Відмінності між версіями «Вікіпедія:Проект:Історія/Українська Аратта»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 
Рядок 30: Рядок 30:
 
* ''Сергій Гірік''. [http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/05/3/83395/ Наук-поп як зброя проти псевдонауки] // Історична правда
 
* ''Сергій Гірік''. [http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/05/3/83395/ Наук-поп як зброя проти псевдонауки] // Історична правда
 
* ''Ігор Голод''. [http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/11/3/2209/ Фальсифікаціям — ні. Про трипільську культуру та «арійство»] // Історична правда
 
* ''Ігор Голод''. [http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/11/3/2209/ Фальсифікаціям — ні. Про трипільську культуру та «арійство»] // Історична правда
 
== Примітки ==
 
{{reflist}}
 
 
{{Ukr-hist-stub}}
 
{{Euro-hist-stub}}
 

Поточна версія на 21:06, 1 жовтня 2018

Аратта , Оратанія — таку назву, згідно з теорією Анатолія Кифішина, мала археологічна культура Дунайсько-Дніпровського регіону періоду неоліту і енеоліту.

Альтернативна версія Кифішина[ред. код]

Ієрознак Аратта

Уперше ієрознак Аратта зображений на мамонтовій кістці з пізньопалеолітичної стоянки Межиріч (Павлоградський район), між Россю й Росавою (Кифішин 2001). Може бути, що з найдавніших часів Аратта означувала священний «порядок», «устрій», «закон» і, відповідно, ієропроекцію й локалізацію дії самого «Священного Закону» на Землю в цілому. А вже пізніше, наприклад, в епоху Трипільської цивілізації, його дія переноситься відповідно, і на назву ландшафту й поселень на ній. Адже відомо декілька «Аратт», навколо чого й точаться запеклі дискусії. Крім Аратти північної (тобто північне причорноморя, від назви якої пішла Артанія), ймовірно існувала південна - Урарту, про яку і вели мову шумери в своїх текстах. Подібні назви досить поширені в індоєвропейських народів, досить згадати назви Іран, Арья-варта та ін. назви арійських земель.

За Кифішиним то була не держава, а лише прильодовикова територія з центром між Карпатами й Кавказом, обжита мисливцями епохи палеоліту.

Згодом Льодовик відступив, мамонти вимерли; і в Х-ІХ тисячоліттях до н. е. відбувся перехід до епохи мезоліту. Між Карпатами й Прибалтикою склалася найвдаліша культура мисливців за оленями тощо. Археологи умовно називають цю культуру свідерською; лінгвісти-мовознавці ж — євразійською.

Втілення (і найвищий розвиток) Аратти на території майбутньої України відображено в трипільській археологічній культурі 5400-2750(-2250) рр. до н. е. (за Ю. О. Шиловим)

У роботі А. Кифішина «Введение в храм» був представлений переклад однієї з табличок, віднайдених на території ареалу Аріушд — Кукутень — Трипілля V тис. до н. е. (Балкано — Карпатський регіон), текст якої дослідник прокоментував так: «Аратта, з якої себе Шумер виводив — це, напевно, так звана Трипільська археологічна культура» (Кифішин 1990). З часом учений значно поглибив знання про міфічну Аратту, прочитавши міфоритуальну топоніміку України, карта якої досі зберігає реліктові «системи дарів бога».

На думку Шилова, існує хронологічна спорідненість Трипільської археологічної культури — країни Аратта з «Золотою добою» людства (докласовим суспільством). Ця міфічна країна розміщувала між Південним Бугом, Россю, Синюхою і доходила до Дніпра. Системою устрою середовища осілих ранньохліборобських племен цієї країни були села, котрі гуртувались навколо міста, які пізніше в Шумері отримали назву уру, у Греції — поліс, у слов'ян — весь, город. Ця система проіснувала на території України до IX—XI століть н. е. на землях сучасної Черкащини, яку можна визнати своєрідним центром Трипільської археологічної культури.

Згідно з гіпотезою чорноморської повіні в середині VI тис. до н. е. внаслідок геологічних катаклізмів утворилася Боспорська протока, і вода Середземного моря та океану потрапила в Чорне море, затопивши сушу на відстані 300 км. Мешканцям довелося переселятися й освоювати багнища Месопотамії. Так прозаїчно й відбулось виокремлення Шумеру від країни Аратти. Однак жителі Шумеру завжди пам'ятали свою міфічну прабатьківщину, яка створена була за небесним взірцем — прототипом і яка жила за тим небесним каноном. Головним свідченням цієї священної пам'яті залишається зображення святилища у вигляді Богині — Праматері Світу — Інанни в храмі Чатал-Гююка, назва якої на її пеплосі складається копіюванням у певній послідовності планів назв основних святилищ — гротів Кам'яної Могили. Характерно що в цьому ж регіоні знайдено найдавніші мегалітичні споруди, такі як Гебеклі-Тепе, вік яких науковці оцінюють у 12 тис. років.

Джерела[ред. код]

Посилання[ред. код]