Відмінності між версіями «Військо Запорозьке»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(Не показані 15 проміжних версій 8 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Otaman-Loboda-sign.jpg|thumb|200px|Перша відома печатка Війська Запорозького. XVI ст.]]
 
[[Файл:Otaman-Loboda-sign.jpg|thumb|200px|Перша відома печатка Війська Запорозького. XVI ст.]]
  +
{{Українське козацтво}}
 
{{Українська історія}}
 
{{Українська історія}}
'''Ві́йсько Запоро́зьке''' — 1) військово-політична організація з центром у [[Запорозька Січ|Запорозькій Січі]]; 2) [[Гетьманщина|державне утворення]], що виникло під час [[Хмельниччина|повстання Богдана Хмельницького]] в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва [[реєстрові козаки|реєстрового війська]] в Речі Посполитій і Гетьманщині, а також загальна назва українського козацького війська.
+
'''Ві́йсько Запоро́зьке''' або '''українські козаки''' — загальна назва українського козацького війська. В українській історієграфії під терміном ''Військо Запорозьке'' найчастіше мається на увазі одне з трьох значень: 1) військово-політична організація з центром у [[Запорозька Січ|Запорозькій Січі]]; 2) [[Гетьманщина|державне утворення Гетьманщина]], що виникло під час [[Хмельниччина|визвольної війни Богдана Хмельницького]] в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва [[Реєстрове козацтво|реєстрового війська]] в Речі Посполитій та Гетьманщині.
   
  +
У часи Гетьманщини двома основними групами Війська Запорозького були [[Військо Запорозьке Городове]] та [[Військо Запорозьке Низове]].
== Запорозька Січ ==
 
  +
[[Файл:Sichi.jpg|thumb|250px|Місцезнаходження Запорозької Січі у другій половині XVI—XVIII ст.]]
 
 
== Перші походи ==
 
[[Файл:Замок-фортеця на острові Мала Хортиця.jpg|thumb|Хортицький замок Байди, середина XVI ст.]]
 
У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. Першим організаторами січей були «уходники», яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для перероблення та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста — Очаків, Білгород і Бендери.
  +
  +
== Військові формації запорозьких козаків ==
  +
 
=== Запорозька Січ ===
 
[[Файл:Sichi.jpg|thumb|250px|Розташування Запорозьких Січей у другій половині XVI—XVIII ст.]]
 
{{main|Запорозька Січ|Військо Запорозьке Низове}}
 
{{main|Запорозька Січ|Військо Запорозьке Низове}}
 
[[Запорозька Січ]] виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В.&nbsp;О.&nbsp;Голобуцький&nbsp;— 30—50-ми роками XVI століття, В.&nbsp;О.&nbsp;Щербак&nbsp;— 60—70-ми роками XVI століття<ref name=s>Щербак В.&nbsp;О.&nbsp;Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.— К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.</ref>.
 
[[Запорозька Січ]] виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В.&nbsp;О.&nbsp;Голобуцький&nbsp;— 30—50-ми роками XVI століття, В.&nbsp;О.&nbsp;Щербак&nbsp;— 60—70-ми роками XVI століття<ref name=s>Щербак В.&nbsp;О.&nbsp;Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.— К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.</ref>.
Рядок 10: Рядок 19:
 
Ідея створення форпосту на південних рубежах [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руської держави]] виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю [[Дмитро Вишневецький|Дмитру Вишневецькому]], який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові [[Мала Хортиця]] побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі<ref name=s/>. Побудований Д. Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.
 
Ідея створення форпосту на південних рубежах [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руської держави]] виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю [[Дмитро Вишневецький|Дмитру Вишневецькому]], який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові [[Мала Хортиця]] побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі<ref name=s/>. Побудований Д. Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.
   
Сама Запорозька Січ&nbsp;— це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні споруди<ref name=y>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Історія запорозьких козаків, у трьох томах.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1990.</ref>. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства&nbsp;— зимовники. У XVIII столітті на Запорожжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння&nbsp;— «паланковий устрій».
+
Сама Запорозька Січ&nbsp;— це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні споруди<ref name=y>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Історія запорозьких козаків, у трьох томах.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1990.</ref>. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства&nbsp;— зимівники. У XVIII столітті на Запоріжжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння&nbsp;— «паланковий устрій».
   
 
За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшості були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народів<ref name=y/>.
 
За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшості були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народів<ref name=y/>.
Рядок 18: Рядок 27:
 
Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.
 
Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.
   
У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI&nbsp;— на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося [[повстання Богдана Хмельницького]]. З 1649 року Запорозька Січ була складовою [[Гетьманщина|Гетьманату]]. У часи [[Руїна|Руїни]] гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство. У 1709 році запорожці підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя. У 1711 році Січ опинилася під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році&nbsp;— коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.
+
У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Синопа і Трапезунда. Наприкінці XVI&nbsp;— на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося [[повстання Богдана Хмельницького]]. З 1649 року Запорозька Січ була складовою [[Гетьманщина|Гетьманату]]. У часи [[Руїна|Руїни]] гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство. У 1709 році запорожці підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя. У 1711 році Січ опинилася під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році&nbsp;— коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.
 
== Перші походи ==
 
[[Файл:Замок-фортеця на острові Мала Хортиця.jpg|thumb|Хортицький замок Байди, середина XVI&nbsp;ст.]]
 
У XVI&nbsp;ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків&nbsp;— запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення&nbsp;— січі. Першим організаторами січей були «уходники», яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. До середини XVI&nbsp;ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста&nbsp;— Очаків, Білгород і Бендери.
 
   
== Гетьманщина ==
+
=== Гетьманщина ===
{{main|Гетьманщина}}
+
{{main|Гетьманщина|Військо Запорозьке Городове}}
 
Гетьманщина як держава сформувалася у ході [[Хмельниччина|Визвольної війни]] українського народу.
 
Гетьманщина як держава сформувалася у ході [[Хмельниччина|Визвольної війни]] українського народу.
   
У 1648 році козацький сотник [[Богдан Хмельницький]] підняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог&nbsp;— [[Битва під Жовтими Водами|під Жовтими Водами]], [[Битва під Корсунем|Корсунем]], [[Битва під Пилявцями|Пилявцями]] і [[Битва під Зборовом|Зборовом]], Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром [[Зборовський договір]], згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо<ref name=g>Грушевський М.&nbsp;С.&nbsp;Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.&nbsp;— Т.8—10.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1995—1998.</ref>.
+
У 1648 році козацький сотник [[Богдан Хмельницький]] здійняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог&nbsp;— [[Битва під Жовтими Водами|під Жовтими Водами]], [[Битва під Корсунем|Корсунем]], [[Битва під Пилявцями|Пилявцями]] і [[Битва під Зборовом|Зборовом]], Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром [[Зборовський договір]], згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо<ref name=g>Грушевський М.&nbsp;С.&nbsp;Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.&nbsp;— Т.8—10.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1995—1998.</ref>.
   
Після тяжкої поразки козацького війська у [[Берестецька битва|Берестецькій битві]] в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо [[Битва під Батогом|під Батогом]]. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал [[Сучавська кампанія Тимоша Хмельницького (1653)|Молдавської кампанії]] 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було прийнято рішення про перехід Гетьманщини під протекторат Московського царства.
+
Після тяжкої поразки козацького війська у [[Берестецька битва|Берестецькій битві]] в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо [[Битва під Батогом|під Батогом]]. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал [[Сучавська кампанія Тимоша Хмельницького (1653)|Молдавської кампанії]] 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було ухвалено рішення про військовий союз Гетьманщини з Московією (достовірно не знати відомостей, позаяк оригінал було втрачено).
   
У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до [[Чауси|Чаус]], а на переговорах з представниками семигородскього князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли»<ref name=g/>. У 1657 році гетьман [[Іван Виговський]], [[Корсунський договір (1657)|пропонуючи союз Швеції]], хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств<ref name=g/>.
+
У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до [[Чауси|Чаус]], а на переговорах з представниками семигородського князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли»<ref name=g/>. У 1657 році гетьман [[Іван Виговський]], [[Корсунський договір (1657)|пропонуючи союз Швеції]], хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств<ref name=g/>.
   
З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій&nbsp;— [[Руїна]]. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства&nbsp;— Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоючи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за [[Андрусівський договір|Андрусівським договором]] на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої<ref name=i>Історія українського козацтва. Нариси у двох томах.&nbsp;— Т.1.&nbsp;— Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.</ref>. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося [[Петро Дорошенко|Петру Дорошенко]], одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами і османами південної частини Правобережжя.
+
З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій&nbsp;— [[Руїна]]. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства&nbsp;— Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за [[Андрусівський договір|Андрусівським договором]] на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої<ref name=i>Історія українського козацтва. Нариси у двох томах.&nbsp;— Т.1.&nbsp;— Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.</ref>. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося [[Петро Дорошенко|Петрові Дорошенку]], одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами й османами південної частини Правобережжя.
   
Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції [[Іван Мазепа]], але разом з своїм союзником&nbsp;— шведським королем Карлом XII&nbsp;— зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750&nbsp;— «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.
+
Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції [[Іван Мазепа]], але разом з своїм союзником&nbsp;— шведським королем Карлом XII&nbsp;— зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала [[Малоросійська колегія]], а з 1734 до 1750&nbsp;— «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.
   
== Реєстрове військо ==
+
=== Реєстрове військо ===
 
[[Файл:Титул реєстра Війська Запорозького 1649 року.jpg|thumb|250px|Титульний аркуш реєстру 1649 року]]
 
[[Файл:Титул реєстра Війська Запорозького 1649 року.jpg|thumb|250px|Титульний аркуш реєстру 1649 року]]
 
{{main|Реєстрові козаки}}
 
{{main|Реєстрові козаки}}
Рядок 45: Рядок 50:
 
Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI&nbsp;— першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси&nbsp;— поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок<ref name=s/>.
 
Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI&nbsp;— першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси&nbsp;— поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок<ref name=s/>.
   
Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська&nbsp;— 300, у 1578—500, у 1583—600, у 1590, 1596, 1617&nbsp;— 1 тисяча, у 1619&nbsp;— 3 тисячі, у 1625&nbsp;— 6 тисяч, у 1630&nbsp;— 8 тисяч, у 1635&nbsp;— 7 тисяч, у 1638&nbsp;— 6 тисяч<ref name=i/>. Військо Гетьманату за Зборовською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською&nbsp;— 20 тисяч, за Переяславською&nbsp;— 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.
+
Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська&nbsp;— 300, у 1578—500, у 1583—600, у 1590, 1596, 1617&nbsp;— 1 тисяча, у 1619&nbsp;— 3 тисячі, у 1625&nbsp;— 6 тисяч, у 1630&nbsp;— 8 тисяч, у 1635&nbsp;— 7 тисяч, у 1638&nbsp;— 6 тисяч<ref name=i/>. Військо Гетьманату за Зборівською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською&nbsp;— 20 тисяч, за Переяславською&nbsp;— 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.
   
 
== Характеристика козацького війська ==
 
== Характеристика козацького війська ==
Рядок 52: Рядок 57:
 
Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка&nbsp;— універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів<ref name=i/>.
 
Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка&nbsp;— універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів<ref name=i/>.
   
Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка&nbsp;— 1533 рік)<ref name=i/>. Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандуючим запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.
+
Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка&nbsp;— 1533 рік)<ref name=i/>. Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандувачем запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.
   
 
Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила [[піхота]], озброєна рушницями, холодною зброєю<ref name=i/>. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька [[кіннота]] являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями&nbsp;— розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки тощо Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала&nbsp;— відступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала [[артилерія]]<ref name=i/>. При стрільбі з гармат використовувались кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок»&nbsp;— човнів, що вміщували 50—70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж<ref name=i/>.
 
Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила [[піхота]], озброєна рушницями, холодною зброєю<ref name=i/>. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька [[кіннота]] являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями&nbsp;— розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки тощо Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала&nbsp;— відступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала [[артилерія]]<ref name=i/>. При стрільбі з гармат використовувались кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок»&nbsp;— човнів, що вміщували 50—70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж<ref name=i/>.
Рядок 58: Рядок 63:
 
Через те, що тактика козацького бою відштовхувалася від оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав'язати на важкодоступній місцевості<ref name=i/>. Готуючись до бою, козаки будували вали, рови, дерев'яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір&nbsp;— укріплення з возів, з'єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття від атак кінноти і списоносців.
 
Через те, що тактика козацького бою відштовхувалася від оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав'язати на важкодоступній місцевості<ref name=i/>. Готуючись до бою, козаки будували вали, рови, дерев'яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір&nbsp;— укріплення з возів, з'єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття від атак кінноти і списоносців.
   
Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаковниці, пістолі, гармати, фальконети, мортири; з холодної&nbsp;— шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки і стріли тощо.
+
Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаківниці, пістолі, гармати, фальконети, мортири; з холодної&nbsp;— шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки і стріли тощо.
   
 
Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства<ref name=i/>. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і османами козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі<ref name=i/>.
 
Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства<ref name=i/>. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і османами козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі<ref name=i/>.
Рядок 65: Рядок 70:
 
Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи [[15 століття|15]]&nbsp;— [[18 століття|18 століть]]: [[законодавчий акт|законодавчі акти]], [[універсал]]и, накази і [[грамоти]] урядовців та козацьких ватажків, козацькі [[Компут|реєстри]], акти [[люстрація|люстрацій]] замків, [[подимне|подимні]] тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, [[літопис]]и, [[хроніка|хроніки]], [[мемуари]]. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.
 
Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи [[15 століття|15]]&nbsp;— [[18 століття|18 століть]]: [[законодавчий акт|законодавчі акти]], [[універсал]]и, накази і [[грамоти]] урядовців та козацьких ватажків, козацькі [[Компут|реєстри]], акти [[люстрація|люстрацій]] замків, [[подимне|подимні]] тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, [[літопис]]и, [[хроніка|хроніки]], [[мемуари]]. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.
   
=== Місцезнаходження основних архівних джерел ===
+
=== Розташування основних архівних джерел ===
   
 
'''Україна'''
 
'''Україна'''
 
* [[Центральний державний історичний архів України, м. Київ]].
 
* [[Центральний державний історичний архів України, м. Київ]].
:* Фонд Житомирського [[Міський суд|міського суду]], збірки документів [[Замойські|Замойських]] і [[Сапіги|Сапіг]] кінця 16&nbsp;— першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
+
:* Фонд Житомирського міського суду, збірки документів [[Замойські|Замойських]] і [[Сапіги|Сапіг]] кінця 16&nbsp;— першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
 
::* «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
 
::* «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
 
::* «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
 
::* «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
Рядок 134: Рядок 139:
 
* {{МСІУ}}
 
* {{МСІУ}}
 
* ''[[Яворницький Дмитро Іванович|Яворницький Д. І.]]'' [http://www.cossackdom.com/book/bookyvor/index.html Історія запорозьких козаків]: у 3-х т.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1990—1991.
 
* ''[[Яворницький Дмитро Іванович|Яворницький Д. І.]]'' [http://www.cossackdom.com/book/bookyvor/index.html Історія запорозьких козаків]: у 3-х т.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1990—1991.
* Пивовар А.В. Запорозькі поселення правобережжя./[[Інгульський Степ]], альманах. К. 2016.
+
* Пивовар А.В. Запорозькі поселення правобережжя./Інгульський Степ, альманах. К. 2016.
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
Рядок 143: Рядок 148:
 
* [http://litopys.org.ua/boplan/index.html Боплан Г. Л. де. ''Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн''.&nbsp;— К.: Наук. думка; [[Кембридж (Массачусетс)|Кембрид]]ж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990.] {{ref-uk}}
 
* [http://litopys.org.ua/boplan/index.html Боплан Г. Л. де. ''Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн''.&nbsp;— К.: Наук. думка; [[Кембридж (Массачусетс)|Кембрид]]ж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990.] {{ref-uk}}
   
  +
{{Козацькі війська}}
 
   
 
[[Категорія:Історія України]]
 
[[Категорія:Історія України]]

Версія за 07:27, 2 червня 2018

Перша відома печатка Війська Запорозького. XVI ст.
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Category КатегоріяІнші країни

Ві́йсько Запоро́зьке або українські козаки — загальна назва українського козацького війська. В українській історієграфії під терміном Військо Запорозьке найчастіше мається на увазі одне з трьох значень: 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2) державне утворення Гетьманщина, що виникло під час визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Гетьманщині.

У часи Гетьманщини двома основними групами Війська Запорозького були Військо Запорозьке Городове та Військо Запорозьке Низове.

Перші походи

Хортицький замок Байди, середина XVI ст.

У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. Першим організаторами січей були «уходники», яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для перероблення та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста — Очаків, Білгород і Бендери.

Військові формації запорозьких козаків

Запорозька Січ

Розташування Запорозьких Січей у другій половині XVI—XVIII ст.

Запорозька Січ виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М. С. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В. О. Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століття[1].

Ідея створення форпосту на південних рубежах Литовсько-Руської держави виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю Дмитру Вишневецькому, який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові Мала Хортиця побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі[1]. Побудований Д. Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.

Сама Запорозька Січ — це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні споруди[2]. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства — зимівники. У XVIII столітті на Запоріжжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння — «паланковий устрій».

За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшості були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народів[2].

Політичний режим Запорозької Січі Д. І. Яворницький порівняв з вічевою демократією слов'ян[2]. Правова система Запорозької Січі була заснована на звичаєвому праві, яке ґрунтувалося на усних усталених звичаях та нормах. Вищим органом влади у Січі була рада, право участі у якій мали всі козаки. Козацькі ради за традицією збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини[1]. Виконавча влада належала кошовому отаману і центральному органу управління Січі — Кошу.

Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.

У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Синопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманату. У часи Руїни гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство. У 1709 році запорожці підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя. У 1711 році Січ опинилася під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році — коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.

Гетьманщина

Гетьманщина як держава сформувалася у ході Визвольної війни українського народу.

У 1648 році козацький сотник Богдан Хмельницький здійняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром Зборовський договір, згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо[3].

Після тяжкої поразки козацького війська у Берестецькій битві в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо під Батогом. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал Молдавської кампанії 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було ухвалено рішення про військовий союз Гетьманщини з Московією (достовірно не знати відомостей, позаяк оригінал було втрачено).

У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до Чаус, а на переговорах з представниками семигородського князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли»[3]. У 1657 році гетьман Іван Виговський, пропонуючи союз Швеції, хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств[3].

З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства — Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за Андрусівським договором на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої[4]. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося Петрові Дорошенку, одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами й османами південної частини Правобережжя.

Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції Іван Мазепа, але разом з своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750 — «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.

Реєстрове військо

Титульний аркуш реєстру 1649 року
Докладніше: Реєстрові козаки

Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий соціальний стан козацтво почало формуватися лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття. Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од бояр та шляхти[1]. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями[1].

Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок[1].

Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578—500, у 1583—600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч[4]. Військо Гетьманату за Зборівською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.

Характеристика козацького війська

Історія української армії
Distintivo avanzamento merito di guerra ufficiali superiori (forze armate italiane).svg
Alex K Kievan Rus..svg Київська Русь
Дружина Київської Руси
Вої
Alex K Halych-Volhynia-flag.svg Королівство Руське
Воїнство королівства Руського
Herb Lytwa (Alex K).svg Велике князівство Литовське
Руське воїнство в складі ВКЛРЖ
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьманщина та її союзники
Реєстрове козацтво
Нереєстрове козацтво
Гайдамаки
Опришки
Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Чорноморське козацьке військо
Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Задунайська Січ
Слов'янський легіон
War flag of Austria-Hungary (1918).svg Королівство Галичини та Володимирії
Австро-Угорська Імператорська Армія
Банатська Січ
Руський Батальйон Гірських Стрільців
Українські січові стрільці
Coat of Arms of UNR-1.svg УНР
Армія УНР
Поліська Січ
ZUNR coa.svg ЗУНР
Українська Галицька армія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg УРСР
Червоне козацтво
Українська радянська армія
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Українська Держава
Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Зелений Клин
Українське Далекосхідне Незалежне Військо
повстанці Зелені повстанці
Революційна повстанська армія України
Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Україна
Карпатська Січ
Flag of Green Ukraine.svg Українська національна колонія Харбін
Батальйон «Далекосхідна Січ»
OUN-r Flag 1941.svg Українське державне правління
Українська повстанська армія
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій Рейх
Військові відділи націоналістів
Дружини українських націоналістів
Українське Визвольне Військо
Дивізія «Галичина»
Українська національна армія
Red Army Badge.svg СРСР
Українці в радянській армії
Flag of Ukraine.svg Незалежна Україна
Збройні сили України
Добровольчі військові формування

Портал «Історія української армії»
Докладніше: Козацьке військо

Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка — універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів[4].

Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка — 1533 рік)[4]. Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандувачем запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.

Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила піхота, озброєна рушницями, холодною зброєю[4]. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька кіннота являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями — розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки тощо Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала — відступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала артилерія[4]. При стрільбі з гармат використовувались кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок» — човнів, що вміщували 50—70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж[4].

Через те, що тактика козацького бою відштовхувалася від оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав'язати на важкодоступній місцевості[4]. Готуючись до бою, козаки будували вали, рови, дерев'яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір — укріплення з возів, з'єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття від атак кінноти і списоносців.

Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаківниці, пістолі, гармати, фальконети, мортири; з холодної — шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки і стріли тощо.

Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства[4]. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і османами козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі[4].

Джерела

Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи 15 — 18 століть: законодавчі акти, універсали, накази і грамоти урядовців та козацьких ватажків, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.

Розташування основних архівних джерел

Україна

  • Фонд Житомирського міського суду, збірки документів Замойських і Сапіг кінця 16 — першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
  • «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
  • «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
  • «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.».
  • Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.

Польща

Росія

Збірки опублікованих джерел

Історіографія

Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст.— К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.
  2. а б в Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, у трьох томах. — Київ: Наукова думка, 1990.
  3. а б в Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — Т.8—10. — Київ: Наукова думка, 1995—1998.
  4. а б в г д е ж и к л Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.
  5. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1863—1892, в 15 т.
  6. Kronika Polska Marcina Bielskiego.— Sanok, 1856.— T. 2.— S. 882.
  7. Kronika Sarmaciej Europejskiej… przez Alexandra Gwagnina z Werony. — Krakaw, 1611.
  8. Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façons de viures, et de faire la Guerre. Par le Sieur de Beauplan. — A Rouen, Chez Jacques Cailloue, 1660.
  9. Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.
  10. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992.
  11. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; Літопис. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.
  12. Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах.— Москва, 1847.

Література

Посилання