Відмінності між версіями «Віленський привілей 1447»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15))
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 17: Рядок 17:
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
 
* [http://collection.shpola.net/my_colek/numizmatika/europe/ukraine/ukraine_txt.htm Історія України]
 
* [http://collection.shpola.net/my_colek/numizmatika/europe/ukraine/ukraine_txt.htm Історія України]
* [http://pravnyk.info/idpu_5.html Велике князівство Литовське: державний лад, суспільний устрій та право]
+
* [https://web.archive.org/web/20130415045021/http://pravnyk.info/idpu_5.html Велике князівство Литовське: державний лад, суспільний устрій та право]
   
   

Поточна версія на 07:20, 30 червня 2019

Віленський привілей — законодавчий акт 1447 року виданий Великим князем Литовським та Паном і дідичем Русі Казимиром Ягелончиком. Привілей прискорив офіційне оформлення шляхетського стану на землях сучасних Білорусі та України. За Віленським привілеєм юридично оформлялися права «князів, панів, шляхти» та зрівнювались у правах шляхта католицька (польська, литовська) та православна (українська, білоруська).

Історія[ред. | ред. код]

Політичний та державний устрій Литовсько-руської держави формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовсько-українсько-булоруської магнатсько-шляхетської верхівки.

На поч. 16 ст. князівська влада в різних юридичних актах закріпила та розширила майнові й особисті права шляхти, її судові імунітети, право на власний суд. Як вищий дорадчий орган складалася Пани-рада. Формувався сейм — від надзвичайних з'їздів боярства-шляхти (перші з'їзди — 1401, 1413, 1447 рр.) до постійно діючого органу.

Цьому акту передувала Городельська унія 1413 року, за якою польські шляхетські роди передавали частину свої гербів (та права шляхти) низці родів литовсько-українсько-білоруських бояр. Віленський привілей 1447 року остаточно урівняв литовську, українську, білоруську православну шляхту, у правах з польською. З цього часу їм дозволялося здійснювати судочинство над сільським населенням; вони звільнялися від податків і повинностей; отримували право вільного виїзду за кордон. Разом з тим шляхті і духовенству заборонялося поселяти у своїх володіннях непохожих селян та невільників.

З кінця XIV ст. Великим князем стали надаватися привілеї окремим землям, воєводствам, іншим адміністративно-територіальним одиницям. В літературі вони отримали назву «уставні грамоти» або обласні привілеї.

У другій половині XV ст. з'явилися збірники законів, які інколи називають кодексами. Першою спробою кодифікації литовсько-руського права став Судебник Казимира IV Ягеллончика, затверджений 1468 року у Вільно.

Пізніше Радомська конституція 1505 р. визначила органи станової монархії ВКЛ — двопалатний сейм (сенат, шляхетська ізба), шляхетські сеймики, що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління.

Джерела[ред. | ред. код]