчав життя (фільм, 1997)|Як метелик вивчав життя]]''» (1997) та ''«[[Лежень (фільм, 2013)|Лежень]]»'' (2013)<ref name="Екранізації">{{Cite web|url=https://www.cutinsight.com/ua/tragicheskaya_lyubovy_yuriya_vinnichuka_s_kinematografom_-2/|title=Екранізації творів письменника Юрія Винничука|first=Антон|last=Филатов|website=www.cutinsight.com|accessdate=21 липня 2019|archive-date=21 липня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190721015829/https://www.cutinsight.com/ua/tragicheskaya_lyubovy_yuriya_vinnichuka_s_kinematografom_-2/}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://www.bbc.com/ukrainian/features-38145191|title=Юрій Винничук: "Лежень – це я"|first=Святослав|last=Хоменко|date=6 груд. 2016 р.|via=www.bbc.com|accessdate=2 серпня 2018|archive-date=3 серпня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180803025513/https://www.bbc.com/ukrainian/features-38145191}}</ref>.

У 2020 році від режисера [[Ткаченко Тарас Анатолійович|Тараса Ткаченка]] у прокат має вийти повнометражний художній фільм ''«[[Діви ночі (фільм, 2020)|Діви ночі]]»'' за однойменною повістю Винничука.<ref>[https://web.archive.org/web/20190531031647/http://sinua.dergkino.gov.ua/ua/contests/show/294/perelik_kinoproektiv_dopushchenih_do_uchasti_v_odinadtsyatomu_konkursnomu_vidbori_zayavki_dodayutsya.html Перелік кінопроектів, допущених до участі в Одинадцятому конкурсному відборі (заявки додаються)]. Держкіно, 2019</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20190630042710/http://dergkino.gov.ua/media/text/Divy%20nochi.pdf Діви ночі (2020)&nbsp;— заявка на 11-ий пітчинг Держкіно]. Держкіно, 2019</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20190531171818/https://telekritika.ua/uk/kino/ot-loznicy-do-kak-ja-ubil-banderu-276-filmov-na-konkurse-goskino/ 🎞Від Лозниці до «Як я вбив Бандеру»: 276 фільмів на конкурсі Держкіно]. Телекритика, 31.05.2019</ref>

== Нагороди ==
* Титул «Галицький лицар» за щотижневі статті ''Юзя Обсерватора'' в газеті «[[Post-Поступ]]» ([[1999]])<ref>[https://web.archive.org/web/20180811170937/http://pen.org.ua/team/vynnychuk-yurij/ Винничук Юрій] // PEN-Ukraine, 2018</ref>.
* Премія «[[Книга року Бі-Бі-Сі]]» за романи «[[Весняні ігри в осінніх садах]]» та «[[Танґо смерті (роман)|Танґо смерті]]» ([[2005]], [[2012]])<ref>{{Cite web|url=https://zaxid.net/tango_smerti_vinnichuka_stalo_knigoyu_roku_bbc2012_n1273538|title=«Танго смерті» Винничука стало Книгою року BBC-2012|website=ZAXID.NET|accessdate=21 липня 2019|archive-date=21 липня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190721022732/https://zaxid.net/tango_smerti_vinnichuka_stalo_knigoyu_roku_bbc2012_n1273538}}</ref>.
* Премія [[Золоті письменники України|«Золотий письменник України»]] ([[2012]])<ref>{{Cite web|url=http://goldenwriters.com.ua/ua/news/?pid=1596|title=Нагороджені - Новини - Золоті письменники України|website=goldenwriters.com.ua|accessdate=25 листопада 2012|archive-date=4 березня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20160304070237/http://goldenwriters.com.ua/ua/news/?pid=1596}}</ref>.
* Відзнака клубу галицької кухні «Посол галицької кухні» за визначний внесок у популяризацію галицької кулінарії (2013)<ref>[http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2013/Forum_Halycka_kuchnya_13-14_03.htm Форум галицької кухні, 13-14 березня 2013 року, Львів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141217204919/http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2013/Forum_Halycka_kuchnya_13-14_03.htm |date=17 грудня 2014 }} // [[Ї (журнал)|Часопис «Ї»]], 2013</ref>.
* Відзнака читацьких симпатій польської літературної нагороди [[Літературна нагорода Центральної Європи «Ангелус»|Angelus]] за польськомовний переклад роману «[[Танго смерті (роман)|Танго смерті]]» (2019).<ref>{{Cite web|title=Винничук отримав відзнаку читачів польської премії Angelus|url=http://www.chytomo.com/vynnychuk-otrymav-vidznaku-chytachiv-polskoi-premii-angelus/|website=www.chytomo.com|date=2019-10-21|accessdate=2019-11-27|language=uk|archive-date=26 жовтня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20191026120741/http://www.chytomo.com/vynnychuk-otrymav-vidznaku-chytachiv-polskoi-premii-angelus/}}</ref>

== Джерела ==
{{reflist|3}}

== Посилання ==
{{external media
|width = 400
|video1=Ю. Винничук. [https://www.youtube.com/watch?v=mSUYp41VBDs "Убий підараса"] (2011)
|video2=Мультфільм [https://www.youtube.com/watch?v=DektEASHrlo «Історія Одного Поросятка»] за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1994)
|video3=Мультфільм [https://www.youtube.com/watch?v=c13W6ax6xXo «Як метелик життя вивчав»] за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1997)
|video4=Мультфільм [https://www.youtube.com/watch?v=taXjaCq4nxQ "Лежень"] за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (2013)
}}
*{{Facebook|100000082686465|Юрій Винничук}}
*''[https://www.goodreads.com/author/show/4454935.Yuri_Vynnychuk Юрій Винничук] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180812023426/https://www.goodreads.com/author/show/4454935.Yuri_Vynnychuk |date=12 серпня 2018 }}'' на сайті [[Goodreads]] {{ref-en}}
*''[http://pen.org.ua/team/vynnychuk-yurij/ Юрій Винничук] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180811170937/http://pen.org.ua/team/vynnychuk-yurij/ |date=11 серпня 2018 }}'' на сайті [[PEN-Ukraine]]
*''[https://tsn.ua/authors/yuriy-vinnychuk Колонка Юрія Винничука] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220115071231/https://tsn.ua/authors/yuriy-vinnychuk |date=15 січня 2022 }}'' на сайті [[ТСН]]
*''[https://www.obozrevatel.com/ukr/person/yurij-vinnichuk.htm?obozrevatellang=uk Колонка Юрія Винничука] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220310213308/https://www.obozrevatel.com/ukr/person/yurij-vinnichuk.htm?obozrevatellang=uk |date=10 березня 2022 }}'' на сайті «Обозреватель»
*''[https://zbruc.eu/taxonomy/term/1297 Колонка Юрія Винничука] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180803134340/https://zbruc.eu/taxonomy/term/1297 |date=3 серпня 2018 }}'' на сайті «[[Збруч (газета)|Збруч]]»
*[https://chytomo.com/iurij-vynnychuk-pro-alkoholni-upodobannia-u-starodavnij-rusi/ Юрій Винничук про алкогольні уподобання у стародавній Русі // Читомо] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220302170356/https://chytomo.com/iurij-vynnychuk-pro-alkoholni-upodobannia-u-starodavnij-rusi/ |date=2 березня 2022 }}

{{Золоті письменники України}}
{{бібліоінформація}}
{{ВП-портали|Біографії|Література|Фантастика|Фентезі|Наукова фантастика|Фантастика жахів|Україна|Українська література}}

[[Категорія:Автори детективної прози України]]
[[Категорія:Автори історичної прози України]]
[[Категорія:Українські журналісти]]
[[Категорія:Українські перекладачі]]
[[Категорія:Українські редактори]]
[[Категорія:Автори фентезі України]]
[[Категорія:Наукові фантасти України]]
[[Категорія:Фантасти жахів України]]
[[Категорія:Українські письменники-фантасти]]
[[Категорія:Редактори фантастики з України]]
[[Категорія:Критики-фантастикознавці України]]
[[Категорія:Випускники Прикарпатського університету]]
[[Категорія:Уродженці Івано-Франківська]]
[[Категорія:Юрій Винничук| ]]
[[Категорія:Працівники ЗМІ Львова]]
[[Категорія:Лауреати конкурсу «Галицький лицар»]]
[[Категорія:Письменники Львова]]
[[Категорія:Лауреати премії «Портал»]]