Войнилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Войнилів
Voynuliv gerb.png
Герб Войнилова
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Рада Войнилівська селищна рада
Код КОАТУУ: 2622855300
Основні дані
Засноване 1352 як село Прокопівка
Магдебурзьке право 1552
Статус з 1443 року
Площа 19.72 км²
Населення 2692 (01.01.20178)[1]
Густота 136,5 осіб/км²
Поштовий індекс 77316
Телефонний код +380 3472
Географічні координати 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361Координати: 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Висота над рівнем моря 273 м
Водойма р. Сивка, Болохівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Калуш
До станції: 19 км
До райцентру:
 - автошляхами: 15,8 км
До обл. центру:
 - залізницею: 42 км
 - автошляхами: 37,9 км
Селищна влада
Адреса 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, смт Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради Рудий Володимир Степанович
Карта
Войнилів. Карта розташування: Україна
Войнилів
Войнилів
Войнилів. Карта розташування: Івано-Франківська область
Войнилів
Войнилів

Commons-logo.svg Войнилів у Вікісховищі

Войни́лів — селище міського типу Калуського району Івано-Франківської області.

Селище розташоване на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції «Калуш».

Населення Войнилова — 2 704 особи.

Історія[ред. | ред. код]

Герб польського періоду

Феодалізм[ред. | ред. код]

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в «Найдавніших записах галицьких судів 1435—1475 років» «Актів ґродських і земських».[2]
Також Войнилів згадується в писемних джерелах 1443 року. Поселення було королівщиною.[3] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[4].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і змінив назву.[5] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).[6]

Капіталізм[ред. | ред. код]

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнілув Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станіславського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка[7].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців, 150 поляків, 250 латинників і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)[8].

Соціалізм[ред. | ред. код]

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією[9].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині[10]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість з мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).[11][12] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)[13].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище міського типу. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Сучасність[ред. | ред. код]

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням[14].

Освіта[ред. | ред. код]

Діють освітні заклади:

  • Войнилівська ЗОШ I—III ступенів[15][16], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)[17];
  • Войнилівський професійно-технічний ліцей.
  • Войнилівський ЗДО я/с «Берізка»[18]
  • Войнилівська дитяча музична школа

Медицина[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та православні. Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він в центрі на теперішній вулиці Шевченка. Початково будувався як церква. Освячення костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.[21] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на склад, а згодом і тюрму НКВС, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопав у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю розібрали на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.[22]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Церква Св. Миколая 1602 р.  — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757[23]
  • Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.[24]
  • Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
  • Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік

Вулиці[ред. | ред. код]

У містечку є вулиці[25]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стефаника
  • Волоська
  • Гагаріна
  • Галицька
  • Євшана
  • Зелена
  • Івана Франка
  • Лесі Українки
  • Лісова
  • Миру
  • Незалежності
  • Перемоги
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Тараса Шевченка
  • 50 років УПА

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
  • Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
  • Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
  • Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
  • Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
  • Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)[26] — провідника ОУН-Б Карпатського краю[27].
  • Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
  • Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід.
  • Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу.
  • Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Аkta grоdskіe і ziеmskіe z archiwum…— Lwów, 1887.— Т. 12.— 564 s.— S. 28. (лат.), (пол.)
  3. F. Sikora. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1518) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 147—148. (пол.)
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  5. М. Bаlіński, Т. Lіpіński. Starożytnа Polska… — Wаrszаwа, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 721. (пол.)
  6. Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 113.
  7. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem. (пол.)
  8. Володимир Кубійович. Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  9. «Криваві сорокові»
  10. У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев'ять тисяч євреїв
  11. Убивства у Войнилові «тягнуть» на кримінальну справу
  12. У Войнилові вчинено злочин проти людськості
  13. Географічний словник Королівства Польського, 1889, т. Х, стор. 623
  14. Якість водопровідної води у Войнилові — одна з найгірших в області
  15. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти
  16. Войнилівська опорна школа — під загрозою
  17. Без знання минулого немає майбутнього
  18. Садок «Берізка» Войнилівської ОТГ отримає новий харчоблок. — «Вікна», 2018.07.24
  19. На утеплення Войнилівської лікарні Держбюджет виділив майже 600 тисяч гривень. ФОТО
  20. У Калуському обласному протитуберкульозному диспансері розпочався ремонт. ФОТО. — «Вікна», 2018.07.23.
  21. запис про Войнилів в географічному словнику
  22. Місяць ув'язнення… в костелі
  23. [1]
  24. [2]
  25. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району
  26. «Вінчав нас у лісі біль життя всесвітній…»
  27. Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади

Джерела та посилання[ред. | ред. код]