Вільне місто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ві́льне мі́сто (у міжнародному праві), самостійна територіально-політична нейтральне і демілітаризоване утворення, правовий режим якої встановлюється міжнародними договорами і гарантується державами або міжнародними організаціями. Користується певною міжнародною правосуб'єктністю.

В Середньовіччі

Первісно практика одержання назви «Вільне місто» зявилась в Німеччині (нім. Freie Stadt). Цей титул одержали міста, що в 13. і 14. століттях, завдяки боротьбі бюргерства з феодалами, звільнилися від влади своїх архиєпіскопів. Поперше це були Кьольн, Зьост, Майнц, Ауґсбурґ, Вормс, Шпейєр, Страсбург та Базель. Вони добилися права самоврядування, власного використання податків та частково функції суду. На відміну від імперських міст, вищезгадані міста були звільнені від кайзерських військових та податкових обовязків. Кайзер не мав на права їх продажу чи застави. Загальні імперські обовязки залишались тільки на випадок захисту міста під час війни та участі в хрестових походах.

Потім до цих міст приєдналася велика кількість міст Ганзи - начолі з Любеком, Гамбургом, Данціґом, Бременом та ін.

Вільні міста під час зборів Райхстагу разом з імперськіми містами утворювали окрему групу, що згодом одержала узагальнюючу назву «Вільні і імперські міста» (нім. Freie- und Reichsstädte). З часом, завдяки повсякденному мовному змішуванню, зявилося та утвердилось поняття «Вільне імперське місто».

В ХІХ віці

В міжнародно-правовій практиці по Віденському трактату 1815 Краків з територією, що оточує його, був оголошений «вільним, незалежним і абсолютно нейтралізованим містом» під заступництвом Росії, Австрії і Пруссії. Правове положення Кракова як вільне місто було визначено в спеціальному Додатковому договорі про Краків від 21 квітня (3 травня) 1815 і статтями головного Акту Віденського конгресу від 28 травня (9 червня) 1815.

Після 1-ої світової війни 1914—18 за Версальським договором 1919 року статус Вільного міста був встановлений для Данцига, виділеного в самостійне політичне утворення, — «вільна держава» — з своєю конституцією (вступила в силу 4 червня 1922) і органами влади і управління (фолькстаг, сенат), а також своїм громадянством. Правовий статус В. м. Данцига визначався Версальським мирним договором (ст. ст. 100—108), польсько-данцигськой паризькою конвенцією від 9 листопада 1920, конституцією В. р., затвердженої Радою Ліги Націй, польсько-данцигським договором від 24 жовтня 1921 і рядом резолюцій Ради Ліги Націй. Данциг був поставлений під захист Ліги Націй. Особливістю правового положення Вільного міста Данцига з'явилося те, що для забезпечення виходу Польщі до моря їй в Данцизі були надані широкі політичні і економічні права: територія В. р. була включена до складу митної межі Польщі; Польща отримала право користуватися данцигським портом для свого експорту і імпорту, право управління залізничною мережею; на Польщу було покладено ведення зовнішніх стосунків Данцига і захист його громадян за кордоном. На початку 2-ої світової війни у вересні 1939 Данциг був захоплений гітлерівською Німеччиною, в 1945 був звільнений Радянською Армією і відповідно до Потсдамською угодою 1945 увійшов до складу Польщі під назвою Гданськ.

За мирним договором з Італією 1947 передбачалося, що самостійною політичною утворенням (вільною територією) буде Трієст; передбачалися також демілітаризація і нейтралізація Трієста, з тим щоб ніякі озброєні сили без розпорядження Ради Безпеки ООН не могли знаходитися на його території. Рада Безпеки повинна була забезпечувати цілісність і незалежність Трієста. Практично режим вільного міста в Трієсті не був введений в дію.

Режим, близький до статуту Вільного міста, існував в Танжері (1923—40; 1945—1956). Встановлення подібного режиму передбачене резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 для Єрусалиму.