Воробець Федір Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Федір Воробець
УПА погон 10 - Майор.svg Майор[1]
Воробець Федір.jpg
Загальна інформація
Народження 1922(1922)
с. Горожанка, Польща Польща, тепер Монастириський район, Тернопільська область, Україна Україна
Смерть 1959(1959)
м. Тайшет, Іркутська область, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР
Національність українець
Псевдо «Верещака», «Олекса»
Військова служба
Приналежність Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
OUN-B-01.svg ОУН
Вид ЗС UPA-Zaslugy1.png УПА
Командування
поч. 1943-осінь 1943 Окружний провідник ОУН Житомирщини
осінь 1943-серпень 1944 Командир ВО «Тютюнник»
серпень 1944-лютий 1945' Командир Східної ВО/(З'єднаних груп «44»)
лютий 1945-1946 Крайовий Провід ОУН на південно-східних землях
Нагороди та відзнаки

Золотий Хрест Бойової Заслуги 2 класу — 8.10.1945

Федір Васильович Воробець[2] (псевдо: «Верещака»,«Олекса», «Олекса Глід», «Денис Шигунич») (1922, с. Горожанка — вересень 1959, м. Тайшет, Іркутська область, РРФСР) — окружний провідник ОУН Житомирщини (з поч.1943), восени, у ранзі хорунжого — командир ВО «Тютюнник» в групі УПА-Північ (з осені 1943), заступник крайового провідника ОУН Східного краю «Одеса» ПЗУЗ та командир Східної ВО/(З'єднаних груп «44») (з 08.1944), Крайовий Провід ОУН на південно-східних землях (лютий 1945 — 1946)).

Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го кл..

Життєпис[ред.ред. код]

Син селянина. Закінчив українську гімназію в Станиславові в 1939.

Член ОУН з 1939 в Кракові, в похідних групах ОУН на Житомирщині в 1941. Призначений районовим, пізніше надрайоновим провідником ОУН в Олевську.

З липня по листопад 1941 року очолював «Костопільську Січ», що нараховувала 500 курсантів і знаходилась у м. Костопіль (Рівненська область). З 15 листопада 1941 року районний провідник ОУН в Морочнівському районі Рівненської області, у березні-квітні 1942 року районний провідник ОУН в Пінському районі (Білорусь).

На початку 1943 окружний провідник ОУН Житомирщини, восени, у ранзі хорунжого — командир ВО «Тютюнник» в оперативній групі УПА-Північ, підвищений до поручника.

Керував рейдом УПА Житомирщиною влітку 1943 року. Про один з боїв відділу Верещаки розповів житомирський підпільник Юрій Варгоцький:[3]

«Я привів відділ під Радомишль. Німці йшли по слідах. Під лісом відбувся бій. У відділі було 117 чоловік. А фашистів – 120. Німці думали, що легко справляться з нами. Навіть наручники з собою захопили. Вони знали, що ми втомлені, погано озброєні. З краю ліса на дубах сиділо 2 лазутчики. Наш розвідник замітив їх і знищив. Німці думали, що ми знаходимось в глибині лісу. Залишивши машини в селі, сміло йшли по гречаному полю до лісу, де на дубах сиділи їх лазутчики. На краю лісу Верещака зробив засідку всім відділом. Як тільки вони підійшли, відкрили вогонь. Бій тривав 40 хвилин. Знищено 95 жандармів і одного поранено. Поранений розповів про те, як планувалася операція на нас.»

Від серпня 1944 року заступник крайового провідника ОУН Східного краю «Одеса» ПЗУЗ та командир Східної ВО/(З'єднаних груп «44»). З 1945 року — крайовий провідник.

Полон, тюрма і каторга[ред.ред. код]

15-го січня 1946 важко поранений в бою зі спецгрупою НКВС переодягнутих під маскою УПА, захоплений живим у непритомному стані. Засуджений на кару смерті, замінену на 25 років ув'язнення. Загинув унаслідок медичних експериментів МГБ у в'язничній лікарні Озерлагу.[4]

Існує чимало версій про бойовий шлях Ф.Воробця. Цікавий матеріал, зокрема, подає у «Бюлетені» 5-го видавничого комітету літопису «Української Повстанської Армії», що побачив світ в Торонто восени 1995 р., колишній полковник УПА Василь Левкович-«Вороний». Є і конкретні свідчення, що відтворюють реальну картину тогочасних подій. У 1993 році Омелян Польовий-«Остап» — полковник УПА, командир військової округи ВО-3 «Лисоня» групи УПА-Захід розповів, що в 1946 році доля звела його і Воробця у сумнозвісних застінках НКВС у Києві. Довший час вони сиділи в одній камері, тому Польовий детальніше знає про останній бій Воробця, який разом з кількома повстанцями був оточений переважаючою спецгрупою НКВС в одному із сіл на Волині. Швидше всього причиною оточення стала зрада одного із рядових УПА, який допоміг спецгрупі вийти на слід «Верещаки». Більшовики передали письмовий ультиматум, щоб здалися. Хлопці відмовилися. Тоді загорівся нерівний бій. Федір Воробець був поранений і його непритомного схопили енкаведисти.

Надалі — застінки НКВС. За словами О.Польового, радянські верховоди планували наприкінці 1946 — початку 1947 року провести в Києві політичне судилище над членами керівництва ОУН-УПА, які потрапили до рук енкаведистів. Більшовики ставили за мету — змусити чільних діячів руху опору привселюдно розкаятися, відректися від ідеалів боротьби за вільну Україну.

Почалася багатомісячна «обробка» в застінках НКВС. Мішенню були вибрані відомі діячі визвольних змагань, серед них Крайовий Провідник Федір Воробець. В хід пішли найрізноманітніші засоби впливу із багатого арсеналу НКВС: обіцянки прощення, залякування, шантаж, провокація, очні ставки, фізичне знущання.

19 березня 1947 року військовий трибунал засудив провідних діячів ОУН-УПА до розстрілу.

У травні 1947 року в Радянському Союзі було відмінено смертну кару, її «замінили» на 25-річне заслання. Деякий час Воробець перебував перед висилкою до Сибіру в Бердичівській тюрмі. Туди поїхала його мати. Їй вдалося зустрітися востаннє з сином. Згодом довгі роки таборів. Старі рани та тюремне життя підточувало здоров'я.

Останнім із односельчан, хто зустрівся з Воробцем, був Йосип Грабар, який також відбував 15-річне ув'язнення за участь в горожанській боївці. Вони разом пробули кілька місяців в 1955—1956 роках в одному із таборів в Іркутську.

Свідчення Ф. Воробця про вбивство генерала Ватутіна[ред.ред. код]

На основі свідчень Федора Воробця вибудовується одна з версій вбивства генерала Ватутіна, командувача 1-го Українського фронту. Він стверджував, що напад на Ватутіна відбувся у районі дій сотні «Деркача». Брали участь боївки СБ сіл Михалківці і Сіянці Острозького району Рівненської області, всього 17-27 бійців. Після бою повстанці нібито знайшли в одній з покинутих машин оперативні документи і прострілену генеральську шинелю, яку потім носив боєць «Чумак».[5]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Газета «Вісті Придністров'я», 20 листопада 1998 р.
  • Петро Содоль «Українська Повстанська Армія, 1943-49. Довідник»

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]