Відмінності між версіями «Військо Запорозьке»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 1: Рядок 1:
  +
[[Файл:В.З.1595.jpg|thumb|200px|Перша відома печатка Війська Запорозького. XVI ст.]]
<noinclude>{{Delete|21 лютого 2016}}</noinclude>
 
 
[[Файл:Герб Війська Запорізького.jpg|thumb|Герб Війська Запорозького. Гравюра, 1622 р.]]
 
[[Файл:Герб Війська Запорізького.jpg|thumb|Герб Війська Запорозького. Гравюра, 1622 р.]]
 
[[Файл:Polon.jpg|thumb|Угон у татарський полон. Мініатюра з угорської хроніки XV ст.]]
 
[[Файл:Polon.jpg|thumb|Угон у татарський полон. Мініатюра з угорської хроніки XV ст.]]
   
  +
'''Ві́йсько Запоро́зьке''' — 1) військово-політична організація з центром у [[Запорозька Січ|Запорозькій Січі]]; 2) [[Гетьманщина|державне утворення]], що виникло у ході [[Хмельниччина|повстання Богдана Хмельницького]] в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва [[реєстрові козаки|реєстрового війська]] в Речі Посполитій і Гетьманщині, а також загальна назва козацького війська.
== Виникнення українського козацтва ==
 
  +
 
== Зародження козацтва ==
 
Вперше слово «козак» згадується в «Початковій монгольській хроніці» 1240&nbsp;р. У мовах тюрських народів воно означає вільну озброєну людину, котра несе прикордонну сторожову службу. Унікальність козацтва в Україні полягає в тому, що тут воно стало окремим суспільним станом з певними правилами та привілеями і мало свою територію, не залежну від державної адміністрації. Отже коли українська знать втратила роль виразника національних інтересів, ці функції перебрало на себе козацтво, яке вже в XVI ст. заявило про себе як про неабияку соціальну силу.
 
Вперше слово «козак» згадується в «Початковій монгольській хроніці» 1240&nbsp;р. У мовах тюрських народів воно означає вільну озброєну людину, котра несе прикордонну сторожову службу. Унікальність козацтва в Україні полягає в тому, що тут воно стало окремим суспільним станом з певними правилами та привілеями і мало свою територію, не залежну від державної адміністрації. Отже коли українська знать втратила роль виразника національних інтересів, ці функції перебрало на себе козацтво, яке вже в XVI ст. заявило про себе як про неабияку соціальну силу.
  +
== У татарський полон ==
 
 
[[Польсько-Литовська держава|Польсько-Литовська]] держава недостатньо дбала про оборону південних кордонів своєї держави, і на прикінці XV ст. відбулись перші спустошливі напади [[Татари|татар]] на українські землі. Ці землі стали легкою здобиччю степових габіжників. Регулярно татарські набіги тривали аж до кінця XVII ст. Це не були війни в традиційному розумінні, оскільки татари не виступали в ролі завойовників нових територій, а займались організованим на державному рівні грабунком українських земель, їх основною здобиччю були люди. "Живий товар", захоплений у цих походах, вони збували на численних рабських ринках східних країн.
 
[[Польсько-Литовська держава|Польсько-Литовська]] держава недостатньо дбала про оборону південних кордонів своєї держави, і на прикінці XV ст. відбулись перші спустошливі напади [[Татари|татар]] на українські землі. Ці землі стали легкою здобиччю степових габіжників. Регулярно татарські набіги тривали аж до кінця XVII ст. Це не були війни в традиційному розумінні, оскільки татари не виступали в ролі завойовників нових територій, а займались організованим на державному рівні грабунком українських земель, їх основною здобиччю були люди. "Живий товар", захоплений у цих походах, вони збували на численних рабських ринках східних країн.
   
== Дике поле ==
 
 
Постійна загроза нападу татар призвела до занепаду південних земель України, де утворився досить великий малозаселений район - так зване Дике поле, у життя якого панівна верхівка майже не втручалась. Тому люди, котрі там проживали, ризикуючи стати жертвою нападу ординців, були вільними. Проте вони були змушенні самостійно дбати про збройний захист своїх земель.
 
Постійна загроза нападу татар призвела до занепаду південних земель України, де утворився досить великий малозаселений район - так зване Дике поле, у життя якого панівна верхівка майже не втручалась. Тому люди, котрі там проживали, ризикуючи стати жертвою нападу ординців, були вільними. Проте вони були змушенні самостійно дбати про збройний захист своїх земель.
 
[[Файл:Козацький табір на р. Солониці.jpg|thumb|Козацький табір на р. Солониці]]
 
[[Файл:Козацький табір на р. Солониці.jpg|thumb|Козацький табір на р. Солониці]]
 
Територія Дикого Поля розділила землеробську та кочову цивілізації, слов'янські та тюркські народи, християнський та мусульманський світи, а поселенці, які тут закріпилися, запозичили собі щось від кожного з цих, на перший погляд, несумісних світів.
 
Територія Дикого Поля розділила землеробську та кочову цивілізації, слов'янські та тюркські народи, християнський та мусульманський світи, а поселенці, які тут закріпилися, запозичили собі щось від кожного з цих, на перший погляд, несумісних світів.
   
== Зародження козацтва ==
 
 
[[Файл:Король Речі Посполитої Стефан Баторій.png|thumb|Король Речі Посполитої Стефан Баторій]]
 
[[Файл:Король Речі Посполитої Стефан Баторій.png|thumb|Король Речі Посполитої Стефан Баторій]]
 
У 1572 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август видав універсал про створення першого козацького формування, до якого увійшли трисата козаків, а сам загін дістав правового статусу регулярного війська. За правління Стефана Баторія польський уряд зробив спробу знищити Запорозьку Січ. У квітні 1578 р. було видано королівський універсал, яким заборонялося пускати запорожців "на волость" і торгувати із Січчю зброєю і порохом. Але уже у 1578 р., готуючись до війни з Московською державою і намагаючись в ній використати козацтво, Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чоловік і надав їм ряд привілеїв.
 
У 1572 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август видав універсал про створення першого козацького формування, до якого увійшли трисата козаків, а сам загін дістав правового статусу регулярного війська. За правління Стефана Баторія польський уряд зробив спробу знищити Запорозьку Січ. У квітні 1578 р. було видано королівський універсал, яким заборонялося пускати запорожців "на волость" і торгувати із Січчю зброєю і порохом. Але уже у 1578 р., готуючись до війни з Московською державою і намагаючись в ній використати козацтво, Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чоловік і надав їм ряд привілеїв.
Рядок 22: Рядок 22:
 
[[Файл:Замок-фортеця на острові Мала Хортиця.jpg|thumb|Хортицький замок Байди, середина XVI ст.]]
 
[[Файл:Замок-фортеця на острові Мала Хортиця.jpg|thumb|Хортицький замок Байди, середина XVI ст.]]
 
У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків - запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення - січі. Першим організаторами січей були "уходники", яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста - Очаків, Білгород і Бендери.
 
У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків - запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення - січі. Першим організаторами січей були "уходники", яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста - Очаків, Білгород і Бендери.
  +
==Література==
 
  +
== Гетьманщина ==
* Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3-х т. у 3-х т.
 
  +
{{main|Гетьманщина}}
http://www.cossackdom.com
 
  +
Гетьманщина як держава сформувалася у ході [[Хмельниччина|Визвольної війни]] українського народу.
* Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків
 
  +
http://exlibris.org.ua
 
  +
У 1648 році козацький сотник [[Богдан Хмельницький]] підняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог — [[Битва під Жовтими Водами|під Жовтими Водами]], [[Битва під Корсунем|Корсунем]], [[Битва під Пилявцями|Пилявцями]] і [[Битва під Зборовом|Зборовом]], Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром [[Зборовський договір]], згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо<ref name=g>Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — Т.8—10. — Київ: Наукова думка, 1995—1998.</ref>.
Книга перша. Книга друга. Книга третя.
 
  +
  +
Після тяжкої поразки козацького війська у [[Берестецька битва|Берестецькій битві]] в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо [[Битва під Батогом|під Батогом]]. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал [[Сучавська кампанія Тимоша Хмельницького (1653)|Молдавської кампанії]] 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було прийнято рішення про перехід Гетьманщини під протекторат Московського царства.
  +
  +
У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до [[Чауси|Чаус]], а на переговорах з представниками семигородскього князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли»<ref name=g/>. У 1657 році гетьман [[Іван Виговський]], [[Корсунський договір (1657)|пропонуючи союз Швеції]], хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств<ref name=g/>.
  +
  +
З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — [[Руїна]]. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства — Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоючи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за [[Андрусівський договір|Андрусівським договором]] на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої<ref name=i>Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.</ref>. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося [[Петро Дорошенко|Петру Дорошенко]], одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами і османами південної частини Правобережжя.
  +
  +
Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції [[Іван Мазепа]], але разом з своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750 — «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.
  +
  +
== Реєстрове військо ==
  +
[[File:Титул реєстра Війська Запорозького 1649 року.jpg|thumb|250px|Титульний аркуш реєстру 1649 року]]
  +
{{main|Реєстрові козаки}}
  +
Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий соціальний стан козацтво почало формувалося лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття. Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од [[бояри|бояр]] та [[шляхта|шляхти]]<ref name=s/>. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями<ref name=s/>.
  +
  +
Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок<ref name=s/>.
  +
  +
Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578 — 500, у 1583 — 600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч<ref name=i/>. Військо Гетьманату за Зборовською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.
  +
  +
== Характеристика козацького війська ==
  +
{{Історія української армії}}
  +
{{main|Козацьке військо}}
  +
Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка — універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів<ref name=i/>.
  +
  +
Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка — 1533 рік)<ref name=i/>. Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандуючим запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.
  +
  +
Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила [[піхота]], озброєна рушницями, холодною зброєю<ref name=i/>. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька [[кіннота]] являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями — розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки і т.п. Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала — відступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала [[артилерія]]<ref name=i/>. При стрільбі з гармат використовувались кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок» — човнів, що вміщували 50—70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж<ref name=i/>.
  +
  +
Через те, що тактика козацького бою відштовхувалася від оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав'язати на важкодоступній місцевості<ref name=i/>. Готуючись до бою, козаки будували вали, рови, дерев'яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір — укріплення з возів, з'єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття від атак кінноти і списоносців.
  +
  +
Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаковниці, пістолі, гармати, фальконети, мортири; з холодної — шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки і стріли тощо.
  +
  +
Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства<ref name=i/>. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і османами козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі<ref name=i/>.
  +
  +
== Джерела ==
  +
Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи [[15 століття|15]]&nbsp;— [[18 століття|18 століть]]: [[законодавчий акт|законодавчі акти]], [[універсал]]и, накази і [[грамоти]] урядовців та козацьких ватажків, козацькі [[Компут|реєстр]]и, акти [[люстрація|люстрацій]] замків, [[подимне|подимні]] тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, [[літопис]]и, [[хроніка|хроніки]], [[мемуари]]. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.
  +
  +
=== Місцезнаходження основних архівних джерел ===
  +
  +
'''Україна'''
  +
* [[Центральний державний історичний архів України]], [[Київ]].
  +
:* Фонд Житомирського [[Міський суд|міського суду]], збірки документів [[Замойські|Замойських]] і [[Сапіги|Сапіг]] кінця 16&nbsp;— першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
  +
::* «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
  +
::* «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
  +
::* «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654&nbsp;рр.».
  +
* [[Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського|Інститут рукопису]] [[Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського|Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського]], [[Київ]].
  +
:* Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.
  +
  +
'''Польща'''
  +
* [[Головний архів давніх актів (Варшава)|Головний архів давніх актів]], [[Варшава]].
  +
:* ''Архів Радзивіллів''&nbsp;— справи про військові походи запорожців, універсали [[король Речі Посполитої|королів Речі Посполитої]] [[Стефан Баторій|Стефана Баторія]], [[Сигізмунд ІІІ Ваза|Сигізмунда III]] і [[Владислав IV Ваза|Владислава IV]], [[гетьман великий литовський|литовського гетьмана]] [[Кшиштоф Радзивілл (молодший)|Христофора (Кшиштофа) Радзивілла]] (можливо, його батька [[Кшиштоф Радзивілл (Перун)|Христофора (Кшиштофа) Радзивілла (Перуна)]] до Війська Запорозького, накази [[гетьман великий коронний|коронних гетьманів]] [[Станіслав Жолкевський|Станіслава Жолкевського]] та [[Станіслав Конецпольський|Станіслава Конецпольського]], кореспонденція родини [[Радзивілли|Радзивіллів]] та інші документи.
  +
:* ''Архів Замойських''&nbsp;— універсал [[гетьман Війська Запорозького|гетьмана Війська Запорозького]] [[Гнат Василевич|Гната Василевича]] [[1596]] року, листування з козаками [[канцлер]]а Речі Посполитої [[Ян Замойський|Яна Замойського]], [[воєвода київський|київського воєводи]] [[Томаш Замойський|Томаша Замойського]], кореспонденції [[Данилович Іван|Яна (Івана) Даниловича]], [[Калиновські гербу Калинова|Яна Калиновського]], [[Стефан Хмелецький|Стефана Хмелецького]], [[Януш Тишкевич|Януша Тишкевича]], [[Адам Кисіль|Адама Киселя]], епістолярна спадщина [[старший Війська Запорозького|старших Війська Запорозького]] [[Ян Оришовський|Яна Оришовського]], [[Федор Полоус|Федора Полоуса]], [[Тихін Байбуза|Тихона Байбузи]], [[Гнат Василевич|Гната Василевича]], [[Григорій Лобода|Григорія Лободи]], [[Самійло Кішка|Самійла Кішки]], [[Гаврило Крутневич|Гаврила Крутневича]], [[Дорош Кучкович|Дороша Кучковича]], [[Оліфер Голуб|Оліфера Голуба]], [[Михайло Дорошенко|Михайла Дорошенка]], [[Іван Кулага|Івана Кулаги]] і [[Андрій Діденко|Андрія Діденка]] та інші документи.
  +
* [[Бібліотека музею Чороторийських]], [[Краків]].
  +
:* Королівські універсали, урядові постанови, документи урядових комісій [[1617]], [[1619]], [[1622]], [[1625]] років, описи козацьких повстань кінця 16&nbsp;— 1-ї половини 17 століття, щоденники [[Московський похід (1608 — 1611)|Московського походу (1608&nbsp;— 1611)]], [[Цецорська битва|Цецорської]] та [[Хотинська битва|Хотинської битв]], кореспонденція князів [[Збаразькі|Збаразьких]], [[Острозькі|Острозьких]], [[Сапєги|Сапєг]] та [[Ходкевичі]]в.
  +
* [[Бібліотека Варшавського університету]], [[Варшава]] (відділ рукописів).
  +
* [[Бібліотека Ягеллонського університету]], [[Краків]] (відділ рукописів).
  +
* [[Бібліотека Польської Академії наук]], [[Краків]] (відділ рукописів).
  +
  +
'''Росія'''
  +
* [[Російськимй державний архів давніх актів]], [[Москва]].
  +
* [[Національна російська бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна]], [[Санкт-Петербург]].
  +
  +
=== Збірки опублікованих джерел ===
  +
* [[Акты, относящиеся к истории Западной России]]
  +
* [[Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России]]<ref>''Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею''. Санкт-Петербург, 1863—1892, в 15 т.</ref>
  +
* [[Архив Юго-Западной России]]
  +
* [[Жерела до історії України-Руси]]
  +
* [[Селянський рух на Україні 1569 — 1647 рр.]]
  +
* [[Źródła dziejowe]]
  +
* [[Volumina legum]]
  +
* [[Akta historica res gestas Poloniae illustrantia]]
  +
  +
== Історіографія ==
  +
{{main|Історіографія Війська Запорозького}}
  +
Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:
  +
  +
* [[Марцін Бельський]]. ''[[Хроніка Польська (1597)|Хроніка Польська]]'' ([[1597]]) <ref>''Kronika Polska Marcina Bielskiego''.— Sanok, 1856.— T. 2.— S. 882.</ref>
  +
  +
* [[Алессандро Гваньїні]]. ''[[Хроніка Сарматії Європейської]]'' ([[1611]]) <ref>''Kronika Sarmaciej Europejskiej… przez Alexandra Gwagnina z Werony''.&nbsp;— Krakaw, 1611.</ref>
  +
  +
* [[Гійом Левассер де Боплан]]. ''[[Опис України]]'' ([[1660]]) <ref>[http://litopys.org.ua/boplan/bop07.htm ''Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façons de viures, et de faire la Guerre''. Par le Sieur de Beauplan. — A Rouen, Chez Jacques Cailloue, 1660.]</ref>
  +
  +
* Невідомий автор. ''[[Літопис Самовидця]]'' (після [[1702]]) <ref>[http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm ''Літопис Самовидця''. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.]</ref>
  +
  +
* [[Григорій Грабянка]]. ''[[Літопис Григорія Грабянки]]'' ([[1710]]) <ref>[http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm ''Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки'' / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992.]</ref>
  +
  +
* [[Самійло Величко]]. [[Літопис Самійла Величка|Літопис]] (після [[1728]]) <ref>[http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm Величко С. В. ''Літопис''. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; ''Літопис''. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.]</ref>
  +
  +
* [[Петро Симоновський]]. '' [[Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах]] '' ([[1765]])<ref>[http://litopys.org.ua/symon/sym.htm Симоновский П. И. ''Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах''.— Москва, 1847.]</ref>
  +
  +
== Примітки ==
  +
<div class="reflist4" style="height: 220px; overflow: auto; padding: 3px" >
  +
{{reflist|2}}
  +
</div>
  +
== Див. також ==
  +
* [[Вольності Війська Запорозького]]
  +
* [[Військове мистецтво запорозьких козаків]]
  +
 
== Література ==
  +
{{commonscat|Zaporozhian Cossacks}}
  +
* [http://litopys.org.ua/coss1/shch.htm Щербак В. О. ''Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст''.— К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.— 300 с.]
  +
*Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД "Києво-Могилянська академія", 2006.
  +
* {{МСІУ}}
  +
* ''[[Яворницький Дмитро Іванович|Яворницький Д. І.]]'' [http://www.cossackdom.com/book/bookyvor/index.html Історія запорозьких козаків]: у 3-х т. - К.: Наукова думка, 1990-1991.
  +
  +
== Посилання ==
  +
* [http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm ''Літопис Самовидця''. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.] {{ref-uk}}
  +
* [http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm ''Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки'' / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992.] {{ref-uk}}
  +
* [http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm Величко С. В. ''Літопис''. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; ''Літопис''. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.] {{ref-uk}}
  +
* [http://litopys.org.ua/boplan/index.html Боплан Г. Л. де. ''Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн''. — К.: Наук. думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990.] {{ref-uk}}
  +
  +
{{sprotected}}
  +
  +
[[Категорія:Історія України]]
  +
[[Категорія:Військо Запорозьке]]

Версія за 20:49, 2 березня 2016

Файл:В.З.1595.jpg
Перша відома печатка Війська Запорозького. XVI ст.
Герб Війська Запорозького. Гравюра, 1622 р.
Угон у татарський полон. Мініатюра з угорської хроніки XV ст.

Ві́йсько Запоро́зьке — 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2) державне утворення, що виникло у ході повстання Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій і Гетьманщині, а також загальна назва козацького війська.

Зародження козацтва

Вперше слово «козак» згадується в «Початковій монгольській хроніці» 1240 р. У мовах тюрських народів воно означає вільну озброєну людину, котра несе прикордонну сторожову службу. Унікальність козацтва в Україні полягає в тому, що тут воно стало окремим суспільним станом з певними правилами та привілеями і мало свою територію, не залежну від державної адміністрації. Отже коли українська знать втратила роль виразника національних інтересів, ці функції перебрало на себе козацтво, яке вже в XVI ст. заявило про себе як про неабияку соціальну силу.

Польсько-Литовська держава недостатньо дбала про оборону південних кордонів своєї держави, і на прикінці XV ст. відбулись перші спустошливі напади татар на українські землі. Ці землі стали легкою здобиччю степових габіжників. Регулярно татарські набіги тривали аж до кінця XVII ст. Це не були війни в традиційному розумінні, оскільки татари не виступали в ролі завойовників нових територій, а займались організованим на державному рівні грабунком українських земель, їх основною здобиччю були люди. "Живий товар", захоплений у цих походах, вони збували на численних рабських ринках східних країн.

Постійна загроза нападу татар призвела до занепаду південних земель України, де утворився досить великий малозаселений район - так зване Дике поле, у життя якого панівна верхівка майже не втручалась. Тому люди, котрі там проживали, ризикуючи стати жертвою нападу ординців, були вільними. Проте вони були змушенні самостійно дбати про збройний захист своїх земель.

Козацький табір на р. Солониці

Територія Дикого Поля розділила землеробську та кочову цивілізації, слов'янські та тюркські народи, християнський та мусульманський світи, а поселенці, які тут закріпилися, запозичили собі щось від кожного з цих, на перший погляд, несумісних світів.

Король Речі Посполитої Стефан Баторій

У 1572 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август видав універсал про створення першого козацького формування, до якого увійшли трисата козаків, а сам загін дістав правового статусу регулярного війська. За правління Стефана Баторія польський уряд зробив спробу знищити Запорозьку Січ. У квітні 1578 р. було видано королівський універсал, яким заборонялося пускати запорожців "на волость" і торгувати із Січчю зброєю і порохом. Але уже у 1578 р., готуючись до війни з Московською державою і намагаючись в ній використати козацтво, Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чоловік і надав їм ряд привілеїв. За свою службу козаки звільнялися від податків, отримували землю та ще й користувалися судовим імунітетом. Тоді ж було вперше передано козакам клейноди (корогву, бунчук, булаву та печатку) та видано у володіння Трахтемерів із Зарубським монастирем.

Перші походи

Хортицький замок Байди, середина XVI ст.

У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків - запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення - січі. Першим організаторами січей були "уходники", яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста - Очаків, Білгород і Бендери.

Гетьманщина

Докладніше: Гетьманщина

Гетьманщина як держава сформувалася у ході Визвольної війни українського народу.

У 1648 році козацький сотник Богдан Хмельницький підняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром Зборовський договір, згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо[1].

Після тяжкої поразки козацького війська у Берестецькій битві в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо під Батогом. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал Молдавської кампанії 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було прийнято рішення про перехід Гетьманщини під протекторат Московського царства.

У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до Чаус, а на переговорах з представниками семигородскього князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли»[1]. У 1657 році гетьман Іван Виговський, пропонуючи союз Швеції, хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств[1].

З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства — Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоючи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за Андрусівським договором на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої[2]. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося Петру Дорошенко, одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами і османами південної частини Правобережжя.

Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції Іван Мазепа, але разом з своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750 — «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.

Реєстрове військо

Титульний аркуш реєстру 1649 року
Докладніше: Реєстрові козаки

Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий соціальний стан козацтво почало формувалося лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття. Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од бояр та шляхти[3]. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями[3].

Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок[3].

Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578 — 500, у 1583 — 600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч[2]. Військо Гетьманату за Зборовською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.

Характеристика козацького війська

Історія української армії
Distintivo avanzamento merito di guerra ufficiali superiori (forze armate italiane).svg
Alex K Kievan Rus..svg Київська Русь
Дружина Київської Руси
Вої
Alex K Halych-Volhynia-flag.svg Королівство Руське
Воїнство королівства Руського
Herb Lytwa (Alex K).svg Велике князівство Литовське
Руське воїнство в складі ВКЛРЖ
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьманщина та її союзники
Реєстрове козацтво
Нереєстрове козацтво
Гайдамаки
Опришки
Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Чорноморське козацьке військо
Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Задунайська Січ
Слов'янський легіон
War flag of Austria-Hungary (1918).svg Королівство Галичини та Володимирії
Австро-Угорська Імператорська Армія
Банатська Січ
Руський Батальйон Гірських Стрільців
Українські січові стрільці
Coat of Arms of UNR-1.svg УНР
Армія УНР
Поліська Січ
ZUNR coa.svg ЗУНР
Українська Галицька армія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg УРСР
Червоне козацтво
Українська радянська армія
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Українська Держава
Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Зелений Клин
Українське Далекосхідне Незалежне Військо
повстанці Зелені повстанці
Революційна повстанська армія України
Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Україна
Карпатська Січ
Flag of Green Ukraine.svg Українська національна колонія Харбін
Батальйон «Далекосхідна Січ»
OUN-r Flag 1941.svg Українське державне правління
Українська повстанська армія
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій Рейх
Військові відділи націоналістів
Дружини українських націоналістів
Українське Визвольне Військо
Дивізія «Галичина»
Українська національна армія
Red Army Badge.svg СРСР
Українці в радянській армії
Flag of Ukraine.svg Незалежна Україна
Збройні сили України
Добровольчі військові формування

Портал «Історія української армії»
Докладніше: Козацьке військо

Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка — універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів[2].

Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка — 1533 рік)[2]. Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандуючим запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.

Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила піхота, озброєна рушницями, холодною зброєю[2]. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька кіннота являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями — розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки і т.п. Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала — відступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала артилерія[2]. При стрільбі з гармат використовувались кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок» — човнів, що вміщували 50—70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж[2].

Через те, що тактика козацького бою відштовхувалася від оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав'язати на важкодоступній місцевості[2]. Готуючись до бою, козаки будували вали, рови, дерев'яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір — укріплення з возів, з'єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття від атак кінноти і списоносців.

Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаковниці, пістолі, гармати, фальконети, мортири; з холодної — шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки і стріли тощо.

Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства[2]. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і османами козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі[2].

Джерела

Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи 15 — 18 століть: законодавчі акти, універсали, накази і грамоти урядовців та козацьких ватажків, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.

Місцезнаходження основних архівних джерел

Україна

  • Фонд Житомирського міського суду, збірки документів Замойських і Сапіг кінця 16 — першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
  • «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
  • «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
  • «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.».
  • Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.

Польща

Росія

Збірки опублікованих джерел

Історіографія

Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:

Примітки

  1. а б в Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — Т.8—10. — Київ: Наукова думка, 1995—1998.
  2. а б в г д е ж и к л Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.
  3. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок s не вказаний текст
  4. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1863—1892, в 15 т.
  5. Kronika Polska Marcina Bielskiego.— Sanok, 1856.— T. 2.— S. 882.
  6. Kronika Sarmaciej Europejskiej… przez Alexandra Gwagnina z Werony. — Krakaw, 1611.
  7. Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façons de viures, et de faire la Guerre. Par le Sieur de Beauplan. — A Rouen, Chez Jacques Cailloue, 1660.
  8. Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.
  9. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992.
  10. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; Літопис. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.
  11. Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах.— Москва, 1847.

Див. також

Література

Посилання

Шаблон:Sprotected